— Ми провели розшифровку їх можливих траєкторій — відрапортувала Айра, — усе на екрані. Як діятимемо далі, Бос?
— Знаєш, Оса, як їжачки розмножуються? — запитав капітан.
— Ну, оскільки вони живородні ссавці…
— …Дуже обережно, — перебив він, — позаяк у них голки. Аналоґічно й ми з іншими. Ставлю свою улюблену чашку проти кубометра вакууму, інші мають таку саму хартію і в ній написано те ж саме, що в нашій…
— І нема ні слова про такий ідіотський збіг, — уточнив Фрой.
— Тут важливий принцип, — твердо сказав Гольм, — максимум дружелюбності та обережності. І, наскільки я розумію, поки що обидві сторони його дотримуються. Я маю на увазі, на рівні автоматики.
— Абсолютно вірно, — підтвердив Фрой, — Наш комп через три секунди після радарного контакту, відпрацював пробивку кротової нори і скинув через неї пакетний сиґнал на Терру. А ще через півсекунди засік виникнення кротової нори біля корабля інших. Потім інші, точніше, мабуть, їхній комп, відправив нам імпульсами на частоті збудження атома водню фраґмент ряду Фібоначчі, 5 перших чисел — і наш комп відповів відправкою фраґмента з наступних п’яти чисел. А зараз, поки ми розмови розмовляємо, компи вже чимдуж спілкуються на тему взаємної інтерпретації мови.
— Якщо я ще не розучився рахувати, — Нґен на мить замислився і продовжив, — для узгодження будь-якого регулярного дискретного коду компам зі швидкодією 10 у 18-ій потрібно близько 1000 секунд, не більше.
— Компи впоралися швидше, — повідомила Айра, — ось, у мене вже запит висить: «прошу підтвердження на кориґування траєкторії».
— Якої? — запитала Рамі, і, подивившись на навіґаційний голоекран, додала, — Ясно, синхронний вихід на вільну орбіту 2-ої планети заввишки 400 кілометрів. Отже, їх теж цікавить друга…
— Ще б пак, — гмикнув Гольм, — якщо у 1-ої температура +600 за Цельсієм на поверхні, у 3-ої немає атмосфери, а у 4-ої й наступних немає твердого ядра, хоча є супутники… Але тебе, Шарк, зацікавили б супутники?
— Не в першу чергу, — визнала вона.
— От і інших вони цікавлять не в першу чергу.
— Власне, ми беремо участь, поетично висловлюючись, у найважливішій події за всю космічну історію, — сказав Фрой, — нам казково пощастило, що ми їх зустріли.
— Добре б, нам ще пощастило не нагородити дурниць при цій зустрічі, — скептично зауважив Нґен, — з цієї хвилини ми по вуха в червоній зоні ризику.
— І природа цього ризику нам ні на йоту не зрозуміла, — додав Гольм, — чорна скринька.
— Не така вже й чорна, — заперечила Рамі, — і, до речі, ця зустріч була передбачена більше 200 років тому. Саме в околицях Серця Змії.
— Двісті років тому? — перепитав Нґен, — але тоді ще й у космос як слід не літали.
— Ну то й що? — заперечила Рамі, — Джонатан Свіфт передбачив супутники Марса за багато років до їх відкриття, а Іван Єфремов передбачив перший контакт.
— Так, хлопчики-дівчатка, — перебив капітан, — підтвердження даємо на зміну траєкторії? Ну? Заперечень не чую. Нема заперечень? Зміну курсу підтверджую.
— Траєкторія змінена, — відрапортував Фрой.
— Дивіться, — сказала Айра, тикаючи пальцем в голоекран, — інші теж змінили траєкторію.
— Певна річ, — пробурчав Гольм, — я ж сказав, у них така ж сама хартія. Ну, і як у нас тепер усе це виглядає? Ага, зрозумів. Розрахунковий час до виходу на орбіту та візуального контакту — 9 годин 40 хвилин. Шарк, що ти там говорила про Еріха Фромма?
— Про Івана Єфремова, — поправила вона, — це був письменник-фантаст, він передбачив.
— Я зрозумів, що він передбачив тут контакт. А що він іще передбачав? Ця книга є в бібліотеці? Вона велика? Як називається?
— Так і називається «Серце Змії». Близько ста кілобайт.
— Може, варто почитати? — припустив Нґен.
Капітан кивнув:
— Чом би й ні? Флеш, скільки часу пройде, поки комп зможе перетворити інформацію інших у форму, придатну для нашого тупого сприйняття?
— Вважаю, Бос, що не менше двох годин. Можливо, дві з половиною.
