Частина 6

Рік 409-й Галактичної епохи. Наша зірка

«Зоряне кільце» деактивувало криволінійний двигун, і корабель продовжував рухатися зі швидкістю світла за інерцією.

Під час польоту АА намагалася втішити Чен Сінь, хоча чудово розуміла, що це марна справа.

— За кого ти себе маєш, думаючи, нібито з твоєї провини знищили Сонячну систему? Тобі самій не смішно? Це настільки ж претензійно, як і заявляти, що тобі під силу зіштовхнути з орбіти Землю, впершись у неї руками. Якби ти тоді не зупинила Вейда, результат протистояння було б важко передбачити. Чи вдалося б наукограду вибороти омріяну незалежність? Навіть сам Вейд не мав на це відповіді. Хіба Федеральний уряд і флот злякалися б тих кульок із антиматерією? Цілком імовірно, що сили самооборони наукограда таки змогли б знищити кілька кораблів чи навіть якесь космічне місто, але рано чи пізно Зоряне кільце здалося б під натиском федеральних сил. І за такого розвитку подій меркуріанської бази, швидше за все, збудувати не вдалося б. Навіть якби Зоряне кільце здобуло незалежність, продовжило дослідження з вивчення криволінійного прискорення й відкрило ефект сповільнення швидкості світла від злиття колій, після чого розпочало співпрацю з Федеральним урядом і змогло вчасно збудувати тисячу надшвидкісних кораблів, чи пристало б людство на пропозицію створити чорний домен? У той час люди вже були свято переконані, що бункерний світ здатен повністю убезпечити їх від загрози знищення під час удару за теорією Темного лісу.

Проте АА старалася марно: її слова й доводи не залишали жодного відбитка у свідомості Чен Сінь, скочуючись без сліду, немов краплини води з листя лотоса. Чен Сінь переймалася лише тим, щоб якимось дивом зустрітися з Юнь Тяньміном і розповісти йому про все. В її розумінні подорож на відстань 287 світлових років мала тривати безкінечно довго, але штучний інтелект корабля доповів, що в їхній системі відліку мине лише 52 години. Усі останні події здавалися Чен Сінь настільки нереальними, що у неї інколи виникало враження, ніби вона вже пішла в засвіти.

Чен Сінь не зводила очей із космічного простору, який зі швидкістю світла пролітав за ілюмінатором. Вона розуміла, що кожного разу, коли зірка виокремлювалася з блакитного скупчення попереду корабля, пролітала повз і вливалася в червоне скупчення позаду, «Зоряне кільце» проминало це небесне тіло. Вона заходилася рахувати зірки, які одна за одною вигулькували зі скупчення, спостерігала, як вони змінюють забарвлення з синього на червоний і зникають позаду. Видовище мало сильний гіпнотичний ефект, тож зрештою вона зморилася й заснула.

Коли Чен Сінь прокинулася, «Зоряне кільце» вже дісталося місця призначення. Корабель розвернувся на 180 градусів й увімкнув криволінійний двигун для початку процесу сповільнення — фактично «Зоряне кільце» сповільнювалося, потрапляючи в колію, що утворилася внаслідок роботи його власного двигуна. Після початку уповільнення синє зоряне скупчення попереду та червоне скупчення позаду корабля почали поступово розпадатися, немов два квітучі феєрверки, швидко перетворюючись на море зірок. Чим далі сповільнювався літальний апарат, тим менше залишалося на небі синіх і червоних барв, утворених ефектом Доплера. Чен Сінь та АА пересвідчилися, що Чумацький Шлях не зазнав змін, які можна було б помітити неозброєним оком, але, озирнувшись назад, вони побачили незнайомі скупчення зірок — Сонячна система давно зникла з поля зору.

— Від Сонячної системи нас відділяє 286,5 світлового року, — повідомив штучний інтелект корабля.

— Тобто там минуло 286 років? — перепитала АА, ніби прокинувшись від сну.

— З точки зору їхньої системи відліку — так.

Чен Сінь лише тихенько зітхнула: хіба для нинішньої Сонячної системи є різниця, минуло 286 років чи 2,86 мільйона років? Але, схоже, вона дещо збагнула.

— У який момент там припинився перехід у дво­вимірність?

АА й собі замислилася, почувши запитання. Чи можна було запрограмувати той крихітний шматочок паперу, аби розширення двовимірного простору зупинилося зазначеної миті? Ані Чен Сінь, ані АА не мали жодних теоретичних знань про двовимірний простір чи про трансформацію тривимірного світу, але їхня інтуїція підказувала, що це навряд чи можливо. Наявність якогось алгоритму дій чи програми зупинки, вбудованих у двовимірний простір, здавалася занадто фантастичним припущенням.

То перетворення ніколи не припиниться?!

Найліпшим рішенням буде просто викинути з голови думки про це.

DX3906 за всіма параметрами нагадувала Сонце. Коли «Зоряне кільце» тільки-но розпочало сповільнюватися, ця зірка нічим не відрізнялася від сонму інших, але щойно криволінійний двигун вимкнувся остаточно, DX3906 перетворилася на розпечений диск, який мав колір світіння, дещо червоніший за сонячне.

Після запуску термоядерного двигуна тиша на борту знову поступилася звичному гудінню під акомпанемент легких вібрацій корпусу. Штучний інтелект корабля проаналізував дані, отримані системою моніторингу, й підтвердив характеристики цієї зоряної системи, здобуті раніше за допомогою спостережень: довкола DX3906 оберталися дві кам’янисті планети. Та, що перебувала далі від зірки, за розмірами дорівнювала Марсу, проте не мала атмосфери й нагадувала мертву пустелю. Чен Сінь і АА, не довго думаючи, нарекли її Сірою планетою. Інша планета, з меншим радіусом орбіти, приблизно відповідала розмірам Землі, іншими характеристиками також нагадувала рідну планету: кисневмісна атмосфера, очевидні ознаки існування життя. Проте тут не було жодних слідів ведення сільського господарства чи промислового виробництва. Вона логічно отримала назву Блакитної планети.

АА була втішена, що результати її дослідження виявилися правильними. Понад чотириста років тому вона зробила відкриття, що ця зірка не гола й довкола неї обертаються планети. Саме завдяки цій роботі вона познайомилася з Чен Сінь і стежка її життя звернула в напрямку, який привів її сюди. Доля може дуже дивувати: коли вона чотири століття тому роздивлялася цей далекий світ у телескоп, хіба могла навіть мріяти, що побачить його колись на власні очі?

— Ти вже тоді могла побачити ці дві планети? — запитала Чен Сінь.

— Ні, звісно. Їх не було помітно у видимому діапазоні світла. Припускаю, що крізь новіші телескопи Системи раннього сповіщення уже з’явилася можливість роздивитися планети, але мені доводилося лише аналізувати дані, отримані від ефекту гравітаційної лінзи самої зірки… Я навіть зробила припущення про те, який вигляд мають ці дві планети. Й ось тепер я бачу, що майже не помилилася.

«Зоряне кільце» за 52 години здолало відстань у 286 світлових років, що відділяла Сонячну систему від DX3906, проте подорож у 60 астрономічних одиниць на досвітловій швидкості — від краю цієї зоряної системи до Блакитної планети — тривала цілих вісім діб. Коли корабель достатньою мірою наблизився до планети, Чен Сінь і АА змогли побачити, що новий світ нагадував Землю лише здалека: звична синява виявилася не кольором океанських хвиль, а забарвленням рослинності на суходолі. Тутешній океан насправді був блідо-жовтого кольору й вкривав лише п’яту частину поверхні небесного тіла. Блакитна планета виявилася холодним світом: лише третину суші встеляла синювата рослинність, решта суходолу потопала в снігах; більша частина океану була вкрита кригою, незамерзлими лишалися тільки невеликі ділянки біля екватора.

«Зоряне кільце» вийшло на стабільну орбіту Блакитної планети й розпочало повільно знижуватися. Цієї миті штучний інтелект корабля зробив важливе повідомлення:

— З поверхні планети транслюється електромагнітний сигнал, вочевидь синтезований розумними істотами. Це навігаційний маяк із позначенням місця посадки, що передається в кодуванні за стандартом, який використовувався на початку Епохи стримування. Мені керувати згідно з його вказівками?

Чен Сінь схвильовано перезирнулась із АА і віддала наказ:

— Так! Приземлюємося відповідно до його вказівок.

— Очікується перевантаження до значень у 4 g. Будь ласка, займіть місця у протиперевантажувальних кріслах. Щойно ви опинитеся в безпеці, зниження продовжиться, — відповів штучний інтелект корабля.

— То це він? — схвильовано перепитала АА.

Чен Сінь лише заперечливо похитала головою: у минулому щасливі миттєвості її життя були короткими проміжками між низкою катастроф, руйнацій і винищен­ня, тож вона боялися повірити в удачу.

Чен Сінь і АА опустилися в протиперевантажувальні крісла, які одразу огорнули їх зусібіч, неначе затулили від світу великими долонями. «Зоряне кільце» розпочало сповільнення й під акомпанемент серії сильних струсів увійшло в щільні шари атмосфери Блакитної планети. Усе поле зору на зображенні, яке транслювала система спостереження корабля, заполонила синьо-біла панорама континентів.

За двадцять хвилин «Зоряне кільце» здійснило посадку в районі екватора планети. Штучний інтелект наказав Чен Сінь і АА залишатися в кріслах іще впродовж десяти хвилин, аби їхні тіла адаптувалися до сили тяжіння Блакитної планети, яка була близькою до земної. Крізь ілюмінатори та на інформаційних вікнах системи спостереження було видно, що корабель сів посеред синьої луки, розташованої у передгір’ї, — неподалік виднілися засніжені верхівки гір. Небо було того ж блідо-жовтого кольору, що й океан при погляді з космосу, а небосхилом пливло тутешнє світло-червоне сонце. Зараз на Блакитній планеті був полудень, але кольори неба та сонця навіювали згадки про сутінки на Землі.

Проте ані Чен Сінь, ані АА не роздивлялися довколишніх пейзажів, оскільки всю їхню увагу захопив невеличкий транспортний засіб, припаркований неподалік «Зоряного кільця». Він був лише чотири-п’ять метрів заввишки, мав темно-сірий обтічний корпус і крихітне хвостове оперення. Здавалося, що цей човник був спроєктований не для польотів у атмосфері, а для спуску з орбіти на землю.

Поруч із човником стояв чоловік, одягнений у білу куртку й темні штани. Пориви вітру, здійняті посадкою «Зоряного кільця», скуйовдили його волосся.

— Це він? — нервово запитала АА.

Чен Сінь заперечливо похитала головою: навіть здалеку було зрозуміло, що це не Юнь Тяньмін.

Чоловік рушив морем синьої трави до «Зоряного кільця». Він крокував повільно, а його хода й постава демонстрували ознаки фізичного виснаження. На обличчі не було помітно слідів здивування чи хвилювання, ніби приліт «Зоряного кільця» відбувся за розкладом. Не дійшовши десяти метрів до корабля, він зупинився посеред заростів трави й став терпляче чекати.

— А він вродливий, — відзначила АА.

На вигляд чоловікові було близько сорока років, він мав азійські риси обличчя й справді був вродливішим за Юнь Тяньміна: мав широке чоло й мудрий та водночас ніжний вираз очей. Здавалося, що жодна подія у Всесвіті не здатна його здивувати, хіба що змусить сильніше замислитися про таємниці буття. Він підняв руки й описав ними коло біля голови, вочевидь демонструючи уявний шолом. А потім помахав рукою та похитав головою, запевняючи, що їм не знадобляться скафандри на поверхні планети.

— Склад атмосфери: оксиґен — 35%, нітроґен — 63%, вуглекислий газ — 2%, незначна концентрація інертних газів. Придатна для дихання, але атмосферний тиск дорівнює лише 53% стандартного земного. Не раджу вдаватися до значного фізичного навантаження після виходу з кабіни, — пролунав голос штучного інтелекту корабля.

— А що за істота стоїть біля корабля? — запитала АА.

— Звичайна людина, — почулася проста відповідь.

Чен Сінь та АА піднялися з крісел і попрямували до виходу. Боротьба з гравітацією давалася їм важко, тож ноги помітно запліталися. Опинившись назовні, вони не відчули проблем із диханням розрідженим повітрям. В обличчя дмухнув вітерець, принісши прохолоду й освіжаючий трав’яний аромат. Навколишні пейзажі постали у повній красі: блакитно-білі земля та гори, блідо-жовте небо і червоне сонце — все це здавалося фальшиво й невміло розмальованою фотографією Землі. Крім підмінених кольорів, усе інше було начебто знайомим: наприклад, трава різнилася тільки забарвленням, вельми нагадуючи виглядом земні зразки.

Чоловік підійшов до трапа корабля.

— Зачекайте хвилинку. Сходи занадто круті, тож дозвольте допомогти вам спуститися. — Він легко збіг нагору й допоміг першою спуститися Чен Сінь. — Вам слід було довше набиратися сил перед виходом. Поспіх не має сенсу.

Чен Сінь розпізнала в чоловіка виражену вимову часів Епохи стримування.

Його сильні й теплі руки утримували її від падіння, а широка спина затуляла від прохолодного дихання вітру. Вона відчула непереборне бажання кинутися на шию першій людині, яку пощастило отак просто зустріти за сотню світлових років від Сонячної системи.

— Ви прилетіли з Сонячної системи? — запитав чоловік.

— Так, — відповіла Чен Сінь, обережно спускаючись сходами за підтримки чоловіка. Вона відчула, що може довіряти цій людині, тож ризикнула перенести більше ваги свого тіла на його плечі.

— Сонячної системи більше нема, — вимовила АА, присідаючи на верхній майданчик трапа.

— Я це знаю. Ще хтось урятувався?

Чен Сінь зробила перші кроки поверхнею планети, зануривши ноги у м’яку траву. Потім втомлено присіла на нижню сходинку трапа й похитала головою.

— Швидше за все, ні.

— Отакої… — чоловік кивнув і почав ізнову підніматися по трапу, щоб допомогти АА. — Мене звуть Ґуань Їфань, і я дійсно очікував тут на ваше приземлення.

— Звідки тобі стало відомо, що ми прямуємо саме сюди? — запитала АА, простягаючи йому руку.

— Ми отримали передачу вашої гравітаційної хвилі.

— Ти з екіпажу «Синього простору»?

— Ха, якби ви поставили це запитання іншим людям, які нещодавно полетіли звідси, то вони подумали б, що ви несповна розуму. Історія «Синього простору» та «Гравітації» — то справи далекого минулого. Однак я справді прибулець із минулого. Я був науковцем, прикомандированим до екіпажу «Гравітації». Останні чотири століття провів у стані гібернації й прокинувся лише п’ять років тому.

— А де зараз перебувають «Синій простір» і «Гравітація»? — спитала Чен Сінь, ухопившись за поручні трапа й силкуючись піднятися. Вона дивилася, як Ґуань Їфань допомагав АА спуститися сходами.

— У музеях.

— У яких? — уточнила АА, так міцно тримаючись за Ґуань Їфаня, що він практично ніс її на руках.

— У Світах І та ІV.

— А скільки їх усього?

— Чотири. І ще два готові до освоєння.

— А де розташовані ці світи?

Ґуань Їфань обережно опустив АА на землю й розсміявся.

— Моя вам порада на майбутнє: кого ви не зустріли б надалі — людину чи представника іншої розумної раси, — за жодних обставин не питайте, звідки він. Це базове правило ввічливої поведінки у Всесвіті, як-от не питати про вік жінок на Землі… Але я все-таки наважуся спитати, скільки вам виповнилося?

— Наш вік не корелює із зовнішнім виглядом, — відповіла АА, сидячи у траві. — Їй виповнилося сімсот років, а я маю п’ятсот.

— Докторка Чен Сінь майже не змінилася за чотири століття.

— То ви знайомі? — запитала АА, роздивляючись Ґуань Їфаня.

— Я бачив її в інформаційних повідомленнях, які ми отримували чотири століття тому ще на борту корабля.

— Скільки загалом людей на цій планеті? — перервала їх Чен Сінь.

— Лише ми троє.

— То твій світ іще кращий за цю планету? — здивовано запитала АА.

— Ти говориш про природне середовище? Звісно, ні. Подекуди атмосфера заледве придатна для дихання, незважаючи на століття тераформувань. Ця планета — одне з найкращих місць для життя з усіх, бачених нами. І ще одна важлива деталь, докторе Чен Сінь: ми раді вітати тут вас обох, але за жодних обставин не визнаємо вашого титулу власності на це місце.

— Я давно відмовилася від будь-яких претензій щодо цього, — відповіла Чен Сінь. — То чому ви не оселилися в такому гарному місці?

— Занадто небезпечно, бо сюди часто навідуються нетутешні.

— Інші форми життя? Інопланетяни? — вибухнула АА.

— Так. Ця ділянка розташована дуже близько до центру рукава Оріона. Тут проходять два жваві маршрути.

— Тоді що ти тут робиш? Просто чекаєш на нас?

— Ні, я прибув у складі дослідницької команди. Вони вже полетіли, а я вирішив дочекатися вашого прибуття.

***

Через десять годин вони зустріли прихід ночі на поверхні Блакитної планети. На небі бракувало Місяця, але порівняно із Землею зоряне небо на вигляд було набагато яскравішим. Чумацький Шлях нагадував море срібного вогню, що відкидало їхні тіні на траву. Насправді це місце було не набагато ближче до центру нашої галактики порівняно з Сонячною системою. Однак увесь простір між цими світами, всі 287 світлових років були переповнені хмарами міжзоряного пилу, тож Чумацький Шлях мав значно тьмяніший вигляд із Сонячної системи.

Під яскравим світлом зірок вони помітили, що трава ніби почала рухатися. Чен Сінь і АА спочатку подумали, що це ілюзія, спричинена поривами вітру, але потім збагнули, що зарості ворушаться прямо в них під ногами, дивно при цьому шурхочучи. Ґуань Їфань пояснив, що ця синя трава здатна переміщуватися у просторі, а корені виконують функцію органів руху. Спостерігаються цілі сезонні міграції морів трави в інші широти, здебільшого це відбувається саме вночі. Почувши таку новину, АА пожбурила травинку, яку розминала між пальцями. Ґуань Їфань запевнив, що ця трава — все-таки флора, а не фауна, вона не має нервової системи й отримує поживні речовини завдяки фотосинтезу. Інші представники рослинного світу цієї планети також мали здатність переміщуватися в просторі. Він вказав їм на далекі гори, вкриті лісами, які зараз також почали рухатися. Дерева переміщувалися значно швидше за трав’яне море, нагадуючи армію на нічному марші.

Ґуань Їфань вказав на ділянку нічного неба, де скупчення зірок було рідшим.

— Погляньте туди. Буквально кілька днів тому там можна було побачити Сонце. І воно виднілося чіткіше та яскравіше, ніж тутешня зірка з поверхні Землі. Звісно, це було Сонце 287-річної давнини. Воно зникло в день відльоту дослідницької команди.

— Сонце вже не випромінює світла, воно тепер розлилося на гігантській площині. Думаю, його навіть можна роздивитися звідси за допомогою звичайного телескопа, — відповіла АА.

— Нічого ти не побачиш, — похитав головою Ґуань Їфань, вказуючи на порожню ділянку нічного неба. — Навіть якщо ти повернешся туди, то не відшукаєш жодних доказів існування Сонячної системи. Там тепер просто порожня ділянка космосу. Бачені вами двовимірні зображення Сонця та планет насправді були побічним ефектом вивільнення енергії у процесі переходу тривимірної матерії у двовимірний світ. Те, що ви бачили, було не двовимірною матерією, а заломленням електромагнітних хвиль на роздільній лінії між двовимірним і тривимірним просторами. Після вивільнення енергії все зникає. Двовимірна Сонячна система назавжди втрачена для тривимірного простору.

