Розділ 14. Сто перший рентген Двадцатьма хвилинами пізніше команда вийшла на дорогу. Це не була дорога в звичайному для Зони розумінні — вузька ділянка лісу, прохідна для людських ніг і відносно вільна від аномалій. Перед сталкерами тягнулася справжня асфальтована смуга, що йшла далеко вперед, до великого комплексу заводських будівель. Дивлячись на безпечну поляну, яку перетинала дорога, Марк тільки зараз відчув, наскільки незвичною для нього стала відсутність аномалій. Із-за пагорба, ліворуч з’явилась морда сліпого пса, який потягнув носом повітря і одразу сховався. — Ми входимо на територію колишнього заводу «Росток», — сказав Борланд. — Загальновизнана локація перемир'я. Як зайдемо на нейтральну землю, забудьте про зброю. Не стріляти ні в кого і ні за яких обставин. Хіба що буде нашестя мутантів, але про це нас попередять. — Здяється в Києві був завод «Росток», — додав Горіх. — Чому був? І зараз є. DVD-диски виготовляє. — Хто стежить за перемир'ям? — запитав Марк. — А хто у нас головний поліцейський в Зоні? Клан «Долг». У них тут своя основна база. Спочатку патрулювали периметр, потім просто виставили пару постів з обох входів. Все нормально прострілюється, можна хоч танк зупинити якщо знадобиться. — Значить, на нас зараз дивляться? — Звичайно, дивляться. Отже зброю за спину, і не забудьте найголовнішого: якщо щось запитають — усміхаємося і махаємо! Команда дійшла до імпровізованого поста — купи мішків з піском, викладених в декілька півкіл, створюючи найпростішу укріплену вогневу точку. На посту стояли четверо хлопців в екіпіровці «Долгу». — Мир тобі, сталкер, — сказав стоячий в центрі, який, видно, був за головного. — І вам мир, — відповів Борланд, оглядівши бійців. — А що з попередніми хлопцями трапилося? — Забрала їх Зона, — спокійно відповів головний. — Мир їх праху. Борланд зробив засмучене обличчя і покивав, дивлячись вниз і убік. — Нам би до Бару пройти, — сказав він. — Без проблем, — відповів головний і зробив крок убік. — Якщо, звичайно, правила знаєте. Борланд козирнув, озирнувся на супутників і махнув вперед. — Все гаразд? — запитав Марк. — Дідько його знає, — відповів Борланд. — Це як розуміти? — Та я і сам би був радий багато чого зрозуміти. Наприклад, чому ці хлопці стоять на посту. По вигляду новачки. «Долг» ніколи б не поставив бригаду новачків відповідати за безпеку застави. Хоча якщо у них всі серйозні хлопці на Темну Долину пішли... Гаразд, неважливо. — Тут десь повинен бути бар? — запитав Горіх. — Вірно. Бар «100 рентген». Географічний і економічний центр Зони. Скоро до нього вийдемо. Консерви там відмінні. Територія була великим комплексом заводських приміщень — гаражі, ангари, блоки і корпуси. Не вистачало тільки звичних для Зони остовів машин. Всі будівлі були сполучені системою трубчастих хитросплетінь. За весь час Марк побачив тільки двох сталкерів, які привітались коротким кивком. — Де всі? — запитав Марк. — Хто «всі»? — уточнив Борланд. — Це ж центр Зони. Чому немає людей? — А що їм тут робити? Артефакти на території Бару шукати, чи що? Марк не знайшов, що відповісти. Команда востаннє сповернула за ріг і виявилася перед входом в підвал. Над входом була прибита вивіска: «Бар 100 рентген». Борланд провів їх вниз по цегляним сходам, що закінчувалися новим прольотом ліворуч і укріпленої гратами нішею, за якою знаходився озброєний громило в натягнутій на обличчя масці, міряючий прибулих випробовуючим поглядом. Не звертаючи на нього уваги, Борланд пройшов наліво, і команда опинилася в просторому приміщенні. Північний бар виявився не більшого розміру, ніж південний. Стіни з безліччю виступів, квадратні високі столи без стільців, навіть ненав'язлива музика з чотирьох колонок, прикріплених до стелі. Відвідувачів було всього троє. Праворуч від входу був прохід в підсобку, який загороджував ще один боєць, який нічим не відрізнявся від першого, зважаючи на таку ж маску, статуру і обмундирування. Марк чекав побачити все що завгодно, але тільки не цей маленький підвал. В його уявленні бар «100 рентген» був місцем скупчення безлічі сталкерів з самих різних угрупувань. Поки він оглядався Борланд підійшов до стійки і завів коротку розмову з худим, одягненим в домашній светр барменом. — Давайте відійдемо, — запропонував Сенатор, і команда розташувалася за столом в кутку. Борланд закінчив розмову і приєднався до супутників. — Як щодо перекусити? — запитав він. Горіх кивнув. Сталкери зняли рюкзаки, Борланд зібрався витягнути пару артефактів, проте Горіх його випередив. Тримаючи в руці Вогненну Кулю він підійшов до стійки і скоро повернувся з чотирма пляшками пива в руках і великими банками консервів. — Я обіцяв Патрону пива, коли він допоміг дістати артефакт в лабораторії, — сумно сказав він. — не пощастило, бідоласі... Давайте, згадаємо його, чи що... Сталкери відкрили пляшки, мовчки підняли їх в повітря і приклалися. Сенатор пригубив зовсім трохи і впав в звичайну задумливість, крутячи пляшку в руках. Борланд і Горіх спустошили свої порції наполовину, Марк став пити маленькими ковтками дивлячись по черзі на кожну людину в барі. — Та все ж, чому тут так мало людей? — запитав він. — Ніби тут збираються всі сталкери Зони. — Ті, хто заходить далі за Звалище — так, — погодився Борланд. — Але це не значить, що вони сидять тут безвилазно. Подібний контингент народу просто не ходить в Зону. — А коли тут буває багато людей? — Під час викиду або як доведеться, — відповів Борланд. — Але це рідко. У будь-якому випадку, тут же не селище. Та і сумніваюся, що на північ від нас бродять хоча б з десяток одинаків. — Так мало? — запитав Марк. — Чому мало? Скільки, по-твоєму, людей в Зоні? — Навіть не знаю. — Не так багато, як здається. Насправді ми з вами вже зустріли особисто мабуть чи не половину всього населення Зони. Більшість взагалі ніколи далі Кордону не заходить — гинуть в аномаліях або в перестрілці, найрозумніші віддають все нажите щоб повернутися назад через блокпост за межі Зони. Починаючи із Звалища, можна нажити собі неприємностей від військових або мародерів. А це вже немало. Забиратися далі, щоб збути дешеві артефакти, безглуздо. Бармен платить за них менше ніж Сидорович. Та і землі вже поділені кланами, так що доводиться грати за чужими правилами. — Бармен і є торговець? — запитав Горіх, розкриваючи банку консервів. — Так. Але слід пам'ятати, що Бармен — це не кличка конкретної людини. Це нове ім'я кожного, хто встановлює тут свою владу. — І часто влада змінювалась? — запитав Марк, дивлячись із-за спини Борланда, на Бармена. — Хмм. Цей вже четвертий. — Що ж з ними відбувається? — Зона забирає, — пояснив Борланд. — Це як зрозуміти? — Як зрозуміти? Куля в голову і на корм псам. Влада — справа хистка. — Не знаю, — похитав головою Горіх. — Якщо тут заборонено зброю і безпечно, тоді чому сталкери віддають перевагу відпочинку в лісах? — Саме тому, що тут заборонено зброю, — відповів Борланд, приймаючись за вміст консервної банки з особистою вилкою в руці. — Спочатку всім здається, що тут просто рай, раз всі ходять з опущеними стволами. А коли розуміють що табу на стрільбу розповсюджується і на тебе самого, то все виглядає вже не так безхмарно. Як не крути, а пострілювати доводиться. Це в барі за клацання затвора можна отримати кулю в довбешку від того молодця з автоматом. А зовні всі пробують свої сили, всі кому не ліньки. Та і тут ніхто не застрахує тебе від камікадзе з гранатою в руці, який забіжить з вулиці, помститися за розбиті життєві ілюзії. — Не подобається мені, як той хлопець біля стійки на нас дивиться, — помітив Марк. — Не звертай уваги. Нічого не поробиш. Холодна війна тут процвітає просто неймовірно. Раз у раз з'являються молоді дурні, які мають намір через півгодини з'ясувати відносини на автоматах де-небудь за межами «Ростка». Але пошуком причин вони займаються тут. Отже тут є маса можливостей нажити собі ворогів. І взагалі, я вам дещо поясню. Борланд допив пиво. — До цього всі наші проблеми зводилися до того, щоб вистрілити першим, — сказав він. — Зараз швидкість реакції і повні кишені патронів вже не є доводом в суперечках. На цій території і на північ немає ніякої анархії. Усюди встановлені жорсткі правила, групами таких же людей, як ми, але більш численними. Саме завдяки цим правилам в Зоні є хоч якийсь порядок. Нам надається більше прав і більше обов'язків і обмежень. Серед тих хто звикся з аномаліями і постійною пильністю, на цій стадії додатково відсіваються ті, хто не має поняття про пошану і дисципліну. Дуже сподіваюся на те, що ми з вами нікому поперек дороги не встанемо. — Повністю згоден, — сказав Марк. Чоловік за стійкою бару, що дивився на Марка, нарешті зліз із стільця і попрямував до нього. — Мир вам, сталкери, — сказав він. — Взаємно, брат, — сказав Борланд. Чоловік звернувся до Марка: — Можна поговорити з тобою, сталкер? — запитав він. — Що трапилося? — Зовні, — уточнив невідомий. — Вибач, але мій обов’язок вимагає. Марк перевів погляд на Борланда, який кивнув. — Добре, — сказав Марк і встав. «Долговець» пішов вгору, Марк пішов за ним без зброї. — Що це було? — запитав Горіх. — Коли Марк повернеться, він, напевно, все розкаже, — відповів Борланд. — Ти дозволив йому піти? Чому? — Тому що, як я вже пояснював, тут діють правила, — сказав Борланд. — не хвилюйся за Марка. Всередині бару всі підкоряються теперішньому Бармену і його громилам, але зовні все потрапляє під юрисдикцію «Долгу». А ми їм не вороги, навіть навпаки. Якщо «долговцю» щось знадобилося від Марка, значить, тому є причини. Горіх, дякую за пригощання. Піду, з Барменом переговорю. Борланд викинув порожню банку і пляшку в стоячу поряд урну. Підійшовши до стійки, він всівся на місце «Долговця». — Ну що, як бізнес? — поцікавився він. — Хрєн, — відповів Бармен, прагнучи не дивитися Борланду в очі. — А чому так погано? — Ти у нас що, податковий інспектор? Борланд знизав плечима. — Ну не хочеш, не говори, — сказав він. — Ось у мене є інформація, що ти хочеш сказати мені, куди повів мого друга той хлопчина, що сидів тут до мене. — Інформація невірна. — Щось ти непривітний сьогодні, — сказав Борланд. — День не задався? — Ти будеш щось пити? — запитав Бармен, протираючи стакани. — Віскі з содовою, — карбував Борланд. — І більше льоду. — Такого не тримаємо, — суворо сказав Бармен. — Еге, незадовільний у тебе сервіс, — сказав Борланд, дивлячись впритул на співбесідника, який помітно почав нервувати. — Віскі не можеш налити доброму сталкеру. Відомостями про наміри «долговця» теж поділитися не бажаєш. Конкуренції не боїшся? Бармен кинув стакани на стіл, які, задзвенівши, скотилися кудись вниз. — Таке міг сказонути тільки ти, — вимовив він, упершися руками в стійку і дивлячись кудись під ноги. — А я взагалі дивак, — відповів Борланд, колупаючись в роті зубочисткою, узятою з чарочки на столі. Бармен підняв на нього важкий погляд. — Хотів би я знати одну річ, — почав він. — Чому з тобою завжди слідують неприємності? — Он як, — підняв брови Борланд. — Я вже комусь нашкодити встиг. — Для вас, сталкерів, це звичайне явище, — тихо сказав Бармен. — Але ти з поміж них виділяєшся. — Так? І що ж? — Ті, кому ти заважаєш, потім завдають неприємностей іншим. — Цікаво, — сказав Борланд. — Наприклад, тобі? Бармен поклав руки на прилавок. — Знаєш, чому цей бар називається «100 рентген»? — запитав він. — Знаю, — відповів Борланд. — Це необхідні умови навколишнього середовища, щоб ти відчував себе мужиком. Бармен поглянув ліворуч. Стоячий біля входу в підсобку бойовик перехопив автомат. Сенатор, не відходячи від столу, мотнув головою, розпрямляючи шию. Горіх постукав нігтем по шийці пивної пляшки. — Ні, — сказав Бармен. — Це місцевий крилатий вираз. Вважається, що сталкер здатний витримувати більше, ніж звичайна людина. Звідси і сто рентген. Але ти, — він пожував губами. — Ти сто перший рентген. — Приємно, — Борланд зробив вигляд, що знімає капелюх. — Скільки б людина не могла витримати, все летить до біса, коли приходиш ти, — продовжував Бармен. — Чому я не можу спокійно вести свій бізнес, щоб про тебе ніхто не питав, не ставив мене в дурне положення? Всім від тебе щось потрібно всі сунуть ніс в чужу справу, лише б вийти на легендарного Борланда. — Може, від мене просто чекають нових легенд? — припустив Борланд. — Ні, друже, я не розумію, на що ти натякаєш. Ти не можеш прямо сказати, що я такого зробив місцевому клану, щоб він доставляв тобі, поза сумнівом, нестерпні душевні страждання? І навіщо знадобилося відкликати на вулицю людину з моєї команди? Що взагалі відбувається? — Не кожному клану ти друг, — сказав Бармен зовсім тихо і прийнявся знову протирати стакани. Борланд сидів нерухомо якийсь час. Знову погриз зубочистку. Обернувся, не встаючи із стільця, подивився на Сенатора і Горіха. Витягнув до них вказівний палець, піднявся і попрямував до бойовика з автоматом. — Тобі сюди не можна, — загрожуюче сказав той. Двома короткими ударами Борланд вибив автомат з його рук. Потім ударив ліктем в обличчя. Найманець схопився за ніс, Борланд сильно штовхнув його збоку по коліну, двічі ударив в живіт, а коли найманець зігнувся, то солідно додав по хребту. Лязгнули грати в ніші на сходах. Другий охоронець вибіг, передьоргуючи на ходу затвор автомата. Сенатор, що стояв збоку, підставив йому підніжку, найманець впав, Горіх підскочив до нього, схопив за голову і ударив об підлогу. Стоявші осторонь, двоє сталкерів-відвідувачів з цікавістю спостерігали за сутичкою. Борланд зустрівся з кожним поглядом і отримав у відповідь лише короткі кивки. Ні Сенатор, ні Горіх нічого не запитали, вичікувально дивлячись на Борланда, який безцеремонно переступив через тіло найманця і зайшов за стійку. Бармен з переляканим лицем відступив назад, закриваючись руками. Потім схопив ніж і витягнув перед собою. Не випускаючи з рота зубочистку, Борланд схопив з вітрини пляшку із спиртним і шпурнув її в Бармена. Пляшка потрапила йому в груди і торговець захитався. Поряд на столі акуратною стопкою сохнули чисті стакани, поставлені на рушнику. Борланд узяв рушник за краї і на Бармена полетіла купа скла, яка роздряпала йому обличчя і руки. Він впустив ніж, Борланд підійшов до нього і ударив. Торговець охнув. Борланд узяв його обома руками за краї светра і наблизив обличчя до його носа, цілячись зубочисткою в око. — Значить, сталкери витримують більше, ніж звичайні люди? — процідив він крізь зуби. — Давай перевіримо, як добре ти бачиш одним оком. — Що тобі потрібно? — прохрипів Бармен. — Відповіді. Куди вони повели Марка? — На Арену! — За що?! — Щоб привернути тебе! Їм потрібен ти! — закричав Бармен. — Я повинен був затримати тебе, якщо ти постараєшся вийти завчасно! — І що потім? — Не знаю! Я більше нічого не знаю! Борланд відпустив його, виплюнув зубочистку і врізав Бармену в підборіддя, відчого той перелетів через стійку і без свідомості впав на підлогу. — Пакуйте речі, — наказав Борланд, перестрибуючи вслід за Барменом. — Ми висуваємося. — Що відбувається? — запитав Горіх, хапаючи рюкзак Марка. — Нас зрадили? — Ні, — відповів Борланд, накидаючи на плече «Грім». — Все набагато гірше. — Що за Арена? Куди «долговці» поволочили Марка? І що вони хочуть від тебе? Ти ж ніби їх друг! Борланд витягнув обойму автомата, оглянув і загнав назад. — На території «Ростка» зміна позицій, — пояснив він, дивлячись на Горіха. — Боюся, що тепер тут немає жодного «долговця». Нас оточують вороги. Горіха кинуло в піт. — Значить, Арена? — запитав Сенатор, прикривши очі. — Так, — відповів Борланд. — Важко доведеться. — І не з такого виплутувалися, — вимовив Борланд жорстко, прямуючи вгору по сходах. — Що за Арена? — квапливо запитав Горіх. — Побачиш, сталкер. Але не думаю, що тобі це сподобається.
