Розділ 16


Мартінезе.

Доктор Шілдс каже, що я маю писати особисті повідомлення до кожного із команди. Вона каже, що це збереже мій зв’язок з людством. Гадаю, це бздура. Але це наказ.

З тобою можу бути відкритий.

Якщо я помру, я прошу тебе провідати моїх батьків. Вони захочуть послухати про наше перебування на Марсі від учасника. Мені потрбіно, щоб ти це зробив.

Буде не легко говорити з парою про їхнього померлого сина. Це велика послуга - тому я і прошу тебе. Я би сказав, що ти мій найкращий друг та подібне, та це буде по ґейськи.

Я не відступаю. Лише планую для усіх завершень. Не більше.


Ґуо Мінг, директор Китайського національного космічного керівництва, перевіряв величезний набір паперів на своєму столі. Раніше, коли Китай хотів запустити ракету, вони просто запускали її. Тепер, вони були змушені міжнародними угодами спочатку попереджати інші нації.

Ця вимога, подумки відзначив Ґуо Мінг, не накладалась на Сполучені Штати. Якщо чесно, американці публічно оголошували про свої заплановані запуски доволі заздалегідь, тому це приводило до того ж.

Він ішов по тонкій межі заповнюючи форму: повідомити дату запуску та шлях польоту, роблячи усе можливе, щоб не “розкрити державну таємницю”.

Він пирхнув через останню вимогу.

- Сміховиння, - пробурмотів він.

Таіянг Шен не мав стратегічної або військової цінності. Це був непілотований зонд, що мав пробути на Земній орбіті менше двох днів. Відтак він би попрямував на сонячну орбіту між Меркурієм та Венерою. Він буде першим китайським геліологічним зондо на сонячній орбіті.

Та все ж Державна Рада наполягала, щоб усі запуски були овиті таємницею. Навіть якщо нема чого ховати. Таким робом інші нації не зможуть зробити висновок із міри закритості, який запуск пов’язаний із секретними вантажами.

Стукіт у двері відволік його від роботи з паперами.

- Зайдіть, - сказав Ґуо Мінг, радий перерві.

- Добрий вечір, пане, - сказав заступник директора Жу Тао.

- З поверненням, Тао.

- Дякую, пане. Радий бути знов у Бейджині.

- Як справи у Джиуквані? - спитав Ґуо Мінг. Не надто зимно сподіваюсь? Ніколи не зрозумію, чому наш пусковий комплекс розташували посеред пустелі Ґобі.

- Було зимно, але стерпно, - сказав Жу Тао.

- А як ідуть підготовки до запуску?

- Я щасливий звітувати, що вони йдуть за розкладом.

- Відмінно, - Ґуо Мінг усміхнувся.

Жу Тао тихо сидів й дивився на свого начальника.

Ґуо Мінг знову вичікувально глянув на нього, але Жу Тао ні підводився, щоб йти геть, ні говорив нічого далі.

- Щось іще, Тао? - спитав Ґуо Мінг.

- М-м-м… - почав Жу Тао. - Певно, ви чули про зонд Айріс?

- Так, чув, - Ґуо спохмурнів. - Жахлива ситуація. Той бідолаха помре від голоду.

- Можливо, - сказав Жу Тао. - Можливо ні.

Ґуо Мінг відхилився на спинку фотеля.

- Що ти хочеш сказати?

- Я про прискорювач Таіянг Шен, пане. Наші інженери перевірили числа, і він має достатньо палива для досягнення орбіти для спуску на Марс. Він може бути там за 419 днів.

- Ти жартуєш?

- Ви пам’ятаєте, щоб я колись жартував, пане?

Ґуо Мінг підвівся та ущипнув підборіддя. Ходячи туди-сюди, він сказав:

- Ми справді можемо послати на Марс зонд?

- Навряд чи це відомо, пане, - сказав Жу Тао. - Ми послали кілька у минулому.

- Так, я знаю, але ми справді можемо послати Таіянг Шен?

- Ні, пане, - сказав Жу Тао. - Він заважкий. Масивний тепловий захист робить його найважчим непілотованим зондом, що ми коли-небудь будували. Саме тому прискорювач мав бути таким потужним. Але можна відправити на Марс легший корисний вантаж.

- Скільки маси ми можемо послати? - спитав Ґуо Мінг.

- 941 кілограм, пане.

- Гм… - сказав Ґуо Мінг. - Закладаюсь, НАСА змогли б працювати з такими обмеженнями. Чому вони не звернулись до нас?

- Тому що вони не знають, - сказав Жу Тао. - Уся наша технологія з прискорювачами засекречена. Міністерство державної безпеки навіть поширює дезінформацію про нашу вантажопідйомність. З очевидних причин.

- Отже вони не знають, що ми можемо їм допомогти, - сказав Ґуо Мінг. - Якщо ми вирішимо не допомагати, ніхто не знатиме, що ми могли б.

- Правильно, пане.

- Гіпотетично, припустімо, що ми вирішили допомогти. Що тоді?

- Час був би ворогом, пане, - відповів Жу Тао. - Зважаючи на тривалість подорожі та запаси, що лишились у їхнього астронавта, будь-який такий зонд має злетіти не пізніше ніж за місяць. Та й тоді йому доведеться трохи поголодувати.

- Це саме біля дати запланованого запуску Таіянг Шена.

- Так, пане. Але їм знадобилось два місяці, щоб збудувати Айріс, і це був такий поспіх, що закінчилось аварією.

- Це їхній клопіт, - сказав Ґуо Мінг. - Наша справа була б надати прискорювач. Ми б злетіли з Джиуквана. Ми не можемо везти 800-атонну ракету у Флориду.

