Брама Птолемея (Джонатан Страуд) читать бесплатно онлайн полную версию книги (ч. notes)

Примітки

1

Прикметною рисою їхньої секти було те, що вони діяли тільки в повний місяць. Тим важчим видавалось завдання, й тим почесніше було здобути перемогу. А поразок вони ніколи не знали. До того ж вони носили тільки чорне вбрання, уникали м’яса, вина, жінок, музикування на духових інструментах — ще чомусь не їли сиру, крім того, що готувався з молока кіз, виплеканих серед пустелі, яка слугувала їм прихистком. Перш ніж виходити на роботу, вони постили цілу добу, некліпно зирили в землю, потім їли невеличкі коржики гашишу й насіння кмину, не запиваючи водою, аж поки їхні горлянки ставали жовті. Дивно, як їм узагалі щастило когось убити.

2

Нігті ці були страхітливі: довгі, криві й гострі, мов орлячі пазурі. Вбивці дуже турбувались про свої ноги, розуміючи їхню вагу в своїй справі: вони часто мили їх, розтирали вапняком і вимочували в сезамовій олії, аж поки стопи ставали м’які, мов пух.

3

Секта уникала парфумів з практичних міркувань — сектанти воліли ховатись, змащуючи тіло пахощами, відповідними до умов праці: у садках — пилком, у храмах — кадильним димом, у пустелях — піском, у містах — помиями й гноєм. Сумлінні, нівроку, були хлопці!

4

Звідки він витяг його — я вам не казатиму. Лише скажу, що цей кинджал мав певні вади з точки зору гігієни, проте був надзвичайно гострий…

5

Гірський Самітник навчав своїх учнів убивати численними надійними способами. Вони краще за всіх користувались зашморгами, мечами, ножами, кийками, мотузками, отрутою, дисками, арканами, отруєними кульками й стрілами. Так само чудово в них виходив пристріт. А ще їх навчали вбивати кінчиками пальців і ударом ноги, а особливим їхнім умінням було вбивство непомітним щипком. І, нарешті, найкращі учні осягали мистецтво душити глистюками. А найголовніше, що жоден з них анітрохи не почувався винним: їхня віра, що базувалась на цілковитій зневазі до святості людського життя, виправдовувала й освячувала будь-яке вбивство.

6

Тепер вони так само не збирались її випускати. Самітник не дуже панькався з учнями, які повертались до нього, не виконавши завдання. В їхній школі була стіна, оббита шкірами таких невдах, — дуже дотепна ідея: це допомагало виховати в учнів прагнення до перемоги — й водночас захищало від протягу.

7

Колись, наприклад, на мене впав шматочок Великої Піраміди Хеопса. Це було глупої ночі, п’ятнадцятого року її будівництва. Я охороняв зону, де працювала моя група, коли кілька вапнякових блоків упали вниз, дуже боляче придавивши одну з моїх кінцівок. Чому це сталось, так і не з’ясували, проте я відразу запідозрив свого давнього друзяку Фекварла, який працював по інший бік піраміди з групою конкурентів. Скаржитись уголос я не став — я просто зачекав, поки зцілиться моя сутність. А потім, коли Фекварл повертався через Західну пустелю з вантажем нубійського золота, я влаштував невеличкий самум, через який Фекварл утратив і скарби, й фараонову ласку. Йому довелося змарнувати два роки на те, щоб позбирати все це золото серед барханів.

8

Найлегшим рішенням, звичайно ж, було б перемінити подобу — перетворитися, скажімо, на привида чи струмінь диму і в такий спосіб випливти на волю. Проте цьому заважали дві речі. По-перше, мені важко було міняти подобу — вкрай важко, навіть за ліпших часів. А по-друге, варто мені було послабити свою сутність, готуючись до перетворення, як зовнішній тиск негайно роздер би її на клапті.

9

Тобто справжніші. Насправді там, звідки ми родом, усі ми подібні один до одного в своїй усеосяжній безформності. Однак кожен дух має подобу, яка йому пасує і якою він користується, щоб утілитись тут, на Землі. На вищих рівнях наші сутності відливаються в ці подоби, тоді як на нижчих рівнях ми прибираємо подобу, доречну за певної ситуації. Стривайте: я, здається, вам про це вже розповідав…

10

Спочатку я зацідив би йому коліном, потім штрикнув в око кінцем крила, а наостанку ще копнув би в гомілку. Так буде ефективніше. Ці молоді джини такі безпорадні, що просто сміх і гріх…

11

Болотяні вогники — дрібні духи, які щосили намагаються встигнути за часом. На першому рівні вони схожі на мерехтливі язички полум’я (хоч на вищих рівнях вони більше скидаються на кальмарів у стрибку). Раніше чарівники використовували болотяні вогники, щоб заманювати непроханих гостей до проваль і трясовин. Урбанізація все змінила: тепер болотяні вогники ширяють над відкритими люками, слугуючи знаками попередження, й справляють менший ефект.

