Перед ним на столі лежала пачка бланків спектрограм, купи довідників, таблиць. Складне нагромадження цифр і символів хімічних елементів на бланках не лякало його. Він як фахівець швидко розшифровував будь-які дані й встановлював аналогії.
Обробка потрібних цифр була йому добре відома, і всі питання, що виникали перед ним, звично розкладались по поличках тренованого дослідами мозку.
Іноді в розгадці якоїсь “непомітної дрібниці” й було вирішення всієї проблеми. Йому вже вдалося раз знайти помилку. А ось вдруге…
Цей другий бланк викликав у нього подив. На ньому чітким дівочим почерком було виведено процентний склад хімічних елементів.
Звичайний метод аналізу. На перший погляд нічого особливого немає… Але що це? Результати кількох елементів у цілих числах: залізо 2 відсотки, нікель 5 відсотків… Він підкреслив цифри жирною лінією. Можливо, ці дивні результати треба було б пояснити неуважністю лаборантки, яка провадила випробування, але…
Цей зразок для аналізу доставлено сюди з далеченного світового простору. Він на мить замислився, а потім рішуче запротестував.
“Ні, такого сплаву не може бути!”. Безперечно, тут наплутала Ліда — лаборантка з чудернацькою зачіскою. Вона студентка художнього інституту, готує себе для мистецтва. У його відсутність їй доручили визначити “за інструкцією” наявність елементів у цьому шматочку метеорита. Вона, мабуть, немало попсувала коштовного матеріалу — навряд чи залишилась достатня кількість, щоб перевірити.
“Треба обов’язково перевірити самому числові дані”, — подумав він і поставив на бланку жирний знак запитання. Потім рвучко відчинив двері кабінету й вийшов у лабораторію.
Тут панувала звичайна метушня, що буває перед закінченням робочого дня. Один дописував звіт, інший, знявши з установки електропіч, обдував її вентилятором, а Ліда, не звертаючи ні на кого уваги, щось шукала в сумочці. Він поморщився, повагався якусь мить, а потім рішуче пішов уперед.
— Лідо, я без вас не берусь відгадувати цей ребус, — простяг він їй бланк, намагаючись не дивитися на її пальці, що поспіхом перебирали речі в сумочці. Вона, ніби обпікшись, висмикнула руку й квапливо схопила протягнутий бланк, прагнучи, мабуть, якомога швидше покінчити справу, що виникла раптово, “з волі начальства”.
— Хоч ви працюєте у нас п’ятий день, але повинні правильно записувати дані приладів, — невдоволено зауважив він.
— Я записувала їх правильно!
— Дозвольте, чудес у природі не буває: в метеоритну речовину може входити 2,15 відсотка заліза, нікелю 5,00 відсотків, але аж ніяк не 2 і не 5, як ви написали на цьому бланку.
Він підвів очі від папірця спектрограми, глянув на біляву дівчину, в якій усе: манера триматися, погляд, брошка, плаття — свідчило про те, що вона недавно з студентської лави. На обличчі протест, який буває в учня, коли до нього даремно прискіпується педагог.
— Крім того, якщо ви вже ставите 5 відсотків, то повинні знати, що пишеться три знаки! — Він розмашно вивів 5,00 і підкреслив. — Адже прилад здатний показувати більше одного знака.
Він нервував і гнівався недаремно. Справа в тому, що до хімічних аналізів у лабораторії ставилися дещо неуважно. Всі методики були розроблені, аналізи наперед відомі, і от вважають за можливе переводити досвідчених лаборантів в інші лабораторії, а замість них присилають кого заманеться.
— Хіба я винна, що квантометр показав такі цифри, — капризно відповіла Ліда.
Він на мить онімів, здивований нелогічністю її слів.
Вона ображено натиснула на кнопку квантометра, і полум’я вольтової дуги в’їлось у грудочку метеорита, випаровуючи його.
— Ось гляньте самі на спектр, — запропонувала вона, розгортаючи на екрані райдужну смугу.
Свічення газів цього метеорита, пропущене через призми приладу, утворювало майже суцільну смугу. Ліній було так багато, що вони, здавалось, зливалися. Це свідчило про наявність великої кількості різноманітних хімічних елементів у сплаві, особливо таких, що рідко зустрічаються на Землі. Колонки цифр, що лежали перед ним, — це дані складу сплаву, одержані приладом. Ніби по відбитках пальців, він “знайшов” їхнього “господаря”, встановив, до якого елемента він належить: вуглецю, нікелю чи гадолінію, який рідко подивується на Землі. Чутливі фотоелементи виміряли інтенсивність кожної лінії спектра, прилад сам підраховував процентний вміст елементів. Лаборантці необхідно лише скеровувати його роботу й записувати одержані результати.
Хоч у кожну дію цього приладу по визначенню хімічного складу було вкладено багатий досвід і знання, нагромаджені експериментаторами, які “спалили” перед цим мільйони зразків, але, крім можливих несправностей апаратури, лишалися ще можливі помилки, які важко усунути: атоми різних речовин “заважали” один одному випаровуватись у полум’ї вольтової дуги. Тому доводилось вносити поправки згідно з таблицями.
