Проблема трьох тіл

四 40 років Потому

Ван Мяо думав, що четверо чоловіків, які заявилися в його домі, являють собою досить дивне поєднання: двоє поліцейських і ще двоє в армійській формі. І якби останні були офіцерами армійської поліції — таке строкате поєднання не викликало б здивування. Але вони були в уніформі армійських офіцерів.

Обидва поліцейські не сподобалися Ван Мяо з першого погляду. І якщо молодший, в акуратно підігнаній формі, намагався поводитися коректно, то його напарник вочевидь був з категорії осіб, які недолюблюють цивільних. Високий чоловік із лютим виразом обличчя, у брудній поношеній шкіряній куртці, просоченій тютюновим димом. Його голос був гучний і хрипкий від куріння. Він якраз належав до того типу людей, який Ван Мяо не терпів найбільше.

— Ван Мяо? — запитав чоловік, не піднімаючи голови й прикурюючи при цьому. Інтонація цього простого запитання була така, що Ван Мяо одразу відчув себе некомфортно. Не спромігшись дочекатися будь-якої відповіді, він кивнув на свого молодого напарника і представив його Цзін Гуанчженом. Успішно прикуривши, він спробував увійти у квартиру повз господаря.

— Будь ласка, не паліть у моєму домі, — Ван Мяо заступив йому шлях.

— О, мені дуже шкода, вибачте, професоре Ван, — сказав молодий офіцер поліції. — Це капітан Ши Цян, — продовжив він, підморгнувши Ши.

— Ми можемо поговорити і в коридорі, — відрізав Ши, зробивши глибоку затяжку. Майже половина сигарети перетворилася на попіл, але диму Ши випустив не так уже й багато. — Краще ти питай, — сказав він, схиливши голову в бік молодого колеги.

— Професоре Ван, ми б хотіли знати, чи мали ви останнім часом контакти з членами групи «Рубежі науки»? — молодий поліцейський не змусив себе довго просити.

— «Рубежі науки» є дуже впливовим об'єднанням у міжнародному науковому співтоваристві, його члени — вчені зі світовим ім'ям. Чому я не можу мати контактів із абсолютно легальним, всесвітньо визнаним науковим співтовариством?

— Ви подивіться, як він це говорить! — вибухнув Ши. — Ми хіба щось говорили про незаконність існування «Рубежів науки»? Або про те, що вам не можна з ними контактувати? — він нарешті випустив хмару тютюнового диму, що залишився ще після попередньої затяжки, прямо в обличчя Ван Мяо.

— Взагалі-то ці запитання втручаються у сферу мого приватного життя. Я не зобов'язаний на них відповідати.

— Ви — відомий вчений. І крім недоторканності приватного життя у вас є ще зобов'язання перед суспільством — його благополуччя вище за ваші особисті інтереси, — Ши шпурнув недопалок й одразу дістав із зім'ятої пачки нову сигарету.

— У мене є право не відповідати на ваші запитання. Ідіть, — сказав Ван Мяо, розвертаючись, щоб повернутися до квартири.

— Зачекайте! — Ши махнув рукою напарнику: — Дай йому адресу та телефон. Ми чекатимемо вас після обіду.

— Що вам потрібно? — у голосі Ван Мяо зазвучали гнівні інтонації. Шум сварки привабив сусідів, які визирали з квартир, щоб дізнатися, у чому річ.

— Капітане Ши! Ви говорите, що... — молодий поліцейський відсунув Ши вбік, намагаючись щось йому втлумачити. Мабуть, не тільки Ван Мяо дратували його вульгарні манери.

— Професоре Ван, будь ласка, не зрозумійте мене неправильно, — майор в армійській формі підійшов до Ван Мяо. — Сьогодні по обіді відбудеться важлива зустріч, на яку запрошені кілька вчених і експертів. Генерал наказав запросити і вас.

— Сьогодні після обіду я дуже зайнятий.

— Ми знаємо. Ми вже попередньо отримали згоду на вашу участь від директора Центру дослідження нанома-теріалів. Ми не можемо провести цю зустріч без вас. Якщо вас не буде, нам доведеться її перенести.

Ши Цян і його колега вже закінчили свою розмову і, не промовивши жодного слова, пройшли повз, почавши спускатися сходами. Решта подивилися їм услід із відчуттям полегшення.

— Він поводиться, як дитина, — прошепотів майор колезі. — Що з ним таке?

— Його звільнили зі служби. Кажуть, кілька років тому під час інциденту із захопленням заручників він без санкції керівництва почав штурм, не піклуючись про їхню безпеку. У результаті всі троє членів родини загинули від рук терористів. Також ширяться чутки, що в нього серйозні зв'язки в кримінальних колах, і він використовує одні угруповання для боротьби з іншими. Торік він вибивав зізнання під тортурами і покалічив підозрюваного. Тому його й усунули...

— Як таку людину можна залучати до роботи в Штабі оперативного командування?

— Генерал запросив його особисто. Напевне, він володіє якимись вміннями, корисними для справи. У будь-якому разі, коло його обов'язків досить обмежене. Він не втаємничений в інші питання, крім тих, які безпосередньо стосуються громадської безпеки.

Штаб оперативного командування? Про що це вони? Ван Мяо з подивом дивився на офіцерів...

Машина, яку прислали за Ван Мяо, привезла його до великого комплексу будівель у передмісті. Оскільки вони були тільки пронумеровані й не мали інших написів або покажчиків, Ван Мяо дійшов висновку, що комплекс радше перебуває у віданні армії, а не поліції.

Зайшовши до великої кімнати для нарад, Ван Мяо здивувався безладу, що панував навколо. У залі в довільному порядку була розміщена комп'ютерна техніка: комп'ютери, що не помістилися на столах, стояли прямо на підлозі; мережеві дроти та кабелі живлення звивалися тугими клубками під ногами; роутери, замість безпечного розташування на етажерках, були безтурботно кинуті прямо на серверах; скрізь валялися роздруківки ; у вільних кутках залу стояли проекційні екрани, нахилені так, що походили на циганські шатра. Клуби тютюнового диму, схожі вже на смог, плавали поверх усієї цієї пишноти, довершуючи картину... Ван Мяо не був упевнений, чи це той самий Штаб оперативного командування, згаданий офіцером, але в одному він був переконаний точно: важливість обговорюваних питань дає змогу не звертати уваги на обстановку навколо.

Імпровізований стіл переговорів, складений із зсунутих разом кількох маленьких столів, був завалений паперами й сміттям. Більшість учасників здавалися втомленими, немов вони не спали всю ніч: зім'ятий одяг, розпущені або взагалі зняті краватки. Засіданням керував генерал-майор армії Чан Вейси, і половина присутніх були армійськими офіцерами. Після короткого представлення Ван Мяо дізнався, що інші є або офіцерами поліції, або, як і Ван Мяо, вченими чи керівниками фундаментальних наукових досліджень, до того ж дехто з них мали світове ім'я.

На свій подив, Ван Мяо зазначив, що в залі присутні й чотири іноземці. Їхні посади дещо спантеличили його: полковник ВПС США, полковник Британської армії — обидва з Офісу зв'язку НАТО, а також два співробітники ЦРУ, що перебували тут як спостерігачі.

На обличчях усіх тих, хто сидів навколо столу, виразно читалася одна думка: Хай тобі трясця! Швидше розберімося з тим лайном, що коїться!

Ван Мяо побачив Ши Цяна, який також сидів за столом. На противагу попередньому грубому поводженню, Ши щиро привітав Ван Мяо, але усмішка, яка при цьому сяяла на обличчі Ши, усе одно дратувала Ван Мяо. Він не хотів сидіти поруч із Ши, однак вільних місць за столом більше не було. Смог від сигаретного диму, що стояв у кімнаті, враз став іще нестерпнішим.

Після того, як присутнім роздали документи з обговорюваних питань, Ши присунувся ближче до Ван Мяо і запитав:

— Професоре Ван, як я розумію, ви займаєтеся дослідженнями у сфері... нових матеріалів?

— Наноматеріалів, — відповів Ван Мяо лаконічно.

— Я чув про таке. Вони дуже міцні, так? А ці матеріали не можуть бути використані для вчинення злочинів? — оскільки на обличчі Ши досі блукала усмішка, Ван не міг зрозуміти: жартує той чи говорить серйозно.

— Що ви маєте на увазі?

— О, я чув, що лише за тонку нитку з такого матеріалу можна підняти вантажівку. І якщо злочинці вкрадуть трохи наноматеріалу й зроблять щось на зразок ножа, чи зможуть вони одним рухом такого ножа розрізати автомобіль навпіл?

— Немає необхідності навіть виготовляти ніж або іншу зброю: з такого матеріалу можна витягнути струну завтовшки в 1 % від товщини людської волосини. Натягни її поперек дороги — і всі машини, що проїжджатимуть, будуть розрізані навпіл, подібно до головки сиру. З іншого боку, що не може бути використане як зброя? За бажання навіть ніж для чищення риби може стати знаряддям злочину.

Ши витягнув до половини документи зі свого конверта, який лежав навпроти нього, але, очевидно, втратив інтерес до них і засунув їх назад.

— Ви маєте рацію, навіть риба може виявитися знаряддям злочину. Я якось розслідував цікаву справу: одна стерво обкраяла причандалля чоловіка під корінь. І ви знаєте, чим вона це зробила? Замороженою тиляпією із холодильника! Заморожені колючки на спинному плавці стали гострими, подібно до леза...

— Мені це не цікаво. Ви що, покликали мене обговорювати такі речі?

— Рибу? Або наноматеріали? Ні-ні, — Ши наблизив рот до вуха Ван Мяо. — Не вірте брехливим посмішкам і ввічливому поводженню цих хлопців. Вони упереджено до нас ставляться. Хочуть тільки витягнути з нас якомога більше інформації, але у відповідь не діляться і дрібкою своєї. Я тут уже місяць стирчу, а знаю не більше за вас.

— Товариші, — порушив тишу генерал Чан, — починаймо. З усіх театрів воєнних дій по всьому світу наш є найважливішим. Ми повинні ввести у суть справи всіх присутніх товаришів.

Почувши незвичний термін «театр воєнних дій», Ван Мяо дещо розгубився. Він також зазначив, що, незважаючи на сказане, генерал не горить бажанням детально вводити в суть справи таких самих, як і він, новоприбулих, що підтверджує слова Ши Цяна. Також у короткому вступному слові генерал двічі вжив термін «товариші». Ван Мяо подивився на натов-ських і ЦРУшних офіцерів, що сиділи неподалік, — генерал не збирався витрачатися ще й на «джентльменів».

— Вони теж «товариші». В усякому разі, тут усі так один до одного звертаються, — прошепотів Ши на вухо Ван Мяо, тицяючи сигаретою в чотирьох іноземців. У безладді, що панувало, добра спостережливість Ши справила на Ван Мяо певне враження.

— Да Ши, загаси свою сигарету. Тут достатньо накурено, — мимохідь проказав генерал Чан, гортаючи документи. Він назвав Ши Цяна його прізвиськом — Великий Ши.

Ши, який тільки-но закурив, озирнувся навколо, але не побачив попільнички. Зрештою, незважаючи на протести «товаришів», кинув недопалок у чайну чашку. Скориставшись моментом, Ши підняв руку і, не чекаючи доки Чан дасть йому слово, голосно промовив:

— Генерале, у мене вимога, аналогічна до попередньої: я хочу паритету в доступі до інформації.

Генерал Чан підняв очі від документів:

— Ніколи в історії не було військової операції з паритетним доступом до інформації. Я сподіваюся, запрошені експерти й учені розуміють: ми не можемо надати більше інформації про те, що відбувається.

— Однак ми — не вчені, — відповів Ши, — поліція із самого початку брала участь у роботі штабу. Але в нас досі немає уявлення, із чим ми маємо справу. Ви й далі відтісняєте поліцію від проведення розслідування: ви от-римуєте всю необхідну від нас інформацію про методики і результати ведення слідства, а потім одного за одним виводите з-поміж присутніх на засіданнях штабу.

Кілька з присутніх офіцерів поліції зашикали на Ши, закликаючи того заткнутися. Поведінка і манера розмови Ши з людиною рангу генерала неабияк здивувала Ван Мяо, але ще більше його здивувала відповідь.

— Да Ши, я дивлюся твої старі, ще армійського періоду, проблеми нікуди не зникли. Ти вважаєш, що можеш говорити від імені поліції? Через твій жахливий послужний список тебе на кілька місяців усунули з посади, а незабаром узагалі звільнять зі штату у зв'язку з порушенням присяги. Але я ціную твій досвід ведення розслідувань в умовах мегаполісу. Ти повинен цінувати отриману можливість.

— Отже, я тут працюю в надії спокутувати свої гріхи? Мені здавалося, що ви вважали всі мої методи роботи безчесними і незаконними, — продовжував Ши в тому самому зухвалому тоні.

— Але результативними, — кивнув Чан. — Усе, про що ми дбаємо зараз, — чи дають методи результат. Під час війни ми не можемо бути надто перебірливими і скрупульозними.

Британський полковник раптово виявив розуміння розмовної китайської — він кивнув і додав англійською:

— To be or not to be...

— Що він сказав? – запитав Ши у Ван Мяо.

— Нічого, — відмахнувся Ван Мяо. Люди, які оточували його, здавалося перебувають у колективному маренні. Під час війни? Яка війна? Він обернувся, щоб подивитися у величезні вікна залу, що займали всю зовнішню стіну — від стелі до підлоги. На відстані він бачив житлові околиці Пекіна: під весняним сонцем дорогами мчав потік автомобілів, хтось гуляв із собакою на галявині, діти, які гралися...

Що реальніше: світ зовні чи світ усередині цих стін?

— Останнім часом атаки противника здійснюються з новою силою, — продовжив генерал Чан. — Мета колишня — еліта світової науки. Будь ласка, ознайомтеся з переліком імен у розданих матеріалах.

Ван Мяо, діставши документи з конверта, побачив, що текст на першій сторінці надруковано великим шрифтом: китайські імена ієрогліфами й англійські латиницею упереміж. Найімовірніше, документ готували поспіхом, і не було часу коригувати.

— Професоре Ван, ви ознайомилися зі списком, вам відомі якісь із цих імен? — запитав генерал Чан.

— Я знайомий із трьома людьми зі списку. Усі троє — видатні вчені; проведені ними дослідження були в авангарді наукової думки у галузі фізики, — відповів Ван Мяо трохи неуважно. Його очі спинилися на останньому імені у списку. Йому здалося, що ці два ієрогліфи відрізнялися від решти тексту шрифтом і насиченістю кольору чорнила, немов були додруковані окремо. Як її ім'я могло опинитися у списку? Що з нею сталося?

— Ви були знайомі? — Ши ткнув в ім'я товстим прокуреним пальцем, забарвленим нікотином у жовтий колір. Ван Мяо нічого не відповів.

— А, значить, не були. Але хотіли б, так?

Тепер Ван Мяо стали зрозумілі мотиви генерала Чана щодо залучення до команди цієї людини, яка раніше вже служила під його керівництвом в армії. Ши, незважаючи на свої вульгарні манери, володів гострою, як бритва, спостережливістю. Може, він і не добрий поліцейський, у класичному розумінні, але професіонал до мозку кісток.

Торік Ван Мяо був призначений відповідальним за постачання нанорозмірних компонентів для «Сінотрона ІІ» — проекту прискорювача заряджених часток. Одного дня під час короткої перерви на будівельному майданчику в Лянсяні[15] він побачив картину, що вразила його уяву. Захоплюючись ландшафтною фотозйомкою, Ван Мяо часто знаходив у навколишній дійсності несподівані об'єкти і поєднання, які створювали химерні художні композиції.

Центральним елементом композиції був соленоїд надпровідного електромагніту, який вони встановлювали вже тривалий час. Заввишки у три поверхи, але ще наполовину незiбраний, магніт здавався величезним монстром зі сталевих блоків і плутанини труб системи охолодження на надплинних холодоагентах. Подібно до звалища брухту часів Промислової революції композиція втілювала в собі холодну байдужість технологій і варварську красу сталевих конструкцій.

Перед цим металевим монстром стояла струнка молода жінка. Освітлення композиції також було ідеальним: металевий монстр тонув у тіні поспіхом зібраної конструкції тимчасового даху, що підкреслювало його непривітну і відразливу красу. Але один промінь сонця, що заходить, проникав крізь центральний отвір у перекритті, золотячи самотню постать. Сяйво спадаючої хвилі волосся і білизна шиї над коміром комбінезона малювали в уяві картину квітки, що розпустилася посеред картини техногенних руїн, які утворилися після бурхливого урагану.

— На що вирячився? Повертайся до роботи!

Ван Мяо шокований повернувся, але виявив, що вигук директора Центру дослідження нанотехнологій стосувався не його, а молодого інженера, який також милувався жіночою постаттю. Відірваний від процесу споглядання мистецтва і повернений до реальності, Ван Мяо побачив, що жінка є не звичайним співробітником — головний інженер щось шанобливо їй розповідав.

— Хто вона? — запитав він директора.

— Ти повинен був здогадатися, — відповів директор, малюючи руками в повітрі велике коло. — Першим проведеним експериментом на цьому двадцятимільярдному прискорювачі буде, найімовірніше, перевірка її припущень стосовно теорії суперструн. Узагалі, старшинство має важливе значення в теоретичній фізиці, і вона ніяк не може виявитися тим, кому буде довірено право провести перший запуск прискорювача. Але шановані академіки не дуже бажають бути першопрохід-цями — побоюються провалитися й отримати удар по самолюбству і престижу. Ось чому в неї буде шанс.

— Що, Ян Дун... жінка?

— Як бачиш, — відповів директор, — але ми самі дізналися тільки позавчора під час першої особистої зустрічі.

— Може, у неї якісь проблеми з психікою? — втрутився молодий інженер. — Які можуть бути інші причини для відмови журналістам в інтерв'ю? Може, вона, як і Цянь Чжуншу[16], так і не з'явиться в телевізорі до самої смерті?

— Але ми принаймні знали, що Цянь — чоловік. Мені здається, у неї були якісь проблеми в дитинстві, що могло призвести до таких проявів аутизму, — сказав вражений Ван Мяо. Його персона ніколи не цікавила журналістів.

Ян Дун, проходячи з головним інженером повз Ван Мяо з колегами, які стояли, усміхнулася привітно й легко кивнула, не вимовивши при цьому жодного слова. Але Ван Мяо встиг помітити ясний погляд блискучих очей.

Пізніше того самого вечора Ван Мяо сидів у своїй лабораторії, розглядаючи закарбовані об'єктивом пейзажі, розвішані на стіні навпроти. Погляд притягувала фотографія панорами незвіданого світу за Великою стіною[17]: на світлині була зображена пустельна засніжена долина, облямована білосніжними горами. У кінці долини самотньо стояло зламане мертве, засохле дерево, скручене під ударами долі. Композиція була складена так, що дерево займало третину фотографії. Силою уяви Ван Мяо помістив силует дівчини, яка запала йому в душу, у далекий кінець долини. Несподівано композиція фотографії отримала новий сюжет, здавалося немов внутрішній світ прийняв дівчину у свої обійми і зробив поправку в правилах світобудови на її присутність, визнавши її первинним учасником сюжету.

Ван Мяо продовжив успішний експеримент і помістив дівчину в кожну фотографію на стіні, іноді розміщуючи пронизливі очі, що залишили слід у душі, на тлі пустельного неба. Ці фотографії також оживали, демонструючи приховану красу, про яку Ван Мяо навіть не підозрював. Він завжди вважав, що його фотографіям не вистачає трохи життя. Тепер він розумів, що вони чекали на неї.

— Усі перелічені у списку вчені за останні неповні два місяці наклали на себе руки, — сказав генерал Чан.

Ван Мяо був приголомшений цією новиною, немов ударом блискавки. Поступово його чорно-білі пейзажі зникали в темряві пам'яті. На фотографіях їй більше не було місця; погляд розчинявся в картині неба. Закарбовані світи були мертві, як і раніше.

— Коли... коли це сталося? — Ван Мяо запитав механічно.

— Протягом останніх двох місяців, — знову повторив генерал.

— Вас цікавить останнє ім'я у списку, чи не так? — запитав Ши задоволено і додав уже пошепки. — Вона остання, хто наклав на себе руки. Два дні тому, передозування снодійним. Вона померла уві сні без страждань.

На секунду Ван Мяо відчув навіть вдячність до Ши.

— Чому? — запитав Ван Мяо. Фотографії мертвих пейзажів, як слайди, досі крутилися в голові.

Генерал Чан відповів:

— Ми можемо сказати напевно тільки одне: усі ці люди керувалися однією і тією самою причиною, здійснюючи самогубство. Але сформулювати її непросто. Можливо, нам, неспеціалістам, важко її навіть зрозуміти. У розданих документах — частина передсмертних записок усіх жертв. Ви можете ознайомитися з ними після зустрічі.

Ван Мяо пробігся поглядом по текстах — усі вони були значними за обсягом.

— Докторе Дін, не могли б ви показати професорові Вану записку Ян Дун? Її записка найкоротша, але й найзмістовніша.

Той, до кого звертався генерал, досі сидів мовчки і, тільки через деякий час після питання, вийняв білий конверт і передав його Ван Мяо, який розташувався за столом навпроти.

Ши знову прошепотів Ван Мяо:

— Він був хлопцем Ян Дун.

Ван Мяо пригадав, що уже бачив Дін Ї на будівельному майданчику прискорювача заряджених частинок у Ля-нсяні. Він був фізиком-теоретиком, який здобув популярність завдяки відкриттю макроатомів під час вивчення кульової блискавки. Ван Мяо розпечатав простягнутий конверт і відчув слабкий аромат, який йшов зсередини: усередині конверта був тонкий, нерівний клаптик, але не паперу, а берести. Єдиний рядок, накреслений витонченими ієрогліфами, проголошував: «Усі свідчення ведуть до єдиного висновку: Фізики ніколи не існувало і не існуватиме. Я знаю, що мій вчинок безвідповідальний. Але у мене немає іншого вибору».

Підпису не було. Її більше не було.

— Фізики... не існує? — Ван Мяо був розгублений.

Генерал Чан закрив папку.

— Документи також містять конкретні дані, отримані під час проведення експериментів на трьох новітніх прискорювачах заряджених часток по всьому світу. Дані дуже вузькофахові, і ми не обговорюватимемо їх тут. Перший об'єкт нашого розслідування — діяльність «Рубежів науки». ООН оголосило 2005 рік Міжнародним роком фізики, і це об'єднання організувало й провело безліч наукових конференцій та програм обміну досвідом між вченими-фізиками всього світу. Докторе Дін, позаяк ви фізик-теоретик, не могли б ви детальніше описати ситуацію?

Дін Ї згідно кивнув:

— Я не маю безпосереднього стосунку до «Рубежів науки», але вони відомі у науковому середовищі. Основна ідея їх об'єднання полягає ось у чому: у другій половині ХХ століття фізика як наука втратила стислість і ясність, притаманні фундаментальним фізичним законам і теоріям. Нові теоретичні викладки стають дедалі складнішими, розпливчастими і невизначеними. Експериментальне підтвердження висловлених теорій також щораз проблематичніше. Це, на їхню думку, свідчить про те, що фізика як спосіб пізнання природи стикається з безліччю перешкод і труднощів, котрі не можуть бути вирішені силами людства. Члени «Рубежів науки» прагнуть розвинути новий спосіб мислення. Якщо коротко, вони намагаються за допомогою наукових методик встановити межі наукового пізнання: чи є межі того, як глибоко і точно наука може вивчити і зрозуміти природу — рубіж, подолати котрий наука не в змозі. Розвиток сучасної фізики, на їхню думку, свідчить про те, що ми підійшли або підходимо до такого рубежу.

— Дуже добре! — сказав генерал Чан. — Ми знаємо, що з більшістю вчених, які вчинили самогубство, «Рубежі науки» підтримували ті чи інші контакти, а деякі з них були навіть членами цього об'єднання. Але ми не виявили доказів використання незаконних психотропних або наркотичних речовин, або технік контролю свідомості, подібних до маніпуляцій деяких релігійних культів, з метою доведення до самогубства. Інакше кажучи, навіть якщо «Рубежі науки» і мали вплив на цих учених, то в рамках звичайного наукового обміну. Професоре Ван, позаяк останнім часом ви мали з ними контакти, ми б хотіли дізнатися від вас певну інформацію.

— Включно з іменами співрозмовників, — грубо вклинився Ши, — а також: час і місце зустрічей, що відбулися, предмет розмов і, якщо ви обмінювалися листами або е-мейлами...

— Да Ши! — генерал Чан поспішив його зупинити.

Офіцер поліції, який сидів поруч, нахилився до Да Ши і прошепотів:

— Невже ти думаєш, що доки ти мовчиш, ми вважаємо тебе німим?

Ши взяв свою чашку з чаєм, але побачивши всередині плаваючий недопалок, зі стукотом поставив назад на стіл.

Випад Ши знову викликав напад відрази у Ван Мяо, подібно до проковтнутої мухи разом з їжею за обідом. Натяк на вдячність за виявлену чуйність зник без сліду, але він зумів опанувати себе і відповів:

— Мої контакти з «Рубежами науки» почалися із Шень Юйфей. Вона японська вчена-фізик китайського походження, зараз працює в офісі однієї японської компанії тут у Пекіні. Свого часу вона працювала у дослідницькій лабораторії Mitsubishi Electric Corporation, вивчала наноматеріали. Ми вперше зустрілися на науковому семінарі на початку цього року. Через неї я познайомився з іншими вченими-фізи-ками, не тільки китайцями, а й іноземцями, і всі вони були членами «Рубежів науки». Наші розмови зводилися до... Як це сказати? Усі обговорювані проблеми були пов'язані тільки з питаннями, які щойно доктор Дін точно описав: Які межі наукового пізнання? Спочатку я не надавав цим дискусіям великого значення, сприймаючи як пусті розмови, не більше. Мої наукові праці стосуються прикладних питань і далекі від таких теоретичних дискурсів, і попервах я просто цікавився аргументами, що наводилися, і методикою ведення дискусій. Усі вони були неабиякі філософи з новаторським поглядом на речі, і я відчував, що, завдяки таким заходам відкриваю нові горизонти пізнання. Щоразу я брав дедалі активнішу участь у дискусії, але темою розмов була лише гола абстрактна теорія. Вони пропонували приєднатися до «Рубежів науки», але, якби я пристав на пропозицію, відвідування дискусій переросло би в обов'язок. А оскільки мій час і сили лімітовані, мені довелося відхилити пропозицію.

— Професоре Ван, — почав генерал Чан, — ми сподіваємося, що ви приймете запрошення приєднатися до «Рубежів науки». Це є головною причиною, чому ми попросили вас бути на сьогоднішньому зібранні. Ми сподіваємося, що ви зможете надати нам більше інформації, так би мовити, зсередини.

— Ви маєте на увазі, що я буду агентом під прикриттям? — запитав Ван Мяо збентежено.

— Ви тільки подумайте, ха-ха-ха, він вважає себе агентом під прикриттям! — зайшовся сміхом Да Ши.

Генерал Чан кинув на Да Ши докірливий погляд і знову повернувся до Ван Мяо:

— Беручи до уваги всі обставини, у нас просто немає іншого каналу отримання інформації.

Ван Мяо заперечливо похитав головою:

— Генерале, на жаль, я нічим не можу вам допомогти.

— Професоре Ван, «Рубежі науки» є організацією, що включає в себе провідних вчених з усього світу. Проведення розслідування в такому середовищі — надзвичайно складна і делікатна справа. Для нас, людей зі сторони, це рівноцінно ходінню по тонкому льоду. Без допомоги ко-го-небудь із наукової спільноти ми ані на дюйм не зрушимо у своєму розслідуванні. Тому ми так раптово і звернулися до вас по допомогу. Але ми поважаємо ваші побажання, якщо ви відмовитеся — ми зрозуміємо.

— Я... дуже зайнятий своєю роботою. У мене просто немає на це часу, — Ван Мяо не одразу зміг навести переконливі аргументи.

Генерал Чан покивав головою, погоджуючись:

— Гаразд, професоре Ван. У такому разі ми більше не гаятимемо марно ваш час. Спасибі, що відгукнулися на запрошення і відвідали наше зібрання.

Ван Мяо знадобилося кілька секунд, аби усвідомити, що його виставили за двері. Генерал Чан ввічливо проводив Ван Мяо, коли ззаду почувся коментар Да Ши:

— Так навіть краще. Я завжди був проти цього плану. Занадто багато ботанів вирішили звести рахунки з життям. Якщо ми його пошлемо, то гарантовано отримаємо ще один труп.

Ван Мяо вже коло дверей розвернувся і попрямував до Да Ши. Намагаючись стримувати свій гнів, він вимовив:

— Те, що ви говорите, не робить вам честі.

— А хто сказав, що я добрий поліцейський?

— Нам не відомі достовірно причини, за якими ці вчені скоїли самогубство. Але в будь-якому разі ви не повинні говорити про них настільки зневажливо. Їхній внесок у розвиток людства є неоціненним.

— Ви натякаєте, що вони кращі за мене? — Да Ши дивився на Ван Мяо, відкинувшись у кріслі. — Але я принаймні не маю наміру себе вбивати через якусь дурницю, проточену мені у вуха.

— Думаєте, я буду?

— Я маю бути впевнений у вашій безпеці, — Да Ши зміряв поглядом Ван Мяо зі своєю звичною посмішкою.

— Я вважаю, що буду в більшій безпеці, ніж ви в такій ситуації. Ви повинні знати, що здатність людини відрізняти правду від брехні — прямо пропорційна обсягу його знань.

— Я б не був таким самовпевненим. Ось взяти, наприклад, вас...

— Да Ши, замовкни! — перебив генерал Чан, — ще одне слово, і ти вилетиш звідси!

— Нічого, нехай продовжує, — Ван Мяо повернувся до генерала. — Я змінив своє рішення — я згоден приєднатися до «Рубежів науки», як ви і хотіли.

— Ну ось і гаразд, — кивнув Да Ши. — Але будьте надалі обережні. Збирайте інформацію, де це тільки можливо: заглядайте в екрани ноутбуків, запам'ятовуйте е-мейли або адреси сайтів...

— Досить! Ви не так мене зрозуміли: я не збираюся шпигувати за ними. Я хочу показати ваше невігластво і дурість.

— Якщо за деякий час після вступу до лав ви залишитеся живі — це буде найкращим доказом. Але я боюся виявитися правим на ваш рахунок, — Ши підняв погляд на Ван Мяо і звична посмішка змінилася вовчим вищиром.

— Я неодмінно залишуся живий, але бачити вас я більше не хочу.

Генерал Чан особисто провів Ван Мяо вниз по сходах на вулицю і викликав автомобіль, щоб доправити професора додому.

— Не звертайте уваги на Да Ши, — сказав на прощання генерал. — Характер у нього, звичайно, не найкращий, але він дуже досвідчений слідчий і експерт у боротьбі з тероризмом. Двадцять років тому він служив під моїм керівництвом.

Підійшовши до автомобіля, генерал Чан запитав:

— Професоре Ван, у вас, напевно, є безліч запитань, які ви б хотіли поставити?

— Усе те, про що ми зараз говорили: яке відношення це має до армії?

— Питання війни завжди перебувають у віданні армії.

Ван Мяо спантеличено роззирнувся довкола: тихо і спокійно, весна була в повному розпалі.

— Але про яку війну ви говорите? Зараз немає гарячих точок глобального масштабу, це, напевно, найбільш мирний період в історії.

Генерал Чан обдарував його багатозначною усмішкою:

— Ви незабаром будете в курсі того, що відбувається. Усі будуть. Професоре Ван, у вашому житті були такі події, які змінювали його хід кардинально? Так, щоб світ навколо ставав для вас одразу абсолютно іншим?

— Ні.

— Тоді ви — щаслива людина. Світ сповнений непе-редбачуваних подій, але досі вони вас обминали.

Ван Мяо обдумав сказане, але так і не зміг зрозуміти, про що говорить генерал.

— Я вважаю, це стосується і більшості людей.

— Тоді більшість людей живуть щасливим життям.

— Але... багато поколінь жили так.

— Усі вони — щасливці.

Ван Мяо похитав головою і засміявся:

— Я мушу зізнатися, що в мене сьогодні погано з кмітливістю. Ви хочете сказати, що...

— Так, уся історія людства від кам'яного віку до сьогодні — низка щасливих подій без серйозних потрясінь. Але якщо це було просто удача, то рано чи пізно вона повинна була закінчитися. І я вам кажу: вона закінчилася. Готуйтеся до найгіршого.

Ван Мяо хотів прояснити ситуацію тут і зараз, але генерал уже попрощався, позбавивши такої можливості.

Після того як Ван Мяо сів у призначений автомобіль, водій запитав адресу, за якою його слід відвезти. Ван Мяо назвав і запитав:

— Чи не ви привозили мене сюди? Автомобіль, начебто, один і той самий.

— Ні, це був не я. Я привозив сюди доктора Діна.

У Ван Мяо з'явилася нова ідея. Сьогодні ввечері варто відвідати Діна вдома.

五 Гра на більярді

Ледь відкривши вхідні двері до трикімнатної квартири Дін Ї в новобудові, Ван Мяо відчув виразний запах алкоголю. Господар лежав на дивані, втупившись у стелю під бурмотіння телевізора. Ван Мяо озирнувся навколо: внутрішнє оздоблення в квартирі було ледь розпочато, кілька предметів меблів становили все її просте улаштування. У великій просторій вітальні річчю, яка найбільше притягувала погляд, був більярдний стіл, що стояв в одному з кутків.

Незапланована поява Ван Мяо схоже не викликала роздратування у Дін Ї: він вочевидь шукав, із ким би поговорити.

— Я купив цю квартиру приблизно три місяці тому, — сказав Дін Ї. — Навіщо я це зробив? Чи справді я вважав, що вона захоче жити сім'єю? — на обличчі Дін Ї заграла п'яна посмішка, і він похитав головою.

— Ви удвох... — Ван Мяо хотів дізнатися подробиці життя Ян Дун, але не уявляв, як правильно підступитися з розпитуваннями.

— Вона була схожа на далеку зірку; навіть світло, яким вона мене осявала, завжди було холодним, — Дін Ї підійшов до вікна і подивився на небо, ніби шукаючи поглядом далеку згаслу зірку.

Ван Мяо промовчав. Дивно, але йому зараз хотілося почути її голос. Рік тому, того дня на заході сонця, коли їхні погляди зустрілися і затрималися на секунду, вони так і не сказали ані слова. Йому так і не пощастило почути її голос.

Дін Ї струснув рукою, ніби намагався позбутися від тяжкості сумних думок, що обсіли.

— Професоре Ван, ви абсолютно маєте рацію, що не хочете зв'язуватися з поліцією і армійцями. Вони всі са-мовдоволені, бундючні ідіоти. «Рубежі науки» не мають нічого спільного зі смертями всіх цих учених. Я багато разів намагався їм це пояснити, але марно.

— Схоже, вони хочуть провести незалежне розслідування цих подій.

— Ба більше, вони мають намір об'єднати розслідування смертей по всьому світу в одну загальну справу. Але вони повинні були вже з'ясувати, що двоє із загиблих не мали жодного стосунку до «Рубежів науки», включно з... Ян Дун, — здавалося, вимовляти це ім'я Дін Ї неймовірно складно.

— Дін Ї, ви знаєте, що я вже і так залучений до цих подій. Тому... я би хотів знати, чому Ян Дун зробила... те, що зробила. Я вважаю, ви знаєте більше про причини, які спонукали її до цього, — ніяково продовжив Ван Мяо, намагаючись приховати справжні причини свого інтересу.

— Більше знаючи, ви тільки більше загрузнете в цій проблемі. Зараз ви лише поверхово залучені до процесу, але знання всіх фактів необоротно втягне ваш розум у вирішення цієї головоломки, що не принесе нічого, крім великих неприємностей.

— Я займаюся прикладними дослідженнями, і мій розум не настільки схильний до негативних зовнішніх впливів, як у вас — учених теоретичної спрямованості.

— Що ж, це ваш вибір. Ви граєте у більярд? — Дін Ї підійшов до більярдного столу.

— Трохи грав у школі.

— Ми з нею любили грати. Траєкторія куль нам нагадувала зіткнення частинок у прискорювачі, — Дін взяв зі столу дві кулі: чорну і білу. Чорну поставив прямо в лузі, а білу — сантиметрів за десять від неї. — Ви зможете забити чорну?

— У такій позиції будь-хто зможе.

— То вперед.

Ван Мяо взяв кий і легким ударом по білій кулі послав чорну в лузу.

— Дуже добре. А тепер переставмо стіл, — Ван Мяо у явному збентеженні під керівництвом і за допомогою Дін Ї переставив важкий стіл в інший куток вітальні до вікна. Переконавшись, що стіл набув стійкого становища, Дін Ї вийняв чорну кулю з лузи і знову помістив її прямо навпроти отвору. Біла куля так само зайняла позицію за 10 сантиметрів. — Ну а тепер, ви зможете забити чорну?

— Звичайно.

— Уперед!

Ван Мяо без зусиль відправив кулю в лузу.

Дін Ї знову взявся руками за стіл:

— Міняємо позицію ще раз, — стіл знову переїхав у третій куток кімнати, де розстановка куль не змінилася. — Уперед!

— Послухайте, ми...

— Уперед!

Ван Мяо не залишалося нічого, як з усмішкою забити кулю і в третій раз. Стіл переїжджав ще двічі: спочатку — до дверей вітальні, а потім — у початкову позицію. Дін Ї незворушно двічі розставляв кулі, а Ван Мяо незмінно відправляв їх у лузу. Після таких вправ обидва трохи захекалися.

— Експеримент закінчено, проаналізуймо отримані результати, — Дін Ї запалив перед тим, як продовжити. — Ми п'ять разів провели один і той самий експеримент: чотири рази в різних точках простору і в різний час; двічі в одній і тій самій точці, але в різний час. Результати вас не шокують? — він широко розставив руки у театральному жесті. — П'ять експериментів, а результат — незмінний!

— Що ви намагаєтеся цим сказати? — запитав Ван Мяо.

— Ви можете пояснити цей неймовірний результат мовою фізики?

— Ну... під час проведення цих п'яти експериментів маса куль залишалася незмінною. Щодо їхнього місця розташування у просторі, то для куль точкою відліку у системі просторових координат буде площина стола, відповідно, вона теж залишилася незмінною. Відмінностями у векторі швидкості білої кулі в разі зіткнення із чорною можна знехтувати, бо вони незначні. Тому результати всіх п'яти експериментів виявилися однаковими: чорна куля незмінно опинялася в лузі.

Дін Ї підхопив з підлоги пляшку бренді і два брудних келихи. Наповнивши їх по самі вінця, простягнув один Ван Мяо. Той відмовився.

— Ну, ми повинні відсвяткувати відкриття базових законів природи: фізичні закони єдині у всьому Всесвіті, незалежно від часу і місця їх апробації. Усі закони фізики, відкриті людством за свою історію — від законів Архіме-да до теорії струн — так само, як і будь-які інші наукові відкриття досягнення цивілізації, є побічним продуктом цього великого закону. Порівняно з нами Ейнштейн і Го-кінґ — усього лише ремісники.

— Я досі не розумію, до чого ви хилите.

— Уявіть собі отримання інших результатів: перший раз чорна куля потрапить у лузу; вдруге чорна куля зри-кошетить від борта; у третій — злетить до стелі; у четвертий — як переляканий горобець метушитиметься кімнатою, поки не залетить у вашу кишеню; у п'ятий — зі швидкістю світла проб'є борт столу, пролетить крізь стіну і покине Землю й Сонячну систему взагалі, як описано в Азімова[18]. Що б ви тоді сказали?

Дін Ї не відриваючись дивився на Ван Мяо. Після довгої паузи той запитав:

— Це вже відбувається, чи не так?

Дін Ї вихилив обидва келихи, які тримав у руках, і втупився у поверхню більярдного столу так, немов там сидів сам диявол.

— Так. Відбувається. Останніми роками ми нарешті отримали можливість перевірити ґрунтовність багатьох фундаментальних теорій. Були побудовані три дорогі «більярдні столи»: один у Північній Америці, один у Європі і один, добре вам знайомий, у Лянсяні. Ваш Центр досліджень нанотехнологій заробив на його будівництві купу грошей. Ці прискорювачі заряджених частинок дають змогу на порядок збільшити кількість використовуваної енергії під час зіткнення частинок порівняно з попередніми величинами, що раніше для людства було недосяжною мрією. І ось під час випробувань на новому обладнанні ми бачимо таку картину: одні й ті самі частинки співударяються з одним і тим самим рівнем енергії, усі умови випробування однакові, але одержані результати постійно різняться. Ба більше, результати відрізняються в разі проведення однакових випробувань не тільки на різних прискорювачах, а й на одному і тому самому прискорювачі в різний час. Учені в паніці. Вони повторюють експерименти із зіткнення частинок при надвисоких енергіях знову і знову за однакових умов, але щоразу результати занадто різняться і, схоже, у їх появі немає жодної закономірності.

— І що це означає? — запитав Ван Мяо. Побачивши, що Дін Ї дивиться на нього з подивом, він поспішно додав: — Я спеціалізуюся в питаннях нанотехнологій і працюю з мі-кророзмірними структурами, а у ваших досліджуваних об'єктів розмір більший на багато порядків. Тож просвітіть мене.

— Це означає, що закони фізики не є інваріантними в часі й просторі.

— А це що означає?

— Я вважаю, що ви здатні дійти правильної відповіді самостійно. Генерал Чан уже зрозумів. Він справді розумний.

Ван Мяо подивився у вікно, розмірковуючи над сказаним. Блискуче море вогнів великого міста втопило в собі майже невиразне, тьмяне світло далеких зірок.

— Це означає, що позаяк у Всесвіті не існує універсальних фізичних законів, то й фізики... не існує як такої, — сказав Ван Мяо, відводячи погляд від вікна.

— «Я знаю, що мій вчинок безвідповідальний. Але в мене немає іншого вибору», — повторив Дін Ї. — Це друга частина її передсмертної записки, ви тільки що сказали першу. Тепер ви хоч трохи наблизилися до розуміння мотивів її вчинку?

Ван Мяо взяв із більярдного столу білу кулю, якою він успішно п'ять разів заганяв чорну в лузу, потримав у руці і поклав назад.

— Для когось, хто займається теоретичними дослідженнями, такий стан речей є справді катастрофою.

— У царині теоретичної фізики, щоб досягти якихось серйозних успіхів, треба бути трохи фанатиком, що може легко підштовхнути до краю прірви.

На прощання Дін Ї простягнув Ван Мяо папірець із записаною адресою:

— Якщо у вас буде час, будь ласка, зайдіть до матері Ян Дун. Вона жила з донькою, яка була сенсом її життя. Тепер вона дуже самотня.

— Дін Ї, ви знаєтесь і розумієтесь на цьому значно краще за мене. Можете сказати мені: ви справді вірите, що закони фізики не є інваріантними в часі й просторі?

— Що я можу знати? — Дін Ї пильно дивився в очі Ван Мяо деякий час і нарешті вимовив: — Ось у чому питання.

Ван Мяо зрозумів, що він закінчив фразу, розпочату британським полковником: Бути чи не бути, ось у чому питання.

六 Стрілець і фермер

Наступний день був вихідний; прокинувшись рано, Ван Мяо взяв фотокамеру і вирушив покататися на велосипеді. Як фотограф він понад усе любив знімати місця, позбавлені людської присутності. Але як доросла зайнята людина, не міг дозволити собі такої розкоші: витрачати час і сили на постійні далекі поїздки, тому доводилося задовольнятися зйомками в місті.

Свідомо чи несвідомо він вибирав закутки, наповнені атмосферою диких місць: осушене озеро в парку; розкопана ділянка на будівельному майданчику; бур'яни, що торують собі дорогу крізь тріщини в асфальті. Щоб позбутися яскравих кольорів міста, він фотографував тільки на чорно-білу плівку.

Так, несподівано для себе, Ван Мяо виробив власний стиль і навіть здобув деяку популярність: вибрані твори потрапили до експозиції на кілька великих виставок, а сам він став членом Асоціації фотографів. Щоразу крутячи педалі по місту в пошуку цікавих кадрів, він чекав осяяння, щоб знайти композиції для успішних знімків, приховані у звичайних міських сюжетах. Іноді він кружляв містом цілий день.

Ван Мяо почувався трохи дивно. Класичний стиль його фотографій був наповнений величним спокоєм і потребував відповідного настрою. Але сьогодні йому ніяк не вдавалося знайти необхідну внутрішню тональність для створення належної атмосфери спокою. Цього ранку у його сприйнятті, здавалося, місто прокинулося зі стану звичайного заціпеніння і втратило стабільність, немов все було зведено на сипучих пісках. Усю ніч йому снився один довгий сон про ті дві більярдні кулі. Вони витали в просторі без будь-якої системи; чорна куля була майже невиразною на такому самому темному тлі, іноді виявляючи свою присутність тільки тоді, коли відкидала тінь на білу.

Чи може фундаментальна природа матерії бути анархічною? Чи може так виявитися, що стабільність і порядок у певній частині Всесвіту — не більше, ніж тимчасова динамічна рівновага системи, просто недовговічна хаотична вихрова турбулентність?

Несвідомо крутячи педалі, Ван Мяо, дуже здивувався, коли зрозумів, що опинився біля новозбудованої будівлі штаб-квартири CCTV[19]. Він зупинився і присів на узбіччі, дивлячись на хмарочос у формі літери «А», який велично здіймався в небо, і намагаючись відновити втрачене почуття стабільності. Його погляд спинився на шпилі величезного будинку, іскристого у променях ранкового сонця, і націленого в бездонне блакитне небо над ними. Раптово в його голові виникли два слова: «стрілець» і «фермер».

Члени «Рубежів науки», обговорюючи фізику, часто використовували абревіатуру «SF». Вони мали на увазі зовсім не «наукову фантастику»[20], а якраз ці два слова — «стрілець» і «фермер». Це було відсилання до двох гіпотез, що стосуються природи фундаментальних законів Всесвіту.

«Гіпотеза про стрільця» полягає ось у чому: влучний стрілець стріляє по мішені, роблячи отвори через кожні 10 сантиметрів. Припустімо, що площина мішені населена цивілізацією двомірних розумних істот. Їхні вчені після спостереження за власним всесвітом відкрили б великий закон природи: «У всесвіті є отвори кожні 10 сантиметрів». У такому разі, вони б інтерпретували результат сьогочасної примхи стрільця, як непорушний закон всесвіту.

«Гіпотеза про фермера» також викладається в похмурих тонах фільмів жахів: кожен день об 11-й годині фермер, що розводить індиків, приходить годувати птахів. Вчена індичка, спостерігаючи за такою незмінною моделлю поведінки протягом року, формулює свій великий закон природи: «Щоранку об 11-й годині з'являється їжа». Вранці у День подяки вона доносить цей закон до інших індичок на фермі. Але об 11-й годині їжа не з'являється, а навпаки — приходить фермер і вирізає все поголів'я птахів на фермі.

Ван Мяо раптом відчув, що дорога під його ногами різко хитнулася вбік, немов розступилися сипучі піски. А-по-дібний хмарочос навпроти нього, здавалося, здригнувся і теж хитнувся вбік.

Ван Мяо роззирнувся уздовж вулиці.

Просто щоб позбутися почуття занепокоєння, яке здавлювало, Ван Мяо змусив себе відзняти всю плівку. Вдома він був до полудня; його дружина, котра пішла на прогулянку з дитиною, ще не повернулася. Зазвичай Ван Мяо одразу сідав за обробку фотографій, але сьогодні настрій цьому не сприяв. Після простого обіду він пішов спати і, позаяк минулої ночі не виспався, проспав до 5-ї години вечора. Згадавши про відзняту зранку плівку, Ван Мяо зачинився у вузькій затемненій кімнаті, переобладнаній із вбудованої шафи, щоб розпочати друк фотографій.

Проявивши плівку, він став переглядати негативи, щоб знайти кадри, гідні друку, проте з першого ж кадру зауважив недобре. На ньому була зображена галявина біля великого торгового центру, але прямо в центрі розташовувалася невелика біла лінія, яка при найближчому розгляді виявилася рядком цифр: 1200:00:00.

На другому кадрі також були цифри: 1199:49:33. Усі кадри плівки виявилися з подібними відмітинами. Третій: 1199:40:18; четвертий: 1199:32:07; п'ятий: 1199:28:51; шостий: 1199:15:41; сьомий: 1199:07:38; восьмий: 1198:53:09......

тридцять четвертий: 1194:50:49; тридцять шостий, і останній: 1194:16:37.

Ван Мяо спочатку подумав про дефекти плівки. Проте його камера — Leica M2, модель 1988 року випуску — була повністю механічна без будь-якої автоматизації, тому не могла спричинити появи будь-якого датування на кадрах. Професійні фотографи навіть в епоху цифрових технологій віддавали перевагу цій камері через виняткову якість оптики і надійність роботи механізмів.

