Година Бика

Розділ І МІФ ПРО ПЛАНЕТУ ТОРМАНС

— На закінчення дозвольте розповісти про походження назви. У п’ятому періоді ЕРС у західній сфері світової культури наростало невдоволення цивілізацією, яка виросла з капіталістичної форми суспільства. Багато письменників і вчених пробували заглянути в майбутнє. Передчуття художників входило тривогою в думи передових людей перед кризою, яка наближалася, в ті роки, коли протиріччя, що назрівали, закінчувалися воєнними конфліктами. Але з винаходом далеких ракет і ядерної зброї побоювання за майбутню долю людства стало загальним і, ясна річ, відбилося в мистецтві. У Будинку Мистецтв зберігається картина тих часів. Короткий підпис під нею нам абсолютно зрозумілий: «Остання хвилина». На просторому полі рядами стоять гігантські ракети, схожі на високі хрести на старовинному цвинтарі. Низько нависло каламутне безсонячне небо, загрозливо прокреслене гострими списами бойових головок — страхітливих носіїв термоядерної смерті. Люди, боязко оглядаючись, ніби самі в страху від заподіяного, вервечкою біжать до чорної печери глибокого бліндажа. Художник зумів передати відчуття страшної біди, вже неминучої, бо у відповідь на загибель мільйонів безневинних людей звідти, куди спрямовані хрестоподібні чудовиська, прилетять такі ж самі ракети. Загинуть не ті, котрі біжать у бліндаж, а зображені на зворотному боці диптиху чоловік і жінка, юні й симпатичні. Вони стали на коліна на березі великої річки. Жінка притискає до себе немовля, а старший хлопчик міцно вчепився рученятами за батька. Чоловік обнімає жінку й дітей, повернувши голову назад, туди, де з хмари атомного вибуху, що накочується, висунувся занесений над безпорадними постатями людей гігантський меч. Жінка не озирається — вона дивиться на глядача, і безмежний смуток приреченості на її обличчі пригнічує кожного, хто бачить цю картину. Не менш сильно виражено безпорадність чоловіка — він знає, що всьому кінець, і лише прагне, аби швидше.

Настрої, аналогічні відбитим на картині, серед людей, які сповідують християнську релігію й беззастережно вірять у надзвичайні містичні, як називали тоді, сили, що стояли над природою, з’явилися ще раніше, після першої світової війни ЕРС. Моралісти давно побачили неминучість розпаду колишньої моралі, яка виходила з релігійних догм, разом із занепадом релігії, проте на відміну від філософів-діалектиків не бачили виходу у перебудові суспільства. Прикладом такої реакції на дійсність стала для нас невеличка книга Артура Ліндсея, що збереглася від того часу, про фантастичну подорож на одну з планет у системі зірки Арктур. Звичайно, подорож мислилась як духовно-містична. Ні про які зорельоти техніка того часу не могла й гадати. На уявній планеті спокутувалися гріхи людства. Похмуре, сповнене нудьги життя, змальоване автором, дивує багатством фантазії. Планета називалася Торманс, що давньою мовою означало «катування». Так народився міф про планету мук, який згодом використовували, можна судити, і художники, і письменники багатьох поколінь. До міфа про Торманс поверталися не раз, особливо в періоди криз, тяжкої війни, голоду й непевного майбутнього. Для нас планета Торманс була лише однією з багатьох тисяч казок, які пішли в небуття. Але всім відомо, що сімдесят два роки тому ми одержали по Великому Кільцю першу звістку про дивну планету червоного сонця в сузір’ї Рисі. Історик Кін Рух, який витягнув з-під нашарувань часу першоджерело міфа, назвав нову планету Тормансом — символом тяжкого життя людей у невлаштованому суспільстві.