— Чому це? — здивувалася Чен Сінь. — Тривимірний світ лишається ж видимим при погляді з чотирьох вимірів.

— Це правда. Я бачив цю картину на власні очі. Але подібна проєкція не спрацьовує у разі зменшення кількості вимірів. Тривимірний світ має товщину, а отже, координату, яка здатна прийняти й розсіяти світло з виміру з вищим числом, тим самим роблячи його видимим із чотиривимірного світу. А позаяк двовимірний світ не має товщини, світло тривимірного світу проникає крізь нього безперешкодно. Двовимірний світ абсолютно прозорий, саме тому й невидимий для нас.

— І цьому ніяк не зарадити? — спитала АА.

— Не існує жодної, навіть теоретичної можливості.

Чен Сінь і АА надовго замовкли. Остання надія зберегти хоча б згадку про материнський світ випарувалася безслідно. Але Ґуань Їфань зміг трохи розрадити їхній смуток.

— З тривимірного світу можна виявити присутність двовимірної Сонячної системи лише одним способом — вимірявши гравітацію. Загальні правила гравітаційної взаємодії між об’єктами не змінилися, тож двовимірна Сонячна система все ще впливає на тривимірний світ. Тому ця нібито абсолютно порожня ділянка простору повинна мати невидиме джерело гравітації.

Чен Сінь і АА задумливо перезирнулися.

— Нагадує щось, чи не так? — з посмішкою запитав Ґуань Їфань. — Така природа темної матерії. — Але він швидко змінив тему розмови: — Поговорімо ліпше про вашу зустріч, заплановану тут.

— Ти знаєш Юнь Тяньміна? — запитала АА.

— Ні.

— А де зараз трисоляріанський флот? — не витримала Чен Сінь.

— Нам відомо не так багато. Перший і другий трисоляріанські флоти можуть ніколи не зустрітися: понад 60 років тому поблизу сузір’я Тільця відбулася масштабна жорстока битва, і з уламків кораблів утворилася нова гігантська пилова хмара. Ми точно знаємо, що однією з протиборчих сторін був другий трисоляріанський флот, проте нам не відомо, ані хто був його супротивником, ані результат битви.

— А яка доля першого флоту? — перепитала Чен Сінь із тривогою в голосі, й у світлі зірок можна було помітити, що їй на очі навернулися сльози.

— Не знаю, ми не отримували жодної інформації про нього… Вам не слід затримуватися тут надовго, це місце занадто небезпечне. Краще прийміть моє запрошення до нашого світу: тераформування вже на завершальній стадії, й життя потроху починає налагоджуватися.

— Я згодна пристати на пропозицію! — відповідала АА, а потім узяла Чен Сінь за руку: — Летимо з ним. Навіть якщо ти прочекаєш тут решту життя, швидше за все, твої надії виявляться марними. Не можна всю себе присвятити очікуванню дива.

Чен Сінь мовчки кивнула, розуміючи, що насправді ганяється за фантомом.

***

Вони вирішили затриматися на Блакитній планеті ще на один день.

Невеличкий корабель Ґуань Їфаня залишився на синхронній орбіті. Він не мав назви, тільки цифрове позначення. Однак сам Їфань називав його «Мисливець», як він пояснив, на честь товариша, з яким вони здружилися чотириста років тому, перебуваючи на «Гравітації». На борту «Мисливця» не було замкненої системи життєзабезпечення, тож для дальніх перельотів екіпажу доводилося входити в стан гібернації. Утім, хоча об’єм внутрішніх відсіків «Мисливця» становив лише кілька відсотків від об’єму «Зоряного кільця», цей крихітний корабель також мав криволінійний двигун. Вони вирішили, що Їфань полетить із ними, а «Мисливця» переведе в безпілотний режим. Чен Сінь та АА не розпитували його про маршрут, а озвучити тривалість польоту він відмовився, демонструючи цим, що надзвичайна обачність у розголошенні місцеположення людських світів — не порожній звук.

Цього дня вони втрьох здійснили коротку прогулянку неподалік «Зоряного кільця». Вона багато значила для Чен Сінь, АА та всіх зниклих людей Сонячної системи: перша подорож до позасонячної зоряної системи; перші кроки поверхнею екзопланети; відкриття перших позаземних форм життя.

Порівняно із Землею екосистема Блакитної планети виявилася вкрай бідною: окрім синіх рослин-мандрівників, можна було згадати хіба що кілька видів океанських риб. На суходолі не водилися вищі звірі, тільки комахи простих видів. Світ нагадував спрощену Землю. Тут добре росли земні культури, тож люди могли вижити навіть без надсучасних технологій.

Піднявшись на борт «Зоряного кільця», Ґуань Їфань не зміг приховати щирого захоплення вишуканістю космічного корабля. Він сказав, що нові галактичні люди, які знайшли прихисток у глибинах Чумацького Шляху, не успадкували від людства Сонячної системи й не змогли набути лише одного вміння — вміння насолоджуватися життям. Їфань провів чимало часу в кожній із чарівних маленьких кімнат, милуючись розкішними голографічними краєвидами Землі. Він, як і раніше, мав задумливий вигляд, було помітно, як зволожилися його очі.

Також стало очевидно, що АА буквально не зводить очей із Їфаня. Вона намагалася будь-що опинитися поруч із ним, жадібно ловила кожне його слово, постійно киваючи й усміхаючись йому у відповідь. АА ніколи раніше не поводилася подібним чином у присутності чоловіка. Чен Сінь добре знала, що АА мала безліч коханців, інколи й більше двох одночасно, проте жодного разу не бачила її закоханою. А от тепер вона вперше закохалася в цього вченого-космолога родом із Епохи стримування. Чен Сінь тішилася цим: АА заслужила на щастя в новому світі.

Щодо Чен Сінь, то її серце давно перетворилося на попіл. Єдиною надією для неї було відшукати Юнь Тяньміна, але все виявилося марним. Правду кажучи, Чен Сінь завжди розуміла, що домовленість про зустріч чотирьохсотрічної давнини за 286 світлових років звідси не мала жодних реальних шансів на втілення. Вона продовжувала підтримувати життя у своєму тілі, але тут радше йшлося про виконання обов’язку щодо збереження частини людської популяції, якій пощастило врятуватися під час знищення Сонячної системи.

Ніч упала на Блакитну планету, тож вони вирішили відлетіти вже на світанку.

Опівночі Ґуань Їфаня, який залишився ночувати на «Зоряному кільці», розбудило повідомлення зап’ястного комунікатора. «Мисливець» із синхронної орбіти передавав дані супутників спостереження. Дослідницька команда залишила три невеликі супутники: два на орбіті Блакитної планети, третій — біля Сірої планети цієї системи. Інформація надходила із супутника №3.

Тридцять п’ять хвилин тому п’ять космічних кораблів невстановленого класу здійснили посадку на поверхню Сірої планети. За дванадцять хвилин вони одночасно злетіли в небо, не затримавшись на орбіті планети, й зникли безслідно. Передані супутником зображення були вкрай розмитими, неначе сталося якесь втручання в його роботу.

Місією дослідницької команди якраз і був пошук та вивчення слідів присутності інших цивілізацій у цій зоряній системі. Тож Їфань, отримавши інформацію, вирішив негайно вирушити на Сіру планету на борту «Мисливця». Чен Сінь наполягала на тому, щоб вирушити з ним, проте Їфань не погоджувався. Однак АА змогла змусити його змінити думку.

— Візьми її з собою. Їй конче потрібно переконатися, що ця подія не має нічого спільного з Юнь Тяньмінем.

Перед відльотом від неодноразово нагадав АА не виходити на зв’язок із «Мисливцем», якщо тільки це не буде питанням життя й смерті, — бозна, скільки різного чужинницького обладнання може бути встановлено в цій системі. Будь-який сеанс зв’язку здатен видати координати їх місцеперебування.

У цьому самотньому світі, населеному лише трьома людьми, навіть недовготривала розлука — привід для занепокоєння. АА міцно обійняла Чен Сінь і Ґуань Їфаня й побажала вдалого польоту. Ступивши на борт човника, Чен Сінь озирнулася й побачила, що подруга махає рукою на прощання, осяяна водянистим світлом зірок. Навколо її постаті колихалися великі хвилі синьої трави, а холодний вітер перебирав короткі пасма зачіски та здіймав брижі на трав’яному морі.

Човник стартував, і Чен Сінь на моніторах системи спостереження побачила, як полум’я двигунів освітило велику ділянку трави, а сині кущі розбіглися навсібіч. Із набором висоти освітлена ділянка поверхні планети знову затемнювалася й занурювалася у мерехтливе світло зірок.

За годину човник досяг синхронної орбіти й пристикувався до «Мисливця». Корабель мав тетраедричну форму й нагадував невеличку піраміду з тісними відсіками без жодного оздоблення. Більшу частину внутрішнього простору займало устаткування для гібернації, розраховане на чотирьох осіб.

Як і «Зоряне кільце», «Мисливець» був оснащений двома двигунами — криволінійним і термоядерного синтезу. Для коротких міжпланетних перельотів можна було використовувати тільки термоядерний двигун, оскільки, увімкнувши криволінійний двигун, корабель залишить далеко позаду точку старту без шансів своєчасно спинитися. «Мисливець» рушив з орбіти Блакитної планети і взяв курс на Сіру, яка яскравою плямкою виднілася вдалині. Аби поберегти Чен Сінь, Їфань встановив прискорення на рівні 1,5 g, але вона порадила не надто перейматися її фізичним станом, а дістатися планети якнайшвидше. Їфань збільшив потужність двигуна до 3 g, подвоївши довжину стовпів блакитного полум’я, що линуло із сопел. За такого прискорення їм не лишалося нічого іншого, як опуститися у протиперевантажувальні крісла й сидіти нерухомо. Їфань вибрав панорамний режим огляду, примусивши корпус корабля розтанути. Вони ширяли в безмежному просторі, спостерігаючи, як віддаляється Блакитна планета. Цієї миті Чен Сінь здалося, що підвищена гравітація лине з поверхні планети, тягнучи весь простір довкола них до себе й тим самим пришвидшуючи їхній політ вгору, до Чумацького Шляху.

Перевантаження у 3 g не перешкоджало розмові, тож за деякий час вони вже жваво спілкувалися на найрізноманітніші теми. Чен Сінь поцікавилася, чому Їфань так довго перебував у гібернації, й дізналася, що під час тривалої подорожі у пошуках нового, підхожого для життя світу його вміння були незатребуваними, тож він обрав саме такий варіант. Після відкриття кораблями придатного для заселення Світу №1 більшість робіт першого етапу колонізації стосувалася розбудови та прокладання найбазовіших комунікацій. Їхнє поселення нагадувало село часів натурального господарства, тож зрозуміло, що умов для наукової діяльності не було. Влада нового світу ухвалила резолюцію, якою дозволила вченим продовжити термін гібернації до часу появи необхідних умов для початку досліджень. Він був єдиним ученим на борту «Гравітації» й ліг у гібернацію разом із сімома колегами із «Синього простору». Його пробудили останнім із них — відтоді, як два кораблі досягли нового світу, минуло майже два століття.

Чен Сінь зачарували розповіді Ґуань Їфаня про нові людські світи. Але вона помітила, що він розповідає лише про світи №1, №2 та №4, жодного разу не згадавши про Світ №3.

— Я там ніколи не був. І ніхто не був. Хоча правильніше буде сказати, що ті, хто туди потрапляє, не можуть звідти повернутися. Той світ схоронений у могилі світла.

— Могилі світла?

— Чорній дірі з низькою швидкістю світла, утвореній унаслідок злиття колій від роботи криволінійних двигунів. Світ №3 якраз і є такою дірою. З’явилися вагомі підстави вважати, що внаслідок деяких подій його місцеположення стало загальновідомим. Тож поселенці просто не мали іншого вибору.

— У нас подібний об’єкт називали чорним доменом.

— Дуже влучна назва. Власне кажучи, самі мешканці Світу №3 називали його світловою завісою. Але ззовні всі вважали це своєрідним саваном, тож прижилася назва «могила світла»[29]. Утім, усі мають власні пріоритети, і така світобудова стала раєм для жителів Світу №3 — хоча я й не знаю, чи вони не змінили цієї думки наразі. Після завершення зведення могили світла жодна інформація вже не здатна вирватися з того світу. Але мені здається, що люди мають почуватися там добре, бо для декого відчуття безпеки є неодмінною умовою щасливого життя.

Чен Сінь поцікавилася у Ґуань Їфаня, коли новий світ зміг збудувати надшвидкісні кораблі, й дізналася, що це сталося лише століття тому. Отже, успішне дешифрування послання Юнь Тяньміна дало можливість людям Сонячної системи майже на два століття випередити нове людство.

— Він дійсно велика людина, — зазначив Їфань, коли Чен Сінь згадала його ім’я.

Однак люди Сонячної системи не скористалися цією перевагою: тридцять п’ять років, які відділяли життя від смерті, були втрачені, найімовірніше, внаслідок її рішення. Але Чен Сінь вже не відчувала болю, коли її думки знову поверталися до цієї дилеми; оніміння в мертвому серці — це все, що вона була здатна відчути.

— Оволодіння здатністю переміщатися зі швидкістю світла стало визначальною віхою в історії людства, — зазначив Ґуань Їфань. — Це можна порівняти з наслідками Відродження чи Просвітництва. Така можливість кардинально змінила мислення людства, всю нашу цивілізацію й культуру.

— Так, я й сама відчула наслідки цього відкриття: коли наш корабель досягнув швидкості світла, я зрозуміла, що вже ніколи не буду колишньою. Я збагнула, що мені під силу перетнути увесь простір-час упродовж життя, досягнути краю Всесвіту й побачити, де закінчується часовий вимір. Ті концепції та питання, які раніше були лише предметом філософських диспутів і роздумів, стали реальністю.

— Саме так. До цього існування й подальша доля Всесвіту лишалися виключно темами для умоглядних розмірковувань високочолих філософів, а тепер стали частиною повсякденного життя кожного з нас.

— Хтось у вашому світі вже замислювався над тим, аби вирушити до кінця Всесвіту?

— Звісно. Наші світи спорядили п’ять вікопомних кораблів.

— Вікопомних?

— Дехто ще називає їх кораблями Судного дня. Ці надшвидкісні літальні апарати не мають кінцевого пункту призначення. Їх екіпажі просто програмують криволінійні рушії на максимум потужності, тож кораблі з шаленим прискоренням розганяються до швидкості, вкрай близькій до швидкості світла. Метою подібного руху є використання положень теорії відносності для мандрівки в часі, аж до світлової смерті Всесвіту. Згідно з підрахунками, 10 років польоту в їхній системі відліку дорівнюватиме 50 мільярдам років для нас. Насправді детальний план для такої подорожі не потрібен: якщо на кораблі виникнуть якісь серйозні несправності вже після досягнення ним швидкості світла, то однаково вистачить життя, щоб досягти кінця Всесвіту, просто перешкоджаючи сповільненню корабля.

— Мені шкода людської цивілізації Сонячної системи, — сказала Чен Сінь. — Більшість із її представників до кінця життя мешкали на крихітній ділянці часу-простору, нагадуючи селян, які в старі часи не виїздили навіть за межі рідного села. Всесвіт так і лишився для них нерозгаданою загадкою.

Ґуань Їфань відірвав голову від поверхні протиперевантажувального сидіння й поглянув на Чен Сінь. Під часу руху з прискоренням 3 g це було нелегко, але він деякий час не відводив від неї очей.

— Не варто їх жаліти. Повірте мені на слово — справді не варто. Ліпше не знати всієї правди Всесвіту.

— Чому?

Ґуань Їфань підняв руку і вказав на зірки Чумацького Шляху, а потім дозволив перевантаженню знову притиснути руку до грудини.

— Там нема нічого, крім темряви.

— Це відсилка до теорії Темного лісу?

Ґуань Їфань похитав головою, ніби борючись із перевантаженням.

— Теорія Темного лісу є наріжним каменем для нашого виживання, але в масштабі Всесвіту це дрібниці. Якщо сприймати Всесвіт як поле бою, то удари за теорією Темного лісу — лише снайперська дуель, жертвами якої стають посильні чи обозні солдати. Тривіальна річ для повномасштабних бойових дій. А якою буває справжня міжзоряна війна, ви ще не бачили.

— А ви, нове людство, вже були свідками цього?

— Дещо ми змогли роздивитися, але наші теперішні знання — здебільшого здогадки і припущення… Ти справді хочеш дізнатися це? Бо чим більше цього знання отримуєш, тим менше лишається світла в серці.

— У мене в серці панує морок. Я хочу знати.

Як і понад шість століть тому, коли у холодну ніч Ло Цзі провалився під лід, з очей однієї з останніх представниць Сонячної системи зняли темну пов’язку, яка приховувала таємниці Всесвіту.

— Спробуй здогадатися, що є найпотужнішою зброєю цивілізації, яка має майже необмежені технічні можливості? — запитав Ґуань Їфань. — Думай над цим із точки зору не технології, а філософії.

Чен Сінь деякий час розмірковувала, а потім запереч­ливо похитала головою.

— Не знаю.

— Те, що ти пережила, і є підказкою.

Який унікальний досвід вона має? Вона стала свідком того, як хтось жорстокий вирішив повністю зруйнувати Сонячну систему, зменшивши на одиницю кількість вимірів. Що таке вимір по своїй суті?

— Універсальні фізичні закони Всесвіту.

— Ти дуже здогадлива. Так. Універсальні фізичні закони — не лише найстрахітливіша зброя, але й найефективніший спосіб захисту. І високорозвинені богоподібні цивілізації, розпочинаючи міжзоряну війну будь-де — у Чумацькому Шляху, туманності Андромеди чи деінде в Місцевій групі галактик або ж у надскупченні Діви, — не вагаючись, використовують фізичні закони Всесвіту як зброю. Перелік цих законів доволі великий, проте найчастіше використовуються просторові виміри й швидкість світла: перший спосіб — як зброя для нападу, другий — для захисту. А отже, атака на Сонячну систему була здійснена з використанням найпередовішої технології. Редукція кількості просторових вимірів насправді є виявом поваги до людської цивілізації. А заслужити подібне ставлення на теренах Усесвіту ой як непросто.

— Я дещо хотіла спитати. Коли зупиниться падіння простору навколо Сонячної системи у два виміри?

— Ніколи.

Чен Сінь здригнулася та із зусиллям відірвала голову від крісла, настирливо свердлячи очима Ґуань Їфаня.

— Тебе це лякає? Невже ти гадаєш, що у цій галактиці, у цілому Всесвіті лише Сонячна система трансформується у два виміри? Ха-ха-ха…

Насмішкуватий тон співрозмовника примусив Чен Сінь почуватися некомфортно.

— Те, що ти сказав, позбавлене будь-якого сенсу. Принаймні використання редукції просторових вимірів як зброї. У довгостроковій перспективі подібна атака обернеться проти самих нападників: їхній світ рано чи пізно так само опиниться у двовимірній пастці!

Запала тривала тиша, яку знову порушила Чен Сінь, не витримавши мовчанки:

— Ґуаню!

— Ти занадто добросердечна… — тихим голосом відізвався Ґуань Їфань.

— Я не розумію…

— Існує спосіб, за допомогою якого нападник може убезпечитися. Добре подумай над цим.

Чен Сінь довго мовчала, але зрештою здалася:

— Я не можу нічого вигадати.

