Око ґолема (Джонатан Страуд) читать бесплатно онлайн полную версию книги (ч. notes)

Примітки

1

Сім доступних рівнів накладаються один на одного, і кожен з них відкриває певні аспекти буття. Перший містить звичайні матеріальні об’єкти (дерева, будівлі, людей, тварин тощо), видимі всім; на інших шістьох рівнях перебувають різноманітні духи, що тишком-нишком займаються своїми справами. Вищі істоти (такі, як я) можуть користуватися своїм внутрішнім зором для того, щоб оглядати всі сім рівнів водночас; нижчі істоти змушені обходитись меншим. Люди - істоти найнижчі. Чарівники носять контактні лінзи, які дозволяють бачити на двох-трьох рівнях; більша ж частина людей бачить лише перший рівень - і, як наслідок, нічогісінько не знає про магічні дії, що відбуваються довкола. Цілком можливо, наприклад, що зараз у вас за спиною ширяє щось невидиме з безліччю щупалець, а ви про це й гадки не маєте.

2

Безперечно, саме там, на безпечній відстані від поля бою, ховалися британські чарівники. Мої господарі-чехи були такі самі. На війні чарівники завжди виконують найнебезпечнішу роботу - сміливо охороняють великі запаси вина й харчів за кілька миль від лінії фронту.

3

Кожен вартовий був дрібним джином, трохи могутнішим за звичайного фоліота. Прага переживала не найкращі часи: чарівники відчували брак рабів і мусили вдовольнитись послугами перших-ліпших, хай навіть поганеньких духів. Це було помітно навіть із подоби, яку прибрали мої вартові. Замість жахливих, войовничих образів переді мною були два кажани-перевертні, ласиця, балухата ящірка й маленьке понуре жабеня.

4

П’ять голів грюкнули одна об одну. Це скидалося на якусь народну іграшку.

5

Мушу сказати, однак, що ці розмови цілком відповідали істині.

6

І, зрозуміло, нічого не знаходили, про що свідчило їхнє засмучене виття. Передмістя стояли порожні. Тільки-но британська армія переправилася через Ла-Манш, чеська влада почала готуватися до неминучого нападу на Прагу. Від самого початку все населення було укрито за мурами міста (ці мури, до речі, — найміцніші в Європі, справжнє диво магічної інженерної думки). Я, здається, вже згадував про те, що сам доклав рук до їхнього будівництва.

7

У телескопі міститься біс, чий зір дозволяє людям бачити в темряві. Дуже корисна річ, хоч часом бешкетливі біси спотворюють зображення чи додають до нього власні витівки - як-от струмені золотого пилу, схожі на сон химерні видива чи примарні образи з минулого того, хто користується телескопом.

8

Звичайно, судити хазяїв - це все одно, що порівнювати прищі на носі: є гірші, є кращі, та навіть найкращі не додають життю втіхи. Той, про кого я розповідаю, був дванадцятим чеським чарівником з тих, кому мені довелося служити. Він був не дуже жорстокий, але мав таку вдачу, ніби в його жилах замість крові струменів лимонний сік: понурий педант із вічно стуленими губами, схиблений на своєму обов’язку перед імперією.

9

Правду кажучи, цісар тоді й сам добряче скидався на кота - якщо ви розумієте мене до ладу...

10

Навіть поганеньких афритів слід уникати, а цей був по-справжньому лютий. На вищих рівнях його подоба була величезна й страхітлива. Поява на першому рівні в такій жалюгідній подобі була взірцем його дотепності. Мені, щоправда, було аж ніяк не смішно...

11

Подобу дівчини я створив за образом весталки, з якою зустрічався колись у Римі. Ночами Юлія частенько тікала від храмового вогню до Великого цирку, щоб зробити свою ставку в змаганнях колісниць. Окулярів вона, зрозуміло, не носила - це я додав їй окуляри задля серйознішого вигляду, gravitas, так би мовити. Вважайте це за мій художній вимисел.

12

На жаль, він мав рацію. Мені доводилося зазнавати й того, й другого. Вивертання Шкіри особливо нестерпне. Ворушитись тоді важко, а говорити майже неможливо. М’які меблі після такого відразу можна викинути...

