Операція «Ліра»

ДАНИНА ЧАСОВІ

— А русалки в очереті знову коси заплітають… — повторював упівголоса ботанік Фалоут вірш, який він переводив до умовного коду. Потім вклав перфокарту в електронний інформатор й запалив сигару. Поки ця стара розхитана машина другої половини двадцятого століття підшукувала потрібні дані, Фалоут міг помріяти. Завжди, коли він пахкав сигарою, випускаючи кільця блакитного диму, у нього в голові лунали мелодії Бахового «Курця люльки», «Кармен» Бізе, «Нікотіни» Новака. Був невиправний ідеаліст: кохався у музиці й рослинах. Давно вивчив все, що тільки міг знайти про віоли[8] та дзвіночки. Він ламав собі голову, чи achillea ptarmica — деревій бертрамський — ріс у Бертрамці[9] за часів Моцарта. Він плакав від щастя, коли знайшов у старовинному томі Соботека «Рослинність» прадавню назву звіробою — фуга демонорум (fuga daemonorum). Об’їздив усю Чехію, щоб встановити, що народна назва cink (дзень!) стосується до жовтеця звичайного (ranunculus асеr), а катеринка або коза — до молочаю (euphorbia helioscopia). Залюбки порпався у своєму гербарію, до якого збирав рослини, що торкали музичні струни його душі. Тут були главачек[10] (дзвінок), віола, сопілочка і таке інше. Вічно молоде серце Фалоута завжди починало частіше битися від радощів, коли він бачив на кущах вкриті синюватим серпанком інею ягідки шипшини… Він сам багато років тому мріяв складати музику, зокрема до Гетевої «Шипшинки»… «Рожо, рожо, роженько, дика рожа в лузі…» Ах, ці вірші!

Щось дзенькнуло. Фалоут вибрався зі свого марення. Так, ці вірші: «А русалки в очереті знову коси заплітають» — звичайно, хтось написав, а інший поклав на музику. Але хто? Ботанік подивився на інформатор, що знову задеренчав і вистромив із щілини картку з твердого паперу. Фалоут нетерпляче схопив її, прочитав КОСА — старочеський різдвяний обряд, плетіння вінків із гілок хвойних дерев (див. Крольмус, Зільберт та ін.), ВІЛИ[11] В ОЧЕРЕТІ — будівлі для відпочинку буржуазії, розташовані на берегах невпорядкованих водойм.

Фалоут розлючено роздер картку й копнув ногою апарат. 3 циліндричного корпусу злетів верх й покотився по землі. Старий вдарив себе по лобі: ну, звичайно, Врхліцькі[12]! «Весняні романси»! Фібіх! І не тільки Фібіх. Він згадав не лише прізвище композитора. Так, так: «Казкова сюїта». Третя частина, епіграфом до якої були вірші Врхліцького.

Ян Фалоут підвівся, блаженно всміхаючися, знайшов у каталозі картку «phragmites communis» (тобто очерет звичайний) й на чистому аркуші написав каліграфічним почерком: Отакар Острчіл «А русалки в очереті знову коси заплітають». Потім хвильку подумавши, додав інші дані, потрібні для програмування тексту і образного супроводу, перемикнув інформатор на синтезування, — і за мить уже з цікавістю дивився на проекційному екрані науково-популярний фільм про використання, вирощування та збирання очерету звичайного на ставках Південної Чехії. Архітектоніка фільму була вдало пов’язана з композицією Острчіла, музика якої надавала образному ряду особливого ритму, привабливості й настрою. Коли з останнім звуком скінчився фільм, Фалоут задоволено посміхнувся, загорнув вузьку смужку відеофонічного запису у сріблясту проштемпельовану плівку для континентальних поштових відправлень й надіслав пакет кінематографічній секції Європейського товариства садоводів у Гапаранді, що якраз тоді оголосило конкурс на найкращий науково-пропагандистський матеріал у галузі водної флори. Премії Фалоут не одержав.

— Фуга демонорум, фуга демонорум… це мені щось нагадує, — Лоран задивився на сірий овал вікна, по шибках безутішно спливали рясні краплі дощу. — Решта — то все дурниці, але та фуга демонорум… А де ти це взяв?

