Золотий маг. Книга 1. Зерно

Глава 2

Знову дорога. Знову потяг. Нік стояв на пероні. За спиною все ще сичав і парував поїзд, що привіз кілька сотень людей з одного міста в інше. Він втомився. На відміну від потяга Нік відчував себе бадьорим і повним сил. Починався новий, цікавий етап у житті. Знати б, що знайде чи втратить, поки йтиме. Останні три тижні він тільки те й робив, що втрачав і відривав від себе. Було легко прийняти рішення, але не дуже просто його втілити.

Так, він надумав кардинально змінити своє життя, йти вчитися магії у старої мольфарки. І начебто звичний світ йому був нудним та сірим, але як важко, виявилося, його зруйнувати і залишити. Все настільки до нього приросло, що відривати довелося зі шматками себе. Останній день перед від’їздом вирішив просто гуляти улюбленим містом. Знайомі місця, вулиці, кафе, вони ніби прощалися з ним. Він не розумів це відчуття. Адже їхав тільки на пару місяців. Але вочевидь вони, як завжди, знали більше, ніж він.

За спиною гудок потяга вирвав Ніка зі спогадів і повернув у реальність. Треба було їхати до Ліни. Натягнув на плечі рюкзак і пішов до автобусної зупинки, що була поруч. Він нікого не попереджав про свій приїзд — хотів зробити Ліні сюрприз. Але сюрприз чекав на нього. Поруч із потрібним автобусом стояв Іван.

— Привіт, Іване! Радий тебе бачити. Що ти тут робиш? — запитав скоріше для годиться Нік. Якою буде відповідь, він і так знав.

— Ліна прислала за тобою, — відповів той і пішов у бік машини.

— А звідки вона дізналася, що я сьогодні приїду? Я ж нікому не казав, — на ходу запитав Нік, наздоганяючи Івана.

— Вона все знає, якщо їй треба, — сказав чоловік, підходячи до машини. Повернувся і загадково підморгнув гостю.

— Ото ж бо й воно! Весело ж мені доведеться, якщо інші про мої рішеннях знають більше, ніж я сам, — зітхнув Нік, кладучи важкий рюкзак до багажника. Але насправді йому було приємно, що Ліна стежить за його долею та рішеннями. Та й на м’якому сидінні комфортабельного автомобіля набагато приємніше їхати, аніж у переповненому автобусі.

Цього разу дорога до будинку Ліни зайняла значно менше часу і була досить комфортною. Іван був неговірким, але з коротких відповідей Нік зрозумів, що в будинку і в житті його мешканців нічого не змінилося, як і те, що Ліна була впевнена у його приїзді. У добротній та дорогій машині і сільська дорога, і лісова стежка видалися легкими. Перед ним відкрилася знайома галявина з дерев’яним будинком в кінці. І він зрозумів, що його все-таки тягло сюди і що за неповний місяць він встиг засумувати за цим місцем. Іван загнав машину до двору. Нік потягнувся за речами, але чоловік подав знак, що сам занесе їх.

— Іди в хату, тебе вже чекають, — сказав Іван. — Там гості. Нічому не дивуйся і нічого не бійся.

Якщо до цього Нік відчував тільки радість від повернення сюди, то тепер у нього почала наростати тривога. Що за гості? Звідки вони тут взялися, адже господарі жили дуже усамітнено. І чому саме зараз?

— Та йди вже, чого став, як укопаний. Не з’їдять вони тебе, — Іван поквапив його посміхнувшись.

У Ніка відлягло трохи, і він уже спокійніше увійшов до будинку. За місяць його відсутності нічого не змінилося. Він зняв взуття і пройшов у вітальню. За столом сиділи троє. Ліна і ще двоє чоловіків. Ні Ані, ні Галини не було. Було видно, що вони чекали саме його. Всі троє обернулися і пильно подивилися на прибульця. Нік зупинився на вході, ловлячи на собі їх погляди. І якщо Ліна дивилася привітно і заспокійливо, то чоловіки були дуже насторожені і уважно його вивчали. У вітальні виникла незручна пауза, яка затягувалася. Нік все стояв, а гості його роздивлялися. Першою порушила мовчання Ліна.

— Ну що ви на нього накинулися? Ще встигнете роздивитися і розпитати!

— Доброго дня! — схаменувся він.

— Сідай за стіл і поснідай з нами, — сказала Ліна. — На жаль, мої гості не розмовляють українською і тебе не розуміють, так що деякий час я буду вашим перекладачем.

На вітання Ніка двоє злегка кивнули у відповідь. Той відразу зрозумів, що це великі «цабе».

— Знайомся, Ніку, це магістр Зонколан, — вона вказала на чоловіка за столом, який підвівся і ще раз схилив голову, привітавшись.

Зонколан виглядав, як статуя. Величезний, метри зо два з гаком, потужний, як скеля, він був схожий на якогось скандинавського вікінга, лишень без бороди і вусів. Коли він підвівся, Нік з подивом помітив за плечима магістра меч. «Оце якийсь казковий велетень до нас завітав», — жартома подумав Нік. Незважаючи на свій страхітливий вигляд, одягнений той був витончено, але дуже дивно. Ніку пригадався випадок із Ліною, коли вона була одягнена у свій магічний одяг. Зонколан і його товариш зараз сиділи в такому ж. «Напевно, це якісь знайомі маги Ліни», — подумав Нік.

— А це майстер Ріок, — мольфарка вказала на другого чоловіка, що сидів за столом. Він теж, у свою чергу, почувши своє ім’я, підвівся й чемно кивнув.

На відміну від першого силача, другий гість нагадував Ніку самого себе. Середнього зросту, з чималеньким пузом, з доглянутою коротко стриженою борідкою і вусами. Але погляд у нього був недовірливо-хитрий.

— Не стій, Ніку, сідай з нами за стіл, — Ліна вказала на місце біля себе. Він слухняно сів поруч і налив собі кружку гарячого чаю.

Розмова за столом не ладилась. Гості перемовлялися між собою і з господинею незрозумілою для Ніка мовою, постійно поглядаючи на нього. Той, нічого не розуміючи, робив вигляд, що захоплений сніданком і смакував булочками з чаєм.

— Ніку, досить демонструвати ввічливість і страждати за столом, — перервала його Ліна. — І взагалі, ти скоро лопнеш від пиріжків! Віднеси свої речі, а ми зачекаємо тебе надворі.

Він встав з-за столу, кивнув гостям і пішов до себе в кімнату.

— Ніку, — зупинила його чаклунка. — Я рада, що ти повернувся. Дуже!

— Можна подумати, ви не знали, що так і буде.

— Ніколи не можна знати напевне. Я сподівалася. Гаразд, іди. Ти ще маєш багато про що дізнатися і приймати дуже складні рішення. Тому в тебе ще буде можливість змінити його.

Нік відніс речі в кімнату і швидко повернувся. Ліна взяла його під руку і вони пішли слідом за гостями в сторону лісу.

Коли вони зайшли в ліс, поруч безшумними тінями з’явилися вовки. Вони ступали трохи позаду. Було видно, що тварини хотіли підійти ближче, але лякалися гостей. Ліна махнула рукою і всі троє підійшли до них. Прайм почав підштовхувати Ніка, закликаючи побігати, але жінка подивилася на нього і він заспокоївся. Так вони і йшли: два гордих гостя попереду, а трохи позаду майбутній маг і чаклунка з ескортом вовків. Спочатку вони йшли по тій самій стежці, по якій вже ходив Нік на галявину разом з мольфаркою і Анею. Але поступово він починав розуміти, що ліс навкруги став інакшим. Мабуть, десь вони зійшли на іншу стежку, а він цього не помітив. Дерева почали стискатися навколо, здавлюючи стежку, по якій вони йшли. Так, ніби вони її ховали від сторонніх. Але подивившись на впевнені кроки гостей та господарки, Нік заспокоївся.

— Ліна, а куди ми власне йдемо і звідки ваші гості так добре знають дорогу? — запитав Нік.

— Скоро сам все побачиш. А вдома я тобі докладніше розповім.

І справді — незабаром дерева розступилися, як за наказом, і перед Ніком відкрилася дивовижна картина. Невелика галявина, а посередині якась дивна будова каміння. Порившись у пам’яті, він згадав, що так само виглядав на фото знаменитий Стоунхендж. Два ряди кам’яних колон. Зовнішній і внутрішній. На зовнішніх колонах лежали горизонтальні перемички. Теж кам’яні. А внутрішні колони швидше були не колонами, а кам’яними плитами і на них не було перемичок. Для повного внутрішнього кола їх мало бути шість, але одна була відсутня, ніби утворюючи вхід у коло. Стоячи на краю галявини, Нік прикинув, що внутрішнє коло за розмірами було десь три-чотири метри у діаметрі. Відстань між вертикальними плитами була приблизно по тридцять сантиметрів, через це він не міг бачити, що було всередині. Гості зупинилися та обернулися до супутників.

— Ну що ж, Ніку. Ми були раді з тобою познайомитися, — сказав Зонколан, а мольфарка переклала. — Якщо все піде, як треба, ми ще зустрінемося. І у нас буде достатньо часу поговорити. Ліна багато тобі розкаже, і тобі доведеться приймати важкі рішення. Нехай вони будуть правильні. Це важливо і для тебе, і для нас.

— Тут прийнято на знак поваги тиснути один одному руки. Я теж радий тебе побачити, хоч і не маю тих сподівань, які покладають на тебе Ліна і мій друг, — Ріок подав Ніку руку, яку той потиснув і відступив. Теж саме зробив Зонколан. Рука Ніка потонула у величезній долоні «вікінга».

Вони вдвох зайшли всередину дивної кам’яної споруди. Ліна стала поруч з Ніком і взяла його за руку, ніби тримаючи, аби його цікавість не повела слідом за магами.

— Нічого не бійся і нічому не дивуйся. Зараз ти побачиш те, що мало хто бачив на Землі. Головне — нічого не говори і бажано не рухайся, — сказала йому Ліна.

У цей час двоє дивних гостей увійшли в середнє коло і зупинилися. Зонколан почав говорити, мабуть, якесь магічне заклинання. По камінню спочатку зовнішнього кола, а потім і внутрішнього розтягнулися білі лінії, що світилися та були схожі на електричні розряди блискавок. Потім ці лінії перетекли із зовнішнього кола на внутрішнє, утворивши біле вогняне кільце. І тут Нік почув гучне слово, вимовлене Зонколаном, і відразу стався яскравий спалах. Все видовищне шоу раптово обірвалося. Тепер він бачив звичайне каміння без розрядів, але в середині внутрішнього кола вже нікого не було. «Ти дивися — прикольний фокус», — подумав Нік. В очах у нього все ще бігали яскраві спалахи від того, що він побачив.

— Ну ось і все, — до нього долинули слова Ліни. — Чого став, як вкопаний? Пішли додому. На сьогодні досить неймовірного.

Вона розвернулася і увійшла в ліс. Нік знову був впевнений, що до цього ніякого проходу в суцільній стіні дерев не було. А тепер їх чекала стежина і три сірі тіні на ній.

Вони поверталися по стежці, але варто було озирнутися, як вона за ними зникала. Минуло хвилин десять, поки він зважився все-таки запитати.

— Ліно, ну і що це було? Що я тільки-но бачив на галявині?

— А ти не довіряєш вже своїм очам? — з посмішкою відповіла мольфарка. — Ти ж бачив, що у нас були гості. Між іншим, вони на тебе подивитися прибули.

— Я зрозумів, але про це ми ще поговоримо окремо, — огризнувся той. — Я про інше: куди вони поділися та як це все розуміти?

— Мені здавалося, ти вже стільки побачив дивного тут, що не повинен так сприймати те, що відбулося зараз.

— Я, напевно, за той час, що був відсутній, трохи відвик від див. А ще не можу звикнути, що люди кудись зникають і звідкись з’являються. Цікаво, куди вони поділися, точніше, куди вирушили?

— Не квапся, про все ще дізнаєшся. Ось зараз підемо на нашу галявину і там поговоримо.

Як на замовлення, стежка звернула вправо і через хвилин п’ять вивела їх на вже знайому галявину, де Нік бував з Ліною і Анею. Правда, вийшли вони на неї зовсім з іншого боку, ніж раніше. І ще раз він зазначив про себе, що раніше не бачив ніякої стежки на цій галявині, крім тієї, якою вони приходили. Але після щойно побаченого він уже не надав значення таким дрібницям. Мольфарка зручно влаштувалася на одному з каменів, поруч з нею, як завжди, лягли Вова і Роксана, а Прайм розмістився біля Ніка.

— Я почну тобі зараз розповідати дивовижну історію, — сказала Ліна. — Вона буде здаватися неймовірною, але від того не стане менш правдивою. Найближчими днями ми будемо багато з тобою говорити, бо потім тобі треба буде зробити вибір і від нього залежатиме твоя доля. Якщо ти думаєш, що своїм рішенням повернутися сюди ти вже все вирішив, то не поспішай з висновками. Ти багато що дізнаєшся, та не все буде для тебе приємним.

Давай з самого початку. Всесвіт величезний, в ньому є тисячі населених планет. І повір, планета Земля, як ти її знаєш, а у нас вона називається Ео, далеко не центр Всесвіту. Я б навіть додала, дуже занедбана і нікому невідома планета. Я вже казала, що скрізь є магія і магічні потоки. Але є планети, де якимось чином магія була або вичерпана, або її дуже мало. До таких планет і належить Земля. Колись дуже давно магії на Землі було багато, і різні магічні клани покладали на неї великі сподівання. Атланти перші, хто освоїв цю планету. Вони намагалися її поліпшити: будували міста, вирощували ліси, навчали первісних людей. Але з часом вони втратили пильність. Війна з магами клану Вогню, які були дуже сильними тоді, знищила всіх атлантів та їхню цивілізацію. Під час битв було використано величезну кількість магії. Цілі континенти йшли під воду, виникали нові моря, гори. Вогненні вже думали, що отримали ласий шматок у вигляді готової планети, але втрутилися Вищі та ізолювали Землю від магічних потоків. В результаті зовнішні магічні потоки не змогли потрапляти на Землю, а магічної сили що залишилася, було обмаль. Через кілька десятиліть Вогненні покинули цю планету назавжди. Ваша планета тисячі років відновлювалася після тієї війни. Люди, які залишилися жити після загибелі атлантів, потроху почали втрачати магічні знання, які вони отримали від атлантів. Та й магічних сил було мало. Ось так сотні років жила і розвивалася цивілізація, яку ти знаєш. І через те, що магія майже не використовувалася, у вас почали розвиватися наука і промисловість. Ви стали індустріальним суспільством. Найсмішніше, що зараз рівень життя людей на Землі в тисячі разів вищий, ніж на інших магічних планетах. Там через засилля магії і неприйняття прогресу суспільства зупинилися десь на рівні вашого середньовіччя.

Магічний Орден, до якого я належу, називається Каса Альєнте (Casa Aliente), що перекладається як «Будинок Дихання або Початковий». Вважається, що саме магам цього Ордену була першим дарована магічна мудрість від Вищих. Але я гадаю, що Вищі дали цей дар багатьом одночасно. Іноді мені здається, що для них магія — це просто розвага, а ми тільки дрібні фігури в їхній нескінченній грі. Вони дивляться на нас, граються нами, щоб не померти з нудьги та щоб напакостити один одному. Але про них я тобі розповім іншим разом. Так ось, кілька сотень років тому наш Орден знайшов вашу покинуту магами планету. Ми почали вважати її своєю, тому що на ній не було присутності магів інших Орденів. Ми спостерігали за вами. І коли зрозуміли, що ваш розвиток дуже сильно випереджає всі інші світи, то постаралися приховати від усіх узагалі існування планети Земля. Про неї знає тільки декілька магів Ордену Дихання. Я потім тобі розповім, чому для нас це так важливо. Ми зруйнували майже всі портали на Землю. Те, що ти бачив годину тому, це було використання порталу між планетами. Він зараз єдиний працюючий на Землі. Є ще кілька законсервованих, а решта знищені, як, наприклад, Стоунхендж.

— Зробімо паузу — я трохи втомилася розповідати так довго, — сказала Ліна.

— Знову на найцікавішому, — награно сказав Нік, хоча його дійсно розпирало від цікавості.

— Не поспішай, у нас ще є час.

— Та я відтепер і не поспішаю. З роботи звільнився. Дома все вирішив. Тож зараз я можу деякий час приділити собі і вашим дивним загадкам. А може, чогось навчуся новому. До пенсії час ще є.

— Ніку, ти будеш вчитися не тут. Правда, перші декілька місяців я тебе буду вчити. Тобі треба дуже багато про що дізнатися. Як насправді влаштований світ. Як він влаштований магічно. Ти ж нічого цього не знаєш. Все, що ти знаєш, тільки стосується вашої планети Земля. А як живуть інші світи й інші раси, ти навіть не уявляєш. І навіть елементарному, щоб хоча б там вижити, тобі доведеться вчитися. Ти навіть мови не знаєш, якою там спілкуються. А навчатися ти будеш, ну, звісно, якщо буде бажання, в магічній Школі Ордену Дихання на планеті Фран.

— Що, знову до школи? Ну яка може бути школа у моєму віці! Уявляю: ледачий, товстий дідусь серед першачків. Чи там є окремі класи для пенсіонерів?

— Ой, теж мені старий знайшовся, — розсміялася Ліна. — Повір, там чимало навчається істот набагато старших за тебе. Але і молодих вистачає. Молодь — це в основному люди, а ось гноми тільки в сорок-п’ятдесят років починають вчитися магії.

— Які ще гноми? Ну що за казки!

— Ніку, ну починай вже ти нарешті думати ширше, ніж в тих рамках, які є на планеті Земля. Я знаю, що ти любиш читати фантастику та фентезі. Так ось багато написаного там — це правда. І багато створінь, які там описано, зовсім не вигадка ваших письменників, а ніби змальовано з реального життя, але не на Землі. Гаразд, втомилася я сидіти на твердих каменюках. Ти хоч і скаржишся весь час, що старий, але я трохи старіша за тебе буду.

Вони піднялися і попрямували до стежки, яка знову з'явилася в стіні дерев. «Цікаво, як дерева знають, куди вони збираються йти, щоб відкрити необхідну стежку…» — подумав Нік. Поряд почав бігати Прайм, запрошуючи погратися. Але Ліна явно не була налаштована затримуватися, тому змахнула рукою і вовки, як за командою, втекли в ліс.

— Нічого, із завтрашнього дня він ще набігається з тобою, — наче виправдовуючись, сказали вона і хитро посміхнулася. Нік вже відчував, що нічого доброго не слід очікувати.

— І що б це означало? — все-таки вирішив дізнатися він.

— Нічого доброго для тебе колишнього. Треба тобі повертатися у форму, а тому вранці тебе чекають пробіжки з Праймом. І я зроблю так, що халтурити він тобі не дасть. Пора тобі розлучатися з твої немаленьким пузом.

— Можна подумати, що мені виступати на Олімпійських іграх, або що всі маги мають ідеальну фізичну форму, — спробував чинити опір Нік. Останнім часом він страшенно не любив фізичних навантажень. Ну, прогулянки ще терпів, але щоб бігати — це не могло йому наснитися навіть у страшному кошмарі.

— По-перше, хороша фізична форма і навантаження корисні будь-якій людині, а по-друге, тобі багато доведеться в Школі займатися не тільки вивченням магії, але й бойовими мистецтвами. А до цього треба бути готовим.

— У вас там що, готують не звичайних магів, ну, вогнем погратися, дерева і травичку виростити, а якихось бойовиків?

— Та ні, звичайних магів, — відповіла Ліна. — Але я тобі вже казала, що рівень розвитку техніки там дуже низький. Тому їздять там на конях або ходять пішки. І уяви собі конячку, якій доведеться сто кілограмів твого сала нести на собі. А пішки багато ти пройдеш, якщо треба йти декілька днів? Тож формою твоєю ми займімося у першу чергу.

— Ні, мені ця казка все менше й менше подобається, — почав було нити Нік. — То в школу знову, то тепер ще й мучити моє товсте тільце.

— Ось тобі й належить вирішити, хочеш ти цього чи ні, — сказала Ліна і запитливо подивилася на нього.

— Тепер я добре подумаю, перш ніж вирішувати. Та й побільше інформації не завадило б, — відповів Нік, ухильнувшись від прямої відповіді. Хоча розумів, що тепер чаклунка завжди буде від нього чекати остаточного рішення.

— От і думай. А інформації я тобі дам багато. Буде над чим поміркувати. Ну, ось ми й прийшли, — змінила Ліна тему розмови. — Щось змучилася я сьогодні. Все ж мені не двадцять років. Пішли подивимося, що нам Галина зварила на обід.

Вони повернулися вчасно. Галина вже все приготувала і після дозволу Ліни почала накривати на стіл. Обід був смачним і ситним. Нік об’ївся і його почало хилити на сон.

— Ти зібрався заснути за столом? — помітивши це, сказала Ліна. — Гаразд, я теж не проти відпочити трохи. Даю тобі дві години, а потім зустрічаємося в лабораторії. Треба тебе далі вводити в курс справ.

Ніку здалося, що він тільки ліг, коли під вухом закричав мобільний, повідомляючи, що дві години вже минули. Було так добре лежати, що страшенно не хотілося розплющувати очі. Але пам’ятаючи, як Ліна одного разу його піднімала з ліжка, поливаючи дощем, він все-таки почав ворушитися. Думки ще спали в голові, а ноги вже несли тіло в душ, щоб збадьоритися. Коли він прийшов в бібліотеку-лабораторію, Ліна вже була там. Там само й Аня, як завжди, поралася з настоянками. Нік думав, що вона залишиться, аби послухати цікаву розповідь про життя в іншому світі, але мольфарка перервала її роботу і відіслала в ліс за наступною порцією лікувальних трав. Або Аня вже і так все це знає, або Ліна приховує від неї цю інформацію.

— Ну що, прокинувся? — магеса посміхнулася, побачивши заспане обличчя Ніка. — Ти, як молода панянка, звично запізнюєшся.

— Найсмішніше, — відповів він, — що раніше я за собою такого не помічав. Навпаки, мене страшенно дратували запізнення інших. Я буду старатися більше не спізнюватися. Просто тут відчуваю себе, як на відпочинку, у відпустці, тому трохи розслабляюся.

— Забувай вже про відпочинок. Якщо тут у тебе ще буде можливість трохи полінуватися, то в Школі вже точно такого не буде.

— Ліно, ви і так мене залякали. І чим далі, тим страшніше мені стає, і бажання туди потрапляти все менше і менше.

— А хіба я казала, що буде легко і приємно? Але тут тільки тобі вирішувати. Гаразд, повернімося до моєї розповіді. Я сподіваюся, що ти розумієш: все, що я тобі далі буду розповідати, та й в принципі, те, що ти вже дізнався, повинно залишитися при тобі. Ні на цій планеті, ні деінде бажано не патякати про те, що ти довідаєшся. Хоча на Землі тобі точно не повірять. Приймуть за ще одного божевільного екстрасенса. Але навіть якщо ти забажаєш залишитися звичайною людиною, то мені доведеться зробити так, що ти забудеш все, про що дізнався тут. І ще одне. Аби та інформація, яку дам тобі, назавжди осіла в тебе в голові, я застосую трохи магії. Але не бійся нічого, можливо, трохи буде невеличке запаморочення в голові.

Ліна провела рукою над Ніком, і дійсно, на кілька мить у нього помутніло в голові, але потім все стало на свої місця.

— Сподіваюся, зомбі ви з мене робити не збираєтеся? — обережно запитав Нік.

— Ось цього нам вже точно не треба. Якраз твоя здатність думати та приймати рішення — те, що для нас цінне. Добре, у нас мало часу, тож не відволікайся. На чому я закінчила минулого раз? Ага, згадала! Ми говорили про Школу. Але до неї ми ще повернемося. Сьогодні розповім тобі трохи про той світ, про який ти не знав. Як я вже казала, основною планетою є Фран. Ця планета приблизно така ж за розміром, як Земля. На ній зосереджено основні магічні школи і більшість чарівників. Але не думай, що вся планета цілком заселена одними магами. Насправді їх не так багато. Основне населення — це звичайні люди та інші істоти. За моїми оцінками, чарівників трохи більше трьох-чотирьох тисяч. На планеті з десяток великих держав і близько тридцяти дрібних. На Франі два океани — Холодний і Теплий, що ділять суходіл на західну та східну частину. Захід в три рази більший, ніж схід. Саме на Заході розташовані основні держави і школи магів. Розділені ці океани Великими Білими Горами. Якби не гори, то, напевно, на Франі був би один величезний океан. Але більш повно про Фран я розповім трохи пізніше, та й у Школі ти це будеш вивчати.

На Заході шість великих держав. У чотирьох з них є магічні Ордени. Держава, звідки я родом, називається Тротс, в ній знаходиться наш магічний Орден Каса Альєнте. Сам Орден Дихання складається з п’яти основних кланів, таких собі груп за інтересами, а також самостійних чарівників, що не входять ні в один з основних кланів. Як і кругом, клани змагаються за владу. На мою думку, це жахливо безглуздо і сильно послаблює Орден зсередини. Але всі ми живі істоти, і такі риси, як прагнення до влади і домінування, закладені в нас. Про клани я тобі теж розповім пізніше. Мені хочеться, щоб ти спочатку уявив загальну картину, як саме існує світ Франу. Маги — не хазяї й не правителі, хоча є такі держави, де чарівники захопили владу. Ми мирно співіснуємо з правителями в своїх державах. Нас запрошують виконувати певну роботу, і за це нам платять. Магія стала в чомусь звичайною професією на Франі. Так, нас цінують значно більше, ніж простих майстрів, таких як ковалів, кравців, зброярів і навіть вище, ніж військових, але все одно так склалося, що ми стали щось на зразок ремісників. Прості люди ставляться до магів з великою повагою, а в деяких країнах навіть зі страхом. Правителі зазвичай вважають нас нижчими за себе, хоча думаючі королі намагаються все-таки наближати до себе чародіїв, слухати їхні поради та користуватися їхньою допомогою. Дуже часто маги й магічні клани стають багатими і тоді отримують посади, чини та землі. У мого клану теж є свій замок та трохи земель. Але частіше прості чарівники — просто наймані фахівці, нехай і високооплачувані. Загалом ми своєю роботою заробляємо собі на життя.

— Добре, давай почнемо перевіряти, що ж ти зрозумів, — сказала мольфарка.

— Ліно, я досі на пам’ять не скаржився, — спробував пожартувати Нік. — Що поки мені відомо? Земля — магічний відстій. Фран — великий і могутній. Маги — круті, але щось на кшталт прислуг. Хочеш вижити, навіть чарівником заробляй багато грошенят. Тоді, може, і паном станеш. Ну, ось ніби все. А, ще не все. Навіть у такому милому Ордені, як ваш, все одно всі один одного загризуть за владу. Тепер все. Чи я щось забув?

— Ось це мені в тобі особливо подобається, — Ліна оцінила гумор. — Не втрачай це почуття іронії, незважаючи на те, що буде важко. Я тобі вже казала, що чарівниками стають тільки ті, хто має в собі Зерно мага, — нагадала чаклунка. — Це не зовсім так. В принципі магом може стати кожен, хто захоче і буде мати достатньо старанності. Різниця в тому, яким магом. Як ти вже бачив, навколо є магічні поля, з яких чарівник черпає енергію та перетворює її в те, що захоче, або в те, що зможе. Наприклад, маг вогню перетворює енергію у вогненну кулю, землі в — камінь, води може перетворити воду на лід, темний маг може, перетворивши енергію, підняти мерця або викликати демона. Але майже неможливо зачерпнути силу і створити заклинання. Так влаштовано, що чарівник може використовувати тільки силу, що проходить крізь нього, точніше — накопичену в ньому. Щоб ти краще зрозумів, можна примітивно порівняти мага з посудиною, в якій накопичується магічна сила і тільки те, що всередині, можна використовувати для заклинання або магічної дії. Тобто сила повинна ніби пройти через чарівника, отримати частинку його, стати його силою. Так от, для чарівника важливо не тільки вміти здійснити заклинання, а ще й достатньо магічної сили накопичити в собі. Навчитися простим заклинанням або трохи керувати силою може хто завгодно, але от накопичувати її у великих кількостях здатні тільки сильні чаклуни. І саме такі маги виходять з тих, хто має в собі Зерно. Навчаючись і розвиваючись, вони не тільки збільшують свої здібності накопичувати магічну силу, і не тільки вчаться заклинанням і прийомам її перетворення в щось, а ще й тренуються, як цю силу використовувати з найменшою витратою. Ти ж розумієш, можна стіну розвалити, вдаривши в неї величезною вогненною кулею, а можна, витративши мінімум зусиль, знайти слабке місце і, вибивши одну цеглину, її зруйнувати. Ось чим відрізняються майстри від простих магів.

