Чорна Індія

X.

Почувши голос Гаррі, Джемс Стар, Меджі й Симон влізли в вузький отвір, що сполучував копальню Дошар з нововідкритими верствами вугілля.

Вони опинилися при вході доволі широкої галереї. Можна було думати, що це праця людських рук, що джаґан і лопата вибили її для експлуатації. Відкривці були тим збентежені, думаючи, що попали в якусь давню, забуту копальню, про якої існування навіть старі гірняки не знали.

Та ні! Може, ота галерея була колись, в давні геологічні епохи, руслом якого потоку чи ріки, та тепер в ній було сухо, так, немовби вона була людськими руками викувана в твердому граніті. До цього, було в ній доволі повітря, що вказувало на існування сполуки тієї галереї з поверхнею землі.

Запримітив це інженер, і наглядно відчувалося, що природна вентиляція нової копальні проведена доволі добре. Вугляного газу не було ні сліду. Мабуть, зібрався він був в якомусь заглибленню біля стіни, що дотикала копальні Дошар, та, видобувшись крізь стіну, розвіявся по широкому підземеллі. Та Гаррі, не зважаючи на те, взяв зі собою гірничу лампу, яка могла світити дванадцять годин без перерви.

Джемс Стар і його товариші почували невимовну радість; було це цілковите сповнення їх надій та бажань – довкола них всюди було вугілля. Вони мовчали зі зворушення, і навіть Симон Форд повздержував себе. Його радість виливалася на зверх не довгою бесідою, а короткими, голосними окликами.

Може, необережно було з їх сторони так запускатися в підземелля. Та вони не думали над поворотом. Галерея була широка і доволі пряма. Ніщо не перепиняло дороги, усюди було чисте повітря. Йшли вони так годину, поки не дійшли до кінця галереї. Вона кінчилася у величезній печері, якої глибини та висоти годі було означити. Глибока темрява, що панувала в ній, не давала добре розслідити цього, та наші відкривці побачили при світлі гірничих ламп, що склепіння тієї печери находилося над великим збірником стоячої води. Міг це бути став чи озеро, якого береги окружені були фантастичними скелями, що зникали в темряві.

– Стійте! – крикнув Симон Форд, спиняючись. – Ще крок – і ми упали би в пропасть.

– Спочиньмо, – сказав інженер, – все одно треба подумати над поворотом до хати.

– Наша лампа може ще десять годин світити, пане Джемс, – сказав Гаррі.

– А все ж таки спочиньмо, – відповів Джемс Стар. – Я признаюся, що мене сильно болять ноги. А ви, Меджі, не змучились тим довгим проходом?

– Не дуже, пане Джемс, – відповіла сильна шотландка. – Ми привикли цілими днями ходити по старій копальні Аберфайль.

– Меджі перейшла би з десять разів так довгу дорогу! – відповів Симон Форд. – Та я ще раз питаю вас, пане Джемс, чи мій лист не заслуговував вашої уваги? Майте сміливість тільки сказати мені це, пане Джемс!

– О! Я давно не відчував такої радости, мій приятелю, – відповів інженер. – Це, що ми бачили в тій дивній копальни, вказує на величезні верстви вугілля, принайменше оцінюючи їх у довжину.

– Рівно ж у ширину і в глибину, пане Джемс, – сказав з вірою Симон.

– Про це ми опісля довідаємося!

– А я вам ручу за це. Вірте мені, що прочуття старого гірняка ніколи мене не обмануло.

– Хочу вам вірити, Симоне, – відповів, всміхаючись, інженер. – Одним словом, міркуючи по тому всьому, що ми поверхово бачили, маємо тут матеріал до експлуатації ще на довгі віки!

– Ще на довгі віки? – закликав урадуваний Симон Форд. – Мине тисячка літ, а може, й більше, заки вивезуть останній кусник вугілля з нашої копальні!

– Дав би то Бог! Що ж знову до якости вугілля...

– Знамените, пане Джемс, знамените! – перервав Симон Форд. – Гляньте самі!

І, говорячи це, він ударом джаґана відломив кусник чорної скали.

