Межа Фундації

2. МЕР

Бранно чекала годину, утомлено розмірковуючи. З формальної точки зору, вона була винна в зломі й проникненні в житло. Ба більше, вона вельми неконституційно порушила права депутата. За суворими законами про відповідальність мерів, що були чинні вже майже два століття, від часів Індбура ІІІ та Мула, вона підлягала суду.

Однак за цей день, двадцять чотири години, вона не зробила нічого неправильного.

Але цей день мине. Вона неспокійно заворушилася.

Перші два століття стали Золотою добою Фундації, Ерою Героїв — принаймні в ретроспективі, а не для нещасних, що жили в той ненадійний час. Сальвор Гардін та Гобер Меллоу були двома великими героями, з яких зробили напівбогів, — аж так, що за популярністю вони могли змагатись із самим незрівнянним Гарі Селдоном. Ця трійця була триногою, на яку спиралася вся легенда (і навіть історія) Фундації.

У ті дні Фундація була крихітним світом, який ледве тримався за Чотири Королівства й лише неясно розумів те, до якої міри його захищає план Селдона, що дбав про той світ навіть у боротьбі із залишками могутньої Галактичної Імперії.

А що могутнішою ставала Фундація як політична та торговельна сила, то менш значними здавалися її правителі та борці. Про Латана Деверса майже забули. А якщо й згадували, то через його трагічну загибель на невільницьких копальнях, а не завдяки необов’язковій, хоч і успішній боротьбі з Белом Ріосом.

Що ж до Бела Ріоса, найшляхетнішого із суперників Фундації, він теж уже майже пішов у непам’ять. Його затьмарив Мул, який, єдиний серед ворогів, зламав план Селдона, розгромив Фундацію і правив нею. Він єдиний був Великим Ворогом — насправді останнім із Великих.

Мало хто згадував, що Мул, по суті, зазнав поразки від одної людини — від жінки, Бейти Дарелл, — і що вона здобула перемогу без чиєїсь допомоги — навіть без підтримки плану Селдона. Майже забули й про те, що її син та онучка, Торан та Аркаді Дарелли, розгромили Другу Фундацію, залишивши Фундацію, Першу Фундацію, верховенствувати.

Цих переможців минулого вже не вважали героїчними постатями. Занадто щасливі настали часи, щоб не перетворити героїв на звичайних смертних. Крім того, та біографія, що її Аркаді написала про свою бабусю, перетворила Бейту Дарелл із героїчної постаті на романтичну.

І відтоді вже не було ані героїв, ані романтичних постатей. Калганська війна стала останнім сплеском насильства, у якому взяла участь Фундація, і це був незначний конфлікт. Майже два століття фактичного миру! Сто двадцять років навіть без жодного подряпаного корабля.

Це був чудовий мир — Бранно цього не заперечувала, — вигідний мир. Фундація не заснувала Другої Галактичної Імперії — вона була лише на півшляху до неї, згідно з планом Селдона, — але як Федерація Фундації вона тримала під суворим економічним контролем понад третину розкиданих політичних одиниць Галактики й впливала на те, що не контролювала. Мало де фразу «Я з Фундації» не сприймали з повагою. І ніхто в усіх цих мільйонах населених світів не займав вищого статусу, ніж мер Термінуса.

Цей титул досі був незмінний. Його було успадковано від лідера єдиного маленького й майже знехтуваного містечка на самотній планеті на дальньому краєчку цивілізації, яке існувало п’ять століть тому, але ніхто не мріяв змінювати його чи додавати йому хоча б на атом більше слави у звучанні. З тим трепетом, який він викликав, міг змагатися лише майже забутий титул «Імператорська Величність».

За винятком самого Термінуса, де повноваження мера було обачно обмежено. Спогади про Індбурів іще жили. Люди пам’ятали не їхню тиранію, а те, що ті зазнали поразки від Мула.

