Варта у Грі

Розділ 6 На кораблі, що тоне

Варті хотілося вбивати. Розпочати з алхіміків. Безперечно, з алхіміків. Адже вчора вони зі Златаном знайшли-таки четверту точку. Але у них не було жертви.

— І не буде, — роздратовано шепотіла Дикоросла, розмішуючи заспокійливе в глиняному глеку. — Бо алхіміки — бовдури.

— Вони мають на це право, — Варта спрагло вдихала аромат заспокійливого, бо темрява накотилась на неї і не відпускала.

— Бути бовдурами?

— І це теж. Але якщо ми скажемо, що знайшли точку, може, погодяться.

— Ой, не думаю. Моль казав, що вони однаково не підуть на обмін зі світляками, — хмикнула відьма і вихлюпнула вміст глека в горнятко. — На, пий! Вони ж злющі, бо друга жертва вижила, тож із помстою не склалось. Третя точка світляцька. А Софі досі мертва.

— Ох, щоб їм добре було! Крейдоголові думають, що ситуацію покращило б убивство Мілена? Чи відсторонення Тайфуна за порушення? — чаклунка, попри звичну прихильність до алхіміків, сьогодні не могла себе опанувати.

— Ти ж знаєш їх, — Дикоросла скептично подивилась на подругу. — Їм що Гра, що якісь правила, що кінець світу — однаково! Як образяться, то вже управу не знайти.

— Тоді ми не підемо на цей обмін! — Варта хряснула горнятком по столу. — Пошлемо під три чорти алхіміків, пошлемо Люцема і знайдемо жертву самі. І постараємось зробити це швидше, ніж світляче кодло. Та й усе.

— Як варіант, — відьма похитала головою з боку на бік. — Слухай, Варто, я тут думаю поїхати в гори. На тижні два. На випадок, якщо алхіміки і маги таки зіткнуться лобами — мовчу вже про світляків. Не хочеш зі мною?

Варта заперечно похитала головою. За інших умов вона б із задоволенням рвонула з міста на всі чотири сторони. Але роль жертви не дасть їй зробити цього. І домовленість зі Златаном теж. І бажання перемогти світляків. Надто багато...

— Як бажаєш, — Дикоросла підійшла до вікна й визирнула назовні. — Мені тут гарно. Але ти ж знаєш відьом. Ми — сильне насіння. Де сипнеш, там і проросте. А я не люблю війни водити. Але спочатку Софі! Потім те, що з Таєм стало на мітці. Теперки оно алхіміки збунтувалися. Зараз чуюся так, мовби світ піді мною розверзнеться й проковтне. А Я не хочу.

— Знаю, — кивнула Варта, швидко допиваючи зілля. — Я теж не хочу.

— Не знаю я, хто наша жертва. Навіть не питай, — сказав Еверест замість вітання. Він вправно витискав гірку вершків на каву по-віденськи.

— Я б змінила свою думку про тебе, якби ти здав своїх отак просто, — хмикнула Варта, поправляючи серветки на таці.

— Хах! Можна подумати, в тебе дуже хороша думка про мене.

— Краща, ніж про більшість ваших.

Блакитні очі зиркнули в її бік.

— Мені подобається, що, навіть роблячи комплімент, ти намагаєшся вдавати дуже нехорошу темну, — осміхнувся маг. — Але я теж кращої думки про тебе, ніж ти думаєш.

Раптово Варті здалося, що ця заувага з боку Евереста прозвучала більш товарисько, ніж мала би.

— Мені настільки фіолетово, як чорниці, які ти, до слова, вже мав би дістати й розморозити, — різко відповіла дівчина. — О, здається, Церберова суне сюди!

Еверест звів брови, а тоді мовчки кивнув і кинувся до холодильника швидко, мов тінь. Більше він не розмовляв з нею до кінця зміни.

А під вечір Дикоросла написала, що Тайфун здурів, і довелося якнайшвидше йти до відьом.

— А тепер, дорога подруго, нам насправді потрібно дізнатися, хто жертва, — вибачливо проспівала Ружичка, вливаючи до рота Аллі правдовод.

Алхімея сіпалась, проте Тайфун і Ад тримали її міцно за обидві руки і вдавлювали в спинку дивану.

— Не зобижайся, — додала голова відьом, спостерігаючи за Аллі зі схрещеними на грудях руками.

Алхімея гаркнула і виплюнула зілля.

— По-хорошому вона не хоче, — констатував Тайфун холодно.

— Коли алхіміки дізнаються...— Аллі клацнула зубами, але не договорила, бо Адова павутина здушила її горло.

— Таю, що тут в бісової мамці за катавасія? — Варта щойно переступила поріг — дверей відьми не замикали — і ще ззовні відчула, як аури магів горять злістю.

— Переговори йдуть, відвали! — огризнувся Тайфун, надто зайнятий спробою напоїти Аллі зіллям.

Варті не сподобався цей метод переговорів з алхіміками. Та нікому не хотілося, щоб четверте очко дісталося світлякам. А вчора Люсент потрапила в петлю неподалік від точки. І суперники можуть повернутися цієї ночі, щоб продовжити пошуки. Точніше, вони обов’язково повернуться.

Алхімея блиснула злісним поглядом, коли правдовод таки вплинув на неї.

— Ґайра. Наша жертва — Ґайра!

— Молодець, Аллі, — Тайфун відпустив її, і алхімея впала на диван позаду неї.

