20 000 льє під водою

_{ПІДВОДНА ОДІССЕЯ КАПІТАНА НЕМО}

_{Роман «20 000 льє під водою» — один із найкращих творів видатного французького письменника-фантаста Жуля Верна. І не тільки тому, що в цьому романі яскраво проявилася неабияка майстерність митця втілювати в художні образи свої уявлення про майбутні досягнення науки й техніки, — в цій книзі письменник реалізував свою давню і величну мрію: «написати поему, яка прославляла б море».}

_{Жуль Габріель Верн народився 8 лютого 1828 року в родині адвоката, що мешкала в Нанті, одному з найбільших портів Франції.}

_{Першою вчителькою майбутнього письменника була пані Самбен, вдова загиблого капітана далекого плавання, яка ніколи не втрачала надії на його повернення. З дитинства хлопець удихав солонкуватий запах моря, вдивлявся в блакитну далечінь, де мріли тріпотливі вітрила океанських кораблів. Вони пливли до далеких країв, незвіданих і таємничих, і в свідомості малого Жуля зароджувалася велика мрія…}

_{Свою першу подорож Жуль Верн здійснив в одинадцятирічному віці, виявивши достатньо рішучості й кмітливості як на свої літа: він утік з дому, найнявся юнгою на корабель, який плив до Індії. Утім, його сміливі наміри швидко зазнали краху: у першому ж порту батько наздогнав утікача, і той мусив дати обіцянку «ніколи не пускатися в мандри, хіба що в мріях».}

_{У майбутньому доля більше сприятиме романтичним нахилам Жуля Верна: він матиме власний вітрильник, на якому не лише подорожуватиме, а й писатиме свої романи!}

_{За родинною традицією Жуль мав обрати кар'єру юриста. У 1847–1850 роках за наполяганням батька він вивчає право в Сорбонні. Найбільше враження справив на юнака Париж, місто, що «вабило всіх, а особливо молодь». У листі до батька Жуль захоплено ділиться своїми враженнями: «Яка насолода для мене… бути в курсі всіх літературних подій, ловити найновіші віяння, стежити за різними фазами, через які проходить література… Тут можна зробити глибокі спостереження над сучасним і замислитися над майбутнім». Найсуттєвіше сказано: відтепер Жуль чітко усвідомлює своє призначення — література. Знайомство з Александром Дюма-батьком, що вельми прихильно поставився до юнака й підтримав його починання, надало Вернові впевненості й зміцнило його рішення присвятити себе літературній діяльності.}

_{Значний вплив на літературну долю Жуля Верна мала зустріч 1862 року з видавцем Жулем Етцелем, який залучав талановитих авторів до співробітництва в новому дитячому журналі. «Журнал виховання та розваг» — а разом з його випуском планувалося також видання однойменної бібліотеки новинок дитячої літератури — ставив за мету популяризувати серед юних читачів природничо-наукові знання й найкращі твори вітчизняних та зарубіжних письменників. Жуль Етцель дуже прихильно ставився до молоді. «Діти — наше майбутнє,— казав він, — їм треба прищеплювати віру в прогрес, віру в людину, що робить незвичайне звичайним і здатна стати володарем природи, господарем власної долі. Ми повинні навчати й виховувати розважаючи…»}

_{Так сталося, що саме Етцелеві Жуль Верн передав рукопис свого першого роману «П'ять тижнів на повітряній кулі», в якому сміливо поєднав дві наукові проблеми, які особливо хвилювали його сучасників: кероване повітроплавання й дослідження Центральної Африки. Досвідчений видавець і тонкий поціновувач винахідництва, Етцель одразу зацікавився романом — саме такого автора йому бракувало для здійснення грандіозних задумів! І зробив дещо несподіваний і незвичний крок: запропонував Вернові довготривалий контракт, замовивши йому цілу серію книжок під загальною назвою «Незвичайні подорожі». До неї увійшло 65 романів — увесь творчий доробок письменника. Таким чином, Етцель «створив» Жуля Верна, а Жуль Верн у свою чергу став творцем нового літературного жанру — реалістичної наукової фантастики.}