Глибокий голос Фай Родіс змовк, і в залі Ради Зореплавання на хвилину запанувала тиша. Потому на трибуні з’явився худорлявий чоловік з рудим непокірним чубом. Його добре знала вся планета — і як прямого нащадка знаменитого Рен Боза, який першим здійснив експеримент прямого променя і мало не загинув при цьому, і як теоретика навігації ЗПП. Люди, котрі бачили пам’ятник Рен Бозу, вважали, що Вел Хег дуже схожий на прадіда.

— Обчислення закінчено і не суперечать гіпотезі Фай. Незважаючи на колосальну віддаленість Торманса, цілком можливо, що ті самі три зорельоти, які покинули Землю на початку ЕСВ, досягли цієї планети. Уявімо собі, що кораблі потрапили в сферу негативної гравітації, провалилися в нуль-простір і звідти, природно, зісковзнули назад, в одну, мить пролетівши сотні парсеків. При цілковитому невігластві в астронавігації загибель зорельотів була неминучою, проте їх врятував чисто випадковий збіг точки виходу з планетою, дуже близькою за властивостями до нашої Землі. Тепер відомо, що планети нашого типу зовсім не рідкісне явище і, як правило, вони існують у кожній зоряній системі з кількома супутниками. Тому знахідка такої планети сама по собі не дивина, але вихід на неї в мало-зоряних широтах Галактики — подія виняткова. У давнину говорили, підмітивши закон попереднього подолання обставин, що божевільних супроводжує успіх. Так і тут — божевільне починання втікачів із Землі, фанатиків, які не бажали скоритися неминучому ходу історії, увінчалось успіхом. Вони йшли навмання на щойно відкрите тоді скупчення темних зірок неподалік від Сонця, не підозрюючи, що ця пляма, оточена поясом темної речовини, зовсім не складна система зірки-невидимки, а провал, місце розповзання поздовжньої структури простору, яка обтікає ундуляцію Тамаса. Я ще раз переглянув записи пам’ятних машин сполучення 886449, сто п’ятого ключа, двадцять першої групи інформаційного центру 26 Великого Кільця. Описання мешканців Торманса бідні.

Експедиція з планети в сузір’я Цефея, чия назва ще не перекладена мовою Кільця, змогла одержати лише кілька знімків, і з них можна судити, що тормансіани вельми схожі на тих людей, які вдалися до відчайдушної спроби багато віків тому.

Уже проваджено підрахунок біополярної вірогідності — він дорівнює нуль-чотнрьом. Машина Загального Розуму по всіх округах підсумувала «так» з високим індексом, і Академія Горя й Радості також висловилася за експедицію.

Вел Хег залишив трибуну, і його місце зайняв голова Ради.

— Після такої аргументації Раді нічого вирішувати — ми підкоряємося думці планети!

Суцільне сяйво зелених вогнів у залі було відповіддю на слова голови. Той вів далі:

— Рада негайно розпочинає роботу по формуванню експедиції. Найголовніше, найважливіше — підбір астронавтів. «Темне Полум’я» — другий наш ЗПП — невеликий і ми не зможемо послати людей стільки, скільки потрібно. Керують зорельотом вісім чоловік, усі беззмінні, крім навігаторів. Ще п’ять чоловік, рахуючи начальника, — максимум, що може взяти «Темне Полум’я». Інакше люди будуть у нестерпних умовах. Ми з гіркотою усвідомлюємо, що наші ЗПП — не більше ніж дослідні машини, і ті, хто їх водить, по суті, випробувачі найнебезпечнішого виду пересування в космосі. Кожен політ, особливо в незвідану зону космосу, як і раніше, таїть у собі смертельний ризик…

В одному з верхніх рядів залу тричі блимнув червоний вогник. Підвівся молодик у широкому білому плащі.

— Чи варто підкреслювати небезпеку? — заявив він. — Ви знаєте, наскільки це збільшує приплив бажаючих навіть у технічному експерименті. Але йдеться про Торманс, про можливості з’єднатися з нашими людьми, часткою людства, випадково закинутою в безконечний простір!

Голова похитав головою.