Розділ 15. Арена Марк вийшов з бару вслід за незнайомцем. — Скажи брат, — почав «долговець». — Звідки у тебе цей костюм? — Комбінезон «Волі»? — перепитав Марк. — Купив на Кордоні. — У кого? — У «Чистого Неба». — А, ясно, — кивнув «долговець». — То, у них такі водяться. Все ніяк власну форму не заведуть. А давно б пора. Росте клан, потрібно б вже нові території завойовувати. — Ти мене викликав, щоб поговорити за життя? — запитав Марк. Останні дні дали йому зрозуміти, що витримка і обережність — це ще не все. Виявляється, для збереження спокою і душевного здоров'я цілком допомагають методи спілкування Борланда, хоча Марк і не міг сказати точно, що вони собою представляють. Але суть їх він вже уловив. Це було для нього нове. Виявившись на порівняно безпечній території, Марк відчув, що з нього рветься сарказм і чорний гумор. — Та не поговорити, — озвався сталкер. — У нас до тебе справа. — У кого це, «у нас»? — запитав Марк. Незнайомець обернувся до нього і дивно посміхнувся. — «Долг», вперед! — закричав він. Марку здалося, що він недочув. Дивний «долговець» дивився на нього поглядом партизана, що вичислив ворожого розвідника, в своїх рядах. Кущі з боків зашаруділи, і з них вийшло четверо озброєних людей, екіпірованих абияк. — Стій на місці, сталкер! — сказали вони майже хором. — Підеш з нами! Марк підняв руки на рівень голови. — То стояти на місці чи йти? — запитав він. — Я сказав, стояти! — відповів той, що був праворуч. — Стою, — сказав Марк. — Що я зробив? Незнайомець, який вивів Марка з бару, швидко обшукав його, конфіскувавши ніж і пістолет. — Як тебе звуть? — запитав він. — Марк. — А зараз слідуй за нами. Тобі скоро все пояснять. — Що пояснять? — запитав Марк. — Те, що ви не з «Долгу»? Це я вже зрозумів. Сталкери попарно переглянулися. — Рухайся, — наказав один з них, ткнувши Марка дулом автомата в спину. — Руки опусти. Марк пройшов із своїми конвоїрами не більше двадцяти метрів, як йому вказали на двері за наступним кутом. — Чеши сюди. Без зайвих слів Марк підкорився і зайшов в якусь комірку. Тьмяний світильник зверху, шафа і нагромадження ящиків в кутку — от і весь вміст. Збоку знаходилися важкі металеві двері. Один з супроводжуючих потягнув їх на себе і двері відкрилися, демонструючи вхід в темноту. — Заходь, — сказав хтось ззаду. — Ви не хочете мені нічого пояснити? — запитав Марк. — Ні. Заходь, будь ласка. Повністю збившися з пантелику, Марк переступив через поріг, пригнувши голову. Двері за ним закрилися і задеренчав ключ в замку. — Ей, ви що задумали? — запитав Марк, стукнувши по дверях. Засвітилось безліч яскравих ламп, і Марк обернувся, прикривши очі рукою. Приміщення виявилося зовсім не камерою. Це був великий склад з дуже високими стінами. Всюди були розставлені комплекси ящиків різного кольору і розміру складаючі пристойної висоти споруди, але все таки недостатньо високі, щоб забратися по них до розташованих під стелею вікон. Крім того, вікна були щільно загороджені грубими гратами і закриті віконницями з тієї сторони. Підлога була завалена безліччю самих різних осколків, від уламків іржавого заліза до дрібно роздробленого скла. Чорні вибоїни і сліди вибухів на кам'яній підлозі свідчили про гарячі сутички на цій території. Стіни складу звужувалися вгорі утворюючи вбудовані балкони. Саме до них і вели верхні вікна. Було дуже тихо. Марку нічого не залишалося робити, окрім як обережно піти вперед, ступаючи по скалках скла. Перед собою він помітив відкритий ящик для інструментів. Ще раз уважно озирнувшися сталкер підійшов до ящика і раптово помітив, що тримає машинально витягнутий болт в руці, немов наближається до аномалії. Про всяк випадок кинувши болт вперед, Марк переконався в безпеці шляху, хоча і знав точно що в цій частині «Ростка» аномалій немає. Власне, їх не просто немає, але і бути не може, проте про це знав тільки один Марк. Будь-який клан віддав би багато чого, щоб отримати відомості, якими володів Марк, відомості над якими вчені і військові билися не один рік. В ящику знаходився пістолет. Марк узяв його, швидко оглянув. Це був ПМ, сама слабка вогнепальна зброя в Зоні, яка зазвичай видавався новачкам на Кордоні. Марк витягнув обойму, оглянув і вставив назад. В цей момент віконниці на вікнах відкрилися. Марк майже оглохнув від численних звуків, що заповнили склад. На верхніх закритих балконах знаходилося не менше двох десятків сталкерів, і всі вони викрикували щось бойове, тупотіли свистіли і смикали дротяну сітку, що відділяла їх. Пролунав гучний звук, роблячи фон, і під стелею складу ожили мовчазні до цього гучномовці. — Шановні друзі! — почувся хриплячий голос. — Ласкаво просимо на Арену! Синхронний крик пролунав у відповідь. — Тільки сьогодні! — продовжив голос, акцентуючи кожне слово. — На Арені! Неперевершений Марк! Присутні виразили схвалення всіма очікуваними від них методами. Марк нерухомо стояв на місці, опустивши пістолет і дивлячись вгору. — І у нас перше випробування! — декларував коментатор. — Людина проти звіра! Мисляча істота проти лютого хижака! Зустрічайте! Зажурчала лебідка. Під бравий свист зверху на тросі опустилася клітка, яка тряслася і розгойдувалася через сидячу в ній істоту. Марк зробив два кроки назад, схопився рукою за кут ящика. Коли клітці залишалося два метри до землі вона розкрилася і на Марка стрибнула псевдособака. Це створіння Зони сильно відрізнялося від сліпого пса. Воно було зрячим, більше розміром і швидше пересувалося, переважно незвичайно довгими стрибками. Марк встиг побачити хижу гострозубу пащу на округлій морді перш ніж відскочив убік, коли псевдособака пролетів над ним. — Не ховайся, бийся! — кричав хтось зверху. Псевдособака збила у польоті купу жерстяних коробок, складених на її шляху, перш ніж торкнулася підлоги чотирма потворними лапами. Вона розвернулася і знову понеслася на сталкера, розкидаючи скляні осколки. Марк знову ухилився підбираючи металевий прут. — Стріляй, стріляй! — кричали глядачі. Витрачати патрони без крайньої необхідності Марк не збирався. Псевдособака, немов втративши до нього інтерес, пройшла кудись убік і зникла з поля зору. Це було однією з її звичок — удавано втратити інтерес до здобичі щоб атакувати раптово. Марк швидко заліз по ящиках вище і став вдивлятися. Собаки Зони ніде не було видно. — Ви тільки погляньте! — верещав гучномовець. — Вони грають в хованки! Хижак знову з’явився, шкірячись і гарчачи. Марк, від якого сталкери на балконах ніяк не чекали нестандартних дій, перейшов в атаку. Пістолет він сунув в ліву кишеню, залізний дубець — в праву. Піднявши ящик він виставив його перед собою і кинувся на псевдособаку. Галерка заревіла. Мутант, не чекаючий нападу, вчепився зубами в кут ящика, обгризаючи дерево. Матеріал тріснув і тварюку закидало обломками. Собака стрибнув вперед, але зустрів лише пустоту. Помітивши Марка вже осторонь, хижак люто стрибнув на нього. Звичайний пес, не навчений належним чином, атакує завжди в стрибку. Псевдотварина Зони, зрозуміло, ніякого навчання не проходила, і керувалася інстинктом, що успішно вистояв всі мутації. Тому Марк вірно передбачив дії розлюченої істоти — псевдособака стрибнув на нього з розгону, виставивши лапи з гострими кігтями вперед. Марк уникнув траєкторії нападу, обернувся навкруги своєї осі, витягуючи залізний прут і різонувши їм збоку по грубій, покритій язвами шкурі. Пробити її таким чином було неможливо, але сталкер і не старався. Чотириногому мутанту, вистачило больових відчуттів і імпульсу, щоб впасти на підлогу і втратити секунду часу на те, щоб опам'ятатися. Марк просто зробив крок до собаки, розтиснув пальці і прут впав хижаку на шию. Сталкер тут же придавив його ногою притискуючи собаку до підлоги. Тварюка із затисненою головою вивернулася, встала на всі лапи і тут же отримала чотири кулі з ПМ між гострих вух. Глядачі підняли гамір, торохтіти так, що не було чутно, що саме вони кричать. — Неймовірно! — випалив голос невідомого коментатора. — Марк переміг! Привітаємо його! Марку коштувало великих зусиль стримати себе і не вистрілити по спостерігачах. Мертвий псевдособака лежав перед ним на череві, розставивши лапи в боки. Сталкер зусиллям волі заспокоїв адреналіновий стукіт серця усередині себе відвів погляд і повернувся до входу. Він поняття не мав, куди він потрапив і що все це значить. В одному лише був упевнений: це не пов'язано з його особистими секретами. На допомогу друзів йому розраховувати не доводилося. Його самого захопили грамотно і тихо. Він вже знав, хто саме. Клан «Воля». Залишалося сподіватися, що з його групою все гаразд. — Наш воїн йде! — злорадно тріщав голос зверху. — Куди він зібрався?! Випробування ще не закінчено! Піднімемо ставки і дамо нашому герою більш гідного суперника! Марк лише повів головою убік. Глядачі шуміли. Вже знайомий звук лебідки привернув його увагу. В сутичці з псевдособакою Марк і не помітив, що порожня клітка пішла вгору. Тепер вона поверталася — з новим монстром всередині. Сталкер поглядом пошукав додаткову зброю, але нічого не знайшов. — Другий раунд починається! — проголосив коментатор. — Що ж Зона приготувала для нашого героя? Клітка почала розгойдуватися сильніше. Хто б не знаходився всередині, на місці йому явно не сиділось. Марк схопив пістолет обома руками і прицілився, маючи намір випустити кулю перш, ніж істота виплигне. Його розрахунки виправдалися. Клітка розкрилася завчасно, і Марк вистрілив. Зброя сіпнулася в його руці, і одночасно з цим з клітки вилетіла сильно виснажена істота в залишках сталкерьского костюма і протигазом на обличчі. На секунду Марк похолов, вирішивши, що перед ним людина, але, подивившися на м'якість приземлення супротивника, зрозумів, що помилився. Це був снорк. Мутувавше створіння Зони, що зберегло зачатки інтелекту. Раніше снорки дійсно були людьми, але після перетворення в них не залишилося нічого людського. Снорки були великою рідкістю. Учені що влаштувалися на озері Янтар, свого часу з'ясували, що снорки — це колишні люди, що опинилися в аномалії у момент викиду. З'ясували, звичайно, експериментальним шляхом. Підняту в перший момент жалість Марк швидко подавив, і на зміну їй прийшло співчуття. Ким би не був цей нещасний, він не заслуговував знаходитися в образі снорка. Проте психологічне примирення з вбивством було недостатнім, залишалося його ще впровадити в життя. Мутант, що зігнувся перед ним , пересувався на чотирьох кінцівках і представляв загрозу. — Збоку, збоку заходь! — радив хтось з балкона. Снорк, немов почув, перекинувся ліворуч. Він не відрізнявся від подібних йому створінь, що рухалися, як величезні мавпи, і сильно б'ють по ногах. Снорк є, мабуть, єдиним монстром Зони, нападаючим врукопашну. Він не має ніяких планів на жертву на зразок з'їдення, але атакує будь-яку людину, яку відчує. Марк відстрибнув убік, коли снорк напівбоком підібрався до нього, вправно перебираючи кінцівками по підлозі і аніскільки не уникаючи гострого скла. І вчасно: снорк провів потужну підсічку, яка збила б сталкера з ніг. Потім він стрибнув. Посеред всіх торговців Зони стопа снорка цінується дуже високо. Невідомо, що роблять учені з частинами тіла монстрів, але їх потреба в подібного роду товарі настільки величезна що послужила основою для встановлення міцних торговельно-економічних відносин між ними і сталкерами, де торговці служили посередниками в цій сфері «продукту». Як би там не було, але конкретно снорк є свого роду елітою у фауні Зони. Його стрибок на Марка просто зносив всі людські рекорди по акробатиці. Марк раніше жодного разу не зустрічався зі снорками, але перший тиждень в Зоні, серед ветеранів, що ділилися досвідом не пройшов дарма. Марк перекинувся назустріч монстру покладаючись на свій костюм, який повинен був захистити його від скла. Костюм дійсно витримав. Сталкер не отримав жодної подряпини, тоді як снорк пролетів метрах в чотирьох над ним, м'яко приземлився на металевий лом і обернувся, трохи піднявши руку, яка нагадувала жахливо зкорчену лапу, на якій не вистачало декількох пальців. Він знову помчав до Марка, перескакуючи з руки на ногу в різних поєднаннях. Схоже, що куля все ж таки наздогнала його у момент стрибка з клітки, позначившися на швидкості. Марк ударив снорка ногою по голові під кутом в сорок п'ять градусів вперед і вниз, після чого стрибнув йому на спину, по дорозі схопившися за відходячий від протигаза обірваний шланг. — Ви тільки погляньте, що він витворяє! — урочисто промовляв коментатор. — Марк знову перемагає! Через гарчання снорка, навіть заглушеного протигазом, Марк майже не чув реву натовпу, настільки він був поглинений сутичкою. Але зміна інтонацій в криках глядачів від нього не вислизнула. Тепер вони були на його стороні. Марк потягнув на шланг щосили. І тут його чекав новий сюрприз. Зірвати протигаз із снорка виявилося неможливо, як він не намагався. Снорк гарчав так, немов протигаз складав єдине ціле з його обличчям. Скоро Марк зрозумів, що так воно і є. Не чекаючи, коли його накриє шоковий стан, він перекрутив шланг і відірвав його. Втративши опору, Марк скотився із снорка. Той відразу штовхнув його ногою, трохи не зламавши сталкеру ребро. Марк впав на спину і снорк встав перед ним на ноги, майже по-людськи, гарчачи і поволі піднімаючи руки. З протигаза через обрубаний шланг хлинула кров з шматками зеленої плоті. Лише біль в боці не дав Марку скривитися від огиди. Підкинувши пістолет, він вистрілив точно в обрубок шланга. Куля увійшла до голови снорка, відкинувши її назад. Мутант відразу замовк і впав, завмерши на місці. На балконах почали аплодувати. — Не може бути! — невгавав коментатор. — Марк переміг снорка! Привітання нашому бійцю! — Заткнися, сволота! — процідив Марк, встаючи і розминаючи бік, наскільки це було можливо через костюм. Під схвальні вигуки глядачів клітка знову пішла вгору. Марк перевірив пістолет. Патронів залишалося на одного слабкого супротивника. Давати нову обойму йому явно ніхто не збирався. Випускати теж. Судячи з усього Марку належало пройти все нові і нові битви, поки він рано чи пізно не програє. — Але і це ще не все! — лякав голос в гучномовці, і Марку захотілося, щоб в клітці спустився володар цього голосу. — До кінця залишилося зовсім трохи! Наш новий учасник небезпечніший за двох попередніх! Чи справиться з ним Марк? Зараз ви всі отримаєте відповідь! Клітка пішла донизу. Марк раптово усвідомив, що схвалення уболівальників йому приємні, як гладіатору на арені. Чекати логічного кінця йому не хотілося, оскільки доля гладіаторів була йому дуже добре знайома. З клітки пролунав рев, який по гучності перекрив решту звуків в приміщенні. Глядачі стихли і більше не кричали. Клітка відчинилася. Сидівший в ній мутант зістрибнув вниз, роздавивши масивними ногами два ящики. Причому металевих. Триметровий кровосос, розставивши величезні руки з довгими кігтями, втупився на Марка білими очницями. Його грудна клітка здіймалася, щупальця навкруги рота висіли, зрідка погойдуючись. — Дихати хочеш, — вимовив Марк тихо. — Я теж... Кровосос відскочив назад і, не змінюючи положення нижньої половини тіла, нахилився до Марка. Гучний рев заповнив Арену. Щупальця розкрилися в боки огидною квіткою. Реакція людини виявилася явно не такою, якої міг чекати кровосос. Марк змінився на обличчі. Він заричав у відповідь, вклавши в утробний звук стільки ненависті, скільки міг зібрати. Ефект, звичайно, був набагато слабкіше, ніж у кровососа, але монстр остаточно ошаленів. Очі його налилися кров'ю і з однорідних білих перетворилися на каламутно-червоні. Він рвонувся вперед, розтинаючи повітря кігтями. Але сталкера перед ним вже не було. Марк з випередженням відскочив праворуч і кинувся бігти уздовж стіни складу. Він чув, як кровосос мчить вслід за ним, розшпурюючи в сторони ящики, які Марк просто оббігав стороною. Добігши майже до рогу, він змінив напрям, на декілька секунд зачаївшися за залізним коробом. Кровосос заревів загубивши жертву. Марк сів і ретельно прицілився з пістолета. Він поки що виграв те, що йому було потрібне — декілька безпечних митей. Кровосос обернувся і Марк влучним пострілом позбавив його одного щупальця. Мутант заревів і, не розбираючи дороги, помчав до Марка. Щупальця були його найхворобливішим