— Ну, що ж… Сподіваюся, цього часу усім вистачить. Перерва 120 хвилин. На вахті залишаюся я. Іншим — лежати, читати й живитися в будь-якій послідовності. Після перерви розраховую бачити всіх ситими, відпочилими і такими, що порозумнішали на сто кілобайт.
— Бос, оголоси хоч би парну вахту, — заперечила Рамі, — тобі теж відпочити треба. І поїсти, до речі.
— Гаразд, прийнято, — погодився він, — Отже, так: на вахті я й Шарк. Тим паче, вона цю книгу вже читала. І мені розповість. Лоґічно? Все, час пішов. І особисто я маю намір прийняти що-небудь їстівне. І какао! Я раптом зрозумів, що страшенно хочу гарячого какао! Шарк, ти як ставишся до какао?
— Бос, ти ж знаєш, що я п’ю тільки чай. Зелений.
— Така молода, а вже консерватор, — буркнув Гольм, — гаразд, про смаки — або добре, або нічого. Так що ж передбачив майстер Єфремов?
— Стисло чи детально? — запитала вона.
— Гранично детально, Шарк. Менш за все я хочу упустити що-небудь важливе.
— Гаразд, — сказала Рамі, після чого забралася в крісло, схрестивши ноги, випрямивши корпус і прийнявши позу, яку зазвичай можна спостерігати тільки на доісторичних індійських статуетках.
— Ти впевнена, що тобі так буде зручно? — поцікавився капітан.
— Авжеж. Це називається «лотос». Сприяє правильному диханню, осанці.
— …І взагалі виключно корисно, як і все, що ти робиш, — перебив він, — викладай, будь ласка.
— Викладаю. Коли навіґаційні прилади террян фіксують корабель інших, а їх навіґаційні пристрої — фіксують корабель террян, обидва кораблі роблять кориґування курсів, так щоб зустрітися. Терряни, усі крім вахтового, ідуть у бібліотеку обговорювати стратеґію контакту.
— Майже як ми, — зауважив Гольм.
— Так, кумедно, правда?
— Не те слово, — буркнув він, — і що вони вирішують?
— Ну, після належних слів про досягнення людства, починається тема еволюції та ксенобіолоґії. Єфремов, точніше його герой, обґрунтовує тезу, що будь-яка вертикальна еволюція приводить не лише до розуму але, одночасно, і до естетичних форм життя.
— Естетичних з чиєї точки зору? — запитав Гольм.
— Автор вважав біолоґічну естетику універсальною, як я зрозуміла. Що доцільно, то естетично, — пояснила Рамі, — він схилявся до думки про те, що взагалі будь-які розумні істоти схожі на людей за формою.
— Спірно, — зітхнув Гольм, задумливо почухавши пузо, — і про універсальну естетику спірно, і про схожість з людьми теж.
— Спірно, — погодилася вона, але лоґіка є. Валлабі схожі на кроликів, а кенґуру — на великих тушканчиків, хоча в них абсолютно різна ґенеза.
— У них абсолютно одна й та ж рідна планета, — заперечив він, — а троглодити на 4-ій планеті 82-Ерідана схожі на щось середнє між рептиліями та амфібіями.
— Але, погодься, Бос, не без схожості з людьми. Вони двоногі, дворукі, майже прямоходячі, з бінокулярним зором…
— Авжеж. І з масивним хвостом, яким балансують при стрибках. Здається, Шарк, вони більше схожі на дуже товстих кенґуру, що переодягнулися жабами, ніж на людей.
Рамі плавно змінила позу, всілася на п’яти, і відповіла:
— Мешканці 4-ої Ерідана так і не створили машинну цивілізацію, хоча вони існують значно довше за людей. Якась недосконалість перешкодила їм розвиватися.
— Ти вважаєш, що в цьому винен їхній хвіст? — поцікавився капітан.
— Я просто викладаю думку доктора Єфремова, — нагадала вона.
— Так, зрозуміло. І що в нього далі?
— Далі йде міркування про ксеноноолоґію. Єфремов дотримувався ідеї спільності властивостей розуму. Він вважав, що всі розумні істоти цивілізацій класу вище за III-а матимуть схожі принципи мислення й етики. Тим більше схожі, чим вище рівень розвитку. Дві різні цивілізації, що досягли зірок, легше домовляться, ніж два дикі племені з однієї планети. За точність цитати не ручаюся, але… Взагалі, Бос, це те, виходячи з чого ти вирішив, що ми та інші маємо однакові хартії далекої розвідки.