— Ви недавно прибули з Юпітера і не знаєте подробиць обговорення. Нема й краплі сумніву — ми повинні це зробити. Якщо жителі Торманса — люди із Землі, то наші і їхні прадіди Дихали тим самим повітрям, молекули якого наповнюють наші легені. В них і в нас спільний фонд генів, спільна кров, як сказали б у ту епоху, коли вони покинули Землю. І якщо життя в них таке тяжке, як це вважають Кін Рух і його співробітники, то тим більше ми зобов’язані поспішити. Ми в Раді говорили про небезпеку, як про спеціальний мотив добору людей. Нагадую ще й ще раз: ми не можемо застосувати силу, не можемо прийти до них ні караючими, ні всепрощаючими вісниками вищого світу. Примусити їх змінити своє життя було б божевіллям, і тому потрібен зовсім особливий такт і підхід у цій небувалій експедиції.

— На що ж ви сподіваєтеся? — стурбовано запитав чоловік з Юпітера.

— Якщо їхня біда — як величезна більшість усіх бід — від невігластва, тобто сліпоти пізнання, тоді нехай вони прозріють. І ми будемо лікарями їхніх очей. Якщо хвороба від важких загальних умов планети, ми запропонуємо їм зцілити їхню економіку й техніку, — в усіх випадках наш обов’язок прийти лікарями, — відповів голова, і всі члени Ради підвелись, як один, щоб висловити цілковиту згоду.

— А якщо вони не захочуть? — заперечив юпітеріанин. Голова знехотя відповів:

— Зверніться в Академію Передбачення Майбутнього. Вона вже обговорює різні варіанти. Нам же, до того як члени Ради розійдуться по робочих групах, треба всім гуртом вирішити питання про начальника експедиції.

Ім’я Фай Родіс, учениці Кін Руха, знавця історії ЕРС, викликало блиск поясів зелених вогнів.

— Я гадаю, — додав голова, готуючись зійти з трибуни, — що треба добирати людей якомога молодших, у тому числі й спеціалістів корабля. Молодь психологічно ближча до ЕРС і ЕСВ, аніж зрілі люди, які далеко пішли по шляху самовдосконалення й інколи погано розуміють раптовість і силу емоцій молодості.

Голова посміхнувся побіжно й лукаво, уявивши собі обурені заяви, які одержить від молодіжних груп інформаційний центр Ради Зореплавання.

Місце старту ЗПП «Темне Полум’я» вибрали так, щоб його могли провести якомога більше людей. Степова рівнина в оточенні низьких пагорбів на плоскогір’ї Реват в Індії виявилася в цьому відношенні ідеальною. Як усі перші зорельоти прямого променя, «Темне Полум’я» йшов за межі сонячної системи на звичайних анамезонних двигунах і там, у попередньо розрахованій точці, екранував свій стан у нашій системі простору-часу. Це давало можливість стати на рубіж Тамаса в нуль-просторі.

Незграбна форма зорельота ускладнювала його відрив від Землі. Доводилося підніматись не на планетарних, а відразу на анамезонних двигунах. Тому перші ЗПП не могли злітати на звичайних космодромах, а лише у віддалених і пустельних місцях.

Дворогі активатори магнітного поля висунулися на захист. Ті, хто зібрався на пагорбі, сховалися за металевою сіткою, одягнувши спеціальні напівмаски, які надійно прикривали вуха, ніс, рот шаром м’якого пластику. На «рогах» активаторів спалахували сигнали, ледве помітні в світлі тропічного ранку. Зелений купол великого корабля здригнувся, підстрибнув на десяток метрів і завмер на ті кілька секунд, за які магнітні амортизаційні шахти всередині корабля набрали повну потужність. «Темне Полум’я» повис, повільно обертаючись навколо вертикальної осі. Блідий стовп анамезону мерехтливо розтікався під ним до меж захисної стіни. Несподівано зореліт зробив другий вертикальний стрибок у небо і в одну мить зник. Раптовість, простота, а також нестерпний для вуха різкий звук зовсім не були схожі на гучний і урочистий старт звичайних зорельотів. Гігантські й грізні кораблі йшли із Землі величаво, ніби пишаючись своєю силою, а цей щез, немов утікаючи.

