Бартімеус: Перстень Соломона (Джонатан Страуд) читать бесплатно онлайн полную версию книги (ч. notes)

Примітки

1

Друге око йому вибив Різім — це був той рідкісний випадок, кати наш господар зробив невеличку помилку в заклятті. Нам ще зо два рази щастило підпалити йому сідниці, а на його потилиці залишився шрам — відтоді, як я мало не прикандичив його вдалим рикошетом; проте, незважаючи на тривалу кар'єру мага, впродовж якої він володарював понад дванадцятьма могутніми джинами, цей чарівник і досі залишався меткий і сильний. Стріляний, нівроку, горобець!

2

Еріду — місто Семи Храмів, біле, мов кістка, що сяє посеред зелених полів. Одне з найдавніших людських міст. Свого часу його зикурати сягали вище, ніж злітає сокіл, а запах прянощів з його ринків вітри розносили аж до Урука й до моря… Згодом річка змінила свою течію, земля висохла, люди змарніли й стали жорстокі, їхні храми обернулися на порох, і самих їх разом з їхнім минулим забули всі, крім таких духів, як я. Ну, звичайно, не забували про них і чарівники, коли жадоба золота брала гору над страхом…

3

Досвідченим оком я розгледів пізньошумерський стиль (десь 2500 років до Христа) з ледь помітними впливами давньовавилонського декадансу, хоча рештки тіл, що кружляли довкола, заважали мені належно оцінити його.

4

Сім рівнів буття накладаються один на одного, як невидимі шари прозорого паперу. Перший із цих рівнів містить усе, пов'язане з повсякденним світом, а решта шість приховують магію — таємні закляття, духів-спокусників, забуті стародавні чари. Відомо, що розум та здібності істоти можна оцінити за тим, скільки рівнів вона спроможна бачити: найкращі з джинів (такі, як я) бачать сім рівнів; фоліоти та вищі біси — чотири; коти — два; блохи, глистюки, люди, міль тощо — один.

5

Звичайно, для людських очей охоронні закляття завжди невидимі, проте плином часу нитки вкриваються дрібними порошинками, що робить їх ледь помітними й на першому рівні. Це на руку кмітливим злодіям-людям. Скажімо, давньоєгипетський розкрадач поховань на ім'я Сенджі Войовничий змушував навчених кажанів тримати малесенькі свічки над тими частинами підлоги, які видавалися йому підозрілими, — це дозволяло йому бачити ледь помітні тіні від запорошених ниток і таким чином щасливо обходити пастки. Принаймні саме так він казав мені незадовго до своєї страти. Очі в нього були тоді цілком щирі, але навчені кажани… Їй-право, не знаю!

6

Страхіття, авжеж?

7

«Коло-втікач» (від Бартімеуса з Урука, близько 2800 р. до Христа). Цей прийом часто наслідують, проте ніхто ще не зумів перевершити його творця. Цей маневр увічнено в розписах гробниці Рамзеса III доби Нового Царства: якщо придивитися, на задньому плані «Стояння царської родини перед богом Ра» за спиною фараона видно, як я кочуся геть.

8

Я знову прибрав дівочу подобу — щоб бути послідовним, а також знаючи, як це дратує господаря. З власного досвіду знаю, що ця подоба може збентежити багатьох чарівників, крім хіба що жерців Іштар у Вавилоні. Іштар — богиня кохання та війни, тож її служителів не лякали ні чарівні дівчата, ні забризкані кров'ю чудовиська. Це, на жаль, зводило нанівець більшу частину мого репертуару.

9

Вогонь Лиха — дуже швидка й болюча кара. Пізніше, після того, як її вдосконалив Зарбустібал Єменський, її почали називати «Нищівним Вогнем». Це найвища міра покарання для духів, що відмовляються виконувати накази господарів. Саме ця загроза насамперед і забезпечує чарівникам нашу покору (хоч і з примусу).

10

У розмовах із людьми ми вряди-годи лукавимо, проте між собою вищі духи майже завжди кажуть правду. Нижчі духи, на жаль, не такі чемні: фоліоти надто вже примхливі й схильні до фантазій, а бісам просто до вподоби брехати на всі заставки.

11

Більшість духів поєднують у своїй сутності дві чи більше з чотирьох стихій (найдосконаліші з джинів — я не називатиму імен — ідеально збалансовані істоти з повітря й полум'я). Духи, сутність яких складається лише з повітря, землі, вогню чи води, називаються елементалями: це вже зовсім інша річ. їм помітно бракує тих тонкощів та чарів, які додають привабливості нам, джинам, зате аж ніяк не бракує сили.

12

Тут я цих прокльонів краще не наводитиму. На відміну від деяких нижчих джинів, яких я міг би назвати, — вони обожнюють паскудні жарти й вислови, — я маю витонченіший смак. Таким я був завжди — й цим славлюся. Усе, чого я не знаю про чемність, можна витатуювати на спині в комашки — звісно ж, якщо ви триматимете її міцно, щоб вона не борсалася.

