Стор Гендібал наближався до Геї майже так само обережно, як і Тревіз, і тепер, коли її зірка вже була помітним диском і на неї можна було дивитися лише крізь потужні фільтри, він зупинився поміркувати.
Сура Нові сиділа збоку від нього, час від часу кидаючи боязкі погляди.
— Пане, — лагідно сказала вона.
— Що, Нові? — неуважно запитав він.
— Ви чимось невдоволені?
Він швидко глянув на неї.
— Ні. Стурбований. Пам’ятаєш це слово? Я намагаюся вирішити, що робити: рухатися швидше чи ще зачекати. Чи бути мені дуже хоробрим, Нові?
— Думаю, що ви завжди дуже хоробрий, пане.
— Часом бути дуже хоробрим означає бути дурним.
Нові всміхнулася.
— Як пан науковець може бути дурним? Це сонце, правда ж, пане? — Вона вказала на екран.
Гендібал кивнув.
— Це те саме сонце, що світить на Тренторі? — запитала Нові після нерішучої паузи. — Це гаміське сонце?
— Ні, Нові, — відповів Гендібал. — Це зовсім інше сонце. Є багато сонць, мільярди.
— А! Я так і думала. Але не могла змусити себе повірити. Як так буває, пане, коли людина щось думає, але все одно не вірить?
Гендібал ледь помітно всміхнувся.
— У твоїй голові, Нові… — почав він і автоматично, щойно сказавши це, опинився в її голові. Він легенько погладив її, як робив завжди, коли там опинявся — лише заспокійливий дотик до звивин, щоб зберегти її спокій та не тривожити, — а потім уже вийшов би звідти, як робив завжди, якби щось не потягнуло його назад.
Те, що він відчув, можна було описати лише ментальними термінами, але мозок Нові в метафоричному сенсі засвітився. Дуже, дуже слабко, але засвітився.
Цього не могло б бути, якби не зовнішнє ментальне поле — такі маленької сили, що найчутливіші рецептори натренованого Гендібалового мозку ледве бачили його, навіть попри повну гладкість ментальної структури Нові.
— Нові, як ти почуваєшся? — різко запитав він.
Її очі розширилися.
— Добре, пане.
— Тобі не паморочиться в голові, не відчуваєш ніякої розгубленості? Заплющ очі й сиди не рухаючись, доки я не скажу: «Все».
Вона покірно заплющила очі. Гендібал обережно прибрав з її мозку всі сторонні відчуття, заспокоїв думки та емоції, гладив… гладив… Він не залишив там нічого, окрім цього світіння, і воно було таке слабке, що він майже міг переконати себе, що його там немає.
— Усе, — сказав він, і Нові розплющила очі. — Як почуваєшся, Нові?
— Дуже спокійно, пане. Бадьоро.
Це світіння явно було надто слабким, щоб мати на неї помітний уплив. Він повернувся до комп’ютера й поновив боротьбу з ним. Гендібал мусив зізнатися собі, що вони з комп’ютером ладнали не надто добре. Можливо, тому, що він надто вже звик використовувати свій розум напряму, без посередника. Але він шукав корабель, а не розум, і первинний пошук за допомогою комп’ютера буде ефективніший.
І він знайшов корабель, який, на його думку, міг бути саме тим, що треба. Корабель перебував за мільйон кілометрів від Гендібалового зорельота й за конструкцією дуже скидався на його власний, але був набагато більшим і значно складнішим.
Визначивши його координати через комп’ютер, Гендібал нарешті міг скористатися власним розумом на повну. Він спрямував його назовні щільним променем і за його допомогою промацав (або краще назвати це ментальним відповідником слова «промацав») корабель усередині та зовні.
Потім спрямував свій розум у бік планети Гея, ментально наблизившись до неї на кілька мільйонів кілометрів, і відступив. Жодна із цих маніпуляцій не допомогла йому визначити джерело поля (якщо воно взагалі було).
— Нові, — сказав Гендібал, — я хочу, щоб ти сіла ближче до мене через те, що має відбутися.
— Це якась небезпека, пане?
— Тобі не варто турбуватися, Нові. Я подбаю про твій захист і безпеку.
— Пане, я турбуюся не про захист та безпеку. Якщо є якась небезпека, я хочу допомогти вам.
Гендібал був зворушений.
— Нові, ти вже допомогла, — сказав він. — Завдяки тобі я побачив одну дрібницю, про яку мені було дуже важливо знати. Без тебе я би глибоко загруз у трясовині, і виборсуватися звідти, цілком імовірно, довелося б з великим клопотом.
— Я зробила це своїм розумом, пане, як ви вже пояснювали? — запитала приголомшена Нові.
— Саме так, Нові. Жоден прилад би цього не вловив. Мій розум теж: він надто складний.
Обличчя Нові засвітилося від задоволення.
— Мені так приємно, що я можу допомогти.
Гендібал усміхнувся й кивнув, а тоді з великим невдоволенням зрозумів, що йому не завадила б і інша допомога. Щось дитяче в його душі заперечувало. Це його справа й лише його.
