Білий замок на Чорній скелі

22. Райдужна депресія

З тієї ночі, коли змовники з ДКНС зазнали провалу, минув тиждень. Лише тиждень, а трапилося усього стільки, що Нод ледь встигав слідкувати за шаленим плином подій навколо нього. За усієї карколомності змін, що відбулися після смерті діда, темп, який події узяли зараз, здавалося, був утроє швидший.

Сьогодні Нод із Самусом вперше за цей тиждень примчали у баронський особняк у Тасавському передмісті. Мусили їхати у супроводі кількох охоронців, бо королева, попри вражаючі здібності Нода вправлятися із законами фізики, усе ж непокоїлася безпекою спадкоємця трону. Відразу після придушення заколоту вона своїм універсалом визнала Нода герцогом Азбораном з усіма належними цьому роду маєтностями та спадковими привілеями, включно зі званням верховного адмірала флоту Королівства. У екстраординарному зверненні до народу Ауранія повідомила про намір ближчим часом зректися трону та оголосила герцога Азборана його законним спадкоємцем. Це рішення того ж вечора без вагань підтримала верхня палата парламенту. Вона складалася зі спадкових членів — перів — глав двадцяти однієї найшляхетнішої родини Королівства. Потреби запитувати думки у справах успадкування трону у нижньої палати, яка складалася з обраних депутатів, Конституція не передбачала. Отож Нод як майбутній король тепер був під офіційною охороною королівської спецслужби.

Пилип Бобошко щодня переказував тривожні чутки про несподіваного спадкоємця корони, які блискавично ширилися Аріодом. З балачок простих обивателів було зрозуміло, що люди непокояться зміною суверена. Особливу недовіру викликав той факт, що майбутній король походить з Республіки — найізольованішої країни континенту, про яку останніми роками взагалі було мало відомо, крім того, що там панує знавісніла диктатура та ненависть до цивілізації Заходу. Найзапекліші противники майбутнього суверена навіть бралися стверджувати, що підступні дуумвіри намагаються всадовити на престол свого ставленика, щоб у такий спосіб подолати ізоляцію та жити за рахунок заможного Королівства, «а направду жодних династичних прав на трон той курсант-самозванець не має».

Зрештою добропорядний заявив на таємній нараді у кабінеті королеви Ауранії, що якщо справи із поінформованістю підданців йтимуть так і надалі, він не гарантує безпроблемного сходження Нода на трон. Самус на те відповів, що слід розробити та поширити набір контр-чуток. У тому його підтримав Горанг. Тоді учасники наради спільно накидали набір тез, які Ідар оформив у три прості, однак образні, а головне — правдиві тексти. У першому йшлося про небезпеку, яку готували Королівству заколотники з ДКНС, та про те, як Нод врятував королеву і весь її двір, а заразом і країну від зловорожих замірів Імперії і внутрішніх ворогів, що, до того ж, злигалися із страшними сектантами. У другому — про давню легенду, що несподівано виявилася рятівною правдою. Мова йшла про здатність лише справжніх суверенів управляти полем сакральності. У третьому тексті говорилося про намір майбутнього монарха після зречення Ауранії зберегти за нею королівський титул та усі привілеї члена династії. Ці три оповіді, запущені агентами у народ, швидко змінили громадську думку стосовно особи Нода. На базарах та у тавернах вже навіть подейкували, що зречення — то наймудріший вчинок Ауранії за весь час її правління. Коли ж Нод у радіоінтерв'ю особисто підтвердив намір зберегти за Її величністю королівський титул і після її зречення, народ легко повірив у правдивість інших чуток про нього.

Годі й говорити, який резонанс останні події у Ланоді спричинили на континенті. Першою офіційну заяву зробила влада Конфедерації. Це сталося рівно на третій день після звернення королеви Ауранії. Вочевидь, цей час знадобився дипломатам, щоб негласно телефоном і телеграфом звірити позиції своїх держав. Президент Конфедерації у стриманих виразах заявив, що якщо легітимний суверен вирішила діяти у такий спосіб, то так тому й бути. Звісно, якщо народ Ланоду не заперечує.

Конфедерація була першою з тієї причини, що отримала усю необхідну інформацію для швидкого ухвалення рішення з надійного джерела — від свого агента Планса. Щойно у добропорядного Пилипа Бобошка вивільнився час від роботи з таємною поліцією по вигрібанню залишків заколотників у державних установах та інших важливих інституціях, детектив прийшов до Планса у баронів особняк у Тасаві та рекомендував йому брати ноги в руки й чимдуж мчати до посольства Конфедерації.

