Кінець світу. Том 1. До…

ЗВІДКИ МИ?

У Біблії фігурують цілком конкретні історичні особи, і першопатріарх серед них — Аврам. Народився він у 2123 році до Ісуса. Жив у місті Ур у Месопотамії. Був не бедуїном, а жерцем, тобто посвяченим у Божий промисел.

І тут ми підступаємо під твердині найдавнішої на планеті цивілізації — Шумер.

Тому самому пращуру Адама у статусі людини мислячої забрало зо два десятки тисяч літ, аби додуматися взяти у руки заточену палюгу й орудувати нею як сокирою. І, може, він був у цьому амплуа таким же кілером, як вбивця Троцького — агент КГБ іспанець, бо оволодіння знаряддям праці і зброї на той час могло вважатися видатним класовим досягненням.

І от у тому самому сакральному місці, у якому безперевно після Другої світової війни воюють мільярдні людські цивілізації, між Тигром і Евфратом, у цьому божественному межиріччі, виникає згромадження, язик не повертається сказати, кроманьйонців.

А інших — начебто не було. Виникає не від світу цього вперше на планеті, як з неба впала, така незбагненна тим тодішнім печерникам штука, як держава. Звідкись буруться враз грамотні люди, які створили писемність, — куди там до Гутенберга разом із Маклюеном та його навроченою інформаційною, постіндустріальною епохою. Першолюди пишуть трактати з медицини, видають посібники із астрономії. Для них архітектура Сонячної системи така ж зрозуміла, як для нас конструкція табуретки.

Як довго йшли до цього? А нізвідки і нікуди не йшли. В одну мить усе те, що зветься життям людини на Землі, зі всіма інфраструктурами, устроями, філософіями, і сама ця людина — в одну мить усе це впало з Неба! Ніякого розвитку, жодних еволюцій і всіляких там революцій. Не було — і вже є!

Не маєте? Нате — тримайте!

Але усе по порядку. Для будь–якої держави чи цивілізації головне — залишити письмову версію про себе. Ким були, приміром, перші президенти України, — через тисячу літ знатимуть пращури із сучасного Інтернету. І плюватимуться. А тим часом ці ж правителі могли б подбати про свою честь і гідність. Бо раз уже вляпалися в Історію, то з неї заднього ходу немає. Але кого там цікавить така штука, як ім’я. Бабло побєдіт добро. А коли ім’я в історії — гівно, кого вона цікавить, ця історія, бо яку віллу і на якому острові із неї побудуєш?!. Президенти залишаться в історії не такими, якими вони себе нині, на престолі сидячи, пихато уявляють, а як ми, літописці, їх зобразимо для нащадків. Якби були мудрими — носили б нас на руках.

Але то наш українсько–хуторянський ліричний відступ.

Найбільше багатство Шумеру — записана їхня історія. На тисячах тисяч джерел клинописним шрифтом. Усі жанри присутні тут, і перш за все, як би по–сучасному сказати, офіційна історіографія. Діяння богів і царів. На Землі і на Небі. Міфологія? Якщо на Небі? Ні, задокументована історія.

У 1869 році французький вчений Жуль Опперт увів в обіг цей термін — Шумер. Начало начал.

Постіндустріальну, інформаційну епоху, у яку ми живемо, як відомо, відкрив, як зоряну туманність Андромеди, канадський мислитель Маклюен. Його геніальна книга «Галактика Гутенберга» містить не тільки це відкриття, а є одою винахіднику друкарської справи, яка вивела людство різко на новий, вищий виток розвитку.

Але за кілька тисяч літ до Іоанна Гутенберга шумерські друкарі уже вміли користуватися шрифтами і чудово володіли друкарською справою у нашому нинішньому сенсі.

А містобудування за три тисячі літ до Христа навіть за фрагментальними артефактами просто вражає масштабами будівельної справи. Що вже говорити про легку промисловість! Рівень був такий, що шумери могли б скласти нині конкуренцію китайцям, які заполонили весь світ товарами широкого вжитку. Ткацьке діло не уступало друкарському. Шумери вдягалися, як римські патриції, правда, за тисячі і тисячі літ до них.