Посміхнувшись від наївної спроби відвернути його увагу, він швидко передивився спектрограму і простягнув руку за таблицями. Ліда зашарілась.
“Мабуть, не зовсім певна себе, — подумав він. — Добре, що хоч це розуміє, бо інші уявляють собі спектральний аналіз простіше”. Під “іншими” він мав на увазі тих, хто доручив дівчині цю справу.
Пролунав дзвоник. Та Ліда, глянувши на годинник, вперто струхнула головою, мовляв, я залишусь після роботи, щоб довести свою правоту.
Метеоритна речовина… Таємниці космосу… Найретельніший аналіз… Ці слова відскакували від його власної свідомості, бо випробовувати у лабораторії метеоритну речовину — така ж звичайна річ, як вдома кип’ятити чай.
Якусь мить він сидів нерухомо, а потім поклав руки на стіл, уважно оглянув лаборантку. Вона ніби випливла з туману цифр і спектрограм, що ними лише хвилину тому була забита його голова. Він по-новому глянув на дівчину. На його обличчі зосередженість змінилася подивом. Гарненьке личко. Модна зачіска. Розумні очі дивилися на нього уважно, ніби запитували: “А ти все умієш?”. Це було схоже на своєрідний психологічний “шок”, і він опустив очі, втративши на мить ниточку вимогливості. Коли він знову підвів їх, Ліда, насмілившись, запитала:
— А може, тут і мають бути цілі числа?
Він спохмурнів, бо десь у душі відчував це й сам, але йому не хотілося, щоб хтось випередив його. Та подібні запитання швидше спали б на думку їй, що не розуміє всієї складної закономірності, якою зумовлено утворення металевих сплавів. Адже неможливо виготовити сплав з довільним співвідношенням елементів. Її теж учили, що деякі елементи розчиняються в сплавах надзвичайно обмежено, в часточках відсотків. Щоправда, існують так звані механічні суміші… І, можливо, цим можна дещо пояснити. Але тут сплав, безперечно сплав! А втім, це були поки що роздуми. Спочатку треба перевірити дані.
У ньому знов заговорив начальник лабораторії.
— Лідо, підводьте мені послідовно ті ділянки спектрограм, які я називатиму. Разом з вами я перевірю інтенсивність ліній, — сказав він, повертаючи до себе тубус мікроскопа.
Він міг би зробити це сам, але вдвох швидше і зручніше. Минув деякий час у мовчанні. Ось він закінчив перевірку, і брови його знову зійшлися. Лише кілька чисел з його ряду трохи відрізнялися від знайдених нею. Цю різницю він ледве, вловив по тремтячій стрілці гальванометра. Ні, тут усе в нормі.
Тепер уже визначено й перевірено всі хімічні елементи цього незвичайного зразка. Він відрізняється від тисяч своїх побратимів-метеоритів, які щорічно знаходять і доставляють в інститут, багатством і різноманітністю складових хімічних елементів. Найчастіше трапляються залізо, нікель, цинк та алюміній, за визначення яких у першу чергу беруться хіміки-аналітики, що працюють з метеоритами. Ці “впадаючі в око” елементи мали процентний склад, записаний на бланку в цілих числах. Так, і для решти елементів відчувалась якась закономірність.
На Лідиному обличчі — полегшення від щасливого результату. Начальник лабораторії втомлено усміхається, питає примирливо:
— Я вас затримую, а там, — він показав на вулицю, — хтось, мабуть, чекає?
Ліда спокійно відповіла:
— За мною має зайти подруга, — і по паузі додала: — Вона працює в метеоритному комітеті…
У його погляді здивування. Йому, мабуть, треба було поцікавитись, чи не має та подруга відношення до цього дивного метеорита, але він нічого не спитав, лише відсунув убік пачку спектрограм і, вийнявши носовичок, почав старанно протирати скельця окулярів.
Далі все сталося швидше й простіше.
Важко було перегорнути першу сторінку тієї низки відкриттів, які потім ішли одне за одним. Це він пригадував пізніше, а перед відкриттями було хвилинне мовчання.
Відтак вони знову зібрали всі матеріали і почали їх систематизувати. Невже цей дивний сплав виготовлено штучно? Поки він усвідомлював складні поняття фазових співвідношень і концентрацій сплавів, Ліда невпевнено запропонувала:
— Може, треба скласти графік?
Інтуїція підказувала їй, що все складне спрощується, коли воно намальоване.
— Графік, графік… його, безперечно, варто було б зробити. Але що брати за вихідні дані? — розмірковував він уголос. Погляд упав на колонку цифр — там стояв порядковий номер елемента і процентний склад. Повагавшись якусь мить, він вирішив: хай складає. Це завантажить її корисною роботою, а він тим часом ще раз продумає все.
Посидівши з півгодини над матеріалами, він рушив до свого кабінету по довідники. Угледівши на Лідиному столі графік, зупинився. Вона акуратно ставила крапки, відкладаючи (у цілих числах, відмітив він про себе) процентний склад елементів та їхні порядкові номери в таблиці Менделєєва.