місцем, що до того ж, впливало на координацію рухів. Збившися з курсу, кровосос налетів прямо на роздавлений собою ж металевий ящик і поранився. Поки монстр з ревом опам'ятовувався, Марк оббіг його кругом і відстрелив йому ще одне щупальце. Кровосос в люті відступив назад, його повело убік і він впав. Марк сунув пістолет в кишеню, почав хапати ящики і завалювати ними мутанта під крики глядачів. Через хвилину кровосос був повністю похоронений під тяжкою купою, ззовні стирчала лише одна голова . Вставши поряд, Марк розстріляв решту патронів по щупальцях. Кровосос навіть не робив спроб звільнитися, тільки здригався з кожним пострілом. Затворна рама завмерла в задньому положенні. Марк нахилився і з силою вбив дуло пістолета в рот кровососу. Натовп вгорі заревів, як ніколи, дивлячись, як Марк заштовхує пістолет в горло монстра. Судома пробігла по тілу кровососа декілька ящиків, що громадились на ньому, впали. Це йому не допомогло, мутант вже не ворушився. — Неймовірно! — продовжував гучномовець. — Марк переміг кровососа! Він просто задушив його! Він убив великого кровососа, і спосіб, яким він це зробив, робить його самого - великим! Запам'ятайте його ім'я! Це Марк! — Марк! Марк! Марк! — скандував натовп синхронно. Сталкер стояв на розгромленій Арені, в оточенні уламків і тіл трьох мутантів. Його ноги підкошувалися, він щосили прагнув не впасти, мовчки чекаючи, що йому, цього разу беззбройному, піднесуть тепер. — Так! Марк! Його звуть Марк! — кричав коментатор! — Але і це ще не все! В новому бою наш герой зможе в черговий раз відстояти свою честь і славу переможця! — Замовкни! — у відчаї прошипів Марк, хапаючись рукою за лоб і прагнучи заспокоїти дзвін в голові. — І зараз ви взнаєте, яке видовище чекає нашого бійця! Це те, чого ви ніколи б не... Ей, якого біса?! А-а-ааа!!! Голос коментатора зірвався. Гучномовець затріщав, почувся шум колотнечі, послідували прокляття. Натовп затихнув. Гучномовець знову ожив. — Ффф, ффффф! Раз-раз. Ну що, сталкери?! – зловісно вимовив новий коментатор, і Марк з подивом впізнав голос Борланда. — Яке випробування чекає нашого героя? А ось яке! Тріпочіть, бо настає великий апокаліпсис! Клітка почала опускатися. — Це буде битва всіх часів і народів! — загрожував Борланд з надривним пафосом. — Ви побачите видовище, від якого кров захолоне у ваших жилах і згорнеться в трубочку! Так так! Майбутнє вже тут! Момент істини настав! Через запаморочення, яке нарешті почалося, Марк повністю відмовився від спроб зрозуміти, в чому справа. Клітка опустилася цього разу до самого низу, відкрилася і з неї висунувся... Горіх. — Швидше сюди! — крикнув він, махнувши автоматом. Марк швидко підбіг до нього, схопився за протягнуту руку і заліз до клітки, яка одразу поїхала вгору. — Що відбувається? — запитав він. — Пізніше, — відрізав Горіх, сидячи в кутку і тримаючи автомат перед собою дулом вгору. Клітка доїхала до даху Арени, опинившися в маленькій кімнаті. — Але що це? — просторікував через мікрофон стоявший до них спиною Борланд. — Наш герой відлітає назад в космос! Помахаємо йому ручками! Ну ж бо, всі разом! Кинувши мікрофон, він обернувся, відкрив клітку, витягнув Марка і уклав його в обійми. — А-а-а, друже, як я радий! — заволав він. — Ти не уявляєш, як я тобі вдячний, що ти залишився живий! — Я теж, — відповів Марк. — Обережніше, не тисни так. Я не зовсім цілий. — Ой, вибач. Цілий, цілий! Він випустив Марка і той схопився за край столу, спіткнувшись об тіло коментатора, що лежав в безпам'ятності. — Я приклав його відпочити, — пояснив Борланд. — Дякую, — сказав Марк щиро. Клітка знову поїхала вниз і Марк обернувся, дивлячись на Сенатора, що керував лебідкою. — Клітка затримає увагу глядачів, — сказав шаман зі своєю незмінною напівпосмішкою. — Перш ніж воно попрямує до нас. — Так, точно, — сказав Борланд. — Йти можеш? Пора рвати кігті. — Що взагалі відбувається? — запитав Марк, пригнічуючи виринаючий з нього незрозумілий регіт. — Пояснимо по дорозі, — відповів Горіх. — Ось, тримай! Він вклав Марку його рюкзак, гвинтівку і «форт». — Все на місці? — запитав Марк, обмацуючи рюкзак. — На місці, — відповів Борланд. — Рухаємось! Тримаючи «грім» на плечі, він ногою розкрив вузькі дерев'яні двері і вибіг назовні. — Нікого немає, — сказав він. — Відмінно! Вперед! Група швидкими перебіжками рушила за Борландом територією заводу. — Ти тільки що був на Арені, — сказав Борланд. — І з честю пройшов три раунди. Вони були не останні, але нових ти міг не пережити. — Дякую за допомогу, — сказав Марк. — Як ти дізнався, де я? — Поговорив з Барменом. Якщо знайти до нього вірний підхід, він дуже поступливий. — Чому Арена працює на території «Долгу»? — «Долга» зараз тут немає. Очевидно, вся основна братва відправилася в рейд на Темну Долину, інші пішли на північ. Зараз тут всім заправляє клан «Воля». Провели маленьку революцію, сподіваюся, що не кровопролитну. Навіщо вони переодягнулися «долговцями», не знаю, але це допомогло їм піймати нас. — Ніби нікого, — сказав Горіх. — Добре. Відбій, йдемо нормально. Команда опустила зброю і далі йшла спокійніше. — Чому я? — запитав Марк. — Навмання вибрали. Напевно, тому що ти в комбінезоні їх клану. Тут з такими багато хто ходить, нічого не поробиш. «Воля» взагалі пожартувати любить. — Пожартувати?! Мене там трохи не убили! — Зате тепер тебе поважають, — підморгнув йому Борланд. — Потрібно було дати тобі час. — В якому розумінні? — запитав Марк кроків через двадцять. Борланд лише зітхнув. — Ми могли захопити радіовідсік зразу ж, коли тобі спустили псевдособаку, — збентежено сказав Горіх. — Що? — не повірив Марк. — Пробач, братику, — сказав Борланд. — Якби ми витягнули тебе в самому початку, проти нас виступив би весь клан. З кланом маленькою групою не повоюєш. — А проти чемпіона клан не виступив би? — саркастично запитав Марк, роздивляючись сонце, гойдаючи головою і в думках вибухаючи прокляттями. — Вірно. Ми знали, що з псевдодогом ти справишся. Щодо снорка я не був упевнений, але Сенатор завірив, що все буде в порядку. А ось з кровососом прорахувалися. Його тобі спустили раніше терміну. Тому, хоч ти до чемпіона не дійшов, ми вирішили що з тебе досить. — За що мені все це? — випалив Марк. — Чому я і наша група? Чому нас вирішили попресувати «Волівці»? — Я їм колись здорово насолив, — покірливо признався Борланд. — Ти?! — Вкрав у них костюм СЄВА. Знаєш такий? Спер особисто у одного з їх лідерів, у Арчібальда. Добіг до болота на Звалищі, а далі. Загалом, лажа вийшла. І костюм втратив, і «Волівцям» винен залишився. Вони забрали тебе на Арену. Щоб примусити мене таким чином розплатитися. Марк зупинився, команда теж. — І ти говориш мені про це тільки зараз? — сказав він. — Ти знав, що нас можуть чекати неприємності, і нічого не сказав мені? — Марк, — заспокійливо вимовив Борланд. — чи не ти завжди говорив, що для нашої операції необов'язково знати всі деталі? Марк з гримасою відвернувся від нього. — У кожного свої секрети в Зоні, — закінчив Борланд. — Та й взагалі... Він підбадьорююче посміхнувся. — Ти ж вижив, — сказав він. — І вийшов з цього з честю. — Це правда, — пролінав голос. Команда підняла зброю, і Борланд тут же коротким жестом наказав опустити її. За декілька митей їх оточив добре озброєний загін. Високий чоловік в елітному костюмі «Волі» виступив вперед. — Здоровенький був, Борланд, — сказав він. Борланд кивнув йому. — І тобі не хворіти, Арчібальд, — відповів він. Лідер «Волі» оглянув сталкерів поглядом людини що побачила життя . — Твій друг відмінно попрацював сьогодні, — сказав він твердо. — Розплатився за твій борг. — Я дуже ціную це, — відповів Борланд. — Цінуй, — сказав Арчібальд. — Наші життя довгими не бувають. Потрібно цінувати те, що насправді того коштує. Він заглянув Марку в очі і той відчув себе школярем перед вчителем. Такий погляд він чекав зустріти хіба що від Сенатора. — Дякую тобі, — сказав Арчібальд. Марк тільки кивнув у відповідь. — Успіхів вам, сталкери, — побажав Арчібальд. Кільце оточення трохи розступилося. — І тобі того ж, — сказав Борланд, проходячи далі. — Сподіваюся, ви мирно вирішите свої справи з «Долгом», коли вони повернуть собі територію. — Так чи інакше, ми їх вирішимо, — закінчив розмову Арчібальд. Команда з чотирьох сталкерів пройшла мимо загону «Волі» і Марк відчув зовсім несподіване тепло. Відчайдушно прагнучи зрозуміти, друзі перед ним чи вороги, він просто йшов за Борландом до західної частини «Ростка», доки загін клану не зник вдалині. — Ми ще поговоримо з тобою на цю тему, — сказав він, ні на кого не дивлячись. — Обов'язково, — озвався Борланд. — І ти мені розкажеш про психологію тутешніх взаємостосунків. — Не розкажу. — Чому? — Тут її ніхто не розуміє.
Розділ 16. Бункер Західний і східний сектори заводу «Росток» були розділені довгою бетонною стіною, в центрі якій іржавіли наполовину злетілі з петель ворота. Блокпост, що знаходився з цієї сторони, був порожній, очевидно, за наказом Арчібальда щоб запобігти виникненню взаємних питань у охоронців Бару і команди з чотирьох сталкерів. Борланд першим перетнув межу. — Ми входимо на Дику Територію, — сказав він. — Тут вплив кланів закінчується, тож ми можемо зустріти тут кого завгодно. Будьте обережні. — Хіба залишився ще хтось, кого ми не зустріли? — запитав Марк. — Не знаю. Тому і кажу: будьте обережні. — А я вже не можу сказати, що значить бути обережним, — поділився думкою Горіх. — Що б ми не робили, завжди в що-небудь влипаємо. — Таке життя, — сказав Сенатор. — Неприємності завжди бувають не такими, якими ми їх собі уявляємо. Не можна бути готовим до всього. — Але ми ще живі, — сказав Борланд. — Погодьтесь, це вже щось. Ця ділянка заводу була більш механізованою. Тут були відсутні будь-які житлові корпуси, і в минулі часи, коли завод ще функціонував, тут можна було займатися тільки справою, на відміну від східного, більш обжитого сектора. Команда пройшла по залізничних коліях повз старий навантажений товарняк. Він закінчувався цистерною, в якій щось плескалося і булькало. Вона була зависокою,для того щоб можна було заглянути в неї проте ніхто із сталкерів і не збирався цього робити. — Тутешні місця не заселені, як бачите, — сказав Борланд, оглядаючи дахи будівель. — Це достатньо небезпечна ділянка Зони. Тут майже ніде сховатися групі людей. Аномалій більше удвічі, і всі дуже підступні при цьому на території Бару їх немає. Ніхто не знає, чому так. — Кого тут можна зустріти? — запитав Марк. — Хіба що тих, кому жити набридло. Тут шукати нічого, а загнутися можна безкоштовно. Далі тільки Янтар, куди ми з вами і прямуємо. Вірно? — Вірно, — підтвердив Марк. — Нам залишилася остання лабораторія, X-16. — Навіть не питатиму, звідки ти знаєш, що вона існує, — сказав Борланд. — Не питай. Група дійшла до широкого поперечного мосту. Далі дорога йшла під ним. — Не хочеться мені знову лізти в тунель, — зітхнув Борланд. — Але, на щастя, це лише його слабка імітація. Вперед. Освітлюючи ліхтарями дорогу, команда рушила по переходу. В міських умовах це був би звичайний і безпечний шлях, тим більше що вихід на відкритий простір був видний в декількох десятках метрів попереду. Але тут слід було уважно дивитися, куди ступаєш. На визначення безпечних маршрутів пішло близько двадцяти болтів, які кожного разу благополучно стукалися об асфальт. Шлях був вільний. — Підозріло тихе місце. Ймовірно, якщо добре пошукати, хоч одну аномалію можна знайти, — припустив Марк. — Без проблем, — погодився Борланд. — Шукай, якщо хочеш. Ми тебе почекаємо. Марк відмовився. За мостом територія заводу закінчилася. Асфальт все більше збурювався, залишаючи ями голої землі, і в кінці зник зовсім, змінившись на дві розроблених колесами вантажівок колії. Дорога йшла праворуч. Попереду розкидалася широка низина що зустріла сталкерів болотяними випаровуваннями і туманом, що кублився. — Що це? — запитав Горіх. — Як же, друже. Це відоме озеро Янтар. — Озеро? — перепитав Горіх, вдивляючись в сіру млу. — Ти ж не розраховував побачити тут кришталево чистий ставок? Молодий сталкер в сум'ятті дивився на вкрити мокрими гілками масний грунт, на старий бульдозер з нальотом корозії, на повалені в купу, що стали даремними труби. — Це ж болото, — сказав він. — На жаль, тільки його частина. Справжні болота знаходяться на півночі і заході звідси. — Гаразд, йдемо, — сказав Марк, востаннє кинувши погляд на затягнуту туманом землю. Команда пройшла по дорозі, що простягнулася праворуч вздовж яру. Тут все ще відчувався туман, хоча не так сильно. — Видимість погіршена, — повідомив Горіх. — А на що тут дивитися? — запитав Борланд. — На завод? Він не відрізняється від інших. — Тут теж є завод? — А біс його знає, покинутий завод, фабрика або котельна. Всі вони схожі після тридцяти років запустіння. Швидше за все, це хоздвір. Але сталкери називають це заводом. — Нам якраз туди, — сказав Марк. — Точно? — запитав Борланд. — Там же ж нічого цікавого немає. Я вже облазив його місяць тому. Ніде не бачив проходу вниз. Він замовк і підняв кулак на рівень голови. Команда застигла на місці. — Що? — прошепотів Марк, нічого не помітивши. — Тихо. Слухай. Зі сторони Агропрома долинав тихий гуркіт. — Вертольоти, — доповів Сенатор. — Так. Летять швидко і зараз будуть тут. В укриття! Группа кинулася за Борландом, що поспішно втік в яр. В трьох метрах від них виднівся викладений бетоном прохід, що йшов кудись углиб. Борланд дістався до нього і притиснувся до стіни. — Всім розкрити вуха, — велів він. — Перечекаємо. Пролетять повз і не помітять. Варто було йому договорити, як шум гвинтів, різко посилився — очевидно, вертольоти вилетіли через горб. Судячи із звуків двигунів, їх було декілька, але це цілком могло бути акустичною ілюзією. Не так вже і просто розпізнати скільки джерел звуку над тобою і де вони розташовуються, якщо сам ти знаходишся фактично в горизонтальній трубі. Стіни почали вібрувати. Сталкери мовчки оглядали один одного, намагаючись зрозуміти, що відбувається вгорі. — Сідають, — прокричав Борланд Марку у вухо. Марк тільки подивився вгору, немов міг щось роздивитися крізь цементне покриття і декілька метрів спресованої землі. Насправді він прагнув заховати вираз своїх очей від команди. Вертольоти в Зоні не могли означати нічого окрім військових, які мали право і повинні були пристрілювати всіх неврахованих осіб на місці. Присутність армії на їх шляху була не просто ускладненням — це фактично кінець всьому. Частота звуку двигунів знизилася, шум частково замовк. Один вертоліт приземлився, два або більше зависли над територією заводу. — Це надовго, — крикнув Борланд. — Потрібно відходити, — відповів Марк. — Куди? Нас на відкритій місцевості засічуть як фанеру над Парижем. Тьху! Коротше, ви зрозуміли. — Значить, в інший бік! — крикнув Марк і пішов углиб труби. Борланд подивився на Сенатора і Горіха, безпорадно помахавши автоматом. — У тебе маніакальна пристрасть до різного роду тунелів, підземель, каналізацій і інших злачних місць, — сказав Борланд метрів через сорок, коли звуки вертольотів залишилися позаду. — З тобою клаустрофобиком зробишся. — Думай про що-небудь приємне, — усміхнувся Марк. — Великий соковитий шашлик підійде? — Підійде. — Спасибі. Труба закінчилася всього через декілька плавних поворотів. На сталкерів понесло болотяним повітрям. — Я так і знав, що врешті-решт ми сюди прийдемо, — сказав Горіх. — Головне, що ми звідси вийдемо, — вимовив Марк. Він першим дійшов до кінця труби і виглянув, огледівшись на всі боки. — Чисто, — сказав він. — Вибираймося. Над заводом кружляли два вертольоти. Горіх угледів третій і повідомив про це іншим. — До нас ніхто не біжить? — запитав Борланд. — Ні. — Значить, вперед. — Куди? — Подалі звідси. Тут поряд, до речі, є один добрий бункер. Якщо там не зайнято, можна перечекати військовий рейд. Проте, цікаво, що вони там забули. — Що за бункер? — запитав Марк. — Табір учених? — Еге ж. В кого небудь є щось з хабара, штовхнути розумним людям? — Є пара артів, — відповів Марк. — От і чудово. Нам би тільки часу вільного купити, пару годинок. Туман згущувався ще більше. Далі п'яти метрів нічого не було видно, але твердої землі було достатньо багато. Команда пішла ланцюжком по вологому, з грудками