Видатний шумеролог, професор С. Крамер, усередині минулого століття переклав один із численних творів, який можна причислити до такої науки, як політологія. У ньому детально розкриваються засади державного і суспільного устрою із праобразом сучасного двопалатного парламенту. Тут же — детальний і перший в історії людства опис перших шкіл, досліджень із космології і космогонії, збірник прислів’їв і приповідок, бібліотечний каталог, кодекс законів та коментарі до них із впровадженням самого поняття суспільного порядку і соціальної справедливості, обґрунтування соціальних реформ, календар землероба. А підручники з ботаніки, зоології, географії, теології, математики. А збірники пісень для уроків співів із нотами. Перелік предметів ширший, ніж у нашій середній загальноосвітній школі.

А тепер — про найголовніше: створене шумерами Святе Письмо — це першоджерело, у порівнянні з яким Біблія є лише його конспектом, а тому вважати Старий Завіт, так би мовити, ідеологічною базою лише тої нації і держави, яка нині має державну столицю у Єрусалимі, — історично неоправдано та науково некоректно. Біблія як виклад того, що записано про події у Шумері й далі, стосується усього людства.

І все це — набір усіх компонентів того, що зветься теперішньою людською цивілізацією, враз, одномоментно впало на Землю!

Зерно людства, людського життя і саму її величність Людину на Землю занесли якісь незбагненні космічні вітри.

Був на Землі круглий НУЛЬ цивілізації, а відтак стало усіх 100 відсотків того життя, яке ми нині маємо і яке трохи наче поліпшуємо такими примітивними цяцьками, як демократія, але ще більше компрометуємо різного роду гонитвами за такими примарами, як комунізм.

Не будемо йти слідами Аврама і його нащадків. Бо про все це достеменно можна довідатися у Старому Завіті. Зупинимося на тому, звідки він походить і де, відповідно, він отримав божественний наряд на звершення своєї місії.

Лише нагадаємо дати: 3800 літ до нашої ери Шумер досяг розквіту, а у 2123 році Аврам вирушив з Ура, щоб започаткувати діяння, які привели до приходу на Землі Живого Бога Ісуса Христа.

І це вже не український, а біблійний відступ. І знову повернемося у Шумер, щоб спитати — звідки воно все це взялося, бо легко сказати — з неба впало.

Виявляється, творці і мешканці цієї протоплазми сучасного людства таємниці із того — звідки вони взялися — не роблять. Навпаки, вони дуже детально і протокольно скрупульозно описали, хто і як їх створював.

У 1971 році відчайдушні вчені із США отримали урядове схвалення дуже вже фантастичного, хоча реального проекту. Вони запустили безпілотний космічний апарат із феноменальною місією, який називався адекватно — «Піонер».

Посланець Землі мав за 21 місяць не тільки дістатися до Марса, а й пробратися через пояс астероїдів і наблизитися до крайнього від нас Юпітера. Розрахунок спеціалістів із NASA був такий, що юпітерське гравітаційне поле мало б його викинути за межі Сонячної системи.

А далі «Піонер» міг стати гостем на планеті, гості з якої навідувалися до нас. На «Піонері» розмістили послання із розповіддю про людську расу, про розміри людини і засади її функціонування та внутрішньої конструкції людського тіла. А також подано інформацію про третю від Сонця планету, тобто нашу

Землю, — яка вона і де її шукати у разі чого, якщо когось там, за межами Сонячної системи, зацікавить.

Ясна річ, перед американцями постало питання — якою мовою передати інформацію! Не англійською ж! Хоча якби це робилося за рішенням політбюро ЦК КПРС, то товариш Суслов наполіг би на «общепринятом, на котором разговаривал Ленин, потому как не может быть, чтобы там, за пределами Вселенной, не было наших единомышленников по строительству коммунизма».

Американцям у цьому відношенні було легше — вони ж комунізм не будували, тому правильно ви здогадалися: послання вони склали мовою шумерів, бо саме у Месопотамії найпереконливіше засвідчено присутність надмудрих візитерів з Неба, яких шумери називали своїми творцями та іменували богами.

Біблія називає цих творців Шумеру — ніфілім, а у літописах шумерів — аннунаки. Ви вже чули це слово кілька сторінок вище? Саме їм я приписую авторство пірамід, Баальбеку і багато чого незбагненного, як, приміром, ще одне диво на околиці ще однієї культової столиці (Лондон) — Стоунгендж.

Вважають, що нефілім уперше навідалися на Землю майже півмільйона літ тому. Привела їх мета, так би мовити, прагматична: на Землі їм потрібне було золото.

Чи не від них йде таке просто магічне і фанатично пристрасне ставлення землянина до цього металу?!

А тим часом цінність його — у його фізичних властивостях, як головного матеріалу в електроніці. І можна собі уявити, яка вона була у цих аннунаків, які гасали галактиками, як ми літом у Дубай чи Анталію.