Всі чарівники діляться на такі категорії: учень, маг першого, другого та третього рівня, майстри, магістри і великі магістри. Так от, з простих людей, не наділених Зерном, можуть вийти тільки слабкі чарівники першого рівня. За все своє життя я бачила лише декілька магів другого рівня з людей, не наділених Зерном. Але й ті, кому пощастило його мати, теж не всі стають навіть майстрами. У когось Зерно слабке, хтось лінується, хтось, тільки почавши вчитися, думає, що вже все вміє, та кидає навчання, хтось береться за все підряд, а в результаті толком нічому так і не може вивчитися, комусь стає достатньо першого рівня. Школам треба виживати, заробляти собі на життя, тому туди можуть в принципі взяти будь-кого, хто може оплатити заняття. Це, на жаль, призвело до того, що навчаються часто діти багатих вельмож. Більша частина з них ліниві, розбещені, щоб вчитися, тому швидко самі тікають зі Школи. Ті з них, хто все ж таки закінчує Школу, стають дуже слабкими чарівниками, але якомусь місцевому купцеві або навіть дворянину завжди приємно похвалитися, що їхнє дитя маг. Ну, нехай собі тішаться.

Інша справа — наділені Зерном. Маги весь час стежать за людьми навколо і якщо знаходять обдарованого, то відразу намагаються його забрати під своє покровительство. Кожен Орден, кожна Школа, кожен клан намагається стати сильнішим та зібрати під своїми прапорами більше чарівників, бажано найкращих. Від цього залежить становище клану, його сила, добробут, впливовість. На жаль, навіть для обдарованих учнів навчання в Школі небезкоштовне. Школа — це щось відокремлене в магічному Ордені. Її утримання коштує величезних грошей. Частина коштів йде із загальної скарбниці Ордена, частина — від кланів, є пожертви магів, але більша частина від тих, хто хоче навчатися. Як плата за заняття. Звичайно, вартість навчання обдарованих менша, ніж простих людей, але все-таки чималенька сума. Цю суму сплачує або сама людина, якщо хоче вчитися, або його сім’я, або клан, який бере його під свою опіку. Коли чарівник знаходить володаря Зерна, але клан не бере його до себе і не сплачує за його навчання, то він все одно зобов’язаний привезти таку людину на загальний відбір учнів. Там його візьме до себе або інший клан, або сама Школа, або Орден.

І ось двадцять років тому я знайшла тебе. Тоді ти був не готовий стати магом. Зараз ти пройшов в житті багато випробувань, багато чому навчився і став мудрішим.

— Ліно, а чому тоді я не був готовий? — перебив її Нік. — Зазвичай, судячи з вашої розповіді, людей або дітей в будь-якому віці відправляють в Школу, якщо у них є Зерно.

— Ну, по-перше, не у будь-якому, — відповіла вона. — В Школу вступають не раніше вісімнадцяти років. Тобто, коли людина вже майже закінчила формуватися як особистість і може нести відповідальність за свої вчинки. Та й Зерно зазвичай починає проявляти себе приблизно в цьому віці. Правда, коли знаходять маленьких дітей, наділених даром, то їх бере під опіку клан. Чекають до вісімнадцяти, трохи навчаючи магічним навичкам, щоб у Школі швидше і легше опановували знання. З таких, як правило, виростають віддані клану маги. А чому тебе відразу не відправили вчитися? Все через твоє Зерно, точніше через його колір.

— І що ж у мене за такий колір, що мені треба було цілих двадцять років дозрівати? — не втримався від іронії Нік. — Я, напевно, дуже відстаю у розвитку, якщо так довго добирався до рівня вісімнадцятирічних?

— Зовсім не смішно, теж мені гуморист. Раніше в тебе виходило краще, — відповіла Ліна. — А тепер серйозно. Тобі неймовірно пощастило з даром, хоча, з іншого боку, це ще й величезний тягар. У тебе дуже рідкісний дар. У тебе Зерно золотого кольору. Такі маги народжуються дуже і дуже рідко. Таких магів називають Бойовими Магами. Я так думаю, що на весь магічний світ зараз не більше десяти таких набереться. У нашому Ордені Дихання, наприклад, тільки один Бойовий Маг, та й той уже дуже старий і практично з’їхав з глузду.

— Цікаво, — не втримався Нік, — що ж роблять ці ваші Бойові Маги?

— Вони захист та опора магічних Орденів. Вони керують арміями, захищають держави, ведуть війни, виконують найскладніші бойові завдання. Тільки вони можуть як слід організувати інших магів. На жаль, не може командувати арміями чи вести війну маг, наприклад, повітряної стихії. Навіть найсильніший. Проблема магів в їх спеціалізації. Золоті маги мають відгук у декількох видах магії. Але не це найцінніше в них. Найголовніше, що вони вміють організовувати і вести за собою людей. Та головне — не тільки магів, а й простих майстрів, лицарів, військових. Але для того, щоб вирости в Золотого, володар такого Зерна повинен бути готовий до цього. Він мусить дозріти. Інакше можна отримати безконтрольну сильну магічну потвору. Ось тому я стільки й чекала.

— Оце так! — все, що зміг видавити від подиву Нік. — І що, ви серйозно думаєте, що зі стокілограмового ледачого старого телепня може вийти Бойовий Маг? Ну, це ж смішно!

— Ніку, невже ти вважаєш мене божевільною старою ворожкою? Я магістр магії. Та ще й спеціалізація у мене якраз, щоб у людях розбиратися. Мені сто п’ятдесят чотири роки! Я більше двадцяти років провела в походах з Бойовим Магом. Тож вже можу визначити, вийде з тебе маг чи ні. Все залежить тільки від тебе. У тебе є Зерно. У тебе вже є життєвий досвід. І у тебе є те, чого немає ні в кого у всьому магічному світі. У тебе є величезні знання, отримані в дуже розвиненому індустріальному світі. Ось тепер ти повинен подумати. Чи хочеш ти так кардинально змінювати своє життя? Щось ми з тобою засиділися сьогодні. Вже пізня ніч, підемо вечеряти і відпочивати.

Ну, яке ж наполегливе і нахабне це сонце! Ні закриті очі, ні ковдра на голові зовсім не допомагали. Воно, як вода, проникає всюди. Але бажання чинити йому опір і ще трохи полежати все рівно було сильнішим. Правда, через десять хвилин ця гра набридла Ніку і він відкрив очі. Дивно, він зовсім не пам’ятав, як дістався до кімнати. Йому здалося, що він заснув вчора ввечері прямо за столом під час вечері. Та згадав завдання Ліни про ранкову пробіжку і його ще більше потягло назад у ліжко. Але прохолодна вода з крана змила залишки сну та лінь.

Поснідавши, Нік попрямував до лісу. Сірий друг нетерпляче бігав на краю галявини, вже змучений очікуванням. Нік підійшов до нього і пригостив пиріжком. Прайм із задоволенням його ковтнув, але все рівно почав підштовхувати його до стежки. Нік все ще сподівався, що з першого разу його ніхто не буде змушувати старатися, але вовк отримав з цього приводу зовсім інші вказівки від Ліни. Спочатку він просто підштовхував Ніка, але помітивши, що той не реагує і продовжує просто прогулюватися, почав гарчати. Нік, збагнувши, що жартувати з ним ніхто не збирається, почав потрохи переходити на біг, якщо це можна було назвати бігом. Переконавшись, що його супутник зрозумів завдання, Прайм із задоволенням став бігти поруч, іноді забігаючи далеко вперед, не витримуючи повільного темпу свого двоногого друга. Вже десь за десять хвилин Ніку почало не вистачати повітря, а ноги весь час запліталися. Ось тепер було дуже добре зрозуміло, до чого призвело його сидячо-лежаче життя. Повітря відмовлялося залітати в легені, піт струмками котився по обличчю, сил бігти далі зовсім не було. Він зупинився, щоб віддихатися. Прайм підбіг, щоб змусити його бігти далі, але, подивившись на це жалюгідне видовище, просто зупинився і став чекати, коли той зможе рухатися далі.

— Я не знаю, що сказала тобі робити зі мною Ліна, але сил бігти у мене більше немає. Роби, що хочеш, але я поки просто буду йти, — трохи перепочивши, сказав Нік Прайму і пішов по стежці.

Стежка впевнено вела через ліс. Майбутній маг не боявся заблукати. Був впевнений, що або стежка виведе його назад до будинку, або Прайм покаже дорогу. Він то переходив на біг, то просто швидко йшов, а іноді, коли ставало зовсім несила, то відпочивав. Одначе Прайм і ліс не хотіли так легко відпускати Ніка, стежка була нескінченною. Здавалося, що вони вже йшли вічність. Навіть неспішний крок вже добряче вимотав. Ще пару кроків і він готовий був впасти, щоб перепочити, але тут ліс розступився і вони опинилися на узліссі поруч із будинком.

— Напевно, я ще не скоро звикну до магічних штук і до чарівних лісів, — сказав Нік Прайму. — Та й такі розумні, як ти, вовки, теж не дуже нормально в моєму світі.

Прайм ніби зрозумів його слова і неголосно, граючись загарчав у відповідь.

— Отож бо. Ще трохи, і ти заговориш. Гаразд, я пішов покладу свої втомлені кістки у ліжко, бо ти заганяв мене не на жарт. А я товста і лінива істота. Ну, принаймні був останнім часом. Ох, пошкодую я ще не раз напевно, що з вами зв’язався, — Нік погладив Прайма та пішов до будинку.

— Я бачу, що Прайм виконав мій наказ, — сказала Ліна, коли побачила, як він заходить у двір. — Ти що, півдня ліс валив?

— Можна було пожаліти мене в перший день. Я ледь не помер через десять хвилин, як тільки почав бігти.

Якби Прайм не давав мені відпочивати, я б, напевно, приповз тільки через тиждень.

— Ну, як для майже небіжчика ти виглядаєш зовсім непогано.

— Недобре сміятися над старими і товстими людьми. Мені б сидіти мирно й тихо за комп’ютером і писати цікаві статті. Так ні. Ніби гірський козел, я бігаю лісом із сірим товаришем, що кусає мене за п’яти.

— Ой, так вже й кусає!

— Вовк і той був добрішим до мене.

— Ну, досить тобі плакатися і жалітися. Усе тобі на користь. Ще пару тижнів і друге підборіддя у тебе пропаде. Ми тебе чекаємо. За стіл не сідаємо. Іди, приведи себе в порядок і будемо обідати.

Обід минув непомітно, але, наївшись, Нік зовсім не міг стримувати позіхання і бажання поспати. Мольфарка, очевидно, теж втомилася за півдня роботи в селі з хворими, тому дозволила йому відпочити.

Після вечері, зручно всівшись у бібліотеці, гість із нетерпінням чекав продовження захоплюючої розповіді Ліни.

— Ну що, герой-спортсмен, готовий напружити голову і послухати страшилки про твоє майбутнє? — з посмішкою запитала чаклунка.

— Ще декілька таких ранкових пробіжок, і я ноги переставляти не зможу, — відповів той.

— Який же ти слабенький у нас.

— Та вже який є! Я ось тут із жахом подумав, як зможу виживати у вашому середньовіччі? Я ж суто сучасний міський житель, звиклий до повного комфорту і затишку.

— Я й сама хвилююся. Це мені було легко тут приживатися. Я ось що тобі скажу. Там справді важко. Але або ти ризикнеш, або ні. Думаю, що ти ще тисячу разів попросишся сюди. Адже тобі реально доведеться всьому вчитися спочатку. Все, що ти тут умів, там зайве, а от найелементарнішого, за мірками мого світу, ти не вмієш. Але давай спочатку я все-таки розповім про мій світ і що він від тебе очікує. А завтра тобі доведеться вирішувати. Тому що часу мало, ще треба до Школи підготуватися та багато інших справ зробити.

— Ага, форму купити, ранець і щоденник першокласника, — не втримався, щоб не зіронізувати Нік.

— Про це потім подумаємо. Є дуже багато більш важливих проблем. І взагалі — припини свої жарти та слухай мене уважно. Я тобі вже трохи розповіла про те, що існує магія і як вона діє. Так само ти вже знаєш, яке Зерно в тобі та трохи про світ планети Фран. Тепер я хочу тобі розповісти, як влаштований мій світ загалом і що тебе там чекає. І головне — чого чекають від тебе. Хоча поки від тебе найбільше чекаю я.

Якщо забув, нагадаю: держава, в якій ми живемо на Франі, називається Тротс. Керує нею король Фенстел. Головним радником його є магістр Дорінг. Звичайно, придворним це не дуже подобається, особливо синам Фенстела. Вони самі хочуть більше країною керувати, особливо старший. І, наскільки мені відомо, він потроху забирає владу у батька.

Тепер трохи про географію і сусідів. Це може бути важливим у майбутньому. Поглянь на карту. Ось наша держава Тротс. Вона знаходиться майже посередині західної півкулі планети Фран. На заході Море Привидів і наші добрі сусіди — держава Муї, магічний Дім якої — Орден Життя. Іноді вони допомагають нам, а ми їм, коли нападають вороги. На сході у нас Холодний Океан, Великий ліс, де живуть ельфи, та Білі гори, Де хазяйнують гноми. Якщо на півночі Тротс межує з величезною державою Ірида, з якою у нас досить дружні, рівні відносини, то південь весь час приносив самі конфлікти, війни та сутички. Невелике королівство Скаженого, на нього можна не зважати. А от Халбар з магічним орденом Землі, та Ллама — Орден Вогню весь час марили завоюванням Тротса. Добре, що один одного вони ненавидять більше, ніж нас. Якби вони об’єдналися, то не впевнена, що Тротс довго б встояв. А ще далі на південь, за цими державами є ще одна. Це Турм. Влада в ній повністю належить магам. Темним магам, їх магічний Орден так і зветься — Вежа Темних Сил. Ми підозрюємо, що саме вони мають сильний вплив на Лламу і Халбар і є тими невидимими ляльководами, що нацьковують решту держав одна на одну. До речі, саме завдяки Темним Скажений став королем і знищив магів у себе в державі.

Є ще кілька держав за океанами. До них дуже далеко. І від нас їх відділяють не тільки океани, а й Великий ліс та Білі гори. Найголовніше, що ти про них маєш знати: магічних орденів там не було або вони дуже слабкі. Іноді туди йдуть маги-одинаки, які хочуть залишатися вільними.

Отже про наших сусідів ти вже трохи знаєш. Тепер, власне, чому ми вирішили, що настав час на сцену виходити тобі. Як я вже тобі казала, з більшістю сусідів ми вживаємося добре, але недавно в Халбарі був черговий переворот і до влади прийшов клан Залізних. На диво, особливих смут і бунтів не відбулося, як це було у них зазвичай. Очевидно, хтось ретельно підготував цей переворот, тому що глави двох кланів, які могли виступити проти Залізних, якось раптово померли. Ми думаємо, що це справа рук Темних з Турму. Ми б особливо і не звернули уваги на цей переворот в Халбарі, якби не той факт, що Залізні самі злі, войовничі й непримиренні серед усіх кланів Халбара. І вже за кілька останніх місяців вони почали пред’являти нам претензії на частину території, почалися прикордонні сутички. І ми думаємо, що дуже скоро буде війна. А два місяці тому зі мною зв’язався наш Вищий і попередив, що Темні хочуть створити союз Ллами і Халбара, щоб завоювати весь світ Франа. Темні, за допомогою свого Вищого, навіть почали будувати портал, аби перенести на Фран страшенних чудовиськ з інших світів для перемоги. Ми боїмося, що цього разу не обійдеться малою кров’ю. Думаю, що це буде війна за виживання. Вищий сказав, що Темним треба ще як мінімум два роки, щоб закінчити свій портал. До цього все робитиметься руками людей і нелюдів із Земляних та Вогняних. Але, як завжди, багато наших магів та й більшість людських правителів у нас не вірять в це. Ми не можемо навіть змусити їх почати збирати війська і готувати нових бійців. Іноді я з жахом думаю, що шансів вижити у нас немає зовсім.

— Весело, нічого не скажеш. І яке моє місце в усьому цьому? — запитав Нік.

— Мені здається, що найважливіше, — із сумом відповіла Ліна. — Насправді нас не так багато — тих, хто вірить у реальність загрози нашого знищення. Навіть у моєму клані є такі, що не вірять. Ми потроху починаємо переконувати інших магів, готуємо нових магів та лицарів, шукаємо прихильників серед дворян і військових. Але цього замало. І мені здається, що тільки Золотому Бойового Магу буде під силу зрушити цей камінь. Тож я на тебе дуже сподіваюся.

— Ліно, та я про магів дізнався лишень місяць тому! А користуватися магією так взагалі не вмію. Який з мене воїн і рятівник?!

— Ніку, не поспішай із висновками. Я думаю, у нас є ще одна твоя перевага, яку ми повинні використовувати. Ти виріс у зовсім іншому світі. І мені здається, якщо ти зможеш поєднати знання двох світів, то у нас буде шанс, якщо не перемогти, то хоча б якось вижити.

— Та невже! Ну і завдання ви ставите мені! Проміняти спокійне життя тут на гарантовану швидку смерть на Франі!

— Не поспішай себе ховати. На відміну від мільйонів, які живуть там, у тебе завжди буде можливість повернутися сюди.

— Ага, і привести за собою сюди Темних, Вогняних та іншу нечисть, щоб вони і з Землі зробили собі полігон.

— Цього легко уникнути, якщо зруйнувати всі портали. Земля тоді на багато сотень років залишиться ізольованою від Франа.

— Досить поки що про це говорити. Мені треба добре подумати, чи буду я взагалі влізати в цю авантюру.

— Думай, Ніку, думай. Але недовго. Нам дуже багато треба встигнути вивчити і зробити до твого відправлення на Фран, якщо ти погодишся. А тепер іди спати. День був сьогодні довгим та важким для всіх.

Сонце знову нахабно й наполегливо лізло в очі і не давало спати. Нік автоматично намацав мобільний, щоб подивитися, котра година. Було вже за одинадцяту. «Нічого собі поспав! — подумав він. — Треба вже і вставати». У вітальні нікого не було, тільки на столі стояла кружка холодного чаю і записка від Ліни.

«Ніку, не стали тебе будити. Підкріпися трохи і чекаю тебе на галявині. Прайм проведе тебе», — прочитав він. Йому знову стало ніяково за пізній підйом. Було велике небажання кудись іти. Але послання перед очима не залишало шансів провести день, нічого не роблячи.

— Щоразу дивуюся, як ти так довго можеш спати, — сказала Ліна, запрошуючи жестом Ніка сідати поруч, коли вони із Праймом добігли до лісової галявини. — Бачу, міське життя з тебе виходить потом. Ні, не сідай. Сходи до джерела, вмийся, напийся і віддихайся. Прайм, веди Ніка до води.

Не встиг той присісти, як вовк його потягнув до протилежного кінця галявини, де, як пам’ятав Нік, була стежка до джерела. Сам же ніколи не зміг би її відшукати, але завдяки сірому супутнику вже через п’ять хвилин він із насолодою змивав з себе піт і з задоволенням пив чисту смачну і прохолодну воду. Досхочу напившись і привівши себе в порядок, Нік разом із Праймом повернулися на галявину.

— Ось тепер ти хоч не пихкаєш, як паровоз, і не обливаєшся потом, наче розвантажував вагони, — з посмішкою сказала Ліна. — Ну що, ти хоч виспався сьогодні, спляча красуня?

— Виспався, — відповів Нік. — Не судіть суворо. Я звик так жити. Але думаю, ви невипадково мене сюди покликали сьогодні і точно вже не для бесід про моє минуле життя.

— Ти неправий, якраз все твоє колишнє життя, твої знання та навички дуже можуть тобі допомогти у новому світі. Але в одному ти маєш рацію. Мені б хотілося почути твоє рішення. Тим більше, що ти вже багато дізнався для його прийняття.

— Найсмішніше, що вночі я спав як немовля. А повинен був всю ніч провести у важких роздумах, зважуючи всі за та проти. І все-таки мені здається, що ви точно знали моє рішення ще з першої нашої зустрічі. І я запитую себе — моє це було рішення чи ви вміло мною маніпулюєте?

— Повір мені, Ніку: це було твоє рішення. Я б навіть сказала, що це було твоє призначення з моменту народження. Пам’ятаєш, я тобі розповідала про Зерно. Як тільки Зерно з’являється в людині, воно вже впливає на його життєвий шлях. Але ти й сам тепер розумієш, чому ти весь час до цього прагнув. Так, я трохи втручалася у твоє життя раніше, але не для того, щоб змінити чи направити твоє рішення, а для того, щоб дати тобі можливість зріло і свідомо взяти відповідальність за свою долю. Тепер ти дорослий і розумний чоловік і можеш сам правильно вирішити, що тобі робити. То що ж ти скажеш?

— Ой… Можна подумати, ви не знаєте, що я вирішу, — з іронією кинув Нік. — Багато ви знаєте чоловіків, з таким шилом у дупі, як у мене, які відмовилися б відправитися в новий світ? Тим більше, мало що мене тримає в цьому. Я поїду вчитися у вашу Школу, як мені не противно знову сідати за парту. А там подивимося, що з цього вийде і що мені вдасться зробити у вашому світі.

— Ну от і добре, — сказала Ліна з полегшенням, ніби скинула важкий камінь очікування. — Зараз ходімо додому. Стара я вже так довго кістки на камінні студити. А по дорозі розповім, що нам треба встигнути до твого від’їзду в Школу.

— Ага, треба сходити в магазин купити шкільну форму, зошити і щоденник, — не втримався від жартів Нік.

— Є багато речей важливіших за ті, що ти назвав, які ти повинен сприйняти дуже серйозно, але те, що ти не втрачаєш відчуття гумору — це дуже добре! — Ліна посміхнулася і встала з камінця. — Допоможи бабусі, візьми мене під руку і підемо потрохи.

— Іноді мені здається, що ви молодша за мене.

— Нічого. У тебе починається новий етап в житті, і я чомусь думаю, що часу скаржитися на старість у тебе вже не буде.

— А ось приводів, передчуваю, буде достатньо!

— Буде. Але без пригод життя було б дуже нудним.

— Не надто тішить великий шанс в цих пригодах втратити голову.

— А ти бережи свою голову. Навіщо її втрачати. Вона тобі ще стане в нагоді, і не тільки тобі.

— Саме цього я й боюся. Мені здається, що ви занадто багато сподівань на мене покладаєте. А я часто їх не виправдовував у минулому житті. Може, доля і ви помилилися у виборі кандидата на роль героя?

— Може, й помилилися. Але тільки ти в змозі довести чи спростувати цей вибір. І взагалі, будь-який хлопчисько був би радий, якби його обрали на роль героя, а ти весь час скиглиш.

— Саме так! Хлопчисько! А я товстий, лінивий, старий.

— Так, про старість при мені більше ні слова, а то перетворю на кролика. А лінь і зайву вагу ми швиденько викоренимо.

— А чому в кролика? — зі сміхом запитав Нік.

— Раз не подобається кроликом, тоді в собаку, — підтримала його настрій Ліна. — Гаразд, поговорімо серйозно. Часу справді у нас мало залишилося. Через півтора місяці починається навчання. Перше, що тобі треба зробити, — це вивчити мову. За легендою, ти будеш з держави Ірида, тому нічого страшного, якщо ти будеш розмовляти з акцентом і не зовсім ідеально. Але через те, що у нас немає в запасі пари років, щоб ти вивчив мову звичайним способом, то я застосую деякі магічні вміння для скорочення цього терміну. Та все одно на це піде як мінімум тиждень. Потім ми проведемо першу ініціацію тебе як мага. Після цього будемо займатися магічними навичками, щоб у Школі ти швидше все засвоював. А ще здоров’ю твоєму треба буде приділити увагу і фізичній формі. Ну, і щоб зібратися, тобі теж треба час. З рідними побути, речей купити. Ось такі величезні плани. Тож тобі доведеться зосередитися, відкинути свою улюблену лінь та попрацювати активно.

— Нічогісінько плани! І лише півтора місяця! Та тут роботи на рік, як мінімум, — спробував чинити опір Нік.

— Звикай. Тепер час буде летіти дуже швидко. Тобі і так дали двадцять зайвих років, щоб спокійно подорослішати.

— Яблуко дозріло, пора зривати.

— Можна й так. Краще зірвати і буде від нього користь, ніж згниє на гілці.

Так, розмовляючи, вони дійшли до узлісся перед будинком. На самому краю лісу сидів Прайм. Було видно, що він невдоволений.

— Он дивись, Прайм злий, що ти сьогодні з ним не погрався, — сказала Ліна, глянувши на вовка. Підійшла до нього і погладила по голові. — Нічого, Прайм, потерпи. Завтра знову будеш зганяти зайві кілограми з нашого героя.

— А можна не знущатися з мене? Мало того, що мені треба з дітьми в школу ходити, так ще й доведеться фізкультурою зайнятися, — майбутній маг скривив скривджену пику.

— Ти сам вибрав, — відповіла Ліна.

— Ой, щось я дуже сумніваюся у цьому. Спочатку Зерно чомусь мені, бідному, дісталося, потім ви поправляли і направляли мою і без того сумну долю. Потім поманили цукеркою в яскравій обгортці. І де тут мій вибір?

— Сьогодні свій вибір ти зробив сам. Без будь-якого тиску з боку.

— Ну, гаразд. Вже й поскаржитися не можна на своє гірке життя, — мало не давлячись від сміху, сказав Нік. — І взагалі — давайте обідати. Хто знає, може потім і не погодують бідного школяра злі дядьки.

— Не переживай, харчування у Школі гарне. Та й тут тебе ніхто голодом морити не буде. Йдемо, нам ще займатися сьогодні треба. А тебе, як завжди, на сон потягне після обіду.

Час за столом минув непомітно. Нік навіть здивувався, що після свого рішення у нього з’явилося відчуття азарту. Йому вже хотілося швидше побачити новий світ, нову Школу і опанувати магію.

Як і обіцяла Ліна, навчання почалося одразу після обіду. Коли учень увійшов в бібліотеку, то здивувався змінам. Столів стало менше, з’явилася дошка, як у школі, і диван. Ось чого він не очікував побачити у класі для навчання, то це був диван. Він спочатку подумав, що той з’явився, щоб Ліні було зручніше вести урок. Все-таки їй було вже чимало років. Але як же він здивувався, коли саме його посадили на диван, навпроти Ліна розташувала дошку, а сама сіла в крісло поруч. Напевно, збоку дуже дивним виглядало це навчання.

— Ну що, влаштувався, учню? — запитала Ліна, коли той сів на дивані.

— Ніколи ще не вчився, сидячи на дивані! Якщо і в магічній Школі так само влаштовані заняття, то мені це вже подобається, — відповів Нік із подивом.