бруду, килимі з трави. — Невже вчені в Зоні сидять без охорони? — запитав Горіх, переступаючи через покритий мохом камінь. — Та як тобі сказати... Вони і самі хлопці серйозні. Середній вік персоналу — тридцять років, всі з особливою фізичною і військовою підготовкою. Воювати, звичайно, не майстри, а ось утримати оборону об'єкту у разі чого зуміють без проблем. Це знаєш, зовсім різні науки. Та й зі сталкерами вони не воюють — і ми, і вони тільки завдяки один одному існуємо. Марк, слухай, ти відмінно придумав, дякую! — Про що ти? — запитав Марк, уважно стежачи за кожним рухом на болоті. — Це я про шашлик. Йду ось, думаю про нього всю дорогу, і не повіриш — настрій насправді піднімається. Бункер з'явився досить скоро. В тумані показався кут будівлі з похилими стінами, які явно були дуже товстими. Підійшовши ближче, Марк побачив наземну споруду у формі усіченої піраміди, що стояла на твердій ділянці ґрунту. Перед сталкерами була суцільна стіна. Обійшовши притулок навкруги, Марк знайшов і масивні двері. — Це ж не бункер, — сказав він. — А ти не вір всьому, що бачиш, — відповів Борланд. — Цю халупу привезли по шматках на вертольотах і зібрали поверх розкопок, які потім продовжили. Під нею й до цього моменту підземних просторів достатньо щоб вести будь-які дослідження. — Бункер прокопували на болоті? — Кажу ж тобі, це не болото. Справжнє болото недалеко звідси. А це, вважай, просто широка калюжа. Борланд потягнув двері і вони відчинилися. — Гм, не замкнено, — сказав він. — Одже, господарі вдома. Всередині виявилися ще одні двері, які спільно з першими утворювали вузький шлюз. — Заходьте всі, — сказав Борланд. — Другі двері не відчиняться, поки не зачиняться перші. Сенатор зайшов останнім, і Горіх закрив двері. — Відмінне місце для засідки, — помітив Марк. — Бути того не може, щоб в Зоні опинилися настільки невиховані люди, щоб влаштувати нам тут засідку, — сказав Борланд. — Коли можна по-рицарськи перестріляти нас з оптики ще на підході. — В такий туман? — засумнівався Горіх. — Про теплове наведення чув коли-небудь? Борланд відкрив другі двері і сталкери зайшли всередину. Вони опинилися в тьмяно освітленому і порожньому приміщенні, в кутку якого був поворот. Бункер не подавав ніяких ознак заселеності. — Тут є хто-небудь? — крикнув Борланд. Йому ніхто не відповів. — Побудьте тут, — сказав Борланд, знімаючи «Грім» з плеча і віддаючи його Горіху. — Я піду подивлюся, що трапилося. — Впевнений? — запитав Марк. Борланд покосився на нього. — Ти забув, про що я говорив тобі в барі? Тут зброя нічого не вирішує. Залишивши команду позаду, Борланд обережно заглянув за поворот і побачив черговий коридор. За другим поворотом він почув тихе клацання і до його голови одразу приставили ствол. — Стій де стоїш, — наказав тихий, але твердий голос. — Без проблем, — сказав Борланд, виражаючи інтонацією повну згоду. — Відповіси на декілька питань. — Вже біжу за заліковою книжкою. — Який сьогодні рік? — 2011-й, — відповів Борланд. — Що це за місце? — Бункер учених на озері Янтар. — Молодець. І останнє. Який зв'язок між першими двома питаннями? Борланд посміхнувся. — Зрозуміло, який, — сказав він, підбираючи слова. — Бажання питаючого самостверджуватися за рахунок наявності у нього зброї. Пістолет прибрали від його голови і Борланд випрямився, дивлячись на співбесідника. — Ні, — почув він. — Потрібно було упевнитися, що ти не зомбі. — Я ж не сиджу за комп'ютером по шість годин в день. Та і в зомбі ти стріляти не почав би. — Вірно. Твої друзі можуть показатися, — ввічливо сказав мешканець бункера. На вигляд йому було років п'ятдесят. Проникливі очі, артистичний лоб і невелика борідка видавали в ньому людину яка не змінила своїм звичкам навіть в Зоні і мала для цього всі ресурси. Марк і Горіх підішли до нього. — Дозвольте представити вам тутешнього покровителя, — сказав їм Борланд. — Більш відомого, як Болотяний Доктор. — Доктор! — вигукнув Горіх. С усмішкою Доктор схилив голову. — Так, це я, — підтвердив він. — Бачу, репутація випереджає мої дії. Не пригадаю, щоб ми бачилися раніше. Марк уважно вивчав Болотяного Доктора — ще одна з легенд Зони, про яку він так часто чув в перший тиждень в барі «Кордон», виявилася правдою. Людина з плоті і крові, що відчуває себе усередині Бар'єру як вдома, лікуюча всіх живих істот, яким потрібна допомога, від людей до монстрів Зони. — Ми і не бачилися, — сказав він. — Бачу, з Борландом ви вже знайомі. Мене звуть Марк, моїх друзів Горіх і... Він обернувся. — Де Сенатор? — запитав він. Шаман поволі вийшов через кут, знімаючи на ходу капюшон. — Я тут, — відповів він. Доктор з цікавістю оглядав сталкерів. — Про людину говорить не ім'я, — сказав він. — А дії. У такому разі... Він зустрівся поглядом з Сенатором і зблід. Борланд перевів погляд на шамана і назад на Доктора. — Все нормально? — запитав він спантеличено. — Вітаю, Докторе, — сказав Сенатор. Позадкувавши назад на пару кроків, Доктор трохи не впав, спіткнувшися об дверний поріг. Борланд підскочив до нього і утримав за руку. — Що відбувається? — нервово запитав Марк. Вони з Горіхом трохи розступилися, тоді як Сенатор продовжував стояти на місці, заклавши руки за спину і дивлячись кудись вперед і вниз. — Доктор? — запитав Борланд, відчуваючи, як його охоплює безглуздий жах. Він був упевнений, що став першою людиною, що побачила Болотяного Доктора в люті, страху і подиві, тим більше одночасно. — Облиш мене! — гаркнув Доктор, відштовхнувши Борланда і остаточно збивши його з пантелику своєю поведінкою. Він встав посередині коридору, шумно дихаючи і дивлячись на Сенатора. Очі його блищали. — Як ти посмів? — вимовив він. — Навіщо ти привів їх сюди?! Горіх моргнув, вирішивши, що перед ним ілюзія. — Я не маю до цього відношення, — відповів Сенатор. — От як? — сказав Доктор. Для Марзка і Горіха, що вважався за мірками Зони новачками, дії Доктора, про якого вони чули декілька уривчатих розповідей, здавалися просто дивними. Для Борланда ж, який розумів важливість збереження і непорушність волі Болотяного Доктора, дана картина виходила за рамки здорового глузду. Потрібно було, щоб Зона перекинулася і на голові станцювала танго, аби Доктор дозволив собі нервувати, хвилюватися, злитися, когось лаяти, лаяти або будь-яким іншим способом відхилятися від створеного їм же реального образу абсолютного цілителя. Також було немислимо, щоб хтось аналогічно обійшовся з ним самим. Вже багато років Болотяний Доктор, прозваний так через те що за допомогою зв'язків торговців влаштував собі будинок безпосередньо на Болотах за Янтарем, займався лікуванням всіх живих істот, які зверталися до нього за допомогою. За весь час він нікому не відмовив, жодного разу не потерпів невдачу і від нього раз у раз йшли цілими і неушкодженими сталкери і мародери, сліпі пси і кровососи, прибулі до нього самі або з чиєюсь допомогою, з ранами від кігтів або від кулі, з хворобою або ушкодженням від аномалії. Хранитель вірний друг і надійний запасний варіант будь-якої істоти Зони, Болотяний Доктор багато років займався своєю благородною справою, ставши найміцнішою і найнадійнішою ланкою в непростій системі місцевих взаємостосунків. Але марно Борланд вважав, що вже побачив все, на що могло вистачити його уяви навіть в хворому маренні. На його очах Доктор вихопив пістолет і націлився на Сенатора. — Я вважав, що ми з тобою домовилися, — сказав він зловісно. — Ти більше ніколи так не вчинятимеш. — Доктор, — вимовив Сенатор. — Я повторюю знову. Сталкери, які стоять тут, самі мене сюди привели. Ми з ними в одній команді. — Чи можна мені?. – почав Борланд, поволі протягуючи руку до пістолета Доктора, але той лише відмахнувся. — Не можна, — відповів він. — Стій на місці, інакше отримаєш кулю в лоб. — Ей! — випалив Марк, і Доктор підскочив, повертаючись до нього всім тілом, перекладаючи пістолет на нього. Марк лише зробив крок до нього. — Опусти пістолет, — сказав він. — Ну? Доктор застигнув, пильно вдивляючись йому в очі. Борланд узяв у нього трьома пальцями зброю і поставив на запобіжник. — Все гаразд, Докторе, — сказав він заспокійливо, кинувши на Марка косий погляд. — Все добре. По черзі покосившись на кожного, Доктор заспокоївся, провів долонею по чолу і зітхнув. — В одній команді, значить? — запитав він. — Так, так, — відповів Борланд, кладучи пістолет на стіл, що стояв поблизу. — В одній. — Дуже цікаво, — прорік Доктор, повертаючи собі свій нормальний вигляд. — Я це запам'ятаю. Він ще раз оглянув всіх із здивованою усмішкою, затримавши погляд на Сенаторі. — Гаразд, — сказав він. — Я прошу вибачення у всіх хто тут зібрався за свою витівку. Будь ласка, не задавайте мені питань із цього приводу. І не сушіть голову самі. Я просто перевтомився. Доктор махнув рукою і сховався в найближчому відсіку. Сталкери переглянулися. — Що це було? — запитав Борланд і пройшов за Доктором. Марк звернувся до Сенатора: — Чергові непередбачені обставини, — вимовив він жорстко. — Чому ти не сказав, що в таборі учених тобі не раді? І що у тебе з Доктором? — Це непрості запитання, Марк, — відповів Сенатор, не дивлячись на сталкера. — Що ж, — сказав Марк, кидаючи погляд на Горіха, що мовчав. — За останню годину, дійсно, було мало сюрпризів. Я вже було злякався, що все нарешті стало йти добре. Залишивши Сенатора в невеликому спантеличенні, він увійшов до кімнати Доктора. Дане приміщення було достатньо просторим і нагадувало непогано обставлену контору. Біля стільця, на якому сидів Доктор, знаходився широкий стіл з двома новими комп'ютерами. Підлога, стіни і стеля були на швидкоруч оброблені деревом. Збоку стояли шафи з документацією. Тут явно піклувалися про необхідний для розумової праці комфорт. — Доктор? — запитав Борланд. — Що трапилося? Скажіть хоч мені? — Вже на «ви» перейшов. А чому тобі? — поцікавився Доктор, затишно розвалений в м'якому кріслі, яке крутилося, і постукуючи кінчиками витягнутих пальців. — До речі, як той поріз, що я тобі зашивав в листопаді? — Вашими молитвами, Доктор, — зніяковів Борланд. — Зажило, як на псевдособаці. Доктор закивав. — Ваше право берегти секрети, — сказав Борланд. — Проте все ж таки прошу сказати мені як лідеру групи, що не так з Сенатором. Доктор розреготався. — Ах-ах-хах! Лідер?! Хто? Невже ти? Чому тоді Марк віддає команди? — Ну, — Борланд зніяковів ще більше. — У нас не зовсім звичайна група. — Хіба не це я твердив із самого початку? Борланд повністю розгубив всі думки. Помітивши це, Доктор посміхнувся. — Гаразд, немає чого ще більше нагнітати ситуацію. Ви, двоє! Не ховайтеся! Зніяковілий Горіх зайшов у відсік, услід з'явився Сенатор. — Як ви тут опинились? — запитав Марк, раптово пригадавши про справжнє призначення бункера. — І де всі? — Учених в Зоні небагато, — відповів Доктор. — Тому основний колектив часто перекидають на іншу точку для вирішення певних завдань. Іноді у повному складі. У мене була потреба в деякому устаткуванні і запасах, тому я тут. — Але як ви ввійшли? — Вони дали мені власний ключ. Доктор показав магнітну картку. — На Янтарі військовий рейд, — сказав Борланд. — Нам би перечекати. — Розташовуйтеся, — кивнув Доктор. — Зараз я тут господар. Дозволяю великодушно. — Дякуємо, Докторе. Борланд почухав підборіддя. — Так, — протягнув він. — Марк, Горіх, залишаємо стволи тут. Давайте оглянемось, чи що. — Тільки не надумайтеся нічого красти, — підвищив голос Доктор. — І в думках не було! — Точно? — запитав Доктор трохи глузливо. — Може, мені самому їх прочитати? Борланд подивився на нього, потім просто притулив «Грім» в кутку, поряд з «калашом» Горіха, гвинтівкою Марка і рюкзаками команди, і мовчки вийшов. — А що? — тихо запитав Горіх, що йшов за ним. — Він і справді може прочитати думки? — Різне базікають, — ухильно відповів Борланд. — Краще вір йому на слово. З Доктором взагалі сперечатися нікому не рекомендується. — Тут достатньо багато спорядження, — помітив Марк, оглядаючи розкриті ящики з купою наукового устаткування, що стояли уздовж стін. — Я сподіваюся, інтерес суто професійний? Сенатор, що залишився з Доктором, так і не зумів підняти погляд. Коли шаман взявся рукою за косяк дверей, збираючись вийти, Доктор звернувся до нього: — Ти все ще тягаєш з собою ножі? Сенатор повернув голову. — Вони вже допомогли команді, — відповів він, трохи похнюпившись. — А як же ж, — сказав Доктор. — Якщо меч тобі знадобиться один раз, ти повинен носити його все життя. Дуже стародавнє і мудре правило. Сенатор переступив через поріг. Борланд махнув йому рукою, закликаючи наздоганяти інших. Марк з цікавістю милувався науковими захисними костюмами, що висіли в нішах, які розташовувався уздовж стіни. — Дивися, Горіх, — сказав він з азартом. — Костюми вищого хімічного і біологічного захисту, з закритим циклом регенерації повітя. Горіх не виявив великої цікавості. — І навіщо це потрібно? — запитав він. — В ньому ж не продуває. Дихати важко. — Зате дихаєш чистим повітрям. — Чистим? Так де його тут узяти? Все заражено. — Суміш азоту з киснем, — пояснив Марк, майже не помічаючи, що Горіх його не слухає. — Готові балони привозять сюди із-за меж Зони. — Мені якось ці експонати більше подобаються, — сказав Горіх, зупинившись біля стійки з розставленою зброєю. — Я б з них постріляв. — Не думаю, що Доктор це схвалить, — нагадав Борланд, роздивляючись галерею зброї. Сенатор плавно підійшов до Марка і відкрив рот, маючи намір щось сказати. — Не потрібно говорити зі мною, якщо ти не маєш наміру пояснювати, що між тобою і Доктором, — сказав Марк, навіть не поглянувши на шамана. — Або навіщо ти нав'язався в команду. — Це складні питання, Марк, — повторив Сенатор своє недавнє виправдання. — Тоді просто почекай пару годин, поки ми не залишимо це місце. Сенатор встав впритул і зашепотів йому на вухо: — Кожен в цій команді пожертвував багато чим заради твоїх інтересів. Прояви у відповідь хоч трохи пошани до їх власних. Може, тоді тобі не доведеться вести всіх на чергову бійню. Марка немов обухом по голові ударило. Він на мить закрив очі, збираючись з думками, вже знаючи, що Сенатор має рацію, як мав рацію завжди. Відчуття глибокого сорому охопило сталкера. — Я. — почав він. — Я не хотів. Він пошукав поглядом Сенатора, але його вже не було. Обернувшись, він побачив Борланда з Горіхом, тихо обговорюючих особливості зброї. Продовжуючи оглядати бункер, він в одному з дверних отворів побачив фрагмент столу з розставленими колбами. Зайшовши у відсік, Марк опинився у великій лабораторії з купою мікроскопів, вміло зібраних наборів хімікалій та іншого хімічного оснащення. Серце сталкера скажено застукало від охопившої його думки. Його руки затремтіли, і він стиснув їх в кулаки. — Борланд! — сказав він збуджено. — Де тут вхід вниз? — Навіщо тобі? — запитав Борланд, не обертаючись. — Та так, озирнутися. — Один з люків знаходиться там, де ти стоїш. Але я тобі цього не говорив. — Згода, — сказав Марк, шаривши поглядом по підлозі. Люк він знайшов майже відразу — квадратна ділянка підлоги з виїмкою для пальців. Піднявши важку кришку, сталкер побачив залізні сходи. Автоматично запалилися лампи денного світла. Марк швидко спустився. Борланд тим часом закінчив обговорення характеристик зброї з Горіхом. — Куди Марк зник? — запитав він. — Хоч би не натворив чогось. Заглянувши в лабораторію, він побачив відкритий люк. — Що ти там робиш? — крикнув він, але сталкер вже почав вилазити. — Там нічого цікавого немає, — сказав Марк. — Можеш не заглядати. Він закрив кришку люка і випрямився, торжествуюче дивлячись на Борланда. — Що з тобою? — запитав Борланд, дивлячись на Марка і дивуючись змінам які відбулися з ним. Марк дивився поглядом абсолютного переможця. — Та що це всі сьогодні такі нервові. — почав було Борланд, як Марк його одразу перервав: — Плани міняються. — Прошу вибачення, не зрозумів? — Ми не йдемо в X-16. Сенатор увійшов до лабораторії. — Чому? — запитав він. Марк переклав на нього задоволений погляд і відповів: — Тому що мені це більше не потрібно. —Тобто? — запитав Горіх насторожено. — Я взнав все, заради чого ми виконали весь цей шлях. Можна йти в Червоний Ліс. Борланд нахилив голову. — Що ти сказав? — запитав він. — Червоний Ліс? — Ми йдемо до Заслону і знімаємо його. Прямо зараз.
