Межа Фундації

20. ЗАКІНЧЕННЯ

Мер Гарла Бранно мала всі підстави для задоволення. Цей державний візит тривав недовго, але був дуже продуктивний.

— Звісна річ, ми не можемо довіряти їм повністю, — сказала вона, ніби свідомо намагалася уникнути гордощів.

Вона дивилася на екран. Кораблі флоту один за одним входили в гіперпростір і поверталися до місць постійної дислокації.

Поза сумнівом, Сейшелл був вражений їхнім вторгненням, але там не могли не помітити двох речей: по-перше, кораблі весь час залишалися в просторі Фундації; по-друге, щойно Бранно дала зрозуміти, що вони підуть, вони справді швидко пішли.

З іншого боку, на Сейшеллі не забудуть, що ці кораблі можуть з’явитися на кордонах протягом доби або й менше. Це був маневр, що поєднував демонстрацію сили й демонстрацію доброї волі.

— Цілковита правда, — сказав Коделл, — ми не можемо їм повністю довіряти, але ні до кого в Галактиці немає повної довіри, а Сейшеллу вигідно дотримуватися умов угоди. Ми були щедрі.

— Багато залежатиме від уточнення деталей, — сказала Бранно, — і я передбачаю, що на це знадобляться місяці. Загальні мазки можна накласти відразу, а потім починаються відтінки: як домовитися про карантин імпорту та експорту, як оцінити вартість їхнього збіжжя та худоби порівняно до наших та інше.

— Розумію, але зрештою це буде вирішено, і це стане вашою заслугою, мере. Це був сміливий хід і, визнаю, я сумнівався в розважливості такого вчинку.

— Годі вам, Лайоно. Фундація просто визнала сейшеллську гордість. Вони зберігають деяку незалежність іще з ранніх імперських часів. Це справді варте захоплення.

— Так, тепер це більше не становитиме для нас незручності.

— Саме так, тому необхідно було поступитися власною гордістю й зробити в їхній бік певний жест. Визнаю, що це коштувало мені зусиль: вирішити, що я, мер Фундації, яка простягнулася на всю Галактику, маю погодитися на візит до провінційної групи зірок; але це рішення мене не надто образило. А їх потішило. Нам довелося ризикнути, щоб вони погодилися на цей візит, коли ми підвели свої кораблі до кордону, але це означало бути скромними й широко всміхатися.

Коделл кивнув.

— Ми відмовилися від видимості сили, щоб зберегти її сутність.

— Саме так. Хто сказав це першим?

— Думаю, це було в одній з п’єс Ерідена, але не впевнений. Можемо запитати одне з наших літературних світил удома.

— Якщо я згадаю. Ми мусимо прискорити візит-відповідь сейшеллців на Термінус і подбати, щоб до них ставилися як до рівних. І боюся, Лайоно, що вам доведеться вжити посилених заходів безпеки. Серед наших гарячих голів неминуче виникне обурення, і було б нерозумно піддавати їх навіть невеликому та тимчасовому приниженню демонстраціями протесту.

— Безумовно, — погодився Коделл. — До речі, це був розумний хід — вислати Тревіза.

— Мій громозвід? Чесно кажучи, він спрацював краще, ніж я собі уявляла. Він заблукав, потрапив на Сейшелл і притягнув їхній грім у формі протестів із такою швидкістю — я ніколи б не повірила, що так можна. О космосе! Який чудовий привід це створило для мого візиту — я прилетіла, бо турбувалася, щоб жоден громадянин Фундації не постраждав, і подякувала за їхню стриманість.

— Проникливо! Ви не думаєте, що краще було б забрати Тревіза із собою?

— Ні. Загалом я воліла б бачити його де завгодно, тільки не вдома. На Термінусі він буде дестабілізаційним чинником. Його нісенітниці про Другу Фундацію стали ідеальним приводом для того, щоб його вислати, і, звичайно, ми розраховували на те, що Пелорат поведе його на Сейшелл, але я не хочу, щоб він повернувся і далі поширював ці дурниці. Ніколи не знаєш, до чого це може призвести.

Коделл усміхнувся.

— Сумніваюся, чи знайшли б ми когось довірливішого, ніж цей інтелектуал-науковець. Цікаво, що ще проковтне Пелорат, якщо ми його заохотимо.

