Пульс Всесвiту

Динценгоферiв коридор

— Фердо, я йду працювати! — звернувся доктор Пегас до свого невидимого служника.

— Прошу, маестро! — почулося з камiна. — Заходьте. Хоч я людина без забобонiв i не боюсь невiдомого, але цього разу по-справжньому злякався. Може, у доктора все-таки є живий помiчник, який виконує всi накази?

Не встиг я опам'ятатись, як стальнi дверцята над камiном тихо вiдчинилися. З них повiльно висунулась i спустилась на килим металева драбинка.

— Дозвольте, я пiду вперед. Хiд досить-таки незвичайний, щось нiби як до курника, — виправдувався Пегас. — Але далi буде краще.

Коли я видрався по драбинцi, доктор подав менi руку, i ми опинились у маленькiй кабiнi з кiлькома кнопками на стiнах.

— Лiфт зроблено для одного, на вiдвiдувачiв я нiколи не розраховував, сказав Пегас, натискуючи на одну з кнопок. Кабiна повiльно поповзла вниз.

— Ви — перша людина, якiй я вiдкриваю свою таємницю i показую пiдземну лабораторiю, — зауважив Пегас по паузi. — Нiхто навiть не припускає, що в цьому старенькому будиночку може iснувати щось подiбне.

— А ви не боїтесь, що я як редактор можу виказати вашу таємницю?

— Нi, цього я не боюсь, — сказав Пегас з несподiваним для мене притиском. — Я довiряю вам. Знаю, що не розголосите нiчого, аж доки я сам не попрошу про це.

У мене було таке вiдчуття, наче ми спускаємось у самiсiнькi надра землi. Лiфт рухався з швидкiстю слимака i так тихо, що часом здавалося, нiби ми стоїмо на мiсцi. Та ось вiн нарештi зупинився.

— Як я вже казав, будинок переробив старий Динценгофер десь у другiй половинi сiмнадцятого столiття. Одна з легенд розповiдає, що цей будинок був колись з'єднаний з Празьким кремлем i Новим-Мєстом добре обладнаними коридорами, якi пiд час вiйн та заворушень служили запасними виходами… Прошу! Ми перебуваємо в одному з коридорiв.

Я нерiшуче пiдiйшов до затхлого, тьмяно освiтленого проходу. Краплини, що падали з стелi, тихо видзвонювали чудернацьку мелодiю.

— Динценгофер будував надiйно: минуло стiльки рокiв, а коридор дуже добре зберiгся. Десь на березi Влтави вiн закiнчується обвалом, кимось замурованим, щоб влтавська вода не залила пiдземелля. За всiма ознаками це зроблено через багато рокiв пiсля смертi архiтектора.

Пройшовши близько тридцяти крокiв, ми звернули до бiчної галереї, що кiнчалась сучасними гладенькими дверима.

Пегас витяг з кишенi ключi.

— Ферду я залишив нагорi. Тому тут змушений вiдчиняти сам. Ще один запобiжник — i можемо вступити до мого королiвства… — Вiн натиснув щось на вологiй стiнi. Дверi вiдчинились, i водночас у примiщеннi спалахнуло свiтло.

Я зацiкавлено оглядав просторе примiщення з голими бетонованими стiнами, — в ньому було повно найрiзноманiтнiших приладiв та апаратiв.

— Це ваша лабораторiя? — щиро здивувався я. У Пегаса вiд задоволення заблищали очi.

— I так i нi, в залежностi вiд того, як на це глянути… — почув я знайому вiдповiдь. — Пiдземнi коридори мої за правом прiоритету знахiдки. Апарати я позичив на складi дослiдного iнституту.

— Позичили? — перепитав я iронiчно.

— Власне, це не має значення, — холодно вiдповiв Пегас. — Коли зрозумiєте, якi важливi проблеми розв'язуються в цiй лабораторiї, то погодитесь, що спосiб, яким я дiстав необхiдне обладнання, справдi не має значення. Я працюю над двома грандiозними проблемами. Одна дасть людству необмежену силу, друга — врятує його вiд загибелi…

Слова хворого на манiю величностi анiскiльки не здивували мене.

