Білий замок на Чорній скелі

12. «Характерник Заарданський»

На ранок погода знову змінилася. Низьке небо над Старим маяком бамбурилося сизими хмарами. Вологий вітер котив морем повільні хвилі, які важко набігали на берег. Самус вирушив до театру, щоб поглянути на опорядження ложі. Усе ж бо має бути гонорово, відповідно до його статусу, — пояснив барон Нодові, якого перед виходом зустрів на терасі. За кілька хвилин потому на терасу до Нода піднявся Рамир.

— Привіт, — борець був якийсь аж надто зосереджений.

— Здоров! Ти чого такий серйозний? — одразу зауважив Нод настрій друга. — Хочеш соку?

— Давай. Слухай, дивна халепа трапилася зі мною уночі. Точніше, з моїм піджаком. Я достеменно пам'ятаю, що перстень клав у його праву бічну кишеню, а чекову книжку — у ліву внутрішню.

— І що?

— А те, що на ранок виявилося: перстень — у лівій бічній, а книжка — у правій внутрішній.

— Мабуть, у маяку домовик водиться, — спробував пожартувати Нод.

— Не вірю я у домовиків!

— І я теж, Рамире. А ти вхідні двері до своїх апартаментів замикав зсередини? — запитав Нод.

— Ні, жодного разу.

— Які є версії?

— Жодних. Ноде, скажи, а ти сам нічого дивного не помічав?

— Ні. Слід буде в Самуса запитати. Планс уже чекає — маємо їхати до кравця. Треба підібрати вечірні костюми, і щоб нам вони по статурах були, бо барон переймається, щоб наш вигляд неодмінно відповідав рівню події.

У таксі, яке везло їх вздовж набережної, камердинер сидів попереду. У дзеркалі на сонцезахисній панелі Рамир зо два рази зауважив на собі його пильний погляд, проте Планс швидко відводив очі.

Кравець виявився говірким, приємним у спілкуванні товстуном. Він з двома Кравчуками швидко обміряв парубків та запропонував їм на вибір кілька майже готових смокінгів, що потребували лишень підгонки. Нод відразу віддав перевагу класично-чорному з лискучим шалевим комірцем, а от Рамир ніяк не міг визначитися. Нарешті Нод збагнув, що другові, аби привернути увагу Еди, хочеться якось вирізнитися у чорно-білому, немов пінгвіни, натовпі чоловіків, які будуть у театрі. Він запропонував Рамирові вбратися замість смокінга у костюм, наприклад, темно-сірого кольору.

— Але ж, панове, на князівські імпрези заведено вбиратися у смокінги, — спробував заперечити кравець.

— Плансе, це справді неодмінна вимога? — звернувся Нод до камердинера.

— Ну,.. не так щоб зовсім...

— Тоді вирішено — костюм! — підвів риску Нод.

— У мене немає навіть заготовки для темно-сірого костюма, — зізнався кравець.

— Пошийте, — знизав плечима Рамир.

— Часу зовсім мало!

— Це аванс, — Нод, пустивши повз вуха останні слова, поклав на кравецький стіл купюру у сто дукатів. — Отримаєте стільки ж, якщо костюм, сіро-перламутровий шовковий жилет до нього і такого ж кольору краватка будуть готові до п'ятої. Ось ще п'ятдесят, — він додав купюру. — Це за мій смокінг.

— Усе зробимо, — товстун під поглядами приголомшених підмайстрів сховав гроші, і Нод та Рамир разом з Плансом залишили майстерню.

— Ви навіть не уявляєте, у скільки разів переплатили за одяг, — пробурчав камердинер на сходах. — Щонайменше утроє!

— Якби ж то були усі наші клопоти! — зітхнув Нод. — Будьте ласкаві, Плансе, привезіть нам це вбрання до готелю, щойно буде готове. Самус... пан барон, себто, призначив виїзд до театру о пів на сьому.

— Буде зроблено, пане Ноде, — аж надто чемно відповів камердинер. — Щось іще?

— Ні, дякую. Ми з Рамиром ще навідаємо перукарню. До вечора.

Хлопці пішли майже порожньою вулицею у напрямку набережної. Планс провів їх поглядом, поки вони не зникли за рогом, а тоді повернувся до майстерні.

Самус зустрів причепурених перукарями Нода і Рамира у дворі готелю. Він перебував у доброму гуморі. Розповів, що ложу вдалося опорядити відповідно до його побажань. Поглянувши на акуратно вкладені пасма волосся на головах друзів, відзначив майстерність гирлонських перукарів, пошкодувавши, що не відвів до них хлопців у перші ж дні знайомства. На це одразу ж отримав відповідь Рамира, що перші дні їх знайомства ще тривають — сьогодні лише п'ятий.

