У підводних печерах

16

Косинчук не повертався. Уже минуло понад п’ять годин, і Валерій почав хвилюватися. Запасів повітря, враховуючи й «НЗ», у Євга лишалося години на півтори.

Спрут одразу зчутив відсутність іхтіолога й запитав крізь двері:

«Де другий?»

— Пішов у своїх справах, — відповів Валерій.

Його дратувала докучлива цікавість восьминога.

«Хіба у вас не спільні справи? — знову питав спрут. — Він пішов у печери. Мене чому не взяв?.. Погано…»

— Люди знають, що роблять. Вони не потребують порад, — різко обірвав Валерій.

«Так думають усі люди? — цікавився восьминіг. А за секунду: — Мені можна увійти?»

«Відчепився б ти від мене!» — подумав, але двері відчинив.

Він відчув гострий біль у потилиці, ніби її свердлили, і міг думати тільки про Євга. Чому він затримується? Не скоїлося б чого… Валеріеві було тепер не до восьминогів з їхніми бажаннями та інтересами. Однак мусив пам’ятати про присутність Мудреця і ні на мить не малювати в уяві задумів Євга, особливо тих, що стосувалися «інкубатора».

«Люди завжди втручаються в чужі справи, начебто це їх власні?» — раптом запитав октопус.

— Що ти маєш на увазі?

«Другий пішов до моїх родичів, а ти невдо-волений, коли я запитую про нього. Він пішов, не чекаючи, доки його покличуть. Він не радився ні зі мною, ні з ними тому, що люди не потребують порад? Так?»

— Але ж люди — це люди. Що б ти не думав про них, вони залишаються такими, якими є. На це треба зважати.

«І восьминоги — це восьминоги».

— Ти хочеш сказати, що з вами теж треба рахуватись? Але ми так і робимо. Ми не завдаємо вам шкоди, а лише вивчаємо, щоб спілкуватися.

«І ми вас тільки вивчаємо… А ти сердишся… Чому?»

Валерій кинув погляд на годинник. У Євга залишилося кисню на тридцять п’ять, ні, на тридцять чотири хвилини. Що робити?

Виразно почулося:

«Він не прийде».

— Що з ним сталося? — закричав Валерій.

«Він не прийде. Не чекай. Він не потребував поради. Восьминоги не вороги людям, але в них є свої таємниці. Ми не хочемо, щоб ви знали все. Інакше станете нашими ворогами».

— Він живий?

«Не знаю. Може, ще живий. Може, ні. Він не прийде».

Рішення виникло стихійно. Валерій добув з кишені пістолет, з яким тепер не розлучався, наказав восьминогові:

— Відійди!

«А що ти збираєшся робити?»,

— Це не твоє діло! Іди в басейні

«Він теж не послухався. Ти хочеш вирушити за ним?»

Валерій відтягнув назад затвор пістолета. Навмисне уявив, як кулі пронижуть тіло восьминога. Він так само відчував тиск у голові, але тепер уже міг упоратися з ним, бо знав його походження. Щезла невідомість, що посилювала страх. Це було схоже на сеанс гіпнозу, коли піддослідний вирішив не піддаватися, а гіпнотизер нічого не може з ним вдіяти.

«Варто лише зрозуміти причину явища, і ти стаєш сильніший. Розуміння причини дає силу», — подумав.

Восьминіг простягнув до нього щупальце, але не дістав.

Клацнув запобіжник пістолета.

— Якщо не підеш, я тебе знищу!

Він бачив, як спрут спершу спалахнув райдугою барв, а потім швидко почав біліти, набуваючи кольору стін. Одночасно посилився тиск на мозок, заскреготіло «свердло», замололи «жорна». Але Валерій знав, що тепер зможе все те перебороти. Тієї ж миті, коли він приготувався натиснути спусковий гачок, почув:

«Іду».

Валерій зачинив за спрутом двері на засув І почав лаштуватися в дорогу.

«Не роби дурниць. Не йди без мене, — благав спрут. — Може статися невиправне».

Валерій не відповів йому.

Треба було повідомити Славка, але часу не залишилося навіть для того, щоб написати записку. Не можна гаяти жодної хвилини. У Євга кисню лишилося на двадцять хвилин…