Повернення Тарзана

14 ПОВЕРНЕННЯ ДО ПЕРВІСНОСТІ

Коли Тарзан упав у воду, то перше, що спробував зробити, це відплисти вбік від корабля, щоб не попасти під його гвинти. Він чудово розумів, кому саме зобов’язаний цією пригодою, і тепер, повільно пливучи в морській воді, з безсилою злістю думав про те, як Рокову вдалося перехитрувати його.

Так він лежав деякий час на воді, слідкуючи за тим, як віддалялися й меншали корабельні вогні, а покликати на допомогу йому не спадало на думку. Він ніколи в житті не просив допомоги, і тому нічого дивного, що цього разу вчинив так само. Він завжди покладався лише на власну силу та спритність, і до того ж від часів Кали не траплявся ніхто, здатний відгукнутися на такий заклик.

Тарзан розумів: шанси на те, що його підбере якийсь корабель, були мізерні, а дістатися до берега самому було неможливо. Він вирішив, однак, плисти в напрямку до берега — адже якесь судно могло пропливати й неподалік від нього.

Він гріб руками сильно і легко — його дужі м’язи могли так працювати ще багато годин, не втомлюючись. Він упевнено й спокійно плив на схід, орієнтуючись по зірках, освітлений їхнім мерехтінням. Щось стало обтяжувати його ноги — черевики, він скинув їх, не вагаючись. За ними пішли штани. Він скинув би й піджак, якби не згадав про важливі папери в одній з його кишень. Він простягнув руку до кишені, щоб переконатися, що вони там, але — от лихо! — кишеня була порожня.

Тепер він зрозумів, що не тільки з почуття помсти Роков скинув його з корабля: росіянин вирішив здобути ті папери, які Тарзан з такими труднощами забрав у нього в Бу-Сааді.

Тарзан тихо вилаявся, скинув піджак і сорочку й віддав і те й друге течії Атлантичного океану. Тепер ніщо не сковувало його — рухи стали ще легшими.

Світало. Зірки над ним стали блідими.

Раптом його гострий зір розрізнив удалині невиразні обриси великої темної маси, що лежала на воді. Кілька дужих помахів руками — і він опинився поруч із днищем напівзатонулого розламаного штормами корабля, яке омивали хвилі.

Тарзан видерся на нього. Тут він принаймні перебуде до світанку. Він не збирався просидіти тут без дії доти, доки голод і спрага виснажуватимуть його і без того стомлене тіло.

Якщо вже судилося загинути, то принаймні дійти до кінця в нерівній боротьбі зі смертю.

Море було зовсім спокійне, тож Тарзанів притулок ледь погойдувався на воді, і це рівномірне погойдування було як колискова для стомленої істоти, яка не спала двадцять годин. Тарзан, годованець Великих мавп, умостився на слизьких дошках і невдовзі заснув.

Його розбудила вранішня спека. Першим прийшло від чуття спраги, яке зросло настільки, що почало по-справжньому дошкуляти, але через мить це нестерпне відчуття майже зникло після того, як він водночас зробив два відкриття. Першим було те, що серед численних уламків розбитого корабля, які плавали довкола, був перекинутий догори дном рятувальний човен, а друге — вдалині на сході невиразно виднілася смуга далекого берега.

Тарзан пірнув і, обпливаючи уламки, дістався до рятувального човна. Холодна вода відновила його сили майже так, як би він угамував спрагу. З подвійною енергією він підтяг човна до місця своєї ночівлі і після кількох спроб, які звичайній людині були б не під силу, витяг його на слизькі дошки. Тут він оглянув його — човен виявився справним і за мить вже погойдувався на воді поруч із Тарзановим прихистком. Потім він вибрав з-поміж уламків кілька дощок, якими можна було скористатися як веслами, і, не гаючи ані хвилини, рушив у бік далекого узбережжя.

