Вогонь-охоронець

СУПЕРНИКИ

Ось що написано в рукописі, який ми розшифрували (початок його, як уже зазначалось, на жаль, трохи зіпсований, є прикрі пропуски, але далі текст зберігся майже повністю[8]).

«1….. Воістину за сорок років служіння в храмі Асклепія не раз довелось мені бути очевидцем разючих проявів людської дурості. Це….. те, яка легковірна та нестійка людська юрба, й навчило справжньої мудрості. Без такого знання…… неможливо…… лікування не тільки душ, а й тіла, бо для цього замало вміти, як жінка єгиптянина Фона.

Багато скласти корисних ліків, але також і отрути.[9] І все ж мушу визнати перед всевидющими, всезнаючими богами, моя мудрість зазнала серйозного випробування з появою цього чужинця. Мені довелось докласти немало зусиль і старання, щоб припинити його небезпечну й злочинну діяльність, яка могла б принести місту незліченні лиха…

2. Але далі…… Слід передусім погодитись, що час для своєї появи він обрав досить вдало. Напередодні все населення нашого міста стало свідком незвичайного, як чудо, знамення. Опівдні, коли небо було безхмарне й чисте, раптом почувся гуркіт, схожий на грім, і над горами щось сліпуче спалахнуло, набагато яскравіше, ніж блискавка. Здавалось, над містом промчала колісниця Фаетона й зникла десь у бік Херсонеса, — багато хто так і подумав, спостерігаючи цей небесний блиск і гуркіт. До самого вечора люди того дня. перебували в тривозі, розгубленості. Час був неспокійний, скрізь панували страх і розпач. Долітали чутки, ніби в Пантікапеї підступний Фарнак повстав проти свого батька, великого царя Мітрідата, й навіть позбавив його життя. Римляни вже у синдів.[10]

Віроломні скіфи все частіше стали нападати на наші поліси. Що за лихо могло ще провіщати нам грізне небесне знамення? Люди йшли до храму, бажаючи почути оракула. Та я сам був вельми спантеличений таким незвичайним знаменням і не знав, як його тлумачити.

А тим часом, як з'ясувалось уже наступного ранку, це всемогутні боги попереджали про грізне лихо, що насувалося на нас. Рано-вранці, ледь почало розвиднятися, земля раптом заколивалась, немов хистка морська стихія. Руйнувались будинки, ховаючи під собою сонних. З гори……[11] зірвалась величезна брила й пошкодила частину фортечного муру, розбивши катаракту[12] воріт. Було також пошкоджено водогін від гірських джерел. Храм якимсь чудом уцілів, щоправда, одна колона з правого краю дала широку тріщину і з даху звалилось кілька соленів.[13]

На щастя, земна хитавиця тривала недовго. Пізніше ми дізналися, що цього ранку гнів богів покарав не лише нас, а й всі міста Боспорського царства В Пантікапеї навіть дуже пошкодило акрополь і під уламками, що зірвалися вниз із гори, загинуло кілька будинків разом з мешканцями. У нас жертв було небагато, але тривога виникла велика. І ось у самий розпал цього лиха й з'явився дивний чужинець.[14]

3. Його впіймали на горі……[15] пельтасти[16] — сторожа, виставлена для охорони від підступних таврів, які останнім часом зовсім знахабніли та все частіше робили свої наскоки на наші виноградники й поля. Потім я сам опитав усіх солдатів, щоби……. більш точні відомості……. вони чужинця. Але всі події…… дня так переплуталися в їхніх дурних головах, що якогось пуття не вдалося добрати. Солдати кажуть, що чужинець, коли вони кинулись на нього, не чинив найменшого опору. На запитання відповідав незрозумілою мовою і все показував убік……

Якраз у цей час і почалось хитання землі. А тут, зі слів солдатів, саме з того боку, куди показував знаками чужинець, знову, як учора, почувся страшний грім і гуркіт, і сліпучий спалах змусив усіх зажмурити очі……. кинутися на землю, яка, правду кажучи, сама в цю страшну годину не…… надійного сховища. Солдати всі як один запевняють, що чужинець поводився тієї миті, мов одержимий: він намагався вирватись і втекти…… сліпучий спалах. Та солдати не розгубились, міцно тримали його, й згодом він заспокоївся. Тільки став……. В такому стані він…… храм.

4. Але тепер варто бодай у кількох словах описати його дивну зовнішність і одяг…… хоч я й не майстер живописати. Був він, безперечно, вельми потворний……. голова на маленькому тілі, величезні очі, що глибоко запали, немов у голодного раба. Руки в нього були надміру довгі, слабкі й тонкі. Одяг пошитий з незнаних у наших краях тканин. Він показував, що ця людина багата й знатного походження, тому кожний мимоволі перед ним схилявся.