Але це не могло бути лише його справою. Див більшало…
На Тренторі Квіндор Шандесс відчував, як обов’язки Першого Спікера тиснуть на нього з дедалі більшою вагою. Відколи зореліт Гендібала зник у темряві за межами атмосфери, він не скликав засідань Ради Спікерів. Він загубився у власних думках.
Чи мудро було дозволяти Гендібалові летіти самому? Спікер мав блискучий розум, але не настільки, щоб не лишити місця для самовпевненості. Великою вадою Гендібала була його зарозумілість, так само як для Шандесса великою вадою, з гіркотою подумалося йому, була стареча втома.
Йому знову й знову спадало на думку, що прецедент Пріма Палвера, який помчав через усю Галактику для виправлення становища, був небезпечним. Чи міг хтось інший стати Прімом Палвером? Навіть Гендібал? А разом з Палвером летіла дружина.
Звичайно, Гендібал летів із цією гамішкою, але вона не мала значення. Дружина Палвера сама була Спікеркою.
Шандесс відчував, як день за днем старішає, чекаючи на звістку від Гендібала; і з кожним днем, що минав без цієї звістки, він відчував дедалі більшу напругу.
Слід було відправити флот, флотилію… Ні. Рада цього не дозволила б.
І все ж… Коли виклик нарешті надійшов, він спав; це був сон від виснаження, що не приніс полегшення.
Ніч була вітряна, і Шандессу від самого початку було важко заснути. Наче дитині, у цьому вітрі йому вчувалися голоси.
Останніми його думками перед тим, як упасти в зморену дрімоту, були мрійливі фантазії про відставку й бажання зробити це з усвідомленням, що на його місце не прийде Делармі.
А потім почувся виклик, і він сів у ліжку, відразу прокинувшись.
— З вами все добре? — запитав він.
— Усе чудово, Перший Спікере, — відповів Гендібал. — Може, нам варто встановити візуальний зв’язок для стислішої комунікації?
— Можливо, пізніше, — сказав Шандесс. — Для початку опишіть ситуацію.
Гендібал обережно заговорив, відчувши, що співрозмовник нещодавно прокинувся і дуже втомлений.
— Я поблизу населеної планети під назвою Гея, — сказав він, — про існування якої, як мені відомо, немає ані слова в галактичних базах даних.
— Це світ тих, хто працює над удосконаленням Плану? Антимулів?
— Можливо, Перший Спікере. У мене є підстави так думати. По-перше, корабель із Тревізом і Пелоратом на борту значно випередив мене в напрямку Геї і, можливо, уже здійснив там посадку. По-друге, у звичайному просторі, приблизно за півмільйона кілометрів від мене, перебуває військовий корабель Першої Фундації.
— Такий інтерес не може виникнути просто так.
— Перший Спікере, це навряд чи збіг. Я тут лише тому, що стежу за Тревізом, і військовий корабель може бути тут із тієї самої причини. Єдине питання: чому тут опинився Тревіз?
— Ви плануєте полетіти за ним на цю планету, Спікере?
— Я думав про такий варіант, але дещо сталося. Зараз я за сто мільйонів кілометрів від Геї і відчуваю в просторі довкола ментальне поле — однорідне й надзвичайно слабке. Я взагалі міг би його не виявити, якби не ефект фокусування мозку цієї гамішки. Це незвичайний мозок; саме для цього я і погодився взяти її із собою.
— У цьому ви мали рацію… Як гадаєте, Спікерка Делармі про це знала?
— Коли наполягла, щоб я летів із цією жінкою? Навряд… але я з радістю скористався із ситуації, Перший Спікере.
— Радий за вас. То ви, Спікере Гендібал, вважаєте, що ця планета є фокусом поля?
— Щоб пересвідчитися в цьому, мені треба провести вимірювання між далекими одна від одної точками в просторі, і тоді я побачу, чи має це поле загальну сферичну симетрію. Мій односпрямований ментальний зонд показав, що це ймовірно, але не точно. Проте було б розумно більше дізнатися про появу військового корабля Першої Фундації.
— Він точно не становить загрози.
— Може становити. Я ще не впевнений, чи він сам не є фокусом цього поля, Перший Спікере.
— Але вони…
— З усією повагою, Перший Спікере, дозвольте вас перервати. Ми не знаємо, на який технологічний поступ спромоглася Перша Фундація. Вони діють з дивовижною самовпевненістю і можуть приберігати для нас неприємні несподіванки. Потрібно дізнатися, чи не навчилися вони керувати розумом за допомогою якихось своїх пристроїв. Словом, Перший Спікере, я зіткнуся або з військовим кораблем менталістів, або із цілою планетою. Якщо це корабель, то вони будуть заслабкі, щоб зупинити мене, але зможуть сповільнити — та й суто фізичної зброї на кораблі вистачить, щоб мене знищити. З іншого боку, якщо фокус — таки планета, тоді це поле, помітне вже на такій відстані, може бути надзвичайно потужним на поверхні — навіть потужнішим за мої можливості. У будь-якому разі необхідно буде створити мережу — загальну мережу, — у якій всі ресурси Трентора можуть бути передані в моє розпорядження.