— А скільки вже усього трапилося, — здивувався барон. — Ніби рік вас знаю!

— Та й ми до тебе якось швидко звикли, — відказав Нод. — Слухай, тут така от річ, — він кількома словами оповів, що трапилося з Рамировою чековою книжкою та перснем.

— Нічого дивного більше не сталося? — напружився барон. — Усі ваші речі на місці?

— Ніби так. Хоча ми не перевіряли, — зізнався Нод.

— Негайно все огляньте! Ваші апартаменти зараз замкнено?

— Так, а ключі у нас, — відповів Нод. — Вхідні ж двері до маяка замкнув Планс.

— Добре. Ніяких записів про наші плани ніхто з вас, часом, не вів?

— Ні, — в один голос відповіли парубки.

— Гаразд. Нікому не кажіть про це. Припускаю, що то Дуаліада Еревса вирішила усе ж перевірити, чи не маємо ми з собою чогось цікавого для її контори. Так чи інак, вона мусить знати якомога більше про тих, з ким береться до такої справи.

Найдетальніший огляд апартаментів не виявив нічого підозрілого. Самус викликав Планса, який уже повернувся від кравця із замовленим для хлопців вбранням, та наказав переглянути і його речі. Камердинер поставився до цього доручення з усією відповідальністю. Поки Нод із Рамиром вдягалися до театру, він ретельно перебрав речі господаря і зрештою доповів, що весь багаж пана барона у цілковитому порядку — втім, як і завжди. Планс навіть наважився запитати, чим викликаний цей наказ, але дістав від Самуса відповідь, щоб він тим не переймався. Тим паче, що їм вже час вирушати.

Споруду князівського театру було зведено на середньому рівні старого міста, у самому центрі круглої площі. Звідти починалась пішохідна зона, що простягалася угору до замку. Головний фасад світло-сірої будівлі вісьмома строгими восьмикутними колонами виходив у бік моря. У надвечір'ї він освітлювався м'яким світлом сонця, яке відбивалося у шибках високих вікон. Над фронтоном майорів князівський штандарт. До зачинених головних дверей через усю площу вела килимова доріжка. Вздовж неї на відстані метрів п'яти один від одного стояли гвардійці з рушницями на караул. Запрошені на виставу уникали виходити на доріжку. Щоб зайти до театру, вони користувалися двома бічними входами. Чималий натовп цікавих споглядачів зайняв широкі тротуари обабіч площі. Час від часу, коли до театру заходила та чи інша відома особа, у натовпі лунали оплески та вітальні вигуки, або навпаки — свист і крики «Ганьба!» Особливо схвально привітали Іста Зайра, голову правління Банку. А канцлера зустріли свистом.

Нод, Рамир та Самус попервах спостерігали за тим, що відбувається, з лімузину, а тоді, об'їхавши на ньому площу, спробували непомітно піднятися сходами до лівого бічного входу. Це майже вдалося. Перед ними вже відчинялися масивні двері, коли позаду швидко зацокотіли каблуки та пролунав іронічний жіночий голос:

— Бароне Дорг! Яка приємна оказія! — Їх наздогнала висока молода жінка у салатово-бузковій сукні та ідіотському капелюсі у вигляді снопика пшениці, за перевесло якому правила фіолетова стрічка. — Дивлюся, що Ви і своїх пупсів прихопили, — пшеничні колоски хитнулися у бік парубків.

— Ти, Кетре, будь з ними обережнішою, — обернувся Самус до жінки. — Лишень палець у рота покладеш — усю руку відкусять.

— Ну, тобі видніше, — журналістка наблизилася. — Зі смаком, одначе, вбралися, — вона кинула зацікавлений погляд на парубків, затримавши його на Рамирові.

— Пані Собача, коли не помиляюся? — зверхньо звернувся до жінки Нод.

— То це вона?! — Рамир зробив крок до Кетрі. Тим часом у натовпі їх помітили. На адресу журналістки прозвучали кілька привітальних вигуків та жартів стосовно її капелюха.

— Рамире, облиш! — Самус мало не силоміць втягнув борця у вестибюль. Нод увійшов за ними. Кетря не відставала.

Показавши запрошення двом гвардійцям, вони ступили на широкі сходи, які вели на другий поверх, до лож у бельетажі. Журналістку раптом зупинив непримітний чоловік, котрий з металевою чемністю у голосі сказав, що представники «вільної та демократичної» преси сьогодні мають місця у партері. Кинувши на Самуса спопеляючий погляд, Кетря мусила за лишитися унизу.