13

Бульбашка тепер нерухомо висіла десь за метр над підлогою. Її поверхня скаламутніла, тож чудовиська, що сиділо всередині, майже не було видно.

14

Тут він знову пригладив волосся. Ця звичка без упину чепуритись когось мені нагадувала - тільки я ніяк не міг пригадати, кого саме.

15

Два роки тому Натаніель - унаслідок низки крадіжок та обманів - став (деякою мірою) причиною смерті свого наставника. Тоді це серйозно мучило його совість. Мені було цікаво поглянути, чи позбувся він тих мук, чи ні.

16

Це лише так звана іронія. Насправді панна Вайтвел - особа напрочуд бридка. Довготелеса, сухорлява, руки й ноги - як жердини. Мені завжди було дивно: як вона не загоряється, закидаючи ногу за ногу!

17

Мій жаль був цілком щирий, бо я втратив змогу помститися.

18

Отут він помилявся: був один чарівник, що зневажив будь-які умови захисту — й просто довірився мені. Це, зрозуміло, був Птолемей. Але ж то унікальна особа — іншої такої не було, немає й не буде!

19

В Іншому Світі часу немає взагалі. А якщо і є, то лише в непрямому, нелінійному вигляді... Одне слово, це дуже складна матерія. Я залюбки обговорив би її з вами, та зараз для цього не найкращий момент. Нагадайте мені про це пізніше.

20

Видовище мерзенне. Ще й смердить нівроку.

21

Знав я колись чарівників, що мали такі здібності, особливо зранку.

22

Квізл мені подобалася. Свіжа, молоденька (півтори тисячі років, за вимірами людського світу), і їй завжди щастило з господарями. Першим її викликав самітник, що мешкав десь у йорданській пустелі. Він живився акридами та диким медом і поводився з нею суворо й поштиво. Коли той самітник помер, Квізл довго уникала поневолення, аж поки її ім’я відшукала французька чарівниця XV століття. Ця нова господиня також була напрочуд ласкава - навіть жодного разу не застосувала до неї Циркуль Спонуки. Отож на той час, коли Квізл потрапила до Праги, вона була не така розлючена, як старі вовцюги на зразок мене. Звільнившись зі служби завдяки смерті нашого хазяїна, вона ще зо два рази служила китайським та цейлонським чарівникам, але там з нею не трапилося нічого, вартого моєї розповіді.

23

Оце вже була брехня. Попри розкішні сорочки й патли - чи, може, саме через них, - я жодного разу не помічав, щоб Натаніеля цікавили дівчата. Судячи з усього, коли він зустрічає дівчину, вони обоє з криком розбігаються в різні боки. Одначе, як і всі джини, я в розмовах зазвичай перебільшую вади свого хазяїна...

24

Якщо можна боязко вимахувати крилами, то саме це я і робив.

25

Недарма ця вуличка звалася Джибет-стрит - «вулиця шибениці». Лондонська влада завжди славилася вмінням виховувати простолюд на повчальних прикладах, хоч останнім часом трупи злочинців вивішували тільки біля Тауера. По інших місцях такого більше не робили, щоб не лякати туристів.

26

У Британському музеї зберігалися десятки тисяч стародавніх речей, кількадесят із яких навіть було роздобуто чесним шляхом. Ще за двісті років до початку правління чарівників лондонська влада взяла собі за звичай цупити все цікаве, що трапляється в країнах, куди заглядають їхні торговці. Це таке собі національне божевілля, базоване як на цікавості, так і на жадібності. Вельможні пані й панове, які здійснювали великі тури Європою, тільки й пильнували, чого б привласнити - дрібного, але коштовного; вояки, що вирушали в походи, вантажили до скринь награбовані самоцвіти й золото; будь-який купець, що повертався до столиці, тяг із собою зайву скриньку дивовиж. Більша частина хоч трохи цікавих речей рано чи пізно опинялася в колекціях Британського музею: тепер їх там виставлено у вітринах, із докладним поясненням кількома мовами, щоб іноземні туристи могли приїхати і з найменшими невигодами подивитись на свої втрачені скарби. Поволі чарівники вигребли з музею майже всі магічні артефакти, проте він і досі залишився вельми примітним сховищем культури.