Вчені останнім часом переглянули теорію про місце першої популяції людей сучасного типу. Практично нарешті дійшли згоди, що нею є Південна Африка.

А чому? А тому, що саме тут були копальні, у яких нефілім здобували золото. Правда, жили вони не тут. Використовували вахтовий метод. Літали, як галичани на місяць–другий до Сибіру, і назад. А нефілім літали в околиці майбутнього Кейптауна із Шумеру, де облюбували собі постійно–тимчасове місце проживання на чужій планеті.

У Книзі Буття місцеперебування богів, а разом з ними й Адама, описується досить детально. І спеціалісти прийшли до однозначного висновку, що рай — Едем — омивається двома річками — Тигром і Евфратом. Оскільки рай земний знаходився там, де ріки змішували свої води на побережжі Перської затоки, вірогіднішою видається гіпотеза, що Едем знаходився на півночі, а не на півдні межиріччя. Шумерське ім’я дому богів звучить, як Е.ДИН, а божественний титул цією ж мовою звучав, як ДИН.ГІР — справедливі правителі із ракет.

Лише з часом нефілім збудували у Месопотамії велетенський космопорт, але існує думка, що вперше вони все–таки приводнилися — так, як зображено на численних артефактах — в герметичній капсулі. Тому у шумерських текстах перші візитери виходять із космічних кораблів, як із небеснимх лодок, а пасажири описуються, як люди–риби, що вийшли із небесних субмарин.

Вибір місця приводнення видається оптимальним ще й тим, що Месопотамія володіла одразу двома водними просторами для маневру — Індійським океаном на півдні і Перською затокою на заході.

Приводнившись на поверхню Індійського океану, перші розумні істоти направились у Месопотамію, де заснували перше на планеті поселення. Місто називалося — ЕРІ.ДУ — «дім, зведений далеко».

Звичайно, далеко, якщо міряти із периферії Сонячної системи. Саме звідтам нефілім дивилися на нашу планету, давши їй сьомий номер у Сонячній системі.

Із шумерського літопису є змога ознайомитися із Списком царів, які правили тут. А відтак розпочинається найцікавіше. Бо як належиться історичним хронологам, подаються роки правління того чи іншого владики. І тут навпроти імен царів цифри просто вражаючі:

Алалум — 28 000;

Алалгур — 36 000;

Енменлуанна — 43 000

Думузі — 36 000

убартуту — 18 000.

Тоді, як бачимо, обмеження правління каденцій не було, і не було потреби у якогось шумерського Путіна на догоду заокеанським демократам пропускати один раз якогось Медведєва, аби потім повернутися знову.

Боги не були б самі собою, якби гралися у демократію. А от поняття правлячої каденції у них було. Один термін називався один шар і дорівнював 3600 рокам. Полічіть вищенаведені терміни, і ви отримаєте відповідно 8, 10, 12, 10, 5 шарів.

Звичайно, від такої політичної математики у читача опускаються руки. Мовляв, і ви цю міфологічну фантасмагорію видаєте за історичну фактологію?!

А тепер гляньмо на Сонячну систему, яку відображали шумери у своїх хроніках. Вона відрізняється від нашої, яка існує у сучасній науці. Про її будову знає учень середньої школи, необов’язково відмінник: «Сонячна система складається із одинадцяти планет — Сонце, Земля, Місяць, Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон».

Наче прописні істини. Але зауважимо лише, що знання такі ми отримали порівняно недавно, бо Уран був відкритий тільки у 1781 році, а вже після захоплення Москви Наполеоном, тобто у 1846 році земляни знайшли Нептун, а Плутон став нам відомий аж після того, як Гітлер прийшов до влади, — у 1930 році.

Так, з інтервалом у століття, Земля відкривала своїх близьких і далеких сусідів. А шумери володіли повною інформацією — скільки є усіх планет і як вони крутяться–вертяться — ще майже шість тисяч літ тому! Бо всі ці планетарні відкриття XVIII–ХХ століть вони наносили ще тоді на свої небесні карти!

Тоді ж вони знали й те, що відкрив нам у 1543 році Коперник, — усе крутиться навколо Сонця, а не навколо Землі. Для нас за півтора тисячоліття нашої ери то був переворот у людському світобаченні. Бо у своєму відкритті творець сучасної астрономії признався перед самою смертю, боячись гоніння ортодоксів. А для шумерів такі геніальні прориви нашої світової науки — як два рази по два.