Виявилося, що баронова ложа знаходиться праворуч від сцени, майже над оркестровою ямою. Ложу прикрашав герб Дорга, зроблений з білих троянд, чорних тюльпанів та яскраво-зеленого листя папороті. Гірлянди з цих рослин облямовували весь периметр ложі. Гербами та гірляндами були прикрашені більшість лож, а чотири з них — ще і прапорами: Межимор'я, Ланоду, Султанату та Конфедерації. «Місця послів», — пояснив барон. Центральна ложа, прикрашена князівським гербом, штандартом та державним прапором Князівства, була затулена завісою.

Барон з друзями вмостилися у оксамитових кріслах: Самус ближче до сцени, Нод посередині, а Рамир крайній ліворуч. З його місця сцену було видно лише наполовину, проте чудово проглядалася князівська ложа. Зал уже майже заповнився. Діставши зі спеціальної шафки театральні біноклі, Самус вручив їх хлопцям та заходився коментувати публіку. Пояснив, що у бенуарі та бельетажі розмістилися представники вищого світу — титуловані аристократи, міністри, дипломати, бурмістри Гирлона та Арда. Партер зайняли власники фінансових та риболовецьких компаній, готелів, державні службовці, викладачі університету, письменники, художники та журналісти. А на гальорці весело вовтузилися студенти та моряки.

Майже навпроти них у своїй ложі сидів Іст Зайр. Він дружньо кивнув їх компанії, і вони у відповідь чемно нахилили голови, усміхаючись. Унизу Кетря Собача, спрямувавши бінокль на ложу Дорга, зафіксувала цей дистанційний обмін люб'язностями. Втім, на ложу барона з цікавістю витріщалися багато хто з присутніх.

Яскраве сяйво велетенської кришталевої люстри потьмяніло, на князівську ложу спрямували свої промені софіти. У центрі сцени з-за завіси з'явився сивий високий чоловік у старовинному золототканому камзолі з жезлом у правій руці — маршалок князівського двору, як пояснив Самус. З бічних куліс вийшли по двоє гвардійців. У залі запала цілковита тиша. Завіса князівської ложі розсунулася. Усі підвелися. Маршалок на сцені тричі вдарив жезлом по підлозі сцени та низьким баритоном промовив:

— Його князівська високість, суверенний князь Гирлону Авур IX! Її князівська високість княгиня Вільїна! Її князівська ясновельможність князівна Ерада, графиня Арданська!!!

Зачувши останній титул, зал помітно захвилювався. Дипломати у ложах здивовано обмінялися кількома фразами, а посол Імперії задоволено всміхнувся.

— Це означає, що Еду проголосять не лише членом династії, але й спадкоємицею престолу в обхід її брата, — пошепки пояснив Самус. — Титул графа Арданського надається наступникам суверена.

— Ймовірно, це рішення прийняте в останній момент, інакше б Дуаліада сказала нам про це, — зробив припущення Нод.

— Або вона і сама про це не знала до останнього моменту, — додав Рамир.

— Схоже, ми недооцінили вплив межиморців на князя, — зітхнув Самус.

Під звуки сурм у центральній ложі з'явився повновидий, але помітно змарнілий чоловік. У ньому було мало спільного з офіційним портретом — хіба білий мундир з перламутрово-синьою стрічкою через плече та восьмикутною орденською зіркою. Праворуч від нього у високе крісло сіла немолода жінка з гордовитою поставою, пишною сивою зачіскою, такою ж, як у князя, стрічкою, уся облита коштовностями, проте з погаслими та втомленими очима. Поміж августішим подружжям, трохи позаду стояла Еда.

Рамир не відривав очей від коханої. У її волоссі тьмяніла низка фіолетових перлів. З таких самих був зроблений і подарований ним браслет, який князівна вдягла на ліву руку. Просту білу сукню перехоплював широкий пояс, гаптований срібною ниткою і перлами. Відчувалося, що Ерада трохи не при собі. Князь заговорив, звертаючись до зали. Княгиня була єдиною, хто слухав цю промову сидячи.