А тепер вона, Гарла Бранно, була найсильнішою правителькою після смерті Мула (і знала це), а також лише п’ятою жінкою на цій посаді. Нині лише вона могла відкрито скористатися своєю силою.

Вона боролася за своє тлумачення того, що вважала правильним і що мало бути таким, проти впертої опозиції осіб, які сумували за повною престижу Внутрішньою Галактикою та аурою імператорської влади, — і перемогла.

Ще ні, сказала вона. Ще ні. Кинься до Внутрішньої Галактики зарано — і програєш із такої й такої причини. І Селдон з’явився й підтримав її словами, майже ідентичними її словам.

Це на якийсь час зробило Бранно в очах всієї Фундації такою самою мудрою, як і Селдон. Та мер розуміла, що вони можуть забути про це будь-якої миті.

І цей молодик насмілився кинути їй виклик у день днів.

І він насмілився мати рацію!

Ось у чому небезпека. Він мав рацію! І своєю правотою міг знищити Фундацію!

А тепер вона зустрілася з ним і вони були самі.

Бранно сумно сказала:

— Невже ви не могли прийти до мене особисто? Чому вам потрібно було кричати на весь зал засідань, піддавшись ідіотському бажанню виставити мене дурепою? Що ж ви накоїли, легкодумний хлопчиську?

Тревіз відчув, як червоніє, і намагався стримати свій гнів. Мер була літньою жінкою, якій наступного дня народження виповниться шістдесят три. Він не наважувався влаштувати сварку з людиною, майже вдвічі старшою за нього.

Крім того, вона була вправна в політичній боротьбі й розуміла, що коли вивести опонента з рівноваги на початку, битву можна вважати наполовину виграною. Але така тактика могла дати ефект лише на публіці, а публіки, перед якою вона принизила б супротивника, не було. Тільки вони двоє.

Тож він проігнорував ці слова і, опанувавши себе, безпристрасно її оглянув. Це була стара жінка, яка носила модні речі в стилі унісекс, що домінував уже протягом двох поколінь. Вони їй не личили. Мер, лідерка Галактики — якщо Галактику взагалі міг хтось очолювати, — була просто непривабливою старою пані, яку можна було б легко переплутати зі старим паном, якби не залізно-сіре волосся, туго зав’язане ззаду, а не розпущене в традиційному чоловічому стилі.

Тревіз привабливо всміхнувся. Хоч би як його літня опонентка не старалася зробити епітет «хлопчисько» образливим, цей конкретний «хлопчисько» мав над нею перевагу — молодість і гарний вигляд — і добре це усвідомлював.

Він сказав:

— Ваша правда. Мені тридцять два, і тому я хлопчисько, якщо можна так висловитися. І я депутат, тож за фахом легкодумний. Першої умови уникнути неможливо. А щодо другої можу лише сказати, що мені шкода.

— Ви розумієте, що накоїли? Не стійте тут і не вправляйтеся в дотепності. Сядьте. Увімкніть свої мізки, якщо можете, і дайте мені раціональну відповідь.

— Я розумію, що накоїв. Я сказав правду так, як я її розумію.

— І саме цього дня ви намагаєтеся кинути мені нею виклик? Цього самого дня, коли мій авторитет такий, що я змогла викинути вас із зали засідань, заарештувати і ніхто й не наважився висловити протест?

— Рада відсапається й запротестує. Можливо, вони вже протестують. І вони прислухаються до мене ще уважніше через ті утиски, яким ви мене піддаєте.

— Ніхто вас не слухатиме, бо якщо ви й далі робитимете те, що робите, я й далі ставитимуся до вас як до зрадника на всіх законних підставах.

— Тоді мені доведеться постати перед судом… Це буде день моєї слави.

— Не розраховуйте на це. Надзвичайні повноваження мера величезні, хоча їх і рідко застосовують.

— На яких підставах ви оголосите надзвичайний стан?

— Я вигадаю підстави. У мене ще достатньо винахідливості, а вдатися до політичного ризику я не боюся. Не тисніть на мене, юначе. Або укладемо угоду тут, або ви вже ніколи не будете вільним. Вас ув’язнять на решту вашого життя. Це я вам гарантую.