_{Ідея нового, покладена в основу твору, — ось, певне, найбільш загальне визначення її сутності. І нового не будь-якого, не лише незвичайного, але такого, що виростає з різних сфер людської діяльності — науки, техніки, побуту, суспільних відносин. Талант Жуля Верна ґрунтувався на дивовижній здатності абстрагуватися від навколишньої дійсності й силою уяви переноситися туди, де діяли його герої. Наукова вірогідність і наукове передбачення — ось основа фантастики «Незвичайних подорожей».}

_{Однак уяву письменника живили цілком реальні ситуації, а його геніальна інтуїція базувалася на глибоких знаннях з найрізноманітніших галузей науки: географії, фізики, математики, астрономії. Заслуга Жуля Верна в тому, що вперше в літературі наукові й насамперед технічні досягнення, які раніше служили лише тлом чи деталлю сюжету, стають центральним об'єктом художнього полотна. «У його творах майже завжди йдеться про цілком здійсненні винаходи та відкриття, й іноді він напрочуд точно передбачає дійсність. Його романи викликали практичний інтерес: він вірив у те, що змальоване ним буде винайдене. Він допомагав своєму читачеві освоїтися з майбутнім відкриттям і зрозуміти, які воно матиме наслідки…» — писав англійський фантаст Герберт Уеллс про свого талановитого попередника.}

_{Головний нерв творчості письменника-фантаста — перебудова світу. Вигадуючи майбутнє, Жуль Верн зображував його як удосконалене сучасне. Всесильний розум заволодіє природою. Усі чотири стихії: земля, вода, повітря й вогонь — неминуче будуть підкорені людиною. Спільними зусиллями людство не тільки перебудує свою планету, а й відкриє нові світи. «Щастя всміхається відважним…» — переконаний Жуль Верн. Герої «Незвичайних подорожей» винаходять дивовижні машини, підводні й повітряні кораблі, здійснюють географічні відкриття, досліджують кратери вулканів і морські глибини, проникають у неприступні хащі, відкривають нові землі, стираючи з географічних карт останні «білі плями». Тільки утверджуючись у реальному світі своєю діяльністю, долаючи перешкоди, які ставить природа, людина може знайти себе. У романах Жуля Верна винахідники, інженери, будівельники споруджують прекрасні міста, зрошують безплідні пустелі, знаходять способи прискореного росту рослин з допомогою апаратів штучного клімату, конструюють електричні прилади, що дають змогу бачити й чути на великих відстанях, мріють про практичне використання внутрішнього тепла Землі, енергії Сонця, вітру й морського прибою, шукають шляхи продовження життя й заміни виснажених людських органів новими й чимало інших чудових речей, які полегшують життя й працю людини та допомагають їй удосконалювати світ.}

_{У липні 1865 року Жуль Верн одержав листа від Жорж Санд із подякою за надіслані романи «Подорож до центру Землі» і «Від Землі до Місяця». Молодий автор був зворушений прихильністю великої письменниці. Та особливо йому запала в душу одна фраза з її листа: «Сподіваюся, що незабаром Ви поведете нас у морські глибини і Ваші герої мандруватимуть у підводних апаратах, удосконалених Вашими знаннями та фантазією». Заповітне бажання оспівати бентежну морську стихію знову спливло з глибин свідомості. Настав час реалізувати велику мрію.}

_{Отож первісним сюжетом книжки було море й любов до нього. Однак Жуль Верн був змушений визнати, що морські хвилі, шторми — це тільки поверхня, зовнішня оболонка; аби заволодіти серцем Амфітріти[93], пізнати всю її чарівність, треба проникнути в глибини морської товщі й дослідити безодні, де заховані незліченні багатства. «Підводна мандрівка» — таким був задум роману, але назва кілька разів змінювалася: «Мандри під хвилями океану», «25 000 льє під водою» й нарешті «20 000 льє під водою». Але як обернути мрію на реальність?}

