Законсервована планета

НА МЕРТВIЙ ПЛАНЕТI

…Велетенський диск чужої планети заповнив увесь iлюмiнатор. Вiн освiтлювався далеким Сонцем i був якимсь попелястим в слабому промiннi. Темнiшi або свiтлiшi мiсця на планетi — оце й усе, що можна було розiбрати…

Зорельот давно уже минув орбiту останньої планети сонячної системи Плутона — i тепер увiйшов у зону тяжiння нової планети. Швидкiсть зменшилася до восьми кiлометрiв на секунду. Апарат знижувався по спiралi. Валерiй i Вiкторiя не могли й поворухнутися — перевантаження все збiльшувалося, кров стукала у скронях, шумiло в головi… Швидкiсть зменшилася до посадочної. Автопiлот слухняно повернув зорельот прямо вниз. Назустрiч мчалися знизу гострi пiки гiр. Блискали в сяйвi зiрок кам'янi урвища…

Валерiй витер спiтнiле чоло, схопився за ручку регулятора. Кiлька ударiв вогняних стовпiв з дюз, i корабель майже повис над рiвниною бiля гiрського хребта…

…Захитавшись, космольот глибоко занурився у грунт i непорушно зупинився. Незабаром вгорi вiдкрився люк, донизу впали портативнi металiчнi схiдцi. По них зiйшли двi постатi i зупинилися бiля космольота. Вони були одягненi в незграбнi скафандри з термоiзоляцiєю, довгочасовим запасом кисню i їжi. В прозорих шоломах вмонтовано невеличкi радiопередавачi, з допомогою яких можна розмовляти в свiтi без повiтря…

Це були Вiкторiя i Валерiй — люди Землi.

Вони з цiкавiстю оглянулися, щоб роздивитися незвичайну планету, яка з невiдомої причини вторгнулася в чужу систему…

…На фiолетовому небi серед сузiр'їв сяяла далека блискуча зiрка-Сонце. її промiння освiтлювало навколишнiй пейзаж не сильнiше, нiж Мiсяць вночi. Чорнозелена тiнь падала вiд зорельота на сiру рiвнину. Все навколо було якесь казкове, нереальне…

— Ну от бачите, Валья, — промовила Вiкторiя, — ваше передбачення здiйснилося! Ми зустрiлися — як це ви говорили — «на далекiй невiдомiй планетi»…

Обличчя Валерiя за прозорим шоломом усмiхнулося:

— В iнших умовах я був би щасливий з цього! Але тепер!..

Все було зрозумiло без слiв. Обоє замовкли i з тривогою та цiкавiстю знову почали роздивлятися навколо. По лiнiї обрiю Валерiй визначив, що планета була розмiрами не менша вiд Землi. Потiм вiн нагнувся вниз i почав роздивлятися грунт.

— Вiкторiя! Погляньте-но сюди! — схвильовано промовив вiн. — Цей грунт створений органiзмами… ви розумiєте?..

Вiкторiя вiдколупнула грудку пiд ногами i побачила, що Тригуб має рацiю.

Це був справдi такий же грунт, як i на Землi, тiльки замерзлий в страшному холодi мiжзоряного простору…

— Значить, на цiй планетi було колись життя, — задумано промовив Валерiй. — Воно зникло вiд якоїсь космiчної катастрофи. А тепер ця планета загрожує нам…

— Пора, Валья, — м'яко нагадала Вiкторiя. — Пора робити розрахунки — чи ця планета пройде мимо, не заподiявши шкоди, чи справдi загрожує нам?..

— Так! — погодився Валерiй i знову пiднявся по схiдцях в зорельот. За ним Вiкторiя.

В каютi вони роздяглися i почали робити розрахунки…

В потужний телескоп Валерiй спiймав малесеньку цятку — Землю, потiм з допомогою найточнiшого спектроскопа визначив швидкiсть планети по вiдношенню до Сонця i почав робити розрахунки шляху цього космiчного мандрiвника.

Колонки цифр i математичних рiвнянь росли пiд його рукою на листку паперу. Вiкторiя поглянула в цю мить на Валерiя i побачила, як вiн зблiд.

— Що — дуже погано? — тривожно запитала вона.

— Так, — похмуро вiдповiв Тригуб. — Ця планета пройде точно по орбiтi Землi. Навiть дивно — чому все так виходить?.. Нiби хтось спецiально послав її нам на погибель…

— Ну, це вже мiстика, Валья!..

— Я розумiю! Але якщо ми не розiб'ємо її, зустрiч, а разом з тим катастрофа — неминуча!..

Вiн рiшуче пiдiйшов до радiопередавача i, настроївшись на Землю, заговорив:

— Земля! Земля! Уважно слухайте! Швидкiсть планети, всупереч даним обсерваторiй, менша, а саме — двiстi вiсiмдесят кiлометрiв на секунду. Це дає додатковi шанси!.. Шлях планети пролягає точно по орбiтi Землi. Сумнiвiв не може бути! Негайно висилайте зорельот з термоядерним пальним. Iншого виходу нема — тiльки розбити цю планету!..

Земля вiдповiла:

— Через пiвгодини космольот вилетить у простiр!..

Валерiй полегшено зiтхнув i виключив радiо.

— Нарештi, можна бути майже спокiйними… Деякий час ми побудемо тут, доки корабель наблизиться — потiм вилетимо. Ми будемо спостерiгати, як ця планета розлетиться на шматки!.. Звичайно, з пристойної вiдстанi… Правда, цiкаве видовище?.. Це ж справжня космiчна катастрофа!..

— Так! Але тепер уже з волi людей, — додала Вiкторiя.

— А поки що, — продовжував Валерiй, — ми ознайомимось трохи з планетою. — Може, знайдемо щось цiкаве…

Почулися сигнали радiо. Валерiй знову включив динамiк. Говорила Земля:

— Корабель з термоядерним пальним вилетiв у простiр.

— Повiдомлення прийняв! Контролюйте весь час полiт ракети i повiдомляйте мене!.. — вiдповiв Тригуб.

Знову виключивши радiо, вiн повернувся до Вiкторiї:

— Я зроблю невеличку подорож навколо космольота… Ви слiдкуйте за сигналами з Землi i пеленгуйте також менi, щоб я не заблудився…

— Гаразд!

Валерiй одягнув скафандр i опустився на поверхню планети.

— Алло! Вiкторiя! — почувся його голос по радiо, — чи чуєте ви мене?..

— Чую добре!

— Я буду пiдтримувати розмову з вами весь час. Не забувайте давати сигнали!..

Невелика пауза, а потiм Вiкторiя знову почула слова Тригуба:

— Дивно — Сонце знаходиться на тому ж самому мiсцi, що й ранiше, тодi, як ми прилетiли! Очевидно, ця планета не обертається навколо осi! Недалеко бачу пасмо гiр… Ряд срiблястих пiкiв! Дуже погано видно. Пiду в напрямку до них, познайомлюся з рельєфом… Може, знайду щось цiкаве.

— …Включаю прожектор. Нiчого не бачу, крiм крижаної пустелi. Дивно, дуже дивно — яким чином ця планета стала мандрувати в просторi?!

Раптом Вiкторiя почула вигук здивовання, якесь бурмотiння.

— Що там цiкавого, Валья? — запитала вона.

— Чудеса! — схвильовано вiдповiв Валерiй. — Вiкторiя! Тут в свiтлi прожекторiв я бачу стiну… не кам'яну, не природну стiну… Ось я пiдходжу ближче… Так! Я не помиляюсь — це, безумовно, витвiр розумних iстот!..

— Що ви кажете? — вигукнула здивована Вiкторiя.

— Такi Стiна якась напiвпрозора, рожевого кольору… Безперечно, це робота розумних iстот, якi колись населяли цю планету! Але що ж трапилося з ними?..

— Валя! — обiзвалася Вiкторiя. — Дивiться далi, може, буде щось цiкавiше!..

— Йду! — вiдповiв Тригуб. — Йду вздовж стiни. Вона тягнеться метрiв на двадцять… Ага… Ось вона закiнчується!.. Повертає пiд прямим кутом… О! Щось схоже на будiвлю!..

— А входу не видно? — зацiкавлено спитала Вiкторiя.

— Не бачу! Е, нi! Ось сходи… з того ж самого матерiалу… Я йду по них вгору. Вийшов на майданчик, який обгороджено бар'єром з трьох бокiв…

— А нащо тi бар'єри? — спитала Вiкторiя.

— Не знаю, — задумано вiдповiв Валерiй. — Iстоти, безумовно, були високо розвинутi. Матерiал, з якого побудовано це спорудження, синтетичний. Щось подiбне до нашої пластмаси… Жаль, що доведеться знищувати планету, — а то ми могли б узяти звiдси багато цiнного. Я гадаю, що в руїнах таких споруджень знайдеться немало залишкiв їхньої культури…

Раптом Вiкторiя насторожилася. Почувся тривожний голос Тригуба:

— У мене пiд ногами щось затряслось! Треба пове…

На цьому його голос обiрвався, i бiльше не було чути жодного слова…

— Валя! Валя! — закричала Вiкторiя. — Що з вами?..

Вiдповiдi не було.

— Валя! Обiзвiться! — без кiнця повторювала дiвчина, розгублено поглядаючи в iлюмiнатор.

Вiкторiя включила автоматичний пеленгатор, а сама без кiнця говорила в мiкрофон однi i тi ж тривожнi слова:

— Валя! Валя! Де ви?..

Тригуб мовчав.

Клубочок пiдкотився до горла Вiкторiї. її душили сльози, вiдчай i образа проти несправедливої долi! Тодi, коли все так добре склалося i вони були на шляху до повернення — раптом якесь непередбачене лихо спiткало Валерiя!..

Почулися сигнали радiо. Це викликала Земля…

— Тригуб! Тригуб! Космольот з термоядерним пальним ми запустили з швидкiстю десяти тисяч кiлометрiв на секунду. Вiн знаходиться на пiвдороги до планети. Вам пора вiдлiтати!..

Вiкторiя настроїлась на передачу, схилилася до мiкрофона i сказала:

— Земля! Говорить ракета Тригуба! Чи чуєте ви мене?..

— Хто це? — запитали з Землi.

— Це говорить Вiкторiя Денiс. Не дивуйтесь, що я тут! Коротко з'ясовую… Я вилетiла на космольотi Гершера вслiд Тригубу, тому що Гершер хотiв використати зорельот для знищення Тригуба… Космольот росiйського iнженера загинув, менi вдалося врятувати Тригуба i на моєму кораблi долетiти до планети… Тепер стався трагiчний випадок. Тригуб пiшов розвiдати мiсцевiсть навколо апарата i не повернувся… З ним щось трапилося, як вiн сказав по радiо… Я не встигла нiчого розiбрати!.. Що робити?..

— Iнженер Денiс! — пiсля невеликої паузи вiдповiла Земля. — Говорить Президент Всесвiтньої Академiї. Чекайте — скiльки можна. Викликайте Тригуба по радiо, ждiть! Ми зобов'язанi зробити все можливе для його врятування! Але за пiвгодини до зустрiчi планети з зарядженою ракетою ви вилетите самi! Ви розумiєте?..

— Гаразд! — тихо вiдповiла дiвчина.

— Слiдкуйте за годинником i нашими сигналами.

Земля замовкла. Вiкторiя — блiда i засмучена — невтомно викликала Тригуба по радiо…

…Пройшло кiлька годин. По сигналах з Землi Вiкторiя взнала, що космольот, який нiс смерть планетi, знаходиться на вiдстанi кiлькох годин польоту. Треба було готуватися до повернення. Такий був наказ з Землi…

Вiкторiя ще раз оглянула в iлюмiнатор околицi тьмяної зеленкуватої рiвнини i сiла до пульта управлiння.

Важка сльоза покотилася по її щоцi. Потiм дiвчина не втрималась i заридала, опустивши голову на пульт. Худенькi плечi здригались вiд плачу…