Ідуть роботарі

11. РОБОТАРІВ ТРЕБА ПІДКОРИТИ НАШІЙ ВОЛІ

Як сталося, що Мадлена згодилась допомагати страйкарям? Як сталося, що вона прийшла на засідання страйкового комітету з Тімом?

Після пам’ятної розмови з Тімом Мадлена поїхала з ним до робітничих кварталів. Тім попрохав Мадлену самій вказати, де спинитись та куди зайти. І те, що побачила Мадлена в робітничих будинках, справило на неї надзвичайно гнітюче вражіння. Вона ніколи не думала, що боротьба робітників проти компанії Говерса призводить до таких злиднів.

Мадлена гадала, що страйк лише просто знесилив місто, що він тільки заважає спокійно працювати. Тепер вона наочно побачила, на що доводиться йти робітникам під час жорстокої боротьби проти капіталу.

Люди були без хліба. Люди із схудлими обличчями не мали ковдри, щоб укрити нею дітей. Мати тремтячими пальцями розподіляла між дітьми невеликий шматок хліба та три картоплини. Вона не їла сама, вона ховала злиденні рештки на завтра, хоч і бачила, що діти не наїлися, що вони просто голодні; вона відкладала, хоч і чула, що діти благають дати їм ще по півкартоплини.

Страйковий комітет допомагав робітникам, він видавав їм гроші, хліб тощо. Але кошти були надто обмежені, а робітників, що страйкували, було надто багато. На родину з матері, батька і трьох дітей припадало на день двадцять центів — щось із два фунти хліба.

Мадлена згадувала сухе впевнене обличчя Томаса, згадувала його жорстокі слова про залізні руки, якими він обіцяв задушити всіх непокірних. Їй здавалось, що вона бачить ті руки, що вона чує, як важко топчуть важкі ноги роботарів ці маленькі будинки з робітниками і їхніми дітьми.

Ідуть, ідуть залізні роботарі — і земля гуде під їхніми кроками! Вони ідуть суцільною шеренгою, вони не звертають убік, мов не бачать, не відчувають перешкод. Вони сунуть з заводу, вони посуваються сюди, до робітничих кварталів. Високо підносять вони свої безжалісні ноги. Люди біжать від них, люди з переляканим обличчям тікають, як мурашки. Батьки несуть на руках своїх дітей, намагаються врятувати їх, забувши про все інше.

І не бачачи, не чуючи нічого, — роботарі ідуть по парканах, по будинках. В грізному тріщанні падає, руйнується все. А роботарі йдуть, ідуть, — безжалісні, важкі, металічні потвори! І десь далеко позаду посміхається злісною, лютою, оскаженілою посмішкою сухе обличчя Томаса Бірза з люлькою в зціплених зубах…

У голові Мадлени все йшло обертом. Вона насилу опановувала себе. Відганяла всі кошмарні привиди. Вона знов бачила перед собою знедолених людей, зголоднілих, зблідлих людей.

І все ж таки робітники не поступались! Ніде Мадлена не чула розмов про припинення страйку. Батько втішав дівчинку:

— Нічого, дочко, ось скоро переможемо, тоді куплю тобі цукерок. Ти які більш любиш, білі чи червоні?

Тім майже нічого не говорив Мадлені. Він просто подеколи давав сухі довідки про те, як допомагає страйковий комітет та скільки в нього ще залишається грошей. Нарешті Мадлена не витримала:

— Досить! Я не можу більше. Почуваю, наче я зробила якийсь злочин…

Вони поверталися назад. Мадлена відкинулась на спинку автомобіля і про щось напружено думала. Як крізь сон вона чула, що Тім усе ще розповідає їй про боротьбу робітників, про допомогу страйкові, яку пощастило йому організувати через газету «Ред Стар». Раптом вона відчула, як голос Тіма знову зробився м’яким і ласкавим. Тім запитував її:

— Що ж тепер відповість мені Мадлена? Невже вона не переконалася в правдивості моїх слів?

