Дванадцять оповідань

МЕРТВА ВОДА

— Ось він, ось!.. Сам професор Тарп! — пронеслося стриманим шепотінням по кімнаті.

Зашелестіли сторінки записних книжок і блокнотів, приготувалися автоматичні ручки: репортери були напоготові.

Так, це був сам професор Тарп, що сьогодні вперше за кілька років погодився прийняти репортерів європейських газет. Великий професор Тарп, що ще й досі відмовлявся брати будь-яку участь у роботі лабораторій наукових інституцій; той самий Тарп, що вперто відмовлявся брати будь-яку допомогу від держави або велетенських промислових корпорацій, зацікавлених у його роботі. Той самий професор Тарп, що висловився одного разу перед представниками преси так:

— Я пишаюся тим, що моя робота незалежна. Я пишаюся тим, що служу самій науці — більше нікому. Наука має бути поза межами політики, вона має бути незалежною. Наука для науки, чиста наука — ось моє гасло.

І сьогодні професор Тарп погодився знову, після кількох років мовчання, прийняти репортерів. Йому-бо належала велика честь бути винахідником нечуваного апарата для здобування казкової важкої води, про яку так багато писали наукові журнали цілого світу.

Професор Тарп презирливо поглянув на репортерів; його довга сива борода гойднулася праворуч і ліворуч — і завмерла, схоплена пальцями лівої руки професора.

— Джентльмени, — почав він, не дивлячися вже ні на кого, — джентльмени. Сподіваюся, що ваш час такий же обмежений, як і мій. Отже, дозволю собі висловлюватися коротко й конкретно. Всім вам відомо, що формула води Н2О є стандартна формула — і тільки. Так само, як символи Н, О, Р, Si — все це може визначати різні речі. Це не морфологічні відзнаки, а…

Він спинився, суворо поглядаючи на одного з репортерів, який підняв руку.

— Що таке? Га?

— Пробачте, вельмишановний пане професоре, але… але ми просили б вас говорити, так би мовити, трохи популярніше… звісно, для нас усе це той… гм… цілком зрозуміло, але… але, гм… наші читачі, публіка…

Цього було досить, щоб професор Тарп раптом розсердився:

— Читачі? Публіка? — крикнув він. — Мені це байдуже! Час уже всім розуміти наукову мову. Я не можу говорити інакше. Проте… Е, ідіть сюди, Грехем. Панове, це мій помічник, містер Грехем. Він спробує вам розповісти ясніше. Вважайте, що це говорю я. Грехем, з’ясуйте справу цим, гм, молодим людям.

Він переможно поглянув на репортерів і сів у крісло, витягнувши перед собою ноги. Грехем, сухий чоловік в окулярах, виступив на середину кімнати.

— Панове, — почав він, — я спробую, скільки зможу. Всі ви, певно, чули про так звані хемічні елементи. Адже найпростіші речовини ми звемо елементами. Ну, наприклад, водень, кисень, залізо тощо. Для кожного з цих елементів є певне місце, передбачене знаменитою періодичною таблицею відомого хеміка Менделєєва. Це з погляду хемії. А з погляду фізики — всі елементи відрізняються електричним зарядом ядра своїх атомів і вагою того ядра…

— Стоп? Грехем, — вигукнув професор Тарп, — киньте про вагу!

— Пробачте, професоре, — вклонився Грехем. — Зараз я з’ясую. Головне, панове, це електричний заряд. От, припустімо, атомне ядро заліза має електричний заряд 26 умовних одиниць; це властиво лише залізу. Тільки воно має такий заряд. А вага ядра атома заліза, як це вважалося досі, — 56 умовних одиниць. Але фізика встановила, що є інші атоми, з таким самим електричним зарядом ядра 26, але іншою вагою — не 56, а 54 одиниці. Що ж це за елемент? Елемент, що відрізняється від звичайного заліза лише вагою ядра?

— Новий елемент?.. Хм… Запишемо, — промовив один з репортерів.