Повторно вивчивши кожен негатив, Ван Мяо зазначив ще одну дивну закономірність цифр: вони автоматично адаптувалися до заднього фону кадру. Якщо фон був темним, то цифри — білими, і навпаки. Така варіативність, здавалося, мала на меті підвищити виразність цифр для того, хто розглядає фотографії, щоб вони гарантовано не залишилися непоміченими.

Вивчаючи шістнадцятий кадр, Ван Мяо відчув пришвидшене серцебиття і холодок, що піднімається по спині: на знімку було зображено мертве дерево на тлі старої стіни, у реальності — рябої, а на негативі — у чорно-білих клаптиках. На такому тлі чорно-білі клітинки цифри були б однаково погано помітні. Але на знімку цифри розташовувалися вертикально, закручуючись услід за вигинами мертвого стовбура дерева, подібно до маленької змії, що переповзає. Тож їхній білий колір максимально контрастував із темним тлом мертвого дерева!

Ван Мяо почав аналізувати математичну закономірність послідовності цифр. Спочатку він подумав, що це якийсь різновид наскрізної нумерації, але розмір інтервалу між значеннями був не постійний. Потім він припустив, що цифри означають години, хвилини і секунди відповідно. Він дістав щоденник фотозйомок, який вів під час своїх поїздок, і де записував місце й час знятих кадрів з точністю до хвилини, і звірив записи із цифрами на двох послідовних кадрах на плівці. Збіг був хвилина до хвилини. Зрозуміло, що зміна цифр на плівці віддзеркалювала реальний плин часу. Ван Мяо одразу зрозумів, що це означає.

Зворотний відлік.

Зворотний відлік стартував з 1200 годин і зараз залишається ще 1194. На цей момент? Ні, на момент закінчення зйомки цією плівкою. Зворотний відлік усе ще триває?

Ван Мяо вискочив з лабораторії, зарядив нову плівку у фотоапарат і почав знімати довільні кадри з різними інтервалами між ними. Він навіть зняв кілька кадрів з балкона. Після того, як плівка була відзнята, вийняв її з фотоапарата і знову зачинився в лабораторії. На негативах, подібно до привидів, знову проступали ряди цифр. Перший кадр нової плівки був позначений як 1187:27:39. Різниця в часі датування останнього кадру ранкової плівки і першого кадру нової точно відповідала відрізку часу між двома зйомками. Після цього різниця між кадрами становила 3–4 секунди: 1187: 27:35, 1187:27:31, 1187: 27:27, 1187: 27:24... з такими проміжками він і знімав.

Зворотний відлік тривав.

Ван Мяо знову зарядив фотоапарат новою плівкою. Відзняв усі кадри на плівці поспіль практично без перерв, деякі — навіть не знімаючи кришки об'єктива. Коли він вийняв відзняту плівку з фотоапарата, з прогулянки повернулася дружина з сином. Перед тим, як проявити її, Ван Мяо зарядив у фотоапарат ще одну, уже четверту за сьогодні, і простягнув його дружині:

— Зроби кілька кадрів для мене.

— Що я повинна сфотографувати? — здивовано запитала дружина. Раніше він нікому не дозволяв торкатися до своєї камери, тому ані дружину, ані сина цей античний мотлох за 20 тисяч юанів не цікавив.

— Усе що завгодно, просто зроби знімки, — Ван Мяо вклав камеру до рук дружини і пірнув у темну лабораторію.

— Доу Доу, сфотографуймо тебе, — дружина навела об'єктив на сина.

Розум Ван Мяо жваво уявив собі картину, як примарна фігура із цифр проявляється навколо обличчя його сина, подібно до петлі шибеника. На нього напали дрижаки.

— Ні, будь ласка, знімай щось інше. Клацнув затвор — дружина зробила перший кадр.

— Чому я не можу натиснути кнопку спуску ще раз? — запитала дружина.

Ван Мяо показав, як перемотувати плівку вручну коліщатком прокрутки:

— Ось так роби після кожного кадру. Автоматично вона не перемотується, — сказав він, знову пірнаючи в лабораторію.

— Усе так складно, — його дружина-лікар не могла зрозуміти, чому, коли сьогодні доступні зручні цифрові камери з більше ніж 10 мільйонів пікселів на матриці, люди використовують цю архаїчну, але таку дорогу техніку, та ще й фотографують на чорно-білу плівку.

Після проявлення третьої знятої плівки, Ван Мяо почав переглядати її на світло червоного ліхтаря в напівтемряві лабораторії. Він побачив, що примарний зворотний відлік продовжував свій біг: кожен кадр, навіть отриманий із закритою кришкою об'єктива, містив ряд цифр.

1187:19:06, 1187:19:03, 1187:18:59, 1187:18:56...

Дружина постукала у двері лабораторії і повідомила, що вона вже відзняла всю плівку. Різко відчинивши двері, Ван Мяо забрав фотоапарат з її рук. Коли виймав котушку з плівкою, руки його тремтіли. Ігноруючи здивований погляд дружини, він знову замкнувся в лабораторії. Проявляючи плівку, Ван поспішав і незграбно працював з хімікатами, розливаючи проявник і закріплювач на підлогу. Скоро плівка була проявлена; він заплющив очі й мовчки молився: Будь ласка, не з'являйтеся. Не важливо як, не з'являйтеся цього разу. Не дайте мені себе побачити...

Він переглянув ще вологу плівку за допомогою збільшувального скла: цифр не було. Лише фотографії інтер'єру квартири, зняті дружиною. Вона фотографувала з малою швидкістю спрацьовування затвора, і через непрофесійні налаштування камери всі кадри вийшли змазаними. Але Ван Мяо вони здавалися найпрекраснішими знімками, які йому тільки доводилося бачити.

Ван Мяо вийшов з лабораторії і спробував привести дихання до ладу; його кинуло в липкий піт. Дружина готувала на кухні, син грався у своїй кімнаті. Він сів на диван і намагався дати подіям раціональне пояснення.

По-перше, цифри зворотного відліку точно відображали минулі проміжки часу між кадрами, і не могли бути надруковані на плівці заздалегідь. Щось могло нанести на світлочутливий шар плівки цифри під час зйомки? Але що? Якась несправність у камері? Навмисно чи випадково якийсь пристрій було встановлено в неї? Ван Мяо зняв об'єктив і розібрав камеру, уважно розглядаючи все, що всередині, за допомогою збільшувального скла — жодної плямочки або зайвої деталі він не виявив. Потім згадав, що деякі кадри з цифрами були отримані із закритим об'єктивом, і зрозумів, що в джерелах світла як природних, так і штучних, наявні якісь промені, здатні проникнути навіть крізь зачинену кришку об'єктива. Але як це можливо технічно? Де джерело випромінювання? Як його можна направляти з такою точністю?

З погляду сучасного розвитку техніки така можливість видавалася надприродною.

Щоб упевнитися остаточно, що примарні цифри зникли, Ван Мяо зарядив нову плівку у фотоапарат і відзняв її, не зосереджуючись на тому, що і як він знімає. Після проявлення плівки від недовгого періоду спокою Ван Мяо не залишилося і сліду; він стояв на межі безумства: зворотний відлік нікуди не подівся. Відповідно до цифр, що проявилися, відлік і не припиняв свого перебігу, просто його чомусь не було на плівці, відзнятій дружиною.

1186:34:13, 1186:34:02, 1186:33:46, 1186:33:35...

Ван Мяо вибіг з лабораторії і попрямував крізь вхідні двері квартири у загальний коридор. Зупинившись біля дверей сусіда, професора Чжана, який уже давно вийшов на пенсію, Ван Мяо голосно постукав:

— Професоре Чжан, у вас є камера? Не цифрова, а плівкова?

— Такий професійний фотограф, як ви, просить у мене камеру? А ваша дорога за 20 тисяч, що ж, поламалася? У мене є тільки цифрова... З вами все гаразд? У вас таке бліде обличчя.

— Дайте мені на годину вашу камеру, будь ласка.

Чжан повернувся із звичайною цифровою камерою Kodak у руках:

— Ось, там є кілька кадрів. Можете їх стерти.

— Дякую! — Ван Мяо схопив камеру і поспішив повернутися додому. Насправді, у Ван Мяо вдома були три інші плівкові камери і навіть одна цифрова, але йому видавалося надійнішим для своїх цілей взяти фотоапарат поза домом. Він подивився на плівковий фотоапарат, що лежав на дивані поруч з новими плівками, подумав секунду і вирішив перезарядити і його. Повернувшись на кухню, він простягнув позичену в сусіда камеру дружині, яка саме накривала на стіл:

— Швидше! Зроби кілька кадрів, як перед цим.

— Навіщо це? Ти бачив своє обличчя? Що відбувається?

— Не хвилюйся, просто зроби кілька кадрів.

Вона відставила тарілку і підійшла до чоловіка, дивлячись розширеними від переляку і занепокоєння за нього очима.

Ван Мяо замість цього упхнув позичений Kodak у руки шестирічного сина, який саме збирався почати їсти:

— Доу Доу, допоможи татові. Зроби кілька знімків. Натисни ось тут. Так, правильно. Ще раз. І далі натискай. Ось іще один кадр. Знімай усе, що хочеш.

Хлопчик призвичаївся швидко. Його зацікавив фотоапарат, і він із задоволенням робив нові знімки. Ван Мяо обернувся і підхопив з дивана свою плівкову камеру і приєднався до сина у хаотичному фотографуванні квартири. Син із батьком безглуздо тиснули на спуск своїх камер, немов у колективному божевіллі. Здивована дружина в обрамленні спалахів не на жарт злякалася, і її очі наповнилися слізьми:

— Ван Мяо, я знаю, що останнім часом ти дуже завантажений на роботі, але я сподіваюся, ти не...?

Ван Мяо, відзнявши всю плівку у своїй камері, вихопив сусідську камеру з рук сина. Подумавши кілька хвилин, він попрямував до спальні, щоб без можливого впливу дружини або дитини на фотоапарат відзняти кілька кадрів на позичену цифрову камеру. Знімаючи, він використовував видошукач, а не LCD-дисплей, боячись завчасно побачити отриманий результат.

Ван Мяо вийняв зі своєї камери плівку і рушив до лабораторії. Щільно зачинивши за собою двері, він взявся до проявлення. Коли він переглядав відзнятий матеріал, його руки тремтіли так, що тримати збільшувальне скло він міг, тільки обхопивши його обома руками. Примарний зворотний відлік нікуди не зник і невблаганно продовжував свій біг.

Вийшовши з лабораторії, він почав перевіряти кадри на LCD-дисплеї цифрового фотоапарата: кадри, що відзняв син, не містили ніяких додаткових зображень. А ті, що він зняв сам, були невблаганно відзначені цифрами зворотного відліку і синхронізовані зі значеннями на плівці.

Використовуючи різні камери, Ван Мяо намагався виявити проблеми з камерою або плівкою як можливе пояснення дивацтв, що відбуваються. Але залучивши до зйомки дружину і сина, він отримав іще один, навіть більш дивний результат: незалежно від фотоапарата, носія зображення, цифри проступають тільки на кадрах, знятих його руками!

У розпачі Ван Мяо запустив руку до купи відзнятих плівок, які лежали немов сплутаний клубок змій або пучок мотузок, зав'язаних у фантастично складний вузол.

Він розумів, що сам не в змозі вирішити цю загадку. До кого можна звернутися? Його однокурсники з коледжу або нинішні колеги з дослідницького центру були непідходящими кандидатурами. Як і він сам, вони мали технічний склад розуму. Інтуїтивно розуміючи, що пояснення того, що відбувається, лежить поза рамками звичного кола технічних знань, він подумав було про Дін Ї. Але відкинув цей варіант через пережиту вченим глибоку особистісну кризу. Нарешті він згадав про «Рубежі науки». Ось, хто одночасно є глибокими мислителями і залишаються відкритими для нових ідей.

Тому він набрав номер Шень Юйфей.

— Докторе Шень, маю проблему. Ми можемо зустрітися, щоб її обговорити?

— Приїжджайте, — просто відповіла Шень і поклала слухавку.

Ван Мяо був здивований. Шень завжди була небагатослівна, настільки, що деякі з членів «Рубежів науки» жартома називали її Гемінґвеєм у спідниці, але вона навіть не поцікавилася, що сталося. Ван Мяо не відчув бажаного комфорту і заспокоєння від дзвінка.

Він поклав сплутані плівки у сумку, прихопив цифрову камеру і вийшов з квартири, супроводжуваний здивованим поглядом дружини. Він міг дістатися до пункту призначення і на машині, але навіть у залитому сонячним світлом місті хотів бути поруч з людьми, тому викликав таксі.

Шень Юйфей жила на розкішній віллі у престижному районі неподалік від станції нещодавно побудованої лінії приміської електрички. Навколо було багато світла: будинки розташовувалися біля штучного озера, де жителі могли рибалити. Вночі здавалося, що будинок стоїть далеко за містом.

Вона вочевидь була дуже багата, але Ван Мяо не міг визначити джерело цього багатства: ані її попередня дослідницька робота, ані нинішня робота у приватній компанії не приносили таких прибутків. Однак усередині вілли не було й сліду розкоші, що оточувала її зовні: тут зазвичай відбувалися зустрічі «Рубежів науки», і зсередини вілла нагадувала Вай Мяо невелику бібліотеку з конференц-залом.

У вітальні Вай Мяо зустрів Вей Чен, чоловік Шень Юй-фей. Йому було близько 40 років, і він мав вигляд статечного, рафінованого інтелектуала. Ван Мяо мало що знав про нього, крім імені: Шень Юйфей, представляючи його, практично ніякої іншої інформації не повідомила. Він, здається, не працював, позаяк увесь день сидів удома. До зібрань «Рубежів науки» не виявляв інтересу і не брав у них участі, незважаючи на те, що їхній будинок відвідувало стільки видатних учених.

Але Вей Чен не здавався таким, що тиняється без діла: постійна замисленість на обличчі наводила на роздуми, що він вдома займається якимись дослідженнями. Зустрівши гостя десь у будинку, він неуважно вітався і повертався до своєї кімнати нагорі, де проводив більшу частину часу. Одного разу Ван Мяо ненавмисно заглянув у його кімнату через прочинені двері і побачив дивовижну річ: високопродуктивну робочу станцію Hewlett-Packard. Він був упевнений у тому, що побачив, бо на аналогічній моделі працював у дослідному центрі: корпус сірого кольору, модель RX8620 лінійки чотирирічної давнини. Використання такого пристрою вартістю понад мільйон юанів для домашніх цілей здавалося дивним. Чим Вей Чен зайнятий цілими днями?

— Юйфей зараз працює, вам доведеться почекати, — сказавши це, Вей Чен почав підніматися сходами до себе в кімнату. Ван Мяо чесно намагався почекати, але залишатися на місці було понад його сили, тому він пішов за Вей Ченом сходами нагору. Вей уже стояв на порозі своєї кімнати з комп'ютером, коли помітив Ван Мяо за спиною, проте роздратованим не здавався. Показав на кімнату навпроти: — Вона там, якщо хочете бачити її терміново.

Ван Мяо постукав у двері. Вони були не замкнені, і він їх трохи прочинив. Шень Юйфей сиділа перед комп'ютером і грала в комп'ютерну гру. Дивно, що на ній був V-костюм.

Сьогодні цей девайс був дуже популярний серед гейме-рів і являв собою панорамний шолом із широким кутом огляду і тактильний костюм зі зворотним зв'язком. Костюм давав геймеру змогу переживати на собі всі відчуття персонажу гри: удар кулаком, ножове поранення, опік від вогню і будь-які інші. Можна було змоделювати навіть вплив екстремального холоду або спеки на тіло, або відчуття в разі потрапляння у снігову бурю.

Ван Мяо обійшов її зі спини. Позаяк зображення самої гри проектувалося тільки на шолом зсередини, на екрані комп'ютера було видно лише заставку. Ван Мяо згадав прохання Да Ши запам'ятовувати адреси сайтів і електронної пошти. Він глянув на монітор — англійська назва домену гри була унікальна, він легко її запам'ятав.

Шень Юйфей зняла шолом і розстебнула комір тактильного костюма. Вона одягла величезні окуляри, що додали її вузькому обличчю кумедного виразу. Без будь-яких емоцій дивилася на Ван Мяо, не кажучи при цьому жодного слова, чекаючи, коли він заговорить. Ван Мяо вийняв сплутаний клубок плівок і почав незграбно викладати події, що відбулися з ним. Шень слухала розповідь дуже уважно, але на плівки звернула увагу лише мимо-хідь, детально не розглядаючи. Це невимовно здивувало Ван Мяо, але подальший перебіг розмови переконав, що Шень вочевидь добре знайома із суттю його питання. Він замовк, майже закінчивши свою розповідь, але Шень і далі дивилася на нього, чекаючи кінцівки розповіді.

Коли він закінчив, Шень уперше заговорила:

— Як ваш проект із дослідження наноматеріалів? Нелогічність цього запитання здивувала Ван Мяо:

— Наноматеріали? Яке вони мають відношення до цього? — його палець показував на купу плівок.

Шень спокійно дивилася на нього, чекаючи відповіді на своє запитання. Це був її звичайний стиль ведення розмови — без єдиного зайвого слова.

— Припиніть ваші дослідження, — урешті сказала вона.

— Що? — Ван Мяо не був упевнений, що правильно розчув. — Що ви сказали?

Шень і далі мовчала.

— Припинити? Це головний національний проект!

Шень не видавала жодного звуку, лише її спокійний погляд і далі був спрямований на нього.

— Ви повинні назвати мені вагому причину для цього!

— Просто припиніть і все.

— Що вам відомо? Скажіть мені!

— Усе, що могла, — я сказала.

— Я не можу просто так зупинити проект. Це неможливо!

— Просто припиніть і все.

Це було фіналом розмови про зворотний відлік. Надалі, як би Ван Мяо не тиснув, і що б не говорив, у відповідь він чув тільки: «Просто припиніть і все».

— Я тепер зрозумів, — сказав Ван Мяо, — «Рубежі науки» — не просто дискусійний клуб із питань фундаментальних теорій, як ви говорили мені раніше. Їхній зв'язок з реальністю набагато складніший і комплексніший, ніж здається на перший погляд.

— Ні, навпаки. Ви просто дійшли такого висновку, тому що «Рубежі науки» беруть участь у чомусь більш грандіозному, ніж ви можете собі уявити.

Розчарувавшись у цій порожній розмові, Ван Мяо підвівся і без прощань вийшов. Шень Юйфей мовчки провела його до дверей і переконалася, що він сів у таксі.

Одразу після цього з-за рогу вилетів інший автомобіль і різко зупинився біля входу. З автомобіля вийшов чоловік. Ван Мяо впізнав його відразу, попри тьмяне світло, що падало з будинку.

Це був Пань Хань — один з найвідоміших членів «Рубежів науки», учений-біолог, автор теорії про те, що довготривале споживання генно-модифікованих продуктів призводить до підвищеного ризику виникнення генетичних відхилень у потомства, а вирощування таких продуктів обумовить масову екологічну катастрофу. На відміну від інших провидців, які малюють наскрізь фальшиві апо-каліптичні картини без будь-якої конкретики, його теорії і припущення з настільки лякливою точністю виявлялися правдивими, що про нього почали ширитися чутки, немов він сам із майбутнього.

Крім того, широкою популярністю він завдячував створенню першої китайської експериментальної комуни. Але на відміну від однотипних західних утопічних ініціатив «Назад до природи», його проект «Китайського села» розташовувався не в сільській глушині, а в самому центрі одного з найбільших мегаполісів. Члени комуни не мали приватної власності й грошей: усе необхідне для життя, включно з продуктами харчування, вони брали з побутових відходів навколишнього міста. На відміну від попередніх подібних експериментів, комуна не тільки вижила, а й стабільно збільшувалася в розмірах. На сьогодні тільки постійних членів налічувалося понад 3000 осіб, плюс незліченна кількість тих, хто приєднувався до комуни на якийсь час, щоб випробувати на собі такий спосіб життя.

Зважаючи на успіх цих двох проектів, будь-яка висловлена Пань Ханем думка з приводу соціальних проблем одразу ставала вагомою і викликала велику довіру в суспільстві. Було відоме його негативне ставлення до Науково-технічної революції, яку він порівнював з небезпечною хворобою людського суспільства. А бурхливий розвиток технологій вважав аналогією вибухової проліферації ракових клітин в організмі, що матиме такі самі наслідки: вичерпання поживних речовин, ушкодження органів і, як результат, смерть тіла господаря. Він виступав за заборону використання «грубих» технологій — викопного палива і ядерної енергетики, щоб надати поштовху використанню «помірних» технологій — сонячної енергетики і малих гідроелектростанцій. Пань Хань вважав, що в недалекому майбутньому відбудеться де урбанізація ме-гаполісів з подальшим рівномірним розподілом населення по самодостатніх селах і невеликих містечках. Живучи за принципом «помірних» технологій, ці утворення зможуть створити «нове агрокультурне суспільство».

— Він тут? — запитав Пань Хань, вказуючи на другий поверх вілли.

Шень Юйфей нічого не відповіла.

— Я хочу попередити вас і його: не змушуйте нас вживати заходів, — холодно сказав Пань Хань.

Шень Юйфей знову проігнорувала репліку на свою адресу, замість цього нахилилася до таксиста:

— Усе гаразд, — і жестом показала, що він може їхати. Після того, як таксист завів мотор і почав рух, Ван Мяо вже не чув ані слова з розмови Шень і Паня, але, озирнувшись назад, він побачив, що увійти до будинку вона йому так і не дозволила.

Коли Ван Мяо дістався додому, було вже далеко за північ. Вийшовши з таксі, він розплатився з водієм. Поруч із ним зупинився чорний «Фольксваген Сантана», водійське скло поповзло донизу, і великий клубок сигаретного диму негайно вирвався на свободу. Весь простір між кермом і сидінням займало важке тіло Да Ши.

— Ти ба! Професор Ван! Академік Ван! Де ви були ці два дні?

— Ви стежили за мною? Як я і передбачав!

— Зовсім ні! Не зрозумійте мене неправильно, я просто проїжджав повз — і раптом побачив вас. Вирішив ввічливо привітатися, але, мабуть, отримати від вас відповідь на привітання — марна трата часу, — на обличчі Да Ши з'явилася його фірмова шахраювата посмішка. — Ви, до речі, дістали якусь корисну інформацію, про яку я просив?

— Я вже казав, що не хочу мати з вами нічого спільного, ніяких справ! Будь ласка, припиніть за мною стежити!

— Та без проблем, — Да Ши завів автомобіль, — мені ж не платять за ці нічні розваги. Я краще подивлюся футбольний матч по телевізору.

Ван Мяо піднявся до квартири. Його дружина і дитина вже спали. Він чув, як дружина неспокійно переверталася в ліжку, щось бурмочучи крізь сон. Сьогоднішня дивна поведінка чоловіка вочевидь додала їй переживань і підстав для нічних кошмарів. Ван Мяо прийняв дві таблетки снодійного, ліг у ліжко і, після довгого очікування, нарешті заснув.

Його сновидіння були дуже хаотичні, але одна річ супроводжувала їх постійно: примарний зворотний відлік. Перед тим як заснути, Ван Мяо був упевнений, що цифри не дадуть йому спокою. Уві сні він спробував дістати ці кляті цифри: бив, кусав, розривав на шматки, але не зміг залишити жодної мітки на їхній поверхні. Вони і далі висіли рівно по центру поля зору. Це спричинило таке хвилювання, що він одразу прокинувся.

Розплющивши очі, Ван Мяо побачив на стелі пляму відблиску нічних міських вогнів, що проникали крізь запнуті фіранки. Але одна річ проникла зі сну в реальність: зворотний відлік. Цифри, як і раніше, розміщувалися рівно по центру і, хоч за розміром були невеликі, випромінювали яскраве біле світіння.

1180:05:00, 1180:04:59, 1180:04:58, 1180:04:57...

Він озирнувся на всі боки, аби упевнитися, що не спить — по кутках кімнати крилися розмиті тіні предметів. Це не сон, реальність, але проклятий зворотний відлік нікуди не подівся. Ван Мяо знову заплющив очі, однак цифри одразу ж проступили в повній темряві, як струмочки ртуті на темному оксамиті. Знову розплющивши і потерши очі, Ван Мяо переконався, що цифри не зникають і прямують за поглядом, залишаючись точно по центру перед очима.

Незрозумілий страх змусив Ван Мяо сісти на ліжку; невблаганний біг цифр наполегливо йшов за ним. Він схопився з ліжка, кинувся до вікна, смикнув штору, відчинив вікно. Спляче місто було залите яскравим світлом нічних ліхтарів і вуличної реклами. Зворотний відлік ширяв над панорамою нічного міста, немов титри на екрані.

Відчувши, що задихається, Ван Мяо здавлено скрикнув. Перелякана дружина схопилася, почала розпитувати, що сталося. Намагаючись одночасно опанувати себе і втішити її, Ван Мяо ліг на ліжко, заплющив очі і провів решту страхітної ночі під рівномірне світіння цифр зворотного відліку.

Уранці намагався все робити, як завжди, але дружина помітила його дивну поведінку. Вона запитала, чи все з ним гаразд і чи немає проблем із зором, чи чітко він бачить?

Після сніданку Ван Мяо, взявши день відпустки в дослідницькому центрі, поїхав до шпиталю. По дорозі привид зворотного відліку безжально відображався на всіх оточуючих предметах, підбираючи необхідний колір, яскравість і контрастність для максимального виділення з навколишньої дійсності. Ван Мяо навіть дивився на сонце, що сходить, намагаючись змусити розтанути цифри хоч на секунду. Але все було марно. Диявольські цифри стали чорними, однак уперто відображалися на тлі небесного світила як зловісні тіні, тому здавалися ще більш лячними, ніж зазвичай.

Госпіталь «Тунжень» був переповнений відвідувачами, але Ван Мяо вдалося записатися на прийом до відомого офтальмолога, однокласника його дружини. Він попросив лікаря перевірити зір, не називаючи своїх симптомів. Оглянувши очі, лікар сказав, що функціонально вони здорові, і він не бачить жодних симптомів захворювань.

— Але щось приклеїлося до мого ока і слідує за поглядом, куди б я не дивився, — мовив Ван Мяо. Сказавши це, Ван Мяо подивився в очі лікаря — і цифри одразу ж викарбувалися на його обличчі.

1175:11:34, 1175:11:33, 1175:11:32, 1175:11:31...

— А, то ви говорите про деструкцію склистого тіла ока, яку ще називають «плаваючі помутніння», — здогадався офтальмолог і почав виписувати рецепт. — Це поширене захворювання людей нашого з вами віку — помутніння волокон склистого тіла. Ця недуга нелегко піддається лікуванню, але водночас і не є значною проблемою. Я призначу вам краплі з йодом і вітамін D і, можливо, вони допоможуть, але на вашому місці я не мав би великих ілюзій. Однак не хвилюйтеся, «плаваючі помутніння» не справлять жодного негативного впливу на ваш зір. Просто навчитеся їх не помічати.

— Плаваючі помутніння... А на що вони схожі?

— Кожна людина бачить їх по-своєму: маленькі цяточки, черв'ячки, пуголовки.

— А якщо бачиш групу цифр?

Ручка лікаря, що виписувала рецепт, зупинилася.

— Ви бачите рядок чисел?

— Так, прямо посередині поля зору.

Лікар відклав убік ручку й папір і подивився на нього із занепокоєнням:

— Коли ви вже прийшли, то мушу сказати, що ви надто багато працюєте. На останній зустрічі випускників Лі Яо говорила мені, що на роботі ви перебуваєте під постійним тиском. Мусите стежити за своїм здоров'ям. У нашому віці воно вже не таке міцне, як раніше.

— Ви маєте на увазі, що це пов'язано з психологічними факторами?

Лікар кивнув.

— Якби це був звичайний пацієнт, я направив би його до психіатра. Але у вашому випадку, я думаю, це пов'язано з перевтомою. Чому б вам не перепочити кілька днів? Візьміть відпустку, проведіть його з Лі Яо і сином. Як його звати? Доу Доу, так? Не хвилюйтеся. Цифри скоро зникнуть.

1175:10:02, 1175:10:01, 1175:10:00, 1175:09:59...

— Я вам скажу, що я бачу — зворотний відлік! Той, який іде з точністю до секунди! Це спричинено психологічними факторами?

Лікар поблажливо усміхнувся:

— Хочете знати, як психологічні фактори можуть впливати на зір і якою мірою? Минулого місяця до нас приходила пацієнтка — дівчина п'ятнадцяти-шістнадцяти років. Вона була на заняттях у класі, коли раптово перестала бачити взагалі. Ми перевірили її очі, але фізіологічних відхилень не виявили. Після місяців лікування у відділенні психіатрії до неї раптом цілком повернувся зір.

Ван Мяо зрозумів, що він тільки гає час. Він піднявся, щоб іти:

— Гаразд, забудьмо на секунду про мої очі. Наостанок я хочу вас запитати ось про що: ви знаєте подібний феномен, щоб щось із відстані спричиняло в людей видіння?

Лікар на якийсь час задумався:

— Так, знаю. Колись давно я входив до складу медичної комісії екіпажу космічного корабля «Шеньчжоу 19». Деякі з тайконавтів[21], яких залучали до роботи у відкритому космосі, повідомили, що бачили спалах, якого насправді не було. Астронавти з Міжнародної космічної станції також у своїх звітах зазначали подібне явище. Це відбувається тому, що під час сонячної активності частки високої енергії потрапляють на внутрішню оболонку очного яблука, обумовлюючи ефект побаченого спалаху. Але ви бачите цифри, більше того — зворотний відлік. Це не може бути причиною.

Ван Мяо вийшов із лікарні, як у трансі. Зворотний відлік плив перед очима, і здавалося, що це він слідує за цифрами, обійнявшись із привидом. Він купив кілька сонцезахисних окулярів, щоб люди не бачили його розосередженого погляду і не вважали його незрячим.

Перед входом до головної лабораторії дослідного центру Ван Мяо зняв окуляри, і колеги помітили його неврівноважений психічний стан й крадькома стурбовано позирали на нього. Ван Мяо побачив, що «чорний ящик» — реакторна камера у центрі лабораторії все ще в робочому режимі.

Основним складовим елементом цього гігантського пристрою була сфера із численними підведеними трубами.

Вони вже синтезували невелику кількість нового, надміцного наноматеріалу з проектною назвою «Літаюче лезо». Але всі зразки отримували методом молекулярного будівництва: за допомогою молекулярного зонда молекулу за молекулою об'єднували в речовину, подібно до того, як муляр, кладучи цеглу за цеглою, зводить стіни. Цей метод дуже витратний, і саме тому вартість отриманої речовини була найвищою у світі. Зрозуміло, що ні про яке масове виробництво таким способом не могло бути й мови.

Зараз лабораторія працювала над тим, щоб замінити складний метод молекулярного будівництва простішим методом каталітичної реакції: так, щоб великі групи молекул самі шикувалися в необхідній послідовності. Головна реакторна камера могла одночасно здійснювати велику кількість хімічних реакцій, навіть використовуючи різні комбінації молекул, на що під час виконання аналогічної кількості дослідів традиційним способом вручну потрібно було б понад сто років. Ба більше, пристрій реактор-ної камери дає змогу не лише проводити реальні досліди, а й доповнювати їх результати результатами математичних моделювань: коли синтезування речовини досягало певного рівня, комп'ютер генерував математичну модель отриманих проміжних продуктів реакції і закінчував решту реакції за допомогою моделювання, що значно підвищувало ефективність експерименту.

Коли директор лабораторії побачив Ван Мяо, то одразу поспішив до нього з доповіддю про несправності, що трапилися за останню добу в роботі реакторної камери. Це було щоденною рутинною процедурою під час кожного приходу Ван Мяо на роботу. Реакторна камера вже перебувала в процесі безперервної роботи понад рік, і на багатьох датчиках збилися задані параметри чутливості, унаслідок чого виникали помилки у вимірюваннях. Це потребувало проведення технічного обслуговування з калібрування або заміни датчиків. Для цього необхідно було на якийсь час зупинити роботу всієї реакторної камери. Проте як нау-ковий керівник проекту Ван Мяо наполягав на тому, щоб до початку обслуговування закінчити синтезувати третій блок молекул. У технічного персоналу не залишалося іншого виходу, крім як встановлювати в реакторну камеру компенсуючі пристрої на датчики. І ось зараз ці компенсуючі пристрої потребували вже компенсуючих пристроїв для самих себе — такий стан справ сильно виснажував технічний персонал.

Але директор лабораторії завбачливо уникав обговорення питань, пов'язаних із зупинкою реакторної камери і перерви в проведенні дослідження, знаючи, як це дратує Ван Мяо. Він просто доповідав про всі нагромаджені проблеми, але його невисловлене побажання і так було зрозуміле.

Ван Мяо подивився на реакторну камеру, навколо якої метушилися інженери, щосили підтримуючи роботу, що кипіла всередині. На передньому плані цієї картини відображалися цифри зворотного відліку.

1174:21:11, 1174:21:10, 1174:21:09, 1174:21:08...

«Просто припиніть і все» — спливли в пам'яті Ван Мяо слова Шень Юйфей.

— Скільки часу забере комплексне оновлення вимірювальної апаратури? — запитав Ван Мяо.

— Чотири або п'ять днів, — директор лабораторії побачив примарну надію і швидко додав: — якщо працюватимемо швидко, то вкладемося і в три дні. Я гарантую це, керівнику Ван!

Я не здаюся, подумав Ван Мяо, обладнання справді потребує ремонту, тому проведення дослідження повинно бути припинено, і це не має нічого спільного з почутим. Він повернувся до директора лабораторії і, сфокусувавшись на ньому крізь цифри зворотного відліку, сказав:

— Призупиняйте експеримент і проводьте ремонтні роботи. Дотримуйтеся графіка, який ви мені озвучили.

— Звичайно, керівнику Ван! Я надам вам оновлений графік проведення ремонтних робіт. Ми будемо готові зупинити роботу реактора сьогодні після обіду.

— Ви можете зупинити його прямо зараз.

Директор лабораторії витріщився на Ван Мяо, не вірячи своїм вухам, але незабаром його охопило збудження, немов він боявся, що Ван Мяо передумає, і він проґавить надану можливість. Директор підняв слухавку телефону внутрішнього зв'язку і віддав розпорядження зупинити роботу реактора. Внизу проектна група дослідників і техніків, які втомилися від необхідності виправляти неточності обладнання, також не могла спочатку повірити в почуте. Поспішаючи виконати отримані вказівки, вони клацали сотнями перемикачів, приводячи головну реак-торну камеру в неробочий режим. Численні екрани моніторів, контрольні панелі ставали темними один за одним, доки на екрані головного монітора не з'явився напис, що робота реактора зупинена.

Майже одразу зворотний відлік перед очима Ван Мяо припинив свій біг, завмерши на значенні 1174:10:07. Кілька секунд потому цифри мигнули останній раз і розчинилися.

Як тільки звичайна світобудова відновилася без нав'язливих магічних чисел зворотного відліку, Ван Мяо набрав повні груди повітря, наче щойно виринув з морських глибин за дорогоцінним ковтком повітря. Він безсило опустився на стілець і тільки тут помітив вичікувальні погляди, спрямовані на нього.

Він повернувся до директора лабораторії.

— Проведення ремонтних робіт — зона відповідальності технічного відділу. Чому дослідницькій групі не взяти відпустку на кілька днів? Я знаю, що ви останнім часом працювали до знемоги.

— Керівнику Ван, ви теж втомилися. Головний інженер Чжан цілком зможе контролювати процес проведення ремонтних робіт. Чому б вам теж не піти додому і не відпочити кілька днів?

— Так, я втомився, — відповів Ван Мяо.

Після того, як директор лабораторії спустився донизу, Ван Мяо підняв слухавку телефону і набрав номер Шень Юйфей. На тому кінці вона підняла слухавку після першого ж гудка.

— Хто за цим стоїть? — запитав Ван Мяо. Він намагався говорити спокійно, але не зміг впоратися з собою.

Мовчання.

— Що станеться в кінці зворотного відліку?

Мовчання.

— Ви чуєте мене?

— Чую.

— Чому наноматеріали? Це не прискорювач заряджених частинок, а тільки невелике дослідження. Чому воно таке важливе для вас?

— Що є важливим, визначаємо не ми.

— Досить! — закричав Ван Мяо у слухавку. Злість і напруга, що нагромадилися протягом останніх днів, переросли у напад неконтрольованої люті. — Ви думаєте, цим дешевим трюком зможете обдурити мене? Чи зможете зупинити технологічний прогрес? Я визнаю, що зараз не можу пояснити, як ви це робите. Бо не можу зазирнути за завісу шоу вашого дешевого ілюзіоніста.

— Ви маєте на увазі, що хочете побачити зворотний відлік поблизу у ще більшому масштабі?

Слова Шень Юйфей приголомшили його на мить. Він не був готовий до подібного питання і змусив опанувати себе, щоб не попасти у підготовлену пастку.

— Прибережіть ваші дешеві трюки для когось іншого. І що зміниться, коли ви продемонструєте його у більшому масштабі? Все одно це буде тільки обман. Ви можете розмістити проекцію голограми в небесах, як зробило НАТО під час останньої війни. З потужним лазером ви зможете навіть розмістити зображення на поверхні Місяця! Стрілець і фермер повинні мати можливість маніпулювати речами в масштабах, не підвладних людству. Наприклад, ви можете зробити так, щоб зворотний відлік виник на поверхні Сонця? — Ван Мяо завмер з відкритим ротом, здивувавшись своїм словам. Необачно він озвучив дві гіпотези, згадки про які повинен був всіляко уникати. Намагаючись не втратити ініціативи в розмові, він продовжив: — Я не можу передбачити всі ваші трюки, але навіть із Сонцем, можливо, ваш мерзенний ілюзіоніст може зробити який-небудь трюк, який здаватиметься реальністю. Щоб надати докази, які насправді виявляться переконливими, ваш масштаб повинен бути справді великим.

— Питання в тому, чи зможете ви прийняти такий масштаб, — відповіла Шень Юйфей. — Ми все ж друзі. І я не хочу, щоб вас спіткала доля Ян Дун.

Згадка цього імені нагнала дрижаків, але хвиля гніву надала Ван Мяо сміливості:

— То ви приймаєте мій виклик?

— Звичайно.

— І що ви збираєтеся робити? — запитав Ван Мяо із тремтінням у голосі.

— У вас є комп'ютер з виходом в інтернет? Добре, вводьте адресу: http://www.qsl.net/bg3tt/zl/mesdm.htm. Запустили посилання? Тепер роздрукуйте і тримайте при собі.

Ван Мяо подивився на відкриту сторінку і побачив тільки таблицю кодування на основі азбуки Морзе.

— Я не розумію, що це…

— У найближчі два дні спробуйте знайти місце для спостереження за реліктовим випромінюванням. Деталі я вам перешлю електронною поштою.

— Що... ви збираєтеся зробити?

— Я знаю, що ви зупинили проведення дослідження наноматеріалів. Ви маєте намір запустити його знову?

— Звичайно, за три дні.

— Отже, зворотний відлік знову почне свій біг.

— І в якому масштабі я зможу це спостерігати?

Настало тривале мовчання. Ця жінка, яка виступала в ролі спікера незбагненної сили, що перебуває поза людським розумінням, відрізала Ван Мяо всі шляхи для відступу:

— Через три дні, чотирнадцятого числа, з першої години ночі до п'ятої години ранку увесь Всесвіт підморгуватиме вам.

七 Три тіла: Чжоу Вень-ван і довга ніч

Ван Мяо набрав номер Дін Ї. Тільки після того як Дін Ї підняв слухавку, Ван Мяо усвідомив, що вже далеко за північ.

— Це Ван Мяо. Мені дуже шкода турбувати вас так пізно.

— Усе гаразд, я страждаю на безсоння.

— Я... зіткнувся з чимось дивним і мало зрозумілим, тож хотів би попросити вас про послугу. Вам відомі якісь установи в Китаї, що займаються вивченням реліктового випромінювання? — Ван Мяо відчував невгамовне бажання з ким-небудь обговорити подію, але відчуття присутності зворотного відліку все ще було настільки сильне, що він вважав розсудливішим не розширювати коло втаємничених, щоб уникнути його відновлення.

— Реліктове випромінювання? З чого це раптом ви так ним зацікавилися? Мені здавалося, ви зайняті якимись новими проблемами на роботі... Ви вже бачилися з матір'ю Ян Дун?

— Ах, вибачте, я зовсім забув.

— Нічого страшного. Сьогодні багато людей з наукової спільноти, як ви сказали, зіткнулися із чимось дивним. Багато збиті з пантелику. Але я справді думаю, що вам краще її відвідати. Вона вже в похилому віці, однак відмовляється наймати доглядальницю. Коли побачите, що їй потрібно допомогти з чимось по господарству, будь ласка, допоможіть, якщо вам не важко... Тож, повертаючись до реліктового випромінювання: ви можете запитати про нього матір Ян Дун, до виходу на пенсію вона була астрофізиком. Вона прекрасно орієнтується в установах, які займаються такими питаннями.

— Дуже добре! Тоді сьогодні після роботи заїду до неї.

— Дякую заздалегідь. Я справді зараз не в змозі бачити кого-небудь, хто нагадує мені про Ян Дун.

Закінчивши розмову, Ван Мяо сів за комп'ютер і пустив на друк таблицю кодування на основі азбуки Морзе, яку передала йому Шень Юйфей. Він уже достатньо заспокоївся для того, аби ще раз гарненько подумати над усім масивом інформації: «Рубежі науки», зворотний відлік, поведінка Шень Юйфей і її дивне захоплення комп'ютерною онлайн-грою. Про Шень Юйфей він знав достеменно тільки одне: у неї зовсім не той тип особистості, який захоплюватиметься комп'ютерними іграми. Її стиль спілкування радше схожий на телеграфні послання, а сама вона — втілення холодної відчуженості. До того ж це не та маска, яку часто надягають багато жінок, це внутрішній, глибинний холод, що проривається назовні.

Ван Мяо вона завжди нагадувала давно застарілу операційну систему DOS: аскетичний чорний екран, порожній командний рядок «C: \>» з миготливим курсором. На екрані відображається тільки те, що ви ввели. Жодного слова більше. Жодного зайвого знака або руху. Але тепер він знав, що за банальним командним рядком «C: \>» ховається глибока кроляча нора.

Їй справді цікаво грати в онлайн-гру, яка потребує наявності V-костюма? У неї немає дітей, отож вона купувала костюм від самого початку для себе, що трохи дивно.

Ван Мяо ввів в адресний рядок свого браузера URL гри, який легко запам'ятав: www.3body.net. На екрані з'явилася інформація, що гра підтримується тільки в режимі з використанням V-костюма.

Ван Мяо згадав, що, здається, в кімнаті відпочинку персоналу дослідницького центру є такий костюм. Він вийшов з головної лабораторії, до цього часу вже порожньої, і попрямував на пост охорони по ключ. У кімнаті відпочи-нку, пройшовши повз різноманітні фітнес-тренажери і більярдний стіл, Ван Мяо знайшов V-костюм, підключений до комп'ютера. Втиснувшись у тактильний костюм зі зворотним зв'язком і насунувши панорамний шолом, Ван Мяо ввімкнув комп'ютер.

Після запуску гри Ван Мяо виявив себе у передсвітанкових сутінках посеред темно-коричневої пустелі; навколишні деталі були ледь помітні. На горизонті виднівся перший промінь сонця, а увесь небосхил був усипаний тьмяними, мерехтливими зірками.

Почувся звук гучного вибуху, і дві скелі на горизонті звалилися зі своєї висоти на землю, заливаючи червоним світінням всю навколишню пустелю. Після того, як вляглися хмари пилу, Ван Мяо побачив два гігантські слова, що виникли з нізвідки між землею і небесами: ТРИ ТІЛА.

Перед очима з'явилося вікно реєстрації. Ван Мяо ввів ID: «Хайжень»[22] і увійшов у гру.

Панорама навколо залишилася такою само пустельною, але із шипінням ожили компресори V-костюма, і Ван Мяо відчув потоки холодного повітря, що почали циркулювати вздовж тіла. Перед ним на відстані виникли дві фігури, два темні силуети на тлі зоряниці. Ван Мяо кинувся навздогін.

У міру наближення Ван Мяо побачив, що обидві фігури чоловічі в однаковому подертому одязі, поверх якого накинуті брудні шкури тварин. В обох на поясі висіли короткі, широкі бронзові мечі. Один із подорожніх ніс вузький високий дерев'яний ящик у половину свого зросту. Він повернувся, щоб глянути на Ван Мяо. Його обличчя було таким самим брудним і зморшкуватим, як і шкура на ньому. Але погляд був живий і чіпкий, а зіниці пустотливо блищали у досвітній імлі.

— Холодно, — сказав він.

— Так, дуже холодно, — погодився Ван Мяо.

— Це період Воюючих держав, — сказав чоловік. — Я — Чжоу Вень-ван.

— Але, наскільки я пам'ятаю, Чжоу Вень-ван не з періо ду Воюючих держав? — запитав Ван Мяо[23].

— Він дожив до цих днів, як і Чжоу-сінь, — сказав чоловік без ящика. — Я — послідовник Чжоу Вень-вана. Це і мій логін: «Послідовник Чжоу Вень-вана». Він же геній, правда[24]?

— Мій логін — «Хайжень», — повідомив Ван Мяо. — А що ви несете на спині?

Чжоу Вень-ван поставив додолу прямокутний ящик і відкрив одну з граней, як дверцята. Внутрішній простір ящика виявився розділеним на п'ять секцій. При тьмяному світлі зорі Ван Мяо зумів розгледіти, що в кожній із секцій міститься невелика купка піску, яка плавно перетікає через маленький отвір у секцію нижче.

— Пісковий годинник. Кожні вісім годин пісок перетікає донизу. Перевертаючи тричі, зможеш відраховувати день. Але я часто забуваю робити це, і мені потрібен послідовник, щоб нагадувати, — сказав Чжоу Вень-ван.

— Ви, здається, давно в дорозі. Навіщо вам на собі носити такий громіздкий хронометр?

— А як по-іншому ми зможемо вимірювати час?

— Невеликий сонячний годинник буде практичнішим. Або можна просто подивитися на Сонце, і ви завжди знатиме приблизний час.

Чжоу Вень-ван і Послідовник подивилися з подивом один на одного, а потім на Ван Мяо, як на цілковитого ідіота:

— Сонце? Як можна, поглянувши на Сонце, визначити час? Ми ж посеред епохи хаосу.

Ван Мяо хотів було дізнатися значення цього дивного терміна, аж раптом Послідовник жалісливо застогнав:

— Як же тут холодно! Я помру від переохолодження!

Ван Мяо також відчував, як холод пробирає до кісток, але не міг просто зняти V-костюм, бо це призвело б до автоматичного видалення логіна із системи гри. Замість цього він сказав:

— Зійде Сонце — і буде тепліше.

— Ти хочеш бути великим пророком? Навіть Чжоу Вень-ван не має дару пророкувати майбутнє! — Послідовник несхвально похитав головою у відповідь на слова Ван Мяо.

— А хто тут пророкував? Будь-хто може передбачити, що за годину-другу зійде Сонце, — сказав Ван Мяо, показуючи на світлу смугу на обрії.

— Це епоха хаосу, — відповів Послідовник.

— Що таке ця ваша епоха хаосу?

— Усе, що не є епохою стабільності, належить до епохи хаосу, — відповів Чжоу Вень-ван таким тоном, немов пояснював очевидні речі маленькій дитині.

І справді: вузька смужка зорі на горизонті почала темніти і незабаром згасла. Ніч знову огорнула все суще. Навіть зірки над головами світили яскравіше.

— То що, це був захід замість сходу Сонця, вечір замість ранку? — запитав Ван Мяо.

— Зараз ранок. Просто не завжди Сонце може зійти над обрієм. Це ж епоха хаосу, не забув?

Ван Мяо ледь витримував пронизливий холод:

— Схоже, тепер Сонце не зійде ще довго, — Ван Мяо тремтячою рукою вказав на побляклий обрій.

— Що змушує тебе так думати? Ти не можеш бути впевнений у будь-чому; я ж тобі кажу — це епоха хаосу, — наполягав Послідовник. Потім, повернувшись до Чжоу Вень-вана, попросив: — Чи не дасте мені трохи в'яленої риби?

— Ні! — відрізав Чжоу Вень-ван. — Мені самому мало, а я повинен бути впевнений, що мені припасів вистачить, щоб дістатися до Чжаоге[25]. Мені там потрібно бути, не тобі.

Поки вони говорили, Ван Мяо зауважив, що обрій почав червоніти з ще одного боку. Він не був упевнений у точності напрямку, але це, безперечно, була інша частина неба. Небо стрімко розвиднювалося, і ось уже світило цього світу зійшло над обрієм. Воно виявилося невеликим за розміром і випускало світло із синюватим полиском, як яскравий Місяць. Тепер Ван Мяо відчув тепло, що розливається по тілу і зумів детальніше роздивитися околиці. Але день не протривав довго: Сонце пройшло шлях вузькою дугою і сховалося за обрієм. Холод і ніч знову вступили у свої права.