— На горищі однієї хатини на Шумаві. Колись вона, кажуть, належала комусь із моїх предків. Тепер там уже заповідник… Я поїхав туди подивитись… І в такому ящику… там були книги, розумієш: книги — прадавня форма запису думок… на папері, приятелю! Чорт його знає, як воно там збереглося…

— Зажди: ти кажеш — чорт?

— Так. А між тим друкованим папером, зрозуміло, дуже пошкодженим, був зшиток якогось музичного журналу… сторінки порозпадалися, крім однієї, яка була колись роздерта і проклеєна якоюсь прозорою тонкою речовиною… І саме там був той… фейлетон. Так, мені здається, це називалося…

— Фейле тон… це якось звучало?

— Я гадаю, що ні… цей літературний жанр не мав нічого спільного зі звуками… природно, мене цікавило, хто це написав… але шматок паперу був відірваний… літери розмазані… Я прочитав лише щось подібне до «hur» або «wak»…

— Гм. Чорт. Демонорум. Що таке фуга, хотів би я знати… фуга демонорум… Чорт. Як це буде латинською мовою? Демон?

Вінел повернувся до косокутної стіни, яка похило виступала в простір, і тихо промовив:

— Сілое.

З лівого краю спалахнув вузький світловий промінь і осяяв невелику площину посередині опуклого диска. Потому зазвучав приємно модульований: «Діаболюс».

— ТАК! — Лоран широко розвів руками. — Ось воно! Diabolus in musica (Диявол у музиці!)[13]

— Що б це могло бути? — спитав Вінел без особливого інтересу.

Нараз до стіни звернувся Лоран. Раділюкс освітлив площину біля основи зрізаного конуса, про яку Вінел знав, що це осереддя історії музичної теорії. Той самий приємний голос охоче поінформував: «Збільшена кварта»!

— Звичайно. Як я тільки міг… — Лоран зажурено похитав головою —… вже забуваю… Що робити: в наш час склероз у двадцять п’ять років — не диво… Збільшена кварта — диявол у музиці. Тепер я розумію. Катис мав рацію.

— Але я нічого не розумію. Може, ти мені щось поясниш?

— Ти не знаєш, як різко напалися на Катиса за те, що він, перекладаючи на музику Дантову «Божественну комедію», в септатоніці змалював пекло тритоном і як він, захищаючись, сперся на середньовічну теорію?

— Нічого не знаю. Ні того, що на Катиса напалися, ні того, що таке пекло і тритон.

— Тритон — це збільшена кварта. Пекло — це місце перебування диявола. А диявол… а втім, вона це тобі пояснить краще, ніж я.

Промінь перелетів через пластинку. Голос промовив:

— Диявол — з грецької???????? по-французькому diable, по-англійському devil, по-німецькому Teufel, по-іспанському diablo, по-сербохорватському дьяво, по-російськи — чорт…

Лоран тактовно кашлянув.

— … по-польськи czart, по-старослов’янськи чрьтъ, від кореня кр, крі, по-персидськи kerden, тобто творити…

— Ага, — Вінел перервав потік електронів, — так диявол — це творець, тобто композитор… — я згадую… я вже дещо чув з його музики. Він написав трель.

— Що?

— Я кажу, що чув «Трель диявола».

— Дурниці, адже це соната Тар… Тартіні.

— Ти певний цього? Я б сказав, що диявол… він не називав себе часом ім’ям Роберт?

— Що ти верзеш! Адже ти чув: диявол — це чорт…

— Так, і з його музики я також дещо знаю… польку, стіну… качу…[14]

— Прошу тебе, припини це базікання… Чортівських тем у музиці досить… але жодна з них не зацікавила мене так, як історія «Чарівного стрільця» Вебера…

— Веббер? Теорія спеціальної переривчатості? Я не знав, що він також писав музику!

— Це був інший Вебер, давній, з одним «б». Він написав оперу, лібретто якої складено на основі дивного псевдонаукового твору «Трактат про царство духів»: якийсь Пневматофілос розповідає історію чеського мисливця Їржі Шміда, котрого 1710 року засудили, звинувативши в спілкуванні з дияволом. Цей процес справді мав місце, знайшлися письмові матеріали, які недавно вивчив Рувок. Він, докладно проаналізувавши оперу Вебера, особливо центральну сцену у Вовчому байраці, прийшов до фантастичного висновку, буцімто Шмід — в опері його звуть Кашпаром — котрого винуватили в спілкуванні з нечистими силами, бо не було жодного випадку, щоб його рушниця не влучила в ціль, — насправді був геніальним винахідником керованих куль типу WANB…

Вінел розреготався.

