Оповідання

ЗАГАДКОВА ЗНАХІДКА

Протягом перших двадцяти років XX століття англійський археолог А. Стейн організував декілька великих експедицій уздовж північного підніжжя гірської системи Куньлунь — Наньшань від Паміру на заході до міст Ланьчжоу і Лянчжоу в китайській провінції Ганьсу на сході.

Цю довгу смугу у Внутрішній Азії він вибрав для своїх досліджень тому, що уздовж неї колись пролягав «шовковий шлях», яким у середні віки постійно ходили каравани, поставляючи шовк та інші китайські товари в країни південної Європи. З Кашгару каравани неважким перевалом проходили до Фергани та Самарканду і далі через Мерв та Персію, обходячи з півдня Каспійське море, йшли на захід до Візантії та інших держав на берегах Середземного моря. Цією дорогою з Італії до Китаю пройшов у XIII ст. мандрівник Марко Поло, що описав цей шлях і своє перебування протягом декількох років у Китаї.

Природно, що уздовж такого великого і довгого торгівельного шляху повинні були існувати численні міста і селища, де каравани могли відпочивати, купувати провіант для людей, корм для тварин, міняти утомлених верблюдів, коней і мулів на свіжих, замінювати загиблих, отримувати провідників, у деяких випадках конвой, продавати частину товарів тощо. Але, починаючи з XVII століття, цим шовковим шляхом поступово перестали користуватися, і він занепадав. Розвиток мореплавства зробив зручнішим обмін товарами з Китаєм морськими шляхами замість довгого і важкого сухопутного, пролягаючого через ряд держав з різним політичним устроєм і різними умовами торгівлі та пропуску чужих караванів.

Стейн вибрав цю смугу Внутрішньої Азії для своїх досліджень саме тому, що сподівався знайти на шовковому шляху багато археологічних пам’яток у руїнах міст і поселень, цікавих і самих по собі, і для з’ясування питання про культурні і торгівельні зв’язки південної Європи з Китаєм, а також Китаю та Європи з Індією. Адже на той самий шовковий шлях виходили дороги з Індії через Гімалаї і Каракорум.

Експедиції Стейна були добре підготовані. Його супроводжували завжди два-три індійці, фахівці з топографічної зйомки, визначення висот, викреслювання карт. Вони й вели зйомку маршрутів експедицій, і звіти Стейна супроводжувалися хорошими картами. Стейн проводив також розкопки в руїнах населених пунктів на шовковому шляху. Ці розкопки дали великі і цінні колекції, що прикрасили музеї. У руїнах Стейн фотографував фрески на стінах, статуї божеств і героїв, архітектурні деталі. Свої подорожі він описував спочатку в коротких звітах, що друкувалися в журналі Географічного товариства в Лондоні, а після обробки всіх зборів і спостережень виклав результати у трьох багатотомних працях «Руїни пустельного Китаю», «Серіндія» та «Найвнутрішніша Азія», багато ілюстрованих краєвидами місцевостей і руїн, картами, світлинами фресок, статуй, картин, посуду, монет, рукописів, одягу, здобутих під час розкопок і при вивченні руїн.

Одна зі знахідок Стейна привернула велику увагу знавців, які визнали її загадковою.

У невеликих руїнах на березі річки Керії, на південній околиці піщаної пустелі Такла-Макан у китайському Туркестані, Стейн знайшов біля залишків стін буддійського монастиря дивний предмет, напівзасипаний піском бархана, що насунувся на руїни. Цим предметом була півкуля, що переходила в притуплений конус. Діаметр півкулі досягав 40 сантиметрів. Забарвлення було зелене, як у темно-зеленого скла, поверхня матова, очевидно, від ударів піщинок, які протягом десятиліть чи навіть століть приносилися вітром і ударялися об поверхню півкулі і конуса. На поверхні конуса були, крім того, неправильні плоскі заглибини, схожі на відбитки пальців, зроблені, поки тіло було м’яке. За кольором і вагою можна було припустити, що цей предмет складався з речовини, близької за складом до скла, і не містив важких включень.

Ця знахідка була єдиною у своєму роді і залишилася непоясненою. Знаходження її біля руїн буддійського храму наводило на думку, що це річ релігійного культу. Стейн висловив припущення, що конус, можливо, зображає Будду, закутаного в плащ, яким він покрив цілу півкулю Землі, і що цей предмет увінчував верхівку даху буддійського храму або стовп біля входу.

Дослідник Гімалаїв геолог Гейдн добре знав Стейна і дуже цікавився його працями. Прочитавши опис цієї знахідки і побачивши її зображення, він подумав, чи не є вона якоюсь невідомою викопною твариною чи рослиною, а якщо ні, чи не новий вона вид виверженої гірської породи. Будучи в Лондоні, він побував у Стейна і разом з ним пішов до Британського музею, де великі колекції Стейна займали декілька залів. Півкуля-конус стояла серед статуй різних буддійських божеств і героїв на стовпчику з етикеткою «Загадковий предмет буддійського культу». Її зняли з постаменту, поклали на стіл. Гейдн оглянув її з усіх боків, обмацав, простукав, зважив на руці, під лупою обдивився її поверхню і сказав:

— Мені спала на гадку дивна думка, сер! Я починаю думати, що ця фігура не має нічого спільного не лише з якимось культом, але взагалі з нашою Землею!