Перший Спікер завагався.
— Загальна мережа. Її ніколи не використовували, навіть не пропонували використати, окрім як за часів Мула.
— Ця криза цілком може бути ще більшою за кризу часів Мула, Перший Спікере.
— Не знаю, чи Рада погодиться.
— Не думаю, що вам слід питати їхньої згоди, Перший Спікере. Ви маєте закликати до оголошення надзвичайного стану.
— І який привід я можу навести?
— Розкажіть їм те, що я розповів, Перший Спікере.
— Спікерка Делармі скаже, що ви некомпетентний боягуз, доведений до божевілля власними страхами.
Гендібал зупинився, перш ніж відповісти.
— Я теж думаю, що вона щось таке скаже, Перший Спікере, — нарешті відповів він, — але нехай верзе, що хоче, я переживу. Зараз на кону не моя гордість чи самолюбство, а саме існування Другої Фундації.
Гарла Бранно зловісно посміхнулася, і зморшки на її огрядному обличчі стали ще помітнішими.
— Гадаю, що ми можемо поквапитися, — сказала вона. — Я готова до зустрічі з ними.
— Ви точно впевнені, що чините правильно? — запитав Коделл.
— Якби я була такою божевільною, як ви натякаєте, Лайоно, то хіба ви наполягали б на тому, щоб залишитися на моєму кораблі?
— Цілком можливо, — знизавши плечима, сказав Коделл. — Тоді, пані мер, я залишився б тут із надією, що можу зупинити вас, відволікти або принаймні сповільнити, перш ніж ви зайдете занадто далеко. Та, звичайно, якщо ви не божевільна…
— То що?
— Що ж, тоді я не хотів би, щоб в історії майбутнього вам дісталася вся увага. Нехай розповідають і про те, що я був з вами, і, можливо, замислюються над тим, кому насправді належить ця честь, га, мере?
— Розумно, Лайоно, розумно… але доволі марно. Я була владою за троном багатьох мерів, і ніхто не повірить, що я дозволю таке за свого правління.
— Побачимо.
— Ні, не побачимо, бо такі історичні оцінки з’являться вже після нашої смерті. Проте я не боюся. Ні за своє місце в історії, ні за оце, — указала вона на екран.
— Це корабель Компора, — сказав Коделл.
— Так, це корабель Компора, — відповіла Бранно, — але без Компора на борту. Один із наших розвідників побачив заміну. Корабель Компора зупинив якийсь інший зореліт. З того зорельота вилізли двоє людей і перейшли на корабель Компора, а він сам виліз і перейшов на їхній.
Бранно потерла руки.
— Тревіз ідеально відіграв свою роль. Я викинула його в космос, щоб він слугував як громозвід, і йому це вдалося. Він притягнув блискавку. Корабель, що зупинив Компора, був із Другої Фундації.
— Цікаво, як ви можете бути в цьому впевнені? — запитав Коделл, витягнувши люльку й повільно почавши набивати її тютюном.
— Просто я завжди замислювалася, чи не перебуває Компор під контролем Другої Фундації. Його життя було занадто спокійне. Йому завжди все вдавалося, і він був таким експертом у гіперпросторовому стеженні!.. Те, що він зрадив Тревіза, можна було б легко пояснити інтригами амбітної людини, але він зрадив з такою надлишковою ретельністю, ніби це було щось більше, ніж особисті амбіції.
— Це все припущення, мере.
— Ці припущення припинилися, коли він простежив за Тревізом, здійснивши всі свої численні стрибки так легко, ніби стрибок був один-єдиний.
— У нього був комп’ютер, мере.
Але Бранно відкинула голову назад і розреготалася.
— Мій любий Лайоно, ви так заклопотані вигадуванням складних сценаріїв, що забуваєте про ефективність простих процедур. Я відправила Компора стежити за Тревізом не тому, що це було мені потрібно. Яка в цьому була потреба? Як би Тревіз не намагався приховати свої пересування, він усе одно привернув би до себе увагу в будь-якому світі за межами Фундації. Його новітнє фундаторське судно, сильний термінуський акцент, кредитки Фундації — усе це автоматично робило б з нього заїжджу знаменитість. А в будь-якій надзвичайній ситуації він машинально звернувся б по допомогу до представників Фундації, як на Сейшеллі, де ми відразу дізналися про всю його діяльність — і зробили це абсолютно незалежно від Компора. Ні, — замислено вела вона далі, — Компора було відправлено для того, щоб перевірити самого Компора. І це вдалося, бо ми навмисно дали йому дефектний комп’ютер; не аж такий дефектний, щоб не можна було управляти кораблем, але явно недостатньо гнучкий для того, щоб несхибно простежити за численними стрибками Тревіза. Проте Компор упорався із цим без проблем.
— Бачу, мере, що ви багато чого мені не розповідаєте, доки не вважаєте за потрібне.
— Я приховую цю інформацію від вас, Лайоно, лише для того, щоб вона вам не зашкодила. Я захоплююся вами й використовую вас, але моя довіра має розумні межі, так само як і ваша довіра до мене — і, будь ласка, не треба цього заперечувати.