13

Будувати гробниці, шукати скарби, битись на бойовищах, збирати артишоки… Спершу здається, ніби це різні речі, та зрештою всі вони зводяться до одного — влади й багатства, хай там що хто каже!

14

Болісні закляття, які часто застосовують, щоб примусити молодих здорових джинів до покори. Болючі, неприємні, проте зазвичай не смертельні.

15

До уваги господиням: омлету з одного яйця птаха Рух вистачає, щоб нагодувати приблизно сімсот жінок, якщо додати кілька бочок молока й два-три відра масла. Збивати це все довелося теж мені — я аж лікоть собі вивихнув.

16

Якщо вірити оповідям, так було не завжди. За словами джинів, що служили тут довше за мене, на початку свого царювання Соломон частенько влаштовував бали, маскаради й такі інші забави за участю блазнів і штукарів. Щоночі на кипарисах спалахували гірлянди бісівських вогнів, і летючі кулі з духами освітлювали палац сяйвом тисячі кольорів. Сам Соломон, його дружини й вельможі бавилися на моріжках, і він робив для них дива за допомогою Персня. Проте відтоді, здається, багато що змінилося.

17

Крім того, подейкували, що Перстень захищав Соломона від магічних атак, надавав йому надзвичайної привабливості — можливо, саме тому в його палаці завжди юрмилося стільки жінок, — і до того ж дозволяв розуміти мову птахів та звірів. Загалом досить-таки непогано, хоча щодо останнього, то всі розмови тварин зводяться здебільшого до такого: 1) нескінченні пошуки їжі; 2) пошуки теплого куща, під яким можна заночувати; 3) періодичне задоволення потреб певних органів. Жодної шляхетності, гумору чи поезії; по все це можна звернутись і до першого-ліпшого джина середнього рівня.

18

То була моя звичайна подоба, коли я служив списоносцем у Ґільґамеша, за дві тисячі років до того: високий гарний юнак із гладенькою шкірою й мигдалевими очима. Він носив довгу спідницю, аметистове намисто на грудях, мав кучеряве волосся й відзначався витонченістю, що так не пасувала до цього смердючого кухонного двору. Я часто прибирав цю подобу за таких обставин — це трохи втішало мене.

19

Соломонові укази вимагали від нас незмінно зберігати людську подобу за межами палацу. З'являтися в подобі тварини чи міфічної істота було заборонено; так само, на жаль, заборонялося прикрашати себе помітними потворними рисами. Ідея полягала в тому, щоб не лякати простолюд огидними видовищами — Бейзер, скажімо, обожнював гуляти з руками й ногами, припасованими задом наперед. Та й сам я одного разу вирушив на ринок по смокви в подобі мерця, що призвело до відомої «паніки на фруктовому ринку», під час якої п'ятнадцятьох осіб розтоптали на смерть. Зате смокви я купив тоді так дешево, що все, як бачите, вийшло на краще.

20

Це, звісно, було не справжнє його ім'я — лише повсякденне прізвисько, така собі маска, під якою він надійно ховав свою істинну сутність. Справлене ж його ім'я — ключ до його сили й найпотаємніших здібностей, — було викреслено звідусіль і забуто ще за його дитячих літ, як це водиться в усіх чарівників.

21

Ці очі були ще й огидно-вологі — такі, наче він от-от заплаче з суму або провини, чи, може, зі співчуття до своєї жертви… Та невже? Ні, такі почуття були цілком чужі Хабиному серцю, й насправді він ніколи не плакав.

22

Сутнісний Нагай — улюблена зброя жерців Ра ще з часів фараона Хуфу та будівництва пірамід. Дуже зручне знаряддя для приборкування непокірних джинів. Тебанські майстри виготовляють їх і нині, проте найкращі можна відшукати хіба що в давніх гробницях. Саме з таких був Хабин нагай, на це натякав держак, оббитий людською шкірою: на ньому й досі видніли сліди татуювань.

23

Тут не йдеться про ті рідкісні випадки, коли мене позбавляють змоги говорити. Пам'ятаю, як ассирійські жерці так розлютилися на мене за моє зухвальство, що прохромили мені шипами язик і прив'язали мене до стовпа на головній площі Ніневії. Щоправда, вони не знали, яка гнучка моя сутність; я видовжив свій язик такою мірою, що зумів завітати до найближчої пивнички й добряче призволитися там до ячмінного вина, а тим часом об мій язик перечепилися кілька поважних осіб, що саме проходили поряд.

24

За словами самого Фекварла, його вперше викликали в Єрихоні, 3015 року до Христа, років за п'ять до моєї першої появи в Урі. Це нібито дозволяло йому вважатися «старшим» за мене. Проте Фекварл спокійненько стверджував, ніби саме він винайшов ієрогліфи, «малюючи кривульки в мулі на березі Нілу», і що рахівницю так само придумав він, настромивши два десятки бісів на гілля ліванського кедра. Я до цих його побрехеньок ставлюся з певною недовірою.