— Ти не віриш? Зажди, за хвилину ти перестанеш сміятися. Рувок, по-перше, з’ясував, що Шмід перед судом витинав карколомні номери: стріляв із заплющеними очима, через плече, в лісі проміж дерев — і завжди влучав у наперед намічену ціль: живу істоту — орла, мишу або туруна. Досліджували його зброю і знайшли якісь пристосування, але вони служили лише для того, як пояснював Шмід, щоб вона могла стріляти на дальшу відстань. Суть справи в зарядах. Про них Рувок із протоколів допитів нічого не дізнався, зате дізнався з опери. В тій згаданій сцені у Вовчому байраці Кашпар лив «чарівні кулі» і промовляв при цьому заклинання:

Не нудьгуй. Я знаю, що ти нічого не розумієш, але все. це не має значення. Важливо, що слова упорядковані в групи, які закінчуються римованими складами. Ось вони:

А тепер подивись: читаючи перші літери по вертикалі, маємо WANB і ВDSВ — і це, як тобі відомо, означення типу і абревіатура основної формули відкриття Ксетоза. Далі: в тексті перелічуються компоненти синтезу — Pb, Hg, певна кремнієва сполука і — потерпи трохи — саме ті органи істот Upupa і Zynx — одуда і рисі, у яких ви знайшли мерогад адгезичного рефлексу. І, нарешті, у Лорана був такий вигляд, наче він переживав найвищий тріумф, — частотні відношення звуків, супроводжуючих магічні склади, разом з числом 793, яке міститься в самому Кашпаровому закликанні, дають всі необхідні дані для виведення вихідних числових операцій — можеш сам пересвідчитися.

Вінел уже не сміявся. Він підійшов до вікна і виглянув надвір.

— Досить уже цяцькатися з чортами, можна йти, дощ ущух. Лоран підвівся. Коли його овіяло свіжим повітрям, він забурмотів:

— «Дощ ущух», «водитися з чортом» — це мені щось нагадує.

Індикатор повідомив про кінець звукового запису. Гнучка трубка вислизнула з апарату. Передавальний механізм ще трохи вібрував, перш ніж агрегат зупинився.

Зззз позіхнув.

— Це все? — нудьгуючи запитав він.

Кккк кивнув головою.

— Все, — відповів люб’язно.

— Неймовірно, які нерозумні були ті люди. Дурні й зарозумілі. «Чарівний стрілець» і керовані кулі: яка недоладна нісенітниця! Звідки той запис?

— Середня область так званого старого континенту. Координати 14–10 до 35, 50 до 50–20. Децентралізований сейф. При попередніх дослідженнях його не зауважили.

— То це прадавня історія. Ці апарати вживали ще в післяатомному віці, чи не так?

— Як виняток. Приблизно сто двадцять третє повернення.

— Цілком можливо. Але доба — це не виправдання. Ви чули, що вони патякали про мерогад ад… — адгезичного рефлексу?

— Чув. Але це не єдина думка. Досить довгий час це сприймалось як істина. Блеф виготовлювача зброї! Приховуючий маневр навколо відкриття Ксетоза. Було TD, а пропагандисти вигадали одуда й рись.

— Ти гадаєш, що це була випадковість — цей зв’язок з «Чарівним стрільцем»?

— Зовсім ні. Замір. Коли Ксетоз працював над проектом мініатюризованих В-снарядів, то поплутали Веббера з Вебером і помилково подали йому якусь інформацію про виконання опери з архаїчною назвою «Чарівні кулі». Його це захопило. Він звелів прислати йому копії і документацію. Особливо сподобалась йому сцена лиття куль — і з початкових складів заклинання він утворив абревіатуру для означення типу Wonder — Arms — New — Bullet[16]…

— Таким чином, жодного загадкового передбачення, як вважав той… ехм… Лоран. Так. Все можна пояснити природно. Дивно, як ти взагалі прийшов до цього? Як ти про це дізнався?

