Чорна Індія

XXI.

Погроза старого Сильфакса була доволі виразна, щоби не числитися з нею. Треба було припускати, що бувший «розкаяний грішник» є в силі знищити цілий Аберфайль. Всюди розставлено вартових, щоби днем і ніччю берегли виходів копальні. Кожного, хто не походив з вугляного міста, приводили до Джемса Стара для провірення його тотожности.

Протягом тижня перед весіллям Неллі й Гаррі не лучилося нічого незвичайного. А між тим Джемс Стар не покидав шукати Сильфакса. Мстивий старець заявив, що Неллі ніколи не вийде за Гаррі, й треба було думати, що він не спиниться перед нічим, щоби не допустити до того весілля. Найкраще було би спіймати його, щоби забезпечитись перед його погрозами. Знов почалися пильні розшуки підземелля. Оглянули всі галереї аж до горішніх поверхів, які стикалися з руїнами замку Дундональд в Урвіні. Догадувалися, що Сильфакс через старий замок дістався на поверхню землі, щоби придбати собі поживи. Що торкається «огненних жінок», то Джемс Стар думав, що Сильфакс міг запалити вугляний газ, який збирався у тій частині копальні, і в той спосіб викликував це дивне явище.

В отій нерівній боротьбі з невидимим противником Джемс Стар почував себе безсильним. Чим ближче надходив день весілля, тим більше зростала його тривога, і він уважав, що треба про це сказати Симонови Фордови, який рівно ж почав лякатися якогось нещастя.

Вкінци той день прийшов.

Сильфакс не давав знаку життя.

Вже зранку спинено роботи в Новім Аберфайлі. Управа копальні і гірняки хотіли висказати тим пошану старому наставникови і його синови. Це був тільки борг вдячности отим двом сміливим людям, які своєю витривалістю довели до поновного розцвіту шотландського підземелля.

Шлюб мав відбутися в одинадцятій годині в гірничій капличці над берегом озера Малкольм.

В означений час вийшли з домика Гаррі з матір’ю та Симон Форд з Неллі. За ними йшов інженер Джемс Стар, спокійний на виду та приготований на все, і Джек Ріян, пишно вбраний в одяг «piper»-а. Дальше йшли інші інженери копальні, мешканці вугляного міста, приятелі й товариші старого наставника – всі члени одної великої родини гірняків, що творили населення Нового Аберфайля.

Розуміється, всі були святочно одягнені. Одяг Меджі нагадував давні часи. В неї на голові був «tau», як то колись давно носили жінки, а на плечах щось в роді пелерини «rokelay», яку шотландки носять дуже граціозно.

Неллі обіцяла собі бути спокійною. Була одягнена простенько, але гарно. На Симоні Форді був одяг, якого не повстидався би був шановний суддя Вальтера Скотта – Ніколь Жарві. Всі поспішали до каплички, що була розкішно прибрана.

На небі вугляного міста сіяли електричні сонця, не гірші справжнього. Ціле море світла розлилося над Новим Аберфайлем. Капличка рівно ж була залита ясним світлом. Весільного обряду мав доконати отець Вільям Гобзон. Він дожидав молодих на порозі каплички. Коли всі підійшли до отворених дверей каплички, озвалися звуки органів, і молода пара, попереджувана отцем Гобзоном, пішла в напрямі вівтаря. Священик, тримаючи в руках требник, звернувся до молодої пари, коли та станула перед вівтарем.

– Гаррі, ти бажаєш взяти собі за жінку Неллі і присягаєш завсіди любити її?

– Присягаю! – голосно відповів Гаррі.

– А ти, Неллі, – говорив дальше старенький пастор, – бажаєш взяти собі за мужа Гаррі Форда і...

Дівчина не вспіла відповісти, коли роздався страшний гук. Одна із великанських скель, що звисали над озером Малкольм на сто кроків від церковці, відірвалася зненацька й упала в озеро. Заколихалася вода і виступила на берег. В тому місці, де знаходилася скеля, показалася тепер величезна яма, про існування якої ніхто не знав. Між надбережними розвалинами появився човен, який струмінь скоро ніс в напрямі церковці. В човні стояв старець в темній одежі, з розвіяним волоссям і довгою, білою бородою, що опадала йому на груди. В руках держав він запалену лампу Деві. Притім старець кричав голосно:

– Вугляний газ! Вугляний газ! Горе всім, горе!

В тій хвилині почули всі у повітрі легкий запах, який вказує на присутність вугляного газу.

Всім стало ясно, що сталося. Відірвана скеля відкрила печеру де зібралося багато легкозапального вугляного газу, що почав тепер свобідно розходитися по копальні. Джемс Стар і другі гірняки вибігли скоро з церковці і кинулися до берега озера.

– Втікайте з копальні! – кричав інженер, який зрозумів, що за небезпека грозила всім.

– Вугляний газ! Вугляний газ! – повторяв старець, стараючись зіпхати човен на середину озера.

З церкви вибігли Гаррі, Неллі, Симон і всі присутні.

– Втікайте з копальні! Втікайте з копальні! – не переставав кричати Джемс Стар.

Та втікати було вже запізно!

Старий Сильфакс був тут, готовий сповнити свою останню погрозу і не допустити до вінчання Неллі з Гаррі, знищивши вибухом вугляне місто. Над його головою літав величезний гарфанґ з чорними цятками на білому пір’ю.

Тоді-то хтось кинувся в воду і скоро почав підпливати до човна. Це був Джек Ріян. Він старався доплисти до старця, поки той ще не виконав сього страшного наміру.

Сильфакс, побачивши його, розбив лампу, вирвав з неї горючий ґніт і замаяв ним у повітрі.

Мертвецька мовчанка запанувала в підземеллі, проймаючи безмежним жахом зібрану над берегом озера юрбу. Джемс Стар дивувався, що досі ще не наступив вибух і не розніс цілої копальні.

Сильфакс, з викривленим з люти лицем, зрозумів, що вугляний газ, дуже легкий, не задержався в нижчих верствах повітря, тільки скоро піднявся вгору, в горішні частини копальні. Тоді гарфанґ на знак Сильфакса схопив у лапу горючий ґніт, як чинив це колись давно в копальні Дашур, і почав підніматися вгору під склепіння, куди старець показував рукою. Ще хвилина – й не було би Нового Аберфайля...

В тій хвилині Неллі вирвалась з рук Гаррі. Вона підбігла над беріг озера і голосно крикнула:

– Гарфанґ! Гарфанґ! До мене, сюди, до мене!

Вірний птах, здивований, спочатку заколихався у повітрі, та, пізнаючи голос Неллі, впустив ґніт у воду і, описуючи великий лук, злетів до ніг молодої дівчини.

Горішні верстви повітря, куди зібрався газ, не вспіли загорітися. Крик розпуки потряс підземеллям. Був це останній крик старого Сильфакса.

Коли Джек Ріян підпливав вже до човна, старець, бачачи, що його помста не вдалася, кинувся у воду.

– Рятуйте його, рятуйте! – роздираючим голосом закричала Неллі.

Почув це Гаррі, кинувся у воду, скоро доплив до човна і почав шукати за старцем.

Та його змагання були даремні. Води озера Малкольм не віддали своєї добичі. Вони навіки заховали старого Сильфакса у своїй глибині.