27

Тепер у мене з’явився ще один мотив: помста. Я вже не сподівався побачити Квізл живою.

28

Ця істота гарантовано навіє жах на будь-яку людину. Якщо хочете когось смертельно перелякати, немає нічого кращого за мінотавра з бичачою головою. Моя особиста мінотавряча подоба, вдосконалена за багато століть, зробилася просто незрівнянна. Вигин рогів вивірено аж до міліметра, зуби - ніби напилком нагострені, шкіра - вугільно-чорна. Торс я залишив людський, додавши до нього козячі ноги сатира на роздвоєних ратицях: вони набагато страшніші за голі коліна й шкіряні сандалі.

29

Мариди випромінюють таку силу, що їхнє пересування легко визначити за постійним магічним слідом: там, де пройшов марид, слід висить у повітрі, наче від слимака. От тільки користуватись цим порівнянням у присутності самого марида я не радив би...

30

То були тільки кам’яні зображення. А за часів розквіту Ассирії джини були справжні: вони задавали чужоземцям загадку, на зразок Сфінксової, й жерли їх, якщо ті відповідали неправильно - навіть із точки зору граматики чи просто з провінційною вимовою. Страшенні були буквоїди!

31

Коли я бачу краєм ока останнього з них - старого Анубіса з шакалячою головою, мені завжди стає трохи ніяково. Щоправда, я поволі привчаю себе не хвилюватися, бо Джабора давно вже немає на світі...

32

Рамзес не здивувався б, якби дізнався, що його статуя завдала такого клопоту: він був найсебелюбніший з усіх людей, кому я мав нещастя служити. І це -попри те, що він був низенький, кривоногий і рябий, мов носорогова дупа. Проте його чарівники були могутні й нездоланні: сорок років я гарував на його великих будівництвах разом з тисячами інших відсталих духів.

33

Якщо вірити напису на його грудях, то був Ахмос із вісімнадцятої династії, «об’єднувач у славі». Проте оскільки зараз він сам був роз’єднаний з власними руками, ногами й головою, цей титул видавався просто порожнім вихвалянням.

34

Моєму супротивникові слід було б пам’ятати про принцип важеля, коли він намагався розхитати Рамзесову статую. Колись я сказав Архімедові: «Дайте мені достатньо довгий важіль, і я переверну цілий світ!» Щодо цілого світу - це, звичайно, занадто, але на шеститонну безголову статую мене цілком вистачило.

35

Це одна з химерних рис Праги: є в її атмосфері щось таке, завдяки чому будь-яка річ - навіть звичайнісінька - набуває моторошних обрисів. Тут винні, напевно, п’ять століть похмурої магії.

36

Ви зрозуміли, що я мав тут на увазі?

37

Ще 1357 року я брав участь у спорудженні Кам’яного моста - найшляхетнішого з усіх. Ніхто з нас не виконав цього завдання за одну ніч, як вимагалося, бо для того, щоб закласти основу моста, слід було принести жертву - поховати там якогось джина. Нарешті на світанку ми кинули жеребок: кому з нас випаде ця сумнівна честь. Бідолашний Гемфрі, вочевидь, досі спочиває там і кисне з нудьги, хоч ми залишили йому колоду карт, щоб легше було гаяти час.

38

За часів цісаря Рудольфа, коли Священна Римська імперія перебувала в розквіті і щойно відбудовані мури Праги охороняли шестеро афритів, тутешня єврейська громада забезпечувала цісаря більшою частиною потрібних йому грошей і чималою частиною потрібної йому магії. Євреї-чарівники, ув’язнені в тісних вуличках гетто, на той час стали надзвичайно могутніми. Решта пражан водночас і не довіряли їм, і сподівались на них. Оскільки євреї увесь час потерпали від погромів та ворожих нападів, їхня магія була переважно оборонна -візьмімо хоча б великого чарівника на ім’я Льоев, який створив першого ґолема, щоб захистити євреїв від нападів і людей, і джинів.

39

Насправді мене й самого били дрижаки, та зовсім з іншої причини. Тут була надзвичайно потужна стихія землі - її сила здіймалася в повітря, висотуючи з мене енергію. Тут не було місця джинам - тут панувала своя, особлива магія.

