Глава 4

Була п’ятниця, і о восьмій мали показувати Столичні Новини Іллеа. Дивитися начебто було необов’язково, але і пропускати їх було недоречно. Навіть Вісімки — безхатьки та робітники — намагалися у цей час опинитися десь поблизу магазину чи церкви, де транслювалися Новини. А тепер, коли почався Відбір, ігнорувати Новини здавалося неймовірним. Всім хотілося дізнатися, що відбувається у змаганні.

«Як ти вважаєш, сьогодні ввечері оголосять переможниць?» — запитала Мей з повним ротом картопляного пюре.

«Ні, люба. До закінчення подачі заявок залишилося ще дев’ять днів. Ми дізнаємося про результат у кращому разі за два тижні».

Такого спокійного маминого тону я не чула вже кілька років. Вона перебувала у стані спокою, задоволена тим, що їй вдалося досягти свого.

«Ну ось! Не можу дочекатись, аби скоріше про все дізнатися», — поскаржилася Мей.

Вона не могла дочекатися? Але ж це я брала участь у конкурсі!

«Мати казала, що ви були змушені відстояти у великій черзі», — на мій подив обізвався батько.

«Так. Не очікувала, що буде так багато дівчат. Навіщо ж чекати аж дев’ять днів. Можу заприсягтися, що записалася вже вся провінція».

Тато посміхнувся: «І як тобі суперниці?»

«Не знаю, я їх не роздивлялася, — відверто відповіла я. — Я надала матері право їх оцінювати».

«Так-так, — погодилася мама. — Я просто не могла стриматися. Але, думаю, Америка виглядала дуже непогано. Витончено та природно. Ти така красуня, сонечко. Якщо вони насправді оцінюють претенденток, а не обирають їх випадково, в тебе ще більші шанси, ніж я очікувала».

«Ну не знаю, — промовила я. — Там в однієї дівчини губи були так яскраво намальовані червоною помадою, що здавалося, ніби вона стікає кров’ю. Хтозна, може, принцові такі до вподоби».

Всі розсміялися, і ми з мамою почали всіх розважати коментарями щодо вбрання претенденток. Мей жадібно поглинала все до останнього слова, а Джерад лише їв та посміхався. Іноді ми навіть забували, що відтоді як Джерад почав по-справжньому розуміти, що відбувається навколо, потрібно уважно слідкувати за кожним словом.

О восьмій ми влаштувалися у вітальні: тато у своєму кріслі, Мей на софі поряд із мамою — на колінах у неї зручно вмостився Джерад, я на підлозі — і увімкнули громадський канал, за який не потрібно платити, отже, навіть Вісімки могли його дивитися, якщо в них був телевізор.

Заграв гімн. Можливо, це безглуздо, але він мені завжди подобався. Я дуже люблю його співати.

На екрані з’явилася королівська родина. На трибуні стояв король Кларксон. З одного боку сиділи його радники, які повинні були повідомити новини про господарські, екологічні та інші проблеми. Камера показала їх великим планом. Судячи з усього, сьогодні ми мали почути декілька оголошень. У лівій частині екрана королева та принц Максон у розкішному вбранні сиділи у схожих на трони кріслах. Вони виглядали по-царськи.

«Дивись, твого „нареченого“ показують», — пожартувала Мей, і всі розсміялися.

Я уважно придивилася до Максона. Очевидно, він був навіть красивим. Не таким, як Аспен, звісно. Такий сонячний вид зовнішності — коротко підстрижене волосся медового кольору, карі очі — багатьом він здається привабливим. Він виглядав бездоганно у сірому піджаку. Ось тільки тримався принц занадто скуто й напружено. Ідеальна зачіска, відмінно підігнаний строгий костюм — все занадто бездоганно. Він був схожий скоріше на свій портрет, аніж на живу людину. Мені було прикро за дівчину, яка стане його обраницею. На неї чекає надто сумне життя.

Я подивилася на його матір. Сидячи у кріслі, вона здавалася спокійною, але не справляла враження крижаної брили. Королева, раптом здогадалася я, на відміну від короля та принца Максона, не росла у палаці. Вона була Обраною дочкою Іллеа. Її історія загалом могла бути подібною до моєї.

Король вже почав говорити, але мені потрібно було отримати відповідь на своє запитання.

«Мамо», — прошепотіла я, намагаючись нікому не заважати.

«Що?»

«Королева... Ким вона була? Я маю на увазі, з якої касти?»

Моя зацікавленість викликала в мами посмішку.

«Четвірка».

Четвірка. Отже, її юність пройшла десь на фабриці чи в магазині, а можливо, і на фермі. Цікаво, як вона жила? Чи велика у неї родина? Мабуть, у дитинстві їй не потрібно було турбуватися про їжу. Чи заздрили їй друзі, коли її обрали? Якби я мала справді близьких друзів, чи стали б вони заздрити мені?

Дурниця якась. Мене ніхто нікуди не обере.

Я сконцентрувалася на промові короля.