— Віри в справжнє існування міфічної сейшеллської Геї цілком достатньо, але забудьте про це. Коли ми повернемося, нам доведеться зіткнутися з Радою, і нам потрібні їхні голоси за Сейшеллську угоду. На щастя, у нас є заява Тревіза — відбиток голосу й усе інше — про те, що він залишив Термінус добровільно. Я принесу офіційні вибачення за коротке перебування Тревіза під арештом, і це задовольнить Раду.

— Так, в окозамилюванні на вас можна покластися, мере, — сухо сказав Коделл. — Але чи не думали ви про те, що Тревіз може продовжити пошуки Другої Фундації?

— Нехай шукає, — відповіла Бранно, знизуючи плечима, — головне, щоб він не займався цим на Термінусі. Це забере його увагу й заведе в глухий кут. Подальше існування Другої Фундації — це наш міф століття, так само як і Гея — для Сейшелла.

Вона відхилилася назад з добродушним виглядом.

— А тепер ми тримаємо Сейшелл у лещатах, і коли вони це зрозуміють, буде запізно. Тож зростання Фундації триває і триватиме плавно та регулярно.

— І це буде повністю ваша заслуга, мере.

— Це не пройшло повз мою увагу, — відповіла Бранно, після чого їхній корабель прослизнув у гіперпростір і вигулькнув уже поблизу Термінуса.

Спікер Стор Гендібал, який знову був на власному кораблі, мав усі підстави для задоволення. Сутичка з Першою Фундацією тривала недовго й була надзвичайно продуктивною.

Він надіслав додому дуже стриману звістку про перемогу. Поки що достатньо було дати Першому Спікерові знати, що все минуло добре (як він міг здогадатися хоча б з того факту, що загальну силу Другої Фундації так і не довелося застосовувати). Подробиці можна розповісти пізніше.

Він опише, як ретельне й дуже незначне корегування свідомості мера Бранно спрямувало її думки від імперіалістичної пихатості до практичності торговельного договору; як ретельне і з доволі великої відстані корегування свідомості лідера Сейшеллського Союзу привело до запрошення мера на переговори і як потім без усіляких підлаштувань відбулося зближення, а Компор повернувся на Термінус на власному кораблі побачити, чи буде дотримано угоди. Це був майже хрестоматійний приклад, благодушно подумав Гендібал, коли великих результатів досягають за допомогою філігранно точної менталіки.

Він був упевнений, що це розчавить Спікерку Делармі й сприятиме його вступу на посаду Першого Спікера невдовзі після представлення деталей на офіційному засіданні Ради.

Він не заперечував, що присутність Сури Нові мала важливе значення, хоча на цьому й не було потрібно наголошувати в розмові зі Спікерами. Вона не лише була важливою для його перемоги, а й дала йому привід піддатися дитячому (і дуже людському, бо навіть Спікерам ніщо людське не було чуже) бажанню стрибати від радості перед гарантованим, як він вважав, захопленням.

Він усвідомлював, що вона не зрозуміла нічого з того, що сталося, але знала, що він улаштував усе так, як йому до вподоби, і не тямила себе від гордощів. Він ніжно гладив поверхню її мозку й відчував тепло від цієї гордості.

— Без тебе, Нові, я не зміг би цього зробити, — сказав він. — Завдяки тобі я зміг побачити, що Перша Фундація… люди на тому великому кораблі…

— Так, пане, я розумію, про кого ви кажете.

— Завдяки тобі я зміг побачити, що вони мають щит і слабку розумову силу. Завдяки твоєму розумові я зміг точно визначити характеристики й того, й іншого. Я зміг сказати, як найвправніше пробити щит і відхилити розумовий удар.

— Не розумію, що саме ви маєте на увазі, пане, — нерішуче відповіла Нові, — але якби могла, допомогла б значно більше.

— Знаю, Нові. Але того, що ти зробила, вистачило. Дивовижно, наскільки вони могли стати небезпечними. Але тепер, коли їх спіймали ще до того, як їхній щит і поле стали сильнішими, їх можливо зупинити. Тепер мер летить назад, забувши про щит і поле, задоволена тим, що уклала торгову угоду із Сейшеллом, яка зробить його робочою частиною Федерації. Не заперечую, нас чекає ще багато роботи, щоб знешкодити все те, що вони зробили для щита й поля — це те, чим ми знехтували, — але це буде зроблено.