Автомобіль наближався до центру міста. Мадлена зітхнула:

— О, Тім, навіщо питати! Ви ж і самі добре бачите, що я не можу не згодитися з вами. Але…

— Що саме?

— Невже для того, щоб допомогти робітникам, щоб перемогти Говерса треба зводити нанівець винахід роботарів? Невже немає іншого шляху? Адже подумайте, який надзвичайний винахід ті роботарі! Я не пам’ятаю за останні двадцять-тридцять років нічого, що б мало хоч приблизно таку вагу, як цей винахід?

Тім усміхнувся. Автомобіль спинився. Він допоміг Мадлені вийти з нього, охоче прийняв запрошення Мадлени зайти відпочити до неї. І коли він уже сидів у широкому і вигідному кріслі робочої кімнати Мадлени, коли Мадлена сіла в таке ж крісло поруч нього, — Тім обережно взяв між свої широкі долоні маленьку руку дівчини і проговорив:

— Хто вам сказав, що роботарів треба нищити? Їх треба підкорити нашій волі. Невже мені, журналістові, треба пояснювати вам, спеціалістові радіотехніки, як саме взятися до цієї справи?

Мадлена подивилася на Тіма широко розкритими очима.

— Що, хіба не розумієте, Мадлено? Ви тільки подумайте, яка б то була надзвичайна річ. Роботарі, цей дійсно геніальний винахід, працюють не проти робітництва, а разом з ним. Залізних потвор перетворено з ворогів робітників на їх друзів. Людина, що спромоглася б це зробити, з мого погляду заслуговувала б називатися геніальною. Але як зробити це — я, звісно, не знаю.

— Як? Тобто ви гадаєте, що роботарів можна справді підкорити вашій волі? А Бірз?

— У тім то й річ, що треба вирвати роботарів з-спід впливу Бірза. Слухайте, Мадлено, згадаймо історичні факти. Колись, наприклад, дикуни й думати не могли про те, щоб відібрати з рук білого авантюрника рушницю, з якої він стріляв на них. А потім?.. Потім вони добре навчились поводитись з рушницею і спрямовувати кулі з неї проти тих же білих авантюрників. Мадлено, коли дикун зміг так опанувати техніку рушниці, — невже ми не опануємо техніки роботарів? Адже роботарі — це сучасна найдосконаліша машина, це нова рушниця в руках авантюрників капіталістів. Ми ще не знаємо її, вона просто жахає нас, бо її винахідник відразу й несподівано спрямував вчинки цієї машини проти нас. Але, хіба ми не можемо відібрати ту машину з його рук? Це справа тільки часу. Для того я прошу вас допомогти нам, щоб прискорити той час.

Мадлена стиснула руку Тіма, очі її сяяли:

— Гаразд, Тім! Угоду підписано. Це проблема не менш важлива за ту, яку розв’язав Томас Бірз. Отже, наша мета: підкорити роботарів нашій волі. Гаразд. І знаєте що?..

Мадлена спинилась. Вона задумалась. Із обличчя її потроху збігала радісна усмішка, яку з захопленням до цього спостерігав Тім. Обличчя Мадлени помітно сумнішало, наче темна хмарка набігала на нього.

— Та що з вами, Мадлено? — запитав її збентежено Тім.

Мадлена мовчала. Вона пригадувала:

… малесенька, чорна овальна плеската коробка, яку Томас Бірз виймає з кишені. На коробці блискучі кнопки. І ось важкі й незграбні роботарі ідуть колом, утворюють кільце, підкорюючись наказам Бірза, який пересилає їм накази за допомогою маленької чорної коробки, натискуючи на її блискучі кнопки, граючи тими кнопками, як музикант грає клавішами гармонії. І ритм руху пальців Бірза не збігається з рухом роботарів, цей ритм нагадує азбуку Морзе… Умовні сигнали…

— Що з вами? Ви зблідли? — почула Мадлена стурбований голос Тіма.

Вона провела рукою по чолу, по очах, мов відганяючи якийсь привид.