Я зустрів чужинця з поклоном, наказав негайно розв'язати йому руки й спитав його божественними віршами Гомера:

«Ти хто, чоловіче, хто батько твій, звідки ти родом?»[17]

Він не розумів чи удавав, що не розуміє. Я повторив те ж запитання по-скіфськи, по-таврськи і мовою єгиптян. Він так само не тямив моїх слів, та, здається, зрозумів жести, бо з кривою посмішкою звів руку, показуючи на небо. Солдати й раби, які прислужували в храмі, відразу ж попадали перед ним ниць. Мені теж довелося удати, нібито вірю в його божественне походження, й вклонитися йому, щоправда вже тоді я здогадувався, що бачу перед собою талановитого пройдисвіта. Хіба не вражає те, як вдало він вибрав час загального переполоху для своєї появи? Простих нерозумних людей цілком могли переконати в його небесному походженні і незвичайний одяг, і дивна зовнішність, хоч справжнього мудреця це не могло б здивувати: яких тільки несхожих на звичайних людей чудовиськ не живе на кордонах Ойкумени.[18] Розповідав же достославний Геродот про «народ голомозих» та про антрофагів, що живляться людським м'ясом, чи про неврів, які оберталися на вовків. Звідки саме родом був чужинець, я так і не допитався, бо він до останку вперто відстоював вигадку про своє божественне походження, так що його прозвали Уранідом, і він озивався на це прізвисько вельми охоче. Та я гадаю, що його батьківщиною була країна чарівників-колхів, де, кажуть, нерідко зустрічаються люди з такою шкірою.[19] А приплив він до наших берегів, мабуть, на кораблі, уламки якого через два дні викинув шторм недалеко від міста. Всі його супутники загинули. У всякому разі, солдати, послані на розшуки, нікого не знайшли.

5. Але незабаром і я ладен був повірити в його неземне походження. Взяти хоч би таке: не минуло й місяця, як він перестав ховатися і почав….. добре й вільно розмовляти по-грецьки. Так він виказав, що знав нашу мову й раніше, тільки приховував це, бо немислимо за такий короткий час оволодіти чужою мовою. Він виявив велику зацікавленість стародавніми рукописами та творами кращих……. які я роками збирав у храмі, й цілими днями уважно читав їх, хоч я чинив тому опір, не бажаючи відкривати перед…… найзаповітніші таємниці нашої мудрості. Жив він у храмі, в спеціально відведеній йому просторій і зручній кімнаті, й, не питаючи дозволу, втручався в усі наші справи. Це часто обтяжувало мене та виводило з рівноваги, але я намагався стримуватися, бо воістину треба було проявити терпіння й мудрість, щоб використати для блага храму чудові здібності цього зайди, а не робити його своїм ворогом.

А здібності його справді були великі й гідні подиву. Я успадкував від батька чимало цінних рукописів з медицини. Серед них було два папіруси — «Про дієту при гострих захворюваннях» та «Про повітря, води й місцевості», написані, за переказом, рукою самого Гіппократа. Крім того, в мене зберігалась праця Гіппократа «Про стародавню медицину», переписана одним найближчим його учнем. Я добре розумівся на травах, і виготовлені мною настої завжди приносили полегшення хворим.

6. Та особливо я прославився своєю великою владою над душами людей. За довгі роки служіння Асклепію я добре засвоїв, яку силу має слово. В цьому я наслідував мудрі заповіти божественного Піфагора, про якого поет сказав точно, хоч і не так шанобливо, як на те заслуговує мудрець:

Чималих успіхів я досяг і в астрології, і в піромантії, і в скапулімантії, і в рапсодомантії, і в орнітомантії, і в гаруопиції.[21] Багатьох вражала моя майстерність онейроскопії та хресмології.[22] Здалеку, з боспорських міст, ба навіть з Ольвії,[23] приїжджали люди, щоб ставити питання нашому храмовому оракулу. В цій справі мені допомагав вірний раб лідієць[24] Сонон, обтяжений, на жаль, багатьма пороками, та дуже спритний, — про нього ще буде мова далі.

Як повелось ще з часів земного перебування самого Асклепія — до його вознесіння на Олімп, у сонм богів, ми успішно виліковували від багатьох хвороб священним сном. Але й тут я з допомогою всемогутніх богів зумів домогтися вельми…… успіхів. Щоб накликати священний сон, я перший використовував не тільки блискучі металеві посудини чи полум'я світильника, дивлячись на яке хворі швидко……., але й нові вражаючі засоби, що викликали у людей трепет. У мене засинали й починали пророкувати від звуків гонга чи маленького срібного дзвіночка, хоч це, мабуть, здається багато кому неймовірним.[25]

Та спритний чужинець, як виявилось, мав над людськими душами таємничу владу, що, як не гірко це визнати, набагато перевершувала мої здібності й можливості. Ось кілька прикладів його чудодійної сили. Мав один заможний мешканець нашого міста Тімагор єдиного сина. Звали його Посій. У нього з дитинства були припадки. І ось під час одного з таких припадків у юнака враз відібрало ліву ногу. Я лікував його травами та різними рідкісними ліками, але ніщо не допомагало. І тут Син Неба сотворив справжнє чудо. Уранід наказав юнакові заснути. І той заснув. Потім він узяв його, сонного, за руку і почав водити по храму, приказуючи: «Ти будеш ходити, ти будеш ходити!» — голосом добрим і владним. Потім наказав йому: «Прокинься!» І той прокинувся й, дивуючи всіх, сам вільно почав ходити по храму, немов ногу в нього ніколи й не відбирало. Але це не все. Вже не присипаючи його, Син Неба сказав: «Йди з миром додому, більше припадків у тебе ніколи не буде». Юнак повернувся додому, і справді ось уже півроку в нього не було більше жодного припадку.

7. Велику владу мав він не тільки над людьми, а й над безсловесними тваринами. Розповім про один разючий випадок. У нас у храмі був пес доброї породи, звали його Аякс. Він полюбив Сина Неба й просто ходив за ним по п'ятах. Одного разу перед жертвуванням мені потрібний був дзвіночок, якого я забув у себе в кімнаті. Я хотів послати по нього раба, та Уранід зупинив мене словами: «Аякс принесе». Він присів навпочіпки, взяв морду собаки в свої долоні й кілька хвилин пильно дивився псу у вічі. Потім відпустив його. Аякс вибіг із залу й незабаром повернувся із дзвіночком у зубах.

