Законсервована планета

ДИВНИЙ СВIТ

…Вiд стрiмкого падiння наче щось стиснуло Валерiя за горло, в вухах зник голос Вiкторiї.

Майданчик, на якому стояв Валерiй, швидко, як клiть в шахтi, опустився вглиб, потiм зупинився i рушив горизонтально. Стало темно. Зачудований Тригуб вiд страху й здивування не встиг i поворухнутися, як майданчик, що на ньому вiн рухався, зупинився… Валерiй включив прожектор. Вiн був у своєрiдному шлюзi. Вiдчувся подих повiтря… Шлюз вiдкрився, знову майданчик рушив уперед, i в ту ж мить навколо спалахнуло слiпуче свiтло. Валерiй закрив вiд несподiванки очi, потiм оглянувся ї застиг вражений.

Вiн знаходився в якомусь довгастому пiдземному примiщеннi висотою в п'ятдесят-шiстдесят метрiв, стеля якого була зроблена з прозоророжевого матерiалу. Згори лилося яскраве свiтло. Примiщення тягнулося, скiльки сягало око, а по боках його росли блакитнозеленi дерева i казково дивнi плантацiї невiдомих рослин. Майданчик, на якому стояв Валерiй, безумовно, був початком автоматичної саморушiйної дороги…

— Що це? — прошепотiв Тригуб, не вiдриваючись вiд чудес пiдземного свiту. — Чи це сниться менi!..

«Нi! Такий реальний сон не може приснитися! — подумав вiн. — Безумовно, це сховища розумних iстот. Механiзми дiють, значить, я їх скоро побачу… Як дивно, як дивно…»

Ледве вiн встиг подумати це, як з бокового коридора вийшли двi фiгури, подiбнi до людей. Вони мали руки i ноги, людиноподiбне обличчя блiдого кольору, на якому дуже видiлялися великi пронизливi очi з неймовiрно розширеними зiницями… Лиця були сухi, м'язистi, череп широкий, з високим чолом, покритий рудуватим волоссям. Iстоти були одягненi в комбiнезони з м'якого сiрого матерiалу.

Вони пiдiйшли до Тригуба, кiлька хвилин дивилися на нього, жваво жестикулюючи i про щось розмовляючи. Потiм автоматична дорога рушила, i плантацiї рослин понеслися мимо…

Дорога зупинилася. Один з господарiв жестом запросив гостя у дверi, якi безшумно вiдкрилися в боковiй стiнi цього незвичайного пiдземного примiщення. Валерiй, який ще цiлком не отямився, зайшов до невеликої кiмнати, що була освiтлена тим же приємним промiнням, як i головне пiдземелля. Попiд стiнами стояли прозорi шафи. Всерединi їх були виднi невiдомi прилади. Валерiю запропонували роздягнутися. Вiн скинув скафандр. Господарi з цiкавiстю, але стримано, розглядали гостя. До примiщення зайшло ще декiлька iстот. Всi вони були схвильованi i урочистi. Один з господарiв старий, в зморшках, владно кивнув рукою. Погасло свiтле.

Тодi Старий зупинився бiля стола, що стояв посерединi, i запросив гостя. Валерiй пiдiйшов, все ще зачарований незвичайнiстю оточення. Але ж це не галюцинацiя, не сон! Вiн жадiбно вдихає в груди повiтря чужого свiту, знаходиться серед людиноподiбних iстот з iншої системи, якi чудом попали в цей куток свiтового простору… Незрозумiло!..

Прозора поверхня стола спалахнула зеленкуватим свiтлом, потiм потемнiшала. На темному тлi посерединi засяяв жовтий диск. Навколо диска з'явилися блискучi кульки, якi поволi рухалися.

Тригуб скрикнув. Потiм глухо промовив:

— Це ж наша система…

Старий показав на кульку, третю вiд центра, навколо якої оберталась ще одна — менша. Це були Земля i Мiсяць. Валя ствердно кивнув головою:

— Так! Ми прилетiли звiдти!..

I знову все зникло. Стiни засяяли м'яким промiнням.

Старий про щось порадився з своїми товаришами. Потiм вийняв з шафи два прилади, подiбнi до шоломiв древнiх рицарiв. Один шолом надiв на голову Старий, другий подали Валерiю. Вiн покрутив його в руках.