— Я не заперечуватиму, — сухо відповів Коделл, — і колись, мере, я наважуся вам про це нагадати. А між тим, чи є щось іще, про що я маю зараз знати? Що це за корабель, який зупинив їх? Якщо Компор із Другої Фундації, то це, напевно, мав бути їхній корабель.
— З вами завжди приємно розмовляти, Лайоно. Ви добре розумієте ситуацію. Розумієте, Друга Фундація не турбується про те, щоб приховати свої сліди. Вони мають захист і впевнені, що він зробить їхні сліди невидимими, навіть якщо вони помітні. Жодному другофундатору ніколи не спаде на думку скористатися кораблем іноземного виробництва, навіть якщо вони дізнаються, що ми можемо точно визначити походження корабля за типом використовуваної енергії. Вони завжди можуть видалити цю інформацію з мозку будь-якої людини, яка її отримала, тож навіщо заморочуватися приховуванням? Що ж, наш корабель-розвідник зміг визначити походження зорельота, який підлетів до Компора, за лічені хвилини.
— І тепер, як я розумію, Друга Фундація зітре цю інформацію з нашої пам’яті.
— Якщо здатна, — відповіла Бранно, — але вони можуть виявити, що ситуація змінилася.
— Раніше ви казали, що знаєте, де розташована Друга Фундація, — сказав Коделл. — Ви розберетеся спочатку з Геєю, а потім із Трентором. Із цього я можу зробити висновок, що інший корабель має тренторіанське походження.
— Ви маєте рацію. Здивовані?
Коделл повільно похитав головою.
— Якщо озирнутися на минуле, то ні. Еблінг Міс, Торан Дарелл та Бейта Дарелл були на Тренторі в той час, коли зупинили Мула. Аркаді Дарелл, онучка Бейти, народилася на Тренторі й побувала там знову, коли ми нібито зупинили саму Другу Фундацію. У її описі подій був такий собі Прім Палвер, який відіграв головну роль, з’явившись у зручний час, і він був тренторіанським торгівцем. Думаю, те, що Друга Фундація на Тренторі, де, між іншим, мешкав і сам Гарі Селдон, коли заснував обидві Фундації, було очевидно.
— Дуже очевидно, от тільки ніхто цього не припускав. Друга Фундація подбала про це. Ось що я мала на увазі, коли сказала, що їм не потрібно було приховувати свої сліди — вони могли легко зробити так, щоб ніхто в бік тих слідів і не глянув, або ж стерти пам’ять про них, щойно їх хтось побачить.
— У такому разі, — відповів Коделл, — не поспішаймо дивитися в той бік, куди вони начебто хочуть скерувати наші погляди. На вашу думку, як Тревіз зміг дійти висновку, що Друга Фундація існує? Чому вони його не зупинили?
Бранно підняла свої вузлуваті пальці й почала загинати їх, рахуючи:
— По-перше, Тревіз — дуже незвичайний чоловік, який за всієї його галасливої нездатності демонструвати обережність має в собі щось таке, чого я не змогла збагнути. Можливо, він особливий випадок. По-друге, Друга Фундація не була ну зовсім необізнана. Компор відразу скочив Тревізу на хвіст і доніс мені про нього. На мене покладалися: я мала зупинити Тревіза так, щоб Друга Фундація не ризикнула втручатися відкрито. По-третє, коли я зреагувала не так, як вони очікували — без страти, ув’язнення, стирання пам’яті, застосування психічного зонда, просто вислала його в космос, — Друга Фундація пішла далі. Вони зробили прямий крок, відправивши за ним один із власних кораблів. — І вона з прихованим задоволенням додала: — О, це чудовий громозвід.
— І яким буде наш наступний крок? — запитав Коделл.
— Ми кинемо виклик другофундатору, з яким тепер зіткнулися. Фактично ми вже зараз крок за кроком наближаємося до нього.
Гендібал і Нові сиділи поруч, дивлячись на екран.
Нові була налякана. Для Гендібала це було дуже помітно, як і те, що вона відчайдушно намагалася здолати цей страх. Гендібал нічим не міг допомогти їй у цій боротьбі, бо вважав нерозумним втручатися в її мозок саме зараз, щоб не затьмарювати реакцію на слабке ментальне поле, що їх оточувало.
Військовий корабель Фундації повільно, але цілеспрямовано наближався до них. Це був великий зореліт з екіпажем щонайменше із шістьох, судячи з минулого досвіду з кораблями Фундації. Гендібал був упевнений, що самої лише зброї цього корабля вистачило б, щоб затримати, а за потреби й знищити весь флот тих зорельотів, що були в Другої Фундації, якби ці кораблі мусили покладатися лише на фізичну силу.
Фактично наступ військового корабля навіть проти єдиного зорельота під управлінням другофундатора давав змогу дійти певних висновків. Навіть якщо цей корабель мав ментальні потужності, однаково не поліз би в пащу до Другої Фундації в такий спосіб. Імовірніше, він наступав від незнання, і це незнання могло виявлятися на різних рівнях.