8. Зрозуміло, що я всіляко намагався використати такі чудові здібності чужинця для блага храму й слави божественного Асклепія. Це не подобалось моєму головному помічникові, хитромудрому рабу-лідійцю Сонону, котрий першим побачив у чужинцеві небезпечного суперника. Від Сонона я нічого не приховував. Він допомагав мені налагодити складний пристрій, який, коли відчинялися двері, змушував на відстані спалахувати священний вогонь у вівтарі храму чи вітати відвідувачів урочистими трубними звуками, які лилися невідомо звідки, немовби з неба. Звичайно, Сонон допомагав мені потай, бо закон і звичаї забороняють рабам брати участь у релігійних церемоніях та жертвуваннях. Він був добре обізнаний з механікою і допоміг мені влаштувати в храмі й інші складні механізми, розроблені наймудрішим Героном для прославлення богів у його «Пневматиці».[26] За порадою Герона, ми влаштували так, що під час запалювання священного вогню дві статуї, які стояли з обох боків жертовника, самі починали виділяти запашне масло та при цьому, зовсім наче жива, голосно шипі ла й підводила голову змія, котра лежала біля підніжжя жертовника. Це щоразу викликало в людей трепет.

Завжди допомагав мені спритний раб і під час пророкувань оракула. Щоб справити більше враження на прихожан, я радив кожному написати на табличці, про що він хоче спитати оракула, а потім власноручно зав'язати й запечатати табличку воском, глиною чи ще чимсь. Я обіцяв їм повернути таблички нерозпечатаними, але вже з приписаною відповіддю божества. Сонон ходив по храму, збирав таблички й передавав мені. Він же придумав і способи, як читати таблички, не руйнуючи печаток. Одержавши відповідь оракула з цілою й непошкодженою печаткою, всі дивувалися. Часто в натовпі чулося: «І звідки він міг дізнатися, що я йому передав? Адже я старанно запакував, і мою печатку важко підробити, звичайно, це вдіяв бог, який все достоту знає». Я був обережний та розсудливий у відповідях, ніколи не пророкуючи надто категорично й певно. Найчастіше оракула питали про майбутнє, і я давав такі відповіді:

«Цілих сто років проживеш ти на світі й вісім десятків».

Кому не сподобається обіцянка довго жити! Крім того, як я вже казав, за багаторічне служіння в храмі я навчився добре читати людські душі. Знаючи одверті бажання багатьох мешканців міста, я сміливо міг розраховувати, що пророкування оракула завжди будуть правильні й принесуть благу надію тим, хто просить. Важче було відповідати на питання про крадіжки, коли вимагалось точно вказати винуватця. Але тут, як завжди, мені знову приходив на допомогу спритний раб. Блукаючи містом і маючи багато дружків на базарі та серед домашніх рабів, він завжди був начинений……. міськими плітками, й відповіді, які я давав за його допомогою, потрапляли звичайно в ціль. Щоб викрити злочинця, я часто ще користувався ворожінням з кільцем, що гойдалося. Воно також завжди справляло дуже сильне враження на непосвященних. Робив я це так. Раб підказував мені, хто з міщан за поголосом знає ім'я злочинця чи чув про нього, та приховує. Цю людину приводили до храму, і я давав їй золоте кільце, підвішене на тонкій вовняній нитці. Він тримав кільце у простягненій руці над чашею, по краях якої були написані всі літери алфавіту. Минало всього кілька хвилин, і кільце з волі всемогутніх богів починало помаленьку розгойдуватись. Тепер лишалося тільки стежити, над якими літерами воно проходить. Із цих літер, на подив усім, поступово складалось ім'я злочинця, хоч допитуваний і намагався зберегти його в таємниці.[27]

Славились і мої тлумачення сновидінь. Для цього я, як повелося ще з часів найбожественнішого Асклепія, укладав чоловіка, який хотів побачити віщий….. в алтарі храму на шкуру жертовної тварини й накликав на нього священний сон. Прокинувшись, він розповідав мені, що бачив у сні, а я давав пояснення. Але мої тлумачення були не такі розпливчасті й традиційні, як в інших онейромантів, — на зразок наведеного Аклеподором у своєму…..: «Коли ремісник бачить, що в нього багато рук, то це добре передчуття: в нього завжди буде досить роботи. Крім того, цей сон мав хороший смисл для тих, хто сумлінний і веде порядне життя. Я часто спостерігав, що він означає збільшення дітей, рабів, майна. Для шахраїв такий сон, навпаки, провіщає тюрму, вказуючи на те, що багато рук буде займатися ними». Це не так просто — застосувати подібне тлумачення в наш вік загального занепаду моралі, коли кожен ремісник одночасно є і завзятим шахраєм. Що ж тоді йому віщують безліч рук у сновидінні: тюрму чи багатство?

Я тлумачив сни розумніше. Накликаючи на чоловіка священний сон тими засобами, про які вже згадував, я зберігав свою владу над його душею і в той час, поки вона блукала в царстві тіней. Він бачив ті сни, які я йому навіював. А навіював я йому тільки те, чого він сам бажав наяву, але не усвідомлював цього, прохопившись про свої мрії тільки близьким друзям і челяді. Але й цього було досить для чутливих вух мого раба Сонона. Тому мої тлумачення снів завжди приносили людям радість і вселяли приємні сподівання.