Розділ 17. Болт - це сила Коли Марк вийшов з лабораторії, команда, що залишилася, не рушила з місця. Дивлячись на приголомшеного Горіха, Борланд готовий був побитись об заклад, що сам виглядає так само. — Хто-небудь пояснить мені, що все це значить? — запитав він. — Я взагалі нічого не зрозумів, — признався Горіх. — Не турбуйтесь, друзі мої, — сказав Сенатор. — Можна тільки радіти, що однією проблемою у нас менше. — Коли я чогось не розумію, — повідомив Борланд. — Це значить, що на одну проблему у мене більше. А може, навіть на півтори. Марк накинув рюкзак і затягнув потугіше ремені. Підхопив ГП-37, накинув на плече. — Вже йдете? — запитав Доктор. — Так, справи не чекають, — сказав Марк. — Ви явно допомогли мені згаяти черговий сірий день, — констатував Болотяний Доктор, як і раніше сидячи в комп'ютерному кріслі і дивлячись, як сталкери готуються до виходу. — Я вас запам'ятаю надовго. Ви просто унікальна «команда». З вас можна сюжет для книги брати. Продажі будуть захмарними. — Пришлю екземпляр з автографом, — пообіцяв Борланд. — Мабуть, змушу себе провести вас до дверей, — сказав Доктор, встаючи з крісла. Борланд потягнув на себе двері. — Не відкривається, — сказав він. — Значить, зовнішні відкрито, — прокоментував Доктор. — Не може бути. Хіба що хтось прийшов. Внутрішні двері різко відкрилися, відштовхнули Борланда назад до стіни. Їх явно хтось двинув з ноги. В бункер увірвалися четверо сильних чоловіків в камуфляжі і масках. На сталкерів втупилися чорні дула «абаканів». — Ей-ей, — сказав Борланд, піднімаючи руки. — Ви хто такі, хлопці? — Всі на вихід! — прогарчав один з нальотчиків. — Поодинці! Стволи залишити! Команду обшукали і забрали всю зброю. Двоє тримали виходячих сталкерів і Доктора під прицілом, ще двоє свердлили їх поглядом в шлюзі. Марк вийшов останнім. Навколо входу стояло з десяток таких же бійців, з однаковою зброєю. Лише у двох були снайперська гвинтівка і РПГ. Трохи ззаду знаходилися три армійські джипи. В центрі підносилася міцна фігура людини середніх літ у військовій формі і нашивками полковника. — Це останній? — запитав він тихим, але вселяючим трепет голосом. — Так точно, сер, — карбував останній боєць, що виходив з бункера. «Сер?» — подумав Марк із здивуванням. — Сталкери, — сказав полковник на чистій українській мові, яка явно доводилася йому рідною. — І Доктор. Дуже цікаво. Я навіть знаю, що з вами робити. Ніхто з команди не зронив ні слова. — Що ж ви так погано вчинили з Доктором? — продовжував полковник. Борланд на мить озирнувся на Доктора. — Ми не... — почав він, але полковник вихопив пістолет і вистрілив в землю біля його ніг. Звук пострілу розірвав туман, злякавши ворон, що спустилися було нижче. На Борланда посипалися дрібні грудки бруду. — Це набагато зручніше, ніж кричати «Мовчати» на всю горлянку, — спокійно сказав полковник. Борланд більше не намагався щось говорити. — Ось так вже краще, — кивнув полковник, опустивши пістолет і зупинивши погляд на Докторі. — Думаю, не варто лішній раз говорити вам, що я маю повне право розстріляти всіх вас на місці. Відповіддю послужило мовчання. — І, проте, я це сказав, — додав полковник. — Значить, цей раз був не зайвим. А був здійснений з простою метою — дати вам зрозуміти, що ви мені зобов'язані вже самим фактом того, що все ще дихаєте. Критичним поглядом він ще раз окинув всю команду. — Мені нецікаво, куди ви йдете і навіщо, — сказав він. — Звичайно, ви шукали тут вчених, щоб збути їм щось з хабара. Що саме, мені теж нецікаво. Значення має те, що ви так погано вчинили з Болотяним Доктором. Пустили йому кулю в лоб, розграбували бункер і були убиті при спробі до втечі. Марку знадобилося все самовладання, щоб берегти мовчання. — Я можу підказати інший, більш прийнятний для вас вихід, — сказав полковник. — Доктор залишиться у нас і повернеться в бункер у повній цілості. З іншими. — він вказав на Горіха. — Ти, хлопчак, теж повернешся в бункер не хочу я брати гріх на душу. Залишаються троє. Забагато, мабуть. Так, ти чому без захисту? — запитав він Сенатора. — Мені так зручніше, — сказав Сенатор. — Кожному своє, — гмикнув полковник. — Ти теж не годишся, а витрачати броню на тебе жалко. Складеш компанію Доктору. А ось ви. Він зробив крок вперед і прискіпливо оглянув зовнішній вигляд Марка і Борланда. — Так, те, що потрібно, — сказав він задоволено. — Стріляти умієте? — Уміємо, — відповів Борланд. — Зараз ви рятуватимете ваших товаришів. Марк напружився і відчув, що Борланд теж гранично зібраний. — Якщо конкретніше, — продовжував полковник, — То ви виконаєте для мене одну невелику побічну місію. Відвести інших. Коли його доручення було виконано, він знову звернувся до Марка і Борланда: — Скажу коротко. На північ звідси розташувався снайпер, який перестріляв декількох моїх хлопців, у тому числі і тих, які були послані його знешкоджувати. Крім того, був збитий один з наших вертольотів, і я не знаю, як. Мені це, біс забирай, не подобається. Ви розберетеся для мене з цією проблемою. В іншому випадку я розберуся зі всіма вами. Зрозуміло? — Так, — сказав Борланд, хмурніючи на очах. — Тоді вперед. Чи є питання? — Як щодо зброї? — запитав Марк. — Зброя? — здивувався полковник. — Ніякої зброї вам мати не належить. У мене залишилася всього одна оптика, і витрачати її на вас я не збираюся. — Як же нам його брати? — запитав Борланд, дивлячись на полковника, як на божевільного. — Голіруч? — Як хочете. Боюся, що, давши вам зброю, я лише накличу нові проблеми на свій загін. Та й де гарантії, що ви не сховаєтеся, кинувши своїх товаришів напризволяще. Втім, можу дати наводку. Десь на вашому шляху вам зустрінуться тіла моїх людей, які зазнали поразки. З ними були класні стволи. Успіхів. Марк і Борланд подивилися на полковника, чий вираз обличчя свідчив, що розмова закінчена. Вони обернулися і поволі пішли на північ від бункера, відчуваючи, як стволи «абаканів» ціляться їм в спини. — Є ідеї? — запитав Марк. — Ні, — відповів Борланд. — Добре, що хоч рюкзаки узяти дозволив, гад. — У тебе там зброя? — Жодної, на жаль. Все забрали. Але ними хоч прикритися можна у разі чого. До того ж, якщо їх кинути, то легше буде бігти. Сталкери обережно йшли по слизькому грунту, іноді провалюючись по щиколотку в болотяне багно. Кожного разу при цьому лунав гучний сплеск, виразно чутний на фоні повної тиші. — Вертольоти стихли, — сказав Марк. — Атож! Один збитий, інші, думаєш, круги нарізуватимуть? — Ніяких тіл не бачу. — В цьому тумані ми могли пройти повз них в чотирьох метрах. Біс забирай! На твоєму біноклі детектора тепла немає? — Ні. — І на моєму теж, — сказав Борланд, посилено шукаючи вихід. — Нічого не можу придумати, як бути. Ти не мовчи, виказуй будь-які ідеї. — Упевнений, що сер полковник поділився б всіма корисними відомостями, — вимовив Марк, трохи не оступившись. — Якби вони у нього були. Значить, ніякої інформації у нього немає. Декілька людей загинули — отже жодна з тактик нападу допомогти не може. Сили дуже нерівні. — Ти мислиш, як стратег. Що ти пропонуєш зробити для виконання квеста сера полковника? — Нічого, — зізнався Марк. — У мене немає розумних ідей. — Тоді давай дурні! — Повернутися назад і спробувати здолати сера полковника з його загоном, будучи беззбройними. На це шансів може бути більше, а ніж зняти снайпера, який ще незрозуміло як нас бачить. — Оце вже ні, це, звичайно, дурна ідея, але все таки занадто дурна, щоб нам стати в нагоді. Марк постарався що-небудь роздивитися крізь туман. — Насправді, — сказав він. — Як снайпер розглянув військових в такий туман? Мабуть, вони близько до нього підібралися. — Тоді нам близько підходити не можна. — А що там далі, попереду? — запитав Марк. — Ти ж тут був, повинен мати якісь уявлення про ландшафт. — Так, дай подумати, — сказав Борланд. — Якщо ми не збилися з курсу і йдемо на північ, то збоку і спереду повинні бути горби. А до них суцільна рівнина. Ніякого укриття. — Значить, доведеться шукати тіла убитих і зібрати з них зброю. — Який сенс? Якщо вони із зброєю не змогли перемогти снайпера, то чому це повинно вийти у нас? Прямо по курсу, в десятку метрів над землею, виблиснув синій спалах. Пролунав довгий звук, схожий на міняюче частоту гудіння. М'яка земля між Марком і Борландом зметнулася фонтаном вгору, закидавши сталкерів брудом з голови до ніг. Вони впали і притиснулися до землі. — Що це?! – крикнув Марк. — Чорти б його вхопили... — Борланд виплюнув землю. — Та це ж... От пес паршивий! — Що це було? — Ти якого хріна розвалився? Тікаймо звідси! Борланд схопився на ноги. — Куди?! – запитав Марк, теж встаючи. — Не стій на місці, біжи за мною! Борланд почав скакати зигзагами з однієї купини на іншу. Дивний звук з півночі повторився двічі, роздрібнивши стовбур трухлявого дерева вперше і завирувавши болотяні водорості в друге. Марк перестрибував вслід за Борландом, стежачи за диханням. Почувся тріск полум'я, повітря стало теплішим. Попереду виявилися контури чогось плоского, що висить в повітрі, і Марк впізнав лопать гвинта. Слідом показався і сам гелікоптер, що осів на лівий бік. — Сюди! — крикнув Борланд і зачаївся біля кабіни. Марк сів поряд, відчуваючи палахкотівший в салоні машини вогонь. — Який успіх, — промовив Борланд. — Схоже, це той самий збитий вертоліт. Нам він послужить укриттям. — Один з пасажирів лежить там, — сказав Марк, дивлячись на обгоріле тіло в залишках військової форми, що покоїлася метрах в чотирьох попереду. — Бідолаха. Я перевірю щодо зброї. Він обережно підповз до тіла і, морщачись, розстібнув закопчену кобуру на поясі. Назад Марк повернувся з пістолетом. — Нам дуже пощастило, що патрони не здетонували, — сказав він, оглянувши «Волкер». — Інших жертв не залишилося, — сказав Борланд. — Схоже, з кабіни більше нікого не викинуло. Значить, у нас один пістолет на двох. — Що це був за звук на болоті? — запитав Марк. — А ти не впізнав? — Вперше такий чую. — Точно. У тебе ж і можливості не було. Це самий забійний ствол в Зоні. Гвинтівка Гауса. — Гауса? — перепитав Марк. — Ти хочеш сказати, в Зоні користуються цією зброєю? — А де нею ще користуватися, як не тут? — Я знайомий з принципами Гауса у військовій справі, — сказав Марк, стягуючи рюкзак. — Розробки велися у різних напрямах. У загальних рисах, снаряд з феромагнетика розгониться конденсатором і вилітає за інерцією із ствола. — Тут дещо інше, — похитав головою Борланд. — Використовується енергія артефактів. Але я не розумію, як це може нам допомогти. — У мене з'явилася ідея, — сказав Марк, витягнувши з рюкзака артефакт. — Бачив таке коли-небудь? — Ні, — сказав Борланд, дивлячись на артефакт з цікавістю. — Що це? — Рідкісний арт, породжений аномалією Облівіон. — І як він нам стане в нагоді? Марк насилу начепив артефакт на ствол пістолета. — Розжене кулю у багато разів швидше, — сказав він. — Наша альтернатива Гаусу. Звідси ми зможемо зняти снайпера. Борланду явно сподобалася дана комбінація. — Куля не випарується? — запитав він. — Випарується, але енергії тепла вистачить, щоб вразити ціль. — Як ти поцілиш? Ти ж не знаєш, де він. — Він вистрілить і я визначу його по спалаху. Борланд обережно висунувся і снаряд Гауса, пущений в нього, потрапив в лопать вертольота, відчого весь гвинт крутнувся в пів-оберта. — А-а-а! — Борланд відскочив від краю кабіни, трохи не зіштовхнувши Марка в інший бік. — Ти ж не думав, що це буде так просто? — Ні. Тільки подивися, яка ударна сила у цієї штуки! Розкрутити важкий гвинт! Марк востаннє візуально оцінив модифікацію пістолета. — У тебе добре виходило бігати по болотах, — сказав він. — не хочеш спробувати ще раз? — Не дуже, — сказав Борланд, дивлячись на артефакт. — Але, мабуть, питання було риторичне. — Зроби короткий забіг і повертайся у будь-якому випадку. — Та вже не втоплюся з горя, напевно. — Тоді пішов! Борланд схопився і сховався в тумані. Марк вмить висунувся і прицілився приблизно туди, де знаходився снайпер. Промайнув синій спалах. Специфічний звук пострілу з гвинтівки Гауса сповістив про те, що снайпер теж не зволікав. Прицілитися не було ніякої можливості, оскільки артефакт загороджував весь огляд. Проте при його тактиці прицільна стрільба не малася на увазі. В думках молючись, щоб у нього все вийшло, Марк натиснув на курок. Пістолет сіпнувся в його руці. Облівіон Лост розлетівся на тисячі шматків, які одразу ж випарувалися. Марка обдало жаром, який гостро відчувався біля горівшої кабіни гелікоптера. Енергія кулі пішла далеко вперед і по Марку одразу був випущений новий гаусів заряд. Сталкер швидко сховався за кабіною. Снайпер знову промахнувся. Тут із туману з’явився Борланд, який пірнув на своє колишнє місце. — Снайпер маже просто жахливо, — сказав він, захекавшися. — Я, звичайно, цьому тільки радий, але не потрапити з Гауса кілька разів підряд навіть по цілі, що рухається, якщо цілком здатний її бачити, щонайменше дивно. — Але військових він все ж таки перестріляв, — заперечив Марк. — Хоча вони, ймовірно, не бігали. — Ти поцілив в нього? — запитав Борланд. — Складно сказати, поцілив чи ні, але це не спрацювало. — А артефакт де? — Немає його. Він одноразовий. — І що нам тепер робити? Марк знову сунув руку в рюкзак і витягнув два нових Лоста. — У мене ще парочка є, — сказав він. — Останні. — Ти маєш намір повторити? Може, краще розробимо новий план? — Вже розроблений. Зможеш дотягнутися до тієї залізяки? Борланд прослідкував за витягнутою рукою Марка. — Спробую, — сказав він, потім дістався до прямого, як стріла, обрізку гладкої трубоподібної арматури. — Чим це допоможе? — запитав він. Марк оглянув арматуру. — Подовжимо ствол, — сказав сталкер. — Він відмінно підходить. За декілька рухів Марк засунув ствол пістолета в трубу. Трималася вона чудово. — В житті не бачив нічого більш божевільного, — похитав головою Борланд. — Куля чиркне по внутрішній стінці, це точно. Але у момент пострілу труба злетить, коли затвор сіпнеться назад. До того ж ти зіб'єш приціл. Ця штука просто вилетить у тебе з рук. — Нам потрібен всього один постріл. Доведеться ризикнути. На інший кінець труби Марк начепив один з артефактів. Другий він віддав Борланду. — Тепер слухай уважно, — сказав він. — У нас всього одна спроба. — Слухаю. — Зараз ти повториш забіг. Я встану і покладу трубу на ту лопать, що висить близько до землі. Мені буде потрібен хоч якийсь упор. Потім ти пробіжиш мимо мене і покладеш другий артефакт на лопать, точно перед трубою. Після цього знову йди і повертайся тільки після мого пострілу. Борланд показав на