— Навіть не сподівайся. У Школі все буде суворо та згідно з правилами. Просто щоб ти швидше вивчив мову, мені доведеться застосувати різні магічні форми впливу. У вас це назвали б різними ступенями гіпнозу. Спочатку я введу тебе в легкий транс, аби ти міг сидіти і бачити все, що я показую тобі на дошці. Це будуть літери алфавіту спільної мови. А потім буде більш глибокий гіпноз, щоб ти швидше і надійніше вивчив слова. Я буду тобі їх промовляти і пояснювати їх значення. Тож готовий?

— А чому тут бути готовому? Я сплю — ви читаєте. Я прокидаюся і знаю нову мову. Чудово! Ну, чому так не вчать у наших школах?! Можна було б лекції слухати, не виходячи з дому і не злізаючи з ліжка.

— Все не так просто, та й випадок у нас із тобою неординарний. Ти головне зараз постарайся розслабитися і викинути зайві думки з голови, — сказала Ліна й почала здійснювати магічні паси над головою Ніка.

— Та у мене і так не дуже багато думок, особливо після смачного обіду і роздивляння Аніної вроди, — промовив Нік ватяними губами, відчуваючи, як втрачає контроль над думками і тілом.

— Ану, припини! Серйозно постався до того, що я буду робити, — вже сердито сказала Ліна.

— М-м-м-м, — промимрив Нік. Це все, що йому вдалося видавити з себе неслухняними губами.

Він прокинувся різко, ніби його покликали. Поруч сиділа мольфарка і дивилася на нього. Минуло кілька секунд, поки зрозумів, де знаходиться і що відбувається.

— Чудово виспався. Ну що, я вже знаю нову мову? — запитав він потягуючись.

— Ні, звичайно! Це тільки перший урок. Думаю, що нам треба як мінімум днів п’ять-шість, щоб ти достатньо засвоїв слів і зміг формулювати речення. Потім будемо практикувати.

— І скільки я проспав? — запитав Нік.

— Ти спав, а в мене вже язик болить. Майже три години тобі алфавіт і слова начитувала. Ти навіть під гіпнозом примудрявся хропіти. Постійно доводилося тебе смикати, щоб не заважав і щоб мозок твій засвоював матеріал, а не сни кольорові бачив.

— А я так добре виспався. Навіть не знаю, що робити вночі буду.

— То, може, тебе до Прайма відправити на вечірню пробіжку?

— Hi-ні-ні! Досить з мене на сьогодні походів. Я відпочину, повечеряю і знайду, чим себе зайняти.

— Навіть не сподівайся. Після вечері у нас продовження навчання, — сказала суворо Ліна.

— Ну, якщо знову поспати, то я завжди за!

— Спання на сьогодні достатньо. Займімося книгами. Подивимося, що ти засвоїв у коротких проміжках між хропінням, — посміхнулася Ліна.

Закрившись після вечері в бібліотеці, Ліна дала Ніку книгу. Це була найдивовижніша книжка, яку він коли-небудь тримав у руках. Зроблена з товстих аркушів пергаменту, переплетена справжньою шкірою, на якій була витіснена красива картина з битвою. І все це в бронзовій оправі, з чудовими бронзовими застібками. Важила книга напевно п’ять-шість кілограмів. Нік акуратно взяв книжку, обережно, щоб не зламати, відстебнув застібки і відкрив першу сторінку. Під малюнком починався текст. Нік здивувався, що букви були йому начебто знайомі, а ось слів скласти він не зміг. Він здивовано обернувся до Ліни.

— Ну, а що ти хотів? — зрозуміла вона його німе запитання. — Букви спільної мови у тебе вже в голові, ти їх знаєш і як їх вимовляти також. А слів ще знаєш мало. Будемо вчитися складати слова і потроху буду пояснювати тобі їх значення. Я сьогодні тобі заклала тільки основні слова, які застосовуються в житті. А книга про правління короля Тілтопа Першого і його битви. Тому ти й не розумієш слів. Не поспішай, ще всьому навчишся.

З боку здавалося, що маленька дитина вчиться читати. Вони складали букви в слова, вимовляли їх, і Ліна пояснювала їх значення. Після години мук вони зайнялися правописом. Як у першому класі, Нік вчився писати букви нового для нього алфавіту. Ця частина занять була більш успішна. Нік все-таки не був сопливим першачком, вже знав алфавіт і певну кількість слів. Незабаром він уже більш-менш міг писати на спільній мові. Справа залишалася за практикою і збільшенням словникового запасу.

Так минув тиждень. Щоранку Нік здійснював пробіжки разом із Праймом. З кожним днем бігти ставало легше. Було видно, що вага помалу зменшувалася і тіло згадувало навички занять легкою атлетикою, якою займався в молодості. Щоб повернути силу й до інших м’язів, він весь час додавав різні вправи: підтягування, віджимання, присідання. Після пробіжки зазвичай проходив сеанс прискореного навчання новій мові під впливом гіпнозу. Далі книги і письмо. З часом кількість незнайомих слів почала зменшуватися і він вже пристойно міг читати і писати. Вечорами, сидячи у дворі, Ліна змушувала його розмовляти спільною мовою, щоб тренувати спілкування на розмовному рівні.

Був звичний ранок. Нік тільки-но закінчив снідати і збирався на традиційну пробіжку, які вже перестали бути для нього мукою.

— Ніку, зачекай! — покликала його Ліна. — Сьогодні ми змінимо твій розклад. Нам треба приступати до наступної стадії твого навчання. Зараз ми разом підемо в ліс і будемо вчити тебе новим навичкам.

— І що цього разу ми будемо в мене втовкмачувати? — запитав учень.

— Не поспішай! Дорогою я тобі все поясню.

Вони зібралися і, не поспішаючи, пішли вже знайомою стежкою.

— Сьогодні, — почала чаклунка, коли вони заглибилися в ліс, — ти почнеш вчитися медитувати. Це потрібно для ініціації і особливо потім для поповнення магічною силою. Тільки навчившись цьому, ти зможеш заряджатися енергією, необхідною для магічних практик. На жаль, неможливо взяти і зачерпнути сили з навколишнього світу. Маг повинен у стані спокою і медитації збирати магічну силу навколо себе маленькими часточками. Це складний процес, але ти повинен цьому навчитися.

Коли вони прийшли на галявину, Ліна продовжила:

— Дивися, Ніку, я думаю, ти знаєш, що таке медитація і хоч приблизно, як її робити.

— Знаю, звичайно, але тільки теоретично. Ніколи не пробував, хоча мені багато разів пропонували навчитися цьому.

— Ну, ось тепер прийшов твій час опанувати і це. Головне, чому ти повинен навчитися, — звільняти голову від усіх думок. Ти мусиш побачити світ навколо себе по-іншому, відчути енергію навколо себе.

Нік зручно вмостився на траву. Притулився до каменю і закрив очі. Він спробував викинути всі думки з голови, але нічого не виходило. Здавалося, що все навколо заважає йому зосередитися. І приємний прохолодний вітер, і птахи занадто голосно співали, і дерева начебто почали шуміти, як величезний хор. Промучившись кілька хвилин, він відкрив очі і сумно зітхнув.

— Нічого в мене не виходить, — винувато сказав він. — Намагаюся зосередитися, а навколо шум мене тільки відволікає. Я закриваю очі і здається, що все навколо стає в сто разів голоснішим.

— Не переживай. Невже ти думав, що без практики ось так сядеш і з першого разу все вийде? — почала заспокоювати його наставниця. — День довгий. Будеш пробувати ще і ще. Не вийде сьогодні — продовжимо завтра. Але навіть якщо і не зможеш до від’їзду, теж не біда, у Школі тебе все одно цьому вчитимуть. Будуть спеціальні уроки з медитації і техніки збору магічної енергії. Але краще, щоб ти це зміг зробити ще тут. Тоді б ми почали вивчати магічні прийоми. Ну, спробуй ще раз.

Нік пробував ще і ще. Вже більше трьох годин він намагався досягнути результату і все дарма. Час наближався до обіду і до всіх зовнішніх шумових подразників додалися відчуття голоду, затерплі ноги і дупа, яка вже нестерпно боліла.

— Я більше не можу. У мене вже все тіло болить. І сидіти вже боляче. Може, на сьогодні досить? — Нік скочив на ноги і жалісно подивився на Ліну.

— Ох, ти ж і непосидючий! Гаразд, підемо додому. Треба ще з тобою мовою і письмом позайматися. Увечері вдома ще раз спробуємо.

І якщо успіхи в опануванні нової мови вже були очевидні, то вечірні вправи з медитації особливого результату не дали. Єдиним досягненням було те, що весь зовнішній шум Нік навчився зводити в один фон, але так і не міг від нього позбутися.

Вранці мольфарка знову скасувала пробіжку. Після сніданку, на якому Ніку дісталося тільки чашка чаю і пару пиріжків, вони відправилися знову в ліс практикувати.

— Я зовсім не наївся, — почав скаржитися Нік. — А обіцяли добре годувати.

— Не треба тобі наїдатися, а то на медитації ти заснеш, — перервала його скарги Ліна. — Сьогодні будеш практикувати сам, без мене.

— А ви куди? — не втримався і запитав він.

— Мені треба поговорити про тебе з Вищим. Залишилося зовсім мало часу до твого від’їзду. І треба вирішити кілька питань.

— А можна і мені з вами? Ну, хоч побачу, що це за вища істота така. Мені ж цікаво!

— Поки не можна. Для спілкування з ним якраз і потрібно навчитися медитувати. Та й не впевнена я, що він захоче з тобою спілкуватися.

Несподівано вони вийшли на розвилку. На ній сидів Прайм і чекав їх. Нік ніколи раніше на стежці розвилок не бачив. Напевно, знову ліс підлаштовується під цілі чаклунки. Вони зупинилися. Ліна суворо подивилася на Ніка.

— Так, я вирушаю до порталу для спілкування, а ти підеш на галявину. Стежка виведе тебе до неї. Я вже не молода, а для спілкування з Вищими витрачається дуже багато енергії. Я візьму із собою Прайма і коли закінчу, відправлю його по тебе. Він приведе тебе до мене. Допоможеш повернутися. І найголовніше — тренуйся медитувати. Зрозумій, це дуже важливо! І важливо зараз, а не потім. І не смій мені заснути на галявині, а то я тебе знаю. Тільки без нагляду — зразу засинаєш.

— Добре. Але, може, я все-таки піду з вами? Чого Прайма ганяти?

— Ні, тобі поки не треба там бути. Все, йди!

Нік вирушив на галявину, а Ліна з Праймом пішли по іншій стежці до порталу. Відійшовши кілька кроків, він обернувся. Як і очікував, дерева стояли стіною і другої стежини вже не було видно. Через хвилин двадцять перед ним відкрилася знайома галявина. Він сів зручніше і почав вправи з медитації. Сьогодні справи йшли ще гірше, ніж учора. Він не тільки не міг відкинути зовнішні шуми, але ще в голову весь час лізли думки про Вищого. Він намагався собі його уявити, та спливали тільки різні картинки з прочитаних фантастичних книг. Через деякий час йому набридло вигадувати, як можуть виглядати Вищі, і він зосередився на вправах. Справа пішла краще. Йому вже вдавалося абстрагуватися від шуму і навіть створювати навколо себе біле поле. Але ніяких сил, потоків, магічних частинок бачити у нього не виходило. Після того, як вправа вийшла кілька разів, Нік вирішив, що на сьогодні достатньо. Він сходив до джерела, щоб напитися та вмитися. Повернувшись на галявину, він побачив Прайма, який нетерпляче його чекав. Він одразу перейшов на біг, щоб не змушувати Ліну чекати занадто довго. Минуло хвилин двадцять, коли захеканий Нік і Прайм добігли до пункту призначення.

— Щось ти не дуже квапився, — сказала Ліна з посмішкою, дивлячись на розчервонілу пику Ніка.

— Та я відійшов на пару хвилин, води попити, а потім гнав, як божевільний, — виправдовувався учень.

— Добре, бачу, що біг. Допоможи мені встати і підемо додому, — попросила його Ліна. — Та й розкажи мені, як твої успіхи з медитацією?

— Ну, ніби вже краще. Мені вдалося кілька разів повністю розслабитися і очистити думки. Навіть вийшло повністю абстрагуватися від зовнішніх шумів. І що найголовніше, я при цьому навіть не заснув, — з гордістю прозвітував Нік про виконану роботу. — Я повторив кілька разів. І з кожним разом було легше налаштуватися.

— От і добре. Це дуже важливо, що в тебе почало виходити.

— Але я не зміг нічого при цьому бачити навколо. Ні магічних ліній, ні якихось інших сил і об’єктів.

— Нічого, це все прийде з часом. Увечері перевірю, Що в тебе виходить.

— А як пройшла розмова з Вищим? — вирішив запитати Нік.

— Нормально пройшла. Але тепер для нас ще менше часу залишилося.

— І що ж такого термінового доручив вам Вищий?

— Тебе підготувати швидше. Я тобі розповідала, Що люди повинні пройти ініціацію, щоб власне стати магами, або навіть спочатку учнями. Але цей процес не такий простий. Точніше, треба пройти дві ініціації. Першу — початкову — можуть робити маги-магістри. Це теж не простий ритуал, але для цього достатньо, щоб людина мала Зерно і бажання стати магом. Під час цього обряду відкривається тільки невелика частина здібностей майбутнього мага. Він вже може збирати, накопичувати магічну силу та вчитися застосовувати її. Я тобі якось розповідала, що маг схожий на посудину. Так ось при початковій ініціації ніби відкривається тільки десята частина посудини, а не вся — щоб учень опанував перші навички роботи з магічною силою і щоб витримав другу ініціацію. Для неї, окрім цього, потрібно ще й вміння медитувати. Тому що другу і остаточну ініціацію проводять тільки Вищі. З ними можна спілкуватися лишень в стані медитації і лишень в порталі. Зазвичай першу ініціацію проводять через тиждень після зарахування до Школи, а другу ще через декілька тижнів після неї. Для цього виділено навіть день, який так і називається — Свято Ініціації.

— Це я все зрозумів. Але не розумію, чому тепер треба поспішати, адже до Школи ще нескоро, та й там ще трохи часу буде? — запитав Нік.

— Раніше ми планували, що початкову ініціацію проведу я тут, щоб ти до життя на Франі трохи отримав навичок роботи з магічними силами. А остаточну хотіли провести у Школі. Але сьогодні разом з Вищим вирішили, що він проведе повну ініціацію тебе тут. Такого ніколи ще не було. Але я з ним згодна, що так буде краще.

— А чому так? Чому я не можу це зробити з усіма в Школі?

— Тому що Свято ініціації, це свято не тільки для нових учнів Школи, а й для всього магічного Ордену. На нього приходять подивитися багато магів, а іноді й представники короля. Та хоч і проходить ця процедура для кожного індивідуально наодинці з Вищим, але все відбувається так, що глядачі, які чекають за стінами школи, бачать закінчення ініціації та вид магії, якою буде володіти майбутній маг. І ми вирішили, що поки краще зберегти таємницю, що у нас з’явився Бойовий маг.

— Ну, може, це і правильно. Мені теж не хотілося б ходити з цим Зерном, як з табличкою на шиї. Краще не виділятися поки. Тож, що у нас тепер з термінами?

— У нас є десять днів на початкову ініціацію та підготовку тебе до зустрічі з Вищим. І повір, я дуже не рада такому терміну. Тепер працювати доведеться ще більше.

— Ну, що поробиш. Треба так треба, — сумно сказав Нік.

Чаклунка нічого не відповіла, тільки із жалем і в той же час з радістю подивилася на свого учня. Її впевненість у своєму виборі почала потроху зміцнюватися.

Після обіду Нік і Ліна продовжили заняття в бібліотеці з вивчення мови. Прискорений метод вивчення під гіпнозом дав гарні результати. Нік уже вільно і читав, і писав загальною мовою. Задоволена результатами, Ліна сильно не мучила Ніка заняттями і раніше відпустила відпочити.

Була приємна вечірня прохолода. Вони розташувалися у дворі перед будинком. Всі розслаблено відпочивали, насолоджуючись чудовою погодою і спокоєм. Але Ліна вирішила перевірити успіхи Ніка в медитації.

— Ану покажи, чого ти сьогодні навчився? — сказала вона йому.

— Може, не треба. Так добре сидіти і нічого не робити. Давайте завтра, — майбутній маг зробив боязку спробу ухилитися від занять.

— Треба-треба. На завтра у нас вже інша робота запланована.

— Ну, тут якось не дуже зручно. Шуму багато. Сидіти мулько. Може, не треба наді мною знущатися.

— Ти ж казав, що в тебе вже виходить, так ось і покажи! — не здавалася Ліна. — А про шум не переживай. Ми з Анею тобі ще його додамо. Ти думаєш, коли в реальних умовах або під час битви треба поповнити енергію, то все навкруги завмирає, даючи комфортно працювати? Звикай все робити дуже швидко і в найскладніших умовах, коли тобі все навколо буде заважати.

Нік зрозумів, що сперечатися далі марно, сів на траву та спробував розслабитися і звільнити голову від сторонніх думок і шуму навколо. Він вже встиг навіть сконцентрувати увагу, як над вухом пролунав голос Ліни.

— Аню, а заспіваймо-но пісню! Щось давно ми не співали, — і полилася прекрасна українська пісня двома красивими голосами.

Нік почав злитися, розуміючи, що йому заважають навмисно. Від концентрації не залишилося і сліду. Але згадавши слова Ліни, почав намагатися виконати завдання. Спочатку він відкинув всі шуми і сфокусував увагу тільки на пісні, яка звучала. Це було неважко. Дуже добре в них виходило співати. Стараючись ні про що більше не думати, Нік плив по звуках цієї пісні. Слова почали зливатися з мелодією, а потім і зовсім стало тихо. Навколо залишалася одна порожнеча. Минуло кілька миттєвостей. Пісні не було, нічого не було.

— Гаразд, бачу що вийшло, — пролунав у порожнечі голос Ліни. Нік здригнувся від несподіванки і розплющив очі. — Молодець. Все-таки зміг. А ми з Анею так старалися тобі перешкодити.

— Я спочатку навіть розлютився, — сказав він, піднімаючись із землі та сідаючи в крісло. — Але ви так гарно співали. А мелодія мені й допомогла сконцентруватися. А потім була порожнеча. Я подумав, що ви просто припинили співати.

— Ми не припинили. Я бачила, що у тебе виходить. Молодець. Але все рівно потрібно продовжувати заняття, щоб у тебе це удавалося автоматично. А зараз спати. Завтра буде новий день і нові завдання.

Ранок. Сонце пробивається аж через фіранки. Нік гарно виспався. Він навіть не пам’ятав, чи снилося йому щось, чи ні. Було бажання ще полежати, просто повалятися. Спати вже не хотілося. Останнім часом він звик рано вставати, хоча на початку звички ледачого міського сибарита давали про себе знати. Кожен ранок перетворювався у нерівний бій із бажання поспати довше. Зараз він бадьоро схопився з ліжка і відправився у ванну. Як завжди, за столом у вітальні вже були всі і чекали тільки його.

— Мені що, з ночі тут сидіти, щоб бути першим? — жартома запитав Нік. — Як рано я не піднімаюся, весь час останнім приходжу.

— Ми вже звикли, — сказала Ліна. — Хоча з кожним разом у тебе все краще виходить вставати рано. Ось і зараз бачу, ти виспався добре. А спочатку сонний ведмідь вранці приходив.

— Я теж це помітив. Чи не ваш чарівний вплив допомагає мені в цьому?

— Та ні, це твій організм відвикає від шкідливого міського життя. Ну хіба трохи, — сказала Ліна і хитро підморгнула йому. — Їж! Нас сьогодні важлива робота чекає. Так, Галю, збери нам щось смачненьке на обід. Ми з Ніком сьогодні пізно повернемося. А ти ж знаєш, поїсти він любить. А не наїсться, так буде плакати.

— І нічого я не плачу, — невиразно заявив Нік, намагаючись прожувати бутерброд. — Я ж не винен, що ви змушуєте мій організм страждати від фізичних навантажень.

— Ой, подивіться, біднесенький знайшовся. Не треба було запускати свій організм! Та так, що він втомлюється від піших прогулянок.

— Вже не піших. Я вже бігаю. Та й схуднув сильно.

— Бачу я, як ти схуднув. Напевно, Галя тебе нишком, за моєю спиною, підгодовує. Живіт все ще висить над ременем. Пару метрів пробіжиш і задихаєшся. Ну, нічого, із завтрашнього дня ми з Анею як слід візьмемося за твій організм.

— Ось вам би тільки лякати дитину, — вже насилу стримуючи сміх, сказав Нік.

— І де це тут дитина взялася? Ще вчора хтось кожні п’ять хвилин себе старим називав і скаржився на свою долю.

— Можна подумати, ви зглянулися наді мною. Навпаки. Мене старого, майже пенсійного віку, до школи вирішили відправити. Суцільне знущання наді мною.

— Так! Досить галасувати! Ти вже поїв? От і добре. Візьми рюкзак, складеш туди харчі від Галини і бігом на вулицю. Я тебе там чекати буду. А, ось ще — на стільці лежить пакет невеликий, його теж захопиш. Він нам потрібний буде.

Через десять хвилин вони вже прямували знайомою стежкою до порталу. Ліна сказала, що тільки в порталі можна пройти ініціацію. Дорогою вони майже не розмовляли. Чаклунка була зосереджена, мабуть, на підготовці до майбутнього дійства, а Нік не хотів її відволікати. Через те, що жінка не могла йти швидко, шлях до порталу нагадував приємну прогулянку. Непомітно вони вийшли на потрібну галявину, на якій був уже знайомий портал. Ліна увійшла всередину кам’яного кола, а Нік трохи забарився перед входом.

— Ну, що ти там закляк? — запитала Ліна. — Не бійся, нічого страшного не буде. Ми сьогодні нікуди не переміщатимемося. Посидиш трохи, помедитуєш, а я в цей час зроблю всі потрібні ритуали.

— Та я знаю, що нічого страшного не буде. Але це ніби зробити крок у нове життя. Після ритуалу нічого повернути назад вже не можна буде.

— Невже ти передумав або вагаєшся?

— На жаль, ні. Найприкріше, що мене навіть тягне до цього нового життя. Інтерес і цікавість прямо розпирають.

— Це добре. Ну, роби швидше свої важливі останні кроки, і почнемо ритуал.

Нік увійшов всередину порталу. В оточенні стоячих кам’яних плит на землі лежала гранітна плита. Але придивившись ближче, побачив, що це був не граніт. Плита була абсолютно чорною. Вона зачаровувала і навіть затягувала вглиб себе, як йому здалося. Але списавши все на уяву, він заспокоївся і ступив на край плити. Розмірами вона була приблизно метр в ширину і два метри в довжину. На ній могло б поміститися максимум людини три-чотири, та й то їм довелося б тулитися один до одного.

— Відклади рюкзак подалі і сідай на центр плити, а я стану поруч, — сказала Ліна. — Ну, ти вже знаєш, як медитувати. Твоє завдання тепер розслабитися, позбутися всіх думок і почати медитувати. Навіть якщо не вийде, ти, головне, мені не заважай. Постарайся просто зосередитися на моєму голосі. Нічого не кажи, не питай і ніяк не реагуй на те, що почуєш або побачиш. Пам’ятай, тобі нічого не загрожує і боляче не буде. І ще — якщо відчуєш в собі якісь зміни, не зважай. До того часу, поки я не скажу, що процедуру закінчено, просто сприймай все, як належне.

Нік сів на камінь і спробував влаштуватися зручніше. Зробити це було не так легко. Камінь є камінь. Але подітися було нікуди і він почав розслаблятися, наскільки Це було можливо. Спочатку у нього не виходило. Сидіти на пласкому камінці було дуже важко. Та через кілька хвилин йому все-таки вдалося знайти зручне положення і зосередитися. Він майже позбувся зовнішніх звуків, коли до нього почав долинати голос Ліни. Почав прислухатися до слів, які вона вимовляла, але нічого не міг розібрати. Очевидно, ритуал проходив не загальною мовою. Заклинання він чув виразно, але потім вони злилися в один монотонний потік. Свідомість почала розчинятися у цій звуковій хвилі. Всі думки тепер линули кудись у космос, в нескінченність. Нік намагався стежити за ними, але нічого не виходило, вони відлітали разом із голосом чаклунки. Він розслабився і дав цьому потоку захопити і себе. Одразу відчув, як його тіло стає легким і починає відриватися від землі. Нік втратив відчуття часу і тільки невідома сила фраз тягла його все вище і вище. Піднімаючись, він почав бачити перед собою тонкий прозорий кордон, який переливався, як мильна бульбашка на сонці. Сила тягла його на цю перешкоду, і вона почала стрімко наближатися. Ніка охопила паніка. В голові промайнула думка — якщо перепона виявиться щільною, то він просто розіб’ється об неї. І коли завада була вже поруч, його наповнив дикий жах і бажання негайно розвернутися і летіти назад. Але було пізно, невидима сила слів втиснула його в цю перешкоду. Поверхня напружилася, і коли здалося, що його зараз відкине назад, вона прорвалася, і тут у нього в голові спалахнув незвичайно яскравий барвистий світ. Він побачив всесвіт, наповнений фантастичними фарбами. Не було космічної темряви і порожнечі, не було холодних миготливих зірок і сузір’їв. Все заповнювала нереальна картина. Неначе вселенські Боги збожеволіли і виплеснули всі барви світу. Мільйони і мільйони мальовничих спалахів, променів, потоків, ліній, кольорових плям, які бігли, текли, з’єднувалися, переливалися, перемішувалися. Нік спробував закрити очі, щоб не з’їхати з глузду від цієї вселенської веселки, але зрозумів, що бачить це не очима, заспокоївся і вирішив подивитися з висоти на Землю. Розвернувся і побачив перед собою прекрасну блакитну планету. Він стільки разів бачив її по телевізору і на фото, що навіть сприйняв це якось дуже буденно, ніби кожен день доводиться дивитися на Землю із космосу. Також побачив кордон атмосфери, а ще вище над нею той самий магічний бар’єр, що переливався фарбами. Він зрозумів, що ця межа відгороджує Землю від магічних потоків. Ось чому на Землі так мало магії! Хтось або щось ізолювало Землю від усього іншого магічного світу. Потік, який тягнув його за межі атмосфери, обірвався. Нік відчув себе ніби новонародженим. І нове відчуття охопило його. Відчуття страшного голоду або навіть порожнечі всередині. Але це не було звичайне чуття, до якого він звик, це було відчуття магічного голоду. Він повернувся до відкритого космосу, наповненому цією енергією, щоб зачерпнути собі трохи, вгамувати цей голод, заповнити порожнечу всередині, і енергія почала вливатися в нього. Це було п’янке почуття наповнення.

Здалека до нього почав долинати голос. Він напружився, щоб зрозуміти, але не міг розібрати слів. Голос ставав все сильнішим і сильнішим. Нік відчував, що це його звали, але не міг відірватися від енергії, яка почала заповнювала його. Він не міг напитися, наче подорожній, який тижнями бродить пустелею і нарешті знайшов воду. Голос уже лунав у його голові, як грім. І тут він чітко почав розрізняти слова. Це була Ліна. Вона з тривогою і все наполегливіше кликала його. Її голос розірвав магічний потік, який в нього вливався, і Нік відчув, як величезна сила тягне його назад до Землі. Він мчав, наче метеорит, назустріч маленькій блакитній кулі. За мить промайнули тисячі кілометрів, він пройшов магічний бар’єр без найменших зусиль і опору, пролетів атмосферу. Він навіть встиг подумати, що якби він був матеріальний, то, напевно, вже згорів би. Раптом відчув страшний удар і занурився у темряву.

Повільно, дуже повільно він вибирався з пітьми. Спочатку здавалося, що його хитає, як під час шторму на кораблі. Далі з’явився шум, спершу дуже далекий, згодом все сильніший. Врешті шум перетворився на голос, потім в слова. Нік спробував відкрити очі.

