5. ОСОБИСТІ КОНТАКТИ ТА МІЖВИДОВА ЕРОТИКА

— Класна посадка, Флеш! — сказала Айра, — на відмінно… з мінусом.

— Чому з мінусом? — запитав він.

— Бо доведеться відразу лізти в болото.

— Ну, Оса, це вже забаганка, — обурився він, — тут не парк, все-таки.

— Бачу, — коротко відповіла дівчина.

Насправді, робота була віртуозною. Фрой посадив семиметровий шатл на кам’янистий острівець, що ледь стирчав із болота, майданчик не більше десяти метрів у діаметрі.

Диспозиція була наступною:

Попереду тягнулося свинцево-сіре море, по якому котилися ледачі пологі хвилі. Сонце, що сходило, незвично-величезне, тьмяно-баґряне, малювало на гребенях химерну мерехтливу доріжку. Берег по обидві сторони до самого горизонту був глинистим болотом, зарослим синьо-зеленою флорою. Тут і там з безформної твані стирчали щільні пучки товстих стебел, увінчаних зростками млинцевовидного листя. Навколо викинутих прибоєм грудок бурих водоростей копошилася дрібна живність — мабуть, місцевий еквівалент крабів, павуків і багатоніжок. У міру видалення від моря, рослинність мінялася, ставала вище й густіше, а в півкілометрі від берега переходила в заболочений синьо-зелений низькорослий ліс з химерно зігнутих грибоподібних дерев, густо обвитих ліанами.

— О, партнери летять, — сказав Фрой, — диви який чемоданище!

Айра лише свиснула від подиву. Шатл інших, що знижувався по широкій дузі, являв собою матово-блискучий зеленуватий бублик метрів тридцяти в діаметрі.

По висоті приблизно людського зросту, бублик погойдався в повітрі і, з витонченістю літнього гіпопотама, плюхнувся в калюжу напіврідкої твані, піднявши цілу хмару бризок.

— Дуже посередньо, — оцінила посадку Айра, — хоча, на такій бандурі, мабуть, усе одно, куди приземлятися. Ну, що, ходім, зустрінемо їх? Тільки скафандри треба піддути. Не вистачало ще потонути в цьому болоті.

Фрой кивнув і торкнувся сенсорної панелі. У череві шатлу відкрився люк, через який обидва астронавти сплигнули на ґрунт.

— Потрібно було мокроступи з собою узяти, — пробурчав він, роблячи перший крок з кам’янистого майданчика і тут же провалюючись у твань по щиколотку.

— Краще надувний матрац, — з’єхидничала Айра, — все-таки море, пляж, майже курорт.

Тим часом, одна секція борту «бублика» інших розсувалася, опустилася й утворила апарель, по якій у болото з’їхав невеликий незграбний на вигляд відкритий візок з чотирма величезними товстими колесами. Двоє октів, що сиділи в ньому, в попелясто-сірих скафандрах, увінчаних прозорими півсферичними ковпаками, енерґійно помахали террянам клішнями, мабуть на знак вітання.

Один крикнув на чистісінькій террянській інтерлінґві:

— Друзі, як ви дивитеся на те, щоб прокотитися по околицях?

— Набагато краще, ніж на те, щоб іти пішки по цьому болоту! — крикнула у відповідь Айра.

— У них чудовий перекладач, — зауважив Фрой.

Візок загальмував поряд з людьми, і окти сплигнули на ґрунт. Зблизька вони здавалися зовсім не такими дивними, як на голоекрані. Ну, зріст на голову нижчий. Ну, чотири ноги. Ну, очі на стеблинках замість голови. Ну, дві маленькі руки на додаток до двох великих. А так — люди, як люди.

— Привіт! — сказав один з них, — якщо вам подобається наш перекладач, користуватимемося ним. А свій перекладач можете вимкнути, інакше буде плутанина.

— Так і зробимо, друже, — погодився Фрой, і, обережно простягнувши праву руку, легенько доторкнувся до боку окта.

— Побоюєшся-підозрюєш, що ми — твоя галюцинація? — спитав той, коротко блимнувши кількома яскравими зиґзаґами на черевці, — будь певен, ми справжні.

З цими словами він відчутно лясннув Фроя по плечу своєю клішнею. Клішня, проти очікувань, виявилася не твердою, як у краба, а жорстко-пружною, приблизно як шкіра морської зірки. Відмінна хапальна кінцівка для грубої роботи.

— Ну, привіт, партнери! — рішуче заявила Айра і, зробивши крок уперед, обійняла окта, що стоїть перед нею. Він у відповідь обхопив дівчину клішнями в районі талії.

— Класно! — вигукнув Фрой, обертаючись так, щоб обидві відеокамери на шоломі дивилися на пару, що обнялася, — знімаємо відео для історії!

— Дуже еротично, — зауважив окт, що стяв поряд з ним, і теж обернувся. Мабуть і його відеокамери були розташовані аналоґічним чином.

— Еротично буде, якщо система дозволить зняти скафандри, — відгукнулася Айра.

