Слід босої ноги

Розділ 12. АВСТРАЛІЙСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

Керрі Йос вислухав диспетчера і глянув на годинник.

— За десять хвилин з'єднайте, я закінчу інструктаж.

— Земплан? — запитав Богданов.

— Земплан. А ти звідки знаєш?

— Вони дзвонили, коли тебе не було. Наш відділ за січень — лютий перевищив якісь там норми витрат матеріальних ресурсів.

— Якісь… Треба було з'єднати їх з плановим бюро і повідомити Морозова. А втім, тепер я це зроблю сам. Продовжимо. Відділ зобов'язали, вибачте за каламбур, забезпечити безпеку експерименту «Галактичне просвічування». У зв'язку з цим я перерозподілив обов'язки. Богданов і надалі вестиме роботу над «дзеркалами», в його розпорядженні залишається група Микульського. Томах з цієї хвилини займається тільки експериментом, йому на підмогу виділено групу Ромашина. Поточна робота переходить до Кротова. Запитання є?

— Хто відповідає за проведення експерименту?

— Інститут ТФ-зв'язку та Академія астрофізики. Якщо запитань більше немає, ви вільні. За винятком Томаха.

Коли керівники груп вийшли з кабінету, Керрі Йос сказав:

— Забув тебе попередити, Станіславе. Перевір розрахунки по експерименту. Експерти перевірять його зі свого боку, але…

— Вчені стверджують, що під час експерименту нічого небезпечного не повинно бути. У всякому разі, місце його проведення — далеко за межами обжитої зони Системи.

— У Дикушина щодо цього точка зору інша. Нептун, як і Сатурн, — не краще місце для експерименту такого масштабу. В тебе є ТФ-спеціалісти, той же Ромашин… Одне слово, ти мене зрозумів…

Томах кивнув.

— Перестрахуватися таки справді не завадить.

Два дні Гнат витратив на перевірку параметрів ТФ-вибуху в майбутньому експерименті «Галактичне просвічування». Підтвердилися всі висновки про те, що вибух на Тритоні, супутнику Нептуна, де вирішили проводити експеримент, ніяк не відіб'ється на поселеннях людства в Сонячній системі. В перерахунку на еквівалент старовинної ядерної зброї він рівнозначний вибуху двохсот мільярдів атомних бомб, але оскільки його задумали здійснити під поверхнею Тритона на глибині тридцять кілометрів, то жодних видимих руйнувань рельєфу планети не повинно бути: вся енергія вибуху мала передатися ТФ-випромінюванню, яке вільно пронизує вміст планет і зірок.

Доповівши про наслідки аналізу, Гнат вирушив на Меркурій, а звідти — на Плутон і Тритон: на всіх трьох планетах споруджувалися антени нового типу — кілометрові металеві голки, розраховані за його формулою. Інші три таких антени зводились у відкритому просторі: одна в поясі астероїдів, дві — над полюсами екліптики Сонячної системи. За кілька днів він повернувся в управління і доповів про хід будівництва Керрі Йосу й Томаху, а заразом передав і всі побажання будівельників.

Аларіка все ще жила на Місяці, в центрі підготовки експедиції Реброва. До старту, призначеного на двадцяте травня, лишалося всього десять днів, і вона працювала майже цілодобово. Гнат досадував, мучився, що ніяк не вдавалося зустрітися з нею. До того ж передчуття якоїсь біди не полишало його ні вдень ні вночі, тому був настільки неуважний до роботи, що здивував навіть Томаха.

Дванадцятого травня Гнат прибув на Австралійський полігон УАРС разом зі Станіславом і Керрі Йосом.

Місце для проведення малого ТФ-вибуху, чи, як його називали фізики, «експерименту пробудження», вибрали на околиці полігона. Монтували установку не під землею, як на Тритоні, а на поверхні. Вигляд вона мала солідний: стометрової висоти рупор, що розширився в небі, ажурна в'язь конструкцій.

Представників відділу безпеки зустрічав Кирило Травицький, непоспішливий і, як завжди, ніби чимось засмучений. У Гната в душі заворушилося почуття провини, але Травицький, мудрий Травицький, котрий знав його, як рідного сина, не дав йому заглибитися в хащі самоаналізу. Привітавшись з усіма, затримав Гнатову долоню в своїй і сказав:

— Ти, звичайно, хочеш попрацювати на матеріалі?