В голову яскравим спалахом увірвалося сонячне світло. Він прикрив повіки, щоб не осліпнути. Свідомість помалу поверталася. Майбутній маг вже виразно чув схвильований голос Ліни, відчував, що лежить на твердому і спина починає боліти. Він перекинувся на бік і відкрив очі. Тепер, коли сонце не намагалося його засліпити, Нік побачив, що лежить на плиті в центрі порталу, а поруч стоїть стривожена Ліна.

— Це було крутіше, ніж американські гірки, — сказав він, намагаючись підвестися.

— Поки не вставай, — сказала Ліна, утримуючи його.

— Краще я переляжу на траву. У мене вже всі кістки болять від цих каменів.

— Тільки повільно і обережно. Ти сильно головою вдарився об плиту, коли повернувся в тіло. Кров’ю все тут залив. Нічого, я зараз швидко тебе підлатаю.

Ліна допомогла Ніку піднятися і вийти з порталу. Він ішов непевними кроками. Ноги запліталися, і якби не підтримка жінки, то точно б впав. Зробивши пару кроків за межі порталу, Нік опустився на землю. Мольфарка дістала з рюкзака флягу з водою і почала промивати рану на голові.

— Пусте, — сказала вона. — Рана невелика, правда, гуля здоровенна. Прийдемо додому, я постараюся прибрати її. Аня настоянку приготує, щоб голова не боліла, а то ще дурником на все життя залишишся.

Було помітно, як весь цей час вона хвилювалася, але переконавшись, що все гаразд, заспокоїлася і розсміялася зі свого жарту. Нік не втримався і теж почав сміятися, тримаючись за голову. Вона ще неабияк боліла. Дуже невдало він повернувся в тіло, вдарившись потилицею об плиту. Мольфарка зробила кілька магічних пасів у нього над головою, і біль почав затихати. Через кілька хвилин він вже міг сидіти і посміхатися.

— Ну, розповідай, як все пройшло? — попросила його Ліна.

Магеса слухала його плутану розповідь і посміхалася. Коли він закінчив, вона підійшла до нього, оглянула рану і по-материнськи погладила по голові.

— От і відкрилося твоє Зерно. Тепер ти вже нікуди від долі мага не зможеш дітися. Треба було, напевно, тебе ініціювати на Франі. Там магія навколо, а на Землі її дуже мало, тому тобі так далеко і довелося тягнутися, щоб досягти перших магічних потоків. Зазвичай первинну процедуру пройти набагато легше. Магічне, що знаходиться у людині, з’єднується з магічним полем, яке поруч. А тобі довелося політати. Я навіть злякалася, щоб не обірвалася нитка зв’язку між твоєю магічною сутністю і тілом. Таке іноді буває. Тоді Зерно не розкривається і людина залишається звичайною і вже не може стати магом. Я бачу, ти вже й сили встиг зачерпнути. Добре, що я тебе вчасно висмикнула. Перебирати силою теж дуже небезпечно, особливо для тих, хто ще не навчився її накопичувати і справлятися з нею. Зараз ти трохи перепочинеш, і ми почнемо цьому вчитися. Тож, це і буде твій перший урок магії.

— Ліно, я ось що хотів запитати: той бар’єр, який ізолював Землю від магічного світу, ким, коли і навіщо був встановлений?

— Я цього не знаю. Таке треба питати у Вищих. От якщо коли-небудь будеш з ними розмовляти, тоді й запитаєш. А зараз трохи підкріпимося і займемося нашими справами.

Вони зручніше сіли на траву, дістали з рюкзака пиріжки, термос із гарячим чаєм і з задоволенням прийнялися їсти.

— А довго тривала вся процедура? — запитав Нік з набитим ротом.

— Близько години, — відповіла Ліна.

— А я думав хвилин п’ять все зайняло, зовсім втратив відчуття часу. Я коли був там вгорі, ну, точніше, та частина мене, яка піднімалася, відчув себе порожнім глечиком, все так, як ви описували. А ще ніби страшна порожнеча всередині. Тому мене і потягнуло до магічних полів. Коли зачерпнув, то стало легше. Неначе почав заповнювати пустоту всередині. Дивне відчуття.

— Так і повинно бути. Але я не думала, що ти потягнешся до полів сили. Гадала, що, коли вирвешся за межі бар’єру, відкриється Зерно, і ти відразу повернешся назад в тіло. А вийшло трохи не так. Але головне, що все вже сталося. Ти закінчив? — запитала Ліна. — Досить обсідатися. Залиш на потім. Ми довго тут будемо. Ще встигнеш зголодніти. Давай займемося нашими справами.

Нік з небажанням відклав пиріжки, що залишилися, допив чай і задоволений розтягнувся на землі.

— Ну, і чого ти розлігся? — невдоволено запитала Ліна. — От ледар! І як же ти збираєшся в Школі вчитися. Там у тебе хвилини вільної не буде.

— Як це не буде? Ну що за рабство! Та й голова моя вже не зможе цілими днями всякі премудрості сприймати.

— Ми й це передбачили. Будеш заняття з чаклування чергувати із заняттями з поліпшення твого тіла і фізичних навичок. Та про це потім поговоримо. Зараз інше важливіше. Ти сідай спокійно, а я трохи на тебе погляну. Подивлюсь, що дало тобі Зерно, що вдалося тобі відкрити в собі.

Учень сів зручніше і закрив очі. Голова вже не боліла, далася в знаки допомога чаклунки. Випростався і спробував сконцентруватися, прогнати всі думки і розслабитися. Він відчув, як щось прохолодне, що нагадує змію, намагається забратися до нього в голову. І хоча він розумів, що це Ліна, мимоволі напружився і спробував чинити опір.

— Це добре, що ти намагаєшся закритися від проникнення, почув він її голос, — я тебе потім навчу, як це робити більш ефективно. А зараз просто розслабся і нічого не бійся. Дай мені тебе просканувати. Не переживай, думки твої не читатиму. Маю надію, що нічого поганого ти не думаєш.

Нік розслабився і впустив у себе холодне магічне щупальце. Йому здалося, що як тільки він дав добро на сканування, воно не тільки забралося в нього, а й миттєво розділилося і заповнило все його тіло. Він знову втратив відчуття часу. Було враження, що ці тортури тривають вічно. Але раптом все неначе обірвалося. Відчуття чийогось втручання в організм зникло повністю. Голова була легкою, чистою і світлою. Йому навіть здалося, що він ніби прокинувся після довгого і солодкого сну. Відкрив очі і побачив навпроти Ліну. Вона втомлено, але задоволено посміхалася йому.

— Ну що, тепер ви всі мої думки знаєте? — запитав Нік.

— Щоб прочитати думки людини, треба складний ритуал і дуже велика кількість магічної сили, аби зламати внутрішні захисні сили людського мозку. Крім того що людина зазвичай чинить опір і ставить блок від читання думок, ще й природа потрудилася, щоб дістатися до вмісту голови гомо сапієнс було дуже складно. Вона наділила наш мозок сильним внутрішнім захистом. Тож за це можеш не переживати. Хоча нагадаєш мені, щоб я обов’язково з тобою позаймалася посиленням твого захисту. Знайдеться чимало магів, які захочуть покопатися у тебе в голові. А нам зовсім ні до чого, щоб хтось знав наші маленькі таємниці. Все, що мені потрібно, я дізналася.

— І що там такого цікавого ви довідалися? — не втримав він цікавості.

— І ти, і твоє Зерно мене дуже порадували. Вже зараз ти можеш накопичувати енергію, як середній випускник магічної Школи, як повноцінний маг першого рівня. Сподіваюся, що при повній ініціалізації твоє Зерно нас ще раз приємно здивує. А зараз ми проведемо з тобою кілька експериментів. Треба ж дізнатися, які здібності тобі дало Зерно.

— Оце так! Чудово! І що треба робити? — Нік був у захваті, як дитина.

— Для початку дістань з рюкзака пакет, який я тебе просила взяти. Сподіваюся, ти його не забув?

— Ні, не забув, — він дістав пакеті простягнув його Ліні.

— Готовий до маленького іспиту? — хитро підморгнула мольфарка.

— І що мені треба робити? — з нетерпінням запитав той.

— Взагалі-то нічого складного. Головне — серйозно постався до цього. Я буду тобі називати заклинання. Ти повинен його правильно повторити, вкласти магічну силу і ми побачимо, як різні типи магії реагуватимуть. Перше, чому ти повинен навчитися, — це витягати із себе ману і вкладати її в заклинання або в магічну дію. Робити це просто. Ну, не відразу, звичайно. Це як дихання. Ти вдихаєш, набираючи легенями повітря, а потім видихаєш. Так само й тут. Ти ніби силою думки вдихаєш, набираєш енергію всередині себе і посилаєш її в заклинання. Зазвичай енергія передається через руки. Але це просто сила звички і так зручніше. В принципі ти можеш передавати енергію в магічну дію через будь-який свій орган, або навіть просто з думки. Але простіше запам’ятовується і відтворюється магічна дія через руки. Запам’ятай перше заклинання. Воно не вимагає вкладення мани. Заклинання виконається само. За допомогою нього зможеш бачити магічні потоки. Ти повинен пам’ятати це. Я давала тобі такі здібності вже кілька разів. Тепер це можеш робити сам. Тож ти повинен вимовити «Візіо Магік». Спробуй!

Нік вимовив заклинання і побачив навколо весь світ по-іншому. Так як раніше це вже з ним траплялося, то не стало великою несподіванкою для нього. Помітив слабкі магічні потоки поруч і окремі часточки сили навколо. Вони оточували його, як срібна пилюка. Правда, їх було не дуже багато. Він подивився на Ліну і побачив її срібно-блакитну ауру. З цікавістю глянув на себе. Навколо нього аура була золота, а всередині тіла, ніби у посудині, плескалася срібна рідина магічної сили.

— Ну, досить милуватися собою, — збила його Ліна, побачивши, що він розглядає себе. — Тепер ти повинен зробити так, як я тобі сказала. Спробуй подумки зачерпнути енергію, яку ти бачиш всередині себе, і просто виплеснути її через руки. З цим зором ти прослідкуєш, як це відбуватиметься. Ну, і я подивлюся.

Нік зосередився на срібній рідини всередині себе, вдихнув і спробував подумки послати частину її через руки. Він бачив, як рідина ніби почала підніматися у ньому, і злякався, що зараз захлинеться в ній. Концентрація пропала, і магічна сила повернулася на місце, не дійшовши до рук. Він спробував ще раз. І знову страх не дав йому виконати завдання. Він розлютився на себе. Подумки обізвав себе боягузом і спробував ще раз. І цей раз не увінчався успіхом, але вже не через страх, а скоріше через злість і незібраність. Трохи заспокоївшись і відкинувши сторонні думки, він почав нову спробу. Цього разу йому вдалося довести енергію майже до долонь, але не зміг викинути її.

— Давай, Ніку! Ще трохи. Нічого складного і страшного в цьому немає. У тебе майже вийшло. Ти, головне, не забудь перервати потік, а то відразу викинеш все, що зміг зачерпнути при ініціації, — почув він слова Ліни.

Вони його підтримали і підбадьорили. Він і забув, що мольфарці видно його жалюгідні потуги. Йому стало соромно за свою безпорадність. Зібравшись з духом, спробував ще раз. Він побачив, як, підкоряючись його бажанням, магічна сила піднялася всередині нього, пройшла по руках і долонях і почала срібним потоком витікати у нього з пальців. Нік, як зачарований, дивився на цей прекрасний срібний потік. Він готовий був дивитися на нього, здавалося б, вічність. І тільки слова Ліни, що долетіли до нього ніби здалеку, привели його до тями. Він припинив викидати енергію, стомлено відкинувся і подивився на неї.

— Я ж просила тебе відразу зупинитися, як тільки вийде. А ти вирішив викинути все, що в тобі було, — із докором сказала Ліна. — Намагайся все-таки слухати мене і виконувати те, що я прошу. У Школі з тобою так панькатись не будуть.

— Вибачте. Я просто задивився. Мені все ще треба звикати до того, що відбувається. Ще сьогодні вранці я був звичайною людиною. А зараз у мене з пальців тече срібна річка сили. Ви думаєте, легко все це сприймати людині, яка читала про магію тільки у фантастичній літературі і була впевнена, що це плід фантазії місцевих письменників.

— Ніку, я все прекрасно розумію. Але, на жаль, у нас дуже мало часу, щоб підготувати тебе до абсолютно іншого життя в зовсім іншому світі. Ти повинен навчитися швидко приймати і розуміти все незвичайне, інакше не зможеш там вижити.

— Думаю, що зможу з цим впоратися. Ну, що у нас далі за планом?

— А далі пограємось з різними видами магії. Подивимося, до чого у тебе більше здібностей. І прошу тебе, будь уважним і роби тільки те, що я кажу. Тому що робота з чарами — це не тільки корисно, але й дуже небезпечно.

— Добре. Я буду уважним. З чого почнемо? — запитав Нік, приготувавшись до нових випробувань і відкриттів.

— Давай, щоб поєднати корисне з корисним, я тобі буду розповідати про види магії і ми помалу перевіримо, як вони тебе слухатимуться. Не зважай, якщо щось буде не виходити. Зараз ми виявимо основні твої магічні здібності. Решту ти зможеш розвинути, якщо захочеш, або сам, або в Школі з викладачами.

— Ну ось, знову корисне з корисним. А коли ж приємне вже буде? — пожартував Нік.

— Буде і приємне. Хіба тобі неприємно дізнатися, якими силами ти тепер можеш керувати? І взагалі — будь серйознішим. Те, чим ми зараз будемо займатися, потребує від тебе граничної концентрації та чималих зусиль. Почнемо з первинних видів чарів. Це магія чотирьох стихій: повітря, води, вогню і землі. Найперший і, як вважають, найлегший вид її — це магія Повітря, її легко застосовувати, бо потрібний для неї матеріал, тобто повітря, завжди поруч. Але з іншого боку, тобі як Бойовому Магу важко буде з нею працювати, тому що повітря має набагато менше руйнівної сили, ніж вогонь чи вода. Але в умілих руках це чудовий матеріал для роботи чарівника. Тож не ігноруй її. Колір магів Повітря — білий. Я тобі вже розповідала, що Бойові Маги мають схильності до різних видів чарів, але й у них є ті види, які краще виходять, а є й які не дуже добре. Зараз ми перевіримо, чи дало тобі Зерно здібності в магії Повітря. У тебе вже, нехай тільки раз, але вийшло витягти з себе силу і викинути її через долоні. Тепер назву просте заклинання з магії Повітря. Тобі треба його повторити і вкласти в нього енергію, направивши на якийсь предмет. Заклинання просте. Воно створює потік повітря або вітер. Ось перед тобою піднімається висока трава. Направ на неї заклинання, вклавши енергію. Якщо вдасться викликати вітер, то ми це відразу побачимо. Отже, ще раз: ти повинен підняти свою енергію, передати долоням, потім вимовити заклинання, вклавши в нього цю енергію, і направити її в сторону трави. Ти маєш подумки створити образ вітру і вкласти цей образ в заклинання. Слова, які тобі допоможуть, — «Кріаре Вієнто». Ти все зрозумів? Пробуй!

— Гаразд, зараз спробую. Значить, слова «Кріаре Вієнто». Добре, старатимуся. Правда, стільки всього треба зробити разом. Але намагатимуся.

Нік сів зручніше, закрив очі, розслабився і почав готуватися виконати дію. Він відчув, як сила піднімається, переливається в руки, потім в долоні, і в цей момент уявив, що з долонь виривається потік повітря, а не магічної сили, і вимовив слова «Кріаре Вієнто». Учень побачив, як потік сили зі срібного стає білим і спрямовується до високої трави. Впевнитися, долетів потік, чи ні, він не зміг. Зворотна сила потоку штовхнула його у протилежний бік, і він впав на спину. Концентрація пропала, а з нею урвалося і заклинання. Боляче вдарившись спиною, Нік відкрив очі та побачив перед собою блакитне небо.

— Щось занадто часто сьогодні мене об землю стукає, — сказав він, піднімаючись і переводячи дух. — Так до вечора інвалідом стану, — додав, намагаючись розтерти спину, що боліла.

— Зараз я допоможу, — сказала Ліна, підходячи до нього.

— Та нічого, потерплю. Ви краще скажіть, вийшло у мене чи ні. Бо все робив із закритими очима, а потім мене жбурнуло на землю.

— А ти сам глянь, що накоїв. Оце вже силою Зерно тебе не обділило, — сказала, посміхаючись Ліна. — Я забула тебе попередити, щоб ти не намагався всю силу в заклинання вкладати. Ось ти і постарався. Треба буде тобі обов’язково навчитися видавати енергію малими порціями, а то ще Школу рознесеш на Франі.

Нік скривився через біль у спині, повернувся і подивився на те, що у нього вийшло. У тому місці, куди він направляв заклинання, утворилася в траві велика просіка, ніби хтось проїхав величезним катком. А на узліссі, де закінчувалася галявина і починався ліс, було повалено декілька дерев.

— Це що, моїх рук справа? — він здивовано поглянув на Ліну.

— Так, це ти постарався, — посміхнулася у відповідь мольфарка. — Але далі все-таки менше сили вкладай у заклинання і швидко його переривай. А то коли перейдемо до вогненної магії, ти мені весь ліс спалиш.

Нік недовірливо подивився на свої долоні. Невже це він? Ще день тому він був абсолютно звичайною людиною, а тепер за допомогою сили своєї уяви і декількох слів може здійснювати такі дива. Учень все ще не до кінця вірив у те, що з ним відбувається. Помітивши його розгубленість, Ліна підійшла до нього і по-материнськи обняла.

— Нічого, звикнеш, — сказала вона. — Через деякий час ти будеш дивуватися, як жив без цього. Ну що, перепочив трохи, спробуймо далі. І пам’ятай — ти повинен вкладати в заклинання трохи сили, інакше можуть бути проблеми.

— Я зрозумів. Буду старатися, хоча, окрім як переривати заклинання, я поки не знаю, як це робити, — сказав Нік.

— А ти просто старайся зачерпнути і передати в заклинання тільки невелику частину енергії, а ти намагаєшся відправити все, що є.

— Добре, — невпевнено відповів він.

— Рухаймося далі. Наступний вид — магія Води. Колір її і в аурі, і на плащах магів — блакитний. Головне — не плутати з синім. Синій колір, навіть правильніше темно-синій — це колір Предметної магії. Подивімося ж, як у тебе вийде впоратися з чарами Води. На відміну від магії Повітря, ця вимагає наявності води під рукою чаклуна для того, щоб її використовувати в заклинанні. Сильні маги, звичайно, можуть обійтися і без неї поруч. Вони ніби вичавлюють воду з повітря, після чого воно стає дуже сухим, але для цього треба і знати заклинання, і мати дуже велику силу. Виходить подвійна трата сили, і часу, бо спочатку треба добути воду, а потім її застосувати в заклинанні. Тож абсолютна більшість чаклунів можуть її застосовувати, тільки маючи воду під рукою. Зараз ми не будемо пробувати, чи зможеш ти добути воду з повітря, цьому тобі ще довго доведеться вчитися. Просто перевіримо, чи буде слухатися тебе вода.

Ліна дістала із сумки глибоку миску і налила в неї води.

— І ще важливо: у першому заклинанні повітря ти автоматично надав йому вигляд потоку, тобто подумки додав форму. З водою так само. Треба не тільки вимовити заклинання і вкласти в нього силу, але й надати форму. В даному випадку заклинання буде створювати обертання води і з’явиться воронка, але ти, вимовляючи слова, повинен так само подумки створити образ воронки, як вода мусить закручуватися. Далі, якщо вийде, ти будеш вчитися надавати різні форми водяному потоку. Але зараз ти зобов’язаний уявити собі воронку водяного смерчу. Ну що, готовий? Тоді заклинання звучить «Бултса Бірату».

Нік кілька разів повторив заклинання і приготувався його виконати. Після слів Ліни про контроль над кількістю вкладеної в заклинання енергії він уявив, що енергію всередині нього розділено на частини. Подумки взяв одну частину і передав її в долоні, уявив воронку, промовив заклинання і направив його в миску з водою. Цього разу він не закрив очі і побачив, як в мисці стався ніби вибух. Всю воду викинуло з неї, а саму миску перевернуло ударною хвилею. Він і Ліна рефлекторно відхилилися, щоб вода на них не потрапила, але все одно виявилися забризканими. Добре, що води було мало, інакше довелося б сушити весь одяг.

— Ніку, я ж просила не вкладати всю силу в заклинання, — сказала вчителька, струшуючи з себе воду.

— Я так і зробив, — він сидів із здивованим виразом обличчя. — Я розділив подумки енергію в собі і вклав тільки частину.

— Ну що ж, очевидно, що треба тобі брати ще менше енергії. Але вже тішить, що і Вода тебе слухається. Повторімо ще раз, щоб переконатися. Але постарайся ще менше сили вкладати.

Чаклунка знову встановила миску і налила в неї води. Сама відійшла подалі, щоб знову не опинитися під водяною зливою. Нік подумки ще більше роздробив енергію в собі і взяв дуже маленьку частинку, вклав її в заклинання і направив його на воду. На цей раз все вийшло значно краще. І хоча вкладеної енергії, очевидно, все ще було багато для такої кількості води, проте вода в мисці почала швидко обертатися, зібравшись у воронку. В якусь мить воронка відірвалася від миски, повисла в повітрі і розлетілася, в черговий раз обливши Ніка. Ліна задоволена, що завбачливо відійшла подалі, стояла осторонь і посміхалася.

— Молодець. Цього разу все вийшло добре. Енергії було багато, але з часом ти навчишся вкладати її стільки, скільки треба для заклинання. Ну що, сила ще залишилася чи відпочинеш трохи? — запитала вона.

— Давайте ще один експеримент і потім відпочинемо. Та й перекусимо, бо вже починаю відчувати не магічний, а звичайний, людський голод, — сказав Нік. — Що там у нас далі за планом?

— Тепер у нас дуже небезпечний вид — магія Вогню. Колір червоний. Постарайся бути максимально уважним і обережним. Зазвичай після перших випробувань магії Вогню лазарет Школи переповнений. Всі з опіками різного ступеню.

— А навіщо випробовувати чари Вогню тим, хто отримав від свого Зерна талант до Води, наприклад? — здивувався Нік.

— Кожного учня перевіряють на максимальну кількість видів чар. Тому що треба знати, що йому розвивати, на які курси ходити. Іноді учні мають здібності До декількох видів. Просто основний вид буде даватися їм легко, інші — значно гірше, ось щоб це з’ясувати і робляться випробування за всіма різновидами. І ми сьогодні перевіримо тільки головні, решта у тебе перевірять вже у Школі. Але магія Вогню найнебезпечніша, тому і постраждалих багато. Зазвичай без проблем проходять тільки ті, у кого Червоне Зерно — Зерно Вогню. Їх вогонь слухається практично відразу. Тож будь обережним і використовуй тільки мінімальну кількість сили.

Почнемо спочатку з більш важкого. Для сильних чарівників Вогню не потрібно мати джерело вогню. Вони легко його народжують простим заклинанням, але для учнів важкувато народити вогонь і на випробуванні ми даємо їм джерело вогню для роботи з ним. Навіть ті, хто має Червоне Зерно, не відразу можуть створити вогонь. Зараз ми спробуємо заклинання народження вогню. Одначе, судячи з результатів випробувань з повітрям і водою, які тобі вдалися навіть занадто добре, я сумніваюся, що вогонь тобі підкориться. Ну нічого, не вийде відразу, спробуємо потім із джерелом. Головне, не хвилюйся, якщо нічого не вийде. Це нормально. Отже заклинання народження вогню звучить так: «Дар АТан». Ніяких форм у думках зараз уявляти не потрібно. Ще раз попереджаю — дуже мало сили вкладай і дій дуже обережно. В результаті на долоні має народитися невелика кулька полум’я.

— Я зрозумів. Буду обережним, — сказав невпевнено Нік. Наляканий застереженнями вчительки, він вже почав боятися, але його заспокоїло те, що це заклинання практично ні в кого не виходить з першого разу.

Витягнувши перед собою долоню, промовив заклинання народження вогню. Він був впевнений, що нічого не станеться. Але трапилось те, чого він ніяк не чекав побачити. Враз вся його долоня була охоплена вогнем. Секунду він очманілими очима дивився на свою палаючу руку, а потім рефлекторно почав махати, намагаючись скинути вогонь. Нічого не виходило, навіть ставало гірше — вогонь перекинувся на нього і через кілька миттєвостей він весь стояв у вогні, як живий факел. Учень з жахом подивився на Ліну. Вона, забарившись на мить, вимовила якесь заклинання, змахнула рукою і на нього полився потік води. Вогонь здався воді, зашипів і згас. Вода як полилася, так само миттєво і закінчилася. Нік стояв зовсім мокрий і повністю ошелешений тим, що сталося. Він прислухався до своїх відчуттів і не наважувався навіть поворухнутися, чекаючи болю від опіків. Мольфарка кинулася до нього і почала поспіхом оглядати, щоб визначити, наскільки він постраждав. Шок почав поступово проходити, і Нік подивився на свої руки. З подивом виявив, що немає ніяких ознак вогню. Опіків не було зовсім. Оглянув і свій одяг, очікуючи побачити обгорілі мокрі лахміття, але він був абсолютно цілий, правда, геть мокрий. Слідів вогню не було зовсім ні на ньому, ні на одязі. Він здивовано глянув на мольфарку. Вона була бліда від страху, але тим не менш посміхалася.

— Ну, ти мене налякав! Такими темпами я не доживу до початку твого навчання в Школі, — сказала чаклунка.

— А що це таке було? — розгублено запитав Нік.

— А це і була магія Вогню. Я таке декілька разів бачила у своєму житті. Це можуть робити тільки найсильніші маги Вогню або початківці, які надзвичайно обдаровані Вогнем. Зазвичай навіть у Золотих та Веселкових не буває більше двох сильних видів магії, переважає все-таки один основний вид. Інші теж непогані, але значно гірші, ніж основний. Я вже подумала після перших випробувань, що твоїми основними видами будуть Повітря і Вода. Але, очевидно, Вогонь тебе любить аж занадто сильно. Це не означає, що чужих заклинань магії Вогню тобі можна не боятися. А означає тільки те, що якщо будеш добре вчитися, то тобі підкоряться найсильніші заклинання цієї стихії, ну і те, що створений тобою первинний вогонь тобі шкоди завдати не зможе. Ти мене сьогодні цілий день дивуєш! Тобі Боги дали просто фантастичні здібності. Та все одно тобі потрібно буде багато і наполегливо вчитися та практикуватися.

Спробуймо ще раз обережно повторити випробування, але тепер постарайся надати вогню форму, наприклад, кулі. Надавати магії форму ти вже пробував з водою. Заклинання буде звучати так: «Дар А Тан Бентук». Але намагайся хоч трохи контролювати силу, яку ти вкладаєш. Я тобі вже казала, що в тих видах чар, на яких спеціалізується чарівник, йому для заклинань потрібно значно менше витрачати енергії. Мабуть, тобі для заклинань Вогню треба значно менше, ніж для Повітря або Води. Ми, звичайно, потім будемо тренуватися дозувати енергію, та й у Школі буде з цього багато занять, а зараз просто візьми і вклади енергії якомога менше. І пам’ятай, раптом щось піде не так, не панікуй — вогонь тебе не зачепить. Ну а я знову тебе трохи заллю водою.

— Та вже досить! Я краще постараюся впоратися, ніж знову під водоспад. І так весь мокрий до нитки, — з посмішкою відповів Нік.