"Знову вiчний двигун!" — згадав я бiдолашних винахiдникiв, що останнiм часом посипались до редакцiї як iз драного мiшка.

— Я бачу, ви менi не вiрите. Нi, я не божевiльний i зараз переконаю вас у цьому. Моє перше величезне завдання — оволодiти гравiтацiєю, силою земного тяжiння. Теоретично я вже розв'язав цю проблему, практично — ще не зовсiм.

— А чому ви не експериментуєте в дослiдному iнститутi? — запитав я. Адже над цiєю проблемою працюють багато вчених. Самотужки ви її не розв'яжете.

— Я пильно стежу за успiхами iнших i добре знаю, чого досягнуто в битвi з гравiтацiєю. Але я йду зовсiм Iншим шляхом i вже виявив гравiтацiйнi хвилi, аналогiчнi електромагнiтним… А чому не експериментую в iнститутi? Просто не хочу, щоб хто-небудь скористався з результатiв моєї довгорiчної виснажливої працi. А з публiкацiєю другого вiдкриття я затримуюсь насамперед тому, що його можуть використати проти людства, як у свiй час атомну бомбу.

Розумiючи, що дальшi заперечення зайвi, я мовчки уважно стежив за Пегасом, який гаряче i з великим захопленням розповiдав про битву з гравiтацiєю. Вiн говорив про проблему, яку я повнiстю зрозумiв тiльки далеко пiзнiше.

— Отже, ви працюєте над гравiтацiєю… А як вам пощастило перехопити сигнали супутника незабаром пiсля його запуску? — запитав я зрештою, коли Пегас замовк.

— Саме тому, що я працюю над гравiтацiєю, у мене є потужний приймач, яким я перевiряю зв'язок мiж гравiтацiйними та електромагнiтними хвилями. Я дослiджую хвилi рiзної довжини. Полюючи в ефiрi, я тодi випадково натрапив на повiдомлення про запуск супутника i довiдався, яка довжина хвилi його радiопередавача. Пiсля цього перехопити сигнали було вже неважко… Вас я згадав по закону асоцiацiї, бо саме того вечора дочитав ваше фантастичне оповiдання про штучнi супутники Землi.

Я багатозначно поглянув на годинник.

— О нi, я ще не можу вас вiдпустити! — сказав Пегас, зрозумiвши мiй жест. — Адже я ще не ознайомив вас з другим своїм вiдкриттям, яке послужить темою для вашого фантастичного оповiдання.

Схопивши мене за руку i раптово знизивши голос, наче побоюючись, що нас хтось може пiдслухати, вiн зашепотiв:

— Ходiмо!.. Пробачте, я трохи схвильований, але це хвилювання у мене мимоволi виникає вiд думки про велич вiдкриття. Коли ви зрозумiєте, про що мова, то воно й на вас справить захоплююче враження. Насмiлюсь запевнити, що цi iсторичнi моменти ви запам'ятаєте на все життя…

Вiн мав рацiю: лабораторiю Пегаса я не забуду нiколи.

"Напишу про це. Обов'язково напишу. Але не оповiдання, а чисту правду", — думав я в той час, коли вiн пiдводив мене до невеликого стола, на якому виднiлись кiлька маленьких екранiв.

Пегас крутнув вимикач. Спалахнули сигнальнi вiчка. Почулось неголосне гудiння трансформаторiв.

— Звичайне виробниче телебачення, — пояснював Пегас. — Дивiться уважно! Перший екран лiворуч — видно Малтезьку площу. Невеликий телевiзiйний передавач я встановив у вiкнi горища Ностицевого палацу. На другому екранi — загальний вигляд Ностицевої вулицi. Третiй екран — вид на тротуар проти нашого будинку… Цiкаво, правда?.. Погляньте, з Малтезької площi до нашої вулицi iде юнак. Ота он дiвчина в темному закутку вулицi, мабуть, на нього чекає. А тепер, любий редакторе, будьте уважнi! — голос Пегаса бринiв переможно. — Я примушу цього юнака виконати кiлька вправ. Вiн пiдкорятиметься менi так само, як пiдкоряється Ферда!