— Я знаю. Бо ти занадто добра для таких пропозицій. Усе просто: нападник спочатку має опанувати технологію видозмінення власного виду для виживання у Всесвіті з меншою кількістю вимірів. Наприклад, чотиривимірні живі істоти мають перетворитися у тривимірну форму життя, тривимірні — у двовимірну. Коли трансформація цивілізації нападників для існування у низьковимірному просторі завершиться, вони можуть починати масштабні килимові бомбардування ворогів, не переймаючись наслідками.

Чен Сінь знову надовго замовкла.

— Тобі це нічого не нагадує? — запитав Ґуань Їфань.

Чен Сінь і справді пригадувала ту дивну розмову більш ніж чотирьохсотлітньої давнини, коли об’єднана експедиція членів екіпажів «Синього простору» та «Гравітації» відшукала Кільце у чотиривимірному просторі.

> Ви створили чотиривимірний простір?

> Ви розповіли, що вийшли з моря. Ви створили море?

> Отже, цей чотиривимірний простір для вас чи вашого творця — те саме, що море — для нас?

> Це вже калюжа. Море давно висохло.

> Чому на такій маленькій ділянці простору скупчилося стільки космічних кораблів, чи то поховань?

> Коли пересихає море, риба збивається в калюжі. Коли ж калюжі висихають — риба зникає.

> Тут зібрано всю рибу?

> Риби, винної у висиханні моря, тут нема.

> Вибачте, але це важко зрозуміти.

> Риба, яка висушила море, вийшла на сушу ще до того, як воно висохло, й перебігла з одного Темного лісу в інший.

— Перемога у війні вартує такого? — запитала Чен Сінь. Їй важко було уявити життя у світі з меншою кількістю вимірів. У двовимірному Всесвіті все довкола матиме вигляд лише кількох відтинків різної довжини. Чи погодиться хтось, народжений у тривимірному світі, закінчити життя на сплощеній поверхні, яка не має товщини? Зрозуміло, що те саме за аналогією мають відчувати чотиривимірні істоти після переміщення до тривимірного світу.

— Це однозначно ліпше за смерть, — відрізав Ґуань Їфань.

Не турбуючись про те, щоб вона оправилася від шоку, він вів далі:

— Швидкість світла також часто використовується як зброя для нападу. І я зараз говорю не про будівництво могили світла, чи чорного домену, як ви її називаєте. Це наша, слабких духом плазунів, відчайдушна спроба врятувати своє нікчемне життя. Боги зневажають подіб­ний вибір. Під час ведення воєнних дій можна створити чорну діру зі зменшеною швидкістю світла, щоб запечатати ворога всередині; але частіше цю технологію використовують для зведення фортифікаційних споруд на кшталт міських мурів і бастіонів. Деякі зони із заниженою швидкістю світла настільки великі, що тягнуться через цілі рукави спіральних галактик. А в місцях щільного скупчення зірок велика кількість чорних дір із низькою швидкістю світла зливається в одну велику, що тягнеться на десятки мільйонів світлових років. Це Велика стіна посеред Усесвіту, й наскільки потужними та численними не були б кораблі міжзоряного флоту, що опинились усередині пастки, вони вже не зможуть вирватися назовні. Подібні перешкоди й захисні споруди вкрай важко оминути чи перескочити.

— Чим усе це закінчиться, якщо так триватиме й надалі? — спитала Чен Сінь.

— Кожна наступна розмірна атака потроху збільшує площу двовимірного Всесвіту, який рано чи пізно перевищить тривимірний. А одного дня зникне останній клаптик тривимірного світу й народиться новий Всесвіт. Що стосується маніпуляцій зі швидкістю світла для нападу та оборони, то всі ділянки зі зниженою швидкістю світла продовжать збільшуватися в розмірах, аж поки не зіллються в одну велику. Значення швидкості світла в цій зоні врівноважаться на медіані, яка й стане новим значенням у Всесвіті. І тоді вчені нововиниклої цивілізації, як-от ми з тобою, зможуть з упевненістю твердити, що швидкість світла у вакуумі заледве перевищує 10 кілометрів на секунду, хоча нині ми точно знаємо, що вона становить майже 300 тисяч кілометрів на секунду. Це лише два приклади. Гадаю, й інші фізичні закони Всесвіту цілком можуть бути використані як зброя, попри те що ми достеменно про це не знаємо. Цілком імовірно, для цього придатний будь-який закон. Можливо, у певних місцях Усесвіту зброєю можуть стати… Та ні, навіть я не можу в це повірити. Облишмо це.

— Ти про що?

— Основи математики.

Чен Сінь спробувала візуалізувати почуте, але даремно — їй бракувало уяви, щоб змалювати цю неймовірну картину.

— Це… це чисте божевілля. Чи перетвориться весь Всесвіт на повоєнні руїни? — Але за секунду їй спало на думку влучніше порівняння: — Чи ж на руїни перетворяться закони фізики?

— Цілком імовірно, вони вже перетворилися… Зараз дослідження нового світу у царинах фізики та космології зосереджені лише на одному — спробі відновити первісний вигляд фізичних законів до початку війни. Вже існує досить повна теоретична модель, яка описує вигляд Всесвіту, ще не спотвореного війною. Понад 10 мільяр­дів років тому це було благословенне, по-справжньому райське місце Звісно, подібну велич та красу ми можемо описати тільки мовою математики — ми не в змозі візуа­лізувати Всесвіт того періоду, бо наш мозок не здатен оперувати картинами багатовимірного простору.

Чен Сінь знову пригадала ту розмову:

> Ви створили чотиривимірний простір?

> Ви розповіли, що вийшли з моря. Ви створили море?

— Ти хочеш сказати, що стародавній Усесвіт був чотиривимірним, а швидкість світла у вакуумі значно вищою за теперішню?

— Зовсім ні — тоді простір мав десять вимірів, а не чотири; а швидкість світла була не просто вищою, а близькою до нескінченності. Тоді світло могло впливати на об’єкти на відстані й переміщуватися з одного краю Всесвіту до іншого за планківський час… Якби й тобі пощастило побувати в чотиривимірному просторі, ти змогла би приблизно уявити, що за краса — десятивимірний світ.

— Господи, то ти маєш на увазі…

— Я нічого не стверджую достеменно, — заперечив Ґуань Їфань, ніби несподівано прокинувшись від марень. — Ми відшукали крихти істини, а решта — лише наші здогадки. То й стався до почутого відповідно — це просто темний міф, вигаданий новим людством.

Але Чен Сінь не хотіла полишати цю тему:

— …що після початку війни в Едемі розмірність простору кожен раз зменшувалася, як і швидкість світла щоразу сповільнювалася…

— Я вже казав, що не можу нічого стверджувати достеменно. Це все лише мої здогади та припущення, — відповів Ґуань Їфань уже м’якше. — Але так само жодна людина не ризикне й заперечити того, що реальність може виявитися страшнішою й темнішою за наші найгірші припущення… Безперечним є лише одне: Всесвіт помирає.

Корабель припинив прискорюватися, й вони знову опинилися в стані невагомості. Простір навколо них і зоряне море здавалися Чен Сінь розмитим нічним кошмаром, і тільки перевантаження давало певне відчуття реальності того, що відбувається. Вона радо віддалася сильним обіймам цієї невидимої пари рук, які додавали їй сил та наснаги, щоб бодай якось протистояти холоду й страху, викликаним почутими темними міфами Всесвіту. Тепер, коли відчуття перевантаження зникло, вона лишилася сам на сам із кошмарами. Чумацький Шлях нагадував величезний льодовик, що силиться приховати криваву пляму, а найближча зірка DX3906 — піч крематорію, яка палає над бездонною прірвою.

— Чи не міг би ти вимкнути панорамний режим? — тихо попросила Чен Сінь.

Їфань закрив їх від решти Всесвіту, і Чен Сінь в одну мить повернулася з безкрайого простору до тісної яєчної шкаралупи кабіни корабля й знову відчула жадане почуття безпеки.

— Я не повинен був усього цього тобі розповідати, — сказав Їфань зі щирим розкаянням у голосі.

— Я все одно рано чи пізно дізналася б.

— Знову ж таки, нагадую — це все лише домисли, які поки що не знайшли наукового підтвердження. Не зациклюйся на цьому, ліпше сконцентруйся на своєму житті, — сказав Їфань, опускаючи свою долоню на її руку. — Навіть коли все, сказане мною, виявиться правдою — це події, які розтягнуться на мільярди років. Якщо ти пристанеш на пропозицію приєднатися до нашого світу, то він стане і твоїм також. Просто проживай своє життя й припини подумки баражувати разом із плином часу. Твоє життя не протриває довше за 100 тисяч років, ти також не перелетиш звідси на відстань понад тисячу світлових років. Тож усе, озвучене мною тут, не має до тебе жодного стосунку. Хіба тебе не влаштовують такі умови життя?

— Так, я гадаю, цього виявиться цілком достатньо, — відповіла Чен Сінь, стиснувши його руку у відповідь.

***

Решту подорожі Чен Сінь та Ґуань Їфань провели уві сні під контролем медичного обладнання. Політ тривав чотири дні. Коли вони пробудилися від відчуття перевантаження через сповільнення корабля, Сіра планета вже займала більшу частину поля зору.

Планета виявилася невеличкою й дуже нагадувала Місяць — така ж безплідна гола кам’яна куля. Проте її поверхня не пістрявіла кратерами, а радше нагадувала пустельну рівнину. «Мисливець» сягнув орбіти планети — дуже низької через відсутність атмосфери. Космічний корабель наблизився до вказаного спостережувальними супутниками місця, де здійснили посадку п’ять невстановлених літальних об’єктів. Їфань планував спуститися в човнику на поверхню, аби детальніше вивчити залишені кораблями сліди. Але ні він, ні Чен Сінь і подумати не могли, що таємничі гості залишать по собі дещо настільки велике за розмірами, що його буде легко роздивитися з космосу.

— Що це таке? — вигукнула Чен Сінь, вказуючи на поверхню Сірої планети.

— Лінії смерті, — відповів Ґуань Їфань, легко впізнавши об’єкти, на які вказувала Чен Сінь. — Обережно, не наближайся до них!

Останнє адресувалося бортовій системі корабля.

Лініями смерті виявилися п’ять чорних слідів, що виростали з поверхні Сірої планети, немов волосини, і тяглися високо в космос. Кожен слід витягнувся більш ніж на 100 кілометрів — вище за орбіту, на якій розташувався «Мисливець».

— То що це?

— Колії від надпотужних криволінійних двигунів. Усередині них швидкість світла дорівнює нулю.

Чен Сінь і Ґуань Їфань сіли в човник, відстикувалися від корабля й спустилися на поверхню Сірої планети. Через низьку орбіту та відсутність атмосфери спуск минув швидко й без потрясінь. Човник приземлився на відстані трьох кілометрів від місця проростання ліній смерті.

Сила тяжіння у 0,2 g дозволяла рухатися до ліній великими стрибками. Рівнини Сірої планети вкривав тонкий шар пилу впереміш із гравієм різних фракцій. Через відсутність ефекту розсіювання атмосфери тіні й освітлені ділянки на поверхні планети чітко окреслювалися. Вони швидко наблизилися до ліній на відстань у сто метрів, і Їфань махнув рукою до Чен Сінь, вимагаючи зупинитися. Кожна лінія сягала в діаметрі 20–30 метрів і при спогляданні знизу нагадувала величний стовп смерті.

— Це, мабуть, найтемніша річ у Всесвіті, — мовила Чен Сінь. За винятком чорного кольору надзвичайної глибини, на поверхні стовпів годі було роздивитися будь-які інші деталі. Даремними виявилися й зусилля побачити, де починається край цієї бездонної прірви, який відмежовував ділянку нульової швидкості світла від решти світу. Чорні лінії смерті добре проглядалися навіть на темному тлі космосу.

— Це і найзгубніша річ у Всесвіті, — відповів Ґуань Їфань. — Нульова швидкість світла — синонім абсолютної, стовідсоткової смерті. Усередині ліній кожна елементарна частинка, кожен кварк мертвий. Відсутній будь-який рух. Навіть якщо всередині такої лінії смерті немає джерела гравітації, вона все одно нагадує чорну діру з нульовою гравітацією — все те, що потрапило всередину, ніколи не знайде виходу назовні.

Ґуань Їфань підхопив камінчик і пожбурив усередину однієї з ліній — абсолютна чорнота миттєво поглинула його.

— Чи може твій надшвидкісний корабель створювати подібні лінії смерті? — спитала Чен Сінь.

— Куди там.

— Значить ти вже бачив подібне?

— Так, але не так багато.

Чен Сінь підвела погляд на ці величезні чорні стовпи, що тягнулися до неба, — вони ніби підпирали небосхил, перетворюючи Всесвіт на величний Палац смерті.

Такий вигляд має кінець усього? — подумки запитала вона себе.

Чен Сінь було добре видно, де в космосі закінчуються чорні стовпи. Вона вказала у тому напрямку й поцікавилася:

— То в тій точці кораблі досягнули швидкості світла?

— Так і є. Але бачені нами раніше сліди були значно коротші — таке враження, що кораблі прискорюються до швидкості світла майже миттєво.

— Такі сліди лишають найновітніші зразки кораблів?

— Імовірно. Але такі сліди трапляються не так часто. Їх лишають Занулювачі.

— Занулювачі?

— Їх іще кличуть Перезавантажувачами. Може, це група розумних істот, окрема цивілізація чи конгломерат цивілізацій. Нам достеменно не відомо, хто вони, але ми точно знаємо, що вони існують. Занулювачі прагнуть перезавантажити Всесвіт, повернувши йому первісну райську подобу.

— Яким чином?

— Перемістивши годинникову стрілку на дванадцяту. Якщо брати за приклад просторові виміри, то майже неможливо повернути низьковимірний Усесвіт у вищі виміри. Але якщо рухатися у протилежному напрямку — зменшуючи кількість вимірів до нуля й нижче, — можливо, вийде обнулити просторові виміри, повернувши Всесвіт до десятивимірного стану.

— Нуль вимірів?! Ви бачили десь таке?!

— Ні. Як і ви, ми бачили тільки двовимірний простір. Навіть одновимірний нам не траплявся. Але, напевно, десь у Всесвіті Занулювачі вже намагалися зробити щось подібне. І ніхто не знає, чи мало успіх їхнє починання. Значно легше зменшити швидкість світла, тому ми маємо чимало свідчень про спроби опустити це значення нижче нуля, повернувши його таким чином до нескінченності.

— Це бодай теоретично можливо?

— Хтозна, може, науковці Занулювачів дадуть ствердну відповідь на твоє запитання, але я гадаю, що це помилкова позиція. Хай там як, нульова швидкість світ­ла — це нездоланна перешкода, абсолютна смерть будь-якої форми життя, припинення активності, руху. У цьому стані об’єкт уже не здатен впливати на суб’єкт, тож яким чином годинникова стрілка перевалить за дванадцяту? Діяльність Занулювачів більше нагадує сповідування якогось релігійного культу чи своєрідний арт-перфоманс.

Чен Сінь не зводила переляканих очей із ліній смерті.

— Якщо це колії від роботи криволінійних двигунів, то чому вони не розширюються, як інші?

Ґуань Їфань узяв її за руку.

— Я якраз хотів про це сказати: нам варто чимшвидше забиратися звідси — не лише із Сірої планети, а й узагалі з цієї зоряної системи. Тут лишатися вкрай небезпечно. Лінії смерті відрізняються від звичайних колій: якщо поруч не виникне якихось збурень, вони залишатимуться стабільного розміру, що дорівнюватиме діаметру двигуна, який їх залишив, але якщо їх розбурхати, то лінії смерті почнуть миттєво збільшуватися. Ці утворення можуть розростися на всю зоряну систему — вчені називають це явище розривом ліній.

— Після розриву нульова швидкість зберігається на всій площі?

— Ні-ні. Після розриву лінія смерті перетворюється на звичайну колію — з розширенням швидкість світла також збільшується, але все одно вона ніколи не перевищить десяти кілометрів на секунду. У результаті ціла зоряна система перетворюється на чорну діру з низькою швидкістю світла, або, як ви її називаєте, на чорний домен. Рушаймо…

Вони розвернулися і підстрибом попрямували назад до човника.

— Про які збурення ти згадував? — запитала Чен Сінь, озираючись назад. На рівнині позаду них тіні ліній смерті тяглися аж до горизонту.

— Ми не знаємо точно. Існує теорія, що таким збуренням може стати поява інших колій десь неподалік. Але вже доведено, що між коліями на певній відстані виникає явище індукції.

— Тож коли «Зоряне кільце» почне прискорюватися…

— Саме тому ми мусимо відлетіти якнайдалі, використовуючи тягу термоядерного двигуна, і лише потім запускати криволінійний двигун. Якщо застосовувати звичні для вас одиниці виміру, це приблизно 40 астрономічних одиниць.

Навіть після старту човника Чен Сінь не відводила очей від ліній смерті.

— Існування Занулювачів повернуло кілька яскравих барв до мого сприйняття Всесвіту.

— Всесвіт мінливий і різнобарвний, — відповів Ґуань Їфань. — Існує безліч варіацій: ідеалісти на кшталт Занулювачів, пацифісти, благодійники та цивілізації, що зосередилися лише на створенні об’єктів мистецтва і спогляданні прекрасного. Але вони не становлять більшості, тож їхнє бачення розвитку Всесвіту не може переважати.

— Як і в людському світі.

— Однак зусилля Занулювачів рано чи пізно припинить сам Усесвіт.

— Ти говориш про гіпотетичні варіанти кінця Всесвіту?

— Так.

— Але, наскільки мені відомо, Всесвіт буде розширюватися вічно, стаючи дедалі тоншим та холоднішим.

— Це було постулатом старої космології, проте ми вже точно знаємо, що він помилковий. Ми недооцінювали кількість темної матерії у Всесвіті — він припинить розширюватися, сколапсує під дією власної сили тяжіння, допоки не перетвориться на синґулярність, і знову вибухне. Усе повернеться до нуля, точки виходу. Природа стане остаточним переможцем.

— Новий Усесвіт також буде десятивимірним?

— Це передбачити неможливо, бо відкриваються абсолютно безмежні можливості зі створення нового Всесвіту, нового життя.

***

Повернення до Блакитної планети виявилося таким же спокійним, як і виліт звідти. Більшу частину часу Чен Сінь та Їфань знову провели в стані сну й пробудилися тільки після того, як «Мисливець» дістався орбіти планети. Роздивляючись блакитно-білий світ унизу, Чен Сінь відчувала, ніби повернулася додому.

Цієї миті надійшов дзвінок від АА.

— Говорить «Мисливець», що сталося? — відповів Їфань.

— Я намагалася зв’язатися з вами вже кілька разів, — почувся стривожений голос АА. — Але бортова система корабля відмовилася вас завчасно будити!

— Я ж казав, що ми мусимо зберігати мовчання в ефірі! — нагадав Їфань. — Що сталося?

— Юнь Тяньмін тут!

Почуте мало ефект розкату громовиці, яка вихопила Чен Сінь із обіймів сну. Навіть Їфаня це приголомшило.

— Що ти таке говориш? — тремтячим голосом перепитала Чен Сінь.

— Юнь Тяньмін тут! Його космічний корабель приземлився більше трьох годин тому!

— О… — тільки й змогла механічним голосом вимовити Чен Сінь.

— Він усе ще молодий, як і ти!

— Справді? — Чен Сінь чула свій голос ніби здалеку.

— Він привіз для тебе подарунок!

— Він уже подарував мені найголовніше — саме в його подарунку ми сюди дісталися.