— Добрі наші піддані, — почувся сиплий голос Авура, — громадяни Гирлону. Сьогодні, згідно закону і традиції, ми представляємо вам нашу доньку, князівну Ераду, князівну Гирлонську, графиню Арданську. Ви пам'ятаєте, що у нашій родині першим народився княжич Авур. Саме він мав бути проголошений спадкоємцем нашого престолу, проте непереборні обставини унеможливлюють для нього сходження на батьківський трон. Сьогодні вранці його ясновельможність княжич Авур у присутності п'яти свідків, перебуваючи при здоровому розумі та у твердій пам'яті, підписав акт зречення престолу на користь своєї сестри князівни Еради. Ми, її високість княгиня та п'ятеро свідків — знаних та шанованих громадян нашої держави, скріпили цей документ своїми підписам. Від завтра його протягом місяця буде виставлено в Музеї на загальний огляд. Нині ж ми проголошуємо її князівську ясновельможність князівну Ераду спадкоємицею нашого престолу. Слава її ясновельможності!

Княгиня підвелася. Без жодного ентузіазму зал повторив: «Слава, слава, слава!» Оркестр заграв гімн. Щойно пролунали його останні акорди і глядачі посідали, зазвучала бравурна увертюра до прем'єрної опери «Характерник Заарданський». Мелодія помітно контрастувала з похмурим настроєм залу. Завіса відкрила глибоку сцену.

Почалася вистава. Її сюжет відтворював легенду про те, як ще до утворення Князівства з-за річки Ардани, з Ланоду прийшов на берег Туагирлонської бухти рибалка-авантюрник на ймення Рійан. Його партію виконував ангажований аж у Султанаті знаменитий тенор. Він, Рійан, за переказами, першим спробував вживати у їжу ікру риби гирлони. Виявилася вона несмачною, але дуже поживною, навіть лікувальною — зміцнювала кістки, покращувала зір, пришвидшувала загоєння виразок та ран. Проте зберегти ікру більше доби не вдавалося навіть у кризі, а нерест тривав лише три тижні. Втративши надію, Рійан вже збирався полишити безлюдну тоді бухту, аж раптом на зворотному шляху на березі Ардани зустрів жінку Ераду — тезку проголошеної сьогодні спадкоємиці трону. Її партію виконувала місцева прима — чудове сопрано у поєднанні зі зрілою красою матрони. Мабуть, саме тому сценарист спектаклю відійшов від традиційної версії легенди, за якої Ерада була юною цнотливою дівчиною, натомість вивівши її в образі молодої удови мисливця. Удова саме прала у річці, коли її побачив Рійан. Їх дуетом завершувалася перша дія опери.

Сцену та князівську ложу затулили завіси. Нод, Кинав і Самус вийшли у фойє.

Біля одного з двох входів до князівської ложі стояла довга черга аристократів та чиновників, які поспішали привітати князівну з інвеститурою. Рухалася черга швидко. Ті, хто вітав Ераду, залишали ложу через інший вихід. Барон і собі став у чергу. Нод з Рамиром чекали на нього біля балюстради, усе ще привертаючи увагу цікавих. Повз них пропливла Дуаліада Еревса у синьо-оксамтовій вечірній сукні. Вона чимось невловимо нагадувала щойно бачену на сцені оперну приму. Не привіталася. Хлопці, зрозуміло, також зробили вигляд, що не знайомі з камер-дамою. З князівської ложі саме вийшов барон. Вони з Дуаліадою обмінялися кількома словами, а тоді вона, дотягнувшись до його вуха, щось прошепотіла, посміхаючись.

— І Ви, мадам, так вважаєте? — обурено вигукнув барон. У відповідь вона штурхонула його у груди руків'ям страусового віяла і, весело посміюючись, зникла у князівській ложі. Сторонньому спостерігачеві могло здатися, що пані лишень покепкувала з барона.

— Що вона тобі сказала? — запитав Рамир, щойно Самус підійшов до них.

— Назвала місце, де ми із нею зустрінемося сьогодні уночі. Час до зали. Нас мають бачити у ложі протягом усієї вистави.

Повз них пройшли посол Межимор'я та глава імперської дипломатичної делегації. Вони, щось сердито обговорюючи півголосом, увійшли до посольської ложі. Рамир, зробивши вигляд, що помилився ложею, поткнувся туди і, вибачившись, одразу ж вийшов.

— Я почув лише слова шефа делегації: «...чому він не оголосив про заручини?» — повідомив він друзям, які чекали на нього вже у ложі.

— Мабуть, межиморці сподівалися, що князь одночасно з проголошенням Еради наступницею повідомить і про її майбутній шлюб з Лірудом, — припустив Самус. — Нам слід поквапитися!

— Як можна оголосити про заручини за відсутності нареченого? — здивувався Нод, сідаючи у крісло. — Навіть я знаю, що це непристойно.

— Ви, королі, ліпше знаєтеся на дипломатичних пристойностях-непристойностях, — Самус обійняв його за плече. — Чи не так, Рамире?

— А то! — Рамир обійняв Нода з іншого боку.