Більше того, вони знали більше, ніж ми знаємо нині. І те, що різнить нашу карту Сонячної ситеми і їхню, є визначальним. Бо вони стверджували, що Сонячна система складається не із 11, а із 12 світил. І взагалі, б’є наповал їхня космологія — ота дванадцята планета — це батьківщина їхніх надрозумних творців–богів. Аннунаків–нефілім.

Коли Господь звертався до уродженця шумерського Ура Аврама, ведучи мову про майбутні покоління, то сказав: «Подивися на небо і порахуй планети». У Біблії, і не тільки у ній, ця цифра сакральна. Йосиф порівнював себе і своїх братів із 12 небесними світилами, а патріарх Яків благословляє своїх наслідників, порівнюючи їх із 12 зодіакальними сузір’ями. А божественні пантеони не тільки Месопотамії, а й хетів, хурритів, греків налічують 12 богів. І хоча людство вже привчилося до класичної одиниці виміру — 10, далі фігурує 12 грецьких титанів, 12 племен Ізраїлю, 12 апостолів Ісуса Христа. Глибинний смисл завершення обертального циклу містить 12 у китайській філософії.

Усього цього, скажу чесно, я ще не знав у 2003 році. На стіл тодішнього президента України було покладено кілька варіантів його доповіді з нагоди 12–ї річниці України. Глава держави вибрав текст, написаний мною, і прочитав його на врочистому засіданні у палаці «Україна». Шукаючи композиційного ходу, я заклав в основу концепт про 12 років, як тривалість циклу, і розбив державотворчу проблематику України на 12 блоків. Донині не покидає відчуття — сакральна дванадцятка просто магічно володіла мною, коли я писав цей текст офіційної стратегії юної, але знакової для людства держави, про що треба говорити докладно й окремо.

Та поринемо знову в Небо — чому ми донині не відкрили Дванадцяту планету? Де вона на Небі?

І тут ми повертаємося до знаменного числа й уже згадуваного числа — 36 000. Це період обертання планети Нібіру — батьківщини нефілім — навколо Сонця. Її орбіта — у 3600 разів довша. І ми можемо побачити її один раз на 36 000 років, коли вона опиняється на мінімальній відстані від нас.

Хоча, ліпше цього не бачити. Бо тоді нашою кулькою трясе так, що по усій земній суші наступає те, що у Біблії названо Потопом.

Очікування «Дня Господнього» у древніх шумерських, а відтак біблійних текстах, що практично одне і те ж, означає повернення дванадцятої планети — Трону небесного, що вже у Новому Завіті позначається як очікування Царства Небесного.

Саме із вторгненням Нібіру у Сонячну систему пов’язуються не тільки творення життя і людини на Землі, а й усі галактичні події.

На жаль, щонайбільше 36 000 літ тому не виявилося телескопа, щоб зафіксувати Нібіру. Але тінь дванадцятої планети бродить по Галактиці…

У 1999 році, як це не часто буває в науці, два незалежних учені, планетолог Д. Мурреєм і фізик Д. Матес, в один голос заявили про нову планету, яка запеленгована десь за орбітою Плутона. Подив множився на страх, бо новобранець значно переважав масу планети–гіганта Юпітера, яка є найбільшою у нашій, тобто Сонячній, системі, — її радіус в 11 разів перевищує радіус Землі, а маса дорівнює 318 масам нашої планети, а загалом маса Юпітера удвічі більша, ніж усі інші планети, разом узяті.

Наскільки я зрозумів із викладок кар’єрних астрономів, нову планету вони візуально не бачили, але відчули її появу за наслідками її вторгнення, коли потрясло усією нашою геліополією. Джозеф Брейді знову вирахував візитерку. Вона вже знаходилася від Сонця на відстані 63 астрономічні одиниці. Що означає — в межах Сонячної системи. У 1981 році, вже за даними NASA, знову виринула невидимка за 80 мільярдів кілометрів від Землі, і з масою, у 80 разів більшою, ніж наша Земелька.

І цю хроніку можна продовжувати. Привид бродить…

Нефілім — це назва божеств із Нібіру за Біблією, а у шумерських текстах вони іменуються, як уже говорилось, аннунаки, що буквально із мови Шумеру перекладається так — ті, що зійшли із небес. Куди вже точніший переклад і промовистіша етимологія.

Перша група богів–астронавтів на чолі із богом Енкі перебувала тут вісім шарів — 28 800 тисяч літ, а відтак Верховного замінив новий «начальник бази». А найголовнішого бога, який залишався там, на Нібіру, звали Енліль.