— Доведеться одягнути, — усмiхнувся Тригуб. — Подивимось, що з того вийде!..

I одягнув шолом. Вiн м'яко охопив голову Валерiя… На очi впав темний екран. В ушах м'яко задзижчало. Валерiя охопило почуття чарiвної невагомостi. А з дивного незримого свiту, з повної тьми неслися стрункими рядами чiткi образи i шикувалися в свiдомостi послiдовними рядами. Що це?..

Через мить Тригуб збагнув, що йому передаються зоровi зображення думок, якi виникали в головi спiвбесiдника, з допомогою цього шолома. Образи ставали все яснiшими, з'єднувалися в комбiнацiях, якi породжували зв'язанi залiзною логiкою думки… I Валерiй все зрозумiв…

Старий передав:

— В недалекiй сусiднiй системi наша планета оберталася навколо центральної зiрки. Iснуючи мiльярди рокiв, ми добилися величезних успiхiв у вивченнi таємниць свiту, створили справедливе суспiльство для всiх жителiв…

— Але поволi почало погасати центральне свiтило. Вимирали тварини, зникали рослини… Ми поступово перейшли пiд землю, на протязi мiльйонiв рокiв створили грандiозну сiтку пiдземних мiст i оранжерей. Та таким життям ми не могли бути задоволеними…

— Кiлька десяткiв рокiв тому рада Вчених вирiшила перетворити планету в космольот ї перелетiти, користуючись могутнiм розпадом матерiї, до вашої системи! Ми вивчили, що найпридатнiшим мiсцем у вас є орбiта вашої планети, i вирiшили запустити свою планету по цiй же орбiтi, тiльки з iншого боку центрального свiтила… Це надзвичайно тяжке завдання, але ми його виконаємо!..

— Ми хочемо знати лише одне — чи згодиться населення вашої планети, щоб ми увiйшли у вашу систему!..

Рiй образiв зник. Старий напевне ждав вiдповiдi.

Тригуб сконцентрував думку i згадав подiї останнiх днiв. Вони пролiтали в його головi, мов осiннє листя. Та, очевидно, Старий все розумiв, бо вiн залишався спокiйним i непорушним…

Раптом Валя розгублено зупинив потiк думок… Вiн згадав, що в свiтовому просторi з божевiльною швидкiстю мчить назустрiч цiй планетi космiчний крейсер з страшним зарядом, який мусив розбити на шматки небесного гостя Але ж тепер в цьому немає потреби! Треба негайно телеграфувати на Землю!

Тригуб схопив Старого за руку, на хвилину зосередився, сконцентрував свої думки i викликав у свiдомостi картину:

…В темному просторi пливе планета… Назустрiч їй — ракета… Вони зустрiчаються, вибух… I планета розлiтається на безлiч осколкiв…

Старий через хвилю зрозумiв, що загрожує їхнiй планетi! Вiн передав таке:

— Ваш план був би правильним, якби наша планета летiла наослiп! Заспокойте Землю i скажiть, що нiякої небезпеки нема! Ми летимо як брати!..

Валерiй зняв шолом. Старий перемовлявся з товаришами, очевидно, розповiдаючи про те, що взнав…

Тригуб хутко одягнув скафандр. Його вивели на саморушiйну дорогу. Старий i ще один з господарiв теж одягнули щось подiбне до скафандрiв з балонами для дихання. Стрiчка дороги здригнулася пiд ногами, попливла… Вона зупинилася тодi, коли Валерiй i два господарi опинилися в шлюзi. Шлюз закрився… Стало темно. Над головою вiдкрився отвiр, i майданчик, на якому вони стояли, миттю пiднявся нагору, туди, де Тригуб опускався в пiдземелля ранiше. Сяяло вдалинi холодне Сонце; на темному обрiї, на тлi зiрок вирiзьблювався силует зорельота.