— Ніяких нових елементів, молодий чоловіче! — злісно вигукнув професор Тарп. — Ви нічого не розумієте. Мовчіть! Грехем, я не можу, скажіть їм…

Грехем вів далі так само спокійно, як і раніше:

— Звісно, це не буде новий елемент. Це таке ж залізо, як і звичайне. Його навіть не можна відокремити з суміші звичайними нормальними хемічними засобами. Тільки найточніший спектральний аналіз покаже вам наявність такого нового заліза, заліза номер другий. І отакі елементи-близнюки дуже розповсюджені. Ми маємо тепер уже два заліза, два водні, три сірки, цілих сім відмін ртуті, аж одинадцять різних олов. Сподіваюся, панове, це зрозуміло…

Грехем зробив коротеньку насмішливу паузу й додав:

— Для ваших читачів, панове?..

Той самий репортер радісно відповів:

— О, безумовно! І все це…

— Все це називається ізотопами! — нетерпляче перебив його професор Тарп. — Адже про це навіть мій кіт Том знає…

— Нові… елементи… називаються… Ізотопами, — бубонів репортер, старанно записуючи в блокнот.

— Мовчіть! Не пишіть такого! — знов закричав Тарп. — Нічого подібного! Немає ніяких нових елементів. Ой, я не можу з цими дур… ой, пробачте, я не те хотів сказати… Бінч, з’ясуйте їм. Панове, це мій другий помічник.

Містер Бінч, кремезний чоловік з лисою головою, говорив ще спокійніше від Грехема:

— Панове, професор Тарп просить вас мати на увазі, що ніяких нових елементів немає. Розумієте, немає. Бачите, це ніби близнюки. Вони однієї родини. І цілу таку родину доводиться вміщувати до одної клітинки таблиці Менделєєва, ущільнюючи, так би мовити, її житлоплощу. Ось чому ми називаємо таких близнюків ізотопами. Бачите, грецькою мовою «ізо» означає «однаковий», «топос» — означає «місце». От і все.

Репортери записали останнє слово — і один з них запитав:

— А при чому ж тут ця сама важка чи мертва вода?..

— Ми припустили, що може існувати така вода, у якій замість звичайного водню є його близнюк, важкий водень з таким самим електричним зарядом атомного ядра, але іншою вагою, вдвоє важчий від звичайного. Хемічна формула такої води не зміниться, але вода буде трохи іншою. Ми знайшли цю воду після довгої і впертої праці. Вона замерзає при вищій температурі й кипить так само при вищій від звичайної води. І ця вода важча від звичайної, як вам легко зрозуміти.

— А чому ви називаєте цю воду ще й мертвою?..

Бінч розкрив був рота, щоб відповісти, але владний голос професора Тарпа спинив його.

— Стоп! Грехем, Бінч, — прошу негайно за мною, до лабораторії. Досить розмов! В мене виникла цікава думка. Треба її негайно перевірити. А вам, панове репортери, все, що треба, скаже мій третій помічник, містер Охасі.

Тарп вийшов. Грехем і Бінч поспішали за ним. Охасі, маленький стрункий японець, з вузькими очами за великими круглими окулярами, видимо, незадоволений з того, що йому доводиться витрачати час на балачки, поспішав закінчити розмову:

— Щодо назви «мертва вода», — швидко говорив він, — то це сталося ось чому. Ми пробували бризкати такою водою зерна. І ті зерна відразу робилися мертвими, вони не зростали потім. Ми побризкали такою водою комах, — і комахи відразу вмерли. Ми побризкали кроля — і він умер так само, як і інший кроль, якому ми дали випити важкої води. Ми назвали цю воду мертвою, бо вона вбиває все.

— Отрута?..

— Ні, цього ми не знаємо. Вірніше, це щось більше, ніж отрута. Бо отрута впливає, лише потрапивши до шлунку або в кров. А ця мертва вода, вбиває навіть тільки торкнувшись живої істоти.

— І апарат професора Тарпа?..

— Про апарат нічого не можу сказати. Він лише конструюється. Пробачте, панове, мені треба йти. На мене чекає робота.

Загалом беручи, професор Тарп з допомогою своїх помічників розповів репортерам усе цілком правильно. І не його провина, що репортери залишилися незадоволені, бо, найголовніше, їм хотілося довідатися про новий апарат професора Тарпа. Але говорити про цей апарат було ще рано. Його модель тільки встановили в лабораторії, апарат був ще не випробуваний.

