Дефіляда в Москві

ЗВОРОТНІЙ БІК МАРСА

— Я зібрав вас, панове, аби повідомити прикру новину: в астралі ведуться тяжкі бої, — повідомив Махатма Лі Коваленко, який виконував роль Координатора Постійної Президії Ради Великих Махатм Шамбали.

— Як бої? — запитав Махатма Рабіндранат Джексон.

— Як бої? — запитав Махатма Ятамото Хіро.

— Як бої? — хором запитала решта десять махатм, які вкупі зі згаданими вище і складали РВМШ.

— Так, панове, сьогодні я вийшов у астрал із звичайною контрольною інспекцією і побачив, що на Великій Долині Суму зійшлися Коричневі та Червоні Балли і розпочали безкомпромісну битву, — скрушно зітхнув вусатий, з голеною головою, на маківці якої було залишено довгий жмут волосся, Махатма Лі Коваленко. — Війна, якої ми всі боялись і на яку всі потаємно чекали, розпочалась. Тепер таке саме мусить розпочатись на Землі. Як буде в астралі, так буде і в грубому світі, — це істина давновідома, незаперечна і ще не піддана секвестору Найвищого.

— Не треба вживати ім'я Найвищого всує, — нервово забелькотів Махатма Конрад Алі-заде, сухий жовчний дідок із золотим зубом.

— Панове Махатми, ми сьогодні мусимо спрямувати цей астральний бій у русло, вигідне Вищій Ієрархії Сущого, і не допустити, аби цим скористалась Нижча Ієрархія такого ж Сущого. — промовив Махатма Лі Коваленко. — Оголошую таким чином безперервний сеанс медитації аж до повного виявлення переможця й остаточної поразки однієї з барв Баллів. Якщо переможе червона, хай буде червона, якщо сила буде на боці коричневих, — хай буде так.

— Отож, виходимо всі разом в астрал! — вигукнув енерґійний Махатма К'Ногу, голий австралієць зі стилізованим бумеранґом за солом'яним поясом.

— Але без шахрайства, — застеріг Махатма Юґенштауфен і поглянув на свого сусіду Махатму Авраама Бродскі. — А то один може прикинутись медитуючим, а сам тим часом наведе сепаратні зносини з адептами Нижчого чи Вищого Світу і вплине на битву так, як йому вигідно.

— Ні, — сказав Координатор. — За цим сеансом буде спостерігати наш приятель Адепт дванадцятого ступеня Лама у Червоній Шапці його святість У-Га.

— Згода! — сказали хором усі дванадцять махатм.

— Тоді починаймо. — сказав Махатма Коваленко. — Посмію нагадати шановному зібранню умови Великої Астральної Битви: перемагає не Найправедніший і Найдостойніший, перемагає той, чий символ складається внаслідок Вищих Астральних Комбінацій, у даній війні це або Пентаграма Червона, або Ліва Свастика Коричнева. Хай запанує Вища Випадкова Доцільність…

…Увечері тридцятого квітня 1941 року швейцарський професор археології Лі Коваленко приймав на своїй тихій віллі за сім кілометрів від Вадуцу своїх колеґ-науковців — дванадцятьох таких же, як він, професорів археології. Вони сиділи у холі за круглим столом, пили хто що — хто чай, хто віскі, хто каву, а доктор з Монголії Цебербадал — кумис, курили теж хто що. Зібрались вони поговорити про роль жовтих і синіх ниток у геометричних візерунках домотканих гуцульських і шотландських тканин у патріотичному вихованні підростаючої молоді, зокрема в контексті подій 1374-го і 1939 років, відповідно в Шотландії та Карпатській Україні. Слугував професорам китаєць чи тібетець У-Га…

…Розвіюючи фіолетові хмари Несуттєвого, продираючись крізь нетрі блискавок, на небі сірого кольору почали проступати обриси якихось геометричних фіґур. Одні лінії були яскраво-рубінового кольору, інші — прозоро-смарагдового. Гнів білими клубами димів посеред червоно-кармінових гострих кутів, які постійно змінювали свої положення, далі вривались подихи оранжевого сміху…

Китаєць У-Га на ліхтенштейнській віллі підійшов до професора Тотельцотека з Мексики і забрав з-перед нього якусь підозрілу грибну страву.

— Вам досить, професоре, — сказав слуга гостеві, порушуючи всі мислимі і немислимі правила етикету, але це був не простий слуга, це був учений слуга. — Вам не варто сміятись так оранжеве, професоре, — додав із притиском на останньому слові китаєць чи тібетець У-Га.

Професор з Мексики сумно простежив очима за тарілкою з оранжево-синім грибом і випив звичайної текіли. Господар вілли професор Лі Коваленко, як сатисфакцію, запропонував своєму заморському колезі екзотичну річ — папіросу «Біломорканал».

…На сірому небі з величезною швидкістю змінювались геометричні фіґури рубінової та смарагдової барв.

На безмежному полі під цим веселим небом, яке нагадувало калейдоскоп — дитячу іграшку, що її хапливо видирають із рук один в одного нетерплячі дітваки, діялося теж щось незрозуміле. Дві потуги — червона і коричнева — бились між собою так, як би це вже був Армагеддон. Бились вони не на життя, а на смерть. Кров текла ріками, стогони поранених заглушували войовничі крики і команди зверхників, але перемоги не було. На небі буяла геометрія п'яного маляра.