Воно могло означати, що капітан військового корабля не знав, що Компора тут немає. Або, коли й знав, то не підозрював, що на заміну йому прийшов другофундатор. Або, можливо, навіть не знав, що таке другофундатор.
А що, як (Гендібал був схильний розглядати всі варіанти) цей корабель справді має ментальну силу й усе одно наступає так самовпевнено? Це могло означати лише те, що ним управляє людина з манією величі або що він має сили, значно більші, ніж вважав Гендібал.
Але до жодного з припущень він не схилився остаточно… Спікер ретельно обстежив мозок Нові. Вона не могла свідомо відчувати ментальні поля, тоді як Гендібал, звичайно, міг — і все ж мозок Гендібала, на відміну від її мозку, не міг діяти так тонко чи виявляти такі слабкі ментальні поля. Це був парадокс, який доведеться вивчити в майбутньому і який у довгостроковій перспективі може принести плоди, що виявляться значно важливішими, ніж нагальна проблема з кораблем.
Інтуїтивно Гендібал відчув таку ймовірність іще тоді, коли вперше побачив незвичайну гладкість та симетрію мозку Нові; тепер він відчував похмуру гордість за свої інтуїтивні здібності. Спікери завжди пишалися силою своєї інтуїції, але чи не вона була результатом їхньої нездатності виміряти поля за допомогою безпосередніх фізичних методів, а отже, і нездатності зрозуміти, що вони роблять насправді? Легко було прикривати це незнання містичним словом «інтуїція». А яка частка цього незнання могла виникнути через їхнє недооцінювання важливості фізики поряд з менталікою?
А яка частка була сліпою гординею? Коли він стане Першим Спікером, подумав Гендібал, це зміниться. Потрібно буде звузити розрив в опануванні фізики між двома Фундаціями. Друга Фундація не зможе вічно протистояти можливості знищення щоразу, коли з її рук хоча б трохи вислизає ця ментальна монополія.
Ця монополія могла вислизнути навіть зараз. Можливо, Перша Фундація досягла певного прогресу або між нею та Антимулами існував якийсь союз. (Це вперше спало йому на думку, і він здригнувся.)
Його думки із цього приводу мчали крізь мозок зі швидкістю, властивою Спікерові, і, думаючи, він одночасно не випускав з уваги світіння в мозку Нові — реакцію на ментальне поле, що обережно поширювалося навколо них. Воно не посилилося з наближенням корабля Фундації.
Саме собою це не було абсолютною ознакою того, що військовий корабель не обладнаний менталічними технологіями. Добре відомо, що ментальне поле не підпорядковується закону обернених квадратів. Воно не посилюється в міру зменшення квадрата відстані між випромінювачем і приймачем. У цьому воно відрізняється від електромагнітного та гравітаційного полів. Та все ж незважаючи на те, що відстань упливає на ментальні поля менше, ніж на різноманітні фізичні, вони таки дещо до неї вразливі. Реакція мозку Нові мала б ставати помітно інтенсивнішою, що більше наближався корабель.
(Як так вийшло, що за п’ять століть жоден другофундатор, починаючи від Гарі Селдона, не подумав обчислити математичний зв’язок між ментальною силою та відстанню? Це ігнорування фізики треба припинити, і він це зробить, мовчки заприсягнувся Гендібал.)
Якщо військовий корабель володів менталікою і був упевнений, що наближається до другофундатора, то хіба він не мав би збільшити силу свого поля до максимуму перед наступом? І в такому разі хіба мозок Нові не зафіксував би цю реакцію?
Проте реакції не було!
Гендібал упевнено відкинув імовірність того, що корабель має менталічне обладнання. Він просувався вперед через незнання, і його значення як загрози можна було зменшити.
Ментальне поле, звичайно, нікуди не поділося, але воно мало походити з Геї. Це теж було тривожно, але нагальною проблемою був корабель. Треба усунути його, і тоді можна буде звернути увагу на цей світ Антимулів.
Він чекав. Корабель має зробити якийсь рух або підійти достатньо близько, щоб він міг упевнено перейти до наступу.
Корабель наближався — тепер доволі швидко — і все одно нічого не робив. Зрештою Гендібал розрахував силу свого удару. Не буде ніякого болю і навіть дискомфорту — ті, хто на борту, просто відчують, що великі м’язи їхніх спин та кінцівок мляво реагують на їхні бажання.
Гендібал націлив ментальне поле, яке контролював його розум. Воно посилилося і зі швидкістю світла перетнуло розрив між кораблями. (Обидва кораблі були достатньо близько для гіперпросторового контакту з його неминучою втратою точності, яка була тут необов’язковою.)
А потім Гендібал відступив у німому подиві.
Військовий корабель Фундації мав дієве ментальне поле, що за щільністю дорівнювало силі його власного. Цей корабель наближався не через незнання — він мав неочікувану, хоч і пасивну зброю.
— Ага, — сказала Бранно. — Він намагається нас атакувати, Лайоно. Дивіться!
Стрілка психометра почала рухатися й тремтіти.
Створення ментального щита зайняло в науковців Фундації сто двадцять років; цей науковий проект був найтаємничішим з усіх, за винятком хіба що всамітненого розвитку психоісторичного аналізу Гарі Селдона. П’ять поколінь людей працювали над поступовим удосконаленням пристрою, існування якого не підтримувала жодна хороша теорія.