Він зітхнув глибоко, щоб налаштуватися та промовив заклинання. За якусь мить на долоні спалахнула вогненна куля, розміром із тенісний м’ячик. Нік, посміхаючись, як дитина, що отримала нову іграшку, переклав його з однієї руки в іншу. Вогненна куля лежала на долоні зовсім не обпалюючи її. Покрутивши її в руках і не знаючи, що далі робити, Нік просто кинув кулю в траву, як звичайний м’ячик. Трава відразу спалахнула і була б пожежа, якби не втрутилася Ліна. Знову прозвучали слова заклинання, непомітний помах руки і невеликий локальний дощ миттєво погасив палаючу траву. Тепер уже він дивився на чаклунку, як дитина, що наробила шкоди, чекаючи покарання.

— Не хвилюйся, це моя помилка, — посміхаючись, сказала вона. — Треба було тобі відразу перервати заклинання, і куля б згасла. Нічого, всього ще навчишся. Зробімо зараз паузу. А то я вже також втомилася. Занадто багато відкриттів і для мене сьогодні. Ми відпочинемо, пообідаємо, ти обсохнеш, а потім продовжимо.

— Я тільки за! — Нік з радістю погодився. Він теж уже почав відчувати і втому, і голод. Подій було стільки за ці півдня, що вистачило б нормальній людині мінімум на пару місяців. — А багато ще випробувань залишилося?

— Не дуже. Ми сьогодні перевіримо тільки основні, ну і ті, які можна легко перевірити тут, — сказала Ліна і почала діставати з рюкзака смаколики, які приготувала їм Галина.

Їжа була смачна, сонце пригрівало. Нік, наївшись, відкинувся на траву і почав дрімати. Навколо розливалося умиротворення і спокій. Ліс тихо шумів і ще більше змушував повіки злипатися. Він навіть не помітив, як заснув.

— Егей, вставай, лежню! — долинуло до нього крізь сон.

Було так приємно лежати. Очі зовсім не бажали відкриватися. Хотілося лежати і лежати.

— Давай, вставай! — знову долинув голос Ліни.

— Ще хвилинку. Я тільки очі закрив, — спробував розтягнути задоволення.

— Ну і любиш же ти поспати. Так, дивись, і до вечора тут пролежиш, — мольфарка все намагалася розворушити сплячого. — Давай піднімайся!

— Сьогодні і так багато чого зробили, — сказав Нік, відкривши очі і сідаючи на траву. — А ви мені і пару хвилин відпочити не даєте.

— Ти на годинник подивися! Проспав майже дві години. Я, можливо, і дала б тобі ще повалятися тут, але нам треба встигнути ще кілька дослідів виконати, та й додому скоро треба збиратися.

— Нічого собі! — здивувався учень, зиркнувши на годинник. — А у мене було відчуття, що я буквально на пару хвилин очі закрив. Хоча почуваю себе досить свіжим. Що у нас там далі за планом?

— Далі спробуємо твої здібності до магії Землі. Колір — коричневий. Це досить важкі чари. Але важливо, що її можна застосовувати скрізь. Тому що земля, пісок, ґрунт, каміння завжди є під ногами. Магія Землі ділиться на кілька великих підрозділів. Це просто заклинання з усім тим, що відноситься до землі. Потім окрема група — це Геомаги. Впізнати їх можна за фіолетовим кольором аури і відміток на одязі. Дуже часто чарівники з такими здібностями вважають, що це взагалі окремий вид. Вони можуть змінювати все навкруги. Уміють створити розлом в землі, викликати землетрус, руйнувати гори тощо. При цьому велика частина з них досить добре керує й іншими початковими стихіями. Такими як повітря або вода. На щастя чи на жаль, таких магів дуже мало. За все своє життя я зустрічала тільки трьох сильних Геомагів.

Є ще одна невелика група, що належать до магів Землі, — магія Гравітонів. Ці майстри вміють підпорядковувати собі гравітацію. Вони можуть робити предмети невагомими або надважкими, а також пересувати їх у просторі. Це теж дуже рідкісний різновид магічного таланту. Їхній колір коричневий з прозорими прожилками. І чим сильніший маг цієї групи, тим більше в його аурі прозорого і менше коричневого.

До групи магів Землі відносяться й ті, кого ми називаємо транспортниками. Ось ці зустрічаються не так рідко, як маги Гравітонів або Геомаги. До таланту транспортників відносять можливість користуватися телепортами і порталами зі значно меншими витратами магічної сили. Іноді найсильніші транспортники можуть самі відкривати портали, хоча такі портали можуть працювати тільки на невеликі відстані. Колір їх аури помаранчевий.

Ми зараз спробуємо тільки три види. Може, хоч щось з цього у тебе вийде. А роботу з порталами у тебе перевірять вже в Школі. Давай почнемо з найпростіших заклинань Землі. Ось два малих камінчика. Я покладу їх на невеликій відстані один від одного. Заклинання звучить так: «Білера Бат Гарті». Ти промовляєш його і, вклавши силу, спрямуєш на ці два камінчики. В результаті вони повинні будуть покотитися назустріч один одному. Ну що, готовий?

— Мабуть, готовий. Заклинання запам’ятав, зараз спробую його виконати.

Нік зосередив свою увагу на двох невеликих камінцях перед собою і вимовив слова. Окрилений результатами попередніх випробувань, він розгубився, коли побачив, що в нього нічого не вийшло. З подивом він подивився на Ліну.

— А що ти хотів, щоб тобі всі види магії підкорялися? Такого не буває, — сказала вона заспокійливо. — Або в тебе немає відгуку у магії Землі, або дуже слабенький. Спробуй вкласти трохи більше сили.

Ніку стало прикро за провал у випробуванні, і він вирішив цього разу застосувати багато енергії. Зі злістю промовивши заклинання, він направив на каміння багато сили. Очевидно, цього робити не варто було. Камінці миттєво полетіли назустріч один одному і зіткнулися настільки сильно, що розлетілися на друзки. Добре, що вони були невеликі і нікого не поранили.

— Оце так! Вийшло! — вигукнув Нік і переможно подивився на вчительку.

— Ти точно колись когось вб’єш з такими експериментами, — посміхнулася у відповідь вона. — Не обов’язково було вкладати стільки сили. Ну що ж, і магією Землі ти зможеш користуватися. Слухається вона тебе, звичайно, не так добре, як інші, але все-таки слабкий відгук є. Правда, це складні чари, і я не впевнена, що тобі вистачить посидючості добре їх вивчити. Значить, будеш користуватися іншими видами.

— Подивимося. А раптом мені сподобається і я буду тільки магією Землі користуватися! — самовпевнено сказав Нік.

— Не думаю. Кожен чарівник завжди в першу чергу користується тією магією, яка потребує менших затрат енергії. Та й чомусь так виходить, що заклинання краще запам’ятовуються і автоматично застосовуються тільки одного основного виду. Чому добре вміти користуватися різними видами магії? Бо у різних ситуаціях під рукою можуть бути різні стихії. Наприклад, іноді є вода, тому доцільніше використовувати її. Іноді нічого немає, тоді можна застосувати повітря або створити вогонь. Можливість використовувати будь-який із видів дуже зручна і корисна. Але, з іншого боку, це означає, що і займатися тобі доведеться набагато більше, ніж іншим. Якщо простому учню факультету Води треба вивчати, пробувати і шліфувати тільки заклинання своєї стихії, то тобі треба вчитися правильно застосовувати всі види, якими тебе наділило Зерно. Проте, як кажуть у вас на Землі, «важко в навчанні, легко у бою». Я вважаю, що це великий дар — вміти застосовувати всі види. От ти незадоволений своїм відгуком у експерименті з камінцями. Мені, щоб зрушити ті маленькі камінчики, які ти перетворив в пилюку, довелося б використовувати майже всю наявну в мені магічну силу. Зате при використанні чарів Води і Повітря мені майже не доводиться напружуватися.

— Ліно, а ось у вас основна, звичайно, магія Людини: управління, лікування тощо. Як вам вдалося так добре застосовувати чари Води і Повітря? — запитав Нік.

— Я тобі вже казала, що зазвичай, крім основного виду магії, Зерно іноді дає магу ще й невеликі здібності до інших видів. Тому у Школі і перевіряють всіх на хист до різних видів. Ці здібності при бажанні і наполегливості можна розвинути. Недарма я все-таки Магістр. А ось тобі Вищі дали з самого початку фантастичні дані і талант. Постарайся не втратити свій шанс.

— Я постараюся. Але все одно вважаю, що ви покладаєте на мене багато сподівань. Невпевнений, що мені вистачить бажання, здібностей, витримки і посидючості почати життя заново, та ще й зі шкільної лави.

— Тут все буде залежати тільки від тебе. Гаразд, досить розкисати. Практично всі маги всесвіту позаздрили б тобі через твоє Зерно і що воно тобі дало. Давай краще перевіримо ще один вид. Нам не так багато залишилося. Вже скоро вечір і треба додому встигнути, доки не стемніло. Далі спробуємо випробувати магію Гравітонів. Ти пам’ятаєш, що я тобі про них казала. Основні їхні здібності — це робота з гравітаційним полем планети. Вони можуть зменшувати або збільшувати гравітацію для предмета, тим самим роблячи його важчим або легшим. А коли предмет майже не має ваги, то вони здатні його легко переміщувати. Я зараз приготую невелике пристосування для випробування. А ти поки відпочинь пару хвилин.

Мольфарка взяла середніх розмірів каменюку, вагою десь з кілограм, обмотала його мотузкою і прив’язала до гілки найближчого дерева, так, щоб він вільно висів над землею.

— Випробування надзвичайно просте. Ти промовляєш заклинання, спрямовуючи його на камінь. Звучить воно так: «Лігтер Аз Луг». Воно в умілих руках робить камінь невагомим, і він повинен піднятися вгору. Спробуй спочатку вкласти не дуже багато енергії і, не перериваючи заклинання, збільшувати потік сили, що вкладаєш.

Нік приготувався до випробування. Як і просила Ліна, промовивши заклинання, спочатку вклав трохи магічної енергії. Нічого не сталося. Камінь як висів спокійно на мотузці, так і залишився без найменшого руху. Учень, не перериваючи заклинання, вклав у нього трохи більше енергії. Знову без результату. Він почав дратуватися. Нахабно повіривши в свою унікальність, вжене міг змиритися з тим, що у нього може щось не виходити. Але камінь і далі висів нерухомо, демонструючи його безпорадність у цьому виді магії. Він починав все більше і більше злитися і вкладати в заклинання всі сили. У якийсь момент йому здалося, що камінь трохи здригнувся, але скоріше це було бажання, а не реальність. Нік вже був готовий здатися, тим більше що магічної енергії залишалося все менше і менше. Він вирішив зробити останню спробу і вклав майже всю енергію. І яким було його здивування, коли камінь, немов повітряна кулька, потроху почав рухатися. Коли камінь піднявся вже на половину відстані від гілки, сили покинули Ніка і він перервав заклинання, сівши на землю. Ноги не тримали його. Відчуття було таке, ніби він цілий день тягав величезне каміння, але посмішка задоволення світилася у нього на обличчі. Він переможно подивився на Ліну. Щось сказати вже не було сил.

— Ох, і здивував ти мене, Ніку! — промовила Ліна, дивлячись на нього. — Я не гадала, що в тебе може щось вийти з магії гравітонів, особливо після слабкого відгуку у випробуванні з чарами Землі. Такого не було досі. Правда, й сил ти вклав чимало. Напевно, якби стільки затратив на заклинання Вогню, то точно спалив би весь ліс навколо. Але все одно при прикладанні великих сил і терпіння, ти міг би, хоч зрідка, та все ж користуватися магією гравітонів. А це дуже корисні і ефективні чари. Думаю, що сил у тебе вже не залишилося. Так що, напевно, решта випробувань ми залишимо на інший раз.

— А може, ще щось спробуємо? Мені дуже цікаво, та й здається, ще трохи у мене сил є. Зараз відпочину і спробуємо. А можна мені пиріжок із чаєм, якщо ще залишилися? — попросив Нік.

— Ох, і любиш ти поїсти. Тобі сьогодні все можна. За такі результати в Школі тобі б ще й добавку дали.

Він витягнув з рюкзака термос з чаєм та пиріжки, і вони з Ліною із задоволенням їх з’їли. Трохи підкріпившись і відпочивши, він був готовий до подальших випробувань.

— Ну що ж, я готовий! Правда, відчуваю, що магічної сили у мене залишилося не дуже багато, тож особливих результатів, напевно, чекати не варто.

— Гаразд, спробуймо ще один вид. Він взагалі-то вимагає багато магічної енергії, але для першої спроби, думаю, що тобі вистачить. Тим більш, що ці заклинання стосуються магії Землі, з якою, як ми вже з’ясували, у тебе будуть труднощі. Отже спробуємо Геомагію. Одне з найпростіших заклинань цього виду: «Апріре Бріст». При використанні його досвідченим і сильним Геомагом тут міг би утворитися цілий яр, а то й прірва. Але ми подивимося, чи вийде в тебе хоч щось.

Ліна, вражена успіхами учня, про всяк випадок відійшла подалі і сіла на камінь. Адже Геомагія в умілих руках могла повністю змінити весь ландшафт навколо. Нік вже звично приготувався виконати заклинання. Знаючи, що це останнє випробування на сьогодні і маючи гіркий досвід попереднього завдання, коли знадобилися практично всі його сили, щоб отримати хоч який-небудь результат, вирішив вкласти в заклинання одразу все, що у нього залишилося. Промовив заклинання, у глибині душі сподіваючись на гарний результат. Він уже уявляв собі, як буде трощити гори і створювати ущелини перед тисячами ворогів одним помахом руки. Тому те, що вийшло, його дуже засмутило. Ніяких ярів не з’явилося, хоч він і вклав в заклинання всю силу, яку міг. Перед ним утворилася тільки невеличка ямка, глибиною не більше пари сантиметрів. Максимум, кого вона могла б затримати, це не сотні ворогів, а необережного їжака, та й то ненадовго.

— Ну ось… Ще одна невдача, — сказав він розчаровано, повернувшись до Ліни.

— Нічого собі невдача! — відповіла вчителька. Було видно, що вона задоволена. — Я, Магістр Магії, навіть якби вклала всю свою силу в це заклинання, не змогла б отримати кращого результату. А ти, вклавши жалюгідні залишки сил, зробив це і ще скаржишся! Та більшість чарівників не можуть і такого! Геомагія дуже примхлива і чомусь дається тільки обраним. А у тебе відразу такий результат! Тож не гніви Вищих. Тобі дали воістину величезний дар.

— А я що? Та я згоден! — почав виправдовуватися Нік. — Але після результатів випробувань з магією Води й Вогню хотілося б трохи кращого.

— Ніку, не ний і не дратуй мене! Ти, коли будеш у Школі, сам на тестуваннях побачиш, що дається іншим і які сили вони прикладають, щоб стати сильними чаклунами. А тобі все це звалилося як дар. Дивись, що ми маємо: основною у тебе буде магія Вогню, сильними будуть чари Повітря і Води. Повір, те що я вже перерахувала, це дуже і дуже багато. Але у тебе ще слабкий відгук у магії Землі. Ну і що зовсім нереально, так це можливість використовувати заклинання Геомагії та магію гравітонів. І це тільки те, що ми змогли перевірити. Поки у тебе немає видів чар, якими ти не міг би користуватися. Решту ти перевіриш в Школі. Ну, хіба ще декілька ми зможемо випробувати тут. Я не знаю, що задумали Доля і Вищі, але те, що вони в тебе вклали, — це просто вражає. Видно, чекають нас дуже важкі часи, якщо вони вирішили дати тобі такі сили. Тож не скаржся, а постарайся докласти максимум зусиль і використати всі можливості, щоб виправдати і мої очікування, і, мабуть, очікування Вищих.

— Чомусь це мене скоріше лякає, ніж радує, — сказав Нік. — Не люблю, коли занадто багато від мене чекають. Та й якщо ця інформація дійде до ваших ворогів, полювати за мною будуть всі, кому не ліньки. Гаразд, до того часу ще дожити треба.

Він допоміг наставниці встати, підхопив уже майже порожній рюкзак і вони пішли стежкою додому. Поруч з ними крокувало все сімейство вовків. Нік навіть не помітив, коли вони з’явилися. Але йшли вони, як почесний ескорт, підкреслюючи важливість моменту. Він хотів погладити Прайма, але, побачивши серйозну морду, посміхнувся, передумав і пішов поруч із Ліною. За день було сказано багато, тому всю дорогу вони йшли мовчки, втомлені і задоволені. Нік згадував все, що відбулося, а Ліна думала про щось своє, і він не хотів її турбувати. Почало темніти, і сіра трійця пішла попереду, показуючи дорогу, хоча поки що було добре видно: небо було чистим і повний місяць світив яскраво. Вони не поспішали. Вечірня прохолода прибрала денну спеку і повернення додому перетворилося на приємну прогулянку, яка зняла втому і додала апетиту.

Вечеря пройшла у приємній атмосфері. Було помітно, що Ліна дуже задоволена його результатами, і її гарний настрій передався усім. Через деякий час Нік почав позіхати і засинати прямо за столом, і його з жартами відправили в ліжко.

Наступного дня, коли він закінчив бігати, мольфарка вже чекала його на лісовій галявині.

— А ми сьогодні продовжимо випробування магічних здібностей? — з азартом запитав Нік.

— Ні. Навряд у тебе сьогодні хоч щось вийде. Якщо ти пам’ятаєш, вчора ти використовував всю енергію, яка в тебе була. Так ось сьогодні ми будемо вчитися поповнювати запаси магічних сил. Організм кожного мага може відновлювати і накопичувати невелику кількість власної сили. Це дуже мало. Тому у чарівників є кілька способів, як відносно швидко накопичити енергію. Перший, найпростіший і найпоширеніший, — з магічних потоків, або якщо маг знаходиться поруч з магічним джерелом. Саме так, медитуючи, вони ніби приєднуються до цих потоків і наповнюють себе енергією. Якраз це сталося з тобою при ініціації. Як я вже казала, тут головне — знати міру. І вбирати енергію треба не поспішаючи, та й занадто багато теж дуже погано. Але не скрізь є потоки сил або магічні джерела, як, наприклад, на Франі. От на Землі потоків немає. Хоча магічна енергія невеликими частками розсіяна скрізь і завжди. Тому магу в першу чергу треба навчитися збирати ці часточки сили і накопичувати в собі. Є ще кілька способів поповнення сили. Такі як магічні предмети, амулети, накопичувачі або артефакти, ще можна, об’єднавшись з іншим магом, взяти частину сили у нього. Через те що на Землі немає магічних потоків, сьогодні ти будеш вчитися накопичувати магічну силу, збираючи її часточки. Це вимагає від мага зосередженості і великого терпіння. Для цього ти повинен розслабитися та почати медитацію. Коли позбудешся всіх сторонніх думок, ти повинен подумки вимовити два заклинання. Перше вже ти знаєш — це магічний зір «Куон Кахайа» і друге заклинання збору магічної сили «Сафна Ліді». Вимовивши перше, будеш бачити магічні часточки, а вимовивши друге, зможеш їх збирати в собі. Ти повинен подумки уявити, як береш цю частку і вкладаєш в себе в ділянці сонячного сплетіння. Якщо втратиш концентрацію, то втратиш частинку і почнеш все спочатку, тому будь дуже уважним та зосередженим. Це важка, довга і нудна робота, але тобі треба навчитися її робити. Тому що інших джерел магічної сили на Землі немає. А нам вона дуже потрібна для подальших вправ із заклинаннями. Також для ритуалу з Вищим тобі треба бути повним енергії.

— Зрозуміло. І повезло ж мені мати магічне Зерно на немагічній планеті, — зітхнув Нік.

— Земля не єдина немагічна планета. Є й більш закриті для магії місця, настільки ізольовані, що в них навіть розсіяних крупинок сили немає. Це мені розповідав Вищий, сама я на таких планетах не була. Крім планет, є і на Франі місця, ніби ізольовані від магії. Як вони з’явилися і чому існують, я не знаю.

— А на багатьох планетах вам вдалося побувати? — запитав Нік.

— Ні, тільки на чотирьох, включаючи Фран і Землю. Більшість магів Франа ніколи не бували на інших планетах, а багато хто взагалі не уявляють і не знають, що вони існують. Вони вважають, що Фран єдина населена планета Всесвіту. Але ми відволіклися від наших занять. Ти все зрозумів, що тобі треба зробити?

— Так, зрозумів я, зрозумів. Працюватиму Попелюшкою. Збирати зерна і складати їх у мішок.

Зручно влаштувався на траві і почав медитувати. З кожним разом йому це давалося все легше і легше. Він звільнив голову від сторонніх думок та вимовив перше заклинання. Все миттєво наче розфарбували магічними фарбами. Навколо він побачив сріблясті часточки, що світилися. Це і були зерна магічної сили. Він промовив друге заклинання. Нічого не сталося. Картина навколо нього залишалася без змін. Подумки доторкнувшись до найближчої срібною часточки, відчув невеликий укол і зрозумів, що може керувати нею. Він подумки потяг її вправо — і вона слухняно полетіла вправо, потім він відштовхнув її — і вона почала віддалятися. Нік злякався, що зовсім її втратить і почав тягнути до себе. Частка чітко виконувала всі уявні команди Ніка і через деякий час майже впритул наблизилася до його тіла. Пам’ятаючи, що казала Ліна, він подумки провів частинку крізь себе і поклав її всередину в ділянку сонячного сплетіння. Боячись, що вона може полетіти назад, він так і тримав її подумки, не наважуючись відпустити. Але довго це тривати не могло, він зважився і відпустив її. Частка зовсім не збиралася залишати його тіло або не могла цього зробити. Вона деякий час срібною цяткою повисіла і потім плавно розчинилася в ньому. Нік зрозумів, що із завданням він впорався. Тепер залишалося повторити це незліченну кількість разів. Він навіть не знав, скільки частинок він повинен зловити і розчинити в собі, щоб наповнити свій магічний об’єм. Майбутній маг почав їх терпляче збирати. Незабаром навколо нього утворилося темне поле без магічних частинок. Нік не знав, як далеко можна тягнутися, але при кожній спробі він збільшував відстань. Здавалося, що думкам немає різниці, на якій відстані знаходяться частинки. Іноді, поглядаючи на землю, бачив, що діставав до частинок, які перебували від нього на відстані декількох кілометрів. Нік втратив відчуття часу, він не знав, скільки вже займається цим корисним, але таким нудним заняттям. Мабуть, часу минуло немало, він відчував втому. Все частіше через недостатню концентрацію втрачав частки. Це починало сердити і він вирішив закінчити з цією вправою. Вийшовши зі стану медитації, відчув, як болить у нього все тіло. З незвички від довгого нерухомого сидіння боліли всі м’язи. Він насилу встав і почав розминати затерплі ноги.

— У мене все болить від таких вправ, — поскаржився Нік Ліні. — Прикро, що я навіть не знаю, багато назбирав чи мало. Це дуже нудне заняття.

— Ти виконував вправу більше трьох годин. Я вже хотіла сама тебе зупиняти. Результат непоганий, ти наповнився приблизно на третину. Для невеликих вправ в магії цього буде достатньо. Хоча для розмови з Вищим ти повинен бути повністю заповнений енергією. Тож тепер тобі доведеться приділити цьому увагу. Будеш кожного дня години дві займатися поповненням енергії. У нас залишилося всього тиждень до твоєї зустрічі з Вищим, а роботи та навчання ще дуже багато. Як ти себе почуваєш?

— Чудово. Старі кістки вже розім’яв. Навіть відчуваю якусь наповненість магічною енергією. Може, пройдемо сьогодні кілька випробувань. Магічна сила в мене вже з’явилася, а вчора нам до кінця пройти всі випробування так і не вдалося.

— Це добре, що ти готовий до випробувань. Енергії в тебе не дуже багато, тому сьогодні ми її витрачати не будемо. У нас повно інших справ.

Після обіду Ліна покликала його і Аню в кімнату для прийому хворих. Сьогодні прийому пацієнтів не було, і це дуже здивувало Ніка.

— Нам треба тебе обстежити і приділити увагу твоєму здоров’ю, щоб до Школи ти потрапив в хорошій формі. Там тобі лікуватися не буде часу. Тому роздягайся і лягай на кушетку, — скомандувала Ліна.

Наступні три дні пройшли, як під копірку. Вранці Нік з Праймом бігали, потім дві-три години займався накопиченням енергії. В результаті на третій день він заповнив повністю свій об’єм магічної сили. Після обіду Ліна ремонтувала його організм, а потім проводила уроки з мови. Такий графік його зовсім не напружував. Єдине, що мучило, це необхідність весь час приймати різні настоянки і відвари. Вони викликали то запаморочення, то нудоту, то пронос. Чаклунка переконувала, що так і треба. Організм очищується і лікується. Але Ніку, звиклому до безболісних таблеток і уколів, таке неприємне лікування тільки псувало настрій.

На четвертий день накопичувати енергію вже не треба було, тож Ліна змінила програму. Після пробіжки вона чекала Ніка на галявині, щоб зайнятися вправами з магії.

— Сьогодні ми з тобою згадаємо, чому ти навчився на випробуваннях, та спробуємо навчити тебе новим навичкам роботи з магією. Щоб не витрачати багато накопиченої тобою сили, будемо працювати з чарами Вогню, які повинні даватися тобі найпростіше. Ну що, готовий?

— Я готовий. Але коли ми спробуємо, як мене слухаються інші види магії? Ви ж говорили, що ми ще не всі випробували першого разу.

— Це неважливо. Я не впевнена, що нам треба на це витрачати час і магічну енергію. Всі ці випробування ти все рівно ще раз пройдеш у Школі. Це обов’язково. Тому поки це відкладемо. Є більш важливіше, що ти повинен опанувати тут, на Землі. Але я обіцяю, якщо буде трохи вільного часу, то ми спробуємо ще декілька видів. Тим більше що мені самій цікаво, чим ще тебе наділило Зерно.

— Зрозумів. Що ж, почнімо!

— Зараз ти згадаєш, як користуватися заклинаннями. Я сподіваюся, ти пам’ятаєш, як створювати вогонь? — запитала Ліна.

— Якщо чесно, то ні, — відповів Нік і сором’язливо опустив голову. — Минуло вже п’ять днів. І багато подій. Я не можу пам’ятати все.

— Ніку, це головний обов’язок мага: запам’ятовувати заклинання! Це має бути доведено до автоматизму. Я розумію, що з першого разу ти міг і не запам’ятати, але відтепер постався до цього дуже серйозно. У більшості випадків у тебе не буде часу дістати книгу або записи із заклинаннями, тому їх треба вчити раз і назавжди. У Школі приділяй цьому багато часу — розучуванню і запам’ятовуванню заклинань. Щоб у критичній ситуації вони народжувалися в тебе підсвідомо і автоматично. Ти зрозумів?

— Зрозумів. Тепер буду завчати напам’ять.

— Добре. Нагадую тобі: заклинання створення вогненних форм звучить «Дар А Тан Бентук». При цьому ти сам подумки визначаєш, якою має бути вогняна фігура. І ще — енергію треба берегти, тому вкладай її мінімально. Зараз зроби вогненну кулю розміром із тенісний м’ячик. Створи її і якийсь час підтримуй однієї форми і розміру. Ти повинен відчути, скільки енергії вкласти спочатку і скільки її треба вкладати, щоб підтримувати один розмір кулі. Якщо ти будеш додавати занадто багато енергії, то куля буде розростатися і через деякий час вже не зможеш підтримувати величину або не зможеш контролювати її.

Нік зосередився, згадав, як він створював заклинання у день випробувань, зачерпнув трохи енергії і промовив слова. На долоні з’явилася вогненна куля. Розмір, правда, не вийшов з першого разу. Куля була в два рази більша, ніж тенісний м’яч, зате у нього відразу вийшло підтримувати її потрібної форми і розміру. Якось природно він відчував, скільки енергії треба вливати в заклинання для підтримки форми і розміру.

— Молодець, — почув він голос Ліни. — А тепер спробуй збільшити розмір кулі і підтримуй його на новому рівні. А потім навпаки — спробуй його зменшити.