— Там Ви можете розповісти про всі обставини, які передували майбутній зміні династії на троні Ланоду, — сказав добропорядний агенту. — І вельми рекомендую створити у Вашого начальства хороше враження про нашого майбутнього монарха. У такому разі факт, що Ви давно провалені як шпигун, не стане відомий Вашим шефам, і у вас збережеться шанс залишитися у професії. Зрозуміло, під нашим доброзичливим, але ретельним наглядом.

— Я вчиню саме так, як Ви мені рекомендуєте, пане Пилипе, — з гідністю, але трохи зашвидко відповів камердинер.

Слідом за президентом Конфедерації зробив заяву князь Авур. Він висловився у тому сенсі, що зміна монарха є суверенною справою Королівства, але при цьому надіслав офіційне вітання з набуттям статусу спадкоємця престолу герцогу Азборану, натякаючи тим, що у перспективі визнає його і за короля. Самус, у свою чергу, дав телеграму Дуаліаді Еревсі з двох слів: «Правильно, мадам».

Султан пішов далі за князя — крім визнання та вітань, він надіслав у подарунок королеві Ауранії шкатулку з прайського горіха, інкрустовану черепаховим панцирем, вщерть заповнену унікальними сигарами, які, крім тютюну, містили ще і легкі дози антидепресантів, виготовлених з порошку деревних грибів. Нодові султан подарував... конфіденційне запевнення, що допоки майбутній король не одружений, він завжди може скористатися послугами гнучких, як пантери, острівних красунь з очима, мов у газелей. Їх доправлять до Королівства за першим натяком верховного адмірала.

Імперія ж мовчала. Її посла графа Руза Торба вислали з Ланоду після того, як голова ДКНС маркіз Будрейвіц та статс-секретар Ворган визнали на допитах у присутності своїх адвокатів, що посол був одним з організаторів заколоту та фінансував його. Посла Ланоду у Межимор'ї Ауранія відкликала для консультацій. В результаті дипломатичні стосунки між країнами опинилися на точці замерзання.

Щойно кортеж з Нодом і Самусом зупинився біля воріт особняка, їм назустріч вийшла... Загра. Увесь цей буремний тиждень вона залишалася тут під охороною, бо Нод наполіг, що професорка неодмінно знадобиться для ліквідації секти — з тією пошестю так просто, як із заколотниками-любителями, покінчити не вдасться. Про всяк випадок Плансові перед його евакуацією до конфедеративної амбасади Пилип ніби між іншим повідомив, що Загру наразі висилають до Імперії. В особняку за нею наглядав новий камердинер барона на ім'я Шабур з помічниками. Його підібрала таємна поліція. Це був мовчазний непримітний чоловік з геть сивою головою і сірими холодними очима. З першої хвилини знайомства з ним Загра зрозуміла, що їй краще не вдаватися до жодної зі своїх хитрощів, щоб утекти. Тим паче, що її вірного охоронця затримали «до з'ясування обставин», пообіцявши колишній очільниці сектантів, що він повернеться до неї лише за умови її правильної поведінки.

Коли Нод піднявся на ганок, Загра самим лише поглядом показала йому, що вони мають перебалакати. Наступної миті Шабур відтіснив жінку від наступника трону. Герцог з бароном пройшли у будинок і нашвидкуруч зібрали Нодові речі, причому найакуратніше запакували до валізи його курсантський камуфляж. Крім того, Нод прихопив із собою так і не дочитану книжку «Білий замок на Чорній скелі», а також стилет та інші пам'ятні речі, привезені з Республіки.

Попереду було безліч справ, які поволі перетворювалися на регулярні обов'язки. Сьогодні королева призначила діловий обід з новим главою уряду. Після придушення заколоту вона розпустила кабінет міністрів. Обов'язки канцлера, тобто прем'єр-міністра за згодою парламенту поклали на пристарілого, але дуже шанованого суспільством академіка, вченого-фізика Гааза Арондара. Цей вибір королеви значною мірою потамував суперництво придворних груп за цю посаду, водночас здобувши їй підтримку громадської думки. Більшість міністрів виявилися непричетними до заколоту, і їх наново призначили на попередні посади. Проте двох віце-канцлерів — міністрів закордонних і внутрішніх справ, а також міністра оборони та міністра шляхів сполучення викрили у співучасті у заколоті та заарештували. Пройшли арешти і в Генеральному штабі, Казначействі та мерії Аріода, хоча сам мер також виявився непричетним до змови. На щастя, заколотникам не вдалося залучити до своїх лав жодного високопоставленого співробітника таємної поліції. Принаймні, такою була офіційна версія.

