Ловець снів

Авторська нотатка

Я ніколи не був вдячний своїй професії більше, ніж під час роботи (16 листопада 1999 р. — 29 травня 2000 р.) над «Ловцем снів». Усі ці шість із половиною місяців я відчував великі фізичні незручності, і книга допомагала мені відволіктися. Читач побачить, що ці фізичні незручності відображені в сюжеті, але найкраще я пам’ятаю бездоганне відчуття спокою, яке ми знаходимо тільки в снах.

Багато людей допомагали мені. Одна з них — моя дружина Табіта, яка просто відмовилася погоджуватися на первинну назву цього роману, якою був «Рак». Вона заявила, що така назва потворна і взагалі це погана прикмета. З часом я перейняв її точку зору, і більше вона не називає роман «ота книжка» або «ота, про лайнотхорів».

Я також у великому боргу перед Біллом Пулою, який звозив мене до Квеббінського водосховища, і його товаришами: Пітером Балдраччі, Террі Кемпбеллом і Джо Макґінном. Ще одна група людей, яка, мабуть, вважає за краще залишитися безіменною, вивезла мене в околиці бази Національної гвардії ВПС і легковажно дозволила сісти за кермо «Хамві», запевняючи, що я на цьому чудовиську просто не зможу застрягнути, навіть якби захотів. Я не застряг. Хоча кілька разів був близький до цього. Повернувся я з голови до ніг забризканий брудом, але щасливий. Вони також попросили сказати вам, що «Хаммери» краще поводяться в бруді, ніж на снігу. Цю особливість я використав у книжці задля розвитку сюжету.

Також слід подякувати Сюзен Молдоу і Нен Ґрем зі «Скрібнер», Чаку Веррілу, редактору книжки, і Артурові Ґріну, моєму агенту. І не варто забувати про Ральфа Вічинанцу, агента з прав за кордоном, який знайшов не менш ніж шість способів сказати «Тут інфекції немає» французькою.

І останнє. Ця книжка написана за допомогою найкращого у світі текстового процесора: авторучки «Вотермен». Написання рукою чернеток настільки довгої книжки допомогло мені поринути у світ мови так, як зі мною не траплялося вже кілька років. Одного разу (коли вибило електрику) я навіть писав уночі при світлі свічки. У двадцять першому столітті такі можливості бувають дуже рідко, і тому їх потрібно цінувати.

І тим, хто дійшов до цього місця, дякую за те, що прочитали мою історію.

Стівен Кінг