— Хоче, хоче, — мовив Томах і з удаваною безтурботністю махнув рукою. — Мені він добряче надокучив, забирайте його до себе.

— Спихаєте? — теж напівжартома сказав Травицький, дорікаючи невідомо кому, і задумався. — Угловський працює на каскаді автоматики ініціатора, візьми на себе контроль управління, якщо… не втратив навичок.

Ще один маленький докір. Ромашину-інженеру. Але Ромашин-рятувальник сприйняв його як належне. Кирило Травицький мав підстави бути невдоволеним його вибором, хоч і висловлював свої почуття дуже коректно.

Керрі Йос і Томах залишилися з керівником експерименту, а Гнат, перш ніж рушити на свою ділянку, для ознайомлення обійшов будівництво навколо. Він був в універсальному робочому костюмі — голубувато-сірій куртці й таких самих штанях з автоматичним регулюванням температури — тож перевдягтися не довелося.

Конструктори, з якими він пропрацював пліч-о-пліч шість років, прийняли його без зайвих розпитувань, і, втішений таким їхнім ставленням, Гнат з головою поринув у роботу.

Старт першої міжгалактичної експедиції, в складі якої було два космольоти, передавали по загальному інформбаченню у всі куточки Сонячної системи. Обидва кораблі (на борту першого з них — флагмана — перебував Май Ребров), на відміну від крейсерів УАРС, не призначалися для посадки на планети і своєю формою навіть віддалено не нагадували стрімкі обводи перших ракетних кораблів.

Аларіка і Гнат спостерігали цей старт з оглядового майданчика монітора, що плавав над Місяцем на висоті дві тисячі кілометрів.

— От і полетів Май, — сумно мовила Аларіка, коли кораблі розтанули в глибинах космосу.

— Вони повернуться. — Гнат обняв Аларіку за плечі, повернув до себе й обережно витер дві мокрі доріжки на щоках. — Повернуться через десять років. Експедиція захищена від усіх небезпек…

— Я знаю. — Аларіка мерзлякувато зіщулилась і притиснулася щокою до його долоні.

— Нічого ми там не знайшли. Рилися, як кроти, обшукали всю тридцятикіломет-рову шахту — і жодних слідів. А чому ти так певен, що вони мають бути? — запитав Томах.

— А тому! Слід з'явився на установці в Австралії. Вона ж різниться від установки на Тритоні хіба що потужністю вибуху. Око не могло не застерегти нас про небезпеку експерименту на Тритоні, якщо поставило свій знак на Землі, — сказав Богданов.

Томах подумав.

— Логічно. І що ж тепер? Обстежити весь Тритон? Око, коли б воно перебувало в Системі, від оцих наших шукань, напевне, вже луснуло б зі сміху. Ти все ще грішиш на Керрі?

— А ти ні?

— Прирівняв! У мене ще отаке в голові… Все здається, що ми помиляємося в оцінці ситуації. Якби Око хотіло контактувати з нами, воно давно б це зробило. Очевидно, ми в якийсь момент щось десь там зачепили в зоні його впливу чи повелися не так, з його точки зору, от воно нас попередило і зникло. А Керрі сюди тулимо, як горбатого до стіни…

— Та що ти кажеш?

— Те, що чуєш.

— Тоді Око не лишило б сліду на установці в Австралії. Ні, воно тут, у Системі, його щось тривожить, непокоїть.

— Може, експеримент? Розрахунки вибуху перевірено, й перевірено не один раз. Сектор безпеки ВКР теж засідав двічі і не знайшов причин, через які можна було б експеримент заборонити.

— Знаю. Але мене це не заспокоїло.

— Мене теж, — зітхнув Томах. Вони невесело глянули один на одного.

— І все ж, — сказав Станіслав, — зізнайся відверто, чому ти такий певний, що саме Керрі — Око? Я довго сушив собі голову, намагаючись підвести базу під твою впевненість, одначе…

— А ти добре знаєш Керрі? — кинув йому зустрічне запитання Богданов.

— Та ніби ж.