40

Обереги були дуже слабкі. Туди легко прорвався б навіть косорукий біс. Як осередок магії, Прага вже понад століття перебувала в глибокому занепаді.

41

3 незрозумілих причин - вочевидь, це якось пов’язано з астрономією й нахилом земної осі, - північ і південь є двома ключовими моментами, за яких усі сім рівнів буття зближуються найтісніше, завдяки чому найбільш чутливі люди краще сприймають те, що в інший час є для них непомітним. Саме звідси походять усі ці побрехеньки про привидів, чорних котів, двійників та інші надприродні явища. Зазвичай це прості біси або фоліоти, що вирушають у своїх справах у тій чи іншій подобі. Оскільки ніч особливо стимулює людську уяву (якщо це можна назвати уявою), опівдні люди звертають меншу увагу на всілякі видива - та це не означає, що їх не буває: спекотними днями їм часом ввижаються химерні постаті, в когось із перехожих може не виявитись тіні, а в натовпі з’являються бліді обличчя, що зникають, якщо пильно до них придивитися...

42

Тіхо Браґе (1546 - 1601) - чарівник, астроном і дуелянт - був, напевно, найбезневинніший з усіх моїх господарів. Хоча, можливо, насправді й не такий безневинний, якщо пристати на точку зору його смертних сучасників. Тіхо був чолов’яга запальний, увесь час йому кортіло побитися чи поцілувати дружину когось із своїх приятелів. До речі, саме так він і залишився без носа - його відтяли на дуелі через жінку. Я виготовив йому чудовий золотий протез і подарував тоненьку щіточку для чищення ніздрів, чим заслужив його дружбу. Відтоді він найчастіше викликав мене тоді, коли йому хотілося щиро побалакати.

43

Харчі смертних так обтяжують нашу сутність, що страх та й годі! Якщо вже ми жеремо щось чи когось - наприклад, людину, - наша жертва повинна бути ще живою, щоб її сутність оживила й наситила нашу власну. Це переважує сумну потребу перетравлювати непотрібні кістки та плоть... Пробачте - сподіваюсь, я не зіпсував вам апетит?

44

Тут існує загальне правило: що розцяцькованіша уніформа, то безладніша армія. За кращих часів Праги тамтешні вояки носили скромну уніформу без зайвих розкошів. Тепер же, на мою огиду, вони просто-таки хиталися під тягарем усіляких придибенцій: тут - пишний еполет, там - зайва пряжечка... На вулиці їх було чути здалека: вся ця збруя бряжчала, мов бубонці на котячому нашийнику. Інша річ - лондонська нічна поліція. В тих хлопців уніформа -кольору річкового мулу, зате вони навіюють справжній жах.

45

Попри те, що срібло вкрай отруйне для нашої сутності, воно ще й спроможне долати наші магічні перепони так само легко, як гарячий ніж розрізає масло. Хоч як занепала Прага в магічному мистецтві, тут, здається, забули ще не всі давні хитрощі. Щоправда, раніше по джинах срібними кулями майже не стріляли, зазвичай їх використовували проти небезпечніших супротивників.

46

Мені здавалося, ніби я чую, як мене підганяє старий Тіхо. Тіхо був завзятим гравцем. Якось він заклався зі мною на мою волю, що я не зможу в призначений день одним стрибком перескочити Влтаву. А якщо вже мені це вдасться, я зможу робити з ним, що мені заманеться. Звичайно, цей хитрун заздалегідь розрахував дату весняного водопілля! В призначений день річка розлилася ширше, ніж завжди. Я плюснув у воду всіма своїми ратицями, що дуже потішило мого хазяїна. Він так реготав, що йому відпав ніс...

47

У кожному ліхтарику, в міцно запаяній склянці, містився розлючений біс. Головний ліхтарник - ця посада передавалась у спадок серед двірських чарівників -щодня проходив схилами пагорба, навчаючи своїх підлеглих щодо того, яким світлом і з якою силою вони мають світитися з настанням темряви. Завдяки точним формулюванням заклять можна було добитися різноманітних ефектів - чи тонких, чи потужних, але завжди відповідних до настрою, що панував у палаці.

