Жменя вічності

20

Півторагодинний допит Ахмада повністю підтвердив його приналежність до „покутників“. Шанкар з Ортеґою з’ясували імена всіх учасників підпілля, яких він знав і які, відповідно, перебували „під ковпаком“ у Чужих. Таких, на щастя, виявилося небагато, лише двадцять три особи — орґанізаційна структура Опору була розрахована на мінімізацію можливих втрат у разі провалу чи зради з боку своїх членів.

— Я чекав гіршого, — підбив підсумок Шанкар. — Будемо сподіватися, що найближчим часом цих людей не чіпатимуть — боятимуться викрити містера Рамана. Ну, а ми перед самим проривом у дром-зону відправимо на Магаваршу зашифроване повідомлення. Поза сумнівом, чужинці перехоплять його й розшифрують, але їм знадобиться щонайменше кілька годин. Цього має вистачити, щоб замести всі сліди.

— Отже, — сказав я, — ми полетимо через нашу дром-зону?

— Тільки так і не інакше. Чужим уже відомо, що Терра-Ґаллія зацікавилася Магаваршою, тому нема сенсу вдаватися до обхідних маневрів. Найголовніше зараз — це час.

Я викликав на навіґаційний екран схему розташування каналів і запропонував Шанкарові з десяток можливих маршрутів. Проте його це нітрохи не зацікавило.

— Зараз не та ситуація, щоб заздалегідь прокладати маршрут, капітане. Нам не можна користуватися дослідженими каналами, навіть тими, що ведуть до незаселених систем. А раптом Чужі саме там розташували свою перевалочну базу. Я пропоную на повній швидкості скерувати корабель у дром-зону і просто пірнути в найближчий недосліджений канал другого роду. Потім ми зробимо ще кілька переходів, щоб позбутися погоні, — і лише тоді, опинившись у безпеці, подумаємо над подальшим маршрутом.

Всі пристали на цю пропозицію. Я „висвятив“ Ортеґу на бортінженера і відправив його на вахту в реакторний відсік. Арчібальд запевнив мене, що не тримає зла за той постріл з паралізатора. За його словами, він на моєму місці вчинив би так само. Та все ж неприємний осадок після того інциденту лишився.

Непритомного Ахмада ми перенесли до каюти номер шість. Слідів катувань на його тілі не було, проте виснажений і змарнілий вигляд свідчив про те, що останні півтори години були не найкращі в його житті.

Мене охоплювали вкрай суперечливі почуття. Я був знайомий з Ахмадом понад п’ять років і вважав його гарним хлопцем. Взагалі я важко сходжуся з людьми, у мене багато приятелів, але зовсім мало друзів, і одним з них був Ахмад, якому я довіряв більше, ніж будь-кому іншому. А в результаті він виявився зрадником. Він зрадив мене не лише як друга, а й як людину. Він зрадив усе людство — і не мало значення, з яких спонукань. Хай навіть він керувався високими моральними принципами, хай навіть погоджував свої вчинки з власним сумлінням — однак він зрадив своїх, працюючи на Чужих…

— І що з ним робити? — розгублено запитав я в Шанкара.

Він здивовано поглянув на мене:

— Ви тут командир, сер, вам і вирішувати. Містер Раман намагався захопити корабель, який виконував бойове завдання. Таким чином, він підлягає суду за законами воєнного часу.

Я важко зітхнув:

— Я не відчуваю за собою право судити будь-кого. Тим більше Ахмада, який багато років був моїм напарником. Коли доберемося до Терри-Ґаллії, передам його місцевій владі. Нехай вони вирішують його долю.