— Ти труп, гаде, — видавила вона, відпльовуючись. — Ти труп, Таю! Я б сама пішла й допомогла тобі влити цю твань в горлянку нашого старого друга Люцема, якби покликав. Але ти натомість вирі, шив виступити проти мене. Тому тобі кінець, тобі...

— Спокійно, Аллі, — Варта виступила вперед і вирішила спробувати себе в ролі того, хто примирить усіх, якщо вже вона не встигла спинити Тайфуна. — Це нікому не подобається. Але ми повинні отримати наступне очко.

— О так, ти повинна! Ти-и-и! — Аллі осміхнулась до неї. — Молібден сказав мені, що...

Варта вся напружилась. Проте вони так і не дізналися, що сказав брат Аллі. Алхімея зайшлася кашлем і схопилася за горло, ніби її знову щось здушило.

— Дік, це нормально? — спитала чаклунка.

— Правдовод не дуже приємна штука, — знизала плечима відьма і підсунула до дивану яскраво-рожеву балію. — Аллі, якщо тебе знудить, то ось.

— Здохни, відьмо! — вичавила із себе алхімея. Вона розчервонілася, проте стала дихати легше. — Здохніть ви всі!

— Та заткнися ти, гнидо крейдяна! — гаркнув на неї Тайфун. — Як би я поперся на Люцема? Хіба не знаєш, скільки з ним зараз охорони? А стало б ще більше. То ж велике цабе. А нам треба діяти швидко — програємо.

У його голові вже пробивалися ноти провини, проте мало хто бачив голову темних, який насправді просив би у когось вибачення за свої дії.

— Ти за кого взагалі, магіцький виродку? — запитала Аллі злісно.

— За львівських темних, щоб тобі!

— Тоді ти більше не представлятимеш львівських темних. Я тобі це обіцяю...

У двері загупали з такою силою, ніби хотіли їх висадити.

— Відчинено! — гукнула Дикоросла.

Хрипнула ручка.

— Що у вас за фігня? — Макс влетів до кімнати першим. За ним увійшов Молібден.

Варта відчула розсипи мурашок на шкірі, коли алхімік ковзнув по ній поглядом. Востаннє алхімік бачився з нею й Златаном у геть нехорошому настрої.

Максиміліан помітив почервонілу й злу, мов чорт, Аллі на дивані. Тоді зиркнув на Тайфуна, Ада, відьом... І не питаючи більше нічого, кинувся на голову темних із кулаками.

— Що ти їй зробив, гаде? — Максова правиця бухнула вогнем — і Тайфун полетів спиною на журнальний столик.

Затріскотіло скло. Посипалися іскри льоду.

— Ану, геть від моїх меблів! — крикнула Ружичка, проте її ніхто не послухав.

— Тобі зовсім клепку відбило? — маг духопелив Тайфуна так відчайдушно, що благенький стіл під ними тріснув.

Ад кинувся відтягнути Макса, але Молібден дістав крейду і прокреслив щось у повітрі, відштовхнувши іншого чародія до вікна.

— Тільки спробуйте, — процідив він, переводячи крейду з Ружички на Дикорослу і тоді на Варту.

— Годі! — врешті владно кинула Аллі.

Макс, стираючи кров з обличчя, сплюнув на підлогу і грубо стягнув алхімею з дивана.

— Темні алхіміки більше не беруть участі у Грі з вами, — кинув він. — І я не беру. Молю, пішли.

— То ти зрадиш своїх? Через бабу, так? — Тайфун, кректячи, почав підводитись зі скляних уламків столу. Його руки й обличчя нагадували криваве полотно когось із імпресіоністів.

— Скажеш про Аллі ще хоч слово, і я тебе знищу, — відповів Макс найчорнішим своїм тоном. — А від тебе, Варто, ми такого не очікували.

Маг і двоє алхіміків швидко пішли до дверей. Ніхто їх не спиняв.

— Чума на ваші два роди, — прошепотіла Ружичка роздратовано. — Ще й до середини Гри не дійшли, а маги з алхіміками вже перегризлися. І де — на моєму столі! У моїй вітальні.

— Хай тепер хоч згорять. Щойно ми почнемо перемагати, самі прибіжать, — Тайфун харкнув кров’ю і важко заточився. — Бляха! Макс!..

— Про що казав Максиміліан? — шепнула Дикоросла до Варти, поки Ружичка з Адом допомагала Тайфунові дійти до ванної, а Ромашка почала визбирувати уламки скла. — Чого це вони від тебе не очікували?

— Біс їх знає, — відповіла Варта відверто.

Варіантів небагато: або ж Моль якось пригадав, що бачив її зі Златаном, і розпатякав усім, що, бачте, Варта Тарновецька тусується зі світлим, який бився проти Аллі; або ж хтось бачив її з Еверестом, коли той урятував її від нападу? І придумав щось для повноти картини. Або ж...

— Дідько... — прошипіла дівчина, розуміючи, що при достатньому бажанні та при тій напрузі, яка зараз панує у місті, дуже легко знайти причини звинуватити її в чомусь.

— Я пас. Я їду в гори, — Дикоросла осміхнулася стомлено. — А Моль, здається, дахом їде.

— Здається, — погодилась Варта. Її телефон завібрував.

«Падлюка» висвітлювалося на екрані. Дівчина вирішила, що назве його саме так, щоб у випадку, якщо хтось ненароком побачить її мобільний, він не здогадався про особу Златана.

Чаклунка вислизнула на балкон і прошепотіла у слухавку:

— Зараз зовсім невдалий час для розмови...

— Я бачив, як ваші алхіміки здиміли щойно, — реготнув чех. — Спускайся. Чекаю внизу в сусідньому під’їзді.

