Жменя вічності

21

На відміну від „Зорі Свободи“ кораблі Чужих, що патрулювали дром-зону, не дотримувалися повного радіомовчання, і завдяки цьому ми визначили їх розташування задовго до того, як вони запеленґували нас. Не можна сказати, що наша поява стала для них цілковитою несподіванкою: вони вже знали, що на Магаваршу висадився десант із Терри-Ґаллії, і припускали можливість прориву в дром-зону. Але космос справді великий, і навіть у межах однієї планетної системи не можна встежити за переміщенням усіх дрібних об’єктів — чи то метеоритів, чи астероїдів, чи зорельотів.

Після тригодинного розгону з п’ятдесятикратним прискоренням я дав команду заглушити ходові двигуни, і тепер крейсер мчав за інерцією зі швидкістю дев’ятнадцять мільйонів кілометрів на годину, стрімко наближаючись до зовнішньої границі дром-зони. Коли радари патрулів виявили нас, ми були всього за двадцять дві хвилини від нашої мети. Бортовий комп’ютер, оцінивши диспозицію ворожих кораблів, напрямок їхнього руху, швидкість та маневреність, видав на тактичний дисплей сценарії можливого розвитку подій.

— Гм, непогано… — пробурмотів собі під ніс Аґатіяр, що сидів у кріслі спостерігача (це був позаштатний пост у команді „Зорі Свободи“). — Ідеальний курс, містере Матусевич! Навіть якщо нам не вдасться здійснити на такій швидкості перехід, ми безперешкодно прослизнемо через усю дром-зону і зможемо повторити спробу.

— Все вдасться, — упевнено заявила Рашель. — У нас чудовий корабель, розумний комп’ютер і відважний капітан.

Я аж ніяк не поділяв її райдужного оптимізму. Найбільша проблема полягала в тому, що точне місце розташування входу в канал не можна було визначити наперед — він міг відкритися як у самій точці „проколу“ просторового континууму, так і в будь-якому іншому місці своєї „рідної“ території, радіус якої варіювався в межах кількох десятків кілометрів.

За звичайних обставин така „примхлива“ поведінка каналів спричиняла лише до незначних незручностей, пов’язаних з тим, що кораблю доводилося робити додаткові маневри з урахуванням розташування горловини відкритого каналу. Однак при нашій шаленій швидкості ні про яке тонке маневрування не могло бути й мови. Залишалося покладатися лише на везіння та ще на інтуїцію пілота, який вибирав час і місце „проколу“.

У своїх віртуальних подорожах я ніколи не входив у канал на великій швидкості. Мій вигаданий світ не допускав існування Чужих та ведення бойових дій, тому не виникало потреби втікати від ворога чи стрімко прориватися в дром-зону. У решті ж випадків швидкість входу корабля в канал не мала ніякого значення: на виході він однаково перебував у стані спокою відносно зорі, довкола якої оберталася дром-зона.

Очевидячки, бортові комп’ютери патрулів були не гірші за наш і видали такий самий проґноз — що нас неможливо перехопити. Втім, чужинські кораблі все одно кинулися нам навперейми, але в їх маневрах не вчувалося ентузіазму, вони просто діяли за інструкцією. До того ж негайно відкрили в нашому напрямку безладний вогонь, хоча було ясно, що на відстані кількох мільйонів кілометрів плазмові та лазерні залпи абсолютно неефективні, а ракети не поцілять у мішень, що рухається зі швидкістю п’ять тисяч кілометрів на секунду. Навіть коли припустити, що система наведення спрацює з неймовірною точністю, вистачить короткочасного імпульсу ходових двигунів, щоб за секунду до зіткнення ухилитися на кількасот метрів.

На підході до дром-зони Шанкар, отримавши мій дозвіл, нарешті відправив на Магаваршу радіосиґнал зі стиснутою й зашифрованою інформацією стосовно Ахмада Рамана, а потім ще двічі продублював повідомлення і доповів:

— Справу зроблено, капітане.

Я лише коротко кивнув у відповідь, позаяк ми вже досягли границі дром-зони, і тепер уся моя увага була зосереджена на тактичному дисплеї. До першого на нашому шляху каналу залишалося півтори хвилини.