12

Якщо вже чарівника доводять до того, що він накладає закляття Вічного Ув’язнення, то він зазвичай запроторює духа до першої-ліпшої речі, що йому трапиться. От я колись надто вже дотепно кепкував зі свого господаря за вечірнім чаюванням — і що ж? Він умить ув’язнив мене в напівпорожній банці з полуничним джемом. Там, можливо, я й просидів би довіку, якби учень того чарівника помилково не відкрив цю банку того ж дня за вечерею. Проте я ще кількасот літ виколупував зі своєї сутності ці огидні липкі зернинки…

13

Ось, наприклад, африт на ім'я Гонорій. Він збожеволів після того, як ціле століття був ув’язнений у кістяку. Жалюгідне, нівроку, було видовище — хотілося б вірити, що я, зі своїми кращими рисами, витримав би на його місці хоч трохи довше.

14

Цікаво, що хоч ми, духи, страшенно лютуємо, коли нас викликають до цього світу, пізніше ми залюбки згадуємо про власні подвиги. Ні, звичайно, ми робимо все, щоб уникнути таких пригод, проте згодом частенько втомлено, але з гордістю перебираємо свої найвідважніші вчинки, найхитромудріші витівки чи безвихідні становища, з яких нам щастило вийти з честю. Філософ, можливо, зауважив би, що це через те, що пережите нами в цім світі істотно визначає нас, тоді як в Іншому Світі ми здебільшого позбавлені індивідуальних рис. Таким чином, духи з довгою, блискучою кар’єрою (наприклад, я) зазвичай зневажають тих, хто (подібно до Аскобола) був викликаний до цього світу лише нещодавно й не має на своєму рахунку стількох видатних досягнень. Що ж до Аскобола особисто, то я не любив його ще й за дурний пискливий голос, який аж ніяк не личить циклопові заввишки у вісім футів.

15

Мабуть, німецьким: там згадувались чиїсь кишки, прибиті до дуба.

16

Обидва ми, врешті-решт, раби — і вже стільки років страждаємо з Мендрейкової ласки. Тут, мабуть, годилося б хоч трохи поспівчувати. Проте тривале ув’язнення добряче розлютило цього біса — щоправда, таке траплялось і з набагато могутнішими духами.

17

Якщо я добре пам’ятаю, це були такі історії, як «Справа африта, конверта й дружини посла», «Справа неприродно важкої скрині» і огидна «Пригода з анархістом і устрицею». Всі ці пригоди мало не коштували Мендрейкові життя. Проте, як я вже казав, нічого надто цікавого там не було.

18

Тим з нас, кому мимоволі випадає стикатися з історією людства, ця війна відома краще, ніж того хотілося б. Кілька років американці відмовлялися сплачувати податки лондонському урядові. Британці швидко вдалися до найдавнішого з доказів — і відрядили за океан армію, щоб задати там колоністам бобу. Після кількох легких перемог почався застій. Заколотники причаїлись у пралісах і висилали звідти джинів, які атакували британських вояків. Кілька чарівників-високопосадовців загинули; Шостий і Сьомий флоти було відкликано з китайських морів і відряджено до берегів Америки для підкріплення. Проте війна й далі тривала нудно й повільно, як осіння мжичка. Минали місяці, сили імперії танули серед диких просторів Америки, й це відлунювало по всій земній кулі.

19

Власне, саме завдяки війні він і висунувся. Британська армія мала проблеми з партизанами заколотників. Після року марудних воєнних дій міністр закордонних справ, такий собі пан Фрай, таємно відвідав колонії, сподіваючись укласти перемир’я. Під час подорожі його охороняли вісім чарівників, а за кожним його кроком стежила зграя горл. Міністр, одне слово, був у цілковитій безпеці. Принаймні всі так гадали. Та першої ж ночі в Філадельфії його по-зрадницьки вбив біс, що заховався в пиріг, поданий міністрові до вечері. Усі страшенно обурились, прем’єр перетасував своїх міністрів, і Мендрейк увійшов до складу Ради.