_{І письменник заходився ретельно вивчати наукові праці про підводне плавання. У старому морському журналі за 1820 рік він натрапив на статтю, де йшлося про перші в світі «підводні човни».}

_{У середині 50-х років XVII століття французький монах Фурньє побував на Запорізькій Січі, й ось що він розповів про «підводні піроги» козаків: просмолений човен перевертався, до його бортів прив'язувалися мішки з піском; повітря, яке залишалося під дном човна, вистачало, аби кілька чоловік могли непомітно підкрастися по мілководдю до ворога.}

_{Перший справжній підводний човен з металевою обшивкою збудував американський механік Вашнелл. «Черепаха» — таку назву одержав цей човен — нагадувала яйце, що складалося з двох половинок, скріплених болтами, й приводилося в рух веслувальним гвинтом, який обертався з допомогою руків'я. «Черепаха» загинула на рейді Нью-Йорка при спробі підірвати англійський корабель «Ігл».}

_{1797 року, в розпал війни Франції проти Англії, американський інженер Роберт Фултон запропонував французькому урядові свій проект підводного човна. Човен мав видовжену сигароподібну форму, мідний корпус був скріплений залізним каркасом. Коли човен спливав на поверхню, то складана щогла з вітрилом перетворювала його на звичайний надводний корабель. Жуль Верн добре вивчив конструкцію підводних човнів тогочасних винахідників Аунлея, Бауера, а корабель «Плонжер» — справжній гігант — письменник бачив на власні очі.}

_{Від «Черепахи» до «Плонжера» минуло майже 90 років, але підводні човни все одно були неповороткі, повільні, а головне — не вміли зберігати рівновагу під водою. Найбільші труднощі були пов'язані з відсутністю механічного двигуна й надійної системи управління. «Наутілус», створений уявою Жуля Верна на сторінках роману, втілював у життя тогочасні наукові ідеї підводної навігації. Демонструючи досягнення науки й техніки в майбутньому, письменник оснащує підводний човен потужним електричним двигуном, про що тодішні винахідники могли тільки мріяти. Перший підводний човен, який приводився в дію електричним струмом, з'явився лише через двадцять років після того, як Жуль Верн опублікував свій роман!}

_{Довжина «Наутілуса» — 70 метрів, ширина — 8 метрів, водотоннажність — 1500 тонн. У часи Жуля Верна ці цифри вражали, нині вони приблизно відповідають розмірам середнього підводного човна. Подвійний корпус «Наутілуса» — геніальний здогад Жуля Верна. Такий підводний човен уперше збудував французький інженер Лефеб через тридцять років після виходу роману «20 000 льє під водою» в світ.}

_{Підводні човни були покликані до життя військовими потребами. Американський конструктор Саймон Лейк назвав «Наутілус» капітана Немо першим цивільним підводним човном. Його так захопила ідея Жуля Верна, що він присвятив дослідженням у цій галузі все своє життя.}

_{Без сумніву, «Наутілус» капітана Немо посідає певне місце в історії підводної навігації, оскільки Жуль Верн зумів правильно визначити шляхи її подальшого розвитку й стимулював роботу винахідницької думки. Та все ж «Наутілус» — явище літературне, тому що основним завданням письменника було втілення його власних уявлень про майбутні досягнення науки і техніки в художні образи.}

_{У березні 1869 року було розпочато публікацію роману «20 000 льє під водою» в паризькому «Журналі виховання та розваг» з передмовою автора: «Сподіваюся, що й ця подорож під водами океану збагатить і зацікавить читачів так само, як і попередні, коли не більше… Бажання хоч би там що відкрити цей цікавий, вигадливий, майже невідомий світ коштувало мені неабияких зусиль і труднощів». Складність, за зізнанням самого Жуля Верна, полягала в тому, щоб «зробити правдоподібними зовсім неймовірні речі». А щоб переконати своїх сучасників, письменникові недостатньо було подати вагомий «реалістичний матеріал», — треба було змусити читачів мандрувати в уяві разом на підводному човні. Для цього він застосовує певні художні засоби.}