— Тобто як це, дорогий колего? — здивувався Стейн.

— Це кам’яний метеорит, прибулець зі Всесвіту! Ви погляньте на форму конуса, на ці вм’ятини. Вони дуже нагадують передню частину метеоритів, яка розжарюється і оплавлюється від опору повітря при польоті перед падінням на землю. Цей конус дуже схожий на метеорит, що впав у середині XIX ст. поблизу озера Іссик-Куль і містечка Каракол у Тянь-Шані. Півкулі у того метеорита немає, а конус менший за розмірами. Якщо метеорит у світовому просторі мав форму кулі, то, потрапивши в атмосферу нашої Землі, він при польоті повинен був нагрітися, частково розплавитися, і передня півкуля перетворилася на конус.

— Чому ж він не розбився, не луснув при падінні?

— Він-бо лежав, як ви пишете, в пухкому, сипучому піску, який сильно пом’якшив удар падіння.

— Але хіба бувають такі напівпрозорі метеорити?

— Так, бувають. Вони за складом дуже схожі на вулканічні скельця Землі, зелені, буро-зелені, сіро-зелені. Їх називають молдавіти, балатоніти, австраліти — за назвою тієї країни, в якій їх знаходили. Таких метеоритів знайдено вже досить багато, зазвичай по декілька в одному місці. Можна думати, що це оплавлені шматки крупних метеоритів, які луснули в повітрі при падінні. Біля цього ви не бачили ще інших?

— Ні. Він лежав цілком окремо, зарившись наполовину в пісок.

— Аналіз покаже вам, чи метеорит це. Ви дозволите відрізати від нього шматочки для аналізу і для шліфу, який ми вивчимо під мікроскопом?

— Звичайно, це слід зробити. Але якщо аналізи покажуть, що це метеорит, — його доведеться прибрати з цієї колекції: як випадковий гість з неба він втратить будь-яке значення для археології. Але де ви хочете відрізати шматочок?

— Краще і найлегше зрізати частину закраїни в основі конуса. Це менше зіпсує загальну форму тіла. Я влаштую це, його потрібно перевезти до майстерні, щоб зрізати шматочок машиною акуратно і без ушкодження.

Стейн погодився, і Гейдн забрав півкулю-конус. Через тиждень він викликав Стейна по телефону:

— Приїжджайте мерщій. Ваша статуетка Будди виявилася з великим сюрпризом. Я чекаю вас у майстерні.

У шліфувальній майстерні Стейн застав Гейдна і кількох геологів біля гаданого метеорита, що лежав на столі. Гейдн пояснив:

— Погляньте, сер! Ми відпиляли по рівному шматочку з двох протилежних боків закраїни основи конуса, щоб отримати матеріал для шліфів і для аналізу. Те й друге вже зроблено і показало, що речовина за складом та будовою відрізняється від відомих нам метеоритів типу молдавітів, схожих на вулканічне скло. Форма, справді, нагадує метеорит Каракол 1843 року. Видалення шматочків з протилежних боків дозволило нам зазирнути всередину тіла, чому раніше заважала його матова поверхня. Виявилося… але дивіться самі?

Стейн зазирнув у зрізану площину з одного боку, а з протилежного боку зріз освітили електричною лампочкою. Можна було бачити, що всередині зеленкуватої скляної маси, якраз на межі між півкулею і конусом, лежить товста металева пластинка, на якій помітні якісь візерунки, схожі на ієрогліфи, оточені в’яззю.

— Надзвичайно дивно! — вигукнув Стейн. — Хіба у склоподібних метеоритах бувають усередині металеві частини?

— Досі не траплялися! Але, щоб визначити, що це за включення, необхідно його вийняти для дослідження. Ви дозволите розрізати цю фігуру навпіл?

— Звісно, це необхідно, хоча й шкода її зіпсувати!

— Ми акуратно виріжемо частину скла разом з пластинкою, щоб потім можна було знову склеїти фігуру; вона лише трохи вкоротиться. Ця робота займе кілька годин. Завтра приїжджайте сюди знову.

Наступного дня у майстерні зібралися геологи. Їм показали вирізаний з тіла склоподібний круг завтовшки п’ять міліметрів, з квадратною металевою пластинкою двадцяти сантиметрів у поперечнику. Її тепер можна було роздивитися з обох боків крізь тонкий шар скла, що вкривало її. На обох боках були ієрогліфи і в’язь. Поза сумнівом, це був не просто метеорит, а витвір людських рук.