Беручи участь у віртуальних реальностях, я неодноразово був свідком реакції новачків, які з безмежним подивом виявляли, що дром-зона аж ніяк не напхана гіперканалами, що насправді вони розташовані на значній відстані один від одного. Сто мільярдів, звісно, велике число, але й розміри дром-зони чималенькі: у системі Магаварші її об’єм перевищує п’ятсот квінтильйонів кубічних кілометрів, і простий розрахунок показує, що пряма, довільно проведена крізь дром-зону, перетинає в середньому лише три чи чотири області входу-виходу каналів другого роду.

А втім, я прокладав курс не навмання. Бортовий комп’ютер „Зорі Свободи“ зберігав у своїй неосяжній пам’яті докладну карту дром-зони системи Магаварші з усіма дослідженими й недослідженими каналами. Керуючись цією схемою, я розрахував таку траєкторію польоту, щоб наш корабель на своєму шляху „зачепив“ області двадцяти трьох каналів. Таким чином, ми мали двадцять три спроби для втечі, і однією з них неодмінно мусили скористатися…

За сто тисяч кілометрів від першого зустрічного каналу я послав уперед резонансний імпульс. Блакитне сяйво відкритої горловини спалахнуло трохи осторонь, і через двадцять секунд ми пролетіли повз нього на відстані тридцять кілометрів по правому борту. Це була цілком моя вина: я не встиг зреаґувати і дати згоду на пропозицію бортового комп’ютера протягом семи секунд задіяти бічні двигуни корабля. Певніше, я не так забарився, як засумнівався — адже в разі невдачі це могло призвести до зміни запланованого курсу, а тоді полетіли б шкереберть усі мої плани пройти через двадцяти три канали… Тобто вже через двадцять два.

Другий канал відкрився точнісінько за курсом, але з невеликим запізненням, і наш корабель пронісся крізь ще не сформовану горловину, яка не була готова спрямувати нас у гіперпростір. Аґатіяр стиха вилаявся тамільською, а з грудей Рашелі вирвалося розчароване зітхання. Зате Шанкар був самим утіленням незворушності.

Відкриття третього за чергою каналу знову відбулося з чималим відхиленням від курсу, а четвертий, розташований неподалік попереднього, я вирішив проіґнорувати і послав резонансний імпульс у напрямку п’ятого. Щойно попереду за курсом виникло блакитне мерехтіння, на тактичному дисплеї з’явилася рекомендація: протягом 13,73 секунд запустити бічну тягу з прискоренням 83,12 g. За його розрахунками, імовірність потрапляння в канал складала 99,24 відсотки. На ухвалення рішення мені відводилося шість секунд.

Запропоноване прискорення перевищувало ту критичну величину, при якій на кораблі відмовили ґравікомпенсатори. І хоча Рашель запевняла, що знешкодила вірус, а Шанкар з Аґатіяром однозначно підтвердили це, я все-таки вагався цілих чотири секунди. А коли минула п’ята, дав наказ виконати маневр.

Наступну третину хвилини я напружено чекав смерті — миттєвої, майже безболісної, але вкрай неприємної з естетичного погляду. Проте все обійшлося: ґравікомпенсатори спрацювали безвідмовно, і про величезне прискорення корабля свідчили лише цифри на дисплеї.

А ще за півхвилини „Зоря Свободи“ увійшла точно в центр відкритої горловини каналу. Простір за прозорою передньою стіною рубки запалахкотів усіма кольорами райдуги: наш корабель, породження тривимірного матеріального світу, стрілою пронизував чужорідний континуум з п’ятьма просторовими і двома часовими вимірами.

Я щось закричав. Не пам’ятаю, що саме — це був якийсь войовничий, радісний клич. Рашель, геть-чисто забувши про свій статус другого пілота, підхопилася з крісла й кинулась мені на шию.

— Ох, дядечку Стефане! Ви такий… такий… Ви — найкращий!..

Аґатіяр нерухомо сидів у кріслі з заплющеними очима. З усього було видно, що він трохи не зомлів.

Шанкар повернув голову і спрямував на мене захоплений погляд.

— Мій хлопчику, — сказав він, відкинувши формальності. — Ви неперевершений пілот. Кращий на всій Магаварші… а втім, ні, це для вас не комплімент. Бути першим хлопцем на селі — невелике досягнення. Але я впевнений, що й на Террі-Ґаллії мало знайдеться пілотів, що могли б зрівнятися з вами в майстерності.

Не знаючи, що й відповісти, я знову перевів погляд на оглядову стіну, за якою палахкотів буйством кольорів гіперпростір. Ми мчали недослідженим каналом до якоїсь невідомої зорі в невідомій нам частині Ґалактики.