- Будь-яка угода матиме в собі відшкодування нам Америкою прискорювача, - сказав Жу Тао, - а Державна Рада мабуть захоче політичних поступок від Уряду США.

- Відшкодування не матиме сенсу, - сказав Ґуо Мінг. - Цей проект був дорогим, і Державна Рада увесь час нарікала щодо цього. Якщо вони отримають виплату за нього, вони просто залишать гроші собі. Ми ніколи не збудуємо ще один.

Він з’єднав руки за спиною.

- А американський народ може й чуйний, та їхній уряд - ні. Державний департамент США не торгуватиме чимось важливим заради життя однієї людини.

- То це безнадійно? - спитав Жу Тао.

- Не безнадійно, - заперечив Ґуо Мінг. - Лише складно. Якщо довірити перемовини дипломатам, то воно ніколи не вирішиться. Маємо тримати це між вченими. Космічне агенство з космічним агенством. Я знайду перекладача та подзвоню директорові НАСА. Ми випрацюємо угоду, відтак покажемо її нашим урядам як доконаний факт.

- Але що вони можуть зробити для нас? - спитав Жу Тао. - Ми віддамо їм прискорювач та фактично скасуємо Таіянг Шен.

Ґуо Мінг усміхнувся.

- Вони дадуть нам те, що ми не здобудемо без них.

- І це буде?..

- Вони доправлять китайського астронавта на Марс.

Жу Тао підвівся.

- Ну звісно, - він усміхнувся. - Команда Аресу 5 ще не вибрана. Ми наполягатимемо на члені команди. Одному, якого ми виберемо й тренуватимемо. НАСА та Державний департамент США обов’язково погодяться. Та чи згодиться наша Державна Рада?

Ґуо Мінг криво усміхнувся.

- На очах громадськості врятувати американця? Відправити китайського астронавта на Марс? Показати світові, що Китай рівний з США у космосі? Державна Рада продасть рідних матерів за це.



Теді вслухався у телефон біля вуха. Голос на іншому боці закінчив те, що мав сказати, відтак почав чекати на відповідь у запалій тиші.

Перетравлюючи щойно почуте, він дивився у пустку перед собою.

Після кількох секунд він відповів:

- Так.




Джогансен.

Продаж твоїх постерів обганяє наші разом узяті. Ти гаряча дівка, котра рушила на Марс. Ти на стінах гуртожитків по усьому світі.

Маючи таку зовнішність, чому ти така нудна? Ти ж нудна, ти знаєш. Серйозний ботан. Мені довелось робити дещо у комп’ютері, щоб Патфайндер заговорив до ровера... - рятуй мене Господь. А мені ще й НАСА казало, що робити, на кожному кроці процесу.

Тобі варто бути крутішою. Носи темні окуляри та шкіряну куртку. Носи складний ніж. Зрости до рівня крутості, відомого як … “крутий ботанік”.

Ти знала, що капітан Ллюїс мала з нами, чоловіками, розмову? Якщо хтось образить тобі, нас виженуть з місії. Гадаю, після командування протягом усього життя морцями, у неї склалась несправедливо спотворена точка зору.

Та нехай. Намагайся не думати про усіх тих хлопців, які дрочать на твій постер.



- Гаразд, ми знову тут, - сказав Брюс до зібраних разом керівників ЛРР. - Ви усі чули про Таіянг Шен, отже знаєте, що наші друзі в Китаї дали нам ще один шанс. Але цього разу, це буде важче. Таіянг Шен буде готовий через 28 днів. Якщо він злетить вчасно, наш вантаж дістанеться до Марса на 624-й Сол, це шість тижнів після очікуваного закінчення їжі для Уотні. НАСА вже працює над розтягуванням його запасів. Ми увійшли в історію, закінчивши Айріс за шістдесят три дні. Тепер ми маємо зробити це за двадцять вісім.

Він глянув через стіл на обличчя з недовірливим виразами.

- Наріде, - сказав він. - Це буде найбільш “жебрацький” космічний човен за всю історію. Є лише один спосіб закінчити так швидко - без посадкової системи.

- Даруй, що? - затинаючись спитав Джек Тревор.

Брюс кивнув.

- Ти правильно мене почув. Без посадкової системи. Нам знадобиться навігація для корегувань курсу протягом польоту. Та коли він досягне Марса, він розіб’ється.

- Це дурість! - сказав Джек. - Коли він вдариться, швидкість буде просто божевільна!

- Ага, - сказав Брюс. - При найсприятливішому атмосферному впливі він удариться на швидкості 300 метрів на секунду.

- Яка ж користь для Уотні від розтрощеного зонда? - спитав Джек.

- Якщо їжа не згорить на шляху вниз, Уотні зможе їсти її. - пояснив Брюс.

Повернувшись до білої дошки, він почав креслити загальний організаційний графік.

- Мені потрібні дві команди, - почав він. - Команда 1 зробить зовнішню оболонку, систему навігації та рушії. Все що нам треба, це щоб він дістався до Марса. Мені потрібна найбезпечніша із усіх можливих систем. Найкращим буде аерозольне ракетне пальне. Потужне радіо, щоб ми могли спілкуватись з ним, та стандартне навігаційне супутников ПЗ. Команда 2 матиме справу з корисним вантажем. Вони мають знайти спосіб зберегти їжу в момент удару. Якщо білкові палички вдаряться у пісок на швидкості 300 м/с, вони створять багатий на білок пісок. Нам треба, щоб після удару палички були їстівними. Ми можемо підняти 941 кг. Щонаймене 300 з них мають бути їжею. Вперед мізкувати.