Але що ж це таке? Якийсь історичний запис із часів існування храму й поселення, у межах якого його було знайдено, запаяний у скляну оболонку для захисту від шкідливих впливів атмосфери? Чи це особливо важливий імператорський указ або лист від Далай-лами з Лхаси у Тибеті, вирізьблений на металі, покритий склом для захисту і виставлений у храмі на особливому п’єдесталі для огляду віруючих? Адже буддисти нерідко замуровують рукописи, статуетки, ікони у свої релігійні споруди — субургани, які зводяться біля храмів у вигляді своєрідних пам’ятників по декілька в ряд. Можливо, скляна фігура являла собою такий портативний субурган, привезений з Лхаси в подарунок цьому монастирю, і лише пісок, що переносився вітром, стер, спотворив первинну правильну форму пам’ятки? Це могло б пояснити дивну форму тіла, що нагадувала метеорит.

Для вирішення загадки, звичайно, потрібно було розшифрувати написи на обох боках пластинки і перш за все очистити її від тонкого шару скла, що залишався на ній. Стейн дозволив провести всі необхідні маніпуляції. Скло повністю відбили обережними ударами невеликого молотка, і виявилося, що всередині була не одна товста пластинка, а ціла пачка, двадцять штук, дуже тонких. Кожна з них мала лише 0,06 міліметра товщини, а вся пачка в сукупності — 1,2 міліметра і скріплювалася по кутах тонким дротом. Кожна з пластинок була вкрита з одного боку дуже дрібним шрифтом, що складався з ієрогліфів і букв різного роду; другий бік був чистий, і лише у двох пластинок, що закривали пачку зверху і знизу, вкритий крупними ієрогліфами і в’яззю, які й були помітні крізь скло і звернули на себе увагу. Таким чином, двадцять пластинок містили не якийсь указ, а довге послання, можливо, літопис.

Коли це з’ясувалося і присутні оглянули загадкові пластинки, Гейдн вигукнув:

— Я залишаюся при першому припущенні, що ця штука — метеорит, але штучний, зроблений як оболонка для вкладеного в нього довгого послання, відправленого розумними істотами, що живуть на іншій планеті. Загалом це міжпланетний лист, що несподівано потрапив нам до рук!

Дехто з присутніх розсміявся, інші посміхнулися, треті почали заперечувати. Судили, рядили і, звісно, після дивної гіпотези, висловленої геологом, необхідність розшифрувати текст пластинок стала цілком очевидною.

З пластинок зробили фотознімки зі збільшенням у три рази. Тепер можна було роздивитися окремі ієрогліфи і літери, що чергувалися в тексті нерівномірно. Ієрогліфи, як відомо, являють собою не окремі букви, а цілі поняття і, вочевидь, були застосовані в загадковому рукописі задля економії місця. Серед них можна було розрізнити, по-перше, ієрогліфи, схожі на єгипетські, що спрощено зображали людей, тварин, будівлі, рослини, посудини тощо, а по-друге, схожі на китайські чи японські, що складалися з рисок і крапок різної величини і в різних поєднаннях. З ієрогліфами того чи іншого типу чергувалися у великій кількості слова, що складалися з букв, частина яких була схожа на літери латинської абетки, частина — на літери грецької, частина — на вірменські літери, ще частина — на арабські.

Копії фотознімків були розіслані в академії наук усіх держав з проханням залучити для вивчення і розгадки тексту пластинок мовознавців усього світу — єгиптологів, китаїстів, арабістів і т. д. Ієрогліфи, схожі на єгипетські, були розшифровані швидко; але вони складали не більше 6–7 % тексту і, звичайно, лише трохи допомогли зрозуміти зміст тексту у загальних рисах. Зіставлення з китайськими та японськими ієрогліфами не дало жодних результатів. Загалом не менше половини тексту залишалося незрозумілим до останнього часу. Лише після того, як у науці з’явилися поняття про розщеплення атомів, про ядра, нейтрони, електрони, позитрони, про радіозв’язок і телебачення, нові сплави металів тощо і відповідна для них термінологія, одному російському мовознавцеві за допомогою фізика вдалося розшифрувати весь текст з дуже невеликою кількістю пропусків і сумнівних тлумачень деяких слів. […]

Розповідь мала наступний зміст:

«Ми, мешканці невеликої планети, посилаємо цей опис, уміщений в скляну кулю, у світовий простір. Сподіваємося, що він потрапить на одну з найближчих до нас планет, вочевидь, населених розумними істотами, подібними до нас. Вони зуміють прочитати опис, зрозуміти причини катастрофи, що спіткала нашу планету, пошкодують про нашу долю і своєчасно вживуть заходів, щоб уникнути подібного льсу.

Наша планета віддалена на….. від центрального світила і має…… у поперечнику[1]. Вона знаходиться між ближчою до світила та крупнішою планетою, яку ми називаємо Блакитною, і дальшою, меншою, званою Червоною. За величиною наша планета також проміжна — менша від Блакитної, але більша від Червоної. Зважаючи на відстані від світила, розміри планет, вигляд їх поверхні, ми переконані, що лише на цих двох, найближчих до нас планетах можуть жити розумні істоти, подібні до нас. Планети дальші надто великі і отримують надто мало тепла від світила, на них не може бути умов, необхідних для виникнення і розвитку життя. Дві планети, ближчі до світила, ще дуже молоді і гарячі, на них життя, можливо, лише починає розвиватися. Ці висновки отримані нашими ученими, що вивчають світила та їх супутники, і є правдоподібними. Тому ми приготували опис наших лих для мешканців Блакитної і Червоної планет, щоб застерегти їх від повторення наших помилок, що викликали катастрофу, яка вже почалася і має закінчитися в недалекому майбутньому.