— Це все дрібниці! Зараз він має дещо значно більше, вагоміше й краще… Юнь Тяньмін якраз відійшов, тож я піду його знайду, аби він мав можливість поговорити з вами.

Ґуань Їфань втрутився у розмову:

— Ні, ми негайно спускаємося на поверхню. Подальший обмін повідомленнями небезпечний, тож ми вимикаємося.

Їфань і Чен Сінь подивилися одне на одного, а потім синхронно розсміялися.

— Ми точно прокинулися? — спитала Чен Сінь.

Навіть якщо все це виявиться лише сновидінням, Чен Сінь воліла затриматися в ньому якнайдовше. Вона ввімкнула панорамний режим огляду — зоряне небо навколо вже не здавалося таким темним і холодним, натомість виблискувало чистотою й красою ясного післядощового небозводу. Здавалося, що навіть зірки несуть у собі аромат набряклих весняних бруньок, символізуючи відродження.

— Найшвидше буде скористатися човником, — запропонував Їфань.

«Мисливець» почав процедуру відстикування човника. Їфань у його тісній кабіні проводив останню перевірку перед входом у щільні шари атмосфери.

— Як він опинився тут так швидко? — перепитала Чен Сінь, все ще не вірячи, що це не сон.

— Це підтверджує нашу здогадку, — вже спокійним голосом відповів Їфань. — Швидше за все, перший трисоляріанський флот заснував колонію десь неподалік, у радіусі 100 світлових років звідси. Вони, мабуть, також отримали сигнал гравітаційних хвиль «Зоряного кільця».

Човник відстикувався від корабля, й на екрані системи моніторингу пірамідальний корпус «Мисливця» почав поступово віддалятися.

— Що за подарунок може виявитися більшим за цілу зоряну систему? — запитав із посмішкою Їфань.

Схвильована Чен Сінь просто похитала головою у відповідь, пояснюючи, що й сама залишається в невіданні.

Ожив термоядерний реактор човника, змусивши засвітитися червоним тепловідвідне кільце. Бортова система активувала двигуни в режимі прогріву, а на екрані системи управління почався 30-секундний зворотний відлік до початку процесу гальмування. Човник мав спуститися крізь щільні шари атмосфери Блакитної планети на максимальній швидкості.

Несподівано у звичний шум двигунів увірвався різкий і дивний звук, ніби човник розрізало від носа до корми якимось гострим предметом; згодом звук переріс у сильну вібрацію. А потім Чен Сінь пережила моторошний момент, і найстрашнішим виявилося те, що вона не була певна, що це просто означений проміжком часу момент. Він здавався то надзвичайно коротким, то нескінченно довгим: Чен Сінь почувалася так, немов вона переступає через знерухомілий час, водночас відчуваючи позачасовість усього, що відбувається.

Пізніше Ґуань Їфань сказав, що вона пережила «вакуум часу», і тривалість цього моменту не можна виміряти, оскільки часу на ту мить не існувало.

Тоді ж її не полишало відчуття, ніби вона от-от сколапсує, перетворившись на сингулярність: у цей момент її маса, маса Їфаня та човника наближалися до нескінченності.

А потім усе довкола поглинула темрява. Спочатку Чен Сінь подумала про раптові проблеми із зором, бо не могла повірити, що всередині човника може бути настільки темно, що вона не бачить своїх пальців. Вона гукнула Їфаня, але в динаміку скафандра їй відповідала лише мертва тиша.

Ґуань Їфань, розмахуючи руками посеред непроглядного мороку, нарешті зміг відшукати її голову. Вона відчула, як він наблизив до неї своє обличчя, проте не пручалася, бо цей рух приніс їй відчуття спокою. Але незабаром вона зрозуміла, що Їфань зробив це для того, щоб мати можливість поговорити з нею: оскільки система зв’язку скафандрів вийшла з ладу, то єдиним способом комунікувати було впертися візорами шоломів й передавати звукові хвилі через вібрації.

— Не бійся! Відставити паніку! Зараз слухайся мене беззастережно й не рухайся! — Чен Сінь чула голос Їфаня, який линув від візора шолома. За вібраціями Чен Сінь здогадалася, що він кричав на повні груди, але вона заледве вловлювала його крики як шепіт всередині свого шолома. Вона відчувала, як він щось намацує у темряві, й незабаром каюта освітилася. Світло линуло від предмета розміром із сигарету, який Їфань тримав у руці. Чен Сінь здогадалася, що це якесь хемілюмінесцентне джерело світла. Щось подібне було і в аварійному спорядженні на борту «Зоряного кільця» — при згинанні палички починали випромінювати холодне світло.

— Не рухайся зайвий раз! Скафандр більше не нагнітає кисню, тож намагайся сповільнити дихання. Я зараз вирівняю тиск у кабіні. Це швидко, не бійся! — сказав Їфань, передаючи джерело світла в руки Чен Сінь. Відкривши біля свого сидіння бокс, Їфань дістав звідти металеву пляшку, яка нагадувала невеличкий вогнегасник. Відкрутивши горловину, він почав розбризкувати білий газ, що виривався назовні бурхливими потоками.

Чен Сінь уже було важко дихати. Вона розуміла, що система життєзабезпечення скафандра перестала працювати й подача кисню миттєво припинилася. Тож їй лишалося дихати залишками кисню в шоломі. Чен Сінь почала інстинктивно швидко дихати, і чим сильніше вона намагалася вдихнути, тим швидше наступала задуха. Вона так само інстинктивно підняла руку, щоб підняти візор, — Ґуань Їфань схопив її, аби зупинити, й знову обійняв, цього разу щоб утішити. Вона відчула, що Їфань неначе намагається врятувати її від утоплення, витягуючи з глибини, і в холодному світлі аварійного джерела вона побачила його очі, які, здавалося, підказували, що їй ось-ось удасться випірнути на поверхню. Коли було вже несила триматися, Чен Сінь через скафандр відчула, що тиск усередині кабіни підвищується. Їфань раптом рвонув угору її візор, а потім підняв свій — вони вдвох почали важко ковтати свіже повітря.

Трохи віддихавшись, Чен Сінь із цікавістю почала роздивлятися металеву пляшку. Вона одразу помітила невеличкий манометр біля звуженої частини, який при детальнішому огляді виявився, на превеликий подив, приладом старого типу з механічною стрілкою, яка тепер зсунулася в зелену зону.

— Кисню надовго не вистачить, і скоро кабіна вихолоне. Ми мусимо якнайшвидше перевдягнутися у більш придатні скафандри, — з цими словами він відштовхнувся від крісла й витягнув із задньої частини кабіни два металевих бокси. Відкривши один, Чен Сінь зрозуміла, про які скафандри йдеться.

Сучасні зразки скафандрів — і в Сонячній системі, і в цьому світі — були легкими й необтяжливими. Якщо зняти шолом, від’єднати невеличкий прилад життєзабезпечення та не герметизувати такий скафандр, то він майже нічим не відрізнятиметься від повсякденного вбрання. Але ці два важезні скафандри у боксах нагадували найперші зразки космічного одягу ще навіть докризових часів.

Біла пара, що зривалася з губ, вже позначала кожен їхній подих. Звільнившись від легкого скафандра, Чен Сінь відчула, наскільки охололо повітря в кабіні — холод покусував кожну клітину тіла. Впоратися із незнайомою моделлю важкого скафандра виявилося вкрай непросто, тож Їфань був вимушений асистувати під час перевдягання. Чен Сінь почувалася, немов мале дитя, повністю залежне від допомоги цього чоловіка, — давно забуте нею відчуття. Перш ніж вдягнути їй шолом, Їфань детально проінструктував щодо особливостей користування цим скафандром: де розташовані вимикач подачі кисню, реле тиску, регулятор температури, комунікаційний вузол і перемикачі освітлення. Ця модель не мала автоматичного керування, тож кожна дія чи регулювання вимагали маніпуляцій вручну.

— Цей скафандр не має жодного чипа або мікросхеми. Зараз будь-які комп’ютери — електронні чи квантові — перестали працювати, — пояснив Ґуань Їфань.

— Чому?

— Бо швидкість світла не перевищує й десяти кілометрів на секунду.

Їфань вдягнув і під’єднав її шолом. За цей короткий проміжок часу вона встигла промерзти до кісток. Їфань увімкнув подачу кисню та електричний обігрів скафандра — Чен Сінь відчула, як тепло розливається всіма клітинами її тіла. Тепер Ґуань Їфань почав вправно перевдягатися сам, і це зайняло в нього значно менше часу. Швидкими рухами він насунув шолом і підключив систему зв’язку між двома скафандрами, але вони обоє не спромоглися витиснути із себе ані слова, допоки не зігрілися остаточно.

У цьому надважкому скафандрі було важко просто поворухнутися, і Чен Сінь навіть уявити не могла, як це — пересуватися з таким панциром за нормальної сили тяжіння. Скафандр більше нагадував не одяг, а маленьку раковину, хатку — єдиний її прихисток у Всесвіті. Світлова смужка, що плавала в повітрі, почала тьмяніти, і Їфань увімкнув освітлення на своєму скафандрі. У тисняві вузької кабіни Чен Сінь відчула, що вони схожі на шахтарів, які спустилися в забій старої шахти.

— Що сталося? — запитала Чен Сінь.

Ґуань Їфань виплив із сидіння і почав тягнути якусь засувку на переборці. Його зусилля не були марними — на переборці з’явився ілюмінатор. До цього внутрішня заслінка ілюмінатора відкривалася автоматично, і відсунути її вручну виявилося досить копіткою справою. Таким же чином Їфань відкрив ілюмінатор на переборці з іншого боку.

Чен Сінь подивилася назовні й побачила, що вигляд Усесвіту докорінно змінився.

Перед її очима на протилежних кінцях космосу розтягнулися два зоряні скупчення: зорі, що розташовувалися попереду, випромінювали світло синього спектра, а ті, що позаду, — червоного. Чен Сінь уже бачила подібну картину, коли летіла зі швидкістю світла на борту «Зоряного кільця», проте зараз обидва скупчення не були на вигляд монолітними — їхні форми постійно змінювалися, немов палахкотливе полум’я під сильними поривами вітру. Але була й інша відмінність: жодна зірка не виринала зі скупчення синього кольору, не мандрувала небом і не приєднувалася до зірок у скупченні, забарвленому червоним. До того ж полюси Всесвіту з’єднували дві протиставлені світлові смуги різного розміру — по одній із кожного боку човника.

Ширша смуга затуляла весь обрій в ілюмінаторі з одного боку. Вона не сполучалася з синім чи червоним скупчен­ням зірок, а переходила на кінцях у якісь набалдашники. Насправді ця смуга більше нагадувала надзвичайно сплющений еліпс або ж сильно витягнуте коло. Поверхнею смуги мерехтіли кольорові візерунки різних розмірів і форм. Здебільшого візерунки були лише трьох кольорів: сині, білі та світло-жовті. Інтуїція підказала Чен Сінь, що вона зараз роздивляється поверхню Блакитної планети.

Смуга з протилежного боку човника була тоншою, проте яскравішою й не мала жодних помітних візерунків на поверхні. Також, на відміну від Блакитної планети, ця смуга періодично й різко змінювала свої розміри: яскрава лінія, що з’єднувала синій і червоний полюси, миттєво стискалася до ще яскравішої кулі. Саме ця форма, бачена Чен Сінь за нормальних умов, дала їй змогу зрозуміти, що вона дивиться на зірку DX3906.

— Ми рухаємося орбітою Блакитної планети зі швидкістю світла, — сказав Ґуань Їфань. — Звісно, якщо не враховувати того, що швидкість світла катастрофічно впала.

До того човник рухався зі значно більшою швидкістю, але після редукції значення швидкості світла та неможливості перевищення цієї межі об’єктами, які мають масу, швидкість човника впала до відповідного значення.

— Відбувся розрив ліній смерті?

— Так. Вони розширилися на всю зоряну систему. Ми в пастці.

— Це сталося через колії, залишені кораблем Юнь Тяньміна?

— Я точно не знаю. Цілком можливо, що саме це й було причиною — він міг не знати про наявність ліній смерті у цій зоряній системі.

Чен Сінь не стала питати, який їхній план дій, бо здогадувалася, що виправити ситуацію неможливо. Жоден із комп’ютерів не здатен працювати за швидкості світла у десять кілометрів на секунду, тож штучний інтелект і всі бортові системи човника просто мертві. За таких обставин вони не можуть навіть увімкнути світло в салоні — човник перетворився на металеву шкаралупину без електрики та енергії. «Мисливець» також можна було назвати кораблем-привидом. Човник іще не почав процесу гальмування до зменшення швидкості світла, тож «Мисливець» має перебувати десь неподалік. Але навіть якби він перебував на відстані витягнутої руки, це нічим не зарадило б у такій ситуації: без активної системи управління неможливо пристикуватися та відчинити люки обох літальних апаратів.

Чен Сінь подумала про Юнь Тяньміна та АА, які залишилися на поверхні планети. Ймовірно, вони у безпеці там, унизу, проте тепер можливості з ними зв’язатися вже нема. А вона навіть не встигла привітатися з ним.

Щось легке й металеве стукнулося об візор її шолома. Знайома металева пляшка. Чен Сінь ще раз подивилася на архаїчний манометр приладу й доторкнулася до не менш старої моделі скафандра. Згаслий промінчик надії знову спалахнув у темряві, немов крихітний світляк.

— Ви розраховували, що може статися щось подібне? — стиха спитала вона.

— Звісно. — Старі аналогові динаміки скафандра принесли спотворену відповідь Ґуань Їфаня. — Зрозуміло, що ми не готувалися до потрапляння у розрив ліній смерті, але можливість випадково опинитися в коліях надшвидкісних кораблів все ж передбачали. Ситуації принципово не відрізняються: низька швидкість світла, відмова бортових систем… Нам слід запустити нейрони.

— Що?

— Нейронні комп’ютери, які здатні працювати за низької швидкості світла. І човник, і «Мисливець» мають дублювальні системи управління на нейронних комп’ютерах.

Чен Сінь була неабияк вражена самим фактом існування подібних пристроїв.

— Головним чинником у роботі цієї системи є не поточне значення швидкості світла, а її компонування. Передача хімічних сигналів у мозку людини відбувається ще повільніше, десь зі швидкістю два-три метри на секунду, що приблизно дорівнює швидкості нашої ходьби. Нейронний комп’ютер імітує принцип паралельної обробки інформації в мозку вищих звірів. Усі чипи таких комп’ютерів розроблені для роботи в умовах зниженої швидкості світла.

Їфань відкинув металеву панель, прикрашену складним візерунком: безліччю крапочок, з’єднаних переплутаними лініями, що нагадували щупальця восьминіжки. Усередині була схована невеличка консоль із пласким дисплеєм, кількома перемикачами та індикаторами, які вийшли з ужитку ще наприкінці Епохи кризи. Їфань натиснув на червоний перемикач — і дисплей засвітився. Проте замість звичного графічного інтерфейсу на ньому з’явилися рядки тексту. Чен Сінь здогадалася, що це відображення порядку завантаження операційної системи.

— Оскільки функція паралельної обробки інформації ще не увімкнена, нам доведеться завантажувати операційну систему послідовно. Тобі важко навіть уявити, наскільки повільний паралельний обмін даними за низької швидкості світла: дивись, лише кілька сотень байтів на секунду. Навіть кілобайта нема.

— Тоді завантаження триватиме довго.

— Так. Але по мірі активації функції паралельної обробки швидкість завантаження зростатиме. Проте часу мине дійсно чимало, — відповів Ґуань Їфань, вказуючи на рядок цифр унизу екрана.

«Завантаження системи очікується за: 68 годин 43 хвилини (мерехтіння зворотного відліку) секунд. Загальний час до повної активації системи: 297 годин 52 хвилини (мерехтіння зворотного відліку) секунд».

— Дванадцять днів! — Чен Сінь була здивована аж настільки великим періодом очікування. — А що з «Мисливцем»?

— Бортова система мала в автоматичному режимі зафіксувати падіння швидкості світла та ініціювати запуск нейронного комп’ютера. Але цей процес триватиме майже стільки ж, як на човнику.

Дванадцять днів. Вони зможуть використовувати системи життєзабезпечення корабля чи човника лише через дванадцять днів. А до того мають розраховувати виключно на ці допотопні скафандри. І якщо джерелом живлення є радіоізотопні термоелектричні генератори, то електрики їм має вистачити, а от кисню точно забракне.

— Ми повинні лягти в сплячку, — сказав Їфань.

— А що, на човнику є потрібне обладнання? — спитала Чен Сінь й одразу збагнула всю безглуздість запитання. Навіть якби на борту човника й було таке обладнання, то ним керував би ще один комп’ютер, із якого зараз жодного зиску.

Їфань дістав невеличку коробку з того ж боксу, звідки раніше взяв металеву пляшку з киснем. Відкривши її, він продемонстрував Чен Сінь капсули.

— Це препарати для недовготривалої гібернації. На відміну від знайомої тобі процедури короткого сну, ми не потребуватимемо пристроїв, що забезпечуватимуть екстракорпоральну мембранну оксиґенацію: дихання просто сповільниться, і ми витрачатимемо дуже мало кисню. Одна пігулка розрахована приблизно на пів місяця сну.

Чен Сінь підняла візор шолома й узяла одну пігулку. Подивившись, як Їфань проковтнув іншу, вона визирнула в ілюмінатор.

Кольорові плями на спотвореній Блакитній планеті — широкій смузі, що зі швидкістю світла з’єднувала синій і червоний полюси Всесвіту, — мерехтіли настільки швидко, що зливалися в нерозрізненну мішанину.

— Ти бачиш паттерни на поверхні? — запитав Ґуань Їфань. Виявилося, що він не дивиться назовні, а вже лежить із напівзаплющеними очима, пристебнутий до протиперевантажувального крісла.

— Картина занадто швидко змінюється.

— Спробуй стежити за рухом очима.

Чен Сінь намагалася сконцентруватися й не випускати з поля зору візерунків, що переміщувалися смугою. На мить їй вдалося розгледіти окремі сині, білі й жовті плями, але за секунду вони знову перемішалися.

— Мені не вдається, — відповіла Чен Сінь.

— Так, це ще занадто швидко. Паттерни можуть повторюватися сотні разів за секунду, — погодився Їфань, зітхаючи. І хоча він з усіх сил намагався приховати свою печаль, Чен Сінь легко прочитала цю емоцію. Вона навіть здогадувалася про її причину.

Вона розуміла, що кожне повторення малюнка на широкій смузі означає один оберт човника зі швидкістю світла на орбіті Блакитної планети. І навіть в умовах низької швидкості світла диявольський закон спеціальної теорії відносності не втрачає актуальності: в системі відліку планети час ішов у десятки мільйонів разів швидше, ніж для них на борту човника.

Мить тут дорівнювала еонам унизу.

Чен Сінь мовчки відвернулася від ілюмінатора й почала пристібатися в кріслі. У протилежному ілюмінаторі продовжувало миготіти світло: сонце цього світу витягувалося в яскраву лінію, яка з’єднувала полюси Всесвіту, наступної миті стискалося в невелику кулю і знову поверталося на круги своя. Шалений танок смерті у всій красі.

— Чен Сінь, — тихо покликав її Їфань. — Цілком може статися, що, коли ми прокинемося, то побачимо на екрані повідомлення про помилку.

Вона повернула до нього голову й усміхнулася крізь візор шолома.

— Я не боюся.