- Е-е, докторе Капур? - сказав Річ, просовуючи голову у кабінет Венката. - У вас є хвилинка?

Венкат жестом запросив його зайти.

- Ви?..

- Річ. Річ Пьорнел, - сказав той, човгаючи у кабінет з копицею переплутаних паперів у руках. - З астродинаміки.

- Приємно зазнайомитись, - сказав Венкат. - Чим можу допомогти , Річе?

- Я тут недавно натрапив на дещо. Витратив на це багато часу, - він кинув папери на Венкатовий стіл. - Дайте-но знайти загальний опис...

Венкат безпорадно лупав на свій стіл - колись чистий, а тепер захаращений купою роздруківок.

- Ось він! - вигукнув переможно Річ хапаючись за папірець. Потім вираз його обличчя став сумним. - Ні, це не він.

- Річе, - сказав Венкат. - Можливо ти мені просто скажеш у чому суть?

Річ подивився на паперовий безлад і зітхнув.

- Але ж я мав таки гарний опис…

- Опис чого?

- Рятунку Уотні.

- Він вже у процесі, - сказав Венкат. - Це відчайдушна спроба, але…

- Ви про Таіянг Шен? - пирхнув Річ. - Це не спрацює. Ви не зробите марсіянський зонд за місяць.

- Ми добряче докладемо зусиль, - сказав Венкат з нотою роздратування у голосі.

- О, даруйте, я дратую? - спитав Річ. - Я не дуже ладнаю з людьми. Іноді я дратую. Було б добре, щоб люди просто говорили мені про це. Хай там як, Таіянг Шен дуже важливий. Насправді моя ідея не спрацює без нього. Але марсіянський зонд? Припиніть.

- Гаразд, - сказав Венкат. - Яка у тебе ідея?

Річ схопив папірець зі столу.

- Ось він!

Він передав його Венкату з дитячою усмішкою.

Венкат узяв опис й ковзнув по ньому поглядом. Що далі він читав, то ширше розплющувались його очі.

- Ти впевнений у цьому?

- Цілком! - Річ промінився.

- Ти ще комусь розказував?

- Кому б я міг розказати?

- Не знаю, - сказав Венкат. - Друзям?

- У мене немає жодного.

- Гаразд, тримай це під капелюхом, - сказав Венкат.

- Я не ношу капелюха.

- Це просто вислів.

- Справді? - сказав Річ. - Дурний вислів.

- Річе, ти дратуєш.

- А-а. Дякую.


Фоґеле.

Бути твоїм дублером має свої вади.

Мабуть НАСА вирішило, що ботаніка й хімія подібні, бо обидві мають букву “і”. Так чи ні, врешті я став запасним хіміком.

Пам’ятаєш, як вони змусили тебе витратити день на поясненні мені твоїх експериментів? Це було в середині жвавих тренувань перед місією. Можливо ти вже забув.

Ти почав моє тренування з покупки пива. На сніданок. Німці - чудові.

Та нехай, тепер, коли у мене є вільний час, НАСА завантажило мене роботою. І у списку уся твоя хімічна маячня. То ж нині мені доводиться робити нуднющі експерименти з тестовими пробірками, ґрунтом, рівнями рН… хр-р-р хр-р-р-...

Моє життя тепер - це відчайдушна боротьба за виживання… та випадкові титрування.

Чесно кажучи, я підозрюю, що ти - наднегідник. Ти хімік, у тебе німецький акцент, маєш базу на Марсі… що ще треба?



- Що трясця за “Проект Елронд”? - спитала Енні.

- Я мав придумати якусь назву, - сказав Венкат.

- Тому ти вигадав “Елронд”? - тисла Енні.

- Тому що це таємна зустріч? - здогадався Мітч. - У е-листі говорилось, що я не можу розказувати навіть своєму помічникові.

- Я все поясню, коли прийде Теді, - сказав Венкат.

- Чому “Елронд” означає “таємну зустріч”? - спитала Енні.

- Ми прийматимемо важливе рішення? - спитав Брюс Нґ.

- Саме так, - сказав Венкат.

- Звідки ти це знав? - роздратовано спитала Енні.

- Елронд, - сказав Брюс. - Рада Елронда. З “Володаря перснів”. На цій зустрічі вони вирішили знищити Головний перстень.

- Ісусе, - сказала Енні. - Жоден з вас не мав сексу у старших класах, правда?

- Доброго ранку, - сказав Теді, входячи у кімнату. Він сів й поклав руки на стіл. - Хтось знає, через що ця зустріч? - спитав він.

- Чекай, - сказав Мітч. - Навіть Теді не знає?

Венкат зробив глибокий вдих.

- Один із наших астродинаміків, Річ Пьорнел, знайшов спосіб повернути Гермес на Марс. Курс, який він отримав, дозволить Гермесу долетіти до Марса на Сол 549.

Тиша.

- Ти знущаєшся? - спитала Енні.

- Сол 549? Як це взагалі можливо? - спитав Брюс. - Навіть Айріс не примарсився б раніше 588-го Сола.

- Айріс був човном з точковим упором, - сказав Венкат. - У Гермеса іонний двигун сталого упора. Він постійно прискорюється. А ще Гермес має велику швидкість просто зараз. При їхньому теперішньому курсі на перехоплення Землі, їм доведеться гальмувати увесь наступний місяць лише щоб сповільнитись до швидкості Землі.

Мітч почушав потилицю.

- Ого… 549. Це на 35 Солів раніше часу, коли у Уотні скінчаться харчі. Це б усе вирішило.

Теді подався вперед.