«Сьогодні вранці було здійснено черговий напад на наші бази у Новій Азії. Військо зазнало невеликих втрат, але, ми впевнені, що новий призов, який має відбутися наступного місяця, зміцнить бойовий дух, а також поповнить лави армії».

Я ненавиділа війну. На жаль, наша держава ще зовсім молода і змушена боротися за існування. Ще одне вторгнення ми навряд чи переживемо..

Після того як король повідомив останні новини про рейд на табір повстанців, відділ фінансів прозвітував про стан зовнішнього боргу, а голова комітету з інфраструктури оголосив, що за два роки планується початок роботи з налагодження деяких автомагістралей, частина з яких залишалася зруйнованою ще з часів Четвертої світової війни. Нарешті на трибуні з’явився останній оратор, головний розпорядник.

«Доброго вечора, пані та панове. Як вам відомо, нещодавно поштою були розіслані повідомлення про участь у Відборі. Ми отримали перші дані про кількість заповнених анкет, і я радий повідомити вам, що тисячі прекрасних дочок Іллеа вже подали заявки до участі у відбірковому турі!»

На задньому плані Максон ледь поворушився у кріслі. Мені здалося, чи він насправді спітнів?

«Від імені королівської родини я хотів би подякувати вам за ваше відчайдушне прагнення та патріотизм. Якщо нам пощастить, до Нового року ми відсвяткуємо заручини нашого дорогого принца Максона та однією з чарівних, розумних і талановитих дочок Іллеа!»

Декілька радників зааплодували. Максон посміхнувся, але він явно був не у своїй тарілці. Коли аплодисменти вщухли, розпорядник знову заговорив:

«Природно, що в ефір вийде чимало передач, присвячених знайомству з дівчатами Відбору, не кажучи вже про їхнє життя у палаці. Для висвітлення цієї важливої теми нам не вдалося віднайти кращої кандидатури, аніж наш знаменитий, всім відомий Гаврил Фадей!»

Здійнялися чергові оплески, але цього разу звук долинув від мами і Мей. Гаврил Фадей був легендою. Ось вже більш як двадцять років він коментував трансляції парадів, з нагоди Свята Подяки, Різдвяних шоу та всіх інших урочистостей, які відбувалися у палаці. Я не можу пригадати жодного інтерв’ю з членом королівської родини та найближчими друзями, яке б обходилося без нього.

«Ах, Америко, ти побачиш Гаврила!» — зраділа мати.

«Ось і він сам!» — сплеснула у долоні Мей.

На екрані з’явився, як завжди дуже енергійний, Гаврил у строгому синьому костюмі. Йому було біля п’ятдесяти років. Коли він проходив сценою, у світлі прожекторів на відвороті його піджака блиснула золотом шпилька. Цей швидкоплинний спалах був як знак «форте» у моїх нотах.

«Добрррого вечоррра, Іллеа! — проспівав він. — Маю сказати, що для мене велика честь бути причетним до Відбору. Лишень подумати, мені випала можливість опинитися у колі тридцяти п’яти чудових дівчат! Тільки ідіот відмовився б від такої роботи! — Він підморгнув у камеру. — Але перш ніж познайомитися з чарівними дівчатами, однією з яких належить стати нашою принцесою, я матиму честь порозмовляти з нашим принцом Максоном!»

Тут Максон підвівся і рушив застеленою килимом сценою до двох стільців, що були поставлені для нього і Гаврила. Принц поправив краватку й обсмикнув костюм, ніби хотів виглядати ще бездоганніше. Він потиснув руку Гаврилу й сів навпроти, узявши мікрофон. Стільці були досить високими, отже, Максон поставив ноги на спеціальний обніжок. У такій позі він виглядав дещо невимушено.

«Ваша світлість, радий Вас бачити знову».

«Дякую, Гавриле. Мені теж дуже приємно». — Голос у Максона виявився таким же стриманим, як і він сам. Він увесь так і випромінював офіційність. Я зморщила ніс, ледь подумавши про те, щоб опинитися з ним в одному приміщенні.

«Менш ніж за місяць у Вашому будинку мешкатимуть тридцять п’ять молодих жінок. Які Ви маєте відчуття стосовно цього?»

«Чесно кажучи, я трохи нервуюся, — розсміявся Максон. — Уявляю, як галасно буде у палаці з такою кількістю гостей. І в той же час, я чекаю на цей момент з нетерпінням».

«Чи Ви запитували свого досвідченого і мудрого батька, яким чином йому вдалося знайти таку чудову дружину?»

Максон і Гаврил, наче за командою, повернулися до короля з королевою, і камера великим планом показала, як монархи, посміхаючись, дивляться один на одного, тримаючись за руки. Вони виглядали щирими, але хтозна, як там воно насправді?

«Взагалі-то, ще ні. Як вам відомо, ситуація у Новій Азії останнім часом серйозно загострилася, і ми з батьком більше зайняті військовими питаннями. Тож ми не мали часу обговорювати дівчат».

Мати і Мей розсміялися. Вочевидь, це прозвучало кумедно.