Коли він проплив настільки, що міг уже розрізняти контури берегової лінії, а також землю і те, що на ній, уже починало смеркати. Він побачив вузьку протоку до невеличкої бухти. Північний край бухти, порослий лісом, здавався Тарзанові напрочуд знайомим. Невже доля так зглянулася над ним? Невже він знову в серці рідних джунглів? Коли човен увіходив у протоку, в нього не залишалося вже ані крихти сумніву, бо там, на березі, у затінку його рідного пралісу виднілася мила серцю хатина, яку збудував ще до його народження покійний батько, Джон Клейтон, лорд Грейсток.

Дужими помахами рук Тарзан швидко погнав човен до берега. Щойно ніс човна врізався в пісок, як він вистрибнув на берег. Тарзанове серце переповнювали радість і захоплення, бо його очі шукали й знаходили раз у раз давно знайоме, не забуте, пам’ятний краєвид рідного узбережжя, хатину, маленький струмок, гущавину віковічного лісу, нетрі джунглів, хмари барвистих птахів, розкішні тропічні квіти на тлі яскраво-зелених ліан, що гірляндами звисали з велетенських дерев.

Тарзан з племені Великих мавп знову опинився на своїй батьківщині, і, щоб сповістити про це увесь світ, він підвів голову і видав гучний клич, вкладаючи в нього невимовну радість своєї дикої молодої душі. Кілька секунд в джунглях панувала тиша. Відтак, немов у відповідь на цей клич. по чулося приглушене похмуре рикання, а здалеку невиразно долинув протяжний крик мавпи.

Найперше Тарзан пішов до струмка і вгамував спрагу.

Потім підійшов до хатини. Двері було зачинено на засувку, так, як вони з Д’Арно їх залишили. Він відчинив двері й увійшов. Усередині все було ціле і неушкоджене: стіл, ліжко, решта — шафи й полиці у тому самому вигляді і на тих самих місцях, на яких вони простояли впродовж двадцяти трьох років, — так, як він залишив їх два роки тому.

Надивившись, Тарзан відчув суттєву потребу вдовольнити не лише зір, а й шлунок, бо голод владно наказував йому шукати поживу. Харчів у хатині було катма. Зброї в Тарзана також не було, але на стіні висів один із його старих трав’яних арканів. Це було дуже до речі. Бракувало тільки ножа. Але якщо він постарається, то ще до наступного вечора у нього буде все: і ніж, і короткий спис, і сагайдак зі стрілами-все це можна роздобути за допомогою аркана. Він обережно склав аркан, перекинув його через плече, вийшов і зачинив за собою двері.

Біля самої хатини починалися джунглі, і Тарзан нечутно й сторожко увійшов у них, наче дикий звір, що вирушив на полювання. Спершу він кілька хвилин ішов. але потім, не знаходячи слідів, які вказували б на присутність дичини, швидко видерся на дерево. Із першим карколомним стрибком з дерева на дерево у нього знову прокинулася радість життя. Тепер він не животів. Тепер він кожною клітиною свого єства відчував правдиве щастя повної свободи. Кому спаде на думку повернутися в затхлі місця, сповнені безчестя й ненависті, тоді як величні джунглі обіцяють волю і спокій? Принаймні не він.

Ще було видно, коли Тарзан дістався до водойми, розташованої біля маленької лісової річки. Тут був брід, і не знати відколи звірі сходилися сюди на водопій. Тут щоночі можна було зустріти Сабор чи Нуму, які, причаївшись у гущавині джунглів, вистежували антилопу чи оленя. Сьогодні на водопій прийшов кабан Горта, і сюди ж у цей самий час прийшов на полювання і Тарзан із племені Великих мавп.

Він розлігся на товстій гілці великого дерева біля самісінької стежки. Минуло близько години. Сутеніло. Тарзанові уже почав уриватись терпець, як раптом з гущавини, з протилежного боку від річки долинув шум кроків і шурхотіння густої сплутаної трави, якою вочевидь продиралося величезне тіло. Крім Тарзана, ніхто цього не. почув би, але Тарзан почув і зрозумів — це так само, як і він, на полювання вийшов лев Нума. Тарзан усміхнувся. В цю мить почулися ще чиїсь кроки. Якась тварина обережно пробиралася стежкою до водойми. Ось вона повільно почала спускатися до річки — це, був кабан Горта. Смачна страва, без сумніву… Тарзан відчув, як його рот наповнився слиною. Там. де причаївся Нума, все завмерло.