- Проведи нас по цьому плану, Венкате. Що це вимагатиме?

- Ну, - почав Венкат, - якщо вони зроблять цей “Маневр Річа Пьорнела”, вони почнуть відразу прискорюватись, щоб зберегти швидкість й навіть збільшити її. Вони зовсім не натраплять на Землю, але продйуть достатньо близько, щоб використати силу тяжіння для зміни курсу. Десь у той час вони підхоплять зонд з запасами для довгої подорожі. Відтак вони опиняться на орбіті з прискорення у напрямі Марса і прибудуть туди на 549-й Сол. Як я і сказав, це політ проз Марс. Це зовсім не схоже на нормальну Місію Арес. У них буде завелика швидкість для виходу на орбіту. Решта маневру направить їх назад до Землі. Вони будуть вдома за 211 днів після прольоту проз.

- Яка користь від прольоту проз? - спитав Брюс. - Так вони ніяк не зможуть забрати Уотні з поверхні.

- Ага… - сказав Венкат. - Тут починається неприємна частина - Уотні муситиме дістатись МЗЧ Аресу 4.

- Кратера Скіапареллі?! - видихнув Мітч. - Це ж 3 200 км шляху.

- 3 235 км, якщо точно, - сказав Венкат. - Це можливо. Він проїхав до місця посадки Патфайндера і назад. Це більше 1 500 км.

- То було по пласкій пустельній місцевості, - втрутився Брюс. - Але подорож до Скіапареллі…

- Досить сказати, - перервав його Венкат, - що це буде дуже важко й небезпечно. Але у нас є багато розумних науковців, які допоможуть вдосконалити ровер. Також будуть зміни у МЗЧ.

- А що не так з МЗЧ? - спитав Мітч.

- Він зроблений для виходу на низьку орбіту Марсу, - пояснив Венкат. - Але Гермес пролітатиме проз, то ж МЗЧ має цілком відірватись від сили тяжіння Марсу для перехоплення.

- Як? - спитав Мітч.

- Доведеться скинути вагу… багато ваги. Я можу зібрати повну кімнату людей, які працюватимуть над цими проблемами, якщо ми згодимось на цей план.

- Раніше, - сказав Теді, - ти згадав зонд забезпечення для Гермеса. У нас є можливості?

- Так, з Таіянг Шеном. - сказав Венкат. - Ми злетимо для біляземної стиковки. Це набагато легше ніж доправити зонд на Марс, можна не сумніватись.

- Розумію, - сказав Тедді. - Отже у нас два варіанти на столі: надіслати Уотні достатньо харчів, щоб протриматись до Аресу 4 чи послати Гермес назад щоб забрати його просто зараз. Обидва плани потребують Таіянг Шен, тому ми можемо вибрати лише один.

- Так, - сказав Венкат. - Ми мусимо вибрати один.

Вони усі на хвильку задумались.

- А що з командою Гермеса? - порушуючи мовчанку, спитала Енні. - Чи не буде для них проблемою збільшити… - вона швидко порахувала подумки, - на 533 дні свою місію?

- Вони не вагатимуться, - сказав Мітч. - Жодної секунди. Тому Венкат і зібрав нас. - Він кинув на Венката осудливий погляд, - Він хоче, щоб ми вирішили замість них.

- Це правда, - сказав Венкат.

- Це має бути рішення капітана Ллюїс, - з натиском сказав Мітч.

- Безглуздо навіть питати її, - сказав Венкат. - Це ми повинні прийняти рішення - це питання життя й смерті.

- Вона командир місії, - сказав Мітч. - Рішення про життя та смерть - це її, дідько, робота.

- Заспокойся, Мітче, - сказав Теді.

- Лайно це, - сказав Мітч. - Ви, люди, оминали команду щоразу, як щось не складалось. Ви не сповістили її, що Уотні все ще живий, тепер ви не кажете їм, що є можливість порятунку.

- Ми вже маємо можливість для порятунку, - сказав Теді. - Ми просто обговорюємо ще одну.

- Посадка падінням? - сказав Мітч. - Хтось вірить, що це спрацює? Хоч хтось?

- Гаразд, Мітче, - сказав Теді. - Ти висловив свою думку, і ми тебе почули. Рухаймось далі. - Він повернувся до Венката. - Чи може Гермес працювати впродовж 533 дні після встановленого розкладом завершення місії?

- Має змогти, - сказав Венкат. - Можливо команді доведеться то тут, то там щось лагодити, але вони добре натреновані. Пам’ятайте, Гермес зроблений для виконання усіх 5 місій Арес. Він пройшов лише половину призначеного йому шляху.

- Це найдорожча річ, яку ми коли-небудь будували, - сказав Теді. - Ще один ми не збудуємо. Якщо щось не вдасться, команда загине, а з ними й програма Арес.

- Втрата команди була б великим лихом, - сказав Венкат. - Але Гермес ми не втратимо. Ми можемо керувати ним дистанційно. Тому поки реактор й іонні двигуни продовжують працювати, ми можемо повернути його.

- Космічні подорожі непередбачувані, - сказав Мітч. - Ми не можемо перетворювати це на дискусію про те, що буде найбезпечнішим.

- Я не згоден, - сказав Теді. - Це цілком дискусія про вибір того, що найбезпечнішим. І про те, скільки життів на кону. Обидва плани ризиковані, але повторне постачання Уотні запасів - це ризик лише для одного життя, у той час як маневр Річа Пьорнела - ризик для шістьох.

