Ідуть роботарі

20. ПІД ДОПИТОМ «ТРЕТЬОГО СТУПЕНЯ»

Цього разу проникливий Боб Леслі помилився. Томас Бірз справді нічого не знав про арешт Мадлени. Гордон Блек не повідомив його про це. Чому? Бірз не міг зрозуміти цього. Він бачив лише одне. Цей самий Гордон Блек забрав занадто багато сили, а ще більше має впевненості в своїй силі. Він зовсім не хоче рахуватись з наявністю в Нью-Гаррісі його, Томаса Бірза, винахідника роботарів і уповноваженого Джонатана Говерса. Проте, все це навряд чи так сильно вплинуло б на Бірза, якби справа йшла не про Мадлену.

Бірз з жахом думав про те, що Мадлена перебуває тепер в руках Гордона Блека. Адже ця суха людина здатна була на все. Блек за всіма ознаками не бачив у Мадлені Стренд нічого іншого, крім звичайного ворога, хіба що одягненого в спідницю.

Але — що Гордонові Блеку з того, що Мадлена Стренд жінка? Для нього це насамперед — майже єдине джерело, з якого він може витягти відомості про місце перебування зниклих Тіма Кроунті та Боба Леслі… Томас Бірз розумів, що слова Блека про допит «третього ступеня» не були ні загрозою, ні жартом, ні перебільшенням: новий керівник таємної поліції напевно не задумався б над здійсненням своїх слів.

Вражений звісткою про арешт Мадлени, Томас Бірз навіть не задумався над цікавим фактом: Тім Кроунті, що його ретельно розшукувала поліція, перебував у котеджі Мадлени, він розмовляв звідти телефоном. Бірзові було не до того.

Він лютував і бігав по своєму кабінету, враз втративши свою рішучість і звичку до енергійної ініціативи. Нарешті, він знов схопив телефонну трубку:

— Алло! Дайте таємну поліцію! Так. Алло! Дайте мені Гордона Блека. Питає Томас Бірз. Так. Що? Зайнятий? Та ви чули хто питає?

Черговий адьютант дуже ввічливо, але цілком непохитно відповідав, що полковник Блек надто зайнятий для телефонних розмов. Він надто зайнятий навіть для містера Томаса Бірза. Полковник Гордон Блек звільниться не раніше, як через півгодини. Більше нічого не зміг добитися Бірз від адьютанта, крім ще одної фрази. І ця фраза найбільш вразила Бірза: «Полковник Блек тепер допитує заарештованих».

Хто знає, може саме тепер Гордон Блек допитує Мадлену? Томас Бірз згадав про «третій ступінь» — і зщулився, наче від холоду.

Ще через хвилину він прожогом кинувся з кабінета, накидаючи на бігу пальто.

Його автомобіль стояв, як завжди, біля дверей. Шофер куняв, загорнувшись у волохату хутряну шубу. Безумовно, він був дуже здивований з того, що містер Бірз вирішив кудись їхати під такий туман. Шофер був певний, що він прочергує без поїздки до самого ранку, до зміни: куди і навіщо можна було їхати крізь туман, рискуючи щокроку аварією?..

Проте, Бірз так рішуче кинув йому «до таємної поліції», що шофер ураз забув про сон.

— Швидше! Додайте газу! — звелів Бірз, відчувши, що автомобіль посувається повільно, мов напомацки, пробиваючи густу жовту стіну туману.

— Не можна, містер Бірз, надто великий туман.

Справді, за два-три кроки вже не було нічого видно.

Туман густішав. Вулиця була немов залита жовтою непроникливою рідиною. Автомобільні фари неспроможні були розвіяти густий туман, їх проміння безпорадно тануло за кілька кроків від автомобіля. Безперервні гудки лунали з усіх боків, змішуючись з дзвінками трамвая і вигуками прохожих. Бірз аж нетямився, але нічого не можна було зробити. Автомобіль примушений був посуватися поволі, бо інакше він міг врізатися в стовп або в якусь зустрічну машину.