20

Звичайно, назвати Мендрейка "зрілим чоловіком" було б передчасно. Хоч тепер, наближаючись до двадцятирічного віку, він і справді дещо подорослішав. Особливо, якщо дивитись на нього зі спини. На відстані. Ще й серед темної ночі.

21

Згідно з римською традицією, чарівники намагались приборкувати народ за допомогою різноманітних святкувань, під час яких в усіх парках влаштовували всілякі безкоштовні видовища. Зокрема — звіринці, де виставляли рідкісних тварин з усієї імперії, а також дрібних бісів та духів, нібито "спійманих" під час воєнних дій. Що ж до полонених людей, то їх проводили вулицями й замикали в спеціальних скляних кулях у Сент-Джеймс-парку, щоб натовп міг досхочу познущатися з них.

22

Зверніть увагу, як стримано я розмовляв. На той час я намагався дотримуватись високих зразків мови — особливо в спілкуванні з Птолемеєм. У ньому було щось таке, що відкидало охоту поводитись надто вільно, зухвало чи нахабно. Я навіть майже не користувався говором, поширеним у дельті Нілу. Ні, він цього не забороняв — просто, коли ти розбалакувався при ньому, тобі ставало трохи соромно. Та й грубощі теж були недоречні. Взагалі дивно, як я наважувався хоч щось йому сказати.

23

Оце вже брехня, особливо останнє.

24

Хатор — богиня материнства, захисниця немовлят. Джини з її храмів мали подобу жінок із коров’ячими головами.

25

Він теж звався Птолемеєм. Вони всі були Птолемеї — ці єгипетські царі, впродовж більш ніж двох століть, аж поки Клеопатра порушила цю традицію. Ця родина не відзначалась оригінальністю. Можливо, це пояснює, чому мій Птолемей так недбало ставився до імен. Вони не мали для нього значення. Своє ім’я він назвав мені відразу, як я спитав.

26

Ці риси, напевно, дістались йому від матері. Вона була тутешня — з берегів Верхнього Нілу — наложниця царської спальні. Я ніколи її не бачив. І вона, і його батько померли від чуми ще до моєї появи.

27

Я був такий немічний, що димар не долетів навіть до протилежного боку вулиці. Проте враження це справило неабияке!

28

У своїх спробах угамувати простолюд Мендрейк почав друкувати дешеві інформаційні листівки з побрехеньками про героїчні подвиги британських вояків у далекій Америці. Це все виходило під заголовком "Справжні історії про війну" з поганенькими гравійованими ілюстраціями; вважалося, що це нібито оповіді про реальні нещодавні події. Нема потреби говорити, що американські чарівники в цих оповідях завжди були дикі й жорстокі, використовували найчорнішу магію і наймоторошніших демонів. З іншого боку, чесні британці з квадратними підборіддями завжди поводилися зразково й незмінно виходили з халепи за допомогою вояцької кмітливості й саморобної зброї, зробленої з жердини, мотузка та бляшанки з-під консервів. Війна тут подавалась і як необхідність, і як справа честі. Сам задум, однак, був прадавній: я бачив, як біси вирізьблювали подібні оповіді на пам’ятних стелах уздовж дельти Нілу, щоб уславити війни фараонів. На ті стели люд так само не звертав уваги.

29

Ще б пак! Його справжнє ім’я висіло над ним, наче оголений меч.

30

Свого часу, коли я служив алгонкінському шаманові, до нашого племені серед ночі з’явився ворожий африт — і викрав дитину вождя. Коли це виявили, африт був уже далеко. Він перетворився на бізониху, а на дитину наклав такі чари, що та обернулась на теля. Проте африти мають вогненні копита, тому я біг за його випаленим слідом на траві сотню миль — через усі прерії — і врешті вбив викрадача срібним списом. Дитина повернулася додому жива — тільки трохи позеленіла від того, що наїлася трави.

31

З людьми таке трапляється радше супроти їхньої волі — особливо, коли почастуєш їх Вибухом.

32

Атлант — марид надзвичайної сили, з напрочуд розвинутими м’язами. Грецький чарівник Фідій найняв його для будівництва Парфенону, близько 440 року до нової ери. Атлант був ледацюга — і заклав фундамент абияк. Коли з’явились перші тріщини, Фідій загнав Атланта під землю, змусивши вічно підтримувати будівлю. Можливо, що він і досі там — я не чув, щоб хтось звільнив його.