перший артефакт, що сидів на кінці труби. — У тебе ж є один, — сказав він. — Але два краще. Борланд впився в Марка поглядом. — Пора мені перестати дивуватися з твоїх слів, — вимовив він. — Готовий? Пішов! Борланд знову кинувся в млу. Притримуючи трубу, Марк встав в повний зріст і висунувся через кабіну. Зараз він був уразливий для снайпера, але дуже розраховував на Борланда. Труба з артефактом лягла точно на важку лопать гвинта гелікоптера, який накренився, і звисала так низько що до землі залишалося метра півтора. Промайнули ще два сині спалахи, перш ніж Борланд, з’явившись з туману, пробіг повз нього, на мить сповільнившись і поклавши артефакт на лопать. Зробити це без додаткового імпульсу не вийшло — від різкого руху Лост покотився вгору по лопаті до центру гвинта і знову почав скочуватися вниз. Знову проспівав черговий постріл гвинтівки Гауса і вдаривши точно перед Марком в землю, снаряд дав зрозуміти сталкеру, що його узяли на приціл і через секунду смерть наздожене його самого. Час сповільнився. Артефакт поволі прокотився перед очима Марка на мить виявившись на траєкторії його імпровізованої рушниці, і сталкер вистрілив. Куля з «Волкера» влетіла у вузьку трубу, кілька разів проскреготавши по внутрішніх стінках, давши достатній поштовх, щоб труба різко сіпнулася, і вибила її з рук Марка. Сіпнувшись назад, затвор передав їй додатковий імпульс. Але на вчасно вилетівшу на свободу кулю це не вплинуло. На її шляху зустрівся Облівіон Лост, який миттєво прийшов у взаємодію з кулею, розігнавши її у багато разів. Шматочок свинцю, що вже почав на той час плавитися майже втратив відчутну форму, і після другого Лоста повністю перейшов в нематеріальний стан, у супроводі неймовірно гучного звукового удару. Направлений згусток енергії одразу ж розсіявся, зберігши достатню силу щоб накрити точку снайпера з великою областю ураження. Снайпер спалахнув як головешка, ділянка горба, що служила йому укриттям, перетворилася на калюжу сльоти. Гвинтівка Гауса впала вниз і наполовину зарилася в потривожений грунт. Марк впустив пістолет, притулився спиною до кабіни гелікоптера, не звертаючи уваги на жар, і глибоко зітхнув. Борланд підійшов до нього і став поряд, нахилившися і відновлюючи дихання. — Нелегко стрибати по купинні, — сказав він. — Ти потрапив в нього. — Так, — сказав Марк і засміявся. — Це було щось. — Живий, обов'язково розкажу про це в барі, — вимовив Борланд. — Ти молодець, нічого не скажеш. Ну що, підемо назад? Марк з сумнівом поглянув в туманну далечінь. — Щоб нас пристрелили на місці? — У нас немає вибору. Марк піднявся, накидаючи рюкзак на плече. — Наші шанси домовитися з сером полковником значно зростуть, якщо ми принесемо йому додаткову інформацію, — сказав він. — Наприклад, про те, ким був снайпер. Або розшукаємо його людей. Може, серед них є просто поранені. Військові нічого нам не зроблять якщо ми принесемо їм хоча б одного їх соратника живим. — Ви так думаєте, сер Марк? Вони можуть вирішити, що відшукали б поранених і без нашої допомоги. — Ми нічого не втрачаємо, сер Борланд, а отримати можемо багато що. — Добре, нехай буде так. Сталкери відійшли від гелікоптера і почали прочісувати місцевість. — Дивіться, сер Борланд, я бачу одного, — Марк швидко дістався до лежачого осторонь мертвого тіла. — Ні, цей готовий. Снаряд Гауса потрапив йому в живіт. О, ні... Поглянувши на рану, Марк швидко відвернувся. — Що там? — запитав Борланд і його погляд сціпив вигляд трупа. — Так. Саме так гвинтівка Гауса і діє. Дірка виходить сантиметрів тридцять. Залежить від того, чим зарядити і як стріляти. — Думаю, з такими ушкодженнями нам немає сенсу шукати поранених, — сказав Марк, дивлячись з гримасою убік. — Правильно. Значить, потрібно повертатися. Проте зброю цього бідолахи я візьму. Не дивлячись на тіло, Борланд зробив крок вперед і схопив із землі за ремінь «абакан». — Ось тепер мені набагато краще, — сказав він і обернувся до Марка. — Ну що ти? Пора тобі звикати. Так, це бридко, я знаю. Але ми вже нічим не зможемо йому допомогти. Марк обернувся, змінився на обличчі і вихопив пістолет. — Що?. – почав Борланд. Постріл з «волкера» примусив його відскочити убік. — Ей, легше! — крикнув Борланд. — Він поворухнувся! — сказав Марк, цілячись в труп. — Марк, тільки тихіше, — непокоївся Борланд, дивлячись на кульовий отвір в лобі мертвого військового. — Він вже давно мертвий. Ось, сам поглянь! З боку пролунав протяжний хрип. Борланд озирнувся і трохи не повалився поряд з трупом. З туману вийшла людина, дивним чином волочучи ногу. Його руки безвільно звисали уздовж тіла, голова покоїлася на плечі, очі витрішкуваті і висунутий язик довершували картину. Апофеозом служив крізний отвір в грудях, через який можна було б вільно просунути автомат. — Зомбі, — сказав Борланд, відчуваючи холод всередині себе. — Він був зомбований у момент смерті, або одразу ж після неї. За ходячим трупом з'явилися ще двоє. У одного не було голови. Пересилюючи нудоту, Марк підняв пістолет, але Борланд його випередив. Черга з «абакана» потрапила в торс одному із зомбі і автомат заклинило. Зомбі, що впав, добив Марк влучним пострілом. З прокльонами Борланд почав перезаряджати зброю, вже потім зрозумівши, що запасної обойми у нього немає. Він вставив на місце колишню і почав смикати затвор. Автомат відмовлявся працювати, і Борланд, розмахнувшись, вдарив автоматом того зомбі, що був без голови, але заподіяв йому особливої шкоди. Мертвяк змахнув рукою і відкинув Борланда назад могутнім ударом. Ніхто в Зоні, навіть Болотяний Доктор, не знали, як функціонують зомбі. Звичайно їм вистачало кулі в голову, щоб заспокоїтися назавжди, але попадалися і безголові особини, і навіть ті, у кого не вистачало половини тіла. Бувало що інша половина живе сама по собі як напівзомбі. Хоча життя — невідповідний опис для існування після смерті. Як би там не було, але обойма з автомата в перерахунку на кожного ходячого мертвяка знімала всі питання. Марк тричі вистрілив в безголового, назавжди його заспокоївши. Залишався ще один. Колишній військовий поводив рукою на поясі і витягнув ніж. Марк навів пістолет на нього і натиснув на курок. Пістолет клацнув вхолосту. Задкуючи, Марк спіткнувся об тіло найпершого трупа і впав. Зомбі, промукавши щось нечленороздільне, просто повалився на Марка, наблизивши до нього своє зелене обличчя. Марк схопив руку з ножем, який зомбі намагався встромити в нього. Мертвяк володів неймовірною силою, набагато більшою, ніж у людини. Ніж опускався все ближче. Марк із стогоном спробував вивернути лезо, але у нього не вийшло. Ще буквально пара сантиметрів. Гучний постріл розніс голову ходячого небіжчика. Марк вивернувся з-під остаточного трупа і перекотився убік. Поряд стояв полковник з пістолетом в руці. Навкруги нього знаходилася приблизно половина його людей. — Ти ба, що з ними життя витворяє, — байдуже сказав він. Марк піднявся на ноги, мовчки дивлячись на офіцера. — Ми почули незвичайний постріл, після якого снайпер перестав стріляти, — сказав полковник. — Вирішили вийти вам назустріч. Де другий? Марк обернувся. Борланда ніде не було видно. — Неважливо, знайдемо і його. Ти заощадив мені масу ресурсів, — продовжив полковник. — не дізнався, хто там стріляв? — Почекайте, — сказав Марк. — Ваші люди були зомбовані. Я впевнений, що снайпер був зомбований теж. — Он як? — Так, я впевнений, — сказав Марк якомога переконливіше. — Все говорить про це. Постійно стріляв трохи пізніше, ніж потрібно, жодного разу не змінив позиції. Він тільки механічно відкривав вогонь по всьому, що побачить. Це був зомбі. — Так, а чому мої люди стали перетворюватися на зомбі? — запитав полковник. — Викиду ніби не було. Або я його не помітив? — Кидайте зброю! — закричав Марк. — Не зрозумів?! — Киньте! Інакше ви всі помрете! — Ти що мелеш, дурень?! Кулю в ногу схотів? А ну... Голос полковника спотворився, слова застрягли в його горлі. Він здригнувся всім тілом. Один з його людей різко зігнулвся, одразу ж розпрямився, і чергою з автомата зрізав свого найближчого сусіда. Марк кинувся бігти вбік. Люди піддалися атаці самого небезпечного після химери монстра Зони — контролера. Цей людиноподібний мутант в першу чергу був позбавлений саме моральних якостей людини. Можливо, він ніколи їх і не мав. Контролер міг підпорядковувати своїй волі і брати під повний або частковий контроль будь-яку живу істоту, як людей так і інших мутантів. Все, що було живим або хоча б теплим, могло стати бездушним м'ясом і сліпим виконавцем волі контролера, який, як правило, збирав групи ходячих істот для охорони себе самого. При цьому він вільно міг як убити розум підлеглого створіння, так і залишити. Однією з його звичок під час атаки людської групи було те, що в першу чергу свою особистість втрачали люди із зброєю. Тому військові із загону полковника стали його першими жертвами. Крики солдат, відчайдушно чинивших опір натиску контролера, дійшли до Марка. Черги пострілів змінилися несамовитими криками тих, кого монстр наказав убити їх же напарникам. Марк в скаженому темпі біг повністю втративши уявлення про те, в який бік він рухається. Перемахнувши через широкий корінь, він приземлився на тверду землю і наскочив прямо на контролера. Потворний монстр з подивом втупився на сталкера, який не закричав лише через те, що тіло йому не підкорялося — мутант миттю узяв його під контроль. В голові Марка почав деренчати огидний дзвін, що заповнював все його єство. Думки почали спливати, залишаючи лише пустку. В декількох десятках метрів на північ Борланд добіг до місця, де знаходився снайпер. Після удару зомбі він помітив військових, чиї силуети почали поступово виявлятися в тумані, і зачаївся. Коли почалася атака контролера, він, подібно Марку визнав потрібним сховатися якнайдалі, але вибрав цілеспрямоване призначення — позицію снайпера. Хоча від самого укріплення нічого не залишилося, окрім грудок бруду, гвинтівка Гауса лежала на землі. Борланд підхопив її і вилаявся — магазин зі снарядами був пошкоджений тепловою енергією від пострілу Марка, або ж в результаті падіння. Сама конструкція, включаючи модернізоване джерело енергії, фрагмент артефакту Спалах, залишилася цілою. Борланд від'єднав магазин і сів на коліно, приклавши приціл до очей, щоб розглянути, що відбувається. Як він і думав, оптика Гауса вільно пробивала туман. Він не знав, чим це було зумовлено, і не забивав собі голову подібними дрібницями. Через декілька секунд він побачив Марка і контролера. Холодний свист зірвався з його губ. Він відняв гвинтівку від очей. — Будь-який снаряд з феромагнетика... — бурмотав він. — Розгін конденсатором... Його очі шукали що-небудь металеве, чим можна було б вистрілити, але нічого не було видно, окрім одноманітних ям, калюж, бруду і коріння. — Катушка, соленоїд... Потім він поплескав себе по кишенях і завмер. Сунувши руку в одне з відділень, Борланд дістав те, що йому було потрібно. Контролер пригнічував волю Марка, віддаючи йому найпростіший наказ — не рухатися. Коли сталкер перестав самостійно ворушити пальцями, болотяна калюжа осторонь була потривожена чиєюсь вступившою в неї ногою. Атака контролера трохи слабшала — частину психокінетичного впливу монстр перенаправив на нове діюче обличчя, що вийшло на сцену. Марк розплющив очі. Дзвін в його голові стих, але він все ще не міг рухатися. В декількох метрах знаходився полковник. У нього не було одного вуха, перебита рука бовталася при ходьбі. Повні страждання і рішучості очі говорили багато про що. Він насилу вижив після битви з власними зомбованими підлеглими. Контролер видав незадоволене плямкання і переклав на військового ще більше уваги. Той щосили піднімав здорову руку з пістолетом на рівень голови мутанта. Але він був поранений і слабкий, і контролеру знадобилося зовсім небагато зусиль щоб підпорядкувати його. В останню мить полковник натиснув на курок, простріливши контролеру ногу. Мутант заревів, миттю відпустивши Марка. Полковнику ж дістався телепатичний імпульс такої сили, що його розум перегорів як плавкий запобіжник. Покоряючись останньому власному наказу, рука піднесла пістолет до скроні і пролунав постріл. Мертве тіло військового, померлого людиною, впало в болото, назавжди вийшовши з-під чийого-небудь управління. Марк стрибнув до контролера і ударив його в зморшкувате обличчя. Дзвін повернувся, і Марк продовжив бити монстра, відчуваючи, як з кожним ударом його вплив слабіє, щоб потім повернутися з новою силою. У відчаї він схопив контролера за горло і прийнявся душити. Борланд поглянув на предмет, витягнутий з кишені. — Болт це сила, — говорив він, закидаючи його прямо в дуло гвинтівки. — Болт це аргумент. Коли прозвучали останні постріли полковника, Борланд знову зайняв зручну позицію для стрільби. На мить йому здалося, що Марк переможе контролера врукопашну, але дуже скоро він зрозумів, що на це розраховувати не варто. Піймавши в приціл голову контролера, Борланд вистрілив. Найпотужніший конденсатор, що розташовувався посередині ствола, на неймовірно короткий проміжок часу притягнув болт із страшною силою і одразу відпустив, відчого той вилетів з гвинтівки Гауса подолавши відстань до цілі швидше, ніж снайперський патрон. Болт розніс голову контролера на шматки. Борланд видихнув, схопився і побіг до Марка, який сидів на землі із закритими очима. Через хвилину він виявився біля нього. — ДружЕ, ти живий? — запитав Борланд. Він відтягнув віко Марка. — Давай, опам'ятовуйся, — сказав він стурбовано. Марк сіпнувся і прокинувся. — Контролер мертвий? — запитав сталкер, потираючи лоб. — Так. Будь упевнений. А ти як? — Ніби цілий. — Ну все, підводься. підводься, Марк. Борланд допоміг йому піднятися. — Вони всі мертві, — сказав Марк. — Так. Підемо до бункера. Шлях до бункера минув спокійно. Навколо входу лежали тіла мертвих військових. — Вплив контролера доходив аж до цього місця? — запитав Марк. — Схоже на те. Але сам бункер повинен стримувати телепатичні хвилі. — Ти впевнений? — Є тільки один спосіб дізнатись. Борланд потягнув на себе двері і відкрив її. Вони з Марком переглянулися і зайшли всередину. Відділивши себе від решти світу, від бруду, крові і болотяних випаровувань, сталкери відчули себе як на іншій планеті. Вони стояли біля дверей, не вимовляючи ні слова, дозволивши затишній атмосфері бункера заповнити їх відчуттям безпеки. Почулись кроки, і в коридор вийшов Горіх. Вираз найбільшого полегшення виступив на його обличчі. — Ви живі, — сказав він. Сенатор і Доктор