– Гляньте, гляньте, – говорив він, підносячи його до лампи, – бачите яке воно блискуче. Буде в нас добре вугілля! Ах, пане Джемс, яку то конкуренцію викликало би тому двадцять літ те вугілля копальням Свенсея і Кардіфу! Та й тепер розхоплюватимуть його, і воно буде мати свою ціну, хоч добування його не буде дуже коштовне.

– Дійсно, це гарний рід вугілля, – сказала Меджі, взявши кусень вугілля і розглядаючи його оком знатока. – Забери його зі собою до хати, Симоне! Я хочу, щоби перший кусник вугілля згорів у нашій печі!

– Це гарно, жінко, – сказав старий гірняк, – і ти побачиш, що я не помилився.

– Пане Джемс, – спитав Гаррі, – чи знаєте ви, в якому напрямі йде ота галерея по якій ми йшли цілий час?

– Ні, приятелю, – відповів інженер. – При помочі компаса міг би я означити напрям – та без компаса я, як той моряк серед мряки, коли не може орієнтуватися після сонця.

– Це правда, пане Джемс, – вмішався Симон Форд, – та, будь ласка, не порівнюйте нас до моряка, який все і всюди знаходиться над безоднею! Ми тут на твердій земли і не можемо піти на дно.

– Не буду з вами сперечатися, – відповів інженер, – я цілком не хочу зменшувати вартости нового Аберфайлю моїм порівнянням. Я хотів тільки сказати, що не знаю, де ми находимося.

– Ми в підземеллі в графстві Стірлінг, пане Джемс, – сказав Симон, – а також кажу, що...

– Слухайте! – кликнув Гаррі, перебиваючи батькови.

Всі, йдучи за приміром Гаррі, стали наслухувати. Його слух, незвичайно ніжний, зловив далекий глухий відгук. Джемс Стар, Симон і Меджі рівно ж його запримітили. Над ними чути було якийсь гомін і можна було запримітити, як він то ставав голосніший, то знову тихшав. Кілька хвилин всі стояли мовчки, наслухуючи.

– Невже ж це котяться вагони підземної залізниці в новому Аберфайлі? – кликнув Симон.

– Мені здається, тату, що це шумлять хвилі, які б’ють об берег, – запримітив Гаррі.

– Та ж ми не знаходимося під морським дном, – сказав Симон.

– Ні, та, мабуть, саме над нами знаходиться озеро Катрайн, – обізвався інженер.

– Значиться, в тім місци верства землі дуже тонка, коли можна чути шум хвиль?

– Дуже тонка, розуміється, і тому ця печера така велика.

– Здається, ваша правда, пане Стар, – сказав Гаррі.

– Крім цього, – говорив інженер, – на дворі така погана погода, що хвилі озера так високо підіймаються, як у заливі Фарс.

– А чи це не все одно, що вугілля знаходиться під озером? – сказав Симон. – Це не першина – добувати вугілля з-під морського дна. А якби нам і прийшлося перекопати ціле дно північного каналу, так що ж з того?

– Гарно, Симоне! – відповів інженер, захоплений поневолі одушевленням гірняка. – Проведемо шахти під морем, обернемо в решето дно Атлантійського океану і перейдем попід ним з джаґанами до наших товаришів в Америку! Якщо треба буде, то дійдемо до осередку Землі й добудемо звідтіля останній кусник вугілля!

– Ви насміхаєтесь, пане Джемс? – спитав з усміхом Симон.

– Насміхаюся? Ніколи в світі! Ви так одушевлені, що піднесли мене поза межі можливости. Та повернімо до дійсности – вона й так гарна. Лишім тут знаряддя, ми їх найдемо, як повернемо сюди, а тепер ходімо домів.

Поки що годі було що иншого робити. В свій час інженер з цілою громадою гірняків з лампами і знаряддями мав зайнятися розслідом нового Аберфайлю, а тепер треба було вертати в копальню Дошар. Дорога не була важка. Галерея вела прямо до отвору, який вибив у стіні вибух. Нікому не треба було лякатися, що може заблудити по дорозі.