Доктор клацнув якимсь важельком, покрутив ручки. Дзижчання над нашими головами посилилось. I коли на одному екранi з'явилось перехоплене телеоб'єктивом обличчя юнака, Пегас поклав менi руку на плече:

— Запевняю вас, що коли юнак пiдiйде до нашого будинку, вiн схопиться за голову, розгублено озирнеться i допитливо подивиться вгору. Злякана дiвчина пiдбiжить до нього i раптом зробить йому реверанс…

Все вiдбулося саме так, як намалював доктор. Я засмiявся:

— Як це вам вдається зробити?

Пегас глибоко зiтхнув, а потiм набундючився, щоб пiдкреслити серйознiсть хвилини:

— Я можу з вiдстанi впливати на мозок людини! Звiсно, це тiльки початкова стадiя вiдкриття, але шлях до нього вже знайдено.

— А що в кiнцi того шляху? В iм'я чого ви над цим працюєте? Хочете нав'язувати людям свої думки? — запитав я.

— Не зовсiм так… Хочу навiювати людям спосiб мислення… тiльки не свiй…

Пегас хотiв продовжувати свої пояснення, але я перебив:

— Коли ви менi вже розкрили так багато, то чи не можете пояснити, як ви впливаєте на людський мозок?

— I цю таємницю розкрию. Знаєте оцей апарат? — показав вiн у куток лабораторiї.

— Напевно, це звичайний енцефалограф, — сказав я, глянувши на схематичний рисунок мозку, що свiтився на екранi приладу.

— Чудово! Отже, ви розумiєте, в чому суть. Мiй апарат, звiсно, не енцефалограф. Вiн не тiльки прослiджує бiоелектричнi струми в корi головного мозку, але водночас допомагає менi читати думки. Хочете випробувати на собi?

Я кивнув головою на знак згоди. Пегас надiв на мене якийсь шолом з безлiччю електродiв i вимкнув свiтло. Рисунок мозку на екранi засяяв дужче.

— Думайте напружено!.. Зосередьтесь на чомусь цiлком певному… — весь час повторював доктор.

"Перпетуум-мобiле… перпетуум-мобiле…" — повторював я в думцi. Рисунок мозку сяяв дедалi iнтенсивнiше. А Пегас перебiгав гарячковим поглядом з екрана на екран.

— Гадаєте, що я божевiльний? — сказав вiн докiрливо.

— Звичайно, нi! — похитав я заперечливо головою. — Я вважаю, що ви генiй!

— Можливо… — невпевнено сказав Пегас. — Вiд божевiлля до генiальностi один крок. I навпаки… Але мiй апарат показує, що ви говорите неправду.

Барвистi вiдблиски на рисунку мозку справдi застрибали по складнiй, переплутанiй лiнiї.

— Дарую вам це! — сказав Пегас прихильно. — Радий, що переконав вас у своїй правотi… Мiй енцефалограф показує не тiльки дiлянку мозку, яка працює найiнтенсивнiше, але й приблизний змiст думок… Ну, що ж, дослiди закiнчено! — додав вiн суворо i, знявши з мене шолом, увiмкнув свiтло.

Я дуже зрадiв, що експеримент обмежився тiльки цим.

— Скажiть, — звернувся я до Пегаса, — який все-таки зв'язок має ваш енцефалограф з дослiдами на перехожих?.. Мiж iншим, чи знаєте ви, що такi експерименти протизаконнi?

— Любий редакторе, я не такий наївний, як вам здається. Хiба марно я тримаю все в абсолютнiй таємницi?! А щодо мого енцефалографа… Я дослiджую закони бiоелектричних струмiв мозку та можливiсть впливу на нього зовнi. Як бачите, менi це вдається.

— Пробачте, — сказав я схвильовано. — Але я мушу повернутись до основного питання: з якою метою ви все це робите? Невже ви хочете стати необмеженим володарем свiту?

— Ваш пострiл не влучив, любий редакторе! Коли менi пощастить успiшно закiнчити свою працю, я вийду зi сховища i скромно признаюсь у звершеннi великого подвигу!