Минув усього тиждень — і становище різко змінилося. Щоправда, тепер професора Тарпа не оточували незнайки-репортери, його ніщо не дратувало. Та, проте, він не був би ніколи таким веселим і говірким, якби не закінчення роботи з моделлю апарата. Апарат працював. Апарат, щоб здобувати важку воду в необмеженій кількості — був готовий.

Професор Тарп сидів у кутку лабораторії, у своєму улюбленому кріслі. Погладжуючи свою сиву бороду, він роздільно говорив:

— Так! Це справжня перемога! Друзі мої, апарат працює. Ось вона, важка вода, збирається краплина за краплиною. Але повернімо цю ручку, збільшимо загальний потік води, що проходить крізь апарат. Отак, — і важка вода відокремлюється вже не краплинами, а суцільним струменем. Перемога! Друзі мої, вітаю вас!

Помічники професора уважно слухали його: Грехем, — стоячи біля апарата, немов готовий захищати його від когось; Бінч, — не відриваючи очей від великої пляшки, де збиралася важка вода; Охасі, — нервово потираючи сухі пальці своїх маленьких рук.

Перший відповів Професорові Грехем:

— І нам уже не треба випаровувати тонни води, щоб дістати частку грама важкої води…

— Надзвичайно, пане професоре, — відгукнувся Бінч. — Це, на мою думку, геніальний винахід.

— Прийміть і моє шанування, пане професоре, — тихим приємним голосом додав Охасі. — Я захоплений вашим новим апаратом…

Професор Тарп задоволено усміхнувся:

— Так, так, мої друзі, я дуже радий. Тепер наука піде іншими шляхами. Ми не шкодуватимемо важкої води для досліджень. Грехем!

— Слухаю, пане професоре.

— А чи пам’ятаєте ви, як саме ми починали? Тоді, коли вирішили, що важка вода є в звичайній? І тоді почали випаровувати воду, вважаючи, що важка вода залишиться і буде випаровуватися останньою?.. Га?

Грехем замислився. Замість нього відповів Бінч.

— Так, пане професоре. І ми випарували близько двох тонн води. А внаслідок цієї гігантської роботи дістали…

— Всього три чверті грама важкої води, — засміявся Охасі.

Тарп розгладив свою бороду:

— Ну, досить згадок. Ха-ха-ха, з двох тонн — три чверті грама, ха-ха!.. Ох, і робота була… Але — я сказав, що досить згадувати. Хто це знов згадує про минуле? Досить, я кажу! Ха-ха, з двох тонн — три чверті грама!.. Га?.. Ну, до роботи! Охасі, прошу вас виміряти кількість важкої води за хвилину. Цікаво знати точно, скільки ми її відокремлюємо…

Він примружив очі, замислившись. Грехем уважно подивився на Охасі, що старанно записував у свою записну книжку якісь замітки, і пошепки сказав Бінчеві:

— Бінч, між нами кажучи, чи не здається вам, що цей японець бере занадто багато участі в роботі з новим апаратом?.. Якось мені це не подобається…

— Тихше, Грехем, — так само тихо відповів Бінч. — Я помічаю це сам. Охасі надто влізав в довір’я до професора…

— Так, так, Охасі, добре, — пролунав знов голос Тарпа. — Отже, ми відокремлюємо всю чисто важку воду від звичайної. Дякую, Охасі, досить. Тепер все дуже просто. Ніякої мороки. Трубка з водопровода веде всю його воду до мого нового апарата, вода проходить крізь апарат і ллється собі далі. Вона нічим не змінилася. Але апарат устиг відібрати від неї всю важку воду. І ми маємо таким способом…

— Літр важкої води на годину, — додав Охасі.

— Правильно, — відповів професор, переможно поглядаючи на помічників, — правильно. І це дуже просто. Електричний струм потрібної мені частоти відхиляє молекули важкої води вбік. Так?

Охасі трохи нахилив голову:

— Адже все вирішує частота струму, пане професоре. Якщо більше, ніж вісім тисяч періодів на секунду…

Він не закінчив і ледве стримався, щоб не прикусити собі губу. Але Тарп уже підозріло дивився на нього:

— Звідки у вас ці цифри, Охасі? Адже я про них нічого не говорив.