Міркуючи над цим питанням, він повів далі тихішим голосом:

— Ми забагато сприймали як належне в ставленні до Першої Фундації. Ми маємо встановити над ними ретельніший нагляд. Тісніше пов’язати Галактику. Маємо скористатися менталікою для створення тіснішої співпраці свідомостей. Це відповідатиме Плану. Я переконаний у цьому й про це подбаю.

— Пане, — схвильовано сказала Нові.

Гендібал відразу всміхнувся.

— Вибач. Я розмовляю сам із собою. Нові, ти пам’ятаєш Руфіранта?

— Того твердолобого фермера, який на вас напав? Маю сказати, що так.

— Я переконаний, що агенти Першої Фундації, озброєні особистими щитами, організували це, а також усі інші аномалії, що нас мучили. Уявити тільки, що ми не помічали цих речей. А потім я взагалі недогледів Першу Фундацію через цей міф про таємничий світ, ці сейшеллські забобони щодо Геї. І тут твій розум теж став у пригоді. Він допоміг мені визначити, що джерелом того ментального поля був військовий корабель і тільки він.

Він потер руки.

— Пане, — боязко сказала Нові.

— Що, Нові?

— Хіба вас не винагородять за те, що ви зробили?

— Винагородять. Шандесс піде у відставку, і я стану Першим Спікером. Тоді я матиму шанс зробити нас активним рушієм у докорінних змінах Галактики.

— Першим Спікером?

— Так, Нові. Я буду найважливішим і наймогутнішим науковцем з них усіх.

— Найважливішим? — Вона сумно глянула на нього.

— Чому ти так скривилася, Нові? Не хочеш, щоб мене винагородили?

— Ні, пане, не хочу. Якщо ви станете найважливішим науковцем з них усіх, то не захочете бачити поруч себе гамішку. Це вам не пасуватиме.

— Справді? А хто мене зупинить? — Він відчув приплив ніжності до неї. — Нові, ти залишатимешся зі мною, куди б я не полетів і ким би не став. Невже ти думаєш, що я ризикнув би зв’язуватися з тими вовками, які час від часу вилізають у нашій Раді, не маючи під рукою твого розуму? Що завжди підказував мені, якими можуть бути їхні емоції, ще до того, як вони самі це усвідомлювали, цей твій безневинний, абсолютно спокійний розум. Крім того… — Здавалося, його самого дивує така раптова відвертість. — Навіть якщо не брати цього до уваги, мені… мені подобається бачити тебе поруч, і я планую, щоб ти була зі мною й надалі. Тобто якщо ти сама цього хочеш.

— О, пане, — прошепотіла Нові, і коли його рука обвилася навколо її талії, притулилася до його плеча.

У глибинах її свідомості, там, де розум Нові цього навіть не відчував, залишалася сутність Геї, яка спрямовувала події, але саме ця непроникна маска робила можливим виконання великого завдання.

І ця маска — маска гамішки — була абсолютно щаслива. Вона була така щаслива, що Нові майже змирилася з тою великою відстанню, що відокремлювала її від неї самої/них/усіх. Вона не заперечувала, щоб іще надовго зостатися тою, ким здається.

Потерши руки, Пелорат сказав із ретельно стримуваним ентузіазмом:

— Як я радий повернутися на Гею.

— Угу, — неуважно відповів Тревіз.

— Знаєте, що сказала мені Блісс? Мер повертається на Термінус, тримаючи в руках торговельну угоду із Сейшеллом. Спікер із Другої Фундації вертається на Трентор, переконаний, що все це його рук справа, і ця жінка, Нові, летить разом з ним — простежити, щоб відбулися зміни, які приведуть до створення Галаксії. І жодна з Фундацій навіть не здогадується про існування Геї. Це просто дивовижно.

— Знаю, — відповів Тревіз. — Мені теж усе це розповіли. Але ми знаємо, що Гея існує, і можемо про це розповідати.

— Блісс так не вважає. Вона каже, що нам ніхто не повірить і ми це зрозуміємо. Крім того, особисто я не маю наміру залишати Гею.

Тревіз відірвався від своїх думок.

— Що? — сказав він, піднявши голову.