— Що ви маєте на увазi пiд великим подвигом? Чому ви хочете насилувати людський мозок? Я не вiрю, звичайно, що вам це вдасться зробити, але хотiв би знати, який сенс бачите в оцьому неосяжному за своїми перспективами злочинi, який ви замислили? Пробачте, але iнакше розцiнювати я не можу.

Пронизуючи поглядом, Пегас не зводив з мене очей.

— Не будьте необачнi, редакторе! Навiщо такi гучнi вислови? Я хочу бути корисним людству, хочу захистити його. От i все.

— Але вiд чого захистити, скажiть, прошу?

— Од вiйни. Вiд жахливої, смертельної вiйни… Дивлячись палаючим поглядом кудись удалину крiзь бетоннi стiни, Пегас важко дихав i говорив безперервно. Я досi пам'ятаю кожне його слово, кожну iнтонацiю.

— Вас, певно, цiкавить, як я хочу цього досягти. Я вiдкрив особливий вид гравiтацiйних хвиль, їх можна передавати на яку завгодно вiдстань. Ними можна впливати на бiоелектричнi процеси мозку; iнакше кажучи — на мислення людини. В цьому й полягає суть мого найголовнiшого вiдкриття. — Пегас зробив паузу i витер пiт з лоба. — Вперше усвiдомивши досягнуте, я спочатку розгубився, навiть злякався можливих наслiдкiв. I раптом мене осяяла блискуча думка: а що, коли абсолютно i назавжди стерти з людського мозку думку про вiйну? I не тiльки думку, але й пам'ять про неї, сховану десь в iмлi пiдсвiдомостi.

— А чи зачеплять вашi таємничi променi саме цю частину пам'ятi? перебив я його нарештi.

— В усякому разi, я цього прагну. Але, на жаль, дослiди з живими людьми пов'язанi з великими ускладненнями.

— Невже ви проводите такi дослiди на людях?!

— Поки що нi. Але незабаром на це зважусь. Незабаром. Можете менi повiрити.

Гаряча хвиля пробiгла у мене по тiлу. З'явилось вiдчуття, яке виникає у альпiнiстiв на запаморочливiй висотi гострого гiрського гребеня над проваллями, — i не розпач, не лють, а щось таке, що змушує пружнiшати м'язи, загострює волю. Я насилу стримався, щоб не вибухнути, i сказав хрипло:

— А чим ви хочете заповнити порожнi мiсця, якi виникнуть у пам'ятi?..

— Розумiю ваше хвилювання, — розсудливо вiдповiв Пегас.- I я спочатку переживав щось подiбне. Але нiчого, це минеться. Бачу, що ви починаєте мене розумiти. Про порожнi мiсця я теж думав i вирiшив заповнити їх найпрекраснiшим з того, що могло створити людство досi. Я запишу в людський мозок вмiст бiблiотеки, якою ви там, нагорi, так захоплювались. Коли над свiтом помчать благодiйнi хвилi, кожен якоюсь мiрою стане Аристотелем, Платоном, Декартом, Шопенгауером, Гете, Достоєвським. У кожного фiлософа та класика я вiзьму найкраще, найвеличнiше…

Вiн говорив, i я вiдчував, що поступово знову заспокоююсь.

— Невже ви не розумiєте, що створите у головах людей плутанину? урвав я його. — А чи переконанi ви, що зумiєте вибрати з культурної спадщини людства справдi найкраще?

— Моя всебiчна освiта така широка, що можете не сумнiватись у цьому! самовпевнено заявив Пегас. — Певен, що зумiю розiбратися без радникiв.

Ця вiдповiдь ще бiльше переконала мене в тому, що я говорю з людиною, яка вже давно втратила вiдчуття реальностi. Та все ж я ще сподiвався отверезити його.

— Як видно з усього, ваше вiдкриття має величезне значення для людства. Але чому ж у такому разi ви не вiддасте його в розпорядження суспiльства? Чому таку важливу справу здiйснюєте один, у пiдземеллi? Навряд щоб вам пощастило побудувати такий передавач, який вплинув би на всю земну кулю, а з своїми хвилями вам доведеться звертатись таки далеченько: у нас вiйна нiкого не приваблює.