- Зваж на рівень ризику, Теді, - сказав Венкат. - Мітч має рацію. Посадка падінням - це великий ризик. Зонд може пролетіти проз Марс, може увійти у атмосферу не правильно і згоріти, він може ударитись об поверхню надто сильно й знищити харчі… ми оцінюємо шанси на успіх як 30%.

- Колоземне стикування з Гермесом здійсненніша? - спитав Теді.

- Набагато здійсненніша, - запевнив Венкат. - З затримкою сигналу менше секунди ми можемо керувати зондом просто з Землі, а не покладатись на автоматику. Коли настане час докуватись, майор Мартінез зможе пілотувати ним дистанційно з Гермеса взагалі без затримки сигналу. До того ж на Гермесі є команда, здатна впоратись з будь-якими труднощами, що можуть виникнути. І нам не доведеться робити вхід у атмосферу, запаси не муситимуть переживати удар на 300 м/с.

- Отже, - сказав Брюс. - У нас є високі шанси убити одну людину або низькі шанси убити 6 осіб. Йсусе. Як взагалі можна приймати такі рішення?

- Ми говоритимемо про це, відтак Теді прийме рішення, - сказав Венкат. - Не думаю, що ми можемо ще щось зробити.

- Ми б могли дозволити Ллюїс… - почав Мітч.

- Так, окрім цього, - перервав його Венкат.

- Питання, - сказала Енні. - Навіщо взагалі я тут? Схоже це розмова лише для вас, ботанів.

- Ти маєш бути у курсі, - сказав Венкат. - Ми не приймемо рішення просто зараз. Нам потрібно тихо вивчити деталі. Щось може просочитись, і ти має бути готовою викручуватись з питань.

- Як довго ми прийматимемо рішення? - спитав Теді.

- Вікно для початку маневру закінчиться за 39 годин.

- Гаразд, - сказав Теді. Слухайте всі: ми обговорюємо лише особисто або по телефону. Ніяких е-листів. І не говоріть про це ні з ким окрім присутніх тут. Останнє, що на треба - це тиск громадськості задля ризикованої ковбойської місії, яка може бути просто нездійсненною.



Беку.

Гей, друже. Як ти там?

Тепер, коли я у “жахливій ситуації”, я більше не мушу виконувати правила суспільства. Я можу з кожним бути чесним.

Зважаючи на це, я маю сказати… друже… ти мусиш сказати Джогансен про свої почуття. Я ти цього не зробиш, ти вічно шкодуватимеш.

Я не можу збрехати - мене може чекати поганий кінець. Я не уявляю, що вона думає про тебе. Чи про що-небудь. Вони дивакувата.

Але дочекайся завершення місії. Ти будеш з нею у човні ще два місяці. І якщо у вас налагодиться впродовж місії, Ллюїс уб’є тебе.


Венкат, Мітч, Енні, Брюс та Теді вдруге таємно зустрілись. “Проект Елронд” породжував темні чутки з серпанком секретності. Багато людей знали ім’я, але не розуміли значення.

Спекуляції були нестримними. Дехто думав, що це була цілком нова програма. Інші переймались, що це може бути спроба повністю скасувати Арес 4 й 5. Більшість гадала, що це була робота щодо Аресу 6.

- Це було не легке рішення, - сказав Теді зібранню еліти. - Але я вибрав Айріс 2. Ніякого маневру Річа Пьорнела.

Мітч вдарив п’ястуком по столу.

- Ми зробимо усе можливе, щоб він вдався, - сказав Брюс.

- Якщо дозволите спитати, - почав Венкат, - що вплинуло на твоє рішення?

Тедді зітхнув:

- Уся справа у ризикові, - сказав він. - Айріс 2 - це ризик лише для одного. Річ Пьорнел ризикує шістьма. Я знаю, що імовірніше спрацює “Річ Пьорнел”, але не думаю, що ця імовірність у шість разів більша.

- Ти гидкий боягуз, - сказав Мітч.

- Мітче… - сказав Венкат.

- Ти, трясця, клятий гидкий боягуз, - продовжив Мітч, не зважаючи на Венката. - Ти лише хочеш зменшити власні втрати. Ти керуєш шкодою. Тобі насрати на життя Уотні.

- Так і є, - відповів Теді. - І мене нудить від твого дитячого підходу. Можеш влаштовувати які завгодно істерики, але решта нас мають буди дорослими. Це не телешоу, різикованіше рішення не завжди найкраще.

- Космос небезпечний, - відрізав Мітч. - Саме з цим ми тут працюємо. Якщо хочеш увесь час схилятись до безпеки, тоді йди працювати у страхову компанію. І до речі, ти ризикуєш не своїм життям. Команда може мати власну думку щодо цього.

- Ні, не може, - відбив напад Теді. - Вони надто емоційно залучені. Очевидно, як і ти. Я не поставлю п’ять життів на кін заради однієї. Особливо, якщо ми можемо врятувати його без ризику для них усіх.

- Нісенітність! - викрикнув Мітч у відповідь підводячись зі стільця. - Ти просто переконуєш себе, що посадка падінням спрацює, а значить тобі не треба зважуватись на ризик. Ти лишаєш його висихати, ти куряче-лайняний сучий сину!

Він вихором вийшов з кімнати сильно вдаривши дверима за собою.

Після кількох секунд Венкат пішов за ним зі словами:

- Переконаюсь, що він охолоне.

Брюс зжався на стільці:

- Отакої, - сказав він знервовано. - Ми ж науковці, заради Бога. Що за чортівня?!

Енні тихо зібрала свої речі й скала їх у портфель.

Теді поглянув на неї.

- Вибач за це, Енні, - сказав він. - Що я можу сказати? Іноді чоловіки дозволяють тестостерону узяти гору...