— Я знаю, що ти не боїшся. Я просто тобі хочу сказати дещо… Мені відомі перипетії твого перебування на посаді Мечоносця, і я хотів би тебе запевнити, що ти зробила правильний вибір. Людство, обираючи тебе на цю посаду, саме вирішило, що в житті й у всьому іншому найголовнішою є любов, хоча за такий вибір усім довелося б заплатити страшну ціну. Ти вловила прагнення того світу, прийняла такі цінності й підтвердила їхній вибір. Ти не зробила нічого поганого.

— Дякую, — ще тихіше відповіла Чен Сінь.

— Я не знайомий з історією твого подальшого життя, але не думаю, що й потім ти зробила щось неправильно. Любов — не помилка. Окрема особа не може стати причиною вимирання цілого виду. Якщо світ був приречений на загибель, то до цього результату призвели об’єднані зусилля усіх людей, як живих, так і давно померлих.

— Дякую, — знову відповіла Чен Сінь, відчуваючи, як її душать сльози.

— І я так само не боюся того, що на нас чекає. Ще коли я перебував на борту «Гравітації», зоряне небо викликало у мене відчуття жаху та втоми. Я хотів перестати постійно думати про Всесвіт, але це було як наркотик, і я не міг зупинитися. Тепер зможу.

— Це чудово. Ти щось знаєш, правда ж? Єдине, що мене страшить, це усвідомлення того, що щось здатне тебе налякати.

— У мене ті самі відчуття.

І, взявшись за руки, освітлені шаленим танкóм тутешнього світила, вони поступово втрачали свідомість, відчуваючи, як сповільнюється їхнє дихання.

Приблизно через 17 мільярдів років після початку часу. Наша зірка

Процес пробудження розтягнувся надовго.

Свідомість Чен Сінь поверталася уривками, але тієї миті, коли зір і пам’ять знову підкорилися її волі, вона одразу зрозуміла, що завантаження нейронного комп’ютера завершилося успішно. Кабіну заливало м’яке світло, чулося гудіння різного обладнання, а в повітрі відчувався теплий подих системи опалення. Човник повернувся до життя.

Але Чен Сінь швидко збагнула, що освітлення лине не зі звичних місць, а, швидше за все, з резервних освітлювальних пристроїв, розроблених спеціально на випадок потрапляння в зону з низькою швидкістю світла. У кабіні ніде не було видно інформаційних вікон, тож цілком можливо, що технологія голографічних дисплеїв також перестає бути помічною за таких умов. Інтерфейс «людина-машина» нейронного комп’ютера обмежувався тим самим пласким екранчиком, але тепер він мав вигляд кольорового растрового дисплея докризових часів.

Ґуань Їфань левітував перед екраном, постукуючи по ньому голими пальцями, без рукавиць. Помітивши, що Чен Сінь прокинулася, він показав жестом, що все добре, і подав їй пляшку води.

— Минуло 16 днів, — повідомив він.

Взявши пляшку з водою, Чен Сінь усвідомила дві речі: пляшка тепла, а вона також без рукавиць. Наступним відкриттям виявилася відсутність шолома на голові, хоча скафандр залишився на ній. Але температура і тиск на борту вже давали можливість змінити скафандр на новітній зразок.

Відчувши, що руки почали її слухатися, вона відстібнулася від крісла й підпливла до Їфаня, намагаючись роздивитись інформацію на екрані. Хай вже й без шоломів, вони насилу спромоглися розміститися поруч у своїх громіздких скафандрах. На екрані було одночасно відкрито кілька вікон, в яких швидко прокручувалися великі масиви даних, що свідчили про успішність тестування різних систем човника. Їфань повідомив, що йому вдалося встановити зв’язок із «Мисливцем», чий нейронний комп’ютер також успішно самозапустився.

Чен Сінь підняла голову й побачила, що ілюмінатори з обох боків залишилися відкритими. Відштовхнувшись, вона попливла до них. Їфань притлумив світло у кабіні, аби Чен Сінь змогла без завад роздивитися все назовні. Зараз вони досягли такого рівня порозуміння, ніби стали однією людиною.

На перший погляд, Усесвіт не зазнав помітних змін: човник продовжував обертатися на зниженій швидкості світла на орбіті Блакитної планети; протипоставлені синє та червоне скупчення зірок так само, без жодного паттерна, видозмінювалися на полюсах Усесвіту; світило шалено витанцьовувало, вигинаючись між лінією та колом; на поверхні Блакитної планети миготіли кольорові плями. Тільки ще раз спробувавши прослідкувати поглядом за рухом плям, Чен Сінь помітила першу зміну — сині й білі цятки зникли, поступившись місцем фіолетовим.

— Діагностика систем двигуна завершилася. Основні показники в нормі. Ми можемо будь-якої миті розпочати процес сповільнення та зійти з орбіти, — повідомив Їфань, вказуючи на екран монітора.

— А хіба термоядерний двигун здатен працювати за таких умов? — спитала Чен Сінь. Це питання не давало їй спокою ще до того, як вони скористалися пігулками й лягли у сплячку. Але вона втрималася від спокуси запитати про це, бо боялася отримати невтішну відповідь і ще більше засмутити Їфаня своєю реакцією.

— Звісно, ні. Реакції термоядерного синтезу за теперішніх значень швидкості світла продукуватимуть замало енергії. Ми скористаємося резервним двигуном на антиматерії.

— Антиматерії?! Невже знижена швидкість світла не вплине на магнітні поля механізму утримування?

— Аж ніяк, бо цей різновид двигуна якраз і розроблявся для роботи в подібних умовах. Кожен наш корабель, коли відлітає в далеку мандрівку, оснащується таким двигуном… Ми провели чимало досліджень у галузі технологій, придатних для використання в умовах зниженої швидкості світла. Зрозуміло, що головною метою подібних робіт було не забезпечення підтримки життєдіяльності в умовах випадкового потрапляння в колії, залишені криволінійними двигунами, — це радше давало шанс вижити, якщо нам доведеться все-таки ховатися у могилі світла, чи чорному домені по-вашому.

Через пів години човник і «Мисливець» одночасно ввімкнули двигуни на антиматерії й розпочали процес гальмування. Перевантаження втиснуло Чен Сінь та Їфаня у спинки крісел, а бортова система човника опустила захисні шторки ілюмінаторів. За мить сильні вібрації почали трусити корпус, але з кожною секундою потроху вщухали і зрештою повністю зникли. Весь процес гальмування тривав лише десять хвилин. Із вимкненням двигуна повернулася невагомість.

— Ми сповільнилися й тепер рухаємося повільніше за світло, — повідомив Їфань, одночасно натискаючи кноп­ку на панелі, щоб відкрити ілюмінатори.

Поглянувши в ілюмінатор, Чен Сінь пересвідчилася, що блакитне й червоне скупчення зірок зникли. З одного борту вона побачила зірку, яка мала звичний вигляд, без будь-яких спотворень. Проте поглянувши на Блакитну планету, що перебувала з іншого боку, Чен Сінь помітила дещо дивне: більша частина планети змінила колір на фіолетовий. За винятком блідо-жовтої поверхні океану, земля виблискувала всіма відтінками фіалкового; білі шапки снігу також зникли без сліду. Але найбільший подив викликав вигляд зоряного неба.

— Що це за лінії?! — вигукнула Чен Сінь.

— Гадаю, такий вигляд мають зірки, — Їфань здавався розгубленим не менш за неї.

Усі зірки в космосі перетворилися на тонкі світні лінії. Чен Сінь вже неодноразово бачила щось подібне: по роботі їй доводилося роздивлятися фотографії зоряного неба з довгою експозицією. На таких знімках зірки, завдяки обертанню Землі, перетворювалися на однонаправлені концентричні лінії приблизно однакової довжини. Але зараз лінії, на які переродилися зірки, різнилися як за довжиною, так і за направленістю. Найдовші з них простягалися мало не через третину неба і перетиналися з іншими під різними кутами, завдяки чому зоряне небо на вигляд було більш заплутаним і хаотичним, ніж раніше.

— Я думаю, що це таки зірки, — Ґуань Їфань залишився при своїй думці. — Світло зірок проходить через два бар’єри: спершу межу ділянок нормальної і зниженої швидкостей світла, а потім горизонт подій чорної діри. Тому вони й набувають такого незвичного для нас вигляду.

— То ми всередині чорного домену?

— Так, ми потрапили в могилу світла.

Зоряна система DX3906 сама стала чорною дірою зі зменшеною швидкістю світла, повністю ізольованою від решти Всесвіту. Зоряне небо, виткане з безлічі сріблястих ниток, тепер назавжди перетворилося на недосяжну мрію.

— Спускаємося на поверхню, — запропонував Їфань, порушуючи довге мовчання.

Човник знову розпочав сповільнюваний маневр, різко зменшуючи висоту орбіти та входячи під акомпанемент наростаючих вібрацій до щільних шарів атмосфери Блакитної планети, аби приземлитися у світі, де Чен Сінь та Ґуань Їфаню судилося провести решту їхнього життя.

На екрані системи спостереження фіолетові континенти зайняли все поле зору, і тепер уже з впевненістю можна було стверджувати, що таке забарвлення обумовлено кольором флори планети. Зміна рівня випромінювання світила, імовірно, і стала причиною еволюції забарвлення рослинності з блакитного на фіолетовий.

Хоча значно більше Чен Сінь та Їфаня дивувало подальше існування тутешнього світила. Адже відповідно до рівняння еквівалентності маси-енергії — E = mc2 — термоядерний синтез при низьких швидкостях світла може виробляти лише обмежений обсяг енергії. Схоже, зірка все ще якимось чином здатна підтримувати нормальну швидкість світла.

Координати місця посадки човника були задані в тій самій точці, звідки відбувався зліт і де залишилося «Зоряне кільце». Наблизившись до поверхні, вони не побачили нічого, крім густого фіолетового лісу, що тягнувся аж до обрію. Але щойно бортова система човника вирішила знову набирати висоту, аби пошукати більш підхоже місце для посадки, полум’я від роботи двигунів змусило велетенські дерева кинутися врозтіч. Тож човник зміг плавно й без перешкод приземлитися на відкритій ділянці.

На екрані з’явилося повідомлення, що повітря назовні цілком придатне для дихання: порівняно з останнім приземленням уміст кисню в атмосфері значно підвищився. Крім того, сама атмосфера виявилася щільнішою, що мало наслідком збільшення атмосферного тиску в півтора раза.

Чен Сінь і Ґуань Їфань вийшли з човника і знову ступили на поверхню Блакитної планети. Їм у обличчя війнув теплий і вологий вітерець, а ноги загрузли в шарі м’якого гумусу. Новоутворена галявина була поцяткована дірками, залишеними корінням дерев, які рятувалися від полум’я двигунів. Тепер ці фіолетові дерева тулилися по периметру галявини, колишучи широким листям на вітрі й нагадуючи велетнів, що зловісно перешіптуються. Їхні тіні вкривали всю галявину. Настільки густа рослинність перетворила Блакитну зірку на зовсім інший, ніж бачений раніше, світ.

Чен Сінь ніколи не любила фіолетового кольору. Вона завжди сприймала його як патологічно депресивний, він нагадував їй синюшні губи хворих, які страждають від гіпоксії. Й от зараз усі відтінки фіолетового оточують її зусібіч, і їй доведеться провести решту життя в цьому негостинному світі.

Жодного сліду «Зоряного кільця», корабля Юнь Тяньміна чи будь-яких ознак присутності людей.

Чен Сінь із Їфанєм уважніше роздивилися околиці й виявили, що характер місцевості повністю відрізняється від особливостей місця їхньої останньої посадки. Вони чітко пам’ятали, що тут неподалік мають височіти гірські пасма, проте, скільки сягало око, було видно лише лісисту рівнину. Подумавши, що сталася якась помилка з координатами, вони повернулися до човника, аби перевірити все ще раз. Помилки не було — координати відповідали місцю попередньої посадки. Вони знову ретельно обшукали все навколо, але нічого не знайшли. Картина нагадувала незайману землю, куди ще не ступала нога людини, ніби їхня попередня подорож відбулася не на цій планеті, а в іншому просторі-часі, що не має дотичних із цим світом точок.

Їфань знову повернувся до човника, аби зв’язатися з «Мисливцем», який усе ще лишався на низькій орбіті. Його нейронний комп’ютер був потужнішим за встановлений на човнику і міг підтримувати голосовий інтерфейс команд. Але через занизьку швидкість світла сигнал від корабля приходив із десятисекундним запізненням. Після того як «Мисливець» та човник сповільнилися зі швидкості світла, корабель на низькій орбіті розпочав дистанційне зондування поверхні Блакитної планети й до цього часу вже встиг відсканувати більшу частину суходолу: жодних слідів присутності людей чи інших розумних форм життя не було помічено.

Їм нічого не залишалося, як розпочати наступне дослідження, яке не на жарт лякало, — визначити, скільки часу минуло в цій системі відліку. В умовах низької швидкості світла можна було використовувати спеціальний метод датування: деякі хімічні елементи, які не розпадаються за нормальної швидкості світла, мають різну швидкість розпаду при зниженій швидкості, що давало змогу доволі точно визначити проміжок часу, який минув. З огляду на первісну наукову місію експедиції човник був оснащений аналізатором розпаду атомних ядер, проте для обробки отриманої інформації потрібен був доступ до комп’ютера. Тож Їфань витратив чимало часу, намагаючись підключити аналізатор до нейронного комп’ютера човника для нормальної роботи. Завершивши налаштування, Їфань провів аналіз десяти зразків різних гірських порід, щоб можна було отримати точніші висновки. Увесь процес тривав пів години.

Очікуючи результатів дослідження, Чен Сінь і Ґуань Їфань вирішили прогулятися галявиною. Сонячне світло пробивалося крізь сплетіння віт дерев, освітлюючи рівну поверхню місця посадки. На галявині вони побачили чимало дивних маленьких істот: якась комашня літала за допомогою обертових роторів на манер гвинтокрилів; прозорі кульки зграйками плавали в повітрі й виблискували всіма барвами веселки, коли на них потрапляло сонячне світло; але жодна з побачених істот не мала звичних оку крилець.

— Можливо, минуло кількадесят тисяч років, — пробурмотіла Чен Сінь.

— Гадаю, навіть більше, — відгукнувся Їфань, поглядаючи всередину лісу. — Але десятки чи сотні тисяч років, яка для нас різниця?

Повернувшись мовчки до човника, вони всілися на його сходах і обійнялися, втішаючись серцебиттям один одного.

За пів години обоє піднялися у човник, аби зустрітися з суворою реальністю. На екрані вони побачили результати аналізу всіх десяти зразків. Оскільки аналізувалося багато параметрів, отриманий масив даних був скомпонований у складні діаграми й таблиці. Виявилося, що всі відібрані зразки дали приблизно однакові результати, які були виведені в підсумок:

Середнє значення датування розпаду елементів у зразках — 1–10 (похибка не перевищує 0,4%): міжзоряний період часу, минуло — 6 177 906; земні роки, минуло — 18 903 729.

Чен Сінь тричі перерахувала цифри останнього зна­чення, перш ніж розвернутися й мовчки вийти надвір, де вона опинилася в обіймах фіолетового світу. Високі дерева фіалкового кольору потроху наближалися до її постаті, промінчик сонця затримався на нозі, лишаючи яскраву пляму в присмерках, теплий і вологий вітер грався з волоссям, а маленькі живі повітряні кулі пропливали над головою, знаменуючи 18,9 мільйона років, що пронеслися за її спиною.

Їфань підійшов до Чен Сінь і, поглянувши їй у вічі, відчув, як переплітаються їхні душі.

— Чен Сінь, ми розминулися з ними.

Через 18,9 мільйона років після утворення чорної діри з низькою швидкістю світла в зоряній системі DX3906 і через 17 мільярдів років після народження Всесвіту останні чоловік і жінка міцно обійнялися.

Чен Сінь розревілася у нього на плечі. Вона пригадала, що настільки ж гірко плакала тільки одного разу в житті — коли мозок Юнь Тяньміна відділили від тіла. Це було… 18 903 729 років плюс шість століть тому, і ці довгі особисто для неї шість століть були невеличкою похибкою на тлі подібних геологічних відтинків часу. Але зараз вона горювала не лише за черговою втратою Юнь Тяньміна. Це було остаточне усвідомлення поразки, повне розуміння й прийняття себе як найдрібнішої піщинки в серці урагану, як опалого листка, що несеться течією широкої, повноводної ріки. Вона змирилася з поразкою: хай вітер пронизує її тіло, а сонячне світло випалює душу.

Вони мовчки, не розриваючи обіймів, опустилися на м’який, пружний шар гумусу й дозволили часу текти. Пляма світла, що проникала крізь море листя у сплетінні гілок, неспішно рухалася повз них, відзначаючи його плин. Іноді Чен Сінь себе запитувала: а чи не пронеслися наступні десять мільйонів років? І щось у підсвідомості нашіптувало, що це не плід її хворобливої уяви: існують світи, де кожен крок означає зміну тисячі років. От взяти до прикладу ті ж лінії смерті: розрив і, як наслідок, розширення цієї аномалії на невелику ділянку простору-часу призведуть до зростання швидкості світла всередині з нуля до вкрай незначного показника, співставного зі швидкістю дрейфу континентів — один сантиметр на десять тисяч років. І якщо ви вивільнитеся з обіймів коханої людини й зробите кілька кроків убік, у такому світі вас уже відділятимуть десять мільйонів років.

Вони таки розминулися.

Хтозна, скільки часу минуло, перш ніж Їфань тихо спитав:

— То що ми робитимемо?

— Я думаю, ми маємо ще раз роздивитися все навколо. Мало лишитися якесь послання.

— Марні сподівання. За 18 мільйонів років зникне все: час — найнещадніша сила з усіх.

— Можна висікти слова на камені.

Їфань підняв голову й почав розгублено роздивлятися Чен Сінь.

— АА здогадалася б скористатися цим методом, — здавалося, сама до себе бурмотіла Чен Сінь.

— Я справді не розумію…

Не вдаючись до тривалих пояснень, Чен Сінь просто струсонула Їфаня за плечі.

— «Мисливець» має на борту обладнання для дистанційного зондування шарів ґрунту?

— Що ти сподіваєшся там знайти?

— Текст. Я хочу відшукати там слова.

Їфань посміхнувся й похитав головою:

— Мені зрозумілі твої завзяття та прагнення, але…

— Аби мати шанс зберегтися протягом справді тривалого періоду часу, цей текст має бути великого розміру.

Їфань згідно кивнув, але, вочевидь, лише для того щоб дати Чен Сінь можливість відвести душу. Вони разом підвелися і попрямували до човника, так само міцно обійнявшись, ніби дійсно переймалися, що необережний крок убік розділить їх на роки. Їфань передав на орбіту завдання «Мисливцю» — розпочати глибоке дистанційне зондування місцевості в радіусі трьох кілометрів від місця посадки. Глибина зондування була задана в діапазоні 5–10 метрів від поверхні, а головною метою було виявлення ознак присутності тексту чи будь-яких символів, що можуть нести послання.

«Мисливець» витратив на сканування означеної ділянки 15 хвилин, ще 10 хвилин тривала обробка отриманих даних. У результаті — нічого, жодного сліду.

Їфань змінив параметри глибини сканування, встановивши діапазон від 10 до 20 метрів від поверхні. Цього разу весь процес тривав більше години, і левова частка часу пішла на кілька прольотів корабля орбітою над зазначеною ділянкою. І знову нічого. Але на такій глибині ґрунт уже замінили щільні гірські породи.

Їфань знову задав нові параметри, заглиблюючи межу пошуків уже на 30 метрів від поверхні.

— Але це остання спроба, — сказав він Чен Сінь. — Дистанційне зондування на більшій глибині вже не­інформативне.