— Секретар повинен все знати. Я вже раніше проінформувався. Він подивився на стелю, де непомітно вбудовано невелику інформаційну касету.

— То це й є твоє диво? Невже врешті решт тобі вдалося це зробити? Здається, воно діє, — якщо, звичайно, ти не жартуєш.

Кккк тактовно посміхнувся.

— Я готовий відповідати на будь-яке ваше питання.

— Кажеш, будь-яке? Обережно! Є проблеми, які намагалися й досі намагаються вирішити армії вчених і цілі плеяди машин!

— Природно. Я думав про поточну інформацію, сучасну та історичну.

— Завдяки тому. Але і тут є деякі загадки. Наприклад Леклєр…

— Один момент. Ви бажаєте проінформуватись прямим чи опосередкованим аперцепційним шляхом?

— Я б охоче випробував би обидва: спочатку прямий.

— Добре. Сідайте сюди. Прошу, запитуйте.

— Що відомо про Жана Марі Леклєра? Вистачить основних даних.

Зззз відчув легке поколювання в потилиці. Він сприймав:

Зззз нетерпляче махнув рукою.

— Правильно. Все це я знаю. Також і те, що Леклєр вмер у ніч з 22 на 23 жовтня 1764 року в Парижі. Але як? Його вбили за таємничих обставин, і я питаю, — він уп’явся поглядом в стелю, — що то за обставини? Хто вбив Леклєра і навіщо?

Кккк бачив зосереджене обличчя колеги, спочатку спокійне, але потім украй здивоване. Чим далі, тим все більш пожвавлено реагував Зззз на зміст інформації, аж поки не витримав і загорлав:

— То що там? Антуан Ремі? Але ж то був молодший брат… Ага.

Рухом руки Зззз показав секретареві, щоб той сів.

— Це варто послухати. Дуже цікаво… Банкрот Лоу? Так давно? Що він вкрав у нього? Скрипку? Й цим… справді? Запаяна скляна посудина з летючого… настроєна на флажолет, яким Жан Марі закінчив свої музичні вправи… при перших звуках скло тріснуло… так, так, це можливо.

Зззз повернувся до секретаря.

— Ти бачиш, це мені не спало на думку. Такий заяложений трюк. Але я б хотів довідатись, звідки взявся цей твій пристрій. Авжеж не вигадав ти сам?

Кккк заперечливо простяг руки…

Вона вибачливо приклала руку до коліна.

Він розчаровано дивився на порожню касету.

— Я не вірю, що збереглася лише та єдина відеофонічна фаза. Треба добре все переглянути. Там повинно бути продовження. Хоча б лише звуковий записі Ця нісенітниця про Леклєра — лише маскувальний маневр. Кккк був найкращим музичним шпигуном свого часу. Його «Мікроінформа» — прекрасний пристрій, диво техніки інформації. Більше того: тривалий запис зображення, звукова реєстрація з найтоншою диференціацією і — взагалі перша спроба уловлення уявлень у процесі творчості. Наукова перспектива: точне визначення процесу. Головна мета — комерційна: матеріал для біржі мелодій. Тому він прийняв посаду у Зззз — останнього геніального композитора.

Вона здивовано підвела кутики пофарбованих чорним лаком губ.

— Тепер біржа мелодій знову викликає великий інтерес. Причини; широка демократизація музичного мистецтва, постійне звуження емоційної сфери, мінімальні можливості часу, прагнення знайти собі застосування, дегенерація природних талантів, постійні й досі невдачі експериментів із штучними талановитими організмами.

Вона збентежено насупила золоті брови.

— Так. Таким вже був час. Тільки досі ніколи потреба в музиці не була такою гострою і стихійною, як зараз. Музикою виражається усе. Без неї не можна працювати, не можна відпочивати, не можна спати. Тільки-но перестане звучати музика, станеться катастрофа. Люди страждають психічно і фізіологічно. Механічна музика не задовольняє. Прагнення до власної музичної активності не може влаштувати музична освіта, на яку витрачаються астрономічні суми. Ситуація стане ще серйознішою, коли будуть узаконені обов’язкові іспити з музичної теорії і практики при прийомі на будь-яку роботу. Цей захід, якого вже домагаються звідусіль —? питання найближчого часу.

Вона занепокоєно ворухнула пальцями ніг.