33

Найприкріше, що то було свіже число «Справжніх історій про війну». Мендрейків витвір! Ще один пункт у нескінченному списку його злочинів!

34

Вставте будь-який із наведених нижче подвигів, котрий вам більше до смаку: 1) сам-на-сам бився з утуку в Кадетській битві; 2) сам-один вирізьбив з каменю великі мури Урука; 3) знищив одного за одним аж трьох господарів, використовуючи герметичну гру слів; 4) розмовляв з Соломоном; 5) інше.

35

Зрозуміло, що в своєму нинішньому стані я нічого не міг йому зробити. Принаймні — сам. Деякі джини, зокрема Фекварл, уже давно плекали задум спільного повстання проти чарівників. Однак я завжди відкидав цю ідею — як божевільну й цілком нездійсненну. Проте якби тієї миті Фекварл прийшов до мене з цим дурнуватим задумом, я приєднався б до нього з оплесками й вигуками радості.

36

Імпульс скидається на маленьку синьо-зелену кульку, завбільшки з ліщиновий горішок; його видно лише на сьомому рівні. Стрімко петляючи, він пролітає певну відстань — і нарешті повертається до того, хто його послав. Його вигляд після повернення свідчить про рівень магії на його шляху: якщо кулька залишилася синьо-зеленою, це означає, що все гаразд; якщо вона жовта — є незначні сліди магії; якщо помаранчева — наявні потужні закляття, а якщо червона чи фіолетова — я прошу вибачення й тікаю.

37

Будував її, щоправда, не зовсім я. Загони бісів, які я скликав до себе на службу, гарували день і ніч, а я тим часом лежав собі в гамаку на безпечній відстані, милуючись зоряним небом.

38

Лайм! Ось як його звали! Чолов’яга з риб'ячою пикою, якого я бачив у кав’ярні, брав участь у Лавлейсовій змові п’ять років тому. Якщо він раптом виліз із барлога, тут справді буде щось серйозне!

39

На відміну від черевиків мого господаря, від яких просто смердить.

40

Хоча ця кава була гаряча, як вогонь. Міцний, нівроку, горішок!

41

Сутність бідолахи Траклета була жалюгідною здобиччю. За інших обставин я погребував би нею. Проте в нинішньому безвихідному становищі мені годилася будь-яка піджива. До того ж це порося збиралось виказати мене!

42

Довго ж він мусив чекати! Слід було замовити для нього ще кави…

43

Деякі з цих красунь були навіть справжні, хоч на вищих рівнях я помітив двох фальшивих: одна скидалась на порожню мушлю, суцільну спереду й порожню ззаду; а друга виявилась вишкіреним фоліотом з довжелезними лабетами, прихованими під Чарами.

44

За більшою частиною цих заходів я відчував Мендрейкову руку — властиву йому увагу до подробиць, поєднану з театральністю, якої він навчився від свого приятеля, драматурга Мейкпіса. Чудове сполучення брутального з витонченим. Особливо цікавий був полонений «американський» демон: я навіть подумав, що його навмисне викликав хтось із членів уряду.

45

За таких обставин треба діяти якнайшвидше, поки тебе не всотали цілком. Слабкі істоти, поглинуті могутнішими, не мають жодного шансу, а я був до цього небезпечно близький.

46

Він стверджував, що будь-який зв’язок між світами не є випадковим: тому й чарівникам, і духам слід прагнути глибшого розуміння сенсу цього зв’язку. Я, м’яко кажучи, вважав цю ідею за цілковиту нісенітницю. Та незначна взаємодія, що існує між нашими світами, є лише огидним відхиленням (що виявляється в поневоленні нас, джинів), якого належить позбутись якнайшвидше. Наша суперечка пожвавилась, і якщо я не вдався до земних грубощів, то лише тому, що піклувався про чистоту стилю наукової дискусії.

47

Серед них були старші жерці, вихідці з вельможних родин, товариші по чарці з сусідніх шинків, професійні борці, бородата жінка й карлик-блазень. Апетити принц мав добрячі, а смаки — нерозбірливі, тож коло його спілкування завжди було якнайширше.

48

Тобто кривавого вбивства, яке я от-от мав здійснити.

49

Одна оповідь, надряпана на стіні гавані (ще й з виразним малюнком), розповідала про те, як принца нібито поклали на бібліотечний стіл голими сідницями догори — і якийсь невідомий демон (а може, й не один) добряче відшмагав його.