Трійця зупинилася перед мертвим деревом. Чжоу Вень-ван і Послідовник вийняли бронзові мечі й почали рубати дерево на хмиз, а Ван Мяо відносив куски, які відлітали, на купу неподалік. Послідовник вийняв кремінь і став висікати іскри, б'ючи по лезу меча. За деякий час хмиз зайнявся з веселим тріском, і Ван Мяо відчув, як нагрілася передня частина V-костюма, але ззаду холод так само проймав до кісток.

— Ми можемо спалити кілька зневоднених тіл, — запропонував Послідовник. — Тоді зможемо зігрітися біля нормального вогню.

— Замовкни! Тільки такий тиран, як Чжоу-сінь, може пропонувати такі речі!

— Але тут стільки зневоднених тіл розкидано вздовж дороги! Вони вже роздерті на шматки і не повернуться до життя, навіть якщо пройдуть процедуру повторної гідратації. І навіть якщо ваша теорія правильна, що поганого, коли ми спалимо кілька? Ми можемо навіть спробувати вжити їх у їжу. Як кілька життів можуть вплинути на значущість і правдоподібність вашої теорії?

— Перестань верзти нісенітниці! Ми ж філософи!

Після того як вогонь згас, троє мандрівників продовжили свій шлях. Позаяк вони практично не перемовлялися між собою, система пришвидшила перебіг часу у грі. Чжоу Вень-ван шість разів у рапіді перевертав хронометр на спині, відмірявши закінчення двох діб. Сонце більше не з'являлося, навіть проблисків зорі на горизонті не було видно.

— Сонце, схоже, більше не зійде, — сказав Ван Мяо. Він скосив очі в куток екрана, викликаючи інтерфейс гри, щоб перевірити рівень індикатора здоров'я. Через крижану холоднечу навколо рівень швидко падав.

— І знову ваші заяви претендують на статус пророчих, — забубонів Послідовник. Але фразу закінчували вони вже в один голос з Ван Мяо: — Це епоха хаосу!

Однак незабаром після цих слів схід знову забарвив обрій у світлі тони. Небо світлішало дуже швидко — і Сонце не змусило себе довго чекати, з'явившись швидше, ніж звичайно. Ван Мяо зазначив, що цього разу розміри світила були просто гігантські: з'явившись тільки до половини, воно вже закривало собою п'яту частину поля зору. Ван Мяо ніжився в теплих променях, що йшли з усіх боків, відчуваючи, як сили знову наповнюють виснажене тіло. Озирнувшись на супутників, він несподівано побачив застиглий жах на обличчях Чжоу Вень-вана і Послідовника, немов їм явився сам диявол.

— Швидше! Знайдіть хоч маленький клаптик тіні! — крикнув Послідовник. Ван Мяо побіг за ними, шукаючи укриття за приземкуватим валуном. Тінь, що відкидав камінь, ставала дедалі коротшою та коротшою. Земля навколо них світилася, як розпечена. Вічна мерзлота під ногами незабаром розтанула: міцна, немов сталь високої марки, поверхня перетворилася на брудне місиво. Ван Мяо у хвилях спеки, що напливали, увесь покрився липким потом.

Коли Сонце досягло зеніту, трійця накрилася з головою звіриними шкурами, але сонячні промені все одно проникали, немов блискучі стріли, крізь дірки у шкурах. Вони переміщалися навколо валуна, намагаючись сховатися від пекучого Сонця, поки не з'явилася нова тінь з проти-лежного боку каменю, де можна було зняти шкури, не боячись згоріти живцем.

Після заходу Сонця повітря все ще залишалося гарячим. Стікаючи потом, три мандрівники присіли на камінь перевести дух.

— Подорож в епоху хаосу на кшталт переходу через пекло, — сказав у відчаї Послідовник, — я більше не можу цього витримувати. Ви не даєте мені в'яленої риби і не дозволяєте харчуватися зневодненими тілами, що...

— Єдиний вихід — зневоднити тебе, — сказав Чжоу Вень-ван, обмахуючись краєм шкури.

— Але ви ж не кинете моє тіло після зневоднення?

— Звичайно ні, я обіцяю донести твоє тіло до Чжаоге.

Послідовник скинув просочений потом одяг і голий ліг прямо в болото. В останніх променях призахідного Сонця Ван Мяо побачив, як волога почала випаровуватися з тіла Послідовника. Він розумів, що це випаровується не піт. Уся волога покидала тіло, зливаючись на піску в кілька тонких струмочків. Тіло втрачало форму і ставало схожим на оплавлену тонку свічку.

За 10 хвилин вологи в тілі вже не залишилося. Послідовник тепер був сплющеним шматком м'якої шкіри з контурами людини і розпливчастими рисами обличчя.

— Він мертвий? — запитав Ван Мяо, згадавши, що вже бачив такі фігури з людськими контурами, розкидані уздовж дороги. Деякі з них були розірвані. Ван Мяо вважав, що це саме ті тіла, які Послідовник останнім часом пропонував використовувати як сировину для розпалювання.

— Ні, — відповів Чжоу Вень-ван. Підняв зневоднене тіло Послідовника з землі, обтрусив і вибив від бруду, поклав на камінь і почав скачувати в рулон, немов здуту повітряну кулю. — Він швидко повернеться до нормального стану, якщо покласти його у воду. Приблизно, як замочують сушені гриби.

— Його скелет теж висох?

— Так. Він став, неначе сушені волокна. Тепер його можна легко нести.

— У цьому світі все може бути зневоднено і повторно повернуто до життя?

— Звичайно. Ти теж можеш вибрати цей шлях, щоб пережити епоху хаосу. — Чжоу Вень-ван простягнув Ван Мяо щільний шкіряний згорток — усе, що залишилося від Послідовника. — Понеси його, інакше доля його буде сумна: його можуть з'їсти або спалити.

Ван Мяо прийняв згорток, який виявився практично невагомим, і засунув під пахву. Неприємних відчуттів при цьому, на подив, не виникло.

Удвох — Ван Мяо зі згорнутим Послідовником у руках і Чжоу Вень-ван із пісковим хронометром на спині — вони продовжували свій шлях, повний труднощів і поневірянь. Як і в попередні кілька днів, рух Сонця не підкорявся жодним законам і принципам: після довгої холодної ночі тривалістю в кілька днів, наставав короткий, але дуже спекотний день, або навпаки. Двоє подорожніх допомагали один одному виживати: разом палили багаття, намагаючись зігрітися, разом ховалися в озерах від спеки. На щастя, час у грі міг бути пришвидшений стосовно реального: місяць у грі легко стискався до півгодини, що давало змогу легше переносити тяготи подорожі.

Одного дня, коли довга ніч тривала вже більше ніж два тижні відповідно до вимірів хронометра, Чжоу Вень-ван раптом із полегшенням указав на небо:

— Летюча зірка! Летюча зірка! Дві зірки одночасно!

Насправді, Ван Мяо і раніше помічав такі дивні небесні тіла. Вони були більшими, ніж інші зірки (розміром з м'ячик для пінг-понгу) і рухалися настільки швидко, що їхні рухи були помітні навіть неозброєним оком. Але це був перший випадок появи двох таких об'єктів одночасно.

— Поява двох зірок одночасно віщує настання епохи стабільності, — пояснив Чжоу Вень-ван.

— Але ми й раніше їх бачили.

— Однак тільки поодинці.

— Дві — максимальна кількість одночасно?

— Буває і три, але не більше.

— Поява трьох віщує епоху ще більшого благоденства?

Чжоу Вень-ван переляканими очима дивився на Ван Мяо:

— Що ти таке кажеш? Три летючі зірки одночасно... молися, щоб ми ніколи не були свідками цього.

Чжоу Вень-ван мав рацію. Незабаром з'явилися ознаки настання довгоочікуваної епохи стабільності: Сонце стало сходити за розкладом, зміна дня-ночі відбувалася приблизно кожні 18 годин. Стабільний добовий цикл зробив атмосферу трохи теплішою.

— Епоха стабільності скільки зазвичай триває? — запитав Ван Мяо.

— Один день або століття, кожен раз по-різному. Ніхто не може сказати точно, — Чжоу Вень-ван сидів на піску і дивився на полуденне Сонце. — Відповідно до літописів династії Західна Чжоу описана епоха стабільності тривала понад два століття. Благословенні були ті, кому пощастило народитися в той час.

— А епоха хаосу, що приходить на зміну тривалої епохи стабільності, теж буває довгою?

— Я вже казав тобі. Усе, що не є епохою стабільності, належить до епохи хаосу. Кожна з епох не займає часу іншої.

— Тобто в цьому світі взагалі немає ніяких загальних єдиних законів?

— Немає. Цивілізація може успішно розвиватися тільки в помірному кліматі епохи стабільності. Велику частину часу колективної пам'яті майже все людство зберігається у висушеному стані. Коли настає довгий період епохи стабільності, проводять загальне пробудження за допомогою повторної гідратації, і люди знову починають будівництво і виробництво.

— А як можна передбачити настання і тривалість чергової епохи стабільності?

— Поки що це ще нікому не вдавалося. У разі настання чергової епохи стабільності правитель, ґрунтуючись на інтуїції, вирішує, починати масову повторну гідратацію чи ні. Часто буває так, що народ повернуто до життя, поля засіяні, ведеться масове будівництво — і тут настає кінець епохи стабільності. Екстремальні спека і холод нищать усе живе, — Чжоу Вень-ван простягнув руку до Ван Мяо, дивлячись на нього проникливим поглядом, — ти ж уже здогадався про мету цієї гри: використовуючи свій інтелект і здоровий глузд, аналізуючи різні явища, відкрити нарешті закон руху небесних світил. Виживання всього людства залежить від цього.

— Але, ґрунтуючись на своїх спостереженнях, можу сказати, що ніякої закономірності в цьому немає.

— Тому, що ти не розумієш природи і виникнення цього світу.

— А вам вдалося зрозуміти?

— Так. Тому я і прямую у Чжаоге — представити Чжоу-сіню найточніший із наявних календарів.

— Але я не бачив протягом усього шляху, щоб ви займалися чимось подібним.

— Закон руху небесних світил може бути точно передбачений тільки у Чжаоге, де відбувається взаємодія крайніх протилежностей — Інь і Ян. Тільки там гекса-грама буде безпомилкова.

Двоє продовжили свій шлях, борючись із труднощами ще одного тривалого періоду хаосу, перерваного коротким періодом стабільності, поки не досягли Чжаоге.

Ван Мяо почув безперервне ревіння, подібне до нести-хаючих розкатів грому. Ці звуки линули від гігантських маятників, розкиданих по всій території Чжаоге, кожен з яких підносився в небо на кілька десятків метрів. Вантажем кожного з маятників був величезний кам'яний блок, підвішений на товстому канаті, перекинутому через балку між двома високими кам'яними вежами.

Усі маятники перебували в невпинному русі, їх розгойдували групи солдатів у важких обладунках. Монотонно скандуючи, вони тягли кам'яні блоки за прикріплені мотузки, не дозволяючи зменшитися амплітуді коливань. Ван Мяо зауважив, що рух усіх гігантських маятників було точно синхронізовано, і це видовище здалеку викликало благоговійний страх: наче на землі були споруджені гігантські годинники або дивні летючі зірки спустилися з небес на землю.

В оточенні велетенських маятників стояла піраміда ще більш циклопічних розмірів, підносячись подібно до чорної гори посеред безмісячної ночі. Це був, безперечно, палац Чжоу-сіня. Ван Мяо попростував за Чжоу Вень-ваном у невисокий прохід біля основи піраміди, який охороняли кілька солдатів, що блукали в темряві, як привиди. Подорожани йшли довгим, вузьким, ледь освітленим парою факелів на стінах тунелем, що веде до основи піраміди.

— В епоху хаосу все населення держави зовні піддається зневоднюванню. Але Чжоу-сінь не спить, складаючи компанію знелюдненій країні. Щоб вижити в суворі часи епохи хаосу, ви повинні ховатися в такому будинку з товстими стінами, майже заживо похованим у землю, щоб захиститися від спеки й холоду, які вирують зовні, — пояснював Чжоу Вень-ван Ван Мяо, доки вони прямували тунелем.

Пройшовши тривалий шлях, подорожні нарешті до-сягли Парадної зали в центрі піраміди. Насправді зала не була велика, і радше нагадала Ван Мяо печеру. Чоловік, що сидів на узвишші в центрі, закутаний у різнокольорові шкури, був, без сумніву, самим Чжоу-сінем. Але спочатку увагу Ван Мяо привернув не він, а інший — одягнений у все чорне. Чорне вбрання зливалося з тінями, що гуляли Парадною залою, і тому здавалося, що його бліде обличчя ширяє в порожнечі.

— Це Фу-сі[26], — Чжоу-сінь відрекомендував людину в чорному Чжоу Вень-вану і Ван Мяо. Це прозвучало так, немов саме вони перебували тут постійно, а Фу-сі тільки-но прийшов. — Він вважає, що Сонце — це всесильне, але примхливе божество. З його пробудженням починається епоха хаосу, а уві сні дихання стає рівнішим — і настає епоха стабільності. Це за його порадою я наказав звести гігантські маятники, які ви бачили зовні, і підтримувати їх синхронний рух. Він наполягає, що синхронізований рух маятників має сильний гіпнотичний ефект і дасть змогу ввести божество у стан тривалого летаргічного сну. Але, як ми всі бачимо, божество і далі не спить, тільки час від часу дозволяючи собі подрімати.

Чжоу-сінь змахнув руками, і хтось із придворних виніс глиняний глечик і поставив на невеликий кам'яний столик перед Фу-сі. Ван Мяо пізніше зрозумів, що це трав'яний відвар. Фу-сі зітхнув, підняв глечик, що стояв перед ним, і почав відпивати вариво великими ковтками. Звуки ковтків відлунювали від стін у напівтемряві залу і походили на биття гігантського серця. Допивши до половини, Фу-сі одним рухом вилив на себе решту вмісту, відкинув убік глечик і попрямував до великого бронзового казана, підвішеного над вогнем у кутку Парадної зали. Підтягнувшись за край казана, Фу-сі стрибнув у воду, здійнявши хмару пари над собою.

— Цзі Чан[27], сідай, — сказав Чжоу-сінь. — Незабаром подадуть частування, — промовив він, вказуючи рукою на казан.

— Дурнувате чаклунство, — мовив Чжоу Вень-ван, мимохідь глянувши на казан.

— Що тобі вдалося дізнатися про природу Сонця? — запитав Чжоу-сінь. Відблиски вогнища мерехтіли в його очах.

— Сонце — це не божество. Сонце — це Ян, а ніч — це Інь. Світ існує в балансі Інь і Ян, й управління ними нам не підвладне, але ми можемо передбачити посилення одного або іншого з Начал, — Чжоу Вень-ван вийняв свій бронзовий меч і накреслив великих рибок Інь і Ян на підлозі зали, яка тьмяно освітлювалася факелами. Потім із запаморочливою швидкістю навколо рибок почав малювати 64 гексаграми із Книги змін[28], що замикаються в кільце річного календаря. — Ваша величносте, це — пароль до Всесвіту. Я можу створити точний календар для вашої династії.

— Цзі Чан, я повинен знати, коли буде наступна довга епоха стабільності.

— Я зараз же зроблю прогноз для вас, — відповів Чжоу Вень-ван. Він підійшов до центру малюнка на підлозі, сів, схрестивши ноги, і підняв очі до навислої стелі зали, немов намагаючись проникнути поглядом крізь товсті кам'яні блоки піраміди і побачити зірки. Його руки і пальці при цьому взялися здійснювати хаотичні складні рухи, немов компоненти химерної обчислювальної машини. У залі стояла мертва тиша, яку порушували тільки бульбашки, що лопалися в киплячому в казані вариві, немов шаман зсередини розмовляв у маренні.

Чжоу Вень-ван звівся на ноги і, з усе ще закинутою головою, почав монотонно говорити:

— Зараз настає епоха хаосу, яка триватиме сорок один день. Потім прийде п'ятиденна епоха стабільності. Наступна епоха хаосу триватиме 23 дні, епоха стабільності ж затримається на 18 днів. Потім знову коротка восьмиденна епоха хаосу. Але після закінчення цієї епохи хаосу, ваша величносте, настане очікувана довга епоха стабільності, яка триватиме три роки і дев'ять місяців. Клімат буде настільки м'який, що цей період буде названий Золотим століттям.

— Спочатку ми повинні пересвідчитися, що твоє пророцтво правдиве, — відповів відсторонено Чжоу-сінь.

Ван Мяо почув гуркіт над головою і побачив, як одна з кам'яних плит стелі зали зрушилася вбік, залишивши квадратний отвір. Ван Мяо трохи перемістився, заглянув в отвір і побачив тунель до центру піраміди. В кінці тунелю виднілося небо і кілька мерехтливих зірок.

Час у грі пришвидшився. Двоє імператорських солдатів принесли пісковий годинник і кожні кілька секунд перевертали його, відміряючи закінчення восьми ігрових годин. Крізь отвір миготіли спалахи вогнів; одного разу сонячний промінь увірвався до Парадної зали. Іноді світло було слабке, немов місячне, іноді дуже сильне, і тоді квадрат на підлозі перетворювався на розпечений камінь, випромінюючи настільки яскраве сяйво, що світло смолоскипів у залі ставало блідим.

Ван Мяо і далі рахував оберти піскового годинника. На цифрі 120 або близько того періодичність появи світла крізь отвір стала впорядкованою. Перша з передбачених епох стабільності настала.

За 15 переворотів піскового годинника мерехтіння світла знову стало хаотичним — настала епоха хаосу. Потім прийшла епоха стабільності, після неї — знову епоха хаосу. Початок і тривалість епох не зовсім збігалися з прогнозом Чжоу Вень-вана, але були дуже близькі до нього. Після закінчення останньої передбаченої восьмиденної епохи хаосу настала довгоочікувана тривала епоха стабільності.

Ван Мяо і далі рахував оберти піскового годинника. Минуло двадцять днів: зміна дня і ночі відбувалася в постійному ритмі, сонячні промені освітлювали Парадну залу точно за графіком. Плин часу у грі уповільнився до нормального.

Чжоу-сінь схвально кивнув Чжоу Вень-вану:

— Цзі Чан, я зведу тобі пам'ятник, вищий за цей палац!

— Ваша величносте, пробуджуйте ваш народ і нехай він благоденствує! — відповів Чжоу Вень-ван з глибоким поклоном.

Чжоу-сінь піднявся з кам'яної лави і широко розвів руки, наче намагався охопити увесь світ. Дивним потойбічним голосом він почав на розспів повторювати:

— Від-ро-ди-ти!

Отримавши наказ, усі в Парадній залі кинулися до виходу. Ван Мяо пішов за Чжоу Вень-ваном довгим тунелем, яким вони раніше потрапили в піраміду. Вийшовши назовні, Ван Мяо побачив, що земля відігрівається під полуденним сонцем, а у вітрі, який раз по разу налітав, відчувалося наближення весни. Разом із Чжоу Вень-ваном вони підійшли до найближчого озера: лід уже розтанув, і сонячні зайчики погойдувалися на спокійних хвилях.

Колона солдатів, вигукуючи: «Відродити! Відродити!», прямувала до великого кам'яного сараю, що обрамляв озеро по периметру. Дорогою до Чжаоге Ван Мяо бачив багато таких будівель, і Чжоу Вень-ван пояснив йому, що це дегідраторії — сховища для зневоднених тіл. Солдати відкрили двері дегідраторію і почали виносити рулони запорошених тіл. Кожен солдат ніс їх до озера і замочував у воді. Тільки-но тіло торкалося води, воно починало розгортатися і випростовуватися. Незабаром вся поверхня озера була вкрита людиноподібними тілами, що плавали, вбирали воду та збільшувалися в розмірі. Через невеликий проміжок часу всі вони перетворювалися на повнокровні тіла і починали подавати ознаки життя. Один за одним вони піднімалися у воді, що доходила їм до пояса, і дивилися на навколишній світ, залитий сонячним світлом, широко розплющеними очима, неначе прокинулися від звичайного нічного сну.

— Відродити! — прокричав один чоловік. І тієї ж миті з усіх боків підхопили: — Відродити! Відродити!

Усі пробуджені, попри свою оголеність, кинулися з озера до дегідраторію і почали тягати рулони нових тіл в озеро; усе нові й нові повернуті до життя приєднувалися до цього процесу. Ця сцена повторювалася на всіх во доймах, наскільки вистачало очей: зовнішній світ повертався до життя.

— О Боже, мій палець!

Ван Мяо побачив, як один зі щойно повернутих до життя стояв посеред озера, тримаючись за руку і стогнав. На руці не вистачало середнього пальця і кров з рани текла прямо в озеро. Інші щасливці прямували на берег і, проходячи повз, не звертали жодної уваги на його голосіння.

— Вважай, що тобі ще пощастило, — сказав один із сусідів, — інші втратили ноги або руки. Або щури прогризли їм голови. Якби нас не повернули до життя, можливо, ми усі стали б поживою для щурів.

— Як довго ми були зневоднені? — запитав інший.

— Подивися на товщину шару пилу на імператорському палаці і приблизно визначиш. Я тільки чув, що зараз править не той імператор, при якому ми засинали. А внук це його чи син — сказати не можу.

Процес повернення до життя всіх людей розтягнувся на вісім днів. Коли всі зневоднені тіла були знову наповнені живильною вологою, світ навколо віднайшов повноту життя. Протягом цих восьми днів всі навколо насолоджувалися регулярними 20-годинними циклами дня і ночі. Купаючись у ніжному подиху весни, люди складали від чистого серця хвалу Сонцю і богам, що несуть на своїх плечах увесь тягар світобудови.

Вночі восьмого дня скупчення багать на землі здавалися щільнішими і яскравішими, аніж розсипи зірок на нічному небі. Руїни міст і поселень, занедбаних під час епохи хаосу, знову вирували життям, наповнені шумом і світлом. Як і під час попередніх масових відроджень в історії, люди збиралися святкувати всю ніч, щоб вітати народження зорі нового життя зі сходом Сонця.

Але Сонце так і не зійшло.

Усі хронометри вказували на те, що час світанку настав, але обрій був, як і раніше, неживий у всіх напрямках. Через десять годин також не було жодної ознаки, що наближається схід Сонця, жодний хиткий досвітній промінчик не пробивався крізь навколишню імлу. Нескінченна ніч тривала цілий день; потім ще два дні. Холод тиснув до землі, немов невидима гігантська рука.

Усередині піраміди Чжоу Вень-ван на колінах благав Чжоу-сіня:

— Ваша величносте, будь ласка, не втрачайте віри в мене! Це тільки тимчасове явище. Я бачив, що Ян знову бере гору у світобудові, і Сонце незабаром зійде над обрієм! Ера стабільності і вічна весна триватимуть!

— Розпаліть вогонь під казаном, — сказав Чжоу-сінь, зітхнувши.

— О, ваша величносте! — міністр спотикаючись вбіг до Парадної зали. — На небі три летючі зірки!

Усі присутні були приголомшені. Повітря здавалося стало вимороженим за секунду. Тільки Чжоу-сінь залишився незворушним; він повернувся до Ван Мяо, існування якого раніше начебто й не помічав зовсім:

— Тобі ж досі невідомо, що передвіщає поява трьох летючих зірок одночасно, чи не так? Цзі Чан, чому б тобі не розповісти йому?

— Це віщує наступ настільки тривалих і екстремальних холодів, що навіть камені можуть бути виморожені на порох, — зітхнувши, відповів Чжоу Вень-ван.

— Де-гід-ру-ва-ти! — Чжоу-сінь знову проспівав наказ своїм дивним потойбічним голосом.

Насправді, зовні вже давно розпочали цей процес. Люди проходили зневоднення, щоб пережити довгу ніч. Щасливці знову займали місця в дегідраторіях, але багато хто так і залишався лежати посеред неживих полів, де проходив процедуру.

Чжоу Вень-ван повільно піднявся і рушив до казана, підвішеного над полум'ям. Він виліз на край казана і кілька секунд стояв роздумуючи перед кроком у безодню. Можливо, він бачив обличчя Фу-сі, що сміється над ним крізь товщу варива.

— Не давайте вогню сильно розгорітися, — наказав Чжоу-сінь слабким голосом. Потім він розвернувся до решти: — Ви можете вийти з гри, якщо хочете. Із цього моменту гра перестає бути кумедною.

Знак «ВИХІД» заблимав червоним над отвором тунелю виходу з Парадної зали. Усі гравці з Парадної зали кинулися до виходу, і Ван Мяо пішов за ними. Довгим тунелем вони вийшли назовні, потрапивши під сильний снігопад, що приніс із собою холодний нічний вітер. На пронизливому вітрі Ван Мяо почав тремтіти, ігровий дисплей у кутку неба показав, що час у грі знову пришвидшився. Сніг йшов без перерви десять днів; сніжинки за цей час набули гігантських розмірів і стали схожими на шматки застиглої темряви.

— Сніг тепер складається із замороженого вуглекислого газу, сухого льоду, — прошепотів хтось Ван Мяо. Він обернувся і побачив, що це був Послідовник.

Ще через десять днів безперервний сніг став тонким і прозорим. У світлі кількох факелів, увіткнутих біля входу у довгий тунель піраміди, сніжинки падали зі слабким блакитним світінням, немов слюдяні пластинки.

— Цей сніг уже складається з кристалізованого кисню й азоту. Атмосфера перетворюється на опади, отже, температура близька до абсолютного нуля.

Сніг засипав піраміду від основи до вершини листковим пирогом: нижній шар — чистий сніг; середній — сухий лід; верхній — кисень і азот у твердому стані. Нічне небо стало особливо ясним, зірки щосили сяяли начищеним сріблом.

Рядок тексту виник на тлі зоряного неба:

Довга ніч тривала 48 років. Цивілізація № 137 була знищена екстремально низькими температурами. Цивілізація змогла перейти на новий рівень гри в Період Воюючих держав до припинення існування.

Ядро цивілізації збереглося. Воно дасть паростки в майбутньому і розвиватиметься в непередбачуваному світі Трьох тіл і надалі. Ви зможете знову увійти у гру в майбутньому.

Перед виходом із гри Ван Мяо зауважив, що скупчення трьох зірок у нічному небі виконувало якийсь хитромудрий танець на тлі безодні космосу.

八 Є Веньцзє

Звільнившись з обіймів V-костюма, Ван Мяо виявив, що весь одяг промок до нитки, так, немов він прокинувся у холодному поту від нічного кошмару. Ван Мяо вийшов із дослідницького центру, сів у машину і поїхав за адресою, яку йому дав Дін Ї — до будинку матері Ян Дун.

Епоха хаосу, епоха хаосу, епоха хаосу...

Думки про це все крутилися і крутилися в голові. Чому рух Сонця у світі Трьох тіл не стабільний і не підкоряється жодним законам? Незалежно від того, чи є орбіта планети більш округлою або ж еліптичною, її рух навколо світила має бути упорядкованим. Брак будь-яких закономірностей у русі орбітою неможливий.

Ван Мяо раптом розлютився сам на себе. Він захитав головою, намагаючись позбутися цих набридливих думок. Це всього лише гра! Так, але я програв!

Епоха хаосу, епоха хаосу, епоха хаосу...

Чорт! Та перестань ти думати про це! Чому мені це лізе в голову? Чому?

Незабаром Ван Мяо зрозумів, у чому тут річ. Він не грав у комп'ютерні ігри вже багато років, і за цей час програмно-апаратні технології встигли значно змінитися. У його студентські роки віртуальна реальність і режим зворотного зв'язку здавалися чимось зі світу фантастики. Але Ван Мяо розумів, що реалізм Трьох тіл не має нічого спільного із самим інтерфейсом гри.

Він згадав, як на занятті з теорії інформації на третьому курсі професор вивісив перед студентами дві великі картини: одна — класична панорама «День поминання предків на річці Бяньхе»[29] з численними промальованим деталями й образами; інша — фотографія неба в яскравий сонячний день, де бездонна блакитна порожнеча ледь-ледь відзначена клаптиками хмар. Професор запитав аудиторію: яка з наведених картин містить у собі більше інформації? Правильним була відповідь, що на фотографії через невпорядкованість відображеної системи — ентропії — міститься інформації на порядок більше, ніж на знаменитому полотні.

Так само й у випадку «Трьох тіл» — основний масив інформації прихований у глибині. Ван Мяо відчував це, але не міг чітко сформулювати. Він раптом зрозумів, що Три тіла розробляли за протилежним принципом, ніж інші ігри: розробники ігор, як правило, намагаються максимально збільшити обсяг інформації, насичуючи графіку безліччю різних деталей, для забезпечення більшого реалізму того, що відбувається. Але розробники Трьох тіл, навпаки, прагнули стиснути обсяг демонстрованої інформації, щоб приховати якесь «велике знання» за ширмою порожнього неба фотографії.

Ван Мяо знову дозволив своїм думкам повернутися в ігровий світ Трьох тіл.

Летючі зірки! Розгадка явно полягає в цих летючих зірках! Одна зірка, дві зірки, три зірки... Що вони насправді означають?

Занурившись у роздуми, Ван Мяо і не помітив, як під'їхав до місця призначення.

Біля входу до житлового комплексу Ван Мяо побачив худорляву жінку років шістдесяти в окулярах і з цілковито сивим волоссям. Вона силкувалася піднятися сходами ґанку, тримаючи в руках великий кошик з продуктового супермаркету. Ван Мяо припустив, що це і є та людина, заради зустрічі з якою він сюди приїхав.

Припущення виявилося правильним: ця жінка, Є Веньцзє, і була матір'ю Ян Дун. Коли вона почула про мету приїзду Ван Мяо, її сповнило почуття вдячності й подяки до несподіваного гостя. Ван Мяо вже зустрічав такий тип людей — представників справжньої старої інтелігенції, яким пощастило пережити довгі роки гонінь. І ці довгі роки стерли, подібно до морських хвиль, усю різкість і непохитність характеру, залишивши тільки м'якість води.

Ван Мяо, несучи кошик із покупками, піднявся слідом за Є Веньцзє до її квартири. Там виявилося зовсім не так безлюдно й тихо, як він собі уявляв: троє дітлахів вовтузилися у великій кімнаті; старшому було більше п'яти, а молодший тільки-тільки робив перші невпевнені кроки. Є Веньцзє пояснила, що це сусідські діти.

— Вони полюбляють грати тут. Сьогодні неділя — і батьки працюють понаднормово, отож лишають їх на мене... О, Нань Нань, ти закінчила свій малюнок? Ох, як гарно! Ти вже придумала назву малюнку? «Каченята на сонечку», як тобі? Ну-бо, бабуся підпише тобі його. Так... І поставимо дату: 9 червня, намальовано Нань Нань. Дивіться, уже пора обідати, що б ви хотіли з'їсти на обід? Ян Ян, тобі тушковані баклажани, як завжди? Дуже добре... Нань Нань? Ти їстимеш стручкову квасолю, як і вчора? Без проблем... Мі Мі, а як щодо тебе? Ти в нас м'ясоїд, але твоя мати каже, що їсти стільки м'яса шкідливо для травлення. Отже, сьогодні рибу? Дивись, яку рибину купила бабуся...

Вона, безумовно, хотіла б онука чи онучку, — думав Ван Мяо, спостерігаючи за тим, як Є Веньцзє вовтузиться з дітлахами. — Але чи захотіла б Ян Дун мати дітей, навіть якби залишилася живою?

Є Веньцзє віднесла покупки на кухню. Повернувшись, вона звернулася до Ван Мяо:

— Сяо[30] Ван, я зараз замочу овочі й зелень у воді перед приготуванням. Сьогодні у сільському господарстві використовують занадто багато пестицидів, щоб споживати овочі без попередньої обробки. В усякому разі, не варто їх ось так одразу давати дітям. Нехай помокнуть години зо дві. А ти поки що можеш сходити до кімнати Ян Дун, огледітися трохи.

Пропозиція, висловлена Є Веньцзє нібито ненароком наприкінці буденної фрази і яка видавалася найбільш природним розвитком бесіди у світі, змусила Ван Мяо внутрішньо напружитися. Вона, мабуть, прекрасно розуміла справжню мету його несподіваного візиту. Однак не промовивши більше жодного слова і не удостоївши його ще одним поглядом, попрямувала на кухню. Тому збентеження і розгубленість, які відобразилися на його обличчі, вона вже не могла побачити; Ван Мяо їй був особливо вдячний за таке делікатне ставлення до його почуттів. Він прой шов повз дітей, які безтурботно гралися, у бік кімнати, вказаної Є Веньцзє. Він зупинився перед дверима, відчувши, як раптом накочують дивні, давно забуті відчуття з його юності, наповнені мріями і переживаннями — чистими, немов ранкова роса, і крихкими, немов кришталь, із нотками світлого, тихого смутку.

Обережно штовхнув двері — з кімнати несподівано війнуло лісовими пахощами. Здавалося, що він якимось дивом опинився в хатинці лісника в самій гущавині: стіни декоровані коричневими смугами кори якогось дерева; три табуретки, грубо витесані з пнів вікових дерев; стіл, збитий з трьох зрубів іще більш прадавніх дерев. У кутку стояло ліжко, застелене, очевидно, ула-травою[31], що росте на північному сході Китаю. Все було зроблено зумисне грубо, без найменшого дотику дизайнерської руки. Посада забезпечувала Ян Дун добрим доходом, і вона могла собі дозволити житло в найпрестижнішому районі, однак воліла жити з матір'ю саме так.

Ван Мяо підійшов до столу-зрубу. Він був позбавлений вишуканості, як і все в кімнаті, і дивлячись на обстановку, важко було уявити, що тут могла жити жінка або чоловік з академічними інтересами. Можливо, таких речей тут ніколи й не було, або ж їх уже прибрали. Погляд Ван Мяо спинився на чорно-білій фотографії у простій дерев'яній рамці: маленька дівчинка, Ян Дун, стояла обійнявшись з молодою ще жінкою — Є Веньцзє. Матері довелося присісти, щоб стати однакового зросту з донькою. Порив сильного вітру розкидав і переплутав їхнє волосся.

За спинами матері з донькою було дуже незвичайне тло: металева сітка, наварена на масивні конструкції, затуляла весь небосхил. Схоже це була частина параболічної антени, але такої гігантської, що її краї лишилися далеко за межами кадру.

На фото очі маленької дівчинки були такими великими від переляку, що серце Ван Мяо на секунду завмерло. Здавалося: весь навколишній світ поза фотографією вселяє в неї справжній страх.

Другою річчю, що лежала на краю столу, був великий товстий блокнот. Спочатку Ван Мяо не міг визначити, із чого він зроблений, поки не побачив нерівний рядочок ієрогліфів, написаних дитячою рукою поперек обкладинки: «Берестяний блокнот Ян Дун». Слово «берестяний» було написано на піньінь[32], а не відповідним ієрогліфом. За минулі роки срібляста кора берези вицвіла, ставши тьмяно-жовтою. Він потягнувся був, щоб взяти блокнот, але потім завагався і, подумавши, забрав руку.

— Беріть-беріть, — вимовила Є Веньцзє, стоячи в дверях, — у цьому блокноті Ян Дун малювала в дитинстві.

Ван Мяо взяв блокнот і уважно переглянув його. Мати скрупульозно датувала кожен малюнок доньки, так само, як хвилинами раніше малюнок сусідської дівчинки у вітальні. Судячи з проставлених дат, Ян Дун почала малювати в цьому блокноті, коли їй минуло три роки. Це дуже здивувало Ван Мяо: як правило, у такому віці діти вже здатні малювати людей і навколишні об'єкти у вигляді чітких геометричних фігур, але малюнки Ян Дун являли собою тільки хаотичні безладні лінії, накреслені без будь-якої системи. Ван Мяо побачив у цих малюнках сильний гнів і відчай через марні спроби висловити щось таке, чого не чекаєш від дитини в такому віці.

Є Веньцзє повільно опустилася на край ліжка; незрячий погляд спинився на блокноті в руках Ван Мяо. На цьому ліжку її донька заснула в останній раз, щоб вже ніколи не прокинутися. Ван Мяо мовчки сів поруч. Ще ніколи йому так не хотілося перекласти на свої плечі хоча би частину тягаря чужого болю.

Є Веньцзє взяла блокнот із рук Ван Мяо і притисла його до грудей.

— Я була поганим педагогом, — сказала вона тихим голосом. — Мені не вдавалося вести навчання Ян Дун відповідно до вікових обмежень. Занадто рано я її ознайомила з деякими абстрактними, навіть небезпечними проблемами. Коли вона вперше виявила цікавість до теоретичної фізики, я застерегла її, що ця сфера наукової діяльності особливо важка для жінок. Вона запитала: «А як же Марія Кюрі?». Я їй тоді відповіла, що Марія Кюрі так і не домоглася повного визнання наукової спільноти, незважаючи на всі свої успіхи, досягнення яких потребувало важкої, виснажливої роботи і відданості своїй справі на межі самопожертви. Але навіть якби не було її внеску у науку, хтось інший посів би її місце і отримав такі самі результати. Ву Цзяньсюн[33], правду кажучи, досягла навіть більшого, ніж Марія Кюрі. Але однаково, це не найкраще поле для наукової діяльності жінки. Жіночий тип мислення все ж відрізняється від чоловічого: вміння постійно концентруватися на деталях є важливою конкурентною перевагою для теоретичних дисциплін.

Є Веньцзє помовчала.

— Ян Дун зі мною не сперечалася. Але пізніше я переконалася, що вона справді відрізняється від інших дітей. Наприклад, я пояснюю їй складну формулу. Інші діти б вигукнули: «Яка незвичайна формула! Можна зламати голову!». Вона ж говорила: «Яка витончена і красива!». Неначе описувала букет надзвичайних польових квітів. Після її батька залишилася відмінна, велика фонотека. Вона прослухала її всю й неодноразово, поки нарешті не спинила свій вибір на Бахові. Записи його творів вона заслухала буквально до дір, настільки була зачарована величними пасажами. Украй малоймовірно, щоб дитина, особливо дівчинка, зробила свідомий вибір на користь музики Баха. Спочатку мені здалося, що це просто тимчасова примха, але, коли я її попросила описати її почуття під час прослу-ховування, вона розповіла: «Я заплющую очі і бачу велику, величезну будівлю, яку крок за кроком створює гігант. І коли музика закінчується — будівля постає у всій своїй величній красі».

— Ви дали чудову освіту своїй доньці, — відповів Ван Мяо.

— Ні, це не так. Її світ був занадто просто влаштований, і все, що вона мала в цьому житті — лише умоглядні міркування стосовно не менш абстрактних теорій. І коли вони впали, виявившись безпідставними, у неї не залишилося жодної опори, щоб продовжувати жити.

— Професоре Є, я не згоден з тим, що ви щойно сказали. Саме зараз відбуваються події, суть і природа яких за межами нашого розуміння. Це безпрецедентний виклик для основ наших теорій про світобудову, і Ян Дун виявилася далеко не єдиним вченим, який не зміг впоратися з новими викликами часу.

— Але вона була не тільки вченим, а й жінкою. А жінка повинна бути подібна до води: здатна подолати будь-яку перешкоду, якщо це потрібно; просочитися по крапельці крізь найменші пори.

Уже йдучи, Ван Мяо згадав і іншу мету своїх відвідин. Він запитав у Є Веньцзє, де можна поспостерігати за реліктовим випромінюванням.

— А, це... У Китаї є дві установи, що працюють із цією проблематикою. Одна з них — обсерваторія в Урумчі, яка, здається, перебуває у віданні Центру спостереження за космічним простором Китайської академії наук. Друга набагато ближче — радіоастрономічна обсерваторія в передмісті Пекіна. Там розташовується Центр спільних астрофізичних досліджень — спільний проект Китайської академії наук і Пекінського університету. Обсерваторія в Урумчі займається безпосередньо астрономічними спостереженнями, а Центр у Пекіні слугує тільки для прийому і обробки даних, отриманих із супутників; хоч вони куди повніші і точніші, ніж інформація, яку отримує наземна обсерваторія. У Центрі працює один із моїх колишніх студентів, і я думаю, зможу вам допомогти.

Є Веньцзє знайшла номер телефону і зняла слухавку. Судячи з розмови, проблем не виникло.

— Ну, начебто все владналося, — сказала Є Веньцзє, поклавши трубку. — Я зараз напишу адресу, можете під'їжджати в будь-який час. Мого студента звуть Ша Жуйшань і він завтра виходить у нічну зміну. І... наскільки я розумію, це не ваша сфера досліджень, чи не так?

— Так, я спеціалізуюся з нанотехнологій. А цікавість до реліктового випромінювання це... трохи для іншого.

Ван Мяо злякався, що Є Веньцзє зараз почне розпитувати, звідки такий інтерес, але вона покинула цю тему.

— Сяо Ван, ти дуже погано виглядаєш, лице аж посіріло, — сказала Є Веньцзє із занепокоєнням.

— Це нічого. Будь ласка, не хвилюйтеся, — швидко відповів Ван Мяо.

— Почекай трохи, — Є Веньцзє підійшла до шафки і вийняла звідти невелику скриньку, судячи з етикетки, із женьшенем. — Старий знайомий з бази, військовий, прийшов провідати мене кілька днів тому і приніс це. Ні-ні, візьми! Це не дорога річ, це культивований сорт. У мене високий тиск, тож усе одно я не зможу ним скористатися. Накраєш тонко і заварюй як чай. Ти маєш настільки поганий вигляд, що тобі не завадить щось тонізуюче. Ти ще молодий, але стежити за своїм здоров'ям потрібно починати вже зараз.

Ван Мяо відчув, як у грудях виникає відчуття теплоти, на очі навернулися сльози. Його серце, яке впало за останні два дні в крижану безодню, наче приземлилося на м'яку поверхню оксамиту.

— Професоре Є, я тепер часто до вас заходитиму, — відповів Ван Мяо, притискаючи скриньку до грудей.

九 Мерехтливий Всесвіт

Ван Мяо вів авто по шосе Цзінмі[34] на північний схід у напрямку до повіту Міюнь. Перетнувши кордон повіту, він звернув до Хейлунтанського гірського серпантину, поки не досяг радіоастрономічної обсерваторії Центру спільних астрофізичних досліджень. Його погляду відкрилося величне видовище: двадцять вісім параболічних антен, кожна — дев'ять метрів у діаметрі, немов фантастичні сталеві представники невідомого науці виду рослинного світу, вишикувалися в сутінках у лінію, що прямує до горизонту. У кінці лінії антен виднілися два нещодавніх, 2006 року побудови, радіотелескопи, зовсім уже циклопічних масштабів — 50 метрів у діаметрі. У міру наближення до радіотелескопів Ван Мяо не міг позбутися думки про подібність цих споруд із фоном фотографії Є Веньцзє і її доньки.

Але робота Ша Жуйшаня, колишнього студента Є Веньцзє, не мала безпосереднього стосунку до цих радіотелескопів. Його лабораторія займалася переважно отриманням і обробкою сигналів із трьох супутників: COBE[35], який було запущено на орбіту НАСА в листопаді 1989 року і який уже давно виробив свій ресурс; WMAP[36], що стартував з мису Канаверал 30 червня 2001 року; і Планка, новітнього супутника Європейського космічного агентства, запущеного 14 травня 2009 року для уточнення результатів, отриманих WMAP.

Реліктове випромінювання Всесвіту відповідає спектру випромінювання абсолютно чорного тіла з температурою 2,72548 °К і має високий ступінь ізотропності — однаковості фізичних властивостей у всіх напрямках поширення, з незначними коливаннями температури в межах 0,00057 градуса в різних кінцях Всесвіту. Робота Ша Жуй-шаня полягала в тому, щоб, використавши дані супутни-кових спостережень, створити повнішу і точнішу карту реліктового випромінювання.

Приміщення лабораторії було невелике: обладнання для прийому даних із супутників разом із трьома моніторами, що відображають дані з трьох супутників у режимі онлайн, займало майже весь простір кімнати.

Ша Жуйшань був вочевидь радий бачити Ван Мяо. Будь-який відвідувач під час роботи в тривалій ізоляції сприймається з великим ентузіазмом. Він уточнив у Ван Мяо яку інформацію, пов'язану з його роботою, він бажає дістати.

— Я хочу побачити повну картину флуктуації реліктового випромінювання.

— Чи не могли б ви... уточнити своє питання? — Ша Жуйшань побачив, що у Ван Мяо очі округлилися немов би з переляку.

— Розумієте... Я хотів би побачити флуктуації реліктового фону в загальному ізотропному середовищі з амплітудою від одного до п'яти відсотків.

Ша Жуйшань усміхнувся. З початку Міленіуму радіоастрономічну обсерваторію в повіті Міюнь відкрили для відвідувачів. Щоб трохи підзаробити, Ша Жуйшань часто приміряв на себе роль гіда або читав лекції. Ця його усмішка була призначена для відвідувачів, позаяк більшість із них виявляли приголомшливу наукову безграмотність.

— Пане Ван, я так розумію, це не є предметом вашої наукової спеціалізації?

— Я працюю з наноматеріалами.

— А, тоді зрозуміло. Але ви ж маєте уявлення про реліктове випромінювання?

— У загальних рисах. Сучасна теорія походження Всесвіту дотримується версії, що Всесвіт виник близько чотирнадцяти мільярдів років тому внаслідок Великого вибуху. У перші моменти існування ранній Всесвіт являв собою високооднорідне й ізотропне середовище з надзвичайно високими густиною енергії, температурою й тиском, яке потім почало вихолонювати, і «жарини», що залишилися, перетворилися на мікрохвильове фонове випромінювання. Це дифузний залишковий радіаційний фон Всесвіту, який можна спостерігати в сантиметровому діапазоні хвиль. Наскільки я пам'ятаю, у 60-х роках ХХ століття двоє американців випадково виявили реліктове випромінювання під час проведення пусконалагоджувальних робіт високоточної антени для прийняття супутникових сигналів...

— Досить! — Ша Жуйшань замахав руками, перериваючи Ван Мяо. — Тоді ви повинні знати, що на відміну від показань локальних вимірювань, які злегка різняться у різних частинах Всесвіту, загальна флуктуація реліктового випромінювання прямо корелює з розширенням Всесвіту. Це дуже повільна і плавна зміна відповідно до шкали віку Всесвіту. Навіть з тією точністю вимірювання, яку забезпечують прилади найсучаснішого супутника Планк, ми можемо за мільйон років спостережень не помітити жодної зміни у характеристиках реліктового випромінювання. А ви хочете побачити зміни у п'ять відсотків і сьогодні ввечері! Ви знаєте, що це означає?! Це все одно, що весь Всесвіт почне мерехтіти, немов люмінесцентна лампа, що зібралася перегоріти!

«І вона замерехтить для мене», — подумав Ван Мяо.

— Це має бути якийсь жарт професора Є, — сказав Ша Жуйшань.

— Я дуже сподіваюся, що це виявиться лише жартом, — відповів Ван Мяо. Він збирався сказати Ша Жуйшаню, що Є Веньцзє не знала справжніх причин його прохання, але побоявся, що тоді не отримає бажаної допомоги.

— У будь-якому разі, якщо вже професор Є попросила вам допомогти, то проведімо цікаві для вас спостереження. Це не потребуватиме від нас великих зусиль. З точністю вимірювання в один відсоток впорається і старенький COBE, — закінчив фразу Ша Жуйшань, одночасно швидко вбиваючи команди на терміналі управління. Незабаром на одному з екранів з'явилася пряма зелена лінія. — Ви зараз бачите на екрані криву загального фону реліктового випромінювання в режимі реального часу. Хоча правильніше було б назвати її прямою. Значення становить 2,725 ± 0,002 °К. Поправка на ефект Доплера, що виникає через рух нашої галактики, — Чумацького Шляху, уже внесена. Якщо ви очікуєте зміну показань на один відсоток, то ця лінія стане червоною і з прямої перетвориться на хвилясту. Але я готовий закластися, що вона залишиться рівною і зеленою до кінця часів. А щоб побачити подібну флуктуацію неозброєним оком, вам доведеться чекати набагато довше, ніж ті мільярди років, що лишилися до згасання нашого Сонця.

— Ці спостереження не завадять вашій основній роботі?

— Анітрохи. Позаяк вам потрібні тільки базові дані і з невисокою точністю, то ми можемо використовувати звичайний пакет інформації, який регулярно передає COBE. З цього моменту, якщо спостерігатимуться подібні значні коливання показань, дані будуть автоматично записані на жорсткий диск.

— Нам доведеться почекати до першої години ночі.

— Нічого собі, така точність? Я все одно на нічній зміні, тому це не має значення. Ви вже їли? Добре, раз так, то я вам поки що проведу екскурсію.

Ніч видалася безмісячною. Вони простували вздовж ряду антен радіотелескопів; Ша Жуйшань простяг руку до ближніх.

— Захопливе видовище, чи не так? На жаль, вони подібні до вух глухого.

— Чому?