— Я потрібна тут.

— Ні, не потрібна.

Звичний безапеляційний тон Златана, певного у власній правоті. Варта замислилась, чи не володіє падлючий чех ще й умінням навіювати бажане на додачу до інших непересічних талантів. Проте зараз він таки мав рацію: про точку вже відомо, ім’я жертви для потенційного обміну темні дізналися, хоча й таким неприємним шляхом.

— Дік, мені треба піти, — чаклунка смикнула подругу.

— Овва! То тепер я без тебе маю давати раду цим психам?

— Я впевнена у твоїх силах, — осміхнулась вона.

— Та я у твоїх теж. Тільки будь обережною, — відьма наблизилась і зашепотіла просто у вухо: — Здається мені, твоє везіння зі знаходженням міток викликає занадто багато інтересу...

Варта кивнула й пішла геть, поки не повернувся Тайфун.

— Усе так погано, що ти навіть не кидаєшся злісними коментарями? — спитав Златан замість вітання.

— Маги посварилися з алхіміками. Сильно. Дуже невчасно. А тобі що треба?

— Треба перевірити дещо. Не мені, а нам обом.

— Нам — і не лише обом, а всім темним — треба знайти світляну жертву і перемогти в цьому турі.

— Усе буде гаразд. Я тобі кажу. Деталі потім.

Златан дивився на неї з гіркою усмішкою і певністю на обличчі. Варта відкрила рота, щоб заперечити. Але не зробила цього.

— І куди ми тепер? — видихнула вона вже спокійніше.

— Побачиш. Шоколадку будеш?

— Що-о?

— Шоколадку. Я вдень гуляв тут неподалік і накупив забагато. Було кілька видів, не знав, який обрати, — Златан дістав із внутрішньої кишені знайому Варті упаковку з Львівської майстерні. — У мене є... топлений огризок чорної. Та ну його. А от і недоїдена молочна з родзинками! Якщо не огидно.

— Ну, ти й... дивний, — видала дівчина, проте відчула, що рот наповнюється слиною від одного запаху шоколаду. — Поводишся так, ніби тебе нічого не лякає й не турбує. Ніби живеш у якомусь іншому світі!

— Може, це ти живеш не в тому світі? — хмикнув маг і вклав шоколад їй у долоню. — Пішли. Є ще щматок дороги. Мірек травонувся в якійсь забігайлівці, тому поведу я.

Варті здалось, що пальці мага торкалися її власних довше, ніж було необхідно. Це і несподіваний, але такий доречний шоколад наштовхнули на думку, що чех тепер хоче маніпулювати нею, викликаючи особисту симпатію. Хах! Не дочекається.

Поки шоколад танув у роті, а Златанове авто швидко й безшумно пробігало вулицю за вулицею, слухаючись кольорів світлофорного намиста, Варті стало спокійніше. Вона пригадала кілька давніх історій, коли Тайфун та Аллі гризлися між собою, підхоплені підлітковими ще емоціями. Але врешті все закінчувалося добре — як не молодший шабаш із запальними гулянками, то невідкладні спільні справи завжди мирили магів та алхіміків і стирали їхні конфлікти. Отож, так буде і цього разу. Мусить бути.

— Щоб ти не поспішала обзивати мене брехлом потім, — кинув Златан, не відриваючись від дороги, — скажу одразу. Сьогодні судді зберуть світлих і темних знову. Я везу тебе подалі від цих зборів.

— Чому? Польський суддя вже бачив мене, коли ми прийшли до другої мітки. Та й ні для кого не секрет, що я, трясця, найактивніший гравець.

— Байдуже. Попереду спокійна ніч, і я зможу перевірити дещо. До речі, четверте очко — ваше. Судді про це оголосять на зборах. Більше жодних новин не буде, тож ти нічого важливого не пропустиш.

— Як? — Варта ледь не вдавилась шоколадом. — Ми ще навіть жертву не знайшли! Чи це зробив Хтось інший з темних? — дівчина згадала про алхіміків та нечисленні групи, котрі зазвичай трималися осторонь основної тусівки. Але хтозна, як вони поведуть себе в часі Гри?

— Зафіксували порушення, — Златан різко повернув праворуч — і Варта ледь не впала на нього. — Світляки жорстко знехтували правилами. Судді майже одноголосно вирішили зарахувати очко за четверту мітку на користь темних.

Чаклунка замовкла, вдивляючись в обличчя нового знайомого. Напруження. Холодний зосереджений погляд.

— Щось сталося, так? Щось із жертвою світляків? — здогадалась вона.

— Так. Немає більше жертви світляків. От тобі й святенники, — маг зціпив зуби. Здавалось, що йому самому боляче говорити. — Я б повиривав руки тому, хто це зробив. І тому, хто наказав. Бо голова й виконавчі руки зазвичай різні.

— Ідея точно належала Люцемові. Він головний, — глухо відказала Варта.

— І не такий дурний наче, щоб так... Мені не подобається те, що відбувається.

— Та мені теж. Проте чому ж тоді нікого не покарали за вбивство Софікоди? — спалахнула Варта.

— Бо тоді ще не оголосили початок Гри офіційно. Такий закон. І цим скористалися. Поза тим, то була і так дуже складна справа, вирішення якої затягнеться аж до кінця...

— Ти — суддя, — видихнула Варта, вже не вперше впіймана цією раптовою думкою. — Тепер я впевнена. Ти знаєш усе. Але не хочеш, аби хтось дізнався про твою участь у Грі. Поза тим, сам казав, що всі із суду плетуть власні інтриги. І якщо нас викриють, — вона глибоко вдихнула, — триндець.