За обідом Ауранія мала намір обговорити з прем'єром поточні справи, а головне — кандидатури на вакантні посади міністрів. Участь у цій розмові Нода як майбутнього суверена була обов'язковою, а Самусові мама наказала не полишати друга на самоті з новими проблемами. Ідар, як зазвичай, прагнув повсякчас бути біля королеви.

Обід накрили не у затишній Горіховій їдальні, де останніми місяцями полюбляла трапезувати Ауранія, а у парадній Кришталевій залі, головною окрасою якої були найрізноманітніші кришталеві вази — від півтораметрових на підлозі до мініатюрних, які прикрашали численні серванти та буфети. З новим головою уряду Нод та Самус несподівано зіштовхнулись у вестибюлі обідньої зали. Літній вчений, побоюючись запізнитися, заявився раніше, розхвилювавши тим королівських камергерів, які не знали, чим зайняти канцлера до виходу королеви. Самус з притаманною йому невимушеністю першим привітався з особисто не знайомим йому до цього моменту академіком:

— Доброго Вам дня, високоповажний пане канцлере, — він обома руками схопив руку трохи розгубленого вченого та потис її. — Дозвольте назвати себе: барон Самус Дорг. Титул у мене з Гирлону.

— Маю за честь познайомитися з Вами, — відповів академік, обережно витягаючи свою руку з гренадерських долонь несподіваного співрозмовника.

— Дозвольте рекомендувати Його ясновельможність герцога Нода Азборана, — не вгавав Самус, вказавши на Нода.

— Даруйте моєму другові трохи надмірний ентузіазм, — Нод легким нахилом голови привітав канцлера, водночас потиснувши йому руку. — Ми останніми днями багато працювали, тож пан барон трохи перевтомився. Ми з ним направду дуже вдячні Вам за згоду взяти на себе обов'язки голови уряду.

Самус непомітно для академіка показав Нодові кулак, за що у відповідь отримав нишком продемонстрований піднятий середній палець.

— Дякую на доброму слові, Ваша ясновельможносте, — ледь схилив голову канцлер. — Я погодився лише тимчасово, поки не мине криза правління. Сподіваюся, це трапиться невдовзі після Вашого сходження на престол.

— До речі, про престол, — втрутився Самус, по-панібратськи поправляючи лацкани на фраку канцлера — вчений був незвичний до цього одягу. — Пане Арондар, що Ви думаєте про фізичну природу поля сакральності, яке він концентрує?

— Досі, пане бароне, — канцлер і собі обсмикнув фрак, — я вважав, що це лише легенда. Однак коли триста вісімдесят дві людини розповіли, що відчували той незрозумілий ефект, можливо, я й перегляну своє ставлення до цього феномену.

— Можливо?.. — здивувався Самус.

— Перше, ніж робити висновки про надприродність цього явища, я б дослідив можливості пояснити його суто науковим чином. Наприклад, масовим психозом...

Тут двері до внутрішніх королівських покоїв відчинилися, з них вийшов маршалок із жезлом у правій руці й виголосив:

— Її величність королева!

Ауранія у світло-сірій атласній, ледь декольтованій сукні, з діадемою, яка прикрашала складну зачіску, повільною ходою увійшла до вестибюлю. За нею ступали дві статс-дами, новий начальник королівської охорони у гвардійському мундирі і кілька придворних чинів невідомого призначення. Ідар тримався позаду. Виконуючи вимогу протоколу, Нод першим схилився до граційно поданої королевою руки для поцілунку, тоді — канцлер, за ним Самус.

Обідали за зачиненими дверима лише уп'ятьох — королева, Нод, канцлер, Самус та Ідар. Шостий учасник — покійний король Горанг III Пришелепуватий був присутній без відома прем'єра. Після того, як Нод переналаштував поле сакральності, колишній суверен отримав змогу з'являтися на території Аріоду і у снах, і наяву. Звісно, Королева та усі втаємничені в існування привида вирішили не бентежити наукову свідомість академіка цим феноменом.

Несподівано для Нода, суперечка за столом виникла майже відразу, ще за аперитивом. На спробу Ауранії почати невимушену розмову з погоди та видів на цьогорічний урожай, канцлер чемно, але твердо відповів, що прагне використати щасливу нагоду спілкування з Її величністю для погодження невідкладних кроків щодо стабілізації зовнішнього становища Ланоду. Найбільшу загрозу він вбачав з боку Імперії, тому наполягав на тому, щоб армія і флот залишалися у повній і демонстративній бойовій готовності, до якої їх за наказом королеви привели ще тієї ночі, коли вона разом з близькими повернулася у рухомій «зоні нормальної дії фізики» з тронної зали до внутрішніх покоїв. З цією пропозицією королева погодилася. А от ідея канцлера призначити міністром оборони академіка-ентомолога, який, бачте, добре знається на способах захисту мурашників одного виду від нападів мурах іншого, ніяк не могла знайти монаршого розуміння. Горанг із невидимості навіть двічі перепитав у Нода, чи правильно він розуміє те, що відбувається. Однак канцлер раптом виявив неочікувану впертість, продовжуючи наполягати на кандидатурі мурашиного академіка.