«Часу в нас залишилося не так багато, отже, я хотів би Вам поставити ще одне запитання. Якою Ви уявляєте собі ідеальну обраницю?»

Схоже, Максон трохи розгубився. Стверджувати це було складно, але мені здалося, що він почервонів.

«Відверто кажучи, я навіть не знаю. Але в цьому і полягає привабливість Відбору. У ньому не буде жодної учасниці, яка була б цілком схожа одна на іншу зовні, за смаками чи за характером. Сподіваюся, що під час Відбору, спілкуючись із ними, вдасться з’ясувати, що саме мені потрібно, що я очікую від своєї обраниці», — Максон посміхнувся.

«Дякую Вам, Ваша світлосте. Чудові слова. Вважаю, цілком правильно буде зараз сказати, що не тільки я, а й усі громадяни Іллеа від усього серця бажають Вам щастя».

«Дякую», — відповів Максон, потискаючи руку Гаврилу.

Камера не встигла переключитися, і глядачі побачили, як принц озирнувся до батьків, ніби мовчки запитуючи, чи так він усе сказав. Але тут у кадрі з’явилося обличчя Гаврила, отже, ми не дізналися про їхню реакцію.

«На жаль, на сьогодні наш час вичерпано. Дякую, що дивилися „Новини Іллеа“, і до наступного тижня».

Заграла музика, на екрані з’явилися титри.

«Америка та Максон разом назавжди», — проспівала Мей.

Я схопила подушку й пошпурила нею в сестру, але мені й самій було смішно. Максон здавався настільки скутим, що неможливо було уявити, як хтось взагалі може бути щасливим поряд з таким чемним хлопчиком.

Всю решту вечора я сумлінно не слухала підколювання Мей, поки, врешті, не пішла до своєї кімнати. Я ніяковіла від однієї думки про те, що можу опинитися поряд із Максоном Шривом. Передражнювання Мей всю ніч не виходили в мене з голови, не даючи заснути.

Я прокинулася від якогось незрозумілого звуку. Роблячи вигляд, ніби сплю, я обережно подивилася навколо: раптом хтось потрапив до кімнати.

Тук-тук-тук.

Я повільно повернула голову до вікна й побачила Аспена, який посміхався мені. Я вилізла з ліжка, навшпиньки підійшла до дверей і міцно зачинила їх на замок. Потім повернулася, відкрила вікно й обережно розчинила стулки.

Коли Аспен переліз через підвіконня й сів на ліжко, мене кинуло у жар, який не мав нічого спільного з по-літньому теплою погодою.

«Що ти тут робиш?» — прошепотіла я, посміхаючись у темряві.

«Я мусив тебе побачити», — видихнув він мені у щоку, а потім обійняв і поклав на ліжко.

«Аспене, мені стільки потрібно тобі розказати!»

«Тихіше. Якщо хтось почує, нам буде зле. Просто дозволь мені помилуватися тобою».

Я послухалася. Ми лежали поряд одне одного, не ворушилися і мовчали. Аспен дивився мені в очі. Потім він устромив носа мені в щоку та волосся. Його руки ковзнули від моєї талії униз до стегон, потім піднялися, і так знову і знову. Дихання в нього почастішало, і я раптом теж почала задихатися.

Його губи, які спочатку так легко торкалися моєї шиї, перейшли до поцілунків. Я переривчасто зітхнула, потім ще і ще. Губи Аспена подорожували моєю шиєю та підборіддям, потім знайшли мої губи і накрили їх, надійно стишивши звуки, що рвалися з мене. Я притиснулася до нього: наші тіла поєдналися в обіймах палкої та вологої ночі.

Це була злочинна насолода.

Врешті-решт, Аспенові губи спинилися, хоча мені цього й не хотілося. Але ми мусили бути розсудливими. Якщо ми дозволимо собі щось більше, і стосунки стануть очевидними, ми обидва потрапимо за ґрати.

Це одна з причин того, чому всі одружувалися молодими — чекати було боляче.

«Мені потрібно йти», — прошепотів він.

«Я дуже хочу, щоб ти лишився». — Мої губи майже торкалися його вуха. Я знову відчула запах Аспенового мила.

«Америко, коли-небудь ти будеш засинати у моїх обіймах щоночі. І прокидатися від моїх поцілунків щоранку. І не тільки від них. (Від однієї думки про це, я закусила губу). — А зараз мені потрібно йти. Не слід випробовувати долю».

Я зітхнула та розчепила руки. Він мав рацію.

«Я кохаю тебе, Америко».

«Я кохаю тебе, Аспене».

Спогадів про ці таємні миті повинно вистачити, щоб допомогти мені все витримати: розчарування матері, коли я не пройду до Відбору, роботу, якою потрібно буде займатися, щоб допомогти Аспенові заощадити грошей, неминучий скандал, коли коханий прийде до мого тата, щоб заручитися зі мною. А ще — труднощі, які ми матимемо після весілля. Все це не має значення. Байдуже, якщо поряд зі мною буде Аспен.

Загрузка...