— Я хочу лишитися тут. Знаєте, не можу в це повірити. Якихось кілька тижнів тому я вів самотнє життя на Термінусі, однакове життя впродовж десятиліть, занурений у свої архіви та думки, і завжди думав, що й саму смерть, коли б вона не настала, зустріну в цьому стані, проживши самотнє життя в задоволеній пасивності. І тут раптово й неочікувано я став галактичним мандрівником; я взяв участь у галактичній кризі; і — не смійтеся тільки, Ґолане — я знайшов Блісс.

— Я не сміюся, Янове, — сказав Тревіз, — але чи впевнені ви, що знаєте, що робите?

— О так. Це питання Землі вже не має для мене значення. Те, що це був єдиний світ з різноманітною екологією та розумним життям, дістало адекватне пояснення. Ну, самі пам’ятаєте, ці Вічні.

— Так, розумію. І ви хочете залишитися на Геї?

— Так, звичайно. Земля — це минуле, а я втомився від минулого. Гея — це майбутнє.

— Ви не частина Геї, Янове. Чи ви вважаєте, що зможете стати її частиною?

— Блісс каже, що я деякою мірою можу стати її частиною — інтелектуально, якщо не біологічно. Вона, звичайно, допоможе.

— Але оскільки вона частина цієї планети, як ви можете знайти спільне життя, спільний погляд, спільні інтереси…

Вони стояли просто неба, і Тревіз похмуро дивився на тихий родючий острів, на море, що простягнулося за ним, на обрій, обагрений відстанню, на інший острів — усе мирне, цивілізоване, живе та єдине.

— Янове, — сказав він, — вона світ, а ви крихітна одиниця. Що, як вона втомиться від вас? Вона молода…

— Ґолане, я про це думав. Я цілими днями не думаю ні про що інше. Я очікую, що вона почне від мене втомлюватися; я зовсім не романтичний ідіот. Але що б вона не дала мені до того часу, цього буде достатньо. Вона вже достатньо мені дала. Я отримав від неї більше, ніж мріяв отримати в житті. Навіть якби я більше не побачив її від цієї миті, то все одно закінчив би переможцем.

— Не вірю, — м’яко відповів Тревіз. — Думаю, що ви романтичний ідіот, і знаєте, я не хотів би, щоб ви були іншим. Янове, ми не так давно одне одного знаємо, але провели кожну мить цих кількох тижнів разом, і — перепрошую, якщо це звучить по-дурному, — ви мені дуже подобаєтеся.

— І ви — мені, Ґолане, — відповів Пелорат.

— І я не хочу, щоб вам було боляче. Я маю поговорити з Блісс.

— Ні-ні. Будь ласка, не треба. Ви будете читати їй нотації.

— Не буду. Це не зовсім пов’язано з вами, і я хочу поговорити з нею конфіденційно. Янове, я не хочу робити це у вас за спиною, тож, будь ласка, дайте мені вашу згоду на те, щоб я поговорив з нею і дещо зрозумів. Якщо я буду задоволений, то гарантую вам свої найщиріші привітання та прихильність. І завжди триматиму язика за зубами, що б не сталося.

Пелорат похитав головою.

— Ви все зіпсуєте.

— Не зіпсую, запевняю. Благаю вас…

— Добре… Але будьте обережні, мій любий друже, домовилися?

— Обіцяю вам.

— Пел сказав, що ви хочете мене бачити, — сказала Блісс.

— Так, — відповів Тревіз.

Вони були в приміщенні, у маленькому помешканні, яке їм виділили.

Дівчина граціозно сіла, схрестивши ноги, і уважно дивилася на нього. Її прекрасні карі очі світилися, а довге темне волосся блищало.

— Ви мене не схвалюєте, правда? — сказала вона. — Ви не схвалювали мене від самого початку.

Тревіз залишився стояти.

— Вам відомо про мізки та їхній зміст. Ви знаєте, що я про вас думаю і чому.

Блісс повільно похитала головою.

— Ваш розум поза контролем Геї. Ви це знаєте. Нам потрібно було рішення, і це мало бути рішення чистого та неторканого розуму. Коли ваш корабель було вперше захоплено, я помістила вас і Пела в заспокійливе поле, але це було необхідно. Ви зазнали б шкоди й могли б утратити здатність діяти у важливу хвилину через паніку чи лють. І це було все. Я не могла й не можу зайти далі, тому не знаю, що ви думаєте.

