Жменя вічності

31

Рівно за десять хвилин після виходу з дром-зони я запустив бічні маневрові двигуни і відхилив корабель на тридцять з гаком градусів від напрямку його руху. Тепер вектори його швидкості та прискорення не збігалися, і він мчав уже не по прямій, а по плавній дузі, яка за п’ять з половиною годин мала привести нас до підсистеми Сатурна.

Оскільки космос попереду був чистий, Шанкар дозволив собі зняти шолом і сказав:

— Капітане, я пропоную вивести на головний оглядовий екран зображення дром-зони. Якщо мій здогад правильний, скоро там розпочнеться дещо цікаве.

Мені теж так здавалося, тому я без зволікань скористався Шанкаровою порадою. Приблизно через хвилину датчики зареєстрували збурення континууму, а на екрані спалахнули нові червонуваті зірки — спочатку маленькі та тьмяні, мов жаринки, але з кожною секундою вони дедалі яскравішали, аж поки не затьмарили решту зірок на екрані. Відповідно до інформації комп’ютера, що постійно розраховував паралакс усіх найближчих об’єктів, ці рукотворні зорі перебували в районі дром-зони.

— Ми ще надто близько й не бачимо всієї картини, — сказав Шанкар. — Зменшіть зображення.

Я збільшив кут огляду до ста п’ятдесяти градусів і ввімкнув спеціальні фільтри, покликані відсіювати плазмові спалахи за кормою корабля. Тепер екран вміщав усю дром-зону цілком, що перетворилася на величезну червону кулю, виткану з безлічі дрібних іскор.

— Заради Бога! — вражено мовив Сіґурдсон. — Та їх там, мабуть, мільярди.

— Насправді понад сто мільярдів, — уточнив Шанкар. — Якби капітан Матусевич не зменшив чутливість датчиків, ми б побачили суцільний червоний диск.

На підтвердження його слів я на кілька секунд збільшив яскравість і продемонстрував їм цей самий суцільний диск, потім знову повернув на екран виткану з іскор кулю.

— О!!! — нарешті збагнув Лайф. — Таж це світяться канали?!

— Ага, — кивнув я. — Всі до єдиного канали першого та другого роду.

Протягом наступної години ми спостерігали за тим, як зменшуються розміри кулі. Відбувалося це не тому, що ми віддалялися від неї з чимраз більшою швидкістю — бортовий комп’ютер враховував наше зміщення і по ходу змінював масштаб зображення. Просто сама дром-зона під впливом невідомих нам процесів повільно, але невблаганно стискалася.

Коли її розміри зменшилися вдвічі, чорна порожнеча між іскорками зникла, і ми знову побачили суцільний червоний диск.

— Покажіть її на весь екран, — порадив Шанкар.

Так я й зробив. Розміри кулі збільшилися, і між іскорками знову з’явилися порожнини. Втім, існували вони недовго і хвилин за десять зникли назавжди — чи то нашим оптичним приладам вже бракувало роздільної здатності, чи то канали повністю перекрили один одного. Найпевніше, друге.

За даними комп’ютера розміри дром-зони вже складали півмільйона кілометрів у діаметрі і продовжували зменшуватися далі. Показники радарів свідчили, що протягом усього цього часу загороджувальні станції рухалися в радіальному напрямку назустріч один одному, тримаючись на відстані кількох тисяч кілометрів від найближчих каналів-іскор. Поза будь-яким сумнівом, саме від них виходили ті загадкові сили, що змушували канали переміщатися в просторі, а всю дром-зону — стискатися.

— Ґуру, — долинув з інтеркома голос Аґатіяра. — У зв’язку з побаченим виникає кілька цікавих висновків та припущень…

— Авжеж, Свамі, авжеж, — перебив його Шанкар. — Щодо припущень, краще зачекаємо, поки вони підтвердяться, а от стосовно висновків… Капітане Матусевич, ви не помітили тут нічого незвичайного?

Я задумався.