Кетря Собача аж захлинулася у партері від цієї сцени.

Світло згасло. Зазвучала музика. Завіса розсунулася. Поглянувши у князівську ложу, Рамир побачив, що княгиня залишила виставу. Її крісло прибрали. Авур з Ерадою лишилися удвох. Їх постаті — обидві у білому, виглядали до щему самотніми та беззахисними на тлі пітьми позаду. Так, принаймні, здавалося закоханому.

Друга дія почалася продовженням дуету-суперечки рибалки та удовиці на березі Ардани. Вони весело лаялися через те, що Рійан скаламутив воду вище того місця, де прилаштувалася із білизною праля. Сварка потроху перейшла у жваву розмову. Рійан виявляв дедалі більшу симпатію до Еради, але вона лише насміхалася з нього. Аби справити на жінку враження, рибалка збрехав, що володіє хистом ворожіння по лініях долоні, бо ж він — чаклун-характерник. Вона тут-таки запропонувала довести це, але в чоловіка геть нічого не вийшло з тим віщуванням. Тоді удовиця сама заходилася ворожити Рійану — виявилося, що вона знахарка. Розповіла усю правду про дитинство та юність рибалки, подорож на берег Ардани, невдале намагання знайти спосіб зберігати ікру. Посміялася із цього, назвала його легкодухим, а насамкінець пообіцяла, що коли Рійан виловить для неї чотири бузкові перлини, вона розкриє йому секрет надійної консервації унікального рибопродукту.

Рибалка знову пішов у бухту по перли, але там наразився на пікнік трьох піратів, які саме ділили здобич. Він мужньо переміг розбійників. Ті втекли, лишивши на березі награбоване, зокрема, й перли. Тоді зазвучала арія-монолог, де авантюрник Рійан міркував: а чи не краще йому дременути з цими коштовностями додому, подалі від норовливої відьми? Проте зародок кохання у його серці, зрештою, подолав жадобу, і рибалка рушив до лісової хатини, де мешкала удовиця. Цим завершувалася друга дія.

У антракті всіх без винятку глядачів партеру, лож та галерки частували шампанським та бутербродами — зрозуміло, що з ікрою. Князь із князівною спустилися у фойє партеру, щоб привітатися з глядачами. Тоді Ерада у супроводі Дуаліади піднялася на галерку, де тусувалися чимало її однокурсників та товаришів. Для них проголошення компанійської та доброзичливої дівчини майбутньою правителькою країни стало цілковитою несподіванкою — вони ж бо думали, що Ерада походить зі звичайної родини.

Тривалий антракт, нарешті, закінчився. Зал помітно пожвавішав, сприймаючи виставу з більшим ентузіазмом. Напруженість, викликана несподіваними і тривожними політичними новинами, трохи розвіялася.

У третій дії «авантюрник-характерник» нарешті дізнавався секрет консервування ікри. Удова проспівала, що її слід промити яблучними оцтом, у якому розчинено... перлину. Зрозуміло, що це кардинально збільшувало собівартість продукту, але гарантувало не лише його зберігання, але й відмінні смакові якості. Завершувалася вистава жартівливим речитативом-зверненням до глядача, щоб він не намагався експериментувати з перлами, а краще купував ікру у монопольній князівській компанії.

Князь і князівна залишили театр під оплески глядачів та містян на площі. Останні чекали на їх вихід протягом усієї вистави. Авур під руку з Ерадою, вітаючи підданців, пройшли килимовою доріжкою до свого авто через усю площу. Монарша машина помчала до замку у супроводі восьми мотоциклістів.

Самус, зазирнувши до лімузину, припаркованого неподалік театру, сказав Плансу, що він із друзям ще зайде до одного закладу — пропустити по келишку міцного гирлонського, а до готелю вони приїдуть на таксі. Коли лімузин зник за рогом, барон повів Нода з Рамиром до непримітного пабу, що розташувався у підвалі старого будинку за два квартали від театру. За ними назирці скрадалася довготелеса худорлява фігура у дощовику до п'ят.

На дверях пабу висіла табличка «Зачинено», одначе Самус впевнено постукав, їм миттю відчинив мовчазний молодик. Порухом голови він вказав на сходи у кінці залу, які привели їх на горище будинку. Там біля входу до мансарди чатував ще один охоронець. Він пропустив їх до кімнати, умебльованої лише довгим столом та кількома стільцями. Минуло добрих півгодини, перш ніж за дверима навпроти тих, якими зайшли Самус з парубками, почулися кроки кількох людей. Нод із Рамиром напружилися, відчувши раптом, що перебувають у цьому приміщенні, мов у пастці. Одначе барон лишався спокійним. До кімнати увійшла Дуаліада, за нею — Іст Зайр, незнайомий чоловік з довгим сивим волоссям, вбраний у довгу хламиду, підперезану мотузкою, та ще один — у строгому костюмі, з поставою кадрового військового.