На нашій планеті суша і вода займають майже однакові площі, але в західній півкулі менше суші і більше води, а у східній, навпаки, більше суші; в обох півкулях суша складається з декількох крупних островів, розділених протоками чи неглибокими морями, і великого числа маленьких островів. Всі вони густо заселені розумними істотами, культура яких дуже стара і досягла значних успіхів у використанні сил природи. Наші острови мають рівну або горбисту поверхню і родючий ґрунт. Запаси твердого і рідкого палива давно вже вибрані нами з глибини. Ми користуємося також силою вітру і силою води річок та моря, але їх абсолютно недостатньо. Наші учені зуміли з’ясувати, що величезна енергія зосереджена в самих сполуках простих частинок, з яких складається наша планета, як, поза сумнівом, і решта планет та центральне світило, і що її можна використовувати, розкладаючи елементи на їх основні частини з виділенням величезної кількості енергії. Після довгих дослідів і невдач ми навчилися робити цей розклад і безпечно використовувати одержувану енергію.

Енергія палива, води і вітру використовується за допомогою великих і важких машин, тоді як енергія самих елементів може бути отримана через невеликі пристрої, зручні для переміщення сушею, водою і повітрям. Ви, розумні істоти на Червоній планеті, яка старша від нашої, звісно, давно вже знаєте цю страшну внутрішню силу елементів і вмієте користуватися нею. А ви, на Блакитній планеті, молодшій, навряд чи дійшли вже до того ступеня розвитку, що й ми. У вас на планеті має бути ще багато горючих речовин, багато великих річок. А маленька планетка, чи супутник, що обертається навколо Блакитної планети, ймовірно, викликає своїм тяжінням такі хвилі у ваших морях, які легко використовувати як рушійну силу. Тому ви могли ще не додуматися до виявлення і використання елементарної енергії, без якої ми вже не могли б існувати. Вам, звичайно, було б дуже цікаво дізнатися, як її отримати. Але цього ми вам не розповімо, оскільки вона дуже небезпечна. Про це свідчить наша сумна доля, яка повинна застерегти вас.

Для нашої планети ця енергія виявилася порятунком після виснаження запасів палива. Без неї у нас припинилося б сполучення сушею та повітрям, освітлення в темні години і дуже скоротилася б усяка робота, виконувана машинами; важко було б підтримувати родючість полів і почалося б вимирання через нестачу їжі.

Обидві півкулі нашої планети густо заселені, і перш ніж ми оволоділи елементарною енергією і почали користуватися нею, наше життя було дуже неспокійним. За родовища палива та різних металів, необхідних для машин, жителі різних островів ворогували між собою. Відкриття і оволодіння елементарною енергією припинило цю боротьбу. Але нещодавно з’ясувалося, що головні родовища тих елементів, розклад яких можливий і доступний для нас, розташовані на суші західної півкулі, а східна дуже бідна ними. Втім, так кажуть правителі східної півкулі, а їм не можна вірити.

Можливо, що ви, розумні істоти Блакитної планети, ще відстали в організації життя населення окремих співтовариств, що становлять державу. Тому потрібно пояснити вам організацію їх на нашій планеті.

Країни нашої західної півкулі після багаторічної і важкої боротьби за рівні права для всіх розумних істот, що живуть на планеті, досягли кращого устрою окремих держав. У кожній з них її члени мають однакові права і обов’язки: вони самі вибирають своїх правителів від найнижчих до найвищого, що стоїть на чолі держави, і його помічників та радників. Земля, а також багатства, що знаходяться в ній, необхідні всім, як паливо, різні руди і камені, належать державі; всі спільними зусиллями обробляють землю, здобувають всілякі продукти земних надр та поверхні і розподіляють їх між усіма по справедливості. Державі належать також усі дороги і засоби сполучення сушею, водою та повітрям і всі будівлі та машини, що виготовляють необхідні всім предмети. Лише житла є власністю окремих розумних істот та їх співтовариств. Держави півкулі пов’язані одна з одною союзом для оборони і взаємодопомоги в разі потреби.

Країни східної півкулі ще не досягли такого ступеня організації життя. Там збереглося від старовини нерівноправ’я мешканців. Невелика частина населення володіє землею, її поверхнею і глибинами, машинами, засобами сполучення і житлами, дістаючи з них великі переваги для себе і примушуючи решту більшості населення працювати для задоволення їх потреб і вдовольнятися лише невеликою частиною продуктів. На чолі одних держав стоять самовладні спадкові правителі, що привласнили собі величезні багатства, а на чолі інших — правителі, вибрані небагатьма власниками землі, машин, засобів сполучення, і тому вони керують справами не на загальну користь, а на користь своїх виборців. Ті й другі правителі створили і утримують збройні сили для підтримки встановленого порядку. Вони переслідують і винищують усіх, хто намагається цей старий порядок так чи інакше порушити.