Вони дивилися одне на одного: Бранно — у сірому, Тревіз — у відтінках коричневого.

Тревіз запитав:

— Яку саме угоду?

— Ага, вам уже цікаво. Оце краще. Тепер ми можемо почати розмову замість конфронтації. Які ваші погляди?

— Ви їх добре знаєте. Ви ж повзали для того в грязюці разом з депутатом Компором, чи не так?

— Я хочу почути їх від вас у світлі того, що криза Селдона щойно минула.

— Дуже добре, якщо ви хочете саме цього… пані мер! — Він ледве не бовкнув «стара». — Зображення Селдона говорило надто точні речі, до неможливості точні, хоча йому вже п’ятсот років. Гадаю, що це вже він з’являється увосьме. Іноді почути його було нікому. Принаймні раз, за часів Індбура ІІІ, те, що йому довелося говорити, абсолютно не узгоджувалося з реальністю — але ж це був час Мула, чи не так? Проте коли, у будь-якому із цих випадків, Селдон був такий точний, як нині?

Тревіз дозволив собі невеличку посмішку.

— А ніколи до того, пані мер, якщо взяти наші хроніки, Селдонові не вдавалося описати ситуацію аж так досконало, у всіх її найдрібніших деталях.

Бранно сказала:

— Отже, ви припускаєте, що поява Селдона та його голографічне зображення фальшиві, що записи Селдона підготував хтось із сучасників на кшталт мене, можливо, і що роль Селдона грав якийсь актор?

— Можливо, пані мер, але я маю на увазі не це. Правда набагато гірша. Я вважаю, що ми бачимо саме зображення Селдона, і його опис поточного моменту в історії — це опис, що він його підготував п’ятсот років тому. Я сказав те саме вашій людині, Коделлу, що старанно провів мене через шараду, у якій я тепер видаюся людиною, що підтримує забобони бездумних громадян Фундації.

— Так. Цей запис за необхідності буде використано, щоб Фундація побачила, що ви ніколи насправді не були в опозиції.

Тревіз змахнув руками.

— Але я в опозиції. Плану Селдона немає в тому сенсі, у якому ми в нього віримо, і не було, мабуть, уже два століття. Я підозрюю це вже не один рік, і те, що ми пережили в Часовому Сховищі дванадцять годин тому, є цьому доказом.

— Тому що Селдон був занадто точний?

— Саме так. Не усміхайтеся. Це остаточний доказ.

— Я не всміхаюся, як ви можете бачити. Кажіть далі.

— Як він міг бути настільки точним? Два століття тому аналіз Селдона щодо тодішньої ситуації був абсолютно хибний. Минуло триста років від часу заснування Фундації — і він влучив пальцем у небо. Абсолютно!

— Це, депутате, ви самі пояснили кілька хвилин тому. Так сталося через Мула. Мул був мутантом із потужними розумовими здібностями, і передбачити його в Плані було неможливо.

— Але він усе одно був — передбачили його чи ні. Перебіг плану Селдона було зірвано. Мул правив недовго й не мав наступників. Фундація відновила свою незалежність та контроль, але як міг план Селдона знов стати на ті самі рейки після такого величезного розриву в його структурі?

Бранно спохмурніла, міцно стиснувши свої старечі руки.

— Ви знаєте відповідь на це питання. Ми одна з двох Фундацій. Ви читали книжки з історії.

— Я читав біографію Бейти авторства її онуки Аркаді — зрештою, це обов’язкова для прочитання книжка, — а також читав її романи. Я читав офіційну історію Мула та подій після нього. Чи можна мені сумніватися в цих виданнях?

— У якому сенсі?