— Рішення, яке я мав ухвалити, ухвалено. Я вирішив на користь Геї та Галаксії. Але навіщо всі ці розмови про чистий та неторканий розум? Зараз ви маєте те, що хотіли, і можете робити зі мною, що забажаєте.

— Зовсім ні, Треве. У майбутньому можуть знадобитися інші рішення. Ви будете такий, як є, і поки ви живі, ви рідкісний природний ресурс Галактики. Поза сумнівом, у Галактиці є подібні до вас люди й вони виявлять себе в майбутньому, але зараз ми знаємо вас і лише вас. Ми все одно не можемо вас торкнутися.

Тревіз замислився.

— Ви Гея, а я не хочу говорити з Геєю. Я хочу поговорити з вами як з особистістю, якщо це має якесь значення.

— Має. Ми далекі від того, щоб існувати як спільний сплав. Я можу ізолюватися від Геї на деякий час.

— Так, — відповів Тревіз. — Думаю, можете. Ви вже це зробили?

— Зробила.

— Тоді дозвольте мені спершу сказати вам, що ви грали в ігри. Може, ви й не ввійшли до мого мозку, щоб уплинути на моє рішення, але точно потрапили до мозку Пелората, чи не так?

— Ви вважаєте, що я це зробила?

— Так, я вважаю, що ви це зробили. У важливий момент Пелорат нагадав мені про власний образ Галактики як живої істоти, і ця думка підштовхнула мене до мого рішення. Ця думка могла належати йому, але підштовхнув його до неї саме ваш розум, чи не так?

— Ця думка була в його мозку, але там було багато думок, — відповіла Блісс. — Я вирівняла шлях перед цим його спогадом про живу Галактику й ні перед жодною іншою думкою. Тому ця конкретна думка легко випурхнула з його свідомості й перетворилася на слова. Зауважте, я не створювала цю думку. Вона вже була там.

— Проте це дорівнює непрямій маніпуляції з ідеальною самостійністю мого рішення, чи не так?

— Гея вважала це за необхідне.

— Справді? Що ж, можливо, ви вважатимете себе кращими або шляхетнішими, якщо знатимете, що, хоча спостереження Янова й переконало мене вирішити саме так у той момент, це було рішення, яке я, гадаю, ухвалив би, навіть якби він не сказав нічого або спробував відмовити мене. Хочу, щоб ви це знали.

— Це мене заспокоїло, — прохолодно відповіла Блісс. — Це те, про що ви хотіли мені сказати, коли попросили з вами побачитися?

— Ні.

— Що ще?

Тепер уже Тревіз усівся на стілець, поставивши його навпроти неї так, що вони майже торкалися одне одного колінами, і нахилився до неї.

— Коли ми наблизилися на Геї, на космічній станції були саме ви. Це ви заманили нас у пастку; це ви прилетіли нас забрати; це ви залишалися з нами відтоді — за винятком трапези з Домом, якої ви з нами не розділили. І саме ви були з нами на «Далекій зірці», коли було ухвалено рішення. Завжди ви.

— Я Гея.

— Це нічого не пояснює. Кролик — це Гея. Галька — це Гея. Усе на планеті — це Гея, але вони не рівні. Деякі рівніші за інших. Чому ви?

— Чому ви так думаєте?

Тревіз зробив рішучий крок.

— Бо я не думаю, що ви Гея, — відповів він. — Я вважаю, що ви більше, ніж Гея.

Блісс глузливо пирхнула.

Тревіз вів далі:

— Коли я вирішував, жінка, яка була разом зі Спікером…

— Він називав її Нові.

— Отже, ця Нові сказала, що курс, яким іде Гея, задали роботи, яких більше не існує, і Гею навчили дотримуватися версії трьох законів робототехніки.

— Цілковита правда.

— І те, що роботів більше не існує?

— Так сказала Нові.

— Такого Нові не казала. Я пам’ятаю її точні слова. Вона сказала: «Гею було створено тисячі років тому з допомогою роботів, які раніше деякий час служили людському видові, а тепер уже не служать».

— Гаразд, Треве, але ж хіба це не означає, що їх більше не існує?

— Ні, це означає, що вони більше не служать. Може, вони натомість правлять?

— Це смішно!