Усі четверо життєрадісно розсміялися. Щоправда, октиянський перекладач відтворював сміх своїх власників звуками, схожими на вранішній крик австралійської кукабарри, але це була вже суща дрібниця.

— Агов, Оса, без фокусів, — пролунав в динаміках голос капітана, — скафандр знімеш, якщо я дозволю. Я. Особисто. А не система. Як зрозуміла?

— Зрозуміла, Бос.

— Ото ж то. Не хуліґаньте там.

В осьовій рубці «Ліґерона» Гольм кинув мікрофон, відкинувся на спинку крісла й закрив очі. По його широкому обличчю текли цівки поту.

— Обійшлося, — зауважив Нґен, — окти прислали таку ж безшабашну парочку, як наша. Правильно: хто сам позбавлений почуття такту, того не образить випадкова нетактовність інших.

— Угу, — погодився капітан.

Рамі точним рухом приклала долоню до його шиї трохи нижче лівого вуха.

— Бос, у тебе голова не паморочиться?

— Ні, а повинна?

— При такому тиску й пульсі… Може, я дам тобі якийсь транквілізатор?

— Ні. ХДР, розділ 3 пункт 19. В екстремальних ситуаціях командирові корабля забороняється приймати препарати, що знижують тонус нервової системи, крім випадків, коли це необхідно для його підтримки у притомності. Я, як бачиш, у притомності.

— Поки у притомності, — уточнила вона.

Гольм протягнув руку, обхопив Рамі в районі стегон і, з легкістю піднявши, усадив її до себе на коліна.

— Подумаєш, — сказала вона, влаштовуючись зручніше, — Це ще нічого не доводить. У шокових станах люди здатні іноді й не на такі зусилля. Наприклад…

Нґен, що стояв посеред рубки, неголосно відкашлявся і промовив у простір:

— Може, мені піти на годинку, кави попити?

Рамі зісковзнула на підлогу й поправила комбінезон.

— Не турбуйся, Змій. Огляд показав, що пацієнт поки обійдеться без екстреної медичної допомоги.

— Отакої, — пробурчав Гольм, — тільки-но був ледь у притомності, а тепер — «обійдеться». Гаразд, не відволікаємося. Космос — не тітка. З робота-сателіта впало вже ґіґабайт сто незрозуміло яких даних. Повний екран каші. Шарк, розберися. Спробуй налагодити проґу робота, інакше ми сортуватимемо цей вінегрет до фіолетового зміщення.

— Вже розбираюся, — кинула вона, шльопаючись за сусідній пульт.

— Змій, з’ясуй, хто в октів за штурмана і погоджуй з ним техніку взаємних візитів. Задіюй наш другий шатл. Октиянська машинка в наш термінал просто не пролізе.

— Як мені з ними поводитися? — запитав Нґен.

— Вважай, що це — терряни, тільки зачаровані, зрозуміло? Як би ти погоджував це з штурманом корабля іншої конструкції?

— Звичайно.

— Ось і тут звичайно. А я послідкую за нашими екстремістами. Сподіваюся, вони ще не встигли нічого натворити за останні кілька хвилин.

Насправді, «екстремісти» за кілька хвилин, встигли завантажити своє устаткування на октиянський візок і, розстеливши карту місцевості на стовбурі велетенського хвоща, який впав, зайнялися обговоренням деталей майбутнього маршруту.

Деяка складність у розмові виникла із-за неперекладності імен, але з цим упоралися просто: в октів, як і в террян, були в ходу прізвиська. Як виявилося, Фрой залицявся з октиянкою на прізвисько «Стріла». Прізвисько Айри викликало в октів крайнє здивування (ще б пак, називати дівчину маленьким отруйним літучим звірятком). Довелося пояснювати, що пропорції оси — це символ привабливої фіґури жінки. Окта, з яким обнімалася Айра, звали «Товстун» — він був разів у півтора ширший за напарницю, що, за октиянськими поняттями, вважалося видатною повнотою.

Айра, якій явно сподобалося виступати в ролі розвінчувача канонів краси, негайно заявила:

— А як на мене, ти — не товстий. Ти — в міру вгодований. І взагалі, коли чоловіка багато, в цьому є особливий шарм.

— Я теж знаходжу тебе привабливою, Оса, — повідомив Товстун, — Який жаль, що навіть у разі близького знайомства, я не маю надії висиджувати відкладене тобою яйце.

— Знаєш, Товстуне, — відповіла вона, поклавши руку окту на основу клішні, — між нами кажучи, я взагалі не вмію нести яйця. Я — живородна. Така от гра природи.

Послідував черговий вибух спільного сміху.

— Може, ми поїдемо? — поцікавилася Стріла, — а то я, за прикладом деяких, почну фліртувати з цим хлопцем, — вона фамільярно поплескала Фроя клішнею по животу, — і ґрафік буде зірвано.

— Поїхали, — погодився Товстун і, присівши на всіх чотирьох ногах, по-павучому стрибнув на візок. Айра влаштувалася поряд з ним. Фрой ґалантно підсадив Стрілу, піднявши її за опуклі краї тіла (октиянка виявилася легкою, біля 25 кілоґрамів ваги), і вліз на візок слідом за нею.

Загрузка...