— Хартія — це не етика, це праґматика, — твердо сказав капітан, — а праґматика — це майже те ж саме, що й теорія ігор. А теорія ігор — це математика, вона універсальна.
— А Єфремов так і пише, — повідомила Рамі, — у цивілізацій, починаючи з III-б етика майже зливається з праґматикою. Бо вони складаються з дійсно розумних істот. Не випадково, до речі, хартія не бере до уваги інтереси цивілізацій нижчого рівня. Ніхто цього не говорить уголос, але справа ж не тільки в оцінці ризику конфлікту. Ми просто не вважаємо їх цілком розумними.
— Ми відхилилися від Івана Єфремова, — нагадав Гольм.
— Ні краплі, — заперечила вона, — Єфремов якраз показує, наскільки непраґматична етика властива цивілізаціям від II до III-а. В області оцінки ризиків, в економіці, управлінні та… В усьому іншому теж. Я не настільки добре знаю середньовічну історію, щоб розібратися в його міркуванні на цю тему. Він пише, що деякі цивілізації III-а самознищуються у військових конфліктах перехідного періоду від середньовіччя до нового часу. Небезпечна точка: деякі ядерні й космічні технолоґії вже відкриті, але принципи праґматики ще не сприйняті, як єдино придатні для устрою суспільства. У нас ця точка пройдена трохи більше століття тому.
— Так, — погодився капітан, — це один із постулатів досі не перевіреної теорії Дрейка.
— Потім, — продовжувала вона, — Єфремов описує процедуру зближення та стикування кораблів. Технічні деталі я пропускаю, вони не дуже відповідають.
— Зрозуміло. І що далі?
— А далі з’ясовується, що інші на вигляд — як люди, але окисник в їх метаболізмі не кисень, а фтор. В якості розчинника, відповідно, не вода, а фтороводень. Це, звичайно, робить прямий фізичний контакт неможливим. Максимум — поплескати один одного по плечу через скафандр.
— У нашому випадку цієї проблеми нема, — зауважив Гольм, — Як би ці хлопці й дівчата не виглядали, вони дихають киснем і складаються з водно-орґанічного колоїду, як і ми. Правда, біополімери в цьому колоїді інші. Замість поліпептидів — поліетери, наприклад.
— Звідки ти знаєш, Бос?
— Звідти, що іноді виймаю ніс зі своєї чашки й повертаю до екрану. З хімією комп уже розібрався. І з астрономією також. Наші інші походять із 3-ої планети зірки HD 80606, Це в сузір’ї Великої Ведмедиці, близько 190 світлових років від Сонця.
— І більше 200 світлових років звідси? — уточнила Рамі, — виходить, вони належать до класу III-ц. Тобто, вони дещо розвиненіші, ніж ми, як і припускав Єфремов.
— Виходить що так, — він ткнув пальцем у кут голоекрана, куди комп вивів 3D модель корабля інших, побудовану за даними радарної зйомки, — Глянь на це. Відчуваєш?
— Величезний і досить дивний, — нерішуче сказала вона.
— Чом би й ні, — заперечив Гольм, — Це наш «Ліґерон» — крихітний і досить дивний. Бо побудований за експериментальним малосерійним проєктом. Майже штучна річ, як усі наші зорельоти. А їхній корабель — великосерійне штампування, нашльопане на фабриці-автоматі. Це видно. Він стандартний, як наші шатли. Ми до такого дійдемо через півстоліття, не раніше. Хоча, якщо вони з нами поділяться своєю технолоґією… Так, а, що у Єфремова відбувається у змістовній частині контакту?
Рамі замислилася на кілька секунд і відповіла:
— У загальних рисах — вони спілкуються в стикувальному шлюзі, розділеному прозорою перегородкою. Демонструють один одному свої тіла, свої відеофільми, музику. Загалом, культурний обмін. Один юнак-террянин майже закохується в дівчину-іншу.
— Сильно, — відмітив капітан, — а як вони розбираються з хімічною несумісністю?
— У них виникає ідея про ґенно-інженерну процедуру, яка б перевела метаболізм інших із фтору на поширеніший кисень, але вони не встигають її деталізувати. Корабель інших вимушений покинути зону контакту із-за надзвичайної ситуації з іншим їхнім кораблем. У кінці книги інші передають террянам інформацію про декілька планет з водно-кисневим життям, дві з яких населені розумними гуманоїдами.
— Гм. — Гольм замислився, — і що, проблем з дружелюбністю взагалі не виникає?
— Ні на секунду, — відповіла Рамі, — у інших навіть міміка виявляється схожа. Усі проблеми носять чисто технічний характер і швидко вирішуються.