Ці держави не в злагоді між собою, часто сваряться і то посилають збройні сили одна проти одної для захоплення землі, то укладають тимчасові союзи для боротьби одна з одною. До союзу держав західної півкулі вони ставляться з ненавистю і бояться їх впливу на своє безправне і бідуюче населення.

Молодший вік вашої Блакитної планети дозволяє думати, що розумні істоти, які населяють її, ще не досягли такого устрою життя, як ми на західній півкулі, а в тій чи іншій мірі схожі на жителів нашої східної півкулі, тобто діляться на тих, що панують, які складають меншість, і тих, що працюють, яких злидарююча більшість.

Незважаючи на строгі заходи, яких вживають правителі східних держав, щоб утримати в покорі своїх жителів, що працюють та створюють всі цінності, і утруднити їх знайомство з устроєм життя на західній півкулі, останнім часом серед населення східної півкулі невдоволення безправним становищем усе посилювалося і все частіше виникали спроби змінити його. Побоюючись за свою владу і свої багатства, правителі східних держав вирішили покінчити із західними державами, поки в їх розпорядженні знаходяться значні збройні сили. Вони оголосили, що родовища речовин, які дають елементарну, тобто атомну, енергію в східній півкулі близькі до виснаження, що в недалекому майбутньому всьому населенню загрожують голод і вимирання і що тому необхідно змусити держави західної півкулі, багаті такими родовищами, поступитися частиною їх східній півкулі. Це оголошення, звісно, стривожило все населення східної півкулі. […]

Правителі східної півкулі, об’єднавшись у союз для нападу, поставили союзу західних держав ультиматум щодо передачі родовищ елементів, які дають енергію, в їх повне володіння, загрожуючи оголошенням нещадної війни на суші, на воді і в повітрі. Не дочекавшись закінчення терміну, призначеного для відповіді на ультиматум, збройні сили східної півкулі вчинили зрадницький напад. Їх військові кораблі почали обстріл берегів наших островів і материків у різних місцях. Застосування снарядів з атомною вибуховою речовиною, надзвичайно руйнівної сили, під час військових дій було заборонене угодою між усіма державами. Але начальник східних збройних сил обійшов цю заборону наступним чином.

Усередині найкрупнішого материка західної півкулі розташована велика гора, яка в давні часи виділяла гарячі гази і виливала розплавлені маси, що піднімалися з глибини нашої планети. Ці маси заливали великі площі і знищували населення, житла, поля і сади, а гази, що розповсюджувалися далі і швидше, душили все живе. Але потроху згубна сила цієї гори слабшала, і виділення, нарешті, припинилися; лише з обширної улоговини на вершині гори часом піднімався чорний дим. На схилах цієї гори було кілька родовищ елементів, що дають атомну енергію, але їх поки не розробляли.

Начальник східних сил послав потайки кілька літаючих кораблів, озброєних забороненими атомними снарядами, які були скинуті в западину на вершині цієї гори. Вибухи величезної сили зруйнували тверду кору на значну глибину, і вогнедишна гора відновила свою діяльність, але тільки в іншому вигляді, аніж припускали вороги. Замість виділення гарячих і отруйних газів та виверження розплавлених мас, які повинні були знищити населення і спонукати союз західних держав до поступливості, вийшло інше. На місці западини на вершині гори і на частині її схилів утворився глибокий і широкий провал. На дні його клекотіло озеро розплавлених мас, що виділяло чорні хмари пари і газів.

На вершині цієї гори — найвищій точці західної півкулі — знаходилася наукова станція, що провадила спостереження за станом і змінами погоди. Під час вибуху станція була зруйнована, але спостерігач, що врятувався, повідомив про зрадницький наліт повітряних кораблів і про вогненний провал, що утворився на місці гори.

На цей підступний вчинок союз західних держав відповів одним рішучим ударом. Літаючий корабель скинув один лише снаряд на головну резиденцію східних держав, де зібралися всі східні правителі для наради про подальші дії. Вибухом снаряда весь палац разом з навколишніми віллами і готелями був знищений. Літаючий корабель загинув, але з війною було покінчено. Судна супротивника, що обстрілювали береги, відійшли, східні держави, втративши головних правителів, були в розгубленості.

У глибині пробудженої вогнедишної гори вибухи снарядів викликали якусь таємничу, руйнівну роботу. Вогненне озеро на місці западини і вершини гори продовжувало клекотіти, виділяючи при вибухах пару та гази, і почало збільшуватися за рахунок обвалювання і поглинання своїх берегів. Наблизитися до околиці озера можна було лише у вогнетривкому одязі і в головному уборі водолазів; спостерігачі в таких костюмах розклали мітки на краях озера і час від часу їх перевіряли. З країв можна було розрізнити на дні провалу на значній глибині вируючу вогненну поверхню, над якою то тут, то там здіймалися міхури різної величини і розривалися, виділяючи клуби пари і газів, які згущувалися на значній висоті над горою в густі хмари, що прорізалися постійно блискавками і часом вибухали зливами, коли вітер зносив їх убік від провалу.

