Розділ 3

Журнал: Сол 25

Пам’ятаєте задачі, які вам давали на уроках математики? У яких вода наливається у баняк з певною швидкістю, а виливається з іншою швидкістю. і вам потрібно дізнатись, коли він спорожніє? Ця задача дуже важлива для проекту “Марк Уотні не помирає”, над яким я нині працюю.

Я маю створити калорії. При чому, щоб їх вистачило на 1387 Солів, поки не прибуде Арес 4. Якщо Арес 4 мене не врятує, то я точно помру. Сол на 39 хвилин довший за земну добу, отже маємо 1425 земних діб. То ж моя ціль - 1425 днів.

У мене багато мультивітамінів, більш ніж вдічі ніж мені треба. А ще у п’ять разів більше мінімуму білків у кожному пакеті їжі, тому слушний поділ порцій задовольнить мою потребу у білках щонайменше на чотири роки. Загальний набір корисних речовин також забезпечений. Мені потрібні лише калорії.

Я потребую 1500 калорій на день. На початкові 400 днів їжа буде. Скільки ж я маю створювати калорій кожного дня, щоб лишатись живим протягом 1400 днів у цілому (час, після якого прибуде Арес 4)?

Не мучтесь. Відповідь - гарненька 1000. Я мушу створювати 1000 калорій на день зі своєї ферми щоб вижити до прильоту Аресу 4. Насправді, трохи більше того, бо сьогодні Сол 25, а я ще нічого не посадив.

На моїх 62 квадратних метрах ріллі я можу добути 288 калорій на день. Треба підняти їх до 1000. Мені треба у чотири рази більше поточного плану для порятунку.

Треба більше площі для хліборобства, і треба вода для зволоження ґрунту. Та розв’язуймо проблеми по одній.

Як багато ріллі я можу зробити?

У Габі 92 квадратних метри. Припустімо, що я можу усі їх використати.

Ще є п’ять не використаних ліжок. Припустімо, на них я теж насиплю ґрунту. Кожна з них має 2 квадратні метри, разом це ще 10 квадратних метрів. То ж ми дійшли до 102.

У Габі є три лабораторні столи, близько 2 квадратних метрів кожен. Один мені треба для власних потреб, тому лишається два. Це ще чотири квадратні метри, що дає у сумі 106.

Є два марсіянські ровери. Вони герметичні, тому у них можна зручно кататись по поверхні довгий час буз скафандру. Вони затісні для садівлі культур усередині, та й вони мені ще знадобляться щоб їздити довкола. Але обидва ровери мають аварійні викидні намети.

Зробити із намету город досить складно, але долівка кожного має 10 квадратних метрів простору. Якщо я все ж подолаю складнощі, то вони додадуть мені 20 квадратних метрів збільшуючи мій город до 126.

126 квадратних метрів посівної земельки. Це у же щось суттєве. Ні краплини води для її зволоження, та як вже сказав, по одній проблемі за раз.

Наступний крок - вирішити наскільки успішно я можу вирощувати картоплю. Я рахував можливості моїх насаджень відповідно до норм вирощування картоплі на Землі. Але власники картопляних ферм не вимушені відчайдушно боротись за життя, як я. Чи можу я отримати кращий результат?

Як вилізуть перші кущики, я зможу піклуватись про кожен окремо: підрізатиму, берегтиму їх здоров’я і не дозволятиму заважати один одному. Також, після виходу стебел над поверхнею, я можу пересадити їх глибше, а над ними посадити нові рослини. Нормальний фермер не робитиме такого, бо вони мають справу буквально з мільйонами картопляних кущів.

Також таке фермерування виснажує ґрунт. Будь хто таким робом доведе свою землю до стану мертвої пилюки за 12 років. Та кого це гребе?! Мені треба просто вижити протягом 4 років.

Сподіваюсь, я отримаю на 50% більше врожай згаданим способом. Маючи 126 квадратних метри ріллі (трохи більше ніж удвічі моїх теперішніх 62 квадратних метрів) можна добути більше 900 калорій на день.

Це дійсно поступ. Все ще лишається небезпека голодування, та у мене з’являються справжні шанси на порятунок. Бо я тоді зможу вижити, голодуючи, та все ж не вмираючи. Ще можна зменшити потребу у калоріях обмеженням фізичної праці. Можна встановити температуру у Габі вищу нормальної, через що моє тіло витрачатиме менше енергії для підтримки своєї температури. Можна відрізати руку і з’їсти, здобувши так цінні калорії зменшивши мою загальну потребу у калоріях.

Ні, навряд.