Зрештою, атмосферу за столом, що вже добре напружилася, розрядив Самус. Він запропонував призначити міністром оборони віконта Аркалана Бейзана, капітан-лейтенанта морської прикордонної служби. Зрозуміло, це образить старих кар'єристів у штабах, але з іншого боку — і без того високий авторитет Аркалана серед офіцерської молоді ще більше зріс після миттєво спланованої та організованої ним операції «Нічна полундра». Завдяки їй більшість офіцерів, що перебували тоді у столиці, дізналися про плани змовників та швидко згуртувалися задля системного опору заколоту. Віконт вдався до перевіреного з курсантських часів способу сповіщення — портативних саморобних рацій та радіоприймачів, за допомогою яких курсанти різних військових навчальних закладів столиці та передмість обмінювалися інформацією про маршрути комендантських патрулів, наявність улюбленого пива у тих чи інших пабах, а також вільних місць деінде — від театрів до борделів. Ці пристрої зв'язку використовувалися й молодими офіцерами, які прибували в Аріод у відпустки. Завдяки віконту до ранку не лише військові, а й цивільне населення столиці дізналися про невдалу спробу заколоту, і ще до півдня площа перед королівським палацом була вщерть заповнена народом. Поліція (не без допомоги добропорядного детектива) вирішила, що їй краще не перешкоджати законному вияву вірнопідданських почуттів до монархині. А поява королеви на балконі палацу, що виходив на площу, розвіяла останні сумніви у тому, що змову придушено, навіть у найобережніших дворушників.

Канцлер, зрештою, погодився на пропозицію Самуса, але тут-таки «помстився» — виявилося, він має ідею призначити міністром закордонних справ присутнього тут барона Самуса Дорга. Гирлонський титул тому на заваді не буде — закон не боронить. До того ж, пан барон має добрі зв'язки у різних колах на континенті. Його особа широко відома, тож ніхто не питатиме, хто це і чому раптом призначений на таку відповідальну посаду. Усім зрозуміло, що коли вже Її величність оголосила про намір зректися престолу, з її боку є цілком природним кроком зміцнити уряд найближчими людьми. Горанг аж сміхом зайшовся від такого повороту подій. Самус і оком моргнути не встиг, а королева вже дала згоду. Нод подумки пробурмотів до Горанга, що до початку омріяної Самусом експедиції у пошуках крега є щонайменше півроку, а до того часу сформують новий кабінет, і барон знову буде вільною птахою! А от він, ще не відгулявши належне молодим рокам, муситиме носити ту «зубату беретку» все життя.

Питання вакансії міністра шляхів сполучення також вирішили швидко, прийнявши пропозицію канцлера призначити інженера-геодезиста, який саме закінчив проведення суцільної геодезичної зйомки Королівства, окрім важкодоступних гірських районів. Не бажаючи ділити невдячну долю урядовця лише з Аркаланом, Самус раптом запропонував на посаду віце-канцлера з внутрішніх справ — зрозуміло, що Пилипа Бобошка. Горанг з усього цього міністерського пасьянсу реготав мало не вголос, проте Ауранія швидко погодила і цю кандидатуру.

Коли перейшли до десертів, які запивали «Сивим Тасавом», канцлер-академік настільки адаптувався у придворній атмосфері, що попросив у королеви дозволу дослідити поле сакральності, генероване престолом. На це королева відповіла, що передає рішення на розсуд майбутнього монарха. Нод почервонів під запитальним поглядом прем'єра, проте його виручив Горанг, підказавши відповідь:

— Гадаю, ми зможемо обговорити це разом із жерцями Зорі. Зі свого боку, вони теж претендують на те, щоб вивчити поле — зрозуміло, своїми способами.

Одразу по обіді Нод з напівпорожньою валізою особистих речей нарешті вирушив до свого нового помешкання. З часу придушення заколоту на вимогу Ауранії, яку палко підтримали Горанг та Ідар, Нод із Самусом жили у палаці — так Її величності було спокійніше. Однак після призначення нового уряду і до коронації Нод, за порадою Пилипа, мав мешкати у родовій резиденції Азборанів, аби тим показати, що він — повноправний спадкоємець цього роду.