— Одразу до справи, панове, — Дуаліада сіла за стіл, інші — теж. — Із паном Зайром ви знайомі. Дозвольте рекомендувати вам його еміненцію Туала, верховного жерця Зорі Безмежжя у Гирлоні, — вона вказала на сивого, той схилив голову, — та капітана третього рангу Клирта Рея. Надалі в ході операції ви спілкуватиметеся лише з ним, — камер-дама владним жестом зупинила Рамира, який хотів щось сказати, а капітан мовчки потиснув руки баронові та парубкам. — Диспозиція така, — директриса сховала під сукню бретельку бюстгальтера, що зрадливо підкралася аж до її шиї, та злегка вдарила долонею по столу. — Межиморці домагалися, щоб князь оголосив про заручини князівни Еради вже сьогодні, але це суперечить традиції — інвеститура не може бути обтяжена іншими офіційними повідомленнями. Імперія вже зробила хід у відповідь — позавтра її посол має намір офіційно, від імені імператора звернутися до князя з публічною пропозицією видати князівну за принца. Щоб зберегти пристойності та гідність князівського дому, князь відповість, що потребує часу на роздуми, та що остаточне рішення у будь-якому разі буде за Ерадою. Направду ж згода вислухати та оприлюднити шлюбну пропозицію водночас є і згодою на сам шлюб, бо отримати відкоша для Імперії — смертельна образа, і її наслідки стануть важкими та довготривалими. За два тижні принц Ліруд має прибути до Гирлона, і тоді одразу оголосять про заручини та дату весілля. Тож необхідно, щоб князівна зникла до завтра — тоді не буде, так би мовити, предмету шлюбної пропозиції від посла. При цьому, панове, зникнення князівни ми таки пояснимо викраденням! Якщо вдасться, у цьому злочині буде звинувачено донині невідому екстремістську релігійну організацію, яку ми, направду, вигадаємо. Проте це лише дасть вам трохи часу. Спецслужба Імперії швидко складе двічі по два та достеменно запідозрить вас у причетності до викрадення, бо принаймні один з вашої помітної компанії зникне з Гирлона у той самий день. Усі подальші інструкції — через капітана Рея.

— Далі, — продовжила директриса, не давши нікому й слова вставити. — Емінентний жрець Тувал зараз тут для того, щоб у майбутньому засвідчити, що ви діяли з відома та згоди найвищої влади країни, яка, у свою чергу, чинить у такий спосіб в умовах крайньої необхідності. Свідчення його еміненції потрібні також на випадок, якщо виникнуть питання стосовно того, чи не порушила спадкоємиця трону свого обов'язку перед країною і народом, вдавшись до втечі, замаскованої під викрадення. Його еміненція щойно зустрічався з князем, який підтвердив свою згоду на здійснення цієї операції. Так само його еміненція був одним із свідків при зреченні престолу княжичем Авуром та виступає гарантом правдивості в інших найважливіших справах держави. Тепер він має особисто побачити, кому саме доручено це делікатне завдання...

— Вас, бароне, я знаю, — перервав жрець Дуаліаду, — а Ваших молодих товаришів — ні. Хто ви, панове? Звідки прибули?

— Я просила б Вашу еміненцію обмежитись тим, що запам'ятати молодих людей в обличчя, а також їх імена, — несподівано прийшла на допомогу хлопцям Дуаліада. — Цього досить, щоб засвідчити, що саме цим особам було доручено виконання відомого Вам задуму.

— А чи можу я поцікавитися вашим віровизнанням, молоді люди? — не вгавав жрець.

— Не маю жодних заперечень, що Зоря Безмежжя є початком і кінцем для усього сущого, — іронічно знизав плечима Рамир.

— Даремно Ви, юначе, кепкуєте з нашої віри, — мовив жрець.

— Жодним чином, Ваша еміненціє, — втрутився Нод. — Мій друг лишень мав на увазі, що всеосяжність всевизначального впливу Зорі на усе суще є незаперечною...