_{По-перше, розповідь у романі ведеться від першої особи: професор Аронакс, працівник Паризького музею природничої історії, автор багатьох робіт з океанології, змальовує те, що він насправді бачив під водою.}

_{Основним чинником «переконливості» є наукові дані, якими рясніє роман. Взяті з наукових праць відомості й детальні описи підводної флори та фауни, будови морського дна подаються в романі цілими блоками через певні інтервали, що цілком засвідчує реальність незвичайної подорожі. Це саме стосується й посилань на історичні події, а також конкретні географічні маршрути «Наутілуса».}

_{Тут доречно нагадати, що творчою мрією Жуля Верна була поема про море. Наукових описів для цього було замало, і тут на авансцену роману виступають міфічні та романтичні мотиви.}

_{Професор Аронакс — солідний учений, спокійна, врівноважена людина — раптом залишає звичне середовище й, охоплений якимось містичним прагненням, мов міфічний герой, їде на пошуки невідомого чудовиська: «Я відразу збагнув: справжнє моє покликання, єдина мета мого життя — вполювати цю небезпечну почвару й вирятувати від неї людство». Буквально в останню хвилину він підіймається на борт фрегата «Авраам Лінкольн»: «… коли б я загаявся хоч із чверть години, фрегат одплив би без мене і я не взяв би участі в цій незвичайній, дивній, неймовірній мандрівці, найправдивіше змалювання якої можна вважати вигадкою».}

_{Таким чином, випадок відіграв роль Провидіння, героя «визначено», він — обранець долі. Символічно навіть те, що досягнена мета героя суттєво відрізняється від його початкових намірів. Роман закінчується словами: «Ще шість тисяч років тому «Еклезіаст» запитував: «Хто спромігся будь-коли виміряти глибину безодні?» Відповісти йому з усіх людей мають право тільки двоє: капітан Немо і я».}

_{Знання стає пізнанням, і Аронакс зазнає справжнього перетворення. Вирваний зі свого середовища — невтаємниченого світу, він опиняється в обмеженому просторі «Наутілуса», який, власне, і є засобом прилучення до таємниць вищого порядку. У романі часто вживається епітет «чудесний» для характеристики видовищ, що не просто розраховані лише на капітана Немо й Аронакса (Консель і Нед — випадкові учасники загадкової подорожі, вони не усвідомлюють глибинної суті того, що їм дароване волею долі), а й мають символічний зміст. Так, у підводних лісах острова Креспо все «навпаки», геть порушено закони земного світу. Це свідчення того, що підводний світ — священний. Подібне значення мають і скарби (незвичайна перлина, золото затоки Віто), «вершина» Атлантиди; разюче видовище злиття двох стихій — вогню й води, коли потоки лави підводного вулкана спадають у лоно океану: повернення до витоків дійсно-таки магічне — герой «ступав по тій землі, якою ходили сучасники першої людини»; інша висота — Південний полюс, незаймана земля як символ міфічного оволодіння світом.}

_{Аронакс спокійно сприймає незвичайне життя на «Наутілусі». У його свідомості не раз виникає образ мушлі, в якій живе молюск:}

_{«Мені снилося — а снів собі не обирають, — що я живу рослинним життям звичайного молюска. А грот (у надрах згаслого вулкана, де перебував «Наутілус») — моя двостулкова скойка». Але така «неволя» дає незрівнянну насолоду: крізь великий ілюмінатор підводного човна спостерігати за життям безмежної океанської безодні.}

_{Отож Аронакс невимовно щасливий від перебування на «Наутілусі». Утім, для того, щоб виконати свою місію, він має покинути «щасливе пристановище» й повернутися до земного життя, аби розповісти людям про те, чого вони не знають: про таємниці підводних глибин і таємницю капітана Немо.}