Спостереження за позначками на околицях провалу показало, що вогненне озеро поволі розширюється. Спочатку провал мав близько тисячі кроків у діаметрі, а протягом двох місяців розширився до двох з гаком тисяч. Не було ніяких ознак того, що виділення пари і газів слабшає і утворюється тверда кора на поверхні розплавленої маси.

Населення західної півкулі почало відчувати тривогу. Поставало питання: зупиниться колись розплавлення твердої кори головного материка чи триватиме до повного її знищення? Чи потрібно завчасно вивозити населення з майном і державні підприємства з цього материка на інші, щоб урятувати їх? І ще моторошніше питання виникало далі: що трапиться, коли руйнування берегів вогненного озера дійде в якомусь місці до берега моря і вода останнього, діставши доступ до вогню, почне виливатися на розплавлені маси? Якою буде сила вибухів при зіткненні мас води і розплавлених порід, чи може вода загасити цю пожежу? Чи не закінчиться все це колосальним вибухом усієї планети?

Коли повторні спостереження підтвердили, що розміри вогненного озера неухильно збільшуються і озеро зайняло вже всю площу вогнедишної гори, довелося поступово вивозити населення і підприємства з цього материка на інші. Незабаром берег вогненного озера в одному місці прорізав берег моря, і вода почала вриватися в озеро, вступаючи в боротьбу з вогнем. Але вода не залила вогонь, а лише підсилила вибухи; випари води, що утворювалися у величезній кількості, наситили повітря, і почалися проливні дощі на західній півкулі. Це трапилося перед збором урожаю і пошкодило йому. Почав відчуватися брак хліба, оскільки значна частина головного материка була вже захоплена вогненним озером чи випалена гарячими газами, що розповсюджувалися його околицями.

Вогненне озеро перетнуло вузьку протоку між головним материком та сусіднім і стало розповсюджуватися й там. Виникло побоювання, що всій поверхні планети загрожує знищення. За швидкістю розширення озера почали вже підраховувати, скільки часу може ще існувати кожен материк. Стривожилося і населення східної півкулі, хоча воно ще сподівалося, що широкий океан, який відокремлював їх від материків західної півкулі, зупинить розплавлення. […]

Але розклад речовини і розплавлення тіла планети розвивалися неухильно все більше, охоплюючи поверхню і розповсюджуючись також углиб твердої кори, яка тепер уже здригалася від вибухів, що супроводжували розпад і зіткнення води з розплавом. Землетруси не давали населенню західної півкулі спокою ні вдень, ні вночі, руйнуючи поступово всі будівлі. Багато хто жив уже в куренях чи наметах серед полів.

Побоюючись невідворотної загибелі всієї планети, учені західної півкулі задумали описати причини і розвиток цієї катастрофи, викласти цей опис на металевих пластинках у кількох десятках екземплярів і вмістити їх у великі скляні кулі, які могли б здійснити переліт через міжпланетний простір і впасти, подібно до метеорита, на найближчі планети, населені розумними істотами, щоб розповісти їм про нашу долю і застерегти від дій, що можуть викликати аналогічне нещастя.

Для цієї роботи на невеликому острові серед океану, далеко від материків обох півкуль, влаштували станцію спостереження в розрахунку, що розплавлення кори торкнеться цієї частини поверхні найпізніше. На острові є також глибока шахта з сейсмічною станцією, зручною для реєстрації хвиль глибоких землетрусів. На цій станції приготують описи, які на початку остаточної катастрофи будуть уміщені в кулі зі скла, схожого за складом на породи деяких метеоритів і настільки прозорого, щоб мешканці іншої планети, які знайдуть таку кулю, помітили її вміст, розбили її і прочитали історію катастрофи. Велика кількість заготованих куль дозволить сподіватися, що хоча б одна чи дві витримають політ і впадуть на сушу, де їх колись виявлять.

Поволі, але зі страхітливою постійністю розширювалося вогненне озеро, виразка розпаду на головному материку західної півкулі росла, захоплюючи і знищуючи горби і рівнини, міста і селища, поля, луги і ліси по всьому своєму колу. Що більше розширювалася виразка, то сильнішою ставала спека, що видихалася нею, спалюючи в околицях рослинність. Пекучі вітри розходилися з вогненного озера, все навколо нього висохло, і все, що могло горіти, займалося. Пожежі винищували поля і засохлі ліси, села й міста. Населення відступало перед вогнем, рятувалося. Уряд організував виселення на інші материки західної півкулі, де жити ставало все тісніше, а отримувати прожиток усе важче, незважаючи на строге нормування харчів.