25

Як на мене, найсмачніші були вавилоняни — через те, що вони харчуються жирним козячим молоком. Натомість Фекварлові більше смакували гладкі індійці.

26

Чи впоперек пащі, хобота, жувалець — залежно від того, в якій подобі ми воліли з'являтися.

27

Він залишався тоді в шатрі, і фоліоти в подобі скитських хлопчиків-рабів обвіювали його опахалами й годували солодощами та замороженими фруктами. Цілком розумно з його боку!

28

Стриґой — не дуже шанований різновид джина нижчого розряду: бліда нічна тварюка, схильна пити кров живих істот. Ніби як сукуб, тільки не такий пишнотілий.

29

Більшість із них мали крила: Фекварл — шкірясті, Хосров — оперені, а Німшик — укриті сріблястою лускою летючої риби. Ксоксен, як завжди, вирізнявся з-поміж усіх: він стрибав уздовж портика на величезних жаб'ячих лапах, через що його блоки й лягали на місце абияк.

30

Хтозна, чого він так переймався тим храмомі На початку його царювання військо духів швиденько спорудило йому цілий Єрусалим, зводячи квартали за один-два дні й ховаючи свої огріхи за майстерно прилаштованими ілюзіями. З палацом, зрозуміло, роботи було трохи більше, та й міські мури стояли рівно — якщо їх, звісно ж, не штовхати. Однак цей храм Соломон чомусь уперто бажав спорудити без усяких магічних витівок. Навіщо ж йому тоді знадобилися джини?

31

Тівок і Хосров проголосували проти: Тівок через якийсь конфлікт інтересів, що начебто містився в 51-му пункті умов його виклику, ну а Хорсов просто тому, що він боягузливий тюхтій.

32

«Бегемотик у спідничці» — дотепний натяк на одну з Соломонових дружин, оту, що з Моабу. По-дитячому? Еге ж. Однак до того, як було винайдено друкарський верстат, можливості для сатири були справді обмежені…

33

Просто заради видовища. На такий камінь вистачило б одного звичайного джина.

34

Знову ж таки… Навіщо викликати африта, щоб підхопити непритомну жінку? Хіба що оту, з Моабу…

35

Мені пощастило, що він лише торкнувся тієї гидоти, а не крутнув нею. Якщо крутнути Перстень, його моторошний дух викликав справді бридких тварюк.

36

«Пацючий хвіст» — технічний термін, приблизно п'ятнадцята частина ліктя. За тих часів серед джинів побутували й такі міри довжини, як «верблюжа гомілка», «відстань до прокаженого» або «довжина філістимської бороди».

37

Це було видно з його лютих поглядів і з того, як зверхньо він поводився, коли я опинявся поряд. Це все, звичайно, дрібниці, але я — дуже вразливий джин і все це помічаю. А те, що він раз по раз стискав кулаки й кляв моє ім'я, прикликаючи всіх єгипетських богів смерті, лише підтверджувало мою думку.

38

Кадетська битва — великий бій між єгиптянами на чолі з Рамзесом Великим і хетами на чолі з царем Муваталлісом, що відбулася 1274 року до Христа. Ми з Фекварлом бились тоді в різних підрозділах фараонового війська і, зокрема, брали участь в останній атаці, під час якої фараонова армія взяла в «кліщі» й витіснила з бойовища ворожих утуку. Той день уславився багатьма великими подвигами — і не тільки моїми. Навіть через два століття це бойовище було повне вибілених сонцем кісток.

39

На мерцях Фекварл знався чудово.

40

Ґуль — один з нижчих різновидів джинів; живе на кладовищі й харчується тим, що викопує з могил.

41

Лярва — досить бридкий різновид біса з величезними пласкими ступнями, що ходить завжди крадькома. Він переслідує подорожніх по тихих місцях, пошепки кличе їх і веде назустріч смерті.

42

Може, занадто модерні — в тогочасному Німруді то був останній крик моди. Біле пір'я, щоправда, дуже незручне для бою — швидко брудниться, — зате з ним ти маєш вигляд справжнього небожителя: суворий, гарний, холодний і байдужий. Це особливо корисно, коли полюєш за людьми: часом вони, вирячившись на тебе, геть забувають про втечу.

43

Напевно, землерийка, попри свої численні вади, не збрехала нам: в ущелині чигали ще на якихось подорожніх.

44

Зазвичай це найрозумніша тактика. В несподіваній битві з іншим духом ти не маєш змоги оцінити його вдачу. Твій супротивник може бути бридкий і мерзотний, чи лагідний і симпатичний, чи певною мірою той та інший водночас. Достеменно тобі відомо лише одне: він не бився би з тобою, якби йому не наказали. Тож завжди набагато розумніше знищити господаря, помилувавши його раба. Маючи справу з утуку, можна сміливо припустити, що за вдачею вони скидаються на пару тхорів, які гризуться в мішку, проте описаний мною принцип можна застосувати й до них.

