Діти Мардука

ПЕРЕДМОВА

Переважна більшість моїх творів написана від першої особи. Такий прийом дозволяє бути лаконічним, уникати зайвої описовості, а відтак постійно підтримувати інтригу твору. Я не одразу наважився приступити до написання й цього роману у традиційному для себе ключі. Річ у тім, що події, про які йдеться, великою мірою перенесені на сторінки книги з мого особистого життя. Відтак твір може бути витлумачений як документальний. А мені б цього не хотілося. Роман «Край без вороття» — полотно художнє, хоч скомпоноване з реальних ситуацій. Отож, я бачу перед собою читача допитливого і водночас критичного, який не «ковтає» усе підряд, що йому подає письменник, а вимагає пояснення неймовірним явищам, подіям і фактам. Такого роду оповідь, звісно, краще вести від першої особи, у формі монологу перед невидимим співбесідником.

Передбачаю, що не на всі загадкові випадки історії й сучасного життя, які наводяться у творі, читач отримає вичерпну відповідь, бо тоді довелося б вводити додаткову аргументацію, від чого роман набув би форми наукового викладу. Але вже тим, що хтось піддасть сумніву якусь із складових ідеї твору або ж запрагне ґрунтовнішого пояснення неймовірного випадку, буде досягнуте головне, заради чого написаний роман — привернена увага до незвичайного, дивовижного, але такого, що справді мало місце в людському світі. З тим у читача виникне бажання зрозуміти, а відтак — наблизитися до розгадки великої таємниці буття.

Цей твір дехто назве містичним, дехто — трилером, а дехто й фантастикою, в залежності від того, яке значення вкладає кожен у ці слова[1]. Ланцюг не насильницьких, але й не вмотивованих смертей людей — це містика? А, може, — чиясь лиха воля чи незбагненна закономірність?

І ще одне. Під час написання роману я постійно думав над його майбутньою назвою, адже вона мусить не лише інформувати про тему твору, а й вабити читача. Відтак почав занотовувати можливі з назв, які спадали мені на думку. Ось лише деякі: «Манускрипт», «Примара», «Сповідь мерця», «Кілер з особливих доручень», «У ночі безліч очей», «Чорна вдова». З часом думки й енергетика, що несли в собі ці слова, стали складовою роману. Чинна ж назва прийшла в голову, вже коли полотно було завершене.