48

Легендарна каменюка, якій приписують здатність перетворювати дешеві метали на золото й срібло. Зрозуміло, що це все - цілковита нісенітниця: спитайте будь-якого біса. Ми, джини, спроможні змінювати зовнішній вигляд предметів, наводячи на них закляття Мороки чи Примари, та змінити назавжди істинну природу речовини неможливо. Однак людям про це говорити марно - вони чують тільки те, що хочуть. Безліч життів було витрачено на ці даремні пошуки.

49

Чарівники збиралися сюди з усіх усюд - з Іспанії, Британії, сніжної Росії, околиць індійських пустель, - щоб отримати безцінну нагороду. Кожен з них володів сотнею мистецтв і тримав у себе в рабстві з десяток джинів. Кожен з року в рік ганяв своїх бідолашних рабів, змушуючи їх займатись пошуками, - і всі ці чарівники один за одним зазнали нищівної поразки. їхні бороди сивіли, руки трусилися, вбрання вицвітало від незліченних заклять і дослідів. Дехто хотів утекти, та на сходах замку його чекали вояки; дехто намагався заховатися за допомогою магії, та виявляв, що замок оточено потужним магічним захистом. Багато хто скінчив свої дні у в’язниці, решта просто скорилися. Для нас - тих духів, що спостерігали за цим процесом, - то був добрий урок: наші господарі потрапили до тенет своїх власних гордощів.

50

Закляття, що здійснюється за допомогою видиху через рот і характерного поруху. Не має нічого спільного з Закляттям Смороду - останнє виконується зовсім не так.

51

Вона була надто вже хитромудра - тонесенька, ще й на самому сьомому рівні. Будь-хто схибив би на моєму місці.

52

Не думайте, що він був у самій ярмулці - на ньому було й інше вбрання. Це просто так, на той випадок, якщо вам спаде щось на думку... Подробицям я дам раду пізніше, щоб не переривати своєї оповіді.

53

Ось бачите? На ньому був ще й халат. І піжама, якщо вже вам цікаво. Усе цілком пристойно.

54

А також брутальним порухам, які могли б засмутити дитину.

55

Як я розумію, це відображає силу землі (чорний колір) і кров чарівника (червоний колір), що живить землю. Щоправда, це лише припущення - на магії ґолемів я не знаюся.

56

Ця подоба колись наганяла страх на Юкатан: жерці, бувало, кидалися з пірамід чи пірнали у ставки з алігаторами, рятуючись від мого гіпнотичного погляду. Хлопчиська, однак, це анітрохи не вразило. У відповідь на погрозливе вимахування мого хвоста він лише позіхнув, поколупав у зубах — і заходився щось черкати у своєму записнику. Чи я вже не той, чи нинішня молодь така розпещена?

57

Мені кілька разів випадало зустрічатись із Ґледстоновими афритами — за часів його завоювань, і мушу визнати, що я аж ніяк не хотів зустрітися ще з одним. Надто вже нервові хлопці, метушливі, жорстокі — авжеж, за такого поводження! До того ж, якщо цей африт і був спочатку лагідний, як немовлятко (хоча це навряд), столітнє ув’язнення в могилі анітрохи не поліпшило його вдачі...

58

Що ж до штанів — тут я поки нічого не знав.

59

Ті з нас, хто ширяв поблизу, з цікавістю знавців спостерігали за цим. Нам завжди кортить вивчити стиль своїх колег, коли з’являється така змога: може, вдасться підчепити яку-небудь свіжу ідею! За молодих літ я завжди прагнув драматизму. Тепер же — відповідно до моєї вдачі — я схиляюся радше до витонченості. Хіба що зрідка перекинусь яким-небудь пернатим змієм...

60

Судячи з подоби, цьому джинові довелося провести деякий час у Гіндукуші. Просто дивина, який відбиток залишає здобутий досвід!

61

Слова чарівника, що вимовляє закляття, надзвичайно важливі. Вони діють разом з рунами та лініями, накресленими на підлозі. Все це разом сплітається в невидимі тенета, що утворюють нездоланний кордон. Проте варто вимовити хоч одне слово не так, як слід, — і це може залишити фатальну прогалину в усій системі захисту. Теллоу довелося переконатись у цьому на власній шкірі.