45

В таких випадках завжди відбувається невелика затримка в часі. Мене завжди цікавило, що бачить або відчуває жертва за ці кілька секунд там, у нескінченній порожнечі Вузла.

46

Та ще й землерийку. Проте її, мабуть, можна й не рахувати.

47

Насправді вона користувалася давнім аркадським словом «рабішу», що початково означало просто «надприродна істота». Проте, як і пізніший грецький термін «демон» (що виник кількома століттями пізніше), воно надто часто вживалося як принизливе узагальнення, яке могло мати на увазі як біса з прищуватими сідницями, так і величного дотепного джина.

48

Велика Безодня — не найкраща і не найприємніша назва для Іншого Світу, яку мені доводилося чути. Проте вона, на жаль, досить поширена. Насправді наш світ аж ніяк не подібний до безодні: він не має глибини (як і інших вимірів) і зовсім не темний. Одначе це цілком у дусі людей — приписувати нам власні уявні страхи, тоді як усі справжні жахіття походять саме з людського світу.

49

Нефертіті — улюблена дружина фараона Ехнатона, народилася близько 1340 р. до Христа. Розпочала з того, що народжувала дітей, а закінчила тим, що правила імперією. До того ж їй дуже пасували царські головні убори. Одне слово, краще з нею не сперечатися.

50

Поховальні біси — дрібні, гладкі, світлошкірі духи, яких єгипетські жерці використовували для бальзамування трупів великих і славетних людей. Ці біси — фахівці з найменш апетитних процесів муміфікації, як-от виколупування мозку чи наповнення поховальних посудин. На смак вони дуже віддають сумішшю для бальзамування. Принаймні так мені розповідали.

51

Будівництво та війни: часом нам доводиться перестрибувати від першого до другого, що вельми незручно. Якось біля брами Урука мені довелося самому битися з трьома ґулями. Ґулі були озброєні шпичастими булавами, вогненними списами й двосічними срібними сокирами. А я? Будівельною кельмою.

52

Тільки здоровенне, кремезне й скривавлене.

53

Місто Сафар справді є в Гім'ярі — це я чудово знаю, бо кілька разів пролітав над ним, вирушаючи по яйця птаха Рух для різних фараонів. Тільки ніяке це не «скельне місто», а звичайнісіньке провінційне містечко, й дівчина це напевно мала знати.

54

Це я, звісно ж, кепкую. З усіх цих амулетів, правду кажучи, користі мало: це просто шматочки срібла, підвішені на котячих кишках у рямцях з верболозу. Жителі пустель полюбляють вимахувати ними з будь-якого приводу, відганяючи нечисту силу. Можливо, який-небудь надто вже кволий дух і злякається їх. Та якщо йдеться про захист від справжнього джина, тут вони нічим не кращі, скажімо, за зубну щітку з шоколаду. Джин просто повинен триматись якнайдалі від срібла, й воно не завадить йому розчерепити голову власникові амулета.

55

Мушу сказати — це відбулося всупереч її відчайдушним протестам.

56

Зоряне небо своєю глибиною й безмежністю почасти нагадує так само безмежні простори Іншого Світу. Ясними ночами численні духи сидять по вершинах гір чи по дахах палаців, дивлячись на небо. Інші ж злітають якнайвище, перевертаючись і кружляючи так, щоб вир зірок нагадував мінливі дива нашого рідного світу… Часом я й сам робив так — за доби свого перебування в Урі, — проте мене швидко огортав смуток. Тому нині я намагаюсь якнайменше дивитися на зорі.

57

Залізо, як і срібло, відганяє духів; дотик до нього обпікає нашу сутність. Численні єгипетські чарівники носять на шиї залізні анкхи як амулети. Хаба такого амулета не носив; у нього на цей випадок було дещо інше.

58

Таке покарання справді існувало в племені ксан зі Східної Африки. До нього засуджували запроданців-вождів та фальшивих жерців. Наповнивши одяг камінцями, їх пхали в бочки і спускали з гори під гуркіт барабанів і гарбузових тарахкал. Це мені дуже сподобалось. Ось хто вміє жити по-справжньому!

59

На мить, коли сутність Фекварла скинула з себе земні обмеження й набула безмежних можливостей Іншого Світу, на сімох рівнях з'явились одразу сім Фекварлів, трохи зсунуті один щодо одного. Видовище було дивовижне, проте я не дуже придивлявся до нього. Мені цілком вистачало одного Фекварла.