Нік збільшив потік сили, який вливав у кулю, і та почала рости. Коли вона стала розміром із футбольний м’яч, зупинив зростання. Протримавши такий розмір деякий час, він вирішив спробувати зменшити її. Пригальмував потік сили, але, очевидно, в якийсь момент не розрахував і той на мить перервався. Куля легенько хлопнула і зникла у повітрі. Він повернувся до Ліни і розчаровано подивився на неї.

— А ти хотів, щоб у тебе все з першого разу виходило? Робота з магією — це довга кропітка праця. Це сотні разів відпрацювання заклинань і магічних дій. Ти вдруге в житті робиш ці вправи. Не переймайся, спробуй ще раз. Головне — концентрація і спокій.

Нік повторив всі маніпуляції заново. Цього разу все вийшло. Вогненна куля за його бажанням з’являлася, збільшувалася, зменшувалася і зберігала розмір та форму. Наступною вправою була зміна форми вогняного заклинання. Ліна попросила його плавно перетворювати вогненну кулю у вогненний струмінь, потім знову в кулю. Учень спробував навіть зробити вогненний куб, а коли зовсім освоївся, намагався створити вогненний меч, але це в нього не вийшло. Потім мольфарка змусила його згадати заклинання Повітря і Води. Нові заклинання вони не вчили, але повторення тих, які він застосовував при випробуванні, назавжди закарбувалися у пам’яті учня. З магією Землі вони сьогодні не працювали, тому що Ліна хотіла зберегти магічну силу. Витративши на заняття більше двох годин, вони вирішили закінчити і вирушили додому.

Наступного ранку Нік думав, що повернеться старий розпорядок дня. Після пробіжки він планував зайнятися збором магічної сили, щоб відновити хоча б частину витраченого вчора. Але Ліна вирішила змінити його плани. Коли вони з Праймом дісталися до галявини, там він з подивом побачив свою наставницю.

— А хіба мені не треба зайнятися відновленням витраченої вчора енергії? — запитав Нік, віддихавшись після пробіжки.

— Звичайно, треба. Але я пропоную трохи змінити наші плани на сьогодні, — сказала вона. — До твого від’їзду залишилося не так багато часу і я не впевнена, що ми встигнемо це зробити. А мені самій цікаво. Тож сьогодні проведемо випробування ще з кількох видів магії. Думаю, що всю енергію ти на це не витратиш і у нас ще буде пару днів, щоб ти все відновив.

— Оце так! Це я із задоволенням! Це набагато приємніше і цікавіше, ніж збирати по крихтах енергію, — з ентузіазмом підхопив цю ідею Нік. — І що ж ми сьогодні будемо перевіряти?

— Я хочу дізнатись, чи є у тебе здібності до більш складних чар, аніж магія стихій. За легендою, в яку я, правда, не вірю, великі здібності до магії управління людьми, тваринами і рослинами Ордену передала справжня Срібна Дракониця, тому вона і є нашим символом. Ми сьогодні перевіримо, чи є у тебе дар до магії Людей — так званої срібної, а також до магії управління тваринами — жовтої. Що стосується зеленої — магії рослин, то це краще перевірять у тебе в Школі. Вона вимагає часу і великої кількості енергії. А у нас зараз із тобою немає зайвого ні того, ні іншого. Тому сьогодні обмежимося двома основними. Тим більше що ці три види чар пов’язані один з одним і якщо немає відгуку в одному, то зазвичай не буває і в двох інших. Почнімо з магії Тварин. Вона легша, ніж магія Людини. Я не буду тобі зараз розповідати, що детально входить в цей вид чар, про це тобі в Школі розкажуть. Просто проведемо простий експеримент. Запам’ятай, що всі види чар з управління живими істотами дуже складні. Вони вимагають дуже тривалих занять і практик. Щоб полегшити тобі завдання, це випробування ми будемо проводити на Праймі. Він тобі довіряє, тому тобі має бути легше ним керувати. Для наочності я покажу тобі застосування цього заклинання.

Немов знаючи що його чекають, на узліссі з’явився Прайм. Він спокійно сидів, ніби чекаючи наказів. Ліна зосередилася, заплющила очі і промовила «Ірек». Нічого не відбулося. Прайм, як і раніше, сидів на узліссі та чекав вказівок. Мольфарка тоді промовила «Віл Ван Хет Дір». І раптом вовк піднявся, зробив кілька кроків вперед, потім покрутився кілька разів навколо себе, знову пройшов вперед, зупинився, ліг, встав, розвернувся до них задом, знову ліг. Із поведінки вовка було видно, що він підпорядковувався невидимим командам, які змушували робити його ці безглузді рухи. Раптом Прайм схопився, повернувся до них, подивився і втік назад до узлісся. Певно, Ліна припинила його контролювати і він постарався якнайшвидше втекти.

— Ну що, бачив, що тобі треба зробити? — запитала Ліна.

— Гарне уміння. Дресирувальники в цирку багато що б віддали, аби так просто змушувати тварин робити те, Що вони хочуть. Давайте я спробую. Хоча мені шкода так знущатися над Праймом. Він, коли ви відпустили його волю, так жалісно подивився на нас і втік.

— Нічого з ним не станеться. Ми ж не хочемо йому шкоди заподіяти. Я зараз покличу його ближче, щоб тобі було легше сконцентруватися. Можеш дивитися йому в очі, так тобі буде простіше. Вплив на дії живої істоти здійснюється в два етапи. На першому ти повинен проникнути йому в мозок, ніби пробити його ментальний захист, який є у всіх. Це нелегко зробити, бо мозок добре захищений. Для цього служить заклинання «Ірек». Ти мусиш вкласти в нього енергію і ніби подумки силою проникнути в мозок. Ти побачиш тільки сірий фон. Визначити, про що думає інша жива істота, можуть тільки сильні і досвідчені маги. Після того, як ти проникнеш, потрібно промовити друге заклинання — підпорядкування тобі його волі. Звучить воно «Віл Ван Хет Дір». Якщо ти вкладеш достатньо сили, то тварина тобі підкориться. Далі ти подумки повинен їй давати команди, що вона має робити. Ну що, все зрозуміло?

— В принципі так. Вломитися в мозок до бідної тваринки і змусити її танцювати канкан. Дуже сподіваюся, що ви зі мною такого не робили.

— Не хвилюйся, такого не робила. Хоча, якщо ти пам’ятаєш, як я прибрала твою сонливість, то це схоже. Але тільки не я влазила у твою голову, а це було заклинання дії. Воно проникає і виконує якусь дію. Ти не відволікайся, мусиш зараз зосередиться на виконанні заклинань. Он Прайму вже набридло сидіти і чекати.

Нік подивився на вовка і почав готуватися до випробування. Він кілька разів повторив заклинання, щоб не забути, і почав зосереджуватися. За порадою мольфарки він дивився прямо в очі вовка. Промовив перше заклинання, вклавши в нього трохи магічної сили і намагаючись подумки проникнути у мозок вовка. Нічого не відбулося. Він, як і раніше, бачив перед собою червоні очі Прайма замість сірого фону. Нік ще раз сказав заклинання, вклавши значно більше сили. Коли він застосовував таку кількість у перших випробуваннях, то від заклинання Повітря тоді зламалося пару дерев. Тепер нічого не відбувалося. Йому ніяк не вдавалося проникнути в мозок Прайма. Розлютившись на себе, він ще раз виконав заклинання, вклавши ще більше сили. Результат не змінився. Перед ним були тільки очі вовка. Хтось торкнув його за плече. Нік вийшов з оціпеніння і повернувся. Це Ліна намагалася привести його до тями. Він не чув ні слова, хоча бачив, що вона йому щось говорить.

— Ніку, досить! Припини! — нарешті дійшли до його свідомості слова вчительки. Він від розгубленості й образи сів на землю. Вона стояла поруч і намагалася його заспокоїти.

— Нічого страшного ще не сталося. Ми ж із тобою говорили, що не може маг володіти всіма видами чар. Просто це ще одна магія, яку тобі Зерно не дало. Ти б краще контролював себе. А то ти мало не пропалив дірку в голові у бідного Прайма. Якби в останній спробі ти проломив ментальний захист вовка, то з такою силою перетворив би його мізки на кашу. З чарами впливу треба працювати дуже тонко і з дуже маленькою силою. На жаль, тепер нам немає сенсу перевіряти магію Людини. Очевидно, що Зерно не дало тобі цих видів.

— Та я вже зрозумів, що моя доля кидатися вогняними кулями та водяними стрілами, — із сумом зазначив Нік.

— Я тобі вже казала: те, що тобі дало Зерно, — це просто фантастичні здібності. І може навіть на краще, що магії Впливу тобі не дали. Ти б розпорошувався на всі чари і путньому нічому б не навчився ні в одному. А з іншого боку, я розумію Вищих. До такої сили дати ще можливість Впливу, то це велика ймовірність створити не чаклуна, а монстра. Далеко не всі маги білі і пухнасті, вони не завжди використовують свої здібності і сили на благо. А уяви собі темного з таким набором. Та він за пару років завоював би всю планету. Тому, напевно, добре, що і в Золотих є обмеження. Не хвилюйся. Ось погано, що ти не зміг себе контролювати і використав майже весь запас енергії, а у нас всього три дні до зустрічі з Вищим.

— Та що ви весь час повторюєте про цю зустріч. Ну невже там стільки сили треба, щоб перекинутися декількома словами з Вищою істотою.

— Ти б хоч трохи поважніше ставився до Вищих. Все-таки вони майже Боги. І для зустрічі справді треба багато енергії. У Школі під час ініціалізації учнів, які не мають Зерна, або тих, які мають малий запас власної енергії, обов’язково супроводжує маг Магістр, який витрачає свою силу. А це всього декілька хвилин. Гаразд, коли ми вже заощадили час на інших випробуваннях, та й сили у тебе не залишилося, давай навчу тебе, як поповнювати запас сили від магічних предметів. І навчишся чомусь корисному, і поповниш трохи запас. А решту добереш за три дні.

— Чудово! Я із задоволенням. А що буде магічним предметом?

— Предметом буде ось це заряджене кільце, — сказала чаклунка, дістаючи щось із кишені.

— Ліно, а кожен предмет може бути накопичувачем сили? — запитав Нік, роздивляючись кільце.

— У принципі кожен, але є такі, в яких можна зберігати дуже мало сили, а в деяких дуже багато. Є стародавні артефакти, в яких сили вистачить стерти з лиця Землі ціле місто. А наприклад, у звичайній гілці або камені — тільки на одне маленьке заклинання. Майстри, а це маги магічних предметів — сині, найбільше чомусь полюбляють працювати з коштовним і напівкоштовним камінням. Вони містять доволі багато магічної сили. Ну і напевно тому, що за них можна здерти з простого чарівника більше грошей. Отже сильні магічні предмети можуть дозволити собі тільки багаті маги або магічні клани. Часто клани викуповують такі предмети і дають їх своїм чарівникам для виконання особливо небезпечних завдань. Наприклад, під час воєн. Частину таких предметів, як акумулятор у машині, можна повторно заряджати силою і використовувати декілька разів. Це не означає, що такий предмет застосовують нескінченно. З кожним разом сил в нього вміщується все менше. Коли будеш у Школі, побачиш, що більшість магів носять на собі багато таких предметів: і кільця, і браслети, і паски, і застібки, фібули, шпильки, у жінок — це намиста, брошки, кулони та багато іншого. Дуже часто мага можна впізнати якраз за великою кількістю таких прикрас, швидше, ніж за одягом. Але ми відволіклися. У цьому кільці зберігається магічна енергія. Не дуже багато, але достатньо, щоб заповнити твій теперішній обсяг, напевно, майже на третину. Тож твоїм завданням зараз буде навчитися забирати силу з магічного сховища. Робиться воно, як і у випадку з заклинанням управління, в два етапи. Спочатку тобі треба буде подолати опір і захист каменю. Захист буває природнім. Предмети не люблять віддавати силу, яка в них прихована. Цей захист долається легко. Простим заклинанням. Але ще на камінь або інший магічний предмет може бути накладено захисне заклинання, ніби пароль. Щоб чужі не змогли отримати силу з предмета без дозволу господаря. Заклинання можуть бути як прості — захисні, і досить їх знати, щоб зняти захист. Але бувають сильні — охоронні. Їх ставлять, щоб уберегти цінні магічні предмети. Так ось саме ці бувають дуже небезпечними. Вони можуть навіть вбити того, хто намагається скористатися предметом без волі господаря. Такі заклинання розміщували майже на всіх стародавніх артефактах. А на деяких навіть по декілька. У Школі тебе навчать, як з’ясовувати, чи є такі захисні заклинання і як їх обходити або знімати. У моєму кільці немає спеціального захисного заклинання, тільки природний захист каменю. Його ти легко подолаєш, використавши замовляння «Цуфуно Гіда Худолій». Після того, як ти проникнеш в камінь або будь-який інший магічний предмет, там одразу побачиш енергію. Вона буде виглядати, як срібна рідина. Далі ти так само, як робив це з часточками сили, вимовляєш «Статос Ліді» і перетягуєш в себе. Ну що, зрозуміло?

— Поки що так. Нічого особливого немає. Так само, як збирати силу навколо. Тільки перед цим треба проникнути у камінь. Сподіваюся, що це у мене вдасться краще, ніж магія Впливу.

— Вийде! Тут немає особливих труднощів. Може, не з першого разу і не так легко, як тобі б хотілося, але обов’язково вдасться. Ще раз нагадаю тобі заклинання: для входу в предмет — «Цуфуно Гіда Худолій», а щоб забрати силу — «Статос Ліді». І багато сили вкладати не треба, а то так можна і знищити магічний предмет.

Нік зосередився, придивився до каменю у персні, а це був рубін, і промовив заклинання входу. Сили він вклав трохи. Йому здалося, що камінь став м’яким і прогинається всередину, як захисна плівка. Але, мабуть, сили було вкладено недостатньо і замість того, щоб остаточно пустити Ніка в себе, камінь почав тверднути і відкинув його. Той повторив заклинання, вклавши трохи більше сили. Камінь знову став прогинатися і, мабуть, зрозумівши, що сила Ніка переважає, припинив чинити опір і впустив його в себе. І він побачив прекрасну картину. Всередині червоного каменю хлюпала срібна рідина магічної енергії. Сонячне світло проникало через межі і залишало червоні відблиски на срібній поверхні. Нік милувався грою фарб. Здавалося, можна вічно дивитися на цю красу, але, згадавши, для чого він тут, промовив друге заклинання. Магічна сила, здавалося, відгукнулася на його заклик і стала слухняною. Подумки він потягнув за собою срібний потік і вклав його в себе. Кілька миттєвостей сила переходила з каменю в нього, а потім несподівано обірвалася. Нік розгубився, але зрозумів, що просто в камені більше не залишилося сили. Зате всередині нього відчувалося магічне насичення, ніби він добре підкріпився. Він ще раз подивився на тепер уже порожнє кільце і розірвав заклинання. Світ наче виріс. Він озирнувся і побачив Ліну, що стояла поруч і усміхалася. Здавалося, що вона радіє успіхам учня більше, ніж він сам.

— У мене вдалося! Не з першого разу, як ви і попереджали, але вийшло, — сказав задоволений Нік.

— Молодець! Ще один вивчений урок. На сьогодні магії досить. Пішли додому. А то Галя знову буде лаятися, що ми на обід запізнюємося. А вдома тебе ще чекають настоянки і відвари Ані, — не втрималася Ліна, щоб не зачепити його.

— Ну, скільки ще ви двоє мене мордувати будете. У мене скоро від усієї цієї гидоти кишки назовні повилазять. Ну яке задоволення від смачного обіду, якщо він через дві години з мене тікає завдяки вашим старанням.

— Потерпи ще трохи. Сьогодні останній день будеш пити настоянки. Тому скоро закінчуються твої муки. Годі скиглити і пішли обідати.

Наступні дні пролетіли непомітно. Нік займався фізичними вправами, накопиченням магічної сили, читанням книг, заняттями мовою і лікуванням. На щастя, в нього перестали вливати лікувальні напої, і настрій одразу покращав. Ліна суворо заборонила йому займатися магічними вправами, щоб не витрачати енергію, що засмучувало, але передчуття швидкої зустрічі з Вищим все більше розпалювало його цікавість. Він все чекав, що Ліна розповість про майбутню зустріч побільше деталей, але вона не торкалася цієї теми в розмовах з ним. «Значить, так треба», — вирішив він і припинив думати про зустріч, тим більше що майже увесь час був зайнятий.

Вечеря закінчувалася. Зазвичай Ліна, втомлена за день, відразу йшла до себе в кімнату відпочивати. Але цього разу вона не поспішала і попросила Ніка піти з нею на вулицю, щоб поговорити. Вони влаштувалися в кріслах. Магеса вимовила заклинання, щоб відігнати комарів, і почала розмову.

— Ну що, завтра тобі належить зустріч із Вищим. Я не знаю, чи буде він з тобою розмовляти, чи просто проведе обряд повної ініціації. Але я хочу, щоб ти був готовий до зустрічі. Зараз трохи розповім про Вищих та їх роль в нашому житті, а також про те, що ти повинен будеш завтра робити. Ти готовий слухати і запам’ятовувати, чи вже зовсім засинаєш?

— Який там сон! Я готовий, тим більше що це дуже потрібно і важливо.

— От і добре. Тоді слухай. Ми не знаємо, хто такі Вищі, скільки їх, де вони мешкають. Навіть у найстаріших записах про це не написано. Для всіх нас Вищі були завжди і завжди будуть. Для більшості простих людей Вищі — це божества. Їм будують храми, їм моляться, їх просять, коли погано. Для магів Вищі не тільки вигаданий образ, а й реальність. Тому що тільки Вищий може зробити остаточну, повну ініціацію мага. Багато магів вірять, що саме вони дають людям Зерна. Але я впевнена, що це не так. Вищі їх тільки відчувають і можуть підказати, де шукати людину, що володіє Зерном. Я і багато Майстрів Магії та Магістрів не вірять, що Вищі — це Боги. Швидше вони нагадують мені пастухів, що стежать за стадом. Занадто малий реальний вплив на долі простих і не простих людей. Я не знаю випадків, коли Вищі якось реально втручалися в життя людей. Так, вони ініціюють магів, вони часто підказують нам правильні рішення або попереджають про події. Але я не знаю випадків, щоб хтось із Вищих з’являвся на Франі або на іншій планеті і щось робив. Часто мені здається, що ми просто маріонетки або ляльки в їхніх руках. Можливо, тобі вдасться коли-небудь розгадати цю загадку. Ці істоти частіше, ніж з іншими, спілкуються з володарями золотого Зерна. Мені за все моє довге життя вдалося поговорити з нашим Вищим не більше кількох десятків разів. Кожен чаклун знає спеціальне заклинання виклику Вищого, але вкрай рідко він відгукується і розмовляє з магом. Я була здивована, коли він нещодавно відповів на мій виклик і говорив зі мною про тебе. Але все одно тобі треба ставитися до Вищого з повагою, бо люди, які будуть навколо тебе, вважають його Богом, і не треба ображати їх почуття. Та й серед магів не вітається неповага до Вищих. Отже завтра тобі потрібно зустрітися з ним. Його скорочене ім’я — Гуру, щоб люди легко могли його запам’ятати і вимовляти. Повне його ім’я дуже довге, воно записане у Священних книгах, але мало хто його взагалі бачив чи чув. Спілкуватися з Вищим можна тільки в порталі. Іноді вони створюють ці портали для переміщення між різними місцями і планетами. Звичайно, вони не самі роблять портали, а за допомогою Магів-транспортників. Про них я тобі трохи вже розповідала. Основа кожного порталу — це плита з дуже рідкісного каменю Варта. Але я відволіклася. Завтра ти підеш до порталу. Ти повинен бути там хвилин за десять до одинадцятої. Ми з Гуру домовилися, що об одинадцятій він вийде на зв’язок із тобою в порталі. Тобі треба бути завчасно, щоб налаштуватися і увійти в стан медитації. Як тільки ти увійдеш в потрібний стан, скажеш слова «Рунат Ар Даву». Але специфіка цього заклинання в тому, що одразу після активації воно буде витягати з тебе магічну енергію для підтримки контакту, весь час, поки ти будеш говорити з Вищим. Саме тому я вимагала, щоб ти повністю відновив всю витрачену енергію. Часто учням не вистачає всієї їхньої енергії для обряду ініціації, хоча він і триває всього хвилин десять, тому при обряді їх супроводжує досвідчений маг, який і поповнює енергію учня. Але, думаю, тобі має вистачити, хоча я не знаю, скільки у тебе триватиме зустріч з Гуру. Пам’ятай, спілкування з Вищим дуже важкий процес навіть для досвідченого мага. Час йде не так, як навколо: ти думаєш, що розмова тривала хвилин десять, а насправді минає більше години. Я думаю, що це пов’язано з тим, що саме так повільно час лине на планеті, де живуть ці напів-Боги. Як я вже сказала, для підтримки зв’язку витрачається багато енергії і сил, причому як магічних, так і людських. Часто маги після десятихвилинної розмови відчувають себе так, неначе декілька годин бігли в гору. Для цього Галина завтра вранці тобі приготує твої улюблені пиріжки. Тобі краще трохи перекусити перед спілкуванням і після. Що стосується самої розмови з Вищим, то ти можеш йому ставити будь-які запитання, які тебе турбують, але найчастіше він на них не відповідає. Проте іноді він сам розповідає щось важливе. Наприклад, попереджає про небезпеку або якісь поради дає. Правда, часто ці поради або передбачення дуже схожі на головоломку. Їх потім ще треба розгадати і зрозуміти, що хотів сказати Гуру. Мабуть, це все, що тобі треба знати про завтрашню зустріч. Є питання?

— Особливо питань немає. Все зрозуміло. Слова заклинання і що робити я запам’ятав, — посміхнувся Нік.

Ранок знову був сонячним. Нік навіть почав дивуватися: протягом всього часу, поки він був у мольфарки, не було сильних дощів, хоча в сусідніх селах вони йшли часто. Напевно, це все-таки було особливе місце. Він помітив, що за сніданком Ліна була схвильована, хоча намагалася цього не виказувати. Кілька годин після сніданку він провів у повному неробстві. Ліна пішла до себе в кімнату, не давши йому ніяких завдань. Довготривала бездіяльність почала обтяжувати Ніка. Він уже звик, що його день був насичений і заповнений заняттями. Ледве дочекавшись часу відправлення на зустріч з Вищим, швидко зібрався, зазирнув до Галини на кухню, прихопив приготовану йому їжу і вже ладний був відправитися, коли у вітальні з’явилася мольфарка.

— Ну що, ти готовий? — запитала вона.

— Та готовий. Все взяв, вже збираюся йти, — відповів Нік.

— Не поспішай. Я пройдуся з тобою, — сказала Ліна, взяла Ніка під руку і вони разом вийшли з будинку.

Дорога до порталу зайняла у них трохи більше години. Вони не поспішали. Часу було достатньо. Йшли і насолоджувалися приємною прохолодою лісу. Розмовляти не хотілося. Нік відчував: все, що йому треба знати, Ліна розповіла вчора ввечері. А те, що вона вирушила з ним, було просто материнською турботою про нього. Він знав, що ні розмова з Вищим, ні ініціація ніякої небезпеки не несли і зовсім не хвилювався. Швидше, його розпирала допитливість і очікування зустрічі з чимось незвичним. Нік завжди цікавився всім і пхав свого носа в усі щілини. А тут треба буде зустрітися з майже божеством. Вони дійшли до галявини, де знаходився портал. До зустрічі залишалося ще двадцять хвилин.

— Ось ми й дійшли. Ти все пам’ятаєш, що тобі треба робити? — ще раз спитала мольфарка.

— Пам’ятаю. Нічого складного немає. Медитація. Заклинання. Ініціація і я повноцінний маг, — спокійно відповів Нік.

— Добре, що ти не тривожишся. У Школі молоді учні іноді свідомість втрачають від хвилювання перед зустріччю з Вищим. Для них він все-таки Бог.

— А мені чомусь більше цікаво, аніж страшно.

— Значить, правильно я вибрала час для цього обряду. Підкріпися трохи і готуйся до зустрічі. Не хвилюйся, якщо якийсь час не буде відповіді від Гуру. На жаль, божества не завжди пунктуальні. Будемо вважати, що У них просто були турботи більш нагальні, ніж твоя ініціація. Я піду додому. З тобою залишиться Прайм, — сказала Ліна і пішла до стежки в кінці галявини.

Нік почав готуватися до зустрічі. Він, наскільки це було можливо, зручніше влаштувався на гладкій чорній кам’яній плиті посередині порталу та почав медитувати. Йому швидко вдалося це зробити. Вимовив подумки слова заклинання і став чекати відповіді від Вищого. Нічого не відбувалося. Перед його внутрішнім зором була порожнеча. Минув деякий час, але нічого не змінювалося. Ліна попереджала, що Гуру може не відразу відповісти йому. Нік не знав, скільки часу минуло. Він потрохи почав втомлюватися і концентрація почала розсіюватися. І тут ніби здалеку він почув голос. Спочатку не міг розібрати слова, але потім вони ставали голосніші і зрозуміліші.

— Ніку, може ти все-таки сконцентруєшся і поговориш зі мною? — почувся незнайомий голос, що виникав прямо в голові.

Нік здригнувся і сконцентрувався. Спочатку чорний фон змінився сірим, а потім в голові з’явилася картинка істоти, яка віддалено нагадувала людину, що сиділа в дуже глибокому кам’яному кріслі перед столом дивної форми.

— Ось так краще, — сказав чоловік. — Мене звати Гуру, а тебе, я так розумію, Нік, про якого мені розповідала Ліна. Не дуже гарне перше враження ти справив. Я з таким уперше стикаюся. Така неповага до Вищого.

— А що сталося? — розгублено запитав Нік. — Я все зробив, як сказала Ліна.

— Цікаво. Це Ліна тобі сказала спати, коли ти повинен говорити зі мною? Не думаю, що вона тебе цьому вчила.

— Пробачте. Незручно вийшло. Наївся, втомився чекати. Ось, напевно, і заснув. Ну, ви теж пунктуальністю не відзначились.

— Послухай, людино! Тобі не здається, що ти поводишся неналежно зі мною? — гнівно сказав Гуру. — Такого нахабства я ще не бачив!

— Послухайте, Гуру! — Нік починав дратуватися. — Я теж не маленький хлопчик і не перший рік живу на Землі. Ви з Ліною висмикнули мене з мого звичного життя. Вирішили зробити з мене мага, про що я, між іншим, не просив. Та ще, за її словами, мені треба буде рятувати дупи магів на Франі, ризикуючи загинути в будь-який момент. Ви думаєте, що я у захваті від цього! Пропоную відразу розставити все по місцях. Для мене ви не Бог. У мене свій є. Посилаючись на розповіді Ліни, я вважаю, що всі ви, Вищі, розважаєтеся, граючись долями мільйонів людей і магів. Самі ви при цьому відсиджуєтесь у затишному місці, не ризикуючи нічим. Так ось: зробити ви мені нічого не можете. Максимум, що мене чекає, це стирання пам’яті і повернення у свій звичний світ. Мене це не лякає. Якщо я вам потрібен, тоді давайте говорити один з одним відповідно.

— Дійсно я покладаю на тебе великі сподівання. І якби не це, то, повір, я знайшов би спосіб покарати тебе за твої слова. Але ти мені поки потрібен. А зараз розслабся і посидь спокійно. Я просканую тебе і подивлюся, що тобі дало Зерно і чи настільки ти видатний, щоб терпіти твою зухвалість.

Нік постарався розслабитися, хоча його і трясло від злості. Він мав неприємне відчуття, ніби хтось лазить у його голові. Йому хотілося перервати це, але він терпів, даючи можливість Вищому розглянути себе.