62

У 1860-х роках, коли здоров’я й сили вже зраджували Ґледстона, цей старий лис зарядив посох потужною магічною міццю, щоб вона завжди була в нього напохваті. Як наслідок, у посоху було ув’язнено кількох могутніх істот, чия природна жорстокість посилювалась ще й тим, що всі вони разом опинилися в крихітному вузлику завбільшки з наперсток. Отримана зброя була, мабуть, найбільш руйнівною від славетних часів Єгипту. Мені випало побачити її здалека під час Ґледстонових завоювань: дугоподібні спалахи, що виривалися з посоха, легко розтинали нічну пітьму. Я бачив силует старого — нерухомого, плечистого, — що стискав посох у руці. Він із своїм посохом був єдиною чіткою точкою у вихорі полум’я. Все, що підхоплював цей вихор, — фортеці, палаци, найміцніші мури, — оберталось на порох. Навіть африти трепетали перед його силою. А тепер посох поцупила оця Кіті. Цікаво — чи розуміє вона, у що вплуталася?

63

Мені спадали на думку й численні інші, набагато мудріші речі, та я не тривожитиму ними ваш кволий розум. Повірте мені на слово: всі мої думки були розумні — просто-таки з біса розумні!

64

Усім відомо, що ми, втілюючись у людському світі, мусимо прибирати ту чи іншу подобу - хай навіть струмінця диму чи краплинки рідини. Хоча дехто з нас спроможний залишатись невидимим на нижчих рівнях, на вищих ми повинні являти подобу. Такою є частина заклять, якими поневолюють нас чарівники. Оскільки в Іншому Світі ми не маємо такої певної подоби, це потребує від нас відчутного напруження - і завдає нам болю. Що довше ми тут залишаємось, то дужчим стає цей біль, хоч переміна подоби може тимчасово його послабити. Натомість ми не «опановуємо» матеріальних речей: що менше ми маємо справу із земними речами, то краще. До того ж це будь-що заборонено умовами заклять, що викликають нас.

65

Колінний суглоб, що визирав з цього розрізу, видавався ще гарнішим.

66

Один з цих джинів був мій знайомий із зведеного виклику духів - отой самий цибатий птах. Другий скидався на пузатого орангутана. Давні звичні подоби - їм не доводилось мати справу з цвілими кістками...

67

Судіть самі, як низько впав Гонорій, — хоча б із того, що він не потурбувався перевірити всі рівні. Інакше він тут-таки побачив би, що я був бісом лише на трьох перших рівнях. На всіх інших я залишався Бартімеусом в усій своїй величі.

68

Слід зауважити, що його маячня дивним чином була досить цікава. Віддавна всі ми — від наймогутнішого марида до останнього біса — стикаємося з двома проблемами: послуху та болю. Ми мусимо коритись чарівникам, і це завдає нам болю. Завдяки наказу Ґледстона Гонорій, здається, вирішив цю проблему, та — як наслідок — збожеволів. Хто при здоровому глузді волітиме залишитись на Землі замість того, щоб повернутися додому?

69

Отут мені стали у великій пригоді шість бісівських пальців: на кожному з них є присосок.

70

Вантажівка, що везла дині, врізалась у скляну вітрину рибної крамниці, й на бруківку полинув водоспад із скляних друзок і палтуса. Задня стінка кузова відкинулась, і дині посипались на дорогу, де завдяки похилій ділянці землі покотилися далі, набираючи швидкості. Кілька велосипедів перекинулись чи позалітали до рівчака, аж поки дині врешті дісталися до вітрини крамниці з посудом, що біля підніжжя пагорба. Тих нечисленних пішоходів, яким пощастило уникнути зіткнень з динями, збила з ніг ціла зграя вуличних котів, що помчали до рибної крамниці.

71

Уявіть, що вам довелося підійти впритул до полум’я. Приблизно так само на мене діяло срібло - з тією лише різницею, що воно нестерпно холодне.