Їм знову довелося чекати, поки «Мисливець» опише ще одне коло орбітою Блакитної планети. Тутешнє сонце вже починало спускатися за обрій, розписуючи хмари цього світу всіма кольорами та запалюючи золотом край фіолетового лісу.

Цього разу на екрані човника з’явилося зображення, передане з орбіти бортовим комп’ютером корабля. Після обробки отриманих даних в шарі породи чорного кольору можна було роздивитися неясні білі обривки слів: «и», «прож», «життя», «вам», «невеличкий», «в», «дині», «йдіть». Ці білі символи, кожен із яких займав ділянку площею близько одного квадратного метра, були врізані в чорну породу під кутом 40 градусів і зараз перебували прямо під ногами Чен Сінь і Ґуань Їфаня на глибині від 23 до 28 метрів.

Штучний інтелект бортової системи «Мисливця» повідомив, що кращого результату через обмеження чутливості техніки дистанційного зондування досягти не вдасться й слід вдатися до використання георадіолокаційного приладу підповерхневого зондування. Штучний інтелект взяв на себе керування науковими приладами човника й розпочав сканування відповідних ділянок.

Чен Сінь із Їфанєм залишалося лише схвильовано чекати на результати. Споночіло, й дерева навкруги перетворилися на героїв театру тіней. На небі між коротенькими яскравими лініями-зірками почали проявлятися довгі сріблясті волосини, розкидані по чорному оксамиту безодні.

За годину на екрані човника поверх зображення, отриманого методом дистанційного сканування, проступили чотири рядки тексту, написані 18,9 мільйона років тому:

Ми прожили щасливе життя

Ми даруємо вам невеличкий

Врятуйтеся від колапсу всередині

Йдіть у новий

Штучний інтелект «Мисливця» для інтерпретації отриманих результатів вдався до геологічного порівняльного аналізу. Вдалося з’ясувати, що спершу великі літери послання були вирізані на схилі гори, яка складалася з осадових порід, і загальна площа написів дорівнювала приблизно 130 квадратним метрам. Але рух планетарної кори протягом мільйонів років зруйнував гірський масив, до якого належала ця гора, й написи опинилися на теперішній глибині. Загалом послання мало більше ніж чотири рядки, але нижня частина гори під час геологічних перетворень зазнала непоправних руйнувань, тому решта тексту була втрачена. Однак і чотири рядки послання вціліли не повністю — через руйнування однієї сторони схилу три нижні рядки виявилися обірваними.

На радощах Чен Сінь та Їфань знову обійнялися, відчуваючи, як сльози навертаються на очі, — вони ж бо отримали звістку від АА та Юнь Тяньміна і коротеньку розповідь про їхнє щасливе життя 18 мільйонів років тому. Нарешті їхні спраглі до пошуків душі отримали розраду.

— Що за життя вони тут мали? — запитала Чен Сінь, змахуючи сльози.

— Можливий будь-який розвиток подій, — відповів Їфань.

— Вони мали дітей?

— І це не можна виключати. Вони навіть могли започат­кувати нову цивілізацію на цій планеті.

Чен Сінь розуміла, що такий розвиток цілком реальний. Але навіть якщо ця цивілізація проіснувала 10 мільйонів років, наступні 8,9 мільйона стерли з лиця планети будь-які згадки про її існування.

Час — справді найнещадніша сила з усіх.

Цієї миті щось дивне вивело їх із медитаційного стану: посеред галявини у повітрі з’явився прямокутник розміром із людський зріст. Його сторони окреслювалися ледь помітними світними лініями, схожими на виділення якогось об’єкта комп’ютерною мишею. Він повільно перепливав туди-сюди, але не віддалявся далеко, постійно повертаючись у вихідну точку. Можливо, прямокутник був тут постійно, але через тонке і неяскраве обрамлення лишався непомітним при денному освітленні. Незалежно від того, якою є природа цього об’єкта — силове поле чи якась матерія, — він, безумовно, був творінням розумної істоти. Лінії, що окреслювали прямокутник, здавалося, мали таємничий зв’язок із зірками-лініями на небі.

— Як ти гадаєш, чи може це виявитися тим… невеличким подарунком, про який згадується в посланні? — запитала Чен Сінь, не зводячи очей із прямокутника.

— У це важко повірити. Яким чином ця річ змогла проіснувати понад 18 мільйонів років?

Але цього разу Ґуань Їфань помилився: об’єкт дійсно зберігався протягом 18,9 мільйона років. І за необхідності він легко дочекається кінця Всесвіту, оскільки існує поза часом.

Спочатку ця річ була вбудована у міцний металевий каркас, що розташовувався поруч зі скелею з вигравіруваним посланням, але за якісь 500 тисяч років метал перетворився на порох. Проте сам об’єкт лишився незмінним, бо він не боїться плину часу, оскільки в його системі відліку час узагалі ще не розпочався. Ця річ залишалася на глибині 30 метрів поряд із поцяткованою скелею, але після виявлення людей піднялася на поверхню. На шляху нагору вона жодним чином не взаємодіяла з корою планети, пересуваючись, немов привид. І ось тепер, опинившись біля двох людей, ця річ пересвідчилася, що чекала саме на них.

— Мені здається, що воно схоже на двері, — прошепотіла Чен Сінь.

Ґуань Їфань підняв невеличку гілку й кинув у прямокутник — гілка без проблем пролетіла загадковий об’єкт наскрізь і впала на землю з протилежного боку. Маленька зграйка флуоресцентних аеростатів промайнула у них над головами і, пролетівши крізь внутрішню частину прямокутника, випливла так само неушкодженою. Один із аеростатів пролетів навіть безпосередньо крізь світний периметр об’єкта.

Їфань простягнув руку, доторкнувся до уявної рами й не відчув нічого — пальці безперешкодно проминали світну лінію. Ненароком, бо він не планував обмацувати порожню ділянку простору, його рука зісковзнула всередину прямокутника, і тут до його вух долинув страшний крик Чен Сінь. Їфань поспіхом відсмикнув руку, бо почути настільки бурхливу реакцію від зазвичай спокійної та врівноваженої Чен Сінь було абсолютною несподіванкою. Але рука й долоня залишилися на вигляд цілком неушкодженими.

— Твоя рука не пройшла! Її не було видно ззаду, — залопотіла Чен Сінь, вказуючи на протилежний бік прямокутника.

Їфань повторив дослід: засунув руку аж до передпліччя, і вона знову зникла, не вийшовши з протилежного боку прямокутника. Чен Сінь зайшла ззаду, і її очам відкрилася картина поперечного зрізу передпліччя: всі кістки, м’язи, сухожилля й судини було видно, немов на долоні. Їфань забрав руку й повторив дослід із гілкою — вона знову без перешкод пройшла крізь прямокутник. Одразу ж компанію гілці склали кілька летючих комах із обертовими роторами.

— Це справді двері, але з функцією інтелектуального розпізнавання, — підсумував Їфань.

— Вони впустили тебе всередину.

— Тебе, напевно, також впустять.

Чен Сінь із осторогою простягла руку, й вона так само провалилася всередину «дверей». Їфань, який цієї миті спостерігав поперечний зріз уже її руки, пережив трепет дежавю.

— Зачекай мене тут, а я піду всередину й подивлюся, що воно таке, — запропонував Їфань.

— Ні, ми підемо разом, — твердо заперечила Чен Сінь.

— Ліпше ти мене зачекаєш тут.

Чен Сінь схопила його за плечі й, розвернувши до себе, сказала, прямо дивлячись у очі:

— Ти хочеш, аби й нас розділили вісімнадцять мільйонів років?

Їфань довго не відводив погляду, але нарешті згідно кивнув.

— Думаю, нам варто прихопити деякі речі.

За десять хвилин вони, тримаючись за руки, пройшли крізь двері.

Поза часом. Наш Усесвіт

Темрява первісного хаосу.

Чен Сінь і Ґуань Їфань знову занурилися в часовий вакуум. Відчуття дуже нагадувало той момент, коли вони провалилися в зону низької швидкості світла на борту човника. Але тут час не тік або його взагалі не існувало. Вони втратили відчуття плину часу, натомість повернулося усвідомлення можливості переступати через знерухомілий час, перебуваючи поза самим часовим виміром.

Темрява розчинилася, й час розпочав свій біг.

Людські мови не мають лексичних форм, які дали б змогу описати момент, коли час з’являється. Стверджувати, що час почав функціонувати лише після того, як вони опинилися за дверима, буде помилкою, оскільки саме означення «після» потребує певної часової шкали. А позаяк часу не існувало, то не існувало ні до, ні після. Час до «після» може тривати менше мільярдної частки секунди або ж довше мільярда мільярдів років.

Загорялося сонце. Світність навколо наростала дуже повільно: спочатку було помітно лише диск світила, а згодом світло стало потроху піднімати завісу над світом. Це було схоже на крещендо музичного твору — наростання від ледь чутних нот до могутнього, рокітливого, повноголосного звучання. Навколо сонця вигулькнула синя облямівка і, повільно розширюючись, перетворилася на блакитне небо. Під нововиниклим небом з’явився ідеалістичний сільський пейзаж: кілька вишуканих білих будиночків обабіч незасіяної ділянки чорної ріллі; кілька дерев, які додавали картині екзотичних штрихів своїм великим листям дивної форми. Щомиті яскравіше сонячне світло додавало відчуття, що ця ідилія розпросторює обійми їм назустріч.

— Тут хтось є! — сказав Ґуань Їфань, вказуючи на обрій.

На горизонті було видно силуети двох людей — чоловіка й жінки. Чоловік щойно опустив підняту руку.

— Це ми, — відповіла Чен Сінь.

Ще далі перед тими двома фігурами виднілися білі будиночки й дерева, абсолютно тотожні тутешнім. З такої відстані не було видно, на чому розташовуються всі ці об’єкти, але можна було заприсягтися, що там є таке саме чорне поле. Інакше кажучи, в кінці цього світу перебувала його копія або ж проєкція.

Репліки й проєкції оточували їх звідусіль: куди не кинь оком, всюди повторювався один і той самий пейзаж. Їхні фігури також були присутні в усіх повтореннях, але Чен Сінь та Їфань могли побачити свої репліки лише зі спини, бо скопійовані люди в скопійованих світах одразу відвертали голови, коли справжні люди переводили на них погляди. Озирнувшись назад, вони не побачили нічого нового, хіба що тепер дивилися на звичну картину з протилежного ракурсу.

Від входу в цей світ не залишилося й сліду.

Вони рушили неширокою стежкою, вимощеною камінням, і всі їх копії у всіх скопійованих світах повторили їхні рухи. Стежку перетинав потічок. Мостика не було, але вони легко змогли перестрибнути цю невелику перепону. Тільки тепер Чен Сінь та Їфань збагнули, що гравітація тут дорівнює земній. Проминувши кілька дерев, вони підійшли до білого будинку. Двері виявилися зачиненими, а вікна були щільно запнуті блакитними фіранками. Усе довкола на вигляд здавалося абсолютно новим і бездоганно чистим — власне кажучи, воно так і було, бо час щойно почав тут свій біг.

Перед будинком громадилося просте, навіть примітивне сільськогосподарське знаряддя: лопати, граблі, кошики, відра тощо. Хоча деякі з цих предметів мали незвичний вигляд, їхнє призначення було неважко зрозуміти. Але найбільше привертали увагу не вони, а ряд металевих стовпів, що височіли поруч зі знаряддям. Усі стовпи були заввишки з людину й виблискували в променях сонця гладкими, полірованими поверхнями. Кожен стовп мав по чотири металеві подовження, в яких легко вгадувалися деактивовані кінцівки-маніпулятори. Ці металеві стовпи, швидше за все, були роботами, що перебували в режимі очікування.

Вони вирішили спочатку гарненько роздивитися все навколо, перш ніж заходити до будинку, а тому рушили в напрямку обрію. Незабаром Чен Сінь та Їфань досягли межі цього маленького світу, опинившись на кордоні з наступним, скопійованим. Спочатку їм здавалося, що це просто відображення їхнього світу, хоч і не дзеркальне. Але вже на півдорозі вони стали сумніватися у правильності цього припущення, бо скопійований світ мав вигляд занадто реального. Вони зробили крок уперед і безперешкодно ступили за межу. Роззирнувшись навколо, Чен Сінь відчула напад паніки.

Усе повернулося до первісного стану, коли вони тільки ввійшли крізь двері: той самий ідилічний світ із повторюваними копіями та їх відображеннями з усіх боків. Вони озирнулися, щоб поглянути на щойно залишений світ — там їх фігури, стоячи біля початку світу, також озиралися назад.

Чен Сінь почула довге зітхання Їфаня:

— Що ж, не думаю, що є сенс іти далі. Ми ніколи не досягнемо кінця цього світу. — Він вказав на небо й землю: — Гадаю, що в цих двох напрямках встановлені якісь переборки, інакше і там ми бачили б аналогічну картину.

— Ти маєш здогадку, де ми опинилися?

— Ти чула про Чарлза Мізнера?

— Ні.

— Фізик-теоретик докризових часів. Він першим запропонував подібну концепцію світобудови. Насправді світ, у якому ми опинилися, має дуже просте влаштування: це звичайний куб із гранню завдовжки один кілометр. Його легко уявити як кімнату з чотирма стінами, стелею та підлогою. Але хитрість у тому, що стеля є одночасно й підлогою, а протилежні стіни насправді є однією і тією ж стіною, тож, по суті, існують лише дві стіни. Тому коли ви проходите від однієї стіни до протилежної, то негайно повертаєтеся й з’являєтеся біля початкової. Той самий принцип працює зі стелею й підлогою. Це повністю замкнений світ, і ви, досягаючи кінця, повертаєтеся на початок. Природа зображень, які ми бачимо навколо, також має просте й елегантне пояснення: світло, що досягає кінця світу, повертається у вихідну точку. Ми досі в тому самому світі, з якого почали мандрівку, бо це єдиний світ, який існує. А все, що ми бачимо навколо, — лише уявні образи.

— Тоді, здається, це…

— Так! — Їфань широким жестом обвів усе довкола й продовжив емоційно говорити: — Колись Юнь Тяньмін подарував тобі зірку, а тепер — цілий Усесвіт. Чен Сінь, це справжній Усесвіт, хай і маленький, але повноцінний.

Поки Чен Сінь схвильовано обводила поглядом свої володіння, Їфань присів на межу, запустив пальці у ріллю й дивився, як земля пересипається між ними.

— Він направду велика людина — подарував коханій зірку й цілий Всесвіт. Я не зможу повторити його діянь, у мене нема нічого.

Чен Сінь присіла поруч, сперлася на його плече й усміхнулася.

— Але ти єдиний чоловік у цілому Всесвіті. Про який інший подарунок може йти мова?

Проте вони недовго відчували себе самотніми у цьому Всесвіті — двері будинку з тихим стукотом відчинилися, й фігура у білому попрямувала в їхній бік. Новий світ виявився настільки малим, що людську фігуру можна було роздивитися з будь-якої точки. Це була жінка в запаморочливо красивому японському кімоно, всіяному маленькими червоними квітами. Наближаючись до них, вона нагадувала рухливий кущ у цвіту, що приніс у цей маленький Усесвіт звістку про весну.

— Томоко! — вигукнула Чен Сінь.

— Я знаю, хто це — робот, керований софонами, — відповів Їфань.

Вони підвелися й рушили в її напрямку, врешті зустрілися з нею під великим деревом. Чен Сінь пересвідчилася, що це дійсно стара знайома — час не мав влади над її заворожливо-нереальною вродою.

Томоко глибоко вклонилася їм обом, а випроставшись, усміхнулася до Чен Сінь.

— Як я і казала: Всесвіт великий, але життя більше за нього. Ось ми й зустрілися знову.

— Я цього аж ніяк не очікувала, — видихнула розчулено Чен Сінь. — Мені справді дуже приємно знову зустрітися!

Томоко повернула її на 18 мільйонів років назад, у приємне минуле. Проте тепер уже не можна було стверджувати це напевно, бо вони існували в іншому часовому вимірі.

Томоко знову вклонилася:

— Ласкаво просимо до Всесвіту 647. Я його адміністратор.

— Адміністратор? — здивовано перепитав Ґуань Їфань, дивлячись на неї. — Яка важлива посада! Для мене як космолога це звучить, немов…

— О ні! — Томоко засміялася й відмахнулася від титулування. — Ви — справжні володарі Всесвіту 647 і маєте абсолютну владу тут. Моє покликання — служити вам.

Томоко жестом запросила їх слідувати за нею. Підійшовши до будинку, вони ввійшли в нього й опинилися в елегантній світлій вітальні. Вона очікувано була оформлена в східному стилі: стіни прикрашали кілька картин і каліграфічних сувоїв. Чен Сінь уважніше придивилася до умеблювання, сподіваючись побачити якісь культурні реліквії, вивезені нею з Плутона на борту «Зоряного кільця», — але даремно. Опустившись на коліна біля старовинного дерев’яного столика, Томоко налила їм чаю, але цього разу без довгих етапів чя-но ю. Чайне листя в чашках зібралося на дні, навіваючи спогади про зелені верхівки невеличкого лісу, а за ароматом нагадувало Лун Цзин[30].

Чен Сінь і Ґуань Їфань ніяк не могли повірити в те, що це не сон.

— Цей Усесвіт — подарунок Юнь Тяньміна вам обом, — почала розмову Томоко.

— Я думаю, що він подарований лише Чен Сінь, — заперечив Їфань.

— Ні, ви також значитеся серед одержувачів. Інформація про вас була пізніше додана до системи розпізнавання, інакше ви сюди просто не потрапили б. Юнь Тяньмін сподівається, що вам вдасться перечекати кінець нашого великого Всесвіту всередині цього невеличкого. Згодом ви повернетеся у великий Усесвіт після нового Великого вибуху, щоб побачити райські кущі Едемського саду на власні очі. Зараз ми існуємо в незалежній часовій шкалі, тоді як для великого Всесвіту назовні час минає з надзвичайною швидкістю — таким чином, вам має вистачити тривалості життя, аби застати його кінець. Згідно з підрахунками, великий Всесвіт досягне стану сингулярності вже за 10 років.

— Якщо новий Великий вибух таки станеться, яким чином ми зможемо дізнатися про це? — запитав Ґуань Їфань.

— Ми неодмінно дізнаємося. Супермембрана здатна передавати інформацію про загальні показники стану Всесвіту.

Слова Томоко нагадали Чен Сінь висічене в скелі послання Юнь Тяньміна та АА, але Їфань подумав про інше: згадку Томоко про Едемський сад нового Всесвіту. Це поняття широко використовувало галактичне людство, і тут могло бути лише два пояснення. Перше — простий збіг у виборі термінології, і друге, більш жахливе, — трисоляріани все-таки знайшли сховок галактичного людства. Про правильність цієї версії свідчив швидкий приліт Юнь Тяньміна до Блакитної планети, отже, перший трисоляріанський флот отаборився десь неподалік. А якщо трисоляріани досягли у своєму розвитку технологій створення мікровсесвітів, то це неабияка загроза існуванню галактичного людства…

Але Їфань одразу голосно розсміявся.

— Ти чого? — здивовано запитала Чен Сінь.

— Це я з себе сміюся.

І справді: відтоді як він полишив Світ ІІ і вони потрапили до цього малого Всесвіту, минуло 18,9 мільйона років. Після цього в шкалі часу великого Всесвіту також спливли вже сотні мільйонів років. Він переймається про давно померлих.

— Ти зустрічалася з Юнь Тяньмінем? — запитала Чен Сінь.

— Ні, ніколи, — похитала головою Томоко.

— А з АА?

— Востаннє я бачила її на Землі.