_{Повернення в «земний» світ, таке ж раптове й небезпечне, як і зникнення з нього, закінчується нещасним випадком у стромовині Мальстрему: дика сила відриває човен утікачів від борту «Наутілуса» й кидає його в жахливий вир. Поверненню на материк передує традиційна втрата свідомості.}

_{Таким чином, священне морське лоно відіграє як сприятливу, так і згубну роль у житті героїв. Море відкриває відданим свої таємниці, годує й одягає їх, однак воно знищує і карає легковажних — його дно всіяне уламками затонулих кораблів. Двічі команда «Наутілуса» відчуває на собі згубну силу моря. Спершу вона ледь не гине у крижаному полоні, затиснена льодяними брилами; через брак повітря Аронакс непритомніє: цей стан — своєрідна форма смерті. Друге випробування — поєдинок зі спрутом, змальованим у романі як справжнє міфічне чудовисько: молюск із пташиним дзьобом, трикамерним серцем, із мацаками, що звиваються, наче змії на голові в Горгони, та ще й здатний змінювати колір, виділяти сильний мускусний запах і засліплювати суперника, викидаючи струмінь чорнуватої рідини! Епізод із страхітливим спрутом продовжує мотив смертельних обіймів моря.}

_{Варто, однак, згадати й про інше чудовисько — корабель «Наутілус», адже саме таким його змальовано на початку роману. Цікаво, що до моменту точної ідентифікації в тексті 34 рази зустрічається слово «монстр», 23 рази — «лікорн» чи «нарвал» у значенні рідкісної надприродної тварини; 23 рази — назви різноманітних китоподібних, теж у значенні тварин-чудовиськ; 10 разів — слово «тварина» з епітетами «надприродна», «незвичайна» тощо. І лише один раз висловлюється припущення про підводний човен, яке, втім, відразу ж відкидається з огляду на технічні можливості 1868 року: повністю виключається, що корабель може пересуватися настільки швидко, на такі великі відстані й мати таку неймовірну силу! Коли ж Аронакс пересвідчується, що помилявся, то його подиву й захопленню немає меж: «Якби мені довелося встановити існування найфантастичнішої, найміфічнішої тварини, я не був би здивований до такої міри! У тому, що природа творить чудеса, немає нічого дивного, але побачити на власні очі щось незвичайне, надприродне й до того ж створене людським генієм — тут було над чим замислитися!»}

_{Проте «Наутілус» аж ніяк не втрачає ореолу «міфічності», коли з'ясовується, що це — механічний апарат. Повернімося зокрема до самої назви човна. Жуль Верн пише: «Існує одна гарненька тваринка, зустріч із якою, на думку стародавніх, провіщає щастя. Арістотель, Атеней, Пліній та Оппіан вивчали її уподобання й нахили і на змалювання її вичерпали всі поетичні засоби Греції й Риму. Вони назвали це створіння «наутілус», або «помпіліус». Але новіша наука не закріпила їхніх назвиськ, і сьогодні цього молюска знають на ім'я аргонавта». Учений-природозвавець Кюв'є порівнює спіралеподібну мушлю з тендітним човником: збудована з речовини, яку виділяють два верхні мацаки молюска, мушля носить у собі тваринку, яка ніколи до неї не приростає.}

_{«…Аргонавт спроможний скинути свою мушлю, але цього ніколи не буває», — говорить Аронакс своєму служникові Конселеві.}

_{«Точнісінько, як і капітан Немо, — розважливо відповідає той».}

_{Девіз «Наутілуса» — «Mobilis in mobile» — теж пов'язаний з морем: море носить у собі човен, а він носить у собі героя. Ні, не «минули ті часи, коли Йони знаходили прихисток у китовій утробі». «Наутілус» — міфічний кит, священне чудовисько, рятівник і справедливий суддя. За висловом самого Жуля Верна, «святий ковчег», здатний і захистити, і покарати, як, наприклад, в епізоді, коли човен «відштовхує» дикунів, що намагаються його захопити, за допомогою власної електричної (магічної) сили.}

