Чорна Індія

IX.

Коли б інженери, при помочі якої-небудь надлюдської сили, могли піднести наверх кусень шотландської поверхні, отак з 1000 стіп завглибшки, разом зі всіма озерами, ріками, заливами і прибережними землями графства Стірлінг, Думбартом і Ранфре – то вони найшли би під тою покришкою землі великанську пропасть, з якою могла б хіба тільки зрівнятися звісна Мамутова печера в Кентуккі. Ця пропасть складалась би із тисячів поодиноких закопів, різних щодо величини та форми, так, немов вулій, чудесно збудований і призначений не для бджіл, а для всіх іхтіозаврів та птеродактилів давніх геологічних епох!

Цілий лабіринт галерей, одні вищі від бань найвищих храмів, другі зовсім низькі; одні рівні і прості, инші йдучі впоперек, – виповняв собою цей вулик.

Балки, що піддержували оті галереї, грубі стіни, що їх розділювали, а навіть і стелі в отому підземеллю були із пісковика або граніту. Та поміж тим камінням, ціпко ним стиснені, протискалися верстви вугілля, як чорна кров отого незвичайного підземелля. Верстви вугілля простягалися на віддалі сорок миль з півночі на полуднє і врізувались навіть в дно північного каналу. Багатство отих верств могли виказати пильні розсліди, та воно повинно би перевищати копальні в Кардіфі у графстві Ґалле, та в Ньюкестлі у графстві Нортумберленд.

Треба ще згадати, що робота в тих копальнях була багато легша, ніж деінде, тому, що сама природа в цю давну геологічну епоху, коли ґрунт Землі твердшав, сама немов би покопала в новому Аберфайлі галереї та копальняні тунелі.

Так, сама природа! На перший погляд можна було думати, що це вже експлуатована і давно закинена копальня. Та так не було. Таких багатств не кидають! Людські терміти ніколи не дібралися ще до цього підземелля Шотландії, і те все вчинила сама природа. Та ще раз кажемо: з ним не могли рівнятися ні єгипетські печери, ні римські катакомби, хіба тільки звісні Мамутові печери, в яких на просторі більше як двадцять миль начислюють двісті двадцять шість улиць, одинадцять озер, сім рік, вісім водопадів, тридцять дві криниці та без ліку високих скель. І новий Аберфайль подібно, як оті печери, був ділом не людських рук, а Творця.

Таке ось було нове незміриме багатство, яке відкрив старий наставник. Десять років пробування в старій копальні, рідкісна впертість, що не давала йому спинитися перед раз обібраною метою, сильна віра і незвичайний інстинкт – отеє були условини, які дали йому побіду, котрої другі не вспіли б були осягнути.

Чому розшуки, які провадив в останніх роках експлуатації Джемс Стар, скінчилися біля тої стіни, саме на границі нових верств вугілля? Це випадок, незвичайно важний, однак, своїми наслідками в того роду розслідах.

Та в кожному разі показалося, що в тій частині Шотландії існує щось в роді підземного графства, котрому не доставало, щоб бути замешканим, тільки сонячного проміння, чи якого иншого світла.

Находилась там і вода, зібрана в ставках, потоках та озерах, не раз більших від озера Катрайн, що знаходиться над копальнями. А сполучувала оті ставки та озера ціла сітка каналів. Незвичайно гарний вид був би, коли б так освітити оті підземні води електричним сонцем.

Хоч цілком не надавалося оте підземелля під яку-небудь рістню, то все ж таки могло б воно служити житлом для шотландського населення.

Хто знає, може, колись – коли вугілля у копальнях Аберфайлю, Ньюкестля та Кардіфу вичерпається – бідне населення Британського Королівства знайде собі захист у глибині отого підземелля, що має рівну, незмінливу температуру.