Сфера

КНИГА ІІІ

ТАК БЛИЗЬКО ПІДІЙШЛА до апокаліпсиса, що страх досі проймав її. Авжеж, Мей відвернула кінець світу, виявилася хоробріша, ніж сама про себе думала, але навіть тепер, багато місяців потому, нерви у неї розхитані. А що, якби Кальден того дня до неї не звернувся? А що, якби він їй не повірив? А що, якби сам узявся за справу або, ще гірше, довірився б комусь іншому? Комусь не такому цілісному? Не такому сильному, не такому рішучому, не такому вірному?

У тиші клініки, сидячи біля Енні, Мей блукала думками далеко-далеко. Тут панував спокій, чулося ритмічне зітхання апарата штучного дихання, зрідка відчинялися або зачинялися двері, безперервно гуділи машини, що підтримували життя Енні. Вона зомліла у себе за столом, її знайшли на підлозі у ступорі, швиденько привезли сюди, де про неї могли подбати найкраще. Відтоді її стан стабілізувався, прогнози були оптимістичні. Причина коми досі залишалася предметом обговорення. Лікар Віллалобос сказала, що, найвірогідніше, її спричинив стрес, шок або звичайне виснаження. Медики зі «Сфери» були переконані, що Енні виборсається, з ними погоджувалися сотні лікарів у всьому світі, які спостерігали за її медичними показниками. У Енні часто тремтіли вії та іноді посмикувалися пальці — це теж вселяло надію. Поряд з електрокардіографом стояв екран, на якому безперервно тягнулася низка добрих побажань від людей з усього світу, більшість з яких, або й навіть усі, з тугою думала Мей, Енні вже ніколи впізнає.

Мей подивилася на подругу, на її незмінне обличчя, блискучу шкіру, ребристу трубку в роті. Вона мала зачудовано безтурботний вигляд, спала спокійним сном, і на якусь мить Мей навіть позаздрила їй. Цікаво, а про що вона думає? Лікарі сказали, що, найімовірніше, Енні бачить сни; під час коми вони постійно вимірюють активність мозку, але, що саме там відбувається, не знав ніхто, тож Мей це трохи дратувало. З місця, де вона сиділа, було видно монітор з картиною свідомості Енні в реальному часі, на ньому періодично спалахували кольори, а це свідчило, що в мозку відбуваються екстраординарні події. Але про що вона думає?

Мей здригнулася — хтось постукав у двері. За розпростертим тілом Енні, за склом приміщення для відвідувачів, побачила Френсіса. Він нерішуче підійняв руку, і Мей помахала йому у відповідь. Вони побачаться пізніше, на загальнокорпоративному святкуванні з нагоди чергової віхи Прояснення. У світі тепер нараховувалося десять мільйонів прозорих людей — це вже незворотний процес.

І тут неможливо переоцінити роль Енні. Мей шкодувала, що вона це не зможе побачити. Так багато хотіла Мей розповісти Енні. Виконуючи свій священний обов’язок, вона розповіла світові про те, що Кальден — це Тай, про його химерні вимоги і його хибні погляди, про його спроби зашкодити досконалості «Сфери». Її спогади тепер здаються якимсь кошмаром: ось вона стоїть у підземеллі з тим божевільним, від’єднана від глядачів і решти світу. А тоді Мей вдає, начебто готова допомогти, а натомість тікає й одразу розповідає про все Бейлі та Стентонові. Як завжди, співчутливі та далекоглядні, вони дозволили Таю залишитися у кампусі і виконувати дорадчу роль у самотньому офісі без якихось конкретних обов’язків. Після тієї підземної зустрічі Мей із ним не бачилася, і їй байдуже.

Уже кілька місяців вона не спілкувалася з батьками, але це справа часу. Невдовзі вони віднайдуться у світі, де всі знатимуть одне одного істинно і всеосяжно, без усіляких таємниць, без сорому, без потреби просити дозволу щось побачити чи дізнатися, без егоїстичного приховування свого життя — жодного його закутка, жодної його миті. Вже невдовзі все це замінить нова і славна відкритість — світ вічного світла. Досконалість — невідворотна, і вона принесе спокій, вона принесе єдність, і весь дотеперішній людський безлад, усі ті неясності, що супроводжували світ до «Сфери», залишаться хіба що в пам’яті.

Ще один спалах кольору на моніторі, що стежить за роботою мозку Енні. Мей підводиться і торкається до її чола, дивуючись, що плоть розділяє їх на таку велику відстань. Що відбувається у її голові? «Справді, як же дратує, — думає Мей, — що я нічого не знаю». Це образа, це обмеження себе і світу. Вона якнайшвидше підніме це питання на зборах зі Стентоном і Бейлі, з Бригадою 40. Їм треба поговорити про Енні, про ті думки, які вона мислить. Чому вони не мають про них знати? Світ не заслуговує на щось менше і не бажає чекати.