— Панове! — гримнув жрець. — Ви скільки завгодно можете демонструвати свій молодечий скепсис стосовно традиційного віровчення. За іншої ситуації я б не гаяв часу на настанови віри. Проте! З волі обставин, а чи з якоїсь більш осмисленої волі, — він звів очі до стелі, — ви, можливо, станете учасниками подій, які кардинально змінять нашу історію. Як на мене, ви найбільш невдалі кандидатури для такої участі, які лише можна собі уявити, одначе моєї думки не питали. Тож мушу пояснити вам певні релігійно-політичні обставини. Ця інформація стане вам у пригоді. Передусім, вам слід затямити, що ми намагаємося вберегти князівну не так від імперського принца, як від нового зла, яке прагне опанувати Деолу. Це зло — секта Ратхарів. Її було створено підприємливими пройдисвітами, яким здавалося, що релігія — ефективний спосіб заробітку та набуття влади. Справедливо, на жаль, здавалося. За основу своєї філософії сектанти узяли екзотичне вчення втікачів із загиблого острова, які знайшли собі прихисток у Залізних Горах. Секта швидко набула популярності. Жахливість ритуалів у ній викликала хворобливу цікавість дедалі більшої кількості людей з нестійкою психікою, особливо, до речі, молоді. Спроба заборонити цей культ або бодай його пекельний обряд самоспалення спонукала збільшення інтересу до секти. Її керівники навчилися основам конспірації, обростали корупційними зв'язками та грошима. Одначе кількість послідовників вчення про Ратха вдавалося тримати у некритичних для безпеки суспільства межах. У Ланоді та Гирлоні не зафіксовано жодного випадку самоспалення, та й у Конфедерації їх не було вже давно. У Республці — невідомо...

— Там тієї секти взагалі немає — «Вольовиті трударі» нізащо не ділитимуться владою, — прохопився Рамир.

Самус наступив під столом йому на ногу, а жрець, поглянувши на мить борцеві в очі, повів далі:

— Близько восьми років тому ми помітили раптове збільшення чисельності ратхарів на континенті. З'ясувалося, що до керівництва сектою прийшли троє ділків нового покоління: багатій, власник сталеливарних заводів у Конфедерації, якого звати Телоп, імперський гвардії полковник у відставці на ім'я Ерг та вчена-біохімік, також з Імперії, професорка Загра Пом. Її ім'я стало скандально відоме у наукових колах, ще коли вона була аспіранткою. Тоді вона видала статтю, у якій розвивала божевільну гіпотезу, що усіма процесами у живій і неживій природі управляє не Зоря, а якась «сіра матерія» — субстанція з фантастичними властивостями, до того ж, наділена власною свідомістю та здатністю до саморозвитку.

— Те саме, що Зоря, лише зветься інакше, — припустив Самус. — Гадаю, колегам Вашої еміненції це вельми не сподобалося.

— Не в тому річ, — байдуже махнув рукою жрець. — Тим паче, що згодом вона відмовилася від цих поглядів і зайнялася реальнішими справами. Загра винайшла вельми специфічний психотропний препарат, який пригнічує позитивні емоції, стимулює апатію, проте у поєднанні з легким алкоголем викликає агресію. Цю агресію вмілий маніпулятор свідомістю може спрямовувати як назовні — проти конкретних людей чи інших живих і неживих об'єктів, які перебувають у зоні фізичної досяжності агресора, так і всередину...

— Тобто? — не зрозумів Рамир.

— Агресивність проти самого себе, — припустив Нод.

— Саме так, — підтвердив Тувал. — Агресія проти самого себе є найпоширенішою причиною самогубств.

— Ось чому почастішали повідомлення про самоспалення у Межимор'ї, — здогадався Самус.

— Так, — знову погодився жрець. — Тепер трійка керманичів секти, які звуть себе верховними адептами бога Ратха, поставила за мету взяти під контроль фінансовий центр планети — Гирлон, з цього плацдарму ще більше розширити свій вплив у Імперії, а тоді перебрати владу у Ланоді та Конфедерації.

— А які в них плани щодо Республіки та Султанату? — запитав Нод.

— Достеменно невідомо, — знизав плечима жрець, — але на загал вважається, що ці дві країни є другорядними. Якщо ратхари візьмуть під контроль чотири основні держави, то, швидше за все, дуумвіри та султан нікуди від них не подінуться.

— Маю до Вашої еміненції ще одне питаннячко, — далі виявляв цікавість Нод. — Мені випадково доводилося читати в одній енциклопедії про якусь «сакральність Ланодського престолу». Скажіть, будь ласка: то просто казка для марновірних та забобонних? Чи, може, релігійне вчення Зорі має власне пояснення цьому явищу?