60

Гірше, одначе, бути вже не могло. Духи, могутніші за маридів, справді існують і часом навіть з'являються на Землі, сіючи безлад і лихо, проте їх викликають лише компанії надто вже зарозумілих чи просто божевільних чарівників. Себелюбці на зразок Хаби (хоч він теж, безперечно, був і зарозумілий, і божевільний) не спроможні самі давати раду таким могутнім слугам. А от маридом можна сяк-так керувати. Той факт, що Хаба, на додачу до Аммета, мав у себе на службі ще вісім джинів — якщо не рахувати дрібноти на кшталт Ґезері, — свідчить про те, який він був могутній. Соломонові без його Персня загрожувала б серйозна небезпека.

61

Низькі, огидні лестощі — й водночас чистісінька правда. Якщо ви — джин середнього рівня (коли хочете знати точніше — четвертого), то ситуація така: ви можете бути безцеремонним зухвальцем і скільки завгодно давати жару іншим джинам (я вже не кажу про фоліотів та бісів) без будь-якої кари. Ви можете скільки завгодно жбурляти в них Вибухами й підсмажувати їм сідниці Пекельним закляттям, коли вони розбігаються навтікача. За безвихідної ситуації ви можете навіть позмагатися з афритами, якщо застосуєте свою надзвичайну кмітливість і зіб'єте їх з пантелику — так, щоб вони не помітили небезпеки. А от із маридами — ні. Мариди — істоти з вищої ліги, їхня сутність надто велика, а сила — надто потужна. Хай там скільки Вибухів, Судом чи Вихорів ви застосуєте, мариди легко їх поглинуть. А тим часом самі вони чинять нечесно: стають, скажімо, завбільшки з вежу, хапають вас та інших джинів за шкірку — наче селянин, що смикає моркву, — й зжирають вас цілком. Мені випадало таке бачити. Тож ви самі розумієте, що битися з Амметом мені аж ніяк не хотілося — хіба що зовсім уже не буде куди подітися.

62

Тут я перефразував давній бойовий клич, який ми, шумерські джини, вигукували, пересуваючи тарани по долинах. Шкода, що славетні старовинні пісні виходять із моди. Насправді я, зрозуміло, нічого такого робити не збирався: хіба я дикун? Хоча, правду кажучи, мозок з людських кісток вельми поживний. Він напрочуд бадьорить сутність. Особливо якщо взяти його свіженьким, трохи підсмажити, посипати сіллю й петрушкою… Гаразд, повернімося до нашої розповіді.

63

Навіть за найкращих часів ці правила були досить суворі. За доби фараона Хуфу послушників, які надто галасували, проходячи храмовою територією, згодовували священним крокодилам. Суть була в тому, що коли вже хлопчисько галасує, з цього мусить бути хоч якась користь. Адже крокодилів слід було годувати принаймні раз на місяць.

64

Взагалі я не люблю палити книжки, це улюблена забава найгірших володарів в історії. Одначе зібрання магічних знань (таблички, сувої, а пізніше — томи з пергаменту й паперу) — це особливий випадок. Вони містять імена тисяч духів, щоб майбутні покоління чарівників могли викликати їх собі на догоду. Теоретично, якщо знищити їх усі, нашому рабству одразу настане кінець. Це, звісно ж, нездійсненна мрія, проте від знищення Хабиної бібліотеки мені полегшало на душі. Отака приємна дрібничка…

65

Так, я знаю, що людям нечасто випадає така ганебна доля, хоча трапляється всяке. Якось один чарівник, на якого я працював, покликав мене на допомогу під час землетрусу, що мав от-от зруйнувати його вежу. На його нещастя, він висловив своє прохання так: «Збережи мене!» Що ж — корок, здоровенний бутель, бочка маринаду, раз — і готово!

66

Ув'язненим у пляшці бісам часом вистачає менш потужного закляття Покори, тому скло, за яким вони перебувають, зазвичай прозоре. Саме тому вони, зі своєю ницою вдачею, постійно корчать моторошні гримаси, вражаючи й лякаючи всіх, хто до них підходить. Не варто нагадувати, що сам я ніколи такого не виробляв. Навіщо це робити, якщо зсередини все одно нічого не видно?

67

Насправді я прибрав подобу кусаріку — менш цивілізованого різновиду утуку. У давніх шумерських містах вони служили катами, вартовими при гробницях, няньками в немовлят тощо.

68

Хоча до такої помилки було недалеко… Я одразу помітив, що досвіду у неї немає. Кожен склад вона вимовляла надто вже старанно, ніби виступала на якомусь конкурсі декламаторів; насамкінець я вже був готовий присудити їй найвищий бал. Досвідчені маги чинять по-іншому: вони недбало бурмочуть закляття одне за одним, підстригаючи при цьому нігті або снідаючи, і все ж таки не помиляються в жодному складі.

69

Перша Настанова — традиційний початок будь-якого закляття духів ще з часів Еріду. Зазвичай вона має приблизно такий вигляд: «Межами магічного кола, п'ятьма кінцями пентакля й ланцюгом знаків заклинаю тебе: знай, віднині я твій господар, і ти коритимешся моїй волі».