— Офіційно ми, Перша Фундація, мали зберігати знання про фізичні науки та розвивати їх. Ми мали діяти відкрито, наш історичний розвиток минав — незалежно від того, знали ми це чи ні, — за планом Селдона. Але існувала також Друга Фундація, яка мала зберігати й розвивати далі психологічні науки, зокрема й психоісторію, і її існування мало бути таємницею навіть для нас. Друга Фундація була агенцією з точного налаштування Плану, яка регулювала течії галактичної історії, коли вони звертали зі шляхів, що їх накреслив План.

— І тут ви відповідаєте самі, — сказала мер. — Бейта Дарелл розгромила Мула, можливо, під впливом Другої Фундації, хоча її онука наполягає, що це було не так. Проте, поза сумнівом, саме Друга Фундація попрацювала над тим, щоб повернути галактичну історію назад до Плану після того, як помер Мул, і цілком очевидно, що вони досягли успіху. А що ж тоді сталося на Термінусі, про який ви говорите, депутате?

— Пані мер, якщо простежити за розповіддю Аркаді Дарелл, то стає очевидно, що Друга Фундація, намагаючись виправити галактичну історію, підірвала всю схему Селдона, оскільки внаслідок своїх зусиль вони себе викрили. Ми, Перша Фундація, зрозуміли, що наше дзеркальне відображення, Друга Фундація, існує і що ми не зможемо жити з усвідомленням того, що нами маніпулюють. Тому ми постаралися знайти Другу Фундацію і знищити її.

Бранно кивнула.

— Згідно з розповіддю Аркаді Дарелл, ми досягли успіху, але, ясна річ, не раніше, ніж Друга Фундація міцно поставила галактичну історію на стару колію після того, як її змінив Мул. І вона досі рухається цим шляхом.

— Ви в це вірите? Другу Фундацію, згідно з розповіддю, було виявлено і з її різноманітними членами розправилися. Це було в 378 році Ери Фундації, сто двадцять років тому. Протягом п’яти поколінь ми нібито діяли без Другої Фундації і все одно досі такі близькі до цілі за Планом, що ви та зображення Селдона говорили майже однаково.

— Це можна витлумачити й так, що я продемонструвала глибоке розуміння значення історії, яка розгортається.

— Пробачте мені. Я не збираюся сумніватись у вашій проникливості, але мені здається, що очевидніше інше пояснення: Другу Фундацію так і не зруйнували. Вона й досі нами керує. Вона й досі нами маніпулює. Ось чому ми повернулися на шлях плану Селдона.

Якщо мера й приголомшила ця заява, вона ніяк цього не показала.

Минула вже перша година ночі, і їй страх як хотілося покласти цьому край, та все ж вона не могла поспішати. Юнака потрібно було використати, і вона не хотіла, щоб він зірвався з гачка. Вона не хотіла позбуватися його марно, тоді як він міг би спершу чимось прислужитися.

Вона сказала:

— Справді? То ви стверджуєте, що розповідь Аркаді про Калганську війну та знищення Другої Фундації була фальшива? Вигадана? Це була якась гра чи брехня?

Тревіз знизав плечима.

— Необов’язково. Це неважливо. Припустімо, що її розповідь була абсолютно правдивою настільки, наскільки їй було відомо про ці події. Припустімо, що все відбувалося точнісінько так, як казала Аркаді; що було виявлено гніздо представників Другої Фундації і їх позбулися. Але як ми можемо стверджувати, що позбулися їх усіх до останнього? Друга Фундація опікувалася всією Галактикою. Вони маніпулювали не лише історією Термінуса або навіть Фундації. Їхні обов’язки охоплювали не тільки наш столичний світ і навіть не лише всю нашу Федерацію. Тож за тисячу чи більше парсеків звідси мусили бути якісь інші представники Другої Фундації. Чи можливо, щоб ми схопили їх усіх? А якщо нам не вдалося їх усіх схопити, то чи можемо ми тоді казати, що перемогли? Чи міг так сказати Мул свого часу? Він захопив Термінус з усіма світами під його прямим контролем, але незалежні торгові світи все одно вистояли. Він захопив торгові світи, але залишилося троє втікачів: Еблінг Міс, Бейта Дарелл та її чоловік. Мул тримав обох чоловіків під контролем і залишив Бейту — лише Бейту — неконтрольованою. Він робив це через почуття, якщо вірити роману Аркаді. І цього було досить. Як розповідає Аркаді, лише одна людина — лише Бейта — мала змогу робити те, що хотіла, і через її дії Мул не зміг виявити Другу Фундацію, тож зазнав поразки. Одну людину він лишив недоторканною, і все було втрачено! От яке значення має одна людина, попри всі легенди, які оточують план Селдона до такої міри, що індивід стає нічим, а маса — всім. А що, як ми залишили живим не одного представника Другої Фундації, а кілька десятків, бо це здається цілком імовірним, що тоді? Хіба вони не могли зібратися разом, відновити своє багатство, заняття, помножити свої ряди, набравши та вишколивши нових членів, і знову зробити нас усіх пішаками?