Неначе для того, щоб ще більше роздратувати Бірза, автомобіль двічі примушений був навіть спинитися.

Перший раз його шлях перетяв патруль штурмовиків «Бойових хрестів». Спитавши, хто їде, та пересвідчившись, що то сам містер Томас Бірз, штурмовики, перепрошуючи, відступили. Бірз встиг лише запам’ятати широке сите обличчя начальника патруля. Спочатку це обличчя було таке суворе й пихате, ніби його хазяїн був принаймні генералом. Це тоді, коли він ще не знав, з ким розмовляє. Але взнавши, що перед ним автомобіль Бірза, штурмовик відразу зав’яв і відступав від машини, навіть не віднімаючи руки від кашкета та ввесь час кланяючись і перепрошуючи.

Другий раз шофера спинив патруль робітників-страйкарів. Ці поводилися зовсім інакше. Здавалося, що вони ледве стримували себе, бо Бірз і тут встиг помітити одну дрібницю — міцно стиснуті кулаки, якими робітники тримали замість зброї товсті палиці. Ця друга зупинка розсердила Бірза, що вибухнув брутальними лайками:

— Нахабство! Яке право ви маєте спиняти автомобіль? Геть з дороги, бо інакше скуштуєте револьвера!..

Робітники похмуро відійшли, не відповідаючи жодного слова.

Автомобіль рушив далі, все так само розрізаючи світловими ножами фар жовту густу рідину туману. Похитуючись на подушках сидіння, Бірз згадав книжку, яку йому довелось одного разу читати, книжку про революцію в Червоній Країні. Здається, там також починалось з робітничих патрулів. Але там вони не відступали перед загрозою револьвера. Навпаки, траплялося частенько, що той, хто їхав автомобілем, примушений бував покірно залишати його, не сперечаючись віддавати автомобіль людям з гвинтівками в руках і йти далі самому пішки… Бірз рішуче відігнав ці спогади й думки: поки що тут країна Говерса, а не Червона!

— Приїхали, містер Бірз, — пролунав голос шофера.

Дійсно, автомобіль спинився перед темним будинком таємної поліції. Бірз вистрибнув з автомобіля і кинувся вгору сходами. І раптом він почув суворе:

— Стійте, бо стрілятиму!

Бірз спинився. Напроти нього, праворуч, ліворуч — стояло чимало людей у формі, із знаками свастики на рукавах. Такі ж люди бігли ззаду, наздоганяючи його. Кожен з них тримав у руках гвинтівку.

Бірз озирнувся: майже ввесь майдан перед будинком був заповнений великим загоном людей у формі, озброєних з ніг до голови. Лише де-не-де виднілись полісмени. Але їхні чорні костюми та шинелі танули у масі одягу захисного кольору. Недалеко від сходів Бірз помітив кількох офіцерів — так само з свастиками на рукавах, що розпоряджалися й віддавали накази.

Тим часом його оточили кільцем люди в формі.

— Куди йдете? — запитав Бірза один з штурмовиків.

— А хто ви такі, що запитуєте мене? — спокійно відповів Бірз.

— Організація «Бойових хрестів», містер Бірз, що боронить уряд і сучасний лад проти божевільних революціонерів, — з готовістю відповів Бірзові один з штурмовиків.

Бірз, придивившись, пізнав його: це був один з клерків заводської контори, що ще кілька днів тому приносив йому папери на підпис.

— Ви що ж, на варті тут?

— Так… Невеличка мобілізація… Проте, я не маю права сказати вам щось докладніше. Пробачте, що затримали вас, містер Бірз. Прошу, проходьте. Товариші, це містер Бірз, знаменитий винахідник роботарів, — звернувся він до решти.

Тепер уже Бірза не затримував ніхто. Через хвилину він вдерся, як вітер, до кабінета чергового адьютанта:

— Де полковник Блек?