— Слухайте, Тім, — сказала вона повільно, — слухайте. Є один спосіб керувати роботарями, який я бачила на власні очі.

— Який? — аж підстрибнув Тім.

— Не радійте надмірно. Це не така легка справа.

І Мадлена розповіла Тімові про кишеньковий генератор Томаса Бірза. Вона не встигла ще закінчити, як Тім, що допомагав їй розповідати енергійними жестами своїх рук і голови, вигукнув:

— Так це ж чудово! Ми візьмемо той генератор у Бірза…

— Як? — спокійно запитала Мадлена.

Тім поїжився, мов на нього вилили холодної води:

— Е… ну, одне слово, візьмемо.

— Силоміць візьмете чи вкрадете? — запитала Мадлена тепер уже насмішливо.

Цього Тім перенести спокійно вже не міг.

— А хоча б і силоміць, а хоча б і вкрали? Хіба це змінює становище? Хіба для нашої мети не все одно, якими шляхами і способами підкорити собі роботарів?

Мадлена мляво махнула рукою:

— Ну, годі, годі, Тім. Далебі, ви як пожежа, як вулкан. Ну, гаразд, припустімо навіть, що ви як-небудь дістали той генератор. А далі? Адже треба ще вміти з ним поводитись.

Тім збентежено поглянув на Мадлену:

— А хіба ви не вмієте, Мадлено?

Вона похитала головою.

— Так ви ж радіоінженер!

Мадлена ще раз хитнула головою:

— Мало бути інженером. Звідки я можу знати всі таємниці винаходу Бірза? Адже він нікому про це не розповідав і не розповідає. А втім, подивимося, — раптом змінила вона тон, помітивши, як нахмурився Тім. — Не сумуйте, Тім. Ще все попереду. Не треба тільки нічого красти чи грабувати. Я ж сказала вам, угода підписана. Так чи так, а ми підкоримо роботарів нашій волі. Загітуємо їх. Згода?

— Згода, Мадлено, згода! — радісно відповів Тім Кроунті.

… Тепер зрозуміло, як Мадлена потрапила на засідання страйкового комітету. Зрозуміло також і те, що саме думав Тім, коли дивував членів комітету своїми словами про загітування роботарів. На жаль, ні він, ні Мадлена не встигли добре пояснити комітетові, що вони мали на думці. З розігнаного засідання Мадлена поспішала до себе, до своєї лабораторії.

Тепер вона добре бачила, що гаяти часу не можна, бо вірний слуга компанії Говерса, інженер Томас Бірз, не спиниться ні перед чим, аби тільки роздушити страйк.

Скинувши плащ, Мадлена негайно взялася до роботи. Проте, сторонній глядач майже нічого в цій роботі не зрозумів би.

Мадлена сиділа біля складного апарата, що нагадував собою якийсь дуже заплутаний радіоприймач, і напружено вистукувала щось телеграфним ключем. Якби той сторонній глядач був досвідченим радіотехніком, то він, поглянувши на все це, пояснив би нам:

— Це — добрий радіопередавальник на коротких хвилях. Мадлена намагається зв’язатися ним з якоюсь далекою станцією. З якою саме? Почекайте, дайте розібратись, що саме означають ті крапки та риски, які вона невтомно вистукує. Що? Невже?.. Так! Вона вистукує азбукою Морзе умовні сигнали, назву короткохвильної станції однієї з Червоних Країн, однієї з країн, де переміг соціалізм. Що їй там треба? Адже це заборонено — зв’язуватись навіть радіом з будь-якою з Червоних Країн. Дайте прислухатися: ось їй хтось уже відповідає. Вона говорить…

Але ми з читачем, безперечно, не дали б можливості сторонньому слухачеві, тим паче радіотехнікові, слухати далі розмову Мадлени з Червоною Країною. Хто знає, може, той технік перекаже про це до табору Бірза та Говерса.

А нам цього зовсім не хотілося б. Бо, безперечно, всі наші симпатії належать іншому таборові — робітникам Нью-Гарріса, що вперто борються проти капіталу. Адже так?..