Візит зсунутої фазіанки

V

— Людство почувалося так, наче його пошили з дурні. Розиграш космічних масштабів упродовж трьох років — нічого собі! «Та заблукали ці космічні халамидники. Збилися з дороги — от і все, — пояснювали доброзичливці. — А по телевізору: що в нас, те й у них…» Та перевірили пам’ять навігаційної ЕОМ, записи курсових автоматів: ні, не збилися летіли правильно.

Коли пристрасті вгамувалися вивели таку мораль: ось до чого призводить нехтування думкою старших і начальства. А якби до Вишеньки полетів спеціальний зореліт з підготовленим екіпажем (підготовленим до чого?!), то напевне… А що, власне, «напевне»? Як пояснити те, що сталося? От де заковика.

І така, шановний, заковика, що через неї на Землі серед науковців спалахнула пандемія «прокурорських інсультів та інфарктів»…

— Прокурорських?

— Еге ж, їх так назвали на згадку про того губернського прокурора, котрий, якщо пригадуєте, коли поповзли чутки, ніби Павло Іванович Чічиков є насправді чи то одноногий капітан Копєйкін, чи то перевдягнений Наполеон, дуже замислився — як таке може бути… і брик! — та й вмер. Так і тут: як почне який-небудь «учений-прокурор», доглядач непорушних фізичних теорій, замислюватися, як це, справді, може бути, — з одного боку, все наче є, а з іншого, абсолютно нічого нема — ні речовини, ні тяжіння… брик! І нема, і — некролог. Е-ех! Скільки тоді з’явилося змістовних некрологів!… Втім, я на обліку. Це звільняє мене від необхідності посипати попелом голову і рвати на собі одіж: «Від нас передчасно пішов…», «Світова наука зазнала непоправної втрати». А треба було б з неприхованою полегкістю написати: «Нарешті врізав дуба консерватор-маразматик, який своїм авторитетом і маразмом гальмував розвиток цілої галузі фізики!»

Зізнаюся вам, що я й тепер згадую про ту пандемію не без утіхи. Тим паче, це вони, вони і сановні їхні наставники, всі, хто пнеться на науковий Олімп й стверджує, що вони — патріоти науки, і те, і се… Оренди, оренди хочуть ці патріоти, зиску, дисертацій, звань! Це вони мене так улаштували. Нічого, нічого, мовчок…

Та як би там не було, інтерес до Вишеньки та її мешканців став згасати. Спецекіпаж розформували, спецкорабель переобладнали для іншого призначення. Навіть передачі звідти нікого більше не цікавили. Зостався лише термін «фантомні світи». Сама тема негласно стала забороненою — так дуже всі відчували себе обдуреними.

Всі — окрім мене. «Pas moi», як кажуть французи.

…Та що там «фантомні світи» — хіба без них бракує фантомних уявлень, до яких ми звикли і не дивуємося! Скажімо, чому у Всесвіті так мало речовини? Адже, якщо розподілити її рівномірно в просторі, то на об’єм Землі припаде пучка пилу. Що, не замислювалися, не дивувались, еге ж? Я здивувався — і це був перший натяк.

Або візьмімо ці супермодні новинки астрофізики: квазари, пульсари — пульсуючі зірки (завжди з потужним радіовипромінюванням, завважте!), які змінюють яскравість і спектр із шаленою частотою — до 30 разів на секунду. Тепер уявіть: величезний світ, який за розмірами набагато більший від Сонця, і його трясе так, що температура, щільність, навіть темп ядерних реакцій змінюються з такою ж частотою. Тридцять разів на секунду, це ж — дз-з-з-з… — рух крилець мухи. Чи можливо, щоб зірки здійснювали таке «дз-з-з-з…»?

— А як же, — ми це спостерігаємо — стенув я плечима.

— Е, голубе, що спостерігаємо? І хто спостерігає?.. Ми з вами читаємо про це статті й замітки, — добре, якщо наукові, а то й з газет. Готові тлумачення. А спостерігають, точніше фіксують, завдяки складній апаратурі, коливання яскравостей якихось дуже далеких утворень у Всесвіті — окремі астрофізики. І бачать вони не трясанину, а, в кращому випадку, слабкі голочки промінчиків чи й взагалі лише показання приладів, індикаторну циферію. Так би мовити, — ніч, туман, струна дзвенить в тумані… Все решта — вигадки теоретиків, і виникли вони з усталених уявлень та прагнення їх врятувати.

Але це прийшло до мене згодом. А першою ниточкою, за яку я вхопився, була та моя порада змінити частоту телетрансляції для гуманоїдів Вишеньки. Пригадуєте: вони прийняли наші сигнали на частоті, вищій від тієї, на якій ми знайшли їх. Пояснити це можна лише так: наша підвищена частота для них зовсім не підвищена. Або, якщо хочете, навпаки — ми приймали їхні передачі на значно меншій частоті, аніж та, на якій вони їх посилали… звідки він, цей зсув частоти, га? — Незнайомець поглянув на мене багатозначно й урочисто: відчувалося, що він наблизився до кульмінації розповіді. — А стався він тому, що світ Вишеньки зсунутий проти нашого по фазі!

— По фазі чого? — не зрозумів я.

— Коливань! — голос його урочисто тремтів.

— Яких?

— Основних. Послухайте лишень, адже це дуже просто. Треба тільки серйозно сприйняти те, про що йдеться у фізиці мікросвіту: про хвилю-частку, про дифракцію електронів та протонів… і всі ці хвильові моделі, і що частинки в рівняннях квантової механіки розглядаються як «осцилятори». А зрозуміти це можна тільки так: мікрочастинки і все, що з них складається — атоми, молекули, тіла — є матеріальні коливання дуже високої частоти. Ми, бачте, не сприймаємо тіла, як коливання! — він роздратовано пирхнув. — Та ми й світло не сприймаємо як коливання, а як світло, але там змирились, а ось з коливаннями-речовинами — ну, ніяк.