— Зайнятий, містер Бірз, — відповів йому адьютант, чемно підводячись.

— Скажіть йому, що я приїхав.

— Маю заборону, містер Бірз, звертатися до полковника Блека, аж доки він не викличе мене.

— Дурниці! Де він?

— Я вже мав честь відповісти вам, що він зайнятий.

— Де він, я питаю? — ще загрозливіше спитав Бірз.

— Допитує заарештованих у своєму кабінеті. Але він…

Томас Бірз не слухав далі. Він вибіг з кімнати і спитав першого, хто зустрівся йому у коридорі:

— Де кабінет полковника Блека?

Йому вказали. Бірз, не постукавши, широко розчинив двері, вбігаючи до кімнати. Він влетів до кабінета, не спиняючись ні на мить, але уже в кімнаті, не дійшовши до стола, застиг на місці.

То була велика кімната, залита світлом. За важким дубовим столом із цигаркою в руці, в розстебнутій куртці сидів полковник Гордон Блек. Він спроквола підводився назустріч Бірзові. Обличчя його було немов у машкарі холодної офіціальної ввічливості. Очі стежили за кожним рухом непроханого гостя.

Але не на нього дивився Бірз. Він бачив інше, від чого не могли відірватися його очі. Недалеко від стола була лава — широка дерев’яна лава з міцними ремінцями, що звішувалися з її боків. Коло лави стояло двоє дужих штурмовиків. Озираючись на людину, що несподівано вдерлася до кабінета, вони все ще тримали своїми міцними руками тендітну жінку, яка напівлежала на лаві, обпершись головою об стіл, наче непритомна. Це була Мадлена Стренд.

— Чим можу бути корисний? — повторив зовсім сухо і офіціально Гордон Блек.

Бірз, стискуючи кулаки, метнувся до нього.

— Ви насмілились, не повідомивши мене, заарештувати міс Стренд! Більше того, ви насмілились допитувати її вашими чортячими способами! Та я!..

Обличчя Гордона Блека зблідло від ледве стримуваного гніву. Нервово потираючи руки, він спитав Бірза ще сухішим, ще гострішим тоном:

— З якого це часу державна таємна поліція і організація «Бойових хрестів» мусять запитувати дозволу містера Бірза для того, щоб провадити доручену їм роботу? Будь ласка, не втручайтесь у справи, що до вас не стосуються.

Бірз позеленів: так розмовляти з ним! Він озирнувся на Мадлену; вона лежала, відкинувшись назад, напівнепритомна. Обличчя в неї було бліде, як стіна, очі заплющені, вуста стулені у стражденну гримасу. Здавалося, вона нічого не чула, бо хоч розмова проходила у досить підвищеному тоні, вона навіть не повернула голови. Тим часом Блек продовжував, вже залишивши потирати свої руки, а спокійно склавши їх на грудях:

— Заарештована під час зустрічі з державними злочинцями Мадлена Стренд намагалася рухами розмовляти через вікно з людьми на волі. Вона відмовилась дати будь-які свідчення. Ми примушені допитувати її за вказівками законів.

— Себто мучити її? Катувати?

Гордон Блек іронічно посміхнувся:

— Я міг би не говорити вам про все це жодного слова, містер Бірз, — і тим лише виконав би свій прямий обов’язок. Але, бачачи ваш знервований стан і деяку збудженість, я спробую пояснити ще. Здається, містер Бірз не заперечував проти того, щоб допитувати за системою «третього ступеня» того хлопця, який був спійманий на заводі?.. До речі, ми дістали від нього цінні вказівки щодо його слів про ліву руку. Але про це потім. Отже, чому містер Бірз, що взагалі зовсім не проти допиту за вказівками закону, сперечається тепер? Для мене, як представника закону, як начальника поліції, — немає ні Джіма Кемпа, ні Мадлени Стренд. Є лише заарештовані злочинці, від яких треба за всяку ціну дістати правдиві і докладні свідчення, від яких залежить дальший хід розслідування справи і ліквідація діяльності так званих революціонерів.