70

Оберіг — коротеньке закляття, що обертає силу духа проти нього самого. До Оберегів високого рівня, якими користуються досвідчені чарівники, належать такі варварські закляття, як Систематичний Гріх чи Спонукальний Компас. Вони можуть завдати джинові серйозної шкоди. А Обереги низького рівня — як-от той, що ним володіла ця дівчина, — це все одно, що ляпанці по сідницях, і витонченості в них аж ніяк не більше.

71

Знання справжнього імені людини дозволяє духам відбивати її магічні атаки — чого ви зараз не побачите.

72

Фанатики — особи з божевільними очима, перейняті нездоланною впевненістю в тому, що світ повинен бути саме таким, яким вони його уявляють. Коли світ не відповідає їхньому уявленню, це може призвести до насильства. Найбільше з усіх фанатиків я люблю святих стовпників, які жили через кілька століть після Соломона: це такі зарослі волоссям аскети, що проводили літа, сидячи на високих стовпах серед пустелі. Нічого страшного в них не було, крім хіба що смороду. Вони викликали джинів, щоб ті спокушали їх, заради того, щоб переконатись у власній стійкості й вірі. Щодо мене, то я не марнував часу на спокуси, а просто лоскотав їх, аж поки вони падали на землю.

73

У палаці також було заборонено битися, жерти слуг, гасати коридорами, лаятися, малювати сороміцькі картинки на стінах гарему, смердіти на кухні й плювати на килими. Принаймні, саме за це діставалося мені; можливо, існували ще й інші заборони.

74

«Собаки та шакали» — настільна гра, в яку зазвичай грають фішками зі слонової кістки, хоча тебанські фараони часом грали в неї «по-дорослому» — за допомогою джинів, яких змушували прибирати подоби представників родини собачих і бігати накресленою серед двору гральною дошкою. Опинившись на клітині, слід було побороти суперника, який стояв на ній, і все це — за полуденної спеки, тож під кінець гри всі геть смерділи потом, а шиї в нашийниках страшенно свербіли. Я, щоправда, сам цього ніколи не відчував: я — особа надто поважна для участі в таких принизливих вправах.

75

Що вже казати про мій безмежний оптимізм!

76

Якщо, звичайно, можна назвати «планом» купу недоладних спостережень і припущень — на додачу до паніки, нерішучості й незнання.

77

Слід сказати, що духи-раби в тогочасному Єрусалимі справді коштували вкрай дешево. За кращих часів джин — один з наймогутніших духів, усі ставляться до нього з належним страхом і пошаною. Та завдяки цьому Персню й численним чарівникам, притягнутим на його орбіту, дійшло до того, що й каменя не стало куди жбурнути: кинеш — і влучиш у якого-небудь африта. Як наслідок, подібні до мене шляхетні духи опинилися в самісінькому низу харчового ланцюжка — нарівні з фоліотами, бісами та іншою дрібнотою.

78

«Кельтським кабінетом» називалася невеличка комірчина, де зберігалися кілька горщиків із сушеною вайдою і скручена з трави струна від арфи, принесені з Кельтських островів. Соломонові джини мандрували по всіх куточках земної кулі, шукаючи дивовиж, які розпалювали царський апетит. Деякі з цих мандрівок приносили багату здобич, деякі — не дуже.

79

Оскільки більшість із нас спроможні прибирати будь-яку подобу, визначити потужність аури — це найпевніший спосіб швидко оцінити нашу силу. За час перебування на Землі потужність аури може як зростати, так і слабшати (хоча переважно слабшає).

80

Не вдаватимуся в подробиці, щоб не надто вражати найделікатніших читачів, — досить буде сказати, що ці моторошні сцени були згладжені моїм ущипливим гумором, а також кумедним враженням, яке справляли дотепні зміни моєї подоби… Одне слово, далі побачите самі.

81

Часом тихими літніми вечорами ми ходили до озера Байкал з кошиками гладких пухнастих білок і пускали їх по воді. Моя білка одного разу плюснула аж вісім разів і сім писнула — це мій рекорді

82

Я не дуже придивлявся до тієї тварюки, однак її розміри — я не кажу вже про клейкі грудки слизу, що розлетілися по всій кімнаті, — підказали мені, що вона з самісіньких глибин Іншого Світу. Таких нечасто тримають удома, й звички в них завжди препогані.

83

Було одразу видно, що шкіра справжня, бо на зморшкуватій голові ляльки, немов чорна цвітна капуста, стриміло волосся з-під пахви. Навіть якби цю ляльку оздобили оченятами з ґудзиків і усміхненими ганчір'яними губенятами, я все одно не хотів би бути тією дитиною, яка колисатиме цю іграшку.