9. Але чужинець своїми дивовижними пророкуваннями загрожував похитнути мою славу. Він умів бачити події й обличчя людей, які були за сотні стадіїв[28] від нашого храму. Одного разу зник хлопчик семи років. Два дні не могли його знайти. Я вважав, що дитина потрапила до рук таврів, які постійно никали останнім часом на околицях міста, й так і сказав зажуреному батькові, коли він прийшов у храм за проріканням. Але Син Неба зупинив мене: «Хлопчик заблукав у печері». Він сам повів нас туди, й ми справді знайшли в печері дитину, яка зовсім знесиліла від голоду та спраги.[29]

За всі ці заслуги за моїм наполяганням екклесія[30] ухвалила видати йому проксенію.[31] Та як показав час, нечестивець відплатив мені злом за мою доброту до нього.

Розповім ще кілька випадків його чудодійної могутності. «Навіщо ти збираєш трави для цієї старої? Вона зовсім не слаба, а просто вигадала собі хворобу», — казав він мені одного разу. Потім на моїх очах зліпив дві кульки з чистого тіста……. І таким способом він виліковував багатьох. Він накликав на людей священний сон швидше і краще, ніж я, не вдаючись при цьому ні до блиску срібних посудин, що привертають погляд, ні до звуків дзвіночка чи гонга, а просто дивлячись їм у вічі. І що особливо вражає, люди не звільнялися з-під влади і після того, як прокидались від сну. Він міг їм наказати, сонним: «Зроби після пробудження те чи це». І вони слухняно виконували його наказ, прокинувшись і вже повернувшись додому.

10. Мене він, навіть не накликаючи сну, змусив одного разу якимось чарівним способом розучитись писати. Він просто уважно подивився мені в очі, а потім запропонував узяти….. й написати щось за моїм власним бажанням. І, який жах, я раптом відчув, що не можу вивести жодної літери. Я забув, як вони пишуться та що означають. Потім він розворожив мене, і я знову почав писати. А раба Сонона він таким же дивним способом змусив забути все, що з ним сталося торік. Раб пам'ятав усе, що відбувалось раніше й що траплялося з ним місяць чи два тому. Та жодної торішньої події не збереглось в його пам'яті. Він не прикидався, не вступав у таємну змову з чужинцем, щоб обдурити мене, як це можна було запідозрити. Мушу визнати, щоб переконатися, чи не обдурюють мене, я наказав раба катувати. Але й тоді він не зміг пригадати нічого з торішніх подій.

Найдивніше те, що Син Неба міг впливати одночасно на багатьох людей. Одного разу він зробив так, що всі прихожани в храмі раптом відчули, як храм наповнює на диво приємний і ніжний аромат. Люди почали обнюхувати свої руки, одяг, навколишнє повітря, шукаючи джерело чудових пахощів. Іншого дня він так само зробив свідками надзвичайного чуда відразу близько двох десятків людей, які прийшли до храму. Він сів на кам'яну підлогу, біля жертовника, тримаюча в руках наповнену землею глиняну посудину. Всі тісно оточили його. Чужинець накрив посудину хусткою та досить довго ворушив під хусткою руками, нашіптуючи незрозумілі слова. Потім він задоволено вийняв руки з-під хустки й відкинувся вбік, відпочиваючи. А хустка раптом почала поволі підійматися, ніби під нею було щось живе. Чужинець швидким рухом смикнув хустку з горщика, і ми узріли чудо: з землі на наших очах виростала гнучка виноградна лоза. Вона ставала все довшою. Чаклун змахнув хусткою, й тоді на лозі з'явились три чи чотири виноградні грона. Він зірвав одне з них, міцно стис над підставленою посудиною, і туди тонким струмочком полилось вино. Це було справжнє вино й дуже приємне на смак — на зразок коського.

Вражає, що сам він ставився до цих чудес з іронією, щоразу кепкуючи з нас, наче базарний фокусник, який розкриває одурманеним таємну механіку своїх витівок. На мою думку, в цьому проявлялись одночасно й надмірна гординя, й розбещеність його розуму, що не визнає нічого святого. Чудесно лікуючи хворих, як я вже розповідав, він щоразу казав мені: «Якби ти менше вшановував божественного Асклепія, а краще вивчав мудрого Гіппократа, то розумів би, що всі хвороби мають природні причини й виліковуються природними засобами. Але ти не можеш збагнути цього, ось чому тобі все здається чудом. Чим же ти розумніший за будь-якого неписьменного раба?»

11. Слід розповісти й про інші чудові здібності чужинця. Він умів наносити собі глибокі рани ножем і проколювати наскрізь свої долоні, плече, стегно довгою та товстою голкою, не відчуваючи при цьому ніякого болю. Цей чудовий дар приніс йому потім немало користі, про що йтиме далі мова. Він умів за своїм бажанням то прискорювати, то сповільнювати в себе биття серця, ба навіть зовсім зупиняти його на кілька хвилин. Я сам можу засвідчити це. Одного разу він пролежав так у своїй кімнаті три дні і три ночі, не дихаючи й не подаючи ніяких інших ознак життя, немовби мертвий. Дивно, що з такими справді надзвичайними здібностями він в той же час мав дуже слабке здоров'я і часто нездужав. З міцно зав'язаними очима він міг розрізняти навпомацки кольори та пальцями читати будь-який рукопис. Із закритого мішка чужинець безпомилково діставав мотки ниток певного кольору. «Навіщо ти розпечатуєш таблички? Я можу довідатися, що в них написано, не займаючи печаток», — глузуючи, казав він мені. І справді, читав безпомилково прохання до оракула, не торкаючись табличок. Щоб перевірити його, я заховав папірус із віршами божественного Евріпіда в мідну цисту з товстими стінками. А він прочитав мені вірші, не відкриваючи цисти:

Деякі люди мають чудову здібність, тримаючи в руках роздвоєну горіхову гілку, визначати, де під землею ховаються водяні джерела. А Син Неба міг без будь-якої палички не лише точно вказати, де протікає підземний потік, але й встановити його ширину, швидкість, напрямок руху води, простежити всю його течію.