72

Обеліск Клеопатри — п’ятнадцятиметровий єгипетський обеліск, що важить сто вісімдесят із гаком тонн і не має жодного стосунку до Клеопатри. Мені про це краще знати: я був одним з тих, хто споруджував його для фараона Тутмоса III 1475 року до Христа. Я добре пам’ятаю, як ми встромляли його в пісок у Геліо-полісі, й тому неабияк здивувався, побачивши його в Лондоні через три з половиною тисячі років. Напевно, його просто хтось поцупив. Що за люди - нічого не можна покинути без нагляду!

73

Скажімо, в такі, як повалення Ехнатона. Сумна, нівроку, історія. Нефертіті мені так цього й не простила. Та що я, врешті, міг удіяти? Тут винні верховні жерці Ра, а я - ні до чого... Чи ота історія з чарівним перснем Соломона, якого мені доручив поцупити й кинути в море один з його суперників. Мені тоді, правду кажучи, ледве вдалося відбрехатись! І всякі інші вбивства, викрадення, підміни, інтриги, обмани... Якщо подумати як слід, то такі справи, які можна відверто назвати чесними, траплялись мені надзвичайно рідко - десь раз на століття.

74

Правду кажучи, ці суперечки траплялися постійно.

75

Ще й з естетичних міркувань: не люблю залишати після себе купи сміття.

76

Ця хронічна ненадійність — одна з причин, чому вовкулаки мають лиху славу. До того ж вони ненаситні, люті, кровожерливі й погано піддаються дресируванню. Лікаон Аркадський уперше зібрав загін вовкулак і використовував їх як особисту охорону близько 2000 р. до Христа. Попри те, що вовкулаки невдовзі зжерли кількох його гостей, думка про те, що вони добре придатні для охорони порядку, прищепилася. Відтоді їх використовували численні володарі-тирани, що мали доступ до магії. За допомогою складних заклять вони змінювали подобу дужим людям, тримали їх окремо, а часом навіть розплоджували, щоб поліпшити їхню породу. У Британії нічну поліцію, як і багато чого іншого, запровадив той самий Ґледстон: він знав ціну вовкулакам як знаряддю залякування.

77

Зазвичай, на індійських слонів. Птахи Роки жили на далеких островах Індійського океану, зрідка з’являючись на материку в пошуках здобичі. їхні гнізда були завбільшки з акр, а яйця скидалися на величезні бані, видимі здалека над морем. Дорослі птахи були вкрай небезпечні і не раз топили послані для розорення їхніх гнізд кораблі, скидаючи на них цілі скелі з великої висоти. Два халіфи заплатили великі гроші за пера птаха Рока, які сміливці крадькома зрізали з грудей сонних птахів.

78

Прикладом тут є хоча б Ікар, один з піонерів повітроплавства. Якщо вірити Фекварлові — хоч його слова й не можна сприймати як надійне джерело, — грецький чарівник Дедал змайстрував пару магічних крил, у кожному з яких було ув’язнено досить-таки запального фоліота. Випробувати крила він довірив Ікарові, необачному і язикатому парубійкові, що почав кепкувати з фоліотів, перебуваючи в кількох тисячах футів над Егейським морем. Образившись, фоліоти одну за одною розгубили всі пір’їни, тож Ікар із своїм дотепним язиком знайшов вічний спокій на морському дні.

79

Десь із двометрової висоти. Та нічого - вона молода й стрибуча.

80

Найкращі, та не оригінальні. Просто я втомився і був не в гуморі.

81

Насправді усміхався він з самого початку. Це одна з нечисленних дій, що якнайкраще вдаються черепам.

82

Ви ж знаєте, що це за штука? Хитромудрий смертний умовляє джина-дурня залізти до пляшки (чи ще якоїсь тісної посудини), а потім закорковує її і відмовляється випустити, поки джин не виконає три його заповітні бажання... і таке інше. Кхе-кхе! Це може здатися неймовірним, але й насправді, якщо джин із власної волі залізе до пляшки, вона може виявитися досить надійною пасткою. Щоправда, в наші часи навіть найдрібніший і найдурніший біс не спіймається на цю давню витівку.

83

Вважайте це знаком подяки за те, що він для мене зробив.