— Відтоді, як було завершено будівництво — безперервні перешкоди у робочих діапазонах. Спочатку пейджингові термінали у вісімдесятих. Зараз постійна боротьба за збільшення території покриття мобільних мереж. Ці телескопи здатні на багато: вдивлятися у безодні космосу, виявляючи найвіддаленіші джерела радіовипромінювання, вивчати залишки наднових зірок, але ми не можемо скористатися більшістю з цього. Ми неодноразово писали скарги до Державної комісії з використання радіочастот, але хто ми такі, щоб переходити дорогу комунікаційним гігантам — China Mobile, China Unicom, China Netcom? Таємниці Всесвіту не приносять прибутку, тому нічого не варті. На щастя, моя лабораторія залежить більшою мірою від супутникових даних, і я не пов'язаний з успішністю роботи цих «туристичних визначних пам'яток».

— Але останніми роками багато фундаментальних наукових відкриттів дуже успішно застосовують у промисловості. Та ж фізика високих енергій. Може, було б краще, якби радіоастрономічні обсерваторії і дослідницькі центри, подібні до вашого, будували подалі від великих мегаполісів?

— Усе впирається в кошти. На сьогодні єдиним реальним варіантом боротьби з перешкодами є використання захисних екранів. Дуже шкода, що професор Є припинила свою наукову діяльність. Вона далеко просунулася в цій галузі досліджень.

Розмова плавно перейшла до особистості Є Веньцзє, і Ван Мяо дізнався багато нових подробиць з її життя від колишнього студента. Йому відкрилися всі негаразди і перипетії життєвого шляху цієї жінки: як вона стала свідком смерті свого батька під час Культурної революції; як на неї навели наклеп під час робіт у Виробничо-будівельному корпусі; як вона після цих фальшивих звинувачень, здавалося, згинула назавжди, доки дивним чином не з'явилася знову у Пекіні на початку дев'яностих років, де почала викладати астрофізику на кафедрі в Університеті Цінхуа, де викладав її батько до виходу на пенсію.

— Тільки нещодавно стало відомо, що вона провела понад двадцять років на базі «Червоний берег».

— «Червоний берег»? — ошелешено вимовив Ван Мяо. — Ви хочете сказати, що ці байки...

— Здебільшого виявилися правдою. Один із розробників системи декодування бази емігрував до Європи і торік випустив книжку. Велика частина відомих вам чуток знайшли в ній підтвердження. Ще живі багато із тих, хто брав участь у цьому проекті.

— Це... неймовірна історія!

— Особливо, якщо взяти до уваги, що це відбувалося у ті роки. Абсолютно неймовірно!

Вони розмовляли ще деякий час. Ша Жуйшань запитав про справжню мету дивного прохання Ван Мяо. Той ухилився від прямої відповіді, і Ша не став наполягати. Професійна гордість перешкоджала Ша Жуйшаню висловлювати занадто великий інтерес до запитання, що суперечило усім його професійним знанням.

Розмовляючи, вони перемістилися до нічного бару для відвідувачів обсерваторії, де просиділи дві години. Ша Жуйшань налягав на пиво, стаючи дедалі говіркішим. Однак Ван Мяо з кожною хвилиною все більше непокоївся; він не міг ні на секунду забути про зелену лінію на екрані монітора в лабораторії. Лише за десять хвилин до першої Ша, піддавшись на вмовляння, устав із-за столу, і вони разом попрямували до лабораторії.

Прожектори, що висвітлювали низку радіоантен, які прямували в далечінь, були вже погашені, і антени в цей момент являли собою просту двовимірну картинку на тлі нічного неба, схожу на набір абстрактних символів. Усі вони застигли в одному й тому самому положенні, під одним і тим самим кутом, ніби вичікувально вдивлялися у бездонний небосхил, що розкинувся над ними. Побачене викликало тремтіння у Ван Мяо, незважаючи на теплий весняний вечір. Видовище воскресило в пам'яті гігантські маятники з комп'ютерного світу «Трьох тіл».

Вони повернулися до лабораторії рівно о першій годині ночі. Якраз вчасно. Стабільна плоска зелена лінія на екрані монітора почала рухатися — зігнулася в невелику криву з неоднаковими інтервалами між сусідніми гострими верхівками. Амплітуда хвилі наростала, і ось уже лінія забарвилася в червоний, подібно до шкіри змії, що наповнюється кров'ю після зимової сплячки.

— Це, мабуть, неполадки із СОВЕ! — із жахом мовив Ша Жуйшань, спостерігаючи за повзучою кривою.

— Немає жодних неполадок, — тихо відповів Ван Мяо. Тон його був надзвичайно спокійний. Стикаючись із такими знаменнями вже неодноразово, він навчився досягати повного самовладання.

— Невдовзі ми знатимемо точно, — сказав Ша Жуй-шань, переходячи до двох інших терміналів. Він почав гарячково вводити команди, щоб вивести на монітори дані з двох інших супутників — WMAP і Планк.

Тепер на моніторах синхронно побігли криві сигналів із трьох супутників. І вони були абсолютно ідентичні.

Ша Жуйшань різко схопив ноутбук і ввімкнув його. Під'єднавши мережевий кабель, він підняв слухавку телефону. Не маючи можливості чути абонента, Ван Мяо все ж зрозумів, що Ша намагається додзвонитися до радіоастрономічної обсерваторії в Урумчі. Він не пояснював Ван Мяо, що робить — його очі були втуплені у віконце браузера на ноутбуці. Лунало тільки важке хекання.

Через кілька хвилин червоний сигнал з'явився у вікні браузера — синхронний з іншими трьома.

Три супутники і наземна обсерваторія безпристрасно підтверджували: Всесвіт замерехтів.

— Ви можете пустити на друк криву? — запитав Ван Мяо.

Ша Жуйшань витер краплі липкого холодного поту і кивнув. Занімілою рукою підвів курсор миші і натиснув кнопку «Друк». Ван Мяо видер з лазерного принтера перший роздрукований аркуш і став олівцем наносити сигнали згідно з таблицею Морзе, виходячи з відстані між піками хвилі.

. - - - - , . - - - - , . . . . . , - - - . . , - - . . - - , . . - - - , . . . . - , - - . . - - , . . . - - , - - . . . , це виходить 1108:21:37.

. - - - - , . - - - - , . . . . . , - - - . - - , . . . - - , - . . . . , — 1108:21:36, відповідно.

. - - - - , . - - - - , . . . . . , - - - . . , - - . . - - , . . - - - , . . . . - , - - . . - - , . . . - - , . . . . . , – 1108:21:35.

Зворотний відлік триває, тепер уже в масштабах Всесвіту. Дев'яносто дві години минули, залишилося 1108 до обнулення.

Ша Жуйшань нетерпляче міряв кроками приміщення лабораторії, зупиняючись час від часу, щоб зазирнути через плече Ван Мяо на ряд цифр, який з'являвся.

— Ви справді не можете мені сказати, що взагалі коїться? — не витримав Ша, одразу перейшовши на крик.

— Я справді не можу пояснити це вам, докторе Ша. Повірте мені, — Ван Мяо відіпхнув від себе купку роздру-ківок, що містили криві сигналу. Вивчаючи послідовності чисел, він пробурмотів:

— Чи може апаратура на трьох супутниках і в обсерваторії одночасно вийти з ладу?

— Ви знаєте, що це неможливо!

— А що, коли це саботаж?

— Це абсолютно неможливо! Одночасно в режимі реального часу підробити дані з трьох супутників і обсерваторії? Це повинен бути якийсь надприродний містифікатор.

Ван Мяо кивнув: він би вважав за краще ідею з саботажем, ніж мерехтливий Всесвіт. Але Ша Жуйшань одразу ж висмикнув із рук цю рятівну соломинку:

— Ми можемо легко, раз і назавжди, розвіяти всі сумніви. Настільки велика флуктуація реліктового випромінювання дає змогу легко побачити її на власні очі.

— Те, що ви говорите, позбавлене всякого сенсу. Довжина хвилі реліктового випромінювання — близько 7 сантиметрів, що на 7–8 порядків перевищує діапазон видимого випромінювання людським оком. Як ви можете його побачити?

— За допомогою 3K-окулярів.

— 3K-окулярів?

— Це один із гаджетів для популяризації науки, які ми зробили для столичного планетарію. Із сьогоднішнім рівнем технологій ми змогли 6-метрову рупорну антену, використану Пензіасом і Вільсоном[37] 40 років тому, щоб виявити реліктове випромінювання, зменшити до розміру пари окулярів. Також ми поставили пристрій для перетворення 7-сантиметрових хвиль реліктового випромінювання у видиме червоне світло. Тепер нічні відвідувачі планетарію можуть надіти ці окуляри і побачити реліктове випромінювання на власні очі. Ми так само можемо використати ці окуляри, аби упевнитися в тому, що Всесвіт справді мерехтить.

— Де я можу взяти ці окуляри?

— У планетарії. Ми зробили для нього 20 пар.

— Я маю роздобути їх до п'ятої години ранку.

Ша Жуйшань підняв слухавку і набрав номер. З протилежного боку абонент довго не відповідав. Ша довелося застосувати все своє красномовство, щоб бути максимально переконливим і змусити людину прокинутися посеред ночі й зустрітися з Ван Мяо там за годину.

Уже прощаючись із Ван Мяо, Ша сказав:

— Я не поїду з вами. Те, що я побачив, для мене більше, ніж достатньо, і мені не потрібно інших доказів. І все-таки я сподіваюся: ви зможете мені розповісти правду про те, що відбувається, коли вважатимете, що настав слушний момент. Якщо дослідження цього явища сприятиме науковим відкриттям, я не згадуватиму ваше ім'я у власній науковій роботі.

— Мерехтіння припиниться рівно о 5-й ранку. Немає сенсу намагатися продовжувати спостереження після цього. Повірте, ви нічого не знайдете, — сказав Ван Мяо, тримаючись рукою за дверцята автомобіля.

Ша зміряв Ван Мяо довгим поглядом, зітхнув:

— Я розумію. Зараз у науці твориться казна-що, дивні речі відбуваються і із самими вченими.

— Так, — коротко відповів Ван Мяо, поспішаючи сховатися в автівці. Йому зовсім не хотілося продовжувати цю розмову.

— Підійшла наша черга?

— Моя — точно, — відповів Ван Мяо і завів двигун.

Через годину Ван Мяо під'їхав до нового будинку планетарію і вийшов з машини. Яскраві вогні нічного міста проникали крізь димчасті скляні стіни величезної будівлі, вихоплюючи з мороку внутрішнє оздоблення планетарію. Ван Мяо подумав, що коли в такий спосіб архітектор намагався створити репліку будові Всесвіту, то йому це цілком вдалося: чим прозорішим було щось, тим загадковішою виявлялася його будова. Всесвіт сам по собі прозорий, і, маючи необхідне обладнання і достатню спостережливість, ви можете вдивлятися так далеко, як тільки захочете. Але що далі ви вдивляєтеся, то більше загадковим він стає.

Заспаний співробітник планетарію вже чекав Ван Мяо біля входу. Він простягнув маленьку валізку і сказав:

— Тут п'ять пар повністю заряджених 3K-окулярів. Ліворуч — кнопка ввімкнення, праворуч — регулювання яскравості. Нагорі в мене ще понад десяток пар. Дивіться скільки хочете, а я пішов спати. Цей доктор Ша зовсім з глузду з'їхав, — пробурмотів службовець, підіймаючись у тьмяно освітлене фойє планетарію.

Ван Мяо поклав валізку на сидіння автомобіля, клацнув замками, і вийняв пару 3K-окулярів. Вони були схожі на дисплей всередині панорамного шолома V-костюма. Він узяв окуляри, надів на голову, і озирнувся навколо. Навколишня панорама міста не змінилася, лише злегка потьмяніла. А, окуляри ще слід увімкнути!

Місто одразу перетворилося на скупчення туманних світлових гало — кожне пульсувало на власній частоті. Більшість були незмінними, але деякі блимали або рухалися в просторі. Він зрозумів, що це джерела випромінювання у сантиметровому діапазоні, перетворені тепер за допомогою окулярів у видиме світло. У центрі кожного гало містилося джерело випромінювання, але через початкову довжину хвилі неможливо було розгледіти його форму.

Ван Мяо підняв голову і побачив, що весь небосхил поцяткований тьмяно-червоними смугами. Це і було реліктове випромінювання — ще теплі «жарини», які залишилися після Великого вибуху, німі свідки процесу творіння, що виникли понад 10 мільярдів років тому. Але зірок на небі не було. Це був побічний ефект 3K-окулярів: позаяк видиме світло перетворювалося на невидиме, то зірки повинні були мати вигляд чорних плям, але дифракція хвильових полів сантиметрового випромінювання забивала всі інші форми і деталі.

Коли очі пристосувалися до заграви і стали розрізняти деталі, то Ван Мяо побачив, що червоний фон на небосхилі справді злегка мерехтить. Все небо мерехтіло, ніби Всесвіт був усього лише тремтячою лампою на вітрі. Стоячи під миготливим куполом нічного неба, Ван Мяо раптом відчув: Всесвіт почав стискатися до крихітного розміру, поки не став настільки малим, що тільки він один зміг би поміститися в ньому. Всесвіт здавався серцем або маткою, і червонувате пульсуюче світло, що огортало все навколо, було схоже на напівпрозору кров, яка поштовхами наповнювала цей орган. Немов би підвішений всередині і спостерігаючи поштовхи цієї крові, Ван Мяо побачив, що пульсація була нерівномірна. Почуття незримої присутності чогось дивного, страхаючого, відразливого; того, що не може бути зрозуміле, досліджено людським розумом, охопило Ван Мяо.

Він зняв 3K-окуляри і безсило прихилився спиною до колеса автомобіля. Його зір знову відображав звичну картину нічного міста, але його очі блукали, вишукуючи таємні послання у навколишній дійсності: ось біля входу в зоопарк світиться ряд неонових ламп і одна з них мерехтить, готова перегоріти остаточно. Поруч — невелике деревце, його листочки тремтіли на нічному вітрі, час від часу безсистемно виблискували, відображаючи вогні вуличних ліхтарів. Вдалині на шпилі будівлі Пекінського виставкового центру, спорудженого у сино-радянському архітектурному стилі, так само мерехтіла червона зірка, ловлячи відблиски вогнів нічного міста...

Ван Мяо намагався інтерпретувати всі ці мерехтіння через призму азбуки Морзе. Він, здавалося, навіть вловлював цей код у мерехтінні на поверхні калюжі близько узбіччя і в лясканні полотнищ прапорів, що розвіваються на вітрі. Намагаючись одночасно розшифрувати всі ці послання, він відчував невблаганний біг примарного зворотного відліку, секунда за секундою...

Загубив лік часу й отямився тільки тоді, коли з будівлі вийшов заспаний співробітник планетарію і запитав, чи закінчив він свої спостереження. Але вся його сонливість одразу ж зникла, тільки-но він побачив обличчя Ван Мяо. Забравши 3K-окуляри й упакувавши їх у валізку, він ще кілька секунд подивився на Ван Мяо і практично кинувся навтьоки.

Ван Мяо вийняв мобільний і набрав номер Шень Юйфей. Вона знову відповіла майже одразу. Мабуть, страждає на хронічне безсоння.

— Що станеться після закінчення зворотного відліку? — знесилено запитав Ван Мяо.

— Я не знаю, — коротко відповіла жінка й поклала слухавку.

Що може статися? Може, мене спіткає доля Ян Дун. Може, станеться природна катастрофа, масштабніша від того цунамі в Індійському океані, яке застало мене десять років тому на узбережжі? І нікому не спаде на думку пов'язати те, що трапилося, з моїми дослідже-ннями нанотехнологій. Може, кожна з великих катастроф, включно з двома світовими війнами, виникала по закінченні ось таких зворотних відліків? Може, щоразу була ось така людина, як я, що була реально винна в події, але ніхто просто не здогадався пов'язати це?

Або, може, цього разу це провісник повного знищення світу? У цьому збоченому світі це могло б стати порятунком...

Одне він знав максимально точно: незалежно від того, що станеться в кінці відліку, тисяча годин, що залишилася до невідомого фіналу, стане для нього справжнім пеклом, і муки припиняться тільки з повним розпадом його особистості.

Перед світанком Ван Мяо сів у машину, від'їхав від планетарію і почав безцільно кружляти порожніми прилеглими вулицями. Але він не міг змусити себе їхати надто швидко, відчуваючи, що чим швидше машина рухатиметься, тим швидше йтиме зворотний відлік. Коли на сході зачервоніла смужка неба, він припаркувався і так само безцільно пішов уперед.

Його розум не сприймав жодних інших думок, тільки цифри зворотного відліку на тлі червоних ліній реліктового випромінювання. Здається, він перетворився на таймер, який дзвонить безперестанку, але за ким подзвін, було невідомо.

Небо яснішало. Ван Мяо втомлено присів на лавку. Піднявши очі і побачивши, куди його привела підсвідомість, він затремтів.

Він сидів навпроти католицького собору Святого Йосипа на вулиці Ванфуцзин[38]. У блідому світлі дня, що зароджувався, три шпилі собору здавалися трьома чорними гігантськими пальцями, що вказують на щось невідоме в космосі персонально для нього.

Ван Мяо підвівся, щоб піти, але зненацька від собору донеслися звуки меси, немов намагаючись його затримати. Сьогодні була не неділя, отже, відбувалася репетиція хору до Великодня, і це був один із найпопулярніших гімнів «Прийди, Дух Святий». Слухаючи величну ораторію, Ван Мяо знову відчув, як Всесвіт стискається, на цей раз до розмірів порожнього собору. Його купол був прихований миготливим червоним світлом реліктового випромінювання, і сам він був усього лише комашкою, яка намагається втиснутися в щілину між кам'яних блоків підлоги. Він знову почувався безпорадним немовлям і відчув, як невидима гігантська рука заспокоює його трепетне серце. Щось глибоко всередині, що підтримувало його протягом усього життя, раптом покрилося тріщинами, стало м'яким і податливим, як віск, доки остаточно не зруйнувалося. Він закрив очі руками і заридав.

— Ха-ха-ха! Дивіться, ще один готовий врізати дуба! — ридання Ван Мяо були перервані вибухом сміху позаду нього.

Ван Мяо обернувся. Капітан Ши Цян стояв, видихаючи клуби білого сигаретного диму.

十 Да Ши

Да Ши присів поруч із Ван Мяо і простягнув йому ключі від автомобіля:

— Ти припаркувався посеред перехрестя Ду-ндань. Якби я запізнився хоч на хвилину, дорожня поліція вже евакуювала б машину на штрафний майданчик.

Да Ши, якби я знав, що ти їдеш за мною, мені було б значно легше, — подумав Ван Мяо, подумки звертаючись до капітана неначе до старого друга, але почуття гордості не дозволяло вимовити це вголос. Він взяв від Да Ши запропоновану сигарету, підкурив і затягнувся вперше за кілька років, відтоді як кинув.

— Ну що, друже, тягар виявився не під силу? А я говорив, що тобі це не до снаги, але ти вирішив пограти в крутого хлопця, так?

— Ти б усе одно не зрозумів, — відповів Ван Мяо, роблячи кілька затяжок.

— Моя проблема якраз полягає в тому, що я занадто добре все розумів... Гаразд, пішли перехопимо чогось.

— Я не голодний.

— Тоді пішли хильнемо. Я пригощаю!

Вони сіли у машину Да Ши і під'їхали до невеликого ресторанчика поблизу. Рано-вранці відвідувачів ще не було, і зал був порожній.

— Дві порції шлунка у фритюрі і пляшку Ерготоу[39], — крикнув Да Ши, навіть не зазирнувши в меню. Очевидно, він був тут завсідником.

Побачивши в принесених двох тарілках засмажений до чорноти і нарізаний соломкою шлунок, Ван Мяо відчув як накочує нудота. Да Ши замовив йому соєвого молока і хлібні палички, змусивши трохи поїсти. Потім вони почали пити горілку, чарку за чаркою. Ван Мяо відчув, неначе його голова стала невагомою, і язик розв'язався.

Поступово він розповів Да Ши про події останніх трьох днів, незважаючи на те, що знав: Дa Ши, імовірно, відомо багато, можливо, навіть більше, ніж йому.

— Ти стверджуєш, що весь Всесвіт, як би це сказати... підморгує нам? — запитав Да Ши, втягуючи зі свистом смажену соломку, неначе локшину.

— Це дуже точна метафора.

— Дурниці верзеш.

— Твоє безстрашшя ґрунтується на неуцтві.

— Ще одна дурниця. Вип'ємо!

Ван Мяо перекинув у себе ще одну чарку. Тепер уже весь світ почав обертатися навколо нього, і тільки Да Ши, який розмірено жував свою соломку, залишався непорушним, подібно до скелі.

— Да Ши, чи замислювався ти коли-небудь про фундаментальні філософські категорії і питання? Наприклад, походження людства? Яке наше призначення і майбутнє? Що є Всесвіт і як він виник? Якими будуть подальша еволюція і вигляд Всесвіту? І так далі…

— Ні.

— Ніколи?

— Ніколи.

— Але над твоєю головою простирається бездонне зоряне небо, невже воно не викликає в тебе ані краплі благоговіння або цікавості?

— Я ніколи не бачив нічного неба.

— Як таке може бути? Я думав, ти часто вночі на чергуванні.

— Приятелю, якщо я витріщатимуся в нічну зміну на небо, то підозрюваний просто втече та й по всьому!

— У нас справді небагато спільних тем для розмови. Гаразд, твоє здоров'я!

— Щиро кажучи, навіть якби я знайшов час витріщатися на твої зірки, я б все одно не думав про твої філософські зарозумілості. У мене клопоту достатньо: іпотека, дітям назбирати на коледж, постійно розгрібати безліч справ, які тільки нагромаджуються... Я людина проста, без складних вигинів і вивертів. Як кажуть — подивися мені в горло, і ти побачиш мою дупу. І я не вмію догоджати начальству, крім як результатами своєї роботи. Після того, як я звільнився з армійських лав, моя кар'єра стабільно всі ці роки стоїть на місці. І якби я не був такий гарний у своїй справі, то давно вже отримав копняка під зад. І ти думаєш, що мені немає над чим сушити голову? І в мене залишаються час і сили дивитися на твої зірки й філософствувати?

— Так, ти маєш рацію. Випиймо!

— Але одне базове правило я для себе вивів.

— Поділися.

— Занадто дивні речі завжди підозрілі.

— Якось паскудно сформульовано.

— Я хотів сказати, що завжди за всіма уявними нісенітницями і дивацтвами стоїть хтось зацікавлений у цьому.

— Якщо ти маєш хоча би якісь, хоч б базові знання про будову навколишнього світу, то тобі повинно бути максимально зрозуміло, що ніхто, ніяка сила не в змозі здійснити те, чого я був свідком. Особливо останнього разу. Маніпулювати матерією в масштабах Всесвіту — це не просто незрозуміло з погляду сучасної науки, я навіть не можу приблизно пояснити це і за допомогою ненаукової фантастики! Це навіть не надприродне. Це супер-я-не-знаю-що ...

— А я кажу, що це все дурниці. Я бачив достатньо дивних речей.

— І що ж мені робити далі?

— П'ємо далі, потім — спати.

— Чудово.

Ван Мяо не мав уявлення, як він опинився у своїй машині. Прокинувшись без кошмарних сновидінь на задньому сидінні автомобіля, він не думав, що проспав довго. Але поглянувши на обрій, побачив, що сонце вже ховається на заході. Він вийшов з машини. Навіть незважаючи на те що випивка з самого ранку наповнила його тіло стомливою млявістю, почувався набагато краще. Озирнувшись, він зрозумів, що перебуває біля одного з кутів Забороненого міста. Призахідне сонце висвітлювало жовті дахи стародавнього палацу і відбите світло розсипалося золотими брижами на поверхні оточуючого рову. В його очах світ знову ставав стабільним і передбачуваним.

Він так і просидів, насолоджуючись знову набутими тишею і спокоєм, до настання темряви. Уже добре знайомий чорний «Фольксваген Сантана» виринув з потоку машин, перетнув вулицю і зупинився прямо перед ним. Да Ши не поспішаючи вийшов з автомобіля.

— Відіспався нарешті? — як завжди голосно гаркнув Да Ши.

— Так. І що тепер?

— Твої плани? Йди додому, повечеряй, випий ще трохи і лягай спати. Ось так.

— А далі?

— Далі? Іди на роботу, як зазвичай.

— Але зворотний відлік... Залишилася тільки 1091 година.

— Та забий на цей довбаний зворотний відлік! Зараз найголовніше упевнитися, що ти повернувся в норму і з глузду не з'їдеш, як інші. Тоді ми зможемо повернутися до обговорення всього іншого.

— Да Ши, я тебе благаю, розкажи мені, що насправді діється?

Да Ши допитливо подивився на Ван Мяо й усміхнувся:

— Те саме, майже дослівно, я неодноразово говорив генералу Чану. Ми з тобою товариші по нещастю, ти і я. Буду з тобою відвертим: я ані чорта не знаю важливого. Я занадто дрібний комар, і мене не вшановують привілеєм доступу до секретної інформації. Іноді мені здається: усе, що відбувається, лише нічний кошмар.

— Але ти явно знаєш більше, ніж я.

— Гаразд, розповім тобі, що знаю сам, — відповів Да Ши. Він вказав рукою на протилежний бік вулиці, на огороджувальний парапет рову, що оточує Заборонене місто. Вони знайшли вільне місце і присіли. Внизу на поверхні води виднілися відблиски вогнів міста, і їхні тіні то коротшали, то подовжувалися синхронно з брижами на воді.

— Суть моєї роботи полягає в умінні поєднати факти, події, речі, які здаються непов'язаними на перший погляд. Правильно підбереш комбінацію — у нагороду здобудеш правду. Дивні речі кояться вже деякий час, — продовжив Да Ши. — Наприклад, безпрецедентна хвиля злочинності захлеснула академічні кола і науково-дослідні інститути. Звичайно, тобі відомо про вибух на будівельному майданчику прискорювача заряджених часток у Лянсянє і про те вбивство Нобелівського лауреата... з дуже дивним мотивом: не через гроші або через помсту. Немає і політичного підґрунтя, просто чисто деструктивне діяння. Інші дивацтва, хоч і не пов'язані безпосередньо з криміналом, не здаються від того зрозумілішими і логічнішими. Діяльність цих «Рубежів науки», самогубство академіків. Екологічні активісти також не сходять з передовиць: натовпи протестувальників на будівництвах атомних і гідроелектростанцій з вимогою скасувати рішення про будівництво; усі ці комуни «повернення до природи» та інші супутні ідеї... Ти давно був у кіно?

— Та я не особливо захоплююся.

— Усі недавні блокбастери, як на підбір, експлуатують одну і ту саму ідею: у постапокаліптичному світі на тлі зруйнованої цивілізації живуть у гармонії з природою невеликі сільські громади. Гарні, здорові чоловіки і жінки займаються ремеслами, обробляють поля, тчуть на тлі смарагдових гір і кришталево чистих джерел. Режисери наввипередки твердять, що їхні картини зображують «прекрасне життя в природному середовищі до того, як наука і техніка спотворили навколишню природу». Візьми хоча б фільм, знятий за «Персиковим джерелом»[40] — хто в здоровому глузді захоче дивитися таке? Але вкладають сотні мільйонів, щоб зняти подібне. Навіть проводився конкурс із призовим фондом у п'ять мільйонів на кращий твір, що описує найогидніше майбутнє, яке чекає на людство. В результаті вони навіть екранізували сценарій переможця, убухано ще кілька сотень мільйонів! А, як? Потім ці всі дивні культи і секти, що виникають повсюдно, немов гриби після дощу. І всі лідери, як на підбір, мають бездонні кишені...

— І як останні події, що сталися зі мною, співвідносяться з усім цим?

— Тут потрібно, як у калейдоскопі — щоб кожна деталь стала на своє місце, і тоді стане зрозумілою загальна картина. Звичайно, до того, як мене перевели з управління боротьби зі злочинністю у Штаб оперативного командування, це був не мій головний біль. Але тепер — це основна частина моєї роботи. І мені настільки добре вдається знаходити невидимі сполучні нитки між подіями, що навіть генерал Чан вражений.

— І яких висновків ти дійшов?

— Усе це лише прикриття, щоб повністю знищити науку.

— Хто за цим стоїть?

— Я не знаю, насправді не знаю, але відчуваю, що це так. План дуже хитромудрий і всеосяжний, але опрацьований до дрібниць: знищення, закриття науково-дослідних центрів, вбивства або доведення до самогубства вчених. Або якщо цього не вдасться, то хоча б домогтися помутніння розуму і припинення роботи над проектами. Але головна мета — змусити сумніватися в правильності обраного шляху розвитку, змістити шкалу потреб і думок до рівня пересічної людини.

— Останнє припущення дуже правдоподібне!

— Водночас вони намагаються підірвати авторитет науки у суспільстві. Звичайно, окремі індивідууми і раніше лили воду на цей млин, але тепер це робиться організовано.

— Мені здається, що це правильна здогадка.

— Наразі ти мені віриш. Але всі ці ваші академіки і вчені мужі не могли дійти до цього, а я, маючи за плечима лише училище, зміг знайти правильну відповідь, так? Ха, але після того, як я виклав свою теорію вашим розумникам і своєму керівництву, вони почали з мене глузували.

— Якби ти мені озвучив свою теорію під час нашої першої зустрічі, я б точно не підняв тебе на кпини. Але скажи, ті шарлатани, які займаються псевдонаукою, кого вони найбільше побоюються?

— Справжніх учених, це ж очевидно.

— Ні. Багато хто з учених зі світовим ім'ям були ошукані шарлатанами і своє життя поклали на вівтар псевдонаукових досліджень. Але шахраї від науки побоюються одного певного типу людей, яких дуже важко обдурити: ілюзіоністів. Насправді, багато псевдонаукових містифікацій були викриті магами і фокусниками. Порівняно з книжниками наукового світу ти як досвідчений поліцейський, який щодня стикається з різними проявами людської природи, мав набагато більше шансів розкрити таку масштабну змову.

— Ну, є багато людей, розумніших за мене. Можновладці добре обізнані з тим, що відбувається. Коли мене підняли на сміх, то це було тільки тому, що я вкладав свою теорію не в ті вуха. Пізніше мій старий командир — генерал Чан — перевів мене під своє керівництво. Але я й досі виконую тільки дрібні доручення... Наразі ти знаєш стільки само, як і я.

— Але актуальним залишається інше питання: чому всім цим займаються військові?

— Я теж ніяк не можу цього збагнути. Я ставив це запитання, і мені відповіли, що коли тривають воєнні дії, то участь у них військових зрозуміла. Я так само, як і ти, думав, що вони кажуть якусь нісенітницю. Але ні, вони не жартують. Армії по всьому світу справді приведені у стан підвищеної боєготовності. Розгорнуті близько двадцяти штабів, подібних до нашого, і ними керує єдиний командний центр. Але ніхто не знає подробиць.

— І хто ворог?

— І гадки не маю. Але офіцери НАТО працюють у нашому Генеральному штабі, і групу наших офіцерів відряджено до Пентагону. Хто ж, дідько, може знати, із ким ми воюємо при такому розкладі?

— Це все так дивно. Можна бути впевненим, що все це правда?

— Кілька моїх колишніх товаришів по службі тепер армійські генерали, отож, дещо мені достеменно відомо.

— Але такі грандіозні події — і практично ніякої реакції преси?

— О, так, зовсім безпрецедентно, але поки що всім країнам вдається підтримувати належний рівень секретності інформації. Однак я можу точно стверджувати — ворог неймовірно сильний. Усі відповідальні особи просто пройняті жахом від того, що відбувається. Я знаю генерала Чана не перший день і можу достеменно підтвердити: налякати його нелегко. Він із тих, хто нічого не боїться, навіть коли небеса готові впасти на землю. Але зараз його лякає щось гірше за це. Усі вони достобіса налякані, і в них немає впевненості, що навіть спільно вдасться здолати ворога.

— Якщо те, що ти говориш — правда, то хвилюватися варто всім нам.

— Усі бояться чогось. Наші вороги — не виняток. І що сильніші вони, то більше вони повинні боятися своєї поразки.

— І чого вони побоюються?

— Вас, учених! І дивна річ, що далі перебуває проблематика досліджень ученого від практичного застосування, то більше вони їх бояться. Як те, над чим працювала Ян Дун. Страх перед такими дослідженнями в них більший, ніж твій перед Всесвітом, що підморгує. Ось чому вони такі нещадні. І якби твоя смерть змогла припинити дослідження у твоїй сфері, то ти був би вже гарантовано мертвий. Але найефективніший спосіб — змусити повірити у безперспективність роботи над проектами. Якщо дослідник вмирає, то його місце може посісти інший, не менш обдарований і натхнений на досягнення результату.

Але якщо наукові теорії не знаходять підтвердження, то й дослідженням настає кінець.

— Ти кажеш, вони побоюються більше теоретичних, фундаментальних досліджень?

— Саме так.

— Але мої дослідження сильно відрізняються за своїм характером від того, чим займалася Ян Дун. Наноматеріа-ли, над якими я працюю, не належать до теоретичних питань. Це просто дуже міцні матеріали. Яку загрозу вони можуть являти собою?

— Твій випадок особливий. Як правило, вони не звертають уваги на тих, хто займається прикладними дослідженнями. Можливо, матеріал, який ти розробляєш, справді їх лякає.

— То що я можу зробити?

— Повертайся до роботи і продовжуй свої дослідження. Це найкращий спосіб відповісти їм. Викинь з голови свій довбаний зворотний відлік. Якщо хочеш трохи відтягнутися після роботи, можеш пограти в цю гру. Може, це дасть додаткову інформацію, щоб розгадати їхні задуми.

— Гру? У «Три тіла»? Вона якось пов'язана з усім тим, що відбувається?

— Безумовно, так. Я знаю, що кілька фахівців зі Штабу оперативного командування також у неї грають. Це зовсім незвичайна гра. Комусь такому, як я, безстрашному дурневі через своє невігластво, грати в неї немає сенсу. Це має бути людина, обізнана з подібними питаннями, така, як ти.

— Є ще щось?

— Ні, але якщо мені стане відомо щось іще, я повідомлю. Головне — не вимикай мобільного й опануй себе, друже. І якщо раптом злякаєшся чогось знову, згадай моє головне правило, гаразд?

І Дa Ши поїхав, перш ніж Ван Мяо встиг подякувати йому.

十一 Три тіла: Мо-цзи і розбурхане полум'я

Ван Мяо поїхав додому, зупинившись по дорозі біля ігрового магазину, щоб купити V-костюм. Дружина повідомила, що з ним цілий день намагалися зв'язатися з роботи.

Він увімкнув телефон, переглянув список пропущених і зробив кілька невідкладних дзвінків, пообіцявши завтра вийти на роботу. За вечерею він послухався поради Да Ши і випив ще трохи, але його, проти звичайного, не почало хилити на сон. Після того як дружина із сином пішли спати, Ван Мяо відкрив ноутбук, підключив V-костюм і запустив «Три тіла».

Пустельна рівнина на світанку. Ван Мяо стояв навпроти піраміди Чжоу Вень-вана. Сніг, який завалив її до самої вершини минулого разу, зник. Величезні кам'яні блоки піраміди були поцятковані ерозійними вимоїнами від розталого снігу. Земля під ногами також мала інший колір. Величезні блоки будівель простягнулися далеко за обрій. Ван Мяо подумав, що це, найімовірніше, дегідраторії, але за формою будівлі не були схожі на ті, що він бачив раніше; усе вказувало на те, що великий проміжок часу розділяв обидві епохи.

У слабкому світлі світанку Ван Мяо спробував відшукати вхід до піраміди, але у звичному місці, де раніше розташовувався вхід, виднілася відносно свіжа кладка. Поряд із колишнім входом він побачив нещодавно прибудовані довгі кам'яні сходи, що вели до самої вершини. Він підняв голову і побачив, що трикутна вершина піраміди тепер була зрізана і на ній розміщувалася платформа. Давньоєгипетський стиль піраміди поступився місцем ацтекському.

Піднявшись кам'яними сходами на вершину, Ван Мяо помітив, що платформа перетворена на щось подібне до стародавньої астрономічної обсерваторії. В одному з кутків платформи розміщувався телескоп заввишки в кілька метрів, а поруч із ним стояли ще кілька, менших за розміром. В іншому кутку височіли дивні пристрої, які нагадували своїм виглядом армілярні сфери[41] і зоряні глобуси, котрі використовували у Стародавньому Китаї. Але найбільш вражаючим пристроєм була мідна куля близько двох метрів у діаметрі, яка розміщувалася у самому центрі на технічно хитромудрій машині, що приводилася в дію незліченними шестернями, анкерними колесами і вилками. Куля повільно оберталася, і Ван Мяо зауважив, що напрямок обертання і швидкість постійно змінюються. Біля підніжжя машини виднівся великий квадратний отвір у помості, освітлений кількома тьмяними факелами. При їхньому світлі можна було роздивитися кілька фігур людей, схожих своїм зовнішнім виглядом на рабів, які штовхали поворотний стіл, що забезпечував рух усього пристрою нагорі.

Силует людини, яка йшла назустріч Ван Мяо, подібно до постаті імператора Чжоу Вень-вана під час їхньої першої зустрічі, був обрамлений ореолом світла, що йде від сходу сонця над горизонтом, завдяки чому виникало відчуття наближення лише палаючих темних очей. Людина була висока, струнка, одягнена у чорний спадаючий одяг; волосся було зібране у вузол на маківці, і лише кілька пасом майоріли на вітрі.

— Ласкаво просимо, я — Мо-цзи[42], — вимовив він.

— Моє ім'я — Хайжень, — відрекомендувався і Ван Мяо.

— Я тебе знаю! — схвильовано відповів Мо-цзи. — Ти був послідовником імператора Чжоу Вень-вана за часів Цивілізації №137.

— Я справді був під час існування Цивілізації №137, але ніколи не поділяв його переконань.

— Це розумно, — урочисто кивнув Мо-цзи. Він наблизився і продовжив: — Ви знаєте, за час вашої відсутності протягом трьохсот шістдесяти двох тисяч років цивілізація відроджувалася до життя ще чотири рази. Ці цивілізації намагалися досягти успіху у калейдоскопічному чергуванні епох хаосу і стабільності. Найбільш нетривала змогла досягти тільки середини кам'яного віку у своєму розвитку. Але Цивілізація №139 змогла встановити рекорд і протриматися до Століття пари, освоївши досконало механіку і технології парових машин.

— Ви хочете сказати, що людям цієї цивілізації все-таки вдалося відкрити закон руху небесних світил?

Мо-цзи розсміявся і похитав головою.

— Ні-ні. Їм просто пощастило.

— Але вони не полишали спроб зробити це?

— Звичайно, я вам навіть продемонструю результат зусиль останньої цивілізації.

Мо-цзи підвів Ван Мяо до краю платформи. Землі, що розстилаються під ними, були схожі на клаптики старої шкіри. Мо-цзи спрямував один із менших телескопів на об'єкт унизу і жестом запросив Ван Мяо подивитися. Наблизивши очі до окулярів, він побачив дивну річ: нерухомий, ніби соляний стовп, скелет, що іскрився під денним світлом, наче сніг, який щойно випав, і здавався таким, що проглядається наскрізь.

Дуже дивно, але скелет стояв сам по собі. Його поза була витончена й елегантна. Одна рука — біля підборіддя, ніби погладжувала не існуючу довгу бороду. Голова скелета була задерта вгору, неначе ставлячи питання всій світобудові.

— Це все, що залишилося від Конфуція, — промовив Мо-цзи. — Він вважав, що весь Всесвіт підпорядковується «Лі» — конфуціанській концепції гармонії і шанобливості, для збереження якої необхідно дотримуватися певних церемоній у поведінці, і жоден об'єкт у Всесвіті не може уникнути цих правил. Він розробив церемоніал і сподівався передбачити рух Сонця відповідно до нього.

— Я можу собі уявити результат.

— О, так. Він сказав, що йому усміхнулася удача в розумінні устрою Сонця і передбачив п'ятирічну епоху стабільності. І знаєте що? Епоха стабільності справді настала... тривалістю у місяць.

— А потім одного чудового дня Сонце просто не зійшло?

— Ні-ні, Сонце з'явилося і того дня, як зазвичай. Воно зійшло в зеніт, а потім зникло.

— Що!?! Як зникло?

— Саме так. Почало повільно тьмяніти, зменшуватися в розмірах, поки повністю не зникло. Настала ніч зі своїм пронизливим холодом. Конфуцій як стояв, так і перетворився на одну велику брилу льоду. Так і стоїть донині.

— А в небесах нічого не залишилося після зникнення Сонця?

— На місці зниклого Сонця з'явилася летюча зірка, як відлітає душа померлого світила.

— Ви впевнені, що Сонце справді раптово зникло, і летюча зірка так само раптово постала?

— Так, звичайно. Ви можете звіритися з літописом тих часів. Цей факт детально описаний.

— Хмм... — Ван Мяо занурився в роздуми. У нього вже були якісь ідеї про устрій світу «Трьох тіл», але інформація, отримана від Мо-цзи, повністю руйнувала її базиси. — Як це може бути... раптово? — сказав він із жалем.

— Ми зараз перебуваємо в часи династії Хань. Але я не впевнений, Західної чи Східної[43].

— І ви досі живі?

— На мене покладена важлива місія: я повинен спостерігати і достовірно фіксувати рух Сонця. Усі ці шамани, метафізики, моралісти-даоси не приносять жодної користі, усі до єдиного. Як ті відірвані від життя філософи, що не можуть розрізнити рис, просо і пшеницю, бо ніколи нічого не робили своїми руками, і не приносять користі з практичного погляду. Вони не здатні вести реальні спостереження, тільки те й роблять, що займаються своїми містичними камланнями цілими днями. Але я не такий! Я можу зробити щось реальне! — сказав він, вказуючи на численні інструменти на платформі.

— З їхньою допомогою ви сподіваєтеся досягти своєї мети? — Ван Мяо спеціально кивнув у бік таємничої великої мідної кулі.

— У мене є теорія, але вона зовсім не містична, а є результатом багатьох спостережень. По-перше, ви знаєте, що таке Всесвіт? Це — механізм.

— Ну, мені здається, це дуже спрощений підхід.

— Дозвольте мені закінчити. Всесвіт — це порожниста сфера, що плаває у вогняному морі. На поверхні сфери міститься незліченна кількість дрібних отворів — зірки, і один великий — Сонце. Полум'я з навколишнього моря проходить через ці отвори, відповідно нам здається, що світять зірки і Сонце.

— Це дуже цікава теорія про будову Всесвіту, — відповів Ван Мяо, дивлячись на гігантську мідну кулю і здогадуючись тепер про її призначення. — Але є проблема з вашою теорією. Сонце сходить і заходить, і робить свій моціон відносно нерухомих зірок. Але у вашій порожнистій сфері положення всіх отворів відносно один одного є фіксованим.

— Цілком правильно! Тому я допрацював свою теорію, а разом з нею і свою модель. Всесвіт насправді складається із двох сфер, розташованих одна всередині іншої. Небо, яке ми бачимо, є нічим іншим, як поверхнею внутрішньої, меншої зі сфер. Зовнішня сфера має один великий отвір, тоді як внутрішня — безліч маленьких. Світло, що проходить крізь отвір у зовнішній сфері, відбивається і багаторазово розсіюється в просторі між двома сферами, наповнюючи внутрішній простір світлом. Потім відбите світло проходить через крихітні отвори у внутрішній сфері, і ми це спостерігаємо у вигляді світла зірок.

— А що ви можете сказати про природу Сонця?

— Сонце — це проекція світла, що йде від вогняного моря і потрапляє крізь великий отвір зовнішньої сфери на внутрішню, малу сферу. Унаслідок того, що отвір великий, потік світла, яке проникає, настільки яскравий, що пронизує своїми променями малу сферу. Тобто Сонце ми бачимо подібно до того, як дивимося крізь шкарлупу яйця на просвіт. Водночас проникаюче світло частково розсіюється поверхнею внутрішньої сфери, і в результаті ми спостерігаємо чисте небо вдень.

— А що є тією рушійною силою, яка призводить у нерегулярний рух обидві сфери?

— Сила вогняного моря Всесвіту, звичайно.

— Але розмір і яскравість світіння Сонця змінюються. У вашій моделі двосферного Всесвіту характеристики Сонця мають бути постійними або хоча б змінюватися лінійно. Навіть якщо яскравість вогняного моря зовні непостійна, то розмір отвору на зовнішній сфері повинен залишатися незмінним.

— Ваше розуміння моєї моделі занадто спрощене. Оскільки характеристики навколишнього вогняного моря постійно змінюються, обидві сфери стискаються або розширюються відповідно. Це і призводить до змін у розмірах і яскравості Сонця.

— А як щодо летючих зірок?

— Летючі зірки? Чому ви постійно згадуєте про них? Вони не так важливі для розуміння устрою Всесвіту. Може бути, це всього лише випадкові частки космічного пилу, що літають між двох сфер.

— Не думаю. Я вважаю, що летючі зірки надзвичайно важливі. Крім того, як ваша модель інтерпретує раптове згасання Сонця в часи Конфуція?

— Це дуже рідкісний феномен. Можливо, воно було результатом простого збігу — якась хмара або темна пляма у морі вогню пройшла якраз навпроти отвору у зовнішній сфері.

Ван Мяо показав пальцем на велику мідну кулю:

— Отже, це ваша модель Всесвіту?

— Так, цей механізм з точністю відтворює будову Всесвіту. Складний механізм зубчастих коліс, який спричиняє рух кулі, імітує сили вогняного моря, що впливають на сфери зовні. Закони цих сил впливу засновані на розподілі полум'я в морі вогню і течій самого полум'я в морі. Ці закони — моє відкриття після сотень років спостережень.

— Ваша куля може розширюватися і стискатися?

— Звичайно, якраз зараз вона повільно стискається.

Ван Мяо взяв за статичний візуальний орієнтир поруччя на краю платформи і, зіставивши з розмірами кулі, дійшов висновку, що Мо-цзи каже правду.

— І всередині міститься менша куля?

— Звичайно. Корпуси двох куль з'єднані між собою складним приводним пристроєм.

— Справді, дуже майстерний механізм! — щиро похвалив Ван Мяо. — Але я не спостерігаю на зовнішній кулі великого отвору, щоб світло проникало на поверхню внутрішньої.

— Там його й немає. Замість цього я встановив на внутрішній поверхні більшої з куль джерело світла, щоб імітувати такий отвір. Це джерело працює завдяки флуоресціюючій речовині сотень тисяч світлячків. Я використовую холодне світло, позаяк оболонка внутрішньої кулі виконана з напівпрозорого гіпсу, який має погану теплопровідність. Так я вирішив проблему нагромадження надлишкового тепла всередині кулі, і відповідно спостерігач може перебувати більше часу всередині.

— Усередині кулі є людина?

— Зрозуміло, що є. Канцелярський службовець стоїть на платформі, яка розташована в центрі кулі і з'єднана ремінною передачею з механізмом руху куль. Після того як ми створили цю модель, що достовірно імітує поточне місцерозташування об'єктів у Всесвіті, рух моєї моделі надалі має точно прогнозувати майбутні зміни у ньому, зокрема рух Сонця. Після того як службовець запише дані спостережень, ми нарешті створимо точний календар. Це мрія сотень цивілізацій до нас! І схоже, ви прийшли у вдалий час. Згідно із зібраною інформацією в результаті спостережень за допомогою моєї моделі, нас очікує чотирирічна епоха стабільності. Імператор У-ді[44] щойно випустив едикт про відродження свого народу на підставі мого передбачення. Чекатимемо сходу Сонця!

Мо-цзи викликав ігровий інтерфейс і злегка пришвидшив перебіг ігрового часу. Червоне Сонце піднялося над горизонтом, і лід на численних озерах на навколишній рівнині почав скресати. Ці озера були приховані від очей товстим шаром пилу і здавалися просто частиною рівнини, але тепер своєю дзеркальною гладдю нагадували широко розплющені очі самої Землі. З висоти піраміди Ван Мяо не міг розрізняти в деталях процес відродження, але дедалі більше людей збиралися на берегах озер, подібно до полчищ мурах, які прокидаються після зимової сплячки. Світ укотре відроджувався до життя.

— Хіба ви не збираєтеся приєднатися до цього свята життя? — запитав Мо-цзи вказуючи вниз, до підніжжя піраміди. — Насамперед жінка, що пробудилася до життя, вимагає любові і ласки. Більше немає ніяких причин вам тут затримуватися. Гра закінчена. Я — переможець.

— Як зразок інженерного мистецтва ваша модель Всесвіту справді незрівнянна, але щодо можливості її використання у функції базису для передбачень... Чи можу я скористатися вашим телескопом, щоб зробити певні астрономічні спостереження?

— Звичайно, якщо вам буде завгодно, — Мо-цзи запросив до великого телескопа.

Ван Мяо підійшов і, оглянувши його, одразу запитав:

— Як я можу його використовувати для спостереження за Сонцем?

Мо-цзи вийняв скалку чорного скла з дерев'яного футляра:

— За допомогою цього фільтра із закіптюженого скла, — вимовив він, вставляючи його перед окуляром телескопа.