— Ну що ж, подивився. Дійсно Зерно дало тобі багато талантів і сили. Будемо вважати, що ти переконав мене у своїй важливості. Думаю, що ти зможеш бути корисним мені і магам будинку Каса Альєнте. І Ліна була права, що не активувала Зерно раніше. Ти набрався досвіду, знань і це стане тобі корисним надалі. Ви вже пройшли випробування за видами магії? — запитав Гуру.

— Так, частину пройшли, — вже спокійніше сказав Нік. Він зрозумів, що перший бій з Вищим він виграв. Тепер до нього будуть ставитися хоч з якоюсь повагою. — Як вважає Ліна, основна — це магія Вогню, хоча майже так само добре Вода і Повітря. Земля погано. Є відгуки по Геомагії і магії Гравітонів. Повний нуль магія впливу і управління, як на тварин так і на людей. На рослини не пробували, але Ліна каже, що буде такий самий результат. Решта видів ми не чіпали.

— Досить вражаючий набір. Справді Доля вирішила зробити нам подарунок. Спробуєш інші в Школі. Я бачу, що ще декілька видів можуть дати відгуки. Не буду приховувати, я радий, що ти з’явився. Сподіваюся, ти зможеш допомогти мені і магам. Ну, а тепер ти вправі мене питати. Що ти хочеш дізнатися?

— У першу чергу мені треба знати, що має статися і навіщо я вам потрібен?

— Добре. Ти правильно здогадався. Ми, Вищі, зовсім не Боги. Але нам дані в управління цілі народи. Від нас залежить, як буде існувати і розвиватися вручений нам народ. Чим більше під нашим керуванням людей, магів, істот, території і навіть планет, тим краще нам і тим вище наше становище в суспільстві Вищих. І, відповідно, навпаки. Весь час йде боротьба між Вищими і їх народами за процвітання і за виживання. Якщо народ, підлеглий Вищому, зникає або його захоплює інший народ, то Вищий гине теж. Тепер ти розумієш, як для мене важливо виживання і процвітання Ордену Каса Альєнте і всього народу держави Тротс. Як ти, виявляється, вже знаєш, Вищі не можуть самі втручатися в життя людей, але ми можемо допомагати порадою, передбаченням і деякими даними. У мене є інформація, що Вежа Темних Сил і їхній Вищий вирішили за допомогою держав Вогняних і Земляних захопити і знищити Тротс. І, як на зло, в Тротсі та в Ордені Дихання зараз немає ладу і йде боротьба за владу. Немає сильного мага, який міг би об’єднати всіх і протистояти у війні з Темними і їх союзниками. Тому справді, на тебе я покладаю великі сподівання.

— Ну і як я, людина з іншої планети, маг-учень зможу достукатися до правителя і верхівки магів, щоб об’єднати їх.

— Я думаю, що зможеш. Недарма Доля дала тобі такі сили і можливості. Та й знання життя на планеті Земля тобі повинні в цьому допомогти.

— Поки я виросту в сильного мага і зможу хоч на щось впливати, минуть роки. За цей час нас знищать.

— Я думаю, що трохи часу у нас ще є. Темні будують великий портал, щоб перенести бойових чудовиськ з іншої планети. Але для цього їм треба ще близько двох років. До тих пір вони будуть тиснути на Тротс руками Халбара і Ллами.

— Гуру, тут така справа… я відчуваю, що у мене закінчується магічна енергія для підтримки заклинання. Боюся, що скоро не зможу утримувати зв’язок. А мені ще треба пройти повну ініціацію.

— Не хвилюйся поки. Я зроблю так, що твоя фізична енергія і енергія життя буде переходити в магічну і підтримувати зв’язок. Правда, це вичавить з тебе всі сили. Але постараємося все встигнути. Я думаю, що ми ще зможемо поговорити, коли ти будеш в Школі проходити ініціацію разом з іншими учнями. До того часу ти будеш володіти більшою силою.

— Добре. Але у мене є кілька прохань. Мені здається, що це допоможе мені на Франі.

— Ти ж знаєш, що я не можу наділити тебе якимись надзвичайними якостями.

— Цього й не треба. Але вважаю, дещо ви можете для мене зробити. Вибачте, але пропоную опустити ввічливі звертання, тому що часу у нас мало. Я буду говорити просто і звертатися на ти. Перше — я хочу приховати від усіх колір свого Зерна. Можеш зробити так, щоб усі бачили в мені мага Води, наприклад?

— Це правильно. І можливо. Коли буде процес ініціації, я це зроблю.

— Чудово! Але мені треба знати слова заклинання, щоб іноді знімати це маскування.

— Заклинання буде звучати так: «Поїста Ранаксел». Перший раз знімає. Повторення повертає на місце. Що ще?

— Мені потрібно, щоб ти поставив мені сильний ментальний захист. Аби ніхто не зміг проникнути мені у мозок, як це зробив ти. Адже, поки я учень, захистити себе сам не зможу. А нам не потрібно, щоб хтось дізнався наші плани, які у мене в голові, або те, що я з іншої планети. Зможеш?

— Думаю, що так. Що ще?

— Та я особливо не замислювався. Думаю, що до наступної зустрічі придумаю. Але ще одне прохання є. Ліна казала мені, що для переміщення через портал треба або браслет з каменю Варта, або мага-транспортника поруч. Думаю, через те, що мої здібності до магії Землі погані, то транспортника з мене не вийде. А мені хотілося б мати можливість завжди користуватися порталом, адже може бути невідкладна потреба в переміщені. Щось вигадаєш?

— Складне завдання, — сказав Гуру, взявши паузу на роздуми. — Є одна ідея. Я можу тобі зараз зробити татуювання, але не фарбами, а пилом каменю Варта. Гадаю, що це буде твоїм браслетом для переміщення. Але це боляче і займе трохи часу. А я відчуваю, що ти вже вичерпав майже всі свої магічні і фізичні сили. Зараз відлітають твої життєві. Але це небезпечно. Я буду стежити, щоб не витратити їх усі.

— Добре. Я вже теж відчуваю, що сильно ослаб. Тому роби швидше.

— Я вже почав. Це все буду робити паралельно з обрядом ініціації. Ти розслабся. Поки ти мене чуєш, невелика порада: довіряй своїм відчуттям. У тебе дуже гарна інтуїція. Вона тобі підкаже, що треба робити.

Нік з останніх сил підтримував заклинання зв’язку з Вищим. І тільки поколювання та біль у лівому плечі давали зрозуміти, що ініціація ще триває. Через деякий час він відчув, що слабне остаточно. Останнє, що він побачив, — це стовп золотого вогню, який піднявся в небо. Він подумки посміхнувся і втратив свідомість.

Нік насилу розплющив очі й подивився на небо. Свідомість помалу поверталася до нього. Спочатку він не зрозумів, що відбувається. Навколо було темно. У небі яскраво світили зірки, а щось вологе періодично торкалося до його обличчя. Він насилу повернув голову і побачив поруч із собою Прайма, який лизав його щоку. Думки почали збиратися в голові. Він згадав, чому він тут. Очевидно, ініціацію було закінчено. Але, як і попереджала Ліна, пройшло значно більше часу, ніж він відчував, перебуваючи на зв’язку з Вищим. Він спробував піднятися, але не зміг цього зробити. Сил не було навіть на те, щоб повернутися на бік. Спина сильно боліла через довготривале лежання на кам’яній плиті. Дуже хотілося пити. Він подивився на Прайма і промовив:

— Прайме, розумнику, принеси сумку, — вовк віддано дивився йому у вічі і намагався лизнути щоку. — Прайме, сумку принеси.

Вона лежала одразу за колом кам’яних плит, що оточували портал. До неї було всього три-чотири метри, але Нік знав, що не зможе дотягнутися. Він ще і ще просив вовка принести сумку. Коли сили вже не залишалося, Прайм зрозумів, що від нього хотіли, і підтягнув сумку. Зібравши останні сили, Нік витягнув флягу з чаєм і зміг зробити ковток. Яким же смачним і цілющим здавався йому тоді звичний солодкий напій. На другий ковток у нього набралося сил лише через кілька хвилин, коли перший ковток додав трохи енергії. Трохи попивши, Нік знесилившись, повалився знову на камінь. Він розумів, що дістатися до будинку він ніяк не зможе. Повернувши голову, він побачив навпроти розумні вовчі очі.

— Прайме, додому… Ліна… Прийме, Ліна… Додому… Біжи… — повторив він кілька разів. Вовк відразу зрозумів, що від нього цього разу хотіла людина. Він подивився на свого друга і побіг до стежки.

Нік заспокоївся. Він знав, що вовк неодмінно приведе Ліну. Зробивши ще кілька ковтків, він закрив очі, розслабився і став чекати. Час від часу він то втрачав свідомість, то прокидався. Не розплющуючи очей, він прислухався до звуків з надією почути кроки на стежці, але чув тільки шум нічного лісу. Привів його до тями голос Ані.

— Ніку, прокинься! Будь ласка, Ніку, ти мене чуєш? — Аня стояла над ним, намагаючись привести його до тями.

— Аню, все в порядку. Я тебе чую. Тільки не треба мене трусити, — він зміг посміхнутися, зазираючи у її великі гарні очі. — А ти що тут робиш?

— Ну, слава Богу! Отямився. Я сильно перелякалася, — сказала Аня, трохи заспокоївшись. — Мене Ліна вперед із Праймом послала. Вона йде за нами. Що з тобою сталося?

— Довго розповідати. У двох словах, у мене зовсім не залишилося сил. Я випив трохи солодкого чаю. Але поки навіть на бік перевернутися не можу. Ти не можеш мені допомогти, а то спина вже вся затекла і дуже болить.

Аня перевернула його на бік і допомогла зробити ще кілька ковтків чаю. Сили потроху почали повертатися до Ніка. Аня зробила масаж спини, і біль стих. Через хвилин двадцять на галявині з’явилася схвильована і засапана Ліна. Вона підійшла до Ніка і Ані, суворо подивилася і сказала:

— Розповідай, що сталося?

— Та нічого страшного. Забалакались трохи. А щоб все встигнути, довелося Гуру мої життєві сили використати, бо магічні швидко закінчилися. Але я вже себе краще почуваю. Я випив чаю, а Аня мені масаж зробила. Полежу ще трохи і можемо повертатися. А котра година зараз?

— Уже майже четверта ночі. Я бачила, що ви закінчили десь опівночі. Це значить більше дванадцяти годин минуло. Ти з глузду з’їхав? Та ти міг померти!

— Гуру пообіцяв стежити, щоб я не перейшов межу. Та й за моїми розрахунками все тривало трохи більше години. Я не думав, що насправді так довго.

— Гаразд, потім поговоримо. Аню, дай йому випити того відвару, що ми із собою взяли.

— Знову відвари і зілля. Тільки три дні минуло, як мене позбавили цієї муки. І що, знову? — скривившись, сказав Нік.

— Це інше. Це додасть тобі сил, щоб ти зміг додому добратися, — сказала Ліна, перериваючи його скарги.

Зілля подіяло через кілька хвилин і йому здалося, що він випив не одну баночку енергетика. Він уже зміг самостійно сісти і навіть попросив бутербродів, які лежали зранку в сумці. Після легкої вечері настрою і сил значно додалося. І вже через півгодини вони змогли рушити додому. Йшли повільно. Було видно, що Ліна заспокоїлася і хотіла розпитати Ніка більш детально про зустріч з Вищим, але не наважувалася це робити в присутності Ані. Коли вони дісталися до будинку, вже починало світати. Втомлені всі відправилися спати.

Нік розплющив очі і здивувався. У кімнаті було світло, але не було сонячних променів, які його завжди будили вранці. «Цікаво, котра зараз година? — подумав він. — Невже я так довго спав?» Кілька хвилин полежав у ліжку, згадуючи вчорашній день. Спробував поворушити руками і ногами. Кінцівки слухалися його добре, але в усьому тілі відчувалася слабкість. Все ще давалася взнаки довга бесіда з Вищим. Поглянувши на годинник, він трохи здивувався. Було далеко за полудень. Він проспав майже весь день. Кілька різких рухів та декілька хвилин під прохолодним душем забрали трохи сил, але повернули бадьорість. У вітальні нікого не було, тільки з кухні долинали приємні звуки куховарства і неймовірно смачні запахи. Напевно, Галина готувала вечерю. Нік не став зазирати на кухню, не хотів відволікати її, та й боявся, що не витримає і потягне щось смачненьке. Він вийшов у двір подихати свіжим повітрям. Там сподівався знайти Ліну або дізнатися у Івана, де вона. Довго шукати йому не довелося. Ліна сиділа у дворі, потопаючи в улюбленому глибокому кріслі.

— Ось і наш балакучий герой прокинувся, — посміхаючись, сказала Ліна, побачивши Ніка. — Як ти себе почуваєш?

— Значно краще, ніж вчора вночі, хоча вичавлений, як лимон. І дуже їсти хочеться.

— Ну, потерпи трохи. Галина там старається, щось вигадує, щоб тобі догодити. Вона теж дуже злякалася, коли тебе вчора вночі побачила. Сідай. Розповідай, що вчора відбулося і як пройшла твоя перша зустріч із Гуру?

— Так розповідати особливо нічого, — відповів Нік, сідаючи в крісло. — Я все зробив, як ви сказали. Гуру запізнився трохи. Почав на мене наїжджати відразу. Ну, я розлютився трохи і у відповідь сказав все, що про нього думаю. Наш божок подувся трохи, але все зрозумів і далі був душечкою.

— Так… ану детальніше. Чому це Гуру тебе відчитав? Що вже втнув? Зазвичай він хоч і зарозумілий, але ввічливий з усіма.

— Ну, так вийшло… Все ж добре закінчилося, — спробував ухилитися від питання.

— Ніку, не викручуйся! Що ти зробив, що Вищий розсердився?

— Я ж пиріжків смачних наївся, а він, гад, спізнився. Ось я і задрімав трохи. Я, чесно, не хотів. І навіть не зрозумів, що заснув. Я медитував і підтримував заклинання. А його не було довго. А потім чую, кричить над вухом. Я вибачився, але, мабуть, не надто переконливо.

— Ніку! Я ж тебе просила не спати! У мене просто слів забракло! Мало того що ти примудрився заснути під час ініціації, так ти ще й посварився з Вищим. Ти, без сумнівів, невиправний! Що було далі?

— А що далі? Я пояснив Вищому моє розуміння його місця в історії всесвіту і в моєму житті і куди йому варто йти з його наїздами. Він, м’яко кажучи, все усвідомив і ми стали гарними друзями. Я сподіваюся…

— Ну що ж ти за бовдур! І начебто дорослий дядько, а поводишся, як хлопчисько. Сивого волосся півголови, а розуму не нажив!

— Ліно, мені здається, що цей маленький інцидент пішов навіть на користь. Після цього і після сканування мене Гуру став більш серйозно до мене ставитися. Далі наша бесіда була досить корисною та змістовною. Думаю, що якби не конфлікт, то провів би він ініціацію і все. А так мало того що важливою інформацією поділився, так навіть деяку користь вдалося з нього отримати. Стали у нагоді нам можливості нашого Вищого.

— Ніку, щоб ти про нього не думав, стався до нього з належною повагою. Розповідай, що вдалося дізнатися?

— Він ще раз попередив, що Тротсу та й усьому Франу загрожує небезпека. Темні будують великий портал, щоб перенести на Фран величезних чудовиськ і захопити все на планеті. Поки вони це роблять, то спробують розібратися з Тротсом, нацьковуючи на нього Лламу і Халбар.

— Це він мені теж розповідав. А скільки часу потрібно Темним, щоб побудувати портал, він не сказав?

— Сказав, що близько двох років.

— Це не дуже багато. Та ще й за цей час Вогненні і Земляні нам спокою на дадуть. Добре, що ти у нас з’явився.

— Ага, і цей напівбог теж так вважає. Тому, напевно, і проковтнув мої образливі слова. Але мене це тільки напружує, а не радує. Занадто багато очікувань від мене. Що може зробити одна людина, якщо війною буде охоплена вся планета?

— У тебе буде два роки, щоб ти став магом та зібрав навколо себе однодумців. Гаразд, чому бути — того не минути. А що ти там казав про корисні речі? Що тобі вдалося отримати від Вищого?

— Так толку від нього не багато. Але дещо все-таки мені перепало. Подивіться на мене магічним зором. Може, побачите щось незвичайне.

— Та ти ж став магом Води! — здивовано вигукнула Ліна, подивившись на Ніка магічним зором. — А куди поділося Золоте Зерно?

— Це для конспірації. Я подумав, що нічого мені ходити із золотою зіркою на лобі і всім давати привід швидше мене вбити. А тепер я такий, як усі. Це наш спільний друг на моє прохання постарався. А тепер можете ще раз подивитися, — сказав Нік, промовивши заклинання «Поїста Ранаксел».

— Так тепер ти у всій красі! Це ти дуже правильно придумав. Молодець!

— Це ще не все, — з гордістю похвалився Нік. — Ліно, ви ж у нас Магістр Срібної магії? А можете подивитися, що у мене в голові заховано. Я навіть чинити опір не буду.

— Звичайно, можу, — сказала Ліна. Вона подивилася Ніку у вічі і промовила заклинання. Минуло півхвилини. Ліна повторила його ще раз. Нічого не сталося.

— Я не знаю, як це може бути, але тепер я не можу пробитися до твоїх думок.

— Що і потрібно було перевірити! Мені дуже не сподобалося, коли Гуру длубався у моїх мізках. І я зажадав, щоб він поставив мені найкращий захист. Очевидно, йому вдалося.

— Що ж, це теж дуже потрібно. І у Школі, і за її межами деякі чародії дуже полюбляють копирсатися у головах учнів або слабких магів. Особливо придворні маги. Все вишукують зраду і змови. Але боюся, що такий захист навпаки викличе в них підозру щодо тебе. Будуть весь час пробувати зламати його. Для них це, як ляпас.

— Ось і перевіримо, чи настільки вправний в магії наш Вищий. А для особливо наполегливих прикинуся дурником. Скажу, що само так сталося під час ініціації. Бувають же різні збої і відхилення при проведенні цього обряду?

— Бувають. Для більшості цього буде достатню. Сподіваюся, що найдопитливішим, рано чи пізно, просто набридне прориватися через твій захист. Та й, думаю, шансів ти їм багато не даси. Це все гарні новини. Ще є сюрпризи?

— Є один. Але він скоріше приємний і не такий важливий. Я його вам покажу, коли буду до Школи збиратися.

— Що я можу сказати? Ти мене в черговий раз здивував. Мало хто удостоюється навіть розмови з Вищим, а тобі не лише вдалося уникнути його гніву, так ще й дуже корисні подарунки отримати. Видно, Гуру повірив у тебе так само сильно, як і я.

— Я вже говорив, що мене дуже лякає така довіра і ваші плани. Але приємно отримати хоч щось істотне від такої малокорисної істоти, як Вищий.

— Ти недооцінюєш нашого покровителя. Думаю, що він ще зможе тебе здивувати. А тепер про те, що далі нам із тобою доведеться робити. Сил у тебе, звичайно, не залишилося зовсім. Отже, завтра вранці замість пробіжки піша прогулянка. Потім трохи займаєшся накопиченням магічної енергії. Ти її успішно всю розтратив, а для занять з магії вона нам потрібна. Після обіду твоїм лікуванням займемося, ну і ще трохи підтягнемо загальну мову. А через пару днів, коли відновишся повністю, повернемося до фізичних навантажень і занять з магії. Все зрозуміло?

— Зрозуміло… Може, хоч кілька днів мені можна полінуватися? У мене з того часу, як я сюди приїхав, жодного вихідного не було!

— Ти сюди не на відпочинок приїхав. Та й рубати дрова чи орати тебе не змушують. Нема чого скаржитися. От сьогодні ти цілий день спав. Будемо вважати, що це був твій вихідний. Перший і останній. І не думай сперечатися. Вставай і пішли вечеряти. Галина вже три рази визирала.

Почалися рутинні дні, схожі один на одного: пробіжка, збирання магічної сили, заняття з магії, лікування і заняття мовою. Через тиждень Ніку здавалося, що це ніколи не закінчиться. Ліна намагалася підготувати його до життя в Школі якомога краще. Дні зливалися в одну смугу і це гнітило і злило Ніка. Але тішило, що така робота почала приносити результати. Він відчував, що став значно здоровішим, сильніший фізично, прості заклинання, яким вчила його Ліна, давалися легко і майже автоматично, успіхами в мові наставниця теж була задоволена. Підготовка до Школи добігала кінця.

День минув спокійно. Ліна з Анею майже весь час провели в селі. Як було заведено, раз на тиждень вони їхали туди надавати знахарську допомогу. Зазвичай до обіду вони справлялися, але в цей раз охочих потрапити на прийом до мольфарки було аж занадто багато. Хворі були не тільки з села. Слава про карпатську цілительку хоч і суворо оберігалась, але все-таки потроху поширювалася, тому в дні прийому приїжджали хворі з інших сіл і навіть країв. Того дня вони закінчили лікувати, тільки коли вже стемніло, і втомлені повернулися додому. На вечерю всі зібралися за столом. Розмов не було. Ліна дуже втомилася, а інші не хотіли її турбувати. Нік провів весь день у тренуваннях. Спочатку пробіжка і фізичні вправи, а потім він вправлявся у магії. Вечеря вже закінчувалася, коли в двері постукали. Це справило ефект вибуху бомби. Всі знали, що тільки кілька чоловік із села могли прийти до них, та й то — лише в денний час. Такого практично не було, щоб хтось навідувався уночі. Іван різко схопився і пішов відкривати. До кімнати зайшов захеканий Михайло. Всі трохи заспокоїлися.

— Михайле, заспокойся і скажи, що сталося? — спитала Ліна.

— Пробачте, — трохи віддихавшись, сказав Мишко. — Якби не біда, я б не прийшов. Ліно, там зовсім погано з Петром, із лісником. Він вже годину б’ється в судомах. Фельдшерка за вами послала. Сказала, помре, якщо ви не приїдете. Ви ж знаєте, в такий час швидку з району викликати марно. Якщо можете, допоможіть. Хороший мужик. Молодий ще!

— Не хвилюйся! Зараз зберемося і поїдемо. Ти повертайся в село. Іване, терміново готуй машину! Аню, візьми настоянки, ти знаєш які. Я зараз приєднаюся й поїдемо.

— Ліно, я, напевно, з вами поїду! — раптом сказав Нік.

— Що тобі там робити? Ми з Анею самі впораємося, — відповіла Ліна і пішла переодягатися.

Ніку було не по собі. Якесь погане передчуття його турбувало. Він побіг до своєї кімнати, швидко переодягнувся і через пару хвилин вже стояв біля машини. Ще через кілька хвилин підійшли Аня і Ліна.

— Ніку, що ти тут робиш? Йди додому відпочивати. Тобі завтра з ранку треба бути свіжим і повним сил, щоб займатися. Це буденна лікарська робота, — сказала Ліна.

— Я поїду з вами, — несподівано почав наполягати. Щось йому підказувало, що він повинен бути там.

— Немає часу з тобою сперечатися. Не знаю, навіщо тобі їхати та сидіти в машині. У будинку ти мені не потрібен. Тільки заважатимеш і відволікатимеш, — втомлено сказала Ліна сідаючи в машину. — Ну, кого чекаємо! Іване, поїхали, там людина помирає! Треба рятувати!

Машина рвонула з місця та полетіла у напрямку до села. Через п’ять хвилин вони обігнали Мишка, який їхав на велосипеді. Іван добре знав дорогу, село, і через хвилин двадцять вони вже пригальмували біля красивого нового будинку, де жив лісник Петро.

— Сиди в машині, — суворо сказала Ліна, коли Нік спробував піти за ними.

Він залишився в машині, але не міг знайти собі місця. Щось турбувало його все більше і більше. Промовивши заклинання магічного зору, він побачив всю картину. Побачив аури Ліни, Ані, ще кількох людей в будинку. Все було спокійно, але напруга не відпускала Ніка. Минуло кілька хвилин і магічна картина почала змінюватися. Він побачив чорний згусток енергії в будинку поряд з людьми. Він точно пам’ятав, що його раніше не було. У дім ніхто після Ліни не заходив. Майбутній маг відчув, що відбувається щось неправильне. Він вискочив із машини та побіг в будинок. Навздогін ще встиг почути зауваження Івана про заборону від Ліни, але зрозумів, що йому треба бути там і нічого його вже не могло зупинити. Підбігаючи, він почув крик із будинку. Це був голос Ані. Рвонувши на себе двері, він влетів у передпокій. Там нікого не було. Він почув, що Аня кричала у великій кімнаті. Він ще не встиг туди добігти, як стався яскравий спалах, і магічним зором він побачив, що з’явився ще один силует — срібний із золотим. Тут Нік влетів до кімнати і вже звичайним зором побачив жахливу картину. На підлозі нерухомо лежала Ліна. Над нею схилилася якась істота, що віддалено нагадувала людину. Вона підняла голову і подивилася на нього. Червона шкіра, роги на голові. «Та це ж демон!» — промайнуло в голові у Ніка. Глянувши мимохіть, демон знову нахилився до Ліни. Нік побачив, як з неї почали витікати життєві сили. Демон ніби випивав їх. У вухах у Ніка задзвенів новий крик Ані. Він побачив її у кутку, куди вона забилася від жаху. Повернув голову знову до Ліни і поряд помітив ще одну фігуру. Це був ангел. Нік пам’ятав, як вони виглядають, після випадку в селі з вмираючим хлопцем. Цей, правда, був зовсім юним. Ангел дістав з-за спини золотий меч і почав ним замахуватися. Нік спочатку подумав, що Ангел вдарить мечем демона. Але одразу зрозумів, що ангел смерті тут не для того, щоб відганяти демона. Він готувався перерізати нитку життя Ліни. Все це миттєво промайнуло спалахом в голові. Рішення прийшло відразу. Нік направив долоні на ангела і промовив «Кріаре Вієнто». Це було перше заклинання, якому його навчила Ліна ще на випробуваннях. Потік повітря вдарив в ангела. Його з величезною силою кинуло на стіну. Почувся глухий удар і той без свідомості повалився на підлогу. До Ніка долинув дзвін падаючого на підлогу меча та його власний крик. Виявляється, весь цей час він кричав. Далі помітив, що демон відкинув Ліну і повернувся до нього. Все відбулося автоматично. Він повернувся до демона і повторив слова заклинання. Чи то сил він вклав менше, чи то демони значно сильніші за ангелів, але того тільки відкинуло трохи. Він швидко оговтався від магічного удару і пішов на Ніка. Той кинув у демона вогненну кулю. Демон тільки посміхнувся та продовжив наступати. Довелося знову застосовувати заклинання повітря. Вклавши в нього якомога більше енергії, Нік тільки домігся того, що знову демона відкинуло до протилежної стіни. Але це тільки розлютило його, не заподіявши особливої шкоди. Демон знову попрямував до учня, криво посміхаючись. Він уже був на відстані витягнутої руки, коли погляд Ніка впав під ноги. Там на підлозі лежав золотий меч, який впустив ангел після удару об стіну. Нік нахилився, схопив меч і відмахнувся від демона, що вже нависав над ним. Той пізно помітив нову небезпеку і спробував відскочити, але трохи не встиг. Тільки краєчок меча зачепив демона. Він накреслив на червоній шкірі тонкий вогненний слід. Нік розчаровано скрикнув, відступив на крок назад і знову підняв меч, приготувавшись оборонятися від демона. Той завмер на місці. Нік помітив на його пиці страх. Демон схопився руками за рану на животі. А вона почала стрімко розростатися під його пальцями. Через кілька миттєвостей з рани вирвався промінь світла. Майбутній маг почув жахливе виття, яке доносилося з пащі демона. Світло, вирвавшись з рани, почало ніби огортати демона. Там, де світло торкалося шкіри, вона лопалася, відкриваючи нові сонячні рани в тілі. Незабаром він весь був охоплений ранами і світінням і в одну мить ніби зник. На підлозі залишилася тільки невеличка купка попелу. І в цю мить обірвалося страшне виття.