Палац герцогів Азборанів знаходився у історичному районі Аріода на лівому березі Лосмуру, трохи північніше від старої фортеці. Його відбудувала після пожежі ще підступна королева Сафітія, проте пам'ятці так і не змогли знайти призначення. Позаяк майорат Азборанів перейшов у власність корони, за резиденцією доглядали, проте за весь час перебування у власності корони ніхто з кількох поколінь членів королівської родини не наважився поселитися тут — мабуть, давалися взнаки докори сумління за скоєне Сафітією вбивство родини шістдесят п'ятого герцога Азборана. Продати ж цю нерухомість не було жодної змоги — не так через неоціненну вартість, як з причини побоювань за репутацію корони в країні та зовні.

Нод приїхав до родової резиденції Азборанів у супроводі лише Самуса та неодмінної тепер охорони. Ідар лишився біля Ауранії, бо вона дедалі більше нервувалася перед здійсненням останнього акту свого не вельми послідовного правління. Пилип теж не мав змоги скласти їм компанію — він з неочікуваним ентузіазмом узявся до роботи міністра поліції, яка поглинала увесь його час. Самус навіть жартома поділився із Нодом підозрою, що добропорядний завжди потай мріяв покерувати поліцією, бодай у перехідний період.

Самус сам кермував «Фурією». Дорогою він кілька разів повертався до думки, що Нод таки неодмінно має навчитися водити машину, бо у сучасному світі і королям слід володіти сучасними навичками, інакше підданці, особливо молоді, сміятимуться. На те Нод, зрештою, пообіцяв не так Самусу, як собі, що неодмінно навчиться кермувати.

Біля ганку палацу, куди Самус хвацько підрулив «Фурією», їх зустрів доглядач резиденції Азборанів, а також призначені для послуг Ноду секретар та аж три камердинери. По-товариськи привітавшись з ними, Нод увійшов під дах раптом набутого «родинного гнізда». Все у палаці свідчило про те, що бодай якусь його частину намагалися у авральному порядку привести до умовно житлового стану. Мармур сходів та балюстрад, кришталь люстр, поверхні дзеркал, позолота архаїчних меблів, скло вікон, порцеляна ваз, навіть листя кімнатних рослин — усе виблискувало щойно наведеною чистотою. Однак навіть у добре провітрених залах усе ж залишився характерний запах приміщень, де давно не жили.

Нодові підготували апартаменти на другому поверсі, де в часи Азборанів мешкали старші сини роду — маркізи, спадкоємці герцогського титулу. Там збереглися навіть спортивний зал з дуже старими громіздкими тренажерами та зимовий сад, з якого вели сходи у напівпідвал, до басейну (щоправда, давно сухого). Спальня, кабінет, їдальня були досить аскетично, але зручно вмебльовані.

Нашвидкуруч розклавши речі, Нод із Самусом відмовилися від запропонованої прислугою вечері і за пропозицією барона пішки подалися до однієї клубної ресторації неподалік. Заклад мав дивну на перший погляд назву «Райдужна депресія», а його власником був колишній спортсмен-альпініст, який під старість перекваліфікувався у ресторатори. Попри розташування у аристократичному кварталі, «Райдужна депресія» зажила цілком демократичної, навіть ліберальної слави.

— Слухай, — запитав Нод у щойно призначеного міністра закордонних справ, дочекавшись, поки неодмінні тепер охоронці тактовно відійдуть на дистанцію слухової недоступності попереду і позаду них, — хто у вас, себто у нас дає назви закладам громадського харчування? І чи може король яким-небудь едиктом припинити це неподобство? Як не «Ла-ла-ла-ла», то «райдужне занепадництво»!

— Чи може король припинити, я не знаю, — знизав плечима барон. — Принаймні, я не чув, щоб суверени втручалися у такі справи. А щодо «Райдужної депресії», то це усього лише географічна власна назва. Так зветься гірська западина у відрогах Східно-Ланодського хребта. Слово депресія — це геологічний термін, що означає саме западину, а «райдужна» — через те, що там кілька водограїв, над якими усю теплу пору року не згасають веселки. Власник свого часу прославився сходженнями у тій чудовій місцині. Ми прийшли.

У напівтемному вестибюлі їх зустрів товстезний метрдотель. Він усім свої виглядом показував, що зовсім «не впізнає», ким є молодики, які оце так запросто завітали до закладу. Майже усі столи, на щастя, ще були порожні. Лише за маленьким столиком у кутку сиділи дві жінки — зовсім юна і субтильна, а навпроти — доросліша і досить дебела. Вони не звернули жодної уваги на герцога із бароном. Метрдотель так швидко, як міг, провів їх до еркеру, з вікна якого відкривався вид на став, де посередині височіла мальовнича скеля. З неї кількома струменями спадав водограй. Один з охоронців завісив важку портьєру еркеру, лишивши Нода і Самуса сам-на-сам, та приєднався до колег, які зайняли столик неподалік.