Ван Мяо спрямував телескоп на Сонце, що поминуло вже половину шляху до точки зеніту. Уява Мо-цзи заслуговувала похвали: Сонце насправді видавалося дірою, що веде до безмежного моря вогню; невеликий отвір у величезний зовнішній світ.

Але, придивившись до Сонця уважніше, Ван Мяо побачив, що воно все таки відрізняється від звичного нам у реальному світі. Сонце тут містило чітко виражене ядро і було схоже на людське око — «зіниця» хоча й була невеликою за розмірами, але мала щільну структуру і випускала яскраве світіння. Шари, що оточували її, навпаки, мали димчасту, газоподібну будову. Той факт, що він міг бачити крізь зовнішні шари ядро неозброєним оком, доводив: ці прошарки були прозорі або напівпрозорі, і світіння, що виходило від них, радше було просто розсіяним світлом, яке випускало саме ядро.

Побачене у структурі Сонця знову змусило Ван Мяо глибоко задуматися. Він укотре переконався, що розробники гри навмисно сховали величезну кількість інформації і підказок за зовні простими зображеннями, щоб тільки гравці, які володіють спеціальними знаннями, змогли її знайти і розшифрувати. Що більше він розмірковував про природу Сонця на підставі отриманих даних, то більше йому здавалося, що він перебуває на правильному шляху до вирішення ключової загадки. Наразі через пришвидшення плину часу у грі рух Сонця пришвидшився, і воно вже хилилося до заходу. Ван Мяо встав, навів телескоп на Сонце і вже не випускав його із фокусу, поки воно повністю не сховалося за обрієм.

Настала ніч, і по всій долині спалахнули багаття, наче дзеркальне відображення небосхилу, засіяного міріадами зірок. Ван Мяо вийняв із телескопа фільтр із закіптюже-ного скла і далі спостерігав за зірками, мимохіть шукаючи поглядом летючі. Незабаром він побачив, що шукав. Зірок було дві. Він ледве встиг поспостерігати за однією з них, як розвиднилося. Він знову вставив фільтр і продовжив спостереження — тепер уже за Сонцем...

Так в астрономічних спостереженнях і радісному передчутті великого відкриття минуло понад десять днів. Навіть той факт, що ігровий час тепер плинув пришвидшено, допомагав йому у спостереженнях — рух небесних тіл ставав більш наочним.

На сімнадцятий день проголошеної епохи стабільності, через п'ять годин від передбачуваного світанку, Земля все ще була оповита нічною імлою. Натовпи людей стікалися до підніжжя піраміди, їхні незліченні факели мерехтіли на холодному вітрі.

— Сонце може більше і не зійти. Такий кінець чекав на Цивілізацію №137, — сказав Ван Мяо Мо-цзи, який стояв поруч і нещодавно був відзначений титулом «Укладача першого в історії вічного календаря».

Мо-цзи розгладив бороду і обдарував його поблажливою посмішкою впевненої у своїй правоті людини:

— Не хвилюйтеся. Сонце зійде найближчим часом. Я досконало вивчив принципи роботи механізму Всесвіту. Моє передбачення правильне.

Ніби підтверджуючи слова Мо-цзи, небо над обрієм забарвилося першими променями світанку. Натовп навколо піраміди вибухнув оваціями. Срібляста смуга світанку розпалювалася набагато швидше, ніж зазвичай, ніби Сонце, що сходить, намагалося надолужити згаяний час. Незабаром світанок заполонив уже половину неба, хоча Сонце ще навіть не вийшло з-за горизонту. Навколо було вже так ясно, немов настав полудень. Ван Мяо подивився на обрій і не зміг розрізнити нічого через сліпучі відблиски, що множилися з неймовірною швидкістю. Світла лінія горизонту вигнулася в ідеальну дугу з підставками на одному і на іншому краях поля зору. Незабаром він зрозумів, що бачить не обрій, а край висхідного, ні на що не схожого з баченого раніше, гігантського Сонця. Після того, як його очі звикли до яскравого світла, обрій знову з'явився на колишньому місці. Ван Мяо побачив стовпи чорного диму, що піднімаються на віддалі, котрі особливо яскраво виділяються на тлі сонячного диска, що світиться.

Вершник учвал мчав до піраміди в напрямку від Сонця, що сходить; сірий пил, здійнятий копитами, чітко виднівся на залитій світлом рівнині. Натовп кинувся врозтіч, і до Ван Мяо долетів хрипкий крик вершника:

— Зневоднюйте! Зневоднюйте!

Слідом за вершником мчали незліченні стада худоби, табуни коней і інші тварини. Вони горіли прямо на бігу і вкривали собою все, ніби величезна палаюча ковдра. Половина диска гігантського Сонця висіла тепер над обрієм, займаючи більшу частину неба; Земля, здавалося, повільно занурювалася уздовж блискучої стіни. Ван Мяо вже міг виразно розрізнити дрібні деталі на поверхні Сонця: вихори і бурхливі хвилі, що наповнюють море полум'я; сонячні плями, які безтілесними тінями переміщаються тільки по їм відомій траєкторії; сонячна корона, що ліниво розпростерла свої позолочені протуберанці.

А на Землі й ті, кого встигли зневоднити, й інші, ще живі, горіли однаково, подібно до полін у жерлі печі. Полум'я, що пожирало їх, було яскравіше, ніж розпечене до червоного вугілля, але швидко вигорало.

Гігантське Сонце й далі зростало, і незабаром заповнило більшу частину неба. Ван Мяо підняв очі, і раптом йому здалося, що він дивиться не вгору, а вниз, і поверх-ня Сонця стала охопленою полум'ям поверхнею Землі, і він відчув, як падає у це блискуче пекло. Озера і ставки почали випаровуватися, хмари білої пари з'являлися повсюдно, немов ядерні гриби. Вони піднімалися вгору, зникали, залишаючи колишні озера покритими попелом згорілих заживо.

— Епоха стабільності продовжиться. Всесвіт є механізмом. Я створив подібний механізм. Епоха стабільності продовжиться. Всесвіт...

Ван Мяо повернув голову. Голос належав Мо-цзи, чиє тіло вже горіло. Його постать була охоплена високим жовтогарячим стовпом вогню, шкіра зморщувалася й обвуглювалася. Але очі, як і раніше, випромінювали впевнене сяйво, яке не міг загасити навіть пожираючий його вогонь. Руки, уже згорілі дотла, ще стискали жменьку попелу, що була колись першим вічним календарем.

Тіло Ван Мяо горіло так само, як і все навколо. Він підняв руки і побачив два палаючі факели.

Сонце швидко досягло точки заходу, і незабаром сховалося за обрієм. Земля цього разу, здавалося, опускалася уздовж стіни, засіяної діамантами. Сліпучий захід за помахом чарівної палички змінився глибокою ніччю, ніби пара гігантських рук накинула чорну тканину над світом, оберненим на попіл. Земля випускала тьмяно-червоне світіння, немов вуглина, вийнята з печі. На корот ку мить Ван Мяо побачив зірки, але незабаром пара і дим заволокли небо і закутали все на Землі, що палала. Світ занурився в темряву хаосу. На тлі всього з'явився червоний рядок:

Цивілізація №141 була знищена в полум'ї. Ця цивілізація змогла досягти у своєму розвитку часів імперії Східна Хань.

Ядро цивілізації збереглося. Воно дасть паростки в майбутньому і розвиватиметься в непередбачувано-му світі «Трьох тіл» і далі. Ви зможете знову увійти у гру.

Ван Мяо звільнився від V-костюма. Трохи отямившись, він знову дійшов висновку, що «Три тіла» навмисно намагається створити відчуття відірваності від навколишньої дійсності, хоча насправді має глибокий зв'язок із реальним світом. Також навколишня дійсність з усією своєю претензією на складність на перевірку виявлялася досить простою річчю, подібно до панорами «День поминання предків на річці Бяньхе».

Наступного дня Ван Мяо, як і обіцяв, з'явився в Центрі дослідження нанотехнологій. Крім розгубленості колег, спричиненої його відсутністю, усе було в порядку. Робота, як завжди, виявилася ефективним заспокійливим засобом, і поки він був захоплений вирішенням робочих питань, то навіть і не згадував про свої колишні страхи. Ван Мяо навмисно цілий день не давав собі перепочинку і вийшов з лабораторії, коли вже стемніло. Щойно він покинув будівлю Центру, примари кошмарів, що мучили його, знову ожили. Йому здавалося, що зоряне небо, яке розкинулося над ним, — збільшувальне скло, а він — лише об'єкт дослідження під пильним поглядом спостерігача, від якого ніде не сховатися.

Йому терміново потрібно зайняти себе чимось. Він подумав про матір Ян Дун — Є Веньцзє і попрямував до неї.

Є Веньцзє була вдома одна. Коли Ван Мяо увійшов, вона сиділа на дивані й читала книжку. Він зауважив, що жінка страждала одночасно і на короткозорість, і на далекозорість: їй доводилося міняти окуляри з пари для читання на пару для повсякденного життя. Вона була дуже рада бачити Ван Мяо і запевнила, що зараз він має набагато кращий вигляд, ніж коли приходив провідати її минулого разу.

— Це все ваш женьшень, — відповів Ван Мяо з усмішкою.

Є Веньцзє заперечливо похитала головою.

— Той, що я тобі дала, не надто добрий. Навколо бази нам вдавалося знайти справжній дикорослий женьшень!

Я одного разу знайшла ось такої довжини... Цікаво, що там зараз? Я чула, тепер база занедбана. Мені здається, я справді старію. Тільки те й роблю, що говорю про минуле, так.

— Я чув, вам багато чого довелося витерпіти в роки Культурної революції?

— Від Жуйшаня, мабуть? — Є Веньцзє відмахнулася рукою, як від павутинки, що прилипла до волосся. — Усе розтануло, як дим... Минулої ночі Жуйшань телефонував мені. Так торохтів, що я ледь змогла розібрати, що він говорить. Усе, що змогла зрозуміти, що сталося щось екстраординарне і це стосується насамперед тебе. Сяо Ван, послухай мене: доживеш до моїх років і зрозумієш, що всі події, які здавалися кінцем світу, насправді виявляться порохом.

— Дякую вам, — відповів Ван Мяо. Дивно, але двома опорами, на яких ґрунтується зараз його психічне здоров'я, є ця стара жінка, що витримала на своєму віку стільки життєвих буревіїв і негараздів, і Да Ши, людина, яка нічого не боїться внаслідок свого неуцтва.

— Щодо Культурної революції, то мені просто пощастило, — продовжила Є Веньцзє. — Коли мені здавалося, що бігти вже нікуди, я несподівано виявила місце, де змогла пережити цей час.

— Ви говорите про базу «Червоний берег»?

Є Веньцзє кивнула.

— Це справді видатний проект. Раніше я думав, що це лише чутки.

— Ні, це не чутки. Якщо тобі цікаво, я можу розповісти про те, чого була свідком.

Несподівана пропозиція змусила Ван Мяо занепокоїтися:

— Професоре Є, мені просто цікаво. Якщо ця інформація не для непосвячених, то не варто.

— Немає жодних секретів. Мені самій іноді хочеться, щоб хто-небудь послухав мою старечу балаканину.

— А чому ви не ходите на зустрічі колишніх науковців? Ви не відчували б себе настільки самотньо, відвідуючи їх час від часу.

— Багато хто із завсідників — мої колишні колеги по університету. І мені не вдається знаходити з ними спільну мову. Кожен любить згадувати, але ніхто не хоче слухати, і кожен відчуває себе обділеним, коли хтось розповідає свою історію. Ти єдиний, хто цікавиться проектом «Червоний берег».

— Але хіба вся інформація про проект ще не під грифом «Цілком таємно»?

— Ти маєш рацію, інформація все ще таємна. Але після виходу друком тієї книжки багато інших учасників проекту заходилися розповідати свої історії. Наразі це здебільшого секрет Полішинеля. Людина, що написала ту книжку, вчинила дуже безвідповідально. Навіть якщо ми залишимо осторонь мотиви, які спонукали її зробити це, самі факти, описані у виданні, часто помилкові або надміру спотворені. Я повинна принаймні виправити ці помилки.

Є Веньцзє почала розповідати Ван Мяо про події, що сталися з нею за час роботи на базі «Червоний берег».

十二 База «Червоний берег» II

Є Веньцзє не одразу по прибутті на «Червоний берег» допустили до справжньої наукової роботи. Перший час вона під пильним наглядом усюдисущих охоронців лише виконувала кілька простих технічних операцій.

Навчаючись ще тільки на другому курсі коледжу, вона вже вибрала собі в майбутні наукові керівники одного славетного професора. Саме він порадив їй зайнятися практичними астрофізичними спостереженнями, аргументувавши таку необхідність тим, що досягти успіху в теоретичній науці без оволодіння практичними методами спостережень і досліджень неможливо, принаймні в Китаї. Це не збігалося з міркуваннями батька, але Є Веньцзє була схильна погодитися з думкою професора.

Вона завжди вважала, що батько навмисно занадто розділяє теорію і практику.

Науковий керівник був одним із піонерів радіоастрономії в Китаї, і під його впливом Є Веньцзє також захопилася нею. Вона самостійно вивчила електротехніку й інформатику — необхідні базові дисципліни для проведення досліджень. На другому році навчання в аспірантурі Є Веньцзє разом із професором запустили в роботу перший у Китаї радіотелескоп невеликої потужності й здобула великий досвід у цій сфері.

Вона і уявити не могла, що отримані знання їй знадобляться зараз, під час роботи на «Червоному березі».

Спочатку її прикріпили до Відділу радіопередач як техніка, відповідального за ремонт і обслуговування обладнання. Незабаром вона стала незамінним співробітником, без участі якого не могла здійснюватися повсякденна робота у відділі, що її досить спантеличувало.

Вона була єдиним працівником бази, хто не носив військової форми. І з огляду на її статус ув'язненої, усі співробітники під час спілкування з нею дотримувалися певної дистанції. Їй не залишалося іншого способу боротися зі своєю самотністю, окрім як зануритися в роботу з головою. Проте цього пояснення було недостатньо для розуміння причин, чому вся робота відділу фактично залежала від неї. Це все ж один із найважливіших проектів національної оборони. Чому тутешній технічний персонал настільки посередній у своїй кваліфікації, що поступається їй, яка не має належної інженерної підготовки і навичок роботи з електронікою, а також реального досвіду в технічних питаннях?

Незабаром вона зрозуміла справжні причини того, що відбувається. Тутешні співпрацівники тільки створювали видимість не цілком компетентних фахівців. Насправді це були найкращі фахівці (комп'ютерники і електронники) із тих, які перебували в розпорядженні Другого артилерійського корпусу. І рівень їхньої кваліфікації був настільки високий, що їй би не вистачило всього життя, аби досягти такого рівня знань. Проте база розташовувалася в забутому Богом глухому закутку, умови залишали бажати кращого, і основна програма досліджень проекту «Червоний берег» уже була завершена.

Усе, що залишалося, це — регламентне технічне обслуговування обладнання й усунення періодичних поломок. У таких умовах не варто очікувати, що ти зможеш здійснити якесь помітне наукове відкриття або значуще технічне досягнення.

Тому більшість людей не хотіли ставати занадто незамінними, бо чудово розуміли, що варто тільки зайняти одну з ключових посад на проекті такої секретності, як шанси отримати призначення на нове місце роботи наближаються до нуля. Тому багато обрали тактику зображати з себе активних тупаків: якщо начальство командувало йти на схід, вони з великим запалом рухалися на захід із надією заронити в голову начальству думку, що працюють з повною віддачею, але їм не вистачає кваліфікації. Тому немає сенсу утримувати їх на проекті, простіше перевести куди-небудь, може, на їхнє місце прийдуть справді кваліфіковані працівники. І багатьом так вдавалося отримати переведення на інше місце служби.

У таких умовах, хоч не хоч, Є Веньцзє з легкістю стала провідним техніком бази. Але була ще одна причина, що сприяла її кар'єрному зростанню і походження якої так само залишалося незрозумілим: оснащення бази, щонайменше у відділі, де вона працювала, було далеким від передових зразків технічної думки.

Вона й далі працювала у відділі радіопередач, але нагляд за нею поступово пом'якшили, навіть усюдисущий охоронець перестав постійно слідувати за нею безмовною тінню. За обов'язком служби її допускали до більшості обладнання на базі, і для успішного проведення ремонтних робіт їй доводилося читати технічну документацію до нього.

Звичайно, залишалися закриті для неї зони — так її допуску не вистачало, щоб потрапити до відділу автоматизованої системи управління, де містилися головні ЕОМ системи управління. Пізніше Є Веньцзє дізналася, що роль цього відділу в роботі бази не така важлива, як їй здавалося. Наприклад, у відділі радіопередач усе комп'ютерне оснащення складалося лише із трьох машин, ще старіших, за DJS130[45]. Це були громіздкі динозаври із запам'ятовуючим пристроєм на магнітних осердях, уведенням даних за допомогою паперової стрічки і часом безперервної роботи близько п'ятнадцяти годин. Система наведення випромінювача параболічної антени теж не вражала своєю точністю, і була чи не нижчою, ніж у звичайної артилерійської установки.

Одного разу комісар Лей викликав Є Веньцзє для розмови. З цього часу її думка про комісара Лей Чжичена і головного інженера Ян Вейніна змінилася на протилежну. Ян Вейнін як старший офіцер технічної служби поза технічними питаннями не мав авторитету, тому що був політично короткозорий і не підкований у теорії революційного руху. Йому доводилося побоюватися своїх же підлеглих і бути максимально ввічливим, навіть розмовляючи з охороною, щоб уникнути звинувачення у прояві неповаги з боку гнилого недобитка буржуазної інтелігенції до представників революційних робітничих мас. Тому, якщо виникали труднощі в роботі, Є Веньцзє виконувала для нього роль «боксерської груші», на якій він зривав злість, що нагромадилася. На противагу цьому, комісар Лей бачачи, що Є Веньцзє стала головним технічним співпрацівником бази, змінив гнів на ласку, байдужість на дружнє ставлення.

— Є Веньцзє, ти вже досить добре вивчила систему радіопередачі. Це найважливіший робочий інструмент нашої бази, її головна складова. Чи можеш ти надати мені своє уявлення про систему в цілому? — запитав комісар Лей. Вони сиділи вдвох на далекому виступі Радарного піка, у найвіддаленішому його місці. Тут закінчувався Пік — обрив за виступом здавався бездонним. Спочатку Є Веньцзє боялася цього місця, але з часом полюбила приходити сюди, щоб побути на самоті.

Є Веньцзє не знала, як правильно відповісти на питання комісара: поставлене воно, щоб перевірити знання недозволеного, або це було просте запитання, щоб перевірити її кмітливість.

Вона відповідала тільки за технічне обслуговування й ремонт обладнання і нічого не знала про базу «Червоний берег» у цілому: ані поставлених завдань, ані реалізованих програм, ані отриманих результатів... Відверто кажучи, вона і не мала права знати цих деталей. Навіть не мала допуску до сеансів передач. Вона обдумала питання, почала говорити й осіклася.

— Кажи, що думаєш, — підбадьорив комісар Лей. Він зірвав травинку і неуважно крутив її між пальців.

— Це... це просто радіопередавач.

— Так, просто радіопередавач, — комісар Лей кивнув задоволено. — Ти щось знаєш про мікрохвильові печі?

Є Веньцзє заперечливо похитала головою.

— Непотрібна дорога іграшка на втіху західної буржуазії. Їжа нагрівається завдяки енергії, що виробляється від поглинання мікрохвильового випромінювання. На моєму попередньому місці служби — дослідницькій станції — ми імпортували один екземпляр, щоб дослідити старіння певних компонентів від впливу високих температур. Після роботи ми використовували пічку, щоб розігріти маньтоу[46], запекти картоплю. Результат дуже цікавий: усередині субстанція нагрівається, тоді як зовні залишається холодною.

Комісар Лей встав і пройшовся туди й назад. Він підійшов так близько до краю обриву, що Є Веньцзє всупереч волі стала побоюватися за його життя.

— База «Червоний берег» за своєю суттю є нічим іншим, як гігантською мікрохвильовою піччю, — продовжив він. — І нашими цілями для «нагріву» є космічні кораблі ймовірних противників. Якщо нам вдасться досягти потужності основної пелюстки діаграми спрямованості нашої антени в значеннях від 0,1 до 1 Вт на см², то ми зможемо знищити або вивести з ладу багато електронних компонентів супутникового зв'язку, радіолокації і навігаційних систем.

Нарешті все стало на свої місця! Незважаючи на те, що «Червоний берег» був усього лише радіопередавачем, це зовсім не означало, що він був звичайним. Найдивнішим аспектом виявилася потужність його випромінювання, котра досягає двадцяти п'яти мегават!!! Це значно перевищувало потужність не тільки всіх комунікаційних передавачів, а й радіолокаційних теж. Оскільки потужність системи була настільки високою, контури живлення системи передачі також відрізнялися від тих, що використовуються традиційно. Є Веньцзє тепер зрозуміла причини використання передавача надвисокої потужності, але якісь неузгодження в поясненні комісара все ж залишалися.

— Пакети сигналів, які ми передаємо, — модульовані, варіюються за своєю частотою!

— Цілковито правильно! Але це не ті, загальноприйняті модуляції в радіомовленні. Метою є не досягнення стабільної передачі інформації, а можливість за допомогою варіювання частоти й амплітуди радіосигналу прорвати захисне екранування від радіоперешкод на ворожих об'єктах. Звичайно, застосування такої зброї все ще перебуває на стадії експерименту.

Є Веньцзє кивнула. Тепер багато з її запитань дістали відповіді.

— Нещодавно із Цзюцюань[47] було запущено два супут-ники-мішені. Навчальні атаки «Червоного берега» виявилися успішними — температура всередині супутників досягла майже тисячі градусів, усе обладнання і фотоапаратура на борту були знищені. В умовах реальних бойових дій «Червоний берег» зможе ефективно боротися із супутниками зв'язку і супутниками-шпигунами наших супротивників. Сьогодні в американських імперіалістів уже стоїть на озброєнні KH-8[48] і готується до запуску KH-9[49]. Низькоорбітальні супутники-шпигуни радянських ревізіоністів — ще легша мішень для нас. За потреби ми навіть можемо знищити радянську орбітальну станцію «Салют» або «Скайлеб», яку американські імперіалісти збираються запустити наступного року.

— Комісаре! Що це ви їй зараз розповідаєте? — хтось голосно промовив за спиною Є Веньцзє. Вона обернулася і побачила Ян Вейніна, який пропікав комісара недобрим поглядом.

— Це службова необхідність, — безпристрасно відповів Лей Чжичен, різко піднявся і вийшов. Ян Вейнін мовчки глянув на Є Веньцзє і пішов слідом за комісаром. Є Веньцзє залишилася наодинці зі своїми думками.

Він наполіг на моєму приїзді на базу, але досі мені не довіряє, — засмучено думала Є Веньцзє. Вона переймалася долею комісара. На базі Лей Чжичен мав набагато більше повноважень, ніж головний інженер, позаяк саме його голос був вирішальний під час прийняття рішень з найважливіших питань, але те, наскільки поспішно комісар закінчив розмову, виразно демонструвало, що Ян Вейнін зловив його за чимось недозволеним. Це переконало Є Веньцзє, що поділився він із нею справжньою метою проекту «Червоний берег» із власної ініціативи.

Які можуть бути наслідки такого вчинку? — запитувала себе Є Веньцзє, дивлячись на велику фігуру комісара, яка віддалялася, і відчуваючи вдячність до нього. Про розкоші простої людської довіри вона вже давно не мріяла. Порівняно з Ян Вейніном, Лей Чжичен більше відповідав її уявленням про справжнього військового офіцера — відкритого і прямолінійного служаки. Ян Вейнін повністю втілював образ інтелігента тієї епохи: обережний у висловлюваннях і вчинках, боязкий, тільки й думає, як убезпечити себе з усіх боків. Навіть попри те, що Є Веньцзє прекрасно розуміла його мотиви, прірва відчуження між ними лише збільшувалася.

Наступного дня Є Веньцзє перевели з відділу радіопередач до відділу моніторингу. Спочатку вона думала, що у зв'язку з учорашніми подіями її прибрали від гріха подалі — від найважливішого департаменту «Червоного берега». Але оглядівшись у відділі моніторингу, вона зрозуміла, що справжнє серце бази саме тут. Навіть незважаючи на те, що обидва відділи навперемінно використовували одне і те саме обладнання, наприклад, антену, технічне оснащення відділу моніторингу було набагато сучаснішим.

Відділ моніторингу мав у своєму розпорядженні ви-сокотехнологічний і високоточний приймач радіовипромінювання. Рубіновий мазер[50] біжучої хвилі посилював за допомогою вимушеного випромінювання мікрохвилі, що вловлюються гігантською антеною; для того щоб забезпечити низьку шумність самої системи прийому, каскади вхідного ланцюга системи були занурені в рідкий гелій[51]за температури –269°C. Час від часу гелікоптером окрім інших вантажів привозили термоси з рідким гелієм, поповнюючи запаси. Це давало змогу значно підвищувати чутливість системи прийому і вловлювати найслабші і найвіддаленіші сигнали з надр космосу. Є Веньцзє і навіть думати боялася про те, наскільки таке обладнання змогло б допомогти у радіоастрономічних дослідженнях і розвитку науки.

Комп'ютерне обладнання відділу моніторингу також було краще і продуктивніше, ніж у відділі радіопередач. Потрапивши вперше до центрального операційного залу, Є Веньцзє побачила низку дисплеїв на електронно-променевій трубці. Вона була вражена тим, що рядки програмного коду просто виводилися на ці дисплеї, і оператори за допомогою клавіатури могли прямо на моніторі його правити і проводити налаштування. Коли вона вивчала програмування в коледжі, то спочатку програмний код необхідно було записати на спеціальному розлінованому папері, а потім за допомогою текстового пульта перенести на перфострічку. Вона чула, що є спосіб вводити код за допомогою клавіатури безпосередньо на екран, але на власні очі бачила це вперше.

Робота з програмним забезпеченням здивувала її ще сильніше. Вона ознайомилася з мовою програмування FORTRAN, яка давала змогу програмувати за допомогою інтерфейсу команд, близьких до звичайної мови. Математичні формули можна було вставляти безпосередньо в рядок коду! Таке програмування було на порядок швидше і ефективніше, ніж із використанням машинної мови асемблера. Також було щось, іменоване базою даних, що давало змогу здійснювати множинні довільні маніпуляції з великими обсягами даних.

Два дні потому комісар Лей знову затримав Є Веньцзє для розмови. Цього разу вони спілкувалися в центральному операційному залі відділу моніторингу, прямо перед мерехтливим рядом зелених моніторів. Ян Вейнін сидів неподалік, безпосередньо не втручаючись у їхню розмову, але явно не збирався йти, через що Є Веньцзє відчувала себе не дуже комфортно.

— Є Веньцзє, — почав Лей Чжичен, — дозволь мені детально пояснити тобі завдання, що стоять перед відділом моніторингу. Основне завдання полягає у спостереженні за ворожою активністю в космосі, зокрема перехопленні сеансів зв'язку між космічними апаратами супротивника і Землею, а також між космічними суднами безпосередньо. Діючи воєдино, наші відділи телеметрії, моніторингу та командний центр визначають параметри орбіт космічних суден противника і надають дані для бойових систем «Червоного берега». Можна сказати, що очі «Червоного берега» — саме тут.

— Я не вважаю, що це гарна ідея, комісаре, — втрутився Ян Вейнін. — Гадаю, не потрібно вводити її у суть справ.

Є Веньцзє тривожно глянула на комісара Лея:

— Комісаре, якщо мені не дозволено знати, я усвідомлюю...

— Ні, ні, Є Веньцзє, — комісар поспішно підняв руку, зупиняючи її. Повернувшись до Ян Вейніна, він продовжив: — Головний інженере Ян, я повторюся: це для блага нашого проекту. Надалі ступінь успішності роботи Є Веньцзє залежить від інформованості про цілі, що стоять перед нами. Ми не можемо використовувати весь її потенціал навмання, не розкриваючи суті нашої роботи.

— Я зобов'язаний доповісти керівництву, — сказав Ян Вейнін встаючи.

— Це ваше право, безумовно. Але, як я говорив раніше, за наслідки цього рішення я відповідаю, — тихо закінчив Лей Чжичен.

Ян Вейнін розвернувся і з незадоволеним виразом обличчя залишив операційний зал.

— Не хвилюйся так. Наш головний інженер іноді надто пильний і обережний. Через важливість проекту він не завжди може відрізнити реальні загрози від уявних, — комісар Лей посміхнувся і похитав головою. Раптом у його погляді промайнула звичайна підозрілість і голос набув офіційних ноток, але з певною долею урочистості: — Є Веньцзє, коли ми приймали рішення залучити тебе до роботи на базі «Червоний берег», наші мотиви були прості: системи спостереження бази часто зазнають впливу електромагнітного випромінювання, що виникає через спалахи і плями на Сонці. Це, звісно, створює певні перешкоди в їхній роботі. Завдяки щасливому випадку ми побачили твою справу, переглядаючи справи осіб, які перебувають під слідством, і зрозуміли, що у своїй науковій діяльності ти займалася саме цими питаннями. Твоя модель прогнозування сонячної активності виявилася найточнішою серед запропонованих китайськими вченими, тому, беручи до уваги ці два факти — твою наукову роботу і статус підслідної, — ми запросили тебе для вирішення проблеми. Але твоя робота виявилася настільки успішною, що ми вирішили розширити коло твоїх обов'язків, допустивши до важливішої праці. Наша ідея полягала ось у чому: спочатку прикріпити тебе до відділу радіопередач, потім перевести до відділу моніторингу. Так ти мала б повне уявлення про роботу «Червоного берега», а ми спостерігали б за тобою, щоб з'ясувати, де ти була б найкориснішою, і перевести тебе туди. Як бачиш, цей план наштовхнувся на деякий опір, але я тобі довіряю, Є Веньцзє. Отож, скажу тобі без недомовок: поки що це лише моя персональна довіра. Але я сподіваюся, що ти наполегливо працюватимеш, щоб завоювати довіру всіх співробітників бази.

Лей Чжичен поклав руку на плече Є. Вона відчула, нібито його сила і впевненість, струменіючи крізь долоню, наповнювали її.

— Є Веньцзє, у мене є заповітна мрія, що одного разу я зможу тебе по праву назвати «Товаришу Є»!

Лей піднявся і, по-військовому карбуючи крок, залишив операційний зал. На очі Є Веньцзє навернулися сльози. Уперше з дня смерті батька вона дозволила собі заплакати.

Втягуючись у повсякденну роботу відділу моніторингу, Є Веньцзє усвідомила, що тут їй доведеться важче, ніж у відділі радіопередач. Її знання про комп'ютери загалом і програмування зокрема повністю застаріли, і їй доводилося вивчати нові прийоми й методи програмування майже з нуля. Незважаючи на висловлену комісаром довіру, обмеження все ще залишалися досить суворими: їй дозволяли заглядати в програмний код, але доступу до бази даних вона не мала.

Повсякденний контроль за її діяльністю здійснював Ян Вейнін і здавалося, що він став ще більш нестриманим, ніж раніше, дратувався з найменшого приводу. Комісар Лей неодноразово розмовляв із ним із цього приводу, але безрезультатно. Здавалося, що тільки один вигляд Є Веньцзє доводив до сказу головного інженера.

Поступово у своїй роботі Є Веньцзє стикалася з багатьма дедалі більш незрозумілими речами: вона почала усвідомлювати, що проект «Червоний берег» набагато масштабніший, ніж здавалося спочатку.

Одного разу система спостереження перехопила передачу, розшифрувавши яку за допомогою комп'ютера, база отримала кілька супутникових фотографій, котрі було відправлено для ідентифікації до Бюро геодезії і картографії при Головному штабі армії. Це виявилися знімки найважливіших об'єктів військового призначення Китаю, включно з військово-морською базою у Циндао і кількома головними підприємствами оборонного комплексу, побудованими в ході реалізації програми «Третій фронт»[52]. Аналіз підтвердив, що зображення були отримані за допомогою розвідувального комплексу американського супутника КН-9.

Перший супутник із цієї серії було запущено нещодавно. Окрім основного способу передачі зібраних даних — відстрілювання капсул з відзнятою плівкою, які спускаються на парашуті, він також у тестовому режимі передавав цифрові зображення за допомогою пакетів радіосигналів. Через недосконалість технології передача велася у низькочастотному діапазоні, що значно збільшувало площу поширення сигналу, і система спостереження «Червоного берега» могла її перехоплювати. Позаяк це була тестова передача, то стійкість систем шифрування була невисокою, тому розшифрувати повідомлення вдалося досить легко.

КН-9 був, без сумніву, найважливішим об'єктом спостереження і дослідження, які надавали рідкісну можливість зібрати цінну інформацію про американські системи супутникової розвідки. Але через три дні спостережень Ян Вейнін раптом наказав змінити діапазон відстежу-ваних частот і забути на якийсь час про КН-9. Є Веньцзє таке рішення здавалося абсурдним.

Ще одне нестикування не обминуло її уваги: незважаючи на те що тепер місцем її роботи був відділ моніторингу, іноді її залучали до робіт і у відділі радіопередач. В один із таких днів вона мимоволі помітила встановлені параметри частоти пакетів передач №304, 318, 325 наступного сеансу — вони були нижче надвисокочастотного діапазону і не могли спричинити нагріву всередині заданої цілі.

У той самий день черговий офіцер, без видимих на те причин, наказав Є Веньцзє прибути на командний пункт бази. З тону і поведінки офіцера Є Веньцзє здогадалася, що щось пішло не так.

Прибувши на командний пункт, Є Веньцзє побачила до болю знайому сцену: були всі старші офіцери бази і двоє незнайомих їй офіцерів високого рангу. Досить було лише поглянути на вираз їхніх облич, аби зрозуміти, що вони мають повне право наказувати не лише комісарові, а й головному інженерові бази. Крижані погляди всіх присутніх були сфокусовані на ній, але інтуїція, вироблена за роки потрясінь і гонінь, підказувала, що сьогодні не одна вона є предметом розгляду. Її справа лише інтермедія до основного — у кутку з понурим виглядом сидів комісар Лей.

Ось і настала розплата за виказану мені довіру, — подумала Є Веньцзє. Вона вирішила будь-що захистити комісара від звинувачень і кари, хай навіть обмовивши себе. Але перша ж фраза, яку вимовив комісар Лей, приголомшила її:

— Є Веньцзє, перед тим, як ми почнемо, я хотів тобі повідомити, що я категорично проти того, що зараз станеться. Таке рішення було прийнято головним інженером Яном після схвалення й відповідних інструкцій від вищого командування. Він бере на себе всю відповідальність за наслідки прийнятого рішення. — Комісар Лей повернувся до Ян Вейніна й після урочистого схвального кивка, продовжив: — Для того щоб повністю використовувати твій потенціал і знання на благо проекту «Червоний берег», головний інженер Ян неодноразово подавав рапорти на ім'я вищого командування для отримання дозволу відмовитися від легенди, якої ми дотримувалися під час спілкування з тобою. Наші товариші з Головного політичного управління Армії, — він вказав на незнайомих двох офіцерів, — прибули проінспектувати твою роботу. І нарешті, після остаточного схвалення, ми вирішили розповісти тобі про справжню природу проекту «Червоний берег».

Тільки через деякий час Є Веньцзє нарешті зрозуміла сенс слів комісара: він увесь час їй брехав!

— Я сподіваюся, ти дорожитимеш цією можливістю і наполегливою працею зможеш спокутувати свою провину. Твоя поведінка має відповідати найвищим очікуванням, ти повинна розуміти це. Будь-які реакційні висловлювання або вчинки каратимуться з максимальною суворістю! — комісар Лей пильно дивився на неї. Нинішній вигляд Лея ніяк не вписувався в образ, що сформувався в неї раніше, — це була зовсім інша людина. — Між нами не залишилося непорозумінь? Гаразд. Тепер головний інженер Ян введе тебе у суть справи.

Усі залишили приміщення, крім Є і Яна.

— Якщо ти не хочеш, то зараз саме час відмовитися.

Є Веньцзє відчула, що це не порожні слова. Тепер вона розуміла нервозність Ян Вейніна протягом останніх двох тижнів. Аби мати можливість використовувати її потенціал, вони вирішили, що вона повинна розуміти справжню природу проекту. Але це означає і те, що її шанси коли-небудь покинути Радарний пік тануть, як останній промінь сонця, що заходить. І база «Червоний берег» справді стане її останнім притулком у житті.

— Я згодна, — тихо, але впевнено промовила Є Веньцзє.

Того вечора на початку літа, під завивання вітру, який проривався через гігантську параболічну антену і шурхіт далеких сосен хребта Великого Хінгану, Є Веньцзє дізналася суть роботи бази «Червоний берег».

Правда виявилася настільки неймовірною, що перед нею померкли всі вигадки комісара Лея.

十三 База «Червоний берег» III

Вибрані файли з документів проекту «Червоний берег»

Із цих файлів було знято гриф «Цілком таємно» через три роки після того, як Є Веньцзє повідала Ван Мяо про факти і події, що відбувалися на базі «Червоний берег».

I. Про проблему, зацікавленість і фундаментальні дослідження щодо якої практично відсутні

(Спочатку опубліковано під грифом «Для службового користування», XX/XX/196X)

[Стислий виклад] Відповідно до даних нової і новітньої історії є два способи практичного застосування результатів фундаментальних наукових досліджень: еволюційний і стрибкоподійбний.

Еволюційний: основні теоретичні результати досліджень поступово знаходять своє застосування в технологіях, технології поступово вдосконалюються і, нарешті, відбувається значний прорив у практичних досягненнях. Нещодавніми прикладами є розвиток космічних технологій та, як наслідок, освоєння космосу людством.

Стрибкоподібний: теоретичні результати досліджень знаходять своє практичне застосування майже відразу. Технології миттєво отримують небувалий імпульс розвитку. Найостаннішим прикладом є поява ядерної зброї: до початку сорокових років чимало кращих фізичних умів вважали, що людині не до снаги розщепити атом і використовувати виділену енергію для своїх потреб. Але стискання стандартного великого часового відрізку імплементації теоретичних досліджень до практичного засто-сування до дуже короткого проміжку призвело до майже миттєвої появи ядерної зброї на всій планеті.

Сьогодні країни блоку НАТО і країни Організації Варшавського договору вкладають значні кошти у проведення фундаментальних наукових досліджень. Один або кілька технологічних проривів можуть відбутися найближчим часом, що становить загрозу для наших стратегічних планів.

Ця стаття детально аргументує нашу зосередженість винятково на еволюційному розвитку технологій без достатньої уваги організації можливих технологічних проривів. Маючи уявлення про поставлене перед нами завдання, ми повинні розробити комплексний підхід і сукупність принципів для своєчасної й адекватної реакції на їх виникнення.

Галузі науки, де технологічні прориви найбільш вірогідні:

Фізика: [Пропущено]

Біологія: [Пропущено]

Комп'ютерні науки: [Пропущено]

Пошук позаземних цивілізацій: серед усіх галузей науки, у цій сфері можливість технологічного прориву є найвищою. Якщо такий прорив відбудеться, то його вплив виявиться значнішим, ніж усі прориви у трьох інших галузях.

[Повний текст] [Пропущений]

[Наказ Центрального командування] Поширити статтю серед осіб із відповідним доступом і організувати дискусійні групи з цієї тематики. Бачення проблематики, викладене у статті, не сподобається багатьом, але наше завдання полягає не в тому, щоб тішити самолюбство деяких фахівців, і не в тому, щоб навішувати ярлики на автора статті. Завданням є оцінити вміння автора аналізувати і планувати довгострокові завдання, що стоять перед нами. Деякі товариші не здатні бачити далі свого носа, можливо, через зарозумілість, можливо, через політичну короткозорість. Це недобре. Сліпі плями під час стратегічного планування надзвичайно небезпечні.

На мою думку, із чотирьох галузей, де передбачається ризик технологічних стрибків, ми найменшу увагу приділяємо останній. Однак проблема варта пильнішої уваги, і ми повинні систематично проводити дослідження з цього питання.

Підпис: XXX Дата: XX/XX/196X

ІІ. Аналітичний звіт про можливий технологічний прорив завдяки пошукам позаземних цивілізацій

1. Поточні тенденції науково-дослідницької роботи у світі [Анотація]

(1) Сполучені Штати й інші держави-члени НАТО: проблема визнається науковим співтовариством, і необхідність проведення досліджень не ставиться під сумнів. Наявне сильне лобі в академічних колах.

Проект «Озма»[53]: в 1960 році в Національній радіоастрономічній обсерваторії у Грін-Бенк, Західна Віргінія, проводили пошук позаземного розуму з використанням радіотелескопу із дзеркалом 26 метрів у діаметрі. Проектне спостереження за зірками Тау Кіта і Епсилон Ерідана тривало протягом 200 годин із використанням діапазонів частот близько 1,420 Ггц. Старт проекту «Озма II», що охоплюватиме більше цілей і ширший діапазон частот, запланований на 1972 рік.

Космічні апарати: зонди «Піонер-10» і «Піонер-11», на корпусах яких будуть встановлені металеві пластини, що містять інформацію про цивілізацію на Землі, також заплановано запустити в 1972 році. Старт «Вояджера-1» і «Вояджера-2», у яких на борту розташовуватимуться позолочені інформаційні платівки із записом звукових і відеосигналів, запланований на 1977 рік.

Обсерваторія «Аресибо», Пуерто-Рико: будівництво завершене у 1963 році, це найважливіший об'єкт для пошуку позаземних цивілізацій. Площа дзеркала становить понад 70 тисяч квадратних метрів, що перевершує сумарну площу всіх інших радіотелескопів у світі. У комбінації з новітньою комп'ютерною системою радіотелескоп здатний одночасно обробляти 65 000 каналів зв'язку нарівні з можливістю передачі сигналу ультрависокої потужності.

(2) Радянський Союз: джерел інформації менше, але є ознаки значних інвестицій у цю галузь. Порівняно з країнами — членами НАТО, дослідження видаються системні-шими і тривалішими. Спираючись на деяку розрізнену інформацію з наявних джерел, можна дійти висновку про плани будівництва широкої мережі радіотелескопів із наддовгими базами і можливістю спостереження методом апертурного синтезу. Після завершення будівництва в розпорядженні Радянського Союзу з'явиться потужний інструмент дослідження далекого космосу.

2. Попередній аналіз моделі суспільства позаземних цивілізацій, з огляду на матеріалістичне розуміння історії: [Пропущено]

3. Попередній аналіз впливу позаземних цивілізацій на суспільство і політичні тенденції: [Пропущено]

4. Попередній аналіз впливу, який може мати контакт із позаземною цивілізацією на теперішню міжнародну обстановку:

(1) Однобічний контакт (тільки отримання послання від позаземної цивілізації): [Пропущено]

(2) Двобічний контакт (прямий контакт і обмін повідомленнями з позаземною цивілізацією): [Пропущено]

5. Небезпека і наслідки здійснення наддержавами початкового контакту з позаземною цивілізацією і монополізації такого контакту:

(1) Аналіз наслідків здійснення початкового контакту американськими імперіалістами і країнами — членами НАТО і монополізації такого контакту: [Гриф таємності не знято]

(2) Аналіз наслідків здійснення початкового контакту радянськими ревізіоністами і країнами Організації Варшавського договору і монополізації такого контакту: [Гриф таємності не знято]

[Наказ Центрального командування] Ознайомився з доповіддю. Інші країни вже відіслали свої повідомлення в космос. Надзвичайно небезпечно, якщо позаземні цивілізації зможуть отримати тільки їхню інформацію. Ми повинні докласти всіх зусиль, щоб наш голос також був почутий. Тільки тоді вони зможуть здобути повне уявлення про людську расу. Неможливо зрозуміти справжню суть речей, вислухавши лише одну зі сторін. Нам необхідно реалізувати свою програму і негайно.

Підпис: XXX Дата: XX/XX/196X

ІІІ. Звіт про початкову фазу досліджень проекту «Червоний берег» (XX/XX/196X)

ЦІЛКОМ ТАЄМНО

Кількість примірників: 2

Узагальнювальна довідка: єдиний номер документа XXXXXX, направлено Комісії з науки, технології та промисловості для оборони, Китайській академії наук, Центральній комісії з планування Міністерства оборони; доповідь про проект, представлений на XXXXXX і XXXXXX з'їздах; тезисно — на XXXXXX з'їзді.

Ідентифікаційний код проекту: 3760

Кодова назва: «Червоний берег»

1. Мета проекту [Анотація]

Пошук існуючих позаземних цивілізацій, спроба встановлення контакту і обміну інформацією.

2. Теоретична база досліджень проекту «Червоний берег»

(1) Пошук і моніторинг

Частотний діапазон моніторингу: від 1000 до 40000 МГц

Кількість каналів: 15 000

Фокусні частоти моніторингу:

Частота випромінювання атома водню — 1420 МГц

Частота випромінювання гідроксильної групи — 1667 МГц

Частота випромінювання молекули води — 22000 МГц

Запланована дальність спостережень: сфера із центром на Землі і радіусом у 1000 світлових років, що містить приблизно 20 мільйонів зірок. Перелік цілей деталізований у Додатку 1.

(2) Передача повідомлень

Частотний діапазон мовлення: 2800, 12 000 і 22 000 МГц

Потужність передачі: 10–25 МВт

Запланована дальність передач: сфера із центром на Землі і радіусом у 200 світлових років, що містить приблизно 100 000 зірок. Перелік цілей деталізований у Додатку 2.

(3) Розробка коду повідомлень проекту «Червоний берег», що інтерпретує сам себе

Фундаментальне правило: використовуючи універсальні, основні математичні й фізичні закони, розробити елементарний лінгвістичний код, що буде зрозумілий будь-якій цивілізації, яка опанувала початкову алгебру, Евклідову геометрію й основи класичної механіки (не-релятивістської фізики).

Використовуючи елементарний код, вказаний вище, і зображення з невисокою чіткістю, поступово розробити окрему штучну мову.

Мови оболонки: китайська і есперанто.

Сумарний обсяг інформації в мові не повинен перевищувати 680 кБ. Час передачі на каналах 2800, 12 000 і 22 000 МГц становить 1183, 224 і 132 хвилини відповідно.

3. План реалізації проекту «Червоний берег»

(1) Попередній проект систем пошуку і моніторингу: [Гриф таємності не знято]

(2) Попередній проект системи радіопередачі: [Гриф таємності не знято]

(3) Попереднє узгодження місцерозташування об'єкта: [Гриф таємності не знято]

(4) Попередня концепція про формування штату проекту «Червоний берег» на базі Другого артилерійського корпусу: [Гриф таємності не знято]

4. Текст повідомлення, затвердженого до передачі «Червоним берегом» [Анотація]

Загальні відомості про Землю (3,1 кБ), загальні відомості про життя на Землі (4,4 кБ), загальні відомості про людство (4,6 кБ), короткий виклад світової історії (5,4 кБ)

Сумарний обсяг інформації: 17,5 кБ

Час передачі повідомлення на каналах 2800, 12 000 і 22 000 МГц становить 31 хвилину, 7,5 і 3,5 хвилини відповідно.

Повідомлення має бути ретельно перевірено з погляду всіх галузей науки, щоб унеможливити випадковий розголос місцерозташування Землі у Сонячній системі зокрема і в Чумацькому шляху взагалі. Із трьох каналів передач використання обох високочастотних — 12 000 і 22 000 МГц — необхідно мінімізувати, щоб зменшити ймовірність не запла нованого виявлення розміщення джерела передач.

IV. Текст повідомлення для позаземних цивілізацій

Перший варіант тексту [Повне повідомлення]

Увага! Усім, хто отримав це повідомлення! Це повідомлення надіслано країною, яка бореться за загальну революційну справедливість на Землі! До цього ви, можливо, уже одержали інші, відправлені з цієї самої частини космосу. Ці повідомлення були надіслані імперіалістичною наддержавою нашої планети, яка бореться проти іншої наддержави за гегемонію у всьому світі, і своїми діями може зруйнувати всі здобутки нашої цивілізації! Ми сподіваємося, що ви не прислухаєтеся до їхніх брехливих обіцянок. Ми сподіваємося ви станете на бік справедливості й революційного руху!

[Відповідь Центрального командування] Повна маячня! Зійде для пропагандистського плаката на Землі, але ми не можемо посилати цю нісенітницю в космос. Керівна роль Культурної революції більше не повинна впливати на «Червоний берег». Настільки важливе повідомлення має бути ретельно складено. Ймовірно, краще довірити підготовку повідомлення спеціальному комітету, а потім обговорити і затвердити на засіданні Політбюро.

Підпис: XXX Дата: XX/XX/196X

Другий варіант тексту [Пропущено]

Третій варіант тексту [Пропущено]

Четвертий варіант тексту [Повне повідомлення]

Прийміть наші найщиріші побажання, жителі іншого світу!