Коливанням, як відомо, властиві період, амплітуда й фаза. Дивіться, як просто: беремо вираз Бенчика для фотона.

— Бенчика? — перепитав я.

— Ну, не знаю, як його у вашому світі звуть. Я ось про що, — незнайомець зігнувся, надряпав нігтем на землі «E = hv» — співвідношення Альберта Ейнштейна! — І помножимо його на відомий усім електрикам кут зсуву фаз, точніше на його косинус, — він дописав нігтем справа у формулі «cos S».

— У звичайному світі, для якого Беня вивів співвідношення, зсуву фаз нема. S дорівнює нулеві, його косинус — одиниці. Але між різними світами він завжди є, зсув фаз! Косинус менше одиниці. І як це ми сприймаємо? Погляньте: h змінитися не може. Це світова константа, отже, лише частота — частота сигналів, яку ми сприймаємо. І завжди в бік зменшення. Вона виявиться настільки меншою, наскільки більший зсув фаз S. Задачка для молодших школярів.

Незнайомець випрямився, відкинув волосся:

— Ось вам і фокус з частотами телепередач. Та що передачі — сама Вишенька зовсім не теплова, а нормальна зірка, можливо, навіть її температура вища від сонячної. І світ гуманоїдів абсолютно речовинний… от тільки коливання речовини нашої і їхньої зсунуті так, що коли ми є, їх нема, а коли вони є, нас нема. Тік-так — тому зореліт і пройшов крізь планету. Єдиною спільною ниткою між нашими світами стали радіохвилі. А також й з іншими «фантомними світами» — пригадуєте, виявили інші сумнівні телепередачі від радіозірок? Не містифікації це були, не перешкоди, і не від радіозірок вони надходили, а від звичайних зірок із звичайними планетами, тільки зсунутими по фазі.

…Я вам розповідаю детально, але сам все це зрозумів якось одразу, вночі на прогулянці. Мене наче струмом ударило. Я стояв під зірками, дивився на них і дико реготав. Ні, як вам подобається? Вони майже всі не такі. І більша частина їх невидима. І пульсари ці… Ніяких пульсуючих світів насправді не існує. А є знаєте що?

Незнайомець лукаво, з солодким передчуттям сюрпризу глянув на мене, і я просто не міг не відреагувати:

— Що ж?

— Тільки тс-с-с… нікому! — він приклав палець до рота. — Я недавно це збагнув, ще ні з ким не ділився, навіть з тими трьома в стаціонарі. Але вам я вірю і відкриюсь, як рідному: це — биття. Ну, знаєте, те ж саме, що під час роботи двох близьких за частотами радіостанцій створює в приймачі свист — свист, коли ніхто не свистить. Так і з пульсарами-квазарами. Адже не тільки фази, а й частоти власних коливань речовини в різних світах не обов’язково збігаються.

Тоді при їх взаємодії випромінюваннями і відбуваються то поєднання коливань, то гасіння: биття, свист, дз-з-з… Це ефект спостереження. Ну як, га? А вони ортодокси та їх сановні наставники… брик — і нема. Нічого, нічого, мовчок!

…А тепер, любий співрозмовнику, я покажу вам справжній Всесвіт, у якому Всесвіт видимий — то лише його маленька частка! Втім, якщо ви пам’ятаєте теорію цього… ну, лисий такий, гостроносий, геніальний, ім’я забув — ну, релятивістська теорія вакууму, згідно з якою пустота є «заборонена зона» завширшки 2 Мс2, а енергія речовини й антиречовини є надлишок над нею… не пригадуєте?

— М-м… Полік? — невпевнено висловив я здогад.

— Так, саме він — Поль Адрієн Моріс Дірак. Він англієць, а англійці… о, вони все тонко відчувають. Так ось, якщо зіставити його теорію з моєю, неважко переконатися, що зсунутих по фазі світів повинно бути значно більше, аніж синхронних з нашим. Виходить ось що… — незнайомець знову схилився і накреслив нігтем схему з синусоїдою, в якої вершини й провали виступали за межі широкої горизонтальної смуги:

речовина зсунуті речовини

антиречовина

2 Мc2 час t

— Ось тільки в цих виступах упродовж малих відрізків періоду зречовинюємося, існуємо, взаємодіємо з іншими синхронними тілами. Можемо й з антисинхронними, з антиречовиною, яка в цей момент перебуває в протилежній фазі. Але у просвітках між тим і другим бачите скільки всього може вміститися? Просто чорт забирай, скільки там усього, зсунутого по фазі на ледь-ледь і більше… Ось вам і розгадка, чому мало речовини й багато пустоти. Речовини багато, тільки вона розподілена по всіх фазах.

Її стільки, мій любий співрозмовнику, — незнайомець випростався, відкинув волосся з лоба й поглянув на мене піднесено, — що і тут ось, де ми з вами розмовляємо, у ті проміжки періоду, коли нас нема, з’являється багато зсунутих світів. А серед них і той, де знемагають у стаціонарі мої друзі — учасники експедиції до Вишеньки; і той, де мій дім, моя лабораторія; і, головне, той чудовий мерехтливий світ, в якому існує Вона… І все виходить так, що коли Вона є, мене нема, а коли я є, її нема. Тік-так, тік-так…. ех, канальство! Нічого, нічого, мовчок!

Незнайомець похнюпився, запустив у чуприну тонкі довгі пальці, й сумно захитався.