Проте, Охасі вже схаменувся:

— Пане професоре, я тільки припустив, що… справа в тому, що… я гадав… я розрахував…

— Це не ваша справа, Охасі. Розраховувати — моє діло, — роздільно й суворо говорив Тарп. — Цю цифру маю знати тільки я — і більше ніхто. Досить про це. Я вірю вам, Охасі. Панове, — звернувся він до помічників, — прошу до експериментальної лабораторії. Я хочу зробити маленький дослід. Грехем, візьміть кроля. Бінч, приготуйте хронометри й генератор. Охасі, вам доведеться взяти звідси десять грамів важкої води. Так?

— Стільки води?

— Так, ми можемо тепер не жаліти, що витрачаємо її. Грехем, Бінч! А, вони вже пішли?.. Добре… Зараз ідемо й ми.

Професор Тарп підійшов до апарата.

— Працює… І непогано працює… А все ж таки мені не вистачає грошей. Цю модель треба було б зробити значно більшу, Охасі. Ну, та нічого, зате я ні від кого не залежу. Мене ніхто не контролює, гм, я нікому не дозволю цього, ось що…

Охасі уважно дивився просто в обличчя професорові. Перечекавши паузу, він обережно заговорив своїм звичним тихим голосом:

— Але, пане професоре, з грошима можна було б поставити справу значно ширше…

— Я знаю це, — відповів Тарп.

Голос Охасі став ще ласкавішим:

— І головне, вас ніхто ні до чого не зобов’язував би, так само, як і тепер… Адже хіба вам завадило б, пане професоре, якби ще хтось працював з вашим апаратом?..

Тарп знов підозріло подивився на Охасі:

— Що ви хочете сказати?..

Тепер Охасі вже не говорив; слова, немов солодкий мед, виходили з його рота улесливим співом:

— Припустімо… тільки припустімо, нічого більше, пане професоре, що якась організація… чи держава, скажімо… адже ж це лише припущення… якась держава запропонувала б вам добру суму грошей лише за те, щоб ви дали їй розрахунки й рисунки вашого нового апарата… І навіть зобов’язалася б про всі свої роботи з тим апаратом повідомляти вас… ваше ім’я так само було б над усіма роботами… що відповіли б ви на це, пане професоре?

Тарп стукнув кулаком по столу. Голос його гримів, які грім:

— Я вигнав би з свого кабінета людину, що насмілилася б натякнути мені на таку пропозицію! Я викинув би її через вікно, Охасі! Слухайте, хіба ви не розумієте, що мій апарат використали б насамперед для воєнних потреб?.. Я не хочу цього. Досить балачок, Охасі! В нас мало часу. Я йду до лабораторії. Беріть важку воду й поспішайте туди.

Роздратовано посапуючи, Тарп вийшов. Охасі злісно подивився йому вслід. Бліде його обличчя було скривлене, він ледве чутно мурмотів:

— Так… я вважав, старий, що ти зберіг ще хоч частинку глузду… гаразд, я помилявся… що ж, у нас залишається інший шлях… гаразд!..

Чи не помилявся професор Тарп, гадаючи, що про його винахід мало хто знає? Адже його апарат дійсно робив нову еру в добуванні важкої води. Справді, досить було поставити цей апарат десь у міському водопроводі так, щоб крізь нього проходила вся вода, яку споживає місто, — скільки важкої води на добу відокремив би тоді апарат Тарпа від звичайної?..

Але професор Тарп не задумувався над цим. Він остаточно захопився роботою. Дві доби він з помічниками не виходив з лабораторії. І, коли закінчувалася третя доба, блідий від утоми професор вирішив відпочити. Він записав дані останнього досліду, попрощався з помічниками — і вони розійшлися по своїх кімнатах у будинку професора Тарпа.

Дивно, але професорові довго не щастило заснути. Його думки були прикуті до дослідів. Та врешті втома взяла своє. Тарп заснув.