— Тоді яким чином ти тут опинилася?

— Всесвіт 647 був створений із певною метою. Я існувала тут від моменту створення. Не забувайте, що я по своїй суті є лише набором даних і з мене можна зняти будь-яку кількість копій.

— Але ж Юнь Тяньмін надіслав цей Усесвіт до Блакит­ної планети?

— Мені невідомо, що таке «Блакитна планета». Якщо це звичайна планета десь у великому Всесвіті, то Юнь Тяньмін жодним чином не зміг би доправити туди Всесвіт 647, оскільки це цілком незалежне утворення, що не існує в межах великого Всесвіту. Йому до снаги було лише надіслати вхід до Всесвіту 647.

— Чому тоді Юнь Тяньмін і АА не тут? — запитав Ґуань Їфань. Це було головним запитанням і Чен Сінь, але вона не зважилася озвучити його, бо боялася почути страшну відповідь.

Томоко знову похитала головою.

— Цього я не знаю. Він від початку мав допуск у моїй системі розпізнавання.

— А крім нього?

— Ніхто, лише ви троє.

Після тривалого мовчання Чен Сінь пояснила Ґуань Їфаню, в чому справа:

— АА завжди більше цікавилася життям тут і зараз. Її навряд чи захопила б пропозиція через десятки мільярдів років побачити новий Усесвіт.

— А я погодився б, — відповів Їфань. — Мені дійсно цікаво поглянути, яким буде Всесвіт, ще не спотворений впливом життя та цивілізацій, — справжнє уособлення найвищої гармонії та краси.

— Я також хочу потрапити туди, бо сингулярність і новий Великий вибух зітруть усі спогади про колишній Усесвіт. А я зможу передати бодай якісь спогади про людство.

Томоко урочисто кивнула у відповідь.

— Це гідне починання. Інші вже переймаються цим, але ти будеш першим представником цивілізації Сонячної системи, який докладе своїх зусиль до цього.

— Твої життєві цілі завжди були вищими за мої, — прошепотів Їфань їй на вухо. Чен Сінь не зрозуміла, він пожартував чи говорив серйозно.

Томоко встала й промовила:

— Що ж, нехай почнеться ваше життя у Всесвіті 647. Повернімося надвір і ще раз уважно огляньмо ваші володіння.

Вийшовши з будинку, вони побачили, що весняні польові роботи в розпалі: всі стовпоподібні роботизовані машини були зайняті посівною. Частина волочила граблі по ріллі (ґрунт був дуже пухким, і орати не було потреби), а решта роботів працювали сівачами. Техніка землеробства перебувала на вкрай низькому рівні: волокуш, борін чи сівалок не було помітно, лише граблі й мішки з насінням у маніпуляторах роботів. Простота на межі примітивності, але якимось чином ці роботи мали гармонійніший вигляд, ніж справжні фермери.

— Запасів продовольства вам має вистачити на два роки, а далі доведеться жити натуральним господарством. Насіннєвий фонд сформований із генетично модифікованих зразків, вкладених до капсули Юнь Тяньміна.

Ґуань Їфань дещо розгублено роздивлявся чорні лани.

— Мені здається, що гідропонічні автоматичні культиватори тут були б доречнішими.

— Усі земляни відчувають ностальгію саме за ґрунтом, — відповіла Чен Сінь. — Пам’ятаєш, що казав батько Скарлет у «Звіяних вітром»: «Земля — це єдина річ на світі, чого-небудь варта! Та ж це єдина річ на світі, тривкіша за всіх нас, затям це собі навік! Це єдине, заради чого варто працювати, за що варто боротись... За що варто й померти!»[31].

— Людство у Сонячній системі пролило всю свою кров без останку — ну, не рахуючи двох крапель — тебе й АА, — і яка з того користь? Люди зникли без сліду разом зі своєю землею. Назовні, у великому Всесвіті, минули сотні мільйонів років, і ти думаєш, що бодай хтось про них пам’ятає? Ця одержимість домом і землею, цей нескінченний підлітковий вік, коли ти вже не дитина, але все ще не наважуєшся відійти трохи далі за ворота, — це і стало першопричиною загибелі вашої цивілізації. Це гірка правда, хоча вона може й образити тебе.

Побачивши схвильованість Їфаня, Чен Сінь лише усміхнулася у відповідь.

— Ти не образив мене, бо всі твої слова правдиві. Ми з АА це знали, але не змогли допомогти людству. Ви, галактичне людство, також, швидше за все, не змогли б нічого вдіяти. Але не забувайте, що всі на борту «Гравітації» були в статусі полонених, перш ніж зробили вибір на користь галактичного майбутнього.

— Це правда, — погодився Їфань, трохи втрачаючи запал. — Я ніколи не відчував, що достатньо підготовлений для мандрівок у космосі.

Утім, якщо аналізувати за мірками готовності до виживання в космосі, то не так і багато є чоловіків, які підходять на цю роль. І, ймовірно, Чен Сінь ніколи не полюбила б когось подібного. Вона пригадала одного, який точно відповідав усім критеріям, — його слова досі лунали в неї в голові: «Йдемо вперед! Тільки вперед! Пробираємося, хай там що!!!»

— Не думайте про минуле, — сказала солодким голосом Томоко. — Зараз усе починається заново.

***

У Всесвіті 647 минув рік.

На полях зібрали два врожаї пшениці: Чен Сінь та Їфань двічі спостерігали, як смарагдова зелень паростків поступово перетворюється на золоті хвилі пшеничного колосся. Овочеві грядки поруч із будинком постійно лишалися зеленими.

Усі повсякденні речі в садибі не мали товарних знаків чи логотипів — вочевидь, вони були виготовлені трисоляріанами, але зовні не відрізнялися нічим від звичних людських аналогів.

Чен Сінь із Їфанєм інколи виходили в поля, щоб попрацювати разом із роботами, інколи гуляли своїм маленьким Усесвітом — якщо не звертати увагу на залишені ними сліди, то можна було уявляти, що перед ними безкраї простори.

Але найбільше часу вони проводили перед монітором комп’ютера. Його вікно можна було активувати в будь-якій частині крихітного Всесвіту, проте вони й досі не знали, де розташовано системний блок. Комп’ютер мав великий масив текстів і графічних файлів з історії людства, більшість із яких розповідала про події до початку Епохи мовлення. Вочевидь, це був банк даних, який трисоляріани збирали про людство, тож інформація охоплювала всі галузі природничих і гуманітарних наук.

Проте ще більший обсяг мала база даних трисоляріанською мовою, і цей безмежний океан інформації найбільше зацікавив Чен Сінь і Ґуань Їфаня. Вони не змогли відшукати програмного забезпечення для перекладу інформації якоюсь із людських мов, тож почали вивчати трисоляріанське письмо самотужки. Томоко залюбки погодилася стати їхнім учителем, але Чен Сінь та Їфань дуже швидко збагнули, наскільки складною буде наука: трисоляріанська система письма виявилася ідеографічною і кардинально відрізнялася від більшості людських — фонетичних — систем. Ця писемність не мала нічого спільного з фонетикою мови, а транслювала безпосередньо значення, суть та ідеї. Людство у далекому минулому також використовувало ідеографічні системи запису — наприклад, деякі ієрогліфічні писемності, — але згодом вони або трансформувалися у логографічне письмо, або зникли остаточно. Найпоширенішими стали фонетичні системи письма. Перші два місяці навчання були найтяжчими, але далі відбувся неочікуваний прорив: швидкість читання ідеографічного тексту щонайменше в десять разів перевищувала швидкість опрацювання аналогічного обсягу фонетичного тексту.

Чен Сінь із Їфанєм засіли за тексти трисоляріанською, спочатку затинаючись на кожному слові, але з кожним новим днем читаючи дедалі швидше. Найбільше їх цікавили два питання: як трисоляріани інтерпретували й записали історію знайомства та співіснування двох цивілізацій і яка природа та механізм створення цього маленького Всесвіту. Щодо останнього, то вони не мали надмірних сподівань отримати глибоке розуміння теорій і процесів, проте воліли опанувати ідеї хоча б на науково-популярному рівні. Томоко припустила, що для досягнення обох поставлених цілей їм знадобиться щонайменше два роки: рік на вдосконалення навичок читання й наступний — на осягнення відповідних матеріалів.

І справді, навіть найбазовіші принципи побудови крихітного Всесвіту здавалися незбагненними, а найпростіші запитання надовго заводили в глухий кут. Наприклад, яким чином підтримувалося існування замкненої екологічної системи розміром усього один кубічний кілометр? Чим заміщувалося сонце? Звідки це «щось» черпало енергію? Але найдивовижнішим запитанням без відповіді було: куди розсіюється тепло з мікровсесвіту, якщо це дійсно повністю замкнена система?

Вони запитували про це також у Томоко і частину відповідей отримували одразу, але деяку інформацію навіть їй доводилося шукати в комп’ютері.

Ще одне питання ніяк не давало спокою Чен Сінь та Їфаню: чи може мікровсесвіт спілкуватися з великим Всесвітом? Томоко пояснила, що інформація з малого Всесвіту ніколи не потрапить до великого, а от навпаки — приймати трансляції з великого — цілком реальна й звична практика. За її словами, всі всесвіти — великі й малі — лише бульбашки, що кріпляться до супермембрани. Саме ці фізичні й космологічні теорії вважаються найпередовішими у трисоляріан, але вона не здатна пояснити їх суть докладніше. Їхній рідний великий Усесвіт має достатньо енергії для передачі інформації через супермембрану, але це все одно немислимі значення, співставні з обсягом, отримуваним від перетворення всієї матерії Чумацького Шляху на чисту енергію. Насправді система моніторингу Всесвіту 647 часто отримувала різноманітну інформацію від інших великих Всесвітів, розташованих на супермембрані. Деякі мали суто природний характер, а інші — явно штучний, але лишалися геть незрозумілими. Проте жодного разу вони не отримали повідомлень із рідного великого Всесвіту.

День плинув за днем, спокійно й розмірено, немов вода в потічку, що дзюрчав неподалік будинку.

Чен Сінь, уявивши себе відстороненим Оповідачем, засіла за написання мемуарів, які назвала «Минуле поза часом».

Інколи вони намагалися передбачити, що за життя очікує на них у новому Всесвіті. Томоко поділилася припущеннями трисоляріанських учених, що макросвіт у новому Всесвіті матиме щонайменше чотири виміри, хоча дехто висловлював ідею про понад десять вимірів. При утворенні нового великого Всесвіту їхній мікровсесвіт має автоматично отримати доступ назовні для можливості дослідження фізичних показників і умов існування. Якщо кількість макроскопічних вимірів великого Всесвіту перевищуватиме чотири, то вихід із мікровсесвіту можна буде переміщувати в пошуку місця з найбільш підхожими умовами існування. Водночас можна буде спробувати встановити контакт із біженцями з інших мікровсесвітів, створених трисоляріанами, і, якщо пощастить, навіть із представниками галактичного людства. Оскільки з точки зору фізичних законів нового Всесвіту всі вихідці зі старого можуть вважатися представниками практично однієї раси, то логічним розвитком подій буде об’єднання зусиль для побудови нового світу. Томоко особливо підкреслювала ще один чинник, який надзвичайно підвищує шанси на виживання у багатовимірному Всесвіті: швидше за все, серед великої кількості вимірів знайдеться додатковий і для часу.

— Багатовимірний час? — запитала Чен Сінь, вочевидь, не розуміючи запропонованої концепції.

— Навіть якщо час набуде ще одного додаткового виміру, він перетвориться з лінії на площину, — пояснив Ґуань Їфань. — Тоді з’явиться незліченна кількість варіацій напрямку руху, а отже, ми матимемо незліченну кількість варіантів вибору.

— І тоді один із них точно виявиться правильним, — додала Томоко.

***

Одного вечора напередодні других жнив Чен Сінь прокинулася й виявила, що Їфаня ніде нема. Вона встала, вийшла надвір і побачила, що сонце вже перетворилося на яскравий місяць і купає крихітний світ у водянистому світлі. Чен Сінь знайшла Їфаня біля струмка й навіть зі спини зрозуміла: щось негаразд.

У цьому крихітному світі на дві людини було легко помітити найменшу зміну в настрої іншої. Чен Сінь нещодавно стала помічати, що в Їфаня не йде з голови якась проблема. Хоча раніше він майже постійно був у гарному настрої і ще буквально кілька днів тому говорив про те, що їм має пощастити у пошуку підхожого стабільного місця для життя в новому Всесвіті й тоді, можливо, їхні нащадки повернуть до життя славу роду людського. Але потім на нього неначе зійшло одкровення, й він став надовго усамітнюватися, занурюватися в глибокі розмірковування й проводити обчислення в комп’ютерному терміналі.

Чен Сінь присіла коло Їфаня, але він всадовив її собі на коліна. Тиша огорнула маленький світ, що тонув у місячному сяйві, й було чутно тільки дзюрчання струмка поблизу. Місяць вихопив із темряви стигле пшеничне колосся — завтра уже перший день жнив.

— Втрата маси, — просто сказав Їфань.

Чен Сінь не відповіла. Вона продовжувала спостерігати за мерехтінням місячного світла в потічку, чудово розуміючи, що просити Їфаня пояснити сказане не доведеться.

— Нещодавно, ознайомлюючись із космологічними теоріями трисоляріан, я натрапив на чергове свідчення елегантної простоти й довершеності розрахунків природи великого Всесвіту: математична модель вираховує необхідну масу Всесвіту з неймовірною точністю. Трисоляріанські вчені довели, що початкова маса великого Всесвіту була достатньою — не більшою й не меншою — для реалізації сценарію Великого стискання наприкінці життєвого циклу Всесвіту. Але найменші маніпуляції з масою у бік її зменшення призведуть до разючих змін: модель Всесвіту зміниться із закритої на відкриту, тож його розширення триватиме довіку.

— Але маса вже зменшилася, — відповіла Чен Сінь, одразу збагнувши підтекст останніх слів Їфаня.

— Так, зменшилася. Одні трисоляріани створили сотні мікровсесвітів. А хто знає, яку кількість аналогічних об’єктів створили інші високорозвинені цивілізації, щоб перечекати Велике стискання чи з якоюсь іншою метою? І кожен такий мікровсесвіт забрав трохи маси у великого Всесвіту.

— Запитаймо у Томоко.

— Я вже спитав. Вона сказала, що на момент створення Всесвіту 647 трисоляріани не спостерігали жодних негативних ефектів від зменшення маси великого Всесвіту — модель залишалася закритою з прогностичною картиною настання Великого стискання.

— А як змінилася картина після створення Всесвіту 647?

— Їй це невідомо, що не дивно. Проте вона розповіла, що у Всесвіті існує ціла група високорозвинених цивілізацій на кшталт Занулювачів, які виступають за припинення створення мікровсесвітів і навіть закликають повернути всю запозичену матерію до великого Всесвіту… Але їй відомо не так багато деталей. Та годі про це думати, ми не боги все ж таки.

— Але ми вже віддавна мусимо перейматися колись суто божими справами.

Вони залишилися сидіти біля струмка, допоки місяць знову не перетворився на сонце.

На третій день після завершення жнив, коли весь урожай пшениці вже обмолотили, просіяли й засипали на склад, Чен Сінь та Їфань стояли на межі поля й дивилися, як роботи розпушують його для чергової посівної. У зерносховищі не лишилося вільного місця для пшениці, тож раніше вони вже жваво обговорювали б, чим засівати поля цього разу. Але зараз їхні думки були зайняті важливішими проблемами. Упродовж жнив та обмолоту вони не виходили з будинку, міркуючи про всі можливі варіанти розвитку подій у майбутньому. Двоє людей виявили, що їхній індивідуальний життєвий вибір із кожного питання зрештою позначався й на долі великого Всесвіту, а інколи навіть впливав на долю багатьох різних усесвітів. Вони справді почали певною мірою відчувати себе богами. Ця непосильна ноша відповідальності не давала можливості дихати на повні груди, тож вони вирішили вийти на свіже повітря.

Чен Сінь та Їфань побачили Томоко, яка швидко наближалася до них уздовж краю поля. Томоко ніколи не втручалася в їхнє життя, з’являючись тільки за потреби. Але зараз її хода дуже відрізнялася від звичної плавної манери пересування — Томоко дріботіла до них зі знервованим, раніше ніколи не баченим виразом обличчя.

— Ми отримали через супермембрану трансляцію з великого Всесвіту! — мовила вона, викликаючи й збільшуючи вікно термінала комп’ютера та паралельно притлумлюючи яскравість світила для збільшення чіткості зображення.

У вікні термінала швидко зазміїлися рядки символів растрового зображення, отриманого через супермембрану. Але всі вони здавалися дивними й невпізнаваними. Чен Сінь та Їфань відзначили про себе, що символи в кожному наступному рядку кардинально відрізняються від попередніх, і повторів не видно: вони нагадували хвилі бурхливої річки, що котяться без упину.

— Трансляція триває вже п’ять хвилин і, схоже, закін­читься ще нескоро, — вимовила Томоко, вказуючи на вікно. — Насправді текст повідомлення дуже короткий, а така тривалість трансляції обумовлена його дублюванням десятками тисяч мов. О, щойно досягнуто позначки в сто тисяч!

— Трансляція приймається всіма мікровсесвітами? — запитала Чен Сінь.

— Безумовно. Для кого ще це може бути? Але така трансляція потребує просто шалених витрат енергії, тож повідомлення має бути вкрай важливим.

— Повідомлення вже дублювалося трисоляріанською чи якоюсь із земних мов?

— Ще ні.

Чен Сінь та Їфань одразу зрозуміли, що це своєрідний перепис цивілізацій, яким пощастило вижити у великому Всесвіті.

До цього моменту у великому Всесвіті минули десятки мільярдів років. Тож, незалежно від змісту повідомлення, було лише дві причини появи мови у переліку: або цивілізація існувала донині, або проіснувала настільки довго, що залишила вікопомний слід в історії великого Всесвіту.

Потік символів у вікні термінала продовжував струменіти: 200 тисяч, 300 тисяч, 400 тисяч мов… Один мільйон, а потік усе не припинявся.

Ані трисоляріанської, ані жодної із земних мов.

— Це не має значення, — сказала Чен Сінь. — Головне, ми самі знаємо, що існували, що прожили життя.

Вони з Їфанєм міцно обійнялися.

— Трисоляріанська! — раптом вигукнула Томоко, вказуючи пальцем на вікно термінала. На цю мить кількість використаних мов уже сягнула 1,3 мільйона, і тільки тепер промайнув самотній рядок, написаний трисоляріанською. Чен Сінь з Їфанєм ніколи не помітили б його, але Томоко прийшла на допомогу.

— Земні мови! — за кілька секунд знову скрикнула Томоко.

Досягнувши позначки у 1,57 мільйона мов, трансляція нарешті припинилася.

На екрані залишилося лише кілька статичних рядків: трисоляріанська та з десяток земних мов. Сльози заважали Чен Сінь і Ґуань Їфаню чітко роздивитися текст повідомлення.

У Судний день Всесвіту двійко людей і трисоляріанський робот розчулено обійнялися.

Вони розуміли, що розвиток мов і систем письма відбувається дуже швидко. І якщо обидві цивілізації проіснували значний проміжок часу, а тим паче існують дотепер, їхня система письма має значно відрізнятися від написів у вікні термінала. Проте, аби лишитися зрозумілими для ізолятів у мікровсесвітах, їм довелося користуватися давніми письменами. І 1,57 мільйона мов — це просто ніщо порівняно із загальною кількістю цивілізацій, які коли-небудь існували у Всесвіті.