Усі, крім Рамира, з подивом поглянули на Нода. Жрець якусь мить пильно вдивлявся йому в обличчя, але зрештою відповів:

— Дивно, що Ви лише випадково читали про сакральність престолу Ланоду. Кожен школярик знає, що у Королівстві поширене вірування у особливі властивості залізної брили, з якої зроблено той трон. Ланодські жерці не дуже схильні обговорювати це явище, тому на загал прийнято вважати, що такі надприродні властивості Престолу мають місце. Принаймні, ніхто з служителів Зорі у інших країнах уголос не ставить їх під сумнів.

— З міркувань корпоративної солідарності, — припустив Рамир.

— Може, й так, — неохоче погодився жрець. — Мені, однак, цікаво, у яких таких енциклопедіях пишуть про Престол таким чином?

— Повернімося до справи, — Дуаліада поквапилася припинити недоречну цікавість еміненції. — Ще буде нагода колись обговорити це. З Ерадою поїдуть капітан Рел та Ви, Рамире. Даруйте, парубче. Що до вашої кандидатури, то, відверто кажучи, я була проти, — камер-дама одразу спробувала охолодити сяючого від такої звістки Рамира, — але князівна наполягла. Заперечувати їй за таких обставин не випадає — дівчина й так дуже знервована. Отож постарайтеся не розчарувати князівську родину. І мене, між іншим, теж. Вам, бароне, та панові Нодові доведеться взяти на себе роль відволікаючої цілі. Виїхати з князівства ви мусите так, щоб це помітили якомога більше людей.

— Гучно й бучно, словом, — зрадів Самус. — Я таке вельми полюбляю!

— Одначе не переборщіть! — попередила директриса. — Знаю я вас!

— А куди ми рушимо з князівною? — поцікавився Рамир.

— Я вам згодом повідомлю, — вперше заговорив капітан.

— Зрозуміло, — зітхнув борець.

— У розпорядження капітана Рела Ви, пане Рамире, переходите одразу, — Дуаліада не дала парубкові й хвилини, щоб оговтатися.

— Ходімо, — просто сказав капітан Рамирові.

Усі підвелися. Рамир трохи розгублено попрощався з друзями та залишив мансарду разом із камер-дамою, капітаном та жерцем, який помітно шкодував, що не має змоги продовжити душпастирської розмови з парубками. Іст Зайр залишився.

— Даруйте, бароне, — банкір виразно поглянув на Самуса. — Я хотів би переговорити з паном вкладником наодинці. Здається, що в нього не буде змоги відвідати Банк, принаймні ближчим часом, тому, з Вашого дозволу...

— Розумію, — барон вийшов.

— Бачте-но, пане Нод, — Іст Зайр знову сів, — я хотів би запитати ось про яку делікатну річ. Ви опинилися у таких обставинах, які змушують мене просити Вас скласти...

— Невже заповіт? — Нод також повернувся на стілець.

— Саме так.

— Навіщо?

— А яким чином ми дізнаємося про те, хто буде Вашим спадкоємцем? — резонно зауважив банкір.

— Так само, як дізналися про мене — за номерами рахунків і сейфів та паролями до них, які назве той, кому я залишу спадок.

— Усе ж нотаріально завірений заповіт був би надійніший. Номери рахунків та паролі у Вас можуть випитати під тортурами.

— Он які Ви завбачливі, пане Зайр! Вам відомо, якій саме родині належать ці скарби, отже, Ви передасте їх тому, хто буде визнаний герцогом Азбораном. Гадаю, це буде цілком законно, і немає потреби складати із цього приводу окремий документ. У будь-якому разі, допоки я не визнаний Азбораном, я не можу поставити підпис під заповітом як герцог. Такого жоден нотаріус не засвідчить. А якщо підпишуся своїм нинішнім іменем, то сам визнаю, що я не Азборан.

— Ви міркуєте на диво логічно. Особисто я не маю жодного сумніву у Вашій належності до цього роду.

— На все добре, — Нод потиснув вологу руку співрозмовника і вийшов.

Самус чекав у барі біля шинквасу. Коли підійшов Нод, він саме поклав слухавку телефона, який стояв поряд із касою. Вони вийшли на темну, порожню вулицю, де самотньо стояло таксі, завбачливо надіслане Дуалідою.

У готелі Планс, зачувши про екстрений від'їзд наступного ранку, не приховував здивування. Він зібрав багаж барона і запропонував свою допомогу Нодові. Той відмовився, проте дозволив камердинерові поратися з речами Рамира, пояснивши, що друг приєднається до них пізніше.

Легкий підвечірок і келишок «Сивого Тасаву» на терасі трохи розвіяли занепокоєність друзів швидким плином подій, над якими вони втратили контроль — тепер їх доля цілком залежала від Дуаліади.