Вже опустившись у зручне крісло, Нод пригадав, кого йому невловимо нагадала своєю статурою старша молодиця — Дуаліаду Еревсу. Від згадки про неї, а тоді про Рамира, Кинава і Юса у Нода враз підупав настрій.

— Таки депресія, — пробурчав він.

— Та не сумуй ти! — Самус розкрив меню. — Зовсім скоро у тебе буде геть мало можливостей отак посидіти. Давай сьогодні накотимо трохи.

Нод хотів був відповісти на те, що не бажає стати персонажем відомого анекдоту про монаршу особу, закутану в ковдру, що її однієї ночі бачили аж у трьох ресторанах, однак майже в останню мить збагнув усю нетактовність такого наміру. Подали аперитив, тоді салати. З-за портьєри було чути, що зала поволі наповнюється відвідувачами. Заграло фортепіано, до нього долучився саксофон, потягло сигарним димом. На ставок опустилися сутінки. Водограй, підсвічений досі непомітними гірляндами ламп на скелі, спалахнув усіма кольорами веселки. Настрій у Нода потроху вирівнявся.

Коли звеселілий Самус уже замовив десерт та улюблений «Сивий Тасав», до них раптом долинув голос охоронця, тоді ще одного. Вони намагалися перешкодити потрапити до еркера якійсь жіночці із надто знайомим голосом. Цікавість нетверезого барона взяла гору над необхідною головному дипломатові Королівства обачністю — він визирнув назовні. І миттю у еркері опинилася Кетря Собача. Власною персоною. Нод краєм ока зауважив винуватий вигляд охоронців — мовляв, не мали змоги опиратися наказу Його гоноровості.

— Он де ви, голуби сизокрилі! — вигукнула скандальна журналістка. — Ваша ясновельможносте, — схилилася вона у досить невимушеному реверансі перед Нодом, який підвівся зі свого стільця. — Прийміть мої найщиріші вітання та запевнення у вірнопідданій пошані!

— Якій там вірнопідданій?! — обурився сп'янілий Самус. Він сердився не так на звично нахабну і допитливу Кетрю, як на себе за те, що ненароком розкрив інкогніто Нода. — Ти ж громадянка Князівства!

— Матиму незабаром подвійне громадянство, як і ти! — вона продемонструвала діамантову обручку на безіменному пальці лівої руки. — Заміж я у Королівстві виходжу.

— Радий за Вас, мадемуазель, — Нод зобразив подобу милостивої королівської посмішки, але вийшло так собі. — Хто Ваш обранець?

— Дімут Гордот, — вдоволено повідомила Кетря.

— Власник аріодської жовтої газети «Пліткарик»?! — здивувався Самус. — А як же твоя робота в у Гирлоні?

— Дімут купив нашу газету. Ми з ним створюємо інтернаціональний, ланодсько-гирлонський медіа-холдинг. А тут ми святкуємо наші заручини!

— Жовте до жовтого! — розреготався Самус. — За це треба випити!

— Може, приєднаєтеся до нас? — запропонувала Кетря. — Ми тут лише удвох, як і ви...

— Давайте ліпше ви до нас, — наполіг Нод. — Гадаю, не варто бентежити відвідувачів нашою із паном міністром присутністю.

— Тоді я піду покличу Дімута, — поквапилася скористатися із запрошення скандальна журналістка.

— Лише коли пообіцяєш, що ні слова про цю вечерю не потрапить до газет, — сказав їй навздогін барон.

— Тільки у мої мемуари, — пролунав її голос десь у залі.

— Як вона дізналася, що ми тут? — запитав Нод.

— Той її Дімут, ймовірно, впізнав когось із охоронців та припустив, що у еркері хтось цікавий для таблоїдів, а в Кетрі спрацював інстинкт, — зітхнув Самус. — Ач, холдинг вони створюють!

Дімут виявився нижчим за Кетрю худорлявим чоловіком з трохи розкосими очима горіхового кольору і скривленими у іронічній посмішці тонкими губами, за якими ховалися великі порцелянові зуби. На його лисому черепі час від часу зблискували вогні райдужного водограю. Утім, співрозмовником він був ерудованим, тактовним та компанійським. Не зробивши жодної спроби ближче заприятелювати з майбутнім королем і міністром, Дімут незабаром попросив дозволу відкланятися разом із нареченою. Кетря, на подив Самуса, майже не заперечувала, навіть ще раз пообіцяла ні словом не згадувати про цю зустріч у пресі, хіба колись аж на старість.