Посеред довгої ночі спіральним рукавом Оріона галактики Чумацький Шлях пронеслися метеори двох цивілізацій, і Всесвіт не забув їхнього світла.

Після того як Чен Сінь і Ґуань Їфань заспокоїлися, вони уважно прочитали повідомлення. Його зміст трисоляріанською й земними мовами виявився дійсно однаковим і дуже коротким:

Повідомлення від Перезавантажувачів: Загальна маса нашого Всесвіту опустилася нижче критичної позначки. Всесвіт перетвориться із закритої системи на відкриту, тож повільно вмиратиме, розширюючись довіку. Всі життя та спогади спочинуть у небутті. Будь ласка, поверніть позичену вами матерію і надішліть до нового Всесвіту лише спогади.

Чен Сінь та Їфань відірвали погляди від повідомлення й подивилися одне на одного. В очах одне одного вони легко зчитували темне майбутнє великого Всесвіту: через постійне розширення всі галактики невпинно розлітатимуться навсібіч, допоки не стануть взаємно непомітними. У той момент часу, перебуваючи будь-де у Всесвіті, можна буде побачити лише темряву. Зірки згасатимуть одна за одною, а всі небесні тіла перетворяться на видовжені туманності. Холод і темрява пануватимуть над усім сущим, перетворивши Всесвіт на величезну порожню гробницю. Усі цивілізації та спогади про них будуть до кінця віків поховані в цій безмежній гробниці. Настане неподільне володарювання вічної Смерті.

Єдиним способом запобігти цьому було повернути до великого Всесвіту матерію з безлічі створених різними цивілізаціями мікровсесвітів. Але пристати на подібні умови означатиме знищити мікровсесвіт, тож усім біженцям також доведеться повернутися до великого Всесвіту. Саме цього й домагалися Перезавантажувачі.

Очі обох без слів транслювали думки й навіть підтвердили ухвалення остаточного рішення, але Чен Сінь вирішила озвучити те, що хотіла сказати:

— Я воліла б повернутися, але якщо ти вибереш лишитися тут, я зостануся з тобою.

— Я вивчав Всесвіт діаметром 16 мільярдів світлових років. Я не хочу провести решту свого життя в цьому крихітному світі, що тягнеться лише на один кілометр у кожному з напрямків. Повернімося назад.

— Я не радила б вам робити це, — сказала Томоко. — Ми не можемо точно виміряти швидкість плину часу у Всесвіті, але я достеменно знаю, що відтоді, як ви пройшли крізь двері на поверхні Блакитної планети, минуло щонайменше десятки мільярдів років. Самої планети вже нема, а зірка, подарована тобі Юнь Тяньміном, давно згасла. Ми навіть не знаємо, якими є теперішні фізичні умови у Всесвіті й чи лишився він тривимірним.

— Я гадав, що ти можеш переміщувати вихід із мікровсесвіту зі швидкістю світла, — відповів Ґуань Їфань. — Хіба ти не зможеш відшукати якусь місцину, придатну для життя?

— Якщо ви наполягатимете, то я спробую знайти. Але я зостаюся при думці, що залишитися тут — найкращий вибір. Бо тоді існує два позитивні сценарії майбутнього: якщо рух Перезавантажувачів із повернення матерії матиме успіх, великий Всесвіт сколапсує до сингулярності й станеться новий Великий вибух — тоді ви зможете піти у новий Усесвіт; якщо ж рух зазнає невдачі й великий Усесвіт буде приречений на загибель, ви зможете провести решту вашого життя тут. Як на мене, це не найгірший сценарій.

— Якщо всі втікачі до мікровсесвітів дотримуватимуться такої позиції, то великий Всесвіт точно приречений на загибель, — відповіла Чен Сінь.

Томоко мовчки дивилася на неї. Можливо, зважаючи на її швидкість обробки інформації, для неї ці секунди розтяглися в століття, бо важко було уявити, що алгоритми програмного забезпечення здатні відтворювати настільки складні емоції та вирази обличчя. Вочевидь, програмне забезпечення штучного інтелекту Томоко мало доступ до спогадів про всі події, які сталися від першої зустрічі з Чен Сінь майже 20 мільйонів років тому, й встигало обробляти отриману інформацію. Здавалося, що всі ці спогади перемішалися в її очах: печаль, захоплення, здивування, звинувачення та жаль… вираження стількох складних почуттів в одному погляді.

— Ти продовжуєш проживати життя з тягарем відповідальності, — парирувала Томоко.

Витяг із «Минулого поза часом»: Сходинки відповідальності мого життя

Протягом усього свого життя я тільки те й робила, що підіймалася вгору сходинками відповідальності.

Замолоду зоною моєї відповідальності було старанне навчання, послух перед батьками й намагання за будь-яку ціну їх не розчаровувати.

У середній школі й університеті від мене так само вимагалося мати гарні оцінки, щоб стати видатною людиною, яка своїм існуванням допомагатиме суспільству, а не виснажуватиме його.

Після початку навчання в аспірантурі мої обов’язки стали чіткішими й конкретнішими: я мала зробити свій внесок у створення більш потужних та надійних хімічних ракет-носіїв, щоб доправити на орбіту Землі ще більше вантажів і астронавтів.

Коли ж я почала працювати в АСР, мені поставили завдання відправити зонд у глибокий космос — на відстань у один світловий рік від Землі, — щоб перестріти трисоляріанський флот, який вторгся до Сонячної системи. Ця відстань у десятки мільярдів разів перевищувала дальність польоту ракет-носіїв, що розроблялися за моєї участі.

А потім мені подарували зірку. У прийдешню епоху це додало раніше немислимих обов’язків. Мене обрали Мечоносцем, покликаним стримувати атаку за теорією Темного лісу. Зараз уже здається перебільшенням той факт, що тоді в моїх руках перебувала доля людства, але я дійсно задавала напрям розвитку двох цивілізацій.

Чим далі, тим більшою ставала моя відповідальність: я воліла, щоб людство змогло літати зі швидкістю світла, проте мені довелося відмовитися від власної мети, аби запобігти війні на знищення.

Я не знаю, чи пов’язані безпосередньо з моєю особою катастрофи й остаточне руйнування Сонячної системи. Точних відповідей на це запитання ми ніколи не отримаємо, але, поза всяким сумнівом, певний зв’язок цих подій зі мною та моїми обов’язками був.

Тепер я сягнула вершини відповідальності, бо відповідаю за долю всього Всесвіту. Звісно, не лише ми з Ґуань Їфанєм несемо цей тягар, проте обоє відчуваємо свою частку такої відповідальності, якої раніше не могли навіть уявити.

Я хочу сказати тим, хто має в серці віру в Бога, що я не Обрана. Також я хочу донести до атеїстів іншу думку: я не та особа, яка змінила хід історії. Я звичайна людина. Але, на превеликий жаль, мені не вдалося прожити життя звичайної людини. Мій життєвий досвід є концентрованою історією нашої цивілізації.

Тепер ми знаємо, що історія життя кожної цивілізації така: пробудження всередині тісної колиски; намагання вибратися за її межі; перший політ; польоти все швидше й далі; і, нарешті, злиття в єдине ціле з долею Всесвіту.

Кінцевою метою всіх високорозвинених цивілізацій є можливість дотягнутися до власних мрій.

Поза часом. Наш Усесвіт

За допомогою системи управління Всесвітом 647 Томоко маніпулювала виходом із мікровсесвіту у великому Всесвіті, швидко пересуваючи двері й шукаючи світ, придатний для виживання. Обсяг інформації, який може передаватися між дверима й мікровсесвітом, був дуже обмеженим: жодних зображень, лише оціночна шкала з позначками від –10 до 10, що означали рівень придатності навколишнього середовища для існування. Люди могли вижити лише в місцях, де значення було вище за нуль.

Двері протягом трьох місяців переміщувалися вже десятки тисяч разів, але лише один раз їм пощастило відшукати порівняно придатну для життя планету, яка мала оцінку «3». Томоко довелося визнати, що, ймовірно, це найкраще з усього, що їм вдасться знайти.

— Рівень «3» свідчить про вкрай негостинний і небезпечний світ! — намагалася переконати вона Чен Сінь та Ґуань Їфаня.

— Ми не боїмося оселитися там, — твердо відповіла Чен Сінь. Їфань висловив свою підтримку рішучим кивком.

Посеред Усесвіту 647 з’явилися двері. Цей прохід, як і бачений Чен Сінь та Їфанєм раніше на поверхні Блакитної планети, також мав прямокутну форму й був окреслений світними лініями, проте виявився значно більшим за розмірами. Імовірно, такі габарити можна було пояснити зручністю для транспортування різних матеріалів та об’єктів. Щойно вигулькнувши в просторі, двері ще не були зв’язані з великим Усесвітом, і будь-який об’єкт міг безперешкодно пройти крізь них і опинитися позаду. Лише коли Томоко відкоригувала параметри, матерія, що опинялася всередині периметра дверей, з’являлася на теренах великого Всесвіту.

Процес повернення матерії з Всесвіту 647 до великого Всесвіту розпочався.

Томоко розповіла, що мікровсесвіт не має й мікрограма власної матерії, а вся його маса сформована із запозиченого у великого Всесвіту. Серед сотень створених трисоляріанами мікровсесвітів номер 647 належав до категорії найменших. Він запозичив лише 500 тисяч тонн матерії, що еквівалентно тоннажу великого нафтового танкера докризових часів. Насправді дріб’язок у масштабах великого Всесвіту.

Вони почали повернення з ґрунту. Після останніх жнив поля вже не засівали, залишивши перелогом. Роботи збирали вологу землю у візки, відвозили до дверей і висипали. Проходячи крізь двері, ґрунт зникав назавжди. За три дні ґрунту в мікровсесвіті вже не лишилося; викорчували та відправили назовні навіть дерева, які росли довкола будинку.

Після прибирання шару ґрунту вони побачили металеву основу мікровсесвіту. Вона складалася з гладеньких пластин, що, немов дзеркало, відображали тутешнє сонце. Роботи заходилися поелементно розбирати цю підлогу і також викидати назовні.

Під підлогою був схований невеличкий космічний корабель. Хоча цей літальний апарат був трохи більше десяти метрів завдовжки, він сконцентрував у собі найсучасніші на той момент технології трисоляріан. Розроблений із урахуванням ергономіки людського тіла, він міг узяти на борт трьох осіб і був оснащений двома типами двигунів — термоядерним та криволінійним. Усередині були встановлені мініатюрні системи життєзабезпечення та обладнання для гібернації. Як і «Зоряне кільце», цей корабель був здатен приземлятися та злітати безпосередньо з планет. Його обриси, стрункі та обтічні, можливо, були спроєктовані для полегшення проходження крізь двері. За первісним задумом, на цьому кораблі мешканці Всесвіту 647 мали б повернутися до нового, відродженого Всесвіту після повторного Великого вибуху. Тож він міг послужити тимчасовою базою впродовж значного періоду часу, перш ніж пасажирам вдасться відшукати підхоже місце для проживання в новому Всесвіті. Але тепер його повертали назад, до старого Всесвіту.

По мірі вибирання металевих пластин їхнім поглядам відкрилося інше обладнання мікровсесвіту. Чен Сінь та Їфань уперше в цьому місці побачили щось вочевидь трисоляріанського походження. Як і здогадувалася Чен Сінь, концепції дизайну трисоляріан кардинально відрізнялися від людських уподобань. На перший погляд, побачене важко було зарахувати до класу механізмів; це радше нагадувало дивні абстрактні скульптури чи природні геологічні утворення. Роботи заходилися розбирати і їх, відправляючи по частинах за двері.

Чен Сінь із Томоко зачинилися в одній із кімнат і заборонили Їфаню заходити. Вони сказали, що займаються якимись жіночими справами й хочуть його здивувати.

Після того як роботи відімкнули якусь із машин нижче рівня землі, у мікровсесвіті зникла гравітація, внаслідок чого білі будівлі перетворилися на невагомі кульки. Роботи, переміщуючись у невагомості, розбирали небо — широку, але тонку мембрану, на яку транслювалися блакитне небо та білі хмари. Вони також зняли останні металеві пластини, які містилися під устаткуванням.

Через відсутність гравітації вся вода випарувалася й піднялася вгору, обволікши мікровсесвіт хмарами та туманом. З-за хмар визирало тьмяне сонце, розливаючи блискучу веселку. Краплі води, які не перетворилися на хмари чи туман, скупчувалися в невагомості у сфери — від крихітних до величезних, — заломлюючи й відбиваючи сонячне світло та обертаючись навколо веселки. Завершення демонтажу устаткування також віщувало припинення підтримки екосистеми, тож Чен Сінь із Їфанєм довелося вбратися в скафандри.

Томоко знову вдалася до маніпулювання налаштуваннями дверей, уперше дозволивши газам і рідинам струменіти назовні. У мікровсесвіті почувся тихий гул, спричинений витіканням повітря крізь двері. Море білосніжних хмар утворило біля дверей великий вир, схожий на тайфун при погляді з космосу. Вир швидко перетворювався на справжнє торнадо, змінюючи звучання із тихого гулу на високий стогін: водяні сфери засмоктувалися в круговерть, розривалися на мільйони краплин і зникали за дверима. Безліч дрібних уламків, що дрейфували навколо, повторили їхню долю. Великі предмети, такі як сонце, будівлі та космічний корабель, так само почали дрейфувати в напрямку дверей, але їх швидко відловили й утримували на місці роботи, вже оснащені рушіями.

По мірі того як повітря розріджувалося, зникала й веселка, а хмари і туман ставали дедалі тоншими та легшими. Простір навколо висвітлювався, перетворюючись на мікрокосмос невеличкого всесвіту. Як і космічний простір у великому Всесвіті, він був темним і бездонним, але не мав жодної зірки. У цьому просторі залишилися плавати лише сонце, будинок, космічний корабель і десяток роботів. Тепер цей світ нагадував Чен Сінь ті простенькі та наївні картини, які вона малювала в дитинстві.

Чен Сінь із Їфанєм активували рушії на скафандрах і полетіли вглиб мікрокосмосу. Пролетівши кілометр до краю, вони блискавично повернулися у початкову точку. Вони бачили нескінченні відображення кожного невагомого об’єкта в будь-якому з напрямків. Подібно до двох дзеркал, розміщених одне навпроти одного, зображення розширювалися довгими рядами в нескінченність.

Будинок швидко розібрали. Останньою на злам пішла вітальня, оформлена у східному стилі, де вони вперше говорили з Томоко. Робот проштовхнув крізь двері всі сувої з каліграфічними письменами, картини, чайне приладдя та останні уламки будинку.

Сонце нарешті згаснуло. Воно виявилося металевою кулею, прозорою з одного боку. Трійка роботів проштовхнули крізь двері і її. Відтепер маленький Всесвіт освітлювався лише лампами. Простір, який уже перетворився на вакуум, швидко вихолонув. Останні молекули води й повітря випали у вигляді крижаних кристалів, що сяяли у світлі ламп.

За вказівкою Томоко всі роботи вишикувались у ряд і пройшли крізь двері.

Тепер у космосі мікровсесвіту залишилися лише корабель із обтічними обрисами й три фігури, які плавали навколо нього.

Томоко тримала в руках металеву скриньку — «пляшку» з посланням, — яку вони вирішили залишити в мікровсесвіті, аби вона потрапила до нового великого Всесвіту. Усередині містився квантовий мікрокомп’ютер, у пам’ять якого перенесли масив даних із комп’ютера мікровсесвіту, що містив інформацію про майже всю історію людської та трисоляріанської цивілізацій. Після народження нового Всесвіту скринька отримає сигнал від дверей і за допомогою крихітного рушія прослизне крізь них до нового світу. Вона дрейфуватиме у багатовимірному просторі Всесвіту, очікуючи моменту, коли її виловлять і розшифрують інформацію. Водночас скринька за допомогою емісії нейтрино постійно транслюватиме назовні збережену інформацію, якщо, звісно, в новому Всесвіті існуватимуть нейтрино.

Чен Сінь та Ґуань Їфань вважали, що і в інших мікровсесвітах, принаймні тих, які відгукнулися на заклик повернути матерію до великого Всесвіту, відбувалося приблизно те саме. Якщо новий Всесвіт таки постане з небуття, він міститиме чимало аналогічних послань, які дрейфуватимуть у закоркованих посудинах. Існувала думка, що низка цивілізацій змогли досягти такого рівня розвитку, що їм стало до снаги закарбувати в мандрівному сховку думки та особистість кожного індивідуума своєї раси, а також його біологічні особливості. Цілком імовірно, що подібного обсягу інформації виявиться достатньо, щоб цивілізація в новому великому Всесвіті змогла реконструюватися та повернутися до життя.

— Ми можемо залишити тут ще зо п’ять додаткових кілограмів? — запитала Чен Сінь, плаваючи в скафандрі з протилежного боку корабля. У руках вона тримала сяючу прозору сферу діаметром близько пів метра, всередині якої дрейфувало кілька менших за розміром куль, наповнених водою. У них, серед заростів зелених водоростей, плавали кілька невеличких рибок. Також у сфері дрейфували кілька мініатюрних материків, вкритих рослинністю. Світло линуло з вершини сфери, де було встановлено невелике світне тіло, що виконувало роль сонця цього маленького світу. Це була повністю автономна екосистема — результат більш ніж десятиденної праці Томоко та Чен Сінь. Допоки маленьке сонце у сфері світитиме, ця маленька екосистема буде існувати. А поки ця сфера лишатиметься тут, Всесвіт 647 не перетвориться на неживий темний світ.

— Звісно, Всесвіт не загине через брак цих п’яти кілограмів, — відповів Ґуань Їфань.

Але він залишив при собі іншу думку: можливо, великий Усесвіт справді перейшов від закритої моделі до відкритої через брак маси лише одного атома. Винахідливість природи іноді перевищує уяву: наприклад, зародження життя потребувало юстирування різних космологічних констант із точністю до однієї мільярдної. Але задум Чен Сінь залишити екосферу не повинен мати жодних наслідків, оскільки не всі мешканці незліченних мікровсесвітів, створених величезною кількістю цивілізацій, відгукнуться на заклик повернутися до великого Всесвіту. Зрештою, Всесвіт недорахується кількох мільйонів тонн власної маси, а може, навіть кількох сотень мільйонів тонн.

Сподіваємося, великий Всесвіт переживе подібну нестачу.

Чен Сінь і Ґуань Їфань піднялися на борт корабля, слідом за ними зайшла й Томоко. Вона вже давно не вдягала свого чудового кімоно, знову повернувшись до камуфляжного вбрання й перетворившись на гнучкого смертоносного воїна. Томоко мала при собі різноманітну зброю та спорядження для виживання в екстремальних умовах, але найбільше впадала у вічі та сама катана у піхвах за спиною.

— Не переймайтеся, — сказала вона двом своїм людським друзям. — Допоки я з вами, вам нічого не загрожує.

Термоядерний двигун корабля ожив, виплюнувши із сопел слабке блакитне полум’я. Космічний корабель повільно рушив до дверей, аби вийти на простори великого Всесвіту.

***

У мікровсесвіті залишилися тільки послання в пляшці та екосфера. Послання віддрейфувало в могильну темряву, бо у всесвіті розміром один квадратний кілометр лишилося єдине джерело світла — крихітне сонце всередині екосфери. У цьому маленькому світі, наповненому життям, кілька кульок із проточною водою безжурно переміщалися в умовах нульової гравітації. Маленька рибка перестрибнула з однієї кульки в іншу, легко оминувши зелені водорості. На невеликому клаптику землі крапля роси відірвалася від травинки, закружляла й відпливла, відбиваючи промінь ясного сонячного світла в космічний простір.

Загрузка...