Пегас судорожно вчепився в стiл з екранами.

— Доки я не доведу свiй план до кiнця, вiдкриття з рук не випущу!.. Ви уявляєте, що трапиться, якщо комусь заманеться зловживати ним? Або ж його вкрадуть — вкрадуть, а потiм нiхто й не згадає про мене… Чи, може, скажете, мало було викрадено великих винаходiв?.. Справдi, передавач завдає менi багато клопоту. I все одно в мене є надiя. За попереднiми розрахунками, гравiтацiйний передавач потребуватиме такої ж кiлькостi енергiї, як звичайна радiостанцiя.

— А чи не зрадить вас велика витрата електрики? — запитав я.

— Нi, енергiю я беру безпосередньо з мережi, без лiчильника. Звiсно, в iнтересах людства, — хихикнув Пегас.

— Дивно! — сказав я з iронiєю. — Боїтесь, що хтось украде ваше вiдкриття, а самi, м'яко кажучи, на кожному кроцi обкрадаєте людське суспiльство, правда запевняючи, що це — в його iнтересах… Але хто може поручитись, що ви не зловживатимете вашим вiдкриттям, не використаєте його проти людства?

М'ясисте обличчя Пегаса заграло всiма барвами.

— Ви забiгаєте, редакторе, надто далеко! Адже я — порядна людина i не плекаю потаємних думок!

Я хотiв заперечити, що чесна людина не краде, але побоявся бурхливої сутички. А тепер шкодую, що не пiдтяв цього, щонайменше сказати, дивного вченого.

— Мир не можна захистити нiякими таємничими променями, — сказав я з удаваним спокоєм. — Людство вже прокинулось, i я твердо переконаний, що остання свiтова вiйна була справдi останньою. Зараз не час для вiйн. Перший радянський супутник, сигнали якого ви самi перехопили, скерував погляди людства в протилежному напрямку — нагору, до Всесвiту. Тож не чiпайте людський мозок, бо це небезпечно, та й потреби в цьому немає. Мозок — надто чутливий орган. Це вам не кiбернетичний Ферда, з яким ви можете робити все, що заманеться!

Я замовк, Пегас також мовчав. Я тодi подумав, що своїми полум'яними словами вплинув на нього. Але мої iлюзiї розлетiлися, як сухе листя пiд вiтром.

— Хоч ви й говорите красиво, та все ж недооцiнюєте небезпеку загрози вiйни. Менi здається, що ми не розумiємо один одного. Ви — редактор i письменник, а я — розсудливий учений. Я знаю, що роблю. Я не можу допустити, щоб голем,[1] якого воскресили наука i технiка, пiд час свого походу розчавив мешканцiв нашої планети. Вiн уже зiп'явся на ноги i руйнує все, що трапляється йому на шляху. Я крокую поруч i чекаю слушного моменту, щоб перетворити його знову на мертву глину.

— На жаль, я не цiлком вас зрозумiв. Що ви маєте на увазi пiд словом «голем»?

Пегас примружився так, нiби йому в очi потрапив дим.

— I пiсля цього ви називаєте себе письменником-фантастом?! Цей голем сучасна технiка, а точнiше — атомна енергiя. Вона вислизнула з рук людини, вона знищить свого вiдкривача!

— Ваш голем може з таким же успiхом опалювати будинки й заводи. Навiщо ж його знищувати? — заперечив я.

Замiсть вiдповiдi Пегас вийняв з кишенi годинник-цибулину.

— Я бачу, ми не домовимось. Ваш час минув. Година пройшла.

— I ви не боїтесь мене випустити? Я аж нiяк не вiдчуваю себе зобов'язаним зберiгати вашу таємницю.

— Я не знаю, що таке страх. При здiйсненнi цього величного завдання вiн шкодив би менi! — сказав Пегас крижаним тоном. Потiм несподiвано обернувся i схопився за один з важелiв пульта керування.

Спалахнуло якесь слiпуче свiтло.

Я втратив свiдомiсть.