Ті, хто проводжав, розійшлися трохи розчаровані. Але ніяк не всі уявляли собі небезпеку ЗПП і складність експедиції. Тільки запальна уява, або глибокі знання, або і те й інше разом змусили частину людей лишитися в задумі перед спорожнілою улоговиною, яка покрилася білим порохом перепаленого ґрунту.

Людський розум, хоч як збагатився і розвинувся за останні три тисячі літ, все ще сприймав деякі явища лише з одного зовнішнього їхнього боку і відмовлявся вірити, що ця незграбна споруда здатна майже миттєво пробити простір, замість того щоб покірно крутитися в ньому, як і промені світла, впродовж тисяч років за дозволеними каналами його складної структури.

Користуючись своїми магнітними гасителями інерції, «Темне Полум’я» продовжував набирати швидкість такими ж убивчими для попередніх зорельотів стрибками, і зв’язок з кораблем урвався.

Усередині «Темного Полум’я», тільки-но прилади ШПШ (швидкості простору Шакті) стали на індекс 0,10129, усі члени екіпажу залишили інерційну камеру й розійшлися по своїх постах.

У-сплющеному сфероїді кабіни управління, підвішеному в центрі купола, були тільки командир корабля Гріф Ріфт, Фай-Родіс і Дів Сімбел. Відлік за відліком бракувалися варіанти Шакті — орієнтації зорельота, що миттєво перебирались електронним мозком курсового пульта. Спритними, блискавичними поворотами важільців Дів Сімбел зумисне вводив перешкоди на дисторсію тяжіння і перебивання, імітуючи випадковості Фіннегана. Нарешті слабке світіння осяяло чотири зірочки в підсумковому віконці, і вібрація зорельота стихла. «Темне Полум’я» ліг на курс. Інженер увімкнув пілотну установку й завмер над циферблатом стійкості.

Фай Родіс і Гріф Ріфт мовчки встали на диск у підлозі кабіни, який опустив їх на другу перегородку корабля. Тут обидва астронавігатори разом із Соль Саїном трудилися над розрахунками точки входу і точки виходу — обидві мали бути готовими одночасно, бо зореліт ковзав на межі Тамаса в нуль-просторі лише короткий час, який витрачає на повороти після входу й на виході. Для просування в нуль-просторі часу Шакті не існувало. Точність розрахунку для навігації цього роду переважала будь-яке уявлення і не так давно ще вважалася недосяжною. Перший ЗПП «Нооген» міг виходити лише в приблизно визначені сфери простору. Вірогідність помилок була велика, що й призвело врешті до загибелі «Ноогена».

Після винаходу каскадного методу кореляцій стало можливим визначення місця виходу з точністю до півмільярда кілометрів. Створені майже одночасно прилади для «обмацування» полів тяжіння із нуль-простору виключили катастрофи від виходу на зірку чи інше небезпечне скупчення матерії. На ці прилади покладали надії відчайдушно сміливі дослідники Тамаса.

А зараз Вір Норін і Мента Кор закладали в машини всі попередні розрахунки, зроблені гігантськими інститутами Землі, щоб перевести їх на конкретні умови в місці анігіляції зорельота. Працювали не кваплячись, але й не відволікаючись. У їхньому розпорядженні було сорок три дні.

Фай Родіс жестом попрощалася з Ріфтом і повільно пішла по м’якій доріжці до своєї каюти, розташованої серед інших по периферії другої палуби. Її присутність не вимагалась ніде. Екіпаж корабля, який готувався місяцями, й спеціалісти експедиції не потребували ніяких вказівок для щоденної праці — такі умови вже тисячоліття існують для людей Землі. Поки нічого не трапиться, час Фай Родіс належав їй самій, тим більше що безліч справ була незмірно вищою від її компетентності. Товсті двері із волокнистого силіколу автоматично відчинились і зачинилися, пропустивши Фай Родіс. Вона посилила приплив повітря в каюту й додала йому свого улюбленого аромату — свіжого теплого запаху нагрітих сонцем африканських степів. Слабо гули стіни каюти, ніби й справді навколо розстелялася обвіяна вітром савана.