Гордон Блек говорив все це урочисто, не зводячи погляду з Бірза. Він чудово розумів, що його позиція була непохитна. І справді, Бірз не відразу знайшовся, що відповісти. Адже Блек з свого погляду був цілком правий, для нього було все одно кого катувати — хлопця-робітника Кемпа чи Мадлену.

— Але Кемп безумовний злочинець. Він пройшов на завод без дозволу, він розкидав прокламації… — спробував заперечувати Бірз.

— Це не доведено. В нього знайшли лише одну напіврозірвану прокламацію, — зауважив Блек.

— Все одно, Кемп — брудний робітник, — спалахнув Бірз. — А тут інженер! До того ще й жінка. Я не можу цього допустити!

— Зрештою, я зовсім не наполягаю на тому, щоб ви допускали це або не допускали, — Гордон Блек зробив помітний притиск на слові «ви». — Допит заарештованої провадимо ми, — і це виключно наша справа.

Томас Бірз відчув цілковиту безпорадність. Дійсно, він не міг тут нічого зробити. Але Гордон Блек, видимо, вирішив ще щось. Мов заспокоюючи, він ввічливим рухом руки попрохав Бірза сідати, сів сам у своє крісло за столом і, знижуючи голос, сказав:

— Киньмо цей неприпустимий тон нашої розмови, містер Бірз. Я не хочу остаточно псувати наші взаємини, продовжуючи сперечання, бо, кажучи відверто, ви надто збуджені для того, щоб вести офіціальну розмову. Ви рішуче проти того, щоб ми допитували міс Стренд? Гаразд, я можу припинити цей допит. Але попереджаю, що я примушений буду поінформувати про це містера Говерса і додати, що, на мою думку, цим втручанням ви зірвали мені проведення слідства. Отже?.. Гаразд, якщо ви не міняєте своєї думки, я зроблю так, як ви бажаєте. Але перед тим дозвольте сповістити вас про наслідки допиту того хлопця, Джіма Кемпа. Пам’ятаєте його слова про ліву руку роботарів?.. Вам нічого не доводилось чути про це від ваших доглядачів?

Бірз пригадав: так, учора, та й сьогодні, помічник доповідав йому, що невідомо з якої причини роботарі в один час, рівно о дванадцятій годині ранку чомусь підвели свої ліві руки. Так, так! Бірз з приводу цього навіть запитав відомостей від центральної станції керування роботарями. Але техніки на станції дуже здивувалися і відповіли, що вони нічого не знають про причину такої незрозумілої риси в поведінці залізних людей.

— Так, мені говорили, — і Томас Бірз переказав Блекові те, що згадав.

Очі Гордона Блека запалали, обличчя пожвавішало:

— Цілком збігається з моїми відомостями, — відповів він, забувши про свою холодну і офіціальну стриманість. — Так воно й є. Можу вам сказати, що це зовсім не ваша станція керування роботарями спричинила ці рухи. Це вплив якогось іншого передавальника.

— Що?..

— Так. Джім Кемп під допитом «третього ступеня» заявив ось що.

Гордон Блек дістав із столу папку з паперами, розгорнув її, знайшов якийсь протокол і тихо прочитав з нього, поглядаючи на Бірза:

— «… мене надіслав до заводу страйковий комітет в особі Боба Леслі та Тіма Кроунті, щоб напевне дізнатись, як будуть поводитись роботарі рівно о дванадцятій годині. Я повинен був уважно стежити за їхніми рухами, особливо — лівої руки. Вони мали її підвести на мить і, це означає, за словами Леслі й Кроунті, нашу перемогу. Бо на них хтось впливатиме, щоб вони перестали слухатись компанії. Як саме це робиться — я не знаю…»

Бірз не вірив своїм вухам. Він простяг руку до Блека:

— Покажіть… — голос його був хрипкий і уривчастий.