12. Не дивно, що серед міщан зміцніла віра в справді божественне походження спритного чужинця і в його всемогутність. Та найбільшу славу йому принесло врятування міста від нападу підступних таврів.

Ось як це сталося. Одного разу Уранід сказав мені: «Місту загрожує небезпека. Я відчуваю, як в горах повсюди збираються люті воїни в баранячих шкурах. Вони готують раптовий наскок». А наступного дня він сказав: «Це станеться сьогодні вночі. Попередь усіх». Одверто кажучи, я вагався, все ще маючи сумнів у його здібностях бачити те, що відбувається, мовляв, у навколишніх горах. Та все ж попередив стратегів і членів ареопагу. Наші воїни приготувались до бою. І справді, вночі таври напали на місто, але були відбиті. Ми навіть захопили в полон сина й брата їхнього головного вождя та багато інших полонених. Екклесія прийняла рішення на знак вдячності за чудом врятоване від лиха місто назвати його Уранополісом, як таке, що перебуває під особливим заступництвом небесних богів. Було викарбувано монети з пам'ятним написом на мою честь і честь Ураніда.[33] Та він зневажив цими почестями й образив громадян, а мене жорстоко висміяв: «Невже ти справді віриш, ніби можна пророкувати події, які ще тільки мають відбутися? Справа просто в спостережливості та вмінні розмірковувати над побаченим. Блукаючи горами, я помітив ворожих лазутчиків, простежив за ними й зрозумів, що вони затівають. Але щоб ви повірили в попередження, його неодмінно треба було видати за пророкування та проголошення волі богів». В цих словах чулось явне знущання й над всемогутніми богами, й над старійшинами ареопагу. Але я не наважився повідомити про них когось, остерігаючись похитнути славу храму та віру в мої пророкування.

13. Зрозуміло, як важливо було для мене весь час тримати хитромудрого чужинця при храмі. Я вбачав у ньому серйозного суперника й тому всіляко нама гався догодити йому. У сварках Ураніда з рабом, який, як я вже вам казав, зразу незлюбив його, я завжди був на боці Сина Неба, Але що далі, то важче ставало утримувати його під своєю владою. У нього було багато химерного. Володіючи такими потаємними знаннями, він був у той же час до непристойності допитливий. Весь час рився в храмових рукописах, які я мав усі підстави ховати від нього. Особливо цікавили його праці прославленого Герона з Александрії, на основі яких, як я вже розповідав, із допомогою раба Сонона я приладнав кілька чаклунських механізмів у храмі, що викликали страх і захоплення. Син Неба годинами морочився з цими механізмами, поки я не заборонив йому наближатися до них, побоюючись, щоб він їх не зламав. До того ж він намагався розголосити їх секрет, доводячи, що нічого чудесного в них немає. Він навіть намагався перемалювати креслення такої машини з «Пневматики» Герона для двох ковалів, які зацікавилися його розповідями, але я вчасно розгадав підступний задум і сховав від нього всі праці Герона.

Ось іще приклад його зіпсованості й підступності: захоплюючись винахідливістю, як він її називав, Герона, Син Неба в той же час нерідко висміював і ганьбив хитромудрого александрійця за те, що той, мовляв, створював свої машини лише для забави та обману легковірних у храмах. «Якби він поставив хоча б свій геніальний еоліпіл на корабель, щоб той приводив його в рух без вітрил і весел, чи примусив обертатися жорна в млині, тоді б він приніс куди більше користі своєму народові», — казав Уранід. Чи не є це ще одним свідченням його нерозумності? Коли вже щось із творінь Герона й можна назвати іграшкою, то саме цей кумедний, але нікому не потрібний «Еолів м'яч».[34]

Він навіть сам спробував збудувати досить великий еоліпіл і пристосував його обертати ручку колеса біля колодязя на одному з виноградників храму. Це було цікаво, та я наказав зламати споруду й черпати воду, як і досі, бо раби, приставлені до колодязя, забайдикували і тільки скалили зуби, замість того щоб працювати. Однак потай від мене, як повідомив мені вірний Сонон, чужинець і далі будував якісь машини, зовсім не лікував хворих, не брав участі в пророкуванні, а саме тут на його допомогу я дуже сподівався. Тепер він мало часу приділяв храму, цілими днями блукав містом, зав'язуючи довгі бесіди не лише з простими ремісниками, а навіть із рабами. Я кілька разів казав, що такою поведінкою він викликає в людей сумніви щодо власної мудрості. Та він тільки сміявся у відповідь. А вдруге на подібне зауваження він надокучливо відмахнувся й відповів мені словами Гомерового героя: «Адже не бог я — й безсмертним мене ти вважаєш даремно»…[35]