Але цей поступ був би неможливий без винайдення психометра, що міг діяти як орієнтир, указуючи спрямування та обсяги вдосконалення на всіх етапах. Ніхто не міг пояснити, як він працює, проте все вказувало на те, що він вимірював і обчислював величини, які взагалі-то не піддавалися вимірюванню й обчисленню. Бранно відчувала (і це відчуття поділяли деякі науковці), що якби Фундація змогла пояснити принцип роботи психометра, вони зрівнялися б із Другою Фундацією в психічному контролі.
Але це було для майбутнього. Наразі було достатньо й щита, за яким стояла перевага у фізичній зброї.
Бранно надіслала повідомлення, записане чоловічим голосом, з якого вичистили всі обертони емоцій, аж доки той не став звучати категорично та безжально: «Звертаємося до корабля “Яскрава зірка” та його команди. Ви силою захопили корабель зоряного флоту Федерації Фундації, учинивши акт піратства. Наказуємо вам негайно здати корабель і здатися самим, або на вас чекає атака».
Їй відповіли природним голосом:
— Мере Термінуса Бранно, я знаю, що ви на борту. «Яскраву зірку» не захопили по-піратськи. Мене вільно запросив на борт її законний капітан Манн Лі Компор з Термінуса. Я прошу про перемир’я, щоб ми могли обговорити питання, однаково важливі для нас.
Коделл прошепотів до Бранно:
— Дозвольте мені поговорити з ним, мере.
Вона презирливо підняла руку.
— Це мій обов’язок, Лайоно.
Налаштувавши передавач, вона заговорила тоном, що за категоричністю та безпристрасністю мало відрізнявся від попереднього штучного голосу:
— Чоловіче з Другої Фундації, подумайте про своє становище. Якщо ви негайно не здастеся, ми можемо підірвати ваш корабель за час, який потрібен променю світла, щоб пролетіти від нашого корабля до вашого, і ми готові це зробити. Ми від цього нічого не втратимо, бо ви не маєте інформації, через яку нам варто було б залишити вас у живих. Ми знаємо, що ви з Трентора, і щойно ми розберемося з вами, будемо готові взятися за Трентор. Ми хочемо дати вам час висловитися, але оскільки ви не можете мати цінної для нас інформації, ми не готові вас довго слухати.
— У такому разі, — відповів Гендібал, — я говоритиму швидко й по суті. Ваш щит недосконалий і не може таким бути. Ви переоцінюєте його й недооцінюєте мене. Я можу маніпулювати вашим розумом і контролювати його. Це, можливо, буде не так легко через щит, але достатньо нескладно. Щойно ви спробуєте скористатися своєю зброєю, я завдам удару, і ось що вам варто зрозуміти: без щита я зможу плавно маніпулювати вашим розумом і не завдам йому жодної шкоди. Проте за наявності щита мені доведеться пробивати собі шлях, а тоді вже не вдасться діяти ані плавно, ані спритно. Ваш мозок буде розтрощено так само, як і щит, і це матиме незворотні наслідки. Інакше кажучи, ви не можете зупинити мене, а я, зі свого боку, можу зупинити вас і змушений буду вчинити гірше, ніж просто вбивство. Я зроблю вас безмозкою оболонкою. Хочете ризикнути?
— Ви ж розумієте, що не здатні зробити те, про що кажете, — сказала Бранно.
— Отже, ви хочете ризикнути наслідками, які я щойно описав? — запитав Гендібал з холодною байдужістю в голосі.
Коделл нахилився до неї і прошепотів:
— Заради Селдона, мере…
— Я чую ваші думки, Коделле, — сказав Гендібал (не зовсім відразу, бо все відбувалося зі швидкістю світла й на подорож інформації між двома зорельотами було необхідно трохи більше секунди). — Шепотіти немає потреби. І думки мера я теж чую. Вона вагається, тому вам іще зарано панікувати. І вже те, що я це знаю, цілком достатній доказ того, що ваш щит негерметичний.
— Його можна посилити, — зухвало відповіла мер.
— Так само, як і мою ментальну потугу, — сказав Гендібал.
— Але я невимушено сиджу тут, споживаючи лише фізичну енергію для підтримання щита, і її достатньо, щоб він протримався дуже довгий час. Вам доводиться використовувати ментальну енергію для прориву щита, і ви втомитеся.
— Зараз я не втомлений, — відповів Гендібал. — Станом на зараз жоден з вас не може віддати наказ жодному члену екіпажу вашого зорельота або іншому члену екіпажу будь-якого з кораблів. Я можу робити це, не завдаючи вам жодної шкоди, але не намагайтеся уникнути цього контролю, бо якщо я збільшу свою силу (а мені це доведеться зробити), ви зазнаєте ушкоджень, як я вже сказав.