50

Стародавні фараони в питаннях магії зазвичай покладались на жерців. Грецька династія не бачила причин змінювати цю політику. Проте раніше до Єгипту, щоб займатися тут своїм ремеслом, прибували талановиті особи з усього світу, тож завдяки цьому єгипетська держава зростала й процвітала на плечах поневолених джинів. Нині ці часи давно вже минули.

51

Тут уже я перейшов на єгипетську вуличну говірку — такий був розлючений.

52

Принаймні майже така. Я часом перебільшував вигини її постаті.

53

Її вбрання тоді аж ніяк не цікавило мене, та найдоскіпливішим з вас я все-таки скажу: на ній були чорна блузка й штани — і вони дуже пасували їй, якщо це вам цікаво. Комір блузки вона розстібала, прикрас не носила. Взута була в білі кросівки. Скільки їй тоді було років? Напевно, з дев’ятнадцять. Я ніколи не питав її про вік, а зараз питати вже запізно.

54

Нас, джинів четвертого рівня, не дуже просто викликати, бо ми дуже хитрі, прискіпливі — і легко помічаємо якнайменший огріх у заклятті. Саме через те, а також через наш могутній розум і привабливі зовнішні риси (зазвичай від нас не тхне горілими грінками), чарівники воліють викликати нас, лише маючи добрий досвід.

55

Я вже не кажу про двадцять дві можливі відповіді на кожне з цих питань, про шістнадцять припущень і висновків, що випливають із них, про рівняння з чотирма невідомими, дві аксіоми й лімерик. Ось який я розумник!

56

Ви ж зрозуміли, що я мав на увазі свого господаря?

57

Так, то була голова левиці — без гриви. Гриву зазвичай надто переоцінюють: так, вона має привабливий вигляд, але водночас заважає дивитись убік — і до того ж злипається від крові.

58

Хлопець, на жаль, мав рацію. Якби він застосував проти мене каральне закляття, я міг би обернути його проти нього (ось як може стати в пригоді справжнє ім’я чарівника), але зі справжнім ударом списа я нічого не зміг би вдіяти — надто в такому кволому стані.

59

Левам не личить розгублюватись, проте в мене це вийшло мимоволі.

60

Оце вже було природніше для левиці.

61

Якщо вам цікаво, його обличчя було жовтаво-біле, як заварний крем.

62

Науковий термін — одиниця виміру сутності.

63

Востаннє я використовував вітер з виттям, щоб відвернути увагу велетня Гумбаби в сосновому лісі, коли мій господар Ґільґамеш підбирався до нього ззаду, щоб убити. Було це близько 2600 року до нової ери. До того ж і подіяло це лише тому, що Гумбаба був лише на кілька шишок нижчий за найвищу сосну.

64

Мвамба була легковажна, як метелик, Кормокодран — брутальний і мовчазний, а Годж із Аскоболом — просто-таки нестерпні, бо надто вже схильні до сарказму.

65

Ще один науковий термін: означає цілковите руйнування сутності під час перебування на смертному рівні. Звичайно ж, в Іншому Світі наша сутність постійно вільна — і не потребує жодної конкретної подоби.

66

Принаймні тоді, коли я неспроможний помститись. Та рано чи пізно я ще зустрінуся з Годжем, Аскоболом і Кормокодраном, коли буду в кращій формі. Отоді вже я помщусь їм з усією люттю пораненого ведмедя. Головний секрет успішної помсти — правильно обрати час.

67

Щось на зразок: «Гадаєш, тобі це вдасться, еге?» — «Одним пальцем, друже!» — «Та невже?» — «Атож!» Інші тим часом галасували й ляскали себе по волохатих стегнах. Одне слово, з точки зору дотепності та завзяття це було щось середнє між дебатами в стародавніх Афінах і слуханнями в сучасному англійському парламенті.

68

Крім хіба що Кормокодрана: цей і тепер скидався на молодого бугайця в розкішному костюмі.

69

Хоч як це образливо, але тут було зернятко правди. Я був ще не такий кволий, як тоді, в подобі жабеняти, однак щохвилини мої сили й моє самовладання потроху меншали. Там, де штани, я й справді зробився трохи рідкий.

70

Ні, я залюбки взяв би участь у битві. Залюбки! За звичайних умов я кинувся б першим на ці довбешки-каракатиці. Але тоді я був аж ніяк не в формі. Сутності в мене було обмаль, і я не міг її марнувати.

71

Насамперед, звичайно, йому далися взнаки рани, але й остання їжа теж не пішла на користь. Хіба можна так просто ковтати управительок!