— Блін. Оце так фігня, — сказав сам собі Нік. Він опустив меч та озирнувся по сторонах. Аня, зіщулившись у кутку, дивилася на нього переляканими очима.

— Аню, досить сидіти, подивися, як там Ліна, — сказав він, піднімаючи дівчину.

Її всю трусило, руки тремтіли. Вона хотіла пригорнутися до Ніка, щоб заспокоїтися, але він поглядом показав їй на наставницю, і вона нахилилася над мольфаркою. Нік присів на стілець. Ноги його не тримали. Аня спробувала знайти пульс у Ліни, потім притулилася до неї, щоб почути серцебиття. Серце ледве билося. Дихання було рідким і переривчастим. Аня повернулася до Ніка і заплакала.

— Ніку, вона помирає. Демон випив з неї всі життєві сили, — через сльози прошепотіла Аня.

Ніка як громом оглушило. Він не міг видавити ні слова з себе. Погляд його гарячково бігав по кімнаті, наче шукав допомоги. Оглянувши всю кімнату і не знайшовши нічого, що могло б допомогти чи підказати, він зупинив свій погляд на Ліні. Вона безпорадно лежала на підлозі. Здавалося, що вона стала ще меншою, ніж була. Сльози почали капати з очей Ніка.

— Аню, ну треба хоч щось робити! Вона ж тебе вчила, як рятувати людей. Думай! — почав кричати він у відчаї.

— Я тільки лікувати можу, та й то далеко не все, — крізь сльози сказала дівчина. — Вона втратила майже всі життєві сили.

Нік подивився на наставницю. Поруч біля стіни лежав ангел без свідомості. У голові спливла картинка того випадку з отруєнням хлопця, і як Ліна його рятувала. Рішення прийшло саме. Тільки кров мага може врятувати Ліну. Він озирнувся, щоб знайти ніж. Поряд лежав меч ангела. Нік все-таки вирішив не ризикувати. Мало що може зробити з ним меч. У демона була маленька ранка, а чим все закінчилося. У кутку він помітив стіл, на якому стояли ліки, настоянки та інші засоби, які із собою привезла Ліна. Там лежав і невеликий ніж, який Аня часто використовувала для очищення та подрібнення інгредієнтів настоянок. Він підбіг до столу і схопив його. Аня практично лежала на нерухомій Ліні і ридала.

— Аню, відійди! — крикнув він. — Я спробую останній спосіб врятувати Ліну.

Нік підійшов до мольфарки і став над нею. Він не знав, чи треба говорити якесь заклинання, чи ні. Він просто полоснув лезом по зап’ястку лівої руки. Кров хлинула з рани, і він направив її на Ліну. «Господи, допоможи!» — шепотів Нік. На його подив, кров не долітала до тіла Ліни, а, ніби потрапляючи на невидиму перешкоду, вбиралася і зникала. Нік не знав, чи допоможе це і скільки треба крові. Він відчував, як із кров’ю витікають з нього його сили. Він подивився на Ліну і побачив, що її стан почав змінюватися. Вона стала більш рівномірно та глибоко дихати, а на щоках з’явився слабкий рум’янець. Нік зрозумів, що найстрашніше вже позаду. Схопив рушник, який йому простягнула Аня, і сильно перетягнув руку. Кров трохи зупинилася. Залишалася тільки слабкість. Тут під стіною почав ворушитися ангел, про якого всі вже встигли забути. Не знаючи, як той поведеться, коли прийде до тями, Нік вирішив швидше піти з будинку.

— Аню, терміново забирай все найважливіше їдемо звідси! — викрикнув він. — Я візьму Ліну. Тільки швидше!

Учень підійшов до Ліни і взяв її на руки. Боліла порізана рука. Він скривився, але не зупинився. Обернувшись, оглянув кімнату. Аня швидко збирала речі зі столу. На підлозі лежав без свідомості лісник, а біля стіни вже приходив до тями ангел. Нік зробив крок і на щось наступив. Подивившись під ноги, побачив, що стоїть на мечі ангела.

— Аню, кидай все неважливе, заберемо завтра. І захопи, будь ласка, меч.

— Так це ж меч ангела! — Аня злякано подивилася на Ніка.

— Нічого. Річ хороша. У господарстві згодиться. Та й думаю, він допоможе нам відповісти на багато питань про те, що тут сьогодні сталося. Забирай його. Потім Ліна вирішить, що з ним далі робити.

Він повернувся і, дбайливо утримуючи Ліну на руках, швидкими кроками вийшов надвір. За ним бігла Аня, притискаючи до грудей те, що вдалося забрати зі столу і золотий меч. Біля машини на них чекав розгублений і переляканий Іван. Він миттєво зрозумів, що треба робити. Розкривши задні двері перед Ніком, він кинувся на водійське сидіння. Нік дбайливо вклав Ліну на заднє сидіння, поруч сіла Аня, поклавши голову Ліни собі на коліна, підтримуючи її. Нік ледве встиг скочити на переднє сидіння, як машина, гуркотом розірвавши нічну тишу, зірвалася з місця і помчала до будинку мольфарки.

— Ніку, там залишився той чоловік, до якого ми їхали. Ми ж його там кинули. Що ж з ним буде? — запитала Аня, коли трохи заспокоїлася.

— Аню, судячи з того, що сталося, з ним має бути все в порядку. Невже ти не зрозуміла, що це було все спеціально влаштовано. У ньому був демон, який намагався вбити Ліну. Зараз демона вже немає. Тому чоловік прокинеться здоровим, як і раніше. А ось чому там так вчасно з’явився ангел, це ми спробуємо потім з’ясувати у Ліни, коли вона видужає.

— Ти думаєш, що вона одужає? — з хвилюванням запитала Аня.

— Я дуже на це сподіваюся. Дома оглянеш її ретельніше. Але те, що їй стало краще, — це факт.

Розмова обірвалася. Далі їхали в тиші. Іван намагався вести машину максимально обережно, щоб не нашкодити Ліні, і, на радість усім, незабаром у світлі фар з’явився будинок мольфарки. Водій під’їхав під самий ґанок і відразу кинувся до Ліни, взяв її на руки і поніс до хати.

— Іване, несіть Ліну в її кімнату. Я її там огляну, — крикнула йому в слід Аня.

Вона підібрала з підлоги машини речі, які встигла захопити з дому хворого і пішла слідом. Нік заглянув в машину перевірити, чи не забула чого Аня. На підлозі сиротливо поблискував золотий меч. Він підняв його, покрутив у руці і пішов в будинок.

— Подивимося, чи зможеш ти дати нам відповіді на деякі питання, — сказав він, звертаючись до меча. — Будемо сподіватися, що проблем ти нам не додаси.

У будинку відчувалася напруга і паніка. Іван і Галина метушливо бігали то в кімнату Ліни, то в лазарет, то на кухню, приносячи Ані потрібні предмети. Нік хотів було зайти, але Галина передала прохання Ані поки не турбувати їх. Він сходив на кухню, заварив собі чаю, зробив бутерброди і розташувався у вітальні. Не знаючи до кінця причин і наслідків того, що сталося, він вирішив цієї ночі не спати, а вартувати у вітальні. Невідомо, що могло бути, або хто може з’явитися після такої події. Через деякий час паніка в будинку помалу вщухла, всі заспокоїлися. Галина була зайнята на кухні, Іван вийшов у двір, щоб загнати машину в гараж. Нік зручно вмостився в кріслі і став чекати. Через годину до нього спустилася Аня.

— Ніку, Ліна прийшла до тями і просить, щоб ти до неї зайшов, — сказала дівчина. — Тільки, будь ласка, недовго. Вона дуже слабка. Їй треба виспатися і набратися сил.

— Добре. Я постараюся швидко, — кинув на ходу, піднімаючись сходами на другий поверх.

Він якомога тихіше увійшов до кімнати Ліни. На обличчі видно було втому, але в очах вже були іскри і вона слабо посміхалася. Нік підійшов і сів на край ліжка. Він дивився на неї, не наважуючись почати розмову.

— Напевно, я повинна в першу чергу подякувати тобі. Ти врятував мені життя. І хоч я вже дуже стара, але сьогодні точно не збиралася помирати. Мені Аня розповіла, що сталося. Тепер твоя черга.

— Та розповідати особливо нема що. Все відбулося на очах у Ані. Я ще вдома відчував якесь хвилювання, наче передчуття чогось поганого. Тому й напросився їхати з вами. Сидів у машині, дивився магічним зором. Спочатку все було нормально, потім в кімнаті з’явилася темна пляма. Тепер я розумію, що це був демон. Я кинувся до вас. Потім спалах, і з’явився ще один чоловік. Коли вбіг до кімнати, побачив, що це був молодий ангел. Помітив вас на підлозі і те, що демон висмоктує вашу енергію. Коли ангел замахнувся мечем, я спочатку подумав, що він хоче вбити демона, але потім зрозумів, що він хотів перерубати вашу нитку життя. Далі я кинув у нього заклинання повітря. Напевно, не дуже розрахував сили. Він вдарився об стіну і втратив свідомість. Я, звичайно, не знаю, чи можна так чинити з ними, але вибору особливого у мене тоді не було. З демоном було складніше. Повітря його відкидало, вогонь не діяв зовсім. Тому мені дуже пощастило, що під ногами лежав меч ангела. Я його вхопив, відмахнувся від демона та зміг його ним трохи зачепити. Так вийшло, що цього виявилося достатньо. Рогатого буквально розірвало від світла зсередини. Далі була паніка, тому що Аня, оглянувши вас, сказала, що ви помираєте. Я згадав випадок, коли ви врятували хлопця, що отруївся, і коли ангел перерізав його нитку життя. Тому зробив так само. Я, правда, не знав, треба чи ні читати заклинання, тим більше я його все одно не знаю. Але метод подіяв, і ми швиденько звідти втекли. Ось власне і все.

Нік подивився на Ліну. Вона плакала. Йому стало ніяково. Він не знав, як її заспокоїти.

— Ось ти і виріс до мага, — сказала Ліна, трохи заспокоївшись. — Ти вперше в стресовій ситуації вчинив як маг, а не як звичайна людина. Отже, все, що з тобою сталося в останні місяці, немарно. Тепер я твій боржник.

— Ну що ви таке кажете, Ліно! — образився Нік. — Будь-хто так вчинив на моєму місці. Який борг! Ви мені дали шанс прожити нове цікаве життя, хоча я вже думав, що нічого путнього і цікавого вже не буде. Мене ось що турбує… Зрозуміло, що демон полював на вас, але як так вийшло, що ангел з’явився в потрібний час у потрібному місці? І чому він намагався забрати ваше життя, замість того, щоб убити демона?

— Ну от в останньому якраз і немає нічого дивного. Це, мабуть, був ангел Смерті. А вони не можуть втручатися у боротьбу між демонами і людьми. Вони тільки забирають життя. Вони можуть вбивати, тільки захищаючи своє життя. Тож тобі могло від нього і дістатися. А ось чому він там опинився, це загадка. Але зараз не час це виясняти. День занадто затягнувся і подій було дуже багато. Я втомилася, та й тобі треба відпочити. Як твоя рука? Аня її оглянула?

— Ще ні. Важливіше було, щоб вона вам допомогла. Зараз сходжу до неї, і якщо ще не спить, то подивиться. Та, думаю, нічого страшного немає. Кров зупинилася. А рани загояться. О! Я забув сказати, що прихопив із собою меч ангела. Не впевнений, що вчинив правильно, але штучка аж надто хороша.

— Це, звичайно, ти даремно зробив. Ангели дуже не люблять, коли у них забирають меч. Їх за це сильно карають. Але з іншого боку, це може дати нам відповіді на деякі питання. Я впевнена, що завтра хтось із вищих ангелів заявиться його забрати. Ось у нього ми і запитаємо, що сталося. Добре, тобі час іти. У мене зовсім сил немає. Іди до Ані і — спати.

— Все, йду. Ви відпочивайте і набирайтеся сил.

Нік вийшов з кімнати. Тихенько прикрив за собою двері і спустився у вітальню. Там його вже чекала Аня. Вона не забула, що його рану теж треба оглянути. Вони пройшли в палату для хворих, де Аня почала промивати і змащувати різними мазями рану.

— Ніку, ти знаєш, я раніше ніколи не бачила справжню магію. Тільки ту, якої мене Ліна вчила. Ти, напевно, будеш справжнім магом. І спасибі тобі, що врятував Ліну і мене. Мені було дуже страшно.

— Ну що ви все заладили «врятував, врятував», — розлютився Нік. — Добре, що я там був. Я думаю, мені просто пощастило. А так будь-хто зробив би те саме.

— Я коли побачила демона, що з’явився з тіла лісника, мало свідомість не втратила. Я була впевнена, що він і мене вб’є, коли з Ліною закінчить. А ти не злякався!

— Просто не встиг. Я коли всю картину побачив, діяв автоматично. Та й з демоном мені пощастило. Якби не меч ангела, не думаю, що я б зміг із ним щось зробити. Я ж поки навіть не учень, а до справжнього мага мені ще дуже довго і багато чому доведеться вчитися. Тож добре, що так все закінчилося. А геройства тут ніякого. Гаразд, треба йти спати. Справді, щось сьогодні день затягнувся. Ти он ледве на ногах стоїш.

— Та я, напевно, і заснути сьогодні не зможу. Треба буде випити настоянки, а то перед очима все ще обличчя демона і Ліна на підлозі.

Нік посміхнувся їй у відповідь і пішов у свою кімнату. Втома і напруження зробили свою справу: не минуло й п’яти хвилин, як він уже спав сном немовляти.

Ранок видався сонячним. Нік прокинувся пізно задоволеним та бадьорим. Трохи боліла рука, але настрій був прекрасний. Він вмився, одягнувся і спустився у вітальню, щоб поснідати. Там нікого не було. Крізь панорамні вікна сонце заливало світлом всю кімнату. Він заглянув на кухню, аби знайти собі щось на сніданок. Там, як завжди, Галина щось готувала.

— Галино, як там Ліна? — запитав він, заходячи на кухню.

— Уже краще. Сьогодні зранку навіть трохи поїла. Правда, Аня сказала, що кілька днів їй доведеться провести в ліжку, поки сил не набереться. Але я думаю, що вже сьогодні до вечора вона збереться гуляти. Її завжди було важко втримати в ліжку.

— Це добре. А ви Аню не бачили? — запитав Нік, виходячи з кухні.

— Вона з самого ранку в саду щось робить.

Він справді знайшов Аню в саду. Вона збирала трави для різних настоянок.

— Аню, привіт! Як спалося? — запитав Нік.

— Загалом нормально. Випила відвару трав заспокійливих, настоянки снодійної і трохи виспалась. Як твоя рука?

— Добре. Майже не болить. Ти була у Ліни сьогодні? Як вона?

— З нею все гаразд. Відпочине кілька днів, сил набереться, буде як новенька. Пішли, я твою рану огляну. Ти йди в палату, а я зараз руки помию і прийду.

Аня залишилася задоволена побаченим. Рана була чиста та почала гоїтися. Вона наклала свіжу мазь, перебинтувала і відпустила Ніка. До обіду залишалося зовсім небагато часу, тому він зручно влаштувався в кріслі у вітальні і вирішив почекати там. Біля крісла стояв меч ангела, який вони забрали вчора. Виявляється, він забув його вночі у вітальні. Нік взяв меч, щоб уважніше роздивитися його при денному світлі. Він був справді красивий. Здавалося, що той був цілком зроблений із золота, але Нік знав, що золото — м’який метал і не може застосовуватися у холодній зброї, тому зрозуміти, що це за матеріал, він не зміг. По всій довжині леза з обох боків було нанесено гарні візерунки та написи. Мабуть, це були руни або заклинання, які і надавали мечу незвичайні чарівні властивості. Він замилувався мечем. Провів рукою по рунах і відчув, що вони теплі. У цей момент на другому поверсі в кімнаті Ліни стався срібний спалах. Від несподіванки Нік впустив меча. Той упав на підлогу зі дзвоном. Це привело його до тями. Не минуло й миті, як він, підхопивши меча з підлоги, біг сходами на другий поверх. Не стукаючи, влетів у кімнату Ліни. Вона лежала на ліжку, а біля вікна стояв ангел. Не роздумуючи, він став між ними, виставивши перед собою меч. Кров стукала у скронях. Він дивився ангелу прямо у вічі, готовий до всього. Ангел навіть не поворухнувся. Здавалося, поява людини його анітрохи не збентежила. Він нерухомо, уважно і з цікавістю розглядав Ніка.

— Ніку, заспокойся. Все добре. Мені нічого не загрожує. Ніку, ти мене чуєш? — пробилися в голову слова Ліни крізь грюкіт крові в скронях. Він озирнувся на Ліну. Побачив, що вона спокійно лежить на ліжку і дивиться на нього з посмішкою, опустивши меч, він відійшов і трохи зніяковіло став осторонь.

— Все добре. Це гість, — сказала Ліна. — Давай краще його вислухаємо.

— А це і є той герой, який так вчасно втрутився в ситуацію вчора? — спитав ангел і ще раз уважно подивився на нього. — Ого! Та він же Золотий! Нічого собі знахідка у тебе, Ліно! Та ще й повністю ініційований! Очевидно, нас чекають великі події, якщо він з’явився.

— Подивимося. Давайте я вас все-таки представлю. Ніку, це один із п’яти вищих ангелів Смерті. Звати його Тої Као. Тої, а це Нік. Мій учень і незабаром учень Школи Каса Альєнте. Ніку, Тої Као люб’язно прибув, щоб пояснити нам вчорашній інцидент, учасником якого ти вчора став. Послухаймо, що скаже нам шановний гість.

— Ліно, і ти, Ніку! Я від імені ангелів Смерті прошу вибачення з приводу того, що сталося учора вночі. Коли молодший ангел Бонг Тої повернувся без меча, ми провели термінове розслідування вчорашньої ситуації. Ми допитали його. Виявилося, що для отримання вищого звання, ну, і щоб похизуватися перед іншими ангелами, Бонг Тої домовився з демоном Вогню вбити вас, Ліно. Через те, що жоден ангел Смерті не може сам вбити людину, а тільки перерізати нитку життя вмираючого, то вони розробили план. Вирішили, що демон вселиться в людину, йому стане зле і рятувати викличуть Ліну. Демон вас оглушить і вип’є всі життєві сили, а ангел переріже нитку життя. Вчора це вони зробили. Добре, що Нік був поруч і не дав трапиться біді. Бонг Тої хотів приховати від нас цей злочин, але втрату меча одразу виявили хранителі й почали розслідування. Я ще раз від імені всіх ангелів офіційно прошу вибачення за цей випадок. Звичайно, ви, Ліно, в праві повідомити Вашій Раді про цей прикрий інцидент, але через те, що все закінчилося добре, я прошу цього не робити. Порушник вже покараний, а ми будемо вашими боржниками.

— Гаразд, Тої Као. Я давно тебе знаю і не буду доповідати магічній Раді про цей інцидент. Добре, що все закінчилося благополучно. Як компенсацію я хочу від вас десять років.

— Це справедливо, Ліно! Дякую за розуміння! — сказав ангел. Він чемно вклонився Ліні і повернувся до Ніка. — А ти, Ніку, вже придумав, що ти хочеш від нас в знак компенсації?

— Я навіть не знаю, що мені хотіти, — зам’явся Нік. — Я ще кілька місяців тому зовсім не знав про ваше існування. Тож які у мене можуть бути до вас бажання? А ось що я подумав. Можна мені залишити цей меч собі? Просто дивовижно красива річ.

— На жаль, ні. Цього дозволити я не можу. Це занадто сильний артефакт, і ти ще не готовий ним володіти. Але ось що я тобі обіцяю: коли ти станеш справжнім магом і будеш потребувати нашої допомоги, зможеш прийти до нас через портал, викликати мене і я віддам тобі такий меч, або запропоную будь-яку іншу допомогу, яку ти будеш потребувати. Але тільки якщо побачу, що ти готовий до цього і тобі справді потрібна буде допомога. Слова переходу до нас «Нуї Т’єн Тан». Але пам’ятай, що нікому ти не можеш назвати ці слова. І прийти до нас ти зможеш лише сам. Якщо ти кому-небудь розпатякаєш, то ці слова не допоможуть тобі. І до нас ти потрапити не зможеш. Тож приймаєш такі умови?

— Так, звичайно. Спасибі вам, Тої Као! — сказав Нік зніяковіло і простягнув ангелу меч.

Ангел взяв протягнутий меч і посміхнувся. «Дивно, — подумав Нік, — все-таки він ангел Смерті, а його меч сяє, як сонце». Запитати про це він вже не встиг. Спалах світла — і Тої Као зник. У кімнаті відразу стало трохи темніше, навіть незважаючи на сонце, яке заливало кімнату через вікно.

— Ліно, а що це ви таке у нього зажадали як послугу? — запитав він, обертаючись до мольфарки.

— Не зажадала, а попросила. У ангелів вимагати щось марно. А попросила я десять років життя.

— Я впевнений, що ви й так проживете ці десять років, навіщо треба було витрачати бажання?

— Ніку, я вже стара. І так я пережила всі межі. Мало хто з магів доживав до моїх років. Я можу померти від старості в будь-який момент. Але мені здається, що невдовзі нас чекають дуже важкі і неспокійні часи. Можливо, мені доведеться проявити себе. А з іншого боку, просто цікаво подивитися, яким магом ти станеш і що буде з моїм магічним Орденом. А так у мене є захист ангелів Смерті. Це зовсім не означає, що мене не зможуть вбити чи я не загину. Але якщо, вмираючи, у мене залишиться бодай кілька миттєвостей і нехай малий, але шанс вижити, я можу попросити ангелів про захист. Вони повинні будуть мене врятувати. Звичайно, це не безсмертя на ці десять років, але шанс, який я втратити не могла. До речі, ти також отримав чудовий подарунок. Мало кому дозволено побувати у ангелів Смерті, а тим більше просити їх допомоги. Пам'ятай про цей подарунок, але не поспішай ним користуватися. Гаразд, я втомилася. Ти йди до наших. Вони, напевно, хвилюються, не знаючи, що тут відбувається. Треба їх заспокоїти. І ще — те, що я тут відлежуюсь, не звільняє тебе від фізичних вправ і від занять магією.

— Ну от. Ти тут подвиги роби, а відпочити не дадуть. Вчися, займайся і це я ще навіть до Школи не пішов, — почав жартома знову скаржитися Нік, виходячи із кімнати Ліни.

— Досить жалітися. Лінивий стариган, — кинула йому слідом Ліна. Він обернувся і побачив, що вона посміхається.

Кілька наступних днів Ліна відновлювалася. Гнітюча напруга змінювалося гарним настроєм. Аня все частіше приносила добрі новини про здоров’я Ліни. Галина раділа, що та почала багато з апетитом їсти. Ніка до мольфарки не пускали, щоб він не турбував її. Але, піддавшись загальному настрою, і він ходив задоволений. У нього почало все виходити в підготовці. Ранкові пробіжки перетворилися з кошмарів в приємне навантаження. Вправи з магії виходили все краще і краще. Правда, через недугу Ліни нових заклинань він не вчив, зате ретельно і назавжди вивчив ті прості, які вони з Ліною розучували раніше. І тільки тривалі заняття з накопичення сили псували йому настрій. Йому після повної ініціації так жодного разу і не вдалося наповнити себе повністю магічною силою. Але й того, що було, з надлишком вистачало на всі його заняття. Він уже мріяв якомога скоріше потрапити на Фран і мати можливість швидко поповнювати запаси сили з магічних потоків або джерел, а не збирати годинами часточки.

На третій день увечері Ліна вийшла у вітальню до всіх на вечерю. І без того гарний настрій покращився у всіх ще більше. За столом всі радісно перемовлялися і жартували. Після вечері Ліна запросила Ніка у двір насолодитися вечірньою прохолодою.

— Ось, Ніку, і закінчилася твоя підготовка тут, — сказала Ліна, коли вони всілися в зручні крісла, а комарі розлетілися, налякані її заклинанням. — Завтра ти поїдеш в місто, щоб привести до ладу всі свої справи, попрощатися з рідними, підготуватися до відправлення до Школи на Фран. У тебе на все буде два тижні.

— Невже настала пора? — сумно сказав Нік. — Я тільки втягнувся. Тільки почало виходити.

— Ти й так дуже багато встиг за цей короткий час. Інші маги таке дізнаються і з таким стикаються за кілька років життя. Але ти не такий, як усі. Я дуже рада, що ти з’явився в моєму житті. Проте зараз ще не час прощатися. Ми ще встигнемо насумуватися перед твоїм від’їздом. А тепер я дам тобі кілька завдань на ті два тижні, що в тебе залишилися.

— Що, і там заняття? — удавано злякався Нік.

— Там також. І взагалі, віднині все твоє життя на кілька років наперед буде суцільним заняттям. Зрозуміло, що магією в місті ти займатися не будеш. Твоє завдання підтримувати фізичну форму. Тренуйся кожного дня. Далі. На Франі лікарі-маги продовжать лікувати твій організм. Я, звичайно, багато чого встигла, та й спорт дуже тобі допоміг, але ще трохи залишилося. Я напишу записку, передаси моїй знайомій, що керує кафедрою лікування в Школі. Але є одне, що на Франі не зможуть тобі вилікувати. На жаль, у нас зовсім не вміють лікувати зуби. Тому за ці два тижні ти повинен у стоматолога зробити всі свої зуби ідеальними. Розумію, що не хочеться і неприємно, але це обов’язково треба зробити. Інакше будеш бігати до магів накладати заклинання знеболення. Це все із обов’язкового. Попрощайся з дітьми. Ти їх не побачиш як мінімум півроку. Збери речі. Але пам’ятай, ти повинен брати тільки ті предмети, які не викличуть підозри на Франі. Найголовніше — там немає пластику. Постарайся без нього обійтися, застібок-блискавок теж там не придумали, а це відразу впаде у вічі. У нас все на зав’язках, кістяних або кам’яних ґудзиках і на залізних пряжках. Матеріал одягу тільки натуральний, кольори прості вибирай, щоб були природними і не привертали уваги. Не бери ніяких штукенцій, яких не може бути на Франі: різні там прилади чи електронні пристрої. Все, що тобі треба буде, ти там отримаєш або купиш. Ну що, ти все зрозумів?

— Зрозумів. Що ж тут не зрозуміти. Буду бігати шукати найпростіше.

— І ще хотіла тебе попросити. Треба буде взяти якісь подарунки для старших в клані. Обов’язково для Зонколана щось. Я навіть не знаю, що це може бути. Він полюбляє добре випити, любить палити. Може, візьми йому сигар якихось. А то у нас тютюн дорогий і слабкий. Ага, ось ще що. У нас в Тротсі, тоді, коли я була останній раз, тільки почала з’являтися кава. Вирощують її лише за горами і привозять гноми. Напій став популярним, але тут вона набагато смачніша. Візьми трохи. Буде гарним подарунком. Обов’язково треба щось подарувати майстру Ріоку. Ну, ти сам придумай, що йому можна купити. Він відповідає за всі фінанси клану, тому з ним треба мати гарні стосунки. Ось ніби все. А, мало не забула! Моїй знайомій, магу-цілителю, візьми щось із косметики. Вона дуже це любить. Тепер, мабуть, все.

— Я запам’ятав. Ліно, а може якісь гроші взяти або золото, ну щоб там було за що жити?

— За це не турбуйся. Клан тебе всім забезпечить. А зараз підемо спати. Я щось втомилася. А тобі завтра зранку в дорогу.

Нік встав з крісла і допоміг піднятися Ліні. Щось сумне на нього нахлинуло. Жінка здалася йому такою рідною і близькою. Він підійшов до неї і міцно її обійняв. Йому стало затишно і тепло. Через кілька секунд Ліна взяла його під руку і вони пішли в будинок.