_{Таким чином, «Наутілус» Жуля Верна — образ багатогранний, символічний зміст якого має надзвичайну вагу, не меншу, аніж наукові відкриття, описані в романі. «Наутілус» дійсно є складовою частиною вернівського міфу про героя.}

_{Господар човна капітан Немо — творець «чудовиська» — уподібнюється до Творця всіх речей; «Наутілус» — його еманація, інструмент, «плоть від плоті», «розумний, відважний, неприступний».}

_{Капітан Немо — сучасний Одіссей. Саме його ім'я перебуває в очевидному зв'язку з давньогрецьким героєм, який у 9-й пісні Гомерової «Одіссеї» на запитання циклопа Поліфема, як його звати, відповів: «Ніхто». Утім, у капітана своє тлумачення власного імені: він хоче бути ніким для світу. Мандруючи морями, він не прагне повернення до жодної Ітаки. Він відмовився від «того нестерпного земного тягаря, що люди називають волею». Немо цілком присвятив своє життя морю. Стриманий і незворушний, він виголошує справжній гімн на честь моря, захоплено прославляючи його велич і багатства: «Море — це все… Його дихання — чисте, живодайне. Тільки в його неосяжному просторі людина ніколи не самітна, бо вона відчуває довкола трепет життя. Море — лоно, що в ньому плодяться й живуть найдивовижніші створіння, море — рух і любов; море — вічне життя…»; на переконання капітана Немо, море — символ цілковитої свободи. «Тут вищий спокій. Море не підвладне жодному деспотові. На його поверхні деспоти ще здатні чинити беззаконня, воювати, винищувати, переносити на неї всі земні жахи. Але на глибині тридцяти футів під водою їхні можливості вичерпуються, будь-які втручання марні. Тільки тут я почуваюся незалежним! Тут я не знаю над собою володарів! Тут я вільний!»}

_{Море зробило капітана Немо істотою не лише поза людством, я й понад ним. Немо міг би стати володарем світу[94], як це сталося з іншим героєм Жуля Верна, який не встояв перед спокусою, — він просто відмежувався від суспільства, що зневажає, певне, маючи на те підстави. Щоправда, незмиренна ненависть капітана Немо має деякі винятки: це Аронакс і його супутники, а також повстанці (на Кіпрі) й гноблені всіх націй. Він володіє скарбами, якими всіяне дно океану. Немо збирає їх не для себе: «Хто вам сказав, що з їхньою допомогою я не роблю добрих справ? Я знаю, що на землі існують невтішне горе, нещастя, пригноблені народи, які волають про поміч, і жертви, що закликають до помсти…»}

_{Капітан Немо втаємничений у речі, незбагненні для інших людей. Він живе не тільки поза людством, але й поза часом. Однак це не застиглий, статичний персонаж. Аронакс часто спостерігає в нього глибокий смуток, який нерідко межує з відчаєм. Щоразу він ніби кидає виклик несамовитій стихії, залишаючись на палубі під час шторму, «вбираючи в себе душу бурі». «Геній моря» перетворюється на «архангела ненависті», коли незворушно спостерігає за загибеллю пораненого ним військового корабля. Він уважає, що має право чинити суд в ім'я справедливості. Та це фатальна помилка — вищі сили долають його: жахлива стромовина поглинає «Наутілус» і його господаря.}

_{У листі до видавця Етцеля, коментуючи розв'язку роману, Жуль Верн пише: «Що ж до фіналу, то прибуття в невідомі моря, небезпека Мальстрему, про яку Аронакс і його супутники навіть не здогадуються, їхній намір залишитися з Немо, коли вони чують це зловісне слово, відірваний човен попри їхні зусилля і разом з ними — це буде чудово! Потім таємниця, вічна таємниця «Наутілуса» і його капітана…»}