— Власне кажучи, все, що зараз відбувається, досить незвичайне явище, радше, навіть надзвичайне. Проте мене зацікавили два моменти. По-перше, корабельні детектори не фіксують ніяких критичних збурень у фізичному вакуумі, хоча ми знаходимося не дуже далеко від дром-зони. Підвищення загальної напруженості поля, звичайно, є, та лише в межах звичайнісінького резонансного впливу на канали. А по-друге, мені здалося, що порожнини між каналами зберігалися надто довго. Схоже, що вже на початковій стадії всі канали були стиснуті до кілометра в діаметрі. А далі стискалися ще дужче. Проста оцінка площі ефективного розтину свідчить, що…

— Все правильно, капітане, — зупинив мене Шанкар. — Ви дійшли тих же висновків, що й ми з професором Аґатіяром. Проте я сподівався почути від вас інше. Ви аналізуєте це явище як науковець. А я хотів би знати вашу оцінку як військового, адже віднедавна ви офіційно перебуваєте на службі в ґаллійському флоті.

— З погляду військового, — трохи збентежившись, відповів я, — тут теж не все гаразд. Крім чотирьох десятків станцій і пари сотень катерів з легкими корветами, в околицях дром-зони наші радари не виявили жодного великого корабля. Бойові станції — це, звісно, велика сила, але вони геть-чисто позбавлені маневреності; образно кажучи, мають стільки ж грації, скільки гіпопотам, а тому потребують потужного прикриття. Ми на власні очі бачили це у фільмі про атаку чужинців на Терру-Ґаллію. А тим часом весь флот, розгромивши чужинські сили в районі дром-зони, відразу попрямував углиб системи і навіть не став чекати, поки переґрупують канали. Складається таке враження, що командування цілковито впевнене у своїх тилах і навіть не припускає можливості, що до ґаббарів прийде допомога з інших систем. Безперечно, за кілька годин неможливо зібрати й перекинути сюди великі сили. Однак це не пояснює тієї безтурботності, з якою ще незаблокована дром-зона була залишена під опіку величезних неповоротких станцій під прикриттям кількох з’єднань легких кораблів.

Шанкар поважно кивнув:

— Саме це я й хотів почути від вас у першу чергу. А те, про що ви казали на початку, і є поясненням дивної поведінки ґаллійців у дром-зоні. Втім, зачекаємо ще трохи, щоб остаточно переконатися.

На цей час розміри дром-зони зменшилися до десяти тисяч кілометрів. Від неї відокремилися кілька іскор, у супроводі двох станцій віддрейфували трохи вбік і там погасли. Безсумнівно, серед тих іскор був і канал другого роду, що вів до Терри-Ґаллії.

Решта каналів стискалися далі, діаметр сяючої кулі зменшився до тисячі кілометрів, потім — до сотні, а досягши двадцяти кілометрів у поперечнику, вона яскраво спалахнула й згасла.

— От вам і підтвердження, — резюмував Шанкар. — Сто мільярдів каналів у чотирьох тисячах кубічних кілометрів. По сорок кубометрів на кожен канал. Діаметр повністю відкритої горловини такого каналу не може перевищувати семи метрів. Через таку вузьку щілину не протиснеться жоден корабель.

Очі в Рашель округлилися від подиву:

— Невже наші навчилися закупорювати канали?

— Виходить, навчилися. Тому станції не потребували потужного прикриття. Для підготовки до закупорювання всіх ста мільярдів каналів їм знадобилося кілька годин, але один окремий канал вони, мабуть, могли перекрити за лічені секунди. Нас врятувало тільки те, що при виході ми надсилали позивні.

Дівчинка мерзлякувато зіщулилась.

— А якби… якби канали вже закупорили? Якби ми хоч на годину спізнилися?

— На це запитання мені важко відповісти. У кращому разі нас рикошетом відкинуло б назад до Псі Козерога, а в гіршому — перемололо б як у м’ясорубці. — Шанкар сухо прокашлявся. — Тепер, постфактум, коли ми вже тут, я сподіваюся на другий варіант. Дуже сподіваюся, бо незабаром інші чужинці оговтаються й відправлять своїм союзникам підмогу. Цікаво, скільки кораблів вони втратять, поки не второпають, у чім річ?

Уперше за час нашого знайомства я почув, як Шанкар зловтішно хихоче.