Горта пройшов під гілкою, на якій сидів Тарзан. За кілька кроків стрибок Нуми вже зможе його дістати. Тарзан виразно уявив собі, як блищать зараз очі старого Нума, як він вже набирає в легені повітря, щоб видати рик, від якого у жертви захолоне кров у жилах на ту коротку мить між стрибком і хряскотом кісток у страшних обіймах хижака.

Але саме тоді, коли Нума готувався стрибнути, з низької гілки найближчого дерева полетів довгий аркан. Він зі свистом розітнув повітря — і на шиї Горти затягнувся зашморг. Почулося перелякане рохкання і вереск, а потім Нума побачив, як хтось незримий потяг вибрану ним жертву стежкою вгору. Коли він усе ж стрибнув, кабан Горта злетів вгору над самісінькою його пащею і зник у гущавині крони, а згори на нього позирнула чиясь насмішкувата фізіономія й зухвало зареготала йому просто в очі.

І тоді вже Нума заревів. Розлючений, голодний, ошуканий, він заходив під деревом туди-сюди, а нагорі сидів його щасливий супротивник. Ось лев зупинився, став дибки і величезними кігтями передніх лап заходився відривати цілі шматки кори, оголюючи білий стовбур.

А Тарзан у цей час витяг Горту, який борсався, на сусідню гілку. Міцні пальці завершили те, що розпочав безжалісний зашморг. Тарзан не мав ножа, але природа нагородила його вмінням віддирати м’ясо від кісток руками, і ось, врешті, його зуби з насолодою вп’ялися у соковите м’ясо тоді, як ошаленілий лев люто дивився знизу, як інший насолоджується обідом, що він його вже вважав за свій.

Коли Тарзан наївся, було вже зовсім темно. Так, обід був чудовий. Він так і не привчив себе до смаку м’яса, яким його частували цивілізовані люди; в глибині його первісного єства завжди жила жадоба за теплим, паруючим м’ясом щойно вбитої дичини та за смачною, червоною кров’ю.

Він витер закривавлені пальці жмутом листя, взяв на плечі рештки своєї здобичі і вирушив у зворотний шлях. Він вже не йшов по землі, а перелітав з гілки на гілку, користуючись сплетіннями ліан. А саме в ці хвилини за тисячі кілометрів на схід звідси, в Індійському океані, Джейн Портер та Вільям Сесіль Клейтон закінчували смачну вечерю на палубі “Леді Еліс”.

Внизу біг лев Нума, і коли Тарзан зиркав на нього, то його погляд зустрічався з яскравими вогниками злості в очах старого Нуми, які світилися в мороці джунглів. Нума вже не ревів — навпаки, він нечутно біг уперед, мов тінь велетенської кішки, але жоден його крок не поминув сторожкого Тарзанового вуха.

Тарзан переймався лише тим, що, можливо, Нума скрадатиметься за ним до самісіньких дверей хатини. Це його ніяк не влаштовувало, тому що тоді на нього чекала безсонна ніч у незручній позі, в розгалуженні гілок, а йому хотілося виспатися на постелі з трав у своїй хатині. Втім, на той випадок, якби йому довелося пробути ніч поза хатиною, він уже вибрав дерево, на якому найзручніше було б заночувати. В минулому сотні разів така сама велика кішка супроводжувала його з нічного полювання до хатини і змушувала шукати прихисту на цьому самому дереві. Він сидів тут звичайно доти, доки зміна настрою переслідувача або схід сонця позбавляли його від малоприємного сусідства.

Але цього разу Нума, схоже, відмовився від подальшого переслідування. Він дико заревів і рвучко повернув назад у пошуках іншої легшої здобичі. Отже, Тарзан без перешкод дістався до своєї хатини і за кілька хвилин згорнувся клубком на м’якій копиці напівзітлілого сіна. Так мосьє Жан К. Тарзан легко й невимушене скинув із себе оболонку цивілізації і, щасливий та втішений, поринув у глибокий сон, який природа дарує лише дикому звіру після того, як він наїсться донесхочу. А коротеньке жіноче “так” могло назавжди прив’язати його до того іншого життя, і тоді б навіть думка про це дике буття здавалася б йому неймовірно бридкою.