В місцях перетину товстих ліній Ліда робила кружечки, щоразу висуваючи кінчик язика. Таке старанне вимальовування наукових даних було йому не до вподоби. Він би недбало накреслив схему, вловлюючи лише закономірності, а вона намагається вималювати всю картину. Різко відвернувшись, він вийшов геть. А Ліда малювала…
“Цілі числа, цілі числа”, — крутилося в нього в голові, поки він гортав грубі довідники й запорошені давно забуті підручники. Вся періодична система елементів, відгадана великим Менделєєвим, — зразок цілочисельної послідовності в природі. У всій таблиці панують цілі числа. Хімікові досить назвати одне число Z = 16, щоб він сказав вам назву елемента, його порядковий номер у таблиці, кількість електронів і ще ряд інших так званих квантових чисел, що характеризують номер орбіти електрона та інші закономірності, виведені теоретичною фізикою. Колись у юності йому, тепер досвідченому хімікові, довелося червоніти біля шкільної дошки, відповідаючи на запитання: “Чому атомні ваги речовин не є цілими числами?”. У ті далекі часи хлопчики ще не встигли дізнатися про ізотопи з популярної літератури або радіопередач, і лише деякі з них знали про те, що кожний елемент у природі є сумішшю “цілочисельних” ізотопів.
Він довго гортав довідники, шукаючи обгрунтування виготовлення сплаву.
Після пошуків і роздумів він дійшов висновку, що дивний сплав метеорита одержано під височезним тиском із складного порошкового сплаву, хоч під мікроскопом поверхня зразка здавалась однорідною. “Треба завтра роздивитись під великим збільшенням”, — подумав він, невдоволений тим, що доведеться мати справу з електронним мікроскопом, а це згає багато часу. На ходу записавши кілька варіантів, з яких могла складатись ця комбінація символів, він повернувся до лабораторії.
Ліда сиділа в захопленні і навіть не обернулась. Готовий графік вона розмальовувала кольоровими олівцями. Він завмер, вражений її витвором. Десятки кружечків й ліній створювали дивну, навіть фантастичну картину. Вони враз ніби ожили, стали контурами якоїсь істоти. Так, так, на нього дивилася невідома істота з широкими вилицями, коротким приплюснутим носом і впертим підборіддям, що виступало наперед… “У цьому обличчі щось людське і левове”, — відзначив він подумки. Лише широкі ніздрі свідчили, що істота живе в розрідженішій атмосфері, ніж люди на Землі.
Ліда обернулась і глянула на нього. Вони мовчали. Те, що вони бачили перед собою, говорило краще за них самих. Це було відкриття, яке навіть у наш атомний вік вражає своєю величчю. Завтра про нього сповістить радіо, писатимуть газети.
Ретельні пошуки й розрахунки в тонкощах фазових співвідношень відсувалися на задній план цим портретом. А ті, що послали сюди дивний сплав метеорита, фактично підказали Землі, як виготовити його. Це їхній графічний портрет старанно відобразила молода, задерикувата лаборантка Землі.
За науковою інформацією вона зуміла розгледіти людей далекого світу, які стоять на дуже високому щаблі цивілізації. Він уважно, навіть прискіпливо подивився в її сірі, розумні очі, в яких світилася невимовна радість. Тепер він розумів її. Ліда — людина мистецтва, а не науки. Лише інтуїція справжнього художника змогла б так “схопити” суть складних загадкових закономірностей. Тепер його не лякала її екстравагантна зачіска. Людині мистецтва такий “гріх” можна вибачити. Через цей зразок сплаву простягають одна одній руки цивілізації, які прийшли шляхом еволюції до такого рівня розвитку, коли їхні знання про природу дали їм змогу спілкуватися між собою. Йому спало на думку, що на тій далекій планеті цей зразок сплаву, цю грудочку метеорита готували теж учені й художники. Вони створили образ істоти тієї планети можливостями найвищої і складної науки. І тут, на планеті Земля, сплав розшифровують теж “фізик” і “лірик”. Можливо, в цьому є якась закономірність?
Ліда останніми штрихами закінчила портрет.
— Все стало ясно, Лідо, — промовив він тоном, в якому вже не було й тіні офіційності.
Отож все геніальне — просте. Послати такий зразок-метеорит було дійсно зразком геніальної простоти тих. Адже який завгодно запис, зроблений яким завгодно приладом, міг би зіпсуватися, згоріти, і по рештках навряд чи можна було б щось відтворити.
А так фізичні властивості речовини стали мовою Всесвіту, а таблиця елементів з її співвідношеннями в цілих числах була вдячним матеріалом для передачі інформації між зірками.
За кілька днів він уже писав статтю для астрономічного журналу. Там розповідалося про зовсім новий метод вивчення метеорита з послідовністю елементів, даних у цілих числах. У заголовку статті вперше стояло прізвище лаборантки. Лаборантки-художниці, яку всі називали просто Лідою.