Гордон передав йому папку. Бірз уважно перечитав написане і відкинувсь у кріслі, все ще тримаючи в руці папку з паперами. Справа набувала зовсім іншого характеру. Бунтівники насмілювалися втручатися до керування роботарями! Гордон Блек уважно стежив за Бірзом, він ввічливо підсунув до нього коробку з цигарками:

— Закурюйте, прошу. Це заспокоює. Як бачите, ми не марнуємо часу, а, навпаки, встигли вже взнати дещо ґрунтовне, таке, що дозволяє нам посуватися вже з відкритими очима. І… І здається, ви даремно хвилювалися у справі міс Стренд.

Томас Бірз озирнувся: Мадлена так само лежала, не рухаючись. Штурмовики стояли біля неї, один з них тримав напоготові склянку з водою. А Блек продовжував:

— Маю підстави гадати, що міс Стренд багато чого знає в цій справі. Бо, крім неї, в усьому місті немає жодної людини, що могла б допомагати страйковому комітетові в суто технічних питаннях. Сподіваюсь, що тепер ви не станете більш сперечатись?.. Міс Стренд треба, — він рішуче підкреслив слово «треба», — допитувати за всіма вказівками закону, які б вони не були суворі, щоб дістати від неї потрібні нам свідчення.

Здавалося, Бірз втратив можливість сперечатися. Протокол із свідченням Джіма Кемпа зробив своє діло. Але саме в ту хвилину, коли Томас Бірз уже зовсім ладний був згодитися, взяти назад свою заяву і не втручатися більше у справи Блека, — він почув легкий стогін. То стогнала Мадлена, приходячи до пам’яті. Штурмовик негайно подав їй води. Бірз, сховавшись за високою спинкою крісла, стежив за Мадленою, яка його не бачила. Він чув кожне слово Мадлени:

— Звірі… кати… Все одно я нічого не скажу!..

Голос її зривався:

— Вам не допоможе ваше електричне приладдя… хоча б ви спалили мене живцем…

Гордон Блек скривив обличчя: справа псувалася! І дійсно, Бірз забув про все, що тільки-но чув і читав. Він підскочив з крісла і стукнув кулаком по столу:

— Жодної хвилини вона не залишиться тут! Доповідайте Говерсові, робіть що хочете, я забираю її з собою. Розв’яжіть її! — звернувся він загрозливо до штурмовиків.

Ті безпорадно поглядали то на Бірза, то на Блека, не насмілюючись виконати розпорядження, яке йшло не від їхнього начальника.

— Так… — задумливо сказав Блек. — Ну що ж, нічого не можу зробити… Шкода, коли до справ плутаються особисті взаємини!..

— Відв’яжіть її! — заревів замість відповіді не своїм голосом Бірз.

Блек спокійно кивнув головою штурмовикам:

— Гаразд. Розв’яжіть.

Через хвилину Томас Бірз виводив Мадлену з приміщення таємної поліції. Він не слухав нічого. Обличчя його палало від гніву. Мадлена йшла, важко спираючись на його руку, змучена допитом «третього ступеня». Вона час від часу нервово здригувала. Томас Бірз немов крізь товсту ковдру чув загрозливий голос Блека, що говорив йому вслід:

— Ви каятиметеся в цьому, містер Бірз. Я виконав вашу вимогу тільки тому, що вам надано необмежені уповноваження від губернатора… Але… Ви самі побачите, що наробили. Та тоді вже буде пізно.

Ці слова Томас Бірз сприймав механічно, тої хвилини вони не доходили до його свідомості. Чомусь він згадав про них тільки в автомобілі, посадивши в нього Мадлену і наказавши шоферові їхати до заводу. Але відразу ж Бірз знов забув про ці загрозливі слова, помітивши на безпорадно простягнених руках Мадлени червоні сліди, наче від опіку.

То були сліди допиту «третього ступеня».