84

Лише дехто — як, скажімо, мій давній друзяка Факварл, — відверто (і даремно) замислюють повстання. Однак вони патякають про це так давно — й до того ж без жодних наслідків, - що на них ніхто вже не звертає уваги.

85

Нижчі духи, подібні до цього фоліота, часто бувають дріб’язкові і мстиві — й ніколи не обминуть нагоди злякати людей, що опиняться в їхній владі, оповідками про тортури та інші страхи. Інші, навпаки, володіють невичерпним запасом бридких, масних жартів. Я навіть не знаю, що гірше.

86

Дивна річ та й годі. Як на мене, він був надто крихкотілий.

87

Звичайно, я будь-що цього не зробив би. Люди з їхніми дріб’язковими трагедіями аж ніяк мене не стосуються. Якби я мав вибір — допомогти дівчаті чи тут-таки звільнитися зі служби, — я тут-таки зник би, гучно зареготавши й пустивши дівчині в очі сірчану хмару. Хоч яка вона мила, та джинам усе-таки не варто приязнитись із людьми. Ніколи. Повірте мені на слово - я це добре знаю.

88

Тобто ті їхні частини, що видніли з-під широченних мереживних манжет.

89

Знову перебільшення - хіба що ваші повіки так позлипалися, що ними швидко не моргнеш. Якщо мені дадуть точний наказ і тимчасово скасують поточне завдання, то я, звичайно, можу зникнути, з’явитись в іншому місці, відшукати потрібні предмети й повернутися, та на все це знадобиться принаймні кілька секунд або навіть і більше, якщо ці предмети не з тих, що їх можна знайти де завгодно. А створювати предмети з повітря я не можу - це було б нерозумно.

90

Дерев’яна колода в кашкеті видавалася б, напевно, більш живою й товариською.

91

Як консервовані овочі ніколи не бувають такі соковиті й корисні, як свіжі, — так і кулі з елементалями, пекельні жезли та інша магічна зброя, яку виготовляють, заганяючи біса чи іншого духа до кулі або коробки, не така потужна й довготривала, як ті самі закляття, створені на місці самими духами. Однак чарівники користуються ними за першої-ліпшої змоги, адже це набагато простіше за клопіткий процес викликання духа.

92

Його легко було впізнати за страшенно невмілою обробкою. А зухвалий ледачий біс, який сидів там усередині, був ще страшніший.

93

Більша частина цих роззяв пішла собі спокійно, не завдавши клопоту. Тих, хто загаявся, трохи підбадьорили, кинувши їм нижче спини кілька Пекельних Жезлів. Натовп журналістів «Таймсу», яких спіймали на тому, що вони гарячково описують паніку серед чарівників, відпровадили до затишного місця, де їм пояснили до ладу, про що варто писати, а про що — ні.

94

Йдеться про побілку стелі, клеєння шпалер і використання добрячої кількості очисних флюїдів. І все!

95

Тут він нічим не відрізнявся від дев’яноста відсотків інших чарівників. Увесь час, вільний від того, щоб підсиджувати один одного, вони марнують на те, щоб зібрати довкола себе якнайбільше гарних і дорогих речей. Розкішні подушки посідають одне з перших місць у списку їхніх заповітних бажань, а бідолашний джин тільки й знає, що бігати по крамницях. Особливо відзначались цим перські чарівники: нам доводилось то переносити палаци з однієї країни до іншої, то будувати їх на хмарах чи навіть на морському дні. А один чарівник побажав, щоб йому збудували палац із чистісінького скла. То була фатальна помилка, навіть якщо не брати до уваги очевидне питання про неможливість повноцінного усамітнення. Ми спорудили цей палац за один вечір, і чарівник радо вселився туди. А вранці зійшло сонце. Стіни перетворились на велетенські лінзи, й жар сонячного проміння помітно подужчав. Ще до полудня цей чарівник із усім своїм домівством простісінько підсмажився.

96

Для допомоги в роботі він надав мені двох фоліотів — у подобі хлопчаків-сиріток. їхні круглі оченята й жалюгідний вигляд розтопили б найхолодніше серце. Та попри це вони були напрочуд ледачкуваті. Довелося трохи підсмажити їх на вогні, щоб добитися послуху.