72

Ми, джини, за подіями часто забуваємо, якою мовою спілкуємось. Працюючи разом у цьому світі, ми звичайно користуємось мовами, знайомими нам усім, — і це не завжди мова du jour (ось бачите! Я хотів сказати — сучасна!)

73

Свідками тих подій були фоліоти Фрисп і Поллукс. Потім вони охоче переповідали цю історію своїм знайомим бісам. На жаль, ці фоліоти й біси невдовзі загинули найрізноманітнішим чином, і всі — впродовж однієї ночі: цей дивний збіг коштував мені чималої праці…

74

Він був не такий, як старий Джабор, чия тупа могутність була близька до нездоланності. І не такий, як похмурий Чу, якому не доводилось навіть і пальцем ворухнути, бо вороги вже тікали від його моторошних і хитромудрих слів. Ні, Фекварл був фахівець на всі руки — він володів навичками виживання, що поєднували силу й спритність. Саме тоді я вирішив перейняти його тактику: спритно сховатись від Фекварлової сили й таким чином уникнути смерті.

75

Моя подоба людини-крука була тотемом племені, що жило на межі прерій і лісу. Воно шанувало цього птаха за його спритність і потаємність, за розум і хитрість. Мій плащ містив пера всіх птахів, що водились у тих краях. Додавши їхню силу до своєї, я міг непомітно ходити луками й горами, а також шанобливо розмовляти з тамтешнім шаманом, убраним у такий самий плащ і маску.

76

Коли так регоче дещо могутніший за тебе джин — наприклад, Фекварл, — це певною мірою нервує. Ми, вищі духи, теж маємо почуття гумору й користуємось ним для того, щоб трохи прикрасити нескінченні літа свого рабства на Землі. Проте зазвичай наш сміх належить до однієї певної категорії: це сухий, саркастичний, відсторонений сміх, і сміємось ми з незліченних вад і примх чарівників. Сміємось ми часто, а регочемо нечасто — це просто в нас не заведено. (Тут, звичайно, не йдеться про бісів — ті майже не піднімаються вище балаганного рівня.) А зараз у Фекварловому реготі було щось напрочуд нестримане — таке враження, що він сміявся надто щиро.

77

Це була правда. Ще за часів царських кухонь Ніневії, близько 700 року до нової ери, вавилонські чарівники відрядили мене туди з дипломатичною місією: я мав на бенкеті підсипати отруту Сенахерибу. На жаль, Фекварл на службі в ассирійського царя вистежував убивць: він забрав у мене мій апетитний шматок телятини — й заходився ганятись за мною по всій бенкетній залі. Після класичного жбурляння різноманітних наїдків я звалив його з ніг свинячою кісткою — і накивав п’ятами. Відтоді наші стосунки дедалі гіршали.

78

Під час цієї битви нам пощастило розгромити головну фортецю піратів і визволити сотню полонених. Мені цей бій запам’ятався герцем з вогняним афритом над двома кораблями, що тонули. Ми гасали один за одним уздовж палаючих весел і билися серед снастей уламками щогли. Врешті-решт я влучним ударом звалив його за борт — і дивився, як він тоне в світло-зеленій воді, ще й досі тліючи.

79

Серед цих джинів особливо помітний був один, з червоною шкірою. Джабор наробив тоді чималого шарварку, та врешті я зумів вивести його з гри, заманивши до лабіринту кам’яних печер — і зваливши на нього дах одного тунелю.

80

Ідеться, звичайно, про мир для єгиптян. Тобто насильство, грабунки та вбивства тривали й далі, але тепер убивали ми, а не нас. Тож усе було гаразд.

81

Анх — амулет у вигляді літери «Т» з петелькою вгорі. Символ життя. В Єгипті часів фараонів, коли магія була надзвичайно поширена, такі амулети містили ув’язнених духів — і слугували потужними оберегами. За часів Птолемея, однак, вони зберігали лише символічне значення. Проте залізо, як і срібло, завжди лякало джинів.

82

Тобто «Бартімеус». Якщо ви раптом забули його. Птолемей ніколи не називав мене цим ім’ям — заради чемності.

83

Якби то був хоч якийсь інший найголовніший ворог!..

84

Я хотів сказати, що здивувався, побачивши Кіті Джонс, а не стіл. Хоча стіл був дуже гарний, полірований.