_{Письменник прагне показати, що доля капітана Немо не просто «дивовижна», а й велична. Він уникає відповідей на поставлені в кінці роману запитання про долю господаря підводного човна. Цей майстерний художній прийом замість розв'язки готує нову зав'язку: в нашій пам'яті закарбовується велична постать героя.}

_{Однак капітан Немо знову з'явиться в іншому романі Жуля Верна, де й відповість на всі запитання, що так хвилювали читачів.}

_{Закінчивши «20 000 льє під водою», Жуль Верн повертається до давніх задумів. Під час перегляду роману «Таємничий острів» у нього виникає ідея розширити свою «робінзонаду», надати їй рельєфності: він ховає в підводній острівній печері «Наутілус» і його господаря! Вірний своїй мізантропії, капітан, як і раніше, залишається невидимим і невідомим для мешканців острова, хоча й усіляко допомагає їм, оберігає, рятує від небезпек. В останні дні свого життя він усе-таки відкривається людям: стають відомими його ім'я та історія життя. У далекому минулому Немо, індійський принц Даккар — людина шляхетного походження, яка колись присвятила своє «земне» життя боротьбі за незалежність батьківщини. Після поразки повстання, втративши родину та близьких йому людей, відчуваючи ненависть до цивілізованого світу, принц назавжди полишив його. Відтоді він цілком належить морю, а «Наутілус» став його довічним прихистком…}

_{Зворушлива сцена біля смертного ложа капітана Немо викликає в уяві низку образів: ось ми бачимо його вперше — голова шляхетно піднята, чорні очі дивляться зі спокійною рішучістю; капітан Немо грає на фісгармонії, торкаючись тільки чорних клавіш; Немо, охоплений жагою помсти, спостерігає, як гине смертельно вражений ним корабель; капітан Немо підіймає свій прапор — чорне полотнище з вишитою золотою літерою «N» — на Південному полюсі, промовляючи пристрасні слова любові до волі. Не варто тлумачити чорний колір прапора як «анархічне» послання самого Жуля Верна — письменник жодною мірою не поділяв цієї ідеології. Його прагнення й любов до волі більш загальні й водночас особисті: це внутрішня необхідність і питома потреба людського єства. Образ капітана Немо втілює ідеал цілковитої свободи й водночас трагедію самотності. «Я помираю тому, що уявив, ніби спроможний жити в самоті!» — визнає на смертному ложі капітан в останні хвилини свого життя.}

_{Влучну характеристику дав капітанові Немо внук письменника Жан-Жуль Верн:}

_{«Капітан «Наутілуса» — не просто патріот, якого переслідує влада його країни; це узагальнений образ людини, яка повстала проти несправедливості й тиранії в суспільстві, де всім правлять завойовники.}

_{Немо — персонаж будь-якої епохи; його мандри — одіссея всього людства, що прагне розв'язання грандіозних проблем, однак при цьому має діяти виважено, з вірою в майбутнє».}

_{Наукові передбачення Жуля Верна давно стали реальністю. «Що б я не писав, що б не вигадував — усе це поступатиметься перед дійсністю, бо настане час, коли досягнення науки здолають силу уяви».}

_{Проте значення творчості Жуля Верна цим не вичерпується: він створив роман нового типу — роман про науку, яка дає людині знання й допомагає осягнути таємниці природи; він відкрив для літератури ще одну незвідану сферу — поезію винахідництва, романтику наукових пошуків та відкриттів. Час диктував свої вимоги. Жуль Верн тонко відчув настрій доби, проникся ним і відгукнувся на нього своїми романами.}

_{«Вільна людина, назавжди закохана в море…» — так назвав Жуля Верна французький поет Шарль Бодлер, і таким ми завжди пам'ятатимемо цього письменника, який втілював у художніх творах свої найфантастичніші мрії.}

_{Олена ПОНОМАРЕВА}