Бранно похмуро запитала:

— Ви в це вірите?

— Я в цьому впевнений.

— Але скажіть мені, депутате, нащо їм перейматися? Навіщо цим жалюгідним решткам і далі відчайдушно чіплятися за обов’язок, якому ніхто не радий? Що змушує їх утримувати Галактику на шляху до Другої Галактичної Імперії? І якщо ця маленька групка наполягає на виконанні своєї місії, то чому ми маємо через це хвилюватися? Чому нам не прийняти шлях Плану й не бути вдячними за те, що вони стежитимуть, щоб ми не відхилилися або не збилися зі шляху?

Тревіз підніс руку до очей і потер їх. Попри молодість, із них двох він, здавалося, втомився більше. Він втупив очі в мера й сказав:

— Я вражений. Ви що, вважаєте, що Друга Фундація робить це для нас? Що вони якісь ідеалісти? Невже вам з вашим знанням політики — практичного боку влади та маніпуляції — не зрозуміло, що вони роблять це для себе? Ми — авангард. Ми двигун, рушійна сила. Ми працюємо, обливаючись потом, кров’ю та сльозами. Вони просто контролюють — тут підкрутять підсилювач, там замкнуть контакт — і все легко й без жодного ризику для себе. А потім, коли все це буде зроблено й коли, після тисячі років важкої роботи й надривання жил, ми створимо Другу Галактичну Імперію, представники Другої Фундації зайдуть туди як панівна еліта.

Бранно сказала:

— То ви хочете знищити Другу Фундацію? Пройшовши половину шляху до Другої Імперії, ви хочете ризикнути й завершити завдання самостійно, щоб ми стали елітою самі? Так?

— Звичайно! Звичайно! А хіба ви цього не хочете? Ми з вами до цього не доживемо, але ви маєте онуків, і в мене колись, можливо, вони будуть, і теж матимуть онуків, і так далі. Хочу, щоб вони насолодилися плодами нашої праці, озиралися на нас як на джерело й прославляли за те, чого ми досягли. Я не хочу, щоб уся слава дісталася таємній змові авторства Селдона — він не мій герой. Кажу вам, він більша загроза, ніж Мул, — якщо ми дозволимо його Плану керувати. Клянуся Галактикою, я хотів би, щоб Мул знищив План зовсім і назавжди. Ми б його пережили. Він був єдиний у своєму роді й дуже смертний. А Друга Фундація видається безсмертною.

— Але ж ви хотіли б знищити Другу Фундацію, чи не так?

— Якби ж я знав як!

— А оскільки не знаєте, то чи не думаєте, що в них більше шансів знищити вас?

На обличчі Тревіза вималювалося презирство.

— Гадаю, що навіть ви можете перебувати в них під контролем. Ваше точне припущення щодо того, що скаже зображення Селдона, і ваше подальше ставлення до мене цілковито могла продиктувати Друга Фундація. Ви можете бути порожньою оболонкою, яку ця Фундація наповнила своїм вмістом.

— Тоді навіщо ви зі мною розмовляєте?