Фай Родіс сіла на низький диван, подумала і зісковзнула на білий жорсткий килим перед магнітним столиком. Серед речей, що приліпилися до його поверхні, стояла оправлена в золотистий овал невелика діорама. Родіс посунула непомітний важілець, і маленька річ перетворилася в просвіт неосяжної далечіні живих і сильних барв природи. Над синюватою рівниною, що спускалася в невідомість, летів апарат у вигляді незграбної платформи, з грубими випнутими кутами, кривими стояками і запорошеним верхом. Учепившись за якийсь важіль, на ньому стояли двоє молодих людей. Юнак з різкими рисами обличчя міцно тримав за стан дівчину монгольского типу. Її чорні коси маяли на вітрі, а одна рука була піднята вгору — чи то сигнал, чи то жест прощання. Похмура запорошена рівнина з чахлою рослинністю збігала в прірву, прикриту валом густих жовтих хмар. Ця дивна річ дісталася Родіс від учителя Кін Руха, який бачив у ній символіку, що відображала його мрії. Для Кін Руха, котрий остаточно розкрив інфернальність минулих епох, ця Діорама стала містком для тих людей, які давно зникли, нащадком думок і почуттів яких він був, аби оцінити й зрозуміти незмірну силу їхніх подвигів. Тих, хто не змирився з безвихідним колом страждань, страху, хвороб і нудьги, що охопили Землю з давніх геологічних епох і до тієї пори, коли в ЕСВ вдалося, нарешті, побудувати справді вище суспільство — комуністичне.

Дуже важка робота історика, особливо коли вчені взялися за головне — історію духовних цінностей, процес перебудови свідомості й структури ноосфери — суми здобутих людиною знань, мистецтва й мрій.

Справжні носії культури раніше складали незначну кількість. Зникнення духовних цінностей, окрім двірцевих предметів мистецтва, з археологічної документації цілком природне. Нерідко щезали в руїнах і під пилом тисячоліть цілі острівці високих культур, обриваючи ланцюжок історичного розвитку. Із збільшенням земного населення і розвитком монокультури європейського типу історикам вдалося перейти від суб’єктивних здогадок до істинного аналізу історичних процесів. З іншого боку, стало важче з’ясовувати справжнє значення документації. Дезинформація і жахлива брехня стали знаряддям політичної боротьби за владу. Весь п’ятий період ЕРС, вивченню якого Фай Родіс присвятила себе, характерний колосальними нагромадженнями псевдоісторичних творів саме цього гатунку. В їх масі тонуть окремі документи і книги, що відбивають істинне поєднання причин і наслідків.

Фай Родіс згадувала дивне відчуття жаху й огиди, що приходило до неї в міру того, як вона заглиблювалася в обрану епоху. В зосереджених роздумах вона немов перевтілювалась у якусь посередню людину тих часів, однобоко освічену, вбого інформовану, обтяжену забобонами й наївною вірою в чудо, яку породжувало незнання.

Учений тих часів здавався емоціонально глухим; збагачений емоціями художник — невігласом до сліпоти. І між цими крайностями звичайна людина ЕРС, полишена сама на себе, не-дисциплінована вихованням, хвороблива, втрачала віру в себе й людей і перебувала на грані нервового надлому, кидаючись від однієї безглуздості до іншої в своєму короткому житті, яке залежало від безлічі випадковостей.

Найжахливішим здавалася відсутність ясної мети і жаги пізнання світу в дуже багатьох людей, котрі без інтересу дивилися в темне майбутнє, яке не обіцяло жодних суттєвих змін, окрім неминучого кінця — смерті.