— Нема чого боятися. Іспити будуть не важкими. Вирішальним буде імпровізація на власні теми. Тому такий ажіотаж на біржі мелодій.

Вона здивовано хитнула стегнами.

— Авжеж це ясно. Так звані партитури і всі інші публікації з графічними формами запису звуків — нотами — перестали видаватися ще в сиву давнину Кілька музейних екземплярів зберігаються в броньованих сейфах. Люди не можуть копіювати мелодії. Зрештою, вони взагалі не змогли б прочитати нотну систему. Почуту мелодію сьогодні ніхто не зможе відтворювати довше, ніж за період одного оберту нашої планети навколо своєї осі.

Вона розважливо провела мізинцем по обстриженій наголо голові.

— Гадаю, тепер вам зрозуміла функція нашої агентури. Ми постачаємо заінтересованим особам мелодії. Першокласні мелодії. Першокласним особам. Які можуть собі це дозволити. Знайти агентуру нелегко. Тому й вартість мелодій висока. І незважаючи на це, клієнтура весь час зростає. Підприємство має успіх.

Вона радісно притисла долоні до грудей.

— Лише одна проблема: постійно здобувати достатню кількість нових, не заяложених мелодій.

Вона стурбовано зіперлася ліктем на ногу.

— Це не важко. Те, що замовники не зможуть відтворювати якусь мелодію довше одного оберту землі навколо своєї осі, зовсім не означає, що вона не вріжеться в запам’ятовуючий шар. При повторному звучанні вони цю мелодію будуть певно розрізняти, але не знатимуть, що вона належала їм. Вони вважатимуть, що мелодія чужа і тому прагнутимуть нової.

Вона вичікувально підвелася.

— Це все, що вам потрібно знати. Ваші обов’язки наспівані ось на цій мініплівці, можете будь-коли прослухати. Якщо згодні з умовами оплати, то зімпровізуйте мені на власні теми. Це треба зараз.

Вона поквапливо скинула легку вуаль — свій єдиний одяг.

— Чудово. Вас зараховано.

— Вимкнути!

Різкий голос Першого розітнув морок кабіни.

Екрани згасли, навколо блідих облич П’ятьох спалахнуло синювате сяйво.

— Бідолахи! Раби пристрасті. Вони насичували себе звуками. Не знали обмежень. Позитивна сторона селекції. Регулювання стану. Вони жили надто гучно. Мусили загинути. Щоб пізнати найвище благо: тишу.

Темпостат видихнув тонкий запах.

— Проникнув котованг, — доповів Третій.

Перемкнув регулятор тиску.

Всі почули це, хоч у просторі стояла тиша. Ряд протяжних звуків начебто різонув у їхніх головах.

Другий знизав плечима.

— Хроноспатіальна інтерференція.

— Ще раз.

Перший промовив тихо і байдуже.

— Всі дані.

Нараз звуки стали сильнішими.

— Готово. Продемонструйте значення.

Світло кружляло. Концентричні кільця повільно віддалялися. Шум припинився. Стіна стала прозорішою. В неозорій далечині задзвонила сліпуча крапка. Вона наближалася. Звук за звуком спливав із дугових спіралей. Звукові краплини спускалися до рівня часової перешкоди.

— Зараз, — зашепотів Четвертий.

— Перемикаю.

— Кам’яниста долина. Туман. Непевні обриси невеликого натовпу навколо якогось високого предмета. Коливальні рухи голів і рук. Ряд протяжних звуків. Посередині чоловік, який щось вирізує на стовпі.

— Сфокусувати, — прошепотів Перший.

З’явився ряд знаків двох розмірів. Менші над більшими.

Звук посилився.

— Копії. Дешифрувати.

Другий збентежено глянув.

— Шість вагових одиниць. Решта нерозбірлива Сепсис мовних центрів. Пропоную регенерацію.

— Даремно. Я знаю.

Всі глянули на П’ятого.

— Сеікілос. Надгробний напис. Траллес. Мала Азія. Більші знаки — слова. Менші знаки — наспів.

— Зміст?

— Поки живеш ти — хай буде ясним обличчя твоє — відхили журбу — життя коротке — данину часові мусиш сплатити.

— Данину часові, — прошепотів Перший.

Образ, викликаний з глибини тисячоліть, поступово зник.

Лише пісня лунала й досі.