Червона трава

Розділ 14

Але спочатку вони повалили на нього дикими ватагами, пожарищем запахів, світла й шепотіння.

Були тут кульки-капшуки — реп’яхуваті плоди, що їх перед тим, як кинути комусь за комір, треба висушити: тоді вони ставали чіпкими й колючими. Дехто називав їх платанами, але ця назва ніяк до них не пасувала.

Були тут і тропічні листки, утикані по краях довгими зроговілими бурими гачками — як у кусючих комах.

Була коротка зачіска дівчинки-третьокласниці і сірий фартух хлопчика, якого Вольф ревнував до дівчинки.

А ще слабенький правопис і величезні дзбани на обох кінцях перону; з настанням ночі ті дзбани перетворювались на диких індіанців.

А ще полювання на земляних хробаків з держаком від розчовганої мітли.

А ще неосяжна кімната — він дивився на її сферичну стелю з-за краю пуховика, здутого, як черево велетня, що наковтався баранів.

І меланхолія лискучих каштанів, падіння яких він споглядав рік у рік. Каштани були кінські, під жовтим листям у своїх м’яких шкаралупах з несправдешніми шипами, розколотих в одному, а то й у двох місцях, з яких вирізали машкари крихітних гномів і нанизували їх у три-чотирирядне намисто. Каштани погнилі — наступиш і бризкає нудотний сік. Каштани, що ними жбурляли в шибки…

А це спогади з того року, коли він повернувся з вакацій, а миші безжально погризли свічечки, які донедавна прикрашали зразкову бакалійну крамницю, — і знову він відчув ту радість, з якою, висунувши сусідню шухляду, побачив, що миші лишили незайманим пакет макаронних літер, якими він розважавсь увечері за бульйоном, викладаючи на тарілці своє ім’я.

Куди поділися достеменні спогади? Майже в усіх них були враження різних періодів. Накладаючись одне на одне, вони спотворювали факти, й тоді здавалось, що це вже не спогади, а чиєсь чуже, прожите кимось іншим життя, яке народилось почасти і з цих спогадів. Тільки глухі й сліпі можуть увійти двічі в одну річку часу.

Було тихо. Вольф заплющив очі. Він линув уперед і вперед, перед ним розгорталася звукова чотиривимірна карта облудної минувшини.

Він усе ж таки рухався надто швидко, бо раптом побачив, як протилежний бік кліті розтанув. Відчепивши гачки, які й досі не пускали його, він вийшов на волю.