з’явились за ним. — Так, — кивнув Марк. — Все закінчилося. — Доктор, — сказав Борланд. — Марк потрапив під дію контролера. Цілитель Зони одразу ж підійшов до них. — Підемо, сталкер, — сказав він. — Я огляну тебе в лабораторії. — Що тут трапилося? — запитав Борланд, коли Доктор відвів Марка. — Ми не знаємо, — відповів Сенатор. — Нас завели сюди і вартовали під прицілами автоматів. Потім зовні покликали на допомогу, і всі військові пішли. Нікого не турбувало, що ми візьмемо зброю вчених і ударимо їм із спини. Схоже, у них були справи важливіші. — Так, справи були явно серйозними, — підтвердив Борланд. — Якщо розкажу, не повірите. Доктор знову вийшов в коридор. — Марк у повному порядку, — сказав він. — Трохи шокований, от і все. — Тоді потрібно йти, — сказав Борланд. — Так, буде краще для всіх, якщо ви підете. Якщо вас тут схоплять, розслідування того що сталось буде коротким. Доктор подивився на Сенатора. — Чому ти не втрутився? — запитав він. — У кожного свій шлях, — сказав Сенатор. — Ти не міг трохи підкорегувати подію? — Доктор, — вимовив Горіх. — Там був загін військових. — Він міг розібратися із загоном військових протягом хвилини, — відрізав Доктор. — Причому не заподіяв би нікому шкоди. Борланд оцінююче поглянув на Сенатора. — Гаразд, — сказав він утомлено. — Що трапилося, те трапилося. Горіх, збери наше спорядження. Те, що ще можна зібрати. — Зброя зовні, військові берегли її в одному з джипів. Зараз принесу, — сказав молодий сталкер і вийшов. — Я, мабуть, почекаю зовні, — запропонував Сенатор. — Давай, — відповів Борланд і сів в кутку стіни, склавши долоні між колін і втупившись на лампу. З’явився Марк. — Доктор, — сказав він. — Я знаю, що ви не можете розпоряджатися власністю учених. Але, все ж таки, чи можна як-небудь домовитися про те, щоб узяти один з комбінезонів? — Просто бери, — відповів Доктор. — Я запишу його на себе. Ви врятували мені життя. А я, на жаль — або на щастя — смертний, як і всі інші. Що ти хочеш? Марк підвів його до стенду з костюмами безпеки. — Ось це, — сказав він. — Зелений? — здивувався Доктор. — Досить дорога річ. Відмінно захистить від радіації, але поки що в Зоні немає місця, де його застосування було б виправданим. Вистачає звичайних засобів захисту. — Та все ж я хотів би його. З собою, якщо можна. — Як скажеш, — погодився Доктор. — Слідуй за мною. Я покажу тобі, як його можна дуже компактно скласти, так, що він поміститься в твій рюкзак. Підбадьорююче посміхнувшись, Доктор повів Марка углиб бункера. Борланд, що залишився наодинці, сидів якийсь час, насолоджуючись короткими митями абсолютної тиші. Потім нова думка пронизала його. Він піднявся і підійшов до лабораторії. Доктор і Марк були десь далі по коридору. Просковзнувши в лабораторію, Борланд взявся швидко відкривати люк у підлозі. — Так значить, плани змінюються, — сказав він тихо. — Що ти робив там внизу? Він почав спуск. Швидко подолавши шлях по сходах, він не дивився назад, поки автоматичні лампи не запалилися повністю. Бажання розгадати таємницю Марка пробрало його до глибини душі. Ставши на тверду підлогу, Борланд обернувся. Від побаченого пальці його руки, якою він тримався за сходи, побіліли — так сильно він стиснув металеву сходинку. Він чекав побачити все, що завгодно. Купу устаткування, колби з секретними розробками, базу даних, архів. Але тільки не це. Борланд знову сів на підлогу притиснувшись скронею до холодних сходів і дивлячись на білі стіни і сорок кубометрів порожнього простору. Нижній рівень бункера, після відвідин якого для Марка зник сенс гайнути в нові небезпеки, не містив зовсім нічого. Відомості, які повинні були допомогти проникнути через Заслін, найголовнішу загадку Зони і всієї планети тут знаходитися просто не могли. Відсік був абсолютно, волаюче, безнадійно - порожній.
Розділ 18. Екзо Декілька хвилин потому сталкери залишили табір вчених, попрощавшись з Болотяним Доктором. Тіла мертвих військових лежали на тому ж місці — в найближчому майбутньому про них повинні були поклопотатися або хижаки Зони, або інший військовий загін. На останнє було надії дуже мало, тому країну, якій служили загиблі, незабаром повинна була чекати церемонія поховання порожніх цинкових ящиків. Смерть прийняла до своїх лав нову порцію людських душ в обмін на збереження нікому не потрібних секретів. Сталкери минули нові пам'ятники Янтару — три осиротілі військові джипи. Лише ненаситним демонам Зони було відомо, в чию власність вони потраплять тепер. Узяти машини собі сталкери, зрозуміло, не могли хоча скоротити таким чином шлях до Червоного Лісу було б дуже зручно. Будь-який потенційний армійський патруль, небезпека зустрічі з яким ніколи не скидається з рахунків, дуже недовго вирішуватиме, як вчинити з нахабами що катаються на військовій машині. Не говорячи вже про природну реакцію пілотів гелікоптерів, що залишилися. Марк йшов першим. Він не виявляв анінайменших ознак втомленості. Навіть додатковий вантаж, комбінезон ССП-99М, який без малого важив сім кілограмів, не завдавав сталкеру ніяких незручностей. Частково тому що повністю складався з гнучких деталей, хитромудрим чином упаковувався і був зручно складений в рюкзаку за спиною. Крім того, відволікатися на такі дрібниці, як втомленість, було б просто безґлуздо коли їхня мета знаходилася всього в декількох годинах часу і кілометрах на північ. Весь зворотний шлях до Бару був виконаний мовчки. Борланд іноді поглядав на північ, розмірковуючи, яким чином можна знищити димчастий купол, що знаходився десь вдалині. Він прагнув мислити логічно. Марк в ході експедиції відвідав три цільові точки, точніше, дві, але третя виявилася заміщеною. При цьому він не змінював в них нічого — не перемикав важелів, не натискував ніяких кнопок, та і взагалі нічого до ладу не робив. Єдиний відповідний висновок був простим: Марку лише знадобилося перевірити деякі припущення. Але це не пояснювало найголовнішого — як конкретно вся ця інформація допоможе сталкеру зняти Заслін, і як саме він це зробить. Від цих роздумів у Борланда починала боліти голова. Яку користь можуть принести відомості на двох аркушах паперу, яких Марк навіть не читав? Навіть знаючи про Заслін все — що він зробить, прийшовши на місце? Вимовить чарівне слово? Закидає гранатами? Або прориє підкоп, нарешті? Борланд і не помітив, як в головоломці пройшов всю Дику Територію, знову нікого не зустрівши, як і вперше. В думках вилаявши себе за передчасну втрату уваги, він вирішив перестати морочитися щодо того що у будь-якому випадку скоро взнає. Команда уповільнила рух біля Бару. — Стволи опустити, але тримати напоготові, — попередив Борланд. Однак і на цей раз вони нікого не зустріли. Західний блокпост, охороняючий вхід з боку Янтара, знову виявився порожнім. Не було ніяких ознак недавнього ведення бою за територію, якого було цілком логічно очікувати. Залишалося цьому тільки радіти. Група, не доходячи до укріплень, повернула на північ і швидко пішла по прямій дорозі. Не пройшло і хвилини, як рідшаючі будови заводу «Росток» закінчилися і незабаром залишилися вдалині. Ще декілька сотень метрів сталкери пройшли в оточенні сильно змінених лісових масивів. Природа немов демонструвала їм виставку чорнобильських досягнень. Тут були дерева, зрощені гілками і кронами, переплетені стовбурами гібриди двох і більш видів, з листям всіх барв веселки. За одну лише фотографію експонатів цього божевільного павільйону на Великій Землі можна було отримати ціле багатство у потрібних людей. Або, що було більш вірогідним, потрапити за ґрати на термін прямуючий до нескінченності. Потім парад експонатів місцевої кунсткамери закінчився. Команда дійшла до Мілітарі — горбистої місцевості, що формою рельєфу нагадувала Звалище. Всупереч припущенням Марка, рівень радіації тут був не більшим, а навіть ще нижчим ніж на Звалищі. Але дуже скоро він переконався що це стосувалося лише доріг, коли Борланд повів всіх на найближчий пагорб. Там лічильник Гейгера нагадав про підвищену небезпеку, і сталкери просто обійшли місце по широкій дузі. — Чому ми не пішли по дорозі? — запитав Марк. — Тобі мало знайомств за ці два дні? — Хіба не сюди, за твоїми словами, пішли «долговці»? — Я лише припустив, — відповів Борланд, дивлячись на декілька аномалій Електра, що злилися в одне суцільне сховище голодних блискавок. — Якщо говорити більш точно, то все йде трохи інакше. Ця земля належить клану «Воля». — Чудово, — сказав Марк. — Це, звичайно, майже одне і те ж. «Долг» і «Воля». — Рано піднімати паніку. Клани можуть бути в яких завгодно стосунках один з одним, але ж ми не вороги нікому з них. Тому просто пройдемо до Червоного Лісу трохи іншою дорогою. З цими словами Борланд зупинився, дивлячись з пагорба вниз. Сталкери побачили маленьке село, що налічувало десятка зодва покинутих будинків. За вийнятком пари недобудов з голими стінами, всі будинки здавалися обжитими. Проте зловісна тиша розбавлена лише сумним скрипом застарілих парканів, свідчила про те, що будинки, що покосилися, спорожніли назавжди. — Це село налічує декілька поколінь, — сказав Борланд. — Воно було тут до того, як почали забудовувати Прип’ять і Чорнобиль. Після першого вибуху сюди повернулися деякі жителі, стали самоселами. Їм пропонували кращі умови, гроші, матеріальну допомогу. Не допомогло. Не придумали ще достатнього доводу, щоб переконати будь-яку людину відмовитися від своїх коренів. — Все скінчилося після другого вибуху? — запитав Горіх, не приховуючи туги побачивши спорожніле селище. — Так, — відповів Борланд і почав спуск вниз. Коли команда послідувала за ним, він продовжив: — Це не просто купа старих будинків. Це символ людської стійкості, як би вам не здавалося це недоречним. Самосели дали мудрий приклад сталкерам. Якщо перший вибух вісімдесят шостого не відлякав людей від того, щоб витримувати удари природи то чому нас повинен зігнути другим? Тим більше що перший був набагато страшнішим, а другий лише очистив порівняно невелику ділянку території в тридцять квадратних кілометрів, на південь від реактора. Команда ступила на землю що стала пам'ятником селища. — Тому сталкери взялися за відновлення, — говорив Борланд, обходячи телефонний стовп, що стояв прямо. — І це надало нового значення їх перебуванню тут, а також чисто людської пошани в очах військових. Кожнен хто займається хоч якимось будівництвом, не пов'язаним з облаштуванням вогняної точки, користується недоторканністю основних кланів. Саме перші сталкери привели місцевість у відносний порядок — наново прибили ті ж дошки почистили будинки в міру сил. Дуже не вистачає ресурсів. Але люди все одно продовжують працювати. Просто тому що так влаштовані. Горіх оглянув старий млин без єдиної лопаті. — Значить, тут все ще живуть? — запитав він. — Ні, друже... Не живуть... Тут жити неможливо. Дуже важко психологічно жити на місці, де стільки людей померло ні за що і продовжують вмирати. Навіть удвох або групою селитися тут ніхто не буде — потрібна загальна згода, щоб прив'язати себе до цього села. Торгові відносини підтримувати тут ні з ким, Заслін зовсім поряд, постійно відбуваються різні зіткнення кланів. Тому ця ділянка і зветься Мілітарі — на схід звідси розташована колишня військова база, що дісталася в спадок «Волі». Нарешті, тут ніде перечекати викид — тільки в таборі «волівців», але вони приймають лише своїх або за велику ціну. — Виходить, що сталкери забудовують село, але ніколи не живуть в ньому? — Вірно. Максимум ночують. Та все ж дуже поважають це село, у якого навіть не збереглося назви. Дуже поважають. Розумієш, про що я? Горіх зупинився напроти будинку з двосхилим, викладеним побитими залишками черепиці дахом, дивлячись на забиті дошками двері, зруйновану веранду і двір, який обступав сухий пліт. — Так, — із сумом відповів він. — Я розумію. Неочікуваний звук примусив всіх стрепенутися. — Хто-небудь! — пролунав стогін з будинку. — Допоможіть! Марк переглянувся зі всією командою. — Там людина, — сказав він. Борланд підійшов ближче, до самого входу. Заклик повторився. Не змовляючись, сталкери почали віддирати дошки. Крик про допомогу в селі, що обезлюдніло, був дуже значущим чинником, щоб просто пройти повз. Борланд першим зайшов у порожній будинок, озирнувся і заглянув в кімнату. Перед ним нерухомо лежав сталкер у формі «Долгу» і з відповідною емблемою клану на плечі. Під ним розтікалася калюжа крові, фарбуючи лежавший поряд пістолет. Борланд похитав головою, нахилився і помацав пульс на шиї. — Не спізнилися? — схвильовано запитав Марк, ставши поряд. — Та ніби живий, — відповів Борланд. — Але зовсім поганий. Як же він зміг... — Люди, допоможіть! — несамовито проплакав хтось в сусідній кімнаті. Борланд і Марк переглянулися. Голос був той самий, який вони чули зовні. Обійшовши «долгівця», вони пішли на звук і одразу ж знайшли скорчену людину, тремтячими руками затискаючу вогнепальну рану на животі. Скривавлений ніж був встромлений в дерев'яну підлогу — поранений повз, допомагаючи собі клинком. Його захисний комбінезон був полегшеною версією того, що носив Марк. Емблема «Волі» на плечі пораненого сталкера давала зрозуміти, що тут відбулося. — Вони схопилися один з одним, — сказав Борланд. — Цей ударив того ножем і отримав кулю в живіт. Або навпаки. «Волівець» затихнув, почувши голоси людей. — Потрібно допомогти їм, — сказав Марк, квапливо витягуючи аптечки. — Так. Потрібно. Сенатор з’явився в дверному проємі, дивлячись на «долгівця». Горіх виглядав через його спину. — Приглядуй за входом, Горіх, — сказав Борланд і молодий сталкер вийшов. Сенатор швидко оглянув «долгівця». — Цьому потрібні бинти, — сказав шаман. — Якомога більше. У нього декілька ножових поранень, у тому числі глибоких. Потрібно терміново перев'язати і зашити. Потім надати якісну медичну допомогу. А іншому... Він підійшов до «волівця». — Пару ін'єкцій, — сказав Сенатор. — Знеболююче і антишок. Марк сів на підлогу поряд з Сенатором і розклав відкриті аптечки. — Це допоможе? — запитав він. Шаман тільки подивився і відповів: — Ні. Звичайні аптечки не комплектуються тим, що потрібно. Та і бинти потрібні особливі, просочені спеціальним складом. Наукових наборів немає? — У мене немає, — сказав Борланд. — Мабуть, якщо немає у нас, то і у Горіха теж немає. Хвилинку, я піду перевірю кишені «долгівця». Марк, подивися у пораненого в рюкзаку. Марк обережно, щоб не потривожити «волівця», розстібнув його рюкзак і витягнув аптечку синього кольору. Розстібнувши блискавку, він побачив купу