Минув ще рік і вогненна виразка розпаду, розширюючись на всі боки, досягла морських берегів головного материка західної півкулі. Море в багатьох місцях почало уриватися вглиб виразки. Вода, стикаючись з розплавленими масами, перетворювалася на пару, вибухи не припинялися ані на хвилину. Сподівання, що вода океану заллє всю виразку, що боротьба вогню і води закінчиться перемогою останньої і розпад припиниться, не виправдалися. Хмари стали огортати всю планету, все частіше лили дощі, здригання ґрунту посилилися, землетруси зруйнували всі споруди, окрім найпростіших і найміцніших; населення жило в землянках, куренях і наметах. Промисловість завмирала, заводи і фабрики були зруйновані. Доводилося підтримувати лише землеробство і скотарство задля отримання їжі. Через часті дощі і спеку, що її випромінювала вогненна виразка, на всіх уцілілих материках західної півкулі розвинулася буйна рослинність. Це сприяло скотарству, але перешкоджало хліборобству. Довелося встановити посилений обмін зі східною півкулею, міняючи плоди і продукти скотарства на хліб.

У східній півкулі невдовзі після рішучого удару західного союзу, який знищив правителів цілого ряду держав, почалися хвилювання, що поступово переросли у громадянську війну, яка в деяких державах незабаром закінчилася встановленням народного уряду, а в інших затягнулася. Землетруси і дощі, що стали вже лихом на західній півкулі, почали розповсюджуватися, у міру розширення вогненної виразки розпаду, також на материки східної, хоча в слабшій формі. Населенню східних держав було вже відомо, що виникнення розпаду і знищення материків західної півкулі викликане злочинними діями союзу їх скинутих правителів. Тому переговори про переселення людей із західних материків на східні, до якого доведеться удатися, якщо розпад не зупиниться, зустріли прихильне ставлення народних урядів східних держав. На західних материках почали завчасно споруджувати кораблі і баржі для перевезення населення з його майном, худобою, машинами. Доводилося думати, що на цих кораблях і баржах з часом доведеться рятуватися всім уцілілим, якщо розпад розповсюдиться і на східні материки.

Так минали тижні і місяці. Виразка розпаду пожирала сушу західних материків поволі, але нестримно, отруюючи спекою, зливами і землетрусами все життя на тій площі, яка вціліла і постійно скорочувалася, де жити ставало все тісніше і голодніше. Але роботи зі спорудження плавучих засобів, з підготовки переселення і з добування прожитку проводилися за планом, без послаблень і підтримували енергію населення, не допускаючи виникнення відчаю та паніки.

Минув ще рік. Суша західної півкулі зникла, а населення опинилося на кораблях і баржах. Океан між материками обох півкуль мав значну ширину, і під час плавання декілька суден зі всіма пасажирами і вантажем було потоплено штормами. На східній півкулі переселенцям відвели найпівнічніший материк, бідно населений через холодний клімат і малородючі ґрунти. Але переселенці привезли з собою розбірні будиночки, сільськогосподарські знаряддя, худобу, добрива та насіння; була весна, і переселенці дуже швидко обробили всі зручні землі, показавши старожилам приклад планомірної організації колективної праці та інтенсивнішого використання земельної площі для максимального одержання продуктів.

Величезна виразка розпаду поглинула вже всі західні материки, тобто понад третину суші планети і десяту частину всієї її поверхні. Але повторна зйомка східної околиці виразки показала, що протягом кількох місяців ця околиця пересунулася на схід лише на відстань десяти-дванадцяти кроків, тобто навіть у межах можливої похибки вимірювань. З’явилася надія, що розширення виразки припинилося, що океан, який боровся з вогнем з усіх боків, подолав розплавлення кори. Населення, яке жило вже два роки в страшній тривозі і очікуванні загибелі в недалекому майбутньому, почало заспокоюватися. Проте група західних учених, що влаштувала станцію для точних спостережень на невеликому острові і готувала опис грізного явища для міжпланетного снаряда, не довіряла оманливій зупинці розпаду і продовжувала дослідження. У розпорядженні вчених були морське судно для роз’їздів і промірів, літаючий корабель для спостережень над вогненною виразкою з висоти і сейсмічна станція на дні глибокої шахти. Вони видавали «Бюлетень атомної небезпеки», який доводилося друкувати на судні, оскільки хід типографської машини на острові розладнувався від струсів. Спостереження цієї групи незабаром показали, що виразка розпаду перестала помітно розширюватися за рахунок площі океану. Це можна було пояснити дією його вод, що вторгалися з усіх боків і охолоджували розплавлену масу. Проте доводилося думати, що розпад, можливо, лише змінив напрям і замість периферійного і поверхневого зробився радіальним і глибоким. Посилилися удари землетрусів, що виходили з глибших шарів, а спостереження з літаючого корабля на великій висоті над вогненним морем виявили, незважаючи на завислу в повітрі постійну і густу пелену хмар, що кипіння вогненної маси посилюється. З вируючої поверхні час від часу виривалися вогненні фонтани, що виносили розплавлену масу вгору на чотири-п’ять тисяч метрів. З часом ця висота все збільшувалася. Ці постріли вогню, що нагадували сонячні протуберанці, разом з жарою примушували літаючий корабель під час спостережень триматися на висоті семи чи восьми тисяч метрів і вживати особливих запобіжних заходів. Дерево та інші займисті речовини довелося вилучити з конструкції корабля; двигун використовував, звісно, силу атомної енергії, а не пального.