— Я почекаю, — сказала Бранно, поклавши руки на коліна й усім своїм виглядом демонструючи залізну витримку. — Ви втомитеся, а коли це станеться, то мої накази будуть спрямовані не на ваше знищення, бо від вас тоді не буде жодної шкоди. Вони будуть спрямовані проти Трентора, куди вирушить головний флот Фундації. Якщо хочете врятувати свій світ, здавайтеся. Після другої вакханалії руйнування ваша організація вже не залишиться неушкодженою, як це було вперше — за часів Великої Руїни.
— Хіба ви не розумієте, мере, що як я відчую втому, чого не буде, я можу врятувати свій світ, просто знищивши вас, перш ніж зникне моя сила?
— Ви цього не зробите. Ваше головне завдання — підтримувати план Селдона. Знищення мера Термінуса, а отже, і удар по престижу та впевненості Першої Фундації, що створить величезну перешкоду для її влади й заохотить її ворогів, стане такою тріщиною в Плані, що за шкодою майже дорівнюватиме знищенню Трентора. Але ви можете здатися.
— Ви готові поставити на моє небажання знищити вас?
Груди Бранно повільно піднялися й опустилися від глибокого вдиху та видиху. А потім вона суворо відповіла:
— Так!
Коделл, який сидів збоку від неї, зблід.
Гендібал дивився на постать Бранно, зображення якої накладалося на простір перед стіною. Через перешкоди, що їх створював щит, воно було трохи мерехтливе й розпливчасте. Чоловіка поруч із нею майже неможливо було розрізнити в цьому тумані, бо Гендібал не хотів марнувати на нього енергію. Йому потрібно було зосередитися на мері.
Вона навіть не бачила його зображення. Вона ніяк не могла дізнатися, наприклад, що він має супутницю. Не могла робити ніяких висновків із його міміки, мови тіла. У цьому її становище було невигідним.
Усе, що він сказав, було правдою. Він міг розгромити її, витративши величезну кількість ментальної сили, — і, найпевніше, завдав би незворотного ушкодження її мозку.
Проте і її слова були слушні. Її знищення завдало б Планові такої самої шкоди, як колись завдав сам Мул. Ця нова шкода могла бути ще серйознішою, оскільки тепер уже був пізніший етап Плану й часу на виправлення помилок залишиться менше.
Ще більше ситуацію погіршувала Гея, яка й досі була загадкою, — з її ментальним полем, досі слабким та дражливим, на межі виявлення.
На якусь мить він торкнувся мозку Нові, щоб упевнитися, що цей потік досі на місці. Так, він на місці й не змінився.
Вона ніяк не могла відчути цей дотик, але повернулася до нього й побожно прошепотіла:
— Пане, тут якийсь слабкий туман. Це те, про що ви кажете?
Мабуть, вона відчула цей туман через малий зв’язок між двома розумами. Гендібал приклав до губ палець.
— Не бійся, Нові. Заплющ очі й розслабся.
Він підвищив голос:
— Мере Бранно, ви йдете на розумний ризик. Я не хочу нищити вас відразу, бо вважаю, що, почувши деякі мої пояснення, ви дослухаєтеся до розуму й тоді не буде потреби в будь-якому руйнуванні.
Припустімо, мере, що ви перемогли і я здаюся. Що далі? Охоплені самовпевненістю і надмірно покладаючись на ментальний щит, ви та ваші наступники спробуєте поширити свою владу на всю Галактику із зайвим поспіхом. Зробивши це, ви тільки відкладете заснування Другої Імперії, бо разом із цим знищите план Селдона.
— Я не здивована тим, що ви не хочете знищувати мене відразу, — відповіла Бранно, — і вважаю, що, сидячи там, ви змушені будете зрозуміти, що не посмієте цього зробити.
— Не обманюйте себе самовдоволеною дурістю, — відповів Гендібал. — Послухайте мене. Більша частина Галактики й досі не належить Фундації і великою мірою налаштована проти неї. Навіть у самій Федерації Фундації є території, які ще не забули про часи власної незалежності. Почавши квапитися після моєї капітуляції, Фундація позбавить решту Галактики її найбільшої слабкості — роз’єднаності та нерішучості. Ви змусите їх об’єднатися через страх і підживите бунтівні настрої всередині власної держави.
— Ви погрожуєте мені солом’яними кийками, — відповіла Бранно. — Ми достатньо сильні, щоб перемогти всіх ворогів, навіть якщо проти нас стануть усі світи поза Фундацією і навіть якщо їм допомагатиме повстання в половині світів самої Федерації. Із цим проблем не буде.
— У найближчому майбутньому не буде, мере. Не припускайтеся цієї помилки: ви бачите лише ті результати, які отримаєте відразу. Можна заснувати Другу Імперію, просто проголосивши її, але ви не зможете її зберегти. Вам доведеться відвойовувати її що десять років.
— Що ж, будемо відвойовувати, доки ті світи не втомляться, як і ви.
— Вони не втомляться, так само як і я. Та й цей процес триватиме недовго, бо псевдоімперія, яку ви проголосите, зіткнеться з другою, значно більшою небезпекою. Через те, що її можна вберегти, лише збільшуючи військову міць, яку треба буде постійно застосовувати, генерали Фундації вперше стануть важливішими й могутнішими за цивільну владу. Ця псевдоімперія розвалиться на військові регіони, де керуватимуть окремі воєначальники. Настане анархія, почнеться сповзання до варварства, що може тривати навіть довше, ніж тридцять тисяч років, які пророкував Селдон перед запровадженням свого Плану.