Коли Джемс Стар повернувся, щоби йти назад, Симон Форд спинив його, говорячи:

– Пане Джемс, чи бачите цю велику печеру, це підземне озеро, отой скалистий берег? Я хочу перебратися сюди; побудую собі нову хату, і якщо инші гірняки підуть за моїм приміром, за рік повстане нова оселя в підземеллі нашої старої Шотландії.

Джемс Стар, всміхаючись, стиснув руку Симона, і всі подалися до галереї, щоби повернути в копальню Дошар.

Першу милю перейшли без перешкоди. Гаррі йшов вперед, тримаючи лампу над головою. Він обережно йшов головною галереєю, не завертаючи в бічні тунелі, що тут і там виринали по боках.

Здавалося, що поворот відбудеться в порядку. Та нараз несподівана, неприємна пригода спинила на хвилину наших відкривців.

Коли Гаррі підняв лампу понад голову, повітря заколихалося зненацька, немов під подихом невидимих крил. Лампа вилетіла з рук Гаррі, упала на кам’яну долівку і розбилася.

Джемс Стар і його товариші опинилися нараз серед кромішньої темноти. Олива витекла з лампи, і не можна було вже її засвітити.

– Що ж це, Гаррі?! – крикнув Симон Форд. – Ти хочеш, щоб ми порозбивали собі голови, вертаючи домів?

Гаррі не відповів нічого, тільки стояв задуманий. Невже отсю пригоду спричинило якесь загадкове єство? Невже в тому підземеллі скривався ворог, якого незрозуміла ненависть могла заподіяти їм великі шкоди? Виходило на те, що хтось за всяку ціну бажав не допустити до експлуатації нової копальні. Все те, розуміється, були тільки здогади, а явища й пригоди, які стрічали їх під час розшуків, вказували на дійсність цих здогадів.

Між тим положення наших приятелів будо дуже незавидне. Їм треба було йти серед повної темноти біля п’ять миль до копальні Дошар, а і нею треба було ще йти годину, щоби дістатися домів.

– Ходімо! – сказав Симон Форд. – Не можна тратити ні хвилини. Підемо гусаком, як сліпці, може, не заблудимо. Бічні тунелі, які тут і там стрічаються по дорозі, є вузенькі, тому, йдучи головною галереєю, ми мусимо дійти до отвору, крізь який тут увійшли. А там вже стара копальня; ми її знаємо, і мені та Гаррі не першина блукати в темноті. Там знайдемо і полишені лампи. Ну, ходімо! Ти, Гаррі, йди вперед, ви, пане Джемс, за ним, відтак Меджі, а я останній. Головна річ – не розходитися, а йти одне за одним.

Не оставало нічого, лиш йти за радою старого гірняка. Як він сказав, то йдучи гусаком, не можна було збитися з дороги. Треба було тільки заступити очі руками і здатися на змисл дотику, який у Симона та Гаррі був незвичайно розвинений.

Всі йшли вищезгаданим порядком. Йшли мовчки, не говорячи нічого, зате думки в них працювали без впину. Було ясно, що в них є ворог – та хто він і чому саме є він ворогом? Оте й ворушилось в думках у кожного, та годі було на них відповісти.

Гаррі, піднявши руки, йшов самопевно, доторкаючись то одної, то другої стіни. Якщо його руки натрапили на заглиблення або порожнечу, то це був знак, що в стіні галереї находиться бічний тунель, і він, оминаючи його, йшов дальше вперед. Йшли вони отак біля дві години, й Джемс Стар думав, що вони находяться вже недалеко виходу в копальню Дошар.

І дійсно – Гаррі спинився.

– Чи ми дійшли вже до кінця галереї? – спитав Симон Форд.

– Так! – відповів Гаррі.

– Пошукай, отже, тепер отвір, що лучить новий Аберфайль з копальнею Дошар!

– Та його нема тут, – сказав по хвилі Гаррі, коли його руки доторкнулися тільки стіни, що виростала перед ним.

Старий гірняк підійшов кілька кроків і сам почав шукати отвору.

У нього зірвався крик...

Або наші відкривці заблудили, або вузький отвір, вибитий вибухом, був замурований.

Та в усякому разі Джемс Стар і його товариші були замуровані в новому Аберфайлі.