- Я сподівалась, що він налупцює тебе, - перервала вона його.

- Що?

- Я знаю, що ти турбуєшся про астронавтів, але він каже слушно. Ти справді гидкий боягуз. Якби у тебе були яйця, ми могли б врятувати Уотні.


Ллюїс.

Гей, капітане.

Між тренуваннями та нашою подорожжю на Марс я пробув 2 роки у роботі з Вами. Гадаю, я досить добре знаю Вас. Тому думаю, Ви звинувачуєте себе за становище, у якому я опинився, не зважаючи на мій попередній е-лист, де я просив Вас не робити цього.

Ви опинились у неможливій ситуації і прийняли важке рішення. Це те, що роблять капітани. І ваше рішення було правильним. Якби ви зачекати ще трохи, МЗЧ перекинувся б.

Впевнений, Ви подумки перевірили усі можливі варіанти, тому знаєте, що не могли нічого вдіяти інакше (хіба що “бути екстрасенсом”).

Можливо Ви гадаєте, що втрата члена команди - це найгірша річ, що може статись. Не правда. Втрата усієї команди гірше. Ви не дозволили цьому статись.

Але є дещо важливіше з того, про що ми мажмо поговорити: що з Вами та диско? Я розумію телесеріали 70-х, тому що усі люблять волосатих людей з величезними комірами. Але диско?

Диско?!



Фоґель перевірив положення та орієнтацію Гермеса порівняно з наміченим шляхом. Як завжди, все збігалось. На додачу до роботи хіміка місії, він ще й був дипломованим астрофізиком. Хоча його обов’язки навігатора складали смішну дещицю.

Комп’ютер знав курс. Він знав, коли звернути кораблем, щоб іонні двигуни штовхали у потрібному напрямі. Також він знав розташування корабля у будь-який час (легко вирахуване із положення сонця й Землі, та знаючи точний час із бортовиго атомного годинника).

За винятком повного виходу за ліду комп’ютера чи іншої критичної події, величезні Фоґелеві знання астродинаміки ніколи б на сталі у нагоді.

Завершуючи перевірку, він запустив діагностику двигунів. Вони працювали на піку. Усе це він зробив зі своєї кімнати. Усі бортові комп’ютери могли керувати усіма функціями корабля. Давно вже минули дні фізичного відвідування двигунів для перевірки їх.

Закінчивши свою працю на день, він нарешті мав час прочитати е-листи.

Сортуючи повідомлення, які НАСА прийняло вартими передачі, він читав найцікавіші першими та, якщо потрібно, відповідав. Його відповіді записувались в архів, після чого мали бути передані на Землю у спільному пакунку у виконанні Джогансен.

Увагу привернуло повідомлення від його дружини. Заголовок був Unsere kinder (“наші діти”), у якому не було нічого окрім прикріпленого зображення. Він звів брову. Відразу кілька речей були дивними. По-перше, “kinder” має бути з великої літери. Гелена, вчителька правопису у Бремені, малоімовірно могла зробити таку помилку. Також між собою вони ласкаво звали своїх дітей Die Affen. (прим.п., нім. мавпи)

Спробувавши відкрити зображення, він побачив повідомлення про те, що файл не можливо прочитати.

Він зійшов вузьким коридором. Кімнати команди біля зовнішнього корпусу корабля. що постійно обертався, для максимальної імітації сили тяжіння. Двері Джогансен були відчиненими, як завжди.

- Джогансен. Добрий вечір, - сказав Фоґель. У команди був однаковий розклад сну, а це був майже час відбою.

- О, привіт, - сказала Джогансен, виглядаючи з-за комп’ютера.

- У мене комп’ютерна проблема, - пояснив Фоґель. - Хотів спитати, чи можеш ти допомогти.

- Звісно, - сказала вона.

- Нині твій особистий час, - сказав Фоґель. - Можливо завтра, коли ти чергуватимеш, буде ліпше?

- Можна і зараз, - сказала вона. - Що трапилось?

- Тут файл. Зображення, але мій комп’ютер не може його переглянути.

- Де цей файл?, - спитала вона, друкуючи на клавіатурі.

- Він у моєму відкритому просторі. Ім’я - “kinder.jpg”.

- Погляньмо, - сказала вона.

Її пальці пурхали над клавіатурою, а віконця на екрані відкривались й закривались.

- Це точно вада заголовку, - сказала вона. - Мабуть пошматувало при завантаженні. Дай-но гляну у гекс редакторі, з’ясуємо, чи можна взагалі щось витягти...

За хвильку вона сказала:

- Це не jpg. Це неформатований ASCII текстовий файл. Схоже… ну, я не знаю, що це. Виглядає як купа математичних формул. - Вона кивнула на екран. - Щось із цього видається тобі зрозумілим?

Фоґель нахилився вдивляючись у текст.

- Ja, - сказав він. - Це курс маневру Гермеса. Тут сказано, що назва “Маневр Річа Пьорнела”.

- Що це? - спитала Джогансен.

- Я не чув про такий маневр, - він глянув на таблиці. - Це складно… дуже складно...

Він завмер.

- Сол 549?! - вигукнув він. - Mein Gott!



Команда Гермеса насолоджувалась своїм коротким особистим часом у відділенні, яке вони називали Рек. (прим.п., від англ. Recreation) У ньому був лише стіл та заледве місця, щоб шестеро могли сидіти, його потреба у силі тяжіння вважалась найменшою. При своєму положенні у середині корабля, воно отримувало усього 0,2g.

Та все ж цього вистачило, щоб тримати усіх на своїх місцях, коли вони заклякли після повідомлення Фоґеля.