Зухвалість його ставала нестерпимішою що не день. На площах міста він говорив, ніби раби такі ж люди, як і вільні, й тому суперечить людській природі пригноблювати їх та примушувати підневільно працювати. Повертаючись до храму, він при сторонніх висміював мої ворожіння й пророкування, показував людям, як влаштовано механізм, що змушує запалювати жертовний вогонь, коли відчиняються вхідні двері. Він глумився над мудрими одкровеннями божественного Піфагора й протиставляв йому нечистивця Епікура, проклятого богами за свою невіру. В своїй кімнаті він навіть написав на стіні мерзотну пораду цього лжефілософа, та я наказав зшкребти напис і заново побілити стіну.[36] Він мріяв про те, щоб об'єднати греків з таврами, скіфами та іншими варварами, й вигадав для цього нову мову, якою могли б користуватися і……. племена, що не мають навіть своїх писемних літописів і тому безсилі зберігати й передавати новим поколінням мудрість батьків. Ця нова мова виявилася справді зовсім простою та зручною, свідченням цього може служити хоч би те, як легко й вільно я викладаю нею всі свої думки отут у рукописі. В той же час вона була зовсім незрозумілою для необізнаних. Таким чином наші думки були сховані від чужого ока й вух. Корисний винахід, та хіба можна його віддавати іноплеменним варварам?![37] Адже він саме з такою метою й створив нову мову. Хіба це не говорить відразу й про його нерозумність, і про його підступні наміри?

Я усвідомлював, що він намагається похитнути мою славу, вижити мене з храму та зайняти місце головного жерця. Треба було старанно продумати, як запобігти цьому й позбутися підступного чужинця. Раб пропонував просто вбити його. Та мені було шкода розлучитися з таким умілим помічником, і я вирішив почекати, спробувати ще раз утримати його під своєю владою, розуміючи, скільки незліченних вигод принесло б це храму. Але підступний Уранід випередив мене. Одного разу вранці він пішов з храму, залишивши коротеньку записку про те, що дякує мені за гостинність і буде віднині жити в місті. Отже, я зрозумів, що він повернеться в храм тільки тоді, коли вижене мене звідси і знеславить. Війну було оголошено.

14. Передусім я потурбувався показати кожному, що саме храм залишається тим місцем, де відбуваються чудеса. Я проголосив, що боги відвернулись від Ураніда за його нечестиві думки й вигнали з храму. Віднині на мені лежить милість богів. Коли весь храм був заповнений народом, за моїм сигналом оракул промовив:

Але чужинець теж не упустив нагоди показати свою владу. Велику славу принесло йому зцілення одного раба, якого звали Мосіхоном. Раб цей хворів справді на дивну й загадкову хворобу. Шістнадцятирічним юнаком, працюючи одного разу на винограднику, він раптом побачив велику гадюку, яка виповзала з кущів. Хлопець так злякався, що знепритомнів і впав. Гадюка не вжалила його, та коли він отямився, ноги відмовили йому служити. Крім того, він став несповна розуму. Він вважав себе дев'ятирічним хлопчиком і поводився відповідно: кидав камінням у птахів, бавився з хлопчаками й уникав дорослих. При цьому він забув чисто все, що з ним сталося та чого він навчився після……. дев'ятирічного віку. Оскільки ноги в нього відібрало, господар наказав перевести його на роботу в свою кравецьку майстерню, де Мосіхон почав наново навчатися ремеслу. Років через два він знову пережив великий переляк: в будинку почалася пожежа, і раб, злякавшись, що його, безпорадного, не встигнуть витягти з вогню, від жаху знову втратив свідомість. Його врятували товариші-раби й привели до пам'яті. І тут з ним сталося справді дивне. Ноги в нього знову почали діяти, немовби ніякої хвороби й не було. Він пригадав усе своє життя до зустрічі з гадюкою на винограднику. Але зате забув про час, проведений у майстерні, ба навіть розучився шити!

Всім стало ясно, що до сердешного навперемінно вселяються чиїсь чужі душі. Я взяв його в храм і різними способами намагався вигнати…… душі геть. Та марно! Переляканий господар запропонував мені убити….. раба. Однак Син Неба взяв його під свій захист. Він приспав його не в храмі, не на священній шкурі жертовної тварини, а прямо на березі моря, в оточенні величезного натовпу людей, щось довго шепотів йому на вухо, погладжуючи пальцями обличчя сонного, й потім владно промовив: «Вставай, на тебе чекає робота!» Мосіхон схопився, наче нічого й не було, та пішов до майстерні, де відразу ж почав швидко і вправно шити, як і раніше. Тепер він усе пам'ятав і був зовсім здоровий. Я подумав би, що він вступив у змову з чужинцем, аби всіх обдурити, коли б не знав……. історії його химерної хвороби, як і кожна людина в нашому місті. З того часу цей Мосіхон дуже полюбив чужинця, і той навіть викупив його в господаря майстерні. Він справедливо побоювався тримати в своєму будинку раба, в якого кожної миті знову могла вселитися чиясь блукаюча душа.

Після цього чужинець все більше й більше…. почав зближуватися з рабами. Він лікував їх без всякої платні. Він навіть часто ходив за місто й перебував там цілі дні серед рабів, які працювали на виноградниках чи в каменоломнях. Кажуть, він і там робив спроби будувати якісь машини, що допомагали без особливих труднощів підіймати великі вантажі, поки раби байдикували, сховавшись від наглядача. Така дружба тривожила багатьох людей в місті. Ще в пам'яті не стерлось повстання скіфів-рабів під керівництвом підступного Савмака. Користуючись цим занепокоєнням, я поширював чутки, нібито чужинець теж мріє підбурити рабів, перебити всіх вільних і створити на Кіммерійському півострові державу варварів.