Молода двадцятип’ятирічна дослідниця прийшла до вчителя, похнюпивши голову. Фай Родіс завше почувалася впевнено на невеликій ниві стародавньої моноісторії, проте нині вона відчула емоційну слабкість. Фай Родіс забажалося спуститись у ще більшу давнину, де окремі вогнища цивілізацій не давали можливості для моноісторичного синтезу й здавалися набагато прекраснішими. Брак фактів давав простір домислам, освітленим уявленням Ери Рук, які Зустрілися. Твори мистецтв, які збереглися, покривали те мізерне, що було відомо, ореолом великого духовного злету.

Кін Рух, не приховуючи усмішки, запропонував Фай продовжити вивчення ЕРС іще на рік. Коли Родіс простежила, як у невлаштованому житті ЕРС виконувалися духовні морально-етичні основи майбутнього світу, вона була вражена й повністю захоплена картиною великої боротьби за знання, правду, справедливість, за свідоме завоювання здоров’я і краси. Вперше вона зрозуміла нагальність, що здавалася загадковою, перелому ходу історії на рубежі ЕСВ, коли людство, змучене існуванням на межі нищівної війни, розрізнене класовим, національним і мовним розбратом, яке вичерпало природні ресурси планети, здійснило світове соціалістичне об’єднання. Нині, з далечі віків, цей гігантський крок уперед справляв враження несподіваного стрибка. Простеження коріння майбутнього, гідної подиву впевненості в світлій і прекрасній суті людини стало для Фай Родіс головною справою життя. І тепер, через п’ятнадцять років, коли вона досягла сорокалітньої зрілості, дослідження привело її до керівництва небувалою експедицією в дивовижно віддалений світ, схожий на земний період кінця ЕРС, — олігархічний державний капіталізм, якимось чином зупинений в історичному суспільному розвитку, що вважався неминучим. Якщо це так, то там зустрінеться небезпечне, отруєне брехливими ідеями суспільство, де цінність окремої людини мізерна і її життя без вагань приноситься в жертву чому завгодно — державному ладу, грошам, виробничому процесу, нарешті, будь-якій війні з будь-якого приводу.

Їй доведеться стати віч-на-віч з цим світом — і не тільки як холодному дослідникові, чия роль — дивитися, вивчати й доставити на рідну планету зібрані матеріали. Її обрали, звісно, не за її незначні наукові досягнення, а як посланницю Землі, жінку ЕРЗ, яка з усією глибиною почуттів, тактом і ніжністю зможе передати нащадкам рідної планети радість світлого життя комуністичного світу.

Фай Родіс впевненим рухом вимкнула діораму. Взяти з собою часточку мрії вчителя — що це, як не відлуння її колишньої збентеженості від пізнання ЕРС! Нині, в ту мить, коли зореліт мчить назустріч невідомій до. лі, вона дивилася на дівчину, що летіла, як на подругу. Та стояла в повній готовності, піднявши для сигналу тонку руку перед спуском у прірву. І Родіс теж невдовзі стане перед смертельно небезпечним для всього чужого світом Торманса. Її супутники чекатимуть від неї вирішального сигналу.

Фай Родіс пересунула важілець під подушкою дивана, і частина стіни каюти перетворилася на дзеркало. Хвилину вона вивчала в ньому своє обличчя, шукаючи схожості з трагічно напруженим лицем дівчини. Однак тверде правильне обличчя зрілої жінки ЕРЗ з ідеально виліпленою структурою сильного кістяка, яка проступала під виразними м’язами і бездоганною шкірою, сильно відрізнялося від напівдитячого виразу дівчини, ЕРС навіть у дуже схожих переживаннях.

Передчуття випробувань і тривога за успіх експедиції поглибили серйозність зелених очей Фай Родіс, чіткіше окреслили впертий і твердий виріз губів.