84

Як сказав би вам мій передостанній господар, ніколи не намагайтеся користуватись незнайомими артефактами. Сотні чарівників намагалися це зробити, й лише один чи два вижили — щоб пошкодувати. Серед таких давніх джинів, як я, найбільш відома Стара Жриця з Ура, якій закортіло безсмертя. Впродовж десятиліть вона довела до смерті десятки своїх чарівників, змушуючи їх робити чудовий срібний вінець, який подарував би їй вічне життя. Нарешті вінець був готовий, і підстаркувата жінка врочисто надягла його собі на голову. Проте істоти, ув'язнені у вінці, не уточнили умов тієї могутньої магії, яку вони використали. Тож Стара Жриця, безперечно, залишилася жити, хоча й не так приємно та весело, як сподівалася.

85

Візьміть хоча б отой срібний вінець, зроблений для Старої Жриці з Ура. Ото репетувала вона, коли надягла його! Та було вже запізно.

86

Не те, щоб «стенув плечима»: у мене і плечей не було. Я просто ухильно махнув крильцями.

87

Гаразд, гаразд. Замість «насупився» читайте: «скосив свої очі й спантеличено опустив вусики». З погляду анатомії це точніше, а от звучить трохи незграбно, еге ж? Тепер, гадаю, ви задоволені.

88

Може, годі вже?

89

Ходіть і погляньте на себе в дзеркало. Пильно придивіться, як слід. Якщо ви це, звичайно, витримаєте. Бачите? «Не без вад» — це ще чемно сказано.

90

Що там муха! Вони так захопилися бесідою, що не помітили б навіть рожевого єдинорога, який забіг би до спальні, вицокуючи копитами.

91

До речі, вони були досить непоказні й потріскані. Соломон, мабуть, навмисне вибрав їх для своєї скромної спальні — так само, як і глиняні миски та грубі дерев'яні меблі. Я ладен побитися об заклад, що цар, повертаючись туди після розкошів та величі, що оточували його вдень, почувався набагато чеснішим та аскетичнішим… що дивовижним чином ще більше підносило його над простолюдом.

92

Найпершим завданням, яке мені доручили, коли я з'явився на землю — ще такий наївний і незаплямований, — було викрадення статуетки богині родючості із Святилища Кохання в Урі. З морального погляду це визначило мою долю на майбутні дві тисячі років.

93

Я вже не кажу про те, щоб спробувати скористатися ним. Крутнути Перснем означало б відчинити двері до Іншого Світу — і піддати свою сутність усій силі його тяжіння. Будь-якого прикутого до Землі духа, який спробував би зробити це, просто розірвало б навпіл. Ось такий парадокс. Філокрит, Азул та інші духи, що жадали заволодіти Перснем, просто не встигли в цьому переконатися.

94

Насправді мене мимоволі вразило, як зухвало вона розмовляла з Соломоном — попри те, що він погрожував їй Перснем. Та якщо подумати, то мужність, породжена відчаєм, завжди справляє більше враження.

95

Німа сцена вийшла справді чудова. Навіть два камені з мордочками, намальованими дитиною, здалися б тоді притомнішими за Соломона й дівчину.

96

Зверніть увагу: не кальмарове кільце! Кальмарів йому, здається, було вже досить.

97

Інакше кажучи, він як і кожен чарівник — шукав задарма яких-небудь давніх штукенцій, щоб посилити свою міць.

98

Я думав про того незнайомця, якого припнули до крісла з Перснем на пальці, а тоді старанно поховали живим. Тримати в руках таку міць (і такий біль!) — і все ж таки загинути безпорадним! Страшний кінець! Прикметним є й те, як давні кати прагнули здихатись цього «чудового» Персня.

99

Миттєве перенесення матерії — дуже ризикована річі Сам я до такого не здатен. І всі мої знайомі — так само. Дух може вмить переноситися з місця на місце лише тоді, коли його викликають, і до того ж ми зроблені не з матерії, а з сутності. А перемістити таким чином важку гладку людину — хоча б таку, як ви, — набагато важче.

100

Я добре знаю, що це таке — опинитись у полоні нездоланних обставин і терпіти невгамовний біль.

101

Я мимохідь помітив, що на тих аркушах було надряпано якісь пісеньки. Читати уважно я не став — нічого хорошого він там написати не міг.

102

Насправді я вбив чотирьох царів. Трьох — із холодного політичного розрахунку, а четвертого — через нещасний випадок: причинами там були собака, що невчасно гавкнув, іграшкова колісниця, слизька підлога в коридорі, коротенький крутий схил і казан з гарячим яловичим жиром. Одне слово, це слід було бачити, бо інакше ви все одно не повірите.