То ж припустімо, що я зроблю згадану кількість посівної площі. Наче достатньо. та де мені взяти воду? Збільшуючи 62 квадратні метри городу до 126, товщиною 10 см, потребуватиму ще 6,4 кубічні метри ґрунту (знову копати, хай його!..) і ще 250 літрів води.

Ті 50 л, що у мене є - пити, якщо зламається відновлювач води. Тому мені не вистачає 250 л з потрібних мені 250 л.

Дідько. Піду посплю.



Журнал: Сол 26

Ще один продуктивний день конячої роботи.

Втомившись думати про пошук 250 л води, вирішив замість цього попрацювати руками. Все одно треба натягати кляту купу ґрунту до Габу, навіть якщо він поки що сухий і не родючий.

Доки пристав, встиг занести кубічний метр.

Відтак налетів невеличкий піщаний шторм, тривав з годину і позасипав сонячні колектори. Тому мені довелось ЗНОВУ одягати скафандр і робити ЩЕ ОДНУ ПЧД. Я був розлючений увесь час. Обмітати величезне поле сонячних панелей - це нудна марудна робота. Та коли я все зробив, то зміг повернутись у свій маленький Габ у преріях. (прим. перекладача Це алюзія на роман Лори Інґалз Уайлдер (1867-1957) “Маленька хатинка у преріях”)

Був саме час для нового подвоєння земельки, то я вирішив, що вже зроблю і це. Витратив годину. Ще одне подвоєння - і придатний ґрунт готовий до використання.

Ще, як я побачив, можна почати садити. Я зробив достатньо подвоєнь, що можна виділити куточок окремо. Для справи у мене було 12 картопляний бульб.

Я дуже везучий сучий син, бо вони не були морожено-висушеними чи перетертими. Чому НАСА відправило 12 простих бульб, охолоджених, та не заморожених? І чому відправило їх саме з нами, а не як решту забезпечення Габу - у ящиках? Бо поки ми б виконували завдання на поверхні, настав би День Подяки, і мозкоправи НАСА вирішили, що буде добре, якщо у нас буде спільна вечеря. Не просто їсти страви разом, але й зготувати їх. Може у цьому є якась логіка, та мені все одно.

Кожну картопелинку я розрізав на чотири частини, попередньо переконавшись, що на кожен шматочок припадає щонайменше 2 вічка. Вічка - це звідки картопля проростає. Я дав їм трохи полежати, щоб вони підсохли, а потім посадив у кутку, давши кожному достатньо місця. Помогай вам Бог, мої бульбочки. Моє життя залежить від вас.

Звичайно, потрібно 90 днів щоб виростити картопелини нормального розміру. Та я не можу чекати так довго. Мені треба зібрати усю картоплю з цього врожаю, щоб засіяти решту поля.

Піднявши температуру у Габі до задушливих 25,5С, я прискорю ріст рослин. Також внутрішнє освітлення забезпечить достатньо “сонячного світла”, а я - багато води (відразу як придумаю де її узяти). Тут не буде негоди, не буде ні паразитів, які б шкодили їм, ні бур’янів, які б забирали з ґрунту поживні речовини. При усіх цих умовах. вони повинні вирости здоровими, плодючими бульбами за 40 днів.

Думаю, я достатньо побув фермером Марком на сьогодні.

З’їм повну порцію. Я це заробив. До того ж, я спалив купу калорій, і я хочу їх повернути.


Я переглядав речі капітана Ллюїса доки не знайшов її особисту флешку. Кожен міг брати будь-які цифрові розваги, а я вже втомився від слухання Джогансенової колекції Бітлз. Час побачити, що взяла Ллюїс.

Дурнуваті ТВ шоу. Ось що у неї було. Незліченні повні сезони ТВ шоу з доісторичних часів.

Щож. Дареному коню у зуби не дивляться. Поглянемо на “Троє - це компанія”.



Журнал: Сол 29

За ці дні я наносив усередину усю потрібну мені землю. Ще приготував столи і ліжка, щоб могли витримати вагу ґрунту, і навіть насипав його на них. Все ще немає води щоб зробити його життєдайним, та в мене є кілька ідей. Насправді поганих ідей, та це хоч щось.

Сьогодні найбільшою складністю було встановлення наметів.

Справа у тому, що роверові намети не призначені для частого використання.

Гадалось, що ви викидаєте намет, залазите у нього і ждете на рятунок. Його повітряний шлюз - це насправді просто клапани і двоє дверей. Зрівняти тиск з тим, що на вашому боці, зайти, зрівняти тиск з тим, що на іншому боці, вийти. Таким чином ви втрачаєте багато повітря. А мені треба буде заходити туди хоча б раз на день. Загальний об’єм кожного намету вельми малий, тому не можна взагалі випускати звідти повітря.