бинтів. — Це може допомогти «долгівцю», — сказав він. Сенатор подивився і його голос зазвучав оптимістично: — Так, це те, що потрібно. — Я знайшов наукову аптечку! — оголосив Борланд, сидячи на колінах у розпростертого «долгівця» і тримаючи в піднятій руці жовтий футляр. — Підійде для ліквідації наслідків вогнепального поранення. Марк відніс Борланду синю аптечку і узяв жовту. На ній красувався дивний логотип, на якому можна було розібрати букви GSC. Блискавки, яка служила б замком, не було. — Як користуватися? — запитав він. — Підійти до пораненого і натисни кнопку «застосувати». Що ти задаєш безглузді питання? — Дай мені, я знаю, як відкрити, — сказав Сенатор. Побачивши акуратний набір шприців і ампул, шаман кивнув. — Дуже добре. Я сам займуся ним. А ви з Борландом перебинтуйте «долгівця». Вже через десять хвилин обидва поранених лежали поряд на матрацах в кутку кімнати, накриті до горла знайденими теж тут ковдрами. Схоже, будинок був притулком когось із них. Забиті двері говорили про наявність ще одного входу і в цьому Борланд переконався, оглянувши будинок. — Подумати тільки, — сказав він Марку, коли вони вийшли назовні до Горіха і розсілися на веранді. — Як іноді в житті складається. Двоє міцних чоловіків, побилися біс їх знає за які цінності. І біля кожного опинилися ліки, потрібні іншому. І чому вони в одній команді не йшли? — Раз вже ти заговорив про це, — сказав Марк. — То мені цікаво, чому ми ходимо з аптечками, які у разі поранення нас не врятують. — Немає в світі аптечок, які врятують від всього, — відповів Борланд. — Невідомо, що в Зоні може виявитися для тебе фатальним — дві обойми в спину чи легкий поріз, який охопить дві третини твого тіла коли ти випадково вступиш в який-небудь аномальний квадрат. Так, одні аптечки краще інших, але ідеальних немає. Хто хоче гарантію збереження власної шкури, хай не перебирає аптечками, а сидить удома і хрустить попкорном. — Що відрізняє людей «Долгу» і «Волі»? — запитав Горіх. — Те ж, що відрізняє самі поняття обов’язку і волі. Різниця в світогляді і трьох буквах в назві. В «Долгу» більше прав і обов'язків, в «Волі» всього трохи менше. Куди хочеш, туди і йди. Ефект, за великим рахунком, однаковий. Жодне з угрупувань не здатне відчувати себе в Зоні як вдома. Не дарма ж вони навіть Раду Кланів організували. Марк піднявся. — До нас йдуть, — сказав він. — Так, тепер бачу, — вимовив Борланд, теж підіймаючись. — зустрічатимемо з хлібом-сіллю? З пагорба до них спускалася група людей. Угледівши сталкерів, незнайомці пішли прямо на них. — Що будемо робити? — запитав Марк, не відриваючи очей від прибулих. — Стандартна практика. Зброю прибрати і бути готовими до розмови. — З іншого боку теж йдуть, — доповів Горіх. Борланд подивився наліво. З боку млина, звідки прийшли самі сталкери, по дорозі рухалася інша група. Через хвилину, уповільнивши крок, до сталкерів одночасно підійшли два загони. Той, що спустився з пагорба, складався з людей «Долгу» і налічував чоловік вісім з незмінними автоматами «Грім». Не було сумнівів, що це справжні «долгівці» оскільки Борланд зустрів пару знайомих облич. Другий загін був представлений сьомома бійцями з емблемами «Волі» на рукавах і відповідною екіпіровкою, у тому числі й далекобійною зброєю. — Мир вам, сталкери, — сказав командир загону «Долгу». — І вам не хворіти, — відповів Борланд, вставши напівбоком і дивлячись трохи вниз, щоб бачити обидва загони відразу. — Хало, — привітався лідер «волівців», перенісши вагу тіла на одну ногу і трохи відкривши рота. Очі його бігали по обличчях присутніх. — Добридень, — озвався Марк. Всі стояли, витримуючи паузу. «Долгівець» першим перервав мовчання. — Мене звуть Анубіс, — сказав він. — Ми шукаємо члена своєї команди. Буду вдячний за будь-які відомості. «Волівець» з побоюванням подивився на нього. — Мене звуть Рейнбул, — повідомив він. — Ми теж втратили свого хлопця. Він пішов в село і не повернувся. Ось, вийшли його шукати. Вашого не бачили. — Так само, як і ми твоєї людини, — сказав Анубіс, трохи спохмурнівши. — Мабуть, ми зможемо вам допомогти, — сказав Борланд, як і раніше тримаючи в полі зору обидва загони. — Ти щось знаєш? — запитав Анубіс. Рейнбул прислухався. — Мені потрібно, щоб по одній людині з кожного загону зайшло зі мною в цей будинок. Анубіс помовчав і віддав короткий наказ: — Ксав’єр! Дебелий «долгівець», що стояв поряд з ватажком, підійшов до Борланда. — Ґрінго! — сказав Рейнбул, почухавши вухо. Один з «волівців» вийшов вперед. Хтось із своїх поплескав його по плечу. — Слідуйте за мною, — сказав Борланд і повернувся в будинок. Марк і Горіх залишилися на ґанку, між двома загонами. — Ну, — сказав Рейнбул і кашлянув, шмигнувши носом. — Чого новенького? Ніхто з «долговців» не ворухнувся, і Анубіс несподівано відповів: — Підвищена активність аномалій до північного сходу. Більше нічого. — Зрозуміло, — сказав Рейнбул і коротко задумався. — На півдні помічений незвичайний кровосос. Гуляє вдень і не боїться світла. Раптом зацікавить. — Зацікавить, — відповів Анубіс. — Ми займемося ним... Трохи пізніше. Показались Ксав’єр і Ґрінго. Кожен з кланівців підійшов до свого командира і тихо доповів про побачене. Потім вишли Борланд, і за ним Сенатор. — Значить, он воно що, — сказав Анубіс з помітно великим полегшенням. — Ніхто не заперечуватиме, якщо ми заберемо свою людину? Слово узяв Сенатор: — Він потребує терміновому притулку, сухого і теплого. Бажано йому опинитися в ліжку і провести тиждень під наглядом лікаря або будь-якої людини, що розбирається в медицині. Але до вашої бази він не дотягне, як би обережно ви його не несли. Дуже довга подорож. — А наш як? — запитав Рейнбул. — Наша база в двох кроках! Обличчя усіх «волівців» втупилися на Сенатора. — З вашим, звичайно, простіше, — відповів Сенатор. — Знадобиться купа антибіотиків і ще багато ліків, назви яких вам нічого не скажуть. Якщо у вас немає наукових медикаментів, він проживе зовсім трохи, навіть в умовах тиші і спокою. — Еее... Я не знаю точно, — розгубився Рейнбул. — не пригадую у нас нічого такого... — У нас є наукові ліки, — піднявши голову, сказав Анубіс. — Достатньо багато, і з собою. З притулком, правда, туго. Рейнбул закусив губу. — Зате у нас на базі лікар, — сказав він. — Зовсім поряд. За десять хвилин можна дійти повільним кроком. Бойовики обох кланів заворушилися на місці. Анубіс усміхнувся краєм рота. — Домовитися хочеш? — запитав він. — А то ти не хочеш, — сказав Рейнбул з натиском. — Як він був поранений? — звернувся Анубіс до Борланда і всі стихли. — Це не ви їх уклали? Борланд подивився на «долгівця». — Ні, не ми, — відповів він багатозначно. — Вони самі один одного ранили. Знаєте, як це буває? Один друг розсердиться і поранить іншого друга. Кланівці збуджено загуділи, і лідери заспокоїли їх двома поглядами. — Хто з них першим почав? — запитав Рейнбул. — Ми не знаємо, — відповів Марк. — Ми знайшли їх в такому стані і допомогли як зуміли. Я навіть не упевнений, що вони насправді постраждали один від одного. Може, це була сутичка із загальним ворогом. Якщо ви хочете знати точно, потрібно вилікувати обох. Далі рішення за вами. Знову піднявся шум, і цього разу ні Рейнбул, ні Анубіс не прагнули заспокоїти своїх людей. Сталкери нерухомо стояли серед схвильованих і галасуючих кланівців, які вже знали, до якого рішення потрібно прийти обом сторонам. — Потрібно щось вирішувати! — кричав Рейнбул. — Я не віддам своєї людини в лігво «Волі», — вимовив Анубіс, але в його голосі вже не було упевненості. На обличчі Борланда з'явилася легка усмішка. Горіх похитав головою, поглянув ліворуч і широко розплющив очі. — Небезпека! — закричав він, піднімаючи «калаш». Всі підскочили на місці і обернулися. З протилежного краю села крокували дивні фігури. Лише загальна статура і принцип пересування видавали в них людей, оскільки зовні вони були схожі на крокуючих в скафандрах роботів. Їх було близько десятка, всі були озброєні дуже добре. — «Моноліт»! — крикнув Анубіс. — До зброї! «Долговці» миттю розсипалися по укриттях, зберігаючи згуртованість як група. Сенатор потягнув Горіха в будинок. — Це не твій бій, — сказав він. — не з твоєю зброєю, друже мій. Охороняй поранених. Кинувши Горіху підбадьорюючий погляд, Сенатор вийшов. — Ворог в езоскелетах! — голосно сповістив Рейнбул. — «Воля», вперед! Загін «волівців» рвонувся вперед, і Борланд заволав: — Всім залишатися на місцях! Він вийшов вперед і встав посередині дороги між «волівцями», приготувавши «Грім» до бою. — Що він робить? — запитав Марк, подавшись вперед, але Сенатор зупинив його, узявши за руку. — Що б він не робив, він повинен усвідомлювати, що саме, — сказав шаман. Марк з тривогою дивився в бінокль на ворогів, що наближалися. Екзоскелет. Найостанніша розробка в області захисних костюмів для людини. Скафандр з бронебійних пластин, з рівнем абсолютного захисту в дев'яносто вісім відсотків якщо враховувати поверхню костюма. Заснований на складній системі гідравліки, приводиться в рух енергією м'язів, збільшуючи вантажопідйомність за рахунок зменшення швидкості. Справжній індивідуальний танк. І клан фанатиків Червоного Лісу, «Моноліт». Войовниче угрупування, що не зважало на вимоги Ради Кланів. Яке живе по релігійному статуту, в основі якого стояв міфічний інопланетний камінь в центрі Зони, і має ієрархію адептів шукаючих спосіб проникнути до Моноліту. Їх ворогами були всі, окрім військових. На відміну від сталкерів, що прибувають в Зону своїм ходом, «монолітовці» закидалися в Зону військовими гелікоптерами. Клан складався практично повністю із засуджених до смерті злочинців, серед яких додатково відбиралися люди з високим інтелектом як лідери. Трохи сектантства в сукупності з наркотиками, запасами і екіпіровкою — і готовий кращий захист димчастого купола в Червоному Лісі. Втіхою була достатньо низька чисельність клану, яка, проте, періодично поповнювалася зовні Бар'єру, і зробити з цим не можна було нічого. — У них серйозні іграшки, ФТ-200 м, — сказав Борланд, зайнявши позицію поряд з Ксав’єром. — Б'ють далі, ніж зброя «Долгу», але не так далеко, як гвинтівки «Волі». Рейнбул, накажи своїм людям відкривати вогонь. Прямо зараз. «Долг», вичікуйте. Ніхто не став сперечатися. Порада була достатньо мудрою. Короткий вигук Рейнбула, і «волівці» почали стріляти. Марк не став чекати персонального наказу. Його ГП-37 відмінно била по цілі, і сталкер приєднався до «Волі». Не дивлячись на міцність екзоскелетів, проти серії потужних гвинтівок вони довго вистояти не могли. «Волівці» передбачливо стріляли купою в найближчого на даний момент супротивника. Перш ніж «монолітовці» в незграбній броні подолали половину розділяючого шляху, їх чисельність впала на трьох людей. — «Воля», відступаємо! — закричав Рейнбул. Двічі повторювати не довелося. Клан розбігся хто куди, і вчасно. Воїни «Моноліту» відкрили вогонь. Але, не дивлячись на досконалість автоматно-гранатометних комплексів ФТ-200 м розвернутися і поцілити по рухаючихся «волівцях» було нелегко. Фігури в екзоскелетах пройшли ще трохи вперед, і Борланд крикнув: — «Долг», вогонь! Девять «громів» бабахнули оглушливим залпом. Ще двоє не чекаючих засідки «монолітовців» впали. Ті, що залишилися, почали стріляти, граната з підствольника полетіла прямо на Борланда, і його швидко відштовхнув у бік Ксав’єр, прикривши своїм тілом. Вибух, піднявши пил, не заподіяв істотної шкоди сталкерам, проте послужив погану службу «монолітовцям». Тепер через завісу, що піднялася, не було видно «долговців», які швидко перерозподілилися, стріляючи з більш зручних точок. Вдалині показалися «волівці» — як виявилося, вони зайшли з тилу. — Доб’ємо фанатиків! — гаркнув хтось з клану «Воля», і через дві короткі черги останній «монолітовець» впав як мертвий. Дим розвіявся. Кланівці підішли до тіл. Ані з «Долгу», ані із «Волі» ніхто не був поранений, не враховуючи злегка контуженого вибухом Ксав’єра. Один з людей в екзоскелетах заворушився, пошкоджений шолом на його голові відкотився убік. «Монолітовець» із злим обличчям затискав рану на шиї, що кровоточила. — А-а-а! — стогнав він. — Аптечку! Дайте аптечку! Анубіс підійшов до нього, перетянгувши затвор пістолета. — Погана у тебе карма, — сказав він. Постріл перервав муки вбивці. Всі стояли якийсь час, не рухаючись, і потім «волівці» почали сміхом знімати напругу. Більш стримані «долговці» трохи посміхнулися у відповідь. — Ну і наламали ж ви дров, — промовив Борланд, оглядаючи руйнування. — Село тепер виглядає в стилі «тут був злий Шварценеггер». — Дякіємо за допомогу, сталкери, — сказав Анубіс. — Ви зробили велику справу. — Раді старатися, — відповів Борланд. — Тільки, будь ласка, не намагайтеся вербувати нас хоча б сьогодні. — Не обіцяю, що не спробую зробити це завтра, — доброзичливо вимовив лідер «долговців». — До завтра потрібно ще дожити, — сказав Марк. — І не натворити дурощів. Він кивнув у бік «волівців». — Не натворимо, — пообіцяв Анубіс. До них підійшов Ґрінго. — Ми винесемо поранених, — сказав він. — Ваші люди можуть слідувати за нами. — Добре, — відповів Анубіс. Підійшовши до Рейнбула, який насторожено подивився на нього, лідер «долговців» щось сказав і вони обмінялися рукостисканням. — Завтра на полудень я призначаю зустріч Ради Клану, — сказав Анубіс. — На базі «Чистого Неба», на Кордоні. Буду радий зустріти там тебе. Обговоримо деякі моменти. — Без проблем, брат, — з бажанням озвався Рейнбул. — Невже для того, щоб вибити всі дурощі з голови, потрібно разом битися із загальним ворогом? — з досадою вимовив Борланд. — Таке життя, — відповів Ґрінго. — Сьогодні ми їх, завтра вони нас. А післязавтра — хто-небудь третій, задавить всіх, хто ще дихає. Ну, успіхів вам, сталкери. Залишивши село позаду себе, сталкери вишли з території Мілітарі в змішаних відчуттях. Пройшовши між двома високими скелями, команда знову виявилася на дорозі, що йшла далеко вперед, між дерев з бурим листям. — І знову кров і смерть, — зітхнув Борланд. — І знову люди прозрівають в останню мить. Це коли-небудь скінчиться? — Все може бути, — як завжди ухильно відповів Сенатор. — Скінчиться, — повторив Марк. — В усякому разі, для нас. Він подивився вперед і вгору. Далеко попереду підіймався гігантський темний купол. Марк обернувся до супутників і очі його радісно заблищали. — Заслін, — сказав він. — Наш шлях завершено.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска и скачивания книг
Книжный Бот
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
ВКОНТАКТЕ