Людські останки, знайдені не так давно у Південній Африці і передані на обстеження у Єльський університет США і голландський університет Кронінгена, виявили вік у 7690 років. Виходило щось неймовірне — саме батьківщина Нельсона Мандели стає колискою людства. Тут народився гомо сапіенс! Африканці мали змогу втерти носа всім патріархам людства з Євразії, коли обстеження рудокопів показали, що тут застосовувалися передові технології десь так 100 000 літ тому.

Отут із знахідок у Преторії коло замикається — аннунаки, рядові боги із Нібіру, добували тут золото для своєї електроніки, щоб долати мільярди мільярдів кілометрів у своїх галактичних мандрівках. А про те, що вони робили це, свідчили численні зіккурати — збережені до нових часів споруди шумерського космопорту, в порівнянні із яким Байконур — просто гра у пісочницю.

Але повернемося до шахтарів–аннунаків, бо там вирішується наша людська доля. Серед численного шумерського епосу особливо варто виділити трактат «Атрахасіс», який переклали Дж. Ламберт і А. Міллард. Тема цього твору — повстання аннунаків, виглядає так, із соціальних мотивів. Важкою видалася шахтарська праця, як для богів. Бо серед нефілім були правителі, а були й прості трудівники.

І от у результаті повстання, щоб загасити конфлікт, виникла ідея, одностайно затверджена на раді богів–правителів, — для гірничовидобувної промисловості створити примітивного робітника:

гласить десь так приблизно сюжет, який ляже в основу біблійної оповіді про створення людини.

Варто звернути увагу на одну промовисту деталь біблійного сотворення світу. У Книзі Буття характерним є використання Всевишнім множинного числа, коли мова йде про створення людини:

«І сказав Бог: створимо людину по образу Нашому і подобію Нашому». У цьому ж дусі витримана риторика, коли Адам здійснив первородний гріх. Божественна реакція знову формулюється невідомо до кого у множинній формі: «Адам став як один із нас, знаючи добро і зло».

У Старому Завіті дуже чіткою є теза, що людина не причисляється до богів і що вона не спустилася, як вони, з неба.

Нове створіння отримало ім’я — Адам, від слова «адама», що шумерською мовою означає — порох земний. Тобто Адам перекладається як землянин. А ті, що звідтам, — аннунаки, або по–біблійному — нефілім.

І тут ми підходимо до кульмінації — як була створена людина, бо одного рядка із Біблії нам не те що для віри, а й для розуміння, для знання — замало. Потрібне, як до статті закону чи конституції, — тлумачення.

Конкістадори, які першими із протилежного берега Атлантики навідалися у Месоамерику і відкрили дивовижну спадщину майя, хвалилися, аж пінилися: скільки різного роду язичницької літератури цих «дикунів» вони знищили. Гітлер із його спаленням Гейне відпочиває.

Слава Богу, шумерів виявили вже на значно вищому рівні європейської цивілізованості, позбавленої середньовічного фанатизму. Тому, хвала Всевишньому, тисячі томів шумерських бібліотек збереглися, і тільки б вистачило хисту перекласти їх усіх достеменно, що й робиться безнастанно впродовж останніх десятиліть.

Епос про творення людини можна було б назвати наймилішою нашому, людському серцю ліричною поемою. Чи радше одою її величності Людині, яка є вінцем усього, створеного Всевишнім, або величальною симфонією гармонії Людини із її Творцем.

Але попри гордість за нас, богоподібних, яка розпирає груди, я вгамую іскрометні емоції і зберу в кулак променисті фібри душі, якій хочеться співати при одній згадці, що вона отримала таке прекрасне земне пристанище, як створене богом людське тіло.

Зберу все душу роздираюче, аби спробувати викласти наступний кульмінаційний сюжет як науково витриману лекцію із генної інженерії.

Не вписується останнє слово наукового генія сучасного людства у біблійні координати, але всі світила від науки приходили до висновку, навіть якщо блудили на шляху до істини, що вона, істина, там, де релігія, віра в Бога, накладається — один до одного — на науку, у віру в людину.

Уявіть собі, що п’ять тисяч років тому вас запросили на комплексний урок із анатомії, астрономії, історії рідної країни та теології у шумерську середню школу, де один із найближчих праправнуків Адама подає вам урок на тему, передбачену планом районного відділу освіти і рекомендовану Міністерством освіти Демократичної Республіки Шумер, —