— Бо якщо ви під контролем Другої Фундації, то я в будь-якому разі програв і можу заодно вихлюпнути свій гнів, і бо, по суті, я ставлю на те, що ви не під їхнім контролем, а просто не розумієте, що робите.

Бранно сказала:

— Так чи інакше, ваша ставка успішна. Я не перебуваю ні під чиїм контролем, окрім власного. Та все ж чи можете ви бути впевнені, що я кажу правду? Якби я була під контролем Другої Фундації, то хіба визнала б це? Хіба я сама розуміла б, що вони мене контролюють? Від таких запитань ніякої користі. Я вважаю, що я не під їхнім контролем, а у вас немає іншого вибору, окрім як мені повірити. Однак подумайте над цим: якщо Друга Фундація існує, то, безумовно, найбільша їхня потреба полягає в тому, щоб ніхто в Галактиці не знав про це. План Селдона добре працює лише тоді, коли пішаки — ми — не розуміють, як він працює і як ними маніпулюють. Саме тому, що Мул зосередив увагу Фундації на Другій Фундації, її, Другу Фундацію, і знищили за часів Аркаді. Чи мені краще сказати «майже знищили», депутате?

Із цього ми можемо дійти двох висновків. Перший: ми можемо обґрунтовано припустити, що вони втручаються грубо, на якомога нижчому рівні. Ми можемо вважати, що контролювати нас усіх було б неможливо. Навіть Друга Фундація, якщо вона існує, ймовірно, має обмежену владу. Якщо вони взяли одних під контроль і допустили, щоб інші про це здогадалися, це могло спотворити План. Отже, ми доходимо висновку, що їхнє втручання настільки тонке, непряме й розсіяне, наскільки це можливо. А отже, я не під контролем, та й ви теж.

Тревіз сказав:

— Це один висновок, і я схильний з ним погодитися — хоча, можливо, ми й видаємо бажане за дійсне. Який другий?

— Простіший і неминучіший. Якщо Друга Фундація існує і бажає охороняти таємницю свого існування, тоді напевно можна сказати одне. Кожного, хто вважає, що вона ще існує, і говорить, заявляє, кричить про це на всю Галактику, вони мають якось непомітно прибирати, стирати, знищувати відразу ж. Чи не дійшли й ви такого висновку?

Тревіз запитав:

— То саме тому ви ув’язнили мене, пані мер? Щоб захистити від Другої Фундації?

— У певному сенсі. До певної міри. Ретельний запис ваших переконань, що його зробив Лайоно Коделл, буде оприлюднено не лише для того, щоб народ Термінуса та Фундації не турбувався надміру через вашу дурну промову, а й щоб через неї не турбувалася й Друга Фундація. Якщо вона існує, то я не хочу привертати до вас її увагу.

— Тільки уявіть собі, — прокоментував це Тревіз із похмурою іронією. — Заради мене? Заради моїх гарних карих очей?

Бранно заворушилася, а потім зовсім без попередження тихо засміялася.

— Я не така стара, депутате, — сказала вона, — щоб не розуміти, що у вас гарні карі очі, і тридцять років тому це могло б бути мотивацією. Але нині я й на міліметр би не поворухнулася, щоб їх урятувати — або решту вас, — якби йшлося лише про ваші очі. Проте якщо Друга Фундація існує і якщо ви привернете їхню увагу, то, можливо, вони вами не обмежаться. Тут уже варто подумати і про моє життя, і про життя низки інших людей, набагато розумніших і цінніших за вас, — і про всі плани, що вони розробили.

— Он як? Отже, ви вірите в те, що Друга Фундація існує, і так скрупульозно реагуєте на ймовірність їхньої відповіді?

Бранно грюкнула кулаком по столу.

