Розділ п'ятий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Після досить невдалого початку я, нарешті, відпочиваю на повну. Я увесь час знайомлюсь із новими людьми, і мені дуже шкода через ту плутанину… Тільки подумай: як я могла сплутати звичайнісінького демона, який нічим особливим не вирізняється, — із тобою. Я весь час також дізнаюсь щось нове й цікаве від Леонарда. І найголовніше: у мене виникла найблискучіша ідея щодо того, як перебороти свою підступну схильність до Надії».

Хто б міг уявити, що ця крос-культурна антропологічна теологія може бути такою цікавою штукою! За словами Леонарда, власника найчарівніших карих очей, усі демони Пекла колись правили, як боги, у культурах минулих часів.

Ні, це нечесно, але що для одного — бог, то для іншого — диявол. Коли кожна наступна цивілізація ставала домінуючою, одним із перших її вчинків було скидання й демонізація всіх, кому попередня культура поклонялась. Так, євреї накинулися на Ваала, бога вавілонян. Християни вигнали Пана, і Локі, і Марса — божеств давніх греків, і кельтів, і римлян, відповідно. Англійці заборонили вірування в духів австралійських аборигенів, відомих, як мімі. Сатану зображують із роздвоєними копитами, бо їх мав Пан, і він має вила, що походять від тризуба, що його носив Нептун. Як тільки чергове божество скидали, воно відправлялося до Пекла. А боги так уже звикли до підношень і люблячої уваги, що новий статус, звичайно ж, добре псував їм настрій.

Отже, я знала слово «відсилати» ще до того, як його вжив Леонард. Може, мені й тринадцять, може, я і новенька у підземному царстві, але не треба тримати мене за ідіотку.

— Нашого друга, Арімана, викинули з пантеону божеств іранці доби передзороастризму, — повідомляє мені Леонард, наставивши на мене вказівний палець, і додає: — Але не піддавайся спокусі сприйняти євсеїзм як іудейське втілення маздаїзму, — Леонард знову хитає головою та продовжує: — Все, що відноситься до доби Навуходоносора II, набагато складніше.

Бабетта роздумливо дивиться на своє відображення у дзеркалі компактної пудри, яку вона тримає в одній руці, а другою, затиснувши в ній крихітну щіточку, відновлює тіні на повіках. Вона відривається від свого відображення та каже Леонардові:

— Невже є люди, нудніші за тебе?

Коли була заснована католицька віра, продовжує хлопець, церква зрозуміла, що монотеїзм не може замістити такий давній та улюблений політеїзм, хоч вона і визнала його відсталим і язичницьким. Учасники богослужінь занадто звикли звертатися з проханнями до окремих божеств; отже, церква запропонувала їм замість цього вклонятися безлічі святих, кожен з яких заміняв собою конкретне божество, що вважалося втіленням любові, успіху, одужання від хвороб тощо. Лютували битви, цілі королівства з'являлися та руйнувались, і настав час, коли бога Арімана змінив бог Сраоша. Мітра витіснив Вішну. Зороастрійці позбавили Мітру влади, і з кожним новим богом його попередник опинявся у невідомості й зневазі.

— Навіть саме слово «демон», — повчає мене Леонард, — походить від християнських теологів, які невірно зрозуміли термін «даймон» у творах Сократа. У Сократа воно значило «муза» чи «натхнення», але найбільш поширеним значенням було «бог». — Він додає: — Коли наша цивілізація протримається достатньо довго, одного дня навіть Ісус тинятиметься Аїдом, відправлений у вигнання й у минуле.

— Лайно собаче! — кричить хтось. Крик іде з клітки футболіста. Зараз на його кістках киплять червонокрівці, червоні бульбашки збираються докупи й формують мускули, що роздуваються та розтягуються і прикріплюються до сухожиль, білі зв'язки обмотуються навколо них — видовище привабливе й відразливе водночас. Шар шкіри ще не встиг повністю покрити череп, а нижня щелепа вже опускається, щоб випустити на волю крик: — Все це лайно собаче, мудило! — потік нової шкіри розбивається, наче рожева хвиля, і формує навколо зубів губи, які промовляють: — Ти весь час верзеш одне й те саме, ідіот! Саме через це тебе сюди й запхали!

Не відводячи очей від власного відображення у дзеркальці, Бабетта питає:

— А тебе за що сюди?