…Професор Максиміліан Гірей виїхав у Великий Степ зі своїми учнями. Вони всі були на конях, одягнуті у шкіряні обладунки, мали при собі мотузки з кінського волосу, луки, повні сагайдаки стріл, кожен за поясом мав широкого ножа, а професор Гірей ще й коштовну криву перську шаблю. Виїхали в степ для філософського диспуту з представниками «Київської школи».

— На північ! — гукнув гортанним голосом Махатма Максиміліан Гірей, і орда з дикими криками і гиканням помчала догори вздовж Дніпра.

…На небі було неспокійно…

…Професор Ямамото Хіро блукав філософським садом, де на рівному майданчику було розкладено 14 білих каменів. Самурай Ямамото Хіро сказав собі: «Я сьогодні зроблю це!». Він ходив по майданчику, шукаючи такого місця, звідки одночасно міг би бачити всі 14 каменів. Не було такого місця. Не було відповіді. Самурай ходив і ходив, а рука його тягнулась до мечів за поясом. … На сірому небі з'являлись і зникали рубінові та смарагдові лінії. Під небом тривала битва без перемоги…

…Професор Мбобу Шаманович дого бив у тамтам. Сидячи під тінистим баобабом, аж поки не прийшла вирізьблена з чорного дерева і слонової кістки Середня З'оба, незрівнянна і вогненна вчителька геометрії. Вона підійшла до професора і взяла спис, який поруч був увіткнутий в землю, малювала на землі різні фігури — трикутники, паралелепіпеди, ромби, хвилясті й ламані лінії. Потім вони їли кокоси, займались творінням собі подібних кілька днів і ночей, аж поки професор і Великий Махатма не оголосив, що це — марнота і потурання Нижній Ієрархії, що дух — витає, а потім далі малювали геометричні витребеньки професоровим списом на пісковитому ґрунті.

…На полі точилася битва…

…Професор Конрад Алі-заде курив кальян і пив каву. Він лежав на м'якому килимі й кидав кості. Йому все остогидло у цім недосконалім світі, він хотів лише одного — кави, кальяну з опієм, і аби кості впали так, як треба. Кості не хотіли так падати. Професор Алі плеснув у долоні, матеріялізувався слуга-слов'янин. «Принеси рахівницю», — наказав професор Алі…

…Небо і поле змітались…

Професор Хуан де Кортесюк дивився на жовту піщану арену, де блискучий, одягнутий у гаптовану золотом одежу із вишневого оксамиту знаменитий тореро Франціско Кос-о-Лун перемагав свиню. По жовтому піску текла кров, і пляма нагадувала п'ятикутну зірку…

…На небі щось вимальовувалось…

…Професор-мольфар, заодно махатма Юра Чорноконський стояв на вершечку гори. Тримав у руках люстерко і пускав сонячних зайців до потічка, де купались молоді гуцулки. Дива не відбулось, але стало якось хітливо.

Молодиці без встиду, голі і гарячі, таляпались у потоці, професор поборював низьке і думав про високе. Не вийшло…

…На небі з'явилась якась геометрична химерія, на полі лилася кров…

…Професор Зіґфрід фон Гогенштауфен писав філософський трактат «Феноменологія геометрії, або Деякі аспекти прямих кутів у ході реалізації Абсолютної ідеї з урахуванням Хвилястої монади, з точки зору Буття-в-Собі».

Професор Гогенштауфен працював як несамовитий, цілком опанований генієм творчости, бамкнув годинник, професор відклав гусяче перо і пішов до їдальні…

…На небі прямих кутів стало більше…

…Професор К'Ногу метнув бумеранґ, який летів над пустелею, утворюючи в своєму леті обертальний хрест…

…На небі прямих кутів стало ще більше…

…Професор Авраам Бродскі купив собі на кафському базарі біляву невільницю…

На небі стався суцільний хаос без натяку на будь-яку геометрію. На полі додалось крови.

…Професор Тотельцотек стояв біля підніжжя Піраміди сонця, поставивши одну ногу на сходинку. Зробити ЦЕ чи не зробити — ось у чому питання, думав він. У руках тримав толедську шпагу, яку йому подарував його іспанський приятель кабальєро Кортес. Гострим лезом професор щось креслив на землі…

…Небо…

…Професор Рабіндранат Джексон сидів за своїм дивом комп'ютерної техніки — останньою моделлю «Макінтоша», в пальцях однієї руки димілось малонікотинне «Мальборо», другою рукою він натиснув клавішу…

…Небо вигнулось у другий бік і ледь не торкалось голів воїнів Червоних і Коричневих Баллів, які безтямно різались на полі…

…Професор Цебербадал сів у свою «Тойоту», розігнав швидкість 200 миль на гайвеї Урга — Київ і потягнувся до дерев'яної фляшки з кумисом…

…На небі з'явились гострі кути…

…Професор Лі Коваленко тупнув ногою…

…Небо застигло, на ньому розпласталась величезна Ліва Свастика смарагдової барви. На полі переможці — Коричневі Балли — ховали вбитих.