Глава 25

Я відчула, як хтось торкнувся до мого ліктя. Було темно: або дуже пізно, або дуже рано. На якусь мить мені здалося, що нас знову атакували повстанці. Але я швидко зрозуміла, що помилилася, тому що мене покликали.

«Мер?»

Я лежала до дверей спиною й не одразу повернулася, збираючись з духом, перш ніж поглянути Аспенові в обличчя. Настав час дещо обговорити у наших стосунках. Залишалося лише сподіватися, що моє серце дозволить мені вимовити це уголос.

Я перевернулася на інший бік. У темряві блиснули очі Аспена, і я зрозуміла, що зробити це буде нелегко... Потім я помітила, що він залишив двері до моєї кімнати прочиненими.

«Аспене, ти збожеволів? — прошепотіла я. — Зачини двері».

«Ні, я все продумав. Якщо хтось пройде повз кімнати, я зможу сказати, що почув якийсь шум і зайшов, щоб перевірити, чи все гаразд. Це ж мої обов’язки. Ніхто нічого не запідозрить».

Ідея була простою та чудовою.

«Добре», — погодилась я.

Я увімкнула нічник, щоб у випадкових свідків не виникло ніяких сумнівів, адже нам нічого приховувати. Годинник показував початок на четверту.

Аспен, судячи зі всього, був дуже собою задоволений. Його посмішка, та сама, якою він вітав мене у нашій хатинці на дереві, стала ще ширшою.

«Ти її зберегла», — промовив він.

«Що?»

Аспен вказав на тумбочку біля ліжка, де стояла склянка з єдиною монеткою.

«Авжеж, — знизала я плечима. — Я не змогла її викинути».

Його очі запалали новою надією. Він озирнувся на двері. Потім нахилився мене поцілувати.

«Ні, — стиха промовила я, відсторонюючись від нього. — Тобі не варто цього робити».

У його погляді здивування боролося із смутком, і я боялася: що б я не сказала йому, це лише погіршить ситуацію.

«Я щось не так зробив?»

«Ні, — твердо відповіла я. — Ти супер. Я була рада тебе знову побачити та дізнатися, що ти все ще мене кохаєш. Це все змінило».

«Добре, — посміхнувся він. — Тому що я справді тебе кохаю і маю намір зробити так, щоб у тебе в житті не було причин мати сумнів щодо цього».

У мене все стислося всередині.

«Аспене, якими б не були наші стосунки, ми не можемо їх продовжувати у палаці».

«В якому сенсі?» — запитав він, переминаючись з ноги на ногу.

«Я — учасниця Відбору. Я тут заради Максона і не можу зустрічатися з тобою, бо як ще можна назвати наші стосунки, доки продовжується Відбір».

Пальці смикали окрайчик ковдри.

Він на мить замислився.

«Отже, ти мене дурила? Коли сказала, що не переставала кохати мене?»

«Ні. Ти все ще у моєму серці. Через тебе все просувається так довго. Я подобаюся Максонові, але не можу дозволити собі відчувати до нього якісь сильні почуття через тебе».

«Чудово, — саркастично зауважив він. — Приємно дізнатися, що ти з чистим серцем стала б зустрічатися з ним, якби мене не було поруч».

За цим спалахом гніву стояв сердечний біль, але я не винна у тому, що так все повернулося.

«Аспене, — промовила я стиха. — Коли ти припинив наші стосунки, я була просто знищена».

«Мер, я ж пояснив...»

«Дай мені закінчити». Він засопів, але все-таки замовк.

«Ти позбавив мене надії, я опинилася тут тому, що ти наполягав, аби я подала заявку».

Він похитав головою, незадоволений неприємною правдою.

«Весь цей час я намагалася отямитися, а Максон до мене справді небайдужий. Ти дуже багато значив для мене, ти й сам це знаєш. Але тепер, коли я стала частиною цього всього, немає сенсу позбавляти себе можливості побачити, чим все скінчиться».

«Тобто ти обираєш його, а не мене?» — запитав він нещасним голосом.

«Ні, я не обираю ані його, ані тебе. Я обираю себе».

У цьому полягала вся правда. Я поки не знала чого хочу, і не могла повернути на найлегший шлях, ані на той, який здавався правильним комусь іще. Потрібен час, щоб вирішити, що буде краще для мене самої.

Аспен якийсь час розмислював над моїми словами. Вочевидь, він не зрадів їм. Але врешті посміхнувся:

«Ти ж знаєш, я не здамся без бою».

У його голосі пролунав виклик, і я проти волі відповіла йому посмішкою. Аспен таки був не з тих, хто так просто визнає поразку.

«Навряд чи ти обрав більш принадне місце, щоб боротися за мене. Твоя наполегливість тут занадто небезпечна».

«Я не боюся цього костюмчика», — огризнувся він насмішкувато.

Я закотила очі. Я завжди боялася, щоб хто-небудь не забрав у мене Аспена. Приємно заради різноманіття побачити, як він боїться, щоб хто-небудь не забрав у нього мене. Ця думка промайнула і винувато зникла.