Після прочитання цього повідомлення ви отримаєте загальне уявлення про нашу цивілізацію на планеті Земля. Пройшовши за свою історію довгий шлях розвитку і витративши багато зусиль, людська раса створила чудову цивілізацію, яка може похвалитися безліччю різних культур. Ми змогли пізнати закони навколишнього світу і першопричини еволюції людського суспільства. Наші досягнення — наш предмет гордості!

Однак наш світ усе ще недосконалий. Тут є місце ненависті, забобонам і війнам. Суперечності між продуктивними силами й виробничими відносинами привносять нерівномірність розподілу багатств, і велика частина людства живе у злиднях.

Людське суспільство працює, щоб подолати труднощі і проблеми, із якими воно стикається і прагне до створення кращого майбутнього для цивілізації на Землі. Країна, яка надіслала це повідомлення, бере активну участь у побудові щасливого майбутнього. Ми прагнемо до створення ідеального суспільства, де праця і гідність кожного індивідуума людської раси є найвищою цінністю, де матеріальні та духовні потреби кожного індивідуума повністю задоволені. Так наша цивілізація на планеті Земля зможе вийти на новий рівень розвитку.

Ми з найкращими намірами сподіваємося встановити контакт з іншими цивілізаціями у Всесвіті. Ми будемо раді об'єднати наші зусилля для побудови кращого життя у всьому нескінченному Всесвіті!

V. Принципи і правила взаємодії

1. Порядок дій після отримання повідомлення від позаземної цивілізації: [Пропущено]

2. Порядок дій у разі встановлення контакту із позаземною цивілізацією: [Пропущено]

[Повідомлення від Центрального командування] Настільки необхідно іноді знайти вільну хвилину в нашому божевільному графіку і приділити увагу чомусь зовсім не пов'язаному з повсякденними потребами. Цей проект дав нам змогу подумати над питаннями, на які ніколи не вистачило б часу. Насправді, глобальні завдання і проблеми видно тільки з висоти польоту людської думки. Одного цього достатньо, щоб вважати проект «Червоний берег» успішним.

Як буде чудово, якщо у Всесвіті справді існують інші розумні істоти, і ми зможемо встановити з ними контакт! Сторонній спостерігач завжди має найоб'єктивніший погляд на те, що відбувається. Хтось по-справжньому нейтральний зможе визначити наше місце в історії — герої ми чи лиходії.

Підпис: XXX Дата: XX / XX / 196X

十四 База «Червоний берег» IV

— Професоре Є, у мене є питання: у ті роки дослідження з пошуку позаземних цивілізацій перебували на периферії наукових інтересів провідних учених і дослідників. Чому тоді проект «Червоний берег» мав таку високу ступінь секретності? — запитав Ван Мяо, вислухавши розповідь Є Веньцзє.

— Це питання не давало мені спокою із самого початку моєї роботи, і я не змогла отримати на нього відповідь до закриття проекту. Але зараз ми розуміємо, у чому полягала причина. І те, наскільки прозірливим і далекоглядним виявився керівник проекту.

— Так, уміння прогнозувати ймовірні наслідки йому не бракувало, — згідно кивнув Ван Мяо.

Ван Мяо знав, що тільки нещодавно — протягом останніх кількох років — були завершені досить серйозні дослідження на тему ступеня і характеру впливу на людський соціум тільки одного факту встановлення контакту з позаземним розумом. Однак результати проведеного дослідження швидко набули популярності, а висновки виявилися шокувальними для всіх без винятку.

Наївні, ідеалістичні погляди про перший контакт були знищені. Вчені з'ясували, що добрі наміри більшості людей вступити в контакт з інопланетянами не є благом для людства загалом. Вплив такого контакту на людське суспільство неминуче призвів би до його подальшого розколу, а не став би об'єднувальним фактором, і загострив би, а зовсім не пом'якшив, усі теперішні конфлікти між різними народами й націями. Наслідком першого контакту, якби він відбувся, стала б ескалація всіх без винятку земних конфліктів, що неминуче призвело б до глобальної катастрофи. Найбільш шокувальним висновком виявився той факт, що настання глобальної катастрофи не залежатиме ані від ступеня або характеру контакту (одно- або двобічний), ані від форми або ступеня еволюції контакту з інопланетною цивілізацією.

У своїй книжці «Залізна завіса в сотні тисяч світлових років: соціологія позаземного розуму» вчений-соціолог Білл Метерс із корпорації RAND запропонував теорію «контакту як символу». Метерс припустив, що незалежно від змісту першого контакту, сам його факт відіграє роль «перемикача» подій історії, і наслідки виявляться незмінними для будь-якого варіанта розвитку подій.

Навіть якщо просто підтвердиться існування позаземного розуму без будь-якої додаткової інформації — те, що Метерс називає у своїй книжці «елементарним контактом», — це справить ефект бомби, що розірвалася, і буде багаторазово збільшено через призму психології й масової культури людства, поки не призведе до незво-ротних наслідків, які вплинуть на весь хід розвитку нашої цивілізації. Якщо ж такий контакт буде монополізований якоюсь однією країною або політичною силою, то це неодмінно обумовить експансивне зростання їхньої економічної і військової могутності.

— Які були результати проекту «Червоний берег»? — запитав Ван Мяо.

— Ви самі легко здогадаєтеся.

Ван Мяо згідно кивнув. Звичайно, він усвідомлював, що, якби проект виявився успішним, світ сьогодні був би зовсім іншим. Аби втішити Є Веньцзє, він сказав:

— Насправді ще занадто рано підбивати підсумки проекту: був він успішний чи ні. Радіосигнали, послані «Червоним берегом», ще не поширилися дуже далеко у Всесвіті.

Є Веньцзє похитала головою:

— Що далі сигнали віддаляються від Землі, то більше їм трапляється перешкод у міжзоряному просторі, і що слабкішими вони стають, то менша ймовірність того, що якась позаземна цивілізація зможе їх уловити. Додаткові дослідження підтвердили: для того, аби позаземна цивілізація могла гарантовано вловити наші сигнали, незалежно від відстані й перешкод, ми повинні їх транслювати на рівні потужності, що дорівнює вихідній енергії зірки середнього розміру. Радянський астрофізик Микола Кардашов запропонував свою шкалу, відповідно до якої цивілізації можна розділити на три типи, відповідно до величини енергії, яку вони можуть спрямувати на досягнення певної мети, наприклад — комунікаційної. Цивілізація першого типу може акумулювати енергію, еквівалентну сумарному виходу енергії Землі; за його оцінками — 10¹⁵–10¹⁶ Вт. Цивілізація другого типу здатна акумулювати величину енергії, еквівалентну енергії звичайної зірки, — 10²⁶ Вт. Енергія, доступна цивілізації третього типу, може досягати величини у 10³⁶ Вт, що приблизно відповідає випромінюваній енергії окремої Галактики. Наша цивілізація на Землі сьогодні є цивілізацією типу 0,7, ми навіть не дотягуємо до повноцінного першого типу. І потужність передачі «Червоного берега» дорівнювала всього лише одній десятимільйонній частці сумарної кількості енергії Землі. Наш голос був схожий на дзижчання комара у величезному небі. Ніхто не міг нас почути.

— Але якщо цивілізації другого і третього типу, за Кардашовим, існують, то ми повинні бути в змозі почути їх.

— За 20 років існування проекту «Червоний берег» ми так нічого і не почули.

— Тобто, якщо взяти до уваги результати проекту «Червоний берег» та інших проектів із пошуків позаземного розуму, ми можемо з упевненістю сказати, що розумне життя на Землі єдине у Всесвіті?

Є Веньцзє тихенько зітхнула.

— Теоретично, ми ніколи не отримаємо однозначної відповіді на це запитання. Але моя думка і думка всіх, хто брав участь у проекті «Червоний берег»: так, у Всесвіті ми одні.

— Дуже шкода, що проект «Червоний берег» припинив своє існування. Раз ввели в експлуатацію настільки величезний об'єкт, витративши на це багато сил і коштів, то логічно було б підтримувати його в робочому стані. Це був справді грандіозний проект!

— Консервація бази була поетапна. На початку 80-х років провели масштабну модернізацію, переважно у відділах моніторингу та радіопередач: змінили комп'ютерне оснащення на сучасні зразки. Система передачі була автоматизована, а у відділ моніторингу поставили два персональні комп'ютери IBM. Можливості обробки даних значно зросли, а діапазон одночасного моніторингу каналів розширився до сорока тисяч. Однак пізніше, коли керівництво змогло оцінити реальну перспективу й ті труднощі, із якими стикаються пошуки позаземного розуму, інтерес з їхнього боку до проекту «Червоний берег» швидко згас. Перша зміна торкнулася режиму секретності бази. На загальну думку, режим секретності був невиправдано завищений, і з його зміною чисельність охоронного підрозділу бази була зменшена із загальновійськової роти до окремого взводу, а потім і всього до п'яти солдатів. Після всіх цих пертурбацій, хоча «Червоний берег» і залишався підрозділом Другого артилерійського корпусу, управління питаннями наукової діяльності передали Астрономічному інституту Китайської академії наук, унаслідок чого на науково-технічній базі «Червоного берега» були реалізовані деякі науково-дослідні проекти, ніяк не пов'язані з пошуком позаземних цивілізацій.

— Мені здається, що більшість ваших наукових відкриттів було зроблено саме тоді.

— Спочатку «Червоний берег» брав участь і в деяких радіоастрономічних проектах, адже все-таки це був найбільший радіотелескоп у країні. Пізніше, коли побудували інші радіоастрономічні обсерваторії, профіль досліджень «Червоного берега» змістився до питань дослідження сонячної активності. Нам навіть встановили телескоп для спостережень за Сонцем. Розроблена нами математична модель прогнозування сонячної активності на той час була найбільш передовою і неодноразово знаходила практичне застосування навіть у повсякденному житті. Ці й інші успішні відкриття змогли компенсувати хоча б частину величезних інвестицій в інфраструктуру бази. Насправді, більшість досліджень проекту змогли втілити в життя тільки завдяки зусиллям комісара Лея. Звичайно, у нього були й особисті цілі. До приходу в армію він також вивчав астрофізику і, розуміючи, що, просто займаючи пост комісара з політичних питань технічного підрозділу, навряд чи досягне загальної популярності, вирішив поновити нау кову кар'єру. Те, що нам були віддані всі проекти, якими займався «Червоний берег», крім пошуку позаземних цивілізацій, — лише його заслуга.

— Я дуже сумніваюся, що йому вдалося успішно повернутися до наукової роботи після стількох років у політичному управлінні. Ви ж тоді ще не були реабілітовані, адже так? Мені здається, що він просто привласнював ваші заслуги, і наукові роботи публікували під його ім'ям.

Є Веньцзє усміхнулася поблажливо.

— Без комісара Лея проект закрили б набагато раніше. Після перепрофілювання бази на сферу цивільних наукових досліджень військові майже цілком припинили фінансування. Зрештою Китайська академія наук відмовилася від забезпечення потреб проекту, і його остаточно закрили.

Є Веньцзє у своїй розповіді мало торкалася повсякденних питань життєдіяльності бази, а Ван Мяо не питав. Через чотири роки після її приїзду на базу вони з Ян Вейніном одружилися. Все пройшло буденно і спокійно, без бурхливих пристрастей і драм. Пізніше внаслідок нещасного випадку загинули комісар Лей і Ян Вейнін; Ян Дун народилася вже після смерті батька. Мати з донькою покинули Радарний пік одними з останніх, після остаточного закриття проекту в середині 80-х років. Є Веньцзє повернулася до Цінхуа, своєї альма-матер, де викладала астрофізику до виходу на пенсію. Цю частину історії Ван Мяо вже чув від Ша Жуйшаня під час відвідування радіоастрономічної обсерваторії Центру спільних астрофізичних досліджень у повіті Міюнь.

— Пошуки позаземних цивілізацій — абсолютно унікальна наукова сфера діяльності, і заняття нею має великий вплив на хід життя дослідника, — продовжила Є Веньцзє добре поставленим голосом, наче розповідала дітям казку на ніч. — Пізно вночі я вслухалася через навушники у неживий шум Всесвіту. Звук був тихий, але постійний і давніший, ніж самі зірки. Іноді мені здавалося, що голос Всесвіту подібний до нескінченних зимових вітрів, що блукають хребтами Великого Хінгану. У такі моменти мене охоплювали холод і самотність, які не можу описати... Іноді після нічного чергування я виходила на вулицю, сідала під відкритим небом і дивилася на зірки. Вони мені здавалися далекими маячками в безмежній пустелі, а я — дитиною, яка загубилася серед безкрайніх дюн. Я вважаю, що зародження життя на Землі — лише збій у низці випадків у Всесвіті, величезному порожньому палаці, а людство — єдина комашка, яка заблукала випадково в цю величну будівлю. Такі думки перетворили мою другу половину життя на одну нескінченну гризоту про моральні цінності: іноді мені здається, що людське життя — найвища цінність і все було не дарма; іноді я вважаю людей нікчемними й не вартими навіть згадки про себе, і все було марно. У таких щоденних міркуваннях прийшла старість, але я так і не змогла вирішити для себе цю дилему...

Ван Мяо хотів підбадьорити стару жінку, яка присвятила своє життя великому почину, що приніс їй лише самотність, але останні слова Є Веньцзє зачепили і його. Він не зміг придумати нічого кращого, як просто сказати:

— Професоре Є, одного разу ми з вами вирушимо на місце, де розташовувався «Червоний берег».

Є Веньцзє повільно похитала головою:

— Ах, Сяо Ван, моє здоров'я вже не таке, як у тебе. Роки беруть своє, і моє тіло відмовляється мені служити. Я не загадую далеко наперед, просто живу сьогоднішнім днем.

Ван Мяо дивився на нахилену сиву голову Є Веньцзє і був упевнений, що вона знову думає про доньку.

十五 Три тіла: Коперник, космічний футбол і День трьох Сонць

Після відвідин Є Веньцзє Ван Мяо ніяк не вдавалося позбутися важких думок. Події останніх двох днів і історія «Червоного берега» — ці дві, здавалося б, ніяк не пов'язані між собою лінії подій, тепер сплелися воєдино, в одну мить перетворивши знайомий світ на чуже, маловідоме місце.

Діставшись додому, Ван Мяо насамперед вирішив позбутися цього настрою. Трохи подумавши, він відкрив ноутбук, приєднав V-костюм і увійшов у гру втретє. Це спрацювало, і коли перед очима з'явився рядок введення логіна з паролем, Ван Мяо відчував себе вже зовсім іншою людиною, його розпирало від незрозумілого збудження, очікування чогось приємного і радісного. На відміну від двох попередніх сесій, цього разу в нього було чітке завдання: до кінця розібратися з влаштуванням світу «Трьох тіл».

Подумавши трохи, він ввів новий ID: Коперник.

Увійшовши у гру, він знову опинився на широкій пустельній рівнині, і перед його очима плив дивний світанок світу «Трьох тіл». На сході височіла величезна піраміда, але одного погляду на неї було достатньо, щоб зрозуміти — це вже не піраміда Чжоу Вень-вана або обсерваторія Мо-цзи. Вона закінчувалася вежею в готичному стилі, що пронизує ранкове небо, викликаючи в пам'яті образ Собор Святого Йосипа на вулиці Ванфуцзин. Але якщо помістити

собор поруч із пірамідою, будівля собору здаватиметься невеликим бічним притвором, не більше. На відстані розташовувалися множинні споруди, безумовно, дегідраторії, зведені також у готичному стилі з безліччю високих, гострих шпилів, як ніби із землі проросла колюча рослина.

Ван Мяо побачив прохід у піраміді, освітлений зсередини мерехтливими вогнями. Зайшовши в нього, він опинився в тунелі із численними статуями Олімпійських богів. Смолоскипи в руках статуй випромінювали той, бачений ззовні, мерехтливий вогонь, але поверхню тіл античних богів вкривали шари кіптяви. Увійшовши до Парадної зали, він помітив, що тут ще темніше, ніж у вхідному тунелі. Свічки у двох срібних свічниках на довгому мармуровому столі освітлювали простір мерехтливими вогниками. Кілька людей сиділи за столом, але тьмяне світло давало можливість розгледіти лише контури облич. Їхні очі були приховані в тінях глибоких очниць, проте Ван Мяо відчував на собі пильні погляди. Люди, які сиділи за столом, були одягнені у щось, що нагадувало середньовічні мантії, але придивившись уважніше, Ван Мяо зауважив: деякі з них радше носили щось на подобі коротких давньогрецьких хітонів. У торці столу сидів високий, худорлявий чоловік. Золота корона в нього на голові була єдиним предметом у всій залі, що відблискував вогниками свічок на столі. Напруживши зір, Ван Мяо зміг розрізнити, що його мантія відрізнялася від шат інших: вона була червоного кольору.

Ван Мяо зрозумів, що ігровий інтерфейс налаштовує свій унікальний світ для кожного гравця окремо. Цього разу вибір інтерфейсом гри епохи європейського Класичного Середньовіччя був явно продиктований його новим ID.

— Ти запізнився. Наше зібрання вже давно триває, — промовив чоловік із короною на голові, одягнений у червону мантію. — Я — Папа Григорій.

Ван Мяо спробував згадати ту дещицю, яку знав з історії середньовічної Європи, щоб, зробивши прив'язку до імені, уявити рівень еволюції цієї цивілізації. Але згадавши, наскільки світ «Трьох тіл» вільно поводиться з історичними фактами і подіями, зрозумів марність своїх зусиль.

— Я — Аристотель. Ти змінив ID, але ми всі тебе впізнали. Ти здається подорожував на Схід за часів двох попередніх цивілізацій, — сказав білявий чоловік у короткому грецькому хітоні.

— Так, — кивнув Ван Мяо, — я був свідком падіння двох цивілізацій: одна була знищена екстремальним холодом, друга — спопеляючим Сонцем.

— Смішно! — вимовила людина з еспаньйолкою і підкрученими вусами, яка сиділа у напівтіні. Вона здавалася ще худішою, ніж Папа Григорій. — Учені Сходу намагалися пізнати таємницю руху світила через медитацію, релігійне осяяння і навіть сомнамбулізм. Яка безглуздість!

— Це — Галілей, — промовив Аристотель. — Він обстоює позицію пізнання світу через спостереження й експерименти. Він украй безталанний як мислитель, але результати деяких його спостережень заслуговують на увагу.

— Мо-цзи також ратував за пізнання через спосте ре-ження і експерименти, — сказав Ван Мяо.

Галілей пирхнув.

— Ментальність і мислення Мо-цзи все одно були надто східні. Він однаково залишався містиком, навіть напнувши плащ ученого. Він ніколи серйозно не ставився до власних досліджень, підганяючи під вигадану модель устрою Всесвіту отримані факти. Обурливо! Мені шкода, що це все, чого він зміг домогтися з його відмінним обладнанням. Але ми не такі! Ґрунтуючись на результатах численних спостережень і дослідів, ми робимо однозначні, безперечні висновки і вибудовуємо нашу модель устрою Всесвіту. А потім знову повертаємося до спостережень і досліджень, щоб перевірити правильність наших висновків.

— Так, так, — відповів Ван Мяо. — Я також дотримуюся цієї позиції.

— Тоді ти теж не приніс календаря? — запитав Папа із сарказмом.

— Так, його в мене немає. Поки що в мене є тільки модель Всесвіту, заснована на отриманих даних під час моїх спо-стережень. Але я хочу одразу попередити: навіть якщо моя модель є правильною, це не означає, що з її допомогою можна встановити принципи руху Сонця до найдрібніших деталей і, відповідно до цього, розробити календар. Проте це — перший крок до можливого створення календаря.

Кілька безладних оплесків прокотилися темною залою. Це аплодував Галілей.

— Чудово, Копернику, чудово. Твій прагматичний погляд на речі у поєднанні з експериментальним науковим підходом — ось чого бракує більшості вчених. Уже тільки цього достатньо, щоб вислухати твою теорію.

Папа кивнув Ван Мяо:

— Можеш продовжувати.

Ван Мяо попрямував до іншого кінця довгого столу, вигравши трохи часу, щоб заспокоїтися і додати голосу впевненості:

— Насправді, усе досить просто. Причина уявної хаотичності в русі Сонця полягає у тому, що насправді в нашому світі існують три Сонця. Під впливом їхніх гравітаційних сил, що взаємодіють, траєкторія руху світил стає неперед-бачуваною, що є класичною задачею небесної механіки — задачею Трьох тіл. Коли наша планета обертається навколо одного із Сонць по стабільній орбіті, ми спостерігаємо епоху стабільності. Коли два або всі Сонця зближуються на певну дистанцію відносно одне одного, гравітаційні сили зривають планету з орбіти одного із Сонць, змушуючи метушитися подібно до м'ячика гравітаційними полями всіх трьох світил одразу. Тоді для нас настає епоха хаосу. Через деякий час Сонця розходяться в просторі на достатню відстань, і наша планета повертається на постійну орбіту довкола одного з них, й починається наступна епоха стабільності. Це така собі гра у футбол у космічному масштабі, де три Сонця — футболісти, а наша планета — м'яч!

Гучний сміх прокотився склепіннями Парадної зали.

— Спалити його, — безсторонньо вимовив Папа.

Двоє вартових в іржавих латах, що стояли біля входу, рушили до Ван Мяо, нагадуючи своїми рухами незграбних прадавніх роботів.

— Спалити! — підтримав Папу Галілей і махнув рукою. — Я покладав на тебе надії, але ти виявився ще одним характерником.

— Такі особистості — порушники громадського порядку, — підтримав їх Аристотель.

— Принаймні дайте мені закінчити! — крикнув Ван Мяо, відштовхуючи руки вартових, закутих у броню, які тягнулися до нього.

— Ти бачив коли-небудь три Сонця? Або знаєш того, хто бачив? — запитав Галілей.

— Ви всі їх бачили.

— І де ж два інші, крім видимого неозброєним оком у будь-яку з епох — стабільності або хаосу?

— По-перше, я хочу сказати, що Сонце, яке бачили різні цивілізації, не завжди одне й те саме Сонце — це може бути будь-яке із трьох Сонць нашого світу. Два інші Сонця розміщені на відстані і мають вигляд летючих зірок.

— Тобі бракує базових наукових знань, — Галілей несхвально похитав головою. — Сонце рухається з постійною швидкістю у Всесвіті, воно не може перестрибувати з однієї точки в просторі до іншої. Згідно ж з твоєю теорією ми повинні спостерігати таку картину: Сонце має поступово зменшуватися в розмірах, поки не перетвориться на летючу зірку. Але ніхто не спостерігав такого явища.

— Позаяк ви здобули освіту і маєте необхідні знання, у вас повинно бути якесь уявлення про структуру Сонця.

— Це відкриття — моя гордість. Зовнішня сфера Сонця складається з розрідженої хмари газів, що розширюється урізнобіч, але всередині міститься щільне розпечене ядро.

— Абсолютно правильно, — згідно кивнув Ван Мяо. — Однак ви, мабуть, залишили поза увагою оптичний ефект, що виникає в разі взаємодії газоподібної зовнішньої сфери Сонця й атмосфери нашої планети. Це явище на кшталт поляризації або деструктивної інтерференції світлових хвиль. У результаті, коли ми спостерігаємо Сонце з однакової відстані через призму атмосфери нашої планети, зовнішня газоподібна сфера Сонця стає прозорою і невидимою, і все, що ми бачимо — розпечене ядро. І потім видиме світило миттєво стискається до розмірів летючої зірки. Це явище викликало сум'яття серед вчених і дослідників усіх попередніх цивілізацій і перешкоджало виявити існування трьох Сонць. Тепер ви розумієте, чому одночасна поява трьох летючих зірок віщує настання тривалого періоду екстремальних холодів: усі три Сонця розміщуються на віддалі, і ми не перебуваємо на жодній з орбіт.

Настала коротка пауза, доки всі осмислювали сказане. Аристотель порушив мовчання першим:

— У твоїх судженнях немає елементарної логіки. Справді, іноді ми можемо спостерігати три летючі зірки одночасно, і так, після цього явища настає період згубних екстремальних погодних умов. Але тоді згідно із твоєю теорією ми повинні спостерігати і три повнорозмірних Сонця в небесах. Але цього ніколи не траплялося, жодна із цивілізацій не залишила записів з цієї нагоди.

— Зачекайте! — довгоборода людина в дивному головному уборі, яка до цього мовчала, піднялася зі свого крісла. — Я — Леонардо да Вінчі. Одна цивілізація залишила записи спостережень двох Сонць одночасно. Але записи досить туманні й неоднозначні і обриваються, коли цивілізація була знищена спопеляючим жаром двох світил.

— Ми говоримо про три Сонця, не два! — крикнув Галілей. — Відповідно до його теорії три Сонця повинні бути помітними одночасно, як і три летючі зірки!

— Три сонця приходили в цей світ, — спокійно сказав Ван Мяо, — і люди були свідками цього явища. Але ті, кому випала така доля, не могли після себе залишити жодних записів, оскільки їм залишалося жити лічені секунди. День, коли на небі сяють три Сонця, — найстрашніша катастрофа, яка може статися в нашому світі. Наша планета одразу перетворюється на горнило плавильної печі, і найміцніша порода не здатна протистояти подібному жару. Після такої катастрофи мають минути цілі епохи, поки життя й цивілізація знову відродяться з небуття. Ось чому до нас не дійшло хоч б однієї згадки про настільки масштабну катастрофу.

У залі запала тиша. Усі погляди були спрямовані на Папу.

— Спалити його, — оголосив своє рішення Папа ласкавим голосом. Блукаюча в нього на вустах усмішка була знайома Ван Мяо: так само посміхався Чжоу Вень-ван, віддаючи аналогічні накази.

Пустельна Парадна зала одразу ожила, наповнилася робочою метушнею і здавалося, що всі захоплено готуються до якогось грандіозного святкування. Галілей із помічниками радісно несли з темного кутка зали стовп, який вочевидь використовували для аутодафе. Вони зняли все ще прив'язаний до стовпа обвуглений труп, без церемоній відкинули його вбік і поставили стовп вертикально. Інші з не меншим ентузіазмом уже розпалювали багаття під стовпом. Лише Леонардо да Вінчі й далі байдуже сидів, поринувши у свої роздуми, й іноді виводив пером на поверхні столу якісь формули.

— Джордано Бруно, — сказав Аристотель, вказуючи пальцем на обвуглене тіло. — Так само, як і ти, верз якісь дурниці.

— Присмажте його на повільному вогні, — тихо вимовив Папа.

Два вартові взялися прив'язувати Ван Мяо негорючим азбестовим шнуром до стовпа. Ван Мяо ще поки що вільною рукою вказав на Папу:

— Ти всього лише рядок програмного коду! А ви всі теж: або набір цифр у грі, або безголові кретини! Я повернуся у гру під новим ID!

— Тобі не вдасться повернутися, ти назавжди покинеш світ «Трьох тіл», — регочучи парирував Галілей.

— Тоді ти точно частина гри. Реальна людина повинна знати принципи роботи інтернету. Багато з ігор можуть запам'ятовувати MAC-адресу користувача, але я можу зайти з іншого комп'ютера під новим ID. І коли я знову повернуся, ви всі будете знати, що це я!

— Гра сканує сітківку ока за допомогою шолома V-костюма при вході, — промовив Леонардо да Вінчі, піднявши погляд на Ван Мяо. Потім він повернувся до своїх обчислень.

Ван Мяо охопив нелюдський жах. Не тямлячи себе від страху, він закричав:

— Не робіть цього! Відпустіть мене! Усе сказане мною — щира правда!

— Якщо це так, то ти не постраждаєш. Гра винагороджує тих, хто йде правильним шляхом, — відповів з усмішкою Аристотель. Потім він вийняв срібну запальничку Zippo, спритно, немов фокусник, покрутив її між пальців і висік іскру коліщатком з кременю.

У мить, коли він нахилився, щоб підпалити покладені дрова навколо Ван Мяо, яскраво-червона заграва заполонила вхідний тунель, обдавши хвилею тепла і диму. Прямо з виниклої заграви до зали чвалом влетів кінь. Його тіло вже було охоплене вогнем і під час руху вітер роздмухував полум'я, перетворюючи тварину на вогняну кулю. Вершник, закутий у важкі лати середньовічного лицаря, розпечені жаром до червоного, залишав за собою білясту цівку диму.

— Світ знищений! Настав кінець світу! Дегідратація! Запускайте процес дегідратації! — кричав лицар. У цю мить кінь під ним спіткнувся і, упавши на підлогу, перетворився на один суцільний клубок вогню. Вершник, перелетівши через голову коня, покотився стрімголов, поки не зупинився біля підніжжя стовпа з Ван Мяо. Білястий дим і далі струменів із усіх щілин його захисного панцира. Жир із шипінням почав цівками витікати з лежачої фігури, закутої у лати, і через мить загорівся, неначе мрець відростив собі пару вогненних крил.

Всі, хто були в Парадній залі, кинулися до вхідного тунелю, втиснулися в нього і зникли у червоній заграві. Ван Мяо напружив всі свої сили, звільняючись від пут, і нарешті, коли йому це вдалося, метнувся повз палаючі рештки коня і вершника, крізь залитий загравою тунель до виходу.

Земля палала червоним, немов розпечене залізо в печі коваля. Сяючі нестерпно яскраво струмочки лави зміїлися сіткою тріщин на тьмяно-червоній землі, виткавши криваво-червоний килим, що стелився до горизонту. Незліченними тонкими стовпами полум'я тягнулися до неба палаючі дегідраторії. Зневоднені тіла, які там зберігаються, надавали полум'ю дивного зелено-блакитного світіння.

Недалеко від себе Ван Мяо побачив з десяток маленьких стовпів полум'я того самого кольору. Це були люди, які тільки що вибігли з піраміди: Папа Григорій, Галілей, Аристотель, Леонардо да Вінчі. Полум'я навколо них було напівпрозоре, і він міг бачити, як їхні обличчя і тіла повільно деформуються від жару. Вони всі разом повернули свої голови в бік Ван Мяо, який щойно вийшов. Не змінюючи пози, синхронно звели руки до неба і промовили:

— День трьох Сонць.

Ван Мяо підняв очі і побачив, як три величезні Сонця повільно обертаються в небі навколо невидимого центру, подібно до гігантського трилопатевого вентилятора, що насилає смертоносний вітер на світ унизу. Три Сонця займали майже весь небосхил і швидко переміщалися на захід; за секунду вже половина трійці зникла за обрієм. Гігантський вентилятор і далі обертався, яскраві Сонця-лопаті виринали з-за обрію, даруючи вмираючому світу короткі миті сходу і заходу. Після швидкого заходу земля розпалювалася вогненно-червоним з новою силою, а за мить новий схід Сонця знову заливав світ яскравими променями.

Після останнього заходу трьох світил густі хмари водяної пари все ще відображали їхнє світіння. Небо палало божевільними фарбами пекла.

У ту мить, коли згас останній промінь спопеляючого світла і хмари відбивали лише слабке світіння пекельного полум'я на землі, виникли кілька гігантських рядків:

Цивілізація №183 була знищена в День трьох Сонць. Цивілізація досягла у своєму розвитку епохи Середньовіччя.

Через тривалий час життя і цивілізація відродяться й далі розвиватимуться в непередбачуваному світі «Трьох тіл».

Але за часів існування цієї цивілізації Копернику вдалося пізнати будову Всесвіту. Цивілізація світу «Трьох тіл» зробила перший вагомий крок у своєму розвитку. Гра перейшла на наступний рівень.

Запрошуємо вас повернутися у гру вже на новому рівні.

十六 Задача трьох тіл

Ледве Ван Мяо вийшов із гри, як задзвонив телефон. Це був Да Ши, який просив приїхати до його офісу кримінального відділу в управлінні поліції. Справа була термінова. Розуміючи, що Да Ши через дрібниці не турбуватиме, Ван Мяо одразу почав збиратися. Глянув на годинник: була третя ночі.

Коли Ван Мяо зайшов до офісу Да Ши, то побачив, що в ньому вже плавають густі хмари сигаретного диму. Колега Да Ши — молода жінка — офіцер поліції, яка, на її нещастя, ділила кабінет із Да Ши, безуспішно намагалася розігнати цей смог, відчайдушно махаючи записником перед носом. Да Ши відрекомендував її як Сюй Бінбін, фахівця із комп'ютерних технологій з відділу інформаційної безпеки. Третій присутній в офісі надзвичайно здивував Ван Мяо — це був Вей Чен, чоловік Шень Юйфей із «Рубежів науки». Його волосся було скуйовджене і являло собою квінтесенцію хаосу. Він поглянув на Ван Мяо, але, здається, не згадав, що вони знайомі і бачилися раніше.

— Вибач, що вирвав тебе з дому, але, схоже, ти ще й не лягав, — сказав Да Ши. — Я знову зіткнувся з проблемами, про які ще не доповідав Штабу оперативного командування, і потребую твоєї незалежної думки і поради. — Він повернувся до Вей Чена: — Повторіть йому все те, що вже розповіли мені.

— Я казав, що моє життя в небезпеці, — мовив Вей Чен із заціпенілим виразом обличчя.

— Чому б вам не повторити все з початку.

— Гаразд. Я розповім усе з початку. Але не чекайте від мене красномовства. Хоча останнім часом я часто замислювався про те, щоб поговорити з кимось на цю тему... — Вей Чен кинув погляд на Сюй Бінбін: — Ви хіба не робитимете якихось записів або нотаток?

— Зараз це не головне, — відповів Да Ши, не даючи Вей Чену можливості отямитися, — ви ні з ким раніше не розмовляли на цю тему?

— Ні, я занадто ледачий для цього. Я лінуюся навіть говорити. Я завжди був ледачий.

Скільки себе пам'ятаю, я завжди був геть позбавлений будь-якої цілеспрямованості. Коли жив у школі-інтернаті, ніколи не мив посуду і не заправляв ліжка. Ніщо не могло мене зацікавити достатньою мірою. Занадто ледачий, щоб учитися, занадто ледачий, щоб навіть розважатися. День за днем я животів без будь-якої мети.

Але я знав, що маю навички, якими обділені звичайні люди: якщо ви накреслите лінію, я завжди зможу накреслити іншу, котра ділитиме намальовану вами в золотій пропорції: 1,618. Мої однокласники радили мені стати теслею, але мені здавалося, що це вміння більше, ніж просте вміння бачити перспективу, щось на кшталт інтуїції форм і чисел. Однак мої оцінки з математики були настільки ж пересічні, як і з інших дисциплін. Я був занадто ледачий, щоб турбуватися про мої завдання і оцінки. Під час контрольних я просто вгадував відповіді й записував їх. У вісімдесяти-дев'яноста відсотках випадків мої здогадки виявлялися правильними, але це все-одно не допомагало мені отримувати високі оцінки.

Коли я був у випускному класі, учитель математики звернув на мене увагу. Тоді багато шкільних учителів мали дуже високу кваліфікацію, позаяк під час Великої культурної революції багатьом талановитим ученим доводилося викладати у старшій школі. Одним із таких учених і був мій учитель.

Одного разу після занять він залишив мене і, написавши з десяток числових послідовностей на дошці, попросив написати формулу підсумовування для кожної з них. Я записав формулу для деяких із них практично миттєво і, лише побіжно глянувши на інші, зрозумів, що це послідовності, які розбігаються.

Учитель узяв книжку — «Класичну бібліографію Шерлока Холмса», перегорнув сторінки й знайшов одну з повістей, мені здається це був «Етюд у багряних тонах». Там є сцена, де доктор Ватсон бачить унизу на вулиці непримітно одягненого кур'єра і вказує на нього Холмсу. Холмс каже: «Ви маєте на увазі того відставного сержанта морської піхоти?». Ватсон вражений тим, як Холмс зумів за допомогою дедуктивного методу зробити правильні висновки про життя цього чоловіка, але Холмс не може одразу відтворити хід своїх думок і повинен взяти паузу, щоб детально вибудувати ланцюжок висновків. Вони ґрунтувалися на татуюванні на руці, манері поводитися тощо. Холмс каже Ватсону, що в цьому немає нічого дивного: більшість людей не зможе пояснити, звідки вони знають, що двічі по два — буде чотири.

Учитель закрив книжку і сказав мені: «Ти такий самий. Твої умовиводи настільки швидкі й інстинктивні, що ти навіть не можеш сказати, як і звідки отримав відповідь». Потім запитав мене: «Коли ти бачиш рядок цифр, що ти відчуваєш? Я кажу саме про почуття».

Я відповів: «Будь-яка комбінація цифр мені видається тривимірними об'єктами. Звичайно, я не можу їх детально описати, але вони реально відображаються як об'єкти».

«Тоді як ти бачиш геометричні фігури?», — запитав учитель.

Я відповів: «Тут усе навпаки. Я не бачу геометричних фігур, вони всі трансформуються у цифри. Це подібно до того, як піднести шпальту газети занадто близько до очей — усе перетворюється на маленькі крапки».

Учитель сказав: «У тебе, безумовно, є математичний дар, але... але.., — він ще кілька разів вимовив «але», крокуючи туди-сюди, як ніби я був важкою проблемою, котру він не знав, як вирішити. — Але люди, подібні до тебе, не цінують свого дару». Обміркувавши деякий час, він сказав, ніби визнаючи свою поразку: «Чому тобі не взяти б участі в районній математичній олімпіаді на-ступного місяця? Я додатково не займатимуся з тобою. Це буде даремно згаяний час. Але коли писатимеш відповіді, переконайся, що мусиш розписувати свої викладки». Відтоді, починаючи з районного рівня і до Міжнародної олімпіади в Будапешті, я незмінно посідав перші місця у математичних олімпіадах. Коли я повернувся з Будапешта, мене прийняли на математичний факультет провідного вишу без будь-яких вступних іспитів...

Вам не набридли мої оповідки? Ні? Ну гаразд. Щоб точно зрозуміли, що сталося далі, я мусив розповісти вам усе це. Учитель математики старшої школи мав рацію: я не цінував свого таланту. Ступені бакалавра, магістра, науковий ступінь із математики я здобув, не докладаючи значних зусиль. Однак закінчивши навчання і повернувшись до реального світу, я виявив, що абсолютно непристосований до звичайного життя. Крім математики, я не знаю нічого. Я впадав у стан напівдрімоти, стикаючись із труднощами відносин між людьми. Що більше я працював, то більше шкоди завдавав своїй кар'єрі. Зрештою, я став викладачем у виші, але й там не затримався. Я просто не міг ставитися до процесу навчання серйозно. Я писав на дошці: «Легко доказова рівність», і моїм студентам доводилося самостійно вирішувати завдання. Пізніше, коли стали проводити оцінювання викладачів, мене звільнили як найгіршого.

Але на той час я вже був ситий усім цим по горло. Я спакував речі й вирушив до буддистського храму, загуб леного в горах Південного Китаю.

О, тільки не подумайте, що я вирішив стати ченцем. Був занадто ледачий для цього. Я лише хотів знайти по-справжньому спокійне місце, щоб пожити безтурботно, як дитина. Настоятелем храму був давній приятель мого батька — справжній інтелектуал, який зробив вибір на користь чернецтва в поважному віці. На думку мого батька, шлях, обраний його другом, був для мене єдиним виходом із ситуації, що склалася. Настоятель попросив мене залишитися. Я відповів йому: «Я хочу лише знайти спосіб, як у повному спокої скоротати залишок мого життя». Він мовив: «Це місце не настільки спокійне, як здається. Натовпи туристів і паломників беруть в облогу храм. По-справжньому відлюдником можна стати і посеред галасливого міста. І щоб досягти цього стану, тобі потрібно спустошити себе». Я відповів: «Я і так уже досить порожній. Слава і багатство ніщо для мене. Багато ченців у цьому храмі більше миряни, ніж я». Настоятель у відповідь лише похитав головою: «Порожнеча не є небуттям. Порожнеча — одна з форм буття. Ти повинен використовувати цю екзистенційну порожнечу, щоб заповнити себе».

Його слова виявилися дуже повчальними для мене. Пізніше, коли роздумував над ними, я дійшов висновку, що це навіть не буддистська філософія, а радше якийсь із напрямків сучасної теоретичної фізики. Настоятель також мені сказав, що не буде зі мною говорити про Будду, і саме з причини, раніше озвученої вчителем математики у старшій школі: у моєму випадку це даремно згаяний час.

У першу ніч у храмі я ніяк не міг заснути в маленькій кімнатці. Я не очікував, що моя втеча зі світу до вигаданого раю буде настільки некомфортною: постільна білизна через туман у горах стала вогкою, а ліжко було жорстким. Для того щоб усе ж таки заснути, я вирішив дослухатися до поради настоятеля і «наповнити себе порожнечею».

Перша порожнеча, яку я створив у своїй уяві, була нескінченністю простору. У ній не було нічого, навіть світла. Але незабаром я усвідомив, що цей порожній всесвіт не зможе змусити мене відчути тишу. Замість цього порожнеча наповнила мене незрозумілим почуттям занепокоєння, викликаючи, як у потопельника, бажання вхопитися за що-небудь.

Тому я створив для себе кулю в цьому нескінченному просторі: не надто велику, але все ж із власною масою. Однак я не знайшов душевного спокою. Куля плавала у середині «порожнечі» — нескінченного простору, де будь-яка точка може виявитися серединою. У цьому всесвіті не було нічого, що могло вплинути на кулю, але й куля не могла вплинути ні на що. Вона висіла там: нерухома, стала, як ідеальна інтерпретація смерті.

Тоді я створив другу кулю, що дорівнювала за масою першій. Обидві мали поверхні з ідеальним коефіцієнтом відбиття, і в них було видно відображення всього сущого навколо — усього всесвіту, крім них самих. Але ситуація радикально не поліпшилися. Якби кулі не мали початкового руху (а воно так би й було, якби я їм його не надав), то вони незабаром притягнулися б одна до одної силою взаємної гравітації. І потім залишалися б нерухомим, нерозлучним символом смерті. І якщо вони не мають достатнього початкового прискорення, щоб зіткнутися, то вони під діями сил взаємного тяжіння лише обертатимуться навколо одна одної. Й незалежно від початкових умов, рухи врешті-решт стабілізуються і стануть незмінними: вічний танець смерті.

Потім я ввів третю кулю, і, на мій подив, ситуація кардинально змінилася. Як я вже казав, будь-які геометричні фігури у моїй свідомості перетворюються на набір цифр. Безоб'єктний, одно- і двокулевий всесвіти скидалися на одне або пару рівнянь, подібно до самотніх листків пізньої осені. Але третя куля магічним чином перетворилася на «око дракона» і вдихнула життя в «порожнечу» всесвіту. Три кулі, отримавши початкове прискорення, почали складний, жодного разу не повторюваний рух. Рівняння, що описували їхні рухи, зринали в моєму мозку без кінця, немов розбурхана грозова злива.

Після додавання третьої кулі я одразу ж заснув, і у моєму сні три сфери продовжували свій хаотичний, неповторюваний танець. Проте десь у глибині моєї свідомості цей танець мав власний ритм, але цикл його повторення був нескінченно довгий. Це ввело мене в транс, і я захотів записати такий цикл, або хоч б частину його.

Наступного дня я продовжував думати про три кулі, що витанцьовують у «порожнечі». Ніколи раніше мені не вдавалося так зосередитися на якомусь одному питанні. Це дійшло до таких форм, що стурбовані монахи запитали настоятеля, чи не страждаю я на якесь психічне захворювання. На що той відповідав з усмішкою: «Не турбуйтеся, він просто знайшов порожнечу». Так, я знайшов порожнечу. І тепер міг залишатися сконцентрованим і посеред галасливого міста. Навіть якби я перебував у центрі найгаласливішої юрби, моє серце і далі було б безтурботним і умиротвореним. Перший раз у житті я отримував від математики справжнє задоволення. Я відчував себе неначе розпусник, який усе життя пурхав від однієї жінки до іншої, і раптом зненацька усвідомив, що закоханий по вуха.

Фізична складова задачі трьох тіл за своєю суттю дуже проста, це радше математична задача.

— Ви знаєте про Анрі Пуанкаре[54]? — Ван Мяо перебив питанням розповідь Вей Чена.

На той час не знав. Я розумію, що будь-хто, хто займається математикою, зобов'язаний знати такого зна чущого вченого, як Пуанкаре. Але в мене не було тоді авторитетів, і я не прагнув стати одним із них, тому мені нічого не було відомо про його праці. Та якби й було, це не відвадило б мене від спроб розв'язати задачу трьох тіл.

Усі, здається, вважають: Пуанкаре довів, що задача трьох тіл не має розв'язання. Але я думаю: вони помиляються. Він лише справедливо вказав, що успішність розв'язання задачі залежить від початкових умов системи, і його не можна виразити в інтегралах. Але велика залежність від початкових умов системи не означає те, що задача не має розв'язання. Це тому, що воно може складатися з багатьох різних рівнянь. Потрібен просто новий алгоритм підходу до цього питання.

Тоді я подумав: ви чули про метод Монте-Карло? О, це комп'ютерний алгоритм, який використовують для обчислення площі фігур неправильної форми. Програма поміщає задану фігуру у фігуру із заздалегідь відомою площею, наприклад, коло, і довільним чином «обстрілює фігуру» великою кількістю мікроскопічних кульок, не потрапляючи в одну точку двічі. Після використання великої кількості кульок за пропорцією тих, що припали в площу фігури неправильної форми, до загальної кількості відстріляних кульок у колі, вдається визначити шукану площу. Природно: що меншими будуть розмір кульок, то точнішими виявляться результати.

Хоч метод і простий, але він демонструє, як елементарний математичний перебір чисел може перемогти витончену логіку. Це кількісний підхід, який використовує кількість, щоб отримати якість. Це і моя стратегія в пошуку розв'язання задачі трьох тіл. Я вивчаю систему крок за кроком. У будь-який із моментів вектори руху куль мають необмежену кількість комбінацій. Я розглядаю кожну із них як форму життя. Ключ до розв'язання полягає в тому, щоб встановити якісь правила: які комбінації рухів векторів є «здоровими» і «корисними», а які — «руйнівними» і «шкідливими». Перші отримують перевагу у виживанні, а до других не так прихильна доля. У наступних обчисленнях відбувається вибраковування руйнівних векторів руху і збереження для аналізу здорових векторів. Фінальна комбінація всіх варіантів здорових векторів є правильним прогнозом наступної конфігурації системи в наступний момент часу.

— Еволюційний алгоритм, — сказав Ван Мяо.

— Добре, що я здогадався запросити тебе, — Да Ши схвально кивнув у бік Ван Мяо.

Цілком правильно, але я дізнався про цей термін набагато пізніше. Відмінною особливістю цього алгоритму є те, що для проведення такого масиву обчислень потрібна наявність відповідного ресурсу. Для повного розв'язання задачі трьох тіл теперішніх комп'ютерних потужностей недостатньо.

А тоді, у храмі, у мене не було навіть калькулятора. Мені довелося піти до храмової бухгалтерії і взяти один із гросбухів і олівець. Я почав будувати математич-ну модель на папері. Обсяг роботи був колосальний, і я швидко списав десяток бухгалтерських книг. Чернець, який відповідав за ведення храмового обліку, був незадо-волений моєю спритністю, але позаяк настоятель прихильно до мене ставився, йому довелося роздобути мені ще паперу й олівців. Я ховав закінчені розрахунки під подушкою, а чернетки спалював у дворі храму в курильниці із пахощами.

Одного вечора в мою кімнату буквально увірвалася молода жінка. Це вперше нога жінки переступила поріг мого житла. Жінка прямо вчепилася в кілька клаптиків паперу з обгорілими краями — це була одна з моїх чернеток.

— Вони мені сказали, що це ваше. Ви вивчаєте задачу трьох тіл? — запитала із запалом. За лінзами великих окулярів її очі палали фанатичним вогнем.

Жінка невимовно здивувала мене. Мої математичні викладки були нестандартними, і зроблені записи перестрибували зі сторінки на сторінку за системою, відомою лише мені. І той факт, що за кількома обгорілими уривками вона змогла точно визначити предмет мого дослідження, свідчив про неординарний математичний талант. А також про те, що предмет дослідження неабияк її цікавить.

Я був не найкращої думки про туристів і паломників. Туристи не мали ані найменшого уявлення про те, на що вони приїжджають подивитися; лише бігали навколо, клацаючи затворами фотоапаратів. Паломники здавалися набагато біднішими, ніж туристи, і справляли враження інтелектуальних тупаків, які перебували у заціпенінні. Але ця жінка була інша, схожа на справжнього вченого. Як потім з'ясувалося, вона приїхала з групою японських туристів.

Не чекаючи моєї відповіді, жінка додала:

— Ваш підхід до проблеми є блискучим і революційним. Ми шукали рішення подібне до цього, щоб перетворити складність задачі трьох тіл на простий масив математичних обчислень, нехай і величезний. Звичайно, для проведення таких обчислень потрібен суперкомп'ютер.

Мені довелося її засмутити: — Навіть, якщо ми об'єднаємо потужності всіх комп'ютерів у світі, цього все одно буде недостатньо для проведення обчислень.

— Але ви повинні мати відповідні умови для заняття науковою роботою, а тут немає нічого навіть приблизно подібного до цього. Я можу забезпечити вам доступ до суперкомп'ютера. Я надам персональний комп'ютер для роботи. Завтра вранці можемо поїхати звідси.