— Або наглядають за ними? Чому ви були там у момент ухвалення рішення? Здається, ваша присутність була не такою вже й важливою. Усім керувала Нові, і вона була Геєю. Навіщо ви були потрібні? Якщо тільки…

— Якщо що?

— Якщо тільки ви не наглядачка, чий обов’язок — упевнитися, що Гея не забула трьох законів. Якщо тільки ви не робот, створений так розумно, що вас не відрізнити від людини.

— Якщо мене не відрізнити від людини, то як тоді вам могло спасти на думку те, про що кажете? — запитала Блісс із нотками сарказму в голосі.

Тревіз відсунувся.

— А хіба ви всі не запевняли мене, що я маю дар бути впевненим, вирішувати, бачити вихід, доходити правильних висновків? Я цього не казав — це ваші слова. Так, відтоді, як я вас побачив, я почувався тривожно. Щось у вас було не так. Я так само сприйнятливий до жіночих чарів, як і Пелорат — думаю, що навіть більше, — і ви на вигляд приваблива жінка. Проте я ані миті не відчував навіть найменшого потягу.

— Я вражена в саме серце.

Тревіз не звернув уваги на ці слова й вів далі:

— Коли ви вперше з’явилися на нашому кораблі, ми з Яновом обговорювали можливість існування негуманоїдної цивілізації на Геї, і коли він уперше вас побачив, то безневинно запитав: «Ви людина?» Можливо, робот мусить казати правду, але думаю, що від цього можна ухилитися. Ви просто сказали: «Хіба я не схожа на людину?» Так, ви схожі на людину, Блісс, але дозвольте мені знову запитати вас. Ви людина?

Блісс нічого не відповіла, і Тревіз вів далі:

— Думаю, що ще тієї першої миті я відчув, що ви не жінка. Ви робот, і я якось зміг це вловити. І через це моє відчуття всі подальші події мали для мене сенс, а надто ваша відсутність за вечерею.

— Ви думаєте, що я не можу їсти, Треве? — сказала Блісс. — Хіба ви забули, що я скуштувала креветку у вас на кораблі? Запевняю вас, я здатна їсти й виконувати будь-яку іншу біологічну функцію. Зокрема й секс — кажу, поки ви ще не встигли про це запитати. Проте я також можу сказати, що все це не доводить, що я робот. Роботи досягли вершини досконалості ще тисячі років тому, коли їх можна було відрізнити від людей лише за мозком, а тоді лише за здатністю керувати ментальними полями. Спікер Гендібал міг би сказати, робот я чи людина, якби хоч раз потурбувався про мене подумати. Звичайно ж, він цього не зробив.

— Проте, хоч я й не маю ментальних здібностей, я переконаний, ви робот.

— І що, як я робот? — відповіла Блісс. — Я нічого не визнаю, але мені просто цікаво. Що, як я робот?

— Вам немає потреби щось визнавати. Я знаю, що ви робот. Якби мені потрібен був хоч якийсь доказ, ним стала б ваша спокійна впевненість у тому, що ви можете ізолюватися від Геї і говорити зі мною як окрема особистість. Не думаю, що ви змогли б це зробити, якби були частиною Геї. Але ви не частина Геї. Ви робот-наглядач, тому перебуваєте поза нею. До речі, мені цікаво, скільки роботів-наглядачів потрібно для Геї і скільки їх тут є?

— Повторюю: я нічого не визнаю, але мені цікаво. Що, як я робот?

— У такому разі мені цікаво знати ось що: чого ви хочете від Янова Пелората? Він мій друг, і в деяких питаннях він дитина. Він думає, що кохає вас; думає, що хоче від вас лише того, що ви готові дати й що ви вже йому дали. Він не знає і не може збагнути, що таке біль від утрати кохання або — у цьому разі — як боляче розуміти, що ви не людина…

— Ви знаєте, що таке біль від утрати кохання?

— Я мав такі моменти в житті. Я не жив самітником, як Янов. Моє життя не було поглинуто й знеболено інтелектуальним пошуком, що витіснив усе інше, зокрема дружину та дитину. А його життя було. І тепер раптом він відмовляється від усього цього заради вас. Я не хочу, щоб йому було боляче. Я цього не дозволю. Якщо я послужив Геї, то заслуговую на винагороду. І моя винагорода — це ваша гарантія, що добробут Янова Пелората буде збережено.