— Звичайно ж, реагую, закінчений ви дурню! Якби я не знала, що Друга Фундація існує, і не боролася з ними, як тільки можу, то що мені було б до ваших теревенів на цю тему? Якби вона не існувала, яке значення мали б ваші заяви? Я не один місяць прагнула заткнути вам пельку, доки ви не вийшли на публіку, але мені бракувало політичної влади, щоб грубо вчинити з депутатом. Поява Селдона створила мені хороший імідж і дала мені владу — хай лише тимчасову, — і в цей момент ви таки заговорили публічно. Я зреагувала відразу, а тепер уб’ю вас без докорів сумління чи мікросекунди вагань, якщо ви не будете робити лише те, що вам скажуть. Уся наша розмова, що триває цілу годину, за яку я вже встигла б укластися в ліжко й заснути, була спрямована на те, щоб ви повірили моїм словам, коли я їх вимовлю. Я хочу, щоб ви зрозуміли, що проблема Другої Фундації, яку я вам тут обережно окреслила, дає мені достатньо підстав та бажання вимкнути ваш мозок без суду.

Тревіз почав вставати зі свого місця.

Бранно сказала:

— О, не робіть дурниць. Я лише стара жінка, як ви, поза сумнівом, кажете самі собі, але не встигнете ви підняти на мене руку, як упадете мертвим. Ми під наглядом, нерозумний юначе, під наглядом моїх людей.

Тревіз сів. Він сказав з невеликим тремтінням у голосі:

— Це не має сенсу. Якби ви вірили в те, що Друга Фундація існує, то не казали б про це так вільно. Ви б не піддавали себе тим загрозам, яким, як ви кажете, я піддаю себе.

— Отже, ви визнаєте, що в мене трохи більше здорового глузду, ніж у вас. Інакше кажучи, ви вважаєте, що Друга Фундація існує, але вільно говорите про неї, тому що ви йолоп. Я вірю, що вона існує, і теж говорю вільно, але лише тому, що вжила запобіжних заходів. Оскільки ви, схоже, уважно читали історію Аркаді, то, можливо, згадаєте, що вона розповідає про батька, який винайшов те, що вона називає «генератором психічних перешкод». Він слугує щитом від психічної сили, якою володіє Друга Фундація. Він досі існує, і його теж було вдосконалено в умовах надвисокої таємності. Тепер цей будинок достатньо захищено від їхньої допитливості. А тепер, коли ви це зрозуміли, дозвольте розповісти, що ви маєте зробити.

— Що?

— Ви маєте з’ясувати, чи справді те, що ми з вами думаємо, правда. Ви маєте розібратися, чи й досі існує Друга Фундація, і якщо так, то де саме. Це означає, що вам доведеться залишити Термінус і полетіти світ за очі — навіть якщо зрештою виявиться, як і за часів Аркаді, що Друга Фундація серед нас. Це означає, що ви не повернетеся, доки вам не буде чого розповісти, а якщо вам нíчого буде розповісти, то не повернетеся ніколи й на Термінусі буде на одного дурня менше.

Тревіз відчув, що затинається.

— Як, в ім’я Термінуса, я можу їх шукати, не розкриваючи цього? Вони просто облаштують мою загибель, і ви про це навіть не дізнаєтеся.

— Тоді не шукайте їх, наївне дитя. Шукайте щось інше. Шукайте щось інше всім серцем і розумом, і якщо в процесі ви на них наштовхнетеся, тому що вони не звернуть на вас жодної уваги, то чудово! У такому разі ви відправите нам повідомлення на захищеній та зашифрованій гіперхвилі й тоді зможете повернутися — це буде ваша винагорода.

— Я припускаю, що у вас на думці вже є щось, що я маю шукати.

— Певна річ. Ви знаєте Янова Пелората?

— Ніколи про нього не чув.

— Ви зустрінетеся з ним завтра. Він розповість вам про те, що ви шукатимете, і полетить з вами на одному з наших найдосконаліших кораблів. Вас буде лише двоє, бо двох цілком достатньо для ризику. І якщо ви колись спробуєте повернутися, не задовольнивши нас тою інформацією, яку ми хочемо отримати, то вас підірвуть просто в космосі ще до того, як ви наблизитеся до Термінуса на відстань парсека. Це все. Розмову закінчено.