85

Гаразд. Річ тут ось у чім. Як я вже згадував — і, мабуть, неодноразово, — існує п’ять основних рівнів духів: біси (негідні), фоліоти (незначні), джини (дивовижні істоти, серед яких є кілька справжніх скарбів), африти (їх зазвичай переоцінюють) і мариди (вкрай самовдоволені тварюки). Крім цих п’яти рівнів, існують іще могутніші сутності незрозумілої природи. Викликають їх украй рідко, і сказати про них щось певне важко. Ноуда — одна з таких сутностей, і його поодинокі появи на Землі щоразу залишали кривавий слід. Його послугами користувалися лише найжорстокіші режими: ассирійці (під час битви при Ніневії, коли Ноуда пожер тисячу мідян), Тимур Жорстокий (під час облоги Делі, коли Ноуда склав з черепів полонених пагорб заввишки з п’ятдесят футів), ацтеки (ці викликали його раз по раз, аж поки Ноуда виявив двозначність у заклятті Монтесуми, — помщаючись йому, він розграбував Теночтитлан і залишив його беззахисним перед іспанцями). Одне слово, Ноуда — моторошна особа, вічно голодна й немилосердна.

86

Зверніть увагу, що в моїх словах не було жодних жартів чи кепкувань. Хоч Ноуда перебував не в найкращій формі, я був певен, що він спроможний одним поглядом розщепити мене на атоми. Тому я й вирішив краще бути чемним.

87

Він поводився з нею, як… Краще сказати так: цього разу я не помітив у його поведінці егоїстичної мети. Безперечно, він тут мав на меті якусь вигоду для себе — ще й чималу, от тільки яку саме — я не знав.

88

То була правда. Ось вам звичайна подоба Наер’ян: блискучий чорний тулуб, троє вогненних очей і безліч павучих ніг. Це, безперечно, питання звички, і все-таки це мало пристойніший вигляд, ніж тіло якогось Дженкінса.

89

Десь у глибині цих очей я помітив шалений вир неймовірної сили Іншого Світу. Я мимоволі подумав, чи витримає смертне тіло таку міць.

90

Ми обидва постаралися, щоб це пролунало рвучко, виразно, впевнено. Це нам, щоправда, не дуже вдалось. Його голос був пискливий, що радше пасував би кажанові чи свищику для собаки, а мій жебонів, як у старої відьми, що просить собі до чаю бутерброд з огірком.

91

Принаймні століття зо два. Останнім мій був чеський господар, нівроку гладкий. Я частенько дорікав йому за те, що він не дбає про себе, і врешті вселив у нього прагнення довести протилежне. Якось я почав кепкувати з нього — ніби він не зможе дотягтися до пальців власних ніг, стоячи в пентаклі. До пальців він дотягся, та водночас його сідниці виперлись за межі кола, що дозволило мені вирватись на волю. Щиро кажучи, він і справді був жирненький, але досить-таки смачний.

92

Тривало це, на жаль, недовго. «Бартімеусе, чи не міг би ти прокласти канали землями всього Дворіччя?» «Чи не міг би ти отут і отут перемістити річище Евфрату?» «Послухай, якщо вже ти до цього взявся, чи не міг би ти заодно посіяти в долині кілька мільйонів зернят пшениці? Дякую заздалегідь». І навіть палицю-копачку не дали. Поки я дотяг до Уру, мій захват трохи вивітрився — надто вже ломило спину.

93

Будьте певні, на цьому я знаюсь чудово. Більшу частину шостого століття я провів у старій пляшці з-під сезамової олії, запечатаній воском і кинутій у хвилі Червоного моря. Ніхто не чув моїх репетувань. Нерешті мене визволив старий рибалка — на той час я вже так зневірився, що на радощах вирішив виконати кілька його бажань. Я вирвався з пляшки в подобі велетенської хмари, випустив кілька блискавок і нахилився, щоб запитати, чого він бажає. Бідолаха тут-таки помер від розриву серця. В цій історії мусить бути якась мораль, та щось я ніяк її не побачу…

94

З його точки зору це відчуття було цілком логічним. Адже він увібрав у себе мене — істоту з вогню й повітря.

