«Не знаю, чиєї він крові, звитяжця чи хвойди» — подумав Дунк, коли двоє пахолків князя Вирвела кинули голого пана Глендона до його ніг, — «та випустили її з нього добряче». Хлопця жахливо відлупцювали: обличчя було запухле та вкрите чорними синцями, кілька зубів зламалися або вилетіли, праве око спливало кров’ю. На грудях виднілося червоне потріскане м’ясо там, де його припікали гарячим залізом.
— Тепер ви в безпеці, — пробурмотів пан Кайл. — Тут самі заплотні лицарі, а ми, бачать боги, нікому зла не зичимо.
Даемон віддав їм помешкання маестра, наказавши полегшити, скільки можливо, страждання пана Глендона і приготувати його до герцю.
З лівої руки Пала висмикнули три нігті. Дунк побачив це, коли змивав кров з його обличчя та рук, і занепокоївся більше, ніж від усього іншого.
— Ви зможете тримати списа?
— Списа? — Коли пан Глендон розкрив рота, з нього потекла кров зі слиною. — В мене ще є пальці?
— Усі десять, — відповів Дунк, — хоча нігтів лише сім.
Пал кивнув.
— Чорний Том хотів відрізати мені пальці, але його кудись покликали. Чи не з ним я маю битися?
— Ні. Його я вже вбив.
Почувши це, молодий лицар посміхнувся.
— Мабуть, інакше б ми тут не балакали.
— Ви вийдете на поле супроти Скрипаля, справжнє ім’я якого…
— …Даемон. Еге ж. Мені сказали. Чорний Дракон! — Пан Глендон засміявся. — За нього помер мій батько. Я б із радістю пристав до його війська. Я б радо бився за нього, убивав би його ворогів, загинув би за нього. Але програти герць заради нього не можу.
Він повернув голову та виплюнув вибитого зуба.
— Можна мені кухоль вина?
— Пане Кайле, дайте-но сюди міха.
Хлопець пив довго і жадібно, тоді витер рота.
— От тобі й раз! Мене трусить, наче полохливе дівчисько.
Дунк спохмурнів.
— Ви хоч на коні зможете всидіти?
— Допоможіть помитися, дайте щита, списа та сідло, — відповів пан Глендон, — і ви побачите, що я зможу.