— Мені слід удати, ніби я робот, і відповісти вам?

— Так, — відповів Тревіз. — І просто зараз.

— Чудово. Припустімо, що я робот, Треве, і що я наглядачка. Припустімо, що тих, хто виконує таку функцію, мало, дуже мало, і ми нечасто бачимося. Припустімо, що наша рушійна сила — це потреба дбати про людей, а на Геї немає справжніх людей, бо всі вони є частиною всеосяжної істоти-планети. Припустімо, що це дає нам змогу дбати про Гею, але не повністю. Припустімо, що ми маємо в собі щось примітивне, що сумує за людьми — такими, які вони були, коли роботів уперше створили та спроектували. Зрозумійте мене правильно: я не кажу, що я дуже давня — якщо припустити, що я робот. Мій вік саме такий, як я вам і сказала, або принаймні — якщо я робот — саме стільки років я «функціональна». Однак якби я була роботом, мій основний задум був би такий самий, як завжди, і я прагнула б дбати про справжню людину. Пел і є людина. Він не частина Геї. Він застарий для того, щоб колись стати справжньою її частиною. Він хоче залишитися на Геї зі мною, бо в нього немає до мене тих почуттів, які маєте ви. Він не думає, що я робот. Що ж, я теж його хочу. Якщо ви припускаєте, що я робот, то не можете не бачити, що я на це здатна. Я здатна на всі людські реакції і кохатиму його. Якщо ви збираєтеся наполягати на тому, що я робот, то, можливо, ще й уважаєте, що я нездатна на кохання в якомусь містичному людському сенсі. Та ви не зможете відрізнити мої реакції від того, що назвали б коханням. Яка тоді різниця?

Вона зупинилася і глянула на нього з непримиренною гордістю.

— То ви кажете, що не покинете його? — запитав Тревіз.

— Якщо ви вважаєте мене роботом, то можете зрозуміти самі, що, згідно з першим законом робототехніки, я ніколи не могла б його залишити, якби тільки він сам не наказав мені це зробити і я водночас була переконана, що він саме це має на увазі. І що, залишившись із ним, завдам йому більше болю, ніж покинувши.

— А якщо якийсь молодший чоловік…

— Який молодший чоловік? Ви молодші за нього, але я не бачу, щоб була потрібна вам так само, як Пелоратові, і ви не хочете мене, тож перший закон утримає мене від спроб чіплятися до вас.

— Я кажу не про себе. Про якогось іншого чоловіка…

— Іншого немає. Кого на Геї, крім вас і Пела, можна вважати людиною не в геянському сенсі?

— А якщо ви не робот? — уже лагідніше сказав Тревіз.

— Та визначіться вже, — зітхнула Блісс.

— Кажу, якщо ви не робот?

— Тоді я скажу, що в цьому разі ви взагалі не маєте права голосу. Це питання стосується мене й Пелората.

— Тоді я повернуся до першого питання, — сказав Тревіз. — Я хочу винагороду, і ця винагорода — ваше добре ставлення до нього. Я не буду допитуватися про вашу ідентичність. Просто запевніть мене, як одна розумна істота — іншу, що ви будете до нього добрі.

Блісс лагідно відповіла:

— Я буду до нього добра — і це не винагорода для вас, я сама так хочу. Це моє щире бажання. Я буду до нього добра.

— Пеле! — гукнула вона. Потім знову: — Пеле!

Пелорат увійшов з двору.

— Так, Блісс.

Блісс простягнула йому руку.

— Думаю, Трев хоче дещо сказати.

Пелорат узяв її руку, і Тревіз стиснув їхні руки своїми.

— Янове, — сказав він, — я радий за вас обох.

— О, мій любий друже, — зворушено відповів Пелорат.

— Імовірно, я залишу Гею, — сказав Тревіз. — Зараз піду говорити про це з Домом. Не знаю, коли ми побачимося і чи побачимося ще знову, Янове, але хай там як, а нам добре працювалося разом.

— Так, добре, — відповів Пелорат з усмішкою.

— Прощавайте, Блісс, і дякую вам наперед.

— Бувайте, Треве.

І, махнувши рукою на прощання, Тревіз залишив будинок.

— Ви мудро вчинили, Треве, — сказав Дом. — А втім, я був упевнений, що ви так учините.