Наступного дня Тарзан прокинувся пізно, бо дуже втомився протягом минулої доби; зокрема перебування в океані, і полювання в джунглях змусило його м’язи попрацювати так, як вони не працювали майже два роки. Коли він прокинувся, то найперше побіг до струмка і напився, потім десь з півгодини плавав у океані. Повернувся до хатини і поснідав м’ясом Горти, а решту здобичі закопав біля дверей хатини, щоб мати ще й вечерю.

Він знову зняв свій аркан і вирушив у джунглі. Цього разу його здобич мала бути шляхетнішою: він шукав людину. Втім, якби його попросили сказати щось з цього приводу відверто, він, безперечно, перелічив би інших мешканців джунглів, на його думку, значно шляхетніших, аніж людина. Метою сьогоднішньої виправи була потреба в зброї.

Тарзана дуже цікавило, чи в селищі Мбонга залишилися жінки й діти після каральної експедиції з французького крейсера, яка винищила у відповідь за гадану смерть Д’Арно все чоловіче населення села. Він сподівався знайти там хоча б кількох вояків, тому що цілковите знищення чоловіків видавалося йому малоймовірним.

Тарзан швидко йшов лісом і надвечір дістався до селища.

Але він був дуже здивований, коли побачив, що поля поглинули джунглі, а хатини під соломою майже цілком зруйнувалися. Ніщо не свідчило про те, що тут живуть люди. З півгодини Тарзан обстежував руїни, сподіваючись знайти хоч якусь забуту зброю, але марно. Тоді він пішов проти течії, бо поблизу води, напевне, можна було знайти якесь інше селище.

Дорогою Тарзан полював так, як вчила його колись Кала, і це виразно нагадало йому дитинство і юність рідних мавп.

Він перекидав гнилі колоди, щоб знайти в землі їстівного хробака, видирався високо на дерева, шукаючи пташині гнізда, мов кішка, прожогом кидався на дрібних лісових тваринок. Він їв ще багато чого іншого, але чим менше ми зупиняємося на меню дикої мавпи, тим, повне, буде краще — адже Тарзан знову був мавпою жорстокою, дикою, розумною твариною, якою виховала його Кала і якою він був перші двадцять років свого життя!

Він усміхнувся, коли згадав декотрих своїх друзів, які, можливо, саме в цю мить спокійно і зручно сидять у його улюбленому паризькому клубі так само, як і він кілька місяців тому. Час від часу його думки набирали цілковито іншого напрямку, коли легкий вітерець з моря доносив до його розширених ніздрів запах якоїсь нової здобичі або небезпечного ворога.

Цю ніч він перебув далеко від рідної хатини, на гілці велетенського дерева, за десятки метрів від землі. Перед сном він знову наївся досхочу — цього разу м’яса оленя Бари, який потрапив у його безжалісний зашморг.

Рано-вранці він знову вирушив у дорогу, так само вздовж річки. Він проводив свої пошуки три дні, доки потрапив у цілковито незнайому для нього місцевість. Тут, на височині, ліс був не такий густий і у просвітах між деревами виднілися хребти височенних гір, а перед ними стелилася яснозелена рівнина. В густій траві бавилися незліченні табуни антилоп та зебр. Тарзан був геть заворожений цим видовищем і зразу вирішив: щойно випаде нагода, грунтовніше провідати мешканців цього райського куточка.

На четвертий день уранці він відчув новий слабкий запах і непомильно визначив, що це запах людини, яка перебуває дуже далеко. Тарзан аж підстрибнув з радощів. Він був граничне уважний і насторожений, коли крався деревами до своєї здобичі.

Нарешті він наздогнав людину. Джунглями ішов самотній чорний вояк.

Тарзан крок за кроком ішов по деревах над головою своєї жертви, шукаючи просвіту між листям, щоб зручніше було кинути аркан.