Мені допоміг випадок. В горах……., де було одне із джерел, що давало місту воду, Син Неба незбагненним способом виявив велику золоту жилу. З розповідей очевидців, він просто попрохав у Тімагора, сина якого Посія вилікував у свій час від паралічу ніг (про це вже розповідалось), чотирьох рабів на один день. Син Неба привів їх у гори, до джерела, й наказав: «Копайте тут!» Зробили всього кілька ударів молотом, і один з рабів…… знайшов великий золотий самородок. Чужинець хотів використати це багатство на придбання кількох рабів у різних господарів. Але я натякнув номофілакам,[38] що це лише перший крок, а потім Уранід спробує звільнити всіх рабів. Сина Неба викликали на суд ареопагу, який поставив вимогу негайно здати все золото в казну, оскільки його знайдено на міській землі, біля громадського джерела. На диво кмітливий чужинець не став перечити цьому. «Я поважаю громадські інтереси й не піду проти них, хоч би й слід було, по-моєму, рахуватися з інтересами рабів, які також є повноправними членами суспільства. Забирайте ваше золото, як ви вже його так любите», — сказав він. Але, кажуть, залишаючи ареопаг, додав так, що його міг багато хто почути: «Нічого, я відкрию нові поклади на нічиїй землі». Знайдене золото якраз було до речі, бо казна дуже збідніла. Всі за це дякували Уранідові, я ж знову залишився осторонь. Воістину тричі мав рацію поет, коли сказав:

Так я замість жаданої перемоги і цього разу тимчасово зазнав поразки. Його влада зміцнювалась і зростала, моя ж весь час занепадала. Часто я тоді повторював гіркі слова поета:

Та ось одного разу в моїй пам'яті промайнув інший вірш — ті самі слова, що ними якось відповів мені Син Неба, коли ще ми були з ним у дружбі, а я дорікав йому за хлопчачу цікавість, недостойну мудреця.

«Адже не бог я — й безсмертним мене ти вважаєш даремно…»

Ця думка з'являлась у мене все частіше й частіше. А разом з нею й інша:

«Всяк повинен скоритися смерті всесильній…»[40]

Справді: якщо я хотів зберегти свою владу й не чекати, як дурна вівця, поки мене виженуть з храму чи зроблять помічником цього пройдисвіта, я мав діяти рішуче і швидко, не вагаючись.

15. Відданий раб Сонон, який зазнав чимало глузувань з боку чужинця, взявся допомогти мені. Він вистежив, що Уранід уподобав собі одне місце, де на самому березі моря була невелика печера. Тут він любив сидіти іноді цілими днями, нічого не роблячи, й дивитися на море. Коли починався дощ, Син Неба забирався в печеру. Там ми його й вирішили підстерегти та вбити. Місце було глухе, раби з сусіднього виноградинка не почули б крику. І всі подумали б, що чужинця підстерегли й убили таври. Щоб переконати всіх у цьому, мій хитрий Сонон навіть спеціально розшукав таврський кинджал і дротик з кістяним наконечником, маючи намір підкинути їх біля трупа. Так ми гадали, але я забув слова поета:

Кілька днів підряд Сонон вистежував Сина Неба за міським муром, але невдало. Згодом він десь підслухав, що наступного ранку чужинець збирається йти саме в те відлюдне місце, де ми готувалися влаштувати йому пастку. Того вечора я від збудження довго не міг заснути, а коли, нарешті, задрімав,

та такий виразний і ясний, що ні в чому не поступався перед істиною. Ще й зараз переді мною стоять побачені тієї ночі образи й почуте лунає в моїх вухах.

Переді мною була ніби печера, ледь освітлена тьмяним неясним світлом, яке точилось звідкись збоку. В цьому підземеллі десь протікав струмочок: я виразно чув тихе дзюрчання води. Потім попереду виникла тінь. Вона наблизилась, і я впізнав свого раба Сонона. Він озирався на всі боки, немовби шукав собі куточка, затишного й темного. Відкілясь зверху покотився камінь. Я виразно чув його стук. Сонон сховався за уламком скелі. І тут раптом почувся тихий зловісний сміх. Я впізнав голос чужинця. Потім він вимовив якісь незрозумілі слова невідомою мені мовою. Світло в печері раптом померкло. І в густій пітьмі, що залягла довкола, я почув страшний крик Сонона: «Господарю, я гину, я гину!..»

Я підхопився на своєму ліжку, обливаючись холодним потом. Був уже ранок. Я зрозумів з цього віщого сну, що чужинець якимсь чаклунським способом розгадав наші плани. Слід було застерегти Сонона, щоб він сьогодні не нападав на Сина Неба. Та скільки за моїм наказом не шукали його по всій садибі храму, ніде не могли знайти. Сторож сказав, ніби раб кудись пішов ще на світанку. Така велика була його жадоба помсти, що він занадто поспішив назустріч своїй смерті. А в тому, що судилося йому сьогодні загинути, я вже не мав сумніву після віщого сну. Послати інших рабів Сононові на допомогу до печери я не міг. Зробити так — означало б розкрити свій задум перед цілим містом, більшість мешканців якого дуже поважала чужинця. Мені залишалось тільки терпляче ждати волі всемогутніх богів. Тепер я остаточно був переконаний, що наш план не вдався і мій вірний раб сам потрапив у підступну засідку й, напевно, загинув. І справді, його ніколи більше не бачили. Наступного дня я, про людське око, сповістив, ніби він утік від мене, й відправив воїнів на розшуки в різні місця. В тому числі я доручив їм також оглянути місця біля печери, які ми вибрали для засідки. Та ніяких слідів зниклого раба так і не вдалося знайти. А увечері того ж дня я зустрів на вулиці Сина Неба. Посміхнувшись, він сказав: «Я чув, що ти втратив найвірнішого помічника. Шкода. Як же ти будеш тепер пророкувати без такого оракула?» Його очі в цей час були красномовніші слів. Я прочитав у них погрозу. Переміг знову він, і я міг сподіватись тепер від нього різних неприємностей. А вони не забарились. Якісь дивні речі почали творитися зо мною. Ночами мене часто мучили кошмари. Я потрапляв у….. підземелля й задихався. На мене обвалювались величезні брили й душили. Однієї ночі мені приснилось, ніби в кімнату вповзла велика гадюка. Як не намагався я від неї заховатися, вона вжалила мене просто в груди. Тут я з криком прокинувся. А через три дні в мене на грудях, якраз на тому місці, де вжалила уві сні гадюка, утворилась маленька, але дуже болюча ранка,[43] яка довго не заживала. Тоді я зрозумів, що й цей сон був віщим. Всесильні боги посилали з Олімпу нове попередження про небезпеку, яка загрожувала мені з боку підступного чужинця. Я все ж не послухав цього мудрого застереження й боровся з ним далі, хоч і потай, приховано, поширюючи різні тривожні чутки та намагаючись підбурити проти нього якнайбільше мешканців міста. Він тільки глузливо посміхався, зустрічаючись зо мною. Я зрозумів, що він розгадує мої думки й готує удар у відповідь.