— За офсайд, — відповідає чолов'яга.

Леонард кричить:

— Так за що мене сюди запхали, га?

Я питаю:

— Що таке офсайд?

Золотаво-каштанове волосся пробиває скальп футболіста. Кучеряве, з мідним відтінком. Кожна очна западина спалахує сірим оком. Навіть форма сама себе відтворює зі шматків і ниток, що розкидані по підлозі його клітки. На спині футболки великими літерами написано прізвище «Паттерсон» і зазначено номер: 54. У відповідь на моє запитання футболіст каже:

— Я наступив ногою на лінію сутички, коли рефері дунув у свисток, наказуючи розпочати гру. Це називається «офсайд».

Я вражена.

— І це заборонено у Біблії?!

Тепер, коли все волосся та шкіра футболіста повернулися на місця, видно, що він лише школяр, мабуть, останніх класів. Йому років шістнадцять-сімнадцять. Поки він говорить, тонкі срібні дроти з'являються поміж його зубів; мить — і в нього повний рот скобок.

— На другій хвилині другого періоду, — каже він, — я перехопив пас, але півзахисник суперника в мене його відбив — бум! І ось я тут.

Леонард знову волає:

— Але чому сюди потрапив я?!

— Тому, що ти не віриш у єдиного вірного Бога, — відповідає Паттерсон, футболіст. Тепер, коли його тіло знову прикрите шкірою, він не зводить своїх нових очей з Бабетти.

Бабетта все ще дивиться у дзеркальце, але корчить гримаси, і складає губки бантиком, і підправляє зачіску, і швидко моргає повіками. Як би сказала матінка: «Ніхто не тримає спину так рівно, коли камера повернута в інший бік». Тобто: увага Бабетті дуже до смаку.

Ні, це нечесно. Сидячи кожен у своїй клітці, і Паттерсон, і Леонард не зводять очей із Бабетти, яка замкнена у сусідній камері. На мене не дивиться ніхто. Коли б я хотіла, щоб мене ігнорували, я б залишилась на землі як привид і дивилася б, як мама й тато ходять голі, і відкривають завіси, й напускають холоду в кімнати; а я б лякала їх, аби вони одяглися. Навіть нова поява демона Арімана, цього разу — по мене, щоб розірвати на шматки моє тіло й проковтнути, — і те було б значно краще, ніж не отримувати взагалі жодної уваги.

Ось вона, знову — ця прискіплива схильність до сподівання. Моя погана звичка.

Поки Паттерсон і Леонард прядуть очима на Бабетту, а вона пряде очима на себе, я прикидаюсь, ніби дуже зацікавлена кажанами-вампірами, що носяться навколо. Я спостерігаю за тим, як на Озері лайна підіймаються бурунами хвилі,і як вони спадають і котяться далі. Я ніби чухаю удаваний псоріаз на обличчі. Грішники у сусідніх клітках за звичкою тиснуться до ґрат і плачуть. Якась проклята душа, вдягнена у нацистську форму, раз за разом щосили б'ється обличчям по кам'яній підлозі, розбиваючи в кров ніс і лоба, наче постукуючи вареним яйцем по тарілці, щоб легше було знімати шкаралупу. У паузах між ударами по камінню його розбиті риси наче надуваються повітрям і повертаються до нормального стану. В іншій клітці сидить підліток, вдягнений у чорну шкіряну байкерську куртку; з щоки в нього стирчить завелика англійська булавка; голова поголена, окрім центральної частини, а волосся, що залишилося, пофарбоване у синій колір, намазане гелем так, що стоїть, і цей загострений ірокез іде від лоба і до самої потилиці. Не встигла я відвернутися, як вдягнений у шкіряну куртку панк підносить руку до щоки й розстібає булавку. Він витягує її з дірок на шкірі, встромляє кінчик булавки до замка на дверях клітки й починає ворушити ним у замковій щілині.

Все ще замріяно дивлячись на себе у дзеркальці, Бабетта питає ні в кого конкретно:

— Який сьогодні день?

Леонард миттю згинає руку, дивиться на свій дайверський хронограф і каже:

— Четвер. П'ятнадцять нуль дев'ять, — через хвилину він додає: — Стривай-но… вже п'ятнадцять нуль десять.