Всi троє хутко рушили вниз. Через кiлька хвилин вони були бiля корабля i пiднялися по схiдцях до люка Господарi планети з незвичайною цiкавiстю i повагою розглядали велетенський апарат. Вони по своїй iсторiї знали, якої мужностi i смiливостi потрiбно, щоб летiти в свiтовий простiр — геть вiд рiдної планети…

Валерiй натиснув автоматичний замок. Дверi не вiдчинялися. Що трапилося? Де Вiкторiя? Чому герметично зачинений люк?..

Вiн поспiшно включив радiо, про яке зовсiм забув по дорозi, i промовив:

— Вiкторiя! Що з вами трапилося! Я жду вас бiля входу!

В ушах пролунало не то зiтхання, не то ридання. За люком щось загуркотiло, вiдкрився вхiд, i Вiкторiя, одягнена в незграбний скафандр, впала в обiйми Валерiя.

— Боже мiй, — плачучи, хлипала вона. — Я думала, що ви загинули, i вже збиралася вилiтати!

— Бачте, яка ви, — пожартував Валерiй. — Мене не так легко поховати…

— А це що таке? — здивовано вигукнула Вiкторiя, нарештi, побачивши господарiв планети, якi вийшли з-за спини Тригуба.

— Це розумнi iстоти, тутешнi люди! Ви все зрозумiєте! Я буду зараз говорити з Землею! Треба поспiшати — ракета з зарядом незабаром буде тут!..

Коли всi зайшли до каюти, Тригуб зняв шолом i включив радiо. Земля через десять хвилин вiдгукнулася.

— Алло! — сказав Валерiй. — Негайно зберiть засiдання Академiї. Необхiдно її рiшення!..

З Землi через п'ять хвилин сповiстили, що Всесвiтня Академiя якраз проводить засiдання, телевiзор включений, i Тригуб може починати. Валерiй включив телепередачу…

На Землi, в гiгантському залi Академiї, на телеекранi з'явилося чiтке зображення Тригуба, який стояв з вiдкритою головою, в скафандрi, бiля нього — Вiкторiя, а поряд — двi чудернацькi постатi незнайомих iстот…

Весь зал здивовано зашумiв. Що таке? Що за видiння?..

— Увага! — почав Валерiй. — Я вам все з'ясую! Планета, на яку прилетiли ми, не загрожує Землi! Ця планета заселена розумними iстотами, подiбними до людей, якi живуть в пiдземних мiстах. Двох з них ви бачите на екранi!..

Тригуб показав на господарiв, тi злегка вклонилися…

— Планета направлена в нашу систему їхньою волею з допомогою могутньої енергiї атома. В системi, де вони жили, свiтило погасло, i вони вирiшили переселитися в нашу планетну сiм'ю! Вони просять дозволу в людей Землi ввести свою планету на орбiту Землi з iншого боку.

Весь зал, вся Земля, що слухала Тригуба, полегшено зiтхнула. I хоч все це було неймовiрним, казковим — сотнi старих i молодих вчених закричали:

— Дозволити!!!

Тригуб продовжував:

— Нехай уряди держав негайно затримають будiвництво в Гренландiї i перешкодять злочинному плану Гершера…

— Заспокойтеся, Тригуб, — вiдповiв президент Академiї. — Вчора вiйськовi сили великих держав за проханням Академiї примусили Гершера припинити будiвництво. Всесвiтня Академiя нинi контролює всi запаси ядерного пального в свiтi…

— Чудово! — вигукнув Тригуб i додав: — Тепер головне! Треба негайно викликати вибух на кораблi, який летить до планети. Повертати його на такiй швидкостi назад — неможливо!

— Ми зараз же дамо вказiвки на контрольний пункт, звiдки здiйснюється керiвництво по радiо. Слiдкуйте! Через п'ять хвилин корабель вибухне… вiдповiв президент.

Валерiй виключив радiо. Вiн запросив господарiв планети до iлюмiнатора. Всi пiдiйшли i почали дивитися в напрямку Сонця. Хвилина. Двi…

I ось… в темному просторi — недалеко вiд Сонця спалахнув пучок полум'я, охопив пiвнеба темними клубами диму, який моментально розсiявся в Космосi… Цей страшний вибух на мить осяяв навколишнiй краєвид блакитним промiнням…

Все було закiнчено. Тепер нi Землi, нi цiй планетi не загрожувала бiльше нiяка небезпека…