- … а потім місія закінчилася б перехопленням Землі через 211 днів, - закінчив він.

- Дякую, Фоґеле, - сказала Ллюїс. Вона уже чула це пояснення, коли Фоґель прийшов до неї, але Джогансен, Мартінез та Бек чули це вперше. Вона дала їм час перетравити.

- Це справді спрацює? - спитав Мартінез.

- Ja, - кивнув Фоґель. - Я перевірив числа. Усі вони збігаються. Це блискучий курс. Неймовірний.

- Як він злетить з Марса? - спитав Мартінез.

Ллюїс нахилилась вперед.

- У повідомленні ще дещо було, - почала вона. - Маневр був лише частиною загальної ідеї, за якою НАСА мало врятувати Уотні. Нам потрібно підхопити запаси біля Землі, а він мав би дістатись МЗЧ Аресу 4.

- А чого тут все оце “плащ та шпага”? - спитав Бек.

- Згідно з повідомленням, - пояснила Ллюїм. - НАСА відкинуло цю ідею. Вони надають перевагу великому ризикові для Уотні ніж малому ризикові для усіх нас. Хто б не просунув це у пошту Фоґеля, він точно не погодився з НАСА.

- Отже, - сказав Мартінез. - Ми говоримо про відверту непокору рішенню НАСА?

- Так, - підтвердила Ллюїс. - Саме про це ми і говоримо. Якщо зробимо маневр, їм доведеться вислати корабель з припасами, інакше ми загинемо. У нас є можливість змусити їх діяти.

- І ми це зробимо? - спитала Джогансен.

Вони всі подивились на Ллюїс.

- Не брехатиму, - сказала вона. - Я достобіса хочу зробити це. Але уе не звичайне рішення. Це дещо, що НАСА навмисно відкинуло. Ми говоримо про заколот. А такими словами я не розкидуюсь.

Вона підвелась й повільно рушила околяса столу.

- Ми зробимо це лише, якщо ми усі згодні. Та перш ніж відповісте, зважте на наслідки. Якщо наплутаємо зі стиковкою з зондом, ми помремо. Якщо наплутаємо з використанням сили тяжіння Землі, ми помремо. Якщо зробимо усе бездоганно, ми зібльшимо нашу місію на 533 дні. 533 дні незапланованої космічної мандрівки, де усе може трапитись. Обслуговування буде набридливим. Може зламатися щось таке, що ми не можемо полагодити. Якщо це буде критичним для життя, ми помремо.

- Записуй мене! - Мартінез усміхнувся.

- Легше, ковбою, - сказала Ллюїс. - Ми з тобою військовики. Існує велика вірогідність, що вдома нас чекатиме військовий трибунал. А щодо решти нас, то можу гарантувати, що їх ніколи не пошлють у космос знову.

Мартінез схилився до стіни, руки складені, на обличчі напівусмішка. Решта мовчки обдумувала те, що сказала їхній капітан.

- Якщо ми зробимо це, - сказав Фоґель, - це буде більше 1000 днів у космосі. Цього досить на все життя. Мені не потрібно повертатись.

- Схоже, що Фоґель в ділі, - Мартінез ошкірився. - Ну і я звісно.

- Зробімо це, - сказав Бек.

- Якщо ви думаєте, що це спрацює, - сказала Джогансен до Ллюїс, - я вам вірю.

- Гаразд, - сказала Ллюїс. - Якщо ми йдемо на це, що для цього знадобиться?

Фоґель знизав плечима.

- Я прокладаю курс і використовую його, - сказав він. - Що ще?

- Дистанційний контроль, - сказала Джогансен. - Його зроблено, щоб повернути корабель, якщо ми усі помремо чи ще щось. Вони можуть забрати на себе керування Гермесом із Керування місією.

- Яле ж ми просто тут, - сказала Ллюїс. - Ми можемо скасувати усе, що вони спробують, так?

- Не зовсім, - сказала Джогансен. - Дистанційний контроль має вищий пріоритет перед будь-яким бортовим контролем. Припускається, що на кораблі трапилось лихо, і керівному пульту корабля не можна довіряти.

- Ти можеш вимкнути його? - спитала Ллюїс.

- Гм-м-м… - протягнула Джогансен. - Гермес має чотири запасні польотові комп’ютери, кожен з’єднаний з трьома запасними системами зв’язку. Якщо будь-який комп’ютер отримує сигнал від будь-якої системи зв’язку, Керування місією може отримати керування. Ми не можемо вимкнути системи зв’язку - ми втратимо телеметрію й навігацію. Ми не можемо вимкнути комп’ютери - вони нам потрібні для керування кораблем. Мені доведеться вимкнути Дистанційний контроль на кожній системі… Це частина ОС, доведеться подлубатись у коді… так. Я можу зробити це.

- Ти впевнена? - спитала Ллюїс. - Ти можеш його вимкнути?

- Навряд чи буде важко, - сказала Джогансен. - Це аварійна функція, не програма безпеки. Вона не захищена від шкідливого коду.

- Шкідливий код? - Бек усміхнувся. - Отже… ти будеш хакером?

- Ага, - Джогансен усміхнулась у відповідь. - Схоже таки буду.

- Гаразд, - сказала Ллюїс. - Схоже ми можемо це зробити. Але я не хочу нікого примушувати до цього. Виждемо 24 години. Впродовж цього часу будь-хто може змінити свою думку. Просто скажіть мені особисто чи надішліть мені е-листа. Я скасую задум й ніколи не скажу, хто це був.