В його спальні було зовсім тихо й темно, Чути було лише, як важко дихав професор, щось мурмотячи про себе. А на стільці, на своїй подушці, спав улюблений професорів кіт Том. Бліді сріблясті промені місяця ледве помітно пробивалися крізь завіси вікна.

І раптом кіт підняв голову й заворушив вусами. Що трапилося?

По спальні наче прошмигнула якась безшумна спритна тінь. Легким рухом ця тінь майнула повз ліжко, де спав Тарп, на одну лише мить затрималася біля маленького столика, що стояв поруч ліжка, — і зникла. Це трапилося так швидко, що навіть кіт Том не встиг нічого побачити.

Він поворушив вусами, лінькувато випростався, м’яко зскочив з своєї подушки, підійшов до ліжка і ласкаво потерся головою об професорову руку, яка звисала з ліжка. Цього було досить, щоб професор прокинувся:

— Хто це? Том, це ти?.. Безжалісна тварино, будити мене, коли я такий втомлений!.. Чого тобі?

Том вигинався, муркотів; шорстким язиком він облизував руку Тарпа.

— Е, тебе, значить, спрага мучить? Пити схотів? Гаразд, зараз дам.

Професор протяг руку до свого нічного столика, на який завжди ставляв, за давньою звичкою, склянку з водою, лягаючи спати. Склянка була тут. Він налив води із склянки на блюдечко і дав Томові:

— На, пий. І будь ласка, дай мені спати.

Кіт замуркотів задоволено й почав хлептати воду.

Але майже тієї самої секунди він скорчився, зойкнув — і важко впав на килим. Лапи його витяглися, шерсть настовбурчилася. Він не рухався. Професор похолонув. Тремтячими пальцями він увімкнув світло:

— Том, що таке? Що з тобою?.. Він мертвий! Він скрутився кільцем, як учорашній кроль, якому дали випити важкої води… мертвої води…

Професор зскочив з ліжка і прожогом кинувся до кімнати Грехема, найближчої з усіх. Стоячи перед дверима, він крикнув:

— Грехем! Грехем!

Напівсонний голос Грехема відповів йому:

— Алло, професоре, що трапилося?

Через півхвилини професор дивився, як Грехем уважно оглядав мертвого Тома. Нарешті, Грехем підняв голову:

— Професоре, може, я помиляюся, але мені здається, що це вплив мертвої води. Треба негайно проаналізувати цю воду, що залишилася у вас у склянці. Ви можете зараз піти до лабораторії?

Тарп ішов слідом за Грехемом, шепочучи:

— Отже, якби не Том, я напевне випив би сам цю воду — і лежав би тепер мертвий…

Раптом Грехем спинився:

— Тс-с… хтось стоїть тут. Алло, це ви, Бінч? Чому в лабораторії світло? Хто там?

Напружений тихий голос Бінча відповів:

— Тихше, Грехем, тихше… Ага, і професор з вами? Тихше! В лабораторії… я почув шум і вирішив перевірити… мені здається, що там Охасі… Ваш револьвер з вами, Грехем? Будьте напоготові, увага!

Бінч швидким рухом розчинив двері і, скерувавши вглиб кімнати свій револьвер, крикнув:

— Стій! Ні з місця! Стрілятиму! Стій!

Не вірячи своїм очам, професор Тарп побачив, як від стола, де стояла модель апарата, стрибнула людина. То був Охасі. Японець кинувся до вікна, водночас ховаючи в кишеню якісь папери.

— Стій! — пролунав знов голос Бінча. — Стій!..

Різко тріснув постріл. Один, другий… Охасі впав — і лишився лежати нерухомо. З його виска стікала тоненьким струмочком кров.

Професор похитнувся:

— Ви вбили його, Бінч?..

Але Бінч махнув рукою — неуважно, як поводяться з людиною, що заважає:

— Стривайте, професоре. Грехем, подивіться, чи справді він мертвий? Від нього можна всього чекати…

Грехем схилився над тілом.

— Так. Він мертвий.

— А що то за папери? — продовжував Бінч. — Дайте їх сюди.

— Але… що за накази? — здивовано поглянув на Бінчі Грехем.

— Прощу без заперечень. Дивіться сюди. Бачите?