Не дуже далеко від нас якесь величезне створіння з головою лева, вкрите кудлатою чорною шерстю, простягає до клітки котячі кігті замість рук і видирає звідти за волосся грішника, що скиглить і відбивається руками й ногами. Так само, як людина відкушує виноградини з грона, губи демона змикаються навколо ноги чоловіка. Кудлаті левині щоки демона западають, і вереск чоловіка стає ще голоснішим, бо демон висмоктує м'ясо з його кісток. Коли від однієї ноги не залишається нічого, крім голої кістки, демон починає смоктати м'ясо з іншої.

Незважаючи на весь цей ґвалт, Леонард і Паттерсон продовжують милуватися Бабеттою, яка милується собою. Льодовиковий період тиші.

Від клітки панка у шкіряній куртці до мене доходить приглушене брязкання: хлопець орудує в замку кінчиком булавки, повертаючи його в різні боки, намагаючись підчепити пружину. Він витягує булавку, витирає її об блакитні джинси, доки на кінчику не залишається ані крихти іржі, і облизує її, після чого повертає на місце, тобто — до дірок у щоці. Потім панк розчиняє навстіж двері клітки й виходить назовні. Ірокез у нього такий високий, що чіпляється за верхню частину одвірка.

Панк із синім ірокезом чванливо йде вздовж ряду кліток і заглядає в кожну. В одній лежить єгипетський фараон чи, мабуть, просто людина, яка молилась не тому богу: бідолаха згорнувся на підлозі, бурмотить собі щось незрозуміле та пускає слину; він розкидав руки так, що одна опинилася зовсім поряд із ґратами клітки. На пальці в нього блищить величезний перстень із діамантом: у камені каратів із чотири, він чистої води, це вам не цирконій із дешевих сережок Бабетти. Поряд із цією кліткою панк зупиняється і нахиляється. Простягає руку у клітку та стягує перстень із худого пальця володаря. Потім ховає здобич у кишені мотоциклетної куртки. Встає, помічає, що я дивлюся на нього, і повільно йде до моєї клітки.

На ньому чорні мотоциклетні черевики — зверніть увагу: це пречудовий вибір взуття для Аїду, — і одна щиколотка обгорнута велосипедним ланцюгом, а інша — червоною брудною банданою, яка зав'язана на вузол. І бліде підборіддя, й чоло у нього вкриті червоними плямами великих прищів, що контрастують із яскраво-зеленими очима. Поки панк з ірокезом повільно наближається, його рука щезає в кишені, а потім з'являється знову. Він все ще досить далеко від мене, але, не припиняючи прогулянки, каже: «Лови!», розмахується і кидає мені те, що тримав, і цей предмет, спалахнувши, робить велику, високу дугу й влітає поміж ґрат до моєї клітки, і падає просто там, де я хлопаю в долоні, щоб спіймати його.

Граючи роль повної такої собі міс Суки Суковіц, Бабетта продовжує ігнорувати Паттерсона і Леонарда, але тримає дзеркальце під таким кутом, щоб підглядати за панком, так ретельно вивчаючи його, що коли невідомий предмет спалахує, роблячи дугу, яскравий спалах відбивається від дзеркальця і потрапляє їй просто в очі.

— Що така гарна дівчина, як ти, — питає в мене Ірокез, — робить у такому місці? — коли він говорить, англійська булавка у нього в щоці сіпається, виблискуючи жовтогарячими сполохами віддзеркаленого полум'я. Він повільно наближається до моєї клітки й підморгує мені одним зеленим оком; утім, дивиться він на Бабетту, хоча й крадькома. Він явно торкався брудних ґрат залізної клітки, а потім тими ж руками торкався обличчя, джинсів, чобіт — тепер він увесь у багнюці.

Ні, це нечесно, але бруд і справді робить деяких людей більш сексуально привабливими.

— Мене звати Медісон, — кажу я, — і я надієголік.

Так, я знаю, що таке «знаряддя». Мабуть, я мертва, і товста, і навіть ще не підліток, і поведена на хлопцях, але все одно за моєю допомогою можна примусити іншу дівчину ревнувати. На моїй долоні, ще теплий від кишені панка, лежить украдений діамантовий перстень. Мій перший подарунок від хлопця.

Ірокез витягує англійську булавку з щоки, встромляє її кінчик до замка на дверях моєї клітки й починає ворушити ним.

Загрузка...