Ллюїс затрималась у Реку, коли усі вийшли. Дивлячись як вони йдуть, вона бачила їхні усмішки. Усіх чотирьох. Вперше з часу відлету з Марсу вони стали самими собою. Вже тоді вона зрозуміла, що ніхто не змінить свого рішення.

Вони повертались до Марсу.



Усі знали, що Брендан Хатч скоро керуватиме місіями.

Він піднявся по посадах з найбільшою можливою у великій незграбній організації швидкістю. Відомий як старанний працівник, його вміння й лідерські здібності були очевидними усім його підлеглим.

Брендан був відповідальним за Керування місіями з 1-ої ночі до 9-ої ранку щоночі. Постійне відмінне виконання своїх обов’язків обов’язково привело б його до підвищення. Вже було оголошено, що він буде запасним Летовим керівником Аресу 4, а ще він мав гарні перспективу на роботу керівником Аресу 5.

- Польоте, Центр зв’язку, - надійшов голос у його навушники.

- Центр зв’язку слухає, - відповів Брендан. Хоч вони й були в спільній кімнаті, радіо протокол завжди виконувався.

- Незаплановане оновлення статусу від Гермеса.

Через віддаленість Гермеса на 90 світлових секунд інтерактивне голосове спілкування не мало сенсу. Окрім випадків з пресою, Гермес тримав зв’язок через текст поки він не опиниться набагато ближче.

- Зрозумів вас, - сказав Брендан. - Зачитуйте.

- Я… Я не можу второпати, Польоте, - надійшла спантеличена відповідь. - Справжнього статусу немає, лише одне речення.

- Що там сказано?

- Цитую: “Г’юстоне, затямте: Річ Пьорнел - сталево-ока людина-ракета”.

- Що? - спитав Брендан. - Хто, дядько, цей Річ Пьорнел?

- Польоте, це Телеметрія, - пролунав інший голос.

- Говоріть, Телеметріє, - сказав Брендан.

- Гермес зійшов з курсу.

- Центре зв’язку, повідомте Гермес, що вони відхилились. Телеметріє, приготуйте корегувальний вектор…

- Негативно, Польоте, - перервала його Телеметрія. - Це не відхилення. Вони змінили курс. Повідомлення приладів показують навмисне обертання на 27,812 градусів.

- Що за чортівня? - затинаючись промовив Брендан. - Центр зв’язку, спитайте у них, що за чортівня.

- Зрозумів вас, Польоте… повідомлення відправлено. Найменший час відповіді 3 хвилини, 4 секунди.

- Телеметріє, є можливість, що це помилка обладнання?

- Негативно, Польоте. Ми слідкуємо за ними через Супутниковий центр. Положення, яке ми спостерігаємо, збігається зі змінами курсу.

- Центре зв’язку, прочитайте ваші журнали й подивіться, що робила попередня зміна. Перевірте, чи був наказ про великі зміни у курсі, і невідомо як ніхто нам не повідомив.

- Зрозумів вас, Польоте.

- Навігаціє, це Політ, - сказав Брендан.

- Говоріть, Польоте, - надійшла відповідь від оператора Навігації.

- Визначте як довго вони можуть перебувати на цьому курсі перш ніж він стане невиправним. У якій точці вони вже будуть не в змозі перехопити Землю?

- Працюємо над цим, Польоте.

- І хто-небудь, з’ясуйте хто цей, в біса, Річ Пьорнел!



Мітч усівся на канапі у кабінеті Теді, закинув ноги на кавовий столик й посміхнувся.

- Ти хотів мене бачити?

- Чому ти зробив це, Мітче? - спитав Теді.

- Що зробив?

- Ти добре розумієш, про що йдеться.

- А, ти маєш на увазі заколот на Гермесі? - невинно сказав Мітч. - Чудова назва для фільму: “Заколот на Гермесі”. Звучить.

- Ми знаємо, що це зробив ти, - жорстко сказав Теді. - Ще не зрозуміло, яким чином, та це ти надіслав їм маневр.

- Я припускаю, у вас є докази?

Теді похмуро подивився на нього.

- Немає. Поки що немає, але ми працюємо над цим.

- Справді? - спитав Мітч. - Це найкраще, на що ви можете витрачати свій час? На нас чекає колоземне стикування, вже не кажучи про доправлення Уотні до Скіапареллі. У нас купа роботи.

- Ти маєш рацію, у нас купа роботи! - кипів Теді. - Після твого маленького трюку ми вимушені її робити.

- Уявного трюку, - сказав Мітч, піднімаючи палець. - Припускаю, Енні повідомить пресі, що ми вирішили спробувати цей ризикований маневр? Окрім частини про заколот?

- Звісно, - сказав Теді. - Інакше ми б виглядали, як ідіоти.

- Гадаю, це знімає з мене усі обвинувачення! - Мітч усміхнувся. - Мене не можна звільнити за виконання рішення НАСА. Уявного виконання, до речі. Гадаю, з Ллюїс те ж саме. А ще можливо й Уотні житиме. Усюди щасливий кінець.

- Можливо ти убив усю команду, - заперечив Теді. - Ти думав про це?

- Хто б не дав їм маневр, - сказав Мітч, - він лише передав їм інформацію. Діяти по маневру вирішила Ллюїс. Якби вона дозволила почуттям вплинути на свою розсудливість, вона була б гімняним капітаном. А вона не гімняний капітан.

- Якщо колись я доведу, що це був ти, я знайду спосіб звільнити тебе за це, - попередив Теді.

- Звісно, - Теді знизав плечима. - Та якби я не був готовий ризикувати заради порятунку життів, я б… - він на хвильку задумався, - ну, гадаю, я був би тобою.






Загрузка...