— Ти помиляєшся, дуже нехороша темна, — Златан скосив погляд на неї і посміхнувся, але тут же зосередився на дорозі. — Маєш моє слово: я не суддя... Якби був ним, то міг би краще відкривати наступні точки та імена жертв. А так лише користуюся випадками везіння.

— Здуріти з тим усім, — хмикнула чаклунка. — А мені так подобалися історії про вищі неконтрольовані сили, які обирають усі елементи Гри! Про первісну магію і все таке...

— Та так і є, — відказав чех серйозно. — Просто у суддів є вміння бачити всі ці елементи. У них самих ніяких вищих сил — лише крутизна в магії. Погодься, слідкувати за перебігом турів так легше. Вони бодай знають, куди виставляти спостерігачів! Проте якщо потенційні жертви носять на собі знаки із самого початку — тільки не знають про це, то мітки проявляються одна за одною... І навіть судді не в змозі сказати, де буде, скажімо, одинадцята точка, поки ще не позначена десята.

— А як зі списком жертв?

— Одного списку не існує. Теоретично він був укладений у Конгломераті перед самим стартом Гри. Але доступу до цієї інформації в мене немає. Перед кожним туром жеребкуванням обирають того, хто буде присутній на наступній точці. Іноді щось коригують, але не так часто. І ось лише той суддя, який відправляється на точку, отримує записку з іменами Двох жертв — світлої й темної.

— Хотіла б я знати, за які такі гріхи вищі сили обирають жертв...

— Можеш вважати це просто невезінням. Ну, чи везінням — залежно, як ти ставишся до знайомства зі мною, дуже зацікавленому в тобі як у майбутній жертві, — Златан краєм ока зиркнув на чаклунку.

— А як щодо шансу бути вбитою Люцемовими посіпаками? — хмикнула Варта. — Дякую, обійшлася б і без цього.

— Ти будеш у безпеці. У суддів є дуже чітка межа між цілковитою таємницею й тим, що вони можуть повідомити комусь. Повір, інформацію про твою особу в ролі жертви я отримав далеко не законним шляхом. Але воно було того варте.

— Звучить трохи погрозливо...

— Приїхали! — Златан загальмував так різко, що Варта встигла пообіцяти собі ніколи більше не сідати з чехом в одне авто.

Велика літера «Л», яка позначала межу міста, височіла збоку від траси. Маг клацнув пальцями — і двері автівки відчинилися. Варта і Златан вийшли й зупинилися на узбіччі.

— Здається, я знаю, що тобі треба перевірити, — шепнула чаклунка, обіймаючи себе за плечі: вечірній вітер пронизував надто різко.

— Тоді моя думка про тебе незрівнянно росте вгору. Уперед! — Златан раптом опустив їй на плечі свій синій кардиган і підштовхнув до межі Львова.

— Це ж наче заборонено, — дівчина зиркнула на мага через плече. — Якщо я жертва...

— То я це побачу, — перебив чех. — Так. І не допущу, аби ти постраждала. Але в мене є потреба пересвідчитися, чи ніхто не вирішив зіграти й проти мене. Йди давай.

Дівчина зробила кілька впевнених кроків. І минула букву «Л».

— Далі йди, — голос мага став раптом похмурим.

Варта послухалась. Ще кілька кроків... І ще...

— Ще далі!

Її заполонила свавільна радість від думки, що вона пройшла межу міста. Отож, не приречена. Не жертва. Златан помилився! Або його обдурили суддівські інтригани, в котрих уже точно є досвід у таких справах. Отож, її життя не висить на волосині випадку чи підступів гравців. Отож, вона може...

Дзвін, який розітнув Вартину голову, ледь не оглушив її. Здавалося, що завібрувало все: повітря, асфальт під ногами, навіть небо. І зблиски фар перетворилися на коловорот мерехтливих вогнів. Коловорот — на маятники. А маятники заблискотіли сонцями золотих кіл...

Чаклунка спробувала зробити ще крок уперед. Проте тіло не слухалось. Ноги гуділи. Хиталися. Павутина сили повисла безвольно. Навіть кожен вдих здавався хрипом перед смертю.

Дзвін сильнішав.

Земля почала розпливатися.

— І годі, — хтось бережно взяв її за руку й повів назад. Хтось, для кого світ усе ще був правильним.

Варта заплющила очі.

Коли вібрація зникла і дзвін теж, дівчина зрозуміла, що сидить на траві біля автівки чеха і знаку «Л». І руки тремтять.

Златан схилився над нею.

— Якщо тебе нудить, я можу піти прогулятися. Чи потримати твоє волосся. Його до біса багато... не хочеться забруднити, — хмикнув він.

— Дякую, обійдуся, — Варта намагалась глибоку дихати і проганяти нудоту. Та чорта з два її виверт на очах у цього покидька!

— Отож, тепер ми переконалися, що ти таки жертва, — вдоволено повідомив він. — Якщо хтось із твоїх друзів теж вляпається, то повідом їх, щоб навіть не намагалися кудись тікати. Правила, звичайно, озвучили для всіх. Проте завжди знайдеться якийсь ідіот, який певен, що кого-кого, а його це омине.

— Тобто будь-яка жертва, навіть остання, може про це дізнатися, якщо їй просто захочеться поїхати за місто?