Вже прямуючи нетвердою ходою до герцогського палацу, барон констатував, що Дімут, безперечно, добре впливає на Кетрю, і висловив цілковите власне задоволення вибором нареченого колишньою пасією.

Нод умовив друга пожити у його резиденції до коронації, бо не хотів лишатися на самоті у такий складний момент. Міністр погодився, хоч і зауважив, що такі, як Кетря, могли б із цього факту висмоктати якийсь скандал.

Цієї ж ночі, десь за годину по тому, як у палаці Азборанів, нарешті, усе стихло, королева Ауранія, вислухавши доповідь нового начальника королівської таємної служби щодо нетверезих походеньок наступника з бароном у кампанії двох скандальних журналістів, вирішила максимально наблизити дату коронації. Вона квапилася швидше коронувати Нода ще й тому, що досі громадська думка залишалася прихильною до неї через співчуття внаслідок заколоту. Це давало підстави сподіватися, що зміна суверена пройде без зайвих політичних ускладнень, а самій Ауранії, попри її загальновідомі слабкості, вдасться лишити добру пам'ять про своє правління. Тож наступного дня, коли жерці Зорі назвали ряд сприятливих днів для коронації, Ауранія без вагань обрала найближчий з них — рівно за тиждень. Церемонію публічного підписання акту зречення вона вирішила провести зранку у день коронації.

Нод категорично наполіг на тому, щоб урочистості з нагоди його сходження на престол обмежити одним днем. У цьому майбутнього суверена твердо підтримав канцлер, який виходив з міркувань економії бюджету та з того, що високопоставленим бюрократам краще працювати, ніж витрачати робочий час на участь у святкуваннях. Королева також радо дала згоду на скорочення коронаційної програми. Представництво іноземних держав вирішили обмежити наявними у Аріоді послами, не запрошуючи офіційні делегації. Однак султан в останній момент таки наполіг, щоб на коронації була присутня «маленька-маленька делегація, що супроводжує дуже чемного і вихованого принца Феліма», спадкоємця престолу Архіпелагу. Тринадцятирічний Фелім саме здійснював свою першу закордонну поїздку до Гирлону, тож міг швидко дістатися Аріоду. У своїй телеграмі султан писав, що його первородному нащадку у цьому перехідному віці буде вкрай корисно побачити життя великого міста та королівського двору, відвідати Університет та музеї столиці Ланоду. Прикладаючи руку до чола і серця, султан, бачте, уповає на те, що йому не відмовлять у цьому важливому «педагогічно-виховному проханні».

Тут вже Самус як віце-канцлер у закордонних справах заявив, що султан з підступністю, притаманною дипломатії Архіпелагу, поставив ланодський двір у ситуацію, за якої відмова виглядатиме просто хамством.

— Відморозитися чи з'їхати не вийде — доведеться приймати того Феліма разом із його «маленьким почтом» на коронації, — заявив барон канцлерові, на що той лише руками розвів. Академік бо не знав, що Самус має приватну зацікавленість у добрих стосунках із султаном — крайній з південного заходу Архіпелагу острівець, названий на честь супутника Ріна Рінаєм, являв собою ідеальне місце для розташування базового табору експедиції за крегами. Баронові конче потрібно було отримати дозвіл султана на таку дислокацію — це суттєво полегшило б пошук тих криптозоологічних тварюк.

До коронації лишався один день. Щойно Нод та Самус поснідали у старовинній їдальні резиденції Азборанів, почали набігати різні відповідальні придворні особи, які мали підготувати майбутнього суверена до завтрашніх урочистостей. Першим устиг той, хто відповідав за церемоніальний одяг. Придворний аж зблід, коли почув від Нода, що він нізащо не погоджується вдягати для коронації золототкану сорочку-сакос до п'ят, що підперезується широким оксамитовим поясом. І байдуже, що у таких сорочках останні чотириста років коронувалися усі суверени до нього, навіть Ауранія. Натомість Нод заявив, що вдягне мантію прямо на свій фартовий курсантський камуфляжний однострій. Єдине, про що він просить — це віднайти берці, які пасували б до камуфляжу та водночас не дуже контрастували з мантією та короною.