«Ну добре. Ти сказала, що не кохаєш його... Але він має тобі хоча б трохи подобатися, якщо ти хочеш залишитися, чи не так?»

Я опустила голову.

«Так, він мені подобається, — зізналася я. — Він набагато кращий, ніж я про нього думала».

Аспен знову замовк, усвідомлюючи все почуте.

«Отже, боротьба буде більш серйозною, ніж я гадав, — промовив він і пішов до виходу. Потім обернувся й підморгнув: — Добраніч, леді Америко».

«Добраніч, офіцере Леджер».

Двері із клацанням зачинилися, і на мене зійшло всепоглинаюче відчуття спокою. Із самого початку Відбору я боялася, що він зруйнує моє життя. Але цієї миті я зрозуміла, що нічого більш правильного зі мною ніколи не траплялося.

Скоро — Дуже скоро — у кімнаті з’явилися мої покоївки. Ен розсунула фіранки, і у світлі ранкового сонця мені здалося, що це мій справжній перший день у палаці.

Відбір перестав бути чимось таким, що просто відбувалося навколо мене. Раптово я зрозуміла, що належу до Еліти і граю у всьому цьому значну роль.

Скинувши ковдру, я зістрибнула з ліжка назустріч новому дню.


Кінець першої книжки

Гаразд, на той випадок, якщо ви нікуди не поспішаєте або ви вже стомилися, тому що читали цю книжку до пізньої ночі, хочу перш за все подякувати вам за те, що дочитали. Чесно, я люблю вас. Дякую.

А тепер про людей, без яких вона була б неможливою. Почнемо здалеку.

По-перше, дякую Творцю за слова. Я дуже рада, що мені не потрібно було доводити до вас цю історію за допомогою антен чи ще чогось такого. Слова — справжнє чудо, я ніколи не перестану радіти, що вони існують.

Калауей: дякую за підтримку та взагалі за все. Ти супер!

Гайдене: дякую, що ділиш маму з її уявними друзями.

Величезна подяка мамі, татові та молодшому братикові за те, що спонукали мене бути ні на кого не схожою. І матері, батькові та молодшому братикові чоловіка теж дякую за їхню неймовірну підтримку та підбадьорювання. Дякуючи всім вам, я увесь час занурена в атмосферу радощів. Я так вам вдячна!

Дякую всій команді за підтримку на кожному кроці! Обіймаю вас!

Дякую Мері — найпершій читачці «Відбору» — за те, що назвала його кльовим, та Ліз і Мішель за вдумливе, раціональне та глибоке прочитання, на яке я сама не здатна. Ця книжка стала кращою завдяки вам. Також, я вважаю, що ви неймовірні.

Дякую Ешлі Бруєт за відмінне відео та за подароване ім’я для однієї з героїнь. Браво, міс! Також маю подякувати Елізабет О’Браян, Емілі Арнольд та Кейлі Полін за те, що водилися зі мною, коли я була бридким каченям. Дякую, що дозволили використовувати ваші імена у книжці.

Інші імена, які я запозичила: Джена, Еліза, Мері, Люсі, Джерад, Емі тощо. Дякую, що ви мені спали на думку, коли я й гадки не мала, що надрукувати. Ура!

Елейн Рот: Ти просто богиня серед агентів. Не знаю, як віддячити вам за те, що дали мені шанс, оскільки я неймовірно погано висловлююсь по телефону. Досі не уявляю, як ви зважилися на це. І дякую, що дозволили обійняти вас. Люблю вас!

Карен та Колін, дякую, що були поряд і взагалі за те, що ви чудові.

Еріка Сасман, ви просто чудо. Насправді. Неймовірно, як добре ви зрозуміли Америку та як легко було з вами працювати. Я обожнюю вас та вашу фіолетову ручку. Дякую, що співпраця з вами приносила лише радість.

Тайлер, зухвале дівчисько, я відчуваю твою енергію у всьому. Дякую за твою роботу!

Любі всі у ХарперТін: Е-е, ДЯКУЮ! Ви стали мрією, про яку я навіть не могла зважитися казати уголос, і для мене велика честь бути одним з ваших авторів. Я дуже вдячна вам за все, що ви для мене зробили. Все, від обкладинки до маркетингу, і просто манера спілкування були навіть кращими, ніж я сподівалася. Дякую вам. Щиро.

Дженет, Кетрін, Кеті, Крістіна та всі пані з садочку Гая, всі, про кого я могла забути: дякую, що дивилися за Гайденом, доки Опрацювала. Мені було дуже важливо знати, що я не самотня.

І якщо ви все це прочитали, дякую вам ще раз! Дехто був зі мною з першої хвилини, коли я всілася перед веб-камерою та сказала: «Привіт, Світове Павутиння!» Інші прочитали «Сирену» та знайшли мене у Твіттері. А треті просто побачили гарнюню на обкладинці та вирішили мене підчепити. Яким би чином та де б ви мене не знайшли, дякую, що прочитали мою книжку. Сподіваюся, вона зробила вас щасливими.

Загрузка...