95

Нічого в цьому світі не змінюється. Нефертіті завжди виробляла те саме з Ехнатоном: підкрадалася до нього саме тієї миті, коли він підраховував зібраний урожай, і цікавилась, чи личить їй новий головний убір. І він щоразу спотикався на тім самім місці…

96

Користуватись таким артефактом — усе одно, що відкручувати пляшку з кока-колою. Або ні… Ось вам краще порівняння — уявіть, що ви спочатку добре труснули цю пляшку. А потім повільно відкручуєте її, і… Секрет у тім, щоб відкрутити її саме настільки, щоб спершу випустити трохи газу. Тоді чарівник зможе спрямувати цю силу, куди йому треба. А якщо відкрутити пляшку поспіхом, то обіллєшся, так би мовити, з голови до ніг. Серед відомих споруд, зруйнованих унаслідок недбалого користування артефактами, Александрійська бібліотека, Фароський маяк, Вавилонські висячі сади, фортеця Великого Зімбабве й Коський підводний палац.

97

Рабам і військовополоненим видавали залізні ножі — й виганяли на велику римську арену битися з полоненими джинами. Римські вельможі просто обожнювали ці кумедні гонитви й дотепні способи вбивства.

98

З Наер’ян я вперше познайомився в Африці, під час походів Сціпіона. Її улюбленою подобою була струнка зваблива танцівниця…

99

Принаймні зі мною, бо я був надійно замкнений усередині. Можливо, Натаніелеві й дісталося кілька зайвих синців — як тоді, коли він пішов праворуч, а я збирався ліворуч, і вдарився носом об посох; чи тоді, коли він вистрелив з посоха під час особливо химерного стрибка — і нас відкинуло вбік, у колючі кущі. Чи під час тієї дрібної пригоди біля озера, яка його так розлютила (хоч ми пробули під водою лише чотири чи п’ять секунд, а жменька водоростей ще нікому не шкодила). Та в цілому нам усе-таки вдавалось уникати помилок.

100

І на додачу втратити життєво важливі органи.

101

Останню команду, до речі, я віддав на березі озера. Натаніель, на жаль, сприйняв її надто буквально, що й спричинило наше короткочасне занурення.

102

Їх було, напевно, близько сорока. Але мудрий воїн, ринучи в бій, намагається розібратись із своїми ворогами поодинці.

103

Цікаво: якби хлопчина був там сам-один — і я не підбадьорював його, чи діяв би він так само рішуче проти тіл своїх колег-міністрів? Навряд — попри їхню потворність, відвислі щелепи й вивернуті кінцівки. Адже він був людиною, а люди завжди чіпляються за зовнішність!

104

Там були всілякі автодроми, майданчики для скейтингу, каруселі на зразок «Верхи на бісі», «Таємниче шатро ворожки мадам Гурії», кімната сміху з кривими дзеркалами, «Печера чучельника Ведмедика Бампо» і, в центрі, «Всесвітня виставка» — ряди жалюгідних вітрин, де було розкладено «культурні цінності» всіх країн імперії (різноманітні гарбузи, просо й розмальовані дерев’яні ложки). Вивіски, що красувались надворі, оголошували палац «десятим чудом світу», що я — джин, який доклав рук до створення принаймні п’яти з решти дев’яти чудес, — вважаю трохи перебільшеним.

105

Подробиць я не розповідатиму. Просто дрібненьке завдання в Азії, багато століть тому.

106

Ще б пак не відчувати! Від неї в ньому ніби прокидалася людина-оркестр, яка починала сурмити в усі сурми, бряжчати в усі брязкала, ще й завзято бити в тарілки, прив'язані до колін! Аж глухнеш від такого шуму!

107

З Ехнатоном та Нефертіті, наприклад, було те саме. Щойно вони ніжно дивились одне на одного й призначали побачення біля крокодилячого ставу… аж раптом — бенц! — знищили державну релігію й перенесли єгипетську столицю на шістдесят миль у пустелю. Одне спричинило інше!

108

Фекварл не любив говорити натяками, як старий Чу, — навпаки, він пишався своєю щирістю. Ні, звичайно, вихвалятись він завжди полюбляв. Якщо вірити всім його побрехенькам, можна подумати, що саме він доклав рук до створення більшої частини світових пам’яток — і саме він був довіреним радником чи не всіх відомих чарівників. Проте ці претензії (як я колись зазначав у розмовах із Соломоном) цілком сміхотворні.

109

Дивний історичний факт: британські чарівники ніколи не цікавились магічними польотами, віддаючи перевагу (досить завбачливо, мушу сказати правду) механічним засобам повітроплавання. Проте інші культури не соромились заганяти джинів до матеріальних об’єктів: перси — до килимів, окремі відсталі європейці — до ступ із товкачами. А окремі зухвалі китайські чарівники намагались літати навіть на хмарах.