— Він здатен дивуватися? Томах з цікавістю глянув у вічі Микиті.

— В якому розумінні?..

— У прямому. Ти пам'ятаєш такий випадок, щоб Керрі здивувався?

— Не думав про це.

— Так от, поява «дзеркал», зникнення вантажів і всі події, пов'язані з Оком, його не здивували.

— І тільки на цій підставі ти вважаєш?..

— Не тільки. А той факт, що на установці на Тритоні не виявлено сліду, лише підтверджує моє припущення. Свого загадкового знака він міг не залишити з двох причин: або боявся виявити себе, або тому, що великий вибух не загрожує небезпекою.

— То яка ж тоді його мета?

— Його мета — змусити сектор безпеки діяти ефективніше, пильніше «оглядатися вперед» на наслідки діяльності людства в космосі, думати не лише про людську цивілізацію, а й про середовище її існування.

На Станіславове обличчя набігла тінь.

— Але якщо справа стоїть так, ти ризикуєш зникнути, як і твій брат. Своєю поінформованістю ти стаєш небезпечним для Ока. І воно не зупиниться на попередженні, а просто ліквідує тебе як свідка.

Микита усміхнувся.

— Навряд чи це трапиться, однак я буду обережним. До того ж якщо Око розумне, а воно розумне, це поза всяким сумнівом, то, досягнувши мети, не стане розшифровуватися до кінця.

— Ти в цьому переконаний?

— Цілком.

Гнат по відео перевірив пости, розставлені навколо ТФ-установки в радіусі двадцяти кілометрів, доповів Томаху про готовність усіх підконтрольних служб і залишився стояти на відкритій галереї, що з'єднувала броньовані конуси спостережних пунктів.

Звідси до розтруба ТФ-установки, налаштованої здійснити вибух, було близько двадцяти кілометрів по прямій. Довкіл неї ледве не суцільною стіною розташувалися поглиначі ударної хвилі, захисні башти та інші машини, начинені автоматикою і молектронікою, готові втрутитися в хід подій при перших же ознаках небезпеки для людей за межами зони.

Накрапав дрібний холодний дощик. Гнат розчаровано похитав головою і глянув на годинник: до пуску лишалося всього двадцять хвилин. Він повільно рушив до люка спостережного пункту.

У круглому залі з похилими стінами, в які були вмонтовані віоми та екрани оптичних посилювачів, стояла тиша. Біля центрального розподільчого пульта юрмилися наукові керівники експерименту. Були тут і Кирило Травицький, Керрі Йос, Владибор Дикушин, Генрі Бассард…

— Пости готові, — доповів Гнат Йосу. — Дезактиватори на вихідних позиціях, групи тривоги у всеозброєнні.

— Добре, — озвався начальник відділу, ховаючи усмішку: Томах щойно доповів йому про це, причому тими ж словами.

Гнат підійшов до Травицького.

— А, це ти, — сказав той замість привітання. — Поки що побудь тут, я зараз прийду… Справа до тебе є.

Начальник конструкторського бюро кудись зник, і Гнатові не лишалось нічого іншого, як гадати, що це за діло.

Увімкнули відеосистеми, і досі сліпі вікна далекобачення прозріли, показуючи ТФ-установку з усіх боків і згори, звідки на неї націлилися завислі над пустелею відеозонди.

— Одного не збагну, — сказав Дикушин, приплющивши очі. — Чому установки тут і на Тритоні неоднотипні? Там — під шаром материнської кори, тут — на поверхні землі…

— Тому, що експерименти мають різну мету, — жваво пояснив котрийсь із учених. — Експеримент на Тритоні глобальний, завдяки йому ми висвітимо всю галактику, а те, що вибуховий пристрій встановлено на тридцятикілометровій глибині, так це, щоб ліквідувати вплив будь-яких факторів і не забруднювати Системи. Тут же, в Австралії, ТФ-вибух на п'ять порядків слабший, тому висвітити всю зоряну систему Чумацького Шляху він не зможе, і ми вирішили енергію вибуху сфокусувати у вузький промінь. Така спрямована ТФ-хвиля прониже галактику по радіусу через активне ядро, а ми спробуємо вловити відлуння за допомогою вже готових антен.

