Аеліта

СПУСК

Сріблястий, подекуди ніби оповитий хмарками диск Марса помітно більшав. Сліпучо виблискувала пляма льодів південного полюса. Нижче від неї розстилалася вигнута туманність. На сході вона доходила до екватора, неподалік од середнього меридіану здіймалася, розложисто оточуючи світлішу поверхню, і роздвоювалась, утворюючи біля західного краю диска другий мис.

По екватору містилися — їх було виразно видно — п’ять темних точок, круглих плям. Вони з’єднувалися прямими лініями, які утворювали два рівнобічних трикутники і третій — подовжений. Підніжжя східного трикутника охоплювала правильна дуга. Від середини її до крайньої, західної точки, йшов другий півкруг. Кілька ліній, точок і півкру-гів було розкидано на захід і схід од цієї екваторіальної групи. Північний полюс тонув у млі.

Лось жадібно вдивлявся в це плетиво ліній: ось вони, ті, що зводять з розуму астрономів, завжди мінливі, геометрично правильні, незбагненні канали Марса. Лось розрізняв тепер під цим чітким малюнком другу, ледь видну, ніби стерту, сітку ліній.

Він почав креслити приблизний малюнок її в записничку. Раптом диск Марса здригнувся і поплив в окулярі вічка. Лось кинувся до реостатів:

— Потрапили, Олексію Івановичу, притягуємось, падаємо!

Апарат повертався горлом до планети. Лось уповільнив швидкість і зовсім вимкнув двигун. Зміна швидкості була тепер менш болісна. Але настала така нестерпна тиша, що Гусєв затулив обличчя долонями, затис вуха.

Лось лежав на підлозі, стежачи, як збільшується, росте, стає все опуклішим срібний диск. Здавалося, ніби з чорної безодні він сам тепер летів на них.

Лось знов увімкнув реостати. Апарат затріпотів, долаючи притягання Марса. Швидкість падіння уповільнилася. Марс тепер затуляв усе небо, тьмянів, краї його вигиналися чашею.

Останні секунди були страшні: запаморочливе падіння. Марс закрив усе небо. Раптом скельця вічок запотіли. Апарат розрізав хмари над тьмяною рівниною, він весь здригався і, ревучи, повільно опускався.

— Сідаємо! — встиг тільки крикнути Лось і вимкнув двигун.

Його сильно штовхнуло, кинуло на стіну, перевернуло.

Апарат важко сів і повалився набік.

Коліна трусилися, руки тремтіли, серце завмирало. Мовчки, квапливо Лось і Гусєв наводили лад в апараті. Крізь отвір одного вічка висунули напівживу мишу, яку привезли з Землі. Миша помалу ожила, підвела догори носа, почала ворушити вусами, вмилася. Повітря було придатне для життя.

Тоді відгвинтили вхідний люк. Лось облизнув губи, сказав глухуватим голосом:

— Ну, Олексію Івановичу, з щасливим прибуттям. Вилазьмо.

Скинули валянки і кожушки. Гусєв причепив маузер до пояса (про всяк випадок), усміхнувся і розчинив навстіж люк.