Берці з мантією та короною — ще та проблема! Горанг з того нишком трохи посміявся, а придворний костюмер ні в сих, ні в тих усе ж наважився попросити показати йому той республіканський однострій. Придворний страшенно переймався, що він виявиться чимось зовсім недоладним. Однак з'ясувалося, що навпаки — камуфляжний малюнок і фасон цілком відповідали традиційним, хоча й трохи застарілим зразкам армії Королівства часів останньої війни. Костюмер відчув полегшення, збагнувши, що таки зуміє зробити з цього коронаційні шати. Він вже навіть уявляв собі тексти позитивних відгуків у пресі, де його хвалитимуть за сміливий модернізм та винахідливість, поєднані з повагою до традицій ветеранів збройних сил.

Наступними прийшли головний церемоніймейстер та ад'ютант, якого для Нода добрав новий міністр оборони віконт Аркалан Бейзан. Дізнавшись, що майбутнього суверена коронуватимуть не у сакосі чи парадному мундирі, а у польовій формі, обидва службовці щиро зраділи такій ідеї. Камуфляж нині — актуальніший однострій для головнокомандувача, бо заколот цілком міг стати початком великої війни. Вони ознайомили герцога та барона з розкладом завтрашніх урочистостей, що мали розпочатися виїздом Нода у церемоніальній кареті у супроводі ескорту легкої кавалерії. З палацу Азборанів карета мала попрямувати до гран-плацу Королівської гвардії, де Нод прийме парад гарнізону Аріода. За традицією, яка сягала часів ще Тода Першого, суверен спочатку приймав присягу війська, а корону на нього покладали, вже як на визнаного армією головнокомандувача.

Самус зауважив, що камуфляжний однострій геть неприродно виглядатиме у золоченій кареті, тож краще було б приймати парад верхи. На це Нод сказав, що його досвід верхової їзди обмежується розвагами у парку ще у школі та одним кінним туристичним походом на перших канікулах у Академії. Несподівано Самуса підтримав ад'ютант. Він сказав, що у гвардійських конюшнях є добре навчений, слухняний огир класичної темно-гнідої масті та еталонної для своєї породи гордовитої постави. А порода ця найкраща на континенті — межиморська степова. Кінь добре навчений парадній рисі, не боїться натовпу та пострілів салюту. Однак якщо король вирішить приймати парад верхи, слід бодай трохи потренуватися, і почати негайно.

Нод миттю погодився. На щастя, час для тренувань знайшовся, бо розмову із жерцями про сакральний зміст церемоніалу коронації у головному храмі Зорі призначили на пообідню пору. Ледь вислухавши пропозиції шеф-кухаря щодо меню завтрашнього державного обіду та погодивши їх усі гамузом, Нод разом із Самусом та ад'ютантом поїхали до манежу при гвардійських конюшнях. Кілька годин уроків їзди верхи минули зовсім непомітно. Обідали у гвардійській їдальні, під ретельно приховуваними зацікавленими поглядами нечисленних офіцерів за сусідніми столами. До офіційного вступу на престол Нод попросив барона і ад'ютанта не акцентувати увагу на його особі.

На легку вечерю після бесіди із жерцями Нод запросив, крім Самуса, лише графа Ронтана Сомантара та канцлера Гааза Арандара. Графа Сомантара обрали тимчасовим спікером палати перів, бо її чинний голова герцог Одан Стенг несподівано заявив про свою хворобу, хоча направду причина його самоусунення від обов'язків полягала у вельми двозначній позиції, яку він зайняв під час заколоту, до останнього уникаючи публічної заяви про підтримку королеви Ауранії.

Граф повідомив, що пери вже усі без винятку зайняли сторону переможців, а ті, хто, подібно до герцога Стенга, до останнього зволікав, тепер першими намагаються продемонструвати свою лояльність новому суверену. Дійшло до смішного — дехто з перів заявив про намір на день коронації у вікнах своїх столичних резиденцій виставити офіційні портрети нового короля. Однак з'ясувалося, що ніхто не подбав про їх серійне замовлення. Тоді якісь шахраї налагодили власне виробництво цієї «патріотичної продукції», але позаяк у їх розпорядженні були лише зо дві невеликі газетні світлини, Нод вийшов на портретах геть несхожий. Тут у розповідь спікера втрутився канцлер, повідомивши, що поліція заборонила використання тих портретів під страхом кримінального звинувачення у «зневазі до Його величності». Самус з того весело посміявся.

Далі канцлер доповів, що таємна служба і поліція закінчили ліквідацію заколоту та цілком контролюють безпеку у Аріоді. Дрібніших змовників та сектантів виловлюють у провінції. Ті, хто ще донедавна був завсідником сніданків у посла Імперії графа Торба, тепер першими кричать про межиморські підступи та вимагають розриву всіляких стосунків з імператорським двором, запровадження санкцій та візового режиму. Словом, ситуація не викликає побоювань — можна коронуватися. На тому попрощалися.