І ось тоді, коли він вистежував беззахисну людину, яка нічого не підозрювала, в його серці загніздилися нові думки, що зродилися під впливом цивілізації. Йому спало на думку, що цивілізована людина рідко, а точніше, ніколи безпричинно не вбиватиме таких, як сама. Щоправда, причина у Тарзана була: зброя. Але хіба для цього потрібно було обов’яз ково вбивати? Чим більше він думав про це, тим бридкішою здавалася йому сама думка, що він може просто так убити людину.

Доки він розмірковував, вони дісталися до невеликої галявини, на протилежному боці якої виднілося обнесене загорожею селище, що складалося з кількох жалюгідних халуп.

Тільки-но вони вийшли з лісу на галявину, як Тарзан помітив, що неподалік, у густій переплутаній траві швидко майнуло руде хутро, і велике тіло почало скрадатися до його жертви. Це був лев Нума. Він також вистежував бідолашного вояка. Щойно Тарзан помітив небезпеку, яка загрожувала його одноплемінникові, як ставлення до нього цілковито змінилося. Тепер перед ним була близька по духу істота, якій загрожував спільний лютий ворог.

Нума приготувався стрибнути — надто мало було часу для того, щоб вибирати якийсь із способів полювання і спробувати передбачити його наслідки. Кілька подій трапилося майже водночас: лев стрибнув із засідки на чорношкірого, який злякано сахнувся, бо Тарзан криком встиг попередити його про небезпеку і вояк устиг відстрибнути назад саме тоді, коли Нуму в стрибку зупинив зашморг аркана, який затягнувся довкола його шиї.

Тарзан діяв так швидко, що не мав нагоди приготуватися і протидіяти ривку мотузка від ваги тіла Ну ми. Тож сталося так, що аркан зупинив звіра перше, ніж він устиг торкнутися чорного вояка, але ривок збив Тарзана з ніг, він покотився по землі і опинився за шість кроків від розлюченого звіра. Нума блискавично повернувся в бік свого нового ворога, і зовсім беззахисний Тарзан опинився ближче до смерті, ніж будь-коли в своєму житті. Цього разу чорношкірий урятував його. Він утямив, що зобов’язаний життям цій дивній білій людині, але він також зрозумів, що лише диво може вберегти його рятівника від цих страшних жовтих іклів, які кількома секундами раніше були так близько від його власного тіла.

Його права рука, що тримала списа, блискавично звелася і чимдуж, усією силою сталевих м’язів, що рухалися під лискучою ебеновою шкірою, метнулася вперед. Зброя слухняно розітнула повітря і прошила тіло Нуми наскрізь від правої до лівої лопатки. Звір, жахливо завиваючи з болю й люті,знову кинувся на чорношкірого. Він не зробив і кількох кроків, як Тарзанів аркан удруге зупинив його. Нума знову повернувся вбік Тарзана, але, як виявилося, лише для того, щоб відчути болісне жало зазубреної стріли, що вп’ялося в його тремтяче тіло. На кілька секунд хижак завмер, і за цей час Тарзан двічі оббіг зі своїм арканом довкола стовбура великого дерева і зав’язав там кінець мотузка.

Чорношкірий зауважив це й усміхнувся. Але Тарзан знав, що Нуму потрібно порішити раніше, ніж його гострі ікла перегризуть тонкий мотузок, який його втримував. Тарзан підбіг до чорного вояка й вихопив у нього з-за паска довгий мисливський ніж. Потім він показав на мигах своєму помічникові, щоб той і далі посилав у звіра стріли, а сам став, скрадаючись, наближатись до хижака з ножем. І доки один доймав змучену жертву з одного боку, інший підходив з іншого. Нума розлютився. Він заревів, завив, застогнав, зіп’явся на дибки і, всім тілом рвучись уперед, намагався схопити то одного свого мучителя, то іншого.

Але нарешті спритний Тарзан вибрав зручну мить і побіг до звіра з лівого боку. Могутня рука обхопила руду гривасту шию, і водночас довге сяюче лезо глибоко встромилося в люте серце звфа. Відтак Тарзан підвівся, і чорний з білим поглянули один одному у вічі, стоячи над мертвим тілом своєї спільної жертви. Чорний зробив вітальний знак миру і дружби, і Тарзан відповів йому тим самим.