— Так. Але перша біда в тому, що так і померти можна. А друга біда — жертва все одно не дізнається, який її порядковий номер. Тож користі з такого ризику небагато. А тепер, якщо тебе вже не нудить, давай рухатися далі.

— Що ще сталося? — закотила очі Варта, передчуваючи проблеми. Рухатися їй поки що не хотілось.

— Я напередодні зазирнув у спогади твого бравого рятівника і дізнався, хто на тебе напав. Мені тепер цікаво чому. Бо, як я вже нині згадував, зазвичай ті, хто замовляє роботу, і ті, хто її виконують, — різні особи, — Златан клацнув пальцями. — Як ти ставишся до нічних клубів?

— Негативно.

— Чудово, я теж. Але думаю, ти пробачиш, що у вільний час я вже тобі купив сукенку, яка ледь прикриває зад і мерехтить, як святкова ялинка. Фейсконтроль і все таке.

Варта дивилась на Златана кілька секунд, думаючи над тим, як його достатньо вишукано послати Врешті вона видихнула:

— Скажи мені, хто це, і я сама його прикатруплю.

— Так і знав, що ти це запропонуєш... Ні, — Златан посуворішав, — у мене на нього ще є плани. Як і на тебе. Тому годі траву топтати, підйом, — він простягнув Варті руку і допоміг підвестися.

— Сподіваюся, у віддяку за сукенку ти дозволиш мені обчикчикати твої патли, щоби виглядало достатньо по-хіпстерськи? — злісно видихнула дівчина, здмухуючи з магового чола всюдисущі каштанові кучері. — Фейсконтроль і все таке.

— Варто, сонце моє, — Златан усміхнувся широко й вдоволено, — мене пропустять куди завгодно. Я, якщо ти забула, багатий іноземний турист. Який, за нашою сьогоднішньою легендою, любить залишати розкішні чайові, цмулити коктейлі й обмацувати фарбованих білявок у дорогих клубах.

— Дуже схожий, просто бездоганне потрапляння в образ, — дівчина розтягнула губи в силуваній посмішці. — Тільки біда: білявка з мене ніяка.

— Побійся вищих, Варто. Хіба я хоч раз давав тобі привід думати, що в мене є бажання обмацувати тебе? Я триматимуся якнайдалі. Пішли.

— От спасибі, чорти б тебе забрали, — прошипіла дівчина і зміряла хлопця поглядом, який міг би спопелити будь-кого. У неї виникало відчуття, що тонке шитво з мерехтливими блискітками ризикує тріснути. Аби показати всьому світові білизну, їй варто лише зробити один необережний рух.

Але Златан лише посміхався своєю фірмовою усмішечкою. Він зализав кучері і зв’язав їх у куций хвіст на потилиці. Разом з темно-червоними штанами, сорочкою в дрібні візерунки й сірою жилеткою виглядало незле. Якраз схоже на туристів із промовисто-масними поглядами, котрі часто виходили на полювання в тутешні заклади. Варта вирішила, що підчепити когось магові буде неважко.

— Морт тут підпрацьовує, — повідомив Златан на підході до клубу.

Чаклунка спохмурніла. Чех розповів їй, що напередодні зустрівся з Еверестом і витягнув із його спогадів інформацію про Морта. Мовби саме його світляний співробітник спинив у вечір нападу. Якщо маг справді тусується зі святенниками, як учора, то цілком міг напасти на неї. Але якщо це й так... Дівчина сподівалася, що темний маг після серйозної розмови з нею позбудеться бажання вставляти палиці в колеса.

Клуб зустрів їх психоделічним вибухом кольорів. У чародійки одразу виникло відчуття, що вона вже трохи випила. Фіолетово-салатові стіни, вкриті колами, зелені зблиски лазерів. Спалахи світла в ритм з музикою. І музика, яка накочувалась однаковими хвилями, ніби заклинання Дикорослої. Але в ній не було душі. Не було нічого, крім шуму. Нічого, крім простого повторюваного ритму, який бухкав довкола і всередині. Півкруглі ложі з диванчиками засипали компанії. Пивні пляшки й високі бокали коктейлів дзенькали раз по раз. Алкоголь і дим, дим і алкоголь.

Варта осміхнулась, передчуваючи, що тут знайде гарну жертву. А велелюдність допоможе їй сховати свою павутину.

— Отож, сценарій такий, — Златан, попри свої слова, що триматиметься подалі, зробив крок до Варти, обійняв її за талію й зашепотів просто у вухо. Його слова розчинялися в музиці та звучали ледь чутно: — Вдавай радість, не налягай на коктейлі й час від часу зиркай у бік діджейського пульту. Коли побачиш нашого паршивця, дочекайся завершення його виступу. І пензлюй за ним. За мною не бігай, ясно?

— А ти що будеш робити?

— Побачиш, — Златан провів руками по волоссю. — Не напивайся тільки.

— Йди до біса! — відповіла Варта.

— Так, приблизно туди й збираюся, до справжньої чортиці на рандеву, — маг клацнув пальцями і швидко занурився в натовп, який танцював, пив, сміявся, обіймався й кричав щось у пориві екстазу.

Варта підійшла до бару, найпевнішого місця для самотніх душ, замовила собі коктейль навмання і примружила очі в пошуках жертви.

Перш ніж вправляти комусь мізки, треба бути певним, що на це вистачить сил. Інакше доведеться розквасити Мортові носа вручну. Дівчина не сумнівалась, що це в неї теж вийде непогано: до високого зросту й міцної статури додавався ще й досвід підліткових сутичок. Тоді з магією не завжди вдавалося поладнати, а от кулаки йшли в діло безвідмовно. Але тепер павутина видавалась чаклунці природним продовженням її тіла. Досконалою і потужною силою, яка вимагала багато, але давала ще більше.