Спостереження на дні шахти також показали, що кожен вогненний фонтан є продуктом сильного вибуху в результаті розпаду атомів на глибині і що цей розпад розвивається все глибше в тілі планети. Ставало цілком очевидно, що він продовжуватиметься, посилюючись, доти, поки не подолає сили зчеплення у вцілілій значнішій частині кори планети, і тоді планета вибухне, наче бомба, повністю розпавшись на дрібні частини, або ж тверда кора, розірвана вибухом на шматки, відокремиться, відкинута в різні боки, а внутрішня розплавлена частина планети перетвориться на деякий час на самосвітну зірочку.

У цьому вчені на острові вже не сумнівалися: планеті загрожувала неминуча загибель, вибух, який, звісно, мав знищити все живе. Але після довгого обговорення вони прийшли до висновку, що цю жахливу перспективу потрібно приховати від населення. Що воно виграє, дізнавшись про неї? Нічого! Почнеться паніка, відчай. В очікуванні неминучої загибелі геть уся корисна і необхідна робота зупиниться, одних охопить повна апатія, інші захочуть використати останні тижні чи місяці життя для задоволень. Почнуться божевільні оргії, як у середні віки під час чумних епідемій, а засоби для них здобуватимуться крадіжкою, грабежем і вбивством. Багатьох охопить буйне чи тихе божевілля, частково на релігійному ґрунті, і поряд з несамовитими оргіями відбуватимуться релігійні процесії, моління, жертвопринесення, а також масові самогубства. А якщо загибель затягнеться — запаси їжі, не поновлювані працею, будуть вичерпані і почнеться вмирання від голоду. Це буде жахливе видовище — населення в очікуванні страшної страти, що втрачає подобу розумних істот.

Отож, не маючи сил і можливості припинити атомний розпад і запобігти загибелі планети, учені вирішили зберігати найсуворіше мовчання щодо неминучої загибелі і публікувати лише втішні відомості про поступове скорочення розпаду, про початок затвердіння надр, яке неминуче супроводиться сильними струсами кори. Хай останні дні, коли загибель стане очевидною для всіх, настануть без попередження; це буде гуманніше.

А крім того, чи можемо ми, учені, бути безумовно упевненими, що загибель неминуча, що розпад не зупиниться на якійсь стадії, не завершившись розривом, що процес не піде назад і відновиться нормальне становище? Ми не можемо поручитися, що цього не відбудеться. І навіть у разі одного шансу на щасливий кінець зі ста ми не маємо права стривожити населення і позбавити його радості життя.

Ми вирішили спостерігати, обманювати населення планети, продовжувати роботу і в останні хвилини, коли загибель буде безсумнівною, приготувати останні снаряди для міжпланетних польотів. Значна частина їх уже готова, і листи вміщені у склоподібну масу. Лише у невеликій частині їх, яку ми закінчимо під час останніх днів життя, може виявитися опис катастрофи, що почалася».

Такий був текст на пластинках, уміщених у склоподібному метеориті, або керіїті (за місцем його знахідки на річці Керії). Очевидно, цей метеорит не належить до останніх, закінчених уже в дні катастрофи на маленькій планеті. Але сама знахідка на нашій планеті цього скляного снаряда з вкладеним у нього текстом на невідомій мові, виготовленого якимись розумними істотами, доводила, що катастрофа з невідомою планетою справді колись відбулася.

Чи було це не так давно? Снаряд був знайдений біля руїн буддійського монастиря. Якби він упав раніше від закриття монастиря, лами, напевно, знайшли б його і поставили на одному з вівтарів або відправили до Лхаси Далай-ламі чи до Пекіна китайському імператорові. Можливо, він упав після того, як монастир було закрито, що сталося, на думку Стейна, якихось років п’ятсот тому? Пустельність місця могла пояснити те, що ніхто раніше від Стейна не побачив снаряда. Але протягом останніх п’ятисот років на Землі були вже астрономи і обсерваторії, які повинні були побачити дивний вибух не такої далекої від нас планети у вигляді зірки, що раптово спалахнула або поволі розгоралася. У літописах астрономів подібних записів не виявилося. Тому можливе також припущення, що метеорит упав раніше, що він зарився в пісок пустелі при падінні або був засипаний піском і лежав під ним цілі століття і лише потім, вже після закриття монастиря, оголився при розвіюванні піщаного бархана і випадково потрапив на очі Стейну. В цьому випадку він міг упасти на нашу Землю і тисячі років тому, можливо, багато тисяч, але не раніше від утворення пустелі Такла-Макан. Нарешті, можливо, що метеорит до падіння на Землю кружляв у міжпланетному просторі, літав по орбіті підірваної планети сотні тисяч або мільйони років, поки випадкова сила не змінила траєкторію його руху. Словом, ми не знаємо, коли трапилася описана катастрофа, але що вона трапилася і що ще на одній планеті нашої Сонячної системи були розумні істоти — в цьому тепер не доводиться сумніватися.

Опис причин катастрофи, атомного розпаду, викликаного нерозумними діями розумних істот, повинен змусити нас глибоко задуматися саме в даний час, коли і на нашій Землі навчилися здобувати атомну енергію і робити атомні бомби.

1947