Вони знову сиділи за їжею, такою ж несмачною, як і їхня перша трапеза, але Тревіз не заперечував. Можливо, він уже ніколи не їстиме на Геї.

— Я вчинив так, як ви й думали, — сказав він, — але, імовірно, не з тих причин, які ви припускаєте.

— Безперечно, ви були впевнені в правильності свого рішення.

— Так, був, але не через якусь містичну інтуїцію. Хоч я і вибрав Галаксію, це сталося лише внаслідок звичайного логічного ходу думок — природної речі для будь-якого рішення. Чи не могли б ви мені дещо пояснити?

— Певна річ, міг би, Треве.

— Я міг зробити три речі, — сказав Тревіз. — Стати на бік Першої Фундації, Другої Фундації або Геї. Якби я став на бік Першої Фундації, мер Бранно вжила б негайних заходів, щоб установити контроль над Другою Фундацією та Геєю. Якби став на бік Другої, то Спікер Гендібал відразу ж узяв би під контроль Першу Фундацію та Гею. У будь-якому разі те, що сталося б, мало б незворотні наслідки, і якби рішення виявилося хибним, то ці наслідки могли б стати незворотно катастрофічними. Проте якби я став на бік Геї, то обидві Фундації залишилися б переконаними в тому, що здобули відносно незначну перемогу. Усе стало б, як і раніше, оскільки створення Галаксії, як мені вже сказали, забере не одне покоління й навіть не століття. Стати на бік Геї для мене означало вичекати й упевнитися, що залишиться час змінити ситуацію або навіть повернути її до попереднього стану, якщо моє рішення виявиться неправильним.

Дом підняв брови. В іншому його старече мертвенно-бліде обличчя залишалося безпристрасним.

— То, на вашу думку, це рішення може виявитися неправильним? — запитав він пронизливим голосом.

Тревіз знизав плечима.

— Не думаю, але є одна річ, яку я маю зробити, щоб знати. Я планую відвідати Землю, якщо зможу знайти цей світ.

— Ми точно не станемо вас зупиняти, якщо ви захочете нас залишити, Треве…

— Я не пасую до вашого світу.

— Не більше, ніж Пел, проте вам так само тут раді, як і йому. Та все ж ми вас не триматимемо. Але скажіть мені, чому ви хочете відвідати Землю?

— Гадаю, що ви таки розумієте, — відповів Тревіз.

— Не розумію.

— Ви приховали від мене деяку інформацію, Доме. Мабуть, у вас були на те підстави, але мені б хотілося, щоб їх не було.

— Не розумію вас, — сказав Дом.

— Послухайте, Доме, щоб вирішити, я скористався комп’ютером і на коротку мить встановив зв’язок зі свідомістю тих, хто був поруч, — мера Бранно, Спікера Гендібала та Нові. Переді мною швидко промайнула низка епізодів, кожен з яких окремо мало що для мене значив — наприклад, різноманітні дії Геї на Тренторі через Нові, яка мала спонукати Спікера полетіти сюди.

— І?

— І однією із цих дій було видалення з Бібліотеки Трентора всіх згадок про Землю.

— Видалення згадок про Землю?

— Саме так. Отже, Земля має бути важливою, і, вочевидь, про це не має знати не лише Друга Фундація, а і я теж. І якщо я маю взяти на себе відповідальність за курс розвитку Галактики, то мені не хочеться погоджуватися на невігластво. Чи не скажете ви мені, чому так важливо тримати інформацію про Землю в таємниці?

— Треве, — похмуро сказав Дом, — Геї нічого не відомо про таке видалення. Нічого!

— Ви хочете сказати, що Гея не несе за це відповідальності?

— Ні, не несе.

Тревіз на мить задумався, кінчик його язика повільно та медитативно рухався по губах.

— А хто ж тоді відповідальний?

— Не знаю. Я не бачу в цьому жодного сенсу.

Чоловіки пильно дивилися один на одного. Потім Дом сказав:

— Ви маєте рацію. Так, ми знайшли найзадовільніше рішення, але поки питання Землі не врегульовано, нам не можна відпочивати. Залиштеся на якийсь час із нами, і побачимо, якого висновку зможемо дійти. А відтак летіть, і матимете повне сприяння з нашого боку.

— Дякую, — відповів Тревіз.

КІНЕЦЬ

(поки що…)