Я ще раз не послухав перестороги неба. Якась справді зла сила підштовхнула мене знову несхвально відгукнутись про Сина Неба. Переказали йому про це чи він сам підслухав мої слова, перебуваючи в іншому кінці міста, в що я також цілком вірю, — як би там не було, удару-відповіді не довелось довго ждати. Того ж вечора, готуючись прочитати молитву, я замість неї раптом на загальний подив і власний жах загорланив посеред храму сороміцьку мілетську пісню, слова якої навіть не зважуюсь навести тут. Я розумів, що чиню блюзнірство, але нічого не міг вдіяти з собою, поки отак, з піснею, не вибіг з храму й не сховався в кутку двора.

Цей випадок, викликавши в місті загальне обурення, сповнив мою душу жахом. Я зрозумів, що не зможу боротися з таким підступним і могутнім ворогом.

Син Неба взявся будувати якусь мудру машину. Вона скидалась на величезні крила птаха чи швидше на велетенського метелика. Раби подейкували, що на цих крилах він збирається літати.[45] Тоді я через оракула оголосив, мовляв, гніваються боги на такі нечестиві задуми й повеліли мені зруйнувати машину. В оточенні варти та в супроводі багатьох знатних людей я вирушив до будинку, де жив чужинець. Ледь я простягнув руку до машини, як Син Неба гукнув: «Не чіпай, бо опечешся!» Я злякався, але все ж у великому гніві не послухав його оклику й схопився за дерев'яне сплетіння крила, на яке він натягував бичачу шкіру. Тієї ж миті на долоні моїй здувся великий пухир, неначе справді від сильного опіку, хоч готовий поклястися всіма богами, що дерево було зовсім холодне й навіть сирувате. Побачивши таке чаклунство, натовп закидав згубну машину камінням.

Три дні після цього Уранід не з'являвся в місті: мабуть, заліковував рани. А я тим часом пророкував у храмі, що Син Неба збирається відчинити міські ворота таврам, знищити всіх вільних людей і встановити в місті владу рабів, як це зробив свого часу Савмак у Пантікапеї. Боги вимагають, провіщав оракул, щоб чаклуна було закуто в ланцюги й кинуто до в'язниці при храмі, бо тільки я зможу тримати його в покорі та з допомогою всемогутніх богів приборкати його чудодійну владу. І я домігся свого. Ареопаг більшістю голосів вирішив закувати чужинця в ланцюги й тримати під моїм наглядом у в'язниці при храмі.

16. Так ми вирішили, і я вже торжествував цілковиту перемогу. Але боги — чи злі сили, що допомагали чаклунові,— знову зруйнували наші плани. Я наказав закувати його міцніше й кинути в надійну в'язницю. А ключ від неї задля обережності потай віддав своїм друзям, наказавши при цьому, щоб вони не повертали мені його, хоч би як я просив. Адже, користуючись своєю могутньою чаклунською силою, він міг навіяти мені думку, щоб я відчинив темницю й випустив його на волю. Друзів же я вибрав навмисне таких, котрих він не знав в лице й через те не міг навіяти їм своїх думок.

Мої побоювання справдились. Ось уже третій день він спокушає мене, й під тиском навіяних ним думок, які весь час штовхають мене на різні несподівані вчинки, я все більше жахаюсь. Хто кого тримає в полоні? Так, він сидить на ланцюзі у в'язниці. Але він скував мою волю, я його раб, я більше не належу собі. Сьогодні вранці він знову змусив мене прийти до віконця в дверях в'язниці й заявив, що має дуже важливе повідомлення для екклесії. Мені він передати його відмовився — тільки народним зборам. Я знову відчув нездоланну потребу негайно випустити його і привести на агору, тому з розпачу втік подалі від храму, щоб не піддатися цій спокусі. Я знаю, чого він хоче. Він зуміє підкорити своїй страшенній волі всі народні збори, і його не тільки звільнять, але й зроблять головним жерцем. Випустити його на свободу з такими могутніми здібностями?

О ні! Моя рука те поховає…»

…На цій цитаті з трагедії Евріпіда «Медея» (вірш 1619-й) уривається знайдений нами рукопис, хоч іще є досить великий шматок чистого, несписаного папірусу.