Голос Бінча звучав владно. Грехем дивився туди, куди Бінч показував рукою. Туди ж дивився й Тарп. Бінч відгорнув борт свого піджака: під ним був невеличкий значок агента таємної поліції. Тарп не витримав:

— Ви… ви агент таємної поліції?.. Бінч?..

Бінч спокійно відповів:

— Але вам від цього, професоре, лише краще. Отже!.. Ага. Слухайте цей рапорт. Триклятий японець був шпигуном. Слухайте.

Він голосно прочитав:

— «Директорові IV відділу департаменту зовнішньої розвідки, панові Мірусаві. Зважаючи на те, що відома вам людина відмовилася від переговорів з приводу продажу розрахунків і рисунків її нового апарата для наших потреб, — мені довелося вжити рішучіших заходів. Сьогодні вночі внаслідок нещасного випадку професор Тарп умер, випадково випивши замість звичайної води — мертвої…»

Тарп вигукнув:

— Що?.. Я вмер?.. Ах, так… розумію… Негідник! Це його робота — смерть бідного Тома… І так холоднокровно писати заздалегідь про це рапорта…

— Одну хвилинку, професоре, — спинив його Бінч, — треба дочитати… — «Отже, разом із цим надсилаю до вас, пане директоре, рисунки апарата і його розрахунки, які мені пощастило скопіювати самому під час роботи в лабораторії. Одночасно маю повідомити, що робота навколо здобування рисунків відомого вам важкого танка в штабі…»

— Стоп, Бінч! — владно пролунав голос Грехема.

— Що таке? — здивовано підвів голову Бінч.

Грехем зробив крок до нього:

— Папери сюди. Ось вам невеличка картка. Бачите?

Бінч поглянув на маленьку зелену картку, яку вийняв з бокової кишені Грехем, — і відразу випростався, подаючи папери Грехемові:

— Пробачте, містер Грехем… Адже я не знав, що ви агент генерального штабу… Пробачте… ось, прошу… ось папери.

Профессор Тарп розгублено опустився в крісло, безпорадно поглядаючи на Грехема і на Бінча по черзі:

— Як?.. І ви, Грехем?.. Ви — агент генерального штабу?.. Ні, цього не може бути… адже ж ви — мій помічник…

Холодний, ввічливий Грехем, новий Грехем, відповів йому:

— Так, я ваш помічник. І разом із тим маю деякі доручення від нашого генерального штабу. Хіба це вам завадило в чомусь, пане професоре?

— Який жах, — простогнав Тарп, — який жах… Охасі — агент японської розвідки, він шпигун, він хотів убити мене… Бінч — агент таємної поліції… Грехем — агент генерального штабу… Можна збожеволіти від цього!.. Мої помічники — агенти… значить, — ви стежили за кожним моїм кроком?.. Я не витримаю цього… моя наука… моя праця!..

Грехем підняв руку:

— Нема чого хвилюватися, пане професоре. Все гаразд. Ми оберігали вас від небезпеки. Ось вам доказ — цей мертвий шпигун. Дозвольте провести вас до кабінета. Вам треба трохи відпочити.

— Ні! Це неможливо! Я, старий дурень, говорив, мріяв про мою незалежність, про чисту науку… І праворуч від мене була таємна поліція, ліворуч — генеральний штаб… І ще цей шпигун — японець…

Грехем зсунув брови, незадоволено кривлячи обличчя:

— Містер Бінч, будь ласка, проведіть професора до його кабінета. Пан професор надто хвилюється. Викличте лікаря.

— Єсть, містер Грехем, — відгукнувся Бінч. — Прошу, пане професоре, дайте вашу руку. Отак. Спокійніше!

Професор Тарп повільно йшов, підкорюючись енергійним рухам Бінча. Він чув, як Грехем зняв телефонну труску і говорив:

— Алло! 18-44-63. Так. Восьмий відділ штабу? Так. Дайте мені кабінет полковника Джонсона. Так. Це я, агент Грехем. Так. Пробачте, що турбую вас. Пане полковнику, трапилися несподівані події. Охасі дійсно був шпигуном, він зробив замах на життя…

Далі професор Тарп не чув нічого. Він похитнувся і впав непритомний на руки агента таємної поліції Бінча, що вів його до кабінета.