Вона підвелася, глянула на свої голі руки, потім повільно натягнула рукавички. Тоді повернулася в бік дверей, і всередину зайшли двоє охоронців зі зброєю в руках. Вони відступили вбік, даючи їй пройти.

У проймі вона озирнулася.

— Надворі є інші охоронці. Не робіть нічого, що може їх занепокоїти, або враз позбавите нас усіх клопотів, що їх завдає ваше існування.

— Але тоді ви втратите й ту користь, яку я можу вам принести, — сказав Тревіз. Доклавши зусиль, він зміг вимовити це безтурботно.

— Ми ризикнемо, — сказала Бранно з недоброю посмішкою.

Надворі її вже чекав Лайоно Коделл. Він сказав:

— Я слухав усю розмову, мере. Ви були надзвичайно терплячі.

— А тепер я надзвичайно втомлена. Мені здається, що цей день тривав сімдесят дві години. Тепер машину поведете ви.

— Добре, але скажіть мені… Чи біля будинку справді був генератор психічних перешкод?

— О, Коделле, — втомлено відповіла Бранно. — Ви ж краще знаєте. Ну яка була ймовірність, що хтось за нами спостерігатиме? Ви ж не думаєте, що Друга Фундація стежить за всім скрізь і завжди? Я не така романтична, як молодий Тревіз; він може так думати, але я ні. Та й навіть якби це було так, якби очі та вуха Другої Фундації були всюди, хіба ГПП не викрив би нас відразу? Хіба в цьому разі його використання не показало б Другій Фундації, що є якийсь захист від її сил, щойно вони виявили б ментально непрозорий регіон? Хіба таємниця існування такого захисного поля — доки ми не будемо готові використати його на повну — не цінніша не лише за Тревіза, а й за нас із вами? І все ж таки…

Вони були в наземній машині, Коделл сидів за кермом.

— І все ж таки… — сказав Коделл.

— Що «і все ж таки»? — запитала Бранно. — О, так. І все ж таки цей молодий чоловік розумний. Я разів шість по-різному обізвала його дурнем лише для того, щоб він знав своє місце, але він не дурень. Він молодий і прочитав забагато романів Аркаді Дарелл, які змусили його вважати, що саме так і влаштована Галактика, але він також кмітливий і буде шкода його втратити.

— Ви впевнені, що ми його втратимо?

— Цілковито, — із сумом відповіла Бранно. — Однаково так буде краще. Нам не потрібні юні романтики, які готові сліпо кинутися в бій і вмить розтрощити те, що ми створювали, мабуть, не один рік. Крім того, він служитиме меті. Він точно приверне увагу Другої Фундації — знов-таки, якщо вони існують і справді цікавляться нами. А поки їхню увагу прикуто до нього, вони, можливо, не зважатимуть на нас. Можливо, нам пощастить більше й ми не просто залишимося непоміченими: сподіваймося, що вони, можливо, викриють себе, занепокоївшись через Тревіза, і дадуть нам змогу й час подбати про контрзаходи.

— Отже, Тревіз притягує блискавку.

Губи Бранно скривилися.

— О, це та метафора, яку я шукала. Він наш громозвід, який поглине удар і захистить нас від шкоди.

— А цей Пелорат, який теж опиниться в блискавки на шляху?

— Він теж може постраждати. Цьому не зарадиш.

Коделл кивнув.

— Що ж, ви знаєте, як казав Сальвор Гардін: «Ніколи не дозволяйте вашій моралі заважати вам чинити правильно!»

— Зараз у мене немає моралі, — пробурмотіла Бранно. — Відчуваю лише як кістки ниють. І все ж я могла б назвати низку людей, яких погодилась би втратити радше, ніж Ґолана Тревіза. Він вродливий молодий чоловік. І, звичайно, він це розуміє. — Ритм її слів почав плутатися, вона заплющила очі й задрімала.