Цією жінкою була, звичайно, Шень Юйфей. Як і сьогодні, вона була небагатослівна й авторитарна, однак привабливіша. Я досить далека від мирських принад людина. І зацікавленості жінками в мене було навіть менше, ніж у ченців, які мене оточували. Ця жінка, котра не вписувалася в традиційні уявлення про жіночність, була іншою. І вона приваб лювала мене. Позаяк у мене все одно не було певних занять у житті, я одразу пристав на її пропозицію.

У ту ніч я ніяк не міг заснути, накинув на плечі сорочку і вийшов у двір. Удалині, у темному залі храму, я побачив Шень Юйфей. Вона схилила коліна перед статуєю Будди із запаленими ароматичними паличками, і кожен її рух, здавалося, говорив про сильну побожність. Я безшумно підійшов і через відкриті двері храму почув її молитовний шепіт:

— Лорд Будда, допоможи моєму Господу покинути море страждань.

Я подумав, що швидше за все не дочув, але вона повторила знову:

— Лорд Будда, допоможи моєму Господу покинути море страждань.

Я не розбирався в релігії, і вона мене ніколи не цікавила, але я не міг собі уявити дивнішої молитви, ніж ця.

— Що ти сказала? — мимоволі вирвалося в мене.

Шень Юйфей, здавалося, не помічала моєї присутності. Її очі і далі були заплющені, й складалося враження, що її молитви підносяться вгору разом із димом пахощів, що чадили перед статуєю Будди. Після довгого мовчання вона нарешті розплющила очі й повернулася до мене:

— Іди спати. Нам завтра рано вставати, — сказала вона, навіть не дивлячись у мій бік.

— «Господь», якого ти згадала, — частина буддист-ського вчення? — запитав я.

— Ні.

— Тоді..?

Вона нічого не відповіла, лише задріботіла геть, щоб я не міг продовжити свої розпитування. Я повторював текст молитви про себе знову і знову, і вона мені здавалася дедалі більш дивною. Зрештою мене охопив страх. Я побіг до келії настоятеля і постукав у двері.

— Якщо хтось молиться Будді про допомогу іншому Господу, то про що це свідчить? — запитав я, розповівши йому в деталях побачене.

Настоятель мовчки дивився на книгу, яку тримав у руках, але він роздумував над моїм питанням, а не читав її. Потім сказав:

— Почекай за дверима, мені потрібен час, щоб обміркувати почуте.

Я повернувся і вийшов за двері, хоча це й було незвично. Настоятель був дуже начитаною й освіченою людиною. Як правило, він без підготовки міг відповісти на будь-яке запитання про релігію, історію чи культуру. Під дверима мені довелося чекати досить часу, щоб викурити сигарету, потім настоятель покликав мене.

— Я думаю, є тільки один варіант, що пояснює все, — з похмурим виразом обличчя сказав він.

— Який? Як це може бути? Хіба можуть існувати релігії, чиї боги потребують, щоб їхні віруючі молилися богам інших вірувань із проханням про порятунок?

— Її Господь насправді існує.

Його відповідь привела мене у сум'яття.

— Тоді... Будди не існує? — тільки-но я усвідомив, наскільки грубо це прозвучало, я попросив вибачення.

Настоятель повільно махнув рукою і мовив:

— Я казав тобі, що між собою нам не варто говорити про буддизм. Існування Будди ти не можеш зрозуміти і пізнати як форму існування. Але те, як існує її Господь, — для тебе зрозуміло... Більшого я тобі сказати не можу. Але можу порадити не їхати з нею.

— Чому?

— Просто інтуїція. Я відчуваю, що за нею стоять речі, про існування яких ані ти, ані я не можемо навіть уявити.

Я вийшов із келії настоятеля і попрямував до своєї кімнати через усю територію храму. Місяць був уповні. Я глянув на нічне світило і побачив сріблясте, дивне око, яке дивилося на мене, заливаючи все навколо потойбічним холодним світлом.

Наступного ранку я поїхав із Шень Юйфей — зрештою, я не міг провести решту життя у храмі. Але я і уявити собі не міг, що кілька наступних років мого життя стануть справжньою казкою. Шень дотримала своєї обіцянки.

У мене був комп'ютер і комфортні умови. Я навіть виїжджав кілька разів за кордон, щоб провести розрахунки на суперкомп'ютері. Причому він був повністю в моєму розпорядженні, я ні з ким його не ділив.

У неї завжди було багато грошей. Хоча я не знаю джерел її статків. Пізніше ми одружилися. У цьому шлюбі не було багато любові або пристрасті, просто так було зручніше обом. У нас обох були плани, які ми хотіли реалізувати. Щодо мене, то наступні кілька років минули як один день. Спокійний, безтурботний день. У її будинку я був оточений піклуванням і увагою, міг не турбуватися про побутові потреби — їжу або одяг, я міг цілком присвятити себе роботі над задачею трьох тіл. Шень Юйфей ніколи не втручалася у мої справи. У гаражі стояв автомобіль, на якому я міг їздити куди мені тільки заманеться. Я впевнений, що вона не заперечувала би, навіть якби я привів до будинку іншу жінку. Її цікавило лише моє дослідження. Ми говорили про нього щодня: вона хотіла знати все до найменших деталей.

— Ви знаєте, чим іще займалася Шень Юйфей? — запитав Да Ши.

— Тільки «Рубежами науки». Вона була поглинена цим. Безліч людей щодня збиралися у нас вдома.

— Вона не пропонувала вам приєднатися?

— Ніколи. Навіть не починала розмови зі мною на цю тему. Мені, утім, було все одно. Такий уже я. Я не хочу морочити собі голову нічим. Їй це було відомо, вона казала, що я порожня людина без будь-якої мети у житті. І будь-яка організація не для мене, бо це буде лише заважатиме моїм дослідженням.

— Ви досягли якогось прогресу у вивченні задачі трьох тіл? — запитав Ван Мяо.

Порівняно із загальним станом аналогічних досліджень у світі, мій прогрес можна сміливо називати проривом. Кілька років тому Річард Монтгомері з Каліфорнійського університету у Санта-Крузі спільно з Аленом Ченсинером з Університету Париж VII імені Дені Дідро відкрили ще один стабільний періодичний розв'язок задачі трьох тіл за певних початкових умов: три об'єкти обертатимуться навколо одне одного за стабільними траєкторіями у формі витягнутих вісімок. Після цього всі намагалися знайти подібні стійкі конфігурації, і кожне таке відкриття викликало бурхливе захоплення у публіки. Усього було виявлено три або чотири подібні конфігурації.

Але мій еволюційний алгоритм дав змогу відкрити вже понад сотню стабільних конфігурацій, і закарбований малюнок їхніх орбіт створить безліч прекрасних шедеврів постмодерністського мистецтва. Однак це не є моєю метою. Реальним розв'язком задачі трьох тіл буде побудова такої математичної моделі, яка зможе, в разі введення початкового положення тіл і заданих векторів руху, безпомилково передбачити рух всієї системи трьох тіл. Саме цього прагне Шень Юйфей.

Але моє спокійне життя закінчилося вчора: у мене виникли серйозні проблеми.

— Це той злочин, про який ви заявляєте, чи не так? — запитав Да Ши.

— Так. Учора мені зателефонував чоловік і сказав, якщо я негайно не припиню роботи на задачею трьох тіл, то мене вб'ють.

— Хто ця людина?

— Я не знаю.

— Номер, із якого телефонували?

— Я не знаю. Номер абонента був прихований.

— Є ще щось, що ви можете розповісти у зв'язку із цією ситуацією?

— Я не знаю.

Да Ши розсміявся і загасив недопалок:

— Ви розповідали цілу вічність, і в результаті в нас тільки одна фраза і кілька ваших «я не знаю»?

— Я не затягував цілеспрямовано своєї розповіді, але ви без викладених фактів просто не зрозуміли б важливості цього дзвінка. І потім, якби все обмежилося дзвінком, я не заявився б до вас. Ви ж пам'ятаєте, що я дуже ледачий? Але ось, що ще сталося: пізно вночі — не пам'ятаю вчора чи вже сьогодні — я прокинувся від відчуття, що моїм обличчям переміщується щось холодне. Я розплющив очі, побачив Шень Юйфей і не на жарт перелякався.

— І що страшного в тому, щоб побачити дружину на своєму ліжку посеред ночі?

— Вона дивилася на мене таким поглядом, якого я раніше не помічав. Світло від вуличного ліхтаря впало на її обличчя, і це було обличчя привида! Вона тримала щось у руці. Пістолет, це був пістолет! Соваючи дулом по моєму обличчю, вона сказала, що я повинен продовжувати дослідження, пов'язані із задачею трьох тіл. Або вона своїми руками вб'є мене.

— Ось тепер стає справді цікаво, — задоволено кивнув Да Ши, припалюючи ще одну сигарету.

— Цікаво?! Послухайте, мені нікуди більше піти, тому я і звернувся до вас.

— А тепер дослівно повторіть, що вона вам сказала.

— Вона сказала ось що, слово у слово: «Якщо ти зможеш знайти розв'язання задачі трьох тіл — ти станеш рятівником, якщо припиниш роботу — грішником. І коли комусь іще визначено врятувати рід людський або знищити його, то твої заслуги або твої гріхи будуть удвічі більші, ніж його».

Да Ши випустив велику хмару тютюнового диму і втупився у Вей Чена так, що той мимоволі зіщулився. Потім із бедламу на робочому столі витягнув записну книжку і намацав ручку.

— Ви хотіли, щоб ми записували нашу розмову, адже так? Тоді спробуйте іще раз дослівно повторити, що вона вам сказала.

Вей Чен підкорився.

— Її слова дуже дивні, — мовив Ван Мяо. — Що значить: «удвічі більші»?

Вей Чен моргнув і продовжив:

— Це все досить серйозно, авжеж? Коли я прийшов, черговий офіцер негайно направив мене до вас. Схоже, Шень і я давно у вас «під ковпаком» і маємо високий пріоритет.

Да Ши кивнув.

— Іще одне запитання: як ви думаєте, пістолет у руках вашої дружини був справжній?

Він побачив, що Вей Чен вагається з відповіддю.

— Ну, ви відчували запах збройного мастила?

— Так, такий маслянистий!

— Дуже добре, — Да Ши зістрибнув зі столу, на якому сидів. — Нарешті у нас є можливість висунути звинувачення у незаконному зберіганні вогнепальної зброї. Це дає підставу для проведення обшуку. З юридичними формальностями розберемося завтра, потрібно діяти негайно.

Він повернувся до Ван Мяо:

— Ти, напевно, втомився, але тобі доведеться з нами ще покататися — мені ще потрібна твоя допомога.

Він повернувся до Сюй Бінбін, яка весь цей час зберігала мовчанку:

— Бінбін, зараз у нас тільки двоє людей на чергуванні — цього замало. Знаю, що співробітників відділу інформаційної безпеки не залучають до роботи «в полі», але я хочу попросити тебе поїхати з нами.

Сюй кивнула, радіючи можливості покинути прокурений офіс.

Крім Да Ши і Сюй Бінбін в оперативну групу, яка вирушила на проведення обшуку, увійшли Ван Мяо, Вей Чен і ще два оперативники з відділу кримінальної поліції. Усі шестеро розсілися у дві поліцейські машини і в досвітній імлі помчали в напрямку елітного селища в передмісті.

Сюй і Ван Мяо опинилися разом на задньому сидінні, і ледь машина рушила, вона прошепотіла Ван Мяо:

— Професоре Ван, ваш рейтинг у «Трьох тілах» дуже високий.

Ось і згадка про гру в реальному житті! Несподівано Ван Мяо зрадів цьому і відчув дружнє ставлення до молодої дівчини в поліцейській уніформі.

— Ви самі граєте?

— У мої службові обов'язки входить моніторинг і відстеження розвитку подій у грі. Неприємне заняття, скажу я вам.

— Можете мені розповісти про підґрунтя гри? Я справді хочу знати, — схвильовано промовив Ван Мяо.

У слабкому світлі, що проникало крізь вікна автомобіля Ван Мяо встиг помітити загадкову посмішку, що з'явилася на губах Сюй Бінбін.

— Ми теж хотіли б це знати. Але сервери гри розташовані за межами країни, власне ігрова платформа і брандмауер добре захищені від проникнення. Зламати їх надзвичайно складно. Нам відомо небагато, але гра точно не спрямована на отримання прибутку. Водночас ігрове програмне забезпечення перебуває на надзвичайно високому рівні, а обсяг інформації узагалі не корелює зі звичайними іграми. Це навіть не схоже на комп'ютерну гру у звичному розумінні.

— А чи не було якихось... — Ван Мяо ретельно підбирав слова, — ...надприродних знаків, подій?

— Ми так не думаємо. Велика кількість людей з усього світу брала участь у розробці гри. Їхній метод співпраці подібний до того, який використовують для розробки платформ із відкритим вихідним кодом, наприклад, для відомої операційної системи Linux. Але, звичайно, вони послуговуються новітніми методами розробки. Щодо ігрового контенту, то ми поки що не знаємо, звідки він походить. Це може бути... щось надприродне, про що ви говорили. Але ми все ще віримо у правильність широко відомої думки Да Ши: ці всі події мають людську природу. Останнім часом ми домоглися певного прогресу в моніторингу подій і чекаємо на результати.

Дівчина, зрештою, була ще молода і недосвідчена, і Ван Мяо без труднощів уловив прихований сенс її слів.

— Його вислови відомі широкому колу осіб? — Ван Мяо подивився на Да Ши, що сидів за кермом.

Вони досягли місця призначення ще до сходу сонця. Світло горіло лише у вікні на другому поверсі, решта вікон вілли зяяли темнотою. Щойно вийшовши з автомобіля, Ван Мяо почув звуки, що лунали з другого поверху, — ніби хтось бив по стіні будинку. Да Ши моментально «зробив стійку». Ударом ноги він відчинив хвіртку і зі спритністю, дивною для його статури, кинувся до будинку; за ним бігли його колеги.

Ван Мяо і Вей Чен пішли слідом. Піднявшись сходами на другий поверх, вони увійшли у відчинені двері єдиної залитої світлом кімнати, де Ван Мяо бачив Шень Юйфей, коли вона грала у «Три тіла». На цей раз вона лежала посеред кімнати з двома кульовими отворами у грудях, і кров, що витікала поштовхами, збиралася в калюжу, яка підбиралася до підошов їхнього взуття. Третя куля влучила їй у ліву брову, забризкавши червоним і обличчя. Біля калюжі крові лежав і її пістолет.

Коли Ван Мяо входив до кімнати, Да Ши і ще один офіцер кинулися через темну залу у відчинені двері кімнати навпроти. Вікно там було відчинене, і Ван Мяо почув звук від'їжджаючої машини. Поліцейський почав телефонувати комусь. Сюй Бінбін стояла трохи осторонь, і на її обличчі застигла гримаса жаху. Ймовірно, вона, як і Ван Мяо, уперше стала свідком такої сцени.

За мить повернувся Да Ши. Він засунув пістолет назад у пахвову кобуру і сказав офіцерові, який розмовляв телефоном:

— Чорний «Фольксваген Сантана», усередині одна людина. Я не розгледів номерного знака. Скажи їм, аби блокували в'їзди на п'яту кільцеву дорогу! Чорт, він може втекти!

Да Ши озирнувся і побачив кілька кульових отворів у стіні. Кинувши погляд на гільзи, що валялися навколо, він вимовив:

— Нападник вистрілив п'ять разів, тричі вцілив. Вона стріляла двічі — усе мимо.

Присівши навпочіпки разом з іншим офіцером, він став розглядати тіло вбитої. Сюй Бінбін, так і не рушивши з місця, потайки розглядала Вей Чена, що стояв недалеко від неї. Да Ши також підвів на нього очі.

На обличчі Вей Чена були помітні сліди жаху і скорботи. Але лише сліди. Загалом вираз його обличчя лишався відчуженим. Він здавався набагато спокійнішим, ніж Ван Мяо.

— А ви не видаєтеся сильно наляканим, — сказав Да Ши йому. — Він міг прийти, щоб убити саме вас.

Вей Чен сумно посміхнувся:

— Що я можу зробити? Навіть тепер я насправді не знаю нічого про неї. Скільки разів я їй казав, що варто вести простіше життя. Я постійно думаю про пораду настоятеля тієї ночі. Але що вже...

Да Ши встав, підійшов впритул до Вей Чена і запалив іще одну сигарету.

— Мені здається, що є ще речі, про які ви нам не розповіли.

— Для того, щоб розмовляти про деякі речі, я занадто ледачий.

— Ну наразі вам доведеться постаратися!

Вей Чен на мить задумався, а потім почав розповідати:

— Сьогодні, ні, вчора вдень вона сперечалася у вітальні з чоловіком. Це був Пань Хань, відомий еколог. Вони й до цього сперечалися, але говорили японською, бо боялися, що я можу їх почути. Але вчора вони були настільки захоплені, що забули про обережність і говорили китайською. Я почув кілька фраз з їхньої розмови.

— Можете дослівно повторити почуте?

— Ну, Пань Хань сказав: «Хоча з боку ми здаємося однодумцями, насправді ми — непримиренні вороги». Шень йому відповіла: «Так, тому що ви намагаєтеся направити силу нашого Господа проти людської раси». Пань у відповідь: «Ваше розуміння не зовсім правильне. Ми жадаємо приходу Господа у цей світ, щоб покарати грішників, які давно заслуговують на кару! Але ваша робота спрямована на перешкоджання приходу Господа, тому ми не збираємося це терпіти! Якщо ви не зупинитеся, ми змусимо вас зупинитися!». Шень: «Ви — демон у людській подобі. Командувач був сліпий, дозволивши вам приєднатися до Організації». Пань: «Раз уже заговорили про Командувача: до якої фракції він належить — адвентистів або редемптористів[55]? Ратує за знищення людства або збереження?». Слова Паня змусили Шень замовкнути на деякий час, і надалі вони вже сперечалися не так голосно. Більше я не чув нічого.

— Голос людини, яка загрожувала вам телефоном, який він був?

— Ви хочете дізнатися, чи не був це Пань Хань? Я не знаю. Чоловік, який телефонував, говорив тихо.

Ще кілька поліцейських машин із увімкненими сиренами під'їхали до будинку. Група поліцейських у білих рукавичках піднялася на другий поверх із фотокамерами, будинок наповнився робочої суєтою. Да Ши порадив Ван Мяо поїхати додому і трохи відпочити.

Замість цього Ван Мяо попрямував до кімнати Вей Чена.

— Чи не могли б ви дати мені загальний опис вашого еволюційного алгоритму задачі трьох тіл? Я хотів би... показати його деяким людям. Я знаю, що прошу багато. Якщо ви не можете, так і скажіть, я зрозумію.

Вей Чен дістав диск і простягнув його Ван Мяо:

— Тут повний алгоритм і додаткові матеріали. Зробіть мені послугу й опублікуйте роботу під своїм ім'ям. Це справді може мені допомогти.

— Ні, ні! Як це можливо?

Вей Чен показав на диск у руці Ван Мяо:

— Професоре Ван, я звернув на вас увагу ще того разу, коли ви приходили до дружини. Ви добра людина з вираженим почуттям відповідальності. Тому я наполегливо раджу вам триматися від усього цього подалі. Світ навколо нас зміниться. Назавжди. Кардинально. Кожен повинен спробувати прожити решту свого життя тихо і спокійно. Так буде краще для всіх. Не варто сильно перейматися через все це. Все одно всі зусилля марні.

— Мені здається, що ви знаєте набагато більше, ніж розповідаєте.

— Я був із нею щодня. Неможливо не помічати і не знати нічого.

— Тоді чому ви не сказали про це поліції?

Вей Чен зневажливо посміхнувся:

— Поліція не здатна нічого зробити. Навіть Бог, якби опинився тут, не зміг би зробити нічого путнього. Людство дійшло до тієї межі, коли всі його молитви залишаються непочутими.

Вей Чен стояв біля вікна, що виходило на схід. Удалині, за міською панорамою, небо золотилося першими променями вранішнього сонця. Чомусь це нагадало Ван Мяо світло дивної зорі, яку він бачив щоразу, коли входив в ігровий світ «Трьох тіл».

— Насправді, я не настільки відчужений, яким здаюся. Я не спав кілька останніх ночей. Щоранку, коли я бачу світанок, він здається мені заходом сонця.

Вей Чен повернувся до Ван Мяо і після довгого мовчання додав:

— Насправді, усе це брехня. Бог або Господь, про якого вона говорила, не в змозі вже допомогти навіть самому собі.

十七 Три тіла: Ньютон, фон Нейман, Цінь Ши Хуан-ді і сизигія трьох Сонць

Початок другого рівня «Трьох тіл» не дуже відрізнявся від першого: такий самий похмурий, холодний світанок, на горизонті, як і раніше, височіє піраміда колосальних розмірів. Але цього разу стиль піраміди знову змінився — повернувся до давньоєгипетського.

Ван Мяо чув чіткі звуки ударів металу об метал. Світанкове холодне повітря лише посилювало їх. Пошукавши джерело звуку, він побачив дві метушливі темні тіні біля підніжжя піраміди. У похмурому ранковому світлі між тінями спалахували металеві відблиски: дуель на мечах.

Після того, як його очі адаптувалися до темряви, він чіткіше розгледів постаті. Зважаючи на стиль піраміди, він очікував побачити якусь локацію на сході, але обидві постаті були одягнені у європейське вбрання XVI–XVII століть. Нижча постать майстерно підпірнула під клинок суперника, який завдавав удару, але з її голови на землю впала срібляста перука. Після ще кількох випадів і парирувань з-за рогу піраміди з'явився чоловік і побіг до постатей, що билися. Він спробував було зупинити дуель, але свистячі в повітрі клинки заважали йому наблизитися. Він кричав:

— Зупиніться! Вам що, нема чим зайнятися? Де ваше почуття відповідальності? Якщо в цивілізації немає майбутнього, що вам із тієї слави переможця дуелі?

Але обидва фехтувальники пропустили його слова повз вуха, сконцентрувавшись на поєдинку. Раптом той, що був вищий на зріст, скрикнув від болю, і його клинок впав із брязкотом на землю. Він повернувся і, схопившись за поранену руку, побіг геть. Другий пробіг за ним кілька кроків, плюнув йому вслід і зупинився.

— Негідник! — крикнув він і нагнувся, щоб підняти із землі свою перуку. Розігнувшись, побачив Ван Мяо. Показавши рукою в напрямку втікача, промовив: — Він наважився заявляти, що винайшов математичний аналіз, — потім, надівши перуку і приклавши руку до серця, розкланявся з усією повагою: — Ісаак Ньютон, до ваших послуг.

— Тоді той, хто втік, мабуть, Лейбніц[56]? — запитав Ван Мяо.

— Так! Підла людина! Насправді, мене не сильно турбують його претензії на мою славу творця математичного аналізу. Відкриття трьох законів механіки робить мене першим після Бога. Від руху планет до поділу клітини — усе підпорядковується цим трьом великим законам. Тепер з наявністю такого потужного інструменту, як математичний аналіз, розрахувати рух трьох Сонць — лише питання часу.

— Усе не так просто, — сказав чоловік, який намагався зупинити дуель. — Ви підраховували кількість обчислень, що буде потрібно для цього? Я бачив порядки диференціальних рівнянь, які ви писали, і не думаю, що можливе аналітичне розв'язання задачі тільки чисельне. І все ж, обсяг необхідних обчислень такий, що навіть коли ми посадимо всіх математиків у світі працювати без перерви, то вони все одно не впораються до кінця світу. І якщо ми найближчим часом не зуміємо розрахувати і спрогнозувати рух світил, то кінець світу настане навіть раніше, ніж ми того очікуємо, — і він схилився перед

*

Ван Мяо у поклоні, однак набагато сучаснішому: — Фон Нейман[57].

— Але ж чи не заради того, щоб мати можливість розв'язати всі ці рівняння, ви затягнули нас так далеко на Схід? — запитав Ньютон. Потім він повернувся до Ван Мяо: — Норберт Вінер[58] і той покидьок, що втік, також були з нами. Близько Мадагаскару на нас напали пірати, і Вінер залишився битися з ними наодинці, щоб дати нам можливість врятуватися. Він загинув як герой.

— А навіщо вам знадобилося приїжджати на Схід для побудови комп'ютера? — здивовано запитав Ван Мяо у фон Неймана.

Фон Нейман і Ньютон дивилися один на одного з подивом:

— Комп'ютер? Обчислювальна машина?! Така річ існує?

— Ви не знаєте про існування комп'ютера? Тоді що ви мали на увазі під проведенням величезної кількості обчислень?

Фон Нейман дивився на Ван Мяо широко розплющеними від здивування очима, ніби запитання не мало жодного сенсу.

— Використовуючи людей, зрозуміло. Як іще у цьому світі можна проводити обчислення по-іншому?

— Але ви щойно сказали, що навіть залучення всіх математиків світу буде недостатнім для цього.

— Однак ми не використовуватимемо працю математиків, замість цього залучимо звичайнісіньких людей. Але нам потрібно не менше тридцяти мільйонів! Ми робитимемо математичні розрахунки з використанням тактики людських ешелонованих побудов.

— Звичайні люди? Тридцять мільйонів? — Ван Мяо був вкрай здивований. — Але, якщо я не помиляюся, у цю епоху 90 відсотків людей були неписьменними. І ви хочете знайти тридцять мільйонів людей, які знаються на математичному аналізі?

— Ви чули жарт про призовників із Сичуані[59]? — фон Нейман взяв товсту сигару, відкусив кінчик, і розкурив її. — Деякі із цих призовників, оскільки не мали ніякої освіти, під час заняття стройовою підготовкою плутали ліву ногу з правою. І один із інструкторів знайшов вихід із цієї ситуації: він наказав усім солдатам взути на ліву ногу солом'яні сандалі, а на праву — з тканини. І коли вони почали марширували строєм, він кричав їм (тут фон Нейман перейшов на сичуанський акцент): — сіно-ганчірка, сіно-ганчірка... Саме такі солдати потрібні і нам. Крім того факту, звичайно, що їх необхідно 30 мільйонів.

Почувши цей сучасний жарт, Ван Мяо зрозумів, що перед ним не частина програми, а жива людина і, найімовірніше, китаєць.

— Важко навіть уявити настільки велику армію, — Ван Мяо похитав головою.

— Саме тому ми і прибули на аудієнцію до Цінь Ши Хуан-ді, Першого імператора, — Ньютон показав на піраміду.

— Хіба він усе ще при владі? — Ван Мяо озирнувся навколо. Він побачив, що солдати, які охороняють вхід у піраміду, справді одягнені в прості шкіряні обладунки й озброєні алебардами, характерними для епохи династії Цінь. Мішанина історичних стилів і епох у «Трьох тілах» його більше не приголомшувала.

— Увесь світ незабаром опиниться під його п'ятою, бо в його розпорядженні 30-мільйонне військо, готове вирушити підкорювати Європу. Що ж, нанесімо йому візит, — фон Нейман повернувся до Ньютона: — Киньте клинок, негайно!

Ньютон підкорився, і трійця увійшла в піраміду. На виході з тунелю в Парадну залу їх зустріла охорона й наказала роздягнутися догола. Ньютон обурився:

— Ми — відомі вчені! Ніхто з нас не посміє приховати зброю!

Ситуація зайшла у глухий кут, аж ось із Парадної зали почувся приглушений голос:

— Це той чоловік із Заходу, який відкрив три закони руху? Впусти його і супутників теж.

Вони увійшли в Парадну залу і побачили Цінь Ши Хуан-ді, який ходив взад і вперед у довгих шатах і при знаменитому довгому мечі, який діставав до землі. Він повернувся, щоб поглянути на трьох прибулих учених. Ван Мяо зазначив, що його очі горіли тим самим вогнем, що й у Чжоу Вень-вана і Папи Григорія.

— Мені відомо про мету вашого візиту. Ви — європейці. Чому ж ви не вирушили до Цезаря? Його імперія величезна, і йому цілком під силу зібрати для вас армію у 30 мільйонів людей.

— Але Великий імператоре, хіба ви не знаєте, що за армія у нього в розпорядженні? Що являє із себе його імперія? Навіть у величному Римі річка, що протікає крізь нього, неймовірно забруднена. Вам відоме джерело забруднення?

— Військова промисловість?

— Ні, ні, Великий імператоре. Це блювота римлян після щедрих пиятик і споживання їжі. Коли патриції відвідують бенкети, ноші для них уже заздалегідь припасені під столами. Коли вони об'їдаються до того стану, що вже не здатні рухатися, прислуга відносить їх додому. Уся імперія занурилася в трясовину гедонізму, марнотратства, і виходу звідти не видно. Навіть якщо Цезар і зможе зібрати армію у 30 мільйонів воїнів, через занепад сили і витри-валості воякам не вдасться провести величезну кількість необхідних розрахунків.

— Мені то відомо, — сказав Цінь Ши Хуан-ді, — але Цезар усвідомив глибину проблеми і активно займається реформою армії. А мудрість людей Заходу жахає. Ви не розумніші за нас, людей Сходу, але ваше вміння концентруватися на досягненні поставленої мети дає вам перевагу. Наприклад, Коперник зміг встановити, що існують три Сонця, а ти вивів свої три закони руху. Дуже вражає, визнаю. Ми тут, на Сході, поки не можемо похвалитися подібним. У мене ще немає сил і можливостей підкорити Європу: морехідні якості моїх суден не дають змогу віддалятися від берега, а лінії постачання на суші не можуть тривалий час підтримувати потрібний рівень поставок.

— Саме тому, Великий імператоре, ваша імперія повинна й далі розвиватися, — фон Нейман, не гаючи часу, продовжив: — Якщо ви виведете закони руху світил, то зможете раціональніше використовувати сприятливий час епох стабільності, і мінімізувати шкоду від епох хаосу. Так ваш прогрес набагато перевищуватиме європейський. Повірте нам, ми вчені. І поки ми можемо, використовуючи три закони руху і математичний аналіз, передбачати рухи світил, нам однаково, хто панує над світом.

— Звичайно, я повинен мати можливість знати наперед про рух світил. Але якщо ви хочете, щоб я зібрав 30 мільйонів вояків, ви, щонайменше, маєте продемонструвати мені, у чому полягає суть ваших обчислень.

— Ваша імператорська величносте, дайте мені трьох вояків, і я влаштую вам демонстрацію, — сказав фон Нейман в ажитації.

— Три? Усього лише три? Я за помахом руки можу дати вам три тисячі, — Імператор з недовірою подивився на фон Неймана.

— Ваша імператорська величносте, ви щойно згадали про вади азіатського типу мислення для наукових досліджень. Ваша недовіра від того, що ви не зрозуміли: навіть найскладніші об'єкти у Всесвіті складаються з найпростіших елементів. Мені потрібні лише троє вояків, Ваша величносте.

Цінь Ши Хуан-ді змахнув руками — і троє вояків зробили крок уперед. Вони всі були дуже молоді, і їхні рухи нагадували механічні рухи слухняних машин.

— Я не знаю ваших імен, — сказав фон Нейман, поплескавши двох із трійці по плечу, — але ви будете відповідальні за вхідний сигнал, тому я буду вас називати «Вхід 1» і «Вхід 2». — Він вказав на солдата, що залишився: — Ти будеш відповідальний за вихідний сигнал, тому я називатиму тебе «Вихід». — Він підштовхнув вояків туди, де хотів, щоб вони стояли. — Сформуйте трикутник: «Вихід» буде вершиною, а «Вхід 1» і «Вхід 2» — основою.

— Сказав би просто: станьте атакуючим клином, — мовив Цінь Ши Хуан-ді, зневажливо змірявши фон Неймана поглядом.

Ньютон дістав шість прапорців — три чорних і три білих. Фон Нейман роздав їх солдатам — по два різних кольорів кожному.

— Білий прапор символізує «0», чорний — «1». Відмінно. Тепер слухайте мене: — «Вихід», ти повернися так, щоб бачити «Вхід 1» і «Вхід 2». Якщо вони обидва піднімуть чорні прапорці, ти також піднімеш чорний. За будь-яких інших поєднань, ти піднімаєш білий прапорець.

— Мені здається, тобі варто було б використовувати інший колір, білий прапор — знак капітуляції, — сказав Цінь Ши Хуан-ді.

Від хвилювання фон Нейман проігнорував репліку імператора. Він викрикував накази трійці вояків.

— Починаймо роботу! «Вхід 1» і «Вхід 2», ви можете піднімати ті прапорці, які вам заманеться. Добре. Піднімай! Добре. Ще раз! Піднімай!

«Вхід 1» і «Вхід 2» підняли свої прапорці тричі. Перший раз поєднання було «чорний-чорний», другий — «бі-лий-чорний», третій — «чорний-білий». «Вихід» реагував коректно кожен раз, піднявши чорний прапорець один раз, а білий — двічі.

— Дуже добре. Ваша імператорська величносте, ваші солдати дуже розумні.

— Навіть дурень би впорався із цим. Скажіть, що вони роблять насправді, — Цінь Ши Хуан-ді здавався здивованим.

— Ці троє вояків створюють елемент обчислювальної системи. Це логічний вентиль типу «І», — фон Нейман замовк, даючи можливість імператорові осмислити почуте.

— Я не вражений, продовжуйте, — спокійно вимовив Цінь Ши Хуан-ді.

Фон Нейман повернувся до солдатів, що розташувалися у формі трикутника:

— Тепер створімо інший елемент. Ти, «Вихід», якщо бачиш, що «Вхід 1» або «Вхід 2» підняв чорний прапорець, то також піднімаєш чорний прапорець. У трьох комбінаціях це буде правильним: чорний-чорний, білий-чорний, чорний-білий. Якщо піднято два білі прапорці, то ти теж піднімаєш білий. Зрозуміло? Молодець, ти дуже тямущий. Ти — ключ до правильного функціонування логічного елемента. Старайтеся, й імператор винагородить вас! Розпочнемо. Піднімайте! Добре, іще раз! Знову піднімайте! Приголомшливо! Ваша імператорська величносте, цей логічний вентиль називається «АБО».

Потім фон Нейман за допомогою трьох вояків створив вентилі «І-НЕ», «АБО-НЕ», «Виняткове АБО», «Виняткове АБО-НЕ» з трьома станами і нарешті з використанням тільки двох вояків — найпростіший логічний елемент вентиль «НЕ», або інвертор: «Вихід» завжди піднімає прапор з протилежним кольором до того, який підняв «Вхід».

Фон Нейман вклонився імператорові:

— Тепер, Ваша імператорська величносте, усі логічні вентилі вам продемонстровано. Це просто, чи не так? Будь-який солдат за годину тренувань оволодіє цим умінням.

— Хіба їм не потрібно знати більше? — запитав Цінь Ши Хуан-ді.

— Ні. Ми можемо створити десять мільйонів подібних вентилів і потім зібрати компоненти в єдину систему. Така система зможе проводити необхідні нам обчислення, вирішувати диференціальні рівняння для передбачення руху світил. Ми назвемо цю систему... хммм...

— Комп'ютер, — підказав Ван Мяо.

— Так, відмінно, — фон Нейман показав Ван Мяо піднятий угору великий палець. — Комп'ютер — влучна назва. Це найграндіозніша і найскладніша зі створених коли-небудь у всьому світі систем.

Плин часу у грі пришвидшився. Минуло три місяці.

Цінь Ши Хуан-ді, Ньютон, фон Нейман і Ван Мяо стояли на платформі на вершині піраміди. Ця платформа була схожа на ту, де Ван Мяо зустрічався з Мо-цзи. На платформі нагромаджувалися астрономічні прилади, багато — сучасного європейського вигляду. Під ними чіткими фалангами стояла могутня 30-мільйонна армія Цінь, формуючи ідеальний квадрат зі стороною у 6 кілометрів. Сонце, що зійшло, освітило незворушні фаланги, немов земля була встелена килимом із 30 мільйонів фігурок теракотових воїнів і коней. Зграя птахів, яка залетіла на цей килим, раптом відчула смертельну загрозу, що походила із землі і, з тривожними криками, кинулася геть. Ван Мяо провів деякі підрахунки і зрозумів: навіть якщо все людство щільно вбудувати в такі фаланги, то все воно вміститься всередині району Хуанпу у Шанхаї[60]. Хоча видовище і захоплювало подих, воно також демонструвало всю тендітність цивілізації.

— Ваша імператорська величносте, ваша армія справді унікальна — за такий короткий проміжок часу ми змогли завершити таку складну підготовку, — захоплено вимовив фон Нейман.

— Навіть якщо ціла система здається складною, завдання кожного солдата вкрай просте. Порівняно з тією підготовкою, крізь яку вони пройшли, щоб навчитися долати побудову македонської фаланги, це — ніщо, — сказав Цінь Ши Хуан-ді, стискаючи руків'я свого довгого меча.

— І Бог благословив нас двома епохами стабільності поспіль, щоб ми могли закінчити навчання, — вимовив Ньютон.

— Навіть в епоху хаосу моя армія тренується. Вони закінчать ваші розрахунки, навіть якщо настане епоха хаосу, — сказав Цінь Ши Хуан-ді, з гордістю обводячи поглядом незліченних воїнів внизу.

— Тоді, Ваша величносте, віддайте свій імператорський наказ, — тремтячим від хвилювання голосом промовив фон Нейман.

Цінь Ши Хуан-ді кивнув. Підбіг охоронець, взяв меч за руків'я і почав відступати назад. Бронзовий меч був такий великий, що імператору не до снаги було вийняти його із піхов самостійно. Охоронець вклонився, опустився на коліна і простягнув меч імператору. Цінь Ши Хуан-ді підняв меч до небес і прокричав:

— Перебудуватися в комп'ютер!

Чотири гігантські бронзові котли, розташовані в кутах платформи, моментально ожили ревучим полум'ям. Група солдатів, що розташовувалася на сторонах піраміди, які спускалися донизу, вигукувала в унісон: — Перебудуватися в комп'ютер!

Унизу, на землі, єдиний кольоровий лад фаланг почав рухатися і зламався: утворювалися схеми, приєднувалися одна до іншої, формувалися складні й заплутані фігури, що заполоняли весь простір. Через 10 хвилин армія створила гігантську материнську плату комп'ютера площею 36 квадратних кілометрів.

Фон Нейман вказав на величезну колону людей унизу піраміди і вимовив:

— Ваша імператорська величносте, ми назвали цей комп'ютер «Цінь І». Дивіться, он там, у центрі, розміщений центральний процесор, що складається з п'яти гвардійських корпусів. Там проводяться основні обчислення. Поглянувши на цю схему, ви зможете побачити місцероз-ташування суматора, регістра, стекової пам'яті. Ділянка на периферії, що здається монолітною, це — оперативна пам'ять. Коли ми створювали цю частину, то виявили, що нам не вистачає солдатів. Але, на щастя, операції в цьому елементі комп'ютера найпростіші, тому ми провели додаткові тренування для солдатів, завдяки яким вони можуть тримати більше кольорових прапорців. Тому тепер кожен із них здатен замінити двадцять солдатів. Це дало змогу збільшити обсяг оперативної пам'яті до мінімально необхідних вимог для роботи операційної системи «Цінь І». Зверніть увагу також на порожній простір, що пронизує всю побудову, і легку кавалерію, яка стоїть там напоготові: це системна шина, що відповідає за передачу інформації між усіма компонентами.

Шинна архітектура являє собою великий винахід. Додаткові змінні елементи, сформовані із десяти корпусів, можуть бути швидко підключені до основної системної шини. Це дасть змогу легко розширювати й оновлювати апаратне забезпечення «Цінь І». Якщо подивитеся ще далі — ви можете використовувати для цього телескоп — ви побачите зовнішню пам'ять, яку ми за пропозицією Коперника називаємо «жорстким диском». Вона сформована із трьох мільйонів найосвіченіших людей імперії. Коли після об'єднання Китаю ви наказали поховати заживо всіх учених, було дуже розумно залишити живими цих людей. У кожного є перо і папір, і вони відповідальні за записи результатів проведених обчислень. Звичайно, більший шмат їхньої роботи полягає в тому, щоб бути віртуальною пам'яттю і зберігати проміжні результати обчислень. Вони — вузьке місце у швидкості обчислень. І, нарешті, найближча до нас частина — це дисплей. На ньому відображатимуться найголовніші параметри і результати обчислень.

Фон Нейман і Ньютон принесли величезний сувій і почали розгортати його перед Цінь Ши Хуан-ді. Коли вони дійшли до кінця сувою, у Ван Мяо дихання сперло у грудях, бо згадав легенду про те, як вбивця сховав кинджал у згортку карти, яку він приніс показати імператорові. Але уявного кинджала не було. Перед ним містився тільки великий аркуш паперу, поцяткований мікроскопічними символами; надзвичайно щільно розташовані символи з великою точністю відображали унікальну побудову комп'ютера внизу.

— Ваша імператорська величносте, це операційна система «Цінь 1.0», яку ми розробили. Програмне забезпечення для проведення обчислень працюватиме саме на ній. Там унизу, — фон Нейман вказав на людські фігури, — апаратне забезпечення. На папері ви бачите програмне забезпечення. Співвідношення між апаратним та програмним забезпеченням — таке саме, як між цисяньцинь[61]і нотним записом на папері.

Він разом із Ньютоном розгорнув іще один сувій, такий само величезний.

— Ваша імператорська величносте, це програмне забезпечення для чисельного методу розв'язання диференціальних рівнянь. Після введення векторів руху трьох Сонць у конкретний момент часу, отриманих за допомогою астрономічних спостережень, програма обчислить прогнозний рух Сонць у будь-який момент у майбутньому. Наші перші обчислення стосуватимуться положення трьох Сонць у наступні два роки. Ми отримуватимемо вихідні дані по частинах — кожні 120 годин.

— Добре, починайте, — кивнув Цінь Ши Хуан-ді.

Фон Нейман здійняв руки над головою і урочисто вигукнув:

— Наказ Великого імператора: включити комп'ютер! Запустити самодіагностику системи!

Група солдатів, розташованих на стороні піраміди, яка спускається до комп'ютера, повторила команду сигнальними прапорцями. В одну мить материнська плата, складена із тридцяти мільйонів людей, перетворилася на озерну гладінь, повну відблисків. Десятки мільйонів прапорців мерехтіли в повітрі. На дисплеї, найближчій до піраміди формації, індикатор виконання процедури самодіагности-ки, що складається із зелених прапорців, поволі повз уперед. Десять хвилин потому індикатор досяг кінця.

— Самодіагностика завершена! Починаємо завантаження операційної системи!

Унизу легка кавалерія почала рухатися і помчала системною шиною уздовж формацій людського комп'ютера. Системна шина в мить перетворилася на бурхливу, повноводну річку. На своєму шляху річка розливалася на численні тонкі притоки, які інфільтрують усі складові частини компонентів комп'ютера. Незабаром пульсація чорно-білих прапорів перетворилася на приливні хвилі, що прокочуються материнською платою. Там, де містився центральний процесор, мерехтіння було найінтенсивні-шим й почало скидатися на феєрверк.

Але раптом, немов порох вигорів до кінця, мерехтіння центрального процесора сповільнилося, а потім повністю припинилося. Розпочавшись із процесора у центрі, непорушність розходилася в усіх напрямках, наче море вкривалося льодом. Нарешті вся материнська плата завмерла, і лише кілька спорадичних компонентів закільцьовано і далі блимали. Дисплей замерехтів червоним.

— Блокування системи! — вигукнув офіцер-сигналь-ник. Незабаром причина збою була встановлена: помилка сталася в одному з логічних вентилів, що відповідали за стан центрального процесора.

— Перезавантажити систему, — наказав фон Нейман упевненим тоном.

— Зачекайте! — Ньютон зупинив офіцера-сигналь-ника. Повернувшись з підступною посмішкою до Цінь Ши Хуан-ді, він запропонував: — Ваша імператорська величносте, для стабільної роботи системи необхідно зменшити інтенсивність відмов системи, тому вам варто провести технічні роботи з обслуговування несправних компонентів.

Цінь Ши Хуан-ді схопив свій меч і сказав: — Замінити компонент, що збоїв, а всіх солдатів із цього вентиля — обезголовити. Надалі всі неполадки усуватимуться таким самим способом!

Фон Нейман подивився на Ньютона з огидою. Вони бачили, як кілька вершників з мечами наголо вклинилися в побудову материнської плати. Після усунення «неполадок» і заміни компонента, знову було віддано наказ пере-завантажити систему. На цей раз завантаження відбулося рівно, і за 20 хвилин у світі «Трьох тіл» нейманівський комп'ютер на людській архітектурі почав роботу під керуванням операційної системи «Цінь 1.0».

— Завантажити програмне забезпечення із розрахунку орбіт світил «Три тіла 1.0.», — на повний голос закричав Ньютон. — Завантажити головний обчислювальний модуль! Завантажити модуль диференціального обчислення! Завантажити модуль аналізу методом скінчених елементів! Завантажити псевдоспектральний модуль! Ввести початкові параметри... і почати розрахунки!

Материнська плата заблищала, на дисплеї з'явилися індикатори всіх кольорів веселки. Людський комп'ютер почав довгі обчислення.

— Це справді цікаво, — сказав Цінь Ши Хуан-ді, вказуючи пальцем на комп'ютер унизу. — Дії окремого індивідуума настільки прості, але разом вони можуть створити щось грандіозне, дивовижне у своїй складності! Європейці критикували мене за мій тиранічний стиль правління, заявляючи, що я пригнічую творче начало. Але в реальності велика кількість людей також можуть синтезувати велику мудрість, коли з'єднані у єдине ціле залізною дисципліною.

— Великий імператоре, це просто механічна робота машини, а не мудрість цих нікчемних людей. Кожен окремо являє собою ніщо. Тільки коли хтось подібний до вас очолює процес, усе навколо набуває сенсу, — сказав Ньютон із запобігливою посмішкою.

— Огидна філософія, — зауважив фон Нейман. Після цього подивився на Ньютона і мовив: — Якщо результати обчислень, які ми отримаємо відповідно до ваших теорій і математичної моделі, виявляться такими, що не відповідають дійсності, то ми з вами станемо навіть не нулями.

— Я можу вам пообіцяти, що так і буде. Якщо так трапиться, то ви станете просто нічим, — сказав Цінь Ши Хуан-ді, розвернувся і пішов геть.

Час летів швидко. Людський комп'ютер проводив розрахунки рік і чотири місяці. Якщо відняти час на налагодження програми, то фактичний термін становив рік і два місяці. За цей час розрахунки двічі припинялися че-рез екстремально погані погодні умови під час епох хаосу. Але постійний запам'ятовувальний пристрій комп'ютера зберігав отримані дані після кожного вимкнення, і обчислення щоразу поновлювалися з того місця, де були перервані. Коли було закінчено перший етап обчислень, Цінь Ши Хуан-ді і європейські вчені знову піднялися на вершину піраміди. Отримані результати точно передбачали рух світил у наступні два роки.

Був холодний світанок. Смолоскипи, які освітлювали всю материнську плату протягом ночі, були погашені. Після завершення обчислень операційна система «Цінь 1.0» перейшла у режим очікування. Бурхливі хвилі, що перекочувалися під час обчислень поверхнею материнської плати, перетворилися на легкі брижі.

Фон Нейман і Ньютон піднесли Цінь Ши Хуан-ді сувій з результатами обчислень. Ньютон сказав:

— Великий імператоре, обчислення були закінчені три дні тому. Ми чекали сьогоднішнього дня, щоб представити вам отримані результати, позаяк згідно з ними, саме сьогодні довга ніч має скінчитися. Невдовзі ми побачимо перші промені Сонця, що сходить, які знаменуватимуть настання тривалої епохи стабільності тривалістю понад рік. Згідно з отриманими даними про орбіту нашого світила, клімат буде помірний і приємний. Ви можете віддати наказ про відродження своєї імперії і регідратації всього населення.

— З моменту початку обчислень моя імперія жодного разу не була дегідратована, — сказав Цінь Ши Хуан-ді роздратовано, схопивши руками сувій. — Я пожертвував усі ресурси імперії Цінь на підтримку роботи комп'ютера, і всі резерви себе вже вичерпали. Щоб ви могли закінчити обчислення, незліченна кількість людей загинула від голоду, спеки або холоду, — він вказав затиснутим у руці сувоєм удалину. У тьмяному світлі світанку погляду відкрилися десятки білих ліній, що тягнулися від краю материнської плати на всі боки. Це були маршрути постачання з усіх куточків Великої імперії.

— Ваша імператорська величносте, ви погодитеся, що такі жертви були немарними, — сказав фон Нейман. — Згідно з розрахунками ми зараз спостерігатимемо схід Сонця, і імперія Цінь незабаром набуде величі, набагато більшої, ніж мала перед початком обчислень.

— Відповідно до отриманих даних Сонце має ось-ось піднятися. Ваша величносте, приготуйтеся насолоджуватися вашої славою.

Наче у відповідь на слова Ньютона, червоний диск Сонця з'явився над обрієм, огорнувши золотим світлом піраміду і людський комп'ютер унизу. Вибух радісних криків долинув з боку материнської плати.