Фай Родіс ширше розкрила очі й підняла руку — порухом тієї, що летить на платформі, але дзеркало відбило його патетичним і кумедним. Коротко розсміявшись, Родіс прибрала дзеркало, скинула сукню і лягла на диван, розслабивши тіло і втупивши погляд у синювату кульку над головою, яка ледь світилася. Вона лишалась нерухомою майже три години, поки в системі концентричних кіл на стелі не загорілася жовта цятка і не пролунав слабкий дзвін. Фай Родіс зробила комплекс гімнастичних вправ. Ще кілька хвилин — і перед дзеркалом стояла інша жінка, яка здавалася суворішою у м’якому й зручному одязі астронавта і з короткою, щільно вкладеною зачіскою. Вона надягла на ліву руку важкий сигнальний браслет і вийшла з каюти.

У круглому приміщенні, теж на центральній осі корабля, під пілотським сфероїдом і обчислювальними машинами, вже зібралися учасники експедиції. Ожили циферблати дублерних приладів, і тієї ж миті через люк у стелі до залу ковзнули Мента Кор і Дів Сімбел. Тихо заспівала настроєна в сі бемоль струна ОЕЗ, що свідчила про нормальну роботу охоронців електронних зв’язків. Зореліт більше не потребував уваги і йшов за заданим курсом у напрямку галактичного полюса.

Очікувальна тиша змусила Фай Родіс відразу вдатися до найважчого — розділити людей на тих, хто висадиться, і тих, хто лишиться в недоторканній команді корабля. Вона почала з показу знімків, переданих чужою експедицією з Цефея по Кільцю. Вони досягли б Землі звичайним шляхом ще через два з половиною тисячоліття, якби ЗПП з планет у зоні сузір’я Дракона не йшов у нашу частину Галактики і не доставив би повідомлення в 26-й сегмент Великого Кільця.

Експедиція цефеян тільки двічі облетіла планету Торманс і, не одержавши дозволу на посадку, зникла, зробивши за перехопленими телепередачами загальну зйомку планети і її мешканців.

Червоне сонце Торманса — звичайна зірка для земного спостерігача — перебувала в сузір’ї Рисі, темної, бідної на зірки зони високих широт Галактики.

Нікому б не спало на думку, що в цій. глибині простору змогли оселитися жителі Землі. Але передані по Кільцю знімки не лишили сумніву — це абсолютно схожі на землян люди.

Важко було судити про колір їхньої шкіри — мабуть, вона не відрізнялася від смуглявіших землян. Вузькі й видовжені очі здавалися непроникно темними, косі, підняті до перенісся брови надавали обличчям трохи трагічного виразу. Антропологи знаходили в профілях жителів Торманса монголоїдні риси, а невеликий зріст і слабка, переважно неправильна статура також нагадувала людей кінця ЕРС і початку ЕСВ.

Поверхня планети, знята в розривах хмарного покриву, не була схожа на Землю. Вона швидше скидалася на планету Зеленого Сонця. Показник променевого зондування говорив досвідченому погляду планетографів про невелику в порівнянні з океанами Землі глибину морів Торманса.

Очевидно, товщина атмосфери Торманса дорівнювала земній. Червоне сонце освітлювало планету, що оберталася «лежачи», вісь якої збігалася з лінією орбіти і її біг навколо світила був стрімкіший, ніж у Землі.

— Якщо рослинність, і, отже, склад атмосфери тут схожі на наші, якщо тут немає якихось особливо хвороботворних організмів, то на цій планеті жити легко, — порушив мовчанку Тор Лік. — Тут мають бути відсутні різні зміни клімату, надлишок радіації, землетруси, урагани та інші катастрофічні явища, які так довго доводилося нам пом’якшувати.