Я витратив ГОДИНИ на спроби приєднати повітряний шлюз намету на шлюзу Габа. У Габі є три повітряні шлюзи. Було б чудово два з них з’єднати з наметами.

Сумно те, що повітряні шлюзи наметів МОЖУТЬ поєднуватись із іншими шлюзами! Всередині можуть бути поранені чи люди без скафандрів. Ви повинні мати змогу забрати людей не виставляючи їх на марсіянську атмосферу.

Але намети зпроектовані, щоб ваші колеги прийшли вам на допомогу на РОВЕРІ. Повітряні шлюзи Габу набагато більші і зовсім не такі, як шлюзи на роверах. Якщо врахувати це, то виходить, що немає сенсу намагатись з’єднати намет і Габ.

Хіба що ти загублений на Марсі, а усі думають, що ти мертвий, а тобі треба відчайдушно битись із часом і фізикою, щоб лишатись живим. Ну, а окрім цього крайнього випадку, більше причин ніяких.

Отже я вирішив прийняти факти. Втрачатиму трохи повітря кожного входу і виходу з намету. Добра новина у тому, що кожен намет має впускний зовнішній повітряний клапан. Адже вони зроблені як аварійні укриття. Прибульцям може знадобитись повітря, і ви можете дати його з ровера, під’єнавши намет до повітрогону. Простої рури, яка об’єднує повітря ровера з повітрям намету.

Габ і ровери мають однакового розміру клапани і рури, тому я під’єднав намети напрямки до Габу. Так повітря автоматично поповнюватиметься замість втрат після моїх входів і виходів (що ми, хлопці із НАСА, називаемо прибуттям і відбуттям).

НАСА не напружувалось щодо цього рятувального намету. Щойно я натис кнопку паніки у ровері, намет зі свистом і закладанням моїх вух вистрілило, залишаючи його під’єднаним до повітряного шлюзу ровера. На це знадобилось близько двох секунд.

Я зачинив повітряний шлюз на боці ровера і так отримав гарний, ізольований намет. Під’єднання тисковирівнювального рукава було простим (бо цього разу я використовував речі саме так, як було заплановано їх творцями). Відтак, після кількох переходів через шлюз (з втратою повітря, відновленою автоматично Габом) я наніс туди земельки.

Повторив процес для іншого намету. Все пройшло досить вдало.

Ех… вода.

У часи середньої школи я грав у “Підземелля і дракони”. (Мабуть ви не здогадувались, що цей ботанік - інженер з механіки був у школі трохи задротом, але я ним справді був). У тій грі я грав Клеріком. Одним із заклинань, яке я міг кинути, було “Створити воду”. Я завжди думав, що воно дурне, і воно ніколи не було потрібне. Леле, щоб б я тільки не віддав саме тепер за можливість робити це насправді.

Та нехай. Залишимо цю проблему на завтра.

А цього вечора мене знову чекає “Троє - це компанія”. Я зупинився минулого вечора посеред серії, де містер Роупер побачив щось, що не правильно зрозумів.




Журнал: Сол 30

У мене дурнувато небезпечний план для отримання води. І повірте людоньки, він справді НЕБЕЗПЕЧНИЙ. Та у мене не великий вибір. Інших ідей нема, а через кілька днів надходить час для нового земле-подвоєння. Коли буде останнє подвоєння, я подвоюватиму вже увесь ґрунт, що заніс усередину. Якщо не зволожити його перед тим, то він просто змертвіє.

На Марсі не багато води. Є крига на бігунах, та вони занадто далеко звідси. То ж якщо я хочу воду, я маю зробити її з нічого. На щастя, я знаю рецепт: взяти гідроген, додати кисень, підпалити.

Робитимемо по черзі. Почну з кисню.

У мене є достатній запас О2, але його не досить для створення 250 л води. Два балони високого тиску у кінці Габу - це мій увесь кисень (плюс повітря у Габі, звісно). Кожен вміщує 25 рідкого О2. Габ використає його у разі аварії, для балансу атмосфери у нього є оксигенатор. Наявність балонів з О2 пояснюється потребою наповнювати скафандри і ровери.

У будь якому разі, запасний кисень може дати лише 100 л води (50 л О2 створює 100 л молекул, в який лише по одному атому О). У такому разі не буде ПЧД для мене, і не буде аварійного запасу. А буде менше ніж половина води, яка мені потрібна. То ж це не розглядається.

Але кисень знайти на Марсі легше ніж вам здається. Атмосфера Марса на 98% складається із СО2. А я саме маю апарат, єдине призначення якого - звільнення кисню із СО2. Слава оксигенатору!