Тієї ж миті вони побачили чоловіка, який стрімко прямував у їхній бік. Він біг так швидко, що, коли прихилив коліна, то іще довго не міг вгамувати дихання. Це був міністр астрономії.

— Ваша величносте, у розрахунках трапилася помилка. На нас чекає катастрофа! — вигукнув він.

— Що ти верзеш? — навіть не чекаючи відповіді імператора, Ньютон штовхнув ногою розпластану фігуру. — Хіба ти не бачиш, що Сонце зійшло точно в момент, визначений за допомогою наших обчислень?

— Але... — міністр випростався і вказав однією рукою на обрій, — скільки Сонць ви бачите?

Усі здивовано спрямували погляд на Сонце, що сходило.

— Міністре, ви отримали освіту на Заході й маєте докторську ступінь Кембриджського університету, — сказав фон Нейман. — Принаймні рахувати ви повинні вміти. Сонце в небі лише одне, і температура повітря дуже помірна.

— Ні! Там три! — заливаючись сльозами відповів міністр. — Два інші перебувають прямо позаду першого!

Усі знову в сум'ятті від слів міністра втупилися в Сонце.

— Імператорська обсерваторія підтвердила, що зараз ми спостерігаємо надзвичайно рідкісне явище сизигії[62] трьох Сонць. Три Сонця вишикувалися на одній лінії й обертаються навколо нашої планети з однаковою кутовою швидкістю. Отже, усі чотири об'єкти перебувають на одній лінії, і наша планета розташована скраю!

— Ти впевнений, що спостереження правильні? — Ньютон схопив міністра за комір.

— Абсолютно впевнений. Спостереження проводили європейські астрономи Імператорської обсерваторії, включно з Кеплером[63] і Гершелем[64], із використанням найбільшого телескопа у світі, імпортованого з Європи!

Ньютон відпустив міністра і випростався. Ван Мяо зауважив, що його обличчя було бліде, але на ньому панував вираз щирої радості. Він приклав обидві руки до грудей і сказав Цінь Ши Хуан-ді:

— О Великий, Високоповажний Імператоре, це найсприятливіший знак, який тільки може бути! Тепер три Сонця обертаються синхронно з планетою, і ваша імперія стала центром Всесвіту! Так Бог подякував нам за всі наші зусилля і жертви! Дайте мені можливість провести обчислення іще раз, і я доведу це.

Поки всі перебували в глибоких роздумах відносно того, що відбувається, Ньютон зник. Як з'ясувалося пізніше, сер Ісаак Ньютон украв коня і поскакав у невідомому напрямку.

Після тривожного мовчання, Ван Мяо раптом сказав:

— Ваша величносте, будь ласка, оголіть свій меч.

— Що тобі потрібно? — запитав Цінь Ши Хуан-ді, збитий з пантелику. Але усе ж дав знак охоронцеві, що стояв поруч, і той вийняв меч із піхов.

— Помахайте ним, будь ласка, — попросив Ван Мяо.

Цінь Ши Хуан-ді вхопив меч і жваво взявся рубати ним повітря. Судячи з виразу обличчя, його очікував сюрприз: — Чому він такий легкий?

— Ігровий V-костюм не може імітувати невагомість і зменшення гравітації, інакше б ми самі стали набагато легшими.

— Подивіться вниз! Туди! На коней і людей! — кричав хтось. Усі подивилися в указаному напрямку і побачили біля підніжжя піраміди колону кавалерії, що почала рухатися. Здавалося, що коні ширяють у повітрі. Кожен з них був перенесений на значну відстань, перш ніж знову торкнувся земної поверхні всіма чотирма копитами. Вони також побачили кількох людей, що бігли. Кожен крок являв собою стрибок на добрі десять метрів із повільним опусканням до землі. На вершині піраміди солдат підстрибнув і легко злетів на висоту трьох метрів.

— Що діється? — запитав Цінь Ши Хуан-ді, спостерігаючи за солдатом, який повільно опускався.

— Ваша величносте, позаяк усі три Сонця перебувають над нашою планетою, вишикувані на одній лінії, то їхні гравітаційні сили додаються... — Міністр астрономії почав пояснювати, що відбувається, але тут виявив, що обидві його ноги відірвалися від землі, і він набув горизонтального положення. Усі навколо також висіли в повітрі під різними кутами. Вони, подібно до групи людей, що опинилися у воді і не вміють плавати, незграбно махали кінцівками, намагаючись знайти стійке положення, але замість цього лише стикалися між собою.

Те місце, де вони тільки-но стояли, швидко вкривалося павутиною тріщин. Тріщини загрозливо збільшувалися в розмірах під звуки, схожі на гуркіт грому, пил злітав угору, і нарешті піраміда під ними розвалилася на складові елементи, перетворившись на купу блоків і валунів. Через щілини між повільно дрейфуючими блоками, Ван Мяо побачив Парадну залу, яка також почала руйнуватися. Великий котел, у якому колись був зварений живцем Фу-сі і стовп аутодафе, до якого прив'язували й самого Ван Мяо, висіли в повітрі посеред зали.

Сонце стояло в зеніті; усе, що ширяло, — люди, гігантські блоки піраміди, астрономічні інструменти, триногий бронзовий казан, — почало повільно підніматися вгору, набуваючи дедалі більшого пришвидшення. Ван Мяо подивився на людський комп'ютер унизу і побачив картину з нічного жаху: тридцять мільйонів людей, які формували материнську плату, пливли вгору від поверхні землі, немов купка мурах, засмоктувана пилососом. Поверхня землі, на якій вони стояли, виразно зберігала відбиток складових елементів материнської плати. Безліч загадкових відмітин, добре видимих тільки з висоти, стануть у далекому майбутньому археологічними пам'ятками для наступних цивілізацій світу «Трьох тіл».

Ван Мяо підвів очі: небо було вкрите дивними строкатими хмарами. Ці хмари сформувалися з пилу, каменів, людей і інших об'єктів. Сонце визирало з-за них. Удалині Ван Мяо побачив довгі ланцюги прозорих гір, які також піднімалися. Гори були прозорі, міняли свою форму й іскрилися — це були океани і моря, які також пливли у космос.

Усе у світі «Трьох тіл» прямувало до Сонця.

Ван Мяо озирнувся навколо і побачив фон Неймана і Цінь Ши Хуан-ді. Підносячись угору, фон Нейман кричав щось імператорові, але не було чути ані звуку. Субтитри, що з'явилися, сповіщали:

— Я зрозумів! Ми можемо використовувати електронні компоненти для побудови логічних вентилів комп'ютера! Такий комп'ютер буде набагато швидшим і компактнішим. Я підрахував, що невеликого будинку буде цілком достатньо... Ваша імператорська величносте, ви слухаєте?

Цінь Ши Хуан-ді замахнувся на фон Неймана своїм довгим мечем. Той штовхнув пропливаючий гігантський кам'яний блок, за допомогою якого затулився від удару. Бризнули іскри, і меч розлетівся на дві половинки. Одразу після цього два гігантські блоки зіткнулися, затиснувши між собою Цінь Ши Хуан-ді. На всі боки розлетілися уламки каменя, плоть і кров, що змусило Ван Мяо здригнутися.

Але Ван Мяо не чув гуркоту каменів, які зіштовхувалися. Навколо нього була повна тиша. Оскільки вже не було атмосфери, то і звук не міг поширюватися. У міру того, як вони підіймалися, їхня кров закипала у вакуумі і внутрішні органи виверталися назовні, поки не перетворилися на дивні згустки, оточені кристалізованими хмарками з рідин тіла. Крім того, через відсутність атмосфери небо стало чорним, як смола. Усе, що дрейфувало у відкритий космос зі світу «Трьох тіл», відбивало сонячне світло і формувалося у блискучу туманну хмару. Потім хмара перетворилося на гігантський вихор, який закручувався по спіралі в останній пункт призначення — Сонце.

Ван Мяо побачив, що тепер Сонце змінило форму. Він одразу зрозумів, що насправді — це два інших Сонця виринули на секунду з-за першого. З цієї точки для спостереження три Сонця нагадували яскраве око у Всесвіті.

На тлі трьох Сонць у сизигії з'явився текст:

Цивілізація №184 була знищена суперпозицією гравітації при сизигії трьох Сонць. Цивілізація досягла у своєму розвитку Наукової та Індустріальної революцій.

У цій цивілізації Ньютон відкрив нерелятивістську класичну механіку. Також відкриття математичного аналізу і комп'ютерної архітектури фон Неймана заклали основу кількісного математичного аналізу руху «Трьох тіл».

Після тривалого часу життя і цивілізація відродяться й отримають розвиток у непередбачуваному світі «Трьох тіл».

Ми запрошуємо вас повернутися у гру в майбутньому.

Тільки-но Ван Мяо вийшов з гри, зателефонував незнайомець. Голос свідчив про неабияку харизматичність людини по той бік слухавки.

— Привіт! По-перше, дякую за те, що вказали свій реальний номер телефону. Я — системний адміністратор гри «Три тіла».

Ван Мяо був одночасно збуджений і стривожений.

— Будь ласка, повідомте свій вік, освіту, місце роботи і посаду. Ви не надали цієї інформації, коли реєструвалися в системі, — сказав адміністратор.

— Яке відношення це має до гри?

— Після досягнення певного рівня ви повинні надати таку інформацію. Якщо ви відмовитеся, то доступ до гри для вас буде назавжди заблокований.

Ван Мяо правдиво відповів на питання адміністратора.

— Дуже добре, професоре Ван. Ви відповідаєте вимогам для продовження участі у «Трьох тілах».

— Дякую. Я можу поставити кілька запитань?

— Ні, не можете. Але завтра ввечері відбудуться збори гравців «Трьох тіл», і ми запрошуємо вас взяти участь у них, — адміністратор продиктував Ван Мяо адресу.

十八 Зібрання

Місцем зібрання гравців «Трьох тіл» виявилося тихе, маленьке кафе. Ван Мяо уявляв собі велелюдний жвавий захід, але в кафе було лише семеро людей, включно із ним самим. І так само, як Ван Мяо, ніхто з присутніх не здавався ентузіастом комп'ютерних ігор. Лише двоє були відносно молодими; троє, включно із жінкою, були середнього віку, одному із гравців було років 60–70.

Ван Мяо думав, що тільки-но вони зберуться разом, як почнеться жвава дискусія про світ «Трьох тіл», але він помилився. Глибокий, проте дивний ігровий контент, схоже, мав серйозний психологічний вплив на гравців. Усім їм було важко говорити про це. Тому вони обмежилися лише формальним представленням одне одному. Старий, вийнявши витончену люльку, набив її тютюном і закурив, розглядаючи картини на стіні. Решта сиділи мовчки в очікуванні організатора зібрання. Усі вони прийшли раніше призначеного часу.

Насправді Ван Мяо знав у реальному світі двох із шістьох присутніх. Старий був відомий вчений, який отримав визнання завдяки своїй праці з поєднання ідей східної філософії з новітніми науковими дослідженнями і їхніми результатами. Дивно вдягнена жінка була відомим авангардним письменником, і, як не дивно, усе ще мала успіх у читачів. Усі її книжки мали одну особливість — починати читати їх можна було з будь-якої сторінки.

Один із двох чоловіків середнього віку виявився віце-президентом найбільшої китайської софтверної компанії, хоча за його вбранням неможливо було здогадатися про це. Другий обіймав високий пост у Національній елек-троенергетичній компанії. Іще тут були репортер у ЗМІ національного масштабу і аспірант технічного профілю. Ван Мяо зрозумів, що, найімовірніше, більшість гравців «Трьох тіл», так чи інакше, належать до еліти суспільства.

Організатор зібрання не змусив себе довго чекати. Серце Ван Мяо забилося пришвидшено, тільки-но він побачив його: організатором виявився Пань Хань, головний підозрюваний у вбивстві Шень Юйфей. Не змінюючи виразу обличчя, Ван Мяо витягнув мобільний і під столом почав набирати смс-ку Да Ши.

— Ха, усі прийшли заздалегідь! — Пань Хань привітав їх у розслабленій манері, ніби нічого й не сталося. Зазвичай він мав вигляд брудного волоцюги, але сьогодні був одягнений у добре скроєний костюм. — Ви всі такі, якими я вас і уявляв. «Три тіла» створені для людей вашого соціального класу, обивателям важко зрозуміти ідею і прийняти реалізацію гри. Ігровий процес потребує наявності спеціальних знань і критичного мислення, чого бракує звичайним людям.

Ван Мяо закінчив набирати текст і відіслав смс-ку такого змісту: «Виявив Пань Ханя. Кав'ярня «Юньхе» в районі Сичен[65]».

Пань Хань продовжив:

— Усі з присутніх — успішні гравці у світі «Трьох тіл». У вас найкращі результати, і ви всі повністю віддаєтеся процесу гри. Я вірю, що гра стала важливою частиною вашого життя.

— Вона надає сенс моєму життю, — сказав аспірант.

— Я побачив випадково гру на комп'ютері мого внука, — підхопив старий філософ, підіймаючи свою люльку. — Хлопець спробував зіграти кілька разів, але відмовився продовжувати, визнавши її занадто незрозумілою. Але я захопився. Вважаю її глибокою, дивною, страхітливою й красивою одночасно. Такі величезні шари інформації приховані під простими візуальними рішеннями.

Кілька присутніх, включно з Ван Мяо, ствердно кивнули.

Ван Мяо отримав відповідь на повідомлення від Да Ши: «Ми бачимо його. Не хвилюйся, усе добре. Продовжуй зображати перед ним фанатика, але не перегравай».

— Так, — кивнула письменниця. — З літературного погляду «Три тіла» так само прекрасні: прогрес і падіння двохсот трьох цивілізацій являє собою нову форму епосу.

Вона згадала 203 цивілізації, але особистий рахунок Ван Мяо зупинився на цифрі 184. Це ще раз переконало його в тому, що прогрес кожного гравця в грі індивідуальний, і, можливо, локації і світи також не збігаються.

— Я втомився від реального світу і людей у ньому, — промовив молодий репортер. — «Три тіла» стали моєю другою реальністю.

— Насправді? — запитав Пань Хань зацікавлений.

— І для мене також, — сказав віце-президент софтвер-ної компанії. — Порівняно із «Трьома тілами» реальний світ нецікавий і вульгарний.

— Шкода, що це всього лише гра, — додав керівник енергетичної компанії.

— Чудово, — сказав Пань Хань. Ван Мяо зауважив, що його очі блищали від збудження.

— Я поставлю запитання, відповідь на яке, думаю, хоче знати кожен із присутніх, — подав голос Ван Мяо.

— Я знаю, що ви хочете запитати, але продовжуйте.

— «Три тіла» — це всього лише гра?

Решта гравців закивали. Очевидно, що це було головне запитання, відповідь на яке їх цікавила перш за все.

Пань Хань піднявся й урочисто вимовив:

— Світ «Трьох тіл», або «Трисолярис», існує в реальності.

— Де? — в унісон скрикнули кілька гравців.

Пань Хань знову сів і, перш ніж відповісти, помовчав:

— На деякі з ваших питань я відповісти можу, на деякі — ні. Але якщо вам призначено пов'язати свою долю з «Трисолярисом», то настане той день, коли ви отримаєте відповіді на всі ваші запитання.

— А наскільки точно гра відображає будову «Трисоля-риса»? — запитав репортер.

— Здатність до дегідратації у трисоляріан протягом багатьох циклів переродження цивілізації абсолютно реальна. Для того щоб упоратися з примхами навколишнього природного середовища, їхні тіла завжди можуть бути повністю висушені, перетворені на сухі волокнисті об'єкти. Це дає можливість перечекати період абсолютно непридатних для виживання кліматичних умов.

— А який вигляд мають трисоляріани?

Пань Хань похитав головою:

— Я не знаю. Справді. Але після відродження до життя кожної наступної цивілізації, вони набувають іншого зовнішнього вигляду. До речі, у грі є ще один об'єкт, який має точний аналог у «Трисолярисі», — біологічний комп'ютер.

— А я завжди вважав, що це абсолютна вигадка, — сказав віце-президент софтверної компанії. — Я проводив експеримент у себе в офісі із понад сотнею співробітників. Навіть якщо ідея знайде реальне втілення, то швидкість розрахунків за допомогою біологічного комп'ютера буде навіть нижча, ніж обчислення вручну.

Пань Хань обдарував усіх загадковою усмішкою:

— Так, це правда. Але ви тільки уявіть, що кожен із 30 мільйонів солдатів, які формують комп'ютер, у змозі піднімати й опускати чорні й білі прапорці більше сотні тисяч разів за секунду. І легка кавалерія цілком здатна переміщатися системною шиною в кілька разів швидше за швидкість звуку, або навіть іще швидше. Тоді результат буде дуже відрізнятися від вашого експерименту.

Ви запитували, який вигляд мають трисоляріани? Згідно з деякими даними, тіла трисоляріан, які формували комп'ютер, мали поверхню з повним відбиванням. Найімовірніше, це була мутація, яка надавала еволюційну перевагу виживання в умовах потужного сонячного випромінювання. Дзеркальна поверхня могла набувати будь-якої форми, і вони виробили спосіб спілкування між собою за допомогою фокусування світла власними тілами. Така світлова мова передавала інформацію практично миттєво, що стало основою створення біологічного комп'ютера. Звичайно, подібний комп'ютер мав усе ще низький коефіцієнт корисної дії, але вже давав змогу проводити обчислення, занадто складні для обчислень вручну. Так, комп'ютер у «Трисолярисі» спочатку з'явився як біологічний пристрій, і лише потім як механічний і електронний.

Пань Хань піднявся і почав походжати за спинами гравців:

— У «Трьох тілах» запозичено лише будову людського соціуму для симуляції розвитку. Це дає змогу гравцям хоч трохи відчувати себе у звичному середовищі. Реальний «Трисолярис» має мало спільного зі світом «Трьох тіл», але три Сонця існують насправді. Вони — рушійна сила світобудови «Трисоляриса».

— Розробка цієї гри, безумовно, коштувала шалених грошей і зусиль, — сказав віце-президент. — Але їхньою метою не є отримання прибутку.

— Метою створення «Трьох тіл» було лише одне: знайти і об'єднати однодумців. Таких, як ми, — сказав Пань Хань.

— І які ідеї нас об'єднують? — запитав Ван Мяо й одразу ж пошкодував про це. Запитання могло пролунати занадто різко і вороже.

Воно справді повисло в повітрі, і Пань Хань почав уважно вивчати кожного з присутніх. Потім він запитав майже ласкаво:

— А що б ви сказали, якби цивілізація «Трисоляриса» прийшла у наш світ?

— Я був би щасливий, — першим відповів репортер, перервавши тривалу мовчанку. — Я втратив віру в людство, спостерігаючи за тим, що відбувається останніми роками. Людське суспільство не здатне самостійно самовдосконалюватися, нам потрібно втручання зовнішньої направляючої сили.

— Я згодна! — вигукнула письменниця. Вона була дуже схвильована, немов нарешті знайшла можливість висловити нагромаджені почуття. — Рід людський — огидний. Я присвятила першу половину свого життя висіченню цього каліцтва скальпелем літератури. Але зараз мене вже нудить від такої прозекторської роботи. Я хочу, щоб трисоляріанська цивілізація принесла справжню красу у цей світ.

Пань Хань нічого не відповів. Але хвилюючий блиск знову спалахнув у його очах.

Старий філософ підняв свою люльку, яка вже встигла згаснути. Його обличчя набуло серйозного виразу:

— Подивімося трохи глибше у сутність питання. Яке ваше враження від ацтекської цивілізації?

— Темне і криваве. Втоплені в крові піраміди, освітлювані неясним полум'ям згарищ, видимі крізь похмурі хащі джунглів. Таке моє враження, — сказала письменниця.

Філософ кивнув:

— Дуже добре. Тоді уявіть собі, що іспанці не прийшли підкорювати ті землі. Який вплив на хід людської історії справить згадана цивілізація?

— Ви маєте рацію і не маєте рації одночасно, — сказав віце-президент софтверної компанії. — Іспанці, які під-корювали простори Північної і Південної Америки, самі були запеклими вбивцями і грабіжниками!

— Однак вони принаймні запобігли: розростанню імперії Ацтеків по всьому континенту й перетворенню Америки на темний і кривавий материк. Тієї цивілізації, яку ми знаємо зараз, не з'явилося б в Америці, і демократії ніякої не було б. Хоча не можна виключати й того, що і цивілізації, і демократії могло б зовсім не виникли. У цьому й полягає сутність проблеми: незалежно від того, який вигляд мають трисоляріани, їхнє прибуття не стане порятунком для невиліковно хворого людства.

— А ви не замислювалися над фактом, що ацтекська цивілізація була повністю знищена західними загарбниками? — сказав керівник енергетичної компанії. Він озирнувся навколо, немов бачив цих людей уперше. — Ваші міркування вкрай небезпечні.

— Ви правильно мислите! — вигукнув аспірант, піднімаючи палець. Старий філософ при цьому кивнув. — Я дотримуюся тієї самої позиції, але не міг сформулювати її коректно. Ваше зауваження дуже слушне!

Після хвилини мовчання Пань Хань повернувся до Ван Мяо:

— Інші шість уже висловили свою позицію. Яка ваша думка?

— Я на їхньому боці, — сказав Ван Мяо, вказуючи на репортера і філософа. Чим простіше висловлюєш свої думки, тим краще для справи.

— Дуже добре, — мовив Пань Хань. Він повернувся до віце-президента софтверної компанії й керівника енергетичної фірми: — Ваша присутність на цьому зібранні більше не бажана, і ви більше не можете грати в «Три тіла». Ваші ID будуть заблоковані й стерті. Залиште нас, будь ласка. Дякую за приділений час!

Двоє встали, подивилися один на одного, озирнулися розгублено на всі боки, повернулися і вийшли за двері.

Пань Хань по черзі міцно потиснув руку кожному з п'ятірки, що залишилася. І нарешті урочисто сказав:

— Ми всі тут товариші, вітаю!

十九 Три тіла: Ейнштейн, Маятник Трисоляриса і Великий розрив

Увійшовши у «Три тіла» вп'яте, Ван Мяо не впізнав світу, що його оточував, хоча, як і в минулі рази, навколо світало.

Велика піраміда — незмінний атрибут гри в усі попередні чотири рази — була зруйнована сизигією трьох Сонць. На її місці розкинулася сучасна висотка, чий темно-сірий профіль був знайомий Ван Мяо: штаб-квартира Організації Об'єднаних Націй.

Удалині вимальовувалася безліч іще вищих будівель, мабуть, дегідраторіїв. Їхня поверхня була повністю дзеркальною, і в ранковому світлі вони здавалися дивними гігантськими кришталевими квітами.

Ван Мяо почув скрипку, яка награвала щось із Моцарта. Скрипаль не був віртуозом, але таке звучання мало певний шарм, воно ніби говорило: я граю насамперед для себе. Скрипалем виявився безпритульний старий, який сидів на сходах головного входу в будівлю штаб-квартири; його скуйовджене сиве волосся розвівав вітер. Біля його ніг стояв старий циліндр, у якому, здається, лежало кілька мідяків.

Ван Мяо раптом помітив Сонце. Але його диск з'явився не з того краю неба, звідки пробивалися перші промені сходу, а з протилежного, який залишався ще зовсім темним.

Сонце виявилося величезним — піднявшись наполовину, воно вже займало третину всього небосхилу. Ван Мяо відчув, як пришвидшено почало битися його серце — настільки величезні розміри світила не віщували нічого до-брого. Але озирнувшись, Ван Мяо побачив, що старий й далі спокійно грає на скрипці, а його срібляста шевелюра блищить у променях Сонця, подібно до розплавленого металу.

Сонячний диск був такого самого сріблястого кольору, що й волосся скрипаля. Він висвітлював землю тьмяним білим світлом, але Ван Мяо не відчував ніякого тепла від цього світіння. Сонце повністю зійшло над горизонтом, і Ван Мяо розгледів на гігантському срібному диску щось, що віддалено нагадувало деревні волокна — гірські хребти.

Ван Мяо зрозумів, що цей диск не випромінює світла. Він усього лише відбиває промені справжнього Сонця, яке в цей момент було на протилежному боці неба, за лінією горизонту. Гігант, який здійнявся, був не Сонцем, а Місяцем! Гігантський Місяць переміщався небом зі швидкістю, видимою неозброєним оком. Під час свого переміщення небокраєм він встиг перетворитися з повного місяця на молодий півмісяць. Заспокійливі звуки скрипки старого, що розносилися в прохолоді світанкового повітря, наводили на думку, що велична картина Всесвіту і є ніщо інше, як застигла, матеріалізована музика. Ван Мяо був зачарований красою моменту.

Гігантського півмісяця тепер торкнулися світанкові промені, і він спалахнув золотом. Коли над горизонтом залишилися тільки два світлі роги, Ван Мяо уявив собі велетенського розлюченого бика, що мчить до Сонця.

— Дорогий Копернику, відпочиньте трохи, — підняв голову старий, тільки-но гігантський Місяць щез із небосхилу. — Ви насолодитеся Моцартом, а я зароблю собі на обід.

— Якщо я не помиляюся... — Ван Мяо придивився до зморшкуватого обличчя. Зморшки, які вкривали його, були глибокими і плавно звивалися, немов прагнули до якоїсь гармонії.

— Ви не помилилися. Я — Ейнштейн, жалюгідна людина, сповнена віри в Бога, хоча й покинута ним.

— А яка природа гігантського Місяця? Я не бачив його жодного разу в попередні рази.

— Він просто охолов уже.

— Що?

— Гігантський Місяць. Коли я був дитиною, він був іще гарячим. Коли він перебував у зеніті, я міг спостерігати червоне світіння на центральних рівнинах. Але тепер він уже охолов... Хіба ви не чули про Великий розрив?

— Ні. А що це?

Ейнштейн зітхнув і похитав головою.

— Не говорімо про це. Забудьмо минуле. Моє минуле, минуле цивілізації, минуле Всесвіту — занадто болісні спогади.

— Як ви дійшли до такого життя? — Ван Мяо порився в кишенях у пошуках дріб'язку. Намацавши кілька монеток, нахилився і кинув гроші в циліндр.

— Дякую, пане Коперник. Я сподіваюся, що Бог не залишить вас, але я б не мав великих надій стосовно цього. Здається мені, що модель, розроблена вами, Ньютоном і всіма іншими на Сході за допомогою біологічного комп'ютера, була дуже близька до істини. Але незначна помилка в розрахунках утворила нездоланну прірву для Ньютона й інших. Я завжди вважав: якщо не я, то хтось інший у будь-якому разі відкрив би спеціальну теорію відносності. Але загальну теорію відносності — навряд чи. Чого не врахував Ньютон у своїй теорії, то це впливу на планетарну орбіту гравітаційного викривлення простору-часу, описаного в загальній теорії відносності. І хоча помилка від неврахованого фактора була незначною, її вплив на результати обчислень мав катастрофічні наслідки. Якщо ж взяти поправку на збурення, що виникають від кривизни простору-часу в класичних рівняннях, то ми отримаємо правильну математичну модель. Необхідна обчислювальна потужність для таких розрахунків набагато перевершує ту, яку ви мали у своєму розпорядженні на Сході, але для сучасних комп'ютерів це насправді не є проблемою.

— І результати обчислень підтверджено результатами астрономічних спостережень?

— Якби так сталося, ви думаєте, я опинився б тут? Але з погляду естетики, правим повинен виявитися я, а не Всесвіт. Бог залишив мене, і всі люди покинули також... Я всюди персона нон-грата. Прінстонський університет позбавив мене звання професора. ЮНЕСКО відмовляється навіть розглядати мою кандидатуру на посаду наукового консультанта. Раніше, навіть якби вони благали на колінах мене обійняти цю посаду, я б відмовився. Я навіть розмірковував репатріюватися до Ізраїлю і стати президентом, але вони змінили свою думку і сказали, що я просто брехун...

Ейнштейн знову опустив смичок на струни, продовживши гру з тієї частини, де перервав її. Послухавши його ще деякий час, Ван Мяо попрямував до входу в будівлю ООН.

— Там немає ані душі, — сказав Ейнштейн, не припиняючи грати. — Усі члени сесії Генеральної Асамблеї перебувають позаду будівлі, беруть участь у церемонії запуску маятника.

Ван Мяо обійшов будинок, і його погляду відкрилася захоплива картина: маятник колосальних розмірів, який, здавалося, сягав небес. Насправді Ван Мяо бачив частину цього велета, стоячи спереду будівлі, але не усвідомлював, що це. Маятник нагадував ті, які зводив Фу-сі для гіпнотизування божества-Сонця у Період Воюючих держав, у першу ігрову сесію Ван Мяо в «Трьох тілах». Але ця модель була повністю модернізованою: дві колони, які утримують маятник, були виконані з металу, і кожна була заввишки з Ейфелеву вежу. Гиря також була металева, обтічної форми, з гладенькою дзеркальною, гальванізованою поверхнею. Тонкий кабель підвіски, виготовлений із якогось ультраміцного матеріалу, був практично невидимим, і складалося враження, що гиря ширяє в повітрі між двох веж.

Біля маятника стояла група людей у костюмах, ймовірно, лідери різних країн, які беруть участь у роботі сесії Генеральної Асамблеї. Вони поділилися на групки і тихо розмовляли, немов очікуючи чогось.

— Дивіться, це — Коперник, людина, що була свідком п'яти історичних епох! — крикнув хтось. Інші також привітали його.

— Ти один з небагатьох, хто бачив на власні очі маятники Періоду Воюючих держав! — доброзичливий чоловік потискав його руку. Хтось відрекомендував цю людину як діючого Генерального секретаря ООН з однієї африканської країни.

— Так, я бачив їх, — сказав Ван Мяо. — Але чому ви надумали побудувати ще один?

— Це пам'ятник і одночасно надгробок «Трисоляри-су», — сказав Генеральний секретар, глянувши на маятник. Звідси він здавався величезним, немов субмарина.

— Надгробок? Для кого?

— Для бажань і прагнень двохсот цивілізацій знайти вирішення проблеми трьох тіл, закономірності в русі трьох світил.

— Усі спроби припинено?

— О, так, беззастережно і безапеляційно.

Ван Мяо зачекав вагаючись, але потім усе ж вийняв стос паперів з викладом математичної моделі Вен Чена.

— Я... я прийшов сюди заради цього. Це математична модель, яка дає змогу знайти рішення задачі трьох тіл. У мене є достатні підстави вважати, що вона справді робоча, і за її допомоги вдасться закінчити необхідні розрахунки.

Але тільки-но Ван Мяо вимовив це, люди, що оточували його, як за помахом чарівної палички, втратили до нього інтерес. Вони знову розбрелися по своїх групках за інтересами з наміром продовжити перервані дискусії. Він зауважив, що деякі осудливо хитали головою і починали сміятися, відійшовши від нього. Генеральний секретар узяв у Ван Мяо папери і, навіть не заглядаючи в них, простягнув довготелесому чоловікові в окулярах, що стояв поруч.

— Винятково з поваги до вас я дам нашому науковому консультантові ознайомитися з цією моделлю. Але ми всі і так виявляємо вам глибоку повагу. Якби хтось інший озвучив таку пропозицію, його б давно підняли на кпини.

Науковий консультант пробігся очима паперами Ван Мяо:

— Еволюційний алгоритм? Коперник, ви геній! Той, хто може запропонувати подібний алгоритм, — геній. Такий хід думок потребує не тільки неординарних математичних здібностей, а й гарної уяви.

— Ви хочете сказати, що хтось уже пропонував подібну математичну модель?

— Так, ми вже бачили десятки таких математичних моделей, половина з яких були прогресивніші, ніж ваша. Усі розрахунки за ними проводили на комп'ютері протягом останніх двох століть — це було головне завдання нашої цивілізації. Усі очікували результатів обчислень, немов настання Судного дня.

— І що?

— Ми остаточно і безповоротно довели, що задача трьох тіл не має розв'язання.

Ван Мяо подивився на величезний маятник над головою. Його деформована дзеркальна поверхня блищала у світлі зорі й спотворено відображала все навколо, подібно до ока світу. На цьому місці в непросту епоху, віддалену численними цивілізаціями, він у компанії Чжоу Вень-ва-на пробирався крізь ліс гігантських маятників до не менш гігантського палацу Чжоу Синя. Історія, описавши коло, повернулася у вихідну точку.

Науковий радник сказав:

— Усе насправді так, як ми вважали спочатку: система трьох тіл — хаотична за своєю природою. Малі збурення здатні нескінченно наростати, унаслідок чого траєкторії руху не можуть бути визначені математичними методами.

Ван Мяо відчув, як усі його наукові пізнання й усталена система поглядів втрачають чіткі обриси, змінюючись небувалою плутаниною та нагромадженням домислів.

— Якщо навіть відносно проста система трьох тіл є хаотичною, то як ми можемо бути впевнені в правильності відкритих законів устрою цілого Всесвіту?

— Бог — безсоромний шахрай, він покинув нас усіх! — кинув Ейнштейн, продовжуючи грати на скрипці. Ван Мяо і не помітив, як він підійшов.

Генеральний секретар повільно кивнув:

— О, так. Бог — відчайдушний гравець, і єдина надія цивілізації «Трисоляриса» — спробувати щастя в цій азартній грі.

Гігантський Місяць знову з'явився з-за темного боку горизонту. Його срібний образ відбивався на сріблястій поверхні гирі маятника. Заломлення світла було незвичайним, так немов гиря і Місяць відчували таємничу симпатію одне до одного.

— Ця цивілізація, схоже, досягла значного прогресу у своєму розвитку, — сказав Ван Мяо.

— Так, нам скорилася енергія атома, і ми ввійшли у століття інформаційних технологій, — Генеральний секретар, здавалося, був зовсім не вражений цими досягненнями.

— Тоді надію ще не втрачено: навіть якщо немає можливості передбачити рух світил, цивілізація може розвинутися до рівня, коли виживання в епоху хаосу не буде проблемою, і людство зможе захистити себе від руйнівних наслідків і стихійних лих під час таких епох.

— Раніше люди дотримувалися такої самої думки. Це була одна з рушійних сил, які спонукали трисоляріанську цивілізацію до відродження раз по раз. Але Місяць змусив нас усвідомити всю наївність такої ідеї, — Генеральний секретар вказав на зростаючий гігантський Місяць. — Це, напевно, вперше ви бачите цей Місяць. Позаяк він розміром із чверть нашої планети, ми з ним становимо систему подвійної планети. Він виник унаслідок Великого розриву.

— Великого розриву?

— Катастрофи, яка знищила останню цивілізацію. На відміну від попередніх цивілізацій, вони завчасно отримали попередження про катастрофу. Згідно зі збереженими записами астрономи Цивілізації №191 виявили «нерухому летючу зірку» задовго до того, як її можна було побачити неозброєним оком.

Почувши останню фразу, Ван Мяо відчув, як його серце стиснулося від переляку. «Нерухома летюча зірка» була страшною ознакою для «Трисоляриса». Коли летюча зірка або Сонце ставало нерухомим на тлі зоряного неба, це означало, що вектори руху світила і планети розташувалися на одній лінії. Це мало три можливих пояснення: Сонце і планета рухаються в одному напрямку з однаковою швидкістю; Сонце і планета взаємно віддаляються; Сонце і планета мчать на зустріч одне одному. До часів Цивілізації №191 останній з варіантів залишався суто теоретичним, уявною катастрофою небачених масштабів. Але побоювання щодо настання такої катастрофи і її тривожне очікування нікуди не зникли, отож, фраза «нерухома летюча зірка» міцно увійшла в побут багатьох трисоляріанських цивілізацій як синонім найзловіснішого прокляття. Самотньої летючої зірки, що завмерла посеред неба, було цілком достатньо, щоб навести страх на всіх без винятку.

— А тоді три летючі зірки застигли одночасно. Люди Цивілізації №191 стояли і безпорадно дивилися на три нерухомі летючі зірки, на три Сонця. Кілька днів по тому одне зі світил наблизилося на достатню відстань, щоб його зовнішній газоподібний шар став видимим. І посеред тихої, спокійної ночі зірка перетворилася на палюче Сонце. Два інших світила також проступили на небі з проміжками близько тридцяти годин. Але це був не звичний уже День трьох Сонць. До моменту, коли остання із летючих зірок перетворилася на Сонце, перше зі світил уже промайнуло повз планету на екстремально близькій відстані. Негайно два інших світила пронеслися поруч із «Трисолярисом» на ще меншій дистанції — на межі Роша нашої планети[66], унаслідок чого сили приливної деформації трьох світил набагато перевищили сили самогравітації «Трисоляриса». Перше Сонце спричинило глибокі геологічні потрясіння на планеті, друге зумовило появу гігантської розколини, що досягала ядра планети, третє — довершило розпочате, розірвавши планету на дві частини.

Генеральний секретар вказав на гігантський диск Місяця над головою і продовжив:

— Це менша частина. Там ще залишилися руїни Цивілізації №191, але це неживий світ. Це була найжахливіша катастрофа за всю історію «Трисоляриса». Після того як планета була розірвана на дві частини неправильної форми, кожна з них під дією сил самогравітації набула сферичної форми. Густа, розпечена речовина ядра планети полилася на поверхню, лава змусила океани закипіти, а континенти дрейфували в магмі, наче айсберги. Коли вони зіткнулися, земля стала м'якою, немов океан. Величні гірські хребти заввишки в десятки тисяч метрів виростали за годину, а руйнувалися за мить. Ще якийсь час ці дві частини розірваної планети були пов'язані потоками розпеченої лави, що струменіла розжареною річкою у відкритому космосі. Потім лава застигла й перетворилася в кільця навколо планет, але через гравітаційні збурення на їхніх поверхнях кільця виявилися нестабільними, і каміння, із яких вони складалися, випадали на поверхню у вигляді метеоритних дощів протягом кількох століть... Ви можете собі уявити, що це було за пекло? Збитки для екосистеми, спричинені катастрофою, виявилися найсуттєвішими за всю історію. Життя на планеті-компаньйоні зникло повністю, але і первинна планета ледь не перетворилася на неживий світ. Однак зрештою паростки життя пробилися тут після того, як нормалізувалися геологічні процеси й еволюція знову відбувалася випереджальними темпами в нових океанах і на нових континентах, поки цивілізація не виникла у 192-й раз. Весь процес зайняв 90 мільйонів років.

— Доля, обумовлена місцем розташування «Трисоля-риса» у Всесвіті, іще похмуріша, ніж ми могли собі уявити. Хто знає, що трапиться наступного разу, коли з'являться «нерухомі летючі зірки»? Цілком імовірно, що нам більше не поталанить пролетіти на мінімальній відстані від краю світила, і нам судилося зануритися у його вогняне море. Згодом цей сценарій перетвориться з імовірного на практично неминучий.

Спочатку це було лише жахаюче припущення, але останні астрономічні відкриття позбавили нас усіляких надій на подальшу щасливу долю «Трисоляриса». Дослідники намагалися детально відтворити процес формуван-ня зірок і планет у нашій зоряній системі, при цьому вони встановили, що в далекому минулому зоряна система «Трисоляриса» налічувала дванадцять планет. Зараз залишилася одна.

Цьому є тільки одне пояснення: інші одинадцять планет були поглинені трьома Сонцями! Наш світ — поки що єдиний вижив у Великому полюванні. Той факт, що цивілізація відроджувалася до життя 192 рази, усього лише щаслива випадковість. Також у ході подальших досліджень було виявлено явище «дихання» у трьох наших Сонць.

— Дихання?

— Це лише метафора. Ви раніше відкрили наявність газоподібного зовнішнього шару у Сонць, але ви не знаєте, що він має цикли розширення і стиснення тривалістю в мільярди років, подібно до дихання. Коли газоподібний шар розширюється, його товщина може зрости в десятки разів. Це значно збільшує загальний діаметр Сонця, перетворюючи його на гігантську пастку, яка може легко захоплювати планети. Якщо під час такого циклу розширення планета проходить повз Сонце на близькій відстані, вона потрапляє у його газоподібний шар. Інтенсивне тертя, що виникне, призведе до втрати планетою швидкості, і та, тягнучи за собою вогненний хвіст, немов метеор, упаде у вогняне море світила.

Дослідження підтвердили, що за довгу історію зоряної системи «Трисоляриса» щоразу, коли газоподібні шари Сонць розширювалися, одна або дві планети зникали. Усі зниклі одинадцять планет знайшли своє останнє пристанище у розпечених надрах Сонць у періоди найбільшого розширення газоподібних шарів. Нам іще пощастило, що на цей момент газоподібні шари трьох Сонць перебувають у циклі стиснення, інакше наша планета вже впала б на одне з них під час останнього рандеву. Але на думку вчених, наступний цикл розширення почнеться через 1,5– 2 мільйони років.

— Ми не можемо більше залишатися тут, у цьому кошмарному місці, — сказав Ейнштейн, тримаючи скрипку в руках і присівши на землю в позі старого жебрака.

Генеральний секретар кивнув.

— Так, це неможливо. Єдиний шанс, що залишився в трисоляріанської цивілізації — зіграти в ризиковану азартну гру із Всесвітом.

— Як? — запитав Ван Мяо.

— Ми повинні покинути зоряну систему «Трисоляри-са» і вирушити в широке, безмежне зоряне море. Ми мусимо в нашій галактиці — Чумацькому Шляху — знайти нове місце для життя й емігрувати.

Ван Мяо почув скрегіт. Він побачив, як гігантську гирю маятника піднімали вгору тонкою лебідкою через систему блоків. Ледве гиря досягла вищої точки, спадаючий серп Місяця повільно опустився за обрій.

Генеральний секретар урочисто оголосив:

— Запустити маятник!

Лебідку від'єднали від маятника, і гиря почала свій безшумний рух пологою дугою. У перші секунди її швидкість була невеликою, але потім гиря почала прискорюватися і досягла максимальної швидкості в нижній частині дуги. Маятник, розрізаючи повітря, наповнював все навколо глибоким вібруючим звуком, який зменшувався в міру наближення гирі до вищої точки на протилежному боці. Досягнувши цієї точки, маятник завмер на мить і ринувся назад.

Ван Мяо відчував величезний момент сили, що створюється рухом маятника, і земля здавалася надто крихкою, щоб витримати її. На відміну від маятника в реальному світі, період коливання цього гігантського маятника не був стабільним і постійно змінювався. Це пов'язано з притягуванням гігантського Місяця, що постійно рухався. Коли гігантський Місяць був на цьому боці планети, його гравітація частково компенсувала гравітацію самої планети, унаслідок чого у маятника збільшувався його період. Коли Місяць був на протилежному боці планети, його сила гравітації додавалася до гравітації планети, завдяки чому період маятника зменшувався майже до тих значень, які він мав би перед Великим розривом.

Спостерігаючи за коливаннями трисоляріанського маятника, який викликав побожний жах, Ван Мяо питав себе: «Вони являють собою тугу за стабільністю чи капітуляцію перед хаосом?». Ван Мяо також бачив у маятнику гігантський металевий кулак, що замахується на холодний, споконвічний Всесвіт в акомпанементі беззвучного, але неприборканого бойового кличу трисоляріанської цивілізації...

Крізь набіглі сльози Ван Мяо побачив, як на тлі маятника, що гойдається, з'явився рядок тексту:

Чотириста п'ятдесят один рік по тому Цивілізація № 192 була знищена вогненним полум'ям Сонць-близнят, що з'явилися одночасно. Вона досягла у своєму розвитку технологій використання атомної енергії й інформаційних технологій.

Цивілізація №192 стала значущою віхою в історії трисоляріанської цивілізації. Було доведено, що задача трьох тіл не має розв'язку. Цивілізація змогла припинити зусилля з його пошуку, які виявилися марними і тривали протягом 191-ї цивілізації, і задати вектор розвитку для майбутніх поколінь. Отже, ігрова місія «Трьох тіл» змінена.

Нової місією є: вирушити в дорогу, у глибини Всесвіту, щоб знайти новий дім.

Ми запрошуємо вас знову увійти у гру в майбутньому.

Після виходу із «Трьох тіл» Ван Мяо почувався, як завжди, знесиленим. Але сьогодні перед повторним входом у систему відпочив лише півгодини.

Цього разу на чорному тлі з'явилося несподіване повідомлення:

Ситуація критична. Сервери «Трьох тіл» будуть відключені. Ви можете вільно переміщатися ігровим світом протягом часу, що залишився. «Три тіла» переходять на фінальний рівень.

二十 Три тіла: Експедиція

Холодний світанок над абсолютно пустельним пейзажем. Ані піраміди, ані будівлі штаб-квартири ООН, ані маятника «Трисоляриса». Лише темна пустеля, скільки сягає око, простяглася до самого обрію. Усе так, як і першого разу, коли Ван Мяо увійшов у гру. Але незабаром він зрозумів, що помилився. Те, що він прийняв за каміння, розкидане по всій пустелі, було зовсім не камінням, а головами людей! Поверхня землі була вкрита щільним натовпом.

З невеликого узвишшя, де він стояв, здавалося, що морю людських голів ні кінця, ні краю. Ван Мяо подумав, що в полі його зору перебувають сотні мільйонів людей! Усе населення «Трисоляриса», ймовірно, зібралося тут.

Мовчання сотень мільйонів створювало дивне відчуття. Чого вони чекають? Ван Мяо озирнувся і помітив, що всі погляди прикуті до неба.

Ван Мяо підвів очі і побачив дивовижну картину: зірки вишикувалися в каре! Однак незабаром Ван зрозумів, що зірки насправді перебувають на геостаціонарній орбіті планети і синхронно з нею переміщаються на тлі більш тьмяного і віддаленого Чумацького Шляху.

Яскравість цих зірок також варіювалася: найяскравіші розташовувалися ближче до горизонту, де запалала смужка світанку. Вони випускали м'яке сріблясте світіння, якого вистачало, щоб предмети відкидали тіні. Яскравість зірок поступово зменшувалася в міру віддалення їх від горизонту. Ван Мяо нарахував близько тридцяти зірок біля кожної зі сторін каре, тож їхня загальна кількість становила близько тисячі. Повільний рух об'єкта явно штучної природи на тлі засіяного зірками Всесвіту створював відчуття урочистості.

Людина, яка стояла поруч із ним, злегка підштовхнула його і прошепотіла:

— Ах, великий Копернику, чому ви прийшли так пізно? Три цивілізації відійшли в небуття, і ви пропустили стільки визначних подій!

— Що це? — запитав Ван Мяо, вказуючи на побудову зірок у небесах.

— Це трисоляріанський міжзоряний флот. Експедиція стартує найближчим часом.

— Трисоляріанська цивілізація здатна здійснювати міжзоряні подорожі?

— Так. Ці чудові космічні кораблі здатні розвивати швидкість, рівну 1/10 швидкості світла.

— Це видатне досягнення, безумовно, але мої знання мені підказують, що цієї швидкості все ще недостатньо для міжзоряних перельотів.

— Дорога в тисячу миль починається з одного кроку, — сказав чоловік. — Ключем до успішності експедиції є правильний вибір цілі.

— І який кінцевий пункт експедиції?

— Зоряна система з одним Сонцем, оточена планетами, у чотирьох світлових роках від нас — найближча зірка до системи «Трисоляриса».

Ван Мяо був здивований:

— Найближча зірка до нас також розташована на відстані чотирьох світлових років.

— До нас?

— До Землі.

— Тут немає нічого дивного. У більшості областей Чумацького Шляху щільність зірок дуже рівномірна. Це результат зоряних скупчень, що утворюються під дією сили гравітації. Відстань між більшістю зірок становить від трьох до шести світлових років.

Гучний, радісний крик вирвався у величезної маси людей, що стояла навколо. Ван Мяо подивився вгору і побачив, що яскравість кожної із зірок, які вишикувалися в каре, відчутно зросла. Причиною було світіння кораблів. Загальна сила їхнього світлового потоку незабаром обігнала зорю, що підіймалася, і тисяча маленьких зірок перетворилася на тисячу маленьких Сонць. «Трисолярис» купався у світлі надії нового дня, і всі, хто стояв навколо, здійняли руки до неба, створюючи безмежне море, що затопило долину.

Трисоляріанський флот почав пришвидшуватися, велично проплив небосхилом, прослизнувши повз «роги» Місяця, які щойно з'явилися, відкидаючи блакитне світіння на гори і рівнини на місячній поверхні.

Радісні крики стихали. Люди «Трисоляриса» безмовно спостерігали, як їхня надія згасла на західному боці неба. Вони не дізнаються результатів експедиції за свого життя, але через чотириста-п'ятсот років їхні нащадки отримають повідомлення з Нового світу, де почнеться нове життя трисоляріанської цивілізації. Ван Мяо, стоячи з ними, мовчки спостерігав, поки тисяча зірок не з'єдналася в одну, і ця одна не розтанула в нічному небі. Потім на тлі неба виник текст:

Трисоляріанська експедиція в Новий світ стартувала. Флот усе ще в процесі польоту...

«Три тіла» завершені. Коли ви повернетеся в реальний світ, якщо ви дотримуєтеся даних обіцянок, то, будь ласка, відвідайте зібрання Організації «Земля — Трисолярис». Адресу ви отримаєте електронною поштою.