— Увага! — пролунав голос координатора у залі. — Три хвилини до завершення ініціації! Даю відлік.

З динаміків почулися клацання метронома і голос автомата, що рахував секунди у зворотному порядку. На баштах силового захисту спалахнули яскраво-червоні сигнальні вогні, завили сирени, попереджаючи людей про необхідність негайно спуститись у сховище.

Гнат спершу з тривогою, потім з острахом подумав про Травицького: де він?

Вибравшись із натовпу збуджених спеціалістів, він непомітно увімкнув відео й стиха наказав своєму заступникові:

— Кельвін, перевір негайно, чи ніхто не появлявся в зоні без сигналу? І попередь пости. Чуєш, негайно!..

Поруч з Гнатом виріс Томах. ;

— Що трапилось?

— Травицький…

Пискнув сигнал відео.

— У зоні швидколіт! — доповів стривожений Кельвін. — Тримає курс на лінію перехоплювання! Ніхто не думав, що він…

— Ех, ви! — скрипнув зубами Гнат і вигукнув на весь зал: — Зупиніть пуск!

— Негайно зупиніть пуск! — відлунням зринув скрик Томаха.

Проте було вже пізно. Автомат дораховував секунди, реакція ініціації ТФ-розпаду досягла критичного рівня, і почалася ланцюгова реакція, яку вже не можна було зупинити нічим.

За двадцять кілометрів від спостережних пунктів над похмурою мокрою пустелею спалахнув смарагдовий вогонь, клином увіткнувся в низьке небо. Задвигтіла земля. Гігантський смерч зірвав тисячотонні шари піску, з несамовитою силою погнав у повітрі, розкидаючи на всі боки. Раптово потемніло. Та ось наелектризовану піщану хмару пронизала блискавка, і за мить вона вдарилася в невидиму силову стіну, закрутилася дзиґами смерчів, здибилася на десятки кілометрів угору і знову з гулом наштовхнулася на захисний бар'єр. Повітряні потоки, видуті вибуховою хвилею, здерли з барханів кірку такира і накрили спостережні конуси жовто-коричневою пеленою…

Гнат і ще кілька рятувальників з його групи, незважаючи на застережливі вигуки, вискочили із залу, але пробитися крізь піщану імлу не змогли. Лише за півгодини, коли буревій влігся, вони дісталися до машин у капонірі й вилетіли на пошуки невідомого швидкольота.

Травицький лежав під розбитим «скудом» за три кілометри від захисних пристроїв. Цілими в нього були тільки руки, що прикипіли до руків'я аварійного викиду.

Гнат з товаришами витягнув його обм'якле, обважніле тіло з-під уламків і став осторонь, неуважно дивлячись на не потрібну вже метушню лікарів «швидкої допомоги». Разом з медиками прибув сюди й Томах. Він теж трохи постояв мовчки, потім доторкнувся до Гнатового плеча.

— Ходімо. Ніхто не винен у тому, що сталося. Передбачити таке ми не могли. Ходімо, йому вже нічим не зарадиш.

Гнат не поворухнувся. Станіслав позітхав, потоптався поруч і відійшов.

— Прошу вибачення, — по хвилі мовив до Ромашина старший з лікарів. — Ми прибули занадто пізно… п'ятдесят сім хвилин… численні крововиливи… Ось візьміть. — Він подав Гнатові якийсь невеличкий плаский предмет. — Це знайшли в нього…

Гнат машинально поклав предмет до кишені й побрів у пустелю — навмання, не розбираючи дороги.

— Навіщо Кирила сюди занесло? — пробурмотів Томах, відчувши поруч дихання Керрі Йоса.

— Квапився, — похмуро сказав той, дивлячись на мертвого Травицького. — Значить, розраховував устигнути.

— Куди встигнути? Всім обладнанням можна було керувати із спостережного пункту.

— Не всім. На його прохання монтажники встановили в ланцюзі захисту переносну камеру таймфага.

Вони зустрілися очима.

Станіслав зачекав, поки лікарі заберуть тіло Кирила, і сів на крило швидкольота — ждав Гната.

Перестало мжичити, і в просвіток між хмарами прозирнуло насторожене сонце.