Та є проблема: атмосфера дуже розріджена. Приблизно 1/90-а тиску на Землі. Тому збирати її складно. Загнати повітря ззовні всередину майже неможливо. Едина мета Габу - не дозволити цьому статись. Малесенька кількість марсіянської атмосфери, яка потрапляє всередину, коли я користуюсь повітряним шлюзом, просто сміховинна.

І ось тут нам допоможе паливна фабрика МЗЧ.

Мої колеги забрали МЗЧ кілька тижнів тому. Але долішня половина залишилась. У НАСА немає звички тягати непотрібне сміття на орбіту. Залишились посадковий механізм, рампа для входу і паливна фабрика. Пам’ятаєте, що МЗЧ виробив власне паливо із атмосфери Марса? Перший крок був зібрати СО2 і тримати його у ємності високого тиску. Якщо я під’єднаю її до енергосистеми Габу, то отримуватиму півлітра рідкого СО2 на годину, безконечно. Через 5 днів я матиму 125 л СО2, що дасть мені 125 л О2 після пропускання через оксигенатор.

Цього достатньо, щоб зробити 250 л води. Отже у мене є план для кисню.

З гідрогеном буде трохи складніше.

Я розглянув спустошення гідрогенових паливних елементів, але мені потрібні ці батареї щоб мати електрику вночі. Якщо їх у мене не буде, я мерзнутиму. Мені це можна пережити, але рослин це уб’є. До того ж кожен паливний елемент має не багато Н2. Не варто втрачати таку корисну річ заради маленької користі. Єдине, з чим у мене немає проблем, це електрика. Не хочу цього позбуватись.

Тому я піду іншим шляхом.

Я часто говорю про МЗЧ. Та зараз я хочу поговорити про МПЧ.

Протягом найжахливіших 23 хвилин мого життя четверо моїх друзів по команді і я намагались не обісратись, поки Мартінез скеровував МПЧ до поверхні. Ми почувались як барабані сушарки.

Спочатку ми відділились від Гермесу і зменшили нашу орбітальну швидкість щоб падати правильно. Усе було спокійно, доки ми не врізались у атмосферу. Якщо ви думаєте, що турбулентність жорстка у реактивному лайнері, який летить на швидкості 720 км/год, то просто уявіть собі якою вона буде на 28 000 км/год.

Автоматично були викинуті кілька багатоступеневих наборів парашутів для сповільнення нашого спуску, потім Мартінез вручну скеровував нас до поверхні, використовуючи рушії для уповільнення спуску і контрою наших бічних коливань. Він навчався цьому роками і зробив свою справу особливо добре. Він перевершив усі можливі очікування щодо посадки, доправивши нас усього за 9 метрів від цілі. Цей хлопець просто чарівник у посадках.

Дякую, Мартінезе! Можливо ти врятував моє життя.

Не тому що, посадка була точною, а тому що він зберіг так багато палива. Сотні літрів невикористаного гадразину. Кожна молекула гідразину має чотири атоми гідрогено. То ж кожен літр гідразину має у собі достатньо гідрогену для ДВОХ літрів води.

Я зробив маленьку ПЧД сьогодні для перевірки. МПЧ має залишок соку у 292 л. Достатньо для виробництва майже 600 л води! Набагато більше. ніж мені треба.

Є лише одна пастка: вивільнити гідроген із гідразину - це… ну… зробити як у ракеті. Це дуже, дуже гаряче. І небезпечно. Якщо робити це у кисневій атмосфері, спека і вивільнений гідроген призведуть до вибуху. Після буде багато Н2О, але я буду занадто мертвим, щоб радіти цьому.

У своїй суті гідразин дуже простий. Німці використовували його ще у другу світову війну для реактивних літаків (і іноді підривали себе ним).

Все що треба робити, це пропустити його через каталізатор (котрий я можу витягнути із двигуна МПЧ), і той перетворить його у азот і гідроген. Не мучатиму вас хімією, лише скажу, що 5 молекул гідразину стають 5 молекулами N2 і 10 молекулами чудового Н2. Протягом процесу, як проміжний результат, утворюється аміак. Хімія, ці ненадійна шльондра, завжди утворює деяку кількість аміаку, який не реагує з гідразином, і він так і лишається аміаком. Вам подобається запах аміаку? Думаю, він буде найсильнішим у моєму пекельному оточенні, яке увесь час погіршується.

Хімія на моєму боці. Питання лише як я проведу цю реакцію повільно, і як я зберу гідроген? Відповідь: я не знаю.

Гадаю, я щось вигадаю. Або помру.

Хай там як, та мене більше турбує інше: я просто не розумію навіщо замінили Кріссі на Сінді. “Троє - це компанія” напевно вже ніколи не буде таким, як колись, після цього провалу. Час покаже.



Загрузка...