— Це дитячі погрози. Навіть якщо математичні розрахунки плану Селдона все це описали, він передбачає лише ймовірні, а не неминучі явища.
— Мере Бранно, — серйозно сказав Гендібал. — Забудьте про план Селдона. Ви не розумієте його математики й не можете уявити собі його будови. Але вам, можливо, і не потрібно цього робити. Ви досвідчена політикиня; і успішна, зважаючи на посаду, яку займаєте; ба більше, смілива, зважаючи на той ризик, на який зараз ідете. Тож скористайтеся своєю політичною проникливістю. Зважте на політичну та військову історію людства й зробіть це у світлі того, що знаєте про людську природу — про те, як діють, реагують і взаємодіють люди, політики й військові — і побачите, чи маю я рацію.
— Навіть якщо ви маєте рацію, другофундаторе, ми мусимо ризикнути, — відповіла Бранно. — Маючи гідне керівництво й далі заохочуючи технологічний поступ і в менталіці, і у фізиці, ми можемо перемогти. Гарі Селдон ніколи не прораховував таких досягнень. Він не міг цього зробити. Де в Плані є місце для створення ментального щита в Першій Фундації? Та й узагалі навіщо ми мусимо прагнути Плану? Ми ризикнемо й створимо нову Імперію без нього. Програш без нього — це, зрештою, краще, ніж успіх із ним. Ми не хочемо Імперії, у якій будемо маріонетками в руках таємних ляльководів Другої Фундації.
— Ви так кажете лише тому, що не розумієте, чим обернеться цей програш для людей Галактики.
— Можливо! — холодно відповіла Бранно. — Починаєте втомлюватися, другофундаторе?
— Аж ніяк. Дозвольте запропонувати вам альтернативу, якої ви не розглядали, — ту, де не потрібно здаватися ані мені, ані вам. Ми поблизу планети під назвою Гея.
— Це мені відомо.
— А чи відомо вам, що ця планета могла бути місцем народження Мула?
— Я воліла б мати більше доказів, ніж сама лише ваша заява.
— Цю планету оточує ментальне поле. Вона домівка для багатьох Мулів. Якщо вам удасться втілити свою мрію про знищення Другої Фундації, ви самі станете рабами цієї планети Мулів. Якої шкоди вам завдали хоч колись другофундатори — конкретної шкоди, а не уявної чи теоретичної? А тепер запитайте себе, скільки шкоди вам завдав один Мул.
— У мене й досі немає нічого, окрім ваших заяв.
— Поки ми залишатимемося тут, більшого я вам дати не зможу. Тому пропоную перемир’я. Тримайте свій щит увімкненим, якщо мені не довіряєте, але будьте готові зі мною працювати. Наблизьмося разом до цієї планети, і коли ви переконаєтеся в тому, що вона небезпечна, я знищу її ментальне поле, а ви накажете своїм кораблям захопити її.
— А потім?
— А потім це знову стане боротьбою Першої Фундації проти Другої без жодних сторонніх сил. Тоді боротьба буде зрозуміла — зараз ми не наважуємося битися, бо обидві Фундації в безвихідному становищі.
— Чому ви не сказали цього раніше?
— Я думав, що можу переконати вас у тому, що ми не вороги, що ми могли б співпрацювати. Хоча мені цього, поза сумнівом, не вдалося, я все одно пропоную вам співпрацю.
Бранно зупинилася, схиливши голову в задумі. А тоді сказала:
— Ви намагаєтеся приспати мене колисковими. Як ви самі зможете знищити ментальне поле цілої планети Мулів? Ця думка така смішна, що я не можу повірити в щирість вашої пропозиції.
— Я не сам, — відповів Гендібал. — За мною вся сила Другої Фундації, і ця сила, пройшовши крізь мене, подбає про Гею. Крім того, вона будь-якої миті може розвіяти ваш щит, наче ріденький туман.
— Тоді навіщо вам моя допомога?
— По-перше, тому що знищити це поле недостатньо. Друга Фундація не може займатися цією вічною справою, так само як і я не можу витратити решту свого життя, танцюючи з вами цей словесний менует. Нам потрібні фізичні дії, а це можуть зробити ваші кораблі. Крім того, якщо я не зможу переконати вас логікою в тому, що двом Фундаціям слід сприймати одна одну як союзників, то, можливо, вас переконає спільна й дуже ризикована справа. Вчинки можуть упоратися там, де безсилі слова.
Знову запала тиша. Потім Бранно сказала:
— Я хочу ближче підійти до Геї, якщо ми зможемо зробити це спільно. Інших обіцянок не даю.
— Цього буде достатньо, — відповів Гендібал, нахилившись до комп’ютера.
— Ні, пане, — сказала Нові, — до цього моменту це було неважливо, але зараз, будь ласка, не робіть нових кроків. Ми мусимо почекати на депутата Тревіза з Термінуса.