— Очевидно, ви маєте рацію, — підтвердив Гріф Ріфт. — Але навіщо ж тоді Торманс? Можливо, стан планети не такий уже й поганий і вчитель Фай Родіс лише воскресив міф минулого? Подейкували, що він надто сміливо найменував планету, ґрунтуючись лише на попередніх даних. Орбітальні демографічні профілі експедиції цефеян засвідчили чисельність населення в п’ятнадцять мільярдів чоловік. Оборот водної маси й характер рельєфу свідчать про неможливість біологічного процвітання такої великої кількості людей. Уникнути голоду можна, якшо на планеті здійснені або прийняті по Кільцю наукові відкриття у виробництві синтетичної їжі, не вдаючись до посередництва організмів вищого порядку. З Великим Кільцем вони не спілкуються, а відмова в прийомі чужого зорельота цілою планетою свідчить про існування замкнутої централізованої влади, для якої поява гостей з космосу невигідна. Отже, ця влада побоюється високих пізнань прибульців, що показує її низький рівень, який не забезпечує необхідної соціально-наукової організації суспільства. Ніхто інший не відповів на поклик зорельота Цефеян. Це означає, що олігархічний лад не дозволяє нікому користуватися потужними передавачами, навіть у надзвичайних випадках.

— Це значить, що на планеті придушуються індивідуальні інтереси, адже зореліт — така подія, на яку повинні були відгукнутися мільйони людей, — сказала Фай Родіс, — а з історії планет відомо, що така система завше збігається з науковою відсталістю і технічним регресом.

— Кін Рух має рацію! — вигукнула Чеді Даан. — Величезне населення без прискореного прогресу швидко вичерпає ресурси планети, погіршить умови життя, ще послабить прогрес, — одне чолово, кільце замкнулося.

— Подібними словами мій учитель обґрунтовував своє найменування планети, бо муки людей за формулою інфернальності в таких умовах неминучі, — підтвердила Фай Родіс.

— Ви маєте на увазі стару формулу чи її нову розробку, дану Кін Рухом?

— І те й інше. Теорія висунута і названа одним філософом і вченим ЕРС.

— Я знаю, — відповіла Чеді Даан, — це був Ерф Ром, який жив у п’ятому періоді.

— Теорію ми обговоримо пізніше. Ставши супутником Торманса, ми зможемо спостерігати його життя, — сказала Фай Родіс. — А зараз поділимося на дві групи. Кожен готуватиметься до багатогранної просвітницької діяльності, що чекає як тих, хто залишиться охороняти «Темне Полум’я», так і тих, хто ступить на заборонений ґрунт планети.

— Але якщо вони знову не захочуть? — запитав Дів Сімбел.

— Я вигадала прийом, який відкриє нам доступ на планету, — відповіла Фай Родіс.

— Кого ви візьмете з команди корабля? — запитав Соль Саїн.

— Крім мене й трьох спеціалістів експедиції, тобто Чеді, Тівіси й Тора, необхідні лікар, технолог і обчислювач вищого класу, який володіє методами стохастики. Як технолог висадиться Ген Атал, обов’язки якого по броньовому захисту корабля візьме Нея Холлі, обчислювачем буде перший астронавігатор Вір Норін, а лікар — вона в нас одна.

— Дякую, Фай, — Евіза послала повітряний цілунок, а Вір Норін радісно кивнув, не зводячи з Фай Родіс очей, і легкий рум’янець забарвив його щоки, бліді від напруженої праці останніх місяців у тісних приміщеннях корабля.

Ген Атал міцно стиснув тонкі губи, і глибока вертикальна зморшка лягла між його брів.

— А як же я? — невдоволено вигукнула Олла Дез. — Я підготувалась до висадки й перебуваю в найкращій формі. Я гадала, що теж зможу виконувати подвійну роль дослідника і демонстратора! Показати Тормансу пластичні танці…

— І ви покажете, Олло, безсумнівно, — відповіла Фай Родіс, — через екран нашого корабля. Ви потрібні тут — для зв’язку з особистими роботами і для віддаленої зйомки. Між іншим, якщо все буде благополучно, то кожен з нас буде гостем Торманса.

— А поки що розрахунок на найгірше, — гірко всміхнулась Олла Дез.

— На гірше, але не най… — сказала Фай Родіс.