103

Чотириликий демон — подоба, яку часом використовували для охорони важливих перехресть у давній Месопотамії. Цей демон мав обличчя грифона, бика, орла та кобри — одне страшніше від іншого. Я сидів у цій подобі на стовпі, як втілення суворої шляхетності, й невблаганно дивився на всі боки. Проблеми розпочиналися, коли треба було підскочити й погнатися за кимось. Отут я щоразу плутався й спотикався, тішачи вуличних хлопчаків.

104

А саме: неупереджені спостереження, щедро приправлені сарказмом та особистими образами. На це я, правду кажучи, майстер.

105

Вогняний хвіст фенікса створює реактивну тягу, завдяки якій подоба цього птаха є чи не найшвидшою з усіх летючих подоб. Блискавка, щоправда, ще швидша, проте нею важче керувати. Звичайно це закінчується тим, що ти влучаєш лобом у дерево.

106

Хоч і не найбридкіша. Аж ніяк.

107

Я сказав «можливо», бо Перстень був так близько від мене, що я просто не міг зазирнути на вищі рівні, не ризикуючи осліпнути. Хоч я й не торкався Персня, його міць усе одно терзала мене. З мого дзьоба вже краплями спливала моя сутність.

108

Там були Акурґал Несміян і Луґаланда Суворий, Шулґі Невтішний і Рімуш Чорнобривий, Шаркалішаррі (відомий також як Висохле Серце) і Сарґон Великий, на прізвисько Старий Буркотун. Еге ж, усі мої давні господарі з початків світу. Мої щасливі юні дні!

109

Насправді мій дзьоб уже згинався; я тепер скидався на похнюпленого папугу.

110

Крім хіба що Луґаланди Суворого: він віддав би перевагу не танцю живота, а кільком смертним карам.

111

Немає потреби пояснювати, що то була відверта брехня. Від мене зрідка смердить сіркою — однак цей запах я бережу для особливих нагод, а зазвичай від мене не пахне нічим, тим паче страхом.

112

Оскільки маридів викликають лише наймогутніші чарівники, котрі незмінно живуть по містах — осередках влади, — такі духи, як Аммет, анітрохи не знаються на житті й побуті селян, отих дядьків-простаків, що миються раз на рік і вечорами збираються біля вогнищ, оглядаючи свої мозолі й перелічуючи зуби, які залишились у них. Маридам геть чужі ці нехитрі радощі.

113

Велике море — те, яке римляни згодом назвали Середземним. За римських часів ця акваторія стала перетином торговельних шляхів, її хвилі прикрасили вітрила кораблів, повітря над нею було повне духів, що снували туди й сюди. Одначе за Соломонових часів, коли навіть майстерні фінікійські мореплавці воліли триматися берегів, Велике море було безлюдним, самотнім втіленням первісного хаосу.

114

Для щойно вигаданого прокляття це звучало досить-таки непогано — тим паче після такої тривалої гонитви. Аммет явно волів дотримуватись єгипетських традицій: прокляття повинне бути сухе, коротке й дуже страшне. На противагу, скажімо, багатослівним шумерським прокляттям: у шумерів було заведено без кінця розводитись про всілякі виразки, пухирі та болісні судоми, а тим часом ви — можлива жертва — могли спокійненько накивати п'ятами.

115

Я обернувся «офіційним» Соломоном у парадному вбранні — показним, здоровим, гладким, у чудовому, гаптованому самоцвітами вбранні, — а не тим «приватним» зморшкуватим дідуганом у нічній сорочці, з яким розмовляли ми з дівчиною. Почасти — задля того, щоб не відтворювати всі його зморшки (це забрало б ціле століття), а почасти — тому, що я радше помер би, ніж за такої врочистої миті, так би мовити, у момент істини, прибрав подобу старого шкарбана в піжамі.

116

Та ще й голого — щоб від цього порівняння ще дужче віяло холодом.

117

Мулери — найнудніший різновид духів. Уявіть щось таке маленьке, мляве, сіро-буре… ой, навіть описувати їх страшенно нудно!

118

Звичайне збіговисько воїнів, вельмож, дружин та рабів. Здається, що більша частина палацового персоналу (крім чарівників) зуміла пережити цю ніч, не розгубивши свого раболіпства. Невдоволене цвірінькання Соломонових дружин, що ревниво оглядали царицю Шеби, лунало на весь садок, наче пташиний гомін. Загалом усе було так, як і раніше, — здебільшого.

119

Чари, накладені на покої, лопнули під час нічної сутички — вкупі з кількома канапками, килимами, фресками й магічною кришталевою кулею, яка тепер здавалася каламутною, мов дощова вода, оскільки дух, ув'язнений у ній, щасливо накивав п'ятами.

120

Цю заборону було запроваджено після кількох нещасних випадків. Я з особливим задоволенням пригадую жорстокого послушника, що полюбляв мучити мене закляттям Вивернутої Шкіри. Водночас сам він слабував на сінну гарячку. Помітивши це, я приніс йому оберемок люпину, щедро обсипаного пилком, від якого він так зачхав, що аж вилетів зі свого кола.