Варта несвідомо погладила медальйон, який лежав у декольте надміру відкритої сукні, і посміхнулася задоволено. Попри суцільний психоз показної радості довкола, вона чітко вловила кількох потенційних жертв. Вони танцювали й піднімали келихи, їхні тіла звивалися у спалахах прожекторів, лазеру і хмарах штучного диму. А їхні душі тонули у хвилях гніву і ревнощів, їх затоплювало нещастя — по вінця. Біль і страх. Неприязнь і невдоволення. Цілий букет прекрасних жертв! Варті на мить здалося, що всі в клубі — це потопельники, котрі з останніх сил намагаються вирватися, втриматися на поверхні, не потонути у власній темряві. Вони відчайдушно тягнуть руки вгору, волають про допомогу, борсаються з останніх сил, проте музика заглушує їхні крики.

Чародійка солодко потягнулася, ковтнула коктейль і стріпнула павутинку з пальців.

Настав час комусь із цих людей потонути.

Варта помітила Морта за пультом діджея після третього коктейлю. Сповнена сил, вона дозволила собі трохи розслабитись, бо була певна, що у велелюдному клубі та ще й з чехом під боком легко вдасться виловити темного мага, який напав на неї.

— Над чим замислилась, красуне?

Дівчина відірвала погляд від танцмайданчика. Перед нею спинилась фіолетова сорочка, обтислі джинси, дорогий годинник і жахлива, чомусь модна стрижка з виголеними скронями.

— Над філософськими засадами у працях Сьорена К’єркегора, — відповіла Варта без усмішки. Зазвичай складне ім’я данського філософа примушувало небажаних співрозмовників кілька секунд помовчати. Ефективніше було б сказати, що вона чекає на свого кавалера. Але якби фіолетова сорочка ошивався поруч довше, то помітив би, що її супутника підозріло довго немає. Адже Златан пішов у якійсь своїй справі...

Незнайомець коротко реготнув. Його сміх, гортанний і самовпевнений, чаклунці не сподобався.

— А як щодо танцю? Кльова пісня, — запропонував людський молодик, киваючи в бік натовпу тіл, який викликав у Варти тільки огиду.

— Ні, дякую.

— А якщо подумати?

— Ні. У мене цей процес не забирає стільки часу, як у тебе, — кинула дівчина і відвернулась в інший бік.

«Придуши-и-ила б його!» — шепнула внутрішня темрява, яка неспокійно вирувала після того, як Варта всотала достатньо енергії.

«Дочекаєшся Морта», — подумки відповіла дівчина самій собі.

Але надокучливий містер фіолетова сорочка поклав руку їй на плече.

— Слухай, — крикнув він, обдавши Варту ароматом вишневих цигарок, — якщо ти думаєш, що ти тут приперлася вся така довгонога й загадкова краля, що всі будуть падати штабелями, то...

Дівчина не дала йому договорити. Вона недбало вивільнила трохи сили й обплела шию молодика павутинкою. Його рука відпустила плече чаклунки. Містер фіолетова сорочка закашлявся. Він сперся рукою на барну стійку, але рука зісковзнула. Склянка хряснула на підлогу.

— Гей-гей-гей! — крикнув бармен, помітивши, що щось не так. — Ану не бушуй! А ні, то зараз тебе звідси винесуть.

Варта спостерігала за тим, як нахабний молодик розстібає верхні ґудзики сорочки, бо йому не вистачає повітря. Як зелені тіні прожекторів заливають його обличчя. Як захмелілі очі злякано підводяться на неї. Як звуки довкола стираються, ніби їх щось всотує. Як темрява всередині вирує тріумфально. Як...

«Спинися, Вартова!»

Льодовий струмінь полоснув плече, спалахуючи болем.

— Ви погляньте, хто тут у нас! — стільки жовчі в голосі Златана Варта не чула вже давно.

Проклятий чех стріпнув льодову павутинку з пальців. Молодик нарешті перестав задихатись і з цілковито спантеличеним виразом на обличчі почвалав кудись у бік вбиральні. Люсент у білій сукенці, вишитій блискітками, повисла на руці Златана і накручувала його кучері на палець.

— Дуже нехороша темна відшиває своїх кавалерів особливо жорстокими методами, — продовжив чех знущально і повернувся до світлячки. — Добре, що ми помітили її вчасно. Хтозна, чи не довелося б ще один труп пояснювати суддям.

— Якщо пам’ять мені не зраджує, — Варта смикнула бровами, — то це ваших сьогодні оштрафували. За порушення правил Гри, так?

Люсент кинула в її бік зверхній погляд.

— Це було самогубство. Ми вже подали апеляцію в Конгломерат.

— Звича-а-айно, — Варта пригубила коктейль. — А ще написали листа зі скаргою вищим духам і перепросили людських богів. Запопадливі світлячки так турбуються про свою репутацію!

— Пропоную не підживлювати її злість і піти потанцювати, — Златан зиркнув повз Варту байдуже.

Люсент на мить скинула зі свого лялькового обличчя вираз постійної зверхності, й чаклунка помітила те, чого аж ніяк не очікувала. Захоплення. Спалах інтересу. Очікування. Та Люцемова сестра, найпафосніша світлячка у місті, здається, втріскалась у проклятого чеха! Дівчина стрималась, щоб не розреготатися просто Люсент в обличчя. На щастя, Златан швидко потягнув її просто в глибини танцюючого натовпу.

Настрій Варти помітно покращився. Вона розуміла, що, звичайно, дарма так налягла на коктейлі та накинулась на нещасного містера фіолетову сорочку. Але, на щастя, Златан втрутився. Ще й з такою супутницею! Так, знати слабкість Люсент — це чудово. Особливо коли ця її «слабкість» — на твоєму боці. Ні, справді! Запасти на чеха! Чаклунка пригадала його розкішні кучері, іронічну усмішку і гострі темні очі. Що ж, об’єктивно Златан виглядав непогано, хоча й поступався Варті кількома сантиметрами. Але запасти на чеха!.. Дикоросла впаде з дивана від сміху, коли почує цю історію!

Дівчина швидко допила коктейль і, обсмикнувши підступно коротку сукню, спробувала пробитися ближче до діджейського пульту. Вона вперше бачила роботу Морта. Здавалося, що маг повністю занурився у свій світ музики і не помічає нічого довкола. А в такому натовпі аура розчинялась, як цукор у чашечці гарячого чаю. Можна підійти зовсім близько, зовсім непомітно. І це чудово.

— Ти маєш ще три секунди на роздуми, — Варта недбало стріпнула залишки павутинки з кінчиків пальців, і іскри атаки розтанули в неї перед очима.

— Я нічого не знаю, — знову прохрипів Морт.

— Чому я тобі не вірю? — чародійка присіла біля нього, розпластаного на землі, і згребла світле волосся в кулак. — Ніч довга, тож думай, виродку.

З Мортового носа юшила кров.

Вузька вуличка біля службового виходу з клубу була безлюдною. Варта дочекалась завершення виступу мага і вислизнула з клубу саме тоді, коли Морт збирався його покинути. Перевага в силі була на її боці. Проте темний навідріз відмовлявся розповідати про замовників. Темрява всередині прагнула його знищити. Здоровий глузд підказував, що це не допоможе.

— Я знаю, що ти працюєш зі світляками, — процідила Варта.

Бліде обличчя Морта не змінилося.

— Тоді якого біса ти від мене хочеш? — маг сплюнув кров’ю.

— Хочу знати, хто й навіщо наказав напасти на мене. Усе просто. Розповідаєш — і я тебе відпускаю. Або продовжуєш комизитися, а я продовжую... скажімо, ламати тобі пальці по одному.

— Садюга. Завжди такою була! — Морт сплюнув знову. — Ще у школі. Пригадуєш, сихівські дуелі? Коли ви з Тайфуном?..

— Зуби мені не заговорюй, — відказала Варта, вивільняючи павутину. Повітря довкола неї затріщало від непокірного струму.

Морт тут же застогнав, бо павутина прошила його наскрізь, втискаючи в брудний асфальт.

Секунда, дві, три...

— Світляк! Їй-богу, Варто! Головний світляк! — Морт захрипів. — Прошу, годі!

Чаклунка спинилась.

— Сволота... — видихнув темний.

— І що він хотів? — Варта глибоко вдихнула, бо ця атака витягнула з неї багато сил одразу, і серце стукотіло неспокійно.

— Та що! Вирубити тебе. І відвезти до них на розмову. Ти ж не пішла б сама. Більше нічого не знаю.

Дівчина стиснула кулаки. Тільки не зірватися. Тільки не зірватися.

— Та й не зробили б вони нічого! Я взагалі підозрюю, що ти — одна із жертв. Бо Люцем — це я тільки тобі кажу! Ексклюзив!, — то от Люцем спочатку хотів просто провчити за дуель. Легко налякати. Аби не рипалась надто. Тебе ж бояться, Варто. Ти ж у нас крута... Але потім він різко змінив свою думку. І наказав привезти тебе до них. Тихо-мирно.

— Хто ще знає про твою підозру?

— Думаєш, мені кажуть? — Морт хмикнув і почав зводитись на ліктях. Руки в нього були порізані всі. — Вони переможуть, Варто. Я тобі кажу. Хочеш вижити — ще можеш приєднатися.

— Чорта з два, — дівчина сіла на бордюр, відчуваючи втому і спустошення.

— Але вони переможуть. Бо їм допомагають.

Не було потреби казати хто. Судді. Судді та їхні прокляті закулісні ігрища.

— І тому ти, телепню, зрадив своїх? — визвірилась дівчина.

— Своїх? — маг реготнув зневажливо. — Відкрий очі, темна. Нема ніяких «своїх». Є маги, якими завідує Тайфун, але в нього клепки, як у підсвічника моєї прабабці. Є алхіміки, які горді та вперті. За своїх порвуть, а на інших плювати. Є відьомський шабаш, якому взагалі плювати на всіх. Ці завжди можуть десь відсидітися. Тоді «свої» — хто вони?

Варта стиснула губи. У словах Морта частково була правда. Проте все одно вона не могла прийняти це виправдання.

— Навіщо ти світлякам? — спитала дівчина натомість. — Ні сили, ні розуму.

— У всіх є таємні таланти, Варто. Співпраця не заборонена.

— І тобі самому не огидно? Завтра Тай знатиме. І шабаш, й алхіміки. Можеш бути певен щодо цього.

— То нехай... Ставки надто високі. Вибачай, але я планую вижити в цій Грі. Ай... — Морт стріпнув рукою. — Ти добряче мене приклала...

— Сам нарвався.

— А от і зборище темних, — продзвенів голос Люсент.

Варта здригнулась і підхопилася на ноги.

Світлячка вийшла з-за повороту, тримаючи Златана попід руку. Навіть у вузькому переході між двома цегляними стінами вона ступала так, наче королева на червоній доріжці.

— А я очікував побачити тебе в клубі, — оторопів Морт, зиркаючи на Люсент.

Варта піймала себе на думці, що теж не помітила ауру світлячки. Чи не Златанова це робота?

— Це не так важливо, — у словах Люсент продзвенів лід. — Але я почула достатньо. Ти кинув тінь на ім’я мого брата, голови всіх світлих Львова. Звинуватити його у намірі викрасти і кого — пітьмаву чаклунку! Нечувано. Ще й посмів видавати їй дані про наші підозри щодо жертв. Я розчарована тобою.

— Подивися на це з іншого боку, — Морт підхопився на ноги куди швидше, ніж Варта сподівалася, судячи з його поранень. — Вона тут. І ми тут. Вона одна — нас троє.

Дівчина напружилась. Тупий кут за спиною. До виходу на вулицю треба обійти і Морта, і Люсент, і чеха. Вона вже автоматично вираховувала, як перемогти їх — усіх трьох. Адже Златан, мабуть же, буде прикидатися, що він зі світляками.

— А що, Люцем думає, що оця — справді жертва? — спитав чех з недовірою і краплею інтересу.

— А це, шановний гостю, не твоя турбота, — відповіла Люсент відсторонено.

Варта зціпила зуби. Можливо, вона переоцінила інтерес світлячки до її нового знайомого.

— Тарновецька, якщо ти вмієш оцінювати сили гарно, то я певна: вирішиш здатися без бою. Навіщо нам зайва кров? Ми ж не хочемо пошкодити твою... майже сукенку, — погляд Люсент із насмішкою зміряв оголені ноги темної.

— Ти хочеш битися чи язиком тріпати? — Варта відчула приплив азарту. Троє — то троє. Морт уже знає, що не варто з нею сперечатися.

— Любко, я спитав, — повторив Златан твердим тоном. — Чи ваш голова думає, що вона жертва? І хто ще про це знає?

— Ніхто, крім нас, — раптом слухняно відповіла Люсент, ніби її перемкнуло.

— Добре, — чех усміхнувся широко.

Варта приготувалась до нападу.

Проте ніхто не встиг атакувати. Натомість світ довкола сповільнився. Ось її рука, з котрої по краплі виростає павутина енергії, що вібрує й подзвонює. Ось Морт, який дивиться на свою правицю, ніби намагається зібрати силу для атаки. Ось Люсент здивована, адже вона сказала Златанові те, що не планувала. Вона повертається в його бік. Біле волосся злітає від різкого руху.

Ось проклятий чех. Для нього час тече невпинно.

Він одягає темні тонкі рукавиці. Криво осміхається. Шепоче щось собі під носа.

Крок — його рука на плечі Люсент.

Золото щитів довкола Златана.

Він нахиляється до світлої. Каже щось. Енергія обплутує її. Вона падає. Просто на асфальт. Біла сукенка — в пил і болото. Уламок скла черкає ногу Люсент. Вона не здригається навіть. Не підводиться. Повітря дрижить дрібно.

Крок — рука падає на плече Морта.

Кучері чеха здіймаються неприродно. Довкола нього наче росте щось жахливе і невидиме. Росте і заповнює собою все. Колосальна сила.

Він шепоче щось Мортові. Маг опускається на коліна. Тоді безвольно падає теж. З його рук і далі стікає кров. Очі розплющені й налякані.

Крок.

Варта задкує і хоче втекти. Вона опускає погляд на руки Златана. Шкіряні рукавиці.

«Ми вмиваємо руки, Богуміне...», — казав хтось давно-давно.

До того як спалах поглинув її. Рукавиці, щоб не торкатися крові. Рукавиці як знак влади.

Тріск келихів. Полум’я на зелених шторах. Маятники. Сотні маятників.

«Вартова!»

«Вартова!»

«Вартов-а-а-а...»

— ...Варто! — руки Златана вчепилися в її плечі та струсонули. — Варто, слухай мене.

— Що ти... — дівчина відчула, як час знову рухається у звичному ритмі. — Що з ними?.. — кивнула вона на Морта і Люсент, заціпенілих на асфальті.

— З ними все добре. Слухай! — чех узяв її обличчя в долоні та примусив дивитись на себе. Темні очі стали мовби маячками, що допомагали втриматись на поверхні. — Слухай же. Я порушив одне правило, щоб підмінити їм спогади. Ніхто не дізнається, що ти жертва. Але це має свою ціну. Тому зараз тікай звідси. Геть. Якомога швидше. Їдь додому. Там і залишайся. Поки я по тебе не прийду. Чула? — гладка шкіра рукавиць холодила щоки. — Так треба. Чула? Варто, негайно скажи мені щось!

— Чула, — видихнула вона.

Світ тремтів.

— Тоді геть. Негайно! — Златан силоміць відвів її до виходу з вузького переходу і виштовхнув на вулицю. — Щезни звідси, Вартова! — заволав він.

Варта не озирнулася. Вона зняла туфлі й побігла вперед босоніж, не розбираючи, чи це правильний напрямок. Головне було вибратися звідси. Головне було опинитися якомога далі від Златана.

Чаклунка відчувала, як ноги саднять. Але не могла спинитися. Ще ні. Златанові було страшно. Коли він